- заснування спеціального друкованого видання з питань іпотеки; підготовки до друку навчальних посібників та підручників з питань іпотеки, а також методичних рекомендацій щодо запровадження житлової, земельної та промислової іпотеки;

- організації соціологічних досліджень та вивчення громадської думки щодо запровадження в Україні іпотеки та можливих наслідків функціонування іпотечного ринку.

8. Потребують законодавчого удосконалення правила та механізми функціонування і розвитку страхового ринку в Україні, приведення національного законодавства, що регулює відносини на ринку страхових послуг, у відповідність до стандартів Європейського союзу, забезпечення максимального захисту страхових резервів шляхом впровадження спеціальних дежавних інвестиційних програм, усунення адміністративних бар'єрів для розширення числа пропонованих страхових послуг, щоб страхування стало ефективною та некобхідною складовою життя кожної української родини, сприяло піднесенню національної економіки, входження Укпаїни до Європейського Союзу.

З метою підвищення фінансової надійності страховиків, забезпечення рівних і справедливих умов для всіх, хто працює у сфері іпотечного кредитування, серед першочергових завдань розвитку страхового ринку України пропонується визначити такі:

- розробка та прийняття стандартів страхування у сфері іпотечного кредитування на основі принципів та стандартів, рекомендованих Міжнародною асоціацією нагляду за страховою діяльністю, а також законодавства ЄС у сфері страхування;

- удосконалення системи оподаткування за договорами у сфері іпотечного кредитування (віднесення страхових платежів на валові витрати), а також удосконалення оподаткування страхових виплат фізичним особам з метою стимулювання населення до укладання договорів страхування у сфері іпотеки;

- внесення змін до Цивільного та Господарського кодексів України, законів “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг ”, “Про страхування”, “Про недержавне пенсійне забезпечення” щодо удосконалення договірних відносин в сфері страхування; внесення змін до класифікації ризиків та видів страхування;

- посилення системи державного регулювання ринку страхових послуг; запровадження вимог до страховиків;

- вести спеціальний реєстр активів, що покривають страхові резерви, встановлення абсолютного пріоритету страхових вимог по відношенню до будь-яких інших вимог стосовно активів, які покривають страхові резерви;

- захист прав страхувальників, у тому числі створення альтернативного механізму вирішення спорів на ринку страхових послуг.

9. Потребує вирішення одна з найважливіших проблем у сфері іпотечного кредитування - оцінка вартостей. Її сутність полягає у визначені величини заставної вартості нерухомого майна (або номінальної вартості іпотечного зобов'язання). Під цим потняттям слід розуміти дисконтовану ринкову вартість нерухомості (або ринкову вартість іпотечного кредиту).

Оцінку заставної вартості доцільно було б здійснювати в три етапи: на перших двох слід визначити ринкову вартість нерухомості, що є заставною, на третьому - величину заставної вартості.

На першому етапі фвхівець, який оцінює нерухомість, повинен дослідити економічну ситуацію на відповідному ринку, в результаті чого необхідно зробити висновок про найефективніше використання об'єкта нерухомості в конкретний період часу за наявності певних юридичних, фізичних, фінансових та інших обмежень. Найкращим є варіант використання, який забезпечує найвищий чистий сукупний дохід протягом доволі тривалого періоду.

На другому етапі шляхом застосування трьох основних підходів до оцінки ринкової вартості (витратного, аналізу продажів та капіталізації доходів) визначається ринкова вартість нерухомості.

На перших двох етапах експерту необхідно побудувати свою роботу за загальновизнаними принципами й методами, що використовуються векономічно розвинених країнах. Проте слід мати на увазі, що особливості економічної ситуації в Україні, пов'язані з тривалим перехідним періодом, вимагають обмеженого їх застосування. Передусім це стосується оцінки майнових комплексів підприємств методом капіталізації доходів. Як відомо, не всі фірми надають достовірну інформацію щодо отриманих доходів. Черех це складно розрахувати такий показник, як доходи майбутніх періодів. На сьогодні в україні немає об'єктивних передумов і для широкого використання методу порівняння продажів у ході оцінки виробничих комплексів. До того ж, фондовий ринок у нашій країні мало розвинутий.

Виходячи з вищенаведених факторів, для оптимізації процесу оцінки заставного майна підпиємств (особливо “лежачих”, із відсталою технологією) доцільно оцінювати за методами, що базуються на майновому підході, і який є по суті модернізованим витратним. Такий підхід передбачає застосування чотирьох способів оцінки вартості:

1) метод нагромадження активів, сутність якого полягає у визначенні ринкової вартості кожного активу й пасиву балансу та вирахуванні із сукупної величини активів усієї заборгованості підприємства;

2) метод скоригованої балансової вартості, який є індексним способом оцінки;

3) метод заміщення (використання функціональних аналогів), який полягає у визначенні витрат (у поточних цінах) на будівництво підприємства, аналогічного оцінюваному. В процесі застосування зазначеного методу вносяться корективи на фізичну, функціональну й економічну зношеність підприємства, яке оцінюється.

4) метод розрахунку ліквідаційної вартості, який полягає у зменшенні вартості активів на величину витрат, пов'язаних із ліквідацією.

Слід також зазначити, що в ході іпотечного кредитування бажано використвовувати різні підходи, виходячи з реальних обставин на ринку нерухомості.

В Україні вже набуто певного досвіду управління ризиками іпотечного кредитування купівлі житла на первинному ринку. Для прикладу розглянемо діяльність АКБ “Аркада” із забезпечення надійності житлових іпотечних позик як на первинному так і на вторинному іпотечних ринках.

1. Кредит надається на інвестування будівництва житла, яке стає заставою. Житло, як відомо, є однією із найважливіших потреб людини. Тому позичальник докладає всіх зусиль до того, що не позбутися придбаного житла через несвоєчасне повернення позики.

2. Перший внесок позичальника становить 30-35% від вартості житла. Виконання потенційним позичальником цієї вимоги є частковим підтвердженням його достатньої платоспроможності. Крім того, в цьому випадку позичальник усвідомлює, що в разі неповернення позики він ризикує виратити не лише заставлену нерухомість, а й гроші, витрачені ним на фінансування будівництва заставленого житла.

3. Виконання банком функцій розрахункового центру системи фінансування будівництва житла. Фінансуючи будівництво житла за дорученням своїх позичальників-інвесторів, банк забезпечує цільовий характер використання вкладених коштів. Він має змогу впливати на дотримання будівельниками раніше обумовлених вимог щодо якісних характеристик споруджуваного житла, своєчасності завершенняй ого будівництва і передачі у власність учасникам програми, контролювати оформлення і надання документів, що підтверджують право власності позичальника на заставлену нерухомість. До того ж виконання зазначеної функції дає банку можливість мати дешевші кредитні ресурси за рахунок використання коштів поточних рахунків.

