Оскільки, відповідно до теорії Кейнса, збільшення обсягу грошової маси приведе до зниження процентних ставок, збільшенню обсягу інвестицій в економіці, росту сукупного попиту і зростання виробництва, держава повинна активно втручатися в грошовий ринок. В умовах економічного спаду і депресії держава повинна збільшувати грошова пропозиція для стимулювання зростання виробництва і зайнятості, а в умовах інфляції - зменшувати його. Держава повинна проводити активну кредитно-грошову політику: в умовах спаду - політикові “дешевих грошей”, а в умовах інфляції - політикові “дорогих грошей”.

Монетаристи, на відміну від Кейнса, вважають, що зв'язок між обсягом грошової маси і зміною номінального ВНП не є настільки опосередкованою. Відповідно до їх концепції, кількість грошей у звертанні впливає на номінальний ВНП.

Для обґрунтування своєї концепції вони користуються рівняння обміну:

MV = PQ,

де М - обсяг грошової маси; V - швидкість звертання грошей, тобто число раз, що грошова одиниця витрачається на придбання товарів і послуг протягом року; Р - рівень цін, або середня ціна, по якій продається кожна одиниця зробленого товару або послуги; Q - фізичний обсяг зроблених товарів і послуг.

Ліва частина рівняння обміну MV являє собою усі витрати на покупку товарів і послуг в економіці, а права PQ - виторг продавців цих товарів і послуг.

На думку монетаристів, швидкість звертання грошей є щодо стабільної і передбачуваної для економіки конкретної країни. При цьому в різних країнах цей показник може сильно розрізнятися. Так, у стабільних економіках з низьким рівнем інфляції швидкість обороту грошей, як правило, менше, ніж у країнах з високою інфляцією. І це можна пояснити: у країнах з високою інфляцією люди намагаються якомога швидше позбутися від грошей, що потрапили до них у руки, вони їх швидше витрачають, купуючи товари і послуги, у результаті гроші швидше обертаються.

Якщо швидкість звертання грошей відносно постійна, то PQ прямо залежить від М- кількості грошей. Збільшення грошової пропозиції приводить до росту номінального ВНП.

Монетаристи вважають, що грошова пропозиція є єдиним найважливішим фактором, що визначає рівень виробництва, зайнятості і цін у країні. Збільшення грошової пропозиції підвищує попит на усі види активів - як реальних, так і фінансових. А збільшення сукупного попиту приводить відповідно до росту номінального ВНП. Якщо економіка знаходиться в стані повної зайнятості (коли задіяний весь виробничий потенціал економіки і уже виробляється стільки продукції, скільки економіка в стані зробити при “повному використанні” ресурсів), то збільшення сукупного попиту, викликаного ростом грошової маси, приведе до росту цін і інфляції.

Іншими словами, зміна М приведе до зміни PQ або за рахунок росту Р, або за рахунок росту Q. Монетаристи вважають, що збільшення обсягу грошової маси може спочатку викликати ріст реального обсягу виробництва, але лише на короткий час. У тривалій перспективі збільшення грошової пропозиції впливає тільки на рівень цін, викликаючи інфляцію.

Закон грошового обігу

Ґрунтуючись на рівнянні обміну, можна визначити, яке кількість грошей повинна бути в звертанні. Залежність між кількістю грошей, їхньою структурою, швидкістю обороту грошової маси, рівнем цін і реальним обсягом виробництва визначає закон грошового обігу.

У загальному виді закон, що визначає кількість грошей у звертанні, може бути виражений наступною формулою:

P1Q1 - P2Q2 + D1 - D2

M = , V

де М - кількість грошей, необхідних для звертання; P1Q1 - сума цін товарів і послуг, що знаходяться в звертанні (кількість товарів, помножена на рівень цін); P2Q2 - сума цін товарів, проданих у кредит, по яких ще не наступив термін оплати; D1 - сума платежів по боргових зобов'язаннях, що наступили; D2 - сума взаємно платежів, що погашаються; V - швидкість обороту грошей.

