Ресурси комерційного банку

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Формування ресурсів комерційних банків і їх використання

Ресурси комерційного банку - це сукупність грошових коштів, що знаходяться у його розпорядженні і використовуються для виконання активних операцій. Операції, завдяки яким комерційні банки формують свої ресурси, мають назву пасивних. Акумулюючи грошові накопичення, прибутки і заощадження юридичних і фізичних осіб, банки перетворюють їх у позичковий капітал, тобто грошовий капітал, наданий у позичку власниками на умовах повернення за плату у виді відсотка. Тому банківські ресурси називають банківським капіталом.

Діяльність комерційних банків полягає в залученні коштів і наданні їх у позичку або інвестування по більш високих процентних ставках. Вони виступають посередниками між тими, хто має у своєму розпорядженні тимчасово вільні кошти, і тими, хто в їх потребує. Метою здійснення такого посередництва є одержання банківського прибутку.

Операції, за допомогою яких комерційні банки формують свої ресурси, називаються пасивними. Суть пасивних операцій полягає в залученні різноманітних видів внесків у рамках депозитних і ощадних операцій, одержанні кредитів від інших банків, емісії різноманітних цінних паперів, а також проведенні інших операцій, у результаті яких збільшуються кошти в пасиві балансу комерційного банку.

Для зручності розгляду джерел банківських ресурсів звичайно прибігають до їхньої класифікації. Існує безліч різноманітних класифікацій ресурсів комерційних банків, побудованих на основі визначених критеріїв, проте усі вони не позбавлені визначених умовностей. По своєму економічному змісту ресурси комерційних банків дуже різноманітні. Власні засоби комерційних банків складаються зі статутного фонду, а також утворених у процесі банківської діяльності резервного й інших фондів. До власних коштів прирівнюється прибуток, що до його розподілу знаходиться в обороті комерційного банку і використовується в якості банківського ресурсу.

Тимчасово вільні кошти бюджетів на рахунках у комерційному банку (якщо він залучається до касового виконання державного бюджету) утворяться в результаті їхнього поточного виконання, тобто від моменту надходження доходів на рахунки в банку до моменту їх використання.

Важливим банківським ресурсом є кошти клієнтів на рахунках у комерційному банку і кошти в розрахунках: залишки засобів на розрахункових і поточних рахунках підприємств, організацій і установ усіх форм власності; залишки фондів економічного стимулювання і спеціального призначення клієнтів, що зберігаються в банку на окремих рахунках; кошти, депоновані з метою забезпечення гарантії платежу при акредитивній формі розрахунків, розрахунках чеками й акцептованими платіжними дорученнями; кошти в розрахунках між установами одного комерційного банку; кошти бюджетних і громадських організацій; кошти спеціальних фінансово-кредитних інститутів.

До банківських ресурсів відносяться грошові заощадження населення, що формуються за рахунок скорочення поточного особистого споживання і призначаються для забезпечення його потреб у майбутньому.

Ресурсами комерційних банків є також кредити, надані іншими банками, включаючи іноземні, а також кошти інших банків, що знаходяться на їхніх кореспондентських рахунках у комерційному банку.

Нарешті, до ресурсів комерційних банків відносять інші кошти, що утворяться в результаті проведення ними інших видів пасивних операцій. У залежності від місця мобілізації банківських ресурсів їх підрозділяють на ті, що мобілізуються самим комерційним банком і придбані в інших банків. На місці комерційними банками мобілізується велика частина ресурсів, наприклад, внески громадян і депозити підприємств і організацій. Для оперативного задоволення додаткових потреб у коштах комерційні банки залучають ресурси, мобілізовані іншими банками.

Ресурси комерційного банку можна класифікувати по можливості прогнозування їхнього розміру. При цьому виділяють ресурси, що піддаються прямому і непрямому прогнозуванню. До ресурсів прямого прогнозування відносять фонди банку і нерозподіленого прибутку.

Непрямому прогнозуванню підлягають кошти в розрахунках, залишки тимчасово вільних коштів на розрахункових рахунках підприємств і організацій, деякі інші джерела банківських ресурсів.

