Фондові ринки. Автоматизація фондових ринків

Размещено на http://www.allbest.ru/

Полтавська філія

Європейського університету

Реферат на тему:

Фондові ринки. Автоматизація фондових ринків

Викладач:

Ткаченко Ю.В.

Виконав:

Студент групи 32-ДМА

Трофимчук В.В.

Полтава 2011

На фондовому ринку України мають обіг цінні папери в документарній та бездокументарній формах, іменні та на пред'явника. Для укладення на фондовій біржі чи на організаційно оформленому позабіржовому ринку угод щодо цінних паперів, які випущені в документарній формі, цінні папери знерухомлюються в депозитарії, що їх обслуговує. Іменні цінні папери, випущені в документарній формі (якщо умовами емісії спеціально не зазначено, що вони не підлягають передачі), передаються новому власнику через повний індосамент. У разі відчуження знерухомлених іменних цінних паперів право власності переходить до нового власника з моменту зарахування їх на рахунок власника у зберігача. Права на участь в управлінні, одержання доходу тощо, які випливають з іменних цінних паперів, можуть бути реалізовані з моменту внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів.

Право власності на цінні папери на пред'явника, випущені в документарній формі, переходить до нового власника з моменту передачі (поставки) цінних паперів. У разі відчуження знерухомлених цінних паперів на пред'явника право власності на цінні папери переходить до нового власника з моменту зарахування їх на рахунок власника у зберігача.

Підтвердженням права власності на цінні папери є сертифікат, а в разі знерухомлення цінних паперів чи їх емісії в бездокументарній формі -- виписка з рахунку у цінних паперах, яку зберігач зобов'язаний надавати власнику цінних паперів. У разі емісії цінних паперів у бездокументарній формі емітент оформляє глобальний сертифікат, що відповідає загальному обсягу зареєстрованого випуску, і передає його на зберігання в обраний ним депозитарій.

Глобальний сертифікат -- документ, оформлений на весь випуск цінних паперів у бездокументарній формі (крім приватизаційних паперів), який підтверджує право на здійснення операцій з цими цінними паперами в Національній депозитарній системі.

Цінні папери, випущені в документарній формі, можуть бути переведені у бездокументарну форму та зберігатися на електронних носіях. Обслуговування угод щодо цінних паперів у бездокументарній формі проводиться тільки учасниками Національної депозитарної системи.

Протягом останніх років акції залишались найбільш поширеним фінансовим інструментом на фондовому ринку України. Так, їх частка в загальному обсязі цінних паперів, емітованих у 1999 p., становила 98%, у 2001 р. -- 97%. У 2001 р. Комісією було зареєстровано 2504 випуски акцій на загальну суму 21,921 млрд грн., що на 6,427 млрд грн. більше, ніж у 2000 p., і на 13,7 млрд грн. більше, ніж у 1999 р. (див. рис. 18.3).

Рис. 1. Динаміка випуску акцій протягом 1997--2001 pp.

Акції на території України переважно емітувались акціонерними товариствами закритого типу, їх частка в загальній кількості акціонерних товариств на 01.01.2002 р. становила 65,5%. Загальна кількість акціонерних товариств протягом останніх років зменшувалась і на 01.01.2002 р. становила 34 925.

В загальному випуску акцій частка фінансових інститутів зросла з 5,3% у 1998 р. до 13% у 2000 р. Всього з 1996 по 2000 р. комерційними банками емітовано акцій на 1,9 млрд грн., страховими компаніями -- на 280 млн грн., інвестиційними компаніями та фондами -- на 30 млн грн.

Протягом останніх років спостерігається тенденція зменшення питомої ваги обсягу випуску акцій Інституціиними учасниками фондового ринку в загальному обсязі випуску акцій у середньому на 2% за рік. Так, випуск акцій непромисловими підприємствами у 2001 р. становив всього 1,322 млрд грн., що становить близько 6% загального обсягу емітованих акцій . Випуск акцій акціонерними товариствами-підприємствами збільшився з 14,217 млрд грн. у 2000 р. до 20,601 млрд грн. у 2001 р. Частка випусків акцій, зареєстрованих у процесі корпоратизації та приватизації, залишається і на сьогодні досить значною і становить від 10 до 15% щорічного обсягу зареєстрованих випусків.

Таблиця 1. Обсяги випуску акцій у 1996--2001 роках (млрд грн.)

