Валютний ринок, його стан та розвиток

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Валютний ринок, його класифікація, суть та структура

2. Сучасний стан валютного ринку

3. Проблеми розвитку валютного ринку України

Висновок

Вступ

Новітні процеси, що відбуваються у світовому господарстві, особливо виразно знаходять своє відображення у фінансовому секторі економічних відносин. Різноманітні сегменти фінансових ринків дедалі більше інтегруються внаслідок використання інноваційних підходів до прийняття рішень із питань фінансового управління. У світі посилився рух міжнародних капіталів, багато країн усувають національні фінансові та торговельні обмеження, надають можливість фінансовим структурам, ринкам та інструментам впливати на їхню економіку.

Я вважаю, що тема про сучасний стан валютного ринку України є надзвичайно актуальною, бо саме зараз валютні ринки стали найдинамічнішим сектором міжнародних економічних відносин, і за обсягами оборотів, кількістю операцій та колом учасників на сьогоднішній день не мають аналогів у світі.

На мою думку, в час економічної нестабільності, особливо важливо дослідити стан вітчизняного валютного ринку під впливом світової фінансової кризи, проаналізувати всі помилки що були допущені як комерційними так і Національним банком України, зробити все можливе, щоб більше їх не допустити, розробити конкретні заходи державних регуляторів щодо подолання наслідків кризи. Саме тому для написання реферату я вибрала цю тему.

1. Валютний ринок, його класифікація, суть та структура

Успішний розвиток валютних відносин можливий за умови функціонування ринку, на якому можна вільно продавати та купувати валюту.

Валютний ринок -- це економічні відносини, що виникають у процесі купівлі-продажу іноземних валют за курсом національної валюти, який складається на основі співвідношення попиту і пропозиції на ці валюти.

За економічним змістом валютний ринок являє собою частину грошового ринку, на якому врівноважується попит і пропозиція на валюту як специфічний товар. За призначенням і організаційною формою валютний ринок -- це сукупність спеціальних установ і механізмів, які у взаємодії забезпечують вільний продаж і купівлю національної та іноземної валюти за співвідношенням попиту і пропозиції.

Валютний ринок має атрибути звичайного ринку: об'єкти і суб'єкти, та функціонування ринкового механізму з його елементами: попиту, пропозиції і ціни. Він характеризується особливою інфраструктурою та комунікаціями.

Об'єктом валютного ринку служать валютні цінності, зокрема іноземні, коли суб'єкти цього ринку купують чи продають їх за національну валюту, та національні, коли суб'єкти ринку купують чи продають ці валютні цінності за іноземну валюту. Оскільки на ринку одночасно відбувається продаж іноземної та національної валюти, то вони існують, як об'єкти валютного ринку.

Суб'єктами валютного ринку можуть виступати фізичні і юридичні особи, посередники -- банки, брокерські контори, валютні біржі, які «зводять» продавців і покупців валюти та забезпечують організацію купівлі-продажу валюти. Основна мета діяльності всіх суб'єктів валютного ринку є отримання прибутку від своїх операцій.

Залежно від організації торгівлі валютою валютний ринок поділяється на біржовий та позабіржовий.

На біржовому ринку торгівля валютою здійснюється організовано на спеціальному місці, що називається валютна біржа21. Організатори біржі за свої послуги отримують великі доходи у формі комісійних. Тому цей вид торгівлі все більше поступається місцем позабіржовій валютній торгівлі. Тут продавці і покупці вступають у прямі зв'язки між собою. В Україні міжбанківська валютна біржа перестала існувати з 2000 р. Тепер торгівля валютою здійснюється через міжбанківський валютний ринок.

