Становлення та розвиток центральних банків в Європі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Потреба в центральних банках виникла у зв'язку з розвитком товарно-грошових відносин на межі переходу від феодалізму до капіталізму більш триста років тому.

З розвитком кредитної системи проходив процес централізації банкнотної емісії в небагатьох великих комерційних банках. У результаті цього монопольне право випуску банкнот закріпилося за одним банком, що користувався загальною довірою комерційних банків, чиї банкноти могли успішно виконувати функції всезагального кредитного засобу обігу. Спочатку такий банк називався емісійним чи національним, а в подальшому центральним банком, що відповідало його верховному положенню. Центральний банк слугує віссю, центром кредитної системи.

У хх ст. розуміння ролі центрального банку для всього господарського механізму економіки країн стає всезагальним і Міжнародна фінансова конференція, що відбувалася в Брюсселі 1920 року, записала, що «в країнах, де не існує центрального банку, його слід створити».

Більшість країни має один центральний банк, наприклад Англійський банк у Великобританії чи Бундесбанк у Німеччині. У США є дванадцять федеральних резервних банків, що відображає географічні масштаби країни, економічне розмаїття і наявність великої кількості комерційних банків. Крім того, це результат політичного компромісу між прихильниками централізації і захисниками децентралізації.

Грошово-кредитна система банків - це складна система, що складається, як правило, з трьох основних ланок: центрального банку; комерційних банків і спеціалізованих кредитних інститутів.

У контрольній роботі розглянемо грошово-кредитну політику декількох центральних банків промислово-розвинутих країн, а саме Німеччини, Великобританії, Франції, Італії, Австрії та Іспанії.

1. Грошово-кредитна-політика центральних банків промислово розвинутих країн та її особливості

1.1 Банк Франції

Банк Франції заснований у 1800 році як приватна акціонерна компанія з капіталом 30 млн. франків, є центром кредитної системи України. У 1803 р. він дістав монополістичне право на емісію банкнот у Парижі, а з 1848 р. - Банк Франції був націоналізований - його акції викуплені в обмін на державні облігації. грошовий кредитний центральний банк

Після Другої світової війни обсяги операцій Банку Франції як комерційного банку значно скоротилися, а роль у кредитному регулюванні зросла. Крім зміни ставки облікового відсотка, Банк Франції здійснює кредитне регулювання через операції на відкритому ринку. Законом 1967 р. запроваджено практику обов'язкових резервів депозитних банків у Банку Франції. Норми резервів встановлюються окремо щодо строкових вкладів і вкладів на поточні рахунки, а також щодо кредитів, які надаються депозитними банками.

Банк Франції є також банкіром уряду. Він веде поточний рахунок скарбниці, виконує операції, пов'язані з обслуговуванням державного боргу, надає кредити уряду.

До 1992 р. Банк Франції підпорядковувався міністерству фінансів та економіки, після Закону «Про статут Банку Франції» центральна банківська установа отримала повну незалежність, зокрема у здійсненні монетарної політики для підтримання стабільності цін.

Взаємовідносини Банку Франції з усіма гілками влади - Президентом, Парламентом та урядом - будуються на принципах співпраці та чіткого розмежування повноважені і відповідальності. Це досягається таким шляхом:

- призначення голови банку на два терміни по чотири роки;

- призначення складу Ради банку;

- затвердження величини статутного капіталу;

- доповідь голови банку про діяльність банку;

- надання інформації про стан грошово-кредитного ринку в державі.

Рада Банку Франції розробляє основні засади грошово-кредитної політики і контролює її здійснення Радою директорів банку. Основний вплив на монетарну політику, ціни та економічне зростання Банк Франції здійснює через процентну політику, підтримуючи певний рівень процентних ставок як основний монетарний інструмент регулювання грошово-кредитного ринку.

