Аспекти фінансової стійкості страхових компаній

Размещено на http://www.allbest.ru/

АСПЕКТИ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ СТРАХОВИХ КОМПАНІЙ

1. Аналіз страхового ринку України

Страхування в нашій країні пройшло кілька етапів у дореволюційний і післяреволюційний періоди. Основною формою страхування в дореволюційному періоді було добровільне страхування, що здійснювалося акціонерними товариствами, суспільствами взаємного страхування і земських суспільств. У післяреволюційному періоді страхування пройшло два етапи: в умовах соціалізму (при державній монополії на цей вид діяльності) і в умовах становлення ринкової економіки.

При державній страховій монополії страхування представляло населенню надзвичайно вузький спектр послуг, що доповнюють систему державного соціального забезпечення.

Розширення самостійності товаровиробників, формування ринкової інфраструктури, різке зниження сфери державного впливу на розвиток виробничих відносин і розподіл матеріальних благ у корені змінили процес формування вітчизняного страхового ринку, його зміст, види страхових послуг, пропонованих фізичній і юридичній особам.

Початком створення вітчизняного добровільного страхування варто вважати факт реальної демонополізації страхової діяльності і, як наслідок цього - швидкий ріст числа страхових організацій.

Передумовами розвитку страхової справи в нашій країні з'явилися:

- зміцнення недержавного сектора економіки;

- ріст обсягів і розмаїтості приватної власності фізичних і юридичних осіб, як джерела попиту на страхові послуги. При цьому важливе значення має розвиток ринку нерухомості й іпотечного кредитування, а також приватизація державного житлового фонду;

- скорочення ніколи всеосяжних гарантій, наданих системою державного соціального страхування і соцзабезпечення.

Сьогодні відсутність гарантій повинна заповнюватися різними формами особистого страхування.

Економічні реформи, що відбуваються в Україні, створили реальні передумови для організації нової системи страхування. Відбулися радикальні зміни в питаннях державного регулювання страхової справи: наприкінці 1992 року був прийнятий перший в українській історії закон про страхування, у лютому 1992 року була утворена Державна комісія з регулювання ринку фінансових послуг (служба по нагляду за страховою діяльністю). Рішення першочергових задач по створенню правових і організаційних основ регулювання страхової діяльності привело до створення нових умов для роботи страхових компаній.

Сучасне законодавство регулюючі страхові відносини включає закони, укази Президента України, постанови Уряду України з питань страхування. Найважливішим у їхньому числі є Закон України "Про страхування" (2001р.) Існують також закони й інші правові акти по окремих видах страхування, такі як Закон України "Про медичне страхування громадян України", Кодекс торгівельного мореплавання, закони, зв'язані з різними видами обов'язкового страхування. Серед останніх слід зазначити закон "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів".

Відповідно до закону "Про страхуввання" діяльність українських страховиків дозволена тільки в статусі юридичної особи в будь-який передбаченої законодавством організаційно-правовій формі за умови одержання ліцензії на здійснення страхової діяльності у встановленому законом порядку. Фізичні особи, навіть зареєстровані як підприємців, не можуть займатися страхуванням. Страхова організація створюється саме для страхової діяльності, що повинно бути зафіксоване в її установчих документах. Страховикам заборонено займатися виробничою, торговельно-збутовою, банківською діяльністю. Крім страхових компаній суб'єктами страхової справи є суспільства взаємного страхування, страхові брокери і страхові актуарії. Їхня діяльність так само підлягає ліцензуванню, за винятком діяльності страхових актуаріїв, що підлягають атестації.

Страхова діяльність у всіх країнах знаходиться під наглядом держави. Це порозумівається значенням страхування в економічному і соціальному житті суспільства. Інтереси суспільства в розвитку страхування припускають пряма участь держави в спостереженні за функціонуванням цієї сфери. Ця необхідність визначається двома обставинами. По-перше, страхування виконує важливі народногосподарські задачі, забезпечуючи компенсацію збитків і поповнюючи інвестиційні ресурси, по-друге, страхувальники мають потребу в захисті, тому що вони довіряють страховим компаніям свої гроші, найчастіше, не будучи в стані зробити висновок про надійність своїх вкладень. Тому в кожній країні існує законодавство про нагляд за страховими організаціями, відповідно до якого будується система нагляду.

Державний нагляд за діяльністю суб'єктів страхової справи в Україні здійснюється Державною комісією з регулювання ринку фінансових послуг (ДКРРФП). Даний орган здійснює контроль за дотриманням страхового законодавства, попередження і припинення порушень учасниками страхових відносин страхового законодавства, забезпечення захисту прав і законних інтересів страхувальників, інших зацікавлених осіб і держави, ефективного розвитку страхової справи. В даний час в Україні страхування є однією з найбільше що динамічно розвиваються сфер українського бізнесу. Обсяги операцій на ринку страхових послуг неухильно росли (рис. 1), але 2009 року, на основі даних діаграми, видно, що темпи росту страхового ринку знизилися, розглянемо дану ситуацію детальніше.

На перший погляд, офіційні дані за підсумками 2009 року свідчать про зниження темпів розвитку страхового ринку (табл. 1): українські страховики сумарно по добровільних і обов'язкових видах страхування зібрали 490,6 млрд. грн. страхової премії, що на 19 млрд. перевищило результати 2006 року. При цьому сукупні виплати страхових компаній за 2009 рік склали 274,5 млрд. грн.- вперше



Рисунок 1 - Динаміка розвитку страхового ринку України

в сучасній історії українського страхування цей показник скоротився в порівнянні з попереднім роком (на 17,2 млрд.грн.). Однак у такої невтішної, здавалося б, статистики є цілком позитивні причини. Мова йде не про зниження затребуваності страхових послуг, а про скорочення загального обсягу так званих сервісних страхових операцій, ціль яким - відхід від оподатковування. Свою роль зіграли активні і послідовні дії держави, насамперед ДКРРФП , спрямовані на боротьбу зі страховими схемами. За рік відчутно скоротилися обсяги "схемного" страхування, при цьому реальний ринок істотно виріс: обсяг премій по добровільному майновому й особистому страхуванню виріс на 21%, а премії по добровільному страхуванню відповідальності - на 32,4%.

