Історичний аспект створення служби банківського нагляду

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Діяльність банківських установ супроводжується значною ризиковістю, зумовленою, в основному, впливом безлічі зовнішніх факторів економічного середовища. З огляду на це лише досконалість особливого законодавчого регулювання та контролю за діяльністю банків може забезпечити стабільність і розвиток усіх сфер економіки, оскільки банки виробляють специфічні товари і послуги (грошові кредити, гарантії, здійснюють акумуляцію вільних ресурсів підприємств та фізичних осіб, обслуговують кругообіг грошей між суб'єктами господарювання), якими і користується вся економіка.

Більшість приватних позичальників і підприємств бізнесу проявляють готовність надати інформацію про свою діяльність банкам, якщо це необхідно для отримання кредитів чи послуг. Водночас ці особи і фірми зовсім не зацікавлені в тому, щоб про їх фінансові операції стало відомо іншим суб'єктам господарювання (особливо конкурентам). Тому банки найчастіше володіють виключно конфіденційною інформацією про стан справ клієнтів. Маючи зобов'язання не розголошувати цю інформацію, вони створюють серйозні проблеми для своїх вкладників та інвесторів, які зазвичай не мають уявлення про те, наскільки ризикованими є позички та інші операції даної установи. На жаль, стан невизначеності, нерідко призводив у минулому до масових вилучень коштів із банків, що спричиняли низку банкрутств.

Теперішня банківська система переважно розвивається за принципом системності банків (наявність мережі філій у кожному регіоні). Тому банкрутства окремих банків можуть призвести до тимчасового скорочення грошової маси, невиконання кредитних, договірних угод і зменшення джерел отримання кредитів не в межах якогось регіону, а в межах держави. Водночас у разі виникнення банківської кризи (обмеження грошових взаємовідносин між банками) відбувається різке скорочення банківських резервів і пропозиції грошей, зростання відсоткових ставок за позиками, підвищується півень інфляції та/або девальвації).

За таких обставин Національний банк України буде, з одного боку, основним винуватцем допущення цієї ситуації, з іншого - фінансових джерелом відновлення довіри до банківської системи держави, що є в обох випадках украй невигідним для нього. Крім того, суспільно зацікавлене в забезпеченні стійкості банківської системи загалом, позаяк фінансових втрат у разі банкрутства банку зазнають безліч як юридичних, так і фізичних осіб. Така суспільна потреба в запобіганні банкрутствам є важливіша, ніж намагання акціонерів банків отримувати високі прибутки в результаті ризикованої діяльності. Тому держава повинна через економічні, адміністративні методи регулювати всі процеси банківської діяльності.

Чинна правила, норми, обмеження не завжди влаштовують банки. Шукаючи різних джерел доходів і долаючи високий рівень конкуренції, банки не завжди дотримують установлених норм. Виявлення порушень чинних правил та оцінка пов'язаних з ними ризиків є основним моментом регулювання банківської діяльності та збереження довіри з боку Національного банку України.

Таким чином, основною причиною регулювання та нагляду за діяльністю банків є раннє реагування Національного банку України на проблеми банків та впевненість у стабільності кожного окремого банку. Саме тому в усьому світі за банками більший державний нагляд і незалежний контроль, ніж за підприємствами інших видів діяльності.

У найближчому майбутньому економіка України може тісніше інтегруватись у світовий економічний простір (вступ в Європейське економічне співтовариство), що зумовить зміну напрацьованих правил та схем діяльності вітчизняних банків, посилить конкуренцію між банками і змусить їх весь час підвищувати ризикованість своїх операцій, щоб задовольнити клієнта й отримати прибуток. Уже сьогодні йдуть переговорні процеси (у найближчому майбутньому вони стануть реальністю) українських банків щодо продажу своїх пакетів акцій іноземним банкам. Останні з приходом на український ринок, скажімо, банківських кредитів, мають змогу пропонувати менші ставки відносно українських банків. Водночас треба зазначити, що лише чистина українських банків зможе успішно укласти угоди продажу своїх пакетів акцій нерезидентам, не всі вітчизняні банки зможуть конкурувати з гігантами світового фінансового простору, не підвищуючи ризикованості банківських операцій. Тобто діяльність українських банків стає дедалі не безпечнішою і може призвести до загрози банкрутства.

