Іпотечний ринок: моделі, інструменти, ризики

Перед тим як більш детально розглянути приклади угод синтетичної сек'юритизації, надамо характеристику двох видів кредитних деривативів, які найбільш часто використовуються, а саме: дефолтних свопів та кредитних нот (CLN).

Дефолтний своп є найбільш поширеним видом кредитних деривативів. Згідно з угодою про дефолтний своп одна сторона погоджується (в обмін на певну плату) з настанням оговореної події придбати цінні папери, в яких зосереджене зобов'язання, за попередньо обговореною ціною або виплатити різницю між попередньо узгодженою ціною таких цінних паперів та їх поточною ринковою ціною.

Циркуляр BAKred 10/99 від 16.06.1999 року визначає кредитну ноту (CLN), як цінний папір (облігацію), яка емітована покупцем гарантії, і має бути погашена за номіналом у строк платежу в тому випадку, якщо попередньо узгоджена сторонами подія відносно певного активу не настала. Якщо така подія вже настала, то CLN погашається протягом фіксованого періоду за мінусом сум компенсації (наприклад, різниці між номінальною вартістю облігації та реально отриманих від боржника сум за позикою).

Кредитна нота (CLN) є комбінацією облігації з плаваючою відсотковою ставкою та дефолтного свопу. Однак на відміну від дефолтного свопу і свопу на сукупний дохід, продавець гарантії шляхом купівлі облігації здійснює авансовий платіж, який дорівнює вартості позики. Отримання покупцем гарантії сум, які надійшли в оплату CLN, має економічний ефект забезпечення первинного кредитного ризику. Різниця між ціною купівлі та дисконтом складає обсяг гарантії.

У практиці синтетичної сек'юритизації існує декілька видів позицій ризику. Перша позиція стосується грошового резерву, який достатній для компенсації можливих втрат. Такий резерв акумулюється протягом кількох років з додаткових доходів SPV (наприклад, доходи від казначейських зобов'язань та надходжень від продажу дефолтних свопів), що перевищують відсотки, які SPV платить інвесторам. Інвестори ж беруть на себе другу позицію ризику шляхом купівлі старших (senior) або молодших (junior) облігацій, емітованих SPV. Молодші папери є субординованими по відношенню до старших і в першу чергу приймають на себе ризики. Найбільш ризиковані папери (молодші) банк викуповує у SPV. Такі облігації на практиці мають достатньо високі рейтинги від ВВ (для молодших) до ААА (для старших) за методикою рейтингового агентства Standard and Poor's. Третя позиція ризику є найбільш захищеною та включає будь-які інші кредитні ризики, не покриті першою та другою позиціями. Як правило, банк-інвестор залишає третю позицію за собою.

Світова практика виділяє три найбільш поширених підходи структурування синтетичних CLO:

- угоди, в яких портфель активів, що складає предмет угоди, повністю хеджований та реалізований на ринку капіталів (повністю профінансовані CLO);

- угоди, в яких портфель активів хеджований, але банк-інвестор тримає старшу позицію, що дорівнює вартості втрат за кредитами даного портфеля, які перевищують молодшу позицію (частково профінансовані CLO);

- угоди, в яких портфель активів хеджований, але банк-інвестор тримає субординовану позицію, яка абсорбує перші втрати портфеля (непрофінансовані CLO).

У повністю профінансованій синтетичній CLO, SPV приймає на себе всі ризики пулу шляхом купівлі CLN, які емітуються банком-інвестором. SPV отримує кошти на купівлю CLN шляхом випуску серії облігацій для інвесторів, забезпечених CLN. Оскільки вартість облігацій, які купуються інвесторами, дорівнює номіналу CLN, тому банк-інвестор вважається повністю вільним від ризику. Прикладом такої угоди може слугувати SBC's Glacier Finance 1997 року.

В угодах частково профінансованих синтетичних CLO для перекладу ризиків банк-інвестор використовує комбінацію дефолтного свопу та CLN (рис. 5). При цьому лише частина кредитного ризику всього пулу передається SPV. Інші ризики або лишаються у банку, або передаються інвесторам на позабіржовому ринку.

