Кредит: форми та сутність
Кредит і кредитні відносини - невід’ємна складова економічної системи України. Сутність кредиту та його функції. Необхідність матеріальної відповідальності учасників. Суб’єкти та об’єкти комерційного кредиту. Характерні особливості банківського кредиту.
| Рубрика | Банковское, биржевое дело и страхование |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 04.03.2012 |
| Размер файла | 52,9 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Кредит: форми та сутність
Вступ
Кредит і кредитні відносини є невід'ємною складовою економічної системи України. Сфера кредитування беспосередньо пов'язана з потребами розвитку національного вирпобництва. Знаходячись у центрі сучасного грошово-фінансового господарства, обслуговуючи інтереси господарських суб'єктів, кредит опосередковує зв'язки між державою, банком, товаровиробниками і населенням. Нині завдання відновлення виробничого призначення кредиту стає одним із першочергових. Кредитні відносини мають сприяти подоланню економічної кризи в Україні і забезпечувати прогресивний розвиток вітчизняного товарного виробництва.
Ринкова трансформація національної економіки відкрила новий етап у розвитку кредитної справи. У зв'язку з цим гостро постала проблема наукового осмислення нових явищ у сфері кредитування, розуміння їх змісту, природи і сутності, розробки ефективних схем і технологій кредитного процесу та їх використання на практиці. Вивчення теоретичних основ і змісту кредитування, виходячи з нових ринкових реалій діяльності вітчизняних суб'єктів господарювання, є актуальним і з точки зору підготовки висококваліфікованих фахівців - майбутніх економістів.
Кредит є важливою категорією ринкової економіки, що відображає реальні зв'язки і відносини економічного життя суспільства. Кредит завжди був і залишається важливим важелем у стимулюванні розвитку виробництва. За його допомогою прискорюється процес обігу капіталу як на макрорівні так і на мікрорівні. Опосередковуючи всі стадії відтворювального процесу, кредит сприяє досягненню вищої рентабельності виробництва і прибутковості капіталу. Кредит виник з практичних потреб розвитку виробництва, його пристосування до умов постійного дефіциту капіталу - грошових і матеріальних ресурсів.
Метою даної роботи є розкриття суті та функцій кредиту, розглянути види існуючих кредитів, таких як комерційний кредит, банківський кредит, державний кредит та міжнародний кредит та розкрити особливості кредитів.
1. Сутність кредиту та його функції
Кредит (від лат,creditium - позичка, борг) є однієї знайважчих економічних категорій. Передумовою його історичного генезису послужило майнове розшарування суспільства в період розкладання первіснообщинного ладу. Однак виникнення умов, що додали кредиту характер об'єктивної необхідності, обумовлено становленням і розвитком товарно-грошових відносин.
Загальноекономічною причиною існування кредиту, як і будь-якої іншої вартісної категорії, є товарне виробництво. Конкретно для кредиту основне значення має така його характеристика, як зворотнiй рух вартості. Кредитні відносини не виникають у процесі виробництва, вони тільки опосередковують цей процес у тій або іншій формі. Об'єктивною основою функціонування кредиту виступає рух вартості в сфері товарного обміну. При цьому можливість виникнення кредитних відносин безпосередньо зв'язана з еквівалентністю обміну, обумовленої економічним відокремленням товаровиробників як власників, юридично самостійних осіб.
Особливість кредитної угоди полягає в тім, що які б нe були первісні умови, що завершує стадія завжди здійснюється в грошовій формі. Таким чином, незалежно від форми надання кредиту - грошової або товарний - він має грошову природу. У той же час кредитні відносини не тотожні грошовими. Це специфічні, модифіковані грошові відносини, що відокремилися в міру розвитку процесу обміну.
Таким чином, необхідність кредиту у своїй основі містить ряд загальних і специфічних причин і умов його функціонування.
Кредитні відносини виражають єдиний цілісний процес тимчасового вивільнення засобів і виникнення тимчасової потреби в них у ході суспільного відтворення. Опосередковуючи зміну функціональних форм валового національного продукту і забезпечуючи тим самим безперервність його руху, кредитні відносини є об'єктивно необхідною частиною економічних відносин суспільства.
Будучи однієї із самих розвинутих товарно-грошових форм, кредит має складну сутнісну структуру, аналіз якої повинний включати характеристику всіх його властивостей, відбивати його цілісність.
На поверхні економічних явищ кредит виступає як передача в тимчасове користування матеріальних цінностей у грошовій або товарній формі. При цьому кредитні відносини виявляються у виді конкретних кредитних угод, форми й умови яких відрізняються значним різноманіттям. Сутність же кредиту завжди стійка і незмінна незалежно від специфіки прояву, завжди зберігає риси, властивим економічним відносинам, що лежать в основі кредиту.
Як економічна категорія кредит являє собою сукупність визначених економічних відносин. Їхнє відокремлення в окремий вид відбувається на основі особливостей суб'єктів і об'єкта цих відносин. З цих позицій кредит можна охарактеризувати як відносини між кредитором і позичальником із приводу зворотного руху вартості.
Сама природа кредитної угоди, що ґрунтується на тимчасовому запозиченні чужої власності, обумовлює необхідність матеріальної відповідальності її учасників за виконання узятих на себе зобов'язань. Це можливо у випадку, якщо кругообіг засобів суб'єктів, що хазяюють, відособлений від кругообігу засобів суспільства, тобто підприємства й організації, що вступають у кредитні відносини, повинні бути власниками наявних у них майна або якщо це державні підприємства й організації) мати права володіння і користування майном. Таким чином, учасники кредитної угоди повинні бути юридично самостійними особами і функціонувати на засадах господарського або комерційного розрахунку. Фізичні особи можуть стати суб'єктами кредитних відносин, якщо вони дієздатні в правовому відношенні і мають стабі обов'язковою умовою виникнення кредиту є спiвставлення економічних інтересів кредитора і позичальника. Кредитор повинний бути рівною мірою зацікавлений у видачі позички, як і позичальник - у її одержанні. Такий збіг не досягається автоматично при наявності вільних грошових ресурсів в одного і потреби в них у іншого. Вирішальне значення має узгодження конкретних параметрів позички - її забезпечення, терміну кредитування, величини відсотка і т.п., а також наявності альтернативних варіантів фінансування і приміщення засобів,це гарантовані джерела доходів.
Необхідно відзначити, що суб'єкти, що хазяйнують, у рамках кредитних відносин можуть змінювати свою економічну роль: кредитор може стати позичальником, а позичальник - кредитором. Для сучасного рівня розвитку товарно-грошових відносин характерно також одночасне функціонування суб'єктів у якості і кредиторів, і позичальників. Так, наприклад, банки є і кредиторами, і позичальниками.
