Діяльність комерційного банку

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1.Загальна характеристика об'єкту практики.Порядок створення комерційного банку.Тип банку.Структура

2.Ресурси комерційного банку, їх склад та структура

3.Активні операції банків.Структура активів банку

4.Касові операції банку

5.Кредитні операції банку

6.Факторинговані операції

7.Валютні операції: угода типу `спот' та її основні елементи, механізм операцій типу `своп'

8.Операції банку з векселем

9.Показники діяльності комерційних банків

Висновки

Використана література

Вступ

Виробнича практика є невід'ємною частиною навчального процесу. Вона проводиться на підприємствах, в установах та організаціях різних галузей економіки.

Основні завдання практики:

Ш Вивчити особливості фінансово господарської діяльності установи, в якій проходиш практику;

Ш Навчитися застосовувати теоретичні знання, отримані під час навчання;

Ш Набути навичок практичної роботи;

Ш Отримати нові знання, уміння і навички при виконання конкретних практичних завдань на штатних посадах або посадах дублерів;

Базою проходження практики було Ватутинське відділення ПАТ «Укрінбанк». Із багатьох комерційних банків ПАТ “Укрінбанк” є одним із найбільших динамічних, швидко розвинутих банків України. За час проходження практики я ознайомився:

Ш з історією виникнення банку, основними етапами його розвитку, організаційно-правовою формою функціонування.

Ш переглянув Статут, Установчий договір банку та Ліцензію НБУ на здійснення банківських операцій, а також річний звіт за 2007 рік.

Ш ознайомився з основними Положеннями про структурні підрозділи ПАТ “Укрінбанк” та з основними операції банку.

Ш познайомився з діяльністю банку, щодо емісії платіжних карток Visa та MasterCard.

Ш набув практичних навичок щодо оформлення первинних документів.

Ш дізнався про порядок надання кредитів фізичним та юридичним особам, про порядок оформлення, відсоткові ставки та строки.

Ш отримав добрі практичні навички та відповідні знання у сфері банківської діяльності.

Ш отримав висококваліфіковані консультації зі сторони працівників ПАТ “Укрінбанк”.

1.Загальна характеристика об'єкту практики

Акціонерне товариство "Український інноваційний банк" було створено 24 січня 1989 року ще за часів існування СРСР. Укрінбанк є першим комерційним банком на території Української РСР, дозвіл на його створення отримували безпосередньо у Горбачова М.С. в Москві.

В період з 1989 до 1991 року (до набуття Україною незалежності) Укрінбанк проводив діяльність направлену на розрахунково-касове обслуговування комерційних структур, що тільки-но почали створюватися, та кредитування інноваційних проектів, мається на увазі пошук науково-технічних розробок та фінансування їх впровадження у виробництво. Після 1991 року Укрінбанк був змушений змінити орієнтири своєї діяльності, вони стали направлені на зовнішньоекономічну діяльність клієнтів. Сьогодні Укрінбанк - це універсальна кредитно-фінансова установа, яка надає весь спектр традиційних та інноваційних послуг, що відповідають міжнародним стандартам.

З 1992 року розпочалася розбудова мережі філій Укрінбанку, яка стала фундаментом фінансової стійкості. Нині банк має розгалужену мережу філій, яка представлена в усіх регіонах України і нараховує 30 філій та 87 відділень.

Починаючи з 1995 року Укрінбанк став одним з провідних банківських інститутів України, та поряд з фінансування малого та середнього бізнесу розпочав роботу з великими державними підприємствами.

З Укрінбанком співпрацюють понад 300 банків в усьому світі. Основними розрахунковими банками є провідні кредитно-фінансові установи світу з найвищими рейтингами, такі як Deutche Bank Trust Company Americas, Bank of New York, HSBC Bank USA, Commerzbank AG, UBS AG та інші. Сучасні засоби телекомунікацій і налагоджені кореспондентські відносини дозволяють здійснювати розрахунки у найкоротші терміни у всіх валютах світу, а також ефективно і надійно управляти фінансовими потоками.

Банк є активним оператором фондового ринку України. Надає своїм клієнтам послуги купівлі-продажу цінних паперів, депозитарні послуги, консультує з інвестування коштів в національну економіку.

У 1995 році АТ "Укрінбанк" один з перших підписав угоди з компаніями American Express та Thomas Cook. З 1996 року банк - Принциповий член міжнародних платіжних систем Visa International та MasterCard Europe S.A., має повний спектр ліцензій цих систем і впевнено розвиває картковий бізнес у першій когорті провідних українських банків. На сьогодні Укрінбанком емітовано близько 100 000 карток Visa і MasterСard. Банк має розвинену карткову інфраструктуру - понад 250 пунктів обслуговування платіжних карток. За перерахованими показниками Укрінбанк посідає одинадцяте місце серед українських банків.

У грудні 1997 року АТ "Укрінбанк" отримав статус агента Уряду України з обслуговування іноземних кредитів, наданих під гарантії Кабінету Міністрів України згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1428. Отримавши у 1998 році статус агента Уряду України з реструктуризації внутрішньої заборгованості України АТ "Укрінбанк" протягом 1998 - 1999 років спільно з інвестиційним банком Merrill Lynch приймав активну участь у реструктуризації внутрішнього державного боргу України та у реструктуризації облігацій зовнішньої державної позики 1995 року у якості радника Міністерства фінансів України. З квітня 2003 року АТ "Укрінбанк" отримав статус уповноваженого банку з обслуговування коштів Державного бюджету України.

З 2001 року АТ "Укрінбанк" здійснює обслуговування фонду "Взаєморозуміння та примирення" яке передбачено міждержавним договором між Німеччиною та Україною. З моменту обслуговування фонду виплачено кошти у розмірі понад 19 млн. євро 17,5 тис. жертвам нацистських переслідувань. Також Укрінбанк - уповноважений банк по обслуговуванню рахунків пенсіонерів за рішенням конкурсної комісії Пенсійного фонду України.

Укрінбанк постійно впроваджує нові види послуг та модифікує вже традиційні, розробляє і впроваджує сучасні форми обслуговування. Пріоритетним в Укрінбанку вважають комплексне обслуговування клієнтів. Це дає можливість кожному підприємству чи фізичній особі, яка звернулась в банк за однією послугою, отримати спеціально сформований індивідуальний перелік послуг, який не лише заощадить кошти клієнта, а й сприятиме його фінансовому зростанню. Комплексне обслуговування вже має свої результати. На сьогодні Укрінбанк обслуговує понад 60 000 приватних та корпоративних клієнтів, що дозволяє найстаршій в країні фінансово-кредитній установі з оптимізмом дивитися в майбутнє.