До головних функцій валютних ринків можна віднести:

забезпечення виконання міжнародних розрахунків;

забезпечення ефективного функціонування світових кредитних та фінансових ринків (дозволяє суб'єктам МЕВ користуватися національними кредитними та фінансовими ринками для фінансування та проведення операцій по всьому світу. Тобто фірми мають змогу отримувати кредити за найнижчими ставками і у найпривабливішій для них валюті, а потім використовувати залучені кошти для фінансування будь-яких операцій);

страхування валютних та кредитних ризиків (валютні ринки надають можливість суб'єктам МЕВ за допомогою відповідних інструментів (опціони, ф'ючерси, форвардні контракти, валютні свопи) зменшити або зовсім уникнути валютних ризиків які пов'язані з проведенням операцій в різних валютах);

отримання спекулятивного прибутку учасниками ринку у вигляді різниці курсів валют (спекулянт відкриває позицію по певній валюті і очікує зміни курсу, якщо курс змінився таким чином яким очікував спекулянт то він заробить прибуток якщо, ні то збиток);

визначення валютних курсів - діяльність операторів на валютних ринках постійно змінює валютні курси тих валют, з якими працюють на цьому ринку. Існує багато причин зміни валютного курсу певної валюти, але всі вони діють опосередковано через зміну попиту і пропозиції на цю валюту на валютних ринках. Таким чином саме на валютному ринку визначається вартість певної валюти;

диверсифiкацiя валютних резервів банків, підприємств, держав (суб'єкти МЕВ можуть певним чином застрахувати себе від змін валютних курсів шляхом розосередження своїх грошових активів в різних валютах);

регулювання економіки (через зміну валютного курсу відкрита економіка може регулювати диспропорції які виникають в ній).

Існує чотири групи суб'єктів валютного ринку:

1. Державні установи, основне місце серед яких займають:

центральні банки - управління валютними резервами, проведення валютних інтервенцій, регулювання рівня процентних ставок по вкладенням в національній валюті; казначейства окремих країн.

2. Юридичні та фізичні особи , зайняті у різноманітних сферах зовнішньоекономічної діяльності: компанії, що приймають участь у міжнародній торгівлі; мають попит на іноземну валюту , а також її пропонують; операції здійснюють через банки; компанії, які здійснюють закордонні вкладення активів (Investment Funds, Mohey Market Funds, International Corporations), тобто інвестиційні фонди, крупні міжнародні корпорації; приватні особи - неторгові операції - туризм, переказ заробітної плати, пенсій, гонорарів і продаж готівкової валюти.

3. Комерційні банківські установи, які забезпечують валютне обслуговування зовнішніх зв'язків: комерційні банки (ТНБ) - проводять основний обсяг валютних операцій, акумулюють загальні потреби ринку у валютних конверсіях, а також у залученні або розміщенні коштів і виходять з ними на інші банки;

4. Валютні біржі та валютні відділи товарних фондових бірж.

валютні біржі - в країнах з перехідною економікою - обмін валют для юридичних осіб і формування валютного курсу; валютні брокерські фірми - зведення покупця і продавця іноземної валюти і здійснення між ними конверсійної чи кредитно-депозитної операції. Знімаються комісійні.

2. Сучасний стан валютного ринку

Поточне знецінення гривні зумовлено низкою структурних та зовнішньоторгівельних дисбалансів. Особливу роль у цьому відіграла стійка інвестиційна байдужість великого вітчизняного бізнесу та урядів, які не спромоглися використати для технологічного оновлення виробництва й зниження його собівартості ні сприятливої цінової кон'юктури, що спостерігалась на міжнародних товарних ринках.

Курсова стійкість гривні значною мірою почала залежати від надходжень зовнішніх запозичень, які дозволяли фінансувати дефіцит поточного рахунку платіжного балансу. Але як тільки доступ до них було різко звужено через розгортання міжнародної фінансової кризи, а вітчизняні підприємства виявилися неспроможними гідно конкурувати із іноземними виробниками на внутрішньому валютному ринку, почав формуватися дефіцит іноземної валюти.

Останній також посилювався внаслідок зниження суверенних кредитних рейтингів України, початок якого був спровокований надмірними рівнями інфляції, в основі яких лежали бюджетні дисбаланси, пов'язані з прийняттям державою надмірних соціальних зобов'язань, які не супроводжувалися адекватними інвестиціями для розширення виробництва та товарного насичення внутрішніх ринків.

