Размещено на http://www.allbest.ru/

Ринок цінних паперів в Україні

1. Ринок цінних паперів як складова фінансового ринку

Фондовий ринок - ринок, на якому здійснюється емісія, купівля і продаж цінних паперів. На цьому ринку відбувається мобілізація коштів на потреби господарської діяльності шляхом випуску і реалізації цінних паперів, які є гарантом повернення вкладених коштів і одержання доходу.

Функції ринку цінних паперів:

– облікова проявляється в обліку, спеціальних реєстрах цінних паперів, що обертаються на фондовому ринку і реєстрації усіх учасників даного ринку;

– контролююча передбачає проведення контролю за дотриманням норм законодавства учасниками ринку;

– збалансування попиту і пропозиції;

– стимулююча - стимулювання фізичних і юридичних осіб стати учасниками даного ринку;

– перерозподільча - перерозподіл коштів між підприємствами, державою, населенням, окремими галузями та регіонами;

– регулююча - регулювання різноманітних суспільних процесів.

Мета діяльності фондового ринку - акумуляція фінансових ресурсів і забезпечення можливості їх перерозподілу шляхом здійснення учасниками ринку різноманітних операцій з цінними паперами.

Завдання ринку цінних паперів - мобілізація тимчасово вільних фінансових ресурсів для здійснення конкретних інвестицій, формування ринкової інфраструктури, розвиток вторинного ринку, активізація маркетингових досліджень, трансформація відносин власності, контроль над капіталом на основі державного регулювання, зменшення інвестиційного ризику.

Основними завданнями первинного ринку є залучення тимчасово вільних ресурсів, активізація фінансового ринку, зниження темпів інфляції.

Вторинний ринок - ринок, на якому укладаються угоди купівлі-продажу раніше випущених цінних паперів. Завдання даного ринку: підвищення активізації суб'єктів господарювання та фізичних осіб, розвиток нових форм фінансової практики, розвиток інфраструктури ринку, дотримання прийнятих правил і стандартів.

На фондовому ринку здійснюються такі види діяльності:

– емісія, розміщення і торгівля цінними паперами; конвертація (обмін) цінних паперів одного виду на цінні папери іншого виду;

– зберігання цінних паперів;

– депозитарна діяльність - діяльність по наданню послуг відносно зберігання цінних паперів, обслуговування угод;

– розрахунково-клірингова діяльність - діяльність по визначенню взаємних зобов'язань щодо угод з цінними паперами і розрахунків по ним;

– діяльність по керуванню цінними паперами; Траст (довірче управління цінними;

– ведення реєстру власників іменних цінних паперів;

– організація торгівлі на ринку цінних паперів;

– аудиторська діяльність, посередницька. Консалтингова діяльність, яка полягає в консультуванні продавців та покупців із питань фінансів, економіки. ЗЕД, прогнозування ринку.

2. Основні види цінних паперів, що обертаються на фондовому ринку України

Цінні папери - це документи, що засвідчують право володіння або відносин позички, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їхнім власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передавання прав, що зазначені в цих документах, іншим особам.

Цінні папери на фондовому ринку називаються його інструментами. Вони поділяються на три основні групи:

Пайові цінні папери, за якими емітент не бере зобов'язань із повернення грошових засобів, інвестованих у його діяльність, але які свідчать про участь у статутному фонді та наділяють їхніх власників правом на участь в управлінні виробництвом і отримання частки майна при ліквідації емітента.

Боргові цінні папери, за якими емітент несе відповідальність повернути у призначений термін кошти, інвестовані у діяльність, або які не наділяють їхніх власників правом участі в управлінні підприємством.

Похідні цінні папери, механізм обігу яких пов'язаний з пайовими, борговими цінними паперами, іншими інструментами чи правами щодо них.

Національний ринок цінних паперів охоплює випуск та обіг акцій, облігацій державних та муніципальних позик, державних казначейських зобов'язань, ощадних сертифікатів і векселів, а також приватизаційних цінних паперів - за своєї економічною природою вони є фіктивним капіталом першого порядку. На практиці фондові біржі застосовують фіктивний капітал другого і третього порядків, депозитні свідоцтва й варанти, сертифікати інвестиційних фондів та компаній, опціони і ф'ючерси.

Акція - цінний папір без встановленого терміну обігу, що засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власнику на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.