Банкрутство банку небезпечне не тільки для його акціонерів, вкладників, кредиторів, а й для суспільства загалом, бо підриває довіру клієнтів до всієї банківської системи, а значить і до фінансового ринку в цілому. Ось чому необхідний усебічний та постійний контроль за банківською діяльністю.

1 СУТНІСТЬ І ЗАВДАННЯ БАНКІВСЬКОГО НАГЛЯДУ ТА РЕГУЛЮВАННЯ

Банківське регулювання - це система заходів, за допомогою яких держави через Національний банк України або інший державний наглядовий орган забезпечує стабільне й безпечне функціонування банківської системи, запобігає дестабілізаційним тенденціям у банківському секторі. Тобто банківське регулювання - це розроблена уповноваженими установами система конкретних правил та норм, які відповідно до законодавства визначають структуру здійснення банківської діяльності (формування рамок поведінки банків).

Поняття «нагляд і контроль за діяльністю банків» передбачає безперервний нагляд за здійсненням банками своєї діяльності відповідно до законодавства та інструкцій (відстеження того, щоб банки не виходили за встановлені для них рамки).

У широкому розумінні банківський нагляд можна визначити як регулятивну систему економічних і правових заходів, що їх здійснюють органи державної влади (або їх уповноважені представники) для забезпечення стабільності, безпеки та ефективності банківського сектора шляхом розумного, виваженого обмеження ризиків у банківській діяльності, а також створення резервів, достатніх для компенсації можливих втрат.

У деяких випадках економісти визначають банківських нагляд як моніторинг процесів, що відбуваються в банківській системі на різних стадіях функціонування банків - від моменту їх створення до моменту ліквідації, а також застосування щодо банків певних коригувальних заходів і засобів примусового впливу з метою регулювання їхньої діяльності В інших випадках банківський нагляд - це виявлення правопорушень та запобігання їм, з'ясування того, наскільки діяльність підконтрольних об'єктів відповідає встановленим правилам. На мою думку, банківський нагляд на сучасному етапі - це моніторинг усіх видів ризиків, притаманних банківській діяльності, з метою зведення до мінімуму, насамперед, системного ризику, тобто запобігання ланцюговій реакції, за якої крах одного або кількох банків може спричинити кризу всієї банківської системи.

Головне завдання органів банківського нагляду - забезпечення належного контролю за діяльністю банків, який би унеможливлював їх функціонування поза правовим полем, що часто призводить до втрати ним як власних, так і залучених коштів, і банкрутства банку.

Отже, банківський нагляд повинен забезпечити методичну основу моніторингу системних ризиків у банківському секторі економіки через систему законодавчого та нормативно-правового регулювання, реєстрації та ліцензування, дотримання банками встановлених нормативів, розумного доведення ними власних справ, а також проведення інспектування банків та їхніх установ, ужиття заходів щодо організаційного зміцнення та фінансового оздоровлення цих установ.

Головні цілі і завдання банківського нагляду представлено на мал. 1:

Рисунок 1 - Цілі і завдання банківського нагляду

Головною метою банківського нагляду є:

- у макроекономічному плані - зміцнення довіри до банківської системи з боку суспільства, підвищення надійності та стабільності банківської системи;

- у мікроекономічному плані - забезпеченні фінансової надійності банків та захисту інтересів їхніх клієнтів і вкладників, які не завжди володіють інформацією про розміри ризиків у діяльності своїх банків;

- у потенційному плані - банківський нагляд покликаний сприяти зміцненню ефективної і конкурентної банківської системи, сприяти раціональному розподілу кредитів в економіці.

Узагалі банківський нагляд необхідно розглядати як динамічну галузь, яка зобов'язана реагувати на зміни, що відбуваються на ринку. Тому наглядові органи повинні бути готові до того, щоб періодично переглядати свою політику і практику з урахуванням нових тенденцій або подій. Для цього треба мати у своєму розпорядженні досить гнучкі законодавчі рамки.