Таблиця 1 - Страхові премії (внески) і страхові виплати за 2008 рік по Україні

	Страхові премії (внески), млрд грн.	В % к загальній сумі	В % до відповідного періоду 2006г.	Страхові выплати млрд грн.	В % к загальній сумі	В % до відповідного періоду 2006 г.
1	2	3	4	5	6	7
По добровільному страхуванню всього:	291,1	59,3	90,8	110,3	40,2	57,8
у тому числі: - по страхуванню життя	25,3	5,2	24,8	25	9,1	20,1
- по особистому (зокрема страхування життя)	64	13	121,1	38,3	14	115,2
-по майновому страхуванню	185,6	37,8	121,2	45,9	16,7	141
-по страхуванню відповідальності	16,2	3,3	132,4	1,1	0,4	98,7
2.По обов'язковому страхуванню, всього:	199,5	40,7	132	164,2	59,8	140,8
- по ОСАЦВ (автоцивілка)	53,7	10,9	109,1	27,5	10	143,5
-по обов'язковому медичному страхуванню (ОМС)	140,7	28,7	144,8	132,5	48,3	141,8
Всього по всім видам страхування	490,6	100	104	274,5	100	89,2

Підсумки року, що пішов, показали, що, хоча схемний бізнес і знаходить нові ніші (у перестрахуванні, у страхуванні фінансових ризиків), схеми поступово ідуть з ринку. З рис.2 видно, що найбільша питома вага в загальному обсязі страхових премій займає майнове страхування 37,8% і це цілком обґрунтовано, тому що майнове страхування включає власне страхування майна і підприємницького (фінансового) ризику і страхування цивільної відповідальності, що найбільш затребувано в умовах ринкової економіки. Серед обов'язкового страхування найбільш вагома вага займає ОМС 70,5% від загального обсягу по обов'язковому страхуванню.

Рисунок 2 - Структура страхової премії по видах страхування за 2009р.

Але при аналізі страхових виплат ситуація кардинально змінюється (рис.3): майже половина всіх страхових виплат приходиться на ОМС 48,3%, а сума премій по майновому страхуванню в 4 рази перевищує суму виплат і складає 45,9 млрд. грн., і тільки лише по страхуванню життя сума надходжень приблизно дорівнює сумі виплат.

Рисунок 3 - Структура страхових виплат по видам страхування за 2009р.

Страхування життя є дуже важливою галуззю страхування, тому що про ступінь розвитку страхування в цілому судять по цьому показнику.

Таблиця 2 - Динаміка премій по страхуванню життя за 2004-2009рр.

роки	2004	2005	2006	2008	2008	2009
премії по страхуванню життя	79,8	139,7	104	149,4	102	25,3
щорічний рост		1,75	0,74	1,44	0,68	0,25

За даними табл.2 і рис.3 можна судити про те, що відбувається скорочення внесків по страхуванню життя, і особливо різкий спад спостерігається в 2008 році, так звичайно, як відзначалося вище, на це вплинуло скорочення так називаного схемного страхування. Поступове відмовлення страховиків від фінансових (зарплатних) схем, що протягом 2000-2005 р. були основним локомотивом росту страхового бізнесу, спостерігався так само й у 2005 році. У 2006 році деякі компанії відмовилися від цих схем, у 2007 дана тенденція збереглася. Дотепер, по визнанню самих страховиків, їхня діяльність значною мірою будувалася на схемах так названого "зарплатного" страхування, що дозволяли страховим компаніям заощаджувати на податках.

Компанії, що відмовилися від схемного страхування, осмислюючи стратегію розвитку, вирішили очистити свої баланси звітності від псевдострахования, тим самим, підвищуючи свою конкурентноздатність і на твердій базі приступаючи до освоєння ринку страхування життя. Але чи цілком готові самі страховики до реального довгострокового страхування життя. У цьому зв'язку необхідно сказати кілька слів і про такий вид страхування, що, здавалося б, не має прямого відношення до даного виду страхування. Страховики нагромадили великий досвід в області реалізації закону "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів", освоїли нові технології роботи з масовим клієнтом, створили мережі дистрибуції і врегулювання збитків, обслуговування клієнта.

Ситуація з «автоцивілкою» склалася така, що приходиться прикладати спеціальні зусилля по реабілітації і закону про ОСАЦВ і всієї страхової галузі. Відзначають, що страхова галузь Укаїни в минулий період зростала головним чином завдяки внескам по автоцивілці. Але, заробляючи на ОСАЦВ деякі страхові компанії створювали проблеми для всієї галузі, у тому числі і для сегмента страхування життя.

Тут у повний ріст устає проблема завоювання довіри того страхувальника, що по своїй добрій волі збирається прийти до страховика, щоб укласти з ним договір страхування життя на 10-15-20 років. Цей потенційний страхувальник зараз міцно задумається над тим, а чи можна і чи варто довірити свої засоби страхової компанії, з огляду на свій особистий досвід взаємодії зі страховиком при врегулюванні збитку й одержанні виплат по ОСАЦВ? Але ж саме власники автомобілів у більшій своїй частині і є представники саме того середнього класу, на який, як відзначено вище, головним чином і повинні розраховувати страховики, готуючи програми по страхуванню життя і навчаючи агентів. Проблема формування позитивного іміджу страховика, в ідеалі - символу надійності і стабільності, зберігає свою актуальність.

Таким чином, з вище приведених даних можна ще раз підкреслити той факт, що в населення немає довіри до страхових компаній і більшість з них мають неясне представлення про ринок страхових послуг. Хоча стало вже традицією пояснювати таку непоінформованість українських громадян їх низькою страховою культурою (частка тих, хто розглядає страхування як економічно вигідний спосіб боротьби з небезпеками, виросла за рік усього лише з 36 до 38%).

Однак одною лише страховою культурою тут не обійтися: не можна шукати рішення проблем винятково на стороні споживачів послуг. Інша сторона -українськи страховики - теж досить далекий від ідеалу. Страховики як і раніше залишаються информационно закритими, хоча визначена тенденція до поліпшення на ринку намітилася. Достовірну інформацію про себе регулярно розкривають не більш 60 лідерів ринку, тобто близько 30% від усіх зареєстрованих компаній.

