Проблеми запровадження та перспективи розвитку обов’язкового медичного страхування в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРОБЛЕМИ ЗАПРОВАДЖЕННЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ОБОВ'ЯЗКОВОГО МЕДИЧНОГО СТРАХУВАННЯ В УКРАЇНІ

На сьогодні в Україні однією з найактуальніших проблем є проблема достойного забезпечення населення якісними медичними послугами та підтримка його на достатньому для функціонування рівні. Розвиток системи охорони здоров'я є надзвичайно важливим явищем. Зниження рівня надання медичної допомоги загрожує зростанням соціального напруження та виникнення різноманітних соціальних конфліктів. У нашій державі вже тривалий час існує проблема підвищення рівня державної охорони здоров'я, тому постає питання про збільшення її бюджетного фінансування. Своєю чергою, це вимагає пошуку інших позабюджетних джерел відшкодування потрібних витрат. Одним із таких джерел є медичне страхування. Мета його - збереження здоров'я населення, забезпечення досягнення біологічного довголіття.

Сучасний стан медичного забезпечення характеризується вкрай незадовільним станом. За оцінкою Світового банку прогнозується, що до 2025 р. чисельність населення України може скоротитися на 12 млн чол. Тому у структурі населення переважатимуть особи непрацездатного віку (пенсіонери та діти).

Основною проблемою, що постає у сфері медичного обслуговування є невідповідність існуючим потребам обсягів коштів, що спрямовуються на фінансування цієї галузі з офіційних джерел. Це явище сприяє розвитку корупції, розвитку тіньової економіки, оскільки змушує пацієнтів брати участь у фінансуванні закладів охорони здоров'я у непередбачений законами України спосіб. Діюча система медичного забезпечення в Україні перебуває в глибокій організаційно-структурній та фінансовій кризі, що характеризується нерівномірним розподілом ресурсів у системі, низьким рівнем розвитку надання первинної медичної допомоги, низькою часткою видатків на охорону здоров'я по відношенню до ВВП. В європейських країнах частка добровільного медичного страхування у фінансуванні системи охорони здоров'я становить 5-18 %. Аналізуючи витрати середнього українського домогосподарства, можна зробити висновок, що для більшості українського населення добровільне медичне страхування сьогодні є недоступним. Подальший розвиток цього виду страхування без запровадження у найближчий час податкових пільг не матиме вагомого впливу на збільшення фінансування системи охорони здоров'я [5].

Щодо запровадження обов'язкового медичного страхування в Україні, варто зазначити, що серед науковців існує суперечка навколо питання часу запровадження загальнообов'язкового державного соціального страхування. З огляду останніх подій можна сказати, що найбільшу підтримку отримала група науковців та урядовців, які виступають за якнайшвидше впровадження цього виду страхування. З-поміж них: В.М Лехан, В.М. Войцехівський, В.В. Рудень, Н.Є. Буркат, С.І. Загаєвський та інші, а також більшість урядовців. Основними аргументами, які вони висувають щодо впровадження обов'язкового медичного страхування є - відхід від залишкового принципу фінансування охорони здоров'я, підвищення конкуренції на ринку, покращення якості медичних послуг. Опоненти цих науковців вважають, що кризові явища в економіці минулих років та майбутня кон'юнктура ринку не дадуть змогу сформувати страхові фонди для забезпечення всіх нагальних потреб населення України [4].

Враховуючи сучасний стан фінансування системи охорони здоров'я в Україні, впровадження обов'язкового медичного страхування є неминучим. Метою впровадження обов'язкового медичного страхування є забезпечення конституційних прав громадян України на безоплатне надання медичної допомоги, подолання хронічного недофінансування системи охорони здоров'я. Обов'язкове медичне страхування є основною формою в країнах з розвиненою ринковою економікою. Обов'язкова форма медичного страхування використовується у тих країнах, де переважне значення має суспільна охорона здоров'я, а добровільна -там, де поширені приватні страхові компанії. Принцип обов'язкового медичного страхування діє, наприклад, у Франції, Канаді, Німеччині, Нідерландах. В Ізраїлі і Швейцарії переважає добровільне страхування, а обов'язкове існує тільки щодо окремих професій [7].

