Факторингові операції

22

Размещено на http://www.allbest.ru/

Факторингові операції

План

1. Факторингові операції

2. Ринок єврооблігацій

3. Задачі

Список використаної літератури

1. Факторингові операції

Сучасний факторинг - не лише перевідступлення боргу, а досить складний фінансовий інструмент, який вітчизняні банки та інші фінансові установи нашої держави починають поступово освоювати. Зважаючи на те, що фінансове ресурсозабезпечення в умовах переходу до ринкової економіки неможливе без використання сучасних форм та інструментів розрахунково - платіжних відносин, аналіз перспектив розвитку факторингу в Україні сьогодні надзвичайно актуальний.

Факторингові операції в Україні поки що недооцінюються підприємцями. Спеціалісти пояснюють це тим, що до цих пір не прийняті відповідні нормативні документи і відсутня нова редакція Цивільного кодексу. Тому така фінансова послуга як факторинг в Україні поки що використовується недостатньо. Раніше її практикували лише спеціальні підрозділи банків. Однак останнім часом в Україні починають з'являтись перші факторингові компанії, що є свідченням актуальності та своєчасності науково - практичних досліджень цього сегмента ринку фінансових послуг.

Для використання переваг факторингу в Україні вкрай важливо на державному рівні вирішити правові суперечки.

Факторинг - кредитна операція, за якою банк купує у клієнта право на стягнення його дебіторської заборгованості. Ідеться про придбання платіжних документів за продану продукцію або надані послуги за узгодженою ціною.

Факторингові операції - це продаж рахунків фактору (посереднику), в особі якого як правило, виступають комерційні банки, фінансові компанії, а також спеціалізовані факторингові компанії.

На сьогодні факторинг є інструментом розвитку. Спеціалісти в області фінансів стверджують, що основною метою факторингу є стимулювання збуту. До того ж факторинг дозволяє збільшити рентабельність підприємницької діяльності.

Ринок факторингових послуг в Україні не розвинений, але за останні роки спостерігається поява перших факторингових компаній, що є свідченням актуальності та своєчасності науково - практичних досліджень цього сегмента ринку фінансових послуг.

Масовий продаж продукції на умовах відстрочки платежу за допомогою факторингового обслуговування швидко збільшує обсяги. Факторинг задовольняє потреби виробника або продавця продукту на оборотний капітал, що в Україні гостро відчувається через періодичне збільшення термінів реалізації товарів чи послуг і є проблемою, притаманною вітчизняній економіці.

Щодо методики надання факторингових послуг в Україні, то потенційні клієнти виконують обмежену кількість вимог. У діловій практиці сьогодення вітчизняні фінансові установи керуються здебільшого тим, щоб компанія працювала чи хотіла працювати зі своїми споживачами на умовах відстрочки платежу і мала кілька постійних покупців.

Негативною рисою розвитку факторингових послуг в Україні є великий відсоток перевідступлення боргу, котрий сьогодні застосовують вітчизняні банки у тарифах за обслуговування. У розвинених країнах вартість факторингу становить у середньому близько 1,5 - 2% від суми постачання. В Україні середньозважений відсоток для ринку сьогодні становить 70 - 80% від зазначених сум. Вітчизняні банки намагаються продати такі послуги, використовуючи регресивну шкалу комісійних. Комісія зменшується у міру збільшення обсягу дебіторської заборгованості.

Щодо визначення інтересів вітчизняних комерційних банків у факторингових операціях, то в цій площині містяться певні можливості оптимізації кредитного портфеля. Згідно з нормативами НБУ і внутрішньобанківськими положеннями факторинг не вважається аналогом кредиту. Тому, збільшуючи обсяги факторингових операцій, клієнт не плюсує до власного кредитного портфеля у банку додатковий борговий вантаж, зменшуючи свої подальші можливості при кредитуванні.

Важливим етапом для розвитку ринку факторингових послуг в Україні стало створення Східноєвропейської факторингової асоціації у 2001 році. Її головне завдання - розвиток факторингу на відносно нових ринках - на постсоціалістичному просторі.

Одним із головних напрямків діяльності асоціації є підготовка та уніфікація нормативних документів. Зокрема підготовлений типовий між факторний договір. Це договір між факторинговими компаніями, який укладається для міжнародних факторингових операцій, коли одна зі сторін працює в країні експортері, інша - у країні імпортері. Співробітництво країн регіону, безумовно, відкриває широкі можливості для виходу фінансових установ країн - учасниць на новий міжнародний рівень роботи з клієнтами.