Членство в міжбанківських об'єднання, біржах, асоціаціях та міжнародних організаціях

· Visa International

· MasterCard International

· Українська міжбанківська асоціація членів Europay International

· Офіційний ділер American Express

· Офіційний ділер Thomas Cook

· Київський банківський союз (КБС)

· Асоціація українських банків (АУБ)

· Професійна асоціація реєстраторів і депозитаріїв (ПАРД)

· ВАТ "Міжрегіональний фондовий союз" (МФС)

· Перша фондова торгівельна система (ПФТС)

· Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

· Українська міжбанківська валютна біржа (УМВБ)

· Українська фондова біржа

АТ "Укрінбанк" є одним із перших українських банків, який за час існування зберіг позитивну тенденцію розвитку та довів свою стабільність і професіоналізм.

Персонал банку має багатий досвід та високу кваліфікацію, що відповідає міжнародним стандартам. Пріоритетом діяльності АТ "Укрінбанк" є взаємовигідна співпраця з клієнтами.

Сьогодні АТ "Укрінбанк" обслуговує понад 60 000 клієнтів, що дозволяє найстаршій в країні фінансово-кредитній установі з оптимізмом дивитися в майбутнє.

Приватним клієнтам АТ "Укрінбанк" пропонує максимально повний перелік банківських послуг, зокрема -- споживче кредитування (у тому числі за спеціальними програмами -- товари у розстрочку, автомобілі у кредит), грошові перекази в національній та іноземній валюті з відкриттям і без відкриття рахунку, розміщення коштів на депозитних рахунках, повний набір сучасних платіжних інструментів -- пластикові картки міжнародних систем Visa International та MasterCard Europe S.A. (банк емітує весь ряд кредитних і дебетних карток цих систем, а також здійснює повний комплекс обслуговування карток систем Visa та MasterСard). АТ "Укрінбанк" уповноважений здійснювати виплату пенсій та грошової допомоги одержувачам через їх поточні рахунки, також банк пропонує в оренду індивідуальні депозитні сейфи, що знаходяться під цілодобовою охороною й електронним спостереженням та багато іншого.

Сьогодні АТ "Укрінбанк" обслуговує понад 70 000 клієнтів, серед організацій, що віддали перевагу нашому банку -- ТОВ "Шелтон", ТОВ "Нібулон", ПІІ "Лукойл Україна", ТОВ "Лукойл Київ", ЗАТ "Оболонь", ТОВ "Фокстрот", ТОВ "Сандора", ЗАТ "Галичина" та багато інших.

Корпоративним клієнтам АТ "Укрінбанк" пропонує максимально повний перелік банківських послуг, зокрема -- розрахунково-касове обслуговування, кредитування з внутрішніх ресурсів банку й у рамках кредитних ліній між народних організацій, усі види документарних операцій, депозити, корпоративні та зарплатні платіжні картки, послуги по електронних каналах зв'язку, проектне та торгівельне фінансування.

В рамках програми комплексного обслуговування АТ "Укрінбанк" для зручності клієнтів забезпечує закріплення за ними персональних менеджерів.

Переваги карткового обслуговування в АТ “Укрінбанк”:

· АТ "Укрінбанк" у 1995 році, одним із перших серед українських банків, почав співпрацю з компанією American Express.

· З 1996 року банк є принциповим членом міжнародних платіжних систем - VISA International та MasterCard Europe S.A. Inc.

· Входить в 7-ку лідерів карткового ринку за рейтингами Асоціації українських банків-учасників MasterCard Europe S.A.

· АТ "Укрінбанк" пропонує як міжнародні (International), так і локальні платіжні продукти (Domestic).

· Міжнародною платіжною карткою АТ "Укрінбанк" можна оплатити товари і послуги як в Україні, так і за її межами в місцях із розміщеними логотипами міжнародних платіжних систем. До Ваших послуг понад 18 000 магазинів, ресторанів, готелів, туристичних бюро, авіакомпаній в Україні, що приймають до сплати картки міжнародних платіжних систем, а також майже 3 000 банкоматів в Україні й понад 820 000 за її межами.

· До ваших послуг мережа банкоматів і пунктів видачі готівки банку, представленого в більшості регіонів України.

· Картка є надійним засобом зберігання Ваших коштів, вона захищена ПІН-кодом, який відомий лише її власнику - тобто Вам.

· У випадку втрати кошти не втрачаються так як знаходяться на Вашому рахунку в банку, Ви лише повинні своєчасно повідомити про втрату в цілодобову службу підтримки клієнтів.

· При виїзді за кордон з карткою, не потрібно декларувати кошти, що знаходяться на Вашому рахунку, і Ви маєте можливість отримати валюту країни, де знаходитеся, за вигідним курсом.

· На середньоденний залишок коштів щомісяця нараховуються відсотки.

Перелік додаткових можливостей постійно розширюється!

2.Ресурси комерційного банку, їх склад та структура

Комерційні банки є насамперед підприємствами, що спеціалізуються на посередницькій діяльності, яка пов'язана, з одного боку, з купівлею вільних грошових коштів на ринку ресурсів, а з другого - їх продажем підприємствам, організаціям та населенню. За таких умов для банків є однаково важливими як операції із залучення коштів, так і з їх розміщення. Від операцій із залучення коштів залежить розмір банківських ресурсів і, отже, масштаби діяльності комерційних банків. В свою чергу, вигідне розміщення ресурсів сприяє підвищенню дохідності та ліквідності комерційних банків, забезпечує їх економічну самостійність та стабільність.

Ресурси комерційного банку - це сукупність грошових коштів, які знаходяться у розпорядженні банку і використовуються ним для здійснення кредитних, інвестиційних та інших активних операцій.

Банківські ресурси з точки зору джерел утворення поділяються на власні і залучені. До власних коштів банку належать статутний капітал, резервний та інші фонди, резерви на покриття різноманітних ризиків і нерозподілений прибуток. До залучених коштів відносяться кошти на депозитних рахунках банківських клієнтів, позики, отримані від інших банків, і кошти, отримані від інших кредиторів.