Банк Франції встановлює процентні ставки за своїми операціями з кредитування комерційних банків, аналізуючи попередньо стан грошово-кредитного ринку та одержані заявки. Якщо необхідно додатково вплинути на рівновагу між попитом та пропозицією кредитних ресурсів, Банк Франції витупає на ринку на рівних правах з іншими банками, пропонуючи або купуючи у них кредитні ресурси для підтримання стабільності грошово-кредитного ринку. Ставки за цими операціями наближаються до ринкових ставок за міжбанківськими кредитами. Зміна рівня процентної ставки викликає відповідну зміну попиту і пропозиції насамперед на грошовому та валютному ринку, що позначається на господарській активності суб'єктів ринкових відносин. Так, зменшення рівня процентної ставки стимулює попит на кредити, збільшує ділову активність, прискорює економічне зростання, і навпаки, підвищення рівня облікової ставки зменшує попит на кредити, стримуючи ділову активність та економічний розвиток.

Для платіжної системи Франції характерне широке використання готівки. Готівковий обіг Франції коливається протягом місяця та сезону. Видача заробітної плати наприкінці поточного місяця та в перших числах наступного місяця спричиняє відплив готівки із кас банків. Водночас у період з 10 по 20 число кожного місяця спостерігається її приплив.

Відділення Банку Франції на основі детального аналізу звітних показників обігу грошей за кожним номіналом здійснюють прогнози готівкового обігу. Для цього користуються показником обороту банкнот. За результатами прогнозованих розрахунків визначають обсяги підкріплень готівкою відділень банку, оптимальні маршрути її перевезень, обсяги банкнот, що підлягають знищенню, а також обсяги випуску нових банкнот для забезпечення потреб економіки. Згідно з прогнозованими розрахунками мінімальний запас готівки у Банку Франції має становити 35 гр. од.

З метою поліпшення функціонування банківської системи і зміцнення довіри між комерційними банками Банк Франції створив централізовані служби, які пропонують о колективного користування інформаційні бази даних, до яких належать:

1) Банківська картотека підприємств;

2) Картотека банківських рахунків;

3) Національна картотека чеків, що не відповідають законодавству;

4) Національна картотека неповернених кредитів.

До трьох найбільших банків Франції належать такі: «Креді Агріколь» («Credit Agricole Groupe»); «Креді Ліоне» («Credit Lion»); Сосьєте Женераль («Societe Generale»).

У банківській системі Франції зайнято 445 тис. чол. і створено 6% ВВП.

1.2 Банк Англії

Кредитно-банківську систему Великобританії очолює Банк Англії, створений у 1844 р. для фінансування війн короля Вільяма IV з Францією і юридично залишався юридичною установою до 1946 року. Згідно Акту 1946 р. Казначейство має право після попередніх консультацій з Управляючим Банка Англії давати йому рекомендації, обов'язкові до виконання Правлінням Банку. Так, законодавчо закріплені досить великі права правління у відношенні регулюванні грошової політики, що проводить Банк Англії.

Вважалося, що банківський нагляд у Великобританії завжди відрізнявся індивідуальним підхід до діяльності кожного банку. Нагляд, що проводиться Банком Англії за діяльністю комерційних банків здійснюється шляхом збору статистичної інформації, звітів бухгалтерів, офіційних співбесід з керівництвом банку. Але в ході реформи було створено нове відомство - Рада по цінним паперам та інвестиціям з робочою назвою Нью Ро, що замінила на ринку діючу двохступінчату систему, в рамках якої нагляд здійснювався галузевими саморегулюючими організаціями і стоячими над ними правлінськими відомствами. До цього відомства увійшли Комісія по будівельним товариствам, Комісія по взаємним ощадним інститутам, департамент страхування при Міністерстві торгівлі та промисловості, Управління особистих збережень, Управління регулювання ринком цінних паперів і ф'ючерсів, ряд інших відомств, а також 500 чоловік з Департаменту нагляду Банка Англії. Таким чином, знов створений спеціальний державний орган сконцентрував у себе практично всю контролюючу владу над фінансовою системою країни.

Незважаючи на те, що Банк Англії є емісійно-касовим центром країни, у невеликих розмірах емісією також займаються три приватних шотландських і чотири північноірландських банки.