Отже, акція - безстроковий цінний папір, емітентом якого може бути винятково акціонерне товариство. Власник акції є співвласником акціонерного товариства. Він приймає на себе і поділяє з іншими акціонерами всі підприємницькі ризики цього товариства. У разі погіршення фінансового становища товариства акціонер не має права вимагати повернення коштів, вкладених в акції. Він може лише запропонувати свої акції іншим учасникам ринку (якщо такі акції перебувають в обігу на ринку). Акціонерне товариство може викупати свої акції, однак не несе зобов'язань щодо їх викупу. Акціонер також не зобов'язаний повертати акції акціонерному товариству.

Акції випускаються іменні та на пред'явника, прості й привілейовані. Власниками акцій можуть бути юридичні, фізичні особи, держава.

Перевага на національних ринках того чи іншого виду акцій залежить від багатьох причин. В одних країнах емітуються переважно іменні акції, в інших - на пред'явника. Однак в останні десятиріччя в усьому світі має місце тенденція до збільшення частки акцій на пред'явника. В деяких країнах акції на пред'явника становлять до 90% усіх акцій, що перебувають в обігу. Це пов'язано насамперед з розвитком сучасних електронних технологій обігу цінних паперів, при застосуванні яких набагато ефективніше здійснювати операції з цінними паперами на пред'явника. При цьому можна мати вичерпну інформацію про всіх власників акцій на пред'явника і перешкоджати таємному придбанню контрольних пакетів акцій.

Розглянемо особливості володіння простими та привілейованими акціями.

1. Власнику простої акції сплачуються дивіденди, якщо протягом року акціонерне товариство отримало прибуток і загальні збори акціонерів прийняли рішення про спрямування всього чи частини прибутку на виплату дивідендів.

Право власника простої акції на відповідну частку майна у разі ліквідації товариства забезпечується після забезпечення прав власників облігацій та привілейованих акцій.

Право на участь в управлінні реалізується згідно з правилом: «одне акція - один голос на загальних зборах акціонерів». Однак відповідно до Закону України «Про господарські товариства» статутом акціонерного товариства може встановлюватись мінімальна кількість акцій, що дає право на участь в голосуванні, а також максимальна кількість акцій, що може належати одному акціонеру. Отже, може бути обмежена участь в управлінні рядових акціонерів, які володіють незначними пакетами акцій, а також обмежене придбання значних пакетів акцій небажаними особами.

2. Власник привілейованої акції має переважне право на отримання дивідендів. Виплата дивідендів провадиться у розмірі, зазначеному в акції, незалежно від розміру одержаного товариством прибутку. Якщо прибуток відповідного року недостатній, виплата дивідендів здійснюється за рахунок резервного фонду.

Дивіденди по привілейованих акціях, як правило, фіксовані і визначаються в процентах до їх номінальної вартості. У разі, коли розмір дивідендів по простих акціях перевищує розмір дивідендів по привілейованих акціях, власникам останніх може провадитися доплаті до розміру дивідендів, виплачених іншим акціонерам.

Власник привілейованої акції має переважне право на частка майна акціонерного товариства у разі його ліквідації. Це право забезпечується після забезпечення прав власників облігацій, емітованих цим товариством.

Власники привілейованих акцій відповідно до Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» не мають права брати участь і управлінні акціонерним товариством, якщо інше не передбачене статутом товариства. Тобто фактично, маючи переваги матеріального характеру, власники привілейованих акцій можуть брати участі в управлінні товариством нарівні з власниками простих акцій, якщо це обумовлено в статуті. Статутом може визначатись і порядок здійснення переважного права на одержання дивідендів. Дивіденди всім акціонерам сплачуються за підсумками року в порядку, передбаченому статутом товариства.

Загальна кількість привілейованих акцій не має перевищувати 10% статутного фонду акціонерного товариства. Це обмеження пов'язано з необхідністю фіксованих дивідендних виплат по привілейованих акціях, що може, як і необхідність процентних виплат по облігаціях, емітованих цим товариством, значно впливати на його фінансову стійкість.

Привілейовані акції можуть бути таких видів:

1) кумулятивні, які дають власникам право не тільки на поточний, а й на не виплачений раніше з якихось причин дивіденд;

2) з часткою участі, яка дає право на додаткові дивіденди, якщо дивіденди по простих акціях більші;

3) конвертовані, які можуть бути обміняні на встановлену кількість простих акцій;

4) зі ставкою дивідендів, що коригується;

5) відзивні, які акціонерне товариство має право викупити;

6) ретрективні, які власник має право погасити у визначений момент за визначеною ціною.