У залежності від часу використання банківські ресурси підрозділяють на постійні і тимчасові. Постійні - це кошти, чия динаміка або оборотність комерційним банком може бути прогнозована і використана для здійснення активних операцій. Тимчасові банківські ресурси створюють кошти, що утворюються періодично в результаті здійснення деяких банківських операцій і динаміку яких важко спрогнозувати. З погляду джерел створення ресурси комерційних банків поділяються на власні і запозичені. До складу власних ресурсів включаються кошти фондів комерційного банку, утворених при його створенні за рахунок коштів фундаторів (акціонерів), а згодом за рахунок відрахувань від прибутку і при необхідності додаткового випуску акцій. До них відноситься і нерозподілений прибуток комерційного банку. Власні ресурси - лише відправна точка для організації банківської справи і їхня роль у більшій мірі зводиться до гарантування прибутковості і фінансової стійкості комерційного банку.

Комерційний банк має можливість залучати кошти підприємств, організацій, установ і населення. Частина притягнутих ресурсів він мобілізує по своїй ініціативі, для чого як позичальник виходить на грошовий ринок. Для оперативного задоволення своїх потреб у додаткових ресурсах комерційний банк звертається до інших комерційних банків, Національного банку або здійснює емісію визначених цінних паперів. Суть цієї операції складається в мобілізації комерційними банками коштів замість видачі кредиторам визначених цінних паперів. Іншу частину залучених ресурсів комерційний банк мобілізує за допомогою того, що клієнти самі пропонують йому свої кошти з метою забезпечення їхньої цілості й одержання прибутку.

Серед залучених ресурсів використовуються як традиційні для комерційних банків України, так і нові для них види ресурсів. До першого, зокрема, відносяться кошти підприємств, організацій, установ і населення на рахунках у комерційному банку, кошти бюджету й ін. Поява другого виду ресурсів пов'язано з залученням банків у нові для них сфери банківської діяльності - операції з цінними паперами, факторингові, лізингові й інші операції. Це спричинило за собою включення до складу банківських ресурсів не тільки коштів у національній і іноземній валюті, але і цінних паперів, майна і пов'язаних із ним майнових прав. В даний час велика частина операцій комерційних банків ґрунтується на залучених ресурсах, що не знижує ролі власного капіталу.

Власний капітал комерційного банку займає невелику питому вагу у сукупному капіталі. Для суб'єктів підприємницької діяльності у сфері матеріального виробництва це відношення інше. Якщо для промислового підприємства нормою вважається, коли власний капітал становить 50% від загального капіталу, для комерційного банку достатнім буде 8%. Це обумовлено специфікою банківської діяльності. Банк користується, в основному, чужими грошима, а власні кошти служать передусім для страхування інтересів вкладників і кредиторів банку, а також для покриття поточних збитків від банківської діяльності. Інакше кажучи, власний капітал комерційного банку виконує захисну функцію, а функція забезпечення оперативної діяльності, яка для власних коштів підприємств сфери матеріального виробництва постає головною, для власного банківського капіталу є другорядною. Незважаючи на це, досить відчутна роль власного капіталу як джерела забезпечення оперативної діяльності комерційного банку на перших кроках після його утворення. За рахунок власного капіталу фінансується придбання меблів, організаційної та комп'ютерної техніки, будівництво або оренда банківських офісів, впровадження систем банківського захисту, банківських технологій і систем зв'язку.

Для створення комерційного банку необхідний визначений власний капітал, що, має чітко виражену правову основу і функціональну визначенність, утворює фінансову базу розвитку банку. У порівнянні з іншими сферами підприємницької діяльності власний капітал комерційних банків займає невелику питому вагу в сукупному капіталі. Це пояснюється специфікою діяльності комерційного банку як установи, що здійснює мобілізацію вільних ресурсів на грошовому ринку і надання їх у борг. Тому власний капітал у банківській діяльності має дещо інше призначення, чим в інших сферах підприємницької діяльності. Якщо в останніх - це забезпечення платоспроможності і виконання більшості оперативних функцій підприємств і організацій, то в комерційних банків власний капітал служить насамперед для страхування інтересів вкладників (захисна функція капіталу) і в меншій мірі - фінансового забезпечення своєї оперативної діяльності. У цьому зв'язку розмір власного капіталу є важливим чинником забезпечення надійності функціонування банку і повинний знаходитися під жорстким контролем органів, що регулюють діяльність комерційних банків. Тому є підстави вважати, що власний капітал банків виконує і регулюючу функцію: через фіксування його розміру регулюючі органи впливають на діяльність комерційних банків у цілому.