За законом Англії від 1844 р. Банк Англії розподілений на два департаменти - емісійний та банківський. Емісійний департамент займається випуском банкнот, забезпеченням яких є державні цінні папери, що знаходяться в портфелі. Слід відмітити, що емісія банкнот у всіх країнах здійснюється спеціальним відділом центрального банку, за виключенням США, де друкування грошей здійснюється казначейством. Банківський департамент видає кредити комерційним банком (через облікові будинки) за рахунок банківських депозитів, що зберігаються у нього на кореспондентських рахунках.

Найважливішим інструментом грошово-кредитної політики, що проводить Банк Англії, являються операції на відкритому ринку, в той же час як облікова політика і політика мінімальних резервів на сьогоднішній день практично втратила своє значення.

У якості джерел рефінансування комерційні банки у всьому світі традиційно використовують кошти центральних банків, а також ресурси грошового ринку: шляхом залучення коштів з міжбанківського ринку; продажу цінних паперів; випуску облігацій і банківських зобов'язань.

Банк Англії, як центральний банк будь-якої іншої країни, обслуговує державу. По-перше він веде державні рахунки, найбільш вагомим з яких є рахунок Казначейства. У багатьох європейських державах, наприклад у Франції, Німеччині, Італії, Іспанії, надходження на рахунок і витрати, забезпечуються і здійснюються самим Казначейством, а центральний банк лише регулює їх. У Великобританії Казначейство так же як у в інших країнах, має рахунки по всій території держави, однак надходження забезпечуються і здійснюються центральним банком.

По-друге, центральний банк прямо і опосередковано фінансує державу та/або/ органи управління держави. У його активі перш за все фігурують зобов'язання Міністерства фінансів, а також кредити і аванси, що регулярно надаються їм без строку, і потім списуються під різними причинами, наприклад у рамках реформи схеми обліку.

Крім того, Банком Англії напряму здійснюється часткове покриття дефіциту держави. Однак з 1994 р. країнам - членам ЄС заборонено покривати дефіцит держбюджету за рахунок емісії або кредитів центральних банків.

1.3 Банк Італії

Як і в інших країнах в Італії є центральний банк - Банк Італії. Він заснований у 1893 році і діє на сьогоднішній день на основі Закону про емісійні банки 1910 р. Акту по Банки Італії 1936р.

Незважаючи на те, що грошово-кредитна політика, звичайно, розроблюється і проводиться , її загальні положення визначаються правлінням. Настанови правління враховуються Міжвідомчим комітетом по кредитам та заощадженням (МККЗ), що формально відповідає за кредитну політику. До МККЗ входять міністр фінансів (голова), міністри громадських робіт, сільського господарства, зовнішньої торгівлі, бюджету, промисловості, у справах ЄС. ЦБ офіційно являється лише технічним агентом, однак Практично МККЗ лише підтверджує рішення міністра фінансів і управляючого Банком Італії.

Банк Італії є акціонерним банком, він належить ощадним банкам, іншим крупним комерційним банкам, страховим компаніям, установам соціального забезпечення. Контроль зі сторони держави за центральним банком здійснюється опосередковано - через вплив контрольним пакетом акцій із числа названих структур.

Вся влада поточних і внутрішніх питань Банку Італії зосереджена в руках його управляючого, як правило, на тривалий період Президентом країни за радою прем'єр-міністра. До ради директорів крім управляючого входить 13 директорів, котрі обираються акціонерами на термін 3 років з правом повторного вибору.

Банк Італії підлягає внутрішньому та зовнішньому аудиту. Результати аудиту доповідаються управляючому. Формально нагляд за Банком здійснюється міністром фінансів.