Головним джерелом банківських ресурсів є залучені кошти, частка яких в середньому по банківській системі України складає 80% від загальної величини ресурсів, а решта (20%) припадає на власний капітал.

Структура ресурсів окремих комерційних банків є індивідуальною і залежить від ступеня їх спеціалізації, особливостей їх діяльності, стану ринку кредитних ресурсів та інших факторів. Так, універсальні комерційні банки, які здійснюють переважно операції з короткострокового кредитування, як основний вид залучених ресурсів використовують короткотермінові депозити, а іпотечні банки, які займаються довгостроковим кредитуванням під заклад нерухомості, мобілізують кошти шляхом випуску та реалізації довгострокових зобов'язань (іпотечних облігацій).

На рис. 3 подано класифікацію ресурсів комерційного банку залежно від джерел їх утворення.

Рис. 3. Класифікація ресурсів комерційного банку.

Операції за допомогою яких комерційні банки формують свої ресурси, називаються пасивними. Пасивні операції забезпечують формування ресурсів банку, необхідних йому зверх власного капіталу для здійснення нормальної діяльності, забезпечення ліквідності та одержання доходу.

Пасивні операції банку можуть здійснюватись у формі:

· залучення коштів на депозитні рахунки - поточні, строкові, ощадні та інші;

· недепозитного залучення коштів: одержання позичок на міжбанківському ринку, позичок НБУ, випуск банківських облігацій, векселів та інших зобов'язань.

Основний вид пасивних операцій - залучення коштів на банківські рахунки всіх видів: поточні, строкові, ощадні, валютні та інші. Всі кошти, залучені на банківські рахунки, прийнято називати депозитами, а ці операції - депозитними. Депозити слугують важливим джерелом коштів, завдяки яким банки формують переважну частину своїх дохідних активів. Недепозитні кошти найчастіше залучаються для підтримання ліквідності банків.

3.Активні операції банків

Активні операції банку -- це операції з розміщення мобілізованих банком ресурсів у депозити, кредити, інвестиції, основні засоби й товарно-матеріальні цінності. До них належать:

-- операції з вкладення банківських ресурсів у грошові кошти в готівковій і безготівковій формах із метою підтримання ліквідності банку;

-- розрахункові операції, пов'язані з платежами клієнтів;

-- касові операції з приймання і видавання готівки;

-- кредитні операції, пов'язані з наданням кредитів різних форм і видів юридичним, фізичним особам, банкам;

-- інвестиційні операції з вкладення банківських ресурсів у цінні папери (акції, державні та корпоративні облігації) на тривалий строк;

-- фондові операції з купівлі-продажу цінних паперів;

-- валютні операції з купівлі-продажу іноземної валюти на внутрішньому та міжнародному валютних ринках;

-- депозитні операції з розміщення тимчасово вільних ресурсів банку в депозити в НБУ та в інших банках;

-- операції з купівлі-продажу банківських металів на внутрішньому і міжнародному валютних ринках;

-- операції з придбання основних засобів, матеріальних та нематеріальних активів.

Загальну характеристику активних і пасивних операцій банків наведено в табл. 10.1:

Таблиця 10.1. Активні й пасивні операції комерційного банку

Активні операції	Пасивні операції
Грошові кошти	Акумулювання коштів на кореспондентському рахунку в НВУ. Акумулювання коштів у касі. Розміщення коштів на кореспондентських рахунках в інших банках (рахунки ностро). Розміщення коштів у депозити в інших банках	Власні ресурси	Формування статутного капіталу. Формування резервного фонду. Формування страхових фондів. Формування фондів економічного стимулювання. Формування інших фондів спеціального призначення. Формування і розподіл прибутку
Кредитний портфель	Надання кредитів юридичним особам у національній та іноземній валютах (у тому числі прострочені та пролонговані). Надання кредитів у національній валюті фізичним особам (у тому числі прострочені та пролонговані). Надання міжбанківських кредитів у національній та іноземній валютах (у тому числі прострочені та пролонговані)	Залучені ресурси	Мобілізація коштів вкладників (юридичних та фізичних осіб) на рахунки на вимогу (поточні, бюджетні). Мобілізація коштів банків-кореспондентів на кореспондентські рахунки, відкриті в конкретному банку (рахунки лоро). Мобілізація коштів вкладників (юридичних та фізичних осіб) на строкові депозитні рахунки. Мобілізація коштів інших банків на строкові депозитні рахунки
Цінні папери на продаж	Вкладення в державні та корпоративні цінні папери на продаж	Позичені ресурси	Отримання кредитів від інших комерційних банків. Отримання кредитів у НБУ. Емісія та розміщення власних боргових цінних паперів банку
Інвестиційний портфель	Вкладення в державні та корпоративні цінні папери на інвестиції. Вкладення в статутні фонди підприємств та організацій
Майно та нематеріальні активи	Вкладення в основні засоби. Вкладення в товарно-матеріальні цінності. Вкладення в нематеріальні активи

Активні операції банки здійснюють у межах наявних ресурсів, тобто у межах залишку грошових коштів на кореспондентському рахунку в НБУ (при проведенні операцій у безготівковому порядку) та в касі (при проведенні операцій з готівкою).

Структура активів банку.

Класифікація активів комерційного банку

Активи комерційного банку - напрямки розміщення і використання ресурсів комерційного банку. Банківські активи утворюються в результаті активних операцій банку, тобто розміщення власних і залучених коштів з метою одержання доходу, підтримки ліквідності і забезпечення функціонування банку.

Під структурою активів розуміється співвідношення різних по якості статей активу балансу до валюти балансу. Активи банку можна групувати за критеріями:

- по призначенню; - по термінах розміщення;

по ліквідності; - по суб'єктах.

- по ступені ризику;

По призначенню активи можна розділити на п'ять категорій:

1. Касові активи, що забезпечують ліквідність банка призначені для щоденного безперебійного виконання банками своїх зобов'язань по безготівковому перерахуванню засобів і по видачі готівки з рахунків клієнтів.

Як правило, доходів від розміщення засобів у такі активи банки не одержують.

На їхню частку приходиться 15-20 % всіх активів банку.

До касових активів відносяться:

- кошти в касах банків, обмінних пунктах, банкоматах;

- кореспондентський рахунок у центральному банку;

- кореспондентські рахунки в комерційних банках;

- засоби перераховані у фонд обов'язкових резервів у центральному банку.