При використанні непрофінансованих синтетичних CLO ніякі ризики пулу не передаються SPV. Замість цього ризики напряму переносяться контрагентам на позабіржовому ринку, тому структура CLO ускладнюється (рис. 6).

Ефективність застосування кредитних деривативiв залежатиме від створення в Україні вiдповiдного ринку, який є об'єктивною необхiднiстю розширення банкiвського iнструментарiю впливу на позичальника та механізмів управлiння кредитними та процентними ризиками.

Більшість механізмів рефінансування базуються на правовому інституті довірчої власності (доречі, дана норма у Цивільному Кодексі України взагалі не передбачена) та передачі первинних активів у траст. У світі активне зростання спостерігається на ринку боргових цінних паперів - кредитних нот (credit-linked notes), які мають багато спільного із звичайними облігаційними позиками, однак дозволяють більш гнучко підходити до питань розподілу кредитного ризику.

Отже, необхідно відпрацювати ефективну систему використання визнаних у світі інструментів на нашому ринку іпотеки. Похідні інструменти вторинного ринку допомагають банкам уникати ризиків або мінімізувати їх за допомогою схеми сек'юритизації. Техніка традиційної сек'юритизації передбачає, що активи, які інвестори готові придбати, виділяються від іншого бізнесу компанії, наприклад шляхом їх передачі SPV. Такий механізм дає змогу ліквідувати ризики, пов'язані з іншою діяльністю, яку здійснює продавець активів.

Вихідним моментом створення ринку кредитних деривативів в Україні має стати встановлення чіткого нормативного середовища, яке регулюватиме цей процес. Оскільки основними учасниками ринку кредитних деривативів є банки, а об'єктом торгівлі - кредитний ризик, взятий на себе банківською системою, то важливою є позиція Національного банку України з приводу цього. Необхідне чітке розуміння банками системи оцінки прямих та прихованих ризиків, притаманних новим інструментам, що визначить основні принципи їх роботи на ринку кредитних деривативів.

Список використаної літератури

1. Закон України "Про заставу" // Віс. Верховної Ради України. - 1992. - № 12.

2. Закон України "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати" // http://www.rada.gov.ua

3. Закон України "Про іпотеку" // Віс. Верховної Ради. - 2003. - № 38.

4. Веренікін Р. Іпотека, або нове ім'я застави // Галицькі контракти. - 1999. - № 26.

5. Волков С, Шемшученко Г. Перспективи розвитку ринку іпотечного кредитування в Україні // Віс. НБУ. - 2003. - № 6.

6. Долгий Л. Роль і місце іпотечного кредитування в умовах відновлення агропромислового виробництва // Віс. НБУ. - 2003. - № 1.

7. Євтух О. Іпотека та іпотечний ринок // Віс. НБУ - 2003. - № 9.

8. Євтух О. Іпотека як складова ринкового механізму господарювання // Економіка України. - 2000. -№ 1.

9. Загородній А.Г., Вознюк Г.Л., Смовженко Т.С. Фінансовий словник. - 4-те вид. - К.: Т-во "Знання" КОО; Л.: Вид-во Львів, банк, ін-ту НБУ.

10. Мишкін Фредерік С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків / Пер. з англ. С. Панчишина, А. Стасишина, Г. Стеблія. - К.: Основи, 1999.

11. Молчанов Ю. На исходе XX века в Россию вернулась ипотека // Экономика и жизнь. - 1998.-№33.

12. Нерухомість в Україні 2003: ринок іпотечного кредитування: Матеріали Другої міжнар. конф. (5 грудня 2003 p.). - К.: Центр ділового співробітництва "Український Дім", 2003.

13. Новіков В. Кредитне бюро: проблеми та рішення // Віс. НБУ. - 2002. - № 9.

14. Огляд ринку іпотечного кредитування в Україні в 2002 році: Матеріали Укр. нац. іпотечної асоц. - 2003 р.

15. Огляд ринку іпотечного кредитування країн Європейського Союзу: Матеріали Укр. нац. іпотечної асоц. - 2003.

16. Паливода К. Проблеми іпотечного кредитування під заставу житла та програми фінансування масового будівництва житла в Україні // Віс. НБУ - 2003. - № 11.

Размещено на Allbest.ru