Одним із перспективних напрямів розвитку факторингу в Україні є оновлення інструментарію запровадження таких послуг. Йдеться про факторинг з регресом, який доволі популярний в індустріально розвинених країнах.

Факторингове обслуговування сьогодні - найбільше розвивається з поміж усіх видів фінансових послуг. За останні десятиріччя світовий сукупний обіг факторингових компаній збільшився в 3-4 рази. В Україні інститут факторингу введений порівняно недавно і він набуває швидких темпів розвитку.

Використання факторингу дозволяє клієнту :

Швидко збільшити обсяги продажу;

Залучити нових покупців;

Запропонувати своїм покупцям пільгові умови купівлі;

Якісно збільшити свою конкурентноздатність на ринку;

Закупити товари у своїх постачальників за більш низькими цінами через відмову відстрочки платежу з їх сторони;

Отримати більш гнучке та оптимальне, ніж традиційний банківський кредит фінансування зростаючого продажу за умови нестачі власних оборотних засобів;

Перетворити продаж з відстрочкою платежу в продаж з швидкою оплатою : клієнту більше не доведеться чекати оплати товару покупцем - він отримає більшу частину суми платежу як тільки здійснить поставку;

Відмовитися від банківського кредиту - йому вже не буде потрібно ніякого забезпечення, він перестає нести всі витрати, пов'язані з оформленням кредиту, він вже не буде переплачувати за користування коштами банку .

Таким чином, можна зробити висновок , що використання факторингу веде до зростання клієнтури і збільшує обсяги продажу.

Факторингові операції в Україні поки що не дооцінюються підприємцями. Це пояснюється тим, що до цих пір не прийняті відповідні нормативні документи . Для використання переваг факторингу в Україні вкрай важливо на державному рівні вирішити правові суперечки. І хоча українськими фінансовими установами факторинг використовується ще недостатньо, останнім часом, з розвитком банківської системи, такі послуги стають привабливими для суб'єктів господарської діяльності України не лише як форма захисту від ризиків, а й засобом оптимізації фінансових потоків банку та клієнта, що безперечно, є запорукою розвитку вітчизняного ринку факторингових послуг.

До послуг кредитного характеру, що надаються банками підприємствам, належить факторинг - система фінансування, за умовами якої підприємство-постачальник товарів переуступає короткострокові вимоги за торговельними операціями комерційному банку. Факторингові операції включають: кредитування у формі попередньої оплати боргових вимог; ведення бухгалтерського обліку клієнта, зокрема обліку реалізації продукції; інкасацію заборгованості клієнту; страхування його від кредитного ризику.
В основу факторингової операції покладено принцип придбання банком рахунків-фактур підприємства-постачальника за відвантажену продукцію, тобто передачу банку постачальником права вимагати платежі з покупця продукції.

Згідно з конвенцією про факторингові операції 1988 року операція вважається факторинговою тоді, коли вона задовольняє принаймні дві з чотирьох умов.

1. Наявність кредитування у формі оплати позикових зобов'язань.

2. Облік дебіторської заборгованості підприємства-постачальника.

3. Інкасування дебіторської заборгованості підприємства-постачальника.

4. Страхування підприємства-постачальника від кредитного ризику.

Підприємству відкривається факторинговий рахунок, де здійснюється облік усіх операцій з факторингу. Факторингом більше користуються малі та середні підприємства, оскільки їм частіше бракує оборотних коштів.

Внутрішній факторинг передбачає, що постачальник, його контрагент та банк перебувають у тій самій країні.

Зовнішній факторинг передбачає, що одна зі сторін факторингової угоди перебуває за кордоном.

Конвенційний (відкритий) факторинг - це тип факторингу, коли підприємство-постачальник повідомляє підприємство-покупця (дебітора) про те, що права на одержання оплати переуступлено банку або факторинговій компанії.

Конфіденційний (закритий) факторинг передбачає, що ніхто з контрагентів постачальника не знає про переуступку ним прав на одержання оплати банку чи факторинговій компанії.

