За формою розрізняють добровільне або обов'язкове страхування.

Обов'язкове страхування як у галузі державного соціального страхування, так і в індивідуальному страхуванні зумовлене ризиками, пов'язаними з життям, втратою працездатності або із виникненням таких збитків, які не можуть бути відшкодовані окремою особою. Наприклад, дорожньо-транспортні пригоди, пожежа, яка знищила житло десятків або сотень сімей, втрата годувальника тощо без обов'язкового страхування могли б поставити окремих людей в такі умови, що вони до кінця свого життя змушені були б використовувати весь свій дохід для компенсації спричинених збитків, а в деяких випадках для такої компенсації не вистачило б і життя. Щоб полегшити цей тягар і не перекладати його на державний бюджет, який за будь-яких умов завжди обмежений, держава запроваджує обов'язкове страхування.

Обов'язкове страхування встановлюється законом, згідно з яким страховик зобов'язується страхувати відповідні об'єкти, а страхувальники - вносити належні страхові платежі.

Стаття 7 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про страхування» подає перелік видів страхування, які є обов'язковими у нашій державі:

1) медичне страхування;

2) особисте страхування медичних і фармацевтичних працівників (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини при виконанні ними службових обов'язків;

3) особисте страхування працівників відомчої (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд);

4) страхування спротсменів вищих категорій;

5) страхування життя і здоров'я спеціалістів ветеринарної медицини;

6) особисте страхування від нещасних випадків на транспорті;

7) авіаційне страхування цивільної авіації;

8) страхування відповідальності морського перевізника та виконавця робіт, пов'язаних із обслуговуванням морського транспорту, щодо відшкодування збитків, завданих пасажирам, багажу, пошті, вантажу, іншим користувачам морського транспорту та третім особам;

9) страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів;

10) страхування засобів водного транспорту;

11) страхування врожаю сільськогосподарських культур багаторічних насаджень державними сільськогосподарськими підприємствами, врожаю зернових культур і цукрових буряків сільськогосподарськими працівниками всіх форм власності;

12) страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за шкоду, яку може бути заподіяно внаслідок ядерного інциденту (порядок і умови цього страхування визначаються спеціальним законом України);

13) страхування працівників (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України), які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, в т.ч. здійснюють догляд за особами, які страждають психічними розладами;

14) страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання за шкоду, яку може бути заподіяно пожежами та аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежовибухонебезпечні об'єкти та об'єкти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного та санітарно-епідеміологічного характеру;

15) страхування цивільної відповідальності інвестора, в т.ч. за шкоду, заподіяну довкіллю, здоров'ю людей, за угодою про розподіл продукції, якщо інше не передбачене такою угодою;

16) страхування майнових ризиків за угодою про розподіл продукції у випадках, передбачених Законом України «Про угоди про розподіл продукції»;

17) страхування фінансової відповідальності, життя і здоров'я тимчасового адміністратора та ліквідатора фінансової установи;

18) страхування майнових при промисловій розробці родовищ нафти і газу у випадках, передбачених Законом України «Про нафту і газ»;

19) страхування медичних та інших працівників державних і комунальних закладів охорони здоров'я та державних наукових установ (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) на випадок захворювання інфекційними хворобами, пов'язаного з виконанням ними професійних обов'язків в умовах підвищеного ризику зараження збудниками інфекційних хвороб;

20) страхування відповідальності експортера та особи, яка відповідає за утилізацію (видалення) небезпечних відходів, щодо відшкодування шкоди, яку може бути заподіяно здоров'ю людини, власності та навколишньому природному середовищу під час транскордонного перевезення та утилізації (видалення) небезпечних відходів;

21) страхування персоналу транспортних установок, джерел іонізуючого опромінювання, а також державних інспекторів з нагляду за ядерною та радіаційною безпекою безпосередньо на ядерних установках від ризику негативного впливу іонізуючого випромінювання на їхнє здоров'я за рахунок коштів ліцензіатів;

22) страхування об'єктів космічної діяльності (наземна інфраструктура), перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням Національного Космічного агентства України;

23) страхування цивільної відповідальності космічної діяльності;

24) страхування об'єктів космічної діяльності (космічна інфраструктура), які є власністю України, щодо ризиків, пов'язаних підготовкою до запуску космічної техніки на космодромі, запуском та експлуатацією її у космічному просторі;

