Размещено на http://www.allbest.ru/

18

Контрольна робота

Діяльність комерційного банку і небанківських фінансових установ

Зміст

1. Аналіз діяльності комерційного банку

2. Небанківські фінансово-кредитні установи

3. Задача

Список використаної літератури

комерція діяльність банк кредит установа

1. Аналіз діяльності комерційного банку

Кваліфіковано проведений аналіз діяльності комерційного банку є джерелом цінної інформації для самого банку, потенційних клієнтів, НБУ. Для банку він дає змогу оцінити ефективність управління, з"ясувати об"єктивну оцінку результатів діяльності і перспектив розвитку, а також визначити надійність банків-партнерів, клієнтів та кореспондентів. Клієнти, проаналізувавши опубліковані баланси і звіти про прибутки та збитки, приймають рішення щодо доцільності співробітництва з банком. НБУ на основі аналізу діяльності банку прогнозує ситуацію на кредитних ринках країни, робить висновки щодо стійкості та надійності банківської системи в цілому, контролює виконання банками встановлених економічних нормативів.

Основним об"єктом аналізу є комерційна діяльність кожного окремого банку.

Мета аналізу діяльності - забезпечити оптимальну структуру активних та пасивних операцій задля отримання в кінцевому підсумку максимального прибутку. За аналізом звітності визначають фінансову стабільність, надійність банку і перспективи його подальшої діяльності.

Аналіз фінансових форм звітності це процес оцінки поточного і минулого фінансового стану банку та основних результатів його діяльності. Першочерговим завданням аналізу є визначення узагальнюючих оцінок і прогноз майбутніх результатів діяльності банку.

Критерії та види фінансового аналізу.

За періодичністю проведення аналіз поділяють на:

- Щоденний;

- Щотижневий;

- Місячний;

- Квартальний;

- Річний.

Залежно від спектра питань, які вивчаються, аналіз поділяється на:

- Повний, тобто вивчаються всі аспекти діяльності банку, його зовнішні і внутрішні зв'язки;

- Тематичний, коли з метою поліпшення окремих напрямів діяльності банку розглядається лише вузьке коло питань.

За метою і характером розрізняють:

- Попередній аналіз, який застосовують, щоб, оцінивши стан рахунків, з'ясувати, чи спроможний банк робити ті чи інші операції;

- Оперативний аналіз, який проводиться в ході поточної діяльності банку з метою перевірки дотримання нормативів та інших показників. У разі необхідності вживаються термінові заходи, щоб підтримувати на належному рівні нормативи, а також отримувати достатній прибуток;

- Остаточний аналіз, необхідний для визначення ефективності роботи банку у звітний період, виявлення резервів підвищення дохідності;

- Перспективний аналіз, що застосовується для прогнозування очікуваних результатів у майбутньому, вибору нових видів операцій та визначення внутрішньобанківської політики.

Залежно від об'єкту, аналіз поділяється на 6 видів:

1. Функціональний аналіз дає змогу оцінити ефективність і доцільність функцій, що їх виконує банк. Такий аналіз здійснюється на підставі загальної суми балансу, співвідношень розмірів депозитів та кредитів, частки міжбанківських операцій у загальному обсязі ресурсів і вкладень. Мета функціонального аналізу - виявити можливості щодо підвищення прибутку від банківських операцій та їхню ліквідність. Їх досягають, відмовляючись від неефективних та обираючи прогресивні шляхи виконання потрібних операцій.

2. Структурний аналіз здійснюється за видами банківських операцій та базується на відсоткових значеннях кожного рядка щодо загального підсумку. Зміни відносних показників окремих статей відображають зміни питомої ваги активів чи пасивів та прибутків або збитків від окремих операцій банку.

