Підходи до управління активами та пасивами
Розвиток і розповсюдження грошового обігу. Сутність банківського мультиплікатора. Контроль валютних та процентних ризиків. Стратегія трансформації активів. Функціональна структура управління банком. Організація процесу керування активами та пасивами.
| Рубрика | Банковское, биржевое дело и страхование |
| Вид | реферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 05.03.2012 |
| Размер файла | 81,1 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
8
Размещено на http://www.allbest.ru/
- Підходи до управління активами та пасивами
- ЗМІСТ
- 1. Особливості організації банківської діяльності. 3
- 2. Підходи до управління активами та пасивами. 8
- 3. Функціональна структура управління банком. 10
- Література 19
1. Особливості організації банківської діяльності
Слова, що були схожі за звучанням зі словом bank та позначали різні поняття зі сфери грошового обігу, увійшли до більшості європейських мов практично одночасно -- в епоху швидкого розвитку торгівлі в середньовічній Європі, яка тоді ще не знала сучасного поділу на національні держави.
Виникнення банківської справи історично пов'язане з потребою ринку у посередницькій діяльності з розміну та обміну цінностей, що виконували функцію грошей при обмінних та торговельних операціях.
Потреба в розвитку банківських послуг посилювалась одночасно з розвитком і розширенням торгівлі. Поява грошей як універсального товару перетворила примітивний механізм бартерного обміну в обіг товару через операції купівлі-продажу. Між виробником товару та його споживачем почали виникати різні посередники. На окремих етапах розвитку та розширення ринку (в широкому значенні цього слова) посередниками виступали, з одного боку, перекупники, купці або система торговельних послуг, а з іншого - міняйли, банкіри та фінансово-кредитна система.
Розвиток і розповсюдження грошового обігу сприяли введенню в оборот боргових зобов'язань та вимог, різноманітних титулів власності, комерційних і казначейських векселів, облігацій, акцій тощо.
Зміцнення економіки європейських держав, посилення влади та впливу католицької церкви на державну політику, розвиток науки, поява нових знань і технологій спричинили підвищення ділової активності, розширення торгівлі та пожвавлення в економіці.
В сучасних умовах дати точне й однозначне визначення такого універсального поняття, як «банк», - не менш складне завдання, ніж визначити універсальне поняття «фінанси». Так, банк, виступаючи найважливішою фінансовою установою в економіці, може розглядатися як джерело корпоративного кредиту, кредиту для домашніх господарств і для малих підприємств, споживчого кредиту, важливої фінансової інформації, отримання коштів для транснаціональних операцій; як посередник у здійсненні грошових розрахунків.
Однак у багатьох випадках визначення поняття «банк» необхідно формулювати точніше, причому не стільки для пояснення сутності цього фінансового інституту, скільки для вирішення більш важливих практичних завдань, наприклад, щоб довести, чи є конкретне фінансове підприємство банком і чи регламентується його діяльність певними нормативно-правовими актами.
Зокрема, банк може характеризуватися набором функцій, які він виконує в економіці, але цей критерій не є вичерпним та достатнім.
На сьогодні не можна визначити банк і як місце зустрічі клієнта з банкіром, оскільки клієнт все менше потребує безпосереднього контакту з персоналом банку і може отримувати доступ до всього комплексу фінансових послуг через телекомунікаційні системи зв'язку з будь-якої частини світу. Тому в найбільш загальному значенні банком прийнято називати фінансову установу, що спеціалізується на акумулюванні ресурсів і управлінні цими ресурсами шляхом здійснення розрахункових, посередницьких, кредитних та інших фінансових операцій.
Сучасні банки пропонують своїм клієнтам широкий набір послуг, беруть участь у найрізноманітніших фінансових операціях, забезпечуючи професійне виконання покладених на них функцій
Залежно від обраних критеріїв та ступеня деталізації можуть виділятися різні за структурою, кількісністю та змістом системи функцій комерційних банків. П.С. Роуз виділяє такі основні банківські функції: ощадну, інвестиційного планування; платежів та розрахунків; кредитну; управління грошовими потоками; андеррайгера; брокерську; страхування; трастову.
У найбільш агрегованому вигляді, з точки зору забезпечення вирішення основних цілей і завдань, покладених на банки, можна виділити такі групи функцій:
- платіжно-розрахункова,
- ощадно-капіталотворча;
- кредитно-інвестиційна.