25) страхування відповідальності щодо ризиків, пов'язаних з підготовкою до запуску космічної техніки на космодромі, запуском та експлуатації її у космічному просторі;

26) страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків при перевезенні небезпечних вантажів;

27) страхування професійної відповідальності осіб, діяльність яких може заподіяти шкоди третім особам, за переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України;

28) страхування відповідальності власників собак (за переліком порід, визначених Кабінетом Міністрів України) щодо шкоди, яка може бути заподіяна третім особам;

29) страхування цивільної відповідальності громадян України, що мають у власності чи іншому законному володінні зброю, за шкоду, яка може бути заподіяна третій особі або її майну внаслідок володіння, зберігання чи використання цієї зброї;

30) страхування тварин на випадок загибелі, знищення, вимушеного забою, від хвороб, стихійних лих та нещасних випадків у випадках та згідно з переліком тварин, встановлені Кабінетом Міністрів України;

31) страхування відповідальності суб'єктів туристичної діяльності за шкоду, заподіяну життю чи здоров'ю туриста або його майну;

32) страхування відповідальності морського судновласника;

33) страхування ліній електропередач та перетворюючого обладнання передавачів електроенергії від пошкодження внаслідок впливу стихійних лих або техногенних катастроф від протиправних дій третіх осіб.

Для здійснення обов'язкового страхування Кабінет Міністрів України встановлює:

ь порядок та правила його проведення;

ь форми типового договору;

ь особливі умови ліцензування обов'язкового страхування;

ь розміри страхових сум;

ь максимальні розміри страхових тарифів або методику актуальних розрахунків;

Здійснення обов'язкових видів страхування, які не передбачені цим законом, забороняється.

Дія Закону України «Про страхування» не поширюється на державне соціальне страхування, яке теж є обов'язковим.

Обов'язкова форма страхування ґрунтується на таких засадах:

1. Законодавство встановлює перелік об'єктів, що підлягають обов'язковому страхуванню та механізм, яким забезпечується його реалізація, покладаючи відповідальність за здійснення обов'язкового страхування на державні страхові органи.

2. Суцільне охоплення всіх об'єктів обов'язкового страхування без заяви страхувальника, оскільки реєстрація об'єкта є підставою для того, щоб він автоматично був охоплений страхуванням.

3. Безумовна дія обов'язкового страхування, незалежно від порушення терміну сплати страхувальником страхових платежів. У разі порушення строків внесення платежів страхувальник сплачує пеню.

4. Страхове забезпечення з обов'язкового страхування строго нормоване. Як правило, ці норми встановлюють у відсотках від страхової оцінки або в гривнях на один об'єкт.

Добровільне страхування здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Ним, як правило, охоплюються ті юридичні та фізичні особи, котрі не підпадають під обов'язкове страхування і бажають застрахуватися. Загальні умови та порядок проведення добровільного страхування визначаються правилами, які встановлюються страховиком самостійно.

Види добровільного страхування, на які видається ліцензія, визначаються правилами (умовами) страхування, прийнятими страховиком і зареєстрованими Уповноваженим органом.

Видами добровільного страхування можуть бути:

1) страхування життя;

2) страхування від нещасних випадків;

3) медичне страхування (безперервне страхування здоров'я);

4) страхування здоров'я на випадок хвороби;

5) страхування залізничного транспорту;

6) страхування наземного транспорту (крім залізничного);

7) страхування повітряного транспорту;

8) страхування водного транспорту (морського внутрішнього та інших видів водного транспорту);

9) страхування вантажів та багажу (вантажобагажу);

10) страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ;

11) страхування майна (іншого, ніж передбачено пунктами 5-9);

12) страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);

13) страхування відповідальності власників повітряного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);

14) страхування відповідальності власників водного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);

15) страхування відповідальності перед третіми особами (іншої, ніж передбачено пунктами 12-14);

16) страхування кредитів (у тому числі віповідальності позичальника за непогашення кредиту);

17) страхування інвестицій;

18) страхування фінансових ризиків;

19) страхування судових витрат;

20) страхування видатних гарантій (порук) та прийнятих гарантій;

21) страхування медичних витрат;

22) інші види добровільного страхування.