Об'єктом кредитної угоди, із приводу якого виникають кредитні відносини, виступає вартість, що позичається. Її відокремлення як особливої вартості зв'язано насамперед з характером руху: від кредитора до позичальника, а потім від позичальника до кредитора. Необхідність повернення вартості, що позичається, позичальником визначається збереженням прав власності на неї кредитором, а забезпечення повернення досягається в процесі використання позиченої вартості в господарстві позичальника.
Поворотний характер руху вартості, що позичається, припускає її збереження на всіх етапах цього руху. Дійсно, кредитні відносини, будучи вартісними, обумовлює необхідність дотримання еквівалентності у взаємозв'язках між кредитором і позичальником. Це означає, що використовувавши позичку у своєму відтворювальному процесі, позичальник повинний повернути кредитору вартість, рівноцінну отриманий у кредит. На практиці збереження вартості, що є характерною рисою кредиту.
Поряд з об'єктивною основою існують специфічні причини виникнення і функціонування кредитних відносин. Вони зв'язані з необхідністю забезпечення безперервності процесу відтворення, а конкретніше - безперервності зміни форм вартості валового національного продукту в процесі його руху. Рух вартості у відтворювальному процесі суспільства насамперед втілюється в кругообігу й обороті виробничих фондів і фондів звертання державних підприємств, кругообігу капіталів акціонерних товариств, приватних фірм і характеризується об'єктивними закономірностями, обумовленими природою відтворювальних процесів товарного господарства.
Отже сутнiсть кредиту полягае не в масi позиченоi вартостi, а в тих економiчних вiдносинах, якi виникають у звязку з рухом вартостi на засадах зворотностi та платежу.
Кредит як економічна категорія не тільки має внутрішню сутність, що проявляється в його структурі, закономірностях руху, формах і видах, а й активно взаємодіє із зовнішнім середовищем, з іншими (некредитними) процесами в економіці і соціальній сфері та помітно впливає на них. Основні напрями та механізми цього впливу визначають окремі його функції.
Поняття функції стосується кредиту взагалі, а не якоїсь окремої його форми чи окремого виду. Функцією може бути лише такий вплив на зовнішнє середовище, який здійснюють усі форми і різновиди кредиту. Тому функції кредиту сприяють його консолідації як цілісного явища і виокремленню його з інших економічних явищ у самостійну категорію.
Будучи проявом впливу кредиту на навколишнє економічне середовище, функції характеризують суспільне призначення кредиту, ту «роботу», яку він виконує в суспільстві, тобто його роль. Як і сама сутність кредиту, його функції є явищем об'єктивним та динамічним. Кожна з них формується стихійно, розвивається в міру розвитку самої сутності кредиту і економічного середовища, в якому він функціонує. Нав'язати чи позбавити кредит певної функції вольовим способом неможливо. Тому викликає подив, значний різнобій серед дослідників щодо визначення кількості функцій кредиту: одні називають дві функції, другі - три, а треті - шість, вісім, а то й більше функцій кредиту.
Серед дослідників кредиту найменше розходжень спостерігається щодо перерозподільної функції, її загальне визнання, очевидно, грунтується на самій сутності кредиту як форми зворотного руху вартості та на чітко вираженій «роботі», яку виконує кредит в економічній системі - переміщення ресурсів між її окремими суб'єктами, секторами тощо на засадах повернення.
Перерозподільна функція полягає в тому, що матеріальні та грошові ресурси, які були вже розподілені і передані у власність економічним суб'єктам, через кредит перерозподіляються і спрямовуються у тимчасове користування іншим суб'єктам, не змінюючи їх первинного права власності. Такий перерозподіл не є суто механічним явищем, а має велике економічне значення, а саме:
- кошти, вивільнені в одних ланках процесу відтворення, спрямовуються в інші ланки, що прискорює оборот капіталу, сприяє розширенню виробництва;
- вільні кошти через кредит спрямовують у ті ланки суспільного виробництва, на продукцію яких передбачається зростання попиту, а отже - одержання вищих прибутків. Це створює можливості для запровадження новішої техніки прогресивного коригування всієї структури виробництва, підвищення його ефективності.
Розвиток перерозподільної функції, удосконалення практичного механізму її реалізації має ключове значення для підвищення ролі кредиту, для швидкого подолання економічної кризи і забезпечення економічного зростання в Україні.
Що стосується функції кредиту, пов'язаної із забезпеченням потреб обороту в платіжних засобах, то вона не набула однозначного тлумачення в літературі. Одні автори називають її просто емісійною функцією (Б.С. Івасів), другі - функцією утворення в обороті додаткової купівельної спроможності (А.С. Гальчинський), треті - функцією заміщення справжніх грошей в обороті кредитними операціями (О.І. Лаврушин). Такий різнобій взагалі породжує сумнів у тому, чи виконує кредит подібну функцію. Адже функцію емісії грошей насправді виконує банківська система. А той факт, що банківська система здійснює і кредитну діяльність, не дає жодних підстав поширювати її емісійну функцію на кредит як економічну категорію. Те ж саме стосується і сформульованої А.С. Гальчинським функції «утворення додаткової до наявної в економіці купівельної спроможності». Адже це та ж сама емісійна функція, тільки сформульована іншими словами.
Істотно відрізняється позиція О. І. Лаврушина щодо цього питання. Цю функцію кредиту він зводить до заміщення справжніх грошей кредитними операціями. У такому формулюванні ця функція теж не сприймається. Адже справжні (золоті) гроші були остаточно замінені неповноцінними грошима давно (70-ті роки), у разовому порядку і вольовими рішеннями держав та міждержавними угодами, а не кредитом. Це була скоріше державна функція, а не кредитна. То чи залишилося «поле» для такої функції кредиту зараз, коли золота давно немає в обороті? Нині підтримку обороту неповноцінних грошей теж забезпечують держави, а не кредит, і використовують при цьому не тільки кредитні операції, а й казначейські зобов'язання (паперові гроші). Тому ця функція кредиту потребує більш глибокого вивчення, а її формулювання - істотного уточнення.
На наш погляд, функція кредиту, що реалізується в грошовій сфері, полягає в тому, що кредит забезпечує найкращі передумови для ефективного регулювання обороту грошей в інтересах повного задоволення потреб економіки в платіжних засобах і підтримання достатньої для економічного розвитку стабільності грошей. Кредитний механізм дає можливість гнучко розширити масу платіжних засобів в обороті, коли потреба в них зростає: через збільшення маси комерційних векселів та маси банківських депозитів завдяки прискоренню грошово-кредитного мультиплікатора, розширенню рефінансування комерційних банків центральним банком. При скороченні потреб обороту всі ці складові маси платіжних засобів можна також зменшити. Але забезпечує це не кредит сам по собі, а державні органи монетарного управління. А чи захочуть вони це зробити, скориставшись можливостями кредитного механізму, залежить не від кредиту, а від цілей монетарної політики.
Окремі дослідники визнають також контрольну функцію кредиту, вбачаючи сутність її в тому, «що в процесі кредитування забезпечується контроль за дотриманням умов та принципів кредиту з боку суб'єктів кредитної угоди». Проте наявність такої функції кредиту багато хто заперечує, посилаючись на те, що контроль властивий не тільки кредитним відносинам, а й багатьом іншим - фінансовим, страховим, торговельним тощо, тобто він не є суто родовою ознакою кредиту.
Щодо цього прибічники контрольної функції кредиту справедливо вказують на специфічність контрольної складової кожного економічного інструменту. Так, контрольна складова кредиту відзначається високим стимулюючим ефектом і обмеженістю адміністративно-вольового впливу на контрагента, тоді як у контрольній складовій інших економічних інструментів (фінансів, податків, страхування тощо) переважає адміністративно-вольовий, а не економічний вплив. Більше того, сам кредитний контроль не зводиться до перевірки дотримання контрагентами умов угоди, як це загальноприйнято, а включає ґрунтовний економічний аналіз та оцінку стану контрагентів, передусім кредитоспроможності позичальника, прогнозування можливого ризику напередодні укладання угоди. На цьому грунті визначаються відповідні умови кредитування, що включаються в угоду, які самі по собі стимулюють економну поведінку суб'єктів кредиту - як позичальників, так і кредиторів. Тому є підстави розширити назву цієї функції - назвати її контрольно-стимулюючою. Така назва повніше відповідатиме змісту цієї функції кредиту і краще відбиватиме її відмінність від контрольної функції інших інструментів.
Контрольно-стимулююча функція кредиту не обмежується відповідними заходами кредитора відносно позичальника. Контрольно-стимулюючий вплив відчуває на собі і кредитор. Можливість вивільнити з обороту кошти і вкласти їх у надійні дохідні позички стимулює кредитора до прискорення обороту свого капіталу, нарощування вільних ресурсів, більш економного їх витрачання, підвищення своєї кваліфікації щодо розміщення вільних ресурсів тощо. При цьому слід мати на увазі, що стимулююча складова цієї функції переважає над суто контрольною. Адже в багатьох випадках суб'єкти кредиту не мають можливості здійснювати формальний контроль за своїми контрагентами. Наприклад, позичальник не може контролювати діяльність банку. А в державному кредиті навіть кредитор (населення, комерційні банки) позбавлені можливості контролювати свого боржника - державу. Але стимулюючий вплив кредиту постійно відчувають на собі всі його суб'єкти - як позичальники, так і кредитори.
Заслуговує на увагу ще одна функція кредиту, сформульована А.С. Гальчинським,- функція капіталізації вільних грошових доходів. Вона полягає в трансформації завдяки кредиту грошових нагромаджень та заощаджень юридичних і фізичних осіб у вартість, що дає дохід, тобто в позичковий капітал. Така трансформація забезпечується через зворотний рух та платність кредиту. Будь-яка маса вільної вартості, будучи переданою в позичку, не змінюючи власника, приносить йому дохід, тобто набуває форми позичкового капіталу.
Цей напрям зв'язку кредиту з економічним оточенням має родові ознаки функції: поширюється на кредит у цілому, на всі його види; притаманний переважно лише кредиту; виражає сутнісні ознаки кредиту - зворотність і платність. Отже, є достатньо підстав для визнання і цієї функції кредиту.
Свої функції кредит може успішно виконувати лише в умовах розвинутої ринкової економіки, коли сутність кредиту і закономірності його руху можуть проявитися найбільш повно. В умовах перехідної економіки України таких можливостей не було. Це негативно впливало як на рівень їх реалізації, що проявилося в низькій ролі кредиту в соціально-економічному житті суспільства, так і на стан теоретичного осмислення цього складного питання. 1 сьогодні питання про функції кредиту залишається дискусійним, вимагає до себе більш пильної уваги дослідників, особливо визначення загальноприйнятої методологічної основи вирішення цього питання. Без вироблення єдиного методологічного підходу у нас і надалі у кожному підручнику буде «своя» кількість функцій кредиту.
2. Форми кредиту
2.1 Комерційний кредит
Було б неправильно вважати, що протягом багатьох століть чи тисячоліть різновиди кредиту були ті ж самі, що й сьогодні. Але й неправильно думати, що активне використання складних і різноманітних різновидів кредиту -- це ознака лише сучасної доби. Кожна історична епоха використовувала кредит настільки повно, наскільки це було їй потрібно. Тому не може бути єдиної класифікації кредиту для всіх суспільно-економічних формацій, а тим більше не може бути однакової характеристики кожного виду кредиту для усіх цих формацій. Адже кредит - категорія історична. Він розвивався водночас із поступом суспільного виробництва. Разом з ним розвивались і його інструменти - векселі, чеки, банківські депозити, кредитні картки тощо. Але для кожного з історичних періодів була характерна лише притаманна йому сукупність різновидів кредиту. В умовах високорозвинутої ринкової економіки, як уже зазначалося в попередньому параграфі, основними видами кредиту, які набули широкого застосування в економічній практиці, є: міжгосподарський кредит, банківський кредит, державний, споживчий, міжнародний. Комерційний кредит - це форма руху безпосередньо промислового капіталу і спосіб перетворення товарного капіталу у грошовий шляхом продажу товарів з відстроченням платежу та з поверненням боргу грошима. Отже, комерційний кредит є різновидом грошового кредиту. З одного боку, він прискорює реалізацію товарів продавцям, а з іншого - надає можливість покупцеві користуватись товаром до отримання коштів від реалізації своєї продукції. Таким чином, комерційний кредит сприяє прискоренню кругообігу капіталу у грошовій формі як на окремих підприємствах, так і в цілому у суспільстві. Комерційний кредит виникає за побажанням і згодою сторін - продавця і покупця - і має строго визначений напрям і межі.
Суб'єктами комерційного кредиту є:
підприємство-постачальник, яке надає відстрочку платежу за свій товар;
підприємство-покупець, яке передає кредитору вексель як боргове свідоцтво і зобов'язання платежу.
Об'єктом комерційного кредиту є реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги, щодо яких продавцем надається відстрочка платежу. Отже об'єктом комерційного кредиту є товарний капітал. Надання позик у товарній формі - специфічна риса комерційного кредиту.[1]
Для підприємств торгівельні кредити є формою інвестицій на ринку, від яких очікується доход. Очевидно, що прибуток при цьому отримується тільки тоді, коли ринкову операцію продажу в кредит завершує платіж.
Кредитор може надати кредит лише своєму покупцеві, а його межі ті ж самі, що й міжгосподарського кредиту взагалі. Як правило, комерційний кредит є короткостроковим, бо обслуговує тільки процес реалізації товарів, стимулюючи і прискорюючи їх збут і зменшуючи час перебування авансованого капіталу в товарній формі. Терміни та розмір його залежать від ряду факторів: ступеня дефіцитності товару на ринку, фінансового стану контрагентів, наявності довіри продавця до покупця, розвитку ринку кредитів тощо.
Метою комерційного кредиту є прискорення реалізації товарів в умовах тимчасової нестачі грошових коштів у покупців.[1]
Передача товару в кредит може оформлятись або не оформлятись векселем. Валюта векселя як цінного паперу складається з ціни товару і позичкового процента за період користування кредитом, ставка якого визначається існуючою нормою процента на ринку позичкових капіталів, але, як правило, дещо нижча від ринкової. Адже при наданні комерційного кредиту мають на меті не отримання прибутку, а реалізацію товару. Формалізуючи відносини між боржником і кредитором, вексель є певною гарантією погашення боргу та може бути підставою для кредитування кредитора банком. За допомогою індосаменту векселедержатель може розрахуватись векселем зі своїм контрагентом. У разі несвоєчасного платежу за векселем або відмови боржника від платежу векселедержатель має право на протест векселя.
Коли ж передача товару в кредит продавцем покупцеві здійснюється без оформлення векселем, то покупець не сплачує проценти продавцеві, але в такому разі він може сплатити за товар ціну вищу від звичайної. Особливо це доводиться робити в Україні, оскільки підприємства не мають права надавати кредити, окрім продажу товарів у кредит з оформленням векселями. Водночас відпуск товару без оформлення векселем є більш ризикованим для продавця, бо затягує процес погашення заборгованості покупцем у разі виникнення в нього фінансових труднощів і відсутності бажання розрахуватись за своїми зобов'язаннями.
Розвиток комерційного кредиту має свої закономірності. Рух комерційного кредиту збігається з рухом промислового капіталу зі зростанням обсягів промислового виробництва цей кредит розширюється, а зі зменшенням - звужується. Особливо обсяги комерційного кредиту падають під час економічної, а ще більше - платіжної кризи, як це відбувається в Україні. Дебіторсько-кредиторська заборгованість багато в чому подібна до комерційного кредиту, але відрізняється від нього тим що виникає всупереч побажанням і волі сторін. Причиною її виникнення є розрив у часі між рухом натуральної і вартісної форм товару. Певною мірою вона стихійно змінює обсяги грошового капіталу у розпорядженні суб'єктів господарювання. Особливо негативний вплив на економіку має найгірший різновид міжгосподарського кредиту - прострочена дебіторсько-кредиторська заборгованість. Вона виникає внаслідок чинників макро- і мікро-економічного характеру. На обсяг неплатежів впливають також рівень договірної дисципліни та податків у країні, збалансованість грошової і товарної маси, розвиток кредитних відносин та інші чинники. Так, масові неплатежі в Україні були зумовлені економічною кризою, а їх різке зростання, назване платіжною кризою, було викликане одномоментним значним зменшенням грошової маси в обігу в середині листопада 1993 р. На мікрорівні причинами неплатежів є неефективна діяльність окремих суб'єктів господарювання, порушення з вини підприємств чи через незалежні від них обставини нормального кругообігу капіталу, недотримання ними договірної і платіжної дисципліни тощо.
Розширення комерційного кредиту з оформленням векселями, який іманентний ринковій економіці, приведе до збільшення в господарському обороті засобів обігу, сприятиме прискоренню розрахунків і більш оперативному маневруванню капіталами з боку суб'єктів господарювання, зробить дійовішим взаємоконтроль і взаємозалежність між ними. Особливо велике значення це матиме для зміцнення стійкості національної грошової одиниці, бо через механізм рефінансування комерційних банків центральним банком під векселі встановиться більш тісний зв'язок грошової маси з товарною, який в умовах комерціалізації банків був значно втрачений. Адже якщо за радянських часів основним принципом банківського кредитування було забезпечення кредиту товарно-матеріальними цінностями і витратами виробництва, то в сучасних умовах -- забезпечення повернення кредиту позичальником.[2]
Характерною особливістю комерційного кредиту є те, що він здійснюється підприємствами за їхнім власним розсудом і не підпорядковується банківській системі. При комерційному кредиті суб'єктами кредитних відносин регулюють свої господарські зв'язки і можуть створювати платіжні засоби у вигляді векселів - зобов'язаннь боржника сплатити кредитору зазначену суму у визначений термін. Вексель є фінансовим інструментом комерційного кредиту.[1]
Цивільним кодексом України врегульовано порядок надання позики одним підприємством іншому. Йдеться про специфічну різновидність комерційного кредиту, коли одна сторона передає іншій стороні в оперативне іправління або навіть у власність гроші або речі. Позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві ту ж суму чи рівну кількість речей того ж роду та якості. За користування такою позикою плата може встановлюватися, тобто відсотки не нараховуватися. Необхідним й обов'язковим є лише її повернення. Таку позику можна вважати фінансовою допомогою на умовах повернення без нарахування відсотків. Її не слід плутати з безповоротньою фінансовою допомогою чи з безкоштовно одержанними цінностями. [1]
До нетрадиційних механізмів комерційного кредиту в господарській практиці відносять кредитування за контрактом типу “франчайзинг”. Франчайзинг - це фінанасово-кредитна операція, пов'язана із забезпеченням прибуткової діяльності малого бізнесу. Це ліцензія великого та відомого підприємства дрібному підприємцю на продаж продукції чи надання послуг під його маркою.
Плата за ліцензію може бути прямою - у формі певної грошової суми або непрямою - у формі зобов'язання купувати ті товари чи послуги, з яких власник ліцензії має комерційний інтерес. В Україні успішно діють такі франчайзингові мережі як “Кока-кола”, “Кодак-Експрес”, “Дока-Піцца” та інші.
Одним із нових видів комерційного кредиту є форфейтинг, який використовується для креитування зовнішньоторговельних операцій. Форфейтинг - це кредитування експортера шляхом купівлі векселів або інших боргових зобов'язань; це специфічний метод трасформації комерційного кредиту в банківський.
2.2 Банківський кредит
Банківський кредит має місце тоді, коли однією зі сторін кредитної угоди є банк. У сучасних умовах банківський кредит -- провідна форма кредиту, хоч у країнах із розвинутою ринковою економікою останнім часом він почав поступатись перед банкірським кредитом, який надають кредитні установи небан-ківського типу. Його об'єктом є грошовий капітал, який відокремився від промислового капіталу, а тому він надається тільки у грошовій формі. Угода позички тут відокремлена від акту купів-лі-продажу. При цьому банк в його функції посередника в кредиті може бути як позичальником (у разі залучення вкладів та депозитів, отриманні позик і міжбанківських кредитів), так і кредитором (при наданні різних видів кредиту своїм клієнтам).
Банківський кредит сприяє не тільки безперебійному кругообігу і обороту капіталу, а й його нагромадженню. Тому з позицій відтворення суспільного капіталу він умовно поділяється на позичку капіталу і позичку грошей, що залежить від характеру використання кредиту позичальником і його впливу на обсяги функціонуючого капіталу. Позичка капіталу - це позичка, в результаті якої збільшується дійсний капітал, а позичка грошей - це позичка, внаслідок якої лише забезпечується рух гро-шей як платіжного засобу, який не супроводжується розширенням виробництва. Цей поділ є важливим для розуміння ролі банківського кредиту в процесі відтворення як індивідуального, так і всього суспільного капіталу.
Сфера використання банківського кредиту значно ширша від сфери застосування комерційного кредиту. Банківський кредит виходить за межі комерційного кредиту, бо з його допомогою може здійснюватись передача вартості не тільки між двома пов'язаними між собою діловими стосунками суб'єктами господарювання, а й між більшим числом таких суб'єктів. Причому позичальнику часто вигідніше скористатись банківським кредитом, бо, на відміну від комерційного, він надає йому можливість вибору постачальника товарів. Банківський кредит не обмежується лише вільними грошовими коштами, адже завдяки йому створюються додаткові гроші для обігу. Він також не обмежений і за напрямами кредитування: з його допомогою грошові капітали, які вивільнились в одній галузі економіки чи регіоні, спрямовуються у будь-яку іншу галузь або регіон. Різна також динаміка комерційного і банківського кредитів. Якщо під час спаду виробництва та економічної кризи комерційний кредит скорочується, то попит на банківський кредит для сплати боргів зростає. Подібне явище спостерігається й тоді, коли в країні з певних причин запроваджується обмеження на видачу комерційного кредиту.
Кредитні відносини, що виникають при банківському кредиті, характеризуються надзвичайно великою розмаїтістю. Насамперед вони поділяються на дві великі групи. Перша з них - це кредити, які отримує сам банк для формування своїх ресурсів і які він має намір вкладати у різні види активів (у кредити, цінні папери, іноземну валюту, нерухоме майно). Ці кредити поділяються на залучені вклади і депозити, позики, отримані шляхом випуску та розміщення банками власних облігацій і векселів, міжбанківські кредити. Другу групу становлять кредити, які надає банк своїм клієнтам, їх можна класифікувати за багатьма ознаками. За укрупненими об'єктами кредитування банківський кредит поділяється на три групи: 1) кредит в основний капітал (на технічне переозброєння, реконструкцію і розширення діючих підприємств, будівництво нових підприємств, у тому числі шляхом проведення самим банком лізингових операцій);
2) кредит в оборотний капітал (на придбання предметів праці -- сировини, матеріалів, палива, тари тощо, на покриття витрат виробництва та обігу, на покриття дефіциту коштів для розрахунків);
3) на споживчі потреби (на індивідуальне і кооперативне житлове будівництво та придбання житла, будівництво дачних будинків, гаражів для легкових автомобілів, на невідкладні потреби населення тощо).
Кошти, необхідні для погашення цих кредитів, формуються по-різному. Так, кредити в основний і оборотний капітал погашаються з грошей, які вивільнилися з процесу кругообігу капіталу (надходження виручки від реалізації продукції) чи завершення окремих стадій цього кругообігу. Тому цей кредит може погашатися частинами або відразу його повна сума.[2]
Джерелом погашення кредиту на відшкодування зношених об'єктів основного капіталу є амортизаційні відрахування, які здійснюються щомісячно протягом усього терміну служби засобів праці. А тому погашатись такий кредит може частинами протягом тривалого часу. Джерелом погашення кредиту на накопичення засобів праці (на розширення діючих і будівництво нових підприємств) є прибуток у тій частині, яка спрямовується у фонд нагромадження. Тому й погашатись цей кредит має в міру отримання прибутку від прокредитованих капітальних вкладень. Джерелами погашення кредитів на споживчі потреби є доходи позичальників, через що погашення кредиту здійснюється у міру їх формування.
У взаємозв'язку з джерелами погашення за характером повернення розрізняють кредити:
з одноразовим поверненням, коли заборгованість за позичкою погашається у визначений у кредитній угоді день або достроково на вимогу банку чи за бажанням самого позичальника;
з погашенням у розстрочку, тобто окремими платежами протягом установленого кредитним договором терміну (наприклад, кредити на капітальні вкладення) або у міру надходження виручки від реалізації продукції на позичковий рахунок після завершення кожного циклу кругообігу капіталу;
3) зрегресією платежів, коли кредити були видані під гарантію, по- г ручительство чи інше боргове зобов'язання третьої особи.
За термінами користування банківський кредит поділяється на короткостроковий (умовно до одного року), середньостроко-вий (від одного до трьох років) і довгостроковий (понад три роки). В інших країнах ці терміни можуть бути іншими. На формування оборотного капіталу переважно використовується короткостроковий кредит, а на капітальні вкладення - довгостроковий. Масштаби надання банками середньо- і довгострокових кредитів залежать від попиту на них та від наявності кредитних ресурсів, залучених на такі самі строки.
За сферами суспільного відтворення розрізняють кредити у сферу виробництва, у сферу обігу та у сферу споживання. Відповідно вони сприяють розвитку тієї чи іншої сфери. Для сучасних українських умов досить актуальною проблемою є необхідність збільшення кредитів, котрі б спрямовувались у сфери виробництва та споживання.
За порядком надання кредит поділяється на прямий і непрямий.
Непрямим є кредит, коли між кредитором і позичальником є якийсь посередник. Наприклад, продавець продав товар покупцеві в кредит з оформленням операції векселем. А оскільки продавцю для продовження своєї діяльності потрібні кошти, то під цей вексель він може отримати кредит у банку. У цьому разі кінцевим позичальником буде покупець товару, а кінцевим кредитором -- банк. Продавець у такому випадку є посередником.[2]
За методом надання розрізняють кредити, які позичальники отримують одноразово, перманентне або гарантовано. Одноразові кредити видаються на підставі документів, які позичальник подає банку для розгляду щоразу, коли в нього виникає потреба в позичці. Зокрема, банки у такий спосіб надають кредити клієнтам, поточні рахунки яких перебувають в іншому банку. Перманентні позички переважно надаються клієнтам, які мають постійні кредитні відносини з банком. У цьому разі з позичкового рахунку оплачуються розрахункові документи (платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення, чеки тощо) в межах установленого кредитним договором ліміту кредитування без погодження з банком розміру кожної позички і без оформлення її спеціальними документами. Гарантійний кредит надається тоді, коли банк взяв на себе договірні зобов'язання надати клієнту в разі потреби позичку протягом певного періоду у визначеному розмірі. Такий кредит може бути обумовлений конкретною датою або настанням певної причини, яка викликає потребу в кредиті (наприклад відсутність у клієнта власних коштів для оплати за гарантованим акредитивом).
За схемою надання розрізняють кредити, що надаються відповідно до кредитної лінії, револьверні, контокорентні та овердрафт. Кредитна лінія дає змогу позичальнику використовувати кредит поступово в межах обумовленої кредитним договором суми та терміну.
Револьверні - це кредити, які автоматично поновлюються в межах обумовленого кредитним договором розміру.
При контокорентному кредиті банк відкриває клієнту контокорентний рахунок, з якого здійснюються усі платежі клієнта, в тому числі за рахунок кредиту в межах установленого ліміту, та зараховуються усі надходження клієнту, в тому числі в рахунок погашення кредиту. Це зручно як клієнтові, так і банку. Перший має можливість безперебійно і без оформлення спеціальних документів отримувати кредит саме на ту суму, яка йому потрібна, а значить, не переплачувати проценти. Для банку спрощується процес кредитування. Банк і клієнт у будь-який момент бачать, чи є на рахунку вільні кошти, чи числиться заборгованість за позичкою. Через технічні причини українськими банками контокорентні рахунки не відкриваються. Овердрафт вважають різновидом контокоренту. Окрім поточного рахунку, у разі потреби банк відкриває клієнтові позичковий рахунок, з якого оплачуються розрахункові документи. Розмір кредиту обмежується лімітом, величина якого і строк користування кредитом за овердрафтом визначаються кредитним договором.
За формою залучення кредиторів до кредитних операцій банківський кредит буває двосторонній, консорціумний (синдикатний), паралельний (багатосторонній). [2]
У двосторонньому кредиті беруть участь банк і позичальник. За консорціумного кредиту для кредитування клієнта з метою зменшення ризику чи неможливості надання кредиту одним банком (за недостатності кредитних ресурсів або необхідності дотримання економічних нормативів, установлених центральним банком) створюється банківський консорціум. При цьому один банк виступає в ролі банку-менед-жера, який укладає з позичальником кредитну угоду і надає кредит, а також стягує заборгованість за позичкою і процентами та розподіляє їх між членами консорціуму. За виконання таких функцій банк-менеджер отримує від інших учасників консорціуму комісійну винагороду.
При паралельному кредиті кожен з банків на свою частку в загальній сумі кредиту, який надається одному позичальнику, укладає з останнім кредитний договір. У деяких країнах (наприклад у США) застосовується так званий спільний кредит, коли його надає банк разом з кредитною установою не-банківського типу (страховою компанією, пенсійним фондом тощо) на досить тривалий строк. При цьому в перші роки, як правило, погашається заборгованість перед банком, а вже потім -- перед іншими кредиторами.
За забезпеченістю повернення кредити бувають забезпечені та незабезпечені (бланкові). Забезпеченням кредиту може бути нерухоме та рухоме майно, цінні папери, гарантія чи поручительство третьої особи, страховий поліс, перевідступлення на користь банку дебіторської заборгованості позичальника тощо. Зокрема, до забезпечених кредитів відносять іпотечні кредити, які надаються під заставу нерухомого майна.
Незабезпечені кредити банки надають рідко, переважно досить надійним постійним клієнтам. Такі кредити можуть також надаватись в обмежених нормативними актами розмірах інсайдерам - особам, тісно пов'язаним з банком певними інтересами.
За ступенем ризику кредити поділяються на дві групи - стандартні та з підвищеним ризиком. Перші надаються позичальникам, що раніше своєчасно розраховувалися з банком за позичками і процентами та мають належну фінансову стійкість, яка забезпечить погашення кредиту в майбутньому. До других належать бланкові кредити та кредити, надані клієнтам з нестійким фінансовим становищем або які допускали прострочені платежі банкові у минулому.
За строками повернення розрізняють кредити строкові, до запитання, відстрочені (пролонговані) та прострочені.
Строкові - це кредити, строк погашення яких ще не настав.
Кредити до запитання видаються банком на невизначений термін. Погашаються вони в міру появи для цього можливостей у клієнта. Але позичальник має погасити такі кредити за першою вимогою банку. Відстроченими є кредити, погашення яких на прохання клієнта банк переніс на пізніший термін. Простроченими вважаються кредити, які не погашені клієнтом у передбачений кредитним договором термін.
Є ще ряд інших різновидів кредиту. Причому якоїсь єдиної їх класифікації поки що не існує.[2] Звичайно, при кредитуванні банки повинні враховувати особливості кожного з перелічених різновидів кредиту. Але обов'язково банківський кредит надається з дотриманням загальновизнаних принципів: цільовий характер кредиту, забезпечення повернення кредиту, надання кредиту на певний строк, платність кредиту.
2.3 Державний кредит
Державний кредит - це сукупність грошових відносин, які виникають між державою з однієї сторони, і фізичними та юридичними особами - з іншої, з приводу вилучення тимчасово вільних коштів і використання їх на фінансування державних витрат, і надання фінансової допомоги підприємствам і організаціям на умовах платності і строковості. В цьому і полягають особливості державного кредиту. При цьому, виплата доходів кредиторам забезпечується в більшій мірі за рахунок бюджетних надходжень, а тому, державно-кредитні відносини мають перерозподільчий характер.[4]
Обєктивна необхідність використання державного кредиту на задоволення загальнодержавних потреб обумовлена протиріччями, які виникають між величиною цих потреб і можливостями держави по їх задоволенню за рахунок бюджетних доходів.
Доцільність використання державного кредиту для формування додаткових фінансових ресурсів держави і покриття бюджетного дефіциту обумовлена більшою оптимальністю економічних ефектів впливу фінансових відносин, які виникають при реалізації державного кредиту на державні фінанси і грошовий обіг в цілому в порівнянні з емісійним шляхом покриття дефіциту бюджету.
Державний кредит може бути:
внутрішній державний кредит
зовнішній (міжнародний) державний кредит.
умовний державний кредит - коли держава виступає в ролі гаранта по кредитам, наданим іноземними кредиторами місцевим органам влади, державним обєднанням і т.д.
Внутрішній державний кредит може витупати в таких формах:
державні позики,
перетворення частини вкладів населення в державні позики,
залучення ресурсів загальнодержавного позичкового фонду,
казначейські позики,
гарантовані позики.
1. Державні позики як форма державного кредиту характеризується тим, що тимчасово вільні грошові кошти населення і підприємств залучаються на фінансування загальнодержавних потреб шляхом випуску і реалізації облігацій, казначейських зобовязань і інших видів державних цінних паперів.
Облігація - це цінний папір, що засвідчує державне боргове зобовязання і дає право її власнику наприкінці певного терміну отримати суму наданого боргу і відсотки, нараховані по ньому. Ресурси, що потупають від продажу облігацій, спрямовуються на поповнення бюджетного дефіциту, позабюджетних фондів і на інші спеціально обумовлені цілі. По ОДП дохід може виплачуватись у вигляді процентів, виграшів або не виплачуватись взагалі (по цільовим позикам). Облігації є у вільному обігу і з обмеженим колом обігу. [7]
Казначейське зобовязання - це цінний папір, відмінність якого від облігацій полягає у відмінності в цілях їх емісії, формі виплати доходу і умовах обігу. Кошти від реалізації казначейських зобовязань спрямовуються тільки на поповнення бюджету.Умовами випуску казначейських зобовязань передбачена виплата доходу тільки у вигляді процентів. Казначейські зобовязання підлягають реалізації тільки серед населення.
Внутрішні державні позики класифікуються за такими ознаками:
1. За правом їх емісії:
- ті, що випускаються центральним урядом
- ті, що випускаються республіканськими органами влади
- ті, що випускаються місцевими органами влади (мають чітку адресну спрямованість і емітуються для вирішення конкретних програм).
2. За ознакою держателів ЦП:
- ті, що реалізуються серед населення (Державна внутрішня виграшна позика 1982р.),
- ті, що реалізуються серед юридичних осіб (державна внутрішня 5%-а позика)
- універсальні.
3. В залежності від форми виплати доходів:
- процентні (власники отримують твердий дохід щорічно шляхом оплати купонів або один раз при погашенні позики шляхом нарахування процентів до номіналу ЦП (без щорічних виплат)),
- виграшні (весь дохід виплачується у формі виграшів в момент погашення облігацій, причому, дохід виплачується не по всім облігаціям, а тільки по тим, що попали в тиражі виграшів),
- процентно-виграшні (передбачається виплата частини доходів по купонам, а іншої частини - у формі виграшів) (не випускаються),
- безпрограшні (гарантують, що на протязі терміну дії позики виграш випадає на кожну облігацію) (не випускаються),
- безпроцентні (цільові) (не передбачає виплату доходів держателям ЦП, але гарантує одержання відповідного товару, попит на який поки що ще незадоволений).
4. В залежності від термінів погашення:
- короткострокові (до 1 року),
- середньострокові (до 5 років),
- довгострокові (більше 5 років).
5. В залежності від методів розміщення:
- добровільні (вільно реалізуються банківськими установами),
- ті, що розміщуються по підписці (з відстрочкою платежу, формально є добровільними),
- примусові (поширюються серед кредиторів згідно з постановою уряду, що передбачає строгу відповідальність за ухилення від купівлі облігацій). кредит комерційний банківський відповідальність
6. Державні позики можуть бути:
- облігаційними (супроводжуються емісією ЦП держави),
- безоблігаційними (оформляються договорами, угодами, а також записами в боргові книги і видачею особливих свідоцтв - використовуються на міждержавному рівні).
2. Перетворення частини вкладів населення в державні позики - форма державного кредиту, функціонування якої опосередковується системою ощадних установ (банків, кас і т.д.). При даній формі кредиту ощадні установи надають державі кредит за рахунок залучених коштів, що реалізується шляхом купівлі особливих ЦП (казначейських ощадних сертифікатів) або ринкових ЦП (облігацій, казначейських зобов'язань), а також оформленням безоблігаційних позик (наприклад, коли Ощадний банк купує ОВДП). [9]
3. Залучення ресурсів загальнодержавного позичкового фонду - характеризується тим, що державні кредитні установи безпосередньо (не опосерековуючи ці операції купівлею ЦП) передають частину кредитних ресурсів на покриття витрат уряду.
4. Казначейські позики - виражають відносини, які виникають при наданні фінансової допомоги підприємствам державної форми власності за рахунок бюджетних ресурсів на умовах строковості, платності і поверненості. Відмінність від банківського кредитування полягає в тому, що вони надаються на пільгових умовах, не носять комерційного характеру і є засобом підтримки життєво-важливих економічних структур.
5. Гарантовані позики. В окремих випадках уряд може гарантувати безумовне погашення позики, випущеної органами влади, а також виплату відсотків по ній (умовний державний кредит). Причому, уряд несе реальну фінансову відповідальність тільки у випадку неплатоспроможності емітента даної позики.
Міжнародний державний кредит - сукупність економічних відносин, в яких держава виступає на світовому фінансовому ринку в ролі дебітора або кредитора. Міжнародний державний кредит надається також на умовах поверненості, строковості і платності. Сума одержаних зовнішніх позик з нарахованими по ним процентами включається до державного боргу країни.
В якості дебіторів можуть витупати: центральний уряд, республіканські і місцеві органи влади.
В якості кредиторів - уряди, фінансово-кредитні установи і інші юридичні та приватні особи, міжнародні фінансові організації.
Міжнародний державний кредит може надаватись:
- в грошовій формі,
- в товарній формі.
Погашення міжнародного кредиту може здійснюватись:
- у формі товарних поставок,
- в грошовій формі ( у валюті).
3. Внутрішній і зовнішній державний борг.
Функціонування державного кредиту веде до утворення державного боргу.
Державний борг - це сума заборгованості по випущеним і непогашеним внутрішнім державним позикам, а також, сума фінансових зобов'язань країни по відношенню до іноземних кредиторів на певну дату, враховуючи відсотки за користування позичковими ресурсами.
Державний борг в залежності від типу кредиторів:
внутрішній державний борг,
зовнішній державний борг.
1. Основним фактором формування внутрішнього державного боргу є дефіцит бюджету країни. Суть внутрішнього державного боргу полягає в перерозподілі капіталу від приватного сектору до держави на позичковій основі. Через ринок ОВДП держава залучає ресурси для покриття бюджетного дефіциту та рефінансування уже нагромаджених боргів.
2. Зовнішній державний борг фінансується залученням державою на міжнародних фінансових ринках валютних ресурсів у іноземних кредиторів на позичковій основі.[11]
Державний борг в залежності від виду кредитів:
банківський (кредитори - банківські установи),
комерційний (кредитори - небанківські комерційні установи).
Державний борг в залежності від форми надання кредиту:
валютний (в рамках міжнародних розрахунків у формі ВКВ і золота),
товарний (у вигляді матеріальних цінностей по поставках).
Державний борг в залежності від цільового призначення кредитів:
інвестиційний (капвкладення в будівництво обєктів),
неінвестиційний (для оплати сировини, палива і т.д.).
Державний борг в залежності від умов надання кредиту:
пільговий,
з виплатою високих відсотків,
на компенсаційній основі (повністю, або частково може повертатись не в грошовій формі, а в товарній).
За терміном погашення:
короткострокові (1 рік),
середньострокові (5-10р.),
довгострокові (понад 10р.).
За умовами погашення:
державний борг погашається одноразово,
державний борг погашається рівними частинами,
державний борг погашається за анюїтетним методом.
Державний борг за характеристикою його суті поділяється на:
капітальний борг
поточний.
Капітальний державний борг - представляє собою сукупність всіх випущених і
непогашених на даний момент боргових зобов'язань держави, включаючи нараховані проценти, які повинні бути виплачені по цим зобов'язанням.
Поточний державний борг - складає сума витрат поточного періоду по виплаті доходів кредиторам по всім борговим зобов'язанням і по погашенню зобов'язань, термін оплати яких настав.
Основні проблеми, пов'язані з функціонуванням державного крдиту і утворенням державного боргу:
виплата процентів по державному боргу вимагає підвищення рівня оподаткування, що може підірвати дію економічних стимулів.
залучення грошових ресурсів урядом на ринку капіталів може привести до збільшення облікової процентної ставки і витіснити приватні інвестиції.
державний борг - джерело інфляційного тиску на економіку, якщо більшу частину державних боргових зобов'язань закуповує центральний банк і т.д.
Управління державним боргом - сукупність заходів держави, спрямованих на забезпечення виплати доходів кредиторам і погашення позик, на зміну умов уже випущених позик та визначення умов випуску нових державних боргових зобов'язань.
В травні 1995р. при Мінфіні України було створено Державне казначейство України, одне із завдань якого полягає в управлінні внутрішнім і зовнішнім державним боргом (погашення діючих позик, емісію нових, рефінансування старої заборгованості і нові ЦП, консолідацію, конверсію і уніфікацію державних позик, відстрочку погашення і т.д.).[11]
Подобные документы
Сутність кредиту. Теоретичні концепції кредиту. Поняття та ознаки кредиту. Об’єкти та суб’єкти кредиту. Форми, види та функції кредиту. Основи банківського кредитування. Принципи банківського кредитування.
курсовая работа [35,4 K], добавлен 24.10.2006Кредитно-банківська система, її місце, сутність і роль в стабілізації економічного розвитку. Походження, функції, необхідність та принципи кредиту як руху позичкового капіталу, його економічні межі; кількісна і якісна характеристика проценту за кредит.
курсовая работа [276,6 K], добавлен 09.10.2011Сутність кредиту, основні форми його функціонування, функції та роль в економічному житті. Принципи банківського кредитування. Особливості кредитних відносин в розвинутих країнах світу та в Україні. Оцінка кредитної діяльності Харківського регіону.
курсовая работа [1,5 M], добавлен 08.04.2016Поняття та форми кредиту. Ознаки та види банківського кредиту. Форма та порядок укладання договору банківського кредиту, права та обов'язки сторін. Процедура зміни та розірвання договору. Кредитний ризик та види забезпечення кредитного договору.
курсовая работа [32,0 K], добавлен 20.11.2010Сутність кредиту як економічної категорії та його структура. Функції та закони, стадії руху кредиту. Форми і види кредитування підприємств. Тенденції розвитку кредитування підприємств в банківській системі України на фоні світової фінансової кризи.
курсовая работа [1,6 M], добавлен 16.07.2010Поняття та класифікація кредитів. Суб’єкти, об’єкти, правила, методи кредитування, його принципи: терміновість повернення, цільовий характер, забезпеченість та платність кредиту. Особливості консорціумного кредитування. Страхування від кредитних ризиків.
реферат [28,8 K], добавлен 02.05.2009Роль комерційних банків в кредитній системі. Створення банками, як фінансовими посередниками, нових вимог і зобов'язань, що стають товаром на грошовому ринку. Сутність кредиту як економічної категорії. Роль кредитних відносин та функції кредиту.
доклад [23,7 K], добавлен 24.12.2009Економічна роль комерційного кредиту. Види та функції кредиту. Аналіз стану, динаміки кредитної діяльності банків України. Дослідження показників державного боргу України. Заходи, спрямовані на стабілізацію кредитної діяльності. Подолання державного боргу
курсовая работа [968,8 K], добавлен 18.05.2014Банківський кредит як форма кредиту, за якою грошові кошти надаються в позику банками. Етапи одержання кредиту. Механізм банківського кредитування. Класифікація ознак кредитів для підприємства. Аналіз кредитної заявки клієнта, його кредитоспроможності.
контрольная работа [50,8 K], добавлен 12.12.2010Класифікація і характеристика кредитних операцій. Форми кредиту. Кредитні операції. Види кредитів. Розгорнута класифікація кредитів. Етапи видачі кредиту. Перелік документів. Етап розгляду кредитного проекту. Експертиза кредитного проекту.
реферат [37,1 K], добавлен 07.08.2007