В основу платіжно-розрахункової функції покладено посередництво банків при платежах та розрахунках. Виступаючи посередниками, банки беруть на себе виконання таких операцій, як прийняття грошей від клієнтів та їх виплата, зберігання готівкових коштів, зарахування коштів за переказами на відповідні банківські рахунки, здійснення безготівкових платежів за дорученнями клієнтів, виконання платіжно-розрахункових операцій за банківськими пластиковими картками, дорожніми чеками тощо. Ця функція є дуже вигідною та корисною для підприємців, оскільки дозволяє скорочувати витрати на угримання штагу касирів, бухгалтерів, охорони, спеціального транспорту тощо. Здійснення безготівкових розрахунків через електронну систему платежів дозволяє істотно скоротити тривалість фінансово-господарського обороту та значно зменшити рівень невиробничих витрат обігу.
Ощадно-капіталотворча функція полягає в залученні тимчасово вільних ресурсів суспільства, зокрема в мобілізації грошових доходів і заощаджень та перетворенні їх у реально діючий капітал. Як підприємства, так і домашні господарства при одержанні грошових доходів окрему їх частину спрямовують на накопичення з метою забезпечення наступних великих витрат. Ці доходи та заощадження, якщо вони не задіяні в грошовому кругообігу, становлять так званий «мертвий скарб».
Комерційні банки акумулюють грошові доходи та заощадження у вигляді різноманітних депозитів, вкладів, перетворюючи їх у позиковий капітал. Цей капітал випускається банками в обіг шляхом його надання у тимчасове користування зацікавленим господарюючим суб'єктам та домашнім господарствам на відповідних умовах.
Тісно пов'язана з попередньою кредитно-інвестиційна функція. База функціонування кредитно-інвестиційних відносин - тимчасове вивільнення грошових ресурсів та поява тимчасової потреби в них. Об'єктивно коливні відхилення фактичної потреби господарюючих суб'єктів в обігових коштах від їх наявності залежать від багатьох факторів, зокрема: сезонності виробництва, характеру продукції та використовуваної сировини, співвідношення між тривалістю виробництва та тривалістю оберненості продукції, коливань цін на неї тощо. Водночас у разі безпосереднього надання вільних грошових коштів їх власниками в позику підприємцям виникають суттєві ускладнення. Так, розміри пропозиції вільних грошей далеко не завжди відповідають розмірам попиту на позиковий капітал. Терміни вивільнення фінансових ресурсів у їх власників також можуть не збігатися з термінами, впродовж яких ці ресурси потрібні позичальникам. Тому саме банки, мобілізуючи ресурси різних розмірів та різної терміновості повернення, мають можливість заповнювати тимчасову нестачу коштів в одних господарюючих одиниць за рахунок тимчасового їх надлишку в інших. Причому в необхідних сумах і на потрібні терміни.
Кредитно-інвестиційна функція забезпечується банками за допомогою механізму створення кредитних засобів обігу. В основі цього механізму лежить система регулювання обов'язкових резервів комерційних банків Так, якщо залишки коштів в касі та на кореспондентському рахунку банку в центральному банку дорівнюватимуть сумі залучених ресурсів, ліквідність банку буде майже стовідсотковою, проте його кредитні можливості будуть представлені тільки вільним залишком власного капіталу.
Водночас якщо норма обов'язкового резервування становитиме, наприклад, 15%, то саме ця частина загальної суми залучених коштів повинна зберігатися банком в резервній формі (кошти на коррахунку та в касі). Наприклад, якщо банк залучив депозит в сумі 100 млн грн., його резерв одразу повинен збільшитися на 15 млн грн. Решта 85 млн грн. можуть бути використані банком на кредитно-інвестиційну діяльність. Так, якщо банк надасть кредит позичальнику сумою 85 млн грн. для закупівлі товарів у фірми, яка обслуговується в іншому банку, то ці кошти врешті-решт надійдуть на користь цієї фірми саме в її банк.