Суб'єкти ринку	1996р.	1997р.	1998р.	1999р.	2000р.	2001р.
Комерційні банки (ЗАТ)	0,006	0,170	0,231	0,215	0,333	0,498
Комерційні банки (ВАТ)	0,049	0,269	0,324	0,639	0,755	0,436
Страхові компанії	0,002	0,015	0,100	0,165	0,192	0,385
Інститути спільного інвестування	0,001	0,018	0,000	0,010	0,000	0,003
Підприємства (ЗАТ)	0,068	1,724	6,254	2,516	3,390	6,602
Підприємства (ВАТ)	1,696	7,247	4,960	4,374	10,827	13,999
Усього	1,821	9,443	11,839	7,919	15,494	21,921

У 2001 р. в Україні суб'єктами ринку почав динамічно використовуватись такий поширений на світових фінансових ринках інструмент, як корпоративні облігації. У 2001 р. корпоративні облігації зайняли друге місце за обсягами випуску серед цінних паперів. Протягом 2001 р. було зареєстровано 62 випуски облігацій на суму 694,32 млн грн., що перевищує загальні обсяги випуску облігацій, за усі попередні роки більше ніж у два рази (за 1996--2000 pp. обсяг випуску облігацій становив 339,515 млн грн.). Порівняно з попередніми роками у 2001 р. значно більше юридичних осіб скористалися можливістю залучення додаткових коштів шляхом випуску корпоративних облігацій. У 2001 р. відбулося значне підвищення інтересу з боку господарських товариств до випуску власних облігацій і зменшення частки державних підприємств -- емітентів облігацій. Тенденція випуску корпоративних облігацій переважно державними підприємствами (67% від загального обсягу випуску корпоративних облігацій з 1996 по 2000 р.) протягом 2001 р. змінилася.

Не набуло значного поширення залучення коштів до місцевих бюджетів шляхом випуску облігацій місцевих позик. Серед основних причин такого становища -- низький рівень довіри з боку інвесторів до місцевих органів влади, високий рівень процентних ставок на ринку, відсутність кваліфікованих спеціалістів з питань випуску та обігу облігацій місцевих позик. Протягом 2001р. в Україні не зареєстровано жодного випуску облігацій місцевих позик.

Протягом останніх років на фондовому ринку України зберігалась тенденція до збільшення загального обсягу торгів різними видами цінних паперів. За станом на 01.01.2002 р. загальний обсяг торгів на фондовому ринку України становив 68,481 млрд грн., що на 2,013 млрд грн. більше, ніж загальний обсяг торгів з 1998 по 2000 р.

У 2001 р. частка обсягу торгів на організованому ринку цінних паперів України у загальному обсязі торгів становила 13,5%. Це найвищий показник за всі роки функціонування вітчизняного фондового ринку. Протягом останніх років цей показник коливався від 7 до 10%. У 2001 р. на організаторах торгівлі було укладено угод з купівлі-продажу цінних паперів на суму 9,24 млрд грн., що перевищує загальні обсяги торгів на організованому ринку за усі попередні роки більше ніж у півтора раза (за 1996--2000 pp. обсяг торгів на організаторах торгівлі становив 6 млрд грн.).

У 2001 р. на фондовому ринку України найбільшу частку серед фінансових інструментів, за якими здійснювались операції з купівлі-продажу, мали векселі та ОВДП на відміну від попередніх років, коли значну частку в структурі торгів на вторинному ринку становила торгівля акціями.

Організований ринок представлений в Україні сімома фондовими біржами та двома торговельно-інформаційними системами. Серед фондових бірж України Українська фондова біржа (УФБ), Українська міжбанківська валютна біржа (УМВБ), Київська міжнародна фондова біржа (КМФБ), Донецька, Придніпровська та Кримська фондові біржі. Фондові біржі функціонують на території України у вигляді акціонерних товариств. Вони зосереджують попит і пропозицію цінних паперів, сприяють формуванню їх ринкового курсу і здійснюють свою діяльність відповідно до чинного законодавства України, статутів і правил біржової торгівлі. Фондові біржі створюються торговцями цінними паперами, які мають дозвіл на здійснення комерційної і комісійної діяльності по цінних паперах.

Статутний фонд біржі згідно із Законом України "Про цінні папери і фондову біржу" має бути не меншим від 10 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а чисельність засновників -- не менш як 20. Якщо чисельність членів фондової біржі зменшується до 10, її діяльність припиняється у разі неприйняття нових членів протягом 6 міс. Припиняється діяльність біржі і у випадку, коли число її членів стає менше ніж 10.