2. Працюючі активи - активи, що приносять доход, мають щодо невеликий термін обертання. В даний час у структурі працюючих активів найбільшу частку має кредитування різних галузей народного господарства. На долю працюючих активів приходиться 55-70 % всіх активів банку.

Працюючі активи включають:

- депозити в ЦБ;

- міжбанківські кредити видані і депозити в комерційних банках;

- кредити небанківським позичальникам;

- факторингові операції;

- короткострокові вкладення в державні боргові зобов'язання, у боргові зобов'язання й акції для перепродажу;

- векселя в портфелі банку.

3. Інвестиційні активи - довгострокові вкладення банка у виді прямих чи портфельних інвестицій. Метою таких вкладень є диверсифікація ризиків, забезпечення підвищених доходів у майбутньому, розширення сфери впливу банку і т.д. Частка таких активів - 3-10 %.

Інвестиційні активи включають:

- акції і боргові зобов'язання придбані для інвестування;

- векселя з терміном погашення більше 1 року;

- прямі інвестиції: участь у дочірніх фірмах, внески в статутний капітал юридичних осіб і т.д.

4. Позаоборотні активи - призначені для забезпечення виконання комерційним банком своїх прямих функцій. Комерційні банки повинні чи здобувати орендувати приміщення, транспортні засоби, комп'ютери, програмно-технічне забезпечення, засоби комунікації і т.д. Частка таких активів складає 10-15 %.

Позаоборотні активи включають:

- основні засоби;

- капітальні вкладення;

- нематеріальні активи;

- господарські матеріали і МШП.

5. Інші активи. До числа інших активів відносять кошти в розрахунках, дебіторська заборгованість, транзитні рахунки, витрати майбутніх періодів і т.д.

Частка таких активів складає 0-10 %. Занадто висока питома вага інших активів може свідчити про негативні тенденції в діяльності банку.

По ліквідності активи банка поділяються на :

1. Високоліквідні (готівка, дорогоцінні метали, засоби в ЦБ);

2. Ліквідні (кредити і платежі на користь банку з терміном виконання до ЗО днів, легкореалізовані цінні папери й інші цінності);

3. Низьколіквідні (кредити, видані банком, розміщені депозити з терміном погашення, що залишився, понад рік);

4. Малоліквідні (довгострокові інвестиції, необоротні активи, прострочена заборгованість і т.д.).

Якість активів визначається потенційною зворотністю вкладених коштів в установлений договором термін з урахуванням нарахованих відсотків (для працюючих активів) або можливістю реалізувати даний актив за ціною, не меншу його балансової вартості (для необоротних активів) .

Сутність ліквідності складається в можливості своєчасної реалізації вартості активу. Основним параметром по який визначається ліквідність активу є час, необхідний для його реалізації і перетворення в абсолютно ліквідні кошти - гроші. Фактори, що впливають на ліквідність банку поділяються на

внутрішні (відповідність активних і пасивних операцій по термінах погашення, достатність власних і стабільність залучених ресурсів, позитивні результати діяльності ) і зовнішні (розвиненість грошового і фінансового ринків, якість Управління банківською системою країни).

Усі показники ліквідності поділяються на групи:

- достатності власних засобів;

- співвідношення активних і пасивних операцій по термінах і змісту;

- якість і ризикованість активів;

- структури і стабільності пасивів;

прибутковості і рентабельності.

4.Касові операції банку

Однією з функцій комерційних банків є касове обслуговування клієтів. Банки приймають від своїх клієнтів наявні гроші і зараховують їх на відкриті у них рахунки, видають наявні гроші за їх клієнтів, забезпечують збереження доручених їм засобів [16, 22, 26, 37].

Для того, щоб здійснювати безперебійне касове обслуговування клієнтів, банки повинні мати в своєму розпорядженні певну суму касової готівки. При визначенні оптимальної суми касової готівки перед банками постає складна дилема. З одного боку, сума готівки повинна бути достатньою для забезпечення безперебійного обслуговування клієнтів, від чого залежить і отримання банком прибутку від касових операцій, і надійна репутація. З іншого - ця сума не повинна бути надмірно завищеною порівняно з дійсною потребою банку в наявних грошах, оскільки цей вид банківських прибутків не приносить доходу у вигляді відсотків. Крім того, відповідно до положення Національного банку, розмір обов'язкових резервів комерційних банків не зменшується на суму касової готівки.

Банки виконують касові операції з обслуговування клієнтів на основі єдиних правил, встановлених Національним банком, які визначають єдиний порядок прийому, видання грошей, їх перерахування, упаковки, збереження та обліку.

Прийом і видача наявних грошей у банках організовується відповідно до прибуткової і видаткової каси. У банках із невеликим наявним грошовим обігом намагаються організовувати єдині каси, здійснюючи весь комплекс касових операцій. Каси банку, що функціонують протягом часу, відведеного для обслуговування клієнтів (операційного дня), називаються денними. Комерційні банки України активізують свою діяльність щодо розрахунково-касового обслуговування населення і відкривають при банках ощадні каси, обслуговуючи клієнтів протягом усього робочого дня.

Денні прибуткові каси приймають від клієнтів наявні гроші, доставлені підприємствами і організаціями, а також гроші від громадян із полісним перерахунком. Основним джерелом касової готівки банків є виручка торговельних, транспортних, видовищних, побутових підприємств, Міністерства зв'язку та ін. Прибуткові каси приймають від клієнтів наявні гроші за стандартними документами: заява про внесок наявних грошей, прибутковий касовий ордер. У документах, як правило, визначається характер внеску - торговельна виручка або інше. Це необхідно для того, щоб фактичні касові обороти враховувалися за тією ж номенклатурою статей, за якою складається розрахунок касових оборотів банку, що передбачається. На прийняту суму грошей банк видає клієнту квитанцію. Після прийому грошей від населення на ощадний рахунок банк робить відповідний запис в ощадній (вкладній) книжці клієнта. Наявні гроші, що надійшли в касу банку до закінчення операційного дня, в той же день повинні бути оприбутковані банком і зараховані на рахунки клієнтів.

Для покращання можливостей касового обслуговування клієнтів банки організовують вечірні каси, що приймають наявні гроші після закінчення операційного дня. Гроші, що надійшли до них, зараховуються на рахунки клієнтів, як правило, на наступний день. Видаткових операцій вечірні каси не здійснюють.

