Аналіз кредитних оперцій банку

З таблиці видно, що питома вага простроченої заборгованості в загальній сумі позикової заборгованості банку зросла з 5,5% на початку періоду до 6,9% в кінці року. Абсолютний приріст простроченої кредитної заборгованості становив 5 845,7 тисяч гривень. У тому числі на кінець звітного періоду питома вага заборгованості від 1 до 30 днів становила 4,1%; від 31 до 60 днів - 1,2%; від 61 до 180 днів - 0,9%; понад 180 днів - 0,7%. При цьому структура прострочених кредитів за строками виникнення заборгованості явно погіршилась. Збільшення частки прострочених кредитів понад 181 день свідчить про підвищення вірогідності втрати цих коштів.

З метою недопущення виникнення простроченої заборгованості банки повинні проводити оперативний аналіз поточної заборгованості. Контроль за термінами погашення позик ведеться в розрізі окремих позичальників за їх кредитними справами.

Контроль та оперативність при стягненні боргу передбачає обов'язок банку підтримувати з позичальником контакти протягом усього терміну користування позикою. Банк повинен уважно стежити за станом справ у клієнта і в разі виникнення у нього проблемних ситуацій, які можуть привести до несплати боргу, вжити відповідних заходів до захисту своїх інтересів.

Страхування кредитних операцій, як спосіб захисту від кредитного ризику, означає, що банки повинні створювати страхові резерви як на мікро-, так і на макрорівні, а також страхувати окремі високо ризиковані кредитні угоди в спеціалізованих страхових організаціях. [8].

Далі в процесі аналізу необхідно вивчити факти списання безнадійних позик за рахунок резерву на покриття втрат від кредитів, з`ясувати підстави для списання та визначити питому вагу списання кредитів у загальному обсязі прострочених позик, частку списаних кредитів у загальному обсязі позик та питому вагу цих кредитів у сумі створеного резерву.

Частка списаних позик показує ефективність роботи банку з безнадійними кредитами і впливає на підвищення якості кредитного портфеля банку, звільняючи його від ризиків, зменшує частку прострочених позик, підвищує надійність повернення страхових кредитів.

Проаналізуємо списання кредитів деякого досліджуваного банку «А».

З вищенаведених даних видно, що банк списує безнадійні позики за рахунок резерву на покриття втрат від кредитних ризиків. Це дало змогу списати банку 6,2% позикової заборгованості, 32,3% усієї простроченої та сумнівної до повернення заборгованості і тим самим підвищити якість свого кредитного портфеля.

За аналізований період обсяг списаних кредитів збільшився на 5 239,5 тисяч гривень. Питома вага списаних кредитів у загальному обсязі виданих кредитів збільшилася з 4,9% на початок періоду до 6,2% на кінець періоду, тобто на 1,3 процентного пункту. Це свідчить про погіршення якості кредитного портфеля. Дані таблиці показують, що в аналізованому банку створено достатній резерв на покриття можливих втрат від неповернення кредитів. Сума списаних кредитів була в межах створеного резерву і становила всього 48,5% від його розміру. Зменшення частки списаних кредитів з суми прострочених та сумнівних до повернення кредитів може розцінюватися як поліпшення роботи працівників банку щодо повернення проблемних позик.

Необхідно також проаналізувати залишки заборгованості за поточними позиками за термінами погашення, що залишилися, та визначити частку позик зі строком погашення до одного місяця, від одного до шести місяців, від шести місяців до одного року, понад рік. Метою такого аналізу є вивчення строків надання кредитів для коригування політики банку в цьому напрямі.

З таблиці видно, що найбільша частина кредитної заборгованості має тривалість від одного до шести місяців (72%) і тільки 21% кожної заборгованості - тривалістю до одного місяця, більше шести місяців має тільки 6% позикових зобов`язань та більше одного року - 1%. Водночас на початок року строкова заборгованість тривалістю до одного місяця становила 34%, від одного до шести місяців - 58%, від шести місяців до одного року - 7%, більше одного року - 1%. Тобто в аналізованому періоді має місце погіршення показників за рахунок збільшення тривалості поточної заборгованості.