Окрім України, суттєва девальвація національних валют відбулася у більш ніж 20 розвинених країнах та країнах, що розвиваються. Зокрема, за 2008 рік та 22 дні 2009 року девальвація англійського фунта до долара США становила 45,3%, російського рубля - 33,1%, польського злотого -35,8%, ісландської крони - 268%, турецької ліри - 41%.

З метою уникнення негативного впливу збільшення обсягів рефінансування на валютний курс, Національний банк України під час прийняття рішень про підтримку ліквідності окремих банків ураховував інформацію щодо причин втрати ліквідності, зокрема, обсягів відпливу депозитів, неповернених кредитів, у т.ч. підприємств будівельного сектора, агропромислового комплексу та іпотечних кредитів, наданих фізичним особам.

У міру стабілізації ситуації на грошово-кредитному ринку, починаючи з кінця листопада, Національний банк України почав уживати додаткових заходів щодо зменшення спекулятивного попиту на іноземну валюту. Це, зокрема, відображувалося в:

o скасуванні введених у жовтні додаткових інструментів підтримки ліквідності банків - регулювання ліквідності банківської системи почало здійснюватися з використанням стандартних процедур, що використовувалися до посилення напруги на ринку в жовтні;

o посиленні привабливості здійснення операцій банків у національній валюті через диференціацію вимог з формування обов'язкових резервів - на сьогодні норматив обов'язкового резервування за коштами в національній валюті знижено до нуля;

o ужитті заходів щодо підвищення вартості національної валюти (у т.ч. через підвищення ставок за активно-пасивними операціями Національного банку).

Для унеможливлення штучного виведення капіталу за межі України під виглядом повернення інвестицій (за даними Державного комітету фінансового моніторингу України, обсяг цих операцій у 2007-2008 роках досяг майже 17 млрд. грн.) Національний банк обмежив обсяг купівлі іноземної валюти з метою повернення портфельних іноземних інвестицій (доходів від них) сумою, що не може перевищувати ринкову вартість цінних паперів відповідно до звіту про оцінку їх ринкової вартості, складеного суб'єктом оціночної діяльності.

У листопаді 2008 року започатковано проведення Національним банком України валютних аукціонів. Постановою Правління Національного банку України від 13.11.2008 №377 затверджено Тимчасове положення з їх проведення.

Банки повинні забезпечити клієнтам продаж іноземної валюти, купленої на валютному аукціоні НБУ, за курсом, який не може перевищувати курс аукціону плюс 0,2% від суми покупки на сплату пенсійного збору.

Аналіз кризового періоду в Україні показав, що девальваційний шок суттєво не вплине на зростання обсягів експорту, оскільки ситуація на зовнішніх товарних ринках нині дещо інша, ніж булла у 1998 році. Тому розраховувати на те, що знецінення курсу гривні стимулює швидке зростання експорту, особливо металопродукції, не доводиться. Справді, платіжний баланс України в наступні роки поліпшиться, але за рахунок скорочення імпорту, який стане дуже дорогим.

Проведений аналіз чинників, які впливають на курсоутворення національних грошей в Україні, свідчить, що першочерговими заходами для стабілізації ситуації на валютному ринку повинні стати:

- скорочення обсягів підтримки ліквідності банківської системи та встановлення жорсткого

контролю за коштами, які отримують банки через канал рефінансування;

- суттєве посилення ролі валютних обмежень у системі валютного регулювання НБУ до моменту стабілізації ситуації на ринку - аж до позбавлення банків ліцензії на здійснення операцій з іноземною валютою;

- заборона надання кредитів в іноземній валюті позичальникам, які не мають валютних доходів;

- розробка НБУ рекомендацій для комерційних банків щодо зниження відсоткових ставок за валютними депозитами, оскільки заборона на їх відкриття призведе до поширення найменш бажаної форми доларизації - розширення обігу готівкової іноземної валюти;

- заборона будь-яких розрахунків на території України в іноземній валюті. Єдиним засобом платежу повинна стати національна валюта.