Головною торговельно-інформаційною системою України на сьогодні є Перша фондова торговельна система (ПФТС). Південноукраїнська торговельно-інформаційна система, зареєстрована в 1999 p., відіграє незначну роль в позабіржовій торгівлі.

Чисельність торговців цінними паперами на фондовому ринку України протягом останніх років зросла і на 01.01.2001 р. становила 859. Серед торговців цінними паперами близько 66% -- суб'єкти підприємницької діяльності, для яких цей вид діяльності є виключним, 17 -- комерційні банки, 17% -- інвестиційні компанії. При цьому комерційні банки здійснюють найбільший обсяг угод з цінними паперами, хоча їх частка зменшилась з 1998 по 2000 р. з 80 до 61%. Частка торговців з виключним видом діяльності зросла з 14 до 30%, інвестиційних компаній -- з 6 до 9%. Переважну більшість операцій торговців становили комерційні та комісійні операції з цінними паперами (відповідно 65 та 33%). Діяльність з розміщення цінних паперів, представницька діяльність та діяльність з управління цінними паперами в загальному обсязі операцій становлять майже 2%.

Законодавством України передбачено ліцензування діяльності фінансових посередників. Так, Міністерство фінансів дає дозволи на здійснення діяльності із випуску та обігу цінних паперів, комерційної та комісійної діяльності з ними. Фонд державного майна дає ліцензії на ведення різних видів діяльності з приватизаційними цінними паперами.

Особливістю розвитку та функціонування інститутів спільного інвестування в Україні є те, що вони переважно були створені для обслуговування процесів сертифікатної приватизації. Близько 42% громадян України взяли участь у приватизації державного майна саме через інститути спільного інвестування. Пік активної діяльності інвестиційних фондів та компаній припав на 1997--1998 pp. -- період найбільш активної приватизації державних підприємств. Переважна більшість діючих інститутів спільного інвестування -- це закриті інвестиційні фонди та закриті взаємні фонди інвестиційних компаній, які становлять до 90% від загальної кількості інститутів спільного інвестування. Більш як половина інститутів спільного інвестування зосереджені в Київській (45,6%) та Харківській (12,3%) областях. Зміни в кількості інвестиційних компаній та фондів за період з 1995 по 2000 р. подано на рис. 2.

Рис. 2. Кількість інвестиційних компаній та фондів у 1995-- 2000 pp.

На 01.01.2002 р. інститути спільного інвестування були представлені 147 інвестиційними фондами та взаємними фондами інвестиційних компаній. Зниження загальної кількості інститутів спільного інвестування протягом останніх років викликано поступовим завершенням процесу масової приватизації та закінченням терміну дії більшості інститутів спільного інвестування. Тенденція до зменшення загальної кількості інвестиційних компаній та фондів зберігатиметься протягом наступних років внаслідок закінчення термінів дії більшості закритих фондів.

Інфраструктура фондового ринку України розвивається на основі впровадження сучасних розрахунково-клірингових систем та вдосконалення нормативно-правової бази. Кількість реєстраторів, яка досягла максимального рівня в 1998 р. (404), на початок 2002 р. зменшилась до 366. У цей час кількість зберігачів становила 86. Переважна більшість реєстраторів зосереджена у найбільших промислових регіонах України: в Києві та Київській області -- близько 28,9%, Харківській -- 9,8, Дніпропетровській -- 7,3, Донецькій -- 6,4%.

У 1999 р. було створено Національний депозитарій -- центральну ланку Національної депозитарної системи України, яка мала забезпечити функціонування єдиної системи депозитарного обліку й обслуговування обігу цінних паперів, а також інтеграцію Національної депозитарної системи в міжнародну систему депозитарних установ. Національний депозитарій України є спеціальною установою, створеною у формі відкритого акціонерного товариства. Його акціонерами є Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Національний банк України, а також об'єднання учасників Національної депозитарної системи та провідні професійні учасники фондового ринку України.

В Україні здійснюється як внутрішнє, так і зовнішнє регулювання біржового ринку. Внутрішнє регулювання полягає в підпорядкуванні діяльності бірж внутрішнім правилам, нормативним документам та процедурам, які регулюють діяльність біржі в цілому та окремих її підрозділів.

