Основи діяльності банку на ринку банківських послуг

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Основи діяльності банку на ринку банківських послуг

1. Загальні принципи та організація діяльності банку щодо надання послуг

банк інформаційний послуга обслуговування

Комерційні банки становлять другий рівень банківської системи більшості розвинутих країн і таких, що розвиваються. Вони надають клієнтам широкий набір послуг із ведення поточних рахунків, надання комерційних кредитів, позичок тощо. Основними клієнтами комерційних банків є приватні особи й підприємства, що здійснюють поточну виробничу, торговельну і іншу комерційну діяльність. Залежно від кількості здійснюваних функцій комерційний банк набуває ознак спеціалізованого або універсального. Основними видами спеціалізованих є інвестиційні, ощадні, іпотечні, клірингові [ 40].

Нині майже всі українські банки декларують себе універсальними, тобто такими, що провадять увесь спектр банківських операцій з усіма групами клієнтів.

Традиційно за основні сегменти споживачів приймають юридичних та фізичних осіб. Але їх можна також поділяти на корпоративних та приватних клієнтів(до яких входять приватні підприємці, приватні підприємства), така класифікація буде більш банківською, оскільки вона базується на різниці у обслуговуванні цих груп клієнтів.

Такий підхід сформувався у практиці західної банківської справи, де банки, що називаються універсальними, розмежовують діяльність із обслуговування корпоративних і приватних клієнтів. Операції з корпоративними клієнтами відокремлені у самостійний “гуртовий» банк, а операції з приватними клієнтами збирають на балансі “роздрібного» банку. Фактично банк перетворюється у кілька самостійних фінансових установ, спеціалізованих на обслуговуванні окремого сегмента споживачів. Така структура притаманна найбільшим банківським холдінгам, які справді можуть називатися універсальними.

Специфіка обслуговування зумовлює різну організацію проведення операцій із надання послуг клієнтам, а відтак і різну організаційну структуру “гуртового» та “роздрібного» банків.

Зазвичай надання послуги не обмежується спілкуванням із клієнтами операційного співробітника, а потребує подальшого виконання та необхідного оформлення технологічних операцій. Тому банківські офіси, крім служб по роботі з клієнтами мають служби виконання, оформлення та обліку угод.

Але бізнес, навіть коли його організаційно розподілено, залишається цілісним, тому повинен повністю керуватися з єдиного центру. Для цього на рівні холдингу створюється “штаб», основні функції якого полягають у розробці стратегії ведення банківського бізнесу і прийнятті оперативних рушень щодо її реалізації, а також у забезпеченні діяльності банку, в тому числі шляхом упровадження інформаційних технологій.

Детальніша організаційна структура банку залежить насамперед від його розмірів, а також від ступеня диференціації клієнтської бази й асортименту послуг. Сучасна тенденція розвитку банківського бізнесу - “рух банків до клієнтів». Сьогодні це можна здійснити за допомогою технічних засобів(наприклад, банкоматів) та засобів зв'язку типу “продавець для споживача». Отже, у банку доцільно створити окремий підрозділ, який займатиметься дистанційним обслуговуванням клієнтів(своєрідне дистанційне ОПЕРУ або віртуальний операційний зал).

Неабияку роль у процесі обслуговування клієнтів відіграє також розташування банківських офісів. Їх розміщення у місцях ведення бізнесу чи проживання клієнтів не лише дає змогу донести банківські послуги до споживачів, а й створює “ефект присутності» банку в регіоні, що значно підвищує його імідж та ефективність реклами.

Від того, що підрозділи розмішуються в операційних офісах, їх підпорядкованість відповідній службі банку змінюється, тобто управління підрозділами регіональних офісів здійснюється на функціональній основі. По суті підрозділи філій слід розглядати як регіональний сектор відповідної служби банку в цілому, тому управляти таким підрозділом повинен керівник цієї і служби.

Таким чином, можна визначити поняття "схема організації». Класично вона визначається як схема, що розкриває розподіл діяльності, систему підпорядкованості та наявні підрозділи в організації і налічує такі елементи:

1) розподіл робіт;

2) види робіт;

3) система підпорядкованості (від кого та кому надходять накази);

4) управлінська ієрархія до якої ланки менеджменту належить);

5) групування у підрозділи

При плануванні організаційних структур найбільшу увагу традиційно приділяють четвертій і п'ятій позиціям потім першій і другій. І майже не зважають на третю - систему підпорядкованості. Проте саме вона визначає взаємодію підрозділів, яка. власне, й робить організацію цілісним утворенням. Тобто коли говорять про організацію, йдеться про організовану взаємодію її підрозділів при здійсненні певної діяльності.

Банківська діяльність характеризується кількома специфічними рисами:

1. Банківська послуга має нематеріальний характер, тому важко організувати процес контролю (скажімо, візуального) за її наданням та якістю.

2. Банківська послуга завжди пов'язана з грошима (чи іншою еквівалентною цінністю). і тому практично будь-яка помилка у процесі проведення банківської операції має грошове вираження, тобто оплачується грошима.

3. Стосовно багатьох послуг банківська діяльність повинна гарантувати високий рівень конфіденційності та безпеки.

З огляду на зазначену специфіку взаємодія підрозділів у процесі надання банківських послуг та виконання операцій стає ключовим фактором швидкості, якості та безпечності, а відтак - фактором конкурентоспроможності банківської установи.

Із набуттям чинності нового Закону "Про банки та банківську діяльність" від 7 грудня 2000 року з'явилися умови для створення банківських холдингів і корпорацій. Тому є нагода реалізувати сучасну концепцію управління банківськім бізнесом шляхом підпорядкування банків із різною спеціалізацією (та організаційною структурою) задля утворення справді універсальних банків.

Тому для покращення послуг можна запропонувати таки заходи:

І. Розмежування діяльності із обслуговування корпоративних та приватних клієнтів.

2. Складання карти економічних інтересів банку та поєднання її з географічною картою для вирішення питання про територіальну структуру банку.

3. Створення мережі операційних офісів, якщо банк є "роздрібним"

4. При плануванні структури розрізняти його організаційну та територіальну структури.

5. Приділення особливої увазі взаємодії підрозділів.