Для подолання наслідків фінансово-економічної кризи, яка вразила економіку нашої країни, необхідна розробка комплексу взаємопов'язаних заходів щодо взаємодії фінансового та нефінансового секторів економіки, а також узгодженість дій усіх органів державної влади та суб'єктів господарювання з метою їх виконання. При цьому ключова роль повинна належати розробці та реалізації державної стратегії соціально-економічного розвитку, яка б містила стимулюючі заходи щодо розвитку економіки, зважену експортно-імпортну, енергетичну політику, а реалізація завдань грошово-кредитної політики повинна здійснюватися Національним банком України на основі інструментів точного настроювання та реальної незалежності.

Крім того, враховуючи перспективи загальної світової фінансової нестабільності, у країні повинна бути запроваджена та інституційно оформлена ефективна і постійно діюча система моніторингу стабільності фінансової системи загалом та банківського сектора зокрема. Методологічні та методичні основи такої системи вже розроблені Національним банком, Міністерством економіки та Міністерством фінансів України, підготовлено відповідні системи показників, інформаційно-аналітична база та ін. Тому залишається тільки організаційно оформити відповідні рішення та створити у структурі зазначених органів державної влади відповідні підрозділи з моніторингу і забезпечення фінансової стабільності.

Серед запроваджених заходів особливу роль відіграє співпраця Національного банку з Міжнародним валютним фондом, яка сприяє стабілізації фінансового ринку.

Для України насамперед важливі наступні заходи: встановлення плаваючого ринкового курсу гривні, її плавна девальвація; збільшення експорту, зменшення соціального навантаження на експортоорієнтовані підприємства; роздержавлення виробництва, одержавлення (у сенсі посилення ролі держави) фінансового сектора; стимулювання заощаджень та інвестиційної активності аж до надання податкових преференцій.

Вітчизняна банківська система, як і світова, потребує нових підходів до регулювання. Так, криза української гривні на початку листопада підтвердила безпідставність абсолютизації (конституційної) вимоги до центральних банків (зокрема, до Національного банку України) щодо стабільності курсу національної валюти. Невипадково коливання курсу гривні НБУ пояснював слабкістю економіки та динамікою платіжного балансу. Досвід свідчить, що НБУ відповідає за стабільність національної грошової одиниці, докладаючи всіх зусиль, але лише в межах стану економіки. Криза спонукає до посилення ролі держави там, де її втручання було мінімальним - у фінансовій сфері.

3. Проблеми розвитку валютного ринку України

валютний ринок спекулятивний попит

Важливими елементами зовнішньоекономічного механізму в умовах розвинутої ринкової системи є податкова, кредитна, депозитна, цінова, митно-тарифна політика, зокрема і валютна. В Україні ці процеси мають поки що недосконалий характер і потребують загального поліпшення.

Ключовим елементом зовнішньоекономічного механізму є валютна політика, яка являє собою сукупність заходів держави та центрального банку у сфері валютних відносин (валютні обмеження, регулювання валютних курсів, імпортні депозити) з метою впливу на платіжний баланс, валютний курс та конкурентоздатність національного виробництва. Крім зазначених загальних завдань, українська держава має вирішувати в галузі валютних відносин і ряд специфічних проблем, що випливають із конкретно-історичної ситуації, яка склалася сьогодні:

-- забезпечення стабільності гривні відносно провідних валют світу;

-- залучення іноземної валюти в країну і використання її як засобу стабілізації національної економіки;

-- створення державного валютного фонду й ринку валюти.

На жаль, валютні проблеми вирішуються в Україні вкрай повільно і наштовхуються на великі труднощі. Це обумовило актуальнiсть обраної теми. Данi проблеми розглядаються у матерiалах багатьох авторiв, серед я кихможна видiлити Ю. Сенейко, Мельников В.Н., Шелутько В.М. Розглянемо кожну з проблем детальніше.

Нинішня ситуація на валютному ринку характеризується нестійкою рівновагою, що виявляється в постійних коливаннях курсу долара. Це коливання обумовлене тим, що рівень золотовалютних резервів Центрального банку залишається недостатнім для згладжування різких стрибків курсу долара. Покупка валюти Центральним банком на ринку йде не тільки на поповнення резервів, але і на обслуговування зовнішньої заборгованості. Чим більше потрібний засобів для обслуговування зовнішнього боргу, тим менше можливостей у Центрального банку проводити політику згладжування коливань курсу долара. До того ж, слабкий експортний потенціал не забезпечує достатніх валютних надходжень у країну, а відсутність нормальної економічної ситуації примушує експортерів приховувати валюту за кордоном, оскільки у них немає гарантій вільного розпорядження своїми валютними коштами й необхідних стимулів до їх інвестування в національну економіку.

Ключовими вимогами, які необхідні для успішного функціонування валютного ринку є:

Забезпечення відповідної ліквідності. Ця умова припускає існування офіційних резервів в урядів країн, які приймають участь у міжнародній торгівлі. Також потребує стимулів для того, щоб комерційні банки, які діють в якості дилерів, що торгують іноземною валютою, мали достатні її резерви для забезпечення потреб приватного сектору;

Дія механізму вирівнювання (регулювання). Ця мета потребує, щоб: окремі країни проводили економічну та фінансову політику, яка б сприяла підтриманню збалансованої міжнародної системи платежів; фінансові механізми забезпечували регулювання платіжного балансу; уряди сприяли збереженню рівноваги на ринках іноземної валюти.

Впевненість у міжнародній грошовій системі. Якщо фірми та інвестори приватного сектору будуть впевнені у тому, що уряди проводять політику, яка веде до збалансованої міжнародної системи платежів, вони будуть мати довіру до системи. Міжнародні організації, такі як МВФ, намагаються сприяти проведенню такої політики урядами. У доповнення до цього уряди здійснюють спільні зусилля для того, щоб викликати довіру до системи.

В процесі проведення в Україні економічних реформ становлення нової системи державного регулювання економіки, фінансової і банківської сфер і внутрішнього валютного ринку зокрема помітно відставало від темпів, якими здійснювалася їх лібералізація. Слідством цього стало те, що капітал з країни вивозиться не стільки порушуючи закон, скільки в обхід діючих і нормативно-правових норм, тобто в легальних і легалізованих формах, які здавалися допустимими із-за пропусків в законодавстві.

"Втеча" капіталу має ряд негативних наслідків для економіки країни:

1. Скорочується пропозиція валюти і зменшується в цілому грошова маса (грошовий агрегат М2). Гривна поступає на валютний ринок, конвертується і вивозиться, або взагалі не надходить до країни, якщо в результаті цінових маніпуляцій ховається валютна виручка або здійснюється нелегальний вивіз економічних активів. Скорочується об'єм пропозиції валюти, що продається на Українській міжбанківській валютній біржі, валютне поле різко звужується і курс гривни стає нестійким.

2. Скорочуються валютні резерви, що побічно б'є по курсу гривни. Якщо хоч би частина капіталу, що "втік", залишилася в країні, валютні резерви могли б бути в 3-4 рази більше, ніж в даний час.

3. Скорочуються інвестиційні ресурси, і створюється штучний попит на зарубіжні кредити.

4. Зменшується база оподаткування. При державному регулюванні вивозу капіталу операції реєструються, а тому сплачуються податки.

5. У країну не інвестується прибуток, одержаний від капіталу, що "втік" за кордон.

6. Знижується стійкість фінансового ринку, виникає асиметрія між його сегментами.

Для стримування витоку капіталу з економіки необхідно розробити стратегічну програму і тактику дій, зробити "втечу" капіталу економічно невигідною. Перш за все, необхідно забезпечити соціально-економічну і політичну стабільність в Україні і захист прав власності. Необхідний правовий режим гарантій для страхування комерційних і політичних ризиків, непередбачених дій держави. Цілі, для досягнення яких потрібно вводити обмеження потоків капіталу:

-- утримання внутрішніх заощаджень;

-- збереження внутрішньої бази оподаткування;

-- встановлення правильної послідовності кроків по досягненню економічної лібералізації;

-- зниження коливання обмінного курсу і зменшення частоти і сили спекулятивних актів.