Розглянемо більш докладно деякі фактори, що визначають необхідну кількість грошей у звертанні. По-перше, сума цін реалізованих на ринку товарів і послуг (P1Q1). Якщо кількість проданих у країні товарів і послуг збільшується, наприклад, удвічі, то за інших рівних умов буде потрібно вдвічі більше грошей, чим колись. Кількість товарів, що звертаються, і наданих послуг впливає на кількість грошей у звертанні. Якщо ціни всіх товарів підвищаться вдвічі, то для обслуговування товарообігу буде потрібно вдвічі більша кількість грошей. При цьому фізичний обсяг товарообігу (кількість проданих товарів у натуральних одиницях - тоннах, метрах і т.п.) може і не змінитися. Рівень товарних цін впливає на кількість грошей у звертанні.

По-друге, сума цін товарів і послуг, проданих у кредит (P2Q2). Ступінь розвитку кредиту впливає на кількість грошей, що знаходяться в звертанні: чим ширше розвитий кредит, тим менша кількість грошей потрібно для звертання.

По-третє, сума платежів, що наступили, (D1) відбиває кількість грошей, необхідних для оплати боргів: чим більше існує відстрочених платежів, тим більша кількість грошей необхідно для їхнього здійснення.

По-четверте, сума взаємно погашаються платежів (D2) відбиває ступінь розвитку безготівкових розрахунків.

Вона впливає на кількість грошей у звертанні: чим більше боргових зобов'язань погашається шляхом безготівкових розрахунків, тим менше грошей потрібно для звертання.

2.3 Емісія грошей у національної економіки

Емісія безготівкових грошей

Контроль за обсягом грошової маси в країні здійснює центробанк. Кількість грошей у звертанні визначається як сума готівки і банківських депозитів. Надаючи кредити, комерційні банки збільшують обсяг грошової маси. Задачею центробанку є обмежувати або розширювати за допомогою проведеної кредитно-грошової політики можливості комерційних банків емітувати кредитні гроші в залежності від того, який обсяг грошової пропозиції в даний момент вважається необхідним.

Під резервами комерційного банку розуміється сума грошей, доступна для негайного задоволення вимог вкладників. Відношення суми резервів до суми депозитів називають нормою резервів (резервною нормою). Здатність банків впливати на розмір грошової маси, що звертається в економіці, регулюється центральними банками через систему обов'язкових резервів, що передбачає депонування кредитними організаціями в центробанку визначеної частини притягнутих ними коштів. Обов'язкові резерви - один з основних інструментів здійснення грошово-кредитної політики центральними банками. Зобов'язуючи банки депонувати частина притягнутих ними засобів, центробанк тим самим обмежує кредитні можливості банків, регулює загальну ліквідність банківської системи. Змінюючи норматив резервування, центробанк має можливість підтримувати на визначеному рівні обсяг грошової маси, що знаходиться в звертанні в країні.

Під вільними резервами (надлишковими резервами) комерційного банку розуміється сукупність ресурсів, що у даний момент часу можуть бути використані для активних банківських операцій.

Величина вільного резерву окремого комерційного банку складається з його капіталу; притягнутих ресурсів; централізованого кредиту, наданого йому центробанком; міжбанківського кредиту за винятком відрахувань у централізований резерв, що знаходиться в розпорядженні центробанку, і ресурсів самого комерційного банку.

Здатність системи комерційних банків “створювати гроші” залежить від того, який розмір установлених законом країни обов'язкових резервів. Чим менше сума обов'язкових резервів, тим більша кількість грошей може створити банківська система.

Яким образом комерційні банки можуть збільшувати грошову масу? Один комерційний банк не може це зробити, збільшувати кількість грошей може лише система комерційних банків, що використовують механізм банківських депозитів. Для оцінки можливостей банків збільшувати у визначених межах грошову масу використовується поняття грошового (банківського) мультиплікатора.

Грошовий мультиплікатор

Грошовий (банківський) мультиплікатор - це коефіцієнт збільшення (мультиплікації) грошей на депозитних рахунках комерційних банків у період їхнього руху від одного комерційного банку до іншого.

Коефіцієнт мультиплікації можна також виразити у виді відносини що утворився грошової маси на депозитних рахунках до величини первісного депозиту.