В усім світі крім річного звіту популярним і необхідним способом розкриття інформації є рейтинг надійності. Він виставляється незалежним рейтинговим агентством і дозволяє, як зіставити цікавлячу страхову компанію з конкурентами, так і довідатися про основні ризики, зв'язаних з її бізнесом. Подібної інформації бухгалтерські звіти компаній надати не можуть. Таким чином, рейтинг є инфраструктурно значимим елементом фінансового ринку, оскільки допомагає компаніям знижувати витрати при пошуку і виборі партнерів по страхуванню, при прийнятті рішень про інвестиції в страховий бізнес.

Підходи до присвоєння рейтингів на Заході й в Україні трохи відрізняються. Рейтинг західних агентств опирається на фінансові характеристики компанії. Такий метод прийнятний в умовах надійної й адекватної звітності, що надають страховики. У нашій країні звітність страховиків часто не відбиває реального положення справ, а тому підхід, пропонований рейтинговим агентством "Експерт РА", передбачає докладний аналіз якісних характеристик страхового портфеля, а також конфіденційних даних управлінської звітності компаній. По суті, у нашій країні рейтинг є єдиним способом реально зіставити страхові компанії.

Найбільші національні страховики, розуміючи важливість формування цивілізованих ринкових відносин і один з одним, і зі страхувальниками, першими в 2001 році пройшли процедуру присвоєння рейтингу. За ними потягнулися більш дрібні компанії. У підсумку за чотири роки рейтинг одержали близько 60 компаній.

Компанії без рейтингу - це майже окремий світ усередині українського страхового ринку. Тут свої "чемпіони" - організації, що збирають мільярди гривень по страхуванню життя, або активно співробітничають з такими ж безрейтинговими закордонними перестрахувальниками. Значну частку "альтернативного" ринку складають "напівживі" компанії, що практично не проводять операцій. І, нарешті, третя складова - компанії, що займаються власне страхуванням і працюють як у роздрібному, так і в корпоративному сегментах.

Якщо два перших типи компаній не представляють серйозної небезпеки для звичайних споживачів страхових послуг, оскільки навіть не зіштовхуються з ними, то компанії останньої групи попадають у зону ризику. В основному цю групу ризику формують регіональні компанії, що існують за рахунок зв'язків з місцевими адміністраціями і за рахунок розвитку КАСКО й ОСАЦВ. Як правило, вони не проводять активних маркетингових програм, і страхувальник про них нічого не знає. При цьому їхнє фінансове становище, а також перспективи роботи відрізняються. Рейтинг надійності дозволяє компаніям групи ризику виділитися з маси безликих учасників ринку й у той же час позиціоніровати себе страховиком, що розвивається, информационно відкритим для партнерів і піклується про свою репутацію.

Структура діючих рейтингових оцінок "Експерт РА" така, що більшість компаній зосереджена в класі А. У класі В гравців поки мало, клас З не представлений узагалі. На жаль, ринок не може складатися тільки з кращих. Кращі - це його вершина, основна ж маса страховиків - компанії середнього і низького рівня, поки не мають рейтингів надійності.

Перехід від тарифних воєн до більш тонких інструментів боротьби за клієнта змушує страховиків підвищувати ступінь інформаційної прозорості. Компаніям, що планують закріпитися на ринку і розвиватися разом з ним, рейтинг необхідний.

На 1 січня 2007 року в Державному реєстрі страховиків зареєстровано 575 страхових компаній, таким чином, за минулий рік зі страхового ринку пішло 198 компаній, а за 2005-2006 року - близько 200 страховиків. Найбільш великі з діючих представлені в табл. 3.

Таблиця 3 - Найбільші страхові компанії без обліку страхування життя за 9 місяців 2008 року

Компанія	Премії без обліку страхування життя,млн грн.	Виплати, млн. грн.	Кількість договорів, тис. шт.	Страхова сума, тис. грн.	Внески, всего, млн грн.	Частка страхування життя, %
Оранта	25 688,20	11124,5	17 784,60	4872085,9	26537,0	3,2
АСКА	21 752,8	9768,2	-	-	21794,6	0,2
КСК	18 205,4	9929,3	363,3	17673267,1	18652,9	0,2
Гарантія	16 227,10	5833	2068,6	6319914,80	18 506,10	12,3
ТАС	8873,7	4621,5	172,3	1041 536,70	9217,1	3,7

Це пов'язано, насамперед, з тим, що почато реформу нормативів фінансових показників страхових компаній: змінилися правила розміщення страхових резервів і вимоги до складу і структури активів, прийнятих для покриття власних засобів страховиків. Як видно, не всі страховики зможуть привести свої активи в порядок: деякі з них будуть шукати нових інвесторів, підуть з ринку, або перемінять власників, або перекваліфікуються в страхових брокерів. В даний момент, по оцінці експертів, активи, прийняті в покриття власних засобів, відповідають новим вимогам на 64%.

Іншими словами, якби нормативи для активів, прийнятих у покриття власних засобів, заробили вже в 2006 році, те тоді розмір власного капіталу страховиків скоротився б у 3,5 рази. При цьому 36% недорозміщених активів приходилися б на частку перестрахувальників і дебіторську заборгованість.

Скорочення числа страхових компаній відбулося не тільки за рахунок рішучих дій регулятора, але і за рахунок низки злиттів і поглинань на ринку великими страховиками дрібних регіональних компаній. На думку експертів, ця тенденція збережеться і надалі .

Майбутній вступ України у ВТО надає найважливішого значення розвиткові системі страхування. Так, донедавна поява іноземних страхових компаній на українському ринку були досить мінімальним: ці компанії в основному обслуговували своїх транснаціональних клієнтів. Слід зазначити, що раніше за законом сукупна частка закордонного капіталу не могла перевищувати 15% від сумарного статутного фонду російської компанії, а компаніям, у капіталі яких іноземцям належало більш 49%, було заборонено займатися страхуванням життя й обов'язкових видів страхування. Відповідно до нової редакції Закону про страхування, прийнятого 17 січня 2005р., сукупна частка участі іноземних компаній у капіталах українських страховиків збільшується з 15% до 25%, а компанії з країн Євросоюзу допускаються до обов'язкового страхування і страхування життя. Тому, іноземні страхові компанія активніше почали працювати в Україні, інвестуючи свої засоби і, одержавши тим самим можливість працювати на українському ринку в національному режимі.