Факторинг з правом регресу дозволяє банку (факторинговій компанії) повернути підприємству-постачальнику розрахункові документи, від оплати яких відмовився покупець, і вимагати повернення підприємством-постачальником коштів.

Факторинг без права регресу означає, що банк (факторингова компанія) бере на себе весь ризик щодо платежу.

Повне факторингове обслуговування включає, крім суто факторингових послуг, і надання ряду інших: аудиторських, обліку дебіторської заборгованості, повного управління борговими зобов'язаннями тощо. Частковий факторинг - це оплата банком (факторинговою компанією) лише рахунків-фактур постачальника.

Факторинг з попередньою оплатою передбачає негайну оплату розрахункових документів постачальника, як тільки їх буде надано банку (факторинговій компанії").

Факторинг без попередньої оплати - це такий вид факторингу, коли банк (факторингова компанія) зобов'язується оплатити передані йому постачальником розрахункові документи лише в день оплати документів боржником.

Факторингові послуги банк не надає:

- за платіжними зобов'язаннями бюджетних організацій;

- за платіжними зобов'язаннями збиткових і неплатоспроможних підприємств;

- за платіжними зобов'язаннями господарських організацій, оголошених некредитоспроможними;

- за компенсаційними або бартерними угодами;

- за договорами, умови яких застерігають право покупця повернути товар протягом певного часу, а також за договорами, які вимагають від продавця здійснення післяпродажного обслуговування;

- підприємствам, що мають велику кількість дебіторів, заборгованість кожного з яких є незначною.

Практично суть факторингу зводиться до такого. Банк купує в підприємства-постачальника право на стягнення дебіторської заборгованості покупця продукції (робіт, послуг) і перераховує постачальнику 70-90% суми коштів за відвантажену продукцію в момент подання всіх необхідних документів. Після отримання платежу від покупця банк перераховує продавцю залишок коштів (30-10%) за мінусом відсотків за факторинговий кредит та комісійної винагороди.

Перед укладенням факторингової угоди банк вивчає підприємство-постачальника з погляду відповідності таким вимогам.

1. Продукція має бути високої якості і користуватись попитом на ринку.

2. Постачальник повинен мати стійкі темпи зростання виробництва і дотримувати чітко встановлених умов продажу продукції.

3. Підприємство має бути фінансове стійким та мати добру репутацію.

Для здійснення факторингових операцій постачальник подає в банк такі документи:

1) заяву;

2) баланс на останню звітну дату;

3) копії розрахункових документів, виданих на покупця;

4) інші документи на вимогу банку.

Укладаючи факторингову угоду, підприємство повідомляє банку (факторинговій фірмі) такі дані:

- найменування, адресу кожного платника та умови торгівлі з ним;

- суму боргових вимог, що переуступаються;

- суму боргу кожного платника (з урахуванням сум за рахунками-фактурами, сум недоплат);

- дані про умови платежів для кожного платника або стосовно різних видів рахунків;

- іншу інформацію, необхідну для інкасації боргових вимог, у тім числі листування з платником, інформацію про здійснені заходи щодо стягнення належних сум.

Плата за факторингове обслуговування залежить від виду факторингу, фінансового стану підприємства-позичальника, масштабів і структури його виробничої діяльності та надійності покупців. Визначаючи плату за факторинг, ураховують відсоток за кредит і середній термін обороту коштів банку в розрахунках із покупцем.

Факторингові послуги банку (факторингової компанії) мають для підприємств такі переваги:

1) більша гарантія стягнення (інкасування) дебіторської заборгованості покупця;

2) надання продавцю короткострокового кредиту;

3) зменшення кредитних ризиків продавця;

4) продавець має можливість оперативно поліпшити своє фінансове становище, оскільки оплата за продукцію (роботи, послуги) здійснюється банком (факторинговою компанією) протягом 2-3 днів з моменту укладення факторингової угоди.

Недоліком факторингу для підприємства є вища вартість цієї послуги порівняно зі звичайним кредитом.

В Україні факторингове обслуговування підприємств не набуло поширення у зв'язку з низьким рівнем платіжної дисципліни в народному господарстві.

2. Ринок єврооблігацій

Ринок облігацій - це найбільший фінансовий ринок світу. Облігаційне фінансування, на відміну від випуску акцій, не тягне за собою участі у відносинах власності і не дає права голосу її власнику. Особливо широко держава використовує облігації як засіб для отримання позик.