Захисна функція власного капіталу банку включає страхування внесків і депозитів, що гарантує інтереси кредиторів комерційного банку у випадку його ліквідації або банкрутства, а також забезпечення функціонування банку навіть при появі збитків по його поточній діяльності. Ці збитки, як правило, покриваються з поточного прибутку. Якщо його недостатньо, а також для покриття непередбачених витрат використовується частина власного капіталу. Тому, якщо комерційний банк має достатній резервний капітал, він тривалий час може рахуватися надійним і платоспроможним навіть якщо з'являються збитки по поточній діяльності.

Власний капітал комерційного банку поділяється на основний та додатковий. Основний капітал складається з статутного, резервного фондів, фондів економічного стимулювання та інших фондів, що утворюються за рахунок прибутку. Додатковий капітал формується з невикористаних резервів, що призначаються для страхування активних операцій комерційних банків та нерозподіленого прибутку.

У складі основного капіталу головна роль належить статутному фонду банку. Він формується з акціонерного або приватного капіталу при організації нового банку шляхом внесків засновників чи випуску і реалізації акцій. Розмір статутного фонду визначається засновниками, однак він не може бути меншим мінімального розміру, встановленого Національним банком України.

Мінімальний розмір статутного капіталу на момент реєстрації банку не може бути менше:

1) для місцевих кооперативних банків - 1 мільйона євро;

2) для комерційних банків, які здійснюють свою діяльність на території однієї області, - 3 мільйонів євро;

3) для банків, які здійснюють свою діяльність на території всієї України, - 5 мільйонів євро.

Порядок формування статутного фонду залежить від форми організації банку. Якщо комерційний банк утворюється у формі акціонерного товариства (АТ) відкритого типу, то статутний фонд формується шляхом відкритої передплати на акції, а якщо у формі АТ закритого типу - у порядку перерозподілу усіх акцій серед засновників банку згідно з розміром їх частки у статутному фонді.

Більша частина ресурсів комерційного банку формується за рахунок залучених та запозичених коштів, а не власних. Можливості комерційних банків у залученні коштів регулюються НБУ. Так, згідно з показником платоспроможності банку, нормативне значення якого встановлено НБУ, залучені та запозичені кошти не повинні перевищувати розмір власного капіталу більше ніж у 12 разів.

Банки залучають вільні грошові кошти юридичних та фізичних осіб шляхом виконання депозитних операцій, у процесі яких використовують різні види банківських рахунків.

Депозит (вклад) - це грошові кошти в національній та іноземній валюті, що передані їх власником або іншою особою за його дорученням в готівковій або безготівковій формах на рахунок власника для зберігання на певних умовах. Операції, пов'язані з залученням грошових коштів на вклади, мають назву депозитних. Практично усі клієнтські рахунки називають депозитними. Депозитним може бути будь-який відкритий клієнту у банку рахунок, на якому зберігаються його грошові кошти.

Вклади (депозити) до запитання розміщуються у банку на розрахунковому або поточному рахунку клієнта. Вони використовуються для здійснення поточних розрахунків власника рахунку з його партнерами. За вимогою клієнта кошти з розрахункового та поточного рахунків у будь-який час можуть вилучатися шляхом видачі готівки, виконання платіжного доручення, сплати чеків або векселів. До вкладів до запитання прирівнюються внески з попереднім повідомленням банку про намір зняти гроші з рахунку (за умови, що термін повідомлення не перевищує одного місяця). Вклади до запитання є нестабільними, що обмежує можливість їх використання банком для позичкових та інвестиційних операцій, тому власникам поточних рахунків сплачується низький депозитний процент або не сплачується зовсім. В умовах відсутності (як правило) плати за депозити до запитання банки намагаються залучити клієнтів і стимулювати приріст поточних внесків за рахунок надання їм додаткових послуг та підвищення якості обслуговування.