Цей банк, в свою чергу, отримавши 85 млн грн., повинен буде збільшити свій резерв на 12,75 млн грн. (15% від 85 млн грн.), а решту 72,25 млн грн. також зможе використати у вигляді кредитів чи інвестицій. Як бачимо, вже на цьому, далеко не останньому, етапі грошового обороту розмір створених банками кредитних засобів обігу - 157,25 млн грн. (85 + 72,25) - значно перевищує суму початково залученого в банківську систему депозиту (100 млн грн.).
Цей ефект носить назву банківського мультиплікатора, величина якого визначається за формулою
М = ,
де R - норма обов'язкового резервування.
Величина банківського мультиплікатора показує, скільки коштів може бути введено в обіг банківською системою на кожну одиницю початкове залучених ресурсів.
Таким чином, спираючись на виділені основні функції банківської діяльності, можна дати відповідне визначення поняття «банк».
Сучасний банк - це універсальне фінансове підприємство, що здійснює професійне управління ресурсами суспільства в їх грошовому виразі й виконує відповідні специфічні функції в економіці на законній підставі та під юрисдикцією державних органів, що забезпечують регулювання та контроль банківської діяльності
2. Підходи до управління активами та пасивами
банк актив пасив валютний
Управління активами і пасивами має за мету ретельно балансувати кошти, вкладення і зобов'язання, для того, щоб звести до мінімуму зміни чистої вартості. Теоретично в цьому випадку немає необхідності у відверненні ресурсів для утворення резерву, внесення страхового платежу або відкриття компенсуючої позиції.
Управління активами і пасивами спрямоване на уникнення надмірного ризику шляхом динамічного регулювання основних параметрів портфеля або проекту. Інакше кажучи, цей метод спрямований на регулювання схильності до ризиків у процесі діяльності, на відміну від хеджування, заснованого на нейтралізації ризику ex ante. Очевидно, динамічне управління активами і пасивами припускає наявність оперативного та ефективно діючого зворотного зв'язку між центром ухвалення рішень і об'єктом управління.
Управління активами і пасивами найбільше застосовується у банківській практиці для контролю за ринковими (валютними і процентними) ризиками.
На практиці існує три основні стратегії управління ліквідністю, які, по суті, є проявом загальних підходів до управління активами і пасивами банку:
* трансформації активів (управління ліквідністю через активи);
* запозичення ліквідних засобів (управління ліквідністю через пасиви);
* збалансованого управління ліквідністю (через активи і пасиви).
Сутність стратегії трансформації активів полягає в нагромадженні високоліквідних активів, які у разі виникнення попиту на ліквідні кошти продаються доти, доки не будуть задоволені потреби. Відтак відбувається перетворення (трансформація) активів у грошову форму.
Стратегія трансформації активів є традиційним і найпростішим підходом до управління і здебільшого використовується невеликими банками, які не мають широких можливостей запозичення коштів та доступу на грошові ринки. Вона оцінюється як менш ризикована порівняно з іншими, проте й досить дорога з погляду вартості, адже підтримка значного запасу ліквідних коштів у цілому знижує показники прибутковості банку.
Напрями аналізу за використання стратегії трансформації активів:
-- визначення оптимального для банку співвідношення високоліквідних та загальних активів з урахуванням стабільності ресурсної бази;
-- порівняльний аналіз цінової динаміки на ринках, придатних для реалізації активів банку (якщо такий вибір існує).
За стратегії запозичення потреби банку в ліквідних коштах задовольняються переважно за рахунок купівлі грошей на ринку, що дає змогу уникнути нагромадження високоліквідних активів, які приносять низькі доходи. При цьому запозичення здійснюються лише після виникнення попиту на грошові кошти. На вибір зовнішніх джерел поповнення ліквідних коштів впливають: доступність, відносна вартість коштів, терміновість та тривалість потреби в ліквідних засобах, правила регулювання, обмеження. Основними джерелами запозичення ліквідних коштів для банків є міжбанківські кредити, угоди РЕПО, депозитні сертифікати, позички в євровалюті та механізм рефінансування операцій комерційного банку центральним банком.
Підтримання ліквідності за рахунок зовнішніх джерел супроводжується підвищеним ризиком зміни відсоткових ставок. Це означає, що вартість такого підходу може виявитися як нижчою від вартості застосування інших прийомів, так і значно вищою. Часто банки змушені запозичати кошти за невигідною ціною або в період, коли зробити це непросто. Крім того, банкові, який має проблеми з ліквідністю, важче знайти кредитора, а отже, плата за позику у вигляді процентів відчутно зростає.