Вважаючи на ступінь ризику та очікувану дохідність, акції можна поділити на такі класи:

1) «з блакитними корінцями» - акції найбільш солідних і великих корпорацій;

2) дохідні - акції, дивіденди по яких перевищують середній рівень;

3) зростання - акції корпорацій, доходи яких вищі від середнього рівня, проте дивідендні виплати невисокі (переважно акції компаній, що стрімко розвиваються);

4) циклічні - акції, ціна яких змінюється відповідно до змін в економіці. В основному це акції базових галузей економіки. Інвестори намагаються придбати ці акції, коли відбувається підйом в галузі, і продати їх до початку спаду;

5) спекулятивні - акції молодих та маловідомих компаній;

6) захищені (антициклічні) - акції, ціна на які досить стабільна навіть при спадах в економіці.

Друге місце як об'єкт торгівлі на фондових біржах посідають облігації. Облігація - цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного папера в передбачений у ньому термін з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску). Дата, яка встановлена умовами випуску як дата відшкодування вартості облігації, називається датою погашення, а вартість, за якою погашається облігація, - вартістю погашення. Як правило, вартість погашення дорівнює номінальній вартості облігації. Хоча, наприклад, для індексованих облігацій вартість погашення обчислюється з допомогою індексу, визначеного в умовах випуску. Законом України «Про цінні папери і фондову біржу» встановлюється мінімальна номінальна вартість облігації. Номінал будь-якої випущеної облігації має бути рівним або кратним установленій мінімальній вартості.

Облігація є одним з найпоширеніших інструментів боргу. Емітентами облігацій можуть виступати держава та підприємства всіх передбачених законом форм власності. Причому облігації можуть емітувати не тільки підприємства різних форм власності, а й об'єднання підприємств, акціонерні та інші товариства. Облігації підприємств, або корпоративні облігації, є одним із способів формування позикового капіталу, основу якого складають коротко-, довгострокові кредити та боргові пінні папери.

Державні облігації гарантуються всім майном держави і призначені для залучення коштів на міжнародному (облігації зовнішньої позики) або внутрішньому фінансових ринках (облігації республіканських та місцевих позик). Кошти, одержані від їх реалізації, надходять до республіканських, місцевих бюджетів та позабюджетних фондів.

Вважають, що державні облігації менш ризикові, ніж корпоративні облігації. У держави, навіть у найскрутнішій економічній ситуації, існує можливість розрахуватись за борговими зобов'язаннями за рахунок випуску нових боргових зобов'язань або додаткової емісії грошей. Як наслідок рівень доходу по державних облігаціях менший від рівня доходу по корпоративних облігаціях.

Для створення ринку довгострокового позикового капіталу необхідно утримувати темпи інфляції на стабільному та невисокому рівні (менш як 10%). У країнах, де темпи інфляції перевищують 20% на рік, дуже важко створити ринок довгострокового позикового капіталу, в тому числі ринок облігацій.

Існує два основних типи облігацій: процентні та безпроцентні, або дисконтні. По процентних облігаціях періодично через певний термін має сплачуватись визначений в умовах випуску процент, який називають купонним. Якщо процентна облігація запропонована для відкритого продажу з подальшим вільним обігом, вона повинна мати купонний лист на виплату процентів. Купони на виплату процентів на дату чергового платежу відрізаються і пред'являються для оплати.

Частіше по таких облігаціях сплачується фіксований процент, який визначається емітентом в умовах емісії, хоча може сплачуватись і змінний процент, який підлягає зміні через визначені інтервали часу.

По безпроцентних облігаціях, або облігаціях «з нульовим купоном», процентні виплати не здійснюються, проте такі облігації продаються за ціною, що менша від ціни погашення. В такому разі кажуть, що облігація продається зі знижкою, або дисконтом.

Існують так звані цільові облігації. По них, як і по безпроцентних, не здійснюються процентні виплати, але при закінченні терміну обігу надаються визначені в умовах емісії товари чи послуги.

Іноді емітуються облігації, по яких емітент не бере на себе зобов'язання про їх остаточне погашення. Такі облігації називають вічними.