Як регулюючий орган Банк Італії має майже не обмежений доступ до звітності банків і бази даних по всім банківським кредитам навіть невеликого розміру. У той же час він тісно зрісся з групою копаній, що домінують в італійському бізнесі, і являється одним з найкрупніших інвесторів на фондовому ринку країни. За даними Consob, спостерігаючого органа фондового ринку, Банк Італії володіє частками 2 і більше відсотків 12 компаній, акції яких котируються на біржі, і можуть здійснювати значний вплив на фінансові установи, котрі сам і регулює.

На сьогоднішній день в Італії діє близько 1000 кредитних інститутів (різні види банків).

1.4 Банк Австрії

Австрійський національний банк був заснований двома казначейськими циркулярами від 01.07.1816р. з ціллю відродження австрійської банківської системи. Ін. став єдиним банком, що має право випускати в оборот банкноти.

Нині діючий центральний банк країни - Австрійський національний банк - був заснований двома федеральнми законами 1922р., що вступив в силу з 02.01.1923 р.

Австрійський національний банк - акціонерне товариство з основним капіталом 150 млн., котрий розподілений на 150 тис. іменних акцій ,50 % акцій належить державі. Друга частина знаходиться у власності банків, страховий компаній ,кооперативів, об'єднань роботодавців, інших фізичних та юридичних осіб, що являються резидентами.

Банк очолюється президентом, що має двох замісників. Поточне функціонування банку забезпечується Радою директорів, що концентруються:

@ виготовлення цінних паперів, система кас та небезпеки;

@ організація збору та опрацювання інформації, керівництво внутрішніми службами;

@ фінансові ринки та банки;

@ управління ліквідними засобами і портфелем активів банку;

@ міжнародні зв'язки і платіжний баланс.

Характерною рисою Австрійського національного банку є його самостійність, що добре захищена Законом про національний банк.

Незалежність Австрійського національного банку не є незалежною абсолютно. Діяльність головного банку Австрії самостійна в рамках поставлених перед банком цілей і задач. При цьому ціллю австрійського національного банку є підтримка стабільності економічного росту країни.

У новому законі АНБ головна задача відображає особливості функціонування національного банку країни, що входить до валютного союзу, і сформована таким чином: АНБ з використанням усіх коштів, що знаходяться в його розпорядженні, гарантує стабільність цін. У своїй діяльності він повинен приймати на увазі інтереси економічного росту і забезпечення зайнятості, а також підтримувати загальну економічну політику європейського союзу лише у тому випадку, якщо це не загрожує досягненню цінової стабільності.

Інструменти грошово-кредитної політики традиційно включають:рефінансування;

операції на відкритому ринку;

валютні свопи;

регулювання валютних курсів;

мінімальні резерви.

Перелік операцій, що здійснює Австралійський національний банк обмежений, АНБ проводить лише ті операції, які комерційні банки не можуть або не повинні здійснювати:

1. Угоди з злотом, девізами і готівковою іноземною валютою;

2. Дисконтування векселів;

3. Ломбардні угоди;

4. Операції з цінними паперами на відкритому ринку;

5. Депозитні операції;

6. Ведення рахунків комерційних банків, їх філій;

7. Організація функціонування платіжної системи;

8. Проведення агентських (комісійних) угод

9. Емісійні операції

10. Контроль за готівково-грошовим оборотом.

1.5 Банк Німеччини

Банківська система Німеччини

Центральний банк країни заснований у 1765 р. Спочатку він мав назву «Королівський», з 1846 р. - «Прусський», з 1871 р. - «Імперський». «Імперський банк» був акціонерним товариством, у його прибутку брала участь держава, акціонери отримували прибутку 3,5 %.

Бундесбанк засновано у 1949 році як наступник Рейхбанку, що був утворений 1876 році і є державною юридичною особою, що безпосередньо залежить від федерації. Проте Бундесбанк не належить до органу влади федерації. Він не підпорядковується ані уряду, ні парламенту, а тільки закону про Бундесбанк.

Повноваження Бундесбанку та уряду чітко розмежовані. Бундесбанку відповідає за монетарну політику, а уряд - за фіскальну. Річний звіт Бундесбанку публікуються, але не подається ні уряду ні парламенту. В його управлінні беруть участь 9 земельних банків. Представники земельних банків однозначно й монопольно керують функціями Бундесбанку.