Необхідною умовою застосування стратегії запозичення ліквідності є високий ступінь розвитку фінансових ринків, що дає змогу в будь-який час і в будь-яких обсягах позичати ліквідні кошти. У цілому ця стратегія оцінюється як досить ризикована. Найчастіше такий підхід використовують великі міжнародні банки, іноді повністю задовольняючи потребу в ліквідних коштах саме в такий спосіб.
Завдання аналітичної підтримки стратегії запозичення ліквідності:
* прогнозний аналіз потреби банку у ліквідних коштах через порівняння вхідних та вихідних грошових потоків;
* прогнозування стану фінансових ринків та прогнозний аналіз вартості підтримки ліквідної позиції;
як доступність, відносна вартість, відповідність строків залучення та тривалості потреби в ліквідних коштах, правила регулювання, обмеження на використання;
* вибір оптимального варіанта підтримання ліквідної позиції та обґрунтування управлінських рішень.
У разі застосування стратегії збалансованого управління ліквідністю частина попиту на ліквідні засоби задовольняється за рахунок нагромадження високоліквідних активів, а решта -- за допомогою проведення операцій запозичення коштів. Основною перевагою такого підходу є гнучкість, що дає змогу банку вибирати найвигідніше поєднання різних джерел поповнення ліквідних коштів залежно від економічних умов та змін у ринкових цінах. Слід відзначити, що через високу вартість стратегії трансформації активів і значну ризикованість стратегії запозичення більшість банків зупиняють свій вибір саме на цьому компромісному варіанті.
3. Функціональна структура управління банком
Вибір оптимальної структури банку найважливіша умова його успішної комерційної діяльності. Вона визначається характером, обсягом банківських операцій. Оскільки в банківській системі переважна більшість функціонує універсальних банків, які виконують практично всі види кредитних, розрахункових, фінансових операцій для своїх клієнтів, тому розглянемо структуру універсального банку. При цьому слід мати на увазі: як немає двох однакових людей, так немає двох однакових банків, кожний з них буде мати свою, притаманну тільки йому організаційну структуру. Але серед багатьох різноманітних організаційних структур є те, що буде характерним, притаманним всім банкам, те, що складає типову структуру універсального комерційного банку.
Організаційна структура комерційного банку визначається двома основними моментами:
1. Структурою органів управління.
2. Структурою функціональних підрозділів і служб банку.
Враховуючи як міжнародний досвід, так і накопичений за період існування національної банківської системи, а також беручи до уваги переважно універсальний характер діяльності більшості українських банків, в Україні оптимальною видається схема організаційної побудови комерційних банків, наведена на рис 1.1.
Очевидно що вибір оптимальної організаційної структури - це запорука ефективної організації банківської діяльності в цілому та забезпечення потрібної доходності банківських операцій зокрема.
Рисунок 1.1 - Організаційна структура комерційного банку
Органи управління банком
До органів управління банком відносять:
збори акціонерів
раду банку
правління банку на чолі з Головою правління.
Основними (найвищим) органом управління комерційного банку є Збори акціонерів (учасників) банку.
Цей орган збирається, як правило, 1 раз на рік і здійснює загальне керівництво діяльністю (приймає і вносить зміни до Статуту банку, затверджує річний звіт про роботу банку, визначає основні напрямки його роботи і т.п.).
Збори обирають Раду банку та її Голову, а також назначають Голову правління банку.
Рада банку та її Голова обираються на 5 років із представників засновників та акціонерів банку і здійснюють загальне керівництво діяльністю банків в період між Зборами акціонерів. Засідання Ради банку збирають, як правило, 1 раз на квартал.
Правління банку є виконавчим органом банку, здійснює керівництво і управління поточною діяльністю банку. Воно збирається не рідше 2 разів у місяць.
Голова Правління банку керує всією діяльністю банку, представляє банк в інших організаціях, підписує договори та інші документи від імені банку, несе персональну відповідальність за його роботу.
Ревізійна комісія банку є його контролюючим органом, формується із представників акціонерів (учасників), затверджується рішенням Зборів акціонерів (учасників).
Основними функціональними підрозділами, що безпосередньо здійснюють банківські операції та обслуговують клієнтів, є управління банку. Як правило, в універсальному комерційному банку 9 управлінь.