Облігації - це форма кредиту. Емітенту дешевше звернутися за коштами безпосередньо до інвестора без посередництва банку. Облігації продаються і купуються на біржі, і їх ціна залежить від попиту та пропозиції на них, від доходу, який вони приносять на рівні позичкового проценту. Це найбільш надійні цінні папери, і доходи за ними виплачуються в першу чергу. Вони можуть випускатися з нульовим купоном, за якого процент визначається різницею між курсом випуску та вартістю при погашенні, і з процентною ставкою, яка змінюється через регулярні проміжки часу. Власник облігації отримує фіксований дохід, який виплачується протягом всієї її дії. Облігації можуть випускатися на термін до 10 років (короткострокові) і більше 10 років (довгострокові).

Облігації звичайно поділяються на іноземні облігації і єврооблігації. Перші продаються поза межами країни позичальника, але виражаються в її валюті. Навіть національні облігації, номіновані в іноземній валюті, відносяться до іноземних облігацій. Другі постачаються на ринок синдикатом банків з різних країн і розміщуються у країнах з іншою валютою. Наприклад, якщо українська компанія поширює свої облігації в Німеччині, випущені в марках, то це означає, що вона поширює іноземні облігації, а якщо ці ж облігації поширюються у Франції, Швейцарії чи Лондоні, то це буде випуск єврооблігацій. Основними центрами торгівлі іноземними облігаціями є Нью-Йорк, Цюрих, Токіо, Лондон, Амстердам, Франкфурт-на-Майні. Найбільш поширеними цінними паперами, які продаються на міжнародних ринках є єврооблігації. Головною перевагою єврооблігацій перед традиційними іноземними облігаціями є можливість їх розміщення на ринках декількох країн, і вони в меншій мірі підлягають державному регулюванню. Ці облігації не обов'язково повинні продаватися у Європі, але їх основний ринок знаходиться у Лондоні. Єврооблігації не мають національних кордонів і реалізуються одночасно в декількох фінансових центрах за посередництвом міжнародних синдикатів (страховиків). Їх номінал встановлюється у валюті іншої країни, в тому числі й у євродоларах та євроієнах. В наш час всі облігації, які випускаються на ринках євровалют, називають єврооблігаціями.[6] Ринок єврооблігацій - це система стійких відносин по боргових зобов'язаннях у євровалютах, які оформлюються у вигляді боргових зобов'язань, де фіксуються дані про суму боргу, умови і терміни його погашення, порядок отримання процентів. Цей ринок дуже привабливий і доступний для іноземних вкладників. Головними його перевагами є відсутність жорсткого контролю з боку держави, довгостроковий характер позики (10-15 років) і можливість отримати кошти одночасно в декількох країнах. На відміну від єврокредитів єврооблігації не дають можливості їх власнику впливати на грошову політику позичальника. Тому на ринок єврооблігацій допускаються позичальники з високим рейтингом кредитоспроможності. Процентна ставка по емісії облігацій може бути фіксованою чи плаваючою. Крім уряду країни облігації випускають і місцеві органи влади для фінансування об'єктів соціальної інфраструктури, реконструкції міського господарства. Ці облігації називають муніципальними. Вигідність такого роду цінних паперів обумовлена наявністю податкових пільг. Причому у розвинутих країнах з федеральним устроєм вони складають значну частку фондового ринку. Для США це майже 25% загального обсягу державних і муніципальних цінних паперів, а для Німеччини - більше половини.

Ринок єврооблігацій не регулюється, він майже вільний від оподаткування і є більш гнучким. Емітент, який здійснює випуск єврооблігаційної позики, повинен пройти перевірку провідних європейських рейтингових агентств на кредитоспроможність. Випуск, гарантування та розміщення зобов'язань на цьому ринку звичайно здійснюється групою банків кількох країн. Однак ринок єврооблігацій ще поступається ринку облігацій США, хоча й переважає ринок облігацій Японії. Ситуація дещо змінилася з введенням єдиної європейської валюти, що дозволило зробити цінні папери різних країн більш зіставленими, а також зник ризик, пов'язаний з коливаннями курсів обміну валют. Виник загальноєвропейський ринок цінних паперів і європеєць може купувати акції, випущені в будь-якій країні ЄС. Пройшла уніфікація державних облігацій, і вони стали більш досяжними. Глобалізація фінансових ринків розвинутих країн ще більше посилилася. Облігації також випускаються великими компаніями (корпоративні) для залучення додаткового капіталу з метою розширення чи модернізації виробництва. Ці цінні папери забезпечені майном підприємства. Тільки великі та відомі фірми можуть розраховувати на довіру з боку населення. Перед тим, як вийти на ринок облігацій, компанія повинна отримати від спеціалізованого агентства висновки про свою кредитоспроможність. Від цієї оцінки залежить доля облігацій і ставка процента по них. З метою зробити отримання облігаційної позики більш привабливим для інвесторів, корпоративні облігації випускаються з різноманітними властивостями:

- індексовані облігації; факторинг єврооблігація заборгованість

- облігації з правом участі у прибутку;

- конвертовані в інші цінні папери і, в першу чергу, в акції;

- повернені облігації (які викуповуються до закінчення терміну позики);

- облігації з плаваючим процентом.

Існують цінні папери, які поєднують в собі переваги корпоративних і державних облігацій. [4]

На сьогоднішній день у світі склались найбільші центри з торгівлі облігаціями - США, Великобританія, Німеччина, Швеція, Франція, Італія, Данія.

Хоча і повільно, але неухильно змінюється структура світового ринку облігацій підприємств.

Корпорації США утримують позиції світових лідерів у випуску боргових фінансових інструментів. Хоча протягом останніх п'яти років їх частка невпинно знижується, навіть за такої тенденції вона перевищує половину світових обсягів ринку облігацій корпорацій. І, зважаючи на загальноекономічні тенденції, говорити про те, що в найближчому майбутньому хтось зможе похитнути їх лідируючі позиції, немає підстав.

Ще одна специфічна риса сучасного облігаційного ринку - нарощування в його структурі частки країн, що не належать до світових лідерів, - з 6,6 % у 1998 р. до 8,8% у 2003 р. До цієї групи входять як ринки країн, що розвиваються, так і «нові» ринки, які виникли в країнах колишнього соціалістичного табору. Тенденції розвитку Згідно з даними російського інформаційного агентства Cbonds, сьогодні ринки облігацій найбільш динамічно розвиваються в Росії, Казахстані, Україні, Узбекистані, Киргизстані та Молдові.

Якщо використати не абсолютні показники розвитку ринків, а відносні, наприклад відношення до валового внутрішнього продукту, то картина майже не зміниться, але перевага американських корпорацій не видаватиметься такою відчутною. Лідируючі позиції зберігає ринок облігацій США (24-25 % ВВП країни у 2003-2006 рр.), за ним іде японський ринок (16-18 %); значно поступаються ринки провідних європейських країн - від 2 % ВВП у Німеччині до 12-14 % у Великобританії. Але заради справедливості необхідно зазначити, що саме ринки Європи демонструють найвищі темпи зростання у відношенні до ВВП.

3. Задачі

1) Розрахуємо величину ?:

? = (МК * ВК - ІМК * ПК) / (ІМК + МК) (1.1)

? 1 = (5880 * 3060 - 2750 * 5490) / (2750 + 5880) = (17 992 800 - 15 097 500) / (2750 + 5880) = 2 895 300 / 8630 = 335,5 грн.

? 2 = (2330 * 1700 - 1550 * 2180) / (1550 + 2330) = (3 961 000 - 3 379 000) / 3880 = 150 грн.

2) За допомогою ? визначимо нові значення величин ВК и ПК:

ВК* = ВК±?, грн. (1.2)

ПК* = ПК±?, грн. (1.3)

ВК1* = 3060 - 335,5 = 2724,5 грн.

ВК2* = 1700 - 150 = 1550 грн.

ПК1* = 5490 - 335,5 = 5154,5 грн.

ПК2* = 2180 - 150 = 2030 грн.