Так, наприклад - пакетна форма обслуговування клієнтів и банків-кореспондентів передбачає, що існують декілька пакетів:

базовий тарифний пакет, призначений для юридичних осіб та

приватних підприємців, окремий пакет для фізичних осіб,

бюджетний - для державних установ та благодійних організацій,

для підприємств різних форм власності, активно працюючих з банком

для банків-кореспондентів

та для стратегічних партнерів банка.

Така форма обслуговування покращує якість обслуговування клієнтів та підвищує конкурентноздатність банку. В існуючий час навіть крупні українські банки, у порівнянні із закордонними надають своїм клієнтам дещо більше 20% можливих послуг.

Все активніша участь іноземного капіталу у вітчизняному банківському секторі, істотне зниження рівня маржі та рентабельності операцій порівняно з початком 1990-х років, а також поступова активізація на “традиційних» банківських ринках небанківських кредитних установ - фінансових, страхових компаній, інвестиційних фондів - свідчать про посилення банківської конкуренції в Україні. Щоб її витримати, вітчизняні банки мусять вийти на принципово новий рівень надання банківських послуг, розширювати їх асортимент, підвищувати якість, удосконалювати форму обслуговування.

Тобто операції, перелічені в статті 3 “Банківські операції» закону України “про банки і банківську діяльність» мають змінюватися не лише у обсязі, а й у якісній характеристиці. Лише так можна забезпечити високий рівень конкурентоспроможності.

2. Характеристика ринку банківських послуг та планування діяльності банку на цьому ринку

За повідомленням Прес-служби Національного банку України, За станом на 1 квітня 2002 року в Україні зареєстровано 186 банків [46]. На протязі попередніх років відбувалося повільне зменшення кількості банків. Побачити динамку змін в банківській системі допомагають діаграми.

У тому числі за участю іноземного капіталу 24 (6 банків з 100% іноземним капіталом(рис 3)).



Рисунок 1 - Зареєстровані комерційні банки України

Фактично діють 154 банка(рис 1.2) із загальним обсягом статутного фонду понад 4.716 млрд. гривень(рис 1.4). Обсяг статутного фонду у розрахунку на 1 діючий банк складає близько 30 млн. гривень.

Рисунок 2 - Діючі комерційні банки України



Рисунок 3 - Комерційні банки України за участю іноземного капіталу

Зменшення кількості комерційних банків треба розцінювати як позитивне явище, тому що разом із зменшенням їх кількості відбулося покращення показників їх діяльності, що свідчить про підвищення їх надійності та відсіюванні банків, неспроможних утриматися на ринку.

Рисунок 4 - Сплачений статутний фонд діючих комерційних банків України

Незважаючи на зростання капіталу і в цьому році (враховуючи те, що дані наведені тільки за перший квартал 2002 року), для банків актуальною залишається проблема підвищення рівня капіталізації. На сьогодні тільки кожний третій банк має сплачений статутний капітал більше 5 млн. євро.

Вклади населення відіграють важливу роль у формуванні ресурсної бази банків. У загальній сумі зобов'язань вони складають четверту частину і займають друге місце після коштів суб'єктів господарювання. Банки мають досить прогресивну структуру вкладів населення.

Динамічне зростання активів та покращення їх якості є необхідною умовою стабільного функціонування і розвитку банків. За даними 2001 року чисті активи (загальні активи за мінусом сформованих резервів за активними операціями) збільшились на 23,7% і становлять 45769,3 млн. грн. Загальні активи збільшились на 23,2% і складають 48928,1 млн. грн. Зростання загальних активів в основному відбулось за рахунок зростання кредитного портфеля на 6823,5 млн. грн. або 28,8%, вкладень в цінні папери - на 1736,2 млн. грн. або 79,6%, дебіторської заборгованості - на 156,6 млн. грн. або 8,4%.

Позитивним в діяльності банків є зростання довгострокового кредитування, яке з початку року збільшилось на 60,6% (за відповідний період минулого року - на 36,9%), а також покращення якості кредитного портфеля. Проблемні кредити (прострочені і сумнівні) в 2001 році порівняно з початком року зменшились на 27,2%, а частка проблемних кредитів в кредитному портфелі скоротились з 11,9% до 6,7%.

З метою підвищення фінансової стійкості банки повинні сформувати в необхідному обсязі резерви за активними операціями з врахуванням ризиковості здійснюваних операцій. Загальна сума резервів за активними операціями за 2001 рік збільшилась на 15,6% і становить 3158,8 млн. грн.

Одним з важливих завдань для банків залишається забезпечення прибуткової діяльності. За 11 місяців 2001 року банки отримали прибуток у розмірі 578,2 млн. грн. (за відповідний період минулого року - 87,4 млн. грн.), доходи банків склали 7639,2 млн. грн., витрати банків - 7061,0 млн. грн. Рентабельність активів склала 1,5%, прибутковість капіталу - 9,0%.

Наведені дані свідчать, що у банківській системі України мала місце стійка тенденція зростання активів, капіталу, зобов'язань банків України, що позитивно вплинуло на розвиток банківської системи та сприяло економічному зростанню в Україні. Однак, незважаючи на позитивні зміни в діяльності банків України, актуальною для них залишається проблема підвищення рівня фінансової стійкості банків, зміцнення довіри до банків, зменшення ризиків, що виникають при обслуговуванні клієнтів. Вирішенню цих проблем сприятиме участь банків у єдиній інформаційній системі обліку позичальників (боржників), які мають прострочену заборгованість за кредитами, наданими банками (ЄІС "Реєстр позичальників"), яка почала функціонувати з 01.10.2001 року.

Нинішній стан вітчизняної банківської системи потребує вирішення

першочергових завдань банківського сектора української економіки:

зміцнення національних грошей

орієнтація банків на потреби економіки шляхом нарощування обсягів

кредитування та банківських інвестицій у розвиток вітчизняної економіки

зміцнення надійності банків

можливість виходу з локальних криз із найменшими витратами та недопущення системних банківських криз

посилення довіри до комерційних банків

очищення кредитних портфелів банків від безнадійних боргів, а банківської системи - від слабких, неплатоспроможних банків, неспроможних своєчасно виконувати доручення клієнтів.