За даними ДКРРФП, на 0008 частка іноземців у сукупному статутному капіталі українських страховиків складає 14,28%. За підсумками 2005 року цей показник складав 8,7%.

Іноземні страховики в Україні в першу чергу будуть націлені на довгострокові види страхування: це в першу чергу страхування життя і пенсійне страхування, що практично тільки починають розвиватися в Україні. Прихід західних страхових компаній на український ринок можна пояснити тим, що багато страхових програм у розвитих країнах майже вичерпали свої запаси, а український ринок страхування недокапіталізований і перебуває в стадії свого розвитку.

Безсумнівно, при вступі України у ВТО відповідно до генеральної угоди виникає питання реалізації основних принципів ВТО: вільного руху капіталу, товарів, робочої сили і послуг, тобто прийняття визначених стандартів. Тому українськи страховики щоб уникнути негативних наслідків висувають свої вимоги - це, насамперед, заборона на прямі міжнародні страхові операції, тобто на довгострокове страхування життя, тому що цей вид страхування в Україні самий вигідний і перспективний.

Але разом з тим для приходу іноземних страховиків в Україну існують стримуючі фактори: по-перше, ця недосконалість законодавчої бази, по-друге, невідповідність українського страхового ринку міжнародним стандартам звітності (МФСО). Отже, без роботи зі світових стандартів фінансової звітності Україна не зможе розраховувати на повноправну участь у глобальному економічному просторі - це найважливіший крок для функціонування ринкової економіки.

В Україні сьогодні багато страхових компаній у притул підійшли до необхідності підготовки звітності міжнародних стандартів. Існуюча ж на даний момент українська звітність в основному орієнтована на потребі держави, що не відбивають об'єктивної картини бізнесу з погляду інвесторів. Але разом з тим в Україні існують страхові компанії, що складають фінансову звітність для акціонерів по МСФО. Так, страхова компанія "Оранта" перша серед тих, що впровадила МСФО ще в 2000р. Міжнародні стандарти фінансової звітності гарні не тільки для інвесторів, але і для того, щоб страхові компанії могли ефективно керувати власним бізнесом. При переході на МСФО страховикам необхідно звернути увагу на рівень кваліфікації своїх співробітників, тому що сьогодні в Україні відсутнє достатня кількість фахівців, що володіють необхідними знаннями і досвідом підготовки фінансової звітності відповідно до міжнародних вимог.

Отже, з розвитком страхового ринку і майбутнім вступом України у ВТО особливо актуально встає питання фінансової стійкості страхових компаній. З одного боку, це як основний фактор розвитку страхового ринку України, тільки надійні і стабільно працюючі компанії зможуть залучити потенційних клієнтів, особливо в найбільш значиму сферу страхового бізнесу - страхування життя. З іншого боку, вітчизняним страховим компаніям просто необхідно зміцнювати фінансову стійкість для протистояння в конкурентній боротьбі з іноземними страховиками.

2. Фінанси страхової компанії

В даний час страхові компанії функціонують практично на тих же принципах організації фінансів, що і комерційні підприємства. Тому правомірно відносити страхову ланку до децентралізованих фінансів. Однак існує думка, що, оскільки в основі організації фінансів страхової компанії лежать ті ж принципи, що і при організації фінансів будь-якого іншого комерційного підприємства, немає необхідності виділяти страхування в окрему ланку фінансової системи, а розглядати його в рамках фінансів підприємства.

Проте, фінанси страхової компанії мають цілий ряд особливостей, що зв'язано, насамперед, з авансовим характером взаємин між страховиком і страхувальником і необхідністю розміщення тимчасово вільних коштів , що знаходяться в керуванні страховика, на фінансовому ринку. Це визначає проміжне положення страхування і як ланки фінансової системи, і як елемента кредитної системи держави, де страхові компанії входять у третій рівень, складаючи, разом з недержавними пенсійними фондами, інвестиційними компаніями, фінансовими компаніями, кредитними союзами, ланка, називана спеціалізованими небанківськими кредитно-фінансовими установами. Однак фінансовий характер відносин при наданні страхового захисту - формування, розподіл і використання фондів коштів - підтверджує функції і роль страхування як елемента фінансової системи.

Розглянуті вище особливості функціонування страхування говорять про необхідність виділення і вивчення фінансів страхових компаній як самостійної ланки фінансової системи держави, і так само економіко-фінансові основи діяльності страхової компанії відрізняються від інших видів комерційної діяльності в умовах ринку. Відмінності стосуються, насамперед, питань формування фінансового потенціалу і підтримки фінансової стійкості страховика.

У момент організації страхової компанії першим і вихідним елементом фінансового потенціалу стає власний капітал, що у процесі діяльності поповнюється за рахунок різних джерел (прибутку, результатів інвестиційної діяльності, емісійного доходу). Проведення страхових операцій припускає акумулювання страхової премії, причому збір внесків із всіх учасників страхового фонду супроводжується виконанням зобов'язань страховика по страхових виплатах лише деяким з них. Із суми зібраних страхових внесків здійснюється фінансування витрат страхової організації на ведення справи, закладених у структурі тарифу.

Прийняття великих ризиків на страхування ставить страхову компанію в несприятливе положення з погляду платоспроможності. У такій ситуації страховик змушений використовувати механізми перестрахування. Придбання перестрахувального захисту засновано на виплаті перестрахувальної премії. Разом з тим у перестрахуванні існують і зворотні канали руху грошових потоків: комісійна винагорода за договір перестрахування і тантьема. У свою чергу в первинного страховика формується депо премій по перестрахуванню (виставляння депозитів) як фірма гарантії виконання зобов'язань перестрахувальника. Належна премія по перестрахуванню не перелічується перестрахувальникові, а заноситься на спеціальний рахунок у перестрахувальника. Операції гарантує перестрахувальникові визначені відсотки, що передбачаються в договорі. Тим самим первинний страховик здобуває додаткові інвестиційні ресурси і доход. Характер відносин по формуванню депо премій залежить від фірми й умов договору перестрахування, від цілей учасників цього договору.