Абсолютна величина доходу по процентній облігації дорівнює сумі отриманих процентних виплат та різниці цін купівлі та продажу цієї облігації, по безпроцентній облігації - це додатна різниця цін купівлі та продажу цієї облігації.

Облігації, як і інші цінні папери, випускаються іменні та на пред'явника. Облігації підприємств можуть бути як іменними, так і на пред'явника, а облігації внутрішніх республіканських та місцевих позик випускаються тільки на пред'явника.

Облігації можуть перебувати у вільному обігу на ринку або мати обмежене коло обігу залежно від умов випуску.

Емітентом облігацій можуть бути не тільки промислові, транспортні чи інші корпорації, а й різні кредитно-фінансові установи, в тому числі банки. Корпоративні облігації є фінансовим інструментом, як правило, з фіксованим доходом. Для власника корпоративних облігацій останні є інвестиціями під фіксований процент. При падінні процентних ставок на ринку ціна на такі облігації зростає, а при їх зростанні - спадає.

Облігації забезпечують залучення коштів на певний термін під фіксований процент і є досить привабливим фінансовим інструментом. Проте скористатись цим інструментом можуть лише порівняно великі та фінансове стійкі корпорації, які мають досить високий кредитний рейтинг і відомі на ринках, де вони мають намір розмістити свої облігації.

Для того щоб корпорація могла успішно розмістити свої облігації серед інвесторів, процентні ставки на ринку мають бути достатньою мірою передбачувані та не мати високих темпів зростання.

Корпоративні облігації є інструментом довгострокового фінансування для підприємств-емітентів. Терміни погашення перебувають у межах від трьох-п'яти до десятків років. Підприємство не може випускати облігації для покриття збитків, пов'язаних з його господарською діяльністю.

Облігації українських підприємств становлять незначну частку від загального обсягу цінних паперів, що перебувають в обігу на фондовому ринку України. Серед основних причин такого становища можна назвати значні темпи інфляції, низьку кредитоспроможність багатьох українських підприємств і як наслідок відсутність попиту на корпоративні облігації.

Акціонерні товариства в Україні є найбільш надійними емітентами корпоративних облігацій, оскільки лише для них встановлено обмеження на розмір емісії облігацій, а отже, і на розмір боргового капіталу. Для підприємства, що формує свій борговий капітал за рахунок кредитів, структуру капіталу (співвідношення боргового капіталу до власного) контролює банк. У разі, коли борговий капітал становить значну величину, підприємству не буде надано кредит. Якщо борговий капітал формується за рахунок облігацій, рівень боргового капіталу контролюється лише в акціонерних товариствах. Останні можуть випускати облігації на суму, що не перевищує 25% розміру статутного фонду.

По облігаціях підприємств доходи виплачуються за рахунок коштів, що залишаються після розрахунків з бюджетом і сплати інших обов'язкових платежів. Забезпечуються корпоративні облігації в більшості випадків майном та доходами корпорації-емітента. Тобто гарантією повернення коштів для інвестора, що придбав корпоративні облігації є рухоме, нерухоме майно або цінні папери, якими володіє компанія-емітент.

У разі невиконання або несвоєчасного виконання емітентом зобов'язань щодо виплати доходу по облігаціях чи їх погашення стягнення відповідних сум з емітента провадиться в примусовому порядку судом або арбітражним судом.

Розглянемо основні види облігацій, які емітуються корпораціями на розвинених фінансових ринках.

1. Залежно від рівня і характеру забезпечення облігації поділяють на забезпечені та незабезпечені.

Забезпечені облігації характеризуються тим, що зобов'язання корпорації-емітента щодо виплати процентів та основної суми боргу по них підкріплюється відповідним обсягом матеріальних активів або цінними паперами.

При емісії заставних облігацій корпорація-емітент оформляє заставну на активи, визначені корпорацією як забезпечення. Іпотечні облігації забезпечуються нерухомістю і є одним із видів заставних облігацій. Емітентом таких облігацій є банки, що надають довгострокові кредити під заставу нерухомості. Банки випускають їх для рефінансування довгострокових кредитів, виданих під заставу нерухомості. Загальний обсяг емісії іпотечних облігацій разом з процентними виплатами відповідає вартості заставленої нерухомості. В облігаціях під обладнання забезпеченням є не нерухоме майно, а більш ліквідні активи, частіше за все обладнання.