Зовнішнє регулювання полягає в підпорядкуванні діяльності бірж законодавчим та нормативним актам держави, інших організацій, а також міжнародним угодам. Зовнішнє регулювання здійснюється як державою, так і професійними учасниками фондового ринку. Державне регулювання біржового ринку здійснюється державними органами, в компетенцію яких входить виконання тих чи інших функцій регулювання. Регулювання з боку професійних учасників ринку полягає в створенні ними саморегульованих організацій, яким надаються певні функції регулювання, або в передачі державою частини своїх повноважень щодо регулювання ринку визначеним організаціям професійних учасників ринку.

Саморегульовані організації об'єднують на добровільних засадах професійних учасників ринку цінних паперів. Ці організації не мають на меті одержання прибутку, створюються для захисту інтересів своїх членів, інтересів власників цінних паперів та інших учасників ринку цінних паперів та реєструються Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку. Саморегульовані організації встановлюють для своїх членів відповідно до чинних законодавчих актів єдині обов'язкові для виконання правила, стандарти і вимоги щодо здійснення операцій на ринку цінних паперів, кваліфікаційні вимоги до спеціалістів, а також здійснюють контроль за дотриманням своїми членами таких правил, стандартів і вимог законодавства про цінні папери.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, інші державні органи, що здійснюють регулювання фондового ринку, делегують саморегульованим організаціям частину своїх повноважень щодо розробки та впровадження правил і стандартів здійснення операцій на фондовому ринку, сертифікації фахівців фондового ринку, надання дозволів (ліцензій) особам, які здійснюють професійну діяльність на фондовому ринку, збору, узагальнення та аналітичної обробки статистичної інформації про професійну діяльність на фондовому ринку. Серед створених в Україні саморегульованих організацій учасників фондового ринку -- Українська асоціація торговців цінними паперами, Українська асоціація довірчих товариств, інвестиційних фондів та компаній, Українська асоціація інвестиційного бізнесу. Українська асоціація торговців цінними паперами була створена в 1992 р. як добровільне об'єднання десяти юридичних осіб -- найбільших торговців цінними паперами з метою розвитку ринку цінних паперів в Україні, забезпечення сприятливих умов для діяльності учасників фондового ринку та захисту інтересів простих інвесторів.

Українська асоціація довірчих товариств, інвестиційних фондів та компаній, заснована в 1994 p., основними напрямами своєї діяльності обрала сприяння розвитку інфраструктури фондового ринку, участь в розробці законодавчого, нормативного та методичного забезпечення фондового ринку, а також інформаційні послуги. Українська асоціація інвестиційного бізнесу була створена в 1995 р. з метою захисту прав інвесторів, представлення їх інтересів перед урядом та громадськістю, надання допомоги своїм учасникам у реалізації ефективних стратегій інвестиційної діяльності. Учасниками цієї асоціації виступають більш як 100 українських компаній.

На початок 2002 р. в Україні діяло одинадцять саморегульованих організацій, з яких п'ять є фондовими біржами, а шість -- асоціаціями. Серед бірж -- це Українська, Київська міжнародна, Придніпровська та Донецька фондові біржі, Українська міжбанківська валютна біржа, а серед інших саморегульованих організацій -- Асоціація учасників фондового ринку України, Професійна асоціація реєстраторів та депозитаріїв, Українська асоціація інвестиційного бізнесу, Перша фондова торговельна система та Південноукраїнська торговельно-інформаційна система.

Автоматизація фондових ринків

В умовах інтеграції української економіки в світову є необхідність створення сучасної Національної депозитарної системи, спроможної забезпечити обслуговування операцій з цінними паперами в умовах інтеграції та глобалізації ринків цінних паперів як на національному, так і на міжнародному рівні. Зрозуміло, що розвиток Національної депозитарної системи можна забезпечити шляхом системної розбудови її функціональних елементів на основі сучасних інформаційних технологій і фінансових інструментів.

Залучення та обіг капіталу в ринкових умовах здійснюються завдяки інститутам інфраструктури фінансового ринку, на які покладено забезпечення функціонального і технологічного зв'язку між інвесторамит та емітентами. Розвиток інформаційних технологій, поява "електронних цінних паперів" та інтернаціоналізація фінансових ринків, що супроводжувалася реформуванням національних фондових ринків і пристосуванням їх до глобальних систем ціноутворення та обігу цінних паперів, зумовили у 80-90 роках XX століття розвиток депозитарної діяльності, основу якої становить надання послуг з реєстрації (підтвердження) прав власності на цінні папери та прав за цінними паперами, обліку корпоративних та інших прав інвесторів, обслуговування укладення та виконання договорів щодо цінних паперів, забезпечення розрахунків за поточними, ф'ючерсними та опціонними договорами щодо цінних паперів.