Другий по значимості фактор фінансової надійності страхової компанії - інвестиційна діяльність, що приносить страховикові значний інвестиційний доход на основі використання тимчасово вільних засобів страхових резервів.

Специфіка надання страхової послуги як основного напрямку діяльності страхової організації складається в її органічному зв'язку з іншими видами діяльності. У їхньому числі перестрахувальне, інвестиційне, фінансова, надання різних послуг і т.п. Ці види діяльності носять вторинний характер стосовно власне страхування, однак грають винятково важливу роль у діяльності страхової організації, у формуванні і нарощуванні її фінансового потенціалу.

Потужність фінансового потенціалу страхової організації є передумовою її успішної діяльності на ринку. Розміри фінансового потенціалу страховика визначаються обсягом і якістю фінансових ресурсів, що знаходяться в його розпорядженні. Ці фінансові ресурси являють собою грошові доходи і надходження, використовувані страховою організацією для здійснення операцій страхування і перестрахування від моменту висновку договорів страхування до виконання зобов'язань по них у виді страхових виплат, а також для здійснення інвестицій і інших витрат, що забезпечують ведення договорів страхування, економічне стимулювання співробітників, удосконалювання і підвищення якості страхових продуктів.

Полягаючий в основі страхових операцій ризик об'єктивно обумовлює вимоги до обсягів і якості фінансових ресурсів страхової організації, що повинні відповідати величині і структурі прийнятих на страхування ризиків.

Фінансовий потенціал страхової організації складається з двох частин - власного і притягнутого капіталу, причому притягнута частина капіталу в значній мірі переважає над власною. Це обумовлено специфікою страхової діяльності. Страхування засноване на створенні грошових фондів, джерелом яких є засоби страхувальників, що надійшли у формі страхових премій. Ці засоби не належать страховикові, вони лише тимчасово, на період дії договорів страхування, знаходяться в розпорядженні страхової компанії і призначені для здійснення страхових виплат. За умови беззбиткового проходження договору вони або переходять у дохідну базу, або повертаються страхувальникам у частині, передбаченої умовами договору. Цю частину капіталу неправомірно вважати позиковим капіталом, тому що позиковий капітал надається під відсоток і повинний бути повернутий кредиторові в повному обсязі. Можливість перетворення цих засобів через якийсь час у доход страховика обґрунтовує коректність визначення "притягнуті засоби" або "притягнутий капітал". Вони тимчасово можуть бути використані страховиком і тільки як інвестиційне джерело.

У складі притягнутого капіталу страховика є елементи, що з повною впевненістю можна назвати позиковим капіталом - це кредиторська заборгованість, наприклад заборгованість по оплаті праці, і власне позиковий капітал - банківський кредит. Цей елемент у схемі займає чисто умовне місце. Страхові організації іноді прибігають до послуг банку в разі потреби одержання кредиту для виплати заробітної плати і т.п. Однак таке відбувається вкрай рідко, тому кредит - не настільки значимий елемент притягнутого капіталу.

Головна і визначальна особливість організації страхового бізнесу - наявність специфічних фінансових резервів, що мають строго цільове призначення. Утворення подібних фондів відбиває сугубо галузеву специфіку страхування. По своєму змісту цей фонд являє собою відкладені виплати страховика. Сформований за рахунок притягнутих засобів, фонд протистоїть зобов'язанням по відшкодуванню збитку. Його величина і структура залежать від того, якими видами страхової діяльності займається страхова компанія.

Структуру капіталу, що знаходиться в розпорядженні страхової організації, можна представити на зразковій схемі балансу (табл. 4).

Таблиця 4 - Баланс страхової організації

Актив	Пасив
Вкладення (майно)	К А П І Т А Л	власний
		Притягнутий

Величина власного капіталу має істотне значення на початковому етапі функціонування страхової компанії при одержанні ліцензії на право займатися страховою діяльністю, а також у наступному при проведенні страхових операцій, оскільки в починаючої страхової організації, як правило, ще не сформований значний страховий фонд, здатний протистояти великим збиткам. У цьому випадку страховик може виконати свої зобов'язання за рахунок власного капіталу, що виконує функцію самострахування. Можливість утрати частини власного капіталу для страхової організації означає підприємницький ризик, властивої даної галузі.

Власний капітал складається зі статутного капіталу, додаткового капіталу, резервного капіталу і нерозподіленого прибутку. До перерахованих елементів можуть бути додані фонд соціальної сфери і фонд нагромадження. Формування власного капіталу здійснюється шляхом внесення внесків засновниками і наступним поповненням із прибутків від страхової діяльності, доходів від інвестування засобів, а також шляхом додаткової емісії акцій.

Статутний капітал страхової організації формується з вкладів у грошовій формі його учасників-засновників.

Джерелами утворення додаткового капіталу є:

-засоби, отримані в результаті переоцінки об'єктів основних активів;

-емісійний доход від розміщення акцій;

-засоби, безоплатно передані іншими організаціями.

Страхова організація повинна мати визначений обсяг власного капіталу. Нормативний рівень власного капіталу виконує функцію забезпечення платоспроможності страховика по майбутніх зобов'язаннях.

Резервний (запасний) капітал страхової організації не має галузевої специфіки і формується за рахунок чистого прибутку відповідно до законодавчих і установчих документів. Резервний капітал не протистоїть ніяким фінансовим зобов'язанням і служить доповненням до статутного капіталу. Резервний капітал при визначених обставинах може бути використаний на покриття невиробничих витрат, збитків, а також для погашення облігацій суспільства і викупу акцій у випадку відсутності інших засобів.

Фінансові ресурси страхової організації постійно знаходяться в русі і в тимчасовому аспекті являють собою фінансові потоки. Фінансовий потік - це динамічний ряд різниць між надходженням і витратою фінансових ресурсів за визначений період часу незалежно від джерел їхнього утворення.

Унаслідок розмаїтості видів діяльності кругообіг засобів страхової організації являє собою взаємодію декількох щодо самостійних грошових потоків, що схематично зображені на рис.4. Рух грошових коштів страхової організації розділено по сферах її діяльності.

1. Поточна страхова діяльність. Сюди включаються страхові внески, збитки, доходи, витрати й інші потоки коштів , зв'язані з операціями страхування, співстрахування і перестрахування.

2. Інвестиційна діяльність. Ця сфера включає рух грошових коштів, зв'язаних з покупкою і продажем цінних паперів, заставних під нерухомість, нерухомого майна й інших інвестиційних активів.

3. Фінансова діяльність. Охоплює рух грошових коштів, що обслуговують випуск акцій і викуп раніше проданих акцій, одержання позик і погашення боргів, виплату дивідендів власникам акцій.

страховий послуга надійність компанія

Рисунок 4 - Кругообіг засобів страхової компанії

По завершенні звітного періоду підсумки руху грошових коштів страхової організації відбивають у формі фінансової звітності "Звіт про рух грошових коштів", що має велике аналітичне значення для цілей керування.

Однією з найважливіших умов організації страхової справи є контроль фінансової надійності страховиків. Позитивні тенденції в розвитку страхової справи в нашій країні обумовлюють теоретичну актуальність і практичну значимість питань, зв'язаних з фінансовою надійністю.

3. Характеристика фінансової надійності страхової компанії

Зацікавленість людей у страховому захисті - це основа існування страхових компаній, які пропонують різноманітні види страхових послуг і виступають на ринку їх продавцями, маючи на меті одержання прибутку. Якщо немає зацікавленості з боку страхувальників у придбанні страхових послуг, страховик не в змозі існувати. Адже тільки за умови реалізації свого специфічного товару компанія створює страхові резерви, здійснює інвестування, накопичує доходи. Таким чином, страхувальникові у відносинах із страховиком належить вирішальна роль.

Особливістю діяльності страховика є забезпечення страхового захисту за умови акумулювання коштів у вигляді надходжень страхових премій до страхових резервів. Страхові резерви є коштами страхувальників, які тимчасово перебувають у розпорядженні страховика. Використання коштів страхових резервів має цільове призначення. Страховик у змозі їх використовувати тільки у разі настання страхового випадку за укладеними ним договорами страхування.

Страховик, на відміну від промислових і комерційних підприємств, приймає від страхувальника гроші не в обмін на суто матеріальний товар або послуги, а в обмін на послугу, яка забезпечує страховий захист у вигляді майбутніх страхових виплат тільки тим страхувальникам, які зазнали збитків і потребують фінансової допомоги. Ця особливість (тобто "плата наперед") потребує певних гарантій щодо здатності страхової компанії відповідати за своїми зобов'язаннями перед страхувальниками. Однією з гарантій є фінансова надійність страховика.

При оцінці фінансової надійності страховика постає потреба застосовувати кілька критеріїв:

- розмір власних коштів;

- правильність розрахованих тарифних ставок;

- наявність збалансованого страхового портфеля;

- величину страхових резервів, адекватних сумі взятих страховиком на себе зобов'язань;

- ефективність розміщення страхових резервів;

- перестрахувальницькі операції.

Фінансова надійність страховика - це спроможність страховика виконати страхові зобов'язання, прийняті за договорами страхування та перестрахування у випадку впливу несприятливих чинників.

Існують законодавчі вимоги до власних коштів страховика, які мають бути сформовані за рахунок вкладів засновників і прибутку. Статутний фонд - головний елемент функціонування будь-якого суб'єкта господарської діяльності незалежно від форми власності. Він є сумою вкладів засновників для забезпечення життєдіяльності компанії. Порядок формування статутного фонду регулюється чинним законодавством та статутними документами.

Страховик у ході діяльності повинен мати не тільки статутний фонд, а й значний обсяг власних коштів, вільних від зобов'язань. Такими коштами є гарантійний фонд та вільні резерви. До гарантійного фонду страховика належать спеціальні та резервні фонди, а також сума нерозподіленого прибутку. Вільні резерви - це частка власних коштів страховика, яка резервується з метою додаткового забезпечення фінансової надійності.

Фінансова надійність страховика залежить від правильного розрахунку тарифних ставок, які є ціною за страхову послугу. Цей розрахунок не може бути зроблений без урахування збитковості страхової суми страховиком. Виходячи з обсягу та рівномірності розподілу ризику, частоти настання страхових випадків, обсягу доходу компанії на основі статистичних даних за кілька років страховиком розраховується тарифна ставка.

Ще один критерій фінансової надійності страховика - достатність страхових резервів, які відображають обсяг страхових зобов'язань за укладеними договорами страхування. Розмір страхових резервів має бути адекватний прийнятим страховим зобов'язанням. Виконання страхових зобов'язань в першу чергу має здійснюватися за рахунок коштів страхових резервів, а їх достатність обумовлено правильно визначеною тарифною ставкою. Акумульовані у страхові резерви премії деякий час перебувають у розпорядженні страховика і можуть бути інвестовані з метою одержання додаткового доходу. Проте тимчасово вільні кошти страхових резервів, інвестовані страховиком, підлягають регулюванню з боку держави, бо вони є коштами страхувальників і мають бути повернуті їм при настанні страхової події. Активи страховика, сформовані за рахунок страхових резервів, є гарантією виконання його зобов'язань та повинні розміщуватися з метою забезпечення ліквідності, диверсифікації, надійності та прибутковості.

Фінансова надійність страховика забезпечується і таким інструментом, як перестрахування. Висока вартість об'єктів, які можуть бути прийняті на страхування, незбалансований страховий портфель, коливання результатів діяльності страховика можуть негативно вплинути на його фінансову надійність. Проте при перестрахуванні страховик, приймаючи на страхування крупний ризик, не тільки передає його частку перестраховику, а й продовжує нести відповідальність перед страхувальником у повному обсязі. Тому страховик має правильно визначити розмір власного утримання зобов'язань. Справді, якщо розмір зобов'язань буде надто високим, то в разі настання страхового випадку в страховика може бути недостатньо коштів для покриття збитків страхувальників.