Процес планування у банку, який працює в умовах переходу до ринку, суттєво відрізнятиметься від аналогічного процесу в банку з розробленою стратегією та успішною роботою на стабільному ринку [22].

Практика українських банків свідчить, що на нашому ринку, де ситуація змінюється швидко й непередбачено, досить складно планувати діяльність банку на значні періоди часу. Тому процес планування у банках обмежується, як правило, одним роком і бізнес-планом на один рік.

Кризова ситуація в банківській системі змусила керівництво комерційних банків усвідомити необхідність розробки й впровадження планування.

Процес планування має комплексний, системний характер. Основними елементами системи планування в банку є:

- інформаційна система, що функціонує в банку і забезпечує інформацією процес планування;

- методологічний апарат, який використовується для проведення планово-аналітичної роботи;

- планово-аналітична служба, яка здійснює аналітичну обробку даних і визначає планові (цільові) показники на період.

Бізнес-план комерційного банку - це програма діяльності банку, план конкретних заходів для досягнення певних цілей його діяльності, включаючи оцінку очікуваних доходів і видатків.

Основними розділами бізнес-плану є:

- інформація про банк (назва банку, форма власності, структура управління і чисельність персоналу);

- перелік операцій, які виконує банк;

- характеристика послуг, що надаються банком;

- визначення основних планових показників;

- поточна маркетингова ситуація й стратегія банку;

- розрахунок собівартості послуг, тарифи, розрахунок прибутку;

- планування бюджету.

Мета складання бізнес-плану - обґрунтування розміру майбутніх доходів комерційного банку.

Основні стадії складання бізнес-плану включають:

- дослідження економічного та фінансового стану банку в ретроспективному періоді (від 1 до 3 років);

- дослідження стану системи управління банком і оцінка спроможностей команди менеджерів, персоналу, інноваційної політики банку, його сильних і слабких сторін;

- визначення структури асортименту банківських послуг та їх можливої зміни протягом прогнозованого періоду;

- визначення обсягів наданих послуг за кожним із видів і оцінка доходів на прогнозований період;

- визначення видатків на прогнозований період;

- визначення напряму і сум необхідних (доцільних) інвестицій;

- нарощування статутного фонду;

- розробка і надання нових видів послуг, модернізація діючих технічних потужностей (устаткування), удосконалення управління, організаційної структури, розвиток філіальної мережі, заходи щодо безпеки і захисту банківських продуктів, інвестиції в інші підприємства (у т.ч. купівля їх);

- складання прогнозного звіту про прибутки і збитки;

- складання прогнозного балансу;

- складання прогнозу грошових потоків;

- податкове планування і прогнозування впливу податкових вилучень на грошові потоки;

- складання варіантів бізнес-плану й аналіз "чутливості" прогнозу грошових потоків до зміни варіантів;

- вибір найреалістичнішого прогнозу та обґрунтування такого вибору.

Комерційний банк, який успішно управляє своєю прибутковістю, зможе надавати якісні фінансові послуги за низьких витрат. Бізнес-планування в банку саме і полягає в тому, щоб навчитися отримувати додатковий прибуток з існуючих видів бізнесу.

У плані банку на рік визначаються основні показники, яких він повинен досягти. Це збільшення прибутковості реального капіталу; підвищення позиції банку довіднику банків України за показниками прибутку, розміром капіталу, прибутковістю капіталу, сумами активів і депозитів. Шляхами досягнення цих показників є:

1. Розширення клієнтської бази. Розширення клієнтської бази дає банкові ряд переваг, основними з яких є наявність залишків на розрахункових рахунках, можливість використовувати стабільно частину коштів клієнтів для проведення активних операцій, надходження готівки до каси банку, одержання комісійного доходу за розрахунково-касове обслуговування.

З метою збільшення кількості клієнтів банк розробляє цільову програму залучення клієнтів і встановлення з ними довгострокових взаємовигідних відносин, яка складається з таких напрямів:

- створення найсприятливіших умов обслуговування клієнтів, таких, як комфортність і безпека обслуговування, створення атмосфери довіри і взаєморозуміння, конфіденційність операцій і дотримання комерційної таємниці;

- удосконалення існуючих і впровадження нових технологій обслуговування клієнтів;

- створення підрозділу персональних менеджерів для роботи з клієнтами;

- цілеспрямований пошук і додаткові стимули залучення клієнтів;

- якісне і швидке обслуговування клієнтів.

2. Розвиток ефективно діючої філіальної мережі. З цією метою в банку розроблена програма розвитку мережі філій, до якої входить:

- оптимальне розміщення філій та інших віддалених структурних підрозділів;

- відкриття нових філій у найпривабливіших регіонах (основними критеріями є потенційна клієнтура, невисокі витрати на відкриття філії і швидка окупність капітальних витрат);

- забезпечення ефективної роботи філіальної мережі в цілому і структурних одиниць зокрема, а також подальше надання відділенням більшого спектра послуг;

- оптимальний перерозподіл ресурсів між відділеннями банку і центральним офісом;

- надання філіями повного спектру банківських продуктів і послуг, розроблених відповідно до вимог клієнтів.

3. Універсалізація банку, підвищення якості обслуговування. Розвиток усіх традиційних видів банківських послуг, а також розробка власних, з урахуванням специфіки роботи в Україні і вимог клієнтів, поліпшення якості наданих операцій і послуг.

4. Збільшення обсягів і дохідності активів. Збільшення обсягів і дохідності активів шляхом додаткового залучення й оптимального розподілу грошових ресурсів, які надходять у розпорядження банку з різних джерел між різними видами активів залежно від терміну і джерела їхнього утворення, ступеня ризику і дохідності, з метою одержання максимального доходу і мінімізації ризиків (кредитного, валютного, ризику ліквідності) шляхом установлення необхідних лімітів.

5. Розвиток інформаційних технологій і процедур. Одним із першорядних завдань є створення єдиної операційно-інформаційної внутрішньобанківської системи, яка забезпечуватиме:

— наявність усієї необхідної інформації;

— ефективне опрацювання і використання інформації;

— удосконалення технологій і проведення операцій;

— ведення бухгалтерського обліку і звітності з урахуванням міжнародних стандартів;

— ефективне управління банком;

— контроль і чітке визначення ступеня відповідальності кожного співробітника банку.