Однак коефіцієнт мультиплікації ніколи не досягає максимальної величини, тому що завжди частина вільного резерву використовується для інших, не кредитних операцій (наприклад, відповідно до встановленого ліміту в касі будь-якого підприємства і банку повинні бути готівка для касових операцій).

Процес мультиплікації безперервний, тому коефіцієнт мультиплікації розраховується за визначений період часу, наприклад за рік. Коефіцієнт мультиплікації показує, наскільки за рік або ще розрахунковий період часу збільшилася грошова маса в обороті.

Чи буде функціонувати грошовий мультиплікатор, якщо кредити надані центробанком не комерційним банкам, а урядові? Безумовно, тому що в цьому випадку гроші також надійдуть на рахунки в комерційних банках як притягнуті ресурси. Вільні резерви комерційних банків, у яких знаходяться ці рахунки, збільшаться, і включиться механізм грошового мультиплікатора.

Тільки центробанк має законодавчо закріплене право керувати грошовим мультиплікатором, тобто ініціювати емісію безготівкових грошей. Таким чином, центробанк виконує функцію грошово-кредитного регулювання, керуючи механізмом мультиплікатора і тим самим, розширюючи або звужуючи емісійні можливості банків.

Емісія готівки

Емісія готівки являє собою їхній випуск у звертання, при якому збільшується загальна маса готівки. Монополія випуску готівки в кожній країні належить центральному державному банківському органові: Україні - НБУ, у США - Федеральній резервній системі.

На основі касових оборотів комерційних банків і аналітичної звітності, що складається, центробанк прогнозує розмір передбачуваної емісії. При цьому дуже важливо не тільки визначити оптимальний розмір передбачуваної емісії, але й установити, у яких регіонах її варто проводити. Потреба в готівці юридичних і фізичних осіб, що обслуговуються комерційними банками, постійно міняється.

Завозити з Центра щодня, особливо у віддалені регіони готівку нереально. Разом з тим емісія готівки завжди децентралізована. Тому здійснюється наступна технологія доставки готівки в регіони з Центра.

Емісію готівки робить НБУ і його регіональні РКЦ, що містять резервні фонди й оборотні каси.

Для даного РКЦ це буде емісійною операцією. При цьому треба мати на увазі, що при здійсненні випуску грошей одним РКЦ інший РКЦ може вилучити в рамках установленого ліміту готівка зі своєї оборотної каси. Тому по діях одного РКЦ не можна судити про емісії по всій країні, що у цьому випадку охоплює більшість регіонів. Правління НБУ складає щоденний баланс на основі зведень по мережі РКЦ: де пройшла емісія готівки, де їхнє вилучення.

Таким чином, відбувається рух грошей по наступному ланцюзі ланок (мал. 4).

Резервні фонди Операційні каси

РКЦ РКЦ

Готівка

Операційні каси комерційних банків

(безготівкові розрахунки)

Готівка

Каси підприємств

Готівка

Населення

Рис. 5. Схема емісії і руху готівки

Розділ 3. Нормативно-правове регулювання емісійної діяльності в Україні

Закон «Про Національний банк України» набрав сили 22 червня 1999 р. Слід зазначити, що дата прийняття закону символічна - боротьба за незалежність Національного банку почалася з новою силою після такої історичної події в розвитку банківської системи України, як появи спеціального закону про статус центрального банку країни. І почав її сам Президент України, подавши в парламент законопроект про внесення змін і доповнень у тільки що підписаний їм закон.

Усе-таки хотілося б відзначити цілий ряд позитивних норм, що впроваджуються Законом “Про Національний банк”.

На жаль в Україні, як і в інших країнах колишніх планових економік, центральний банк ще не зайняв покладене йому місце, хоча в НБУ і бачать елементи схожості з центробанками країн ринкової економіки, це зовсім не свідчить про повну владу над грошово-кредитною політикою. Закон “Про Національний банк” дає можливість НБУ істотно наблизитися до того положення, що йому необхідно зайняти економічним життям країни. Через врегулювання взаємин з органами влади, шляхом визначення функцій банку новий закон чітко визначає місце і роль НБУ в системі органів держави.

Насамперед варто звернути увагу на норми, що дають можливість НБУ зосередитися на виконанні його основної функції - забезпечення стабільності грошової одиниці.