1. Управління прогнозування діяльності банку реалізує управлінські функції банку з метою забезпечення основних принципів його діяльності і ліквідності, рентабельності, надійності.
Це управління включає 3 основні підрозділи (відділи):
- відділ розробки основ комерційної діяльності банку, вдосконалення управління: виробляє акти ділової політики банку, визначає конкретні завдання для кожного управління банку, розробляє баланси банку, визначає його кредитний потенціал, розробляє основні напрямки удосконалення діяльності банку;
- відділ організації госпрозрахункової діяльності банку: проводить прогнозування доходів і видатків банку, аналізуючи фактичні доходи і видатки в порівнянні із запланованими, намічає конкретні заходи щодо підвищення доходів банку та зменшення його видатків, аналізує рентабельність роботи банку і перспективи її підвищення;
- відділ по управлінню ліквідністю банку: вирішує комплекс питань, пов'язаних із визначенням поточної і перспективної ліквідності банку.
2. Управління маркетингу і зв'язків із клієнтурою в умовах ринкової економіки займає надзвичайно важливе місце, відповідає за залучення нової клієнтури до банку, розробляє і сприяє впровадженню нових операцій та банківських послуг, вивчає кон'юнктуру ринку, надає організаційну та консультаційну допомогу клієнтам.
В ньому можуть бути своєрідні відділи:
зв'язків з клієнтурою;
послуг і реклами;
ринкової кон'юнктури.
3. Кредитне управління - є найважливішим і найкрупнішим підрозділом кожного банку, оскільки основною функцією комерційного банку та основним джерелом його прибутку є надання різного роду позик.
В рамках кредитного управління можуть створюватись такі відділи:
відділ загальної організації кредитних операцій;
відділ короткотермінового кредитування;
відділ довготермінового кредитування і фінансування;
відділ кредитування населення;
відділ міжбанківських операцій;
відділ нетрадиційних банківських операцій.
Відділ загальної організації кредитних операцій виробляє кредитну політику банку, методи її реалізації в залежності від конкретної економічної ситуації, розробляє загальні методи кредитування та визначення кредитоспроможності клієнта, вивчає кредитні ризики і розробляє механізм їх страхування.
Відділ короткотермінового кредитування вивчає потреби клієнтів у короткотермінових позиках, вивчає кредитоспроможність клієнтів, укладає кредитні договори та організовує надання і погашення кредиту, веде кредитні справи своїх клієнтів.
Відділ довготермінового кредитування і фінансування розробляє основні напрями інвестиційної політики банку, організовує довготермінові кредитні операції та фінансування, визначає кредитоспроможність клієнта, укладає договори щодо надання довготермінових кредитів, здійснює кредитування, пов'язане з інноваційною діяльністю клієнта, організовує фінансування капітальних вкладень за дорученням клієнта, надає посередницьку допомогу в пошуку партнерів для впровадження інновацій, а також підбору підрядчиків для реалізації довготермінових проектів.
Відділ кредитування населення організовує довготермінове і короткотермінове (на невідкладні потреби) кредитування населення, надає чекові та кредитні картки.
Відділ міжбанківських операцій організовує, веде облік і аналіз всіх міжбанківських операцій, перш за все з Національним банком та іншими комерційними банками, а також внутрішньобанківські операції (між філіями, відділеннями банку).
Відділ нетрадиційних банківських операцій займається розробкою і впровадженням операцій, пов'язаних з кредитуванням: факторингових, лізингових операцій тощо.
4. Валютне управління відіграє все помітнішу роль у роботі банків, в його функції входить організація і проведення валютних операцій, дозволених ліцензією НБУ (ведення валютних рахунків клієнтів, неторговельні операції з іноземною валютою, операції за міжнародними торговельними розрахунками, операції залучення і розміщення валютних коштів, торгівлі валютою на внутрішньому валютному ринку, встановлення кореспондентських відносин з іноземними банками для міжнародних розрахунків та інші).
Валютне управління називають "банком всередині банку?, тому до нього будуть входити такі відділи, як:
аналітичний;
відділ ведення валютних рахунків;
відділ неторговельних операцій (касових);
відділ строкових угод.
5. Управління депозитних операцій займається роботою по залученню коштів в банк, здійснює облік та аналіз залучених коштів і власного капіталу банку.