Бундесбанк має дворівневу систему управління. Його керівними органами є Рада центральних банків та правління (Рада директорів).

Рада центральних банків є найвищим органом, який визначає валютно-кредитну політику, загальні напрямки операцій і діяльності правління банку. До складу Ради входять правління (виконавчий орган) та президенти земельних банків, які призначають уряди земель.

Правління (Рада директорів) відповідає за реалізацію грошово-кредитної політики через відповідні монетарні інструменти, організацію управління діяльністю банку. Членами правління є президент, віце-президент та вісім членів правління, яких призначає на цю посаду президент Німеччини терміном на 8 років за поданням федерального уряду.

Найважливіші функції Бундесбанку:

- емісія банкнот;

- операції з золотом та девізами;

- касове виконання бюджету;

- кредитування держави та міжнародних організацій;

- облікова політика;

- регулювання банківських резервів і грошової маси тощо.

На основі аналізу розвитку правового статусу Бундесбанку можна стверджувати, що він на практиці підтвердив свою роль у визначенні жорстких меж грошової маси та їх дотримання. У його діяльності не було випадків, щоб він фінансував потреби німецького бюджету на пільгових умовах без оформлення боргових зобов'зань уряду. Закони Німеччини визначають таку грошову систему, яка рішуче обмежує доступ держави до кредитів емісійного банку.

Незважаючи на те, що резервні вимоги є інструментом впливу на експансію банківського кредитування, протягом останнього десятиліття в індустріально розвинених країнах обов'Язкові резерви постійно зменшуються.

Обов'язкові резерви забезпечуються кореспондентськими рахунками у центральних банках і частково грошима у сейфах комерційних банків.

У Німеччині (як і в світі) існує тенденція до зменшення обсягів на кореспондентських рахунках і використання грошей у касах комерційних банків.

Зменшення обов'язкового резервування, у свою чергу, спливає на співвідношення монетарної політики і платіжних систем. Тобто попит на кореспондентські рахунки в умовах зменшення обов'язкового резервування залежить від необхідності кредитних установ здійснювати платежі. Тому монетарна політика і платіжна система тісно взаємопов'язані: зміни у платіжній системі потребують відповідних змін у монетарній політиці.

1.6 Банк Іспанії

В Іспанії центральним банком є Банк Іспанії - головна установа, що регулює банківську систему і здійснює грошову політику в країні.

Історія розвитку центрального банку Іспанії нараховує вже більше двох століть. Прототипом цього банку був Банк де Сан Карлос, заснований 1782 року та реорганізований 1892 року в Іспанський банк де Сан Фернандо, який був перейменований у Банк Ізабелли ІІ, а 1856 року отримав свою нинішню назву - Банк Іспанії.

Банк Іспанії націоналізований 1962 року, хоч і до цього перебував під контролем держави. Важливим нововведенням було пряме визнання необхідності «підтримувати вартість (цінність) грошей» як специфічної функції Банку Іспанії. Банк Іспанії наділявся самостійністю, необхідною для виконання його функцій. Ці положення значно змінили статус центрального банку того часу, наблизивши його до сучасного статусу західноєвропейських банків.

У своїй діяльності Банк Іспанії підпорядковується Міністерству економіки і фінансів. Розробка грошової політики в країні належить до компетенції уряду, що делегує свої функції в цій сфері Міністерству економіки і фінансів. Здійснення ж грошової політики доручено Банку Іспанії.

Міністерство економіки і фінансів розроблює положення для Банку Іспанії, яким він повинен керуватися в реалізації грошової і кредитної політики уряду, визначає принципи здійснення банком дисциплінарних і контрольних функцій, встановлює порядок проведення банком операцій з приватними банками тощо.

Висновок

Центральний банк є державною або майже державною установою з чітким правовим статусом. Центральний банк звичайно утворюється у формі акціонерного товариства з особливими повноваженнями. У більшості випадків його капітал належить державі, але акціонерами можуть бути комерційні банки та інші фінансові установи.

