Страховий ризик

З ризиком люди зустрічаються щоденно: і на побутовому рівні, і здійснення будь-якої господарської діяльності сьогодні неможливе без ризиків. Як правило, ризик пов'язується з невпевненістю в можливому результаті. Тобто, існує фактор невизначеності, необхідності приймати рішення, що направлені на усунення, запобігання та максимального обмеження дії негативних наслідків ризику. Незважаючи на давню історію існування ризику та його вивчення в науковій літературі немає єдиної думки щодо визначення цього поняття та єдиного підходу щодо концепцій в теорії ризику. Окрім того, ризик розглядають як історичну та як економічну категорію, в залежності від галузі застосування.

Ризик як економічна категорія виник з появою товарно-грошових відносин і відображає подію, яка може відбутися або ні. До того ж, для події, що відбулася, можливі три варіанти економічного результату. А саме:

позитивний (вигода, прибуток);

нульовий (результат не змінився);

від'ємний (збиток, втрата).

Вчені вважають, що вперше спроба наукового визначення сутності та змісту поняття «ризик» була зроблена математиком Йоганом Тетенсом (XVIII cт). Його наукові праці з виміру ризику знайшли практичне застосування в страхуванні життя. Хоча основи актуарних розрахунків, серед основних задач яких є дослідження та групування ризиків, закладені в працях вчених Д. Граунта, Я. Вітта, Е. Галлея ще в XVII ст. Подальший розвиток математики та страхування призвели до того, що термін «ризик» почав використовуватись спочатку у страховій теорії, а із зростанням впливу науково-технічного прогресу на фінансово-господарське та соціальне життя суспільства поширився і на економічну теорію. Однак, чеський вчений Я. Дангель, як свідчить М. Клапків, розуміння сутності ризику виводить з філософії та економічної теорії.

В теорії ризику переважаючою є думка, яка ототожнює ризик і непевність. Наукові дискусії з цього приводу тривають вже близько століття. Спробою поєднати економічний зміст «ризику» з «непевністю» є концепція деяких вчених, що ґрунтується на принципах загального детермінізму (причинній обумовленості всіх подій та явищ), в основі якої лежить погляд, що ризик є випадковістю, а внаслідок цього у людей існує стан непевності в прийнятті рішень. Спираючись на цю концепцію можна зробити висновки: наявність зовнішніх факторів, які завжди супроводжують будь-яку діяльність та буття, формує об'єктивну сторону ризиків, а суб'єктивний фактор - формує непевність. Але непевність формується за рахунок наявності засобів досягнення мети (об'єктивна причина), психологічного фактору, ступеня віри, переконання, наявності вмінь, знань, досвіду (суб'єктивна причина). А, як відомо, суб'єктивний фактор важко оцінити та практично неможливо виміряти.

Досить поширеними в трактуванні сутності та змісту ризику є використання поглядів, що розмежовують поняття «ризик» та «непевність», спираючись на «теорію катастроф», коли ризики є абсолютно випадковими. Проте такий підхід не дає змогу їх кількісно виміряти та вартісно оцінити втрати, а тим самим на них впливати та організовувати антиризикову діяльність за допомогою страхового захисту.

Відома «теорія вивільнення енергії», яка також є спробою розмежувати поняття «ризик» і «непевність» за допомогою філософських поглядів на нещасні випадки, неконтрольоване вивільнення енергії та на об'єкт, як структуру однорідних взаємопов'язаних елементів.

Дуже важливою для філософського та загальноекономічного розуміння ризику є теорія Ф. Кнайта, згідно якої ризик - це результат будь-якої діяльності, який можна виміряти за допомогою методів теорії ймовірності й закону великих чисел. Якщо подібних розрахунків виконати неможливо, то даний результат діяльності є непевністю. За концепцією цього американського економіста ризик пов'язується з невизначеністю, яка є джерелом виникнення прибутку, і яку можна технічно виміряти й оцінити за допомогою методу пробабілістичних (імовірнісних) розрахунків.

Крім того, ризик може бути представлений через логічну ймовірність, яка базується на пізнанні законів природи та суспільства, через статистичну ймовірність, яка відображає збір, накопичення, аналіз та систематизацію статистичних даних. В господарській та фінансово-економічній діяльності суб'єкта, як зазначено у Фінансовому словнику, під ризиком розуміють «усвідомлену можливість небезпеки виникнення непередбачених втрат очікуваного прибутку, майна, грошей у зв'язку з випадковими змінами умов економічної діяльності, несприятливими обставинами. Вимірюють частотою, ймовірністю виникнення того чи іншого рівня втрат.»

Слід підкреслити, що досить повним та сучасним є визначення ризику в навчальному посібнику «Фінансовий менеджмент» за редакцією проф. Г.Г. Кірейцева: «Під ризиком слід розуміти можливість виникнення збитку внаслідок дії в переважній більшості зовнішніх факторів, які при оцінці ситуації (перед прийняттям рішення) були невідомі та вплив яких може змінити ймовірність досягнення бажаного результату». Якщо перевести поняття ризику в площину фінансових категорій, можна сказати, що ризик - це ймовірність виникнення збитків, втрат або недоотримання прибутку порівняно з прогнозним варіантом.