Одним із видів депозитів до запитання є залишок коштів на кореспондентських рахунках, відкритих у даному банку іншими банками. Строкові вклади - це кошти, що розміщені у банку на певний строк і можуть бути знятими після закінчення цього терміну або після попереднього повідомлення банку за встановлений період (не менше 1 місяця). Вилучення строкових вкладів відбувається шляхом переказу грошей на розрахунковий (поточний) рахунок або готівкою з каси банку. Строкові вклади є для банків кращим видом депозитів, оскільки вони стабільні і зручні в банківському плануванні. За ними сплачується високий депозитний процент, рівень якого диференціюється залежно від терміну, виду внеску, періоду повідомлення про вилучення, загальної динаміки ставок грошового ринку та інших умов.

Ощадні вклади служать власникам для накопичення грошових заощаджень. Власнику ощадного вкладу видається іменне свідчення про внесок у формі ощадної книжки, у якій відбиваються усі операції по рахунку. Зняття грошей з ощадного рахунка здійснюється за попереднім повідомленням власника внеску. Період завчасного попередження може бути закріплений законодавче (як засіб державного регулювання) або встановлюватися за договором між банком і власником рахунка. Отже, ощадні вклади передбачають тривале існування на рахунках стабільних залишків коштів, що використовується в активних банківських операціях. По ощадних вкладах банки нараховують проценти.

Комерційні банки використовують такий метод залучення внесків, як встановлення залежності між кредитуванням клієнта і накопиченням коштів на його депозитному рахунку. У цьому випадку між банком і клієнтом підписується договір, відповідно до якого банк бере на себе зобов'язання надати клієнту кредит за умовою накопичення і зберігання останнім протягом встановленого терміну визначеної суми коштів. Формування коштів на депозитному рахунку може відбуватися по-різному: або виходячи з можливості клієнта, або на основі планових регулярних внесків. Вигода клієнта при такому депозиті полягає в тому, що він має можливість безперешкодно одержати в банку кредит, причому чим меншим буде розрив між сумою депозиту і сумою кредиту, тим меншим буде встановлений процент за позичкою. У банку при такому кредитуванні значно меншим буде ризик неповернення позички, оскільки він має право спрямовувати на погашення кредиту кошти, що зберігаються на депозитному рахунку.

Основна ціль комерційного банку - вибрати таку структуру банківського капіталу, що при найменших витратах на формування банківських ресурсів буде сприяти підтримці стабільного рівня дивідендів і прибутків, а також репутації комерційного банку на рівні, достатньому для залучення їм необхідних грошових ресурсів на вигідних умовах.

Таким чином, єдиними, хто має у розпорядженні порівняно великі фінансові ресурси в Україні, є комерційні банки. Проте й їхній обсяг є вельми незначним. За даними Асоціації українських банків, обсяг чистих активів 121 найбільшого українського банку (із 155 працюючих) становить лише 24,6 млрд. гривень., або 15,3% ВВП, а залишок заборгованості за кредитами, наданими комерційними банками, на жовтень 2001 р. становив 17,1 млрд. гривень. Тому можливість здійснювати високодохідні операції на валютному та фондовому ринках абсорбує тимчасово вільні фінансові ресурси банків, і вони неохоче фінансують інвестиційну діяльність. Значну небезпеку відволікання дефіцитних кредитних ресурсів банків від реального сектору становить ринок ОВДП, обсяг продажу яких на 2001 р. було заплановано на рівні 5,17 млрд. гривень.

Проаналізувавши інші фактичні статистичні дані можна зазначити, що в Україні намітилася тенденція до збільшення власного капіталу комерційних банків, що розташовані на території України. Так, якщо у 1991 році він становив 0,057 млн. грн., то у 2001 році 9103 млн. грн.

Сплачений статутний фонд діючих банків у гривневому еквіваленті (млн. грн.) зріс з 0,5 (у 1992 р.) до 2910 - у 1999 році.

Також зростають кошти на рахунках підприємств, організацій та населення в комерційних банках України, але знизилися кредити банків у економіку України.