З погляду власності на капітал центральні банки поділяють на:

§ державні, капітал яких належить державі (наприклад Національний банк України);

§ акціонерні;

§ змішані - акціонерні товариства, частина капіталу яких належить державі.

Центральний банк називають банком банків, через який банки можуть врегулювати вимоги один до одного. Центральний банк може бути як розрахункова палата для чеків, виписаних вкладниками. За кількома винятками, він не приймає вкладів від приватного сектору, здебільшого функціонує як банк уряду. Центральний банк може також збирати, опрацьовувати та аналізувати інформацію про фінансову та фізичну економіку. Найважливіше, що центральний банк встановлює правила платежів, випускаючи безпосередньо готові гроші - готівку.

Література

1. Бойчук І.М., Харів М.С.,Хопчан М.І. Економіка. Київ «Каравела». - 2001, Львів «Новий Світ - 2000»

2. М.І. Савлук, К.Г. Зуллас, А.М. Коряк. Гроші та кредит. К: Либідь. 1992

3. Доллан, Эдвин Дж. и др. Деньги, банковское дело и денежно-кредитная система. Изд-во АНК и др., 1996 р.

4. Щербакова Г.Н. Банковские системы развитых стран М.: Экзамен, 2002 г.

5. Карлін М.І. Фінанси зарубіжних країн К: Кондор, 2004 р.

6. Іванов В.М. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн. К: МАУП, 2001р.

7. Масленников В.В. Зарубежные банковские системы М: Элит, 2001

8. Н.И. Полетаева, В.И. Голубович, Л.Ф. Пашкевич Экономическая история зарубежных стран, 2003 г.

9. Липсиц Игорь, Любимов Лев, Антонова Людмила Раскрывая тайны экономики Москва. - 1994

10. Василенко О.М. Фінанси підприємств. Львів. - 1998

11. Маслук В.В. Фінанси. Львів. - 1993

Практичне завдання

1. Уперше у світовій практиці центральні банки було створено:

а) в Швейцарії;

б) в Англії;

в) в Швеції (Ріксбанк, заснований у 1668 році)

г) в Росії.

2. Центральні банки можуть бути за формою власності:

а) пайовими;

б) державними;

в) акціонерними;

г) усі відповіді вірні.

3. У більшості країн світу центральні банки підпорядковуються:

а) парламентам;

б) казначейству;

в) міністерству фінансів;

г) б,в.

4. Міжнародна фінансова конвенція, відповідно до якої всі країни світу повинні були організовувати свій центральний банк, була прийнята у:

а) 1920-1939 роках; (в Брюсселі 1920 року)

б) 1940-1970 роках;

в) XVIII-XIX ст.;

г) 2000 році.

5. Резерви федеральних резервних банків утворювались за рахунок:

а) прибутку комерційних банків;

б) створення резервних фондів;

в) емісії банкнот - федеральних резервних квитків.

6. Головна мета активних федеральних резервних банків:

а) купівля державних цінних паперів;

б) створення законодавства;

в) кредитування комерційних банків;

г) створення золотовалютних резервів.

7. Перший банк, який виконував функції центрального банку в Росії було створено у:

а) 1995 році;

б) 1860 році;

в) 1917 році;

г) 1991 році.

Завдання. Об'єм грошової маси в країні склав на кінець року 102 млрд. грн. На початку року центральний банк зробив емісію в розмірі 3 млрд. грн. і установив норму обов'язкових резервів у розмірі 10 %. Який буде об'єм грошової маси в країні?

Розв'язання:

1) Об'єм грошової маси в країні з врахування емісії:

102 + 3 = 105 (млрд. грн.)

2) норма обов'язкових резервів в грн.:

105 * 10 / 100 % = 10,5 (млн. гр. од)

3) Об'єм грошової маси в країні:

105 - 10,5 = 94.5 (млрд. грн.)

Размещено на Allbest.ru