Розмір власного утримання має бути залежним від галузі страхування, а також від характеру та ймовірності ризику, ступеня схильності до нього, можливого максимального розміру збитку, обсягу власних коштів страхової компанії.

Дотримання страховиком перелічених критеріїв фінансової надійності є гарантією для страхувальників, які в обмін на сплачені гроші отримують від страховика запевнення щодо страхового захисту.

Проведення страхування потребує спочатку внесення страхової премії, а потім - надання страхової послуги у вигляді виплати страхової суми і страхового відшкодування. Моменти надходження страхових премій і виплати страхового відшкодування, як правило, не збігаються, і це дає змогу страховикові акумулювати значні кошти у вигляді страхових резервів. Розмір цих резервів на будь-який момент має бути постійно достатнім для виконання страховиком умов договору страхування.

Міжнародний досвід розрахунку розміру страхових резервів показує, що вони формуються за рахунок страхових премій з урахуванням наявності у страховому портфелі страховика видів страхування та терміну дії договору страхування. Методика розрахунку страхових резервів визначається залежно від виду та строку дії договору страхування.

Через неоднаковий розподіл ризику та різну структуру тарифної ставки як джерела формування страхових резервів страхові резерви у ризикових видах страхування і страхуванні життя мають відмінності у складі та методах визначення. При страхуванні життя згідно з особливостями його проведення формуються резерви зі страхування життя. За видами страхування, відмінними від страхування життя, формуються технічні резерви.

Формування резервів зі страхування життя здійснюється відрахуванням частини страхової премії, яка передбачена для забезпечення страхових виплат (нетто-премії), та частини інвестиційного доходу від розміщення тимчасово вільних коштів страховика.

Технічні резерви - це показник, який виражає грошову оцінку обов'язків страховика за страховими зобов'язаннями, і одночасно - сума коштів, що є гарантією виконання зобов'язань перед страхувальниками з огляду на наявні у портфелі страховика договори страхування.

Технічні резерви дають змогу страховику бачити загальний обсяг відповідальності за діючими договорами їх страхування.

Резерви зі страхування життя мають у своєму складі резерви довгострокових зобов'язань (математичні резерви); резерви належних виплат страхових сум. Страховики країн ЄС, які здійснюють ризикові види страхування, формують резерви премій та резерви збитків. При цьому майже 2/3 обсягу річної премії припадає на резерв збитків і 1/3 - на резерв премій. Систему технічних резервів ілюструє рис. 5.

Рисунок 5 - Система технічних резервів, згідно з директивами ЄС

Резерви премій являють собою резерв незароблених премій; додатковий резерв ризиків, що не минули.

Резерв незароблених премій складається з частини страхових премій, які надійшли за договорами страхування, що укладені у звітному періоді, але стосується терміну дії договору страхування, що припадає на наступний звітний період.

Резерв незароблених премій за своїм змістом є не резервом, а статтею розмежування обліку отриманих страхових премій між суміжними звітними періодами.

4. Порядок та етапи оцінки платоспроможності страховиків

Основним показником діяльності страхової компанії є платоспроможність - можливість своєчасно і в повному обсязі відповідати за своїми зобов'язаннями, тобто означає здатність у будь-який наперед час виконувати зобов'язання із укладених договорів страхування. Зобов'язання поділяються на : зовнішні - це зобов'язання перед страхувальниками, бюджетом, позабюджетними цільовими фондами, контрагентами, своїми партнерами, їх обсяг є основним при визначенні рівня платоспроможності страховика; внутрішні зобов'язання - це зобов'язання перед засновниками, акціонерами, філіями, працівниками. У Законі України «Про страхування» визначено умови, які забезпечують відповідний рівень платоспроможності страхової компанії :

- наявність сплаченого статутного фонду;

- наявність гарантійного фонду;

- створення страхових резервів, достатніх для майбутніх страхових виплат;

- перевищення фактичного запасу платоспроможності страховика над розрахунковим нормативним запасом платоспроможності.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 6 - Умови забезпечення платоспроможності страховика

Принциповим моментом є введення маржі платоспроможності над розрахунковим. На будь-яку дату фактичний запас платоспроможності страховика повинен перевищувати розрахунковий нормативний запас платоспроможності. Маржа платоспроможності встановлює деякий рівень , вихід за який викликає регулюючі дії зі сторони страхового нагляду. Цей рівень повинен бути достатньо високим, щоб дати можливість здійснити втручання в справи компанії на першій стадії виникнення фінансових труднощів чи з метою виправлення становища, або з метою мінімізації втрат для страховиків. Маржа платоспроможності повинна бути такою, щоб забезпечити високий рівень ймовірності того, що компанія здатна виконувати свої зобов'язання протягом певного проміжку часу. Гарантом платоспроможності страховиків є адекватні зобов'язанням страхові резерви і власний капітал.

Формування зобов'язань страховика суттєво відрізняється від аналогічного процесу, що здійснюється всіма іншими комерційними суб'єктами. Страховик має закріплені договором страхування зобов'язання перед кожним страхувальником, які виражені страховою сумою за даним договором, але це не означає, що зобов'язання страховика рівні сукупній сумі страхових зобов'язань, оскільки страхування за своєю суттю передбачає імовірнісний характер настання страхових випадків і певний розподіл збитку. Сукупні зобов'язання страховика визначаються тією частиною страхових внесків, що призначені для виплат. А засобом розрахунку цих зобов'язань є страхові тарифи, саме він визначає кількість премій і страхових зобов'язань.

Абсолютна величина статутного капіталу повинна розглядатися як критерій платоспроможності страховика, оскільки вимоги про достатність капіталу щодо прийнятих зобов'язань перекривають шлях страховику, який не виконав цей норматив, можливість виходу на ринок страхових послуг. Основним єлементом платоспроможності страховика є страховий тариф, який дає можливість сформувати страховий фонд у достатніх розмірах і забезпечити прибуток, який буде прямо збільшувати власні кошти страховика шляхом збільшення статутного як інших фондів, що створюються за рахунок прибутку в процесі розподілу, або опосередковано шляхом залучення коштів юридичних і фізичних осіб, які зацікавлені в отриманні доходу на вкладений капітал. Регулювання тарифних ставок - один із основних важелів жорсткої конкуренції і збереження платоспроможності страховиків.