Десятирічний досвід запровадження обов'язкового медичного страхування в Росії показав практичну відсутність реального результату щодо вирішення проблем у системі охорони здоров'я. По-перше, обов'язкове медичне страхування не забезпечило додаткового фінансування галузі, а відбувалось лише заміщення коштами обов'язкового медичного страхування частини бюджетних коштів, по-друге, гарантований обсяг медичних послуг обов'язкового медичного страхування фінансується лише на дві третини, через що медичні заклади не зацікавлені в якісному лікуванні пацієнтів. Однією з причин такої ситуації є неефективна схема фінансування. В обов'язкове медичне страхування сплачується 3,6 % єдиного соціального податку, з них 0,2 % отримує федеральний фонд обов'язкового медичного страхування, а 3,4 % - регіональні фонди. Переважна частина коштів витрачається на утримання поліклінік, лікарень, обладнання і персоналу. Отже, внаслідок цього продовжує зростати дефіцит системи обов'язкового медичного страхування, а хворі отримують за свої страхові поліси незначну частину потрібних послуг.

Загальнообов'язкове державне медичне страхування повинне забезпечити рівні можливості всіх громадян, щодо реалізації їхніх конституційних прав на ефективне медичне обслуговування. Своєю чергою, цей вид страхування має вирішити такі завдання: за рахунок запровадження збирання на загальнообов'язкове державне медичне страхування залучити додаткові позабюджетні джерела фінансування; визначити правові, соціальні, організаційні засади загальнообов'язкового державного медичного страхування населення в Україні; створити умови для вирівнювання обсягу та якості медичної допомоги, що надається громадянам на всій території України; забезпечити захист інтересів застрахованих осіб [8]. Головним чинником розвитку системи охорони здоров'я будь-якої країни є показники фінансування та стабільність його джерел. Держави із великим національним прибутком (США, Великобританія тощо) відрізняються більш високими витратами на медичні послуги на душу населення порівняно з менш розвиненими країнами (Індія, Єгипет, Мексика тощо). Так, наприклад, в Німеччині охорона здоров'я базується на страхових засадах, тому частка бюджетних коштів незначна і становить 10,1 % загальної суми видатків. В США, для яких характерні принципи приватної медицини, бюджет становить 35 % суми видатків. Найбільша роль бюджетних витрат в цій галузі належить Великобританії - 85 % загальної суми, оскільки в основі цієї системи лежить бюджетне фінансування. Отже, зарубіжний досвід свідчить про те, що одним із істотних джерел фінансування медичної допомоги є залучення коштів через страхові механізми [6].

На сучасному етапі розвитку вітчизняної системи охорони здоров'я впровадження обов'язкового медичного страхування є основним стратегічним кроком у реформуванні галузі. Вітчизняний уряд вже більш як 10 років готується до запровадження системи обов'язкового медичного страхування: підготовлено законодавчу базу, яка гарантує громадянам право на обов'язкове медичне страхування, розроблено кілька проектів законів про обов'язкове медичне страхування.

У проектах законів "Про загальнообов'язкове державне соціальне медичне страхування" зазначено, що загальнообов'язкове державне соціальне медичне страхування є складовою частиною системи загальнообов'язкового державного соціального страхування і формою соціального забезпечення населення у сфері охорони здоров'я. Відповідні законопроекти за № 1040 від 27 листопада 2007 р., № 1040-1 та № 1040-2 від 25 січня 2008 р. вже розроблено та отримали висновки профільного комітету Верховної Ради України та ГНЕУ Апарату Верховної Ради України. Законопроект №10402 передбачає внесення змін до ЗУ "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням", ЗУ "Про страхування", Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування та Основ законодавства України про охорону здоров'я. Фінансування системи охорони здоров'я пропонують здійснювати шляхом залучення коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, благодійних організацій, добровільного медичного страхування, особистих коштів громадян та інших джерел у встановленому законом порядку. Особі, яка застрахувалась в системі медичного страхування, видаватиметься свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що є єдиним для всіх видів загальнообов'язкового державного соціального страхування та документом суворої звітності. Цей документ надаватиме особі право звернення за медичними і соціальними послугами та матеріальним забезпеченням [3].

Право на медичне страхування закріплено у Статті 49 Конституції України: "Кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм" [1]. В Україні відповідного законодавства про обов'язкове медичне страхування поки що немає, хоча в законі "Про страхування" медичне страхування назване першим у переліку обов'язкових видів його загалом [2].

Затримки зі впровадження системи обов'язкового медичного страхування можна пояснити складністю і невирішеністю багатьох питань щодо механізмів її впровадження, ризиком нестачі коштів у Фонді медичного страхування на покриття витрат, а також можливих соціальних і економічних наслідків. Запровадження обов'язкового медичного страхування в Україні, на нашу думку, потребує:

? законодавчого врегулювання кола платників страхових внесків і бази для їхнього нарахування, порядок збирання страхових внесків, їхню величину, облік і розподіл, а також фінансову участь застрахованих осіб у формуванні страхового фонду;

? здійснення низки заходів щодо оптимізації мережі лікувальних закладів з метою уникнення необґрунтованих витрат на утримання надлишкових приміщень та персоналу;

? забезпечення збалансованості обсягів послуг обов'язкового медичного страхування з його фінансуванням. Для цього повинно бути розроблено багаторівневу програму медичного страхування з переліком послуг, що мають надаватися всьому населенню безкоштовно в обсязі базової програми обов'язкового медичного страхування, та переліком послуг, що мають надаватися понад цього у рамках добровільного медичного страхування, або за рахунок власних коштів громадян;

? розвитку системи лікарняних кас, які є неприбутковими членськими громадськими організаціями, в основі яких лежать добровільні персоналізовані внески населення для фінансування додаткових медичних послуг для спрощення роботи страхувальників, застрахованих осіб і закладів охорони здоров'я. За умов поширення тіньового ринку медичних послуг, розвиток та удосконалення системи лікарняних кас має дати такі результати: підвищити доступність до якісної і кваліфікованої медичної допомоги; забезпечити контроль якості медичної допомоги; значно зменшити обсяги тіньових послуг. Альтернативним варіантом створенню спеціалізованої установи, яка буде контролювати обов'язкове медичне страхування, може стати споріднена організація - Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Діяльність Фонду регулюється окремим законом України, управління здійснюється правлінням, контролюється Міністерством праці та соціальної політики як органом державного нагляду. Фонд має близько 400 регіональних відділень різного рівня, тобто стовідсотково охоплює всю територію країни. Понад 60 % коштів Фонду витрачається на оплату листків непрацездатності у випадку захворювання або травми застрахованої особи.

? узгодження стандартів медичного обслуговування згідно з досвідом Польщі, де обов'язкове медичне страхування вже запроваджено, у контексті проведення фінальної частини чемпіонату Європи з футболу "Євро -2012". Отже, на основі аналізу літературних джерел із проблематики запровадження обов'язкового медичного страхування, варто відзначити, що цей вид страхування потребує чіткого визначення правових, організаційних та фінансових засад запровадження такої системи. Ефективне забезпечення прав громадян на охорону здоров'я є першочерговим соціальним пріоритетом. Дуже важливо, щоб особа, котра стає учасником такої системи, почувалася захищеною.

Література

обов'язкове медичне страхування україна

1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254 к/ 96-ВР.

2. Закон України "Про страхування" від 07.03.1996 р. № 85/96-ВР.

3. Проекти Законів України "Про загальнообов'язкове державне соціальне медичне страхування" № 1040, № 1040-1, № 1040-2 відповідно від 27.11.2007 р., 18.12.2007 р., 25.01.2008 р.

4. Карпишин Н.І. Обов'язкове медичне страхування в Україні: проблеми та перспективи // Економіка: проблеми теорії та практики : зб. наук. праць. - у 4-х томах. - Дніпропетровськ : Вид-во ДНУ. - 2004. - Т. 1, вип. 190. - 302 с.

5. Концепція загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування // Страхова справа. - 2008. - № 2(30). - С. 60-70.

6. Стецюк Т. Фінансові основи побудови системи охорони здоров'я на засадах страхової медицини // Страхова uсправа. - 2008. - № 2 (30). - С. 72-73.

7. Базилевич В.Д., Базилевич К.С. Страхова справа : монографія. - 5-те вид. [стереотип.]. - К. : Вид-во "Знання", 2006. - 651 с. 8. Макарова О.В. Державні соціальні програми: теоретичні аспекти, методика розробки та оцінки : монографія. - К. : Ліра-К, 2004. - 328 с.

Размещено на Allbest.ru