Зарубіжний досвід в наданні страхових послуг у фінансовій системі
Страхова послуга, як товарний елемент страхового ринку України. Особливості та види страхування засобів автотранспорту, вантажів, багажу, професійної відповідальності. Послуги німецьких та британських страхових компаній у всіх розвинутих країнах світу.
Рубрика | Банковское, биржевое дело и страхование |
Вид | курсовая работа |
Язык | украинский |
Дата добавления | 11.03.2012 |
Размер файла | 55,5 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Зарубіжний досвід в наданні страхових послуг у фінансовій системі
Вступ
Слово «страхування» увійшло в українську мову давно. Воно має відповідники в інших мовах: «insuranse» -- в англійській, «versicherungs» -- у німецькій. Західні філологи вважають, що термін має латинське походження. В основі його слова «securus» і «sine cura», які означають «безтурботний». Отже, страхування відбиває ідею застереження, захисту та безпеки.
У фаховій літературі питанням з'ясування поняття страхування також приділено значну увагу. Проте до єдиного розуміння змісту категорії «страхування» дійти не вдалося. Оскільки ігнорувати відоме положення про необхідність відрізняти економічну сутність категорії від її змісту ні в якому разі не можна. Адже сутність постійна, а зміст може змінюватися відповідно до конкретних умов розвитку суспільства. Важливість цього висновку полягає в тому, що він вказує на об'єктивну стабільність сутності страхування. Така позиція дає змогу сформувати поняття про страхування зусиллями багатьох поколінь.
Аналіз опублікованих визначень страхування показує, що кожне з них уточнює або доповнює попередні, залишаючи без змін їх основу.
Офіційне тлумачення цього терміна в Україні наведено в Законі «Про страхування»: «Страхування -- це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій)».
У Законі зафіксовані головні елементи, що формують поняття страхування. Це мета страхування -- захист майнових інтересів фізичних і юридичних осіб. Указується на те, що захист забезпечується на випадок конкретних подій, перелік яких зафіксовано в чинному законодавстві або страхових полісах. Підкреслено джерела грошових коштів, що є ресурсами для страхових виплат.
Водночас ретельне вивчення поняття страхування і співставлення різних його тлумачень у наукових працях показують, що офіційне визначення терміна перевантажене правовими аспектами.
Страхування є насамперед системою економічних відносин між конкретними суб'єктами господарювання, де з одного боку виступають страхувальники, а з іншого -- страховики. Важливою передумовою застосування страхування є майнова самостійність суб'єктів господарювання і їхня зацікавленість у переданні відповідальності за наслідки ризику спеціалізованим формуванням. Чим ця зацікавленість більша, тим і потреба у страхуванні вища. Саме в такій площині страхування розглядається у працях учених багатьох країн ринкової орієнтації. Поняття страхування є неповним і тоді, коли воно не передбачає превентивного спрямування захисту.
З урахуванням вищесказаного провідні економісти нашої країни дають таке визначення поняття «страхування»:
Страхування -- це економічні відносини, за яких страхувальник сплатою грошового внеску забезпечує собі чи третій особі в разі настання події, обумовленої договором або законом, суму виплати страховиком, який утримує певний обсяг відповідальності і для її забезпечення поповнює та ефективно розміщує резерви, здійснює превентивні заходи щодо зменшення ризику, у разі необхідності перестраховує частину останнього.
Зміст страхування, як і інших категорій, розкривається в його функціях. Радянські економісти, визначаючи функції страхування, виходили насамперед не із сутності самої категорії страхування, а вважали, що функції страхування «...є зовнішніми формами, які дозволяють виявити особливості страхування як ланки фінансової системи. Категорія фінансів виражає свою економічну сутність передусім через розподільну функцію. Ця функція знаходить конкретне, специфічне виявлення у функціях, притаманних страхуванню, -- ризиковій, попереджувальній і заощаджувальній» (Страховое дело / Под ред. Л. Й. Рейтмана. -- М.,1992.--С.17).
Теоретичні і практичні намагання розглядати страхування як вторинну категорію щодо фінансів (у їх вузькій інтерпретації) завдають шкоди розбудові господарського механізму, і особливо у зв'язку з поступовим переходом країни до ринкової економіки.
За умов, коли державі належало понад 9/10 усіх виробничих фондів і фінансових ресурсів, страхування було монополізоване і дуже обмежене щодо можливостей розвитку. Воно, як правило, не поширювалось на об'єкти державної власності. Включення страхування до фінансів мало значною мірою суто фіскальну мету. Були часи, коли умови страхування не передбачали створення перехідних резервів. Значні суми штучно створеного перевищення надходжень над витратами зараховувались до бюджету.
Інша ситуація створюється в ринковій економіці. Тут страхування переведено на комерційні засади. Воно стає важливим напрямком підприємницької діяльності. Страхування розглядається як окрема галузь (індустрія). Природно, що страхові компанії, як і інші підприємства, мають своє фінансове господарство, яке призначене для забезпечення статутної діяльності. У цій частині страхування входить до фінансів підприємств і галузей.
Розділ 1. Характеристика ринку страхових послуг, як галузі фінансової системи України
1.1 Страхова послуга, як товарний елемент страхового ринку
Людям природно притаманне прагнення захиститися від небезпеки втрати життя, здоров'я, житла, харчів тощо. Потреба в захисті дуже близька до первинних (фізіологічних) запитів. Зі зростанням запитів людини ускладнюються й атрибути її безпеки.
Протягом усього історичного шляху розвитку суспільне виробництво стикається із суперечностями між природою і людиною, а також між окремими суб'єктами виробничих відносин. Ці суперечності зумовлюють появу несприятливих подій (ризиків), серед яких виокремлюють стихійне лихо і нещасні випадки.
Стихійне лихо являє собою випадок, спричинений руйнівною дією сил природи, охоплює здебільшого немалу територію і призводить до значних матеріальних збитків або загибелі чи втрати здоров'я багатьох людей.
Нещасні випадки -- це такі події, котрі через несприятливий збіг обставин призводять до загибелі або втрати здоров'я окремих людей (наприклад, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди).
Потенційна можливість настання стихійного лиха і нещасних випадків являє сутність ризику. Поняття «ризик» має кілька значень. Його часто ототожнюють з небезпекою, що загрожує тому чи іншому суб'єктові або об'єктові. Насправді не всяка небезпека може з погляду страхування розглядатись як ризик. До страхових ризиків відносять лише такі випадки небезпеки, появу яких можна прогнозувати й оцінювати на підставі історичного досвіду та за допомогою математичних і статистичних методів. Такий ризик має бути теоретично можливий, але його настання точно не визначене ні в часі, ні в просторі і не залежить від волевиявлення жодної зацікавленої особи.