3) Визначимо оптимальну рентабельність власних коштів:

РВК'= (1 - П) * (ЕР + (ЕР - ССВ) * (ПК / ВК))

РВК' 1 = (1 - 0,3) * (1,76 + (1,76 - 0,3) * (5490 / 3060)) = 0,7 * 4,37 = 3,059 = 305,9%

РВК' 2 = (1 - 0,3) * (0,54 + (0,54 - 0,2) * (2180 / 1700)) = 0,7 * 0,98 = 0,686 = 68,6%

4) Виходячи з даних 2008 р. про норму розподілу і балансового прибутку, визначимо оптимальну НР':

НР' = HP + ? / БП (1.5)

НР' = 0,1 + 335,5 / 4600 = 0,173 < 1

Оскільки, згідно (3.3), 0 < НР < 1, маємо оптимальне значення HP в 2008 р. рівним 0:

5) Дамо оцінку діям адміністрації:

(ВК - ВК*) / ВК* * 100 ? 10%

(3060 - 2724,5) / 2724,5 * 100 = 12,3%

Дії адміністрації кваліфікуються як задовільні.

Зведемо результати розрахунків в таблицю 1.2.

Таблиця 1.2 Результати оцінки стратегії розвитку і дивідендної політики

Показники	Фактичні дані	Оптимальне Значення 2008 р.	Відхилення, %
	2007 р.	2008 р.
Рентабельність власних коштів, %	95	327	305,9	+ 6,45
Власні кошти, грн.	1700	3060	2724,5	+ 10,96
Позикові	2180	5490	5154,5	+ 6,1
кошти, грн.
Норма розподілу прибутку	0,0	0,1	0,173	- 73

Висновки: за наслідками оцінки стратегії розвитку і дивідендної політики підприємства можна відзначити, що за рік рентабельність власних коштів збільшилася з 95 до 327%, сума власних коштів виявилася надмірною на 10,96% позикових коштів на 6,1%. Норма розподілу прибутку в 2008 р. була занижена на 73% Дії адміністрації оцінюються задовільно.

1. Виключити з розглядання найменш рентабельны варіанти (по критерію рентабельності) :

Р= Д / І * 100%, (2.1)

де Р - рентабельність вкладення інвестиції, %; Д - доходи від інвестиції, грн.; І - інвестиції, грн.

P 1 = 100 / 93 * 100 % = 107,53 %

P 2 = 90 / 87 * 100 % = 103,45 %

P 3 = 80 / 75 * 100 % = 106,67 %

P 4 = 95 / 80 * 100% = 118,75 %

P 5 = 98 / 85 * 100 % = 103,16 %

2. По залишившимся варіантам продисконтувати доходи і інвестиції:

Ві = Д(И) / (1 + К) ^т (2.2)

де Bі - вартість доходів (інвестиції) з урахуванням інфляції і ризика, грн.;

К - коефіцієнт дисконтування;

Т - термін вкладення інвестицій, років

B д1 = 32,79 грн

B и1 = 30,49 грн

B д2 = 29,51 грн

B и2 = 28,52 грн

B д3 = 26,23 грн

B и3 = 24,59 грн

B д4 = 31,15 грн

B и4 = 26,23 грн

B д5 = 32,13 грн

B и5 = 31,15 грн

3. Визначити найбільш ефективний варіант вкладення інвестицій ( по критерію прибутковості):

П = Д - І, (2.3)

де П - прибуток від вкладення інвестиції (з урахуванням інфляції і ризика), грн.

1 варіант

П=32,79-30,49=2,30 грн

2 варіант

П=29,51-28,52=0,99 грн

3 варіант

11=26,23-24,59=1,64 грн

4 варіант

П=31,15-26,13=4,92 грн

5 варіант

П=32,13-31,15=0,98 грн

Висновок: 4-й варіант інвестицій найбільш ефективний.

Задача 2.

1. Визначемо по рокам теперішню вартість грошових надходжень без урахування інфляції:

В_Т = ?(Г / (1+К)^Т )

де В_т - теперішня вартість грошових надходжень без урахування інфляції, грн.;

Г - грошові надходження, грн.;

К - коефіцієнт дисконтування без урахування інфляції;

Т - термін вкладення інвестицій, років.

К = 14 - 2 = 12%

В_{Т1 =} 526,32 тис.грн.

В_{Т2 =} 730,99 тис.грн.

В_{Т3 =} 472,48 тис.грн.

В_{Т4 =} 384,85 тис.грн.

2. Визначемо загальну вартість грошових надходжень (без урахування інфляції).

Вт = В_{Т1 +} В_Т2 + В_Т3 + В_Т4

Вт = 526,32 + 730,99 + 472,48 + 384,85 = 2114,64 тис.грн

3. Збільшити грошові надходження по рокам на рівень інфляції.