У закладах банків, що приймають гроші від інкасаторів у спеціальних сумках, організовуються каси перерахунку. Гроші в інкасаторських сумках спочатку надходять у прибуткову касу, де перевіряється їх цілісність, правильність пломбування і заповнення супровідних документів. Після цього сумки передаються в каси перерахунку. На рахунок клієнта зараховуються гроші, які фактично знаходяться в інкасаторській сумці, тому працівники каси перерахунку повинні дотримуватися процедури прийому, розкриття сумок і перерахунку готівки. Перераховані гроші передаються для використання в прибутковій касі.

При прийомі і перерахунку грошей касири банків проводять їх експертизу: визначають їх достовірність, справжність і міру зношення. Справжність грошових знаків визначають відповідно до правил Національного банку, що є обов'язковими для всіх підприємств, організацій і громадян. Платіжними є банківські білети України, які не викликають сумнівів щодо їх справжності: цифри зображені повністю, слова визначають їх вартість, наявне слово “Україна” і відсутні сліди навмисного псування.

Усі перераховані і прийняті в каси банків грошові білети сортуються за їх вартістю, а після цього - на придатні для вживання і старі. Старі гроші комерційні банки в обіг не випускають і здають в управління Національного банку. Сума зданих старих грошей зараховується на кореспондентський рахунок комерційного банку.

Із грошових білетів однакової вартості в певному порядку формують корінці і пачки грошей. Їх оформлення і пакування грошей відбувається у єдиному для всіх банків порядку. Причому таким чином, щоб за реквізитами упаковки можна було встановити, в якому банку і хто конкретно її формував. Сто грошових білетів однакової вартості упаковують у так званий корінець з накладенням бандеролі. Кожні десять корінців однакової вартості формуються в пачки, що мають картонні накладки. На бандеролях і накладках ставлять ряд реквізитів, зокрема: найменування банку, вартість, суму, дату упаковки, підпис, іменний штамп касира, який формував пачку. Сформовані пачки пломбують. Єдиний порядок формування і упаковки грошових знаків створює вигоди для їх подальшого зберігання і використання, підвищує відповідальність касових працівників, бо дозволяє швидко виявити винних у нестачі грошових цінностей.

Видаткові каси, що працюють упродовж робочого дня банку, видають наявні гроші клієнтам з їх рахунків, відкритих у банку, за видатковими документами - грошовими чеками, видатковими касовими ордерами, у яких клієнти, як правило, повинні вказати, з якою метою вони отримують гроші (заробітна плата, видатки з відрядження і т. д.).

За заявами клієнтів на основі отриманих від них чеків банки намагаються своєчасно готувати і упаковувати наявні гроші для видачі. Підготовлені до видачі наявні гроші пакуються в мішки, що у спеціально відведеному приміщенні розкриваються клієнтами під наглядом працівника банку, який зрізає з них пломби.

Для виконання операцій з касового обслуговування клієнтів банки повинні мати спеціально обладнані приміщення і сховища, необхідні машини, апарат касових працівників, охорону. Банки, що не мають каси (безкасові), укладають договір з касовим закладом для організації касового обслуговування клієнтів. З метою забезпечення збереження грошей банки повинні дотримуватися встановленого порядку відкриття і закриття сховищ, внесення і винесення грошей. Відповідальність за правильне виконання касових операцій покладається на керівників банків, головних бухгалтерів і завідуючих касами. З працівниками, зайнятими прийомом, перерахуванням, видачею, збереженням грошей, банки укладають договір про повну матеріальну відповідальність за збереження доручених їм грошей.

Інколи за вказівкою керівника банку проводиться ревізія грошей та інших цінностей, що знаходяться в касах. Крім того, Управління Національного банку повинно регулярно перевіряти організацію роботи за грошовим обігом у закладах комерційних банків.

Потрібно відзначити, що операції з наявними грошима є надто працеємними, тому відчутного скорочення витрат на проведення касових операцій можна досягти шляхом їх автоматизації, використання банківських автоматів-касирів, рахувально-грошових машин, сучасних банківських технологій, які засновані на використанні комп'ютерів.

Комерційні банки намагаються стягувати зі своїх клієнтів плату за касове обслуговування. Види платних послуг, а також розмір комісійної винагороди визначається банками на договірній основі з урахуванням взаємних інтересів банку і клієнтів, що, в свою чергу, вимагає визначення собівартості виконання кожного виду операцій, оскільки без таких даних досить складно визначити ціну послуги. Собівартість касових операцій банку визначають виходячи з обсягу прямих витрат, головним чином у вигляді оплати праці банківських працівників, безпосередньо зайнятих виконанням відповідних операцій. Для цього потрібно проводити як хронометраж, так і фотографію робочого дня співробітника банку. Крім прямих, враховуються й інші витрати на виконання різних операцій (адміністративно-керівні та ін.), що відносяться на собівартість виконання окремих операцій. Так, витрати, пов'язані з експлуатацією обчислювальної техніки, касових машин, що застосовуються в роботі банку, доцільно відносити на собівартість операцій пропорційно до витрат на оплату праці, бо багато з них залежать від тривалості трудових процесів.

5.Кредитні операції банку

Акціонерно-комерційні банки, керуючись статутом банку, Законом України “Про банки і банківську діяльність “, нормативними документами НБУ та іншими законодавчими нормами надає короткострокові і довгострокові кредити платоспроможнім підприємствам, організаціям і іншим господарським структурам, які мають самостійний баланс і власні кошти.

Банківський кредит надається для забезпечення, розвитку і розширення сфери виробництва і обігу, задоволення споживчого попиту населення, інших напрямків господарської діяльності. Надання кредитів здійснюється в межах наявних кредитних ресурсів за умови обов'язкового дотримання економічних нормативів діяльності. [20].

Умови кредитної угоди визначаються для кожного позичальника індивідуально, при цьому ступінь ризику кредитуємого заходу повинен бути мінімальним. У разі, якщо кредит надається не під заставу майна, нерухомості та цінностей, що мають реальну ринкову вартість, розмір власних коштів позичальника, як правило, не повинен бути нижчим 30% його потреби в кредитних коштах.