Страховики мають право займатись тільки тими видами добровільного страхування, які визначені в ліцензії.

6. Системи страхування

У страховій справі застосовують кілька систем страхування та франшизи.

У майновому страхування страхуванні найбільш поширеною є система за дійсною вартістю майна, що визначається як фактична на день підписання договору. за цією системою страхове забезпечення дорівнює величині збитків, тобто має місце повне покриття збитків страхувальника страховиком.

Страхування за системою пропорційної відповідальності передбачає виплату страхового відшкодування, яке розраховується за формулою

Q = T * S/W

де Q - страхове відшкодування;

S - страхова сума за угодою (договором);

W - вартісна оцінка об'єкта страхування;

T - фактична сума збитків.

Пропорційна система передбачає участь страхувальника у відшкодуванні збитків. Міра повноти відповідальності страховика в покритті збитків застрахованого тим вища, чим менша різниця між вартісною оцінкою об'єкта страхування та страховою сумою.

Страхування за системою першого ризику передбачає виплату страхового відшкодування у розмірі збитків, але в межах страхової суми.

Під «першим ризиком» у страховій справі розуміють ризик, вартісна оцінка якого не перевищує страхової суми.

При страхуванні за цією системою всі збитки у межах страхової суми (перший ризик) відшкодовуються повністю, а збитки, що перевищують страхову суму (другий ризик), страховиком не відшкодовуються зовсім.

Страхування за системою «дробової частини» передбачає встановлення двох страхових сум, одна з яких називається показаною вартістю. З показаною вартістю страхувальникові, як правило, відшкодуються збитки від ризику у вигляді дробу або відсотка. Відповідальність страховика за цією системою обмежується розмірами дробу. Отже, страхова сума буде меншою показаної вартості та її дробової частини. Страхове відшкодування дорівнюватиме збиткам у межах страхової суми.

Якщо показана вартість дорівнює дійсній вартості, то система страхування за дробовою частиною тотожна системі страхування за першим ризиком.

Якщо показана вартість менша від дійсної вартості, страхове відшкодування розраховується за формулою

Q = T * S/W

де Q - страхове відшкодування;

S - показана вартість;

W - вартісна оцінка об'єкта страхування;

T - фактична сума збитків.

Страхування за відновною вартістю означає, що відшкодування страховиком збитків за застрахований за цією системою об'єкт дорівнює ціні нового майна відповідного виду. Знос майна не враховується. Ця система забезпечує повний страховий захист інтересів страхувальника.

З метою підвищення відповідальності страхувальника за дбайливе ставлення до об'єктів страхування в страховій справі практикують розподіл відповідальності між страховиком та страхувальником у покритті збитків.

Особиста участь страхувальника у покритті збитків виражається через франшизу.

Франшиза - звільнення страховика від покриття збитків - передбачена підписаним страховим договором. Вона може бути встановлена у відсотках або в абсолютних розмірах стосовно страхової суми, вартісної оцінки об'єкта або розміру збитків.

Розрізняють умовну (інтегральну) та безумовну (ексцедентну) франшизу.

Умовна франшиза звільняє страховика від відповідальності за збитки, які не перевищують встановленої франшизи, і зобов'язує його покривати збитки повністю, якщо розмір їх перевищує франшизу.

Безумовна франшиза теж передбачає певне застереження (клаузу) в страховому договорі. Вона за будь-яких умов звільняє страховика від компенсації перших Х% страхової суми, незалежно від величини збитків. При безумовній франшизі страхове відшкодування завжди дорівнює різниці між збитками та безумовною франшизою. Наприклад, якщо страхова сума дорівнює 100 тис. грн., безумовна франшиза - 20 тис. грн., то при збитках до 20 тис. грн. страховик не відповідає перед страхувальником, а при збитках, що становлять, скажімо, 70 тис. грн., відшкодує тільки 50 тис. грн. (70 тис. грн. - 20 тис. грн.).

Таким чином, франшиза називається безумовною тому, що вона (безумовно, незалежно від умов) за будь-яких умов вилучається із зобов'язань страховика, і умовною, оскільки вилучається за умови, що збитки не перевищують встановленої величини франшизи.