Воно складається з двох відділів:
відділ депозитних операцій веде облік та аналіз депозитних коштів банку за ступенем їх терміновості і окремим вкладникам, укладає угоди на відкриття депозитних рахунків клієнтів, надає необхідну інформацію для планування ресурсів банку;
фондовий відділ здійснює облік і аналіз власних коштів банку, проводить операції купівлі-продажу цінних паперів, що належать банку, та за дорученням клієнтів, управляє фінансовим портфелем банку.
6. Управління розрахунково-касового обслуговування веде переговори та укладає угоди про відкриття та ведення різних рахунків клієнтів банку, проводить розрахункові, інкасові операції, а також операції з готівкою.
До нього входять:
відділ касових операцій, який здійснює операції з готівкою;
відділ розрахункових операцій відкриває і веде рахунки клієнтів, здійснює розрахункове їх обслуговування за допомогою різних форм безготівкових розрахунків.
7. Управління посередницькими операціями здійснює і координує всю роботу по наданню різноманітних послуг клієнтам. Створення таких управлінь в структурі українських банків є питання недалекого майбутнього. По мірі того, як буде виникати потреба в гарантійних, трастових операціях, в структурі управління посередницьких операцій будуть виникати відповідні відділи.
8. Управління філіями банку створюється в комерційних банках, які мають філії в різних регіонах країни. Головна його мета - координація діяльності філій. Управління філіями здійснює контроль за правильністю проведення депозитної та кредитної політики, банківських операцій, допомагає впровадженню нових форм і методів роботи в філіях банку.
В ньому можуть створюватися відділи:
відділ організації операцій філій;
відділ контролю і нагляду за діяльністю філій.
9. Управління (відділ) аналізу і статистики нагромаджує та аналізує статистичну інформацію про діяльність банку і його клієнтів, готує проекти планів та звітів про діяльність банку, надає інформаційно-довідкові послуги клієнтам, проводить різноманітні дослідження.
10. До організації структури банку відносять також різноманітні служби, серед яких: відділ кадрів; бухгалтерія; адміністративно-господарський відділ; юридичний відділ; ревізійний відділ; відділ впровадження і експлуатації ЕОМ.
Відділ кадрів - планує чисельність і використання персоналу банку, здійснює набір персоналу та його розстановку, управляє фондами заробітної плати, організовує навчання і підвищення кваліфікації кадрів.
Бухгалтерія веде облік здійснюваних банком операцій на підставі первинної документації і відображає ці операції по рахунках банківського балансу.
Адмістративно-господарський відділ займається будівництвом, придбанням, підтримкою і продажем банківських будинків, споруд та обладнання. Спільно з відділом ЕОМ здійснює розробку та впровадження ЕОМ, оснащення банківських установ електронно-обчислювальною і оргтехнікою, веде архів.
Юридичний відділ - розробляє нормативні документи і контролює правильність укладання банківських угод, складає договори, різного роду акти та інші ділові папери, позовні заяви, протести і т. п., веде справи банку в судових та адміністративних установах.
Ревізійний відділ (служба внутрішнього банківського аудиту) здійснює перевірку роботи банку і його філій у відповідності з діючими нормами обліку, інструкціями та іншими нормативними документами.
Відділ впровадження і експлуатації ЕОМ організовує комп'ютерні системи банку, здійснює виконання електронних розрахунків і платежів, займається розробкою програмного забезпечення для відділів та управлінь банку, розробляє програми перспективного і поточного оснащення банку електронно-обчислювальною та оргтехнікою, спільно з адміністративним відділом реалізує ці програми. Дійсно, спеціалізований банк відрізняється від універсального меншим колом здійснюваних операцій, а значить організаційна структура спеціалізованого банку буде залежати від того, який характер спеціалізації даного банку. В цілому ж організаційна структура спеціалізованого банку буде базуватися на типовій структурі універсального банку. Так, в інвестиційному банку, який спеціалізується на довготермінових вкладеннях коштів в різні економічні проекти та цінні папери, основну роль буде виконувати інвестиційне або кредитне управління, а також фондовий відділ банку, який займається операціями з цінними паперами (можливо, що в ньому будуть виділені окремі підрозділи).