Кредитування позичальника здійснюється згідно принципів кредитування. Принципи кредитування - це правила поведінки банку і позичальника в процесі здійснення кредитових операцій. Отже, банківське кредитування здійснюється на умовах платності, терміновості, гарантованості поверненням, цільового і ефективного використання позичок на основі кредитної угоди. [2,17].

Дотримання принципу цільового кредитування допомагає комерційному банку приймати більш зважене рішення про можливість та обгрунтованість надання позик, служить до певної міри гарантією забезпечення їх повернення.

Принцип строковості - уявляє собою необхідну форму досягнення повернення кредиту. Принцип означає, що позичка повинна бути повернена в строго визначений строк, який обумовлений в кредитній угоді.

Потрібно зазначити, що кредити за строками поділяються на :

-короткострокові - термін видачі до 1 року;

-довгострокові - більше одного року.

Економічною основою строковості кредиту, що надається позичальнику на цілі основної виробничої діяльності, є тривалість кругообігу оборотного капіталу. Граничний термін кредитування позичальника на такі цілі не більше 12 місяців, тобто формування обігового капіталу підприємств здійснюється за допомогою короткострокового кредиту.

Кредити на нове будівництво, технічне переозброєння та розширення діючих підприємств і їх реконструкцію, тобто на створення та відтворення основного капіталу, надається в строки, що обумовлені нормативними строками будівництва, освоєння та окупності об'єктів. Ці строки, як правило, перевищують 12 місяців. Іншими словами, формування основного капіталу підприємства здійснюється за допомогою середньострокових та довгострокових кредитів.

З переходом на ринкові умови господарювання цьому принципу надається особливе значення. Від його дотримання залежить :

-(нормальне) забезпечення суспільного відтворення (виробництва) грошовими засобами, темпи зросту виробництва;

-забезпечення ліквідності комерційного банку, тобто недопущення безповоротних вкладень;

-можливість отримання позичальником в банку нових кредитів.

Строки кредитування встановлюються в залежності від терміну обертання матеріальних цінностей, що кредитуються та окупності витрат, але не вище нормативних.

Можна зробити висновок, що від дотримання принципу строковості кредиту залежить можливість банку надавати нові кредити, оскільки одним із джерел кредитування є повернуті позички.

З принципом строковості (терміновості) щільно пов'язані такі принципи кредитування, як диференціювання та забезпеченості.

Диференційність - означає, що кредит повинен надаватися тільки тим суб'єктам, які в змозі його своєчасно повернути. Диференціація здійснюється на основі аналізу та балансу на ліквідність, забезпеченість господарства власними джерелами, рівень рентабельності на поточний момент і в перспективі. Це дає змогу підстрахувати себе від ризику несвоєчасного повернення кредиту і пов'язаних з цим для банків збитків.

Своєчасність повернення кредиту знаходиться в щільній залежності не тільки від кредитоспроможності позичальників, але і від забезпечення кредиту.

Принцип забезпеченості має на меті захищати інтереси банку та не допускати збитків від неповернення боргу в наслідок неплатоспроможності позичальника. В ролі носіїв гарантії повернення кредиту виступає майно позичальника. Комерційні банки можуть надавати і незабезпечені майном кредити (бланкові), однак вони мають обмежене застосування, оскільки пов'язані з великим ризиком для банку та надається під високий відсоток.

Лімітування - це спосіб встановлення сум граничної заборгованості по позикам конкретному позичальнику. Воно здійснюється шляхом встановлення лімітів кредитування, які являють собою заздалегідь встановлену граничну суму кредиту, яку позичальник має право отримати від банку. Акціонерні комерційні банки використовують таку форму лімітування кредитів як кредитна лінія (овердрафт). Кредитна лінія являє собою юридично оформлене зобов'язання банку перед позичальником надавати йому протягом визначеного угодою строку кредити при тривалому співробітництві банку з позичальником і має ряд переваг як для банку, так і для клієнта. Позичальник отримує можливість точніше оцінювати перспективи розвитку своєї діяльності, зменшити накладні витрати та втрати часу, пов'язані з веденням переговорів та укладенням кожної окремої кредитної угоди. Банк має аналогічні вигоди і може детально ознайомитися з діяльністю позичальника. Відкривши кредитну лінію банк незалежно від ситуації на грошовому ринку, зобов'язується надати кредит.

Дивесифікація позичок, як спосіб захисту від кредитного ризику, являє собою розподіл наданих кредитів між різними суб'єктами. Чим більше позичальників отримає кредит, тим при інших різних умовах, буде меншим ступінь ризику неповернення боргу, оскільки імовірність багатьох позичальників значно менша ніж декількох. Для дотримання цього принципу комерційними банками, НБУ встановив максимальний розмір ризику на одного позичальника, яка не повинна перевищувати 25% власних коштів банку.

Оцінка кредитоспроможності проводиться перед укладанням кредитної угоди, тобто перевіряється здатність своєчасно повернути кредит, вивчаються фактори, що можуть вплинути на цей процес. [28c.182] Оцінюючи персональні якості позичальника, банк зосереджує увагу на таких моментах, як його репутація, чесність, професійні здібності, матеріальна забезпеченість.

Аналіз фінансового стану позичальника грунтується на основі розгляду кредитоспроможності позичальника, який виконується за допомогою коефіцієнтів, аналізу грошового потоку та, як результуюча інформація, виводиться рейтингова оцінка фінансової сталості позичальника.

Для економічної оцінки фінансової діяльності, використовують відповідні показники за даними балансу та звіту про фінансові результати та їх використання. На основі наданої звітності, розраховуються такі показники,[28,c.181], як :

-показники платоспроможності;

-показники фінансової стійкості;

-показники “солідності” підприємства.

Розрахунок коефіцієнтів на базі цих звітів дозволить глибше зрозуміти становище потенційного позичальника, оцінити перспективи його розвитку.

Після визначення суті кредитного механізму, принципів кредитування та способів захисту від кредитного ризику, доцільно визначити , який же порядок надання кредиту.