Крім того - і це дуже важливо - законом передбачено, що рішення Національного банку по питанню грошово-кредитної політики є самодостатнім і не має потреби у твердженні іншим органом не в межах НБУ. Не Верховна Рада України, не інші органи влади тепер не мають повноважень для твердження грошово-кредитної політики. Статтями 9 і 24 ухвалено, що основні її принципи подаються на розгляд Верховною Радою України тільки в порядку інформування. Захищаючи Національний банк від постійного тиску з боку уряду, що прагне вирішити питання фінансування власних витрат за рахунок НБУ, закон забороняє йому давати прямі кредити на фінансування витрат державного бюджету. Здійснювати операції з цінними паперами НБУ дозволено тільки на вторинному ринку, що також виключає пряме кредитування держави. Більш того, статтею 52 закону НБУ надається право підтримувати економічну політику Кабінету Міністрів України доти, поки вона суперечить забезпеченню стабільності національної грошової одиниці.

Законом закладено основи економічної незалежності НБУ. Відтепер ухвалено (стаття 5), що кошторис доходів і витрат повинна забезпечувати можливість НБУ виконання його функцій. У випадку перевищення кошторисних доходів позитивна різниця вноситься в державний бюджет, а перевищення витрат покривається за рахунок державного бюджету наступного звітного року. Знову таки - кошторис не вимагає твердження жодним з органів поза НБУ.

Цим законом уперше визначені способи і методи грошово-кредитної політики, структуру і порядок керування золотовалютним резервом, статус грошової одиниці України і повноваження НБУ по її обороті; легалізоване існування в НБУ збройних формувань, розширені можливості здійснення банківського нагляду, працівникам НБУ привласнений статус державних службовців.

Як позитивний момент необхідно відзначити і те, що законом закладеної правові основи для створення дворівневої системи керування банком.

Відповідно до Закону “Про Національний банк України” значно розширені повноваження Ради Національного банку і надати невластиві йому функції:

статтею 8 закону Рада НБУ визначена “вищим органом керування Національного банку”

статтею 5 йому надається право затверджувати положення про плануванні й обліку доходів і витрат, а також формування фондів і резервів Національного банку

пунктом 12 статті 9 і пунктом 1 статті 15 Рада має право затверджувати зовнішньоекономічні договори на суму, що перевищує статутний капітал НБУ

відповідно до пункту 13 статті 9 він визначає показники, що характеризують можливість НБУ звітувати за своїми обов'язками

У відповідності зі статтею 12 Закону “Про Національний банк України” Голова НБУ не є одночасно Головою Ради НБУ. Його роль зведена тільки до рядового членства в Раді НБУ. В усіх, без винятку, країнах, де існує дворівнева система керівних органів центрального банку, його голова очолює й орган, що формує грошово-кредитну політику і виконавчий орган.

Висновок

Таким чином, емісія готівки являє собою їхній випуск у звертання, при якому збільшується загальна маса готівки. Монополія випуску готівки в кожній країні належить центральному державному банківському органові: Україні - НБУ, у США - Федеральній резервній системі.

На основі касових оборотів комерційних банків і аналітичної звітності, що складається, центробанк прогнозує розмір передбачуваної емісії. При цьому дуже важливо не тільки визначити оптимальний розмір передбачуваної емісії, але й установити, у яких регіонах її варто проводити. Потреба в готівці юридичних і фізичних осіб, що обслуговуються комерційними банками, постійно міняється.

Завозити з Центра щодня, особливо у віддалені регіони готівку нереально. Разом з тим емісія готівки завжди децентралізована. Тому здійснюється наступна технологія доставки готівки в регіони з Центра.

Емісію готівки робить НБУ і його регіональні РКЦ, що містять резервні фонди й оборотні каси.

У резервних фондах РКЦ зберігається запас грошових знаків, призначених для випуску їх у звертання у випадку збільшення потреби господарства даного регіону в готівці. Ці грошові знаки не вважаються грішми, що знаходяться в звертанні, вони не роблять рухи, не накопичуються у виді скарбу, не служать засобом платежу, тому вони є резервними. В оборотну касу постійно надходять і з неї видаються готівка від комерційних банків. Гроші в оборотній касі перебувають у постійному русі; вони вважаються грішми, що знаходяться в звертанні.