2. Принципи касового обслуговування банками підприємств різних форм власності

банк пасивний касовий інвестування

Касові операції комерційного банку становлять значну частку всіх операцій і характеризують одну з головних функцій банку, а касовий обіг є складовою готівкового і навпівготівкового платіжного обігу.

Комерційні банки, здійснюючи своєчасне касове обслуговування своїх клієнтів, забезпечують тим самим збереження їхніх грошових коштів, а також здійснюють аналіз і прогнозування готівкового обігу, організують і виконують оперативні функції з реалізації єдиної грошово-фінансової політики на території регіону.

Банки здійснюють свою діяльність за вказаними напрямками на підставі:

Правил організації розрахунково-касового обслуговування комерційними банками клієнтів і взаємовідносин з цього питання між територіальними управліннями НБУ та комерційними банками в національній валюті від 05.02.2001 р. №14;

Інструкції. №1 «Про організацію емісійно-касової роботи в установах банків України», затвердженої постановою Правління НБУ від 07.07.94 Р - №129 (порядок здійснення касових операцій, правила інкасації грошової виручки, перевезення та пересилання цінностей, виконання операцій з іноземною валютою та документами в іноземній валюті, дорогоцінними металами та камінням, контроль за збереженням цінностей);

- Інструкції «Про організацію роботи готівкового обігу установами банків України», затвердженої постановою Правління НБУ від 19.02.2001 р. №69;

В Україні комерційні банки можуть здійснювати такі операції з готівкою та іншими цінностями:

касове обслуговування юридичних осіб;

приймання комунальних платежів, зборів та інших видів платежів фізичних осіб готівкою;

вкладні операції;

операції з купівлі-продажу іноземної валюти;

операції з цінними паперами;

операції з дорогоцінними металами та камінням.

Для суб'єктів господарської діяльності встановлено єдиний порядок приймання грошей до каси, їх зберігання і видача, оформлення касових документів, ведення касової книги, проведення ревізій касі контролю за додержанням касової дисципліни.

Відповідно до чинного положення підприємства і організації незалежно від форм власності та видів діяльності зобов'язані зберігати свої грошові кошти в установах банків.

Операції з готівкового грошового обігу клієнтів банку виконує касовий підрозділ банку-операційна каса.

У вузькому розумінні операційною касою називається сукупність усієї готівки, що знаходиться в банку. У широкому розумінні, операційна каса - структурний підрозділ банку.

До функцій операційної каси належать:

- забезпечення видачі, приймання та схоронності грошових знаків; виконання інших операцій з цінностями.

Для виконання цих функцій створюються:

- видаткові каси;

- прибуткові каси (при невеликому обсязі операцій - прибутково-видаткові).

Прибуткові каси можуть бути:

а) денні - приймають готівкові кошти протягом операційного дна банку;

б) вечірні - здійснюють приймання готівки після закінчення операційно дня (кошти на рахунок зараховуються наступного дня);

- розмінні каси;

- каси перерахування;

- сховища для зберігання цінностей.

Грошові кошти - це найліквідніші активи, які постійно перебувають в обігу, тому правильне відображення грошових коштів в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності має велике значення. Згідно з МСБО, у балансі банку бути показано загальну суму банкнот і монет, незалежно від того, в якій валюті вони є в розпорядженні банку на цей момент. Система обліку готівки має бути організована таким чином, щоб у будь-який момент можна було провести перевірку її наявності.

Готівкові кошти банку обліковуються на рахунках 10-го розділу «Готівкові кошти» Плану рахунків. Рахунки групи 100 «Банкноти і монети» призначені для обліку готівки в національній та іноземній валютах. Дорожні чеки обліковуються за рахунками групи 101 «Дорожні чеки». Усі інші цінності, які зберігаються в касі банку, обліковуються на позабалансових рахунках.

При надходженні готівки у касу банку збільшується актив балансу, тому всі прибуткові касові операції відображаються за дебетом рахунків 10-го розділу. При видачі готівки актив балансу зменшується, тому видаткові касові операції записуються за кредитом рахунків цього розділу.

Відповідальність безпосередньо за організацію та стан касової роботи несуть керівник банку, головний бухгалтер і завідуючий розрахунково-операційним відділом (касою). З кожним працівником каси укладається угода про повну матеріальну відповідальність.