Світовий досвід свідчить, що використання новітніх інформаційних технологій та сучасних фінансових інструментів для забезпечення функціонування фондового ринку неможливе без налагодження взаємодії системоутворювального комплексу взаємопов'язаних інститутів інфраструктури ринків капіталу, яким виступає депозитарна система.

Таким чином Національна депозитарна система створюється з метою:

<=> впровадження систем обслуговування електронного документообігу цінних паперів на фондовому ринку;

<=> обслуговування обороту цінних паперів у формі записів на рахунках системи електронного документообігу на фондовому ринку;

<=> впровадження єдиних міжнародних стандартів обліку цінних паперів із застосуванням сучасних фінансових інструментів та інформаційних технологій обслуговування інвесторів на національному та міжнародному ринку цінних паперів.

Оптимізація системи обліку прав власності на цінні папери та прав власника за цінними паперами передбачає її відповідність міжнародним стандартам та найкращій міжнародній практиці, зокрема уніфіковану технологію їх обліку, централізацію системи, створення та організаційно-технічну модернізацію її структурних елементів.

Основним функціональним призначенням системи автоматизації НДСУ є наступне:

^ стандартизація обліку цінних паперів згідно міжнародним стандартам;

^ уніфікація обліку цінних паперів, їх розміщення, обігу та реалізації прав за цінними паперами. Уніфікація обліку права власності на цінні папери та прав за цінними паперами забезпечується шляхом:

* усунення в актах законодавства наявних розбіжностей щодо визначення похідних цінних паперів і централізації функціонування розрахункових та облікових систем;

* законодавчого визначення класифікації цінних паперів, яка базується на особливостях їх обліку та обігу;

* чіткого визначення для різних форм випуску цінних паперів моменту виникнення права власності на цінні папери та прав власника за цінними паперами, а також їх підтвердження в системі;

* упорядкування технологій обслуговування учасниками системи процесу реалізації прав за цінними паперами;

* уніфікації взаємозв'язків між учасниками системи та упорядкування діяльності її прямих учасників шляхом запровадження операційних стандартів професійної діяльності, які базуються на сучасних фінансових інструментах та інформаційних технологіях, єдиному електронному документообігу;

*і> централізація системи з метою зменшення ризиків у процесі проведення розрахунків за договорами щодо цінних паперів та створення умов для розвитку ефективно діючої системи корпоративних відносин. Забезпечення функціонування єдиної системи депозитарного обліку здійснюється шляхом створення центрального депозитарію, що включає:

* формування реестра власників цінних паперів, центрального сховища документарних цінних паперів, центральної розрахунково-клірингової палати.

Централізація Національної депозитарної системи забезпечує:

* діяльність зберігачів та реєстраторів у процесі взаємодії з Національним депозитарієм за єдиними правилами та в єдиній системі електронного документообігу;

* надання зберігачам, які не є банками, ліцензій на відкриття та ведення поточних грошових рахунків для нарахування дивідендів;

* розширення повноважень професійних учасників ринку цінних паперів стосовно можливості надання ними широкого спектру персоніфікованих послуг, зокрема управління цінними паперами, грошовими коштами за договорами з клієнтами;

^ зниження ризиків під час розрахунків за договорами щодо цінних паперів у процесі розвитку системи забезпечуватиметься шляхом:

* впровадження на організованому ринку цінних паперів механізму врегулювання договорів щодо цінних паперів за принципом "поставка проти платежу ;

* законодавчого врегулювання проблеми компенсації втрат, пов'язаних з діяльністю прямих учасників системи, створення системи гарантійних депозитів для хеджерівна товарному і фондовому ринку;

* обов'язкового зберігання контрольних копій систем реєстрів власників іменних цінних паперів у їх центральному реєстрі у форматі, що дає змогу поновити систему реєстру у разі його втрати;

<=> інформаційно-аналітичне забезпечення всіх учасників системи та органів державного управління шляхом створення в структурі Національного депозитарію національної інформаційної мережі та системи передачі даних;

<=> інтеграція Національної депозитарної системи у світовий ринок цінних паперів, що забезпечується встановленням кореспондентських відносини між Національним депозитарієм і центральними депозитаріями держав - членів ЄС та інших економічно розвинутих держав.