Якщо сума надходжень готівки на рахунку комерційних банків перевищує встановлений ліміт для даного РКЦ, то гроші вилучаються зі звертання і переходять у резервний фонд. При потребі комерційного банку в готівці відбувається зворотний процес. З рахунка комерційного банку в межі його вільного резерву РКЦ видає необхідну суму готівки. РКЦ зобов'язаний обслуговувати комерційний банк безкоштовно.

Як відбувається емісія готівки? Припустимо, що в більшості комерційних банків, що обслуговуються РКЦ, зростає потреба в готівці, а надходження грошей у їхні операційні каси еквівалентно не зростає. У цьому випадку РКЦ буде змушений збільшити випуск готівки в звертання. Для цього РКЦ запитує дозвіл ЦБ РФ, а при його одержанні переказує наявні гроші з резервного фонду в оборотну касу РКЦ.

Для даного РКЦ це буде емісійною операцією. При цьому треба мати на увазі, що при здійсненні випуску грошей одним РКЦ інший РКЦ може вилучити в рамках установленого ліміту готівка зі своєї оборотної каси. Тому по діях одного РКЦ не можна судити про емісії по всій країні, що у цьому випадку охоплює більшість регіонів. Правління НБУ складає щоденний баланс на основі зведень по мережі РКЦ: де пройшла емісія готівки, де їхнє вилучення.

Список літератури

1. Інструкції по емісійно-касовій роботі в установах НБУ від 16.11.1998 р. Положенням “Про порядок ведення касових операцій у кредитних організаціях на території України” від 25.03.1997 р.

2. Положення про організації міжбанківських розрахунків на території України, затверджене в 1999 р

3. ЗУ «Про банки та банківську діяльність» - м. Київ, 7 грудня 2000 р.;

4. Закон України «Про заставу», ВР України від 2.10.92р. зі змінами і доповненнями ;

5. Банковское дело /Под ред. Лаврушина О.И. - М. : Финансы и статистика, 1999. - 576с.;

6. Галасюк В., Галасюк В. Незалежна експертна оцінка, як засіб забезпечення необхідного рівня ліквідності об'єктів застави // Вісник НБУ. - 1999. - 2. - с.51-54.;

7. Колодізєв О. Становлення банківської системи України: минуле, світовий досвід, проблеми реформування. // Банківська справа. К. 2000. №2, с.28-29.;

8. Аджевітін С. У переддень десятирічного ювілею: штрихи до історії розвитку вітчизняної банківської системи. // Вісник НБУ. К. 2000, №2, с. 41-45.;

9. Коваленко В.В. Особливості кредитування підприємств і організацій в сучасних умовах // Фінанси України. - 1998. - 10. - с.27 - 30.

10. Ющенко В. "Банківська система України в ринковій економіці" //"Економіка України" № 3 1998 р.

11. Мочерный С."Основи економічної теорії" К.2000

12. Макконел К., Брю С. "Экономикс"М.2000

13. Самуэльсон П. "Економіка" М. 2000

14. Веселовский А. “Удосконалювання нагляду за діяльністю комерційних банків”: Вісник НБУ, лютий 2001 р.

15. Степаненко А. “Системна перебудова банківських установ і робота з проблемними банками”: Банківська справа, січень 2001 р.

16. Банківська справа. За редакцією Лаврушина О.И. - М.: Банківський і біржовий науково-консультаційний центр, 1999 р.

17. Банківська справа і фінансування інвестицій. Том 1: Теорія і концепції. Частина 1. Під ред. Н. Брука. Інститут Економічного розвитку Всесвітнього банку, 1999 р.

18. Банківська справа і фінансування інвестицій. Том 2: Політика і стратегія. Частина 1. Під ред. Н. Брука. Інститут Економічного розвитку Всесвітнього банку, 2001 р.

19. Бор М.3., Пятенко В.В. Стратегічне керування банківською діяльністю. - М.: "Пріор", 2001р.

20. Долан Эдвин Дж. Гроші, банківська справа і грошово-кредитна політика. - Санкт-Петербург: "Санкт-Петербург оркестр", 1999 р.

Размещено на Allbest.ru