3. Оперативно-вартісний аналіз розгортає масштабну картину становища банку при визначенні його дохідності, допомагає точніше оцінити вартість конкретних операцій, їхню прибутковість чи збитковість. Аналіз дає змогу з'ясувати значення кожного виду операції у формуванні прибутку банку, розробити окремі напрямки депозитно-позичкової політики щодо конкретних контрагентів із метою максимізації доходу

4. Рейтинговий аналіз має виняткове значення для комплексної оцінки фінансового стану комерційних банків і порівняння їх між собою.

5. Факторний аналіз покликаний з'ясувати вплив окремих чинників на показники фінансового стану банку, виявити його сильні та слабкі сторони, зорієнтувати, як найповніше використовувати внутрішні резерви, приймати правильні управлінські рішення та розробляти ефективну стратегію розвитку. В практиці факторного аналізу використовують методи ланцюгових підставлянь та пайової участі.

6. Макроекономічний аналіз дає змогу визначити масштаби активно-пасивних операцій та обсяг банківського прибутку, а також рівень участі комерційного банку чи групи банків у форсуванні грошової маси, розподілі банківських послуг, регіональному розподілі кредитних ресурсів. Як правило, його проводить центральний банк.

Етапи проведення аналізу.

Хоча напрями і критерії, за якими аналізується робота банку, досить різноманітні, технологія проведення аналізу єдина і передбачає такі етапи:

- Попередній

- Аналітичний

- Заключний (інтерпретаційний).

На попередньому етапі звітність готують до подальшої аналітичної роботи: оцінюють правильність її складання і ступінь достовірності отриманих даних, групують окремі статті активів та пасивів балансу, звіту про прибутки і збитки, складають аналітичні таблиці та відбирають певні показники. Потім на основі первинної інформації відбирають абсолютні і відносні показники, які характеризують ту чи іншу сторону діяльності банку, і визначають порядок їх розрахунку. Зрештою, всі показники групують в аналітичні таблиці відповідно до запланованих напрямів дослідження.

На аналітичному етапі визначають вигляд та необхідну кількість аналітичних таблиць, обирають методи аналізу, форми відображення динаміки та структури досліджуваних показників, роблять необхідні розрахунки.

На заключному етапі аналізу описують отримані результати розрахунків, роблять висновки, готують аналітичні коментарі та доповіді. Слід зазначити, що результати виконаних аналітичних процедур не є єдиними і безумовними критеріями для остаточного висновку щодо фінансового стану банку.

Економічний аналіз діяльності комерційного банку складається з трьох основних частин:

- Аналізу балансового звіту

- Аналізу фінансової форми звітності

- Порівняльного аналізу.

Основними завданнями загального аналізу діяльності комерційного банку є:

- Визначення джерел, якості та стійкості банківських доходів

- Дотримання всіх вимог щодо ліквідності

- Підтримання стану адекватності та достатності капіталу

Аналіз фінансової форми звітності - це процес, що має за мету визначити оцінку поточного і минулого фінансового стану банку і основних результатів його діяльності. При цьому використовуються квартальні чи річні дані про прибутки та збитки. При порівняльному аналізі поєднуються форми балансового звіту та звіту про фінансові результати для вироблення ключових показників (індикаторів) діяльності, що не залежать від розміру банку; вони можуть порівнюватись із даними інших банків або між собою.

Основою для аналізу діяльності банку слугує балансовий звіт.

Основними видами аналізу балансового звіту банку:

а) Коефіцієнтний аналіз, за допомогою якого можна з'ясувати якісні характеристики активів і пасивів (при цьому використовується ряд коефіцієнтів).

Основними коефіцієнтами для аналізу балансу комерційного банку є:

- Коефіцієнт ліквідних активів. Це коефіцієнт виміру ліквідності, який обчислюється шляхом додання міжбанківських активів до готівки та прирівняних до неї коштів мінус міжбанківські пасиви та позички від центрального банку. Він також може розраховуватись як відсоток до загальних активів.