Початковим етапом процесу кредитування є розгляд заявки на отримання кредиту.[28] Для отримання кредиту позичальник звертається до банку з обгрунтованим клопотанням, в якому вказується : цільове призначення кредиту, його сума, термін користування кредитом, строки погашення, коротка характеристика кредитової операції та її ефективність. За проханням банку клієнт надає і інші матеріали. Так, якщо кредитування позичальника здійснюється вперше, то банк вимагає такі документи :

-копії установчого договору, статуту та інших документів, що підтверджують його правомочність в отриманні кредиту;

-техніко-економічне обгрунтування кредиту з відповідними розрахунками

-зобов'язання по забезпеченню своєчасного повернення кредиту (договір застави, гарантійний лист, страхове свідоцтво та інше);

-копії контрактів, угод та інших документів, що стосується кредитної операції;

-бухгалтерська звітність за звітний період ;

-інші матеріали, необхідні для визначення фінансового стану й оцінки кредитоспроможності позичальника.

Після розгляду вище перелічених документів проводиться попередня бесіда з майбутнім позичальником, яка має велике значення для остаточного вирішення питання про надання позики. [17] Вона допомагає спеціалісту банку з'ясувати важливі деталі, пов'язані з кредитуванням, сформувати висновок про позичальника, оцінити професійну підготовку керівників підприємства, визначити перспективи його розвитку.

На наступному етапі проводиться поглиблене сумісне обстеження фінансового стану клієнта. Таким чином, на цьому етапі дуже важливе значення має вивчення господарсько-фінансової діяльності позичальника, визначення його платоспроможності, здійснення аналізу кредитоспроможності і фінансової стабільності в відповідності з програмою визначення фінансово-економічного стану позичальника. З огляду на важливість аналізу кредитоспроможності та оцінки ризику в банках західних держав створені спеціальні відділи. Такі відділи мають і деякі з наших банків. При експертизі кредитної заявки клієнта використовуються різні джерела інформації :

-матеріали, що були отриманні безпосередньо від позичальника;

-данні про клієнта, що знаходяться в архіві банку;

-інформація про клієнта, отримана за межами банку.

Звітність потенційного позичальника - лише одне з джерел отримання інформації про нього. Велике значення мають архіви банку, де знаходяться данні про минулі операції з клієнтами і допомагають встановити :

-отримував клієнт у минулому кредити, чи були проблеми з їх поверненням, чи порушувалися умови кредитної угоди.

Третій етап складається з підготовки до укладення кредитної угоди. Цей етап в практиці роботи західних банків називається структуризацією позички. В процесі структуризації банк визначає такі параметри позички : вид кредиту, суму, строк, спосіб видачі та погашення, забезпечення, ціну кредиту, інші деталі.

Успіх кредитної операції значною мірою залежить від правильно встановленого терміну кредитування. Строк кредитування визначається з врахуванням технологічного періоду переробки продукції, а також терміну виконання умов позичальника з постачальниками і покупцями.

Сума позики повинна бути в межах вартості витрат, що кредитуються.

За користування кредитом одержуються відсотки, розмір яких залежить від вартості кредитних ресурсів з урахуванням облікової ставки Національного банку України, строків використання кредиту, характеру кредитуємого заходу, гарантованості повернення і ступеню ризику непогашення кредиту, а також з урахуванням діючої процентної політики по інших комерційних банках в регіоні. Іншими словами це так звана вартість кредиту, якій приділяється велика увага при структуризації позики і складається з процентної ставки, комісії за видачу та оформлення кредиту й інших елементів.

Процентні ставки за кредит можуть бути фіксованими і плаваючими. Фіксовані процентні ставки залишаються незмінними на протязі всього строку кредитування. Плаваючі процентні ставки можуть переглядатись банком в процесі кредитування в залежності від стану грошового ринку, зміни плати за кредитні ресурси, процентної політики Національного банку України, а також з урахуванням фінансового стану і кредитоспроможності позичальника.

Після закінчення роботи по структуризації позички, банк приступає до переговорів про складання кредитної угоди з клієнтом. При цьому клієнта знайомлять з умовами майбутньої кредитної операції (процентна ставка, комісія, забезпечення тощо). Ці пропозиції можуть відрізнятися від умов, що містяться в кредитній заявці клієнта. Зближення позицій банку і клієнта та досягнення компромісу є кінцевою ціллю переговорів. Щоб уникнути помилки та забезпечити об'єктивність при прийнятті рішення, банк, як правило, встановлює обмеження повноважень окремих посадових осіб по укладенню кредитних угод. Таке обмеження як правило, залежить від суми, строку, ризику та від інших факторів.

Після того, як узгоджені всі умови кредитної операції, готується висновок. Цей документ подається кредитній раді для затвердження. Одночасно підписується кредитна угода.

З метою контролю за своєчасним погашенням кредиту та нарахуванням відсотків видача позичок поводиться з окремих позичкових рахунків одночасно або в строк, визначені кредитною угодою і направляється відповідно на оплату матеріальних цінностей і затрат виробництва.

Надана позика може зараховуватись на розрахунковий рахунок, окремий депозитний рахунок позичальника, депонуватись на рахунках “Чекові книжки”, “акредитиви”, переводитись як платіж на рахунки господарських партнерів позичальника, використовуватись в іншому порядку, визначеною кредитною угодою. Надання позички оформлюється розпорядженням кредитного відділу банку своїй бухгалтерії про відкриття позичкового рахунку.

Фінансово-стабільним позичальникам - клієнтам банку, що не допускають на протязі року неплатежів банку, здійснюють стабільну виробничу або торгівельну діяльність, а також мають замовлення на виробництво, послуги і реалізацію продукції за домовленістю між банком і позичальником відкривається “кредитна лінія” в межах обумовленого ліміту кредитування виходячи з розрахунку прогнозуючої потреби затрат виробництва, товарообігу, а також надходжень доходів. [9]

Повернення кредиту може здійснюватись різними способами :

-одночасним внеском по закінченню строку позики;

-рівномірними внесками протягом всього періоду дії кредитної угоди;

-шляхом спрямування виручки від реалізації продукції на повернення позики.

Процес кредитування включає контроль з банку за виконанням умов кредитної угоди, цільовим використанням, своєчасним і повним погашенням кредиту, підтримуючи тісний зв'язок з позичальниками та гарантом повернення кредиту на протязі всього періоду користування кредитом. Особлива увага приділяється своєчасності сплати позичальником відсотків за користування позичкою.

В цих цілях щоквартально (при необхідності щомісячно) на основі звітних даних позичальника здійснюється аналіз його кредитоспроможності. Одночасно проводяться перевірки, як правило, на місцях наявності забезпечення та цільового використання цінностей, що кредитуються. При цьому використовуються всі види бухгалтерської і фінансової звітності та іншої інформації, що отримується як від позичальника, так і з інших джерел.