Суспільне виробництво в цілому, і особливо кожне господарське формування, а також життєдіяльність практично кожної людини об'єктивно мають ризиковий характер, що породжує систему відносин між людьми з метою попередження, подолання, зменшення руйнівних наслідків стихійного лиха та нещасних випадків.
Спираючись на свій багатовіковий досвід, людство вживає дедалі ефективніших заходів із протистояння стихійним явищам. Підвищуються вимоги до будівництва об'єктів, застосовуються щоразу досконаліші інженерні конструкції, вогнетривкі та інші новітні ізоляційні матеріали, споруджуються греблі, пильна увага приділяється безпеці експлуатації транспортних засобів тощо.
Проте концентрація виробництва та ускладнення його технологій, одержання й застосування нових хімічних речовин, енергетичних ресурсів, швидкісних і багатотоннажних транспортних засобів, зростання криміногенних явищ призводять до появи безлічі нових ризиків. На долю України випала найбільша з відомих у світі техногенних катастроф -- аварія на Чорнобильській атомній електростанції, що завдала шкоди обсягом понад 140 млрд доларів. Якщо така аварія є, на щастя, винятком, то пожежі на виробничих, комунальних і житлових об'єктах, травми на транспорті і в побуті, забруднення навколишнього середовища та інші локальні події трапляються в країні практично щодня.
Великі ризики зумовлюються також новими хворобами (наприклад, СНІД), епідеміями інфекційних захворювань, травматизмом на виробництві і в побуті. Не можна також не брати до уваги ризиків для юридичних і фізичних осіб, котрі породжуються зростанням злочинності, поширенням наркоманії та алкоголізму.
Отже, сумарний вплив ризиків досі не зменшується. Це змушує весь світ активно шукати шляхів послаблення їх негативного впливу на життя людей.
За умов ризикового характеру функціонування будь-якого підприємства і не менш ризикового проживання кожної людини існує нагальна потреба попередження і відшкодування збитків, завданих стихійним лихом та нещасними випадками. Без її задоволення неможливо забезпечувати безперервність процесу виробництва матеріальних благ, підтримувати належний рівень життя людей. Відносини, що складаються в суспільстві з цього приводу, мають об'єктивний характер і в своїй сукупності формують зміст економічної категорії «страховий захист».
Специфіка цієї категорії зумовлена такими ознаками: випадковістю ризику; незвичайністю заподіяної шкоди; можливістю вираження шкоди в натуральній або грошовій формі; необхідністю попередження, подолання наслідків події і відшкодування завданих нею збитків. Сутність страхового захисту полягає в нагромадженні й витрачанні грошових та інших ресурсів для здійснення заходів з попередження, подолання або зменшення негативного впливу ризиків і відшкодування пов'язаних з ними втрат,
Для того щоб система заходів з попередження, подолання і відшкодування втрат була реально можливою, необхідно частину валового продукту спрямовувати на створення страхового фонду суспільства.
Зауважимо, що сукупний фонд страхового захисту не має зведеного планового чи звітного оформлення, котре характеризувало б його величину. Не існує й спеціального органу управління цим фондом.
До фонду страхового захисту належать централізовані натуральні та грошові резерви держави, децентралізовані фонди (у частині, іцо використовується на покриття шкоди, завданої стихійними та іншими непередбаченими подіями, -- самострахування), а також фонди, створювані методом страхування. У межах цих форм страхового захисту може існувати багато видів фондів цільового призначення.
Розмір і структура фондів, що використовуються з метою страхового захисту юридичних і фізичних осіб, залежать від багатьох чинників. Насамперед це теоретичні концепції формування фонду; стан розвитку економіки, співвідношення між формами власності, методи залучення коштів для реалізації соціальних програм, традиції населення, міжнародні відносини тощо.
Відомо, що в країнах соціалістичної орієнтації існувала практика, сутність якої стосовно страхового фонду полягала у віднесенні витрат на страхування за рахунок прибутку, що залишався в розпорядженні підприємств. У країнах капіталістичного світу перемогли погляди, згідно з якими джерелом поповнення страхового фонду є витрати виробництва. Розмір страхового фонду тут розглядається як сума витрат, що їх бере на себе суспільство, компенсуючи шкоду, заподіяну страховими ризиками.
За часів Радянської влади власність на засоби виробництва, землю, її родовища, переважний обсяг готової продукції і фінансових ресурсів була державною. Тому в разі стихійного лиха або іншого серйозного надзвичайного випадку збитки, яких зазнали підприємства, відшкодовувались переважно із загальнодержавних коштів. Для цього створювались резервні фонди при урядах СРСР та кожної республіки, які входили відповідно до союзного і республіканського бюджетів. У деяких республіках ці кошти використовувалися насамперед у боротьбі з наслідками землетрусів у високосейсмічних регіонах -- Туркменії, Узбекистані, Вірменії, Молдавії та інших.
В Україні за рахунок централізованих фондів і досі фінансуються витрати, пов'язані з запобіганням і ліквідацією повеней, зсувів, аварій на шахтах і т. ін. Держава, доки не розвинені інші форми захисту власності, змушена покривати зі свого бюджету витрати на відновлення пошкоджених чи знищених стихією або через збіг несприятливих обставин підприємств, доріг та інших об'єктів як виробничого, так і соціального призначення.
Страховому захисту досить довго значною мірою сприяв державний позичковий фонд. Особливо характерним це було для сільського господарства та інших галузей, підприємства яких отримували великі суми кредиту під сезонний розрив між витратами виробництва і доходами. На випадок різкого зниження виходу продукції через природні аномалії та з інших причин, не залежних від господарства, підприємствам надавалися тривалі (до 12 років) відстрочки у сплаті позик. Нерідко наприкінці відстрочки борги списувалися за рахунок бюджету.
Такий режим використання позик частково спричинювався до заміщення ними потреби у страхуванні. Покладання на кредит не властивих йому функцій призвело до ігнорування основних принципів кредиту: цільового призначення, матеріального забезпечення, терміновості і платності за користування. Зрештою кредит втрачав свої стимулювальні властивості.