В₁= 526,32 + 2% = 547,37 тис.грн

В₂ = 730,99 + 2% = 760,23 тис.грн

В₃ = 472,48 + 2% = 491,38 тис.грн

В₄ = 384,85 + 2% = 400,24 тис.грн

4. Визначимо по рокам теперішню вартість грошових надходжень з урахуванням інфляції:

В_Т = ?(Г / (1+К)^Т ) (2.6)

де В_т - теперішня вартість грошових надходжень з урахуванням інфляції, грн.;

Г - грошові надходження, грн.;

К - коефіцієнт дисконтування з урахуванням інфляції; Т - термін вкладення інвестицій, років.

В₁ = 508,47 тис.грн

В₂ = 682,28 тис.грн

В₃ = 426,04 тис.грн

В₄ = 335,26 тис.грн

Визначемо загальну вартість грошових надходжень (з урахуванням інфляції).

В' = В'_{1 +} В'₂ + В'₃ + В'₄

В' = 508,47 + 682,28 + 426,04 + 335,26 = 1952,05 тис.грн

4. Визначемо економічну доцільність виконання проекту шляхом порівняння вкладених інвестиції і доходу від реалізації проекту (з урахуванням інфляції та без).

Вт < И , В' < И

2114,64 < 2800 1952,05 <2 800

Сутність методу зводиться до розрахунку чистої поточної вартості - NPV net present value, чиста приведена вартість (приведений доход), яку можно визначити наступним чином: поточна вартість грошових притоків за відрахуванням поточної вартості грошових відтоків. Тобто цей метод передбачає дисконтування грошових потоків з метою визначення ефективності інвестицій.

При разовом вкладенні:

NPV = ? (Р_т / (1 + r) ^т - 1С

де Р_т -- річні грошові надходження протягом Т років;

1С - початкові інвестиції;

PV = ? (Р_т / (1 + r) ^т - загальний накопичений обсяг дисконтованих надходжень.

Вочевидь, що при NPV > 0 проект потрібно прийняти; NPV < 0 -відхилити; NPV-- 0 - проект не прибутковий але й не беззбитковий.

При прогнозуванні доходів по рокам необхідно враховувати всі види надходжень, як виробничого так і невиробничого характеру, які можуть бути асоційовані з даним вкладенням. Якщо по закінченні періоду реалізації проекту планується надходження коштів у вигляді ліквідаційної вартості, вони повинні бути враховані як доходи відповідних періодів.

Розрахуємо NPV при ставці r1 = 12%

PV 1 = 3141,59 грн.

PV 2 = 4698,88 грн.

PV 3 = 4352,36 грн.

PV 4 = 4035,64 грн.

NPV 1 = 18318,1 - 14800 = 3518,1 грн.

Розрахуємо NPV при ставці г2 = 16%

PV 1 = 2909,84 грн.

PV 2 = 4651,16 грн.

PV 3 = 3458,44 грн.

PV 4 = 2970,21 грн.

NPV 1 = 14794,16 - 14800 = - 5,84 грн

Проект необхідно прийняти при ставці 12%, бо NPV більше нуля.

Список використаної літератури

1. Доленко Г.О., Заславський В.А., Тимашов О.О. Основи інвестиційного менеджменту. Методичні рекомендації з курсу “Менеджерські системи”.К:КНУ ім. Т.Г.Шевченка, 2001.

2. Дорошенко Т.В. Сутність інвестицій як економічної категорії // Фінанси України. - 2000.-№11.

3. Лудченко Я.О. Оцінка економічної ефективності інвестиційних проектів: Навчальний посібник. -К.:Ельга, Ніка-Центр, 2004. -208 с.

4. Боровой С. Факторинг как современное решение финансовых проблем // Финасовая консультация. - 2002.- №10. - с.4

5. Губіна І. Факторинг - нова назва старого поняття? // Бухгалтерія. - 2004. - № 10. - с.44

6. Завгородній В. Факторинг : особливості деяких операцій // ГоловБух. - 2005. - №9. с.25

7. Короп О. „Факторинговий” облік // Бухгалтерія. - 2004. - №10. - с.48

8. Склеповий Є.В. Ринок факторингових послуг в Україні // Фінанси України. - 2005. - № 9. - с.109.

Размещено на Allbest.ru