7. Порядок укладання і дії страхового договору

страхування договір економіка

Між страховиком та страхувальником в письмовій формі укладається договір страхування, в силу якого страховик зобов'язаний при настанні стахового випадку виконати страхові виплати страхувальнику або іншій особі, на користь якої було укладено договір страхування, а страхувальник зобов'язується сплатити страхові внески у встановлені строки.

Основними важливими елементами договору страхування є:

ь об'єкти страхування;

ь використання системи страхування;

ь страхова сума;

ь страховий тариф за узгодженням сторін;

ь розмір страхової премії;

ь термін (строк) страхування;

ь порядок змін та припинення дії договору страхування;

ь права, обов'язки та відповідальність сторін договору.

При складанні договору страхування необхідно керуватися основними положеннями ст. 16 Закону України «Про страхування», де чітко визначені:

ь дефініції договору страхування;

ь необхідні реквізити та обов'язкова інформація;

ь обов'язки страхування;

ь обов'язки страхувальника;

ь порядок сплати страхових сум;

ь умови відмови у виплаті страховиком відшкодувань тощо.

При укладенні договору страхування постає проблема вибору визначення частки передачі ризику страховику й оптимального співвідношення між розмірами страхової премії та страхового покриття. Окрім того, договірні зобов'язення в страхуванні мають важливу особливість, яка відрізняє їх від інших зобов'язань. А саме, якщо звичайні договірні зобов'язення передбачають неодмінне виконання обов'язків обома сторонами, то при страхуванні одна сторона завжди виконує страховий платіж, а інша - страховик - виконує страхові виплати тільки за умови настання страхового випадку. А це, в свою чергу, викликає певні особливості у фінансовій та обліковій роботі страховика.

Договірні відносини у страхування регулюються нормами зобов'язального права. Підставами виникнення зобов'язань з добровільного страхування виступають договори майнового чи особистого страхування чи перестрахування. За загальними правилами договір страхування є реальним. Тобто він не вступає в силу, якщо інше не передбачено умовами страхування. Він укладається за заявою страхувальника в письмовій формі шляхом видачі письмового страхового свідоцтва (сертифіката, поліса), що підтверджує факт укладання договору страхування.

Договір страхування є двостороннім. Адже права та обов'язки мають обидві сторони - страховик і страхувальник. Якщо обов'язок страхувальника своєчасно вносити страхові платежі є безумовним, то обов'язок страховика виплатити страхову суму чи страхове відшкодування виникає тільки за умови настання страхового випадку.

Основними факторами, що визначають можливість страхових виплат, є:

ь факт настання страхового випадку;

ь документальне підтвердження факту настання страхового випадку;

ь встановлення причин та обставин настання страхового випадку;

ь відповідність страхового випадку встановленому обсягу страхової відповідальності;

ь обумовлені в договорі наслідки настання страхового випадку;

ь страхова сума (або її частина), яка підлягає виплаті;

ь визначення розміру страхової виплати та її конкретного одержувача.

8. Маркетинг в реалізації страхових послуг

Страховий продукт - набір послуг по попередженню і ліквідації наслідків конкретного переліку подій, які визначені в договорі про страхування, який надає клієнту компанія. Він включає в себе основні і доповнюючи послуги. Головний зміст продукту - це відшкодування збитку при настанні страхового випадку. Воно виявляється в певному наборі страхових послуг. В простішому виді це може бути виплата грошового відшкодування, однак, частіш за все її заміщує цілий комплекс послуг, спрямованих на ліквідацію наслідків страхового випадку. Так, у випадку страхування квартири, або будинку компанія може відновити пошкоджене майно або з використанням організацій, або силами своєї ремонтної майстерні. При цьому юридична служба страховика бере на себе відповідальність по оформленню документів в міліції, а також, представляє клієнта в ході адміністративного слідства. Ці послуги є оболонкою і втіленням основного змісту страхового продукту - ліквідації наслідків страхового випадку.

Крім того, продукт може включати в себе низку додаткових послуг, безпосередньо не пов'язаних зі страхуванням. Сюди відноситься, наприклад, включення страахувальника в дисконтну систему, юридичне і податкове консультування не пов'язане зі страхуванням, допомого при експлуатації майна, яке страхується (характерний приклад - включення в поліс автострахування екстренної технічної допомоги на випадок поломки автомобіля).

Багато компаній роблять помилку, коли зводять суть свого продукту тільки до виплати відшкодування при настанні страхового випадку. Кінцевою послугою страховика по можливості повинна бути не грошова виплата, а швидка ліквідація наслідків страхового випадку. Це може бути, наприклад відновлення пошкодженого майна - ремонт будинку або автомобілю. Формула страхового продукту «послуга за гроші» більш зрозуміла для споживача, чим формула «гроші за гроші», яка часто використовується компаніями. В останньому варіанті у страхувальника з'являється питання: а навіщо страхуватися, якщо можна просто заощадити гроші про всяк випадок? Тоді як при відновленні майна силами страховика клієнту зрозуміло, що він платить за гарантію швидкого позбавлнння від проблем при аварії чи стихійному лисі. Послуга страховика в цьому випадку - надійне позбавлення від страху, головного болю, впевненість в тому, що компанія знімає з клієнта вантаж відповідальності за майбутнє, дає надію в поєднанні з психологічним комфортом.

Реалізація страхових послуг - кінцева мета і сенс існування страхових компаній. Якщо страхові послуги знаходять збут, тобто укладаються договори, продаються страхові поліси то це означає, що запропоновані страховиком страхові продукти мають в очах страхувальника споживну вартість, конкретну корисність, а також, що існує попит на даний вид послуг.

Поліси, які представляють собою повноцінний захист від «головного болю», є найбільш цінними для споживачів. В цьому криється один із залогов розвитку страхування - компаніям перш за все, потрібно орієнтуватися на продаж страхувальнику кінцевої послуги, яка включає в себе весь комплекс дій, пов'язаних зі швидкою і безболючою для клієнта ліквідацією наслідків страхового випадку.

Як будь-яка послуга, страховий продукт має певну цінність або якість. Його можна розкласти на декілька частин.

1. Відповідність страхового покриття страхам і опасінням клієнта. Чим вище значимість для споживача небезпеки, яка страхується, тим вища споживча вартість (споживча якість) продукту.

2. Технічні складники якості. Сюди відносяться

· Широта і повнота страхового покриття (набір ризиків, які страхуються і страхові суми по ним), а також його відповідність тим ризикам, від яких хоче захиститися клієнт.

· Перелік основних і додаткових послуг, які входять до страхового продукту та оцінка їх з точки зору споживача.

3. Якість сервісу. Це поперед всього.

· Своєчасне, швидке і повне виконання дій по укладенню угоди страхування та по поточному обслуговуванню контракту

· Швидке, повне, обов`язкове та справедливе врегулювання страхових випадків.

· Ввічливість та пунктуальність персоналу, попередність в обслуговуванні.

Цей перелік зформован з точки зору споживача, а не страховика.

В нього внесені як властивості самої компанії (наприклад, ввічливості персоналу або обов'язковість виплати відшкодування).Однак з точки зору маркетингу такий підхід являється обґрунтованим: споживачу все одно, до якої категорії відноситься та чи інша властивість страхової послуги.

Треба відмітити, що швидкість і повнота виплат - це прояв надійності компанії. А така складова якості, як відповідність продукту сподіванням споживача в частині ризиків, які страхуються відображає значимість різних небезпек для страхувальників.

Можна відмітити, що в переліку якостей страхового продукту не внесена його вартість. Як вважається, її краще розглядати поза якості страхової послуги у вигляді її еквіваленту або протидії. Це дає можливість оцінювати якість страхового продукту на основі здатності споживача платити за нього: висока споживча оцінка якості послуги втілюється в значному обсязі продажу.

Маркетинг як метод управління комерційною діяльністю страхових компаній і метод дослідження ринку страхових послуг з'явився порівняно недавно.

Західні страхові компанії почали широко використовувати його на початку 60-х років; однак поняття «маркетинг» на ринку страхових послуг стало більш широким, але до цих пір немає чітких меж його визначення.

Маркетинг може бути визначений як ряд функцій страхової компанії, яка включає в себе планування, ціноутворення, рекламування, організацію мережі просування страхових полісів, виходячи з реального і потенційного попиту на страхові послуги.

Служба маркетингу страхової компанії розглядається як мозковий центр, як джерело інформації і рекомендацій по багатьох питань поточної і перспективної діяльності страховика. Центральною фігурою страхового ринку стає страхувальник, інтересами і потребами якого в страховому захисті визначається діяльність страховика.