Стабільність фінансових ринків забезпечується значно ширшими заходами, а саме:

- здорова і стійка макроекономічна політика - розроблення здорової і стійкої макроекономічної політики не є компетенцією банківських наглядових органів, однак вони зобов'язані реагувати на ситуації, коли на їхню думку, чинна політика підриває безпеку і надійність банківської системи;

- добре розвинена державна інфраструктура - вона має включати компоненти, які, у разі їх неадекватності, можуть істотно сприяти дестабілізації фінансової системи.

Ці компоненти:

- система законодавства, включаючи комерційне, корпоративне, закони про банкрутство, контракти, про захист споживача і приватну власність, причому ці закони повинні послідовно втілюватися в життя і служити механізмом справедливого врегулювання спорів;

- добре розроблені принципи і правила бухгалтерського обліку, що мають широку міжнародну підтримку;

- надійна й ефективна система платежів і клірингу фінансових операцій, що забезпечує контроль за ризиком партнера.

Ефективна ринкова дисципліна - залежить від адекватного потоку інформації, що надходить до учасників ринку. Якщо уряд прагне впливати на прийняття банками рішень, то такий підхід може підірвати ринкову дисципліну. Тому дуже важливо в разі надання урядових гарантій під кредити піддавати їх гласності.

Процедури щодо вирішення проблем, які з'являються в діяльності банків, наглядові органи повинні володіти досить гнучкими повноваженнями:

- у тих випадках, коли проблеми можна вирішити, наглядові органи мають знайти і реалізувати варіант, який повністю знімав би їхні претензії;

- якщо ж проблеми не мають вирішення, то невід'ємною частиною має бути процедура швидкої і впорядкованої ліквідації банків, які не спроможні задовольняти вимоги наглядових органів;

- наглядовий орган несе відповідальність і за впорядковану ліквідацію проблемних банків, надає їм підтримку для максимального повернення коштів депонентам.

Механізми, що забезпечують необхідний рівень системного захисту. Система банківського нагляду спрямована на скорочення зовнішніх і внутрішніх банківських ризиків (мал. 2).

Для того, щоб бути досить дієвою, система банківського нагляду має включати різні види контролю:

- державний (система банківського законодавства);

- суспільний (з боку суспільства);

- відомчий (з боку Національного банку або іншого спеціального органу);

- незалежний (контроль незалежних аудиторських фірм).

Рисунок 2 - Зовнішні і внутрішні банківські ризики

банківський контроль нагляд

Основними принципами банківського нагляду є такі:

- універсальність та обов'язковість. Наглядові підлягають усі без винятку банки, що працюють на території країни;

- законодавче закріплення за Національним банком наглядових функцій з наданням йому права видавати відповідні нормативні акти, які є обов'язковими до виконання всіма банками;

- єдність вимог наглядових органів. До всіх банків, що проводять однакові види банківської діяльності, мають бути однакові вимоги. Якщо ці вимоги можуть бути диференційовані, то правила диференціації мають бути зрозумілими та сталими;

- обов'язковість виконання вимог наглядових органів;

- єдність кількісного та якісного контролю. Треба відстежувати не тільки дотримання банками тих чи інших правил, нормативів, вимог, вказівок, а й якісні характеристики їхнього розвитку, що потребує досконалого контролю за динамікою показників ефективності роботи банків;

- поєднання дистанційного (документарного) і «контактного» (перевірки на місцях) методів нагляду;

- професіоналізм контролю. Необхідно чітко розуміти характер бізнесу банків і на цій основі аналізувати банківські операції;

- адекватність контролю. Невеликі банки, що здійснюють небагато операцій, потребують тільки технологічного нагляду, тоді як великі й середні - поглибленого аналізу;

- конструктивний характер нагляду. Завдання наглядових органів - якомога раніше виявити причини можливих ускладнень у діяльності банку та своєчасно сприяти їх усуненню;

- консолідований характер нагляду. Нагляд за банком слід проводити з урахуванням операцій усіх його підрозділів (філій, відділень);

- поєднання всіх видів контролю (державного, суспільного, відомчого, незалежного);

- достовірність звітності і повна відповідальність за їх якість та конфіденційність. Банки, які приховувати свій реальний фінансовий стан, зазвичай банкрутують першими;

- забезпечення прозорості функціонування банківської системи.

За етапами і методами здійснення банківський нагляд поділяють на вступний, попередній, поточний та наступний (мал.3).