Облігації з додатковим забезпеченням дають додаткові гарантії інвесторам, але не за рахунок активів компанії-емітента, а за рахунок активів іншої фірми. Емісія таких облігацій може здійснюватись компанією, яка використовує лізингове обладнання. Додатковим гарантом випуску в цьому випадку стає фірма, що надає лізинг. Гарантовані облігації - це облігації, виконання зобов'язань по яких гарантується не компанією-емітентом, а іншими компаніями.

Так звані спільні облігації гарантуються двома і більше компаніями. Спільне забезпечення позики і випуск спільних облігацій мають місце, коли кілька підприємств здійснюють спільний проект і через випуск облігацій фінансують його.

Незабезпеченими називають облігації, не підкріплені відповідною заставою, їх випускають корпорації, кредитоспроможність яких не викликає сумніву, або фірми, активи яких настільки малі, що не можуть слугувати заставою позики.

Незабезпечені короткострокові боргові зобов'язання корпорацій та фінансово-кредитних установ називають комерційними цінними паперами. Їх емітентами є промислові корпорації, іпотечні банки, ощадно-кредитні асоціації тощо. Термін обігу таких боргових зобов'язань має частіше становить 30-45 днів, а максимальний строк не перевищує 9 міс. Комерційні цінні папери є одним із ефективних способів залучення грошових коштів на короткий строк.

2. Облігації можуть розрізнятися не тільки рівнем забезпеченості, а й умовами погашення. Існують, наприклад, облігації з правом дострокового викупу або серійні облігації, що випускаються серіями з різними термінами погашення.

3. Існують також конвертовані та обмінювані облігації. Конвертовані - це облігації, які можуть за бажанням власника бути обміняні на певну кількість акцій того самого емітента. В інформації про емісію конвертованих облігацій в обов'язковому порядку обумовлюються пропорції обміну (коефіцієнт конвертації), терміни конвертації, порядок та розмір виплат.

Коефіцієнт конвертації показує кількість акцій, на яку може бути обміняна конвертована облігація. Конвертаційна ціна облігації дорівнює поточній ринковій вартості однієї звичайної акції компанії, помноженій на кількість акцій, в які буде конвертована ця облігація. Для більшості конвертованих облігацій ціна конвертації збільшується через певні інтервали.

Конвертовані облігації мають, як правило, меншу дохідність, ніж звичайні облігації або привілейовані акції. В момент випуску вони мають вищу ціну, ніж їх конвертаційна ціна. Різниця між цими цінами - конвертаційна премія - становить 10-20%. Викуп конвертованих облігацій призводить до зниження вартості звичайних акцій компанії і «розбавлення» прав акціонерів, тому в проспекті емісії конвертованих облігацій для «старих» акціонерів слід передбачити певні пільги щодо придбання таких облігацій або нових акцій. Ринкова вартість конвертованих облігацій, як правило, вища за їх конвертаційну вартість. Термін обігу таких облігацій становить від десяти до двадцяти років.

Обмінювані облігації схожі на конвертовані, але вони обмінюються на акції іншої компанії, якими володіє компанія - емітент обмінюваних облігацій.

Як підтверджує світовий досвід, корпорації, що випустили облігації, або ж державні органи часто обумовлюють певні умови їх погашення, ліквідності, ступеня безпеки тощо, щоб зробити ці облігації привабливішими для потенційних інвесторів.

Казначейські зобов'язання - це вид цінних паперів на пред'явника, які розміщуються серед населення виключно на добровільних засадах і які свідчать про внесення їхніми власниками грошових засобів до бюджету й дають право на отримання фінансового доходу. Можуть бути випущені таки види казначейських зобов'язань - довгострокові (від п'яти до десяти років), середньострокові (від одного до п'яти років), короткострокові (до одного року).

Рішення про випуск довго - та середньострокових казначейських зобов'язань приймається урядом.

Ощадний сертифікат - це письмове свідоцтво банку про депонування коштів. Сертифікати можуть придбати як громадяни, так і підприємці. Власник сертифікату має право одержання доходу у вигляді процента, розмір якого визначається банком. Банки видають сертифікати строкові та до запитання, іменні та на пред'явника.

