Менеджмент банківської системи на прикладі Ощадного банку України Путильського відділення 6799 Чернівецької області

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дипломна робота

на тему: Менеджмент банківської системи на прикладі Ощадного банку України Путильського відділення 6799 Чернівецької області

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Банк як елемент ринкової інфраструктури

1.1 Банківська система та її роль в ринковій інфраструктурі

1.2 Менеджмент банківської діяльності в умовах становлення ринкової економіки

1.3 Фінансовий менеджмент. Банківські ресурси та управління ними

Розділ 2. Економічний стан та розвиток банківського менеджменту державного спеціалізованого Ощадного банку України Путильського відділення 6799 Чернівецької області в умовах ринкової економіки

2.1 Історія створення та розвитку державного спеціалізованого комерційного ощадного банку України

2.2 Аналіз ефективності діяльності державного спеціалізованого Ощадного банку України Путильського відділення 6799 Чернівецької області

Розділ 3. Вдосконалення банківського менеджменту в умовах ринкової економіки

3.1 Система управління в банку

3.2. Менеджмент банківського ризику

3.3 Використання закордонного досвіду розвитку банківської системи в умовах ринкової економіки України

ВИСНОВКИ

Список використаної літератури

Вступ

Ринок є складною багатофункціональною структурою, в умовах якої функціонує багато економічних інститутів, одним з яких є банківська система.

Банки є особливими фінансовими інститутами і організаційними центрами ринку позичкових капіталів, тобто сукупності взаємовідносин, де об'єктом угоди виступає грошовий капітал та формується попит і пропозиція на нього.

Грошовий ринок та ринок капіталів являють собою вторинні ринки позичкових капіталів. Кожний з цих ринків має власний інструментарій, тобто конкретні фінансові цінності, що обертаються на них.

Україна, як і інші колишні держави СРСР, переходить до нової економічної системи що базується на ринкових відносинах. Ринковій економіці необхідна відповідна банківська система, яка формується та постійно вдосконалюється.

Багатогранність форм власності, конкуренція між суб'єктами ринку, прискорений розвиток ринкових відносин вимагають особливо тонкого і вмілого управління. Система управління повинна забезпечити умови, при яких кожен керівник певного рівня вважав би своїм найважливішим завданням організацію активного пошуки можливостей підвищення результативності праці. Разом з тим вона повинна мати спроможність до застосування методів саморегулювання і самовдосконалення, спрямованих на широке застосування нових високоефективних організаційних форм і методів управління, технологій та наукового і технічного досягнень.

Фінансовий менеджмент спрямований на управління рухом фінансових ресурсів і фінансових відносин, які виникли між господарськими суб`єктами в процесі руху фінансових ресурсів. Відповідь на запитання, як керувати цим та відносинами, що їх обумовлюють, складає зміст фінансового менеджменту.

Фінансовий менеджмент являє собою процес розробки мети управління фінансами і здійснення впливу на них за допомогою методів і важелів фінансового механізму. Таким чином, фінансовий менеджмент включає в себе стратегію і тактику управління.

Ціль роботи - аналіз банківської системи та вдосконалення банківського менеджменту в умовах ринкової економіки.

Об'єктом дослідження дипломної роботи є Путильське відділення 6799 Ощадного банку України Чернівецької області.

Робота складається із вступу, трьох розділів, висновку, списку використаної літератури.

Розділ 1. Банк як елемент ринкової інфраструктури

1.1 Банківська система та її роль в ринковій інфраструктурі

Ринок є складною багатофункціональною структурою, в умовах якої функціонує багато економічних інститутів, одним з яких є банківська система.

Банки є особливими фінансовими інститутами і організаційними центрами ринку позичкових капіталів, тобто сукупності взаємовідносин, де об'єктом угоди виступає грошовий капітал та формується попит і пропозиції на нього. Разом з тим, рух грошових потоків через ринки позичкових капіталів є не що інше, як одна із форм існування фінансів. Розрізняють два види руху фінансів: прямі фінанси (вони здійснюються у вигляді грошових потоків між підприємцями чи нефінансовими корпораціями) та непрямі фінанси, рух яких проходить через банківську систему. Таким чином, через банк і здійснюється рух непрямого потоку фінансів. Існує два види ринку позичкових капіталів: первинний та вторинний. На первинному ринку здійснюється розміщення фінансових вимог, наприклад: відкриття рахунків в банку, створення боргових зобов'язань. Вторинний ринок позичкового капіталу складають фінансові вимоги, строк платежів по яких не наступив.

В свою чергу, ринок позичкових капіталів не є однорідним. В ньому розрізняють грошовий ринок та ринок капіталів. Грошовий ринок пов'язаний з короткостроковими банківськими операціями терміном до одного року. Ринок капіталів обслуговує середньострокові та довгострокові операції банків. Він поділяється на іпотечний ринок (операції з листами під заставу) та фінансовий ринок (операції з цінними паперами). Особливістю фінансового ринку є те, що суб'єктами його є не тільки банки, але й фондова біржа, а об'єктом операцій виступають як цінні папери приватних підприємців, так і державні інститути.

Грошовий ринок та ринок капіталів являють собою вторинні ринки позичкових капіталів. Кожний з цих ринків має власний інструментарій, тобто конкретні фінансові цінності, що обертаються на них.

Вони розрізняються по статусу (акція чи облігація), по типу власності (приватна чи державна), по терміну дії, ступеню ліквідності та характеру ризику (банкрутний чи ринковий). Банки є однією з найважливіших структур ринкової економіки. Банківська діяльність суттєво підвищує ефективність суспільного виробництва, сприяє росту продуктивності праці.

Україна, як і інші колишні держави СРСР, переходить до нової економічної системи, що базується на ринкових відносинах. Ринковій економіці необхідна відповідна банківська система, яка формується та постійно вдосконалюється.

Банки слід характеризувати як фінансові організації (чи навіть підприємства), які виробляють, зберігають, надають, розподіляють, обмінюють, контролюють грошові кошти та обіг грошей та цінних паперів.