На кожному з названих етапів працівники відділу банківського нагляду здійснюють певний властивий йому комплекс заходів, зокрема:

- на першому етапі - відбір професійних претендентів на керівні посади в банки;

- на другому етапі - запобігання виникненню кризових ситуацій у роботі банку, дотримання встановлених економічних нормативів діяльності під час аналізу фінансової звітності;

Рисунок 3 - Схема організації банківського нагляду

- на третьому етапі - здійснення інспектування банківських установ, оцінка наявних ризиків та повноти сформованих резервів тощо;

- на четвертому етапі - виведення банку з незадовільного фінансового стану за допомогою санації або цивілізована ліквідація банку з мінімальними соціально-економічними втратами.

Отже, ефективність банківського нагляду залежить не тільки від колосальної щоденної його роботи, а й від чітких поставлених завдань, наскільки добре їх розуміють і підтримують органи, що розробляють економічну політику держави, рівня запозичення передового світового досвіду та наявності кваліфікованого персоналу.

2 СТВОРЕННЯ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ СИСТЕМИ БАНКІВСЬКОГО НАГЛЯДУ В УКРАЇНІ

Від початку 1991 року та до кінця 1994-го банківська система в Україні бурхливо розвивалася на базі залучення приватного капіталу та утворення галузевих, міністерських банків. Уже на початку 1994-го року кількість банків перевищувала 130 установ. Одна з ознак цього етапу становлення і розвитку банківської системи - колосальний розмір інфляції, низький рівень банківського менеджменту, практично безконтрольні процеси утворення та діяльності банків, що, у свою чергу, призвело до необґрунтованого і не кваліфікаційного видавання кредитів, проведення ризикових операцій, використання банківської системи для відпливу капіталу за кордон.

Підбивши підсумки діяльності банків у 1994 році, Національний банк України був вражений таким комплексом проблем. Банківська система перебувала у прихованій глибокій кризі. Незважаючи на запровадження певних обмежень щодо функціонування банків, банкрутствам значної їх кількості вже не вдалося запобігти.

Одним з основних завдань на цьому етапі для Національного банку України було формування дієвих кроків щодо розвитку служби банківського нагляду.

Тому на наступному етапі, із початку 1994 року почали діяти відділи банківського нагляду в регіональних (обласних) управліннях НБУ, що дало можливість наблизити службу нагляду до його об'єктів - банківських установ.

З появою низки проблемних банків та збільшенням випадків банкрутств у банківській системі в Департаменті банківського нагляду НБУ було створено ще одне управління - Управління проблемних банків.

Особливого значення набули Управління інспектування на рівні Національного банку України та сектори інспектування в регіональних управліннях Національного банку України.

Першими окремими нормативними актами, в яких було визначено порядок створення та реєстрації банків, відкриття філій і представництв, припинення діяльності, необхідність проведення банківського нагляду, його структуру, функції, повноваження, у тому числі щодо застосування санкцій, були «Тимчасове положення про порядок створення, реєстрації комерційних банків і здійснення нагляду за їх діяльністю» та «Банківський нагляд. Функції банківського нагляду Національного банку України». В останньому документі було зазначено, яку саме звітність для здійснення нагляду і коли повинні надавати комерційні банки до Національного банку, а також положення стосовно повноважень регіональних управлінь Національного банку з питань проведення ними нагляду за діяльністю комерційних банків та ліцензування.

У подальшому було розроблено «Перелік технічних вимог до комерційних банків, необхідних для здійснення валютних операцій», «Кваліфікаційні вимоги до працівників комерційних банків, які здійснюють операції з іноземною валютою», «Про надання ліцензій Національного банку України», «Положення про економічні нормативи регулювання діяльності комерційних банків», які надалі постійно переглядались, виходячи з необхідності поліпшення роботи щодо регулювання валютно-кредитних відносин та забезпечення стабільності банківської системи.

12 липня 1994 року наказом №110 Голови Національного банку України було затверджено «Положення про службу банківського нагляду Національного банку України», де функції, права, обов'язки та завдання були доповнені з урахуванням набуття певного досвіду роботи, аналізу стану справ у банківській системі та вимог час щодо забезпечення її стабільності.