Вексель - це письмове абстрактне й безспірне зобов'язання позичальника сплатити після настання строку визначену суму грошей власникові векселя. Векселі є двох видів - прості та переказні. Простий вексель - це письмове зобов'язання, який позичальник видає кредитору про сплату визначеної суми грошей після настання строку. Переказний вексель є письмовим наказом кредитора позичальникові про сплату йому або кому він укаже визначеної суми грошей після настання строку. Цей вексель набуває сили зобов'язання лише після того, як позичальник акцептує його. Порядок випуску та обігу векселів визначається урядом.

Крім вищезгаданих цінних паперів, досить поширеним об'єктом торгівлі на фондовому ринку є також депозитні свідоцтва та варанти.

Депозитне свідоцтво - це цінний папір, який підтверджує, що особа володіє акціями однієї з іноземних корпорацій, які зберігаються в одному з банків, та має право на одержання дивідендів, а також на частку активів цієї корпорації у разі її ліквідації. Депозитні свідоцтва забезпечують доступ корпорацій на іноземні фондові ринки.

Варанти є специфічним видом цінних паперів. Вони випускаються разом із привілейованими акціями та облігаціями й дають власникові право купувати прості акції за обумовленою ціною протягом обумовленого періоду. Цей інструмент дає змогу акціонерному товариству знизити процент регулярних виплат за облігаціями чи привілейованими акціями завдяки тому, що інвестори можуть одержувати прибуток на різниці курсів простих акцій у разі його зростання в порівнянні з обумовленим у варанті. Спекулятивними об'єктами фондової торгівлі є також опціоні й ф'ючерси. Опціон - це угода між партнерами, один із яких виписує і продає опціонний сертифікат, а інший - купує його, тобто отримує право до обумовленої дати за фіксовану ціну придбати кількість акцій у особи, яка виписала опціон, або ж продати їх. Існують два різновиди опціонів - «американський», який можна реалізувати протягом усього терміну контракту, і «європейський», який реалізується на певну дату. Проте в обох випадках головною особливістю опціону є те, що його покупець одержує право купити чи продати акції за попередньо погодженими умовами, а продавець контракту бере на себе зобов'язання з їх виконання. Існують як первинний, так і вторинний ринки опціонів. На первинному ринку відбувається постійна реалізація опціонних контрактів, за якими фіксуються найрізноманітніші умови продажу, а на вторинному - перепродаж цих контрактів третім особам.

Ф'ючерс також є контрактом, згідно з яким особа, що уклала його, бере на себе зобов'язання після закінчення певного строку продати клієнтові відповідну кількість фінансових інструментів за обумовленою ціною. Однак на відміну від опціону розрахунок після закінчення ф'ючерсного контракту є обов'язковим.

До фіктивного капіталу другого порядку належить також інвестиційні сертифікати.

Інвестиційні сертифікати - це цінні папери, що випускаються виключно інвестиційним фондом чи інвестиційною компанією і дають право їх власнику на отримання доходу у вигляді дивідендів. Інвестиційні сертифікати можуть бути іменними та на пред'явника. Номінальна вартість одного інвестиційного сертифіката повинна дорівнювати номінальній вартості однієї акції, яка належить засновникам. Інвестиційні сертифікати відкритих фондів продаються за грошові засоби, а закритих - за грошові засоби та приватизаційні цінні папери. Фонди мають право здійснювати загальну емісію на суму, розмір якої повинен перевищувати 15-кратного розміру їхніх статутних фондів. Власник інвестиційних сертифікатів не має корпоративних прав.

3. Законодавче регулювання РЦП

Діяльність на українському ринку цінних паперів регулюють два основних законодавчих акти - закон України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18 червня 1991 року і Указ президента України «Про інвестиційні фонди і інвестиційні компанії» від 19 лютого 1991 року.

Згідно із законом «Про цінні папери і фондову біржу» розрізняють два типи цінних паперів:

а) іменні цінні папери, які, як правило, передаються шляхом повного індосаменту;

б) представницькі цінні папери, що знаходяться у обігу вільно.

Акції і облігації підприємств можуть бути випущені лише після їх реєстрації у відповідному фінансовому органі. А в тому випадку, коли акції і облігації підприємств призначені для відкритого продажу, в тому ж фінансовому органі повинен бути зареєстрований і проспект емісії.