Фактор ризику та необхідність покриття можливого збитку в результаті його прояву викликає потребу в страхуванні. Історично склалась уява про ризик як категорію, що лежить в основі страхування. Проте, сьогодні страхування включає в себе різні галузі наукових знань та практичного досвіду про природу явищ. Тому в розуміння терміну «ризик» в літературі вкладається різне смислове навантаження та зміст. До того ж ризик не є сталою категорією та постійною величиною. Він весь час міняється, що пов'язано із змінами в розвитку науки по його аналізу та оцінці, в трансформації економічних систем, а також обумовлено низкою інших факторів. З огляду наявності об'єктивних передумов появи відмінностей у визначенні ризику, безглуздо ставити задачу вибору найбільш «правильного» його визначення. І, як вказує Л. Цвєткова досліджуючи трактування поняття «страховий ризик», розумніше за все прийняти ту концепцію, яка використовується в даній сфері діяльності в якості базової.

Отже, під «страховим ризиком» розуміють прогнозний збиток об'єкту страхування в результаті настання страхової події.

Сучасна теорія ризику в страхуванні, як зазначає М.С. Клапків та І. С. Ткаченко, виступає в ролі самостійного теоретичного економіко-математичного обґрунтування оптимальності страхового підприємництва. Отже, виходячи з розуміння сутності ризику, дуже важливим є можливість його оцінити, виміряти, адже умовою виникнення страхових відносин є наявність ризику, можливість визначення рівня його небезпеки.

Для оцінки ризику в страховій практиці використовують різноманітні спеціальні методи, які постійно розвиваються та вдосконалюються. Найбільш поширеними є наступні:

метод індивідуальних оцінок;

метод середніх величин;

метод процентів.

Метод індивідуальних оцінок є одним з методів експертної оцінки, що побудовані на використанні професійного досвіду та інтуїції спеціалістів. Даний метод відноситься до великої групи абстрактно-логічних методів дослідження. Метод індивідуальних оцінок у вимірюванні ризику використовується страховиком тоді, коли неможливо порівняти даний ризик з середнім типом ризику, коли можна зробити тільки довільну його оцінку в залежності від професіоналізму, досвіду та суб'єктивного погляду експерта.

Середні величини дозволяють виразити типові розміри ознак, що варіюють, якісно однорідних явищ та виміряти їх коливання навколо середнього рівня розвитку. Метод середніх величин є одним із статистичних методів дослідження, і в оцінці ризику передбачає розмежування окремих ризикових груп на більш дрібні підгрупи, з метою створення аналітичної бази для визначення ризику за певними відповідними ризиковими ознаками.

Метод процентів також відноситься до групи методів статистичного аналізу, і в системі оцінки ризику представляє собою сукупність плюсових та від'ємних відхилень від середнього ризикового типу наявної аналітичної бази. Дані відхилення виражаються в процентах або в промілях від середнього ризикового типу.

Використовуються також економетричні, статистичні методи оцінки й аналізу ризиків, методи вербального аналізу тощо. Важливо підкреслити, що сучасних умовах вітчизняні та зарубіжні вчені володіють значним інструментарієм для оцінки та відстеження ризику, застосовують актуарні розрахунки, моніторинг, комплексне моделювання страхових процесів, емпіричний досвід, методи експертних оцінок, асоціацій та аналогій, експертиз тощо.

Для оцінки та аналізу ризиків необхідно їх класифікувати за відповідними ознаками в типи, види, групи тощо. Проте, в сучасних умовах в страхуванні не існує чітко розробленої класифікації ризиків. В законодавчій та нормативній літературі також немає класифікації та поділу ризиків за видами, проте міститься вимога виконання актуарних (математичних) розрахунків при визначенні страхових тарифів, в основу яких покладена вартісна оцінка ризиків.

2. Класифікація страхових ризиків

Узагальнюючи погляди вчених та практиків можна запропонувати наступну класифікацію ризиків з позиції страхування (рис. 1.)

Рис. 1 - Класифікація ризиків у страхуванні

Найбільш поширену групу складають ризики, які можливо застрахувати. Страховий ризик - це такий ризик, який піддається вимірюванню, оцінці з позиції ймовірності настання страхової події та кількісних характеристик можливого збитку.

Основні критерії страхового ризику:

ризик повинен бути можливим;

ризик повинен мати випадковий характер;

випадковість ризику повинна співвідноситись з певною сукупність споріднених об'єктів;

настання страхового випадку, як реалізація ризику, не повинно бути пов'язаним з волевиявленням страхувальника чи зацікавленої особи;

факт настання страхового випадку невідомий у часі та просторі;

страхова подія не повинна мати обсяги катастрофічного лиха;

наслідки реалізації ризику повинні бути об'єктивно виміряні й оцінені.