На цій основі 1995 року розпочалась подальша розбудова інфраструктури банківського нагляду, яка мала забезпечити методологію, організаційні структури, нормативні акти, закони, підготовку кадрів та збір інформації, достатні для того, щоб забезпечити ефективну та своєчасну систему нагляду.

У 1996-му Національний банк очолив роботу з реформування бухгалтерського обліку в банківській системі України, в результаті якої з 1 січня 1998 р. банки надавали звіти згідно з Міжнародними стандартами бухгалтерського обліку і звітності. Це дозволяло нашим банкам, зацікавленим у співпраці із закордонними партнерами, мати зрозумілі стандарти обліку і, відповідно, довіру, розуміння партнерів.

У грудні 1996 року Національний банк прийняв постанову «Про роботу департаменту безвиїзного нагляду Національного банку щодо вдосконалення системи внутрішнього і зовнішнього аудиту в комерційних баках», на базі якої вже в березні 1998-го розроблено Положення «Про організацію внутрішнього аудиту в комерційних банках», а також методичні рекомендації щодо порядку проведення внутрішнього аудиту, кваліфікаційних вимог до керівників служб внутрішнього аудиту.

У листопаді 1197 року постановою Правління Національного банку України були прийняті додаткові заходи щодо вдосконалення роботи Національного банку в галузі банківського нагляду та реорганізацій Центру міждержавних розрахунків у Головному правлінні Національного банку України, основними завданнями діяльності якого стали: здійснення нагляду за великими банками з найбільшим обсягом статутного фонду, власних коштів валютних запасів та великою кількістю філій (КБ «Промінвестбанк», банки «Аваль», Укрсоцбанк, Укрексімбанк, Приватбанк, Ощадбанк тощо), від діяльності яких багато в чому залежала стабільність банківської системи та економіки України, а також забезпечення розрахунків між зазначеними та іншими банківськими установами.

Для вироблення методичних інструментів здійснення банківського нагляду було створено Консультативну раду з питань нагляду і регулювання діяльності банків на чолі з керівником служби банківського нагляду Національного банку України. В її складі - директори департаментів, представники окремих обласних управлінь Національного банку України та постійні радники в Агенції міжнародного розвитку (США). На своїх засіданнях Консультативна рада розглядала поточну діяльність комерційних банків, визначала пріоритетні напрями розвитку служби банківського нагляду, обговорювала питання створення єдиної інформаційної системи управління банківським наглядом, технічного забезпечення служби банківського нагляду, порядку формування і використання банками резерву для відшкодування можливих втрат за позиками тощо.

Наприкінці 1997 року було визначено оптимальну структуру системи банківського нагляду Національного банку України. Вона передбачала такі підрозділи, керівні ланки, представлені на мал. 4.

Рисунок 4 - Оптимальна структура системи банківського нагляду

Украй важливою для аналізу діяльності банків стала Інструкція «Про регулювання та аналіз діяльності комерційних банків», затверджена Постановою №141 Правління НБУ від 07.07.1998 р., якою було передбачено:

- раннє реагування;

- запобіжні заходи;

- застосування штрафних санкцій за порушення обов'язкових нормативів та заходів впливу за порушення оціночних показників;

- економічний аналіз діяльності банків (у тому числі аналіз капіталу банку, якості активів, надходжень, ліквідності, менеджменту).

Однією з найважливіших передумов життєздатності банків і, мабуть, однією з найгостріших проблем була капіталізація банків.

Щоб вирішити проблеми капіталізації, Національний банк України зобов'язав банки провести до капіталізацію шляхом залучення додаткових коштів акціонерів (учасників) або реорганізації банків через злиття чи приєднання.

За станом на 1 січня 1999 року перевищення доходів над витратами банків становило 448,7 млн. грн., що на 500 млн. грн. менше, ніж за попередній звітний період.

20 травня 1999 року Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про Національний банк України», в якому відведено окремий розділ «Банківське регулювання і банківський нагляд», що становило новий етап в удосконаленні банківського нагляду в Україні. У статті 55 цього закону визначено мету і сферу банківського нагляду.