Оскільки по кожній позичці існує ризик неповернення боргу внаслідок непередбачених обставин, банк прагне надавати кредити найбільш надійним клієнтам. Однак він не повинен упускати можливості розвивати свої позикові операції і за рахунок надання позик, що пов'язані з підвищеним ризиком, бо вони приносять високий доход. Враховуючи обернено-пропорційну діяльність між рівнем ризику та прибутковістю позичкових операцій , банк повинен будувати свою кредитну політику так, щоб забезпечити баланс між ризикованістю та обережністю.

Кожний банк розробляє і здійснює свою кредитну політику, що складається під впливом поточних та перспективних задач банку, а також економічної кон'юнктури. В процесі проведення кредитних операцій банк дотримується кредитної політики і тому періодично аналізує склад та структуру кредитного контролю.

Від структури і якості кредитного портфеля банку в значній мірі залежить стабільність, репутація та фінансовий успіх.[8] Тому банку необхідно аналізувати якість позичок, проводити незалежні експертизи крупних кредитних проектів і заходів, виявляти випадки відхилення від кредитної політики. Потрібно спрямувати зусилля на виявлення в складі кредитного портфеля великих та крупних кредитів, а також проблемних позичок, що потребують підвищеної уваги. Контроль за крупними і проблемними позичками може складатися з повторної перевірки бухгалтерської та фінансової звітності, перевірки документації, якості застави та ін. При контрольній перевірці знову ж таки розглядається питання про відповідність даної позики кредитній політиці банку, оцінюється кредитоспроможність та фінансовий стан позичальника.

6.Факторинговані операції

Одним із найперспективніших видів банківських послуг є факторинг -- ризикований, але високоприбутковий бізнес, ефективне знаряддя фінансового маркетингу, одна з форм інтегрування банківських операцій, що найбільше пристосована до сучасних процесів розвитку економіки. Проте, незважаючи на те, що факторингові операції є основним інструментом управління дебіторською заборгованістю, обмеженість його використання обумовлена їх високою ризикованістю. Зрозуміло, що це стримує банки використовувати цей перспективний напрямок отримання додаткових доходів. Тому розроблення методики аналізу факторингових операцій, яка всебічно допомагає зважити їх позитивні та негативні сторони, є, безумовно, актуальним і необхідним завданням.

Термін «факторинг» походить від англійського «посередник, агент». В основі факторингових операцій лежить купівля банком розрахункових документів постачальника на відвантажену продукцію і передання постачальником банку права вимоги боргу платника зобов'язань за продукцію. Іншими словами, факторинг є різновидом посередницької діяльності, за допомогою якої посередник (факторинговий відділ банку) за певну плату одержує від підприємства право стягнути і зарахувати на його рахунок належні йому від покупців суми грошей (право інкасувати дебіторську заборгованість). Одночасно з цим посередник кредитує оборотний капітал клієнта і бере на себе його кредитний і валютний ризики. Класичний факторинг передбачає наявність комерційного кредиту, що надається в товарному вигляді продавцями покупцям у вигляді відстрочення платежу за продані товари, які оформляються відкритим рахунком.

В операції факторингу звичайно беруть участь три особи: фактор-банк -- покупець вимоги, початковий кредитор (клієнт) і боржник, що одержав від клієнта товари з відстроченням платежу.

Рис. 8.3. Схема факторингових операцій банку

Операція факторингу полягає в тому, що факторинговий відділ банку купує боргові вимоги (рахунки-фактури) клієнта на умовах негайної оплати 70--90 % вартості відфактурованих поставок і сплати іншої частини за відрахуванням процента за кредит та комісійних платежів, у строго обумовлені терміни незалежно від надходження виторгу від дебіторів. 10--30 %, що лишились, банк утримує як компенсацію ризику до погашення боргу. Після погашення боргу банк повертає утриману суму клієнтові. Утримані банком 10--30 % від суми боргу є також заходом стимулювання клієнта до належного виконання обов'язків щодо поставки. Якщо боржник не оплачує в термін рахунку факторингу, то виплати замість цього здійснює факторинговий відділ.

Головною метою факторингових операцій є:

· забезпечити постачальникові своєчасну оплату відвантажених товарів;

· управління платіжною дисципліною позичальника;

· підвищення ефективності розрахунків між клієнтами;

· ліквідація виникнення дебіторської заборгованості у позичальника.

Факторингові операції банків класифікуються як:

· внутрішні, якщо постачальник і його клієнт, тобто сторони за договором купівлі-продажу, а також факторингова компанія перебувають в одній і тій самій країні;

· міжнародні, якщо суб'єкти факторингової операції перебувають у різних країнах.

Відкритий факторинг (конвенційний) -- це форма факторингової послуги, за якої боржник сповіщений про те, що постачальник переуступає рахунок-фактуру факторинговій компанії.

Закритий, або конфіденційний, факторинг служить прихованим джерелом засобів для кредитування продажу постачальником товарів, тому що ніхто з контрагентів клієнта не інформований про переуступлення рахунків-фактур факторинговій компанії. У даному випадку платник веде розрахунки із самим постачальником, який після одержання платежу повинен перерахувати відповідну частину факторинговій компанії для погашення кредиту.

Факторинг з правом регресу, тобто правом оберненої вимоги до постачальника відшкодувати сплачену суму, або без права регресу. Ці умови пов'язані з ризиками, що виникають у разі відмови платника від виконання своїх зобов'язань, тобто кредитними ризиками. Укладаючи угоду з правом регресу, постачальник продовжує нести визначений кредитний ризик за борговими вимогами, проданими ним факторинговій компанії. Остання може скористатися правом регресу і за бажання продати постачальникові будь-яку неоплачену боргову вимогу у випадку відмови клієнта від платежу (його неплатоспроможності). Дана умова передбачається, якщо постачальники впевнені, що в них не можуть з'явитися сумнівні зобов'язання, або через те, що вони не враховують недостатню кредитоспроможність своїх клієнтів. І в першому, і в другому випадку постачальник не вважає потрібним оплачувати послуги щодо страхування кредитного ризику, проте гарантований для постачальника і своєчасний приплив коштів може забезпечуватись тільки у разі укладення угоди без права регресу.