Двома основними функціями маркетингу в страховій компанії є:

1. формування попиту на страхові послуги.

2. задоволення страхових потреб.

Формування попиту - цілеспрямована дія на потенційних покупців з ціллю підвищення існуючого рівня попиту до бажаного рівня, який наближається до рівня пропозиції даної компанії.

Задоволення страхових потреб. Реалізація цієї функції за допомогою високої культури страхового обслуговування є задатком нового попиту на страхові послуги. Страхові компанії витрачають великі кошти на вдосконалення організації продажу страхових полісів, поліпшення обслуговування клієнтів і підтримання іміджу.

Маркетинг страховика спирається на такі основні принципи:

· глибоке вивчення кон'юнктури страхового ринку.

· Сегментація страхового ринку (виділення секторів - особистого і майнового страхування)

· Гнучке реагування на запроси страхувальників

· Інновація (постійне вдосконалення модифікації, пристосування страхових продуктів до потреб ринку)

На сьогодні піклування про якість страхового продукту виходить на перший план. Без достатньо високої споживчої оцінки якостей послуги неможливо досягти зниження текучості клієнтури - її «фіделізації,» так як незадоволені страховики не погодяться на продовження полісів.

Висока якість страхової послуги дозволяє страховику перейти до активного пошуку нових клієнтів як основи для підтримки власної рентабельності до опори на постійну фіделізовану клієнтуру.

Роль якості страхового продукту в забезпеченні процвітання страхової компанії можна проілюструвати схемою.

Визначення ринку страхових послуг - найбільш важливий момент дослідження. Задача вивчення ринку в виявленні місць, де є попит на страхові послуги, якою є мотивація страхових інтересів і наскільки вже задоволений цей попит компаніями-конкурентами.

Аналіз і прогнозування кон'юнктури страхового ринку є його другою важливою метою і завданням. Кон'юнктура страхового ринку - сукупність факторів і умов, в їх взаємному зв'язку і даючи уяву про страховий ринок на даний момент часу.

Вивчення потенційних можливостей страхових компаній-конкурентів на даному страховому ринку проводиться з метою виявлення умов конкуренції і створення ділової стратегії поведінки на ринку.

На основі аналізу величини незадоволеного попиту на страхові послуги по об'ємам і і видам послуг, а також своїх технічних і фінансових можливостей страхова компанія розробляє план ділової стратегії по засвоєнню страхового ринку що вивчається, визначаються конкретні строки, здійснюється контроль за його виконанням, вносяться виправлення в ході практичної реалізації.

Характеризуючи практичний маркетинг страхової компанії, слід звернути особливу увагу на роль реклами в реалізації страхових послуг. Без цілеспрямованої і наполегливої реклами у страховому ринку обійтися дуже важко.

Реклама - це платне, спрямоване на певну категорію потенційних покупців повідомлення, що здійснюється через засоби масової інформації, чи будь-яким іншим способом публічного звертання і агітує на користь певного товару, в даному випадку страхової послуги.

До страхової реклами пред'являються наступні основні вимоги:

· Правдивість

· Конкретність

· Адресність

· Плановість

Для будь-якої страхової компанії реклама є обов'язковою перед посилкою для здійснення акту укладення договору страхування, хоча вплив на потенційного страхувальника здійснюється як до здійснення цього акту, так і після неї.

Основними принципами реклами є:

1. Принцип вивчення компанії споживачем. Потенційні страхувальники повинні як мінімум знати про компанію наступне: що, як, коли можна.

2. Цілеспрямованість. Повинна бути простою по формі і змісту і підкреслювати головне.

3. Повторення.

Факторами, які визначають прийняття рішення про страхування є, з одного боку, висока оцінка ризику, який страхується (чуттєвість до ризику), якість страхового продукту, а, з іншого боку, його ціна. Якщо споживач бажає убезпечити власне майно він приймає рішення про страхування, а потім вибирає відповідний страховий продукт і компанію, яка його надає. Набір факторів, по яким проводиться оцінка якості страхової послуги, а також їх значущість, можна визначити як і інші характеристики ринку, шляхом соціологічних досліджень. Значущість якостей страхового продукту для страхувальників - фізичних і юридичних осіб - за результатами соціологічних досліджень:

Значущість якостей страхового продукту для населення

9. Страхові поняття, які відображають найзагальніші умови страхування