6. Підвищення конкурентоспроможності банку забезпечить розвиток таких напрямів:

- розширення електронної платіжної системи;

- підключення банку до міжнародних платіжних та інформаційних систем;

- використання інформаційних технологій у поліпшенні якості надаваних послуг (оперативність і повнота одержання інформації клієнтом, мінімізація кількості відвідин банку клієнтом, заміна паперових технологій на безпаперові);

- розвиток нових видів послуг із використанням останніх досягнень у галузі інформаційних технологій.

7. Удосконалення організаційної структури і якості персоналу. Високий рівень управління кадрами забезпечують такі програми:

- формування корпоративної культури і підвищення загально культурного рівня персоналу;

- поліпшення якості персоналу (рівень освіти, компетенція, навички, професіоналізм);

- програми мотивації праці;

- управління чисельністю персоналу.

Отже, планування є чудовим інструментом управління, що охоплює всі аспекти банківських операцій, воно потребує наявності інституціонального механізму для розробки, координації та відстеження виконання плану.

Функція планування містить відповідальність за розробку завдань банку, за передачу основних умов і вимог плану у відділи, організацію керівництва процесом оцінки планів, розробку прогнозів балансових звітів і доходів та координацію планування на випадок надзвичайних обставин.

3. Використання сучасних інформаційних технологій для розширення сфери обслуговування банку

За останні роки банки суттєво покращили спектр надаваних послуг. Так основним напрямом вдосконалення обслуговування є заміна паперових технологій на без паперові шляхом використання платіжних карток.

За станом на 1 жовтня 2001 року 51 банк (близько 24% від загальної кількості банків) є членом внутрішньодержавних та міжнародних платіжних систем та здійснює емісію платіжних карток [48].

Загальна кількість емітованих карток українськими банками, на цю дату становить понад 2507 тис., з них: - внутрішньодержавні - понад 904 тис.; - міжнародні - понад 1603 тис., у тому числі: Europay - більше 676 тис., VІSA - більше 876 тис., понад 51 тис. - інші банківські та небанківські платіжні системи.

У поточному році почалося впровадження внутрішньодержавних багатоемітентних платіжних систем: Національної системи масових електронних платежів та ПС "Укркарт". Банками емітовано кілька тисяч карток цих систем, розпочався розвиток їх інфраструктури.

Лідерами по кількості емітованих платіжних карток є Приватбанк - понад 636 тис., Промінвестбанк - понад 635 тис. (з них більше 569 тис. локальні внутрішньобанківські), АППБ "Аваль" - понад 274 тис., ПУМБ - понад 235 тис., Ощадбанк - понад 221 тис. (з них більше 166 тис. локальні внутрішньобанківські).

На 1 жовтня 2001 року банками встановлено 1179 банкоматів, більше 11 тис. платіжних терміналів, понад 22,5 тис. імпринтерів, з них:

- держателів внутрішньодержавних платіжних карток обслуговували 285 банкомати, 598 платіжні термінали;

- держателів міжнародних платіжних карток обслуговували 904 банкомати, понад 10 тис. платіжних терміналів, понад 22,5 тис. імпринтери.

Переважна більшість операцій з використанням платіжних карток проводиться фізичними особами (88% від загальної суми операцій), юридичними (12%) (рис 1.5).

Рисунок 1.5 - Розподіл карток за споживачами

Отримання готівки держателями платіжних карток складає 89% від загальної кількості операцій.

Зараз сподівання банкірів пов'язані передусім із зарплатними проектами в бюджетній сфері. Уряд планує перевести на картки працівників бюджетної сфери. Якщо для державних службовців, медиків, учителів тощо це не більше ніж зміна форми отримання заробітної плати, то для банків це неабиякий обсяг емісії карток і головне - залучення чималих пасивів (тобто залишків на рахунках). Допоки триває лише підготовчий період - обкатування зарплатних проектів розпочали з можновладців. Пластикові картки сьогодні видають працівникам Кабміну, Верховної Ради, ДПАУ, Держмитслужби. Наразі це не єдиний пріоритетний напрям у роботі карткового ринку цього року. Нововведень слід чекати ще і в обслуговуванні платіжних карток.

Досі не відомо, який банк отримає замовлення на обслуговування працівників бюджетної сфери пластиковими картками (найімовірніше, це буде група банків). Мало хто може сказати також, якій платіжній системі віддаватимуть перевагу. Нині в Україні випускають три системи карток - VІSA та Europay (міжнародні платіжні системи), картки Національної системи масових електронних платежів (НСМЕП), локальні картки окремо взятих банків. Звісно, більшість емітованих карток мають логотипи VІSA та Europay - міжнародних карток випущено понад 2 млн штук. І близько 30 банків, що їх випускають, лобіюватимуть в уряді рішення, згідно з яким бюджетників обслуговуватимуть саме міжнародними картками. Більше того, державних службовців вже почали обслуговувати два банки Правекс-банк і АППБ «Аваль», вони видають картки урядовцям і парламентаріям.

Перший Український Міжнародний Банк випустив зарплатні картки для працівників Державної податкової адміністрації України. Водночас у «міжнародників» уже сьогодні з'являються конкуренти. У НБУ обіцяють ініціювати залучення до бюджетного зарплатного проекту 14 банків, які входять до НСМЕП. Цікаво, що Нацбанк сам показуватиме приклад: незабаром у головному банку встановлюватимуть банкомати для обслуговування національної картки. Причому аргументів і в першої сторони, і в другої не бракує. Зокрема учасники молодого національного карткового проекту можуть запропонувати технічно досконаліший і дешевший пластик - картку на чіпі, яка дозволяє зберігати неабиякий масив інформації аж до паспортних даних.

Економити можна бодай на тому, що картку не слід перевипускати щороку, нею користуватимуться не менше чотирьох років. Водночас банки-члени НСМЕП не мають розгалуженої мережі терміналів і банкоматів як фінансові установи, які емітують міжнародні картки. Крім того, останні дедалі активніше розгортають кредитні програми із зарплатних проектів. Навіть у великих банках-емітентів частка кредитних карток вже сягає 5-10% від загального обсягу емісії.