- Коефіцієнт співвідношення позик і депозитів. Цей коефіцієнт визначається як відношення суми всіх активів з нормальним ризиком (дисконти, позики та авізо) до основних депозитів (включаючи депозити до запитання, термінові і ощадні депозити, за винятком короткострокових та довгострокових запозичень грошового ринку). Це співвідношення характеризує здатність банку залучати депозити для підтримки своїх кредитних операцій та його можливість давати в кредит ці депозити. Високе значення цього коефіцієнта асоціюється з вищим ризиком, оскільки це свідчить про слабшу ліквідність та вразливість від дій кредиторів, негативні економічні умови чи наслідки відпливу депозитів. Низьке значення цього коефіцієнта показує в кредитуванні на неможливість прийняття існуючого ризику та на імовірність збитків від кредитної діяльності в майбутньому. Оптимальне значення цього коефіцієнта в межах 0.7-0.8 (70-80%).

- Коефіцієнт співвідношення доходних (робочих) активів до загальних активів. Цей коефіцієнт має показувати, наскільки продуктивно банк використовує свої активи. Однак деяке “непродуктивне ” використання активів є цілком нормальним, оскільки в той час, як приміщення та обладнання не можуть прямо давати прибуток (тому при розрахунку робочих активів за методикою такі активи беруться з коеффіцієнтом 0.5), такі активи є необхідними для підтримання операційної діяльності банку. Крім того, вимоги щодо резервування можуть призвести до того, що банк не матиме змоги використати деякі види активів.

б) Структурний аналіз, який дає змогу оцінювати структуру та зміни у структурі активів і пасивів протягом певного часу.

Активні операції банків - це фінансові операції з розміщення коштів з метою отримання доходу.

До них належать надання кредитів та позичок, купівля цінних паперів, вкладення коштів у комерційні проекти, лізингові, факторингові операції, операції з векселями тощо.

Мета дослідження активних операцій полягає в тому, щоб визначити шляхом аналізу по вертикалі структуру та динамічні зміни у структурі активів.

У пасивах відображаються капітал та зобов'язання банку. Сума претензій до банку має бути еквівалентною сумі його активів. Претензії виникають внаслідок передачі інвесторами коштів для придбання банком активів. Якщо претензії є фіксованими, тобто відомо, хто саме і протягом якого періоду є власником повної суми коштів - вони називаються зобов'язаннями.

Всі інші претензії мають назву “капітал ”. Вони не є фіксованими, оскільки власники капіталу зможуть реалізувати своє право власності на активи тільки після задоволення претензій-зобов”язань.

Капітал це залишковий інтерес банку в активах з урахуванням зобов'язань.

Він виконує багато функцій у щоденній діяльності і працює на забезпечення довгострокової життєдіяльності банку. Зважаючи на капітал банку, наглядові органи встановлюють нормативи, що регулюють його діяльність.

НБУ для контроля за діяльністю банків встановив 18 економічних нормативів.

Нормативи капіталу:

Н1 - капітал банку;

Н2 - мінімальний розмір статутного капіталу

Н3 - платоспроможність

Н4 - достатність капіталу банку

Нормативи ліквідності:

Н5 - миттєва ліквідність

Н6 - загальна ліквідність

Н7 - співвідношення високоліквідних активів до робочих активів банку

Нормативи ризику:

Н8 - максимальний розмір ризику на одного позичальника

Н9 - норматив «великих» кредитних ризиків

Н10 - максимальний розмір кредитів, гарантій та поручительств, наданих

одному інсайдеру

Н11 - максимальний сукупний розмір кредитів, гарантій та поручительств,

наданих інсайдерам

Н12 - максимальний розмір наданих міжбанківських послуг

Н13 - максимальний розмір отриманих міжбанківських позик

Н14 - інвестування

Н15 - загальна відкрита валютна позиція банку

Н16 - довга (коротка) відкрита валютна позиція у вільно конвертованій валюті

Н17 - довга (коротка) відкрита валютна позиція в неконвертованій валюті

Н18 - довга (коротка) відкрита валютна позиція в усіх банківських металах.

2. Небанківські фінансово-кредитні установи

Окрім банківських установ, важливе місце у фінансових системах переважної більшості країн належить спеціалізованим небанківським фінансовим інститутам, які в останні десятиліття набувають усе більшого розвитку та починають складати серйозну конкуренцію для комерційних банків на ринку фінансових послуг.

Появі та розвиток небанківських інститутів на ринку фінансових послуг сприяють, як правило, три причини: ріст доходів населення; активний розвиток ринку цінних паперів; надання цими установами спеціальних послуг, яких не можуть надавати банки

Спеціалізовані фінансові інститути являють собою установи фінансової системи небанківського типу, що акумулюють грошові доходи, капітали та заощадження населення, підприємств, держави, спеціалізуючись на виконанні кількох операцій або обслуговуючи обмежене коло клієнтів. Значне місце у цій системі відводиться спеціалізованим кредитно-фінансовим установам, що діють, як і банки, у різних секторах ринку позичкових капіталів, але вони не виконують усіх основних банківських функцій, а найважливішою рисою, яка їм притаманна та відрізняє їх від банківських установ, є вузька спеціалізація.

Основні напрями діяльності сучасних спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів пов'язані з акумуляцією заощаджень населення шляхом залучення коштів на вклади, випуску власних акцій, облігацій, продажу страхових полісів; кредитуванням певної сфери економіки або господарської діяльності, групи населення; наданням іпотечних кредитів; організацією пенсійного та соціального забезпечення населення; здійснення операцій в рамках кредитної взаємодопомоги.

У країнах з розвиненими ринковими відносинами небанківські фінансово-кредитні інститути представлені лізинговими, факторинговими компаніями, кредитними спілками, касами взаємної допомоги.

Основні форми діяльності небанківських фінансово-кредитних установ на ринку фінансових послуг зводяться до акумуляції заощаджень населення, надання кредитів через облігаційні позики корпораціям та державі, мобілізації капіталу через усі види акцій, наданню іпотечних і споживчих кредитів, а також кредитної взаємодопомоги.

В останні роки на національних ринках позикових капіталів розвинутих країн важливу роль стали відігравати спеціалізовані небанківські кредитно-фінансові інститути, які посіли важливе місце в накопиченні та мобілізації грошового капіталу. До числа цих установ слід віднести страхові компанії, пенсійні фонди, позиково-ощадні асоціації, будівельні товариства, інвестиційні та фінансові компанії, благочинні фонди, кредитні спілки. Ці інститути суттєво потіснили банки в акумуляції заощаджень населення і стали важливим постачальником позикового капіталу.

Одним із видів небанківських фінансово кредитних установ є лізингові компанії.

Лізингові компанії є фінансово-кредитними формуваннями, що досить поширені в західних країнах. Вони займаються купівлею обладнанням, транспортних засобів, споруд виробничого та невиробничого призначення, які дорого коштують, та наданням їх в оренду з правом наступного викупу.

Для придбання машин і устаткування лізингові компанії використовують власні та позичкові кошти.

Держава, як правило, створює їм пільгові умови одержання банківських позичок, оскільки лізингові операції приносять істотну вигоду підприємницькій діяльності. Лізинг забезпечує підприємствам можливість одержати необхідне устаткування без значних разових витрат грошових коштів, що є неминучими при звичайній купівлі.

Інвестиційні компанії здійснюють кредитування малих та середніх фірм. Їх інвестиційні програми розраховані, як правило, на недовготривалий період і здійснюються в невеликих масштабах на відміну від інвестиційних банків. Інвестиційні компанії бувають двох видів: відкритого та закритого типу. В першому випадку інвестиційні компанії зобов'язуються викупити свої акції у акціонерів, в другому - ні.

Фінансові компанії здійснюють кредитування клієнтів шляхом купівлі їх боргових зобов'язань. Серед фінансових компаній важливе місце посідають холдинг-компанії. Купівля зобов'язань дозволяє їм тримати великі пакети акцій компаній і здійснювати контроль над їх діяльністю. До фінансових компаній відносяться і кредитні установи, що обслуговують гуртову та роздрібну торгівлю, зокрема, діючі у сфері споживчого кредиту.

Пенсійні фонди створюються фірмами для виплати пенсій працівникам і службовцям. Створення таких фондів дозволяє зменшити податкові платежі фірми та використовувати їх для купівлі акцій інших компаній, що забезпечує зміцнення фінансової могутності даної компанії. У західних країнах пенсійні фонди створюються приватними та державними корпораціями, фірмами та підприємствами для виплат пенсій та допомоги працівникам і службовцям. Кошти цих фондів утворюються за рахунок внесків робітників, службовців, підприємств, а також прибутків від інвестицій самих пенсійних фондів. У пенсійних фондах західних країн акумулюються значні кошти, які інвестуються переважно в акції акціонерних компаній як на національному, так і на міжнародному ринках позикових капіталів. Профспілкові фонди є самостійною ланкою західної кредитної системи. Уряд заохочує розвиток пенсійних фондів, тому що частина їх резервів розміщується у короткострокові і довгострокові цінні папери.

У бюджет пенсійного фонду спрямовуються й добровільні внески підприємств, громадських організацій та громадян, інші грошові надходження.

Пенсійні фонди - це фінансові організації, що емітують та продають пенсійні зобов'язання взамін пенсійних внесків від фізичних і юридичних осіб і вкладають одержані гроші в фінансові інструменти.

Види пенсії:

А) Державні пенсії.

- Вікова пенсія. Для досягнувши 60 років чоловіків, у яких робочий стаж принаймні 25 років і для досягнувши 55 років жінок, у яких робочий стаж принаймні 20 років;

- Пенсія по інвалідності призначається при частковій або повній втраті працездатності незалежно від стажу;

- Пенсія при втраті джерела доходу в родині призначається непрацездатним її членам, в випадку смерть її члена, що приносив основний доход;

- Дострокова пенсія - призначається фахівцям в деяких областях, де шкідливе для здоров'я виробництво не дозволяє їм досягнути пенсії за віком через ранню втрату працездатності або її зменшення;

- Пенсія підтримки призначається на 5 років пізніше, ніж пенсія за віком для тих, у кого немає права на будь-який інший вид пенсії.

Б) Професійні пенсії - внески робить роботодавець; причому це можуть бути як добровільні, так і обов'язкові внески.

В) Добровільні пенсії або професійні контракти - внески робить одержувач пенсії. Також можуть бути як добровільні, так і обов'язкові.

Існує декілька широко прийнятих схем нарахування пенсії.

Пенсія по вибутті - пенсія виплачується з наявного в даний момент капіталу, що збирається незалежно від довгострокових інвестицій платника пенсійних внесків. В випадку державної пенсії, пенсія виплачується за рахунок «сьогоднішніх» платників податків.

Схема з призначеним внеском призначає платнику внесків точну суму, яку той повинен регулярно вносити в пенсійний фонд. Таким чином внески приймуть форми відсотків від заробітної плати або доходу. Сума виплат зазвичай не гарантується, залежить від тривалості вибраної схеми (іншими словами від фактору часу) і від доходності зроблених пенсійним фондом інвестицій.

Схема з призначеним розміром виплати бере за основу заданий розмір пенсійних виплат після виходу на пенсію. Причому розмір пенсійних виплати залежить в першу чергу від стажу і від розміру заробітної плати в період зайнятості, а розміри внесків на прямую залежать від бажаного результату.

Особливо багато чисельною групою е ощадні установи. Ощадні каси - це державні установи, які належать місцевим органам влади (муніципалітетам) або створювані при державних поштових установах. Вони залучають вклади дрібних вкладників, купуючи на них облігації державних позик. Так, наприклад, в США існують три види ощадних установ: ощадні банки, ощадно-позикові асоціації та кредитні спілки.

Особливістю ощадних банків є те, що вони купують цінні папери (облігації державних та місцевих органів влади). Ощадні банки можуть бути власністю клієнтів (взаємно ощадні банки) або функціонувати як акціонерні товариства (фондові ощадні банки). В США існують також гарантійні ощадні банки, вкладники яких або отримують стабільний відсоток по вкладах ("звичайні вкладники"), або відсоток, що коливається в залежності від результатів діяльності банку ("спеціальні вкладники").

Ощадно з бережні асоціації продають сертифікати своїм клієнтам. Вони приймають на свої рахунки ощадні вклади та інші чекові депозити і видають позики під заставу нерухомості. Ощадно-збережні асоціації можуть бути організовані або як кооперативи (взаємні компанії), або як акціонерні товариства (фондові компанії).

Кредитні спілки є різновидом кооперативів, створюваних окремими групами населення з метою об'єднання коштів для вирішення практичних проблем. Кредитні спілки утворюються на паях для короткострокового кредитування їх учасників (для будівництва або ремонту будинку, купівлі автомобіля тощо).

Страхові компанії здійснюють страхування життя або майна. В нашій країні існує майнове і особисте страхування. Майнове страхування розрізняється залежно від категорії та за видами застрахованого майна - страхування будівель та споруд, сільськогосподарських культур та тварин, засобів автотранспорту і рибальських суден, домашнього майна тощо.

Особисте страхування поділяється на страхування життя, яке включає змішане страхування, страхування дітей, шлюбне, страхування пенсій, на випадок смерті та втрати працездатності (довічне і на певний строк), страхування від нещасних випадків, в якому розрізняються особисте страхування, страхування за рахунок підприємств і організацій, страхування пасажирів.

Кошти страхових організацій складаються із статутного фонду, поточних надходжень по страхових операціях та фондів спеціального призначення.

В міру розвитку в нашій країні ринкових відносин виникають нові форми страхування, альтернативні державному. За аналогією із західними державами утворюються страхові компанії, які бувають двох видів: акціонерні і взаємні.

Кошти акціонерної страхової організації формуються шляхом об'єднання індивідуальних капіталів окремих підприємств, організацій та приватних осіб. При створенні акціонерного товариства кожний акціонер повинен внести певну суму грошей.

Участь окремого акціонера в акціонерній компанії виражається у володінні ним акціями, які дають право на одержання пропорційної частки доходу. Акціонерні компанії, на відміну від взаємних, застосовують тверді тарифи.

Взаємні страхові компанії представляють собою кооперативну форму організації. Їх капітал утворюється за рахунок платежів окремих осіб. Кожний застрахований згідно з правилами організації компанії стає частковим її співвласником. Тарифи взаємних компаній вищі, ніж акціонерних. Капітал цих компаній утворюється за рахунок продажу полісів, які дають право на участь у прибутках. Кожний застрахований вносить страхові платежі залежно від припустимої суми збитків компанії. Якщо внаслідок страхових операцій у компаній залишається прибуток, він розподіляється між її членами або спрямовується на рахунок майбутніх платежів чи на збільшення страхової суми.

В Україні до небанківських кредитних установ відносять також каси взаємної допомоги та ломбарди.

Каса взаємної допомоги - громадська кредитна установа, яка об'єднує на добровільних засадах громадян для надання взаємної матеріальної допомоги. Вони створюються при профспілкових організаціях для робітників та службовців - членів профспілки: у відділах соціального забезпечення місцевих рад народних депутатів - для пенсіонерів. Кошти каси взаємної допомоги формуються за рахунок вступних і членських внесків, пені за несвоєчасне повернення довгострокових позик, дотації профспілкових органів та інших грошових надходжень. За рахунок цих коштів надаються довгострокові (до шести, в окремих випадках до десяти місяців) та короткострокові (до чергового одержання заробітної плати) позики. За рішенням правління каси її членам може бути надана відстрочка повернення довгострокових позик до трьох місяців. Граничні розміри позичок встановлюються правлінням каси, причому довгострокових позичок - залежно від суми внесків, нагромаджених членом каси.