Наприкінці 2000 року Верховна Рада України ухвалила довгоочікуваний банкірами новий Закон «Про банки і банківську діяльність». Він став надійною засадою подальшого розвитку та вдосконалення правової і нормативної бази, яка регулює діяльність банківської системи країни загалом і банківського нагляду зокрема, чим започаткував наступний етап становлення банківського нагляду в Україні.

Значно ефективнішим став нагляд за проблемними банками. Прийнято також низку важливих нормативних актів, які регулюють заходи впливу щодо проблемних банків.

Ще однією важливою подією став липневий (2000 р.) Указ Президента «Про заходи щодо зміцнення банківської системи України та підвищення її ролі у процесах економічних перетворень», де значна увага приділена банківському нагляду.

Розпочата 2000 року реструктуризація банківського нагляду в Україні стала ще одним кроком до утвердження банківського нагляду як самостійної структури з наявністю в неї достатніх ресурсів для здійснення своїх функцій. У результаті реструктуризації безвиїзний та виїзний нагляд значно наблизився один до одного; удосконалено принципи збору та оцінки фінансових звітів і статистичної інформації; посилено спроможність органів нагляду оцінювати наглядову інформацію за допомогою виїзних перевірок та зовнішніх аудиторів. Дуже відповідальним для банківської системи України щодо нормативного забезпечення її діяльності відповідно до нового закону став 2001 рік. Упродовж другого - третього кварталів 2001 року цю роботу було виконано. Серед підготовлених проектів нормативних документів основними були:

- Інструкція «Про порядок регулювання діяльності банків в Україні»;

- Положення «Про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв, відділень»;

- Положення «Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій»;

- Положення «Про застосування НБУ заходів впливу за порушення банківського законодавства» тощо.

З метою подальшого вдосконалення методологічної бази банківського нагляду та досягнення повної відповідальності Базельським принципам ефективного банківського нагляду Національний банк розробив інформаційно-аналітичну систему раннього реагування на проблемні ситуації в банку, підготував нові нормативні акти та вніс зміни до чинних із питань здійснення нагляду на консолідованій основі, удосконалення розрахунку регулятивного капіталу, порядку формування резервів на відшкодування можливих втрат за активними операціями, управління ризиками тощо, що дасть можливість завершити наступний етап, який продовжує функціонувати і перебуває на стадії завершення.

Для організації ефективної роботи банківського нагляду рішенням Правління Національного банку України всі банки за розміром загальних активів було поділено на чотири групи, зокрема:

- найбільші банки;

- великі банки;

- середні банки;

- малі банки.

При цьому нагляд за діяльністю банків першої та другої груп (найбільші і великі банки) покладено безпосередньо на Департамент банківського регулювання і нагляду, а третьої та четвертої груп (середні і малі банки) - безпосередньо на територіальні управління Національного банку України (оперативний нагляд) і опосередковано (методологія, координація, загальний аналіз і застосування превентивних заходів впливу) - на Департамент банківського регулювання і нагляду. (Структуру Департаменту банківського регулювання і нагляду наведено на Мал. 5).

Рисунок 5 - Структура департаменту банківського регулювання і нагляду

Рішення, що їх приймає НБУ за результатами банківського нагляду, відповідними постановами затверджує Правління НБУ. Частину таких повноважень Правління НБУ згідно з положеннями Законів України «Про НБУ» та «Про банки і банківську діяльність» делегувало Комісії НБУ з питань нагляду і регулювання діяльності банків. Очолює зазначену комісію заступник Голови Національного банку України - куратор служби банківського нагляду, а до її складу входять керівники департаментів - банківського регулювання і нагляду, бухгалтерського обліку, юридичного та начальник Головного управління Національного банку України в м. Києві та Київській області.

Для прийняття рішень щодо діяльності середніх та малих банків відповідні комісії створено при територіальних управліннях Національного банку України. Очолюють їх заступники начальників цих управлінь, а до складу включені керівники відповідних структурних підрозділів.

Процес прийняття рішень з питань регулювання діяльності банків і банківського нагляду відображає схема на Мал. 6.