Загальний висновок, який випливає з наведених даних - це погіршення стану погашених кредитів банку. Питома вага прострочених та пролонгованих кредитів збільшується, середня тривалість поточної заборгованості зростає, збільшилася частка списаних кредитів. Банку слід вести обережнішу політику щодо надання кредитів, проводити активну роботу з контролю за їх поверненням, ретельно оцінювати кредитоспроможність позичальників.

5. Вплив економічної кризи на кредитну діяльність комерційних банків

позичка кредитний угода банк

Однією із ключових проблем сьогодення, з якою зіткнулася наша держава та національна фінансова система є нестабільність валютного (обмінного) курсу гривні у співвідношенні до інших валют. Ця проблема зачепила усі сектори суспільного життя, та чи не найбільш суттєво вона вплинула на правове становище громадян, які упродовж, особливо минулого року, отримували «валютні кредити» на споживні та інші потреби, йдеться про кредити, які виражалися в іноземній валюті (доларах США, євро, тощо). За умов стабільності валютного (обмінного) курсу протягом останніх років, у громадян не виникало, жодних сумнівів у їх спроможності повернути взяті в кредит кошти. Тим більше, що попит на такі кредити «підігрівався» окремими заявами політиків та інших осіб, які компетентно заявляли про стабільність курсу.

У повній мірі, усіх можливих ризиків не оцінили й комерційні банки, які роздавали такі кредити та Національний банк України, як орган банківського нагляду, який би теж мав певним чином оцінювати різке збільшення кредитного портфелю банків в іноземній валюті, адекватно реагувати на виклики настання фінансової кризи в провідних державах світу. Заради об'єктивності можна відзначити, що усіх наслідків фінансової кризи, не змогли спрогнозувати і деякі центробанки інших держав.

Об'єктивно, така ситуація є несприятливою у першу чергу, для громадян, оскільки в умовах кризи, через швидкоплинну та не прогнозовану девальвацію гривні, їх доходи, які виражаються у національній валюті, почали та продовжують падати, що створило реальну проблему неповернення отриманих валютних кредитів. До того ж, значно посилило цю проблему складна ситуація з можливістю здійснення громадянами готівкових валютних операцій, зокрема, обміну національної на іноземну валюту.

Суттєво така ситуація вплинула і на банки, позаяк вони теж постали перед проблемою неповернутих кредитів, при цьому, останні, не завжди йдуть на зустріч позичальникам, у частині сприяння проведення обмінних операцій.

Крім того, світова фінансова криза призвела до кризи ліквідності у банківському секторі. Останні кілька років банки активно розвивали кредитування населення (іпотечні, авто, споживчі кредити) за рахунок залучених з-за кордону коштів, що схематично демонструє малюнок (Додаток Б).

З 2006 року значними темпами почала збільшуватися частка кредитів фізичним особам у загальному кредитному портфелі банкам. Станом на липень 2008 року іпотечні кредити складають значну частку в кредитуванні індивідуальних клієнтів (на кінець року їхня частка склала 36,1%). До початку фінансової кризи українські банки могли вільно залучати за кордону фінансові ресурси під 4-5% річних, і продавати їх в Україні за 10-11% річних. Проблема була лише в тому, що кредити залучалися на терміни 3-5 років, а видавалися - на 10-20 років. Українські банки вирішували такі проблеми за рахунок рефінансування отриманих кредитів новими з такими ж, а інколи і нижчими ставками.

Проте, в умовах коли закордонні банки згорнули свої кредитні програми (а це були змушені зробити більшість банків, що постраждали від іпотечної кризи в США), українські банки опинилися перед загрозою кризи ліквідності. По-перше, для повернення закордонних кредитів банки змушені були перекредитовуватися за значно вищими ставками, а по-друге, нові залучені з-за кордону кошти теж стали значно дорожчими. В результаті, ставки на іпотечні кредити зросли на 5-7%, крім того були значно посилені вимоги до фінансового стану позичальників. Національний банк для запобігання можливій фінансовій кризі в Україні значно посилив вимоги до резервування за кредитними операціями, що теж призвело до подорожчання кредитів. Як наслідок, в першому півріччі темпи росту кількості іпотечних кредитів були нижчими за темпи росту загального кредитного портфелю.