Позики надаються без стягнення відсотків. При їх несвоєчасному поверненні стягується пеня в розмірі 1 % від суми залишку боргу за кожний прострочений місяць. Вибулому з членів каси повертаються його членські внески за мінусом його заборгованостей по позиках.

Ломбарди - це кредитні установи, які надають грошові позики під заставу рухомого майна. В нашій країні вони виникли на початку 20-их років. Ломбарди є державними госпрозрахунковими підприємствами. Вони перебувають в розпорядженні місцевих Рад в системі установ побутового обслуговування. Ломбарди були створені з метою надання можливості населенню зберігати предмети особистого користування і домашнього вжитку, а також брати позику під заставу цих речей.

Ломбарди видають позики на строк до трьох місяців у розмірі 75 % від вартості оцінки заставлених речей і до 90 % - вартості виробів з дорогоцінних металів, каменів, годинників у золотій оправі тощо. Оцінка речей, що здаються на зберігання або під заставу для одержання позики, здійснюється за домовленістю сторін, а вироби з дорогоцінних металів - за державними розцінками. Для розвитку своїх операцій ломбарди можуть користуватися банківським кредитом.

3. Задача

Прибутковість державного цінного папера 20% річних (податком не обкладається). Яка має бути альтернативна прибутковість не державного цінного папера ( з урахуванням 15% оподаткування одержуваних доходів).

Прибутковість не державного цінного паперу розрахуємо за формулою

?_дцп - прибутковість державного цінного паперу, в %

П_одаток - податок на доход, в %

Отже, якщо прибутковість не державного цінного паперу дорівнюється 23,5%, то податок з доходу 0,235*0,15= 0,035 або 3,5%

23,5% - 3,5% =20%

Відповідь: альтернативна прибутковість не державного цінного папера ( з урахуванням 15% оподаткування одержуваних доходів) дорівнюється 23,5%.

Список використаної літератури

1. Ватаманюк З.Г., Дорош О.Л. Небанківські фінансові інститути у країнах Західної Європи // Фінанси України. - 2003. - № 12. - С. 98-106.

2. Гроші та кредит / За ред. Б. С. Івасіва. -- К., 1999.

3. Гроші та кредит: Підручник/ Під заг. ред. М.І.Савлука.-- К.: КНЕУ, 2002.

4. Деньги, кредит, банки / Под. ред. О. И. Лаврушина. -- М., 1998.

5. Лисенков Ю.М., Коротка Т.А. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн. - К.: Зовнішня торгівля, 2005. - 118 с.

6. Мишкін Фредерік С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків. -- К., 1998.

7. Страхування: Підручник./ Керівник авт.кол. і наук. ред. Осадець С.С. -К.: КНЕУ, 1998. -528c.

8. Усоскин В. М. Современный коммерческий банк: управление и операции. --М., 1993.

9. Ходаківська В.П., Бєляєв В.В. Ринок фінансових послуг: теорія і практика: Навч. посібник - К.: ЦУЛ, 2002. - 616 с.

10. Шамова І.В. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн: Навч. посібник. - К.: КНЕУ,

11. Закон України “Про банки та банківську діяльність”

12. Закон України “Про лізинг” (із змінами, внесеними Законом України від 14 січня 1999 року №394-XIV).

13. Закон України «Про кредитні спілки».

14. ЗаконЗакон України "Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг» (із змінами, внесенними Законом України від 07 вересня 2010року №2499-VI)

15. К. Раєвський, Т. Раєвська. Методичні рекомендації щодо економічного аналізу діяльності комерційного банку. «Вісник НБУ», №№3-4, 1999.

16. Інструкція НБУ №10 «Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків»

17. Ліна Свистун. Інформаційне забезпечення побудови рейтингів у банківській діяльності: потреби споживачів та об`єктивні оцінки. “Вісник НБУ”, №1,1999.

18. Є.Полулях. Деякі аспекти фінансово-господарської діяльності комерційних банків. “Вісник НБУ”, №9, 1998.

Размещено на Allbest.ru