Майже кожне міністерство чи відомство на випадок непередбачених обставин мало у своєму розпорядженні фонди фінансової підтримки підлеглих їм державних підприємств. Такі фонди створювалися шляхом відрахувань від прибутків підприємств. За рахунок відомчих фондів могла надаватися тимчасова фінансова допомога на поповнення нестачі оборотних засобів, що виникала, як правило, з не залежних від позичальника причин. Часто допомога надавалася на безповоротних засадах. Проте надання такої допомоги не регулювалося чіткими нормами. Тому нерідко кошти йшли на покриття й таких збитків, які зумовлювалися безгосподарністю у виробничих формуваннях, помилковими рішеннями вищестоящих організацій.
Централізовані кошти держави, а також фонди відомств становили в сукупності переважну частину ресурсів, що спрямовувалися на страховий захист.
Водночас із розширенням прав підприємств зростали можливості самострахування, для чого створювалися внутрішні натуральні та грошові резерви. Такі фонди дозволяють покривати шкоду, завдану дрібними ризиками.
Перевага самострахування полягає в тому, що воно дає змогу оперативно вирішити питання відшкодування невеликих збитків. Крім того, не потрібно платити на сторону страхові премії. А вони передбачають витрати не лише на відшкодування збитків, заподіяних стихійним лихом чи нещасним випадком, а й спрямовуються на покриття всіх витрат з утримання офісу на формування прибутку страховика.
Доходи від тимчасового інвестування вільних коштів цих резервів також залишаються юридичній чи фізичній особі, що організовує самострахування. Така особа завжди безпосередньо зацікавлена вжити заходів щодо зниження ризиків. До того ж витрати із власних (внутрішніх) резервів безпосередньо не залежать від наслідків ризиків на інших підприємствах.
Проте зазначені переваги децентралізованої форми нагромадження і використання резервних коштів виявляються лише в певних межах. Адже при самострахуванні практично немає розподілу наслідків ризику. Один великий (а нерідко і середній) ризик може призвести до необхідності ліквідувати підприємство. Самострахування вимагає відволікання значних ресурсів до резервів. Крім того, кошти цих фондів не зосереджуються на окремому рахунку в банку. Вони перебувають у господарському обороті і на момент, коли постане реальна потреба використати їх за цільовим призначенням, можуть бути в неліквідній формі. З викладених тут та інших міркувань цей канал формування коштів для страхового захисту об'єктивно не може посідати визначальне місце у структурі сукупного фонду страхового захисту.
Фінансування за рахунок централізованих фондів поширювалося на покриття втрат від ризиків лише підприємств державного сектора..
Кооперативні, громадські підприємства і населення вдавалися не лише до самострахування, а й організовували захист своїх матеріальних інтересів на випадок ризику за рахунок коштів фонду, що створювався методом страхування. Цим методом можна було нагромаджувати кошти не лише на захист майна, а й на вирішення низки соціальних питань (страхування на випадок постійної або тимчасової втрати працездатності, страхування на дожиття, довесільне страхування тощо). Проте відносно низький рівень доходів населення гальмував розвиток зазначених видів страхування.
Отже, оскільки у плановій централізованій економіці переважала державна форма власності, то й специфічні форми та методи її захисту відсунули страхування на другий план.
Зауважимо, що склад і структура фондів, призначених для страхового захисту, принципово змінюються в період поступового переходу до економіки ринкового типу. Адже процес роздержавлення власності вимагає відповідних змін і в її страховому захисті. Вони мають спрямовуватися на дедалі частіше прийняття рішень про страховий захист на рівні підприємства, розширення меж самофінансування.
На підприємствах доцільно мати фонд ризику. Чинне законодавство дозволяє доводити його розмір до 25% від суми статутного фонду. Важливо, щоб кошти фонду постійно перебували в ліквідній формі.
Тепер значно меншою мірою, ніж у минулі часи, використовуються централізовані грошові резерви держави на відновлення майна, знищеного або пошкодженого стихією чи іншим лихом. Тут позначаються і тимчасові фінансові труднощі держави. За значного дефіциту бюджету неможливо передбачити в ньому серйозні резерви.
Значно ослабла роль у страховому захисті і -позичкового фонду. Він перестав бути єдиним державним фондом. Перебудова банківської справи на комерційних засадах зумовила появу сотень відносно автономних позичкових фондів. На 1 січня 1998 року в Україні було 228 комерційних банків. Кожний із них володіє самостійними ресурсами. Банки здебільшого не в змозі і не мають економічного інтересу надавати тривалі (на кілька років) та ще й на безвідсоткових засадах відстрочки повернення позик. Не можуть розраховувати підприємства і на фінансову підтримку галузевих міністерств і відомств. Резервні фонди при цих органах ліквідовано.
Негативно позначилась на організації самострахування суб'єктів господарювання жорстка податкова політика. Переважна частина підприємств позбавлена через це можливості мати у своєму розпорядженні необхідні грошові резервні фонди.
Отже, можливості забезпечення страхового захисту за рахунок перелічених щойно джерел дуже обмежені. Це означає, що більше навантаження має надалі припадати на фонди, створювані методом страхування. Якщо до цього додати завдання з переорієнтації програми соціального захисту громадян (охорона здоров'я, пенсійне забезпечення, частково освіта) на страхові засади, як це зроблено в країнах з ринковою економікою.
Необхідність страхування випливає з права власності або володіння тим чи іншим об'єктом. Кожний індивідуальний або асоційований власник будинку, автомашини, а тим більше складного виробничого технологічного комплексу, зацікавлений у тому, щоб вкладені в цей об'єкт кошти не були втрачені через стихійне лихо, нещасний випадок, пограбування тощо.
Ще більший страховий інтерес мають фізичні (а нерідко і юридичні) особи в організації захисту на випадок втрати свого (або своїх працівників) життя чи здоров'я. Це гарантує отримання певних доходів у разі втрати годувальника, при тривалій або постійній втраті працездатності застрахованого, а також у разі настання інших, спеціально обумовлених подій. Очевидно, що страхові виплати не повинні перевищувати реально втрачених доходів страхувальника і його витрат на лікування, аби не стимулювати завищення необхідних термінів лікування.
У свою чергу, організації, які беруть на себе ризики, як і будь-яка інша комерційна структура, мають інтерес отримати прибуток. Ідеться про загальну масу прибутку, тобто з урахуванням і наслідків інвестиційної діяльності.
Страховий захист є проявом економічної безпеки фізичних і юридичних осіб. Серед багатьох форм страхового захисту страхуванню належить особлива роль. Воно дає змогу досягти раціональної структури коштів, що спрямовуються на запобігання (або оперативне усунення) наслідкам стихії чи інших чинників, які перешкоджають діяльності тієї чи іншої особи.
Страхування, маючи великі можливості маневрування резервами, є важливою ланкою формування всієї системи економічної безпеки. Така роль стає можливою тільки за належного рівня розвитку страхової справи.
Тепер, коли страхуванням в Україні охоплено менш як 10 % страхового поля, регулююча роль цього економічного важеля ще мало помітна, на відміну, наприклад, від Японії, де страхуванням охоплені практично всі підприємства й громадяни. Важко уявити підприємця, який ризикнув би зайнятись тим чи іншим бізнесом, зігнорувавши страхування. Такі дії суперечили б здоровому економічному глузду.
Проілюструємо це таким прикладом. Нова фірма має намір займатись в'їзною торгівлею хутряним одягом. Підприємець для організації цього бізнесу має у своєму розпорядженні 80 тис. грн. При цьому 20 тис. грн. потрібно авансувати на придбання спеціального автомобіля, а решту коштів спрямувати на закупівлю товару та інші витрати. Припустимо, що за такої структури розміщення капіталу підприємець отримає середньоденний прибуток у 500 грн. протягом 250 днів на рік. Проте автомобільний транспорт характеризується як найбільш небезпечний.
Перед підприємцем постає проблема: що вигідніше -- створити власний резерв коштів на випадок термінової необхідності заміни автомобіля чи вдатися до послуг страхової компанії? Уявімо ситуацію, що власник не застрахував автомобіль. У такому разі він матиме економію на страховій премії (наприклад, 8% від вартості автомобіля, тобто 1600 грн. на рік).
Водночас утриматися від придбання страхового полісу означає для підприємця необхідність зарезервувати з метою самострахування транспортного засобу, а отже і безпеки свого бізнесу, не менш як третину всього капіталу (20 тис. грн.). Це суттєво зменшує фінансові результати діяльності. У даному випадку на авансований капітал буде отримано прибутку не 125000, а лише 83330 грн. Отже, втрачений прибуток буде більшим за страхові платежі на 40070 грн., або в 25 разів. Хоч приклад і умовний, але він добре відбиває ті переваги, які надає страхування.
Можливості страхування зростають із розширенням кола страхувальників, а це, у свою чергу, підвищує фінансовий потенціал страховиків. На посилення саме цих тенденцій слід очікувати в найближчій перспективі.
ринок страхування автотранспорт багаж
1.2 Особливості страхування засобів автотранспорту
ДЕСЯТЬ МІЛЬЙОНІВ ВЛАСНИКІВ АВТОТРАНСПОРТУ поставлені перед необхідністю В ОБОВ'ЯЗКОВОМУ ПОРЯДКУ застрахувати цивільну відповідальність. Безліч запитань виникає у зв'язку з цією процедурою, але намагання зрозуміти, кому це вигідно і хто на цьому заробить, приречені на неуспіх, адже навіть у виступах посадових осіб і розгорнутих публікаціях преси важко знайти відповідь на запитання: ЩО Ж ВЛАСНЕ СТРАХУЄТЬСЯ?
Журналісти впадають у публіцистичний запал: "Погана звістка для вас, автолюбителі, до 1 жовтня треба застрахувати свого чотириколісного друга" або - "Застраховане авто все-таки краще"... Або ось пряма цитата зі статті на пів шпальти: "Вартість страховки коливається від 86 до 160 гривень. Постанова Кабміну, отже, покликана неабияк поповнити державний бюджет".
Насправді слід усвідомити:
В ОБОВ'ЯЗКОВОМУ ПОРЯДКУ СТРАХУЄТЬСЯ НЕ АВТОМОБІЛЬ, а цивільна відповідальність автовласника перед громадою та шкода, яку він може завдати оточуючим як водій засобу підвищеної небезпеки. За полісом обов'язкового страхування цивільної відповідальності страхове відшкодування отримує не власник поліса, який потрапив у аварію, а той потерпілий, який зазнав втрат від дій власника поліса.
Якщо автомобіль власника з полісом наїхав на пішохода, інший автомобіль або, скажімо, кіоск, то втрати виплачуються пішоходу, потерпілому автовласнику або власнику кіоску, а от автовласник-винуватець, незважаючи на пошкодження, нічого не отримує, для компенсації він повинен СТРАХУВАТИ ВЛАСНЕ АВТОМОБІЛЬ, а цей вид страхування НАДАЛІ ЗАЛИШАЄТЬСЯ ДОБРОВІЛЬНИМ, НЕ ОБОВ'ЯЗКОВИМ.
Хибною є також думка, ніби гроші від обов'язкового страхування поповнять бюджет. Вони не потраплять до бюджету, вони залишаться у розпорядженні страхових компаній, і ними виплачуватимуться страхові відшкодування потерпілим.
Коли людина виїжджає автомобілем за кордон, вона В ОБОВ'ЯЗКОВОМУ ПОРЯДКУ купує поліс "Зеленої картки" і знає, що без поліса її в іншу країну просто не впустять. За цим полісом страхується зовсім не автомобіль, який виїжджає за кордон, а та шкода, якої може завдати водій на території іншої країни, якщо потрапить у ДТП. З іншого боку, застрахований автотурист не платить за подряпаний при паркуванні чужий мерседес, потерпілий отримує гроші на ремонт від страхової компанії. Така система не може мати критиків чи недоброзичливців.
Всебічно висвітлити це вкрай важливе питання покликаний додаток до "Галицьких контрактів", який перед вами. Тут є історія запровадження страхування цивільної відповідальності в Європі та в Україні, практика цього виду страхування і консультації компетентних фахівців галузі, консультації експертів, аудиторів, фінансистів.
Недооцінка і нерозуміння переваг страхування - причина численних матеріальних втрат, іноді непоправних у своїх наслідках. Зрозуміти і діяти. А втім, почитайте -переконаєтеся.
1.3 Страхування вантажів і багажу
Держкомісія з регулювання ринків фінансових послуг України (Держфінпослуг) схвалила рішення про видачу ліцензій (Протокол засідання Комісії від 7 листопада 2003 року № 25) Товариству з додатковою відповідальністю страховій компанії “Альфа-Гарант” (рішення від 06.11.03 № 204-л) на провадження обов'язкового страхування:
особисте страхування працівників відомчої (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд);
особисте страхування від нещасних випадків на транспорті;
страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання за шкоду, яку може бути заподіяно пожежами та аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежовибухонебезпечні об'єкти та об'єкти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного та санітарно-епідеміологічного характеру;
страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків при перевезенні небезпечних вантажів;
та добровільного страхування:
страхування від нещасних випадків;
страхування здоров'я на випадок хвороби;
страхування наземного транспорту (крім залізничного);
страхування вантажів та багажу (вантажобагажу);
страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ;
страхування майна (крім залізничного, наземного, повітряного, водного транспорту (морського внутрішнього та інших видів водного транспорту), вантажів та багажу (вантажобагажу);
страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);
страхування відповідальності перед третіми особами (крім цивільної відповідальності власників наземного транспорту, відповідальності власників повітряного транспорту, відповідальності власників водного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);
страхування кредитів (у тому числі відповідальності позичальника за непогашення кредиту);
страхування інвестицій;
страхування фінансових ризиків;
страхування судових витрат;
страхування виданих гарантій (порук) та прийнятих гарантій;
страхування медичних витрат.
1.4 Страхування професійної відповідальності
Страхування відповідальності - галузь страхування, де об'єктом виступає відповідальність перед третіми (фізичними і юридичними) обличчями, яким може бути заподіяний збиток (шкода) унаслідок якого, або чи дії бездіяльності страхувальника. Через страхування відповідальності реалізується страховий захист економічних інтересів можливих причинителей шкоди, що у кожнім даному страховому випадку знаходять своє конкретне грошове вираження.
У страхуванні відповідальності виділяють наступні подотрасли: страхування заборгованості і страхування на випадок відшкодування шкоди, що називають також страхуванням цивільної відповідальності.
У силу виникаючих страхових правовідносин страховик приймає на себе ризик відповідальності по зобов'язаннях, що виникає внаслідок заподіяння шкоди з боку страхувальника життя, чи здоров'ю майну третіх облич.
Прийняте розрізняти страхування цивільної відповідальності, страхування професійної відповідальності якості продукції, екологічне й ін. У першому випадку мова йде про страхові правовідносини, де об'єктом страхування є цивільна відповідальність. Це передбачена чи законом договором примусовий захід, застосовуваний для відновлення порушених прав потерпілого, задоволення його за рахунок порушника.
Цивільна відповідальність носить майновий характер: обличчя, що заподіяло збиток, зобов'язано цілком відшкодувати збитки потерпілим. Через висновок договору страхування цивільної відповідальності даний обов'язок перекладається на страховика. За заподіяний збиток страхувальник може нести карну, адміністративну відповідальність.
Страхування професійної відповідальності зв'язано з можливістю пред'явлення майнових претензій до фізичних чи юридичних осіб, обумовлені недбалістю,, помилками і недоглядами професійної діяльності. Призначення страхування професійної відповідальності полягає в страховому захисті облич визначеного кола професій проти юридичних претензій до них з боку клієнтури.
За умовами ліцензування страхової діяльності до блоку страхування відповідальності відносяться наступні види:
страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів;
страхування цивільної відповідальності перевізника;
страхування цивільної відповідальності підприємств - джерел підвищеної небезпеки;
страхування професійної відповідальності;
страхування відповідальності за невиконання зобов'язань;
страхування інших видів відповідальності.
Таким чином, страхування відповідальності - це галузь страхування, де як ризик виступає відповідальність фізичної чи юридичної особи за майнову шкоду перед третіми обличчями, що може бути заподіяний діями, у тому числі професійними, з боку страхувальника. Через страхування відшкодовується майнова шкода, заподіяний третім обличчям.
Розділ 2. Зарубіжний досвід в наданні страхових послуг у фінансовій системі
2.1 Страховий ринок Великобританії
Страховий бізнес Великобританії протягом багатьох років концентрується в Лондоні як світовому фінансовому центрі. Найбільший Лондонський міжнародний страховий ринок обслуговує фінансові потоки ряду країн і компаній. Авторитет Лондонського міжнародного страхового ринку спирається на значний кадровий потенціал фахівців страхового ринку, високорозвинену інфраструктуру ринку, а також присутність тут широка відомої за межами Великобританії страхової корпорації «Ллойд». У Лондоні розташовані представництва або дочірні структури всіх найбільших страхових компаній світу. Тут сконцентровані також центральні офіси всіх найбільших міжнародних страхових і перестрахувальних брокерів. Працює найстарші (засновані в 1760г) і найбільш авторитетні класифікаційні суспільства - Регістр судноплавства «Ллойд». У Лондоні розташовані штаб-квартири ряду міжнародних страхових організацій, а також деякі структури національного страхового ринку (інститут Лондонських страховиків, інститут дипломованих страховиків і ін.), діяльність яких носить міжнародних характер.
Страхові компанії Великобританії не в праві займатися яким-небудь іншим видом бізнесу крім страхування.
Базова структура Лондонського міжнародного страхового ринку - корпорація «Ллойд» представлена 400 страховими синдикатами, що поєднують фізичних осіб - андеррайтеров, безпосередньо здійснюючий страховий бізнес корпорації. Андеррайтеры несуть необмежену відповідальність по зобов'язаннях, що випливає з умов ув'язнених ними договорів страхування в рамках синдикату. Динамічні і рухливі структури синдикатів, що мають виражену спеціалізацію по видах (класам) страхування, утворять економічне середовище міжнародного страхового ринку в системі корпорації «Ллойд». Кожен синдикат представлений на цьому ринку через лідируючого андеррайтера, що безпосередньо приймає ризики на страхування в синдикаті від посередника - брокера «Ллойда». Членство корпоративної структури «Ллойда» відкрито для всіх громадян (резидентів) Великобританії й іноземців (нерезидентів).
Агентства андеррайтинга створюються для продажу страхових полісів у регіонах у тому випадку, якщо страхової компанії економічно невигідно створювати там чи філію дочірню компанію. Страхові поліси виписуються клієнтурі від імені страхової компанії, однак персонал агентства андеррайтинга не є кадровим складом даного страховика. Агентство андеррайтинга не відповідає по зобов'язаннях, що випливає з умов укладених договорів страхування, що засвідчуються страховими полісами, виписаними фізичними і юридичними особами за хнім посередництвом.
При розгляді державного страхового нагляду, що представляється в орган, проекту програми перестрахувального захисту майбутнього портфеля договорів страхування в увагу повинні бути прийняті наступні обставини: Департамент торгівлі і промисловості звичайно дозволяє перестраховуватися більш 20 % узятих оригінальним страховиком зобов'язань у системі страхового холдингу, до якого належить оригінальний страховик, більш 10% зобов'язань у будь-який іншій страховій компанії. У будь-якому випадку дозволяється більш 25% узятих оригінальним страховиком зобов'язань перестраховувати в який - або іншій країні.
Іноземні страхові компанії, що функціонують на страховому ринку Великобританії, проводять свої операції на тих же умовах що і їхні англійські конкуренти. Усі страхові компанії, зареєстровані як господарюючі суб'єкти за рубежем, повинні задовольняти вимогам DTI у частині наявності в них фінансових ресурсів у Великобританії, адекватних узятим зобов'язанням по укладених договорах страхування і перестрахування. Процедура видачі ліцензій на страхову діяльність звичайно займає шістьох місяців. Діяльність страховика, зв'язана зі здійсненням операцій перестрахування і ретроцессії, також підлягає процедура ліцензування на загальних підставах з боку DTI.
Діяльність страхових синдикатів корпорації «Ллойд» безпосередньо не підлягає нагляду з боку Департаменту торгівлі і промисловості (DTI). Відповідно до Закону про страхову корпорацію «Ллойд» 1982 р. (Llоуd's Act, 1982) функції нагляду за синдикатами передані Раді Ллойда (Council of Llоуd's), наділеному широкими правами і повноваженнями.
У результаті в цивільно-правовому декреті страхова корпорація «Ллойд» розглядається як саморегулююча структура страхового ринку, діяльність якої носить яскраво виражений міжнародний характер.
Рада «Ллойда» відповідає на питання створення нових страхових синдикатів корпорації.
Діяльність страхових посередників у Великобританії в значній мірі також підлягає регулюванню і ліцензуванню. Це в першу чергу відноситься до діяльності страхових і перестрахувальних брокерів. Відповідно до Закону про страхових брокерів 1977 р. (Insurance Brokers Act, 1977) у Великобританії утворена Реєстраційна рада страхових брокерів (Insurance Brokers Registration Council, IBRC), якому додані контрольні і регулятивні функції у відношенні страхових брокерів, що діють на англійському страховому ринку. На IBRC покладене ведення державного реєстру страхових брокерів. Без відповідної реєстрації в IBRC і занесення зведень у державний реєстр страхових брокерів діяльність страхового посередника вважається незаконної з усіма наслідками, що випливають.
Якщо частка брокерської комісії від продажу полісів страхування життя і накопичувальних пенсійних планів до визначеного віку клієнта перевищує 25% його сукупного доходу зі страхової діяльності, то страховий брокер повинний або вступити в члени особливої національної саморегулюючої організації - Регулюючою асоціацією фінансових посередників, менеджерів і брокерів. (Financial Intermediaries, Managers and Brokers Regulatory Association, FIMBRA) або перетворити свій статус суб'єкта страхового ринку, що хазяює, у так називаного «зв'язаного» страхового чи агента страховика.
Особлива структура англійського страхового ринку - Керування по захисту страхувальників (Policyholders Protection Board), що було створено відповідно до Закону про захист прав страхувальників 1975р. (Policyholders Protection Act, 1975). Крім того, зазначений закон забезпечив необхідні умови для створення особливого компенсаційного фонду страхувальникам, що формується за рахунок грошових відрахувань усіх страхових компаній, що мають ліцензії і здійснюючих страхові операції у Великобританії.
У деяких випадках страхувальники можуть розраховувати на грошову компенсацію з боку IBRC і FIMBRA, що організують діяльність страхових посередників на англійському страховому ринку.
Закон про страхові компанії 1982 р. установлює мінімальні вимоги до рівня платоспроможності страховика. Методика розрахунків рівня платоспроможності відповідає вимогам директив ЄС з питань страхової діяльності.
Страхові компанії сплачують податок на прибуток від страхової діяльності, а також податок на майно. У деяких випадках страхові операції обкладаються гербовим збором, однак, обсяг цих операцій дуже обмежений.
2.2 Послуги німецьких страхових компаній у всіх розвинутих країнах світу
Розглянемо докладніше страховий ринок Німеччини, що характеризується динамічним розвитком. Щорічний приріст обсягу надходження страхових платежів складає в Німеччині 10%. Особисте страхування в структурі національного страхового ринку займає 37%.
Медичне страхування, що користається трохи меншою популярністю, чим в інших країнах Західної Європи, складає близько 12% загального обсягу надходження страхових платежів. Майнове страхування займає 51% національного страхового ринку в Німеччині.
У 1990 м у Німеччині нараховувалося 115 страховиків, що обслуговують сектор договорів особистого страхування, 230 недержавних пенсійних фондів, 55 суспільств медичного страхування, 35 спеціалізованих перестрахувальних компаній, 330 інших страховиків. Страховики в Німеччині не мають права займатися якою-небудь іншою діяльністю, крім страхування.
Федеративний пристрій Німеччини є важливим чинником у розвитку каналів просування страхових послуг безпосереднім споживачам. Регіональні страховики підтримують свою фізичну присутність у всіх федеральних землях Німеччини.
Страхова справа в самій Німеччині сильно зарегульовано. В даний час діє закон про державний страховий нагляд 1983 р. з урахуванням наступних змін, внесених у грудні 1985м і жовтні 1990 р., що містить основні правові норми, що регулюють страхові відносини.
Усі діючі в Німеччині національні й іноземні страхові компанії підлягають обов'язковому державному нагляду з боку Федерального відомства нагляду за діяльністю страхових компаній (BAV), розташованого в Берліні. Основна мета діяльності федерального органа державного страхового нагляду - захист інтересів страхувальників.
Всі іноземні страхові компанії, які мають намір здійснювати операції прямого страхування в Німеччині, повинні пройти процедуру ліцензування.
Доходи від страхової діяльності є об'єктом оподатковування. У цілому застосовується 50%-ная ставка оподаткування прибутку від страхової діяльності. Податком 80% обкладаються страхові премії по всім укладених договорах страхування, крім страхування життя. Податок на додаткову вартість у відношенні сум страхових премій, що надходять на банківський рахунок страховика, не застосовується.
Розділ 3. Проблеми та перспективи розвитку ринку страхування в Україні
В Україні станом на 1 січня 2001 року до Державного реєстру внесено 655 організацій. Із них на здійснення особистого страхування отримали ліцензії: 581 -- на страхування життя; 597 -- на страхування від нещасних випадків; 424 -- на медичне страхування.
Наведені дані свідчать, що для страхувальників, які займаються особистим страхуванням, найпривабливішим є страхування життя, а найменш привабливим -- медичне страхування.
За останні роки на ринку особистого страхування України зросла питома вага ризикових короткострокових видів страхування, що передбачають відповідальність за наслідки нещасних випадків. Зростання питомої ваги короткострокових договорів має більше негативних наслідків, ніж позитивних. Короткострокові угоди не дають можливості страховику акумулювати грошові засоби з метою довгострокового їх інвестування та отримання прибутку від інвестиційної діяльності, який можна було б використати на здешевлення послуг із страхового захисту та на здійснення повнішого захисту інтересів громадян. Отже, це невигідно, з огляду на довгостроковий період ні страховику, ні страхувальнику. Невигідно і з погляду інтересів держави ні в страховій, ні в інвестиційній, ні в податковій політиці. Переважна більшість договорів особистого страхування була укладена в колективній формі за рахунок підприємств. Це пояснюється, з одного боку, вкрай низькими індивідуальними доходами переважної більшості громадян України, через що й попит для них на страхові послуги не є першочерговим, а також -- недовірою пересічних громадян до страхового захисту як гаранту їхнього добробуту. З другого боку, з погляду інтересів страхувальника-підприємства укладати такі договори було вигідно, оскільки: а) в такий спосіб вони стимулювали своїх працівників за допомогою страхових виплат; б) заощаджували кошти в розмірі нарахувань на фонд оплати праці; в) вирішувалась певною мірою проблема переведення безготівкових грошових засобів у готівку (внески сплачують за безготівковими рахунками, а виплати отримують готівкою).
Позитивними тенденціями розвитку особистого страхування в Україні є:
збільшення обсягів страхових резервів на один договір;
вирівнювання темпів зростання страхових премій та страхових резервів;
збільшення рівня страхових виплат як свідчення зростання повноти виконання своїх зобов'язань перед страхувальником;
пожвавлення конкуренції між страховими компаніями, які здійснюють особисте страхування, про що свідчить зменшення питомої ваги п'яти найбільших страхових компаній у загальному обсязі зібраних в Україні премій зі страхування життя з 77% в 2000 до 57% в 2001 році.
В основі особистого страхування, як і страхування майна, також лежить замкнутий перерозподіл страхових платежів між учасниками особистого страхування через спеціальний страховий фонд. Разом з тим, очевидні й розбіжності між ними, тому що об'єктами страхових відносин в особистому страхуванні є працездатність, здоров'я, життя людей тобто воно пов'язане із специфічною стороною виробництва - відтворенням робочої сили. Але цей найважливіший чинник виробництва неможливо безпосередньо виразити у ціновому виразі, що й визначає особливості особистого страхування.
На відміну від страхування майна особисте страхування не забезпечує відшкодування матеріальних збитків, а дозволяє одержати грошову допомогу застрахованим громадянам або їхнім сім'ям.
Така допомога надається в разі смерті застрахованого члена сім'ї чи втрати ним здоров'я або працездатності. Специфічною формою особистого страхування є страхування на дожиття, змістом якого є нагромадження визначеної страхової суми до кінця дії договору страхування. Таке страхування сприяє зміцненню матеріального добробуту населення, дає можливість створювати грошові джерела для додаткового страхового захисту вже досягнутого рівня життя.
Враховуючи специфіку об'єктів особистого страхування, інакше слід оцінювати таку характерну ознаку страхування, як надзвичайність виникнення певних подій. Зрозуміло, не можна передбачити настання таких подій, як нещасний випадок, смерть, втрату працездатності, які мають надзвичайний характер. Але факт дожиття застрахованого до певної дати залежно від його віку, стану здоров'я, способу життя тощо можна прогнозувати з певною мірою страхового ризику.
Необхідність особистого страхування зумовлена ризиковим характером процесу відтворення робочої сили в умовах зростаючої насиченості виробництва складними техніко-технологічними системами, в умовах погіршення довкілля. Все актуальнішою в розвинутих країнах, та й в Україні, стає проблема матеріального забезпечення людей похилого віку, питома вага котрих у загальній чисельності населення неухильно зростає.
Таким чином, об'єктивно посилюється потреба у відшкодуванні втрат у доходах людей у зв'язку з наслідками страхових випадків, тобто йдеться про страховий ризик і захист власності та матеріального благополуччя громадян. Ця потреба викликає необхідність суспільного страхового захисту і матеріалізується в суспільних фондах споживання. В складі їх усе значнішу частку, особливо в країнах з розвинутими ринковими відносинами, складають фонди соціального страхування і пенсійні фонди, які становлять зміст соціального страхування.
Зазначимо, що держава не бере на себе повністю задоволення відповідних соціальних потреб людей лише за рахунок суспільних фондів споживання. Тому необхідне доповнення суспільного страхового захисту певною часткою грошових доходів самих трудящих: або за рахунок сімейних заощаджень, або за допомогою особистого страхування як колективної форми страхового захисту.
Можна вважати: особисте страхування спрямовано на доповнення соціального страхування. Між ними як формами прояву економічної категорії страхування є взаємозв'язок.
Виконуючи аналогічне суспільне призначення, соціальне й особисте страхування мають певні особливості страхового захисту населення. Пенсії та інші виплати, пільги із соціального страхування й пенсійного забезпечення спрямовані насамперед на те, щоб задовольняти мінімально можливий рівень соціальних потреб населення. Соціальне страхування проводиться в обов'язковому порядку і регламентується Постановою Кабінету Міністрів України від 2 червня 1998 року № 398 "Питання соціального страхування". Особисте страхування вважається добровільним. Разом з тим, прийнята постанова правління Фонду соціального страхування України від 16 березня 2000 р. № 25 "Про затвердження порядку та умов добровільного соціального страхування громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності та виключно їхній праці, і адвокатів" до добровільного відносить й деякі види соціального страхування.
Взаємозв'язок соціального й особистого страхування зумовлює певні особливості в управлінні страховими операціями, що викликається різними сферами перерозподілу страхових платежів. Соціальне страхування й пенсійне забезпечення беруть участь у перерозподілі фінансових ресурсів підприємств та організацій і відповідно управляються спеціалізованими державними органами.
Особисте страхування пов'язано з перерозподілом індивідуальних грошових доходів і проводиться в сучасних умовах як державними, так і недержавними страховими організаціями. Обслуговування застрахованих проводиться за місцем їхньої роботи чи проживання.
Страхова організація уклала із перестраховиком договір ексцедентного перестрахування. Загальна сума прийнятих страховиком ризиків становить 2870 грн. од., що мають оцінку 480, 560, 980, 350 та 500 грн. од. Ексцедент страховика визначений в сумі 520 грн. од. Визначити частку участі перестраховика в цілому й окремо по ризиках. Зробити висновок.
Перестрахування -- це система відносин, згідно з якою страховик, приймаючи на страхування ризики, з врахуванням своїх фінансових можливостей частину відповідальності передає на погоджених умовах іншим страховим організаціям. Цим переслідується мета створення якомога збалансованішого портфеля страхування, забезпечення фінансової стійкості й рентабельності страхових організацій.
В основі перестрахування лежить договір, за яким одна сторона -- цедент передає повністю або частково страховий ризик (групу страхових ризиків певного виду) іншій стороні -- перестраховану. Цей, у свою чергу, бере зобов'язання відшкодувати цеденту відповідну частину виплаченого страхового відшкодування.
Таким чином, у договорі перестрахування діють дві сторони: страхове товариство, яке приймає ризик на свою відповідальність як перестраховик, і страхове товариство, що передає ризик (перестрахувальний ризик).
Сама операція, пов'язана з передачею ризику, називається цедируванням ризику, або перестрахувальною цесією. В цьому зв'язку страховика, котрий передає ризик, називають цедентом, а перестраховика, який його приймає, -- цесіонарієм.
Можлива й передача ризику, прийнятого даним перестраховиком від цедента, повністю або частково іншому страховому товариству. Наступна передача перестрахувального ризику називається ретроцесією, а страхова компанія, яка передає ризик у перестрахування третьому учаснику, -- ретроцедентом. У свою чергу, страхове товариство, що приймає ретроцедируваний ризик, -- ретроцесіонарієм.
Договір перестрахування має декілька специфічних ознак, що випливають з особливостей угоди перестрахування. Однією з них є принцип відшкодування, згідно з яким перестрахувальник зобов'язаний виплатити цеденту відшкодування пропорційно частці участі, але лише в тому разі, якщо цедент виплатив належне відшкодування застрахованому.
Принцип доброї волі виражається в тому, що страхувальник зобов'язаний повідомляти страховику до укладання договору страхування і на протязі всього строку його дії про всі суттєві обставини ризику, які стосуються об'єктів страхування, а також ступеня загрози цим об'єктам з боку стихійних лих.
Аналогічні обставини випливають з операцій перестрахування. Цедент зобов'язаний надати перестраховику повну й достовірну інформацію про цедируваний ризик. Ця обставина має особливе значення для підтримання довгострокового співробітництва перестраховика з цедентом.
Елементами договору перестрахування є ризик, страховий платіж, страхове відшкодування тощо.
Об'єктом перестрахувальних операцій є майнова ситуація в даному страховому товаристві, котре виступає в ролі цедента. Перестраховик не має ніяких прав чи обов'язків, що випливають з укладених цедентом договорів страхування. Разом з тим, застрахований не має нічого спільного з операціями перестрахування, підписаними цедентом щодо передачі ризиків. Страховик не зобов'язаний повідомляти страхувальника про свій намір передати взяті ризики повністю або частково в перестрахування.
Подобные документы
Розгляд актуальних проблем страхових організацій України та загальних тенденцій їх розвитку. Аналіз стану страхового ринку в розрізі світового ринку страхових послуг. Характеристика основних ринків страхування в Україні. Найпопулярніші види страхування.
статья [28,3 K], добавлен 11.09.2017Поняття, елементи та види договору страхування пенсії. Постановка задачі обгрунтування розмірів пенсійних внесків. Аналіз положення страхових компаній "АВАНТЕ", "ТАС", "ОРАНТА", "АСКА", "ЕТАЛОН" на страховому ринку України, динаміка їх розвитку.
отчет по практике [3,1 M], добавлен 10.07.2010Дослідження діяльності комерційних банків і страхових компаній. Традиційні і нетрадиційні послуги банківських посередників на ринку фінансових послуг. Управліня кредитними ризиками. Відшкодування збитків, формування страхового фонду грошових коштів.
контрольная работа [66,0 K], добавлен 13.06.2009Вивчення історії розвитку страхових компаній України в період незалежності. Дослідження організаційно-правових засад створення страхових компаній. Особливості формування їх доходів, видатків і фінансових результатів. Розрахунок ціни страхової послуги.
курсовая работа [1,2 M], добавлен 28.10.2012Розвиток страхового ринку в Україні. Оцінка діяльності страхових компаній Львівщини. Перспективи розвитку ринку страхових послуг у Львівській області. Класифікація причин, які гальмують розвиток страхової справи в Україні. Обсяг страхових резервів.
научная работа [44,2 K], добавлен 20.12.2010Страховий ринок та його структура. Роль посередників на страховому ринку. Аналіз функціонування страхового ринку в Україні на сучасному етапі. Зарубіжний досвід функціонування страхових ринків. Проблеми і перспективи розвитку ринку страхування в Україні.
дипломная работа [1,1 M], добавлен 14.11.2010Поняття страхової послуги. Необхідність та умови виникнення страхової послуги. Функції страхової послуги. Особливості реалізації страхової послуги. Страхові агенти і брокери, їх функції. Системи продажу страхових полісів. Стан страхового бізнесу в Україні
курсовая работа [84,2 K], добавлен 23.12.2002Проведення економічних реформ і структурної перебудови економіки. Сучасний стан страхового ринку України. Проблеми, що стримують розвиток ринку страхових послуг. Значення показника ринкової концентрації (монополізації) ринку страхових послуг України.
курсовая работа [96,8 K], добавлен 07.04.2011Поняття, класифікація та функції страхової послуги. Інфраструктура страхового ринку України та законодавча база. Загальна характеристика страхової компанії "Універсальна" та її фінансових показників. Аналіз страхових послуг та їх реалізація в компанії.
курсовая работа [172,0 K], добавлен 12.02.2012Розглянуто сутність страхового ринку та проаналізовано його сучасний стан. Досліджено динаміку кількості страхових компаній та основні показники діяльності страховиків. Сформульовано пріоритетні напрями розвитку вітчизняного ринку страхових послуг.
статья [118,7 K], добавлен 24.04.2018