Правові засади функціонування Національної депозитарної системи визначено Концепцією функціонування і розвитку фондового ринку в Україні. Склад, структуру та порядок функціонування Національної депозитарної системи визначено Законом України „Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні". Структура Національної депозитарної системи дворівнева рис. 11.1.

документ фондовий ринок депозитарний

Рис. 3. Структура Національної депозитарної системи.

Перший рівень складають Національний депозитарій і депозитарії, які ведуть рахунки для зберігачів та за наявності ліцензії здійснюють кліринг і розрахунки за договорами щодо цінних паперів.

Другий рівень складають зберігані, що ведуть рахунки у цінних паперах власників цінних паперів, та реєстратори, які відповідно до договорів з емітентом цінних паперів ведуть особові рахунки власників іменних цінних паперів. Ведення реєстрів власників іменних цінних паперів не може поєднуватися з іншими видами діяльності, крім депозитарної. У разі одержання відповідного дозволу депозитарії та зберігані можуть вести реєстри власників іменних цінних паперів. Емітенти, кількість акціонерів у яких менша, ніж встановлена Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР), можуть вести реєстр самостійно.

Обслуговування обігу державних цінних паперів, у тому числі провадження депозитарної діяльності, відповідно до Закону України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" покладено на Національний банк.

Рис. 4. Схема інформаційної взаємодії учасників фондового ринку

Прямими учасниками Національної депозитарної системи законодавством визначені депозитарії, зберігачі, реєстратори власників іменних цінних паперів, Національний депозитарій, депозитарій Національного банку, недержавні депозитарії, зберігачі, реєстратори та акціонерні товариства, що мають право самостійно вести реєстр. Ідентифікація цінних паперів здійснюється відповідно до міжнародного стандарту ISO 6166 - загальноприйняті міжнародні коди, присвоєні всім випущеним державним цінним паперам.

Опосередкованими учасниками Національної депозитарної системи є організатори торгівлі цінними паперами - фондові біржі та торговельно-інформаційні системи, торговці цінними паперами, банки та суб'єкти господарювання, які є емітентами цінних паперів.

Визначимо основних учасників фондового ринку, що приймають безпосередню участь в інформаційних взаємозв'язках, що важливо в процесі автоматизації рис. 3.

Національний депозитарій України - забезпечує :

<=> обслуговування та обіг всіх видів цінних паперів і ведення рахунків зберігачів в електронній формі;

& відповідальне збереження всіх видів цінних паперів в документарній та недокументарній формі;

<=> реалізацію єдиного міжнародного стандарту депозитарного обліку;

<=> впровадження інформаційних систем і технологій в депозитарну діяльність.

<=> Депозитарій НБУ - забезпечує обслуговування і обіг державних цінних паперів та діяльність щодо надання послуг відносно збереження і обліку прав власності на цінні папери (депозитарна діяльність).

<=> Зберігач-юридична особа, що здійснює винятково депозитарну діяльність і надає послуги щодо зберігання цінних паперів незалежно від форми випуску, відкриття і ведення рахунків та проведення операцій з цінними паперами.

<=> Реєстратор - учасник фондового ринку, що здійснює діяльність з ведення реестра власників цінних паперів на договорній основі з емітентом, згідно наданої ліцензії на даний вид діяльності.

<=> Інвестор - фізична або юридична особа, яка бажає вкласти вільні кошти в придбання цінних паперів з метою отримання прибутків, прав власності та управління або ж з метою впливу на ринкову вартість цінних паперів.

<=> Емітент цінних паперів - юридична особа, яка від свого імені випускає цінні папери та несе зобов'язання за ними.

<=> Розрахунковий банк - це банк, з яким депозитарій уклав договір про грошові розрахунки за угодами відносно цінних паперів.

Ф Фондова біржа - акціонерне товариство, яке здійснює торгівлю цінними паперами, вивчає попит та пропозицію на них і таким чином може формувати та регулювати курс на фондовому ринку.

<=> Позабіржова фондова торгова система - сукупність обчислю вальних засобів, баз даних, телекомунікаційних мереж передачі даних, що забезпечує можливість підтримки, зберігання та обробки інформації щодо вартості цінних паперів на фондовому ринку.