В історичному плані банки початково виникли як приватні, комерційні утворення, що представляють елементи торгово-ринкової інфраструктури. Державні банки виникли пізніше приватних і стали співіснувати з ними таким чином, що кожний зайняв свою нішу в економічному просторі.

В період соціалізму в нашій країні банківська система представляла собою повну державну монополію на банківські грошові операції. Вже в перші роки перебудови виявилося, що існуюча банківська система не задовольняє потреби проведення ефективної кредитно-грошової політики. В 1987 році нарівні з Держбанком СРСР були засновані спеціалізовані банки для обслуговування окремих галузей, сфер економіки. В число таких банків ввійшли: Зовнішекономбанк, Промбудбанк, Агропромбанк, Житсоцбанк, Ощадбанк. Це було безуспішне намагання врятувати централізовану загальнодержавну банківську систему шляхом її часткової модернізації.

Коли вже сформувалася концепція переходу до ринкової економіки, стало ясно, що банківська система, яка склалася і укоренилася в економіці, підлягає координальному реформуванню. Хоч банківська система приналежна будь-якій економіці, тільки в умовах ринкової економіки вона набуває ролі центрального інструменту фінансового управління. Банки, як центри управління фінансово-кредитними процесами, мають важливе значення в ринковій економіці.

Банки представляють собою сильний інструмент в структурній політиці та регулюванні економіки, яка здійснюється шляхом перерозподілу фінансів, капіталу у формі банківського кредитування, інвестицій, необхідних для підприємницької діяльності. Банки можуть направляти грошові кошти, фінансові ресурси у вигляді кредитів в ті галузі, де капітал знайде найкраще використання.

Розглянемо структуру та функції банківської системи в економіці ринкового типу. В такій економіці кредитно-банківська система представлена великим набором банків та пов'язаних з ними різноманітних кредитно-фінансових установ. В організаційному аспекті банківська система є сукупністю взаємопов'язаних та взаємодіючих банків, кожний з яких виконує функції, які випливають з його призначення. Розрізняють емісійні, комерційні, інвестиційні, іпотечні, ощадні банки, різні фінансові компанії (пенсійні, соціальні, інноваційні). В сукупності всі ці фінансово-кредитні установи утворюють банківську кредитну систему.

Емісійний банк (центральний банк) - має монопольне право виписку білетів (грошових знаків, банкнот). Основним його завданням є проведення державної політики в сфері грошового обігу, кредиту, регулювання діяльності всієї банківської системи. Цей банк завжди націоналізований і його діяльність знаходиться під контролем держави. Тому його називають державним або центральним банком.

Комерційні банки - найбільш універсальний тип банків, що займаються широким колом операцій, в тому числі надання кредитів промисловим, торговим та іншим підприємствам переважно за рахунок грошових коштів у вигляді депозитних вкладів. Такі банки здійснюють також різноманітні комерційні послуги та операції. Звичайно, вони не є державними.

Інвестиційні банки - спеціалізуються на фінансуванні та довгостроковому кредитуванні різних підприємств і цілих галузей. Розрізняють фінансові інвестиції, здійснювані шляхом купівлі банком цінних паперів, а також реальні інвестиції, що здійснюються шляхом вкладання капіталу в промисловість, будівництво та інші.

Іпотечні банки - спеціалізуються по наданню довгострокових позик під заставу нерухомості.

Інноваційні банки (або фонди) - здійснюють кредитування (в основному пов'язані з деяким ризиком) на всіх етапах інноваційного процесу створення і впровадження різних наукових розробок.

Ощадбанки - є простими фінансово-кредитними установами для заохочення вільних грошових коштів населення, включаючи операції з цінними паперами.

На Україні банківська структура представлена двома рівнями: Національним банком та комерційними банками різноманітних форм власності, спеціалізації, територіального рівня.

Національний банк України /НБУ/ був організований в 1991 році на базі колишньої Української республіканської контори Держбанку СРСР і його обласних управлінь. Він представляє собою систему єдиного банку і включає центральний апарат, розташований в м.Києві, Кримське республіканське відділення та 24 обласних управління. Управління НБУ діють від його імені в межах наданих їм повноважень та функцій. Вони підзвітні банку (Правлінню).

Керуючим органом НБУ є Правління, склад якого призначається Президією Верховної Ради України. Голова правління обирається по представленню Голови Верховної Ради строком на чотири роки. НБУ повинен бути незалежним, але підзвітний Верховній Раді і безумовно не підпорядкований Кабінету Міністрів України. Голова Правління НБУ може входити до складу Кабінету Міністрів. Верховна Рада щорічно затверджує основні напрямки грошово-кредитної політики, а також розглядає звіт про роботу НБУ і затверджує розподіл його прибутків. Крім того, на протязі 199І-1992 років Верховна Рада України практикувала прийняття рішень щодо визначення оперативної діяльності НБУ: збільшення загальних обсягів кредитування, надання цільових кредитів на поповнення обігових коштів, погашення заборгованості підприємств державного сектора, позик сільського господарства та інше. З другої половини 1993 року НБУ спільно з Кабінетом Міністрів почав встановлювати офіційний курс (організаційний) національної валюти.

Національний банк України є банком першого рівня. Він виконує традиційні функції, характерні для Центрального банку держави, є емісійним та розрахунковим центром держави, банком-батьком та банкіром уряду. НБУ надано монопольне право на випуск грошей в обіг.

НБУ несе відповідальність за створення матеріально-технічної бази виробництва власної валюти, він визначає організаційно-технічні основи здійснення готівково-грошового обігу:

· правила зберігання, перевезення та інкасації грошової готівки;

· правила виконання касових операцій банками та господарськими суб'єктами;

· створює і керує резервними фондами банкнот та монет;

· встановлює ознаки платоспроможності грошових знаків.

Як розрахунковий центр країни, НБУ встановлює правила проведення безготівкових розрахунків господарюючими суб'єктами, а також організовує розрахунки між комерційними банками в Україні. Він представляє інтереси держави у відношеннях з центральними банками інших країн, в міжнародних фінансово-кредитних установах.

НБУ встановлює правила організації та проводить реєстрацію комерційних банків, видає ліцензії на ведення валютних операцій, здійснює нагляд за діяльністю комерційних банків на території України.

Основним економічним завданням банку є забезпечення стабільності національної грошової одиниці. На його розв'язання спрямована створювана ним система грошово-кредитного регулювання.

Методи впливу, які використовуються НБУ для проведення в життя грошово-кредитної політики, знаходяться в процесі становлення. Можливості використання операцій на відкритому ринку обмежені нерозвиненістю ринку цінних паперів в Україні.

В практиці роботи НБУ активно використовуються такі методи грошово-кредитного регулювання, як:

· рефінансування (облікова та кредитна політика);

· регульований договір обов'язкових резервів;

· регулювання ліквідності комерційних банків.

На протязі 1992-1994 років НБУ не вдалося забезпечити стабільність грошей. Темпи інфляції в Україні в цей період виявились одними з найбільш високих в СНД. Причини таких високих темпів інфляції в певній мірі викликані недоліками в проведенні грошово-кредитної політики. Проявились організаційно-технічні труднощі становлення міжбанківських розрахунків, слабкою виявилась фінансова політика держави.

Вплив цих факторів виявився особливо відчутним у зв'язку з особливостями структури економіки України: високої питомої ваги виробництва, засобів виробництва, перевага важкої та добувної промисловості. Уряд відмовився від використання системи жорстких бюджетних обмежень по відношенню до підприємств-виробників. З кінця 1992 року система державного врегулювання цін, яка широко застосовувалася, сама виступала додатковим фактором розкручування інфляції, надавши їй найбільш рушійний стрибкоподібний характер. На наявність значного потенціалу подальшого розвитку інфляції в Україні вказувало значне перевищення темпів росту оптових цін на споживчі товари та послуги на протязі 1993-1994 років. І тільки в 1995-1996 роках за рахунок монетарної політики НБУ інфляція була в значній мірі приборкана.

Комерційні банки - основна ланка кредитної системи країни, яка включає в себе кредитні установи, які здійснюють різні банківські операції для своїх клієнтів на базі комерційного розрахунку. Для цього вони використовують не тільки свій власний капітал, але й залучений фінансовий капітал у вигляді вкладень, депозитів міжбанківських кредитів та інших джерел. При цьому залучені кошти, як правило, значно перевищують обсяги власного капіталу комерційних банків.

На початку своєї діяльності комерційні банки створювалися переважно як галузеві. Так, в Україні були створені Укрлегбанк, Укрбудбанк, Укрмонтажспецбанк, Укрміжвузбанк, Енергобанк, Поштбанк та інші. Ці банки повинні були сприяти вирішенню перш за все проблем всередині галузі, прискоренню темпів НТП на підприємствах галузі, збільшенню об'єктів виробництва та підвищенню якості випущеної продукції. Галузеві міністерства та підпорядковані їм підприємства створенням своїх банків намагалися мобілізувати як найбільше грошових коштів на розвиток галузі та стати незалежними від кредитної та фінансової політики, яка провадилась державою через так звані спеціалізовані банки - Промбудбанк, Агропромбанк, Житлсоцбанк.

Поступово статус комерційних отримали державні спеціалізовані банки. Так, на базі республіканського Житлсоцбанку був організований Укрсоцбанк, Агропромбанку - АПБ "Україна" АТ, Промбудбанку - ПІБ. Таке роздержавлення вказаних банків привело до створення в банківській системі України нерівних умов для діяльності банків, зробивши важким становище новостворених. Адже колишні державні спеціалізовані банки були забезпечені приміщеннями, офісною технікою, транспортними засобами, кадрами, мали велику і солідну клієнтуру. Їм і тепер надається значна допомога з боку держави і НБУ. Новостворені комерційні банки такої бази не мали.

Більш правильним за колишніми державними банками було б залишити статус державних спеціалізованих банків, через які направлялась би державна кредитна і фінансова (політика) підтримка пріоритетним напрямкам розвитку економіки. Так в більшості країн така підтримка надається розвиткові сільського господарства, науки, державним підприємствам, житловому будівництву та іншим.

В умовах ринкової економіки суттєві зміни пройшли в банківському контролі. Якщо раніше банки відігравали роль державних контролерів за діяльністю суб'єктів господарювання, то в наш час цей контроль здійснюється на партнерських відносинах між банками та їх клієнтами. Правда, в окремих випадках держава накладає на банки контроль за окремими господарськими операціями їх клієнтів. Наприклад, за повнотою здачі в банк виручки готівковими грошима та виконанням касової дисципліни.

Комерційні банки класифікуються за рядом ознак. В залежності від форми власності вони підрозділяються на приватні і державні. Зараз в Україні державними комерційними банками є лише Ексімбанк (експортно-імпортний банк) та Ощадбанк.

По формі організації серед приватних банків переважають акціонерні у вигляді товариств відкритого або закритого типу. Верховна Рада України останніми змінами і доповненнями в Закон "Про банки і банківську діяльність" заборонила комерційним банкам виступати у формі АТ закритого типу і всім існуючим останнім треба перереєструватись в АТ відкритого типу.

Комерційні банки в залежності виконуваних операцій 6увають універсальними і спеціалізованими. Зараз на Україні всі комерційні банки прагнуть бути універсальними, хоча далеко не всі вони виконують весь спектр банківських операцій. Спеціалізованих банків поки що немає. Правда, окремі банки почали створювати спеціалізовані філіали (інвестиційні, депозитні та інші).

В залежності від території діяльності комерційні банки поділяються на міжнародні, республіканські та регіональні. Міжнародні банки утворюються за участю іноземного капіталу і можуть мати відділення (філіали) в інших країнах. На Україні вони тільки починають зароджуватися. Перший - Український Міжнародний банк та інші. Їх створення не підтримується НБУ через завалювання ключових порцій, до яких відноситься банківська справа, що являє собою велику небезпеку для нашої економіки, що перебуває в стані глибокої економічної кризи, що супроводжується інфляцією. В подальшому, коли економічна ситуація в країні нормалізується, не буде перешкод в створенні міжнародних банків, а також у відкритті відділень, філіалів та представництв іноземних комерційних банків. Адже іноземні інвестиції в економіку України швидше будуть здійснюватись через банки, з якими іноземні інвестори звикли працювати і яким вони довіряють.

До республіканських комерційних банків відноситься банк "Україна" АТ, Промінвестбанк України, Укрсоцбанк, Ексімбанк України та Ощадбанк України, які мають розгалужену мережу відділень та філіалів по всій території України. Вони тісно пов'язані з усіма органами державної влади та Правліннями банків. До статусу республіканських наближаються і деякі нові комерційні банки (Градобанк, Приватбанк, АППБ "Аваль", "Укрінбанк"), які виникли разом з початком розвитку ринкової економіки в країні. Свої філіали починають відкривати також багато інших банків. Звичайно, це буде сприяти росту конкуренції в банківській сфері, але в результаті цього покращиться якість та збільшиться кількість банківських послуг, тощо.

Порядок створення і діяльність комерційних банків регламентується Законами України "Про банки і банківську діяльність", "Про господарчі товариства", "Про цінні папери і фондові біржі", "Про підприємництво", "Про іноземні інвестиції" та інші, а також Тимчасове положення про порядок створення, реєстрацію комерційних банків та здійснення нагляду за їх діяльністю, затвердженим Правлінням НБУ 17 липня 1992 року, з значними змінами і доповненнями у нього на протязі останніх років.

Таким чином, в умовах ринкової економіки банки відіграють важливу роль. Вони представляють собою потужний інструмент в структурній політиці та регуляції економіки, шляхом перерозподілу фінансів, капіталу у вигляді банківського кредитування, інвестицій, необхідних для підприємницької діяльності. Банки сприяють направленню грошових коштів, фінансових ресурсів у вигляді кредитів в ті галузі, де капітал знаходить найкраще корисне використання.

1.2 Менеджмент банківської діяльності в умовах становлення ринкової економіки

При всій багатогранності поглядів та підходів до шляхів виходу з кризи очевидно, що іншого шляху, як формування сучасного ринку, в нас немає. Але ринок тільки тоді в змозі нормально функціонувати, якщо ми зможемо оволодіти його законами. Також очевидно, що при відсутності енергійної підготовки кадрів на строго концептуальній основі теорії управління неможливий нормальний розвиток ринкових відносин.

Багатогранність форм власності, конкуренція між суб'єктами ринку, прискорений розвиток ринкових відносин вимагають особливо тонкого і вмілого управління. Система управління повинна забезпечити умови, при яких кожен керівник певного рівня вважав би своїм найважливішим завданням організацію активного пошуку можливостей підвищення результативності праці. Разом з тим вона повинна мати спроможність до застосування методів саморегулювання і самовдосконалення, спрямованих на широке застосування нових високоефективних організаційних форм і методів управління, технологій та наукового і технічного досягнень.

Ефективність економіки лише на одну третину обумовлюється вкладеннями в обладнання та технології. Все інше залежить від інтелектуального капіталу, а саме від кваліфікації керівників, рівня їх компетентності, вміння передбачувати та оцінювати ринкову кон'юнктуру, вчасно приймати рішення та забезпечувати їх практичну реалізацію. Нову економіку повинні створювати нові люди з новим мисленням.

Діяти їм приходиться в перехідний час. Це суттєво ускладнює завдання, але пошук нового - суть і кредо менеджера. Тому дуже важливо глибоко і серйозно вивчати менеджмент як науку управління.

Термін "менеджмент", як правило, практикується широко, тому кожне його визначення буде неповним. В певній мірі можна сказати, що це система поточного і перспективного планування, прогнозування та організації, реалізації продукції і послуг з метою отримання прибутку.

Слова “менеджер” та “менеджмент” використовувалися в англійський мові ще в минулому столітті. Але лише з другою чвертю XX століття вони поступово починають набувати певного значення, у відповідності з яким - “МЕНЕДЖМЕНТ” - специфічний орган функціонуючого комерційного підприємства. Ділове підприємство може функціонувати тільки через свої органи, що означає - через керівництво чи менеджмент. Кожне підприємство незалежно від його правової форми зобов'язане мати керівництво. Але менеджмент ділових підприємств відрізняється від інших видів тим, що метою підприємства, а також і завданням його управління є виробництво товарів чи надання послуг, іншими словами - задоволення потреб клієнтів або задоволення соціальних потреб через ринок.

Менеджмент виробничих підприємств у всіх рішеннях повинен керуватися економічними цілями, його існування та престиж обґрунтовуються економічними результатами діяльності.

Означення поняття "менеджмент" говорить про те, що менеджмент є економічним органом, що функціонує в сучасному індустріальному суспільстві. Кожна дія, кожне рішення, яке приймається менеджером - це заходи економічного характеру. Таким чином, ефективність та діяльність менеджменту можна оцінити лише за допомогою показників економічних успіхів, економічних результатів.

Менеджмент - скоріше практична діяльність, ніж наука чи професія, хоча ним охоплюють як одне, так і друге.

Головне в менеджменті - ставити перед собою цілі, що відповідають інтересам підприємства. В цьому полягає принципова різниця між менеджерами та керівниками підприємства старого типу. У відповідності із ще одним визначенням менеджменту функція останнього полягає в тому, щоб створювати рентабельне підприємство на основі людських та матеріальних ресурсів.

Менеджмент дозволяє підприємству бути чимось більшим, ніж сума його окремих компонентів - капіталу та співробітників. Підприємство - насамперед люди. Звідси випливає третє визначення терміну: менеджмент - це організація роботи людей, співробітників. Отже, приймаючи рішення, менеджери повинні постійно мати на увазі не тільки високу рентабельність підприємства, але й проблеми існування своїх співробітників, а також споживачів, які реально обумовлюють необхідність функціонування підприємства й роботи його менеджерів, заради яких підприємство існує. Кожне рішення, що приймається, повинно свідчити про економічну користь підприємства. Таким чином, забезпечення існування підприємства на ринку можна вважати основним завданням менеджменту. В зв'язку з цим довгостроковому плануванню в його роботі надається велике значення. Одним з важливих завдань менеджменту є також створення нового ринку та збереження швидкого реагування на всі зміни в соціальній сфері ринку.

За західними уявленнями, підприємство створюється і успішно функціонує тільки тоді, коли є широке коло споживачів або клієнтів. Це дає можливість визначити одну з основних цілей підприємства - залучення під свій вплив нових клієнтів. Іншими словами - створення нових ринків: саме за рахунок цього створюються та забезпечуються робочі місця та одночасно задовольняються потреби клієнтів. При необхідності навіть створюються нові потреби у потенціальних клієнтів, що є об'єктивною основою подальшого існування ділового підприємства.

Отже, на підприємство та менеджмент накладаються ще дві дуже важливі функції - функція маркетингу і функція інновацій. Треба мати на увазі, що маркетинг - це не просто продаж вироблених товарів чи надання послуг. Дане поняття набагато ширше, що ми маємо на увазі під збутом. Воно охоплює практично всі сфери роботи підприємства в тій мірі в якій вони впливають на реалізованість виготовлених товарів чи наданих послуг. Ще однією важливою функцією менеджменту є інновації, розробка нових послуг, до того ж більш високого рівня якості. Всі види інновацій представляють собою вирішальний компонент маркетингу. Ось чому ця сфера діяльності також є виключною компетенцією вищого керівництва.

Не можна випускати з-під уваги тієї обставини, що завданням менеджменту в банківській сфері є забезпечення автоматизації складної роботи, що не вимагає кваліфікованої робочої сили, а також переходи до використання співробітників з більш високою кваліфікацією. Крім того, заміна кадрів зумовлюється необхідністю не тільки підвищити рентабельність банку, але стимулювати працю своїх співробітників шляхом створення для них кращих умов праці, встановлювати більш високу зарплату.

Аналізуючи проблеми прибутковості банку і функції його керівництва, треба виходити з того, що прибуток є не причиною існування банку, а результатом його діяльності та здійснення основних функцій банку (маркетинг, інновації, продуктивність).

Одна із найважливіших функцій управління - створювати умови, необхідні для подальшого успішного функціонування банку. Саме тому навіть у банках західних країн основним принципом та орієнтиром менеджменту є максимілізація прибутку та успішне прогнозування ризикових ситуацій. Та чи інша операція банку повинна приносити такий прибуток, який би дозволив акумулювати достатньо коштів, що створюють реальну можливість подолати можливі ризики майбутнього.

Вище керівництво банку самостійно ставить перед собою цілі. Спочатку вони набувають форм жаданого. Потім в процесі розробки конкретних, деталізованих планів і постановки конкретних завдань для окремих сфер діяльності банку ці глобальні цілі співвідносяться з наявними можливостями. Із сказаного випливає, що менеджмент повинен вміло організовувати аналітичну роботу в банку. На перший погляд може скластися враження, що така постановка питання поверхнева. Звичайно, можна говорити, що завдання банку - надавати кредити своїм клієнтам, але більш глибокий аналіз свідчить про те, що завдання банку визначаються споживачами. Отже, банк існує для споживачів, і тільки клієнти, потреби яких задовольняються, дають банку можливість вижити на ринку. Його керівництву належить постійно і ретельно досліджувати ринки, визначати, хто в даний момент є клієнтом банку.

Керівництву банком також необхідно знати, як буде виглядати ринок завтра та післязавтра, куди, в якому напрямку він буде розвиватися в найближчому майбутньому, що будуть очікувати клієнти від банку не тільки сьогодні, але і завтра. З даних такого аналізу може випливати, що робота ведеться зовсім не на тому ринку, що існують інші ринки, на які банк поки що не вийшов і на яких можна працювати ще більш успішно, ніж на нинішньому досить насиченому і навіть перенасиченому.

Вирішуючи проблему про те, чи банк дійсно працює на потрібному ринку, керівництво зобов'язане ретельно аналізувати можливості для розширення об'єму послуг, що пропонуються для даного ринку, а також необхідність освоєння нових ринків.

Аналізуючи становище банку на ринку, слід керуватися тим, що всі ринки безперервно змінюються. Тому зіставляти своє становище на ньому варто не з його минулого та теперішнього вкладу в ринок, а за загальним ринком та його ємністю.

Керівництво банку повинно аналізувати:

- бажане становище банку та ринку послуг, що ним пропонується на даний момент;

- бажане становище банку на нових потенціальних ринках;

- пропонування послуг в об'ємі, який залежить від міри споживчої необхідності;

- виробництво нових послуг, що призначені на виведення на нові ринки;

- можливі зміни організаційної структури банку, якщо виникає необхідність досягнення вищевказаних цілей.

Необхідність у нововведеннях виникає тоді, коли їх вимагає ринок, але керівництво банку повинно саме передчасно визначати їх необхідність та доцільність. Тому в даній сфері йому слід:

- визначати нові види послуг, за допомогою яких банк буде мати відповідну частку ринку.

Такий інноваційний аналіз діяльності банку необхідний для його подальшого ефективного розвитку.

По завершенні глибокого аналізу всіх сторін роботи банку його керівництву слід збалансувати коротко- та довгострокові цілі банку. Йому, й тільки йому, належить визначати, що більш важливо: збільшити свою частку ринку чи підвищити продуктивність вкладеного капіталу. А якщо мова піде про рентабельність вкладеного капіталу, то керівництву належить встановити, де краще інвестувати нові кошти: в підвищення рентабельності діючих вкладень, чи у виробництво нових послуг. І хоча існує багато методів, що виправдовують себе на практиці, втому числі математичних, а також комп'ютерних програм, не можна випускати з-під уваги, що багато речей носить інтуїтивний характер. Зустрічаються високопрофесійні керівники, які в повній мірі оволоділи багатьма сучасними методами управління, але вони працюють гірше, ніж спеціаліст, який має відчуття ринку.

Менеджери стають основним і одночасно найбільш рідкісним фактором виробництва. При відсутності досвідчених менеджерів капітал сам по собі не може займати вигідного застосування. Отже, наявність досвідчених менеджерів стає вирішальним елементом у вирішенні питання про подальше існування банку. В той же час підприємство вище керівництво повинні приймати всіх заходів для того, щоб забезпечити наявність такої чисельності кваліфікованих менеджерів, яка необхідна для успішної роботи в подальшій перспективі.

Отже, одним з важливих завдань менеджменту є постановка співробітникам фірми конкретних завдань, надання їм можливості контролювати свою власну роботу, а також бачити, який внесок в загальні результати діяльності підприємства внесла їх праця. На багатьох західних підприємствах вже не існує генерального директора чи голови вищої ланки керівництва як такого, а є група рівноправних керівників вищої ланки управління.

В сучасних умовах у банках велику увагу надають питанню створення оптимальної організаційної структури. Створюючи її, необхідно мати на увазі, що вона повинна:

- забезпечувати досягнення банком необхідної рентабельності.

Тому організаційну структуру слід створювати, по можливості, простою, чіткою та легкооглядною:

- охоплювати, по можливості, мінімальну кількість проміжних ланок.

Іншими словами, командну та інформаційну системи необхідно створювати не дуже громіздкими.

У нашій країні на даний час великий дефіцит кваліфікованих менеджерів. Дуже важливо виробити методики їх навчання. Вимоги, які пред'являються до сучасного керівника, передбачають насамперед високий професіоналізм та компетентність.

В Україні формується ринок економічних знань та ділових навичок. У Києві функціонує Інститут Менеджменту, який готує кваліфікованих менеджерів. Також для підвищення кваліфікаційного рівня багато сучасних керівників проходять стажування за кордоном.

Звичайно, сучасний менеджмент ще не став у нас справою повсякденної практики, але не можна не відзначити, що зв'язки з іноземними фірмами розширюються. Налагоджуються прямі зв'язки, створюються спільні підприємства. Ознайомлення із закордонним досвідом - це важливо, але потрібно провадити широку підготовку спеціалістів по ринку, маркетингу та управлінню з врахуванням розвитку, функціонування та властивостей внутрішнього ринку.

В умовах інфляції, бюджетного дефіциту, товарної недостатності, невпорядкованості ціноутворення, дуже низького рівня в цілому економічного аналізу, великих недоліків в практиці планування та прогнозування підготовки менеджерів повинна опиратися, насамперед на високі знання в області грошей, кредиту, фінансів. Менеджери повинні володіти глибокими спеціальними знаннями та мати можливість їх поновлювати та поповнювати.

Із врахуванням вкрай складного фінансового становища багатьох наших підприємств та організацій доцільно організувати підготовку людей, спроможних на нестандартні, рішучі дії, що спрямовані на корінні цілі та зміни в господарській ситуації.

Необхідно також суттєво поглибити підготовку не тільки з економічних проблем, але й по праву, психології, соціології, етиці.

1.3 Фінансовий менеджмент. Банківські ресурси та управління ними

Менеджмент у всіх своїх рішеннях керується економічними міркуваннями. Тому будь-яка дія менеджменту - це захід економічного характеру.

Фінансовий менеджмент спрямований на управління рухом фінансових ресурсів і фінансових відносин, які виникли між господарськими суб'єктами в процесі руху фінансових ресурсів. Відповідь на запитання, як керувати цим та відносинами, що їх обумовлюють, складає зміст фінансового менеджменту. Фінансовий менеджмент являє собою процес розробки мети управління фінансами і здійснення впливу на них за допомогою методів важелів фінансового механізму. Таким чином, фінансовий менеджмент включає в себе стратегію і тактику управління. Під стратегією в дачному випадку розуміється загальний напрямок і спосіб використання ресурсів для досягнення поставленої мети. Цьому засобу відповідає певний набір правил та обмежень для прийняття рішень. Стратегія дозволяє концентрувати зусилля на варіантах рішень, які не суперечать прийнятій тактиці, відкинувши всі інші варіанти.

Після досягнення поставленої мети стратегія, як напрям і засіб її досягнення, припиняє своє існування. Нові цілі ставлять завдання розробки нової стратегії. Тактика - це конкретні методи і прийоми для досягнення поставленої мети в конкретних умовах. Завданням тактики управління є вибір найбільш оптимального вирішення проблем і методів та прийомів управління.

Об'єктом управління у фінансовому менеджменті є сукупність умов здійснення грошового обігу та руху фінансових ресурсів.

Суб'єкт управління - це спеціальна група людей (фінансова дирекція як апарат управління, фінансовий менеджер як управляючий), яка за допомогою різних форм керівного впливу сприяє цілеспрямованому функціонуванню об'єкту.

Основне правило фінансового менеджменту - завжди треба прагнути фінансової стійкості.

Динамічність фінансової системи обумовлюється тим, що вона знаходиться у постійно - змінній величині фінансових ресурсів, витрат, доходів, в коливаннях попиту та пропозицій на капітал.

Це забезпечує збільшення та поглиблення зв'язків фінансової системи із зовнішнім середовищем та затруднює процес його управління.

Використання менеджменту як науки має важливе значення для будь-якого виду діяльності. Для ефективного функціонування банків необхідно правильно керувати банківськими ресурсами.

Банківські ресурси - це сукупність грошових капіталів, які знаходяться в розпорядженні банків і використовуються ними для виконання активних та інших операцій /2.ІЗ/. Акумулюючи грошові нагромадження, доходи та збереження юридичних і фізичних осіб, банки перетворюють їх в позичковий капітал, т.т. в грошовий капітал, який потім надається в позику власникам на умовах повернення за оплату у вигляді процентів. Тому банківські ресурси називають банківським капіталом.

Діяльність комерційних банків являє собою залучення грошових коштів і надання їх в позику, або інвестування по більш високих процентних ставках. Вони виступають посередниками між тими, хто має тимчасово вільні кошти і тими, для кого вони необхідні. Метою та рушійним мотивом здійснення такого посередництва є отримання банківського прибутку.

Операції, через які банки формують свої ресурси, мають назву пасивних. Суть пасивних операцій міститься у залученні різних видів вкладів в межах депозитних і зберігаючих операцій, отримання кредитів від інших банків, емісії різних паперів, а також проведення других операцій, в результаті чого збільшуються грошові кошти у пасиві банку.

За своїм економічним змістом ресурси комерційних банків різноманітні. Власні кошти комерційних банків складаються із статутного фонду, а також створених в процесі банківської діяльності резервного страхового та інших фондів. До власних коштів відноситься прибуток до його розподілу, який знаходиться в обігу комерційного банку і використовується в якості банківського ресурсу.

Важливим банківським ресурсом є кошти клієнтів на рахунках, залишки коштів на розрахункових та поточних рахунках підприємств, організацій і установ всіх форм власності, залишки фондів економічного стимулювання і особистого призначення клієнтів, які зберігаються в банку на окремих рахунках: кошти, депоновані з метою забезпечення гаранту платежу при акредитивній формі розрахунків; кошти у розрахунках між установами одного комерційного банку. До банківських ресурсів відносяться грошові збереження населення, які формуються за рахунок поточного особистого споживання і призначені для забезпечення його потреб в майбутньому.

Ресурсами комерційних банків також є кредити, надані іншими банками, які знаходяться на їх кореспондентських рахунках в комерційному банку.

Нарешті, до ресурсів комерційних банків відносяться інші грошові кошти, які створюються у разі проведення ними інших видів пасивних операцій.

В залежності від місця мобілізації банківських ресурсів іх поділяють на мобілізовані самим комерційним банком і отримані від інших банків. На місці комерційними банками мобілізується більша частина ресурсів, наприклад, вклади громадян і депозити підприємств і установ. Для оперативного задоволення додаткових потреб у грошових коштах комерційні банки залучають ресурси, мобілізовані іншими банками.

Ресурси комерційного банку можна класифікувати по прогнозуванню їх розміру. При цьому виділяють ресурси, які піддаються прямому та непрямому прогнозуванню. До ресурсів прямого прогнозування відносяться фонди банків і нерозподілений прибуток. Непрямому прогнозуванню підлягають кошти в розрахунках, залишки тимчасово вільних коштів на розрахункових рахунках підприємств і організацій, деякі інші джерела банківських ресурсів.

З точки зору джерел створення ресурси комерційних банків поділяють на власні і залучені. До складу власних ресурсів включають кошти фондів комерційного банку, які сформувалися при його створенні за рахунок коштів засновників /акціонерів/, а надалі - за рахунок відрахувань від прибутку, а також при необхідності додаткового випуску акцій. До них відноситься і нерозподілений прибуток банку. Власні ресурси - лише початкова точка для створення банківської справи, їх роль в більшій мірі зводиться до гарантованого прибутку та фінансової стійкості комерційного банку, вони в більшій мірі виконують страхову функцію.

Комерційний банк має можливість залучати грошові кошти підприємств, організацій, установ, населення. Для оперативного задоволення своїх потреб в додаткових ресурсах комерційний банк звертається до інших комерційних банків, НБУ або здійснює емісію певних цінних паперів. Другу частину залучених ресурсів комерційний банк мобілізує за допомогою того, що клієнти самі пропонують свої грошові кошти з метою забезпечення їх збереження і отримання доходу.

Серед залучених коштів використовуються як традиційні для комерційних банків України, так і нові для них види ресурсів. Поява другого виду ресурсів пов'язана із залученням банків в нові для них сфери банківської діяльності - операції з цінними паперами, факторингові, лізингові та інші операції. Це призвело до включення в склад банківських ресурсів не тільки грошових коштів в національній на іноземній валютах, але і цінних паперів, майна і пов'язаних з ним майнових прав.

В теперішній час багато більша частина операцій комерційних банків базується на залучених ресурсах, що не знижує ролі власного капіталу.

Менеджмент банківських ресурсів являє собою діяльність, пов'язану із залученням грошових коштів вкладників та інших кредиторів, визначення величини і відповідної структури джерел грошових коштів в тісному взаємозв'язку з їх розміщенням.

Управління ресурсами комерційних банків можна умовно поділити на два рівні - рівень держави і рівень самого комерційного банку. При цьому на кожному рівні управління використовують як економічні, так і організаційні методи. Ці методи прямо і непрямо впливають на величину ресурсів комерційних банків.

На рівні держави управління ресурсами комерційних банків відбивається через різні установи, в основному через НБУ з використанням різноманітних інструментів. Надання НБУ кредитів комерційним банкам безпосередньо впливає на величини їх пасивів. При цьому важливе значення має процентна політика, яка проводиться НБУ при міжбанківському кредитуванні. Адже встановлена НБУ офіційна облікова ставка є фактором регулювання попиту на міжбанківський кредит. Хоч в ряді країн з розвинутою ринковою економікою значення облікової ставки порівняно з іншими інструментами зменшується, в Україні її функціонування обумовлюється особливостями організації ринку банківських ресурсів - перепродажу ресурсів одними комерційними банками іншим комерційним банкам через НБУ.

Другим інструментом, який використовує НБУ, є операції на відкритому ринку. Операції НБУ по купівлі-продажу державних цінних паперів збільшують або зменшують величину пасивів комерційних банків. Отже, операції на відкритому ринку служать, насамперед, для регулювання попиту та пропозицій, але можливості НБУ порівняно невеликі, оскільки на Україні відсутній розвинутий ринок цінних паперів і належне оформлення державного боргу, хоча останнім часом ця справа просувається і ринок державних цінних паперів швидко розвивається.

Встановлення економічних показників регулювання діяльності комерційних банків безпосередньо впливає на величину їх ресурсів. Мінімальний розмір статутного фонду не тільки прямо, але й побічно впливає на величину власного капіталу комерційного банку, оскільки створення інших його фондів взаємопов'язане із статутним фондом. Величина статутного фонду створюється за рахунок відрахувань від прибутку. Практичне співвідношення між розміром власних коштів комерційного банку та сумою активів, зважених з врахуванням ступеня ризику їх втрати, встановлює відносну межу розгортання активних операцій комерційного банку, характеризує його платоспроможність.

Обов'язкові резерви - частина ресурсів комерційних банків, внесених на безпроцентний рахунок в НБУ по його вимозі. Це обмежує можливості кредитування та депозитної емісії, обумовлені перерахуванням коштів по рахунках комерційних банків.

Обов'язкові резерви виконують також функції страхування депозитів та вкладів. Разом з тим. вони в більшості являють собою організаційний метод регулювання ресурсів комерційних банків.

У регулюванні ресурсів важливе місце відводиться показникам ліквідності комерційного банку та мінімального розміру ризику на одного позичальника. Дотримання вказаних показників вимагає підтримки відповідності, на які залучаються та розміщуються кошти. При розміщені ресурсів комерційні банки виходять із ступеня кредитоспроможності клієнтів. При цьому, однак, не виключається можливість розміщення ресурсів серед одного або декількох позичальників. Уникнути цього дозволяють встановлювані НБУ обмеження по видачі кредитів одному позичальнику.

Вказані ці та інші інструменти НБУ у сфері регулювання ресурсів комерційних банків можуть бути ефективними тільки в умовах тісного узгодження їх з податковою політикою, діючим законодавством. Наприклад, високі ставки оподаткування прибутку зменшують грошові кошти, які залишаються в розпорядженні комерційного банку для виплати дивідендів та власного розвитку, а отже, негативно впливають на формування не тільки власного капіталу, але й на операції по залученню внесків та депозитів.

Вилучення ресурсів НБУ для покриття бюджетного дефіциту призводить до зменшення ресурсів в комерційних банків, знижує їх зацікавленість у вдосконаленні роботи по мобілізації тимчасово вільних коштів підприємств, організацій та населення.

Важлива роль в управлінні банківськими ресурсами належить самим комерційним банкам. Для того, щоб мобілізувати тимчасово вільні грошові кошти та перетворити їх в реальні кредитні ресурси, комерційні банки повинні здійснювати заходи, які стимулювали б залучення вкладів і забезпечували їх збереженість.

В розвитку операцій по залученню вільних грошових коштів важливе значення має якість обслуговування клієнтів - наявність інформації при умові залучення коштів у внески, швидкість обслуговування, доброзичливість до клієнтів та інше. Якість обслуговування клієнтів в більшості залежить від кваліфікації апарату банку, який повинен враховувати не тільки свої власні інтереси, але і інтереси клієнтів оплачуваний вкладникам розмір доходу.

За своїм економічним призначенням процент повинен стимулювати концентрацію вільних грошових коштів в комерційних банках, що можливо шляхом використання ними вільних та ринкових ставок депозитних процентів.

Стимулюючий ефект проценту по внескам залежить, головним чином, від рівня та диференціації процентних ставок в залежності від виду, строку вкладу, періоду повідомлення про вилучення та інше. Якщо при визначенні процентної ставки будуть враховані також темпи інфляції, то підвищиться цінність самих грошей, а збільшення внесків допоможе збити ажіотажний попит на споживчому ринку. Крім того, здійснюється підвищення використання грошових нагромаджень та збережень, що буде сприяти розвиткові не тільки комерційного банку, але і народного господарства в цілому.

Залучення коштів вкладників в комерційні банки сприяє зміна порядку сплати процентів, адже більша частина комерційних банків сплачує проценти по внесках один раз на рік. В умовах гострого дефіциту на банківські ресурси комерційні банки почали сплачувати проценти по внесках щоквартально, а то і щомісячно, що дозволило їм залучати кошти за більш низькими процентними ставками.

Одним з напрямів роботи комерційних банків в питанні залучення ресурсів є використання різноманітних видів цінних паперів, наприклад, сертифікатів.

Слід також розвивати спектр банківських послуг для вкладників, що також буде стимулювати збільшення внесення коштів на рахунку в комерційних банках.

Проблема менеджменту ресурсів, залучених комерційними банками, має не тільки кількісну, але і якісну сторону.

Залучати ресурси без розробки питання про їх розміщення немислимо. Перед комерційними банками стоїть завдання ефективного розміщення ресурсів. яке відшкодувало б затрати та принесло банку прибуток, а також забезпечило б виконання пред'явлених НБУ вимог по ліквідності банку. Це можливо при здійсненні комерційними банками тісного взаємозв'язку пасивних операцій з активними.

Більшість комерційних банків в області управління активами використовує метод спільного фонду грошових коштів, який передбачає мобілізацію коштів з послідуючим направленням їх на потреби, які виникають на даний момент. При цьому відсутня чітка політика в розміщенні ресурсів в залежності від строку та джерела їх утворення, ступеня ризику дохідності активів, що в значній мірі негативно проявляється на стані ліквідності банку та його платоспроможності. .Використання такого методу свідчить про недоліки в роботі керівництва комерційного банку, про його консерватизм, підриває імідж банку. Тому окремі комерційні банки в своїй практичній роботі використовують деякі положення методу розподілення активів в той чи інший вид активів в залежності від джерела коштів. Так, власні кошти комерційного банку розміщуються в повільно реалізовані активи, наприклад, в будівлі та споруди, недержавні цінні папери. Метод розподілення активів вимагає чіткого взаємозв'язку конкретного джерела ресурсів з конкретними вкладеннями, що сприяє підвищенню ліквідності та платоспроможності банку. Разом з тим, йому притаманні й недоліки. Основним з них є те, що метод конверсії не дає можливості оперативного маневрування ресурсами в залежності від ситуації, яка склалася. Це в деяких випадках призводить до втрати отримання комерційним банком додаткового прибутку. Так, направлення внесків до запитання в позики і неможливість (з точки зору цього методу) їх використання для придбання цінних паперів може призвести до втрати додаткового доходу банком, можливість отримання якого була очевидною у випадку перепродажу цінних паперів, які користувалися "попитом" на ринку.