Але і бюджетний прошарок клієнтів, і керівники інших підприємств почнуть з часом замислюватися, наскільки їхнім працівникам потрібні пластикові картки. Причина цьому - збільшення витрат на зарплатні проекти. Уже сьогодні банк, що має одну з найбільших банкоматних мереж - АППБ «Аваль», почав говорити про потребу в піднятті тарифів за послугу зняття готівки через банкомати. Спостерігачі не виключають, що з часом до такого кроку вдаватимуться й інші фінансові установи. Припускається навіть здорожчання банкоматних послуг удвічі.

Зараз стандартом вважається стягування 1% (але не менше 2 грн) в разі зняття готівки через банкомат, який не належить банку-емітенту карти. Причини такого здорожчання банкоматного «сервісу» зводяться до зменшення прибутковості карткового бізнесу. У великої кількості банків карткова діяльність не окупається. І передусім через те, що збитковою залишається POS-термінальна мережа. Тобто банкіри за власний рахунок встановлюють у торгових підприємствах POS-термінали і не отримують віддачі від цих капіталовкладень.

Достатньо сказати, що українці в середньому витрачають через картку близько $10 на рік. Для порівняння, в Угорщині за допомогою картки в середньому протягом року розраховуються на $280. Виходячи з таких розрахунків, банківські установи почали приймати рішення про оптимізацію мережі POS-терміналів - не виключається зменшення їхньої кількості. Щоправда, протилежну позицію банкіри зайняли щодо розвитку банкоматних парків - вони розширюватимуться.

Зараз у банківських колах обговорюється можливість щодо збільшення тарифів за проведення операцій з видачі готівки через банкомати клієнтам інших українських банків. Нині в Україні стягують невиправдано низькі комісійні за цю послугу. Все через те, що ціна на неї встановлювалася ще кілька років тому, коли курс гривні до долара був у кілька разів нижчий. Витрати ж на операцію в банкоматі мають чималу валютну складову.

Слід сказати, що попит на таку послугу є - обсяги видачі готівки через банкомати 2001 року набагато збільшилися. АППБ «Аваль» цього року розвиватиме свою банкоматну мережу в двох напрямах: збільшуватимемо кількість банкоматів, поліпшуватимемо якість послуги (прискорюватиметься обслуговування клієнтів, збільшуватиметься кількість послуг, що надаватимуться через банкомат). Інша ситуація з використанням клієнтами платіжних карток для оплати товарів і послуг. За кількістю встановлених POS-терміналів та імпринтерів у торгових точках Україна чи не в перших рядах - поряд з Чехією, Росією, Хорватією (йдеться про порівняльну характеристику країн Східної Європи). Але за обсягами розрахунків за товари та послуги, що припадають на одного карткоутримувача Україна значно відстає.

Це свідчить про вкрай низьку ефективність діючої в Україні мережі обслуговування платіжних карток. До речі, румуни, які зіткнулися з такою самою проблемою, скоротили мережу обслуговування платіжних карток. Українські банки теж вже змушені замислитися над ефективністю мережі обслуговування платіжних карток та її оптимізацією. Загалом у цієї проблеми є щонайменше дві причини. Перша - масовий карткоутримувач має набагато меншу зарплату, ніж у інших східноєвропейських країнах. Друга - термінальна інфраструктура українських банків орієнтована передусім на торговельні точки, що реалізують дорогі товари, не доступні масовому споживачу.

Розширення спектру банківських послуг треба робити за допомогою сучасних інформаційних технологій

Так деякі банки вводять нову послугу дистанційного управління рахунками міжнародних платіжних карт VІSA, Eurocard/MasterCard, Maestro, емітуємих банком.

Послуга дистанційного управління рахунком дозволяє справляти комунальні платежі та платежі за послуги електрозв'язку з рахунку картки, практично не виходячи з дому чи офісу, - через систему телебанкінга - зі звичайного телефону з тональним набором, а також через систему Інтернет-банкінгу - систему управління рахунком через мережу Інтернет.

Крім цього ця система дистанційного управління рахунком картки надає клієнтам банку комплекс інформаційних послуг, які забезпечують можливість в будь-який час отримати інформацію про стан рахунку, про платежі та надходження на рахунок, отримувати виписки за минулий період.

Інформаційні послуги системи дистанційного управління рахунком карки надаються також клієнтам банку - власникам мобільних телефонів стандарту GSM. Послуга дозволяє отримати на мобільний телефон оперативну інформацію у вигляді SMS-повідомлень про платежі, які проводяться за карткою, а також надходжень на рахунок. На запит з телефону можна також отримати інформацію про баланс рахунків картки та останніх проведених платежах.

У випадку крадіжки картки клієнти банку, використовуючи можливості системи дистанційного управління рахунком, можуть самостійно, в найкоротші строки, заблокувати картку та попередити її несанкціоноване використання.

Послуга дистанційного управління рахунком надається 24 години на добу 7 діб у тиждень.

Для поширення надання послуг через мережу Інтернет треба скористатися досвідом більш розвинутих країн.

Згідно черговому дослідженню The Onlіne Bankіng Report, до 2005 року кількість американських родин, здійснюючих онлайнові банківські операції та сплачиваючих рахунки через Інтернет, досягне в цьому році 33%, що на 13% більше, ніж в 2001 році. В доповіді говориться, що в 2002 році онлайновим банкінгом буде займатися від 24 до 25 млн. родинних господарств в Поєднаних Штатах.

Онлайновий банкінг отримав визначений розвиток і в Європі. Згідно даним компанії Datamonіtor, активность английских користувачів в області онлайнового банкінгу висока. Досідження Barclays показує, що користувачі починають здобувати реальну користь з Інтернету, і головною задачею фінансових та інших компаній, які займаються онлайновою комерційною діяльністю, є вивід до Інтернету все більш складних транзакцій. В той час як сьогодні в Англії налічується 8 млн. користувачів, здійснюючих онлайнові банківські операції, до 2005 году їх кількість, за деякими прогнозами, достигне 13,4 млн. В той же час, аналітики Datamonіtor вважають, що в Іспанії в том же році буде 6,8 млн. клієнтів онлайнових банків, а в Германії - 15,4 млн.