Крім того, страхові ризики класифікуються за різними ознаками, насамперед:

за джерелом небезпеки (ризики прояву стихійних сил та цілеспрямованої дії людини);

за обсягом відповідальності страховика (індивідуальні ризики та універсальні);

специфічні ризики (аномальні ризики та катастрофічні - ендемічні, якості землі, політичні, воєнні, а також екологічні, транспортні, спеціальні тощо);

об'єктивні ризики (ризики, що пов'язані з неконтрольованими факторами);

суб'єктивні ризики (ризики, що заперечують або ігнорують об'єктивну реальність) тощо.

Кожна з цих груп ризиків має свій відповідний поділ на види чи підвиди. В фінансово-економічній діяльності ризики поділяються за галузями економіки, за сферами та видами діяльності тощо. Наприклад, фінансовий, банківський, кредитний, валютний, процентний, іпотечний, комерційний, підприємницький, моральний (виникає після укладання договору страхування) ризик тощо.

Ризик у страхуванні розглядають з певних позицій:

як конкретне явище чи сукупність явищ;

у зв'язку з конкретним застрахованим об'єктом;

з ймовірністю втрати або ушкодження об'єкта, прийнятого на страхування;

у зв'язку з діяльністю страховика.

З метою оцінки й аналізу виділяють також ризики діяльності страхової компанії. А саме:

ризики, що передаються страхувальником страховій компанії за договором страхування;

ризики, що пов'язані з діяльністю самого страховика.

Така класифікація необхідна для формування спеціальних резервів та фондів страхової компанії для покриття ризиків. (У страхуванні комплексна діяльність з аналізу, оцінки ризиків, вибору оптимального покриття тощо називається андерайтингом). Загально визнаються та найбільш відомі в світовій практиці європейська та американська класифікації.

Європейська класифікація вважається найбільш вичерпною, враховує специфіку більшості ризиків, що обумовлені діяльністю страховика. При цьому застосовується метод аналізу ризиків - економетричний. Проте, недостатнє застосування статистичних методів не дозволяє вважати результати такої оцінки повністю адекватними, тобто існує недостатність кількісної оцінки ризиків.

Американська класифікація розділяє ризики за етапами роботи страхової компанії, протягом якої вона піддається зазначеним ризикам:

етап становлення;

етап повноцінної активної діяльності;

етап ліквідації страхової компанії.

При цьому для оцінки та аналізу ризиків використовується, головним чином, вербальний аналіз, коли застосовується не тільки вірогідні розрахунки до певних ризиків, що мають достатнє статистичне спостереження, а розглядаються і ті ризики, що не мають достатньої статистики. Тобто недостатня якісна оцінка ризиків. За європейською і американською класифікаціями ризиків страхової діяльності роль джерела виплати за ризиками страхових операцій виконують власні кошти страхової компанії.

Останнім часом все більш популярною стає фінська класифікація ризиків, яка знаходить економічний компроміс між кількісним і якісним аналізом та оцінкою ризиків. За фінською класифікацією ризики у страхуванні поділяються на: основні ризики і додаткові ризики.

Основні ризики покриваються за рахунок спеціально сформованих страхових резервів, а додаткові - за рахунок резерву стабілізації, а не за рахунок власних вільних резервів. Власні вільні кошти використовуються для доповняльного зниження негативного впливу додаткових ризиків.

Зрозуміло, що перед людством стоїть задача попередження, компенсації та ліквідації ризиків, що можливо досягти за допомогою антиризикової діяльності. Уникнути чи зменшити вплив ризиків, як підкреслює Т.А. Ротова, можна за допомогою ризик-менеджменту - системи управління ризиками та фінансовими відносинами, що виникають у процесі бізнесу. Управління ризиками, вплив на них може відбуватися при застосуванні певних форм антиризикової діяльності, що представлені на рисунку 2.

В сучасних умовах з погляду на фінансування пріоритетну роль в антиризиковій діяльності відіграє компенсаційна форма, яка відображає страховий захист. А превенція займає другорядне місце, хоча й переросла в самостійну функцію страхування.

Рис. 2 - Форми анти ризикової діяльності

Зазначені форми (методи) антиризикової діяльності проявляються у функціях страхування: компенсаційній, репресивній, превентивній. Слід підкреслити, що здійснення зазначених функцій можливе за рахунок спеціальних коштів, які існують у відповідних фондах, і які називаються страховими. Отже під ризиком розуміють ймовірність виникнення збитків, втрат або недоотримання прибутку порівняно з прогнозним варіантом. Визначення ризику залежить від сфери діяльності його застосування. Страховий ризик визначається як прогнозний збиток об'єкту страхування в результаті настання страхової події. Страховий ризик має свої специфічні ознаки, такі як: є конкретним явищем, при настанні якого здійснюються страхові виплати; має вірогідний характер; може бути виміряним та оціненим; має конкретну форму прояву, пов'язану з певним об'єктом; є невід'ємним елементом страхових відносин. Наявність ризику передбачає здійснення антиризикової діяльності, формами якої є компенсація, репресія, превенція. Антиризикова діяльність реалізується у страховому захисті за допомогою створення та використання страхових фондів.

3. Управління страховими ризиками