Таким чином, касове обслуговування комерційними банками народного господарства - одна з важливих функцій, що полягає в задоволенні установами банків обґрунтованих потреб підприємств, організацій, установ у готівці та прийманні під них виручки та інших надходжень готівки і рух її між касами.

Отже, основним завданням банків у роботі з регулювання готівкового обігу є:

безумовне виконання законодавчо-нормативних актів з питань регулювання обігу і структури готівкової масив обігу;

повне та своєчасне забезпечення потреб економіки в готівкових коштах;

максимальне залучення готівки каси комерційних банків на основі раціональної організації готівкового обігу (створення умов для залучення коштів);

забезпечення своєчасної видачі готівки підприємствам та підприємцям на цілі, передбачені нормативними документами;

сприяння скороченню використання готівки в розрахунках за товари та послуги шляхом упровадження прогресивних форм безготівкових розрахунків;

додержання встановленого порядку ведення роботи з регулювання готівкового обігу.

Касове обслуговування комерційними банками клієнтів включає такі операції:

переведення в готівку платіжних коштів - списання коштів з поточного рахунку клієнта і видача йому відповідної суми готівкою (видаткові касові операції);

переведення готівки в безготівкові платіжні кошти - зарахування на поточний рахунок коштів, отриманих від клієнта готівкою (прибуткові касові операції).

Видача готівки клієнтам проводиться через видаткову касу. Юридичним особам готівка видається виключно за грошовими чеками. Планування видачі готівки на виплату заробітної плати відбувається в банківській установі на підставі Календаря видачі заробітної плати.

Видача готівки фізичним особам відбувається за видатковими касовими ордерами та видатковими ордерами.

Грошовий чек - письмове розпорядження власника рахунку (юридичної особи) обслуговуючому банку видати готівкою певну суму грошей уповноваженим особам (касирам). Гроші видаються особі, яка вказана в грошовому чеку, під її підпис на звороті чека. Крім Інших реквізитів, у грошовому чеку клієнт зазначає, з якою метою він одержує готівку. Чек дійсний протягом десяти днів.

Для проведення видаткових операцій завідуючий касою на початку дня видає під звіт касирам необхідну суму грошей під розписку в Книзі обліку прийнятих і виданих грошей (цінностей).

Грошові чеки та видаткові касові ордери подаються клієнтами банку операційному працівнику, який перевіряє документи, звіряє підписи, відбитки печатки зі зразком, а також перевіряє можливість здійснення операції за станом поточного рахунку.

Операційний працівник підписує документ та записує в Касовий журнал по видатку суму за документом, номер документа, номер поточного рахунку та напрямок використання. Після цього від документа відрізається контрольна марка та передасться одержувачу коштів. Видатковий документ повторно перевіряється контролером за встановленим внутрішнім порядком і передається до каси.

Одержавши видатковий документ (грошовий чек, видатковий касовий ордер), касир зобов'язаний:

- перевірити наявність підписів службових осіб панку, які мають право дозволяти видачу грошей;

- перевірити, чи є підпис про одержання грошей на документі;

- перевірити наявність даних про пред'явлення паспорта (за винятком здійснення валютно-обмінних операцій);

викликати одержувача грошей за номером видаткового документа і запитати про суму грошей, що одержується;

звірити номер контрольної марки або талона в касу з номером на новому документі і наклеїти контрольну марку або талон відповідно до чека або ордера;

підготувати суму грошей, видати їх одержувачу і підписати видатковий документ.

Якщо клієнт одержує гроші за кількома видатковими документами з різних рахунків, касир видає гроші за кожним документом окремо.

Наприкінці операційного дня касир звіряє суму прийнятих під звіт грошей із сумою у видаткових документах та залишком грошей, після чого складає довідку касира видаткової каси, звіряє з Касовим журналом операційного працівника і звітується перед завідувачем каси.

Залишок грошей і видаткові касові документи за день разом із довідкою касира передаються завідуючому касою під розписку в книзі обліку прийнятих і виданих грошей (цінностей). Перевіривши довідку, завідуючий касою підписує її і підшиває в документи дня.