4. Значний термін (до 30 років) надання позички і гнучкий підхід до виплати відсотків за нею. Чим більший кредитний термін, тим більшою є кількість платежів і відповідно тим меншою сума одного з них. Цим обумовлюється і нижчий рівень ризику неповернення кредиту. Гнучкий підхід до виплати відсотків також знижує ризик неповернення позики.

Отже, для оптмізації діяльності банків у сфері житлового кредитування необхідно знайти правильні шляхи до якісного управління кредитним ризиком в умовах обмежених можливостей отримання інформації про кредитспроможність позичальників. Підтвердженням тому є успішний досвід АКБ “Аркада”, де показник прострочення кредитів становить менше 0,1%. У світовій практиці за умови низького (менше 1% від загальної суми портфеля банківських позик) рівня просточення кредитів та широкого запровадження стандартів з іпотечного кредитування LTV (співвідношення заставної вартості і ринкової вартості нерухомоті) не може перевищувати 90%. Економічна ситуація, що нині склалася в Україні, суттєво відрізняється від західноєвропейської. Тому, на думку переважної більшості фахівців, на вітчизняному іпотечному ринку крефіцієнт дисконтування ринкової вартості житла може дорівнювати 1,3 - 1,35.

Насамкінець слід зазначити, що розв'язання назрілих проблем є важливим завданням у процесі підвищення ефективності іпотечного кредитування в цілому і потребує подальшого суттєвого теоретико-методологічного обгрунтування.

Задля визначення єдиних підходів державних інституцій щодо подальшої розбудови іпотечного кредитування житла та іпотечного ринку в цілому, Кабінету Міністрів України доцільно затвердити Концептуальні засаді розвитку національної системи іпотечного та усі свої подальші кроки щодо розвитку іпотечних відносин в Україні базувати на принципах, закладених у цих Концептуальних засадах.

Отже, удосконалення розвитку іпотечного кредитування житла має забезпечити дотримання наступних основних принципів:

- прозорості діяльності учасників ринку житлового кредитування;

- ринкових засад функціонування ринку житлового кредитування;

- забезпечення державної реєстрації прав на нерухоме майно, всіх обтяжень та обмежень цих прав; забезпечення вільного доступу та прозорість функціонування реєстраційної системи за принципом „єдиного вікна”;

- стандартизації процедур видачі, обслуговування та погашення іпотечних кредитів;

- послідовності державної політики у сфері становлення та розвитку національної системи іпотечного кредитування;

- використання міжнародного досвіду у сфері ефективного функціонування дворівневої моделі ринку житлового кредитування;

- регулювання та нагляд з боку держави діяльності учасників іпотечного ринку житла;

- невтручання з боку органів державної влади у поточну діяльність суб'єктів ринку житлового кредитування;

- функціонування іпотечного кредитування житла на засадах конкуренції та обмеження монополізму;

- соціального захисту фізичних осіб-позичальників за іпотечними кредитами.

Таким чином, для розбудови сучасної системи житлового кредитування в Україні, яка б відповідала прогресивним міжнародним нормам, необхідне створення ефективних ринкових механізмів залучення довгострокових фінансових ресурсів в фінансово-кредитну сферу та забезпечення функціонування на цій основі ринку довгострокового іпотечного кредитування із застосуванням сучасної ринкової інфраструктури та фінансових інструментів, що дозволить поступово знизити вартість іпотечних кредитів для населення та суб'єктів господарювання і збільшити строки кредитування.

3.2 Розробка концептуальних засад створення Національної системи іпотечного кредитування

Сприяння створенню та розвитку Національної системи іпотечного кредитування, яка б відповідала прогресивним міжнародним нормам, є одним з пріоритетних завдань держави у сфері економічної політики. Наявність в Україні такої системи дозволить вирішити низку важливих соціальних та економічних проблем. Зокрема, ефективна система іпотечного кредитування сприятиме забезпеченню житлом широких верств населення, збільшенню платоспроможного попиту населення, залученню довгострокових кредитних ресурсів в економіку країни, формуванню потужного фінансового сектору та розвитку економіки в цілому.

В основу Концептуальних засад створення Національної системи іпотечного кредитування необхідно покласти принципи функціонування ринку іпотечного кредитування, які відображають позитивний міжнародний досвід у цій сфері і будуть зрозумілими та прийнятними для національних та іноземних інвесторів. Концептуальні засади мають встановлювати єдині стратегічні підходи, які мають бути покладені в основу державної політики у сфері іпотечного кредитування, що має розвиватися на ринкових засадах із мінімально можливим втручанням держави. При цьому держава повинна забезпечити режим найбільшого сприяння суб'єктам ринку іпотечного кредитування та створити належні законодавчі та загальноекономічні умови, що стимулюватимуть ефективний розвиток цього ринку.

Концептуальні засади поивинні визначати основну мету, завдання, принципи створення та розвитку Національної системи іпотечного кредитування, а також визначають роль та функції держави на ринку іпотечного кредитування.

Концептуальним підходом створення та розвитку Національної системи іпотечного кредитування має бути відповідність принципів функціонування цієї системи як інтересам іпотечних кредиторів, так і інтересам фізичних та юридичних осіб - позичальників. Ефективна система іпотечного кредитування сприяє не лише залученню довгострокових фінансових ресурсів в господарський обіг, а й впливає на вирішення соціальних проблем, зокрема в сфері забезпечення житлом, а також на динамічний розвиток майже всіх галузей економіки.

Основною метою створення Національної системи іпотечного кредитування має бути створення ефективних ринкових механізмів залучення довгострокових фінансових ресурсів в фінансово-кредитну сферу та забезпечення функціонування на цій основі ринку довгострокового іпотечного кредитування із застосуванням сучасної ринкової інфраструктури та фінансових інструментів, які дозволяють поступово знизити вартість іпотечних кредитів для населення та суб'єктів господарювання і збільшити строки кредитування.

Розбудова ефективної системи іпотечного кредитування, в свою чергу, сприятиме вирішенню наступних стратегічних завдань:

- залученню довгострокових фінансових ресурсів національних та іноземних інвесторів в економіку України;

- підвищенню платоспроможного попиту населення та вирішення на цій основі проблеми забезпечення житлом ;

- активізації ринку нерухомості;

- розвитку фондового ринку та ринку фінансових послуг, зокрема банківського, небанківського секторів;

- стимулюванню розвитку економіки в цілому та, зокрема, будівельної і пов'язаних з нею галузей економіки, аграрного сектору.

Становлення ринку іпотечного кредитування відбувається в умовах економічної стабільності та поступового покращення базових макроекономічних показників. Зокрема, наявне стабільне зростання ВВП, низькі темпи інфляції, стабільність національної валюти, зростання зацікавленості внутрішніх інвесторів вкладати кошти у боргові цінні папери тощо. Ці обставини є оптимальними економічними умовами, за яких можна забезпечити динамічний розвиток ринку іпотечного кредитування. Звісно, для подальшого розвитку житлового кредитування існує багато стримуючих факторів, які були розглянуті в Розділі ІІ. Але наявні на поточний стан передумови є достатніми для початку практичного запровадження системи іпотечного кредитування в Україні. Негативні тенденції можна виправити в результаті проведення державою належної економічної політики на принципах, визначених Концептуальними засадами.

Прогресивний міжнародний досвід свідчить про те, що найбільш ефективною і придатною для імплементації в існуючих українських реаліях є дворівнева модель функціонування ринку іпотечного кредитування. Ця модель передбачає наявність первинного та вторинного ринків іпотечного кредитування. Первинний ринок характеризується відносинами щодо надання та погашення іпотечних кредитів у площині іпотечний кредитор - позичальник. Суть функціонування вторинного ринку полягає в рефінансуванні іпотечних кредиторів на первинному ринку шляхом емісії іпотечних цінних паперів, продажу іпотечних активів спеціалізованим іпотечним установам другого рівня (далі - іпотечна установа другого рівня) або передачі цих іпотечних активів у заставу для залучення кредитів для рефінансування.

В Україні існує нагальна потреба у створенні вторинного ринку іпотечного кредитування з огляду на існуючі в банківській системі ризики ліквідності, обумовлені наявною тенденцією щодо фінансування довгострокових іпотечних кредитів за рахунок короткострокових пасивів банків. Саме тому, створення вторинного ринку іпотечного кредитування є одним з основних пріоритетів політики держави у сфері розвитку національної системи іпотечного кредитування. При реалізації цього пріоритету держава не повинна обмежуватися у виборі окремих інструментів та механізмів рефінансування іпотечних кредиторів, а має забезпечити можливість використання різноманітних способів такого рефінансування, які є найбільш прийнятними для іпотечних кредиторів. Зокрема, держава має сприяти введенню в обіг іпотечних цінних паперів, які можуть випускатися безпосередньо іпотечними кредиторами або іпотечними установами другого рівня, які діятимуть в якості фінансових посередників між іпотечними кредиторами першого рівня та потенційними інвесторами в іпотечні зобов'язання - пенсійними фондами, страховими компаніями, інститутами спільного інвестування тощо.

З метою сприяння розвитку іпотечного кредитування та забезпечення необхідної ліквідності ринку та мінімізації ризиків необхідно передбачити участь держави у створенні небанківської іпотечної фінансової установи другого рівня для рефінансування первинних іпотечних кредиторів. На первинному ринку іпотечного кредитування держава поинна сприяти розвитку інфраструктури ринку іпотечного кредитування. Зростання обсягів кредитування може призвести до створення спеціалізованих фінансових установ, діяльність яких обмежуватиметься тільки сферою іпотечного кредитування, наприклад, таких як, “іпотечні банки”, “ощадно-будівельні каси” тощо. Вимоги щодо їх створення та діяльності у сфері іпотечного кредитування мають визначатися відповідними нормативно - правовими актами. Держава має стимулювати запровадження ефективної системи державного регулювання та нагляду за діяльністю фінансових установ - іпотечних кредиторів. При цьому державі доцільно було б утримуватися від безпосередньої участі у створенні і діяльності іпотечних кредиторів першого рівня (крім вже існуючих).

Ефективне функціонування Національної системи іпотечного кредитування передбачає наявність законодавства, яке на комплексній основі забезпечує формування належного правової бази для розвитку іпотечного кредитування, зокрема врегульовуючи такі питання :

- створення єдиної державної системи реєстрації прав власності на нерухоме майно та всіх їх обтяжень та обмежень цих прав;

- встановлення правил випуску та обігу іпотечних цінних паперів і запровадження їх в господарський обіг;

- функціонування Земельного кадастру України;

- створення бюро кредитних історій.

Необхідною передумовою стабільного розвитку вторинного ринку іпотечних кредитів є стандартизація процедур видачі та обслуговування іпотечних кредитів, встановлення правил оцінки платоспроможності позичальників. Розробка та використання у кредитній діяльності банків та небанківських фінансових установ єдиних стандартів іпотечного кредитування є важливим елементом розвитку первинного і вторинного ринку іпотечних кредитів.

З метою розвитку іпотечних відносин та розширення можливостей кредитування економіки в цілому держава повинна сприяти створенню дієвої моделі рефінансування під іпотечні активи.

Система рефінансування іпотечних кредиторів може здійснюватися шляхом:

- надання іпотечним кредиторам кредитів під заставу іпотечних активів;

- розміщення іпотечними кредиторами іпотечних цінних паперів;

- викупу у іпотечних кредиторів іпотечних активів, у тому числі на умовах зворотнього викупу.

Викуп у іпотечних кредиторів іпотечних активів передбачає існування іпотечних установ другого рівня, виключним видом діяльності яких буде рефінансування іпотечних кредиторів. Іпотечні установи другого рівня та банки, які викуповують у іпотечних кредиторів іпотечні активи, формують іпотечне покриття та здійснюють під його забезпечення випуск іпотечних цінних паперів.

Знаменно, що провідна роль у створенні Концептуальних засад створення національної системи іпотечного кредитування має належати державі, тому в цьому важко переоцінити її роль. Держава має проводити політику в кількох серах.

1. Політика держави щодо напрямків іпотечного кредитування.

З огляду на соціальну значимість отримання громадянами власного житла та враховуючи необхідність формування ринку житлових приміщень, держава повинна сприяти придбанню фізичними особами житла з використанням іпотечних кредитів.

При цьому держава зобов'язана сворити умови щодо підвищення платоспроможності населення, включаючи молодь, розраховуватись за іпотечними кредитами шляхом субсидування витрат позичальників по сплаті процентів за іпотечними кредитами. Така підтримка має бути справедливою, адресною, довгостроковою, прозорою та зрозумілою всім учасникам іпотечного кредитування та однаково доступною усім, хто має на неї право.

Держава має забезпечити формування ефективних власників сільськогосподарських земель, які працюють на цій землі, і тому повинна підтримувати іпотечне кредитування купівлі сільськогосподарських земель сільгоспвиробниками під заставу цих земель. Державі слід забезпечити створення ліквідного ринку земель сільськогосподарського виробництва з прозорими та справедливими механізмами ціноутворення.

Держава повинна забезпечити придбання та будівництво об'єктів комерційного використання та придбанню земель під цими об'єктами. Для цьогослід розробити систему податкового стимулювання та сприяти рефінансуванню іпотечних кредиторів, що надають кредити під забезпечення іпотекою.

2.Політика держави щодо забезпечення тимчасовим житлом.

Держава виходить із беззаперечності захисту прав іпотекодержателів на ефективне та швидке відчуження предмета іпотеки у разі непогашення іпотекодателем іпотечного кредиту. З метою захисту соціальних прав фізичних осіб - позичальників, які з різних причин не повернули житловий кредит і їх квартира/будинок були відчуженні, та які не мають достатніх коштів для існування, державі доцільно надати таким особам та їх родинам тимчасове житло.

Тимчасове житло повинно надаватися на обмежений час, на умовах користування з відшкодовуванням комунальних та інших витрат, у розмірі, що забезпечує мінімальні соціальні норми з розрахунку на одного члена родини позичальника, та на визначеній законодавством відстані від міста їх попереднього помешкання.

З метою забезпечення тимчасовим житлом осіб, які мають на нього право, державі доцільно створити фонди житла для тимчасового проживання з урахуванням потреб у тимчасовому житлі. Формування такого фонду, його функціонування та підтримання у належному стані має здійснюватися за кошти місцевих бюджетів та інших джерел, передбачених законодавством.

3. Державне регулювання діяльності первинних іпотечних кредиторів.

З метою захисту інтересів позичальників, інвесторів та іпотечних кредиторів - банків та небанківських фінансових установ, які надають позичальникам іпотечні кредити, державі необхідно здійснювати додаткові заходи регулювання їх діяльності шляхом встановлення пруденційних та резервних вимог до іпотечних кредиторів та іпотечних активів.

4. Державне регулювання діяльності учасників вторинного ринку іпотечного кредитування.

З метою формування вторинного ринку іпотечного кредитування, держава повинна регулювати та наглядати за випуском та обігом іпотечних цінних паперів, наглядати за збереженням та використанням іпотечного покриття лише на цілі виконання зобов'язань перед інвесторами, які придбали іпотечні цінні папери. Держава повинна встановити вимоги до емісії іпотечних цінних паперів і емітентів іпотечних цінних паперів, та буде сприяти захисту майнових прав та інтересів інвесторів.

5. Державне регулювання діяльності страховиків, які здійснюють страхування операцій на ринку іпотечного кредитування.

З метою захисту інтересів страхувальників та вигодонабувачів за договорами, пов'язаними з операціями на ринку іпотечного кредитування, державі необхідно здійснювати заходи щодо регулювання та нагляду за діяльністю страховиків та страхових посередників.

Ці заходи мають бути спрямовані на встановлення вимог стосовно:

- ліцензування та нагляду за діяльністю страховиків у сфері страхування, пов'язаного з іпотечним кредитуванням;

- правил майнового страхування, страхування життя і працездатності позичальника, страхування цивільно відповідальності учасників іпотечного ринку.

6. Державний реєстр майнових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Обов'язковим елементом системи іпотечного кредитування має стати наявність єдиного державного реєстру прав на нерухоме майно, у тому числі землі та їх обмежень.

Державі необхідно здійснювати формування Єдиного державного реєстру прав на нерухоме майно та їх обмежень, виходячи із забезпечення:

- реєстрації прав на нерухоме майно та їх обмежень у реальному вимірі часу (внесення змін до реєстру одночасно з видачею довідки про внесення таких змін);

- принципу публічної достовірності (запис в реєстрі є достовірним, поки інше не буде встановлено судом);

- пріоритету прав осіб, що зареєстрували обмеження прав власника нерухомого майна по відношенню до осіб, які не здійснили таку реєстрацію обмежень;

- вищого пріоритету - переважного пріоритету одного обтяжувача відносно пріоритету іншого обтяжувача на отримання задоволення своїх прав чи вимог щодо одного й того ж нерухомого майна в залежності від моменту реєстрації цих обмежень у реєстрі.

7. Участь держави у створенні іпотечної установи другого рівня.

Іпотечна установа другого рівня має забезпечити диверсифікацію ризиків іпотечних кредиторів, які діють на первинному ринку іпотечного кредитування.

Створення іпотечної установи другого рівня надасть додаткові важелі управління ліквідністю, що робить її придатною для використання в якості дієвої основи для рефінансування іпотечних кредиторів з залученням різноманітних внутрішніх та зовнішніх інвестиційних джерел.

Створення за участю держави іпотечної установи другого рівня сприятиме збільшенню обсягів платоспроможного попиту населення на житло, підвищенню ліквідності та зменшенню ризиків, які виникають при невідповідності структури активів та пасивів банків та небанківських фінансових установ, які надають довгострокові іпотечні кредити, а також опосередкованому залученню ресурсів в житлове будівництво. Роль створеної за участю держави іпотечної установи другого рівня полягатиме у формуванні та сприянні розвитку вторинного іпотечного ринку шляхом викупу права вимоги за іпотечними кредитами та розміщення іпотечних цінних паперів, забезпечених придбаними правами вимоги. Залучені від розміщення власних іпотечних цінних паперів кошти іпотечна установа другого рівня зможе спрямувати на подальше рефінансування іпотечних кредиторів.

За участю держави іпотечна установа другого рівня має створюватись у вигляді небанківської фінансової установи, яка діятиме на ринкових засадах та не займатиметься іпотечним кредитуванням. Її створенню передуватиме розробка стратегії та відповідного економічного обґрунтування її діяльності.

Роль іпотечної установи другого рівня, створеної за участю держави, в процесі підтримки ліквідності іпотечних кредиторів поступово зменшуватиметься по мірі розвитку інституційних інвесторів в іпотечні цінні папери (пенсійні та інвестиційні фонди, тощо). За наявності сформованого власного капіталу така установа в подальшому може бути перетворена на установу, яка здійснюватиме гарантування розрахунків з інвесторами в іпотечні цінні папери.

8. Стимулювання державою розвитку ринку іпотечного кредитування.

Наявність податкових пільг, пов'язаних з іпотечним кредитуванням є дієвим економічним фактором, що стимулює з боку держави розвиток первинного та вторинного іпотечних ринків. Державі необхідно розробити механізми запровадження та застосування пільг по виключенню тих сум із доходу фізичних осіб, що оподатковується, які спрямовані на сплату процентів за іпотечними кредитами.

З метою стимулювання розвитку вторинного ринку іпотечного кредитування державі доцільно запровадити механізм пільгового оподаткування правочинів з купівлі-продажу іпотечних цінних паперів, доходів за ними та доходів від іпотечного покриття, не оподатковуватиме доходи іноземних інвесторів податком на репатріацію, а також доходи від іпотечного покриття, що отриманні іпотечними установами другого рівня та спрямовуються на користь власників іпотечних цінних паперів.

9.Інформування учасників ринку іпотечного кредитування.

З метою формування стабільного ринку іпотечного кредитування державі необхідно встановити вимоги до його учасників щодо прозорого та об'єктивного інформування усіх учасників ринку іпотечного кредитування (позичальників, кредиторів, інвесторів тощо) щодо основних умов, вимог та ризиків у процесі їх діяльності на ринку іпотечного кредитування.

Таким чином, підсумовуючи пріоритетні напрями діяльності держави щодо розвитку житлової іпотеки, слід зазначити, що державі потрібно ще багато чого зробити для формування цивілізованого ринку іпотечного кредитування , але головний принцип, який має забезпечуватися - політика держави повинна бути виваженою, послідовною, цілеспрямованою, прозорою, чесною і відповідати перед всіма учасниками ринку. Тільки в цьому випадку можливо побудувати в нашій країні систему іпотечного кредитування, в якій будуть заціцкавлені населення України, бізнес та сама держава.

3.3 Моделювання впливу факторів на обсяги іпотечного кредитування житла

Обсяги іпотечних кредитів на купівлю та будівництво житла являють собою змінну величину, яка залежить від існуючих умов кредитування фінансово-кредитними установами. Для дослідження впливу факторів на обсяги іпотечного кредитування житла побудуємо економетричну модель, яка відображає характер даного впливу та його статистичну величину.

Для побудови багатофакторної моделі вигляду

Y = + x + x+ …+ +

Y - залежна змінна

x, x, … - незалежні змінні (або фактори)

, ….- параметри моделі (константи), які потрібно оцінити

- неспостережувана випадкова величина. [7;171]

використовуються наступні чинника Хі та залежна змінна У:

У - кількість наданих за 2005 рік житлових кредитів кожним із банків у грошовому вимірі, тис грн;

Х1 - річна відсоткова ставка за іпотечними кредитами.

Очевидно, що річна відсоткова ставка чинить істотний вплив на обсяги іпотечного кредитування житла, оскільки зростання відсотку по виплаті кредиту означає для позичальника додатковий розмір виплат на користь фінансової установи, що може спричинити відмову від користування такою послугою через брак необхідної суми коштів.Таким чином, залежність між даним фактором та залежною змінною є зверненою.

Х2 -максимальний строк, на який надається кредит.

Зростання строку користування іпотечною позикою привертає більшу кількість клієнтів, оскільки для позичальника це дає можливість сплачувати щорічно меншу суму кредиту і відсотків по ньому. Тобто, взаємозв'язок між факторм та незалежною змінною прямолінійний.

Х3 - початковий внесок при наданні кредиту на купівлю чи будівництво житла.

Величина початкового внеску впливає на обсяги іпотечного кредитування житла, оскільки для клієнта суттєво важливе співвідношення між наявною в нього суми коштів, яку він може сплатити відразу та нормативами банку щодо розміру цієї суми.

Х4 -разова комісійна винагорода при отриманні іпотечного кредиту;

Х5 - коефіцієнт LTV - співвідношення між вартістю заставного майна ринковою вартістю нерухомості.

Даний фактор безпосередньо впливає на обсяги житлових кредитів, оскільки банк може надати позичку на купівлю чи будівництво житла лише тому клієнту, заставне майно якого відповідає вимогам банку. Решті позичальників буде відмовлено у наданні послуг фінансово-кредитною установою.

Абсолютні дані наведених показників взято з даних по кредитам на купівлю та будівництва житла відповідно до кожного банку, кількість наданих кредитів в якому аналізується.

Таблиця 3.1

Назва банку	У	Х1	Х2	Х3	Х4	Х5
АТ "Укрексімбанк"	12365	16,5	15	20	0	55
АКБ "Надра"	23510	22,5	30	10	1	60
АКБ"Правекс-банк"	56430,5	17	15	20	1,5	75
АКБ"Аркада"	52342,4	17	15	18	0	70
АППБ"Аваль"	32478,6	18	15	17,5	0	75
АКБ"Приватбанк"	98523,2	12	20	0	0	65
АКБ"Укрсоцбанк"	12453,7	21	20	37,5	0	70
АКБ"Промінвестбанк"	52369,1	16	20	10	0,5	75
"Райфайзенбанк"	72140,8	15,5	20	15	0,3	75
ТОВ"Фінанси та кредит"	53264,6	13	20	30	1	75
АКІБ "Урсиббанк"	38921,5	16	20	20	0	60
"Брокбізнесбанк"	24569,5	19,5	21	20	0	75

За допомогою функції ЛИНЕЙН визначаємо коефіцієнти регресії і будуємо регресійне рівняння:

Таблиця 3.2

1279,07796	3083,281	-929,3791	770,3743	-4852,965	39093,69
587,301095	7809,5642	456,9245	1128,395	1596,303	57028,24
0,86296842	12730,708	#Н/Д	#Н/Д	#Н/Д	#Н/Д
7,55710565	6	#Н/Д	#Н/Д	#Н/Д	#Н/Д
6123935311	972425518	#Н/Д	#Н/Д	#Н/Д	#Н/Д

Отже, регресійне рівння має вигляд

У=39093,69 - 4852,965*Х1 + 770,3743*Х2 -929,3791*Х3 + 3083,281*Х4 + 1279,07796 *Х5

Коефіцієнт детермінації - R2 = 0,86296842. Це значить, що рівняння регресії на 86,3 % пояснює загальний розкид даних відносно середнього значення суми грошових коштів, на яку було надано іпотечні кредити на житло.

Робимо перевірку моделі на адекватність за за F-тестом Фішера

Для цього порібно розрахувати значення F-критичне за р та (n-p-1) ступенями вільностей. Отже, Fкр= 4,39, а значення F-статистики, що розраховане функцією ЛИНЕЙН. F = 7,55710565.

Оскільки в нашому випадку F > Fкр., тоді ми можемо відкинути нульову гіпотезу, тобто модель вважається адекватною. Модель є адекватною дійсності, оскільки підтверджується гіпотеза про істотність зв'язку між залежною і незалежними змінами економетричної моделі.

Перевіримо на статистичну значимість параметри регресії. Це здійснюється за допомогою Т-тесту.

t=

tb0 = 39093,69/57028,24= 0,6855146

tb2 = -4852,965/1596,303= -3,0401274

tb3 = 770,3743/1128,395=0,68271667

tb4=-929,3791/456,9245 = -2,0339882

tb5 =3083,281/7809,5642= 0,39480833 tb6 =1279,07796/587,301095= 2,17789132

Обираємо рівень , = 0,10

Cтупенів вільності: df = 6, рівень = 0,10

За таблицею Ст'юдента tкр. = 1,440

Оскільки tкр для параметрів становить tкр=1.440 (знайдене за таблицями t- Ст'юдента при заданому рівні значимості та ступенях вільності (n-k)) і t> tкр, то можемо зробити висновок про те, що з імовірністю 90% оцінки b2, b4, і b6 є статистично значимими,а коефіцієнти b0, b3, b5 не є статитично значими.

Одними з основних припущень моделі класичної лінійної регресії є припущення про відсутність мультиколеніарності. При наявності мультиколеніарності не можна точно визначити значення параметрів. Для того, щоб визначити зв'язок між факторами побудуємо матрицю кореляції.

Таблиця 3.3

	Y	Х1	Х2	Х3	Х4	Х5
Y	1	-0,76158	-0,09487	-0,5833	0,13295	0,613014
Х1		1	0,396611	0,285872	0,031656	-0,3822
Х2			1	0,21315	0,235236	-0,2286
Х3				1	0,025037	0,025037
Х4					1	0,178538
Х5						1

Як видно з кореляційної матриці фактори між собою корелюють, але зв'язок між ними не істотний, то можна стверджувати, що мультиколінеарності немає. Проте коефіцієнт кореляції між У, Х2, Х4 маленький : -0,09487та 0,13295 відповідно. Це говорить, що зв'язок між показниками не суттєвий, тому ними можна знехтувати. Це такі фактори, як максимальний строк кредитування та разова комісійна винагорода при отриманні іпотечного кредиту на житло. Зв'язок цих показників із обсягом наданих кредитів присутній, але не істотний, тому в подальшому розглядати їх не обов'язково.

Отже вилучаємо Х2 та Х3. Таким чином, кореляційна матриця набуде вигляду:

Таблиця 3.4

	Y	Х1	Х3	Х5
Y	1	-0,76158	-0,5833	0,613014
Х1		1	0,285872	-0,3822
Х3			1	0,025037
Х5				1

Таким чином, можна побачити, що оберненопропорційний зв'язок між обсягом іпотечних кредитів та величиною процентної ставки достатньо суттєвий. Тобто, чим вищий середній рівень відсоткової ставки по банках в Україні, тим меншою є величина наданих кредитів. Саме цей фактор є каменем спотикання для розвитку іпотеки житла в нашій країні, оскільки доходи громадян лишаються низькими. За умови надання іпотечного кредиту на купівлю чи будівництво житла з величиною процентної ставки на рівні 12-15% річних в даному виді кредитування зможуть приймати участь лише 5-8,% населення, коли при зниженні відсоткової ставки до 7% річних кількість потенційних учасників зростає до 40 %. До того ж , доходи українців, які вони бажають інвестувати у придбання житла, рідко підтверджені документально. Ще не так давно “зарплатня у конвертах” була неподоланним бар'єром для отримання іпотечного кредиту. Сьогодні деякі банки опрацювали різноманітні методики оцінки платоспроможності клієнта на основі непрямих ознак, збільшуючи коло потенційних позичальників. В той же час банки вимушені страхувати ризики, що виникають у ході кредитування, і, відповідно підвищують ціну кредитування, знижуючи таким чином його доступність.

Економетрична модель підтверджує істотний обернений зв'язок між обсягом іпотечних кредитів та початковим внеском при його отриманні. Чим більшу суму позичальник вносить до банку при оформленні іпотеки, тим нижчий ризик для банку, тому що клієнт частково підтверджує свою платоспроможність. До того ж для банку це вигідно з тієї позиції, що, кошти, які отримує банк при початковому внеску, генерують прибуток, приблизно в п'ять разів більший за власну величину. Для позичальника ж кращим варіантом є сплата щонайменшими сумами (щорічна), що не так обмежує кінцевий дохід після вирахування зобов'язань по кредиту.

Щодо показнику LTV, то факторна модель виявляє істотну його кореляцію із залежною величиною. Це пояснюється тим, що чим вище оцінена вартість заставного майна, тим ризик банку відносно надання іпотечного кредиту автоматично зменшується. Слід зазначити, що в Україні існує гостра необхідність в наукоково обгрунтованих високоточних методиках експертної грошової оцінки нерухомості, оскільки необхідно навчитися якомога точніше виизначати різницю між сподіваною та фактичною ціною заставного майна.Тобто, оцінка нерухомого майна, що заставляється, має бути максимально обгрунтованою, обережною та виваженою.

Визначимо пареметри регресійного рівняння за допомогою ЛИНЕЙН:

Таблиця 3.5

1286,52692	-1047,0075	-4293,955	47146,77
524,449219	388,787399	1328,068	49082,91
0,84336856	11787,2454	#Н/Д	#Н/Д
14,3584378	8	#Н/Д	#Н/Д
5984847599	1111513229	#Н/Д	#Н/Д

Отже, регресійне рівняння має вигляд:

У = 47146,77-4293,955*Х1 -1047,0075*Х2 +1286,52692*Х3

Модель пояснюється цими факторами на 84,34%

Робимо перевірку моделі на адекватність за F-тестом Фішера, аналогічно як в попередній моделі. Отже, Fкр=4,07, а значення F-статистики, що розраховане функцією ЛИНЕЙН. F =14,3584378. Відкидаємо нульову гіпотезу - модель є адекватною, оскільки F> Fкр і, відповідно підтверджується гіпотеза про істотність зв'язку між залежною і незалежними змінами економетричної моделі.

Використовуючи тест Ст'юдента, зробимо перевірку на значимість коефіцієнтів bо, b1, і b2, b3, Для побудови t- статистики для кожного з параметрів, використаємо наступну формулу:

t=

tbо=-2,6930078

tb1=-3,2332335

tb2=0,96055353

tb3=2,45310102

Оскільки tкр для параметрів становить tкр=1,397 (знайдене за таблицями t- Ст'юдента при заданому рівні значимості та ступенях вільності (n-k)) і t> tкр, то можемо зробити висновок про те, що з імовірністю 90% оцінки b0, і b1, b3 є статистично значимими, b2 - статистично незначимим, тож выдкидаэмо його.

Наступним кроком є тестування гомоскедастичності, тобто про сталість дисперсії кожної випадкової величини.

Таблиця 3.6

Назва банку	y	y^=b0+bixi	ei=yi-yi^
АТ "Укрексімбанк"	12365	-23703,5	293297645	8,60235E+16
АКБ "Надра"	23510	-49467,2	1,164E+09	1,35374E+18
АКБ"Правекс-банк"	56430,5	-25850,5	1,46E+09	2,13073E+18
АКБ"Аркада"	52342,4	-25850,5	1,354E+09	1,83319E+18
АППБ"Аваль"	32478,6	-30144,4	979615077	9,59646E+17	6,36333E+18
АКБ"Приватбанк"	98523,2	-4380,69	432780997	1,87299E+17
АКБ"Укрсоцбанк"	12453,7	-43026,3	536067840	2,87369E+17
АКБ"Промінвестбанк"	52369,1	-21556,5	1,13E+09	1,27629E+18
"Райфайзенбанк"	72140,8	-19409,5	1,401E+09	1,9637E+18
ТОВ"Фінанси та кредит"	53264,6	-8674,65	462738723	2,14127E+17
АКІБ "Урсиббанк"	38921,5	-21556,5	839623662	7,04968E+17
"Брокбізнесбанк"	24569,5	-36585,4	899344621	8,08821E+17	4,96791E+18

=6,36333E+18, а= 4,96791E+18

Fкр.(3;3) =9,28, а отже F< Fкр - отже, існує гомоскедастичність, що відповідно означає, що варіація кожної помилки навколо її математичного сподівання не залежить від значень Х та оцінки параметрів є ефективними.

Будуємо інтервали довіри для параметрів із 8 ступенями вільності та з рівнем довіри = 0,90. Це дасть змогу нам визначити, як знайдені нами оцінки параметрів багатофакторної регресії пов'язані з параметрами узагальненої регресії.

,,

t 0.05 =1,860,

P { -0.02434< 0 < 0.072092} = 0,90

P { 0.350095< 1 < 0.669775) = 0,90

P { -0.02434< 2 < 0.034241} = 0,90

P { -0.03402< 3 < -0.01618} = 0,90

Інтервали довіри для параметра 3 найбільш сталіші ніж для решти параметрів і.

Підставимо фактичні значення факторів досліджуваного підприємства у регресійне рівняння :

0.023877+0.509935*0.132207 +0.02495*(-0.37537 ) - 0.0251*0.381756 = 0,086

Щойно розраховане значення У від фактичного значення, яке надається в таблиці 3 має відхилення 41,9 %.

Для оптимізації подальшого розвитку житлового кредитування можна запропонувати удосконалення управління факторами, вплив яких на залежну змінну був встановлений даною економетричною моделлю.

З метою вдосконалення управління процентними ставками доцільно було б дотримуватись наступних рекомедацій та застосовувати низку обмежень щодо їх розміру. Зокрема:

1. Відсотки за іпотечними кредитами не повинні бути нижчими від найвищих у банківській системі України ставок за строковими депозитами фізичних осіб у відповідній валюті. При цьому слід зважати на те, що залежність між термінами залучення та рівнем ставки не завжди прямо пропорційна. Тобто слід аналізувати максимальні ставки за всіма видами вкладів;

2. Процентні ставки за житловими іпотечними кредитами, які надаються в національній валюті, можуть бути фіксованими або плаваючими. У разі застосування плаваючої ставки її рівень необхідно пов'язувати зі змінною середніх ставок залучення коштів фізичних осіб та обліковою ставкою НБУ. Слід зауважити, що фактична залежність між динамікою зазначених вище процентних ставок, яка спостерігається протягом останніх п'яти років, є лінійною;

3. Статистичні розрахунки щодо динаміки процентних ставок за депозитами і кредитами показали, що рівень ставок залучення та розміщення банківських ресурсів в Україні доволі стабільний, тож періодичність зміни відсоткових ставок не повинна бути частою (ці зміни мають відбуватися не частіше, як лвічі на рік; причому перший рах ставка повинна змінюватися не раніше, ніж через рік після укладення кредитної угоди);

4. Платежі за іпотечним житловим кредитом мають здійснюватися не рідше, ніж щомісячнов сумі погашення визначеної частини основної суми боргу та сплати процентів. Така періодичність відповідає порядку нарахування відсотків.

5. Для того, щоб механізми іпотечного кредитування населення працювали ефективно, слід вирішити складну проблему компенсації відсоткових ставок за відповідними позичками, адже середні доходи наших співвітчизників недостатні для широкомасштабної реалізації житлового будівництва.

Слід зазначити, що роботу в цьому напрямі вже розпочато. Державним фондом сприяння молодіжному будівництву розроблено програму компенсації відсоткових ставок у разі отрмання молоддю пільгових кредитів.

Інститут економіки міста (США) розробив спеціально для України інструмент іпотечного кредитування з регульваною відстрочкою платежів (ІРВП). Мова йде про застосування двох різних процентних ставок. Одна покликана забезпечувати прибутковість кредитних операцій для банку, інша - робити кредит доступним для позичальника. Розмір першої (так званої контрактної) ставки, зазвичай є вищою, обчислюється на основі процентної ставки, що складається на міжбанківському кредитному ринку. Тобто вона змінюється водночас із кредитною ставкою на ринку МБК, що забезпечує наданій іпотечній позичці фіксований прибуток.

Регулярні щомісячні платежі за кредитом, які здійснює позичальник, обчислюються за так званою платіжною ставкою. Різниця між скмами, нарахованими контрактною та платіжною ставками, регулярно додається до суми основного боргу позичальника.

Але існує певна проблема застосування механізму ІРВП, оскільки його застосування передбачає можливість оперативного одержання достовірної інформації про ставки за міжбанківськими кредитами. До того ж використання кредитних інструментів, які дають змогу індексувати основну суму боргу (тобто переносити основні виплати за позичкою на пізніші терміни кредитного періоду), загострює проблему зростання обсягів кредитної заборгованості та негативної амортизації, що збільшує ризик ліквідності.

Зазначена проблема характерна для всіх іпотечних кредитів, у процесі обслуговування яких допускається відстрочка платежів. Тому банкам рекомендується тримати у вигляді позичок, які індексуються, лише невелику частину своїх активів, особливо в перші роки погашення цих кредитів.

Інструмент іпотечного кредитування з регульованою відстрочкою платежів загалом прийнятий для України і може в ній успішно застосуватися. Проте з а однією умови - якщо буде вироблено механізм компенсації кредитору упущеної (у зв'зкуз відкладеними платежами за кредитом) вигоди.

Для оптимізації оцінки об'єктів нерухомості, що передаються в заставу, необхідно дотрмуватися наступних рекомендацій:

1. При оцінці нерухомості визначається її сподівана ціна продажу, яка може відрізнятися від фактичної ринкової ціни. При визначенні вартості предмета застави слід враховувати лише його довгострокові властивості і дохід, який може принести предмет застави при нориальному господарюванні будь-якому власнику. Тобто, при визначенні можливої ціни продажу мають значення лише довгострокові властивості оцінюваного об'єкта і стабільний доход. Не слід враховувати непостійні фактори, які можуть підвищувати сьогоднішню вартість (спекульовані очікування, суб'єктивні інтереси окремої особи тощо).

2. При оцінці застави необхідно враховувати по можливості ту обставину, що сторони іпотечних відносин цікавить, насамперед, ціна продажу предмета застави на дату можливого звернення стягнення, а не лише на дату укладення іпотечної угоди.

3. Заставна ціна завжди нижча від сподіваної ціни продажу. Як правило, вона становить до 80% ціни продажу. Зниженн заставної ціни порівняно з ціною продажу спрямоване, насемперед, на забезпечення достатньої ліквідності предмета застави у разі його примусової реалізації.

4. Банк має бути обов'язковим учасником визначення заставної ціни.

В Україні необхідне законодавче вихначення меж LTVта емісії іпотечних цінних паперів. З урахуванням сучасної економічної ситуації пропонується визначити такі обмеження: для індивідуального іпотечного кредиту - до 70% вартості заставленої нерухомості; для рефінансування виданих позичок за рахунок іпотечних боргових зобов'язань - до 80% іпотечного покриття.

З вищенаведеного можна зробити висновок, що новостворена модель адекватна та відповідає дійсності. Також вона була перевірена на відсутність мультиколінеарності та гетероскедастичності. Помилок при розрахунках не виявлено, тому цю модель можна брати за базову при подальшому аналізі. Дана економетрична модель виявила основними факторами, що чинять вплив на обсяги іпотечного кредитування житла, ставку проценту за кредитом та показник LTV.

Додаток А

Види іпотечного ринку

Первинний іпотечний ринок

Вторинний іпотечний ринок (однорівненвий)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Додаток Б

Кількість сімей та одинаків, які одержали житло та поліпшили свої житлові умови у міських поселеннях по регіонах, тис.

	Державний фонд	Фонд житлово-будівельних кооперативів
	1985	1990	1996	2001	2003	1985	1990	1996	2001	2003
Україна	190,8	198,3	68,8	28,9	26,5	27,8	28,8	8,9	1,9	1,7
Автономна Республіка Крим	7,6	8,5	2,7	1,1	1,3	1,3	0,7	0,4	0,01
Області: Вінницька	4,8	6,2	2,1	0,8	0,8	0,5	1,1	0,3	0,4	0,1
Волинська	3,0	4,0	1,8	0,7	0,6	1,0	0,6	0,3	0,03	0,1
Дніпропетровська	24,7	21,5	5,0	2,2	2,0	3,2	1,6	0,2	-	-
Донецька	24,1	19,4	7,4	2,9	2,8	3,0	1,9	0,1	0	0,02
Житомирська	4,2	5,3	2,1	0,6	0,5	1,6	1,2	0,2	-	0,06
Закарпатська	2,0	1,8	0,3	0,3	0,3	0,5	0,4	0,02	-	0
Запорізька	7,7	8,0	2,8	1,3	0,7	1,4	0,7	0,06	-	0
Івано-Франківська	4,9	3,8	2,3	0,7	0,7	0,3	0,4	0,2	0,1	-
Київська	6,7	8.0	3,6	0,9	0,9	0,7	0,7	0,1	0,1	0,03
Кіровоградська	4.6	4,9	1,8	0,5	0,3	0,3	0,1	0,2	0,2	-
Луганська	11,4	10,8	3,2	1,9	1,7	1	1	0,03	-	0,03
Львівська	6,4	9,8	2,3	1,4	1,1	0,7	1,2	0,5	0,09	0,4
Миколаївська	6,2	6,2	1,8	0,7	0,8	0,4	0,6	0,3	0,1	0,1
Одеська	7,1	6,3	2,1	1,2	1,0	0,9	1,8	0,4	0	0,2
Полтавська	5,8	5,7	3,0	1,3	0,8	0,7	0,8	1,0	0,1	0,1
Рівненська	3,8	4,3	1,1	0,6	0,4	0,7	0,5	0	0,01	-
Сумська	4,4	5.0	1,8	0,9	0,9	1,2	0,8	0,2	0,3	0,04
Тернопільська	2,9	3,5	0,8	0,2	0,3	0,8	0,5	0,04	-	-
Харківська	10,2	12,9	3,2	1,2	1,3	1,8	1,2	0,2	0,2	-
Херсонська	4,4	3,6	0,8	0,4	0,4	0,6	1,6	0,4	0	0,2
Хмельницька	5,5	5,0	2,3	0,9	0,6	0,9	0,7	0,1	-	-
Черкаська	4,6	4,5	1,9	0,7	0,7	0,8	1,0	0,2	0,1	0,2
Чернівецька	1,9	2,9	1,0	0,3	0,3	0,4	0,5	0,1	0,05	0,01
Чернігівська	3,7	4,2	2,2	0,8	0,7	0,5	0,4	-	0,1	0,1
м.Київ	16,3	21,0	8,9	4,4	4,5	1,6	6,8	3,1	0,03	0,04
м.Севастополь	1,3	1,4	0,5	0,3	0,2	1,1	0,2	0,2	-	0

Додаток В

Житловий фонд України

	Весь житловий фонд, загальної площі, млн.м2	Кількість квартир, всього, тис.	Кількість сімей та одинаків, які перебували на квартирному обліку на кінець року, тис.	Кількість сімей та одинаків, які одержали житло протягом року, тис.
	всього	у середньому на одного жителя, м2	всього	з них:
				1-кімнатних	2-кімнатних	З-кімнатних	4- і більше кімнатних
1990	922,1	17,8	17656	х	х	х	х	2638	235
1991	932,7	18,0	17827	х	х	х	х	2728	179
1992	944,7	18,2	17947	х	х	х	х	2696	166
1993	960,6	18,5	17978	х	х	х	х	2636	144
1994	962,9	18,7	18021	х	х	х	х	2578	104
1995	978,3	19,2	18303	3557	6766	6199	1781	2411	82
1996	995,2	19,7	18565	3633	6930	6190	1812	2297	56
1997	1002,6	20,0	18784	3662	7010	6262	1850	2164	47
1998	1008,4	20,2	18858	3675	7027	6278	1878	2029	37
1999**	х	х	х	х	х	х	х	х	х
2000	1015,0	20,7	18921	3677	7046	6299	1899	1765	32
2001	1026,1	21,0	18960	3676	7063	6301	1920	1624	29
2002	1031,7	21,3	19023	3692	7098	6303	1930	1533	25
2003	1035,7	21,6	19049	3702	7106	6303	1938	1460	25
2004	1040,0	21,8	19075	3699	7118	6308	1950	1414	23

Джерело: розрахунки за матеріалами Статистичного щорічника України за 2003 рік.

Додаток Г

Житловий фонд України за формами власності (млн. м2 загальної площі)

	Роки
	1985	1990	1995	1997	1998	2000	2001	2003
Весь житловий фонд	833,6	922,1	978,3	995,2	1002,6	1008,4	1015,0	1026,1
За формами власності: державний, комунальний, колективний житловий фонд	375,3	436,7	341,3	317,7	292,0	264,4	221,8	215,1
Приватний фонд	458,3	485,4	637,0	677,5	710,6	744,0	793,2	811,0
У середньому на одного жителя, м2	16,3	17,8	19,2	19,7	20,0	20,2	20,7	21,0
Міський житловий фонд	507,5	574,3	616,6	629,8	635,1	639,2	643,2	653.4
За формами власності: державний, комунальний, колективний житловий фонд	340,9	395,7	317,2	295,5	271,4	244,6	205,7	200,1
Приватний фонд	166,6	178,6	299,4	334,3	363,7	394,6	437,5	453,3
У середньому на одного жителя, м2	15,4	16,5	17,8	18,4	18,7	19,0	19,3	19,9
Сільський житловий фонд	326,1	347,8	361,7	365,4	367,5	369,2	371,8	372,7
За формами власності: державний, комунальний, колективний житловий фонд	34,4	41,0	24,1	22,2	20,6	19,8	16,1	15,0
Приватний фонд	291,0	306,8	337,6	343,2	346,9	349,4	355,7	357,7
У середньому на одного сільського жителя, м2	18,2	20,6	21,9	22,3	22,6	2 2,9	23,5	23,3

Джерело: розрахунки за матеріалами Статистичного щорічника України за 2003 рік.