<=> Торгівці цінними паперами - банки та акціонерні товариства, для яких операції з цінними паперами є необхідним елементом їх діяльності на ринках відповідних послуг.

Очевидно, що в процесі автоматизації депозитарної діяльності можна виділити основні системи, що слідують із схеми інформаційних взаємозв'зків між учасниками фондового ринку рис. 11.2:

<=> система автоматизованого погодження і реєстрації угод за цінними паперами. Дана система буде представляти собою фронт-офіс з автоматизації діяльності зберігача, фондових бірж, позабіржових учасників ринку;

<=> система грошових розрахунків і кліринга. Дана система має забезпечити взаємодію між банками покупців і торговців з розрахунковим банком;

<=> системи верхнього рівня - автоматизація національного депозитарію, депозитарію НБУ та недержавних депозитаріїв;

<=> системи нижнього рівня - автоматизація діяльності реєстратора, емітента, торгівця, продавця, покупця щодо діяльності на фондовому ринку. Зазвичай можуть бути представлені фронт-офісом саме за даним напрямком діяльності.

Важливим елементом є розрахунково-клірингова діяльність, що повинна провадитися депозитаріями, але саме вона є найменш розвинутою в Україні. Більшість договорів на організованих ринках виконуються не в режимі "поставка проти платежу". Не повною мірою застосовується також механізм централізованого клірингу для виконання договорів щодо цінних паперів. До цього часу не реалізуються на практиці рекомендації "Групи ЗО" і Міжнародної асоціації з питань обслуговування цінних паперів. Національне законодавство, яке регулює проведення розрахунків за операціями з цінними паперами, потребує гармонізації із законодавством ЄС.

Прямі учасники Національної депозитарної системи обслуговують окремі сегменти ринку капіталу та провадять свою діяльність децентралізовано (зберігані та депозитарії, з одного боку, та реєстратори власників іменних цінних паперів, з іншого). Це свідчить, що процес становлення системи невиправдано затягнувся і потребує реформування.

Виходячи з аналізу стану функціонування Національної депозитарної системи основні проблеми її розвитку можна згрупувати як загальні проблеми, проблеми функціонування системи обліку прав власності, проблеми системи укладання та виконання договорів щодо цінних паперів, проблеми встановлення міжнародних депозитарних зв'язків.

Загальні проблеми. У світовій практиці функціонування ринків капіталу ключовим інститутом депозитарної системи є центральний депозитарій країни. Законом України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" функції центрального депозитарію покладено на Національний депозитарій. Перелік функцій та видів його діяльності відповідає світовій практиці та потребам централізованої депозитарної системи. Однак обмеження функцій Національного депозитарію, низька якість функціонування системи обліку прав власності та біржових ринків, організаційна та технологічна неузгодженість діяльності учасників Національної депозитарної системи не дає можливості забезпечити належні гарантії захисту прав інвесторів, а виділення обігу державних цінних паперів в окремий сегмент ринку гальмує процес завершення формування цієї системи.

Технологічна відокремленість складових Національної депозитарної системи створює труднощі як для інвесторів та професійних учасників ринку, так і для держави в цілому. Цілісності системи перешкоджає існування особливостей у веденні обліку окремих видів цінних паперів. Паралельне існування окремих систем депозитарного обліку державних та корпоративних цінних паперів призводить до збільшення організаційних, технологічних та грошових витрат професійних учасників ринку та власників цінних паперів, посилення ризиків у функціонуванні системи.

Відсутність єдиного інформаційного простору Національної депозитарної системи знижує прозорість ринку та його привабливість для потенційних іноземних та вітчизняних інвесторів, оскільки не забезпечується прямий доступ до своєчасної і повної інформації щодо об'єктів інвестування та поточної ситуації на ринку, знижується достовірність національних індексів ринкової активності і нівелюється можливість визначення відповідних кредитних рейтингів. Існуюча система державного регулювання функціонування Національної депозитарної системи та її законодавчого забезпечення потребує удосконалення, як і правовий статус та питання, пов'язані з управлінням Національним депозитарієм.