Політика банківського нагляду Національного банку України має комплексний, скоординований, зважений і послідовний характер, що дає змогу прогнозувати і своєчасно реагувати на зміни, які відбуваються в банках країни. Закріплення за Національним банком України функцій банківського нагляду дає можливість підняти його організацію на досить високий рівень об'єктивності, який визначається досягнутим рівнем правової та економічної незалежності самого Національного банку України. Навряд чи інша структура, яка б виконувала функції банківського нагляду, змогла б досягти такого рівня незалежності, як Національний банк України. Тому і виконання наглядових функцій не мало б незалежного рівня об'єктивності.

Ефективність банківського нагляду Національного банку України базується на його адекватній правовій інфраструктурі, до складу якої входять такі три рівні:

- чинне законодавство - Закон України «Про банки і банківську діяльність» надає Національному банку широкі офіційні права в ділянці здійснення нагляду за діяльністю банків. Ці права вдосконалено і викладено в новій редакції Закону України «Про Національний банк України», що є свідченням повномасштабного законодавчого процесу в зазначеній сфері;

Рисунок 6 - Схема прийняття рішення з питань банківського нагляду

- регулятивні правила - визначення службового банківського нагляду інтерпретуючих вимог або обмежень для банків відповідно до її повноважень, затверджених постановами Правління Національного банку України;

- тимчасові роз'яснення, які служба банківського нагляду використовує у формі листів, телеграм тощо для деталізації своїх дій відповідно до чинного законодавства або регулятивних правил.

Працівники служби банківського нагляду можуть надавати рекомендації і поради банкам, але це приносить позитивні результати лише за наявності міцного законодавства та чітких регулятивних правил.

Отже, чітка і конкретна правова інфраструктура дозволить усім банкам «знати правила гри». Служба банківського нагляду Національного банку України має право і необхідні владні повноваження проводити дієвий нагляд, починати швидкі та ефективні дії відносно проблемних банків.

ВИСНОВОК

Отже, банківський нагляд повинен забезпечити методичну основу моніторингу системних ризиків у банківському секторі економіки через систему законодавчого та нормативно-правового регулювання, реєстрації та ліцензування, дотримання банками встановлених нормативів, розумного доведення ними власних справ, а також проведення інспектування банків та їхніх установ, ужиття заходів щодо організаційного зміцнення та фінансового оздоровлення цих установ.

Узагалі банківський нагляд необхідно розглядати як динамічну галузь, яка зобов'язана реагувати на зміни, що відбуваються на ринку. Тому наглядові органи повинні бути готові до того, щоб періодично переглядати свою політику і практику з урахуванням нових тенденцій або подій. Для цього треба мати у своєму розпорядженні досить гнучкі законодавчі рамки.

Ефективність банківського нагляду залежить не тільки від колосальної щоденної його роботи, а й від чітких поставлених завдань, наскільки добре їх розуміють і підтримують органи, що розробляють економічну політику держави, рівня запозичення передового світового досвіду та наявності кваліфікованого персоналу.

Політика банківського нагляду Національного банку України має комплексний, скоординований, зважений і послідовний характер, що дає змогу прогнозувати і своєчасно реагувати на зміни, які відбуваються в банках країни. Закріплення за Національним банком України функцій банківського нагляду дає можливість підняти його організацію на досить високий рівень об'єктивності, який визначається досягнутим рівнем правової та економічної незалежності самого Національного банку України. Навряд чи інша структура, яка б виконувала функції банківського нагляду, змогла б досягти такого рівня незалежності, як Національний банк України. Тому і виконання наглядових функцій не мало б незалежного рівня об'єктивності.

ЛІТЕРАТУРА

1. Банківський нагляд. Сарахман О.М., Раєвський К.Є., Скаско О.І., Львів: ЛБІ. НБУ. 2005 - 286 с.

2. Финансы, деньги, кредит, под редакцией О.В. Соколовой, Москва. Юристъ - 2000 г.

3. Промінвестбанк в економічній системі України, П.В. Матвієнко, Наукова думка, Київ, 2000 р.

4. Журнал «Банковское дело» 1-1996 г.

5. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р. №2121.

6. М.І. Савлук, К.Г. Зуллас, А.М. Коряк. Гроші та кредит. К: Либідь. 1992.

7. Доллан, Эдвин Дж. и др. Деньги, банковское дело и денежно-кредитная система. Изд-во АНК и др., 1996 р.

Размещено на Allbest.ru