Література
Бандурка О.М., Коробов М.Л., Орлов П.І., Петрова К.Л. Фінансова діяльність підприємства. - К., Либідь, 2004.
Бюджет і фінансова політика України. Навч. посібник / А.О. Епіфанов та ін. - 2е видання. - К.: Наукова думка, 2005. - 301с.
Василик О.Д. Теорія фінансів: Підручник. - К.: НІОС, 2003.
Василик О.Д. Державні фінанси України: Підручник для вузів. - К.: Вища школа, 2005. - 383с.
Кириленко О.П. Фінанси. Навч. посібник - 2-ге видання перероблене і доповнене. - Тернопіль, 2004.
Кудряшов В.П. Фінанси. Навчальний посібник. - Херсон, 2002.
Опарін В.М. Фінанси (загальна теорія): Навчальний посібник. - 2 видання, доп. і переробл. - К.: КНЕУ, 2001.
Опарін В.М., Малько В.І. Бюджетна система: Навч. метод. посібник для самост. вивчення дисципліни. - К.: КНЕУ, 2000.
Петровська І.О., Клиновий Д.В. Фінанси: Навчальний посібник. - К.: ВІПУЛ, 2001.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Економічна сутність, види та класифікація активів і пасивів; державне регулювання ліквідності комерційних банків через нормативи НБУ. Управління активами та пасивами ПАТ КБ "Приватбанк", їх структура, динаміка, ГЕП-аналіз розривів за строками банку.
магистерская работа [1,6 M], добавлен 03.03.2013Сутність та загальна характеристика методів управління активами і пасивами банку. Норматив миттєвої ліквідності. Активи, зобов’язання та власний капітал ПАТ АБ "Південний". Динаміка процентних доходів, витрат, середніх активів та чистої процентної маржі.
дипломная работа [266,2 K], добавлен 28.07.2014Кредит - одна з найважливіших ланок сучасної ринкової економіки. Принципи і цілі організації управління активами і пасивами банку. Аналіз фінансово-економічної діяльності комерційного банку. Вдосконалення методики оцінки кредитоспроможності позичальника.
дипломная работа [118,1 K], добавлен 10.02.2011Сутність процесу управління пасивами банку, його цілі. Обґрунтування ролі управління пасивами в забезпеченні фінансової стабільності установи. Методичні підходи щодо управління ними, а також основні завдання, цілі та принципи реалізації даного процесу.
статья [18,9 K], добавлен 27.08.2017Застосування в Україні стратегії управління банками через пасиви, тобто регулювання рівня депозитної ставки, який відображає потреби кредитної установи в ресурсах. Методи і сутність управління активами у формі довгострокових кредитів та інвестицій.
курсовая работа [46,2 K], добавлен 01.03.2011Cуть активів та пасивів комерційного банку, методи управління. Загальна характеристика АТ "Сбербанк Росії" як фінансової установи, аналіз активів та пасивів. Концепція удосконалення кредитно-депозитних операцій банку. Методи зниження кредитних ризиків.
дипломная работа [215,9 K], добавлен 28.10.2011Види ризиків, які формуються в банківській діяльності і виникають у зв'язку із кредитуванням оборотних коштів підприємств. Положення щодо регулювання ліквідності в рамках процесу управління активами й пасивами. Напрямки вдосконалення ризик-менеджменту.
автореферат [40,5 K], добавлен 11.04.2009Економічна сутність та організація процесу менеджменту банківськими активами. Загальна характеристика банку АТ "ПУМБ". Підвищення прибутку від активних операцій. Розробка стратегії управління фінансами. Моніторинг вартості депозитних відсоткових ставок.
дипломная работа [1,0 M], добавлен 15.06.2019Нормативне та інформаційне забезпечення процесу управління ліквідністю банку, його стратегії і методи. Характеристика ПАТ "Фінанси та кредит", визначення його місця в банківській системі України. ГЕП-аналіз розривів між активами і пасивами за строками.
дипломная работа [445,3 K], добавлен 08.05.2011Характеристики пасивів банку. Методологічні підходи до управління пасивами банку. Методи управління капіталом банку, його залученими коштами. Управління пасивами комерційного банку на прикладі КБ "Приватбанк". Шляхи удосконалення менеджменту пасивів.
курсовая работа [69,4 K], добавлен 19.03.2010