Українське законодавство встановлює два серйозних обмеження діяльності акціонерних товариств як емітентів:

– акціонерні товариства мають право випускати облігації на суму, що не перевищує 25% оплачених статутних фонди;

– кількість привілейованих акцій акціонерного товариства обмежена 10% статутних фондів.

Наказом Міністерства фінансів України (як реєструючого органу) від 20 липня 1995 року №123, зареєстрованим Міністерством юстиції 24 липня 1995 року №233/769, затверджений «Порядок видачі дозволу на проведення діяльності по випуску і обігу цінних паперів, як виняткової діяльності».

Цей документ встановлює не тільки перелік і правила подачі документів і отримання дозволу на роботу з цінними паперами, але і державний контроль за здійсненням операцій з ними. Необхідно відмітити створення Державної комісії з цінних паперів зі статусом міністерства. У її завдання входять розширення впливу держави на фондовий ринок, перерозподіл функцій контролюючих його державних структур і створення на базі цієї комісії Методологічної координаційної ради.

Комісія ставить перед собою завдання створити системи звітності компаній - учасників фондового ринку, систематизувати українські фондові стандарти, контроль за ціноутворенням на фондовому ринку, створити депозитарну і клірингову мережі і участь у виборі і виробленні моделі фондового ринку України.

У відповідності зі ст. 4 закону України «Про цінні папери і фондову біржу» підприємство самостійно веде книгу реєстрації іменних акцій. У цій книзі відображається обіг іменних акцій, включаючи інформацію про кожну акцію, її власника, час придбання і кількість акцій у кожного з акціонерів. Закон не визначає юридичну силу інформації, включеної в книгу. Однак, враховуючи фактично повну відсутність матеріалізованих цінних паперів, які могли підтвердити право власності акціонера на цей папір завдяки індосаменту, і те, що книга реєстрації акцій, що є в зв'язку з цим основним документом, підтверджуючим право власності інвестора на акції, ведеться самим емітентом, існує значний ризик повторення на Україні ситуації з виключенням з книги реєстрації акцій «незручних» акціонерів.

Аналізуючи українське законодавство на сьогоднішній день про цінні папери з точки зору його зрілості і визначеності, можна сказати, що воно поки що далеко не досконале. У ньому відсутні багато які поняття, звичні для цивілізованого ринку цінних паперів. Основною проблемою, звичайно ж, є відсутність нормальної процедури переходу права власності на цінні папери. У той же час безліч проблем можуть створити такі незначні, на перший погляд, питання, як визначення поняття «торговець цінними паперами» або порядок здійснення «андеррейтингових» або «підрейтингових» функцій». Загальновідомо, що наше законодавство є застарілим й не дає нормально розвиватися фондовому ринку, а його прогалини закриваються за допомогою прийняття різних нормативно-правових актів, що, як правило, не приносить успіху.

Як наслідок, робота, проведена Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, а у подальшому Кабінетом Міністрів, іноді не має того позитивного результату, на який очікували. Йдеться не лише про професійних учасників ринку цінних паперів, а й про пересічних громадян України.

Зараз у Комітеті ВР з питань фінансів і банківської діяльності перебуває кілька законопроектів, і, зокрема проект Закону «Про цінні папери та фондовий ринок». Чинний Закон «Про цінні папери та фондову біржу» має багато нарікань, і, дійсно, розвиток ринку доводить, що його норм недостатньо для врегулювання всіх назрілих питань.

Щодо нового закону існує багато спірних позицій. Чимало питань потребують обговорення з професійними учасниками фондового ринку, тим більше що існують рекомендації щодо розробки законодавства з урахуванням передових західних стандартів та європейських директив.

Робота над законопроектом має масштабний характер. Цей документ включає у себе й положення чинного Закону «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні», який втратить чинність з прийняттям нового закону.

Це досить важливий момент, оскільки нарікання на існуючу облікову систему також є значними. У чинному документі виявляється багато прогалин, які породжують невпевненість, у першу чергу у дрібних власників акцій. Існують проблеми з визначенням самої моделі Національної депозитарної системи.

Крім того, у зв'язку з прийняттям Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», розглядається питання поглинання новим законом «Про цінні папери та фондовий ринок» і чинного Закону «Про державне регулювання ринку цінних паперів».

Таким чином, складається тенденція до отримання нового, так званого базового, закону, який регулюватиме всі істотні питання щодо життєдіяльності ринку цінних паперів та основні питання його регулювання.