З метою обмеження готівкового обігу НБУ використовує такі методи регулювання обігу:,

лімітування залишку готівки в касах підприємств;

визначення норм та цілей використання готівки з виручки;

встановлення порядку та строків здачі готівки в банк;

контроль за дотриманням порядку ведення касових операцій.

Установи банків встановлюють підприємствам ліміт залишку готівки в касі, здійснюють контроль за порядком ведення касових операцій.

Ліміт залишку готівки в касі, тобто залишок грошей, що переходить у касі з дня на день, встановлюється банком щорічно протягом першого кварталу за місцем відкриття одного з поточних рахунків. Ліміт встановлюється з огляду на режим і специфіку роботи підприємства, віддаленість від установи банків, терміни та порядок здавання виручки, графіка заїзду інкасаторів.

Для підприємств торгівлі та сфери обслуговування населення, які мають постійну грошову виручку з терміном здавання її в банк щоденно наприкінці робочого дня (за наявності вечірньої каси та інкасації), ліміт встановлюється в розмірах, що необхідні для забезпечення нормальної роботи вранці наступного дня; якщо підприємства торгівлі здають виручку наступного дня (у разі відсутності вечірньої каси та інкасації), ліміт встановлюються в межах середньоденної виручки.

Для інших підприємств, що мають касові надходження, ліміт каси встановлюється залежно від встановлених термінів здавання цих готівкових надходжень (не рідше одного разу па п'ять днів) і їх суми.

Для підприємств, що не мають постійного грошового виторгу, ліміти каси встановлюються в межах середньоденного видатку готівки (крім витрат на заробітну плату, допомоги за тимчасовою непрацездатністю, премії, стипендії). Селянські (фермерські) господарства, які займаються виключно виробництвом, переробкою та реалізацією сільськогосподарської продукції, ліміт залишку готівки в касі встановлюють самостійно.

Підприємцям ліміт залишку готівки не встановлюється.

Підприємства мають право зберігати у своїх касах готівку, обсяг якої перевищує встановлені ліміти, тільки для оплати праці, виплати допомог за соціальним страхуванням і стипендій не більше трьох робочих днів, включаючи день отримання готівки в установі банку. По закінченні цього терміну не використані за призначенням гроші мають бути повернуті в банк.

Для встановлення підприємствам лімітів залишку готівки в касах, установи банків одержують від них наявну розрахунок встановленого зразка. Клієнт самостійно обирає банк, в який подається ця заявка-розрахунок, в інші банки. Де відкрито поточні рахунки, нечастий копія.

У разі неподання клієнтом заявки - розрахунка, його встановлюється банком ліміт залишку готівки в касі в обсязі одного неоподатковуваного мінімум доходів громадян.

Відповідальність за не встановлення лімітів залишку готівки в касах підприємств незалежно від форм власності покладається на установи банків.

Одночасно з лімітом залишку готівки в касі плануються підприємством і затверджується банком порядок та термін здавання виручки в банк.

Дотримання термінів та порядку здавання касової виручки, наявності лімітів залишку каси встановлюється під час перевірки порядку ведення касових операцій. Банк перевіряє дотримання встановленого ліміту залишку готівки в касах підприємств та організації, про виявлені порушення повідомляються податкові органи.

Література

1 Правила здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України, затверджені Постановою Правління НБУ від 17 листопада 2000 р. №452.

2 Порядок ведення касових операцій в національній валюті в Україні, затверджений Постановою Правління НБУ від 19 лютого 2001 р. №72.

3 Васюренко О.В. Банківські операції: Навч. посібн. - К.: Знання, 2004.

4 Ковальчук А.Т. Банки, кредит, фінанси. - К.: Київ, 2004.

5 Лаврушин О.М. Банковское дело: Учебник. - М.: Финансы, 2002.

6 Мороз А.М. Банківські операції: Навч. посібн. - К.: Знання, 2002.

7 Савлук М.І. Вступ до банківської справи. - К., 2004.

8 Шевченко Р.І. Банківські операції: Навч. - метод. посібн. - К.: КНЕУ, 2004.

Размещено на Allbest.ru