Проблеми функціонування системи обліку прав власності. Система обліку цінних паперів поєднує два підходи, що технологічно між собою не узгоджені: реєстри власників іменних документарних цінних паперів і облікові реєстри власників бездокументарних цінних паперів, виконуючи одну і ту саму функцію, ведуться по-різному. Монопольне право реєстратора на облік прав за цінними паперами та технологічні недоліки реєстраторської діяльності, відсутність системи централізованого архівування даних призводять до фальсифікації та дублювання реєстрів, внесення до них несанкціонованих змін, блокування проведення загальних зборів акціонерів тощо. Здебільшого це зумовлено застосуванням неправильного концептуального принципу щодо діяльності реєстраторів, які виявляються залежними від емітентів, оскільки на відміну від зберігачів забезпечують обіг цінних паперів на підставі договору з емітентами, а не з інвесторами, які є власниками цінних паперів.

Національним депозитарієм уже розроблено Стандарт депозитарного обліку №1, який успішно застосовується Національним банком для депозитарного обслуговування обігу облігацій внутрішньої державної позики, але не для обліку інших цінних паперів.

Проблеми системи укладення та виконання договорів щодо цінних паперів. Недосконалість розрахунково-клірингового обслуговування операцій з цінними паперами певним чином зумовлена недоліками системи організованої торгівлі цінними паперами. Зокрема можливості бірж на ринку цінних паперів та хеджування ризиків на основі похідних цінних паперів практично не використовуються.

Наданий час практично не провадиться розрахунково-клірингова діяльність. У світі загальноприйнятою системою врегулювання розрахунків за договорами щодо цінних паперів є принцип "поставка проти платежу" з гарантуванням здійснення грошових розрахунків. Визначена національним законодавством система виконання укладених на організованих ринках договорів щодо цінних паперів з проведенням попередньої перереєстрації прав власності на цінні папери та подальшим грошовим врегулюванням не функціонує.

Проблеми захисту інформації в системах обліку Національної депозитарної системи. Законодавство та технології, що застосовуються учасниками системи, не забезпечують належного захисту інформації щодо власників цінних паперів. Якщо інформація в системі депозитарного обліку захищена на рівні закону, то надійного режиму конфіденційності щодо особових рахунків зареєстрованих осіб у системі реєстру власників іменних цінних паперів не створено. Розголошення інформації з реєстрів власників іменних цінних паперів фактично відбувається без загрози притягнення до відповідальності за такі дії. Ситуація, що склалася, зумовлює необхідність розроблення національної комплексної програми технічного захисту інформації щодо цінних паперів, якою передбачалося б створення правової і нормативної бази виготовлення на українських суб'єктах господарювання цінних паперів та забезпечення їх обігу на фондовому ринку у документарній формі з урахуванням міжнародних вимог, а також технічний захист конфіденційної та комерційної інформації про електронний обіг на ринку цінних паперів.

Проблеми встановлення міжнародних депозитарних зв'язків. Активний розвиток міжнародних депозитарних зв'язків значно ускладнено внаслідок обмеження депозитарних функцій Національного депозитарію.

Рекомендована література

1. Про цінні папери і фондову біржу. Закон України від 18 червня 1991 р. № 1201-XII.

2. Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні. Закон України від 30 жовтня 1996 р. № 448/96-ВР.

3. Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні. Закон України від 10 грудня 1997 р. № 710/97-ВР.

4. Положення про Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку. Затверджено Указом Президента України від 14 лютого 1997 р. № 142/97.

5. Порядок видачі Дозволу на здійснення діяльності щодо ведення реєстру власників іменних цінних паперів. Затверджено наказом ДКЦПФР від 1 квітня 1996 р. № 59.

6. Порядок видачі дозволу на здійснення діяльності по випуску та обігу цінних паперів як виключної діяльності. Затверджено наказом ДКЦПФР від 13 вересня 1996 р. № 203-а.

7. Положення про організаційно оформлені позабіржові торговельно-інформаційні системи. Затверджено наказом ДКЦПФР від 23 грудня 1996р. Л" 328.

8. Буковинський М.Г. Біржові трансформації ринку. -- К., 1997.

9. Губський Б.В. Біржові технології ринку. -- К., 1997.

10. Міріна К?. Розвиток бірж на Україні. -- К., 1997.

11. Миркин Я.М. Ценные бумаги и фондовый рынок. -- М., 1995.

12. Рубцов БД. Зарубежные фондовые рынки: инструменты, структура, механизм функционирования. -- М., 1996.

13. Фондовий ринок України: Навч. посіб. / Керівник авт. кол. В.В. Ос-польський. -- К., 1994.

14. Річні звіти ДКЦПФР за 1999--2001 pp.

Размещено на Allbest.ru