Інший законопроект, що розглядається комітетом, має назву «Про строкові фінансові інструменти». Він вже був прийнятий у першому читанні і зараз готується до другого читання.

Ми маємо певне бачення того, в якому вигляді він має вийти з комітету. Це все ті самі питання щодо нових фінансових інструментів, які організатори торгівлі можуть отримати у свій арсенал, організації торгівлі ф'ючерсами та опціонами, підтримки товарних бірж тощо.

Цей законопроект є досить складним, і комітет стикається з недостатньою обізнаністю у даних фінансових питаннях, тому участь учасників ринку у цьому процесі була б досить корисною.

Два законопроекти внесено Кабінетом Міністрів у зв'язку з прийняттям Закону «Про інститути спільного інвестування», а також внесено законопроект щодо концентрації торгівлі акціями інвестиційне привабливих підприємств на організаторах торгівлі.

Дані законопроекти були неоднозначне сприйняті у комітеті і викликали багато запитань. Однак було прийнято рішення рекомендувати їх до прийняття у першому читанні з наступним доопрацюванням.

Тут також важливо знати думку учасників ринку щодо життєздатності норм цих документів та їх значення для розвитку економіки країни.

Ще одним цікавим питанням, яке стосується інтересів фондового ринку, є оподаткування. Проблема оподаткування на ринку цінних паперів є досить складною. На жаль, робота у цьому напрямі виконується лише силами комітету.

Розмови щодо оподаткування у нас ведуться регулярно, проте практично нічого не робиться. Зусилля у цьому напрямі робляться лише членами Української асоціації інвестиційного бізнесу, які надавали письмові пропозиції щодо законодавчого врегулювання на ринку цінних паперів і були зацікавлені у консультаціях працівників комітету.

На розгляді у Верховній Раді знаходиться проект «Про недержавне пенсійне забезпечення», який визначає законодавчі основи створення та функціонування недержавних пенсійних фондів в Україні.

Ця тема також є досить цікавою. Існують пропозиції щодо необхідності перегляду тих інвестиційних обмежень та інвестиційної стратегії, які передбачені законопроектом.

Комітет досить уважно вивчав дану проблему. Були відпрацьовані певні пропозиції. Причому для опрацювання цих питань також були залучені фахівці УАІБ.

Слід зазначити, що до моменту остаточного прийняття цього законопроекту пройде ще тривалий час. І в учасників фондового ринку ще є можливість взяти участь у його опрацюванні.

Зараз досить помітним є тенденції до спрямування ринку цінних паперів у бік зміцнення банківського сектора. Через це питання визначення концептуальних напрямів розвитку фондового ринку на сьогодні є найбільш важливим.

У свою чергу, подальшим етапом має стати прописування конкретних норм, які дозволили б зняти всі проблемні моменти фондового ринку.

Тільки такий підхід дозволить сформувати дійсно ефективну законодавчу базу з регулювання ринку цінних паперів, яка не лише дасть значний поштовх його розвиткові, а й сприятиме підняттю економіки країни в цілому.

Література

цінний папір облігація фінансовий

1. Василик О.Д. Теорія фінансів: Підручник. - К.: НІОС, 2001.

2. Міжнародні фінанси. За ред. О.І. Рогача. - К.: Либідь, 2003. - 784 с.

3. Опарін В.М. Фінанси (загальна теорія): Навчальний посібник. - 2 видання, доп. і переробл. - К.: КНЕУ, 2001.

4. Петровська І.О., Клиновий Д.В. Фінанси: Навчальний посібник. - К.: ВІПУЛ, 2001.

5. Рєзанова Н.С. Міжнародні фінанси. Навч. Метод. Посібник. - К., 2001

6. Смолянська О.Ю. Фінансовий ринок. Навч. посібн. - К.:Центр навчальної літератури, 2005, 385 с.

7. Фінанси: вишкіл студії: навч. Посібник / Юрій С.І., Кізима Т.О.; За ред. Юрія С.І. - Тернопіль: «Карт-бланш», 2002.

8. Кудряшов В.П. Фінанси. Навчальний посібник. - Херсон, 2002.

9. Шелудько В.М. Фінансовий ринок: Навчальний посібник. - К.: Знання-Прес, 2002.

Размещено на Allbest.ru