Однією з умов забезпечення платоспроможності є гарантійний фонд, до якого належать додатковий та резервний капітал, що створюється за рахунок прибутку страховика, а також сума нерозподіленого прибутку. Величина гарантійного фонду не впливає на прийняття обсягів страхових зобов'язань і на рейтинг страхової компанії з погляду на їх платоспроможність.Страховики за рахунок нерозподіленого прибутку можуть створювати вільні резерви.

У визначенні надійності страхової компанії та її можливість ефективного функціонування розраховують показник ліквідності. Ліквідність означає можливість здійснювати поточні виплати з поточних надходжень, тобто здатність платити негайно за своїми терміновими зобов'язаннями.

Зобов'язання страховика складаються з двох груп:

- зовнішні зобов'язання, тобто зобов'язання перед страхувальниками, фінансовими установами, перестраховиками, бюджетом і т. ін.;

- внутрішні зобов'язання - це зобов'язання перед засновниками, представництвами та філіями, співробітниками.

За обсягом перевагу мають зовнішні зобов'язання, які можна поділити на страхові та інші. Обсяг зовнішніх зобов'язань є основним показником для визначення платоспроможності.

У Західних країнах страхові компанії поряд зі страховою діяльністю здійснюють фінансову та інвестиційну, тому у страховика виникають фінансові й інвестиційні зобов'язання, які впливають на його платоспроможність.

Страхові зобов'язання - основна складова зовнішніх зобов'язань. Страхова платоспроможність забезпечується за рахунок двох основних джерел - коштів страхових резервів, які мають бути адекватними взятим зобов'язанням, і власних вільних коштів. З огляду на характер страхової послуги, в основі якої лежить категорія страхового ризику та випадковість його настання, розрахунковий розмір страхових резервів може бути недостатнім для виконання всіх зобов'язань за страховими виплатами. Тому страховик повинен мати вільні від зобов'язань кошти, які може використати для виплат у разі, коли страхові резерви будуть вичерпані.

Коли бракуватиме страхових резервів, страховик повинен буде виконати страхові зобов'язання за рахунок власних коштів. Західний досвід показує, що страховика можна вважати платоспроможним у разі, коли власні кошти перевищують зовнішні зобов'язання.

До власних коштів страховика належить статутний фонд, а також резерви, які формуються за рахунок прибутку, та резерви, які не пов'язані із зобов'язаннями. Сюди слід також віднести нерозподілений прибуток. Наявність значного обсягу власних коштів має важливе значення із самого початку діяльності. Коли страховик не має збалансованого страхового портфеля, а страхові резерви малі й не можуть дати значного інвестиційного прибутку, страховик за рахунок власних коштів може виконати свої зобов'язання. Власні кошти страховика утворюють запас (маржу) платоспроможності.

У Європейському союзі у зв'язку зі специфікою проведення кожного виду страхування та різним розподілом ризику запас платоспроможності визначається окремо за ризиковими видами страхування і зі страхування життя.

У ризикових видах страхування оцінка платоспроможності полягає в зіставленні фактичної платоспроможності з розрахунковою нормативною.

Директивами ЄС передбачено визначати фактичний запас платоспроможності як різницю між активами (крім нематеріальних) і зобов'язаннями. У разі, якщо фактичний запас платоспроможності перевищує розрахунковий нормативний, страхова компанія вважається платоспроможною. Іншими словами, власних коштів, вільних від зобов'язань, разом із страховими резервами має бути достатньо для виконання зобов'язань за страховими виплатами.

Розрахунковий нормативний запас платоспроможності має дорівнювати найбільшій із двох сум, одна з яких обчислюється на підставі страхових премій, а друга - на підставі страхових виплат.

У першому випадку розрахунковий запас платоспроможності визначається на підставі надходжень страхових премій за звітний період, а саме:

Р = [(0,18 * SP1)+(0,16 * SP2)] * (Vs/V) (1)

Де Р1 - розрахунковий розмір на підставі страхових премій;

SP1 - сума надходжень страхових премій до 10 млн евро;

SP2 - сума надходжень страхових премій більше, ніж 10 млн евро (загальна сума страхових премії за винятком SP\);

Vs - загальна сума страхових виплат за винятком виплат, сплачених перестраховиками;

V- загальна сума страхових виплат.

З огляду на досвід західні компанії загальну суму надходжень страхових премій поділяють на дві частини - суму надходжень страхових премій до 10 млн евро і понад 10 млн евро. У разі, якщо страховик має надходження страхових премій понад 10млн євро, вважається, що страховик уклав більше угод страхування, у нього ширше розподілений ризик, а тому він (страховик) більш надійний. У такому разі застосовується "пільговий" коефіцієнт 0,16, інакше він становить 0,18.

Відношення загальної суми страхових виплат (за винятком виплат, що сплачені перестраховиками) до загальної суми страхових виплат виокремлює частку виплат, які сплачені самим страховиком, причому воно повинно бути не меншим від 50 %. У разі, коли фактично цей коефіцієнт менший за 50 %, він береться в розмірі 50 %.

У другому випадку розмір розраховується на підставі страхових виплат:

P2 = [(0,26 * V1) + (0,23*V2)] * (Vs/V) (2)

де P2 - розрахунковий розмір на підставі страхових виплат;

V1 - середньорічна сума виплат до 7 млн євро;

V2 - середньорічна сума виплат понад 7 млн євро (загальна сума страхових виплат за винятком V1).

Період розрахунку середньорічної суми виплат установлено три роки, при страхуванні кредитів - сім років. Використання середньорічної суми виплат на відміну від визначення страхової премії за звітний період пов'язане з випадковістю настання страхової події і коливань розміру збитків.

Поділ загальної середньорічної суми страхових виплат на дві частини зумовлений тими самими причинами, що й поділ загальної суми страхової премії.

Перший результат відрізняється від другого тим, що нормативний запас платоспроможності на підставі страхових премій визначається згідно із зобов'язаннями, які прийняті, а нормативний запас платоспроможності на підставі страхових виплат - на основі зобов'язань, що виконані.