Підводячи підсумок дослідженню валютної системи і валютного ринку, слід зазначити наступне: лібералізація ринку, зокрема валютного, повинна проводитися в умовах досягнутої макроекономічної стабільності, міцного валютно-фінансового положення країни, здорової і ефективно функціонуючої банківської системи. Реформи, що в цьому випадку проводяться, досягають своїх цілей, стають стимулом для розвитку зовнішньоекономічної діяльності і інтеграції національної економіки в систему світового господарства.

Висновки

Отже, на закінчення, я хочу наголосити на тому, що у валютну систему нашої країни необхідні зміни. Основу грошово-кредитної політики має становити плаваючий, ринковий курс гривні щодо долара і євро. Причому курс треба визначити на роздрібному та оптовому ринках. Хорошим інструментом оптового ринку є система бірж (а не аукціонів) з обов'язковою участю як банків, так і великих господарських суб'єктів (столичних та регіональних). У цьому разі НБУ повинен прагнути утримати зовнішні резерви країни на рівні 5-6-місячного імпорту: коштами поза цими межами може вільно оперувати держава на валютному ринку. При цьому завдання НБУ полягало б у стабілізації не курсу гривні, а його динаміки. Курс гривні міг би плавно знизитися до певної точки рівноваги експорту та імпорту.

Кредитна політика НБУ, з урахуванням прагнення до мінімізації безробіття, має бути спрямована на стимулювання інвестицій. Не можна різко зменшити процентні ставки (зважаючи на небезпеку зростання інфляції) або ж тримати їх на високому рівні (штучне охолоджування економіки в період низької економічної активності також приховує руйнівні наслідки).

Податкову політику необхідно змінити, зменшивши рівень національного податкового тягаря. До чинної податкової системи слід застосувати гнучкий підхід. Щоб не допустити різкого спаду поточного поживання і стимулювання національного виробника, вельми доцільно було б знизити споживчі податки на внутрішні товари (ПДВ, акцизи), за які розплачується масовий споживач.

Бюджетна політика повинна тонко реагувати на виклики кризи (обмеженість коштів, висока інфляція, зменшення валових заощаджень і накопичень). Держава має знайти кошти на фінансування стратегічних інвестицій, не допускати серйозної заборгованості соціальних виплат, заробітної плати, розшири продаж державних цінних паперів, а в разі потреби йти на збільшення розмірів внутрішнього боргу.

У період кризи неприпустимі будь-які соціально-популістські обіцянки за будь-якого значення інфляції на найближчих 6-12 місяців. Треба ясно усвідомлювати: зафіксовані на даний момент соціальні виплати і так уже під загрозою. За таких умов неминучими є відносне розширення частки і значення державних інвестицій, застосування заходів щодо збільшення валових накопичень, участь держави в інвестиційних програмах великого бізнесу та активне заохочення бізнес-ініціатив середніх та малих підприємств.

Необхідно добре продумати форми й методи фінансування будівництва з метою підготовки до Євро-2012, щоб замовлення і доходи максимально рівно розподілялися серед суб'єктів господарювання.

Таким чином, кризу можна подолати за умови кардинальних змін в економічні політиці держави.

Література

1. М.І. Савлук. Гроші та кредит: Підручник. - К.:КНЕУ, - 2006.

2. Галицький А.С. Сучасна валютна система. -К.: Вища школа, 1995.

3. В.Г. Кабанов. Сучасний стан валютного ринку України та шляхи стабілізації негативних явищ в умовах кризи // Зовнішня торгівля: право та економіка. - 2009, №4, С. 53-58

4. Morgan Stanley. Щодо перспектив валютного ринку // Фінансовий ринок України. - 2008, № 12, С. 28-29

5. Офіційний сайт Міністерства фінансів України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.minfin.gov.ua/

Размещено на Allbest.ru