Послуги Інтернет -банкінгу в Україні надають Аваль, ВАБанк, Надра, Фінансита кредит і деякі інші. Віртуальні платіжні картки VІSA Vіrtuon - нова послуга спеціально для користувачів Інтернет. Поряд з послугами Іnternet-bankіng за дистанційним керуванням стану рахунку картки віртуальні картки забезпечують додаткві зручності при проведенні платежів через Інтернет. Це дозволяє робити покупки не виходячи з дому.

Зараз українські банки надають також послугу телефонного банкінгу. Серед них ВАБанк (Київ), УМБ (Донецьк), Укрінбанк (Київ), УкрСіббанк (Харків) [49].

Суть телефонного банкінгу (Phone Bankіng), який є, по суті, одним із видів телебанкінгу - дистанційного банківського обслуговування, полягає у наданні клієнтам банку, переважно фізичним особам, можливості отримання певних банківських продуктів та послуг по телефону. який надає можливість керувати власним банківським поточним рахунком. З будь-якого кнопкового телефонного апарата цілодобово можна отримати довідку про залишок на поточному й картковому рахунках, сплатити регулярні (періодичні) платежі та поповнити картковий рахунок. Серед найбільш поширених платежів, що вже здійснюються клієнтами телефонного банкінгу:

* оплата всіх комунальних послуг;

* оплата телефонних переговорів;

* оплата послуг пейджингового та мобільного зв`язку;

* плата за навчання;

* стан рахунку користувача та виписки за його рахунком

* отримання інформації про курси валют, зміни умов розміщення вкладів та інша інформація про послуги банку

* абонентська плата.

Для доступу в систему потрібен лише звичайний телефонний апарат (із тоновим набором) або мобільний телефон. Підійдуть навіть нові електронні міські таксофони, які мають режим тонового набору.

При такому способі обслуговування впроваджено 6 ступенів захисту:

1 рівень - лише клієнт знає свій номер у системі

2 рівень - тільки він знає особистий пароль (ПІН-код).

3 рівень - сплачуються лише платежі, обумовлені договором (навіть якщо комусь стане відомий пароль або номер у системі, він не зможе переказати кошти на свій рахунок).

4 рівень - сума платежу не може перевищувати встановленого клієнтом під час укладення Договору ліміту.

5 рівень - під час роботи в автоматичному режимі інформацію про клінта співробітники банку не отримують.

6 рівень - під час роботи з оператором клієнт повідомляє оператору лише 3 випадково вибраних цифри 12-розрядного пароля.

4. Шляхи просування банківських послуг у нові регіони

Філіальна мережа Ощадбанку, ПІБу, Укрсоцбанку и Укрексімбанку та Авалю становить основу банківської системи країни.

Як правило, ці банки розширюють філіальну мережу за декількома причинами [42].

Головна з них - економічна. Головний офіс нерідко не в змозі обробити наявні ресурси, в той час як в регіонах потреба в кредитах висока. Крім того, продаж так званих “ритейлових» (роздрібних) послуг займає все більшу долю в операціях та доходах банків, а неохоплений клієнт живе як раз у провінції (біля 80% українців взагалі не мають банківських рахунків). Часто крупні клієнти банку знаходяться в іншому місті чи мають підрозділи в різних регіонах країни. Відповідно, банк відкриває філії (чи без балансові відділення) там, де це потрібно “смачному» клієнту. Вкінець, будь-який банк, у якого справи йдуть добре, не відмовить собі в задоволенні крім інтенсивного шляху розвитку (через нові продукти та технології) продвигатися до вершин банківського рейтингу ще й екстенсивним шляхом (охоплюючи нові райони та клієнтів).

Так новий клієнт, при обиранні нового банку, надасть перевагу банку з більшою кількістю та площею розташування філій. Швидкість проходження платежів - найважливіший для клієнта фактор. Якщо конкуренти не в змозі надати клієнту кращі послуги, він із задоволенням буде продовжувати обслуговуватися в цьому банку.

Розміщення філій у місцях ведення бізнесу чи проживання клієнтів не лише дає змогу донести банківські послуги до споживачів, а й створює "ефект присутності" банку в регіоні, що значно підвищує його імідж та ефективність реклами. Задля цього банки створюють мережу регіональних офісів чи операційних майданчиків. Згідно із банківським законодавством України нині немає жодних адміністративних перешкод щодо створення регіональних операційних офісів (філій, відділень) як із власним балансом, так і на балансі головного офісу.

Традиційно вважається, що філії чи відділення - це частка організаційної структури банку, а тому для управління регіональною мережею на рівні головного офісу створюється окремий підрозділ. Його розміри прямо пропорційно залежать від потужності та розгалуженості у регіональної мережі банку. Але можна подивитись на це з іншої точки зору. Філія чи відділення - не окремий підрозділ банку, а форма його присутності у регіоні. Тому філія не може бути часткою організаційної структури банку, а є складовою його територіальної структури.

Банк створює регіональні управління, щоб контролювати діяльність філій і відділень у регіоні при їхній значній кількості та підвищити оперативність прийняття рішень щодо санкціонування угод, які укладаються філіями. Регіональні управління не повинні самостійно укладати угоди з клієнтами чи обслуговувати їх. Вони мають виконувати певні "штабні" функції, а отже, за організаційною структурою наближатися до структури головного офісу.

Слід зауважити, що банк може надавати філії право на здійснення майже всіх операцій, які виконує сам у межах отриманих ним банківської ліцензії, за винятком операцій, для проведення та обліку яких у філії немає належних умов(у тому числі відповідного програмного забезпечення і приміщення, спеціальне банківське обладнання, комп'ютерна техніка, комунікаційні засоби, спеціалісти відповідної кваліфікації тощо) або яких філії не мають права здійснювати згідно з вимогами чинного законодавства України. Філії банків не мають права відкривати рахунки банкам та в банках, у тому числі укладати кореспондентські відносини.

Безбалансове відділення же, на відміну від філії може виконувати лише наступні операції:

а) ведення рахунків юридичних і фізичних осіб, у тому числі ведення вкладних (депозитних) рахунків;

б) здійснення операцій з використанням платіжних карток;

в) приймання готівкових коштів від юридичних і фізичних осіб для здійснення комунальних та інших платежів і переказів;

г) видача готівки фізичним особам за здійсненими переказами на їх ім'я;

ґ) приймання готівкової виручки в юридичних осіб та підприємців;

д) скупка дорогоцінних металів у населення;

е) роздрібна торгівля банківськими металами;

є) неторговельні операції з валютними цінностями в частині

готівкового обміну валют, купівлі-продажу та обслуговування чеків;

ж) з обігу, погашення (розповсюдження) державної та іншої грошової лотереї.

Але мета відкриття філій і безбалансових відділень одна й та сама - просування банком послуг в нові регіони. Відділення відміняється від філії лише тим, що воно не має власного балансу та відповідних повноважень.

5. Методи аналізу діяльності банку на ринку банківських послуг

Основними завданнями аналізу діяльності комерційного банку є оптимізація структури активів і пасивів, визначення джерел збільшення доходів і зменшення витрат, підвищення прибутковості й рентабельності, забезпечення ліквідності, зміцнення фінансової стійкості та надійності банку, дотримання встановлених економічних нормативів, мінімізація банківських ризиків[22].

Аналіз діяльності комерційного банку складається з таких основних частин: аналіз балансу і позабалансових статей, аналіз форм звітності, порівняльний аналіз.

У спеціальній літературі виділяється також три етапи проведення аналізу балансу: попередній (групування статей активу і пасиву, перевірка відповідності статей активу і пасиву за строками, джерелами, контрагентами, видами доходів і витрат, розрахунок нормативних та оціночних показників, складання таблиць, підготовка ілюстрацій); аналітичний (опис одержаних розрахункових показників і визначення тенденцій у діяльності банку); підсумковий (викладення результатів аналітичного етапу і розробка рекомендацій).

Основними методами аналізу банківського балансу є метод порівняння (дає змогу визначити рівень і причини відхилень за різними статтями), метод групування (дає змогу розібратися в суті процесів, що аналізуються, шляхом систематизації балансових даних), метод коефіцієнтів (дає змогу виявити кількісний взаємозв'язок між різними розділами, статтями, рахунками балансу). За допомогою останнього методу визначається питома вага статті у відповідному розділі чи у загальному обсязі активів (пасивів) і співвідношення активних і пасивних статей з однаковими строками операцій.

Із точки зору періодичності проведення аналіз балансу буває щоденним, щотижневим, місячним, квартальним, річним.

Залежно від переліку досліджуваних питань аналіз буває повним (вивчаються всі аспекти діяльності банку - і зовнішні, і внутрішні) і тематичним (вивчається лише вузьке коло питань, що дають змогу виявити можливості поліпшення діяльності банку на окремих напрямах).

Зважаючи на мету і характер аналізу балансу, розрізняють попередній (застосовується при оцінці стану рахунків для виявлення можливості здійснення тих чи інших операцій), оперативний (проводиться в процесі поточної роботи для оцінки дотримання нормативів та інших показників і здійснення термінових заходів, що забезпечать їх дотримання), остаточний або подальший (використовується для визначення ефективності діяльності за звітний період і виявлення резервів підвищення дохідності), перспективний (застосовується для прогнозування очікуваних результатів у майбутні періоди, впровадження нових операцій і формування внутрішньобанківської політики). Залежно від об'єкта аналіз балансу поділяється на функціональний, структурний, операційно-вартісний і макроекономічний. Функціональний дає змогу виявити спеціалізацію банку, його місце в системі розподілу банківських послуг, форми і перспективи взаємодії з іншими контрагентами системи, а також дати оцінку ефективності й доцільності функцій, що виконує банк. Такий аналіз здійснюється на підставі загальної суми балансу, співвідношень розмірів депозитів і кредитів, власних і залучених коштів, а також частки міжбанківських операцій у загальному обсязі ресурсів і вкладень.

Питома вага тієї чи іншої операції, що проводиться банком, у загальній сумі балансу характеризує її значущість для банку. В результаті функціонального аналізу виявляються можливості підвищення прибутковості й ліквідності шляхом виключення неефективних і пошуку прогресивних засобів виконання операцій.

Структурний аналіз здійснюється за видами банківських операцій. За допомогою структурного аналізу визначаються склад і питома вага економічних контрагентів за активними і пасивними операціями, а також структура доходів, витрат і прибутку банку.

Операційно-вартісний аналіз дає уявлення про собівартість і рентабельність конкретних операцій, дає змогу оцінити значення кожного виду операцій у формуванні прибутку банку і розробити основні напрями депозитне-кредитної політики щодо конкретних контрагентів із метою максимізації доходу.

Макроекономічний аналіз дає змогу визначити масштабність активно-пасивних операцій і прибутку, рівень участі банку (чи групи банків) у формуванні грошової маси, розподілі банківських послуг, регіональному розподілі кредитних ресурсів і здійснюється шляхом порівняння масштабів окремих видів операцій із середнім рівнем чи абсолютними (максимальними і мінімальними) значеннями аналогічних показників за банківською системою в цілому.

Із січня 1998 року в банківському секторі економіки України діють нові стандарти бухгалтерського обліку та звітності, що базуються на міжнародних стандартах бухгалтерського обліку (далі МСБО).

Досвід практичного використання МСБО дає змогу сформулювати певні узагальнюючі висновки відносно їхніх переваг і недоліків, а також принципових відмінностей нових стандартів від старих.

Будь-яка система обліку й звітності має дві основні взаємопов'язані складові - план рахунків і номенклатуру звітності. При цьому друга позиція формується тим чи іншим шляхом виключно на підставі першої.

Старий план рахунків складався із 625 балансових і позабалансових позицій, об'єднаних у 35 розділах. Новий містить лише 9 розділів, при цьому кількість рахунків зросла до 680. Таким чином, структура нового плану рахунків суттєво спрощена, але водночас і значно деталізованіша.

Наступна фундаментальна відмінність нового плану рахунків від старого полягає в його мультивалютності. Незважаючи на те, що і старий, і новий варіанти банківського балансу номіновані у гривнях, новий план рахунків дає можливість відображати на одному й тому ж рахунку суми як у національній, так і в іноземній валюті. Це стосується як особових рахунків юридичних і фізичних осіб, так і технічних внутрішньобанківських позицій.

Що ж стосується другої основної складової системи бухгалтерського обліку й звітності в банківському секторі, тобто власне звітності, то до січня 1998 року її номенклатура була досить різноманітною і в цілому задовольняла поточні потреби в аналізі банківських операцій. Що ж до рівня її автоматизації існували щоденний, щомісячний, квартальний і річний баланси, які формувалися банками самостійно. Співробітники банківської бухгалтерії або інших аналітичних підрозділів щоденно візуально досліджували ці документи й на основі такого аналізу формували за допомогою пакета ЗТАТ форми звітності, що відображали суми й відсоткові ставки за кредитними і депозитними операціями, міжбанківські обороти, дані про валютні угоди тощо. Після завершення чергового кварталу головні бухгалтери банків за допомогою калькуляторів протягом кількох робочих днів складали форму № 2 (звіт про доходи й витрати). З урахуванням тривалості терміну складання й багатоваріантності можливих результатів перевірити коректність формування структури доходів і витрат банку контролюючими установами було технічно досить важко. Виходячи з цього, процедура перевірки форми № 2, як правило, зводилася до звірки загальних сум доходів і витрат із балансовими даними.

Такий стан справ в організації обліку і звітності банківського сектору економіки до 1998 року, можливо, є спрощеним і відображає лише особисту точку зору. Проте не підлягає сумніву той факт, що головною характерною особливістю банківської звітності у зазначений період часу було те, що практично вся номенклатура звітності формувалася й перевірялася "вручну". Крім колосальних витрат часу і праці, на швидкість обробки й достовірність звітних даних у межах такої системи суттєво впливав також людський фактор.

Після введення у практику роботи банківського сектору економіки МСБО ситуація змінилася радикально. Фундаментальна відмінність полягає в тому, що із січня 1998 року всі форми банківської звітності складаються, консолідуються й перевіряються автоматично. Необхідність автоматизації частково пояснюється кількістю та обсягом вихідних форм, які багаторазово збільшилися. Отже, складати, перевіряти й аналізувати їх візуально чисто технічно стало неможливо.

Таким чином, вихідні текстові файли звітності формуються автоматично.

Проте необхідною передумовою їх успішного складання й, головне, достовірності є коректне заповнення всіх параметрів бази даних клієнтів і рахунків як головної складової операційного дня будь-якого банку. При цьому слід зазначити, що певного стандартизованого програмного продукту під назвою "операційний день банку" в Україні не існує. Цей факт не можна назвати абсолютно негативним, проте він також не безумовно позитивний. З одного боку, різноманітність програмних продуктів, що пропонують фірми-розробники, дає змогу кожному банку обрати найпривабливіший як за ціною, так і за можливими його функціями, які для різних банків не завжди однаково необхідні (наприклад, далеко не всі банки мають "повну" валютну ліцензію). З другого боку, відсутність єдиного для всіх комерційних банків операційного дня, на нашу думку, є фактором, який знижує якість заповнення аналітичних параметрів баз даних, що врешті-решт може викривлювати зміст вихідних форм звітності та знижувати рівень їхньої достовірності.

З урахуванням того, що будь-який навіть дрібний банк або філія мають ніяк не менше декількох сотень клієнтів і контрагентів - юридичних і фізичних осіб, а загальна кількість позицій у балансі банку за рахунок інших технічних рахунків є ще більшою, коректне заповнення всіх аналітичних параметрів бази даних на практиці або неможливе, або надзвичайно ускладнене.

Головна причина виникнення таких ускладнень - у необхідності колективного заповнення й супроводження бази даних. На практиці це означає, що операційний відділ банку заповнює параметри всіх розрахункових рахунків клієнтів, кредитний відділ контролює позичкові, відділ із залучення ресурсів - депозитні, біржовий відділ і відділ неторгових операцій - валютні рахунки тощо. А серед десятків кваліфікованих спеціалістів будь-якого банку неодмінно знаходиться один або декілька співробітників, які заповнюють аналітичні параметри некоректно. Зрештою це може призводити до викривлення справжнього стану справ у банківському секторі економіки.

Загальна кількість звітних файлів, що складаються автоматично й описують поточне становище й динаміку операцій кожного комерційного банку, наближається до 100. їх перелік і структура періодично змінюються.

Окрім стандартизованих форм банківської звітності, що надсилаються електронною поштою до НБУ, комерційні банки мають також декілька внутрішніх форм звітності (для внутрішнього користування): платіжний календар, звіт про виконання бюджету доходів і витрат, звіт про виконання інвестиційного бюджету, звіт про фактичний прибуток, звіт про ефективність діяльності територіальне відокремлених безбалансових відділень.

Необхідно визнати, що реформа статистичної звітності у банківській системі в цілому досягла своїх основних цілей - автоматизації, оперативності, простоти та зручності користування, прозорості й високого ступеня деталізації всіх операцій банківського сектору економіки.

Головним практичним результатом впровадження МСБО і нової системи банківської звітності стала можливість оперативного (йдеться фактично про хвилини) отримання й аналізу будь-якої необхідної максимально деталізованої інформації про банківську систему в цілому та про будь-який банк на вибір користувача. Зрозуміло, що можливістю оперативного одержання такої інформації володіє досить вузьке коло фахівців, яке складається з вищого керівництва Національного банку й певної кількості виконавців середньої й нижчої ланок, котрі згідно із своїми виробничими обов'язками щоденно займаються консолідацією звітних даних, що надходять від усіх без винятку банків країни.

Що ж стосується горизонтальних відносин у межах банківської системи на рівні банків-контрагентів, то, здається, запровадження МСБО навіть дещо ускладнило процедуру оперативного аналізу балансу.

Якщо раніше досвідченому співробітнику кредитного відділу вистачало декількох хвилин після отримання балансу банку-контрагента, щоб у загальних рисах визначити ступінь його надійності та прийняти рішення про доцільність міжбанківського кредитування (керівництво банку в таких випадках, як правило, цілком покладалося на співробітників нижчого рівня), то новий план рахунків, у першу чергу внаслідок своєї більшої деталізації, можливість оперативного аналізу й прийняття оперативних рішень помітно скорочує.