Проте, наслідки фінансової кризи могли бути ще більш серйозними, якби більшість великих українських банків не були у власності закордонних банків. Це дало їм змогу продовжувати залучати грошові ресурси із закордону, а також пропонувати кращі умови в порівнянні з іншими. Це підтверджує статистика виданих кредитів (Додаток В), згідно якої серед 5 лідерів ринку іпотечного кредитування в Україні, перші 4 є дочірніми компаніями закордонних фінансових груп, і мають загальну долю ринку в 56,6%.

Також сучасна економічна ситуація в Україні обмежує діяльність комерційних банків в наданні окремих видів кредитів. Наприклад, за умов інфляції стає практично неможливим надавати кредити під фіксовану процентну ставку, бажання захистити себе від ризику неповернення кредиту змушує банки надавати кредити з погашенням у розстрочку і уникати кредитів, що погашаються водночас. Виникають проблеми з наданням споживчих кредитів, що передусім пов'язано з низьким рівнем доходів населення.

В сучасних умовах слід звернути увагу на розвиток такого виду кредиту як контокорентний кредит. В іноземній економічній літературі контокорентний кредит характеризується як класична форма кредиту. Контокорентний кредит має переваги у порівнянні з іншими видами кредиту, так як він спрощує взаємовідносини між банком і позичальником, здешевлює процес кредитування, дає можливість отримати необхідну додаткову суму майже в будь-який момент.

Але за сучасних умов контокорентне кредитування суб`єктів господарювання України неможливе, це пов'язано з низькою платіжною дисципліною, хронічним недостатком власних оборотних коштів у підприємств, майже зупиненим виробництвом, що затримує надходження коштів на розрахункові, поточні рахунки підприємств.

З початку світової фінансової кризи вищенаведена ситуація з банківським кредитування призвела до введення багатьох великих банках тимчасової адміністрації (Додаток Д). Важливу роль у цьому зіграла неможливість повернення валютних кредитів населенням у зв`язку з різким підвищенням валютних обмінних курсів.

Одним із шляхів вирішення цієї проблеми є укладення між банками та позичальниками додаткових угод до кредитних договорів про відстрочення термінів погашення зобов'язань позивальників за кредитними договорами, та /або реструктуризація заборгованості позивальників перед банками. Видається, що така процедура, може бути більш конструктивною, оскільки вона може більш повно врахувати інтереси кредиторів та позичальників.

Як показує досвід інших держав і, передусім, Російської Федерації, та позиція експертів, ефективному розв'язанню проблеми повернення валютних кредитів може держава через вироблення прийнятних правил гарантування майнових прав та інтересів кредиторів та позичальників.

Певний шлях вирішення проблеми повернення валютних кредитів пропонується у законопроекті, внесеному народним депутатом України Папієвим М.М. «Про заходи щодо захисту інтересів громадян в умовах кризи на валютному ринку України» ( за реєстр. №3477 від 12.12.2008 р.). У зв'язку з цим, є потреба зупинитись на аналізі цього документу.

Основна ідея проекту полягає в тому, що банки та позичальники-фізичні особи за кредитними договорами, що були укладені до 1 жовтня 2008 року, в разі якщо надання кредитів здійснювалось у іноземній валюті для особистих потреб, не пов'язаних з підприємницькою діяльністю, мають право укладати до таких кредитних договорів додаткові договори відповідно до умов яких, позичальники мають право сплачувати заборгованість за кредитом та нарахованими процентами у гривні, виходячи з офіційного валютного (обмінного) курсу такої іноземної валюти до гривні, визначеного Національним банком України станом на 1 жовтня 2008 року. При цьому, держава в особі Національного банку України відшкодовує банкам збитки, понесені внаслідок сплати у національній валюті України позичальниками на користь банків заборгованості, а кінцевим джерелом сплати відшкодування збитків є загальні доходи Державного бюджету України.

Оцінюючи сутність та можливі наслідки представленої концепції, варто звернути увагу на таке. У проекті та у документах, які додаються до нього, відсутня інформація щодо кількості громадян, а також розрахунки щодо розміру відшкодувань, які потрібно буде зробити за рахунок золотовалютних резервів та державного бюджету. У зв'язку з цим, не можна однозначно спрогнозувати можливі втрати держави від погашення зазначених боргів.

Крім того, оскільки за змістом ст. 29 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк забезпечує управління золотовалютними резервами держави, здійснюючи валютні інтервенції шляхом купівлі-продажу валютних цінностей на валютних ринках з метою впливу на курс національної валюти щодо іноземних валют і на загальний попит та пропозицію грошей в Україні, то пропозиції проекту, у частині використання золотовалютних резервів держави доцільно було б погодити із Національним банком України.

Заради об'єктивності, варто вказати, що в проекті чітко не прописані питання щодо процедури реалізації положень у частині повернення громадянами кредитів взятих в іноземній валюті, та подальшого розрахунку держави з банками, зокрема, порядок повернення кредитів позичальників банкам, та механізм обрахунку збитків банкам зі сторони держави.

Оскільки реалізація представленого проекту потребуватиме додаткових видатків з державного бюджету, його реалізація буде неможливою, без внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2009 рік» та відшукання додаткових джерел надходжень до бюджету як цього вимагають норми Бюджетного кодексу України та Регламенту Верховної Ради України.

Видається, що представлені пропозиції потребують конструктивної дискусії фахівців, експертів, у тому числі зі сторони Національного банку та Кабінету Міністрів України, Верховної Ради, які б могли б внести конструктивні зауваження та пропозиції до проекту з тим, щоб його максимально поліпшити.

Таким чином, можна констатувати, що представлений на розгляд парламенту законопроект «Про заходи щодо захисту інтересів громадян в умовах кризи на валютному ринку України» (за реєстр. №3477 від 12.12.2008 р.) потребує доопрацювання, з урахуванням інтересів усіх зацікавлених сторін та, за цієї умови, він може бути розглянутий та прийнятий.

Висновки

Надання кредитів - це головна економічна функція банків. Але ця функція також пов'язана з ризиком, оскільки дії як зовнішніх (економічні умови в країні), так і внутрішніх факторів (помилки в керівництві) можуть призвести до значних збитків банку.

Кредит - це перерозподільна категорія, і використовується він як інструмент перерозподілу вже існуючих благ і цінностей, тобто, щоб кредит виконував свої функції в сучасних умовах і сприяв перерозподілу капіталу з метою розвитку виробництва, його оптимізації, необхідно перш за все зробити діючими вітчизняні підприємства.

Кредит - це складна економічна категорія, яка відображає не тільки рух позичкового капіталу, але й взаємовідносини між суб'єктами. Не можна сказати, що кредит - це передача грошових коштів у тимчасове користування від кредитора до позичальника, він поєднує в собі також правові взаємовідносини суб'єктів і, навіть, їх особисте ставлення один до одного.

Кредитування - це галузь діяльності, яка існує за своїми жорсткими законами, принципами. За своєю природою принципи кредитування поділяються на ті, що відображають сутність функцій кредиту, і загальноекономічні. Принципи кредитування є невід'ємною частиною кредиту. По-перше, вони відрізняють кредит як економічну категорію від інших економічних категорій, а по-друге, мають чисто практичне значення, так як банки, реалізуючи ці принципи в своїй кредитній діяльності, досягають дві основні цілі: отримання прибутку і мінімізація ризику збитковості кредитних операцій.

Характеризуючи кредит як економічну категорію, слід сказати, що він складається з двох елементів: суб'єкта і об'єкта кредитної угоди. Теза про те, що будь-які господарюючі органи чи громадяни можуть отримати кредит в банку, не має практичного застосування. При прийнятті рішення про те, надавати чи не надавати кредит позичальнику, банк приймає до уваги велику кількість факторів, серед яких: порядність та чесність клієнта, стан його здоров`я, платоспроможність, наявність певної кваліфікації і т.і. Тобто кредит може отримати тільки той клієнт банку, що має реальні передумови до його повернення і можливість сплатити за його користування проценти. Таким чином контролюється фактор ризику кредитних операцій. Об'єкт кредитування визначає цільову направленість кредиту, тобто, визначаючи об'єкт, під який надаватиметься кредит, рівень ризику також тримається на певному рівні.

Першоосновою кредитної діяльності комерційного банку є його пасивні операції: діяльність по залученню вкладів фізичних і юридичних осіб, міжбанківських кредитів, випуску цінних паперів. Саме в цьому проявляється функція банківських установ як фінансових посередників між тими суб'єктами, хто має тимчасово вільні кошти і тими, хто реалізує в даний момент свої виробничі, наукові проекти і потребує додаткового капіталу.

Собівартість залучених ресурсів має важливе значення для формування кредитної політики комерційного банку, так як "ціна" кредиту (тобто рівень процентної ставки за його користування) визначається як ціна залучених ресурсів плюс маржа. Маржа встановлюється на такому рівні, щоб банк мав можливість відшкодувати свої збитки по обслуговуванню залучених ресурсів, а також отримати певний рівень прибутку.

Активи і пасиви банку тісно пов'язані між собою. Структура “кредитного портфеля” комерційного банка, пакет довгострокових і короткострокових позик, що надаватиметься банком своїм позичальникам, залежить від характеристики залучених ресурсів і строків користування ними. Підтримання цього співвідношення є основою фінансової стійкості банку і зберігання його ліквідності на належному рівні. Розширення операцій по залученню ресурсів недоцільно, якщо банк утримується від проведення активної кредитної діяльності. Тобто банк повинен мінімізувати свої вільні ресурси, щоб вони не приносили збитків.

Незважаючи на те, що фінансове посередництво - головна функція банківських установ і кредитування - це найактивніший інструмент отримання банківського прибутку, в Україні в сучасних умовах відмічається тенденція скорочення кредитування, більш того, Національний банк України рекомендує комерційним банкам утримуватися від активної кредитної діяльності і поширювати свою діяльність за рахунок менш ризикових операцій. Звісно, це передусім пов`язано з великим ризиком неповернення кредитів в нестабільних економічних умовах і в умовах згортання вітчизняного виробництва. В структурі збитків комерційних банків найбільшу питому вагу в сучасних умовах займають збитки від проведення кредитної діяльності. Збитковість кредитних операцій, їх велика ризик овість значно похитнули фінансову стійкість українських банків, поставили їх на межу банкрутства.

Один із шляхів покращення фінансової стійкості і утримання ліквідності комерційних банків на належному рівні - це створення страхових фондів, за рахунок яких покриваються збитки від кредитної діяльності банків. Але дія цього "механізму захисту" обмежена, так як банки не зацікавлені "заморожувати" кошти, які можуть приносити прибуток, крім того, деяким банкам не вистачить всього отриманого ними прибутку, щоб сформувати резерв у повному обсязі.

Ознак, за якими можна класифікувати кредити комерційних банків, дуже багато, однак, можна виділити кілька основних:

- за строками користування;

- за методами надання;

- за строками погашення;

- за якісною характеристикою;

- за цільовим призначенням.

Характеристика видової структури кредитів "кредитному портфелі" комерційного банку допомагає оцінити ліквідність банку на даний момент, оцінити ступінь ризикованості проведення кредитних операцій комерційним банком, виявити шляхи уникнення проблемних кредитів в "кредитному портфелі".

Якщо порівнювати діяльність комерційних банків кілька років тому і в теперішній час, то можна сказати, що їх кредитна політика стала більш зваженою і менш ризиковою. Зокрема, про цей факт свідчить те, що в структурі забезпечення наданих кредитів найбільшу питому вагу займають кредити, забезпечені заставою, - майже 50%.

Найгостріша проблема комерційних банків в області кредитування на даний момент - неможливість надання кредитів довгострокового характеру. Саме цей вид кредитів має відновити інвестиційний процес в Україні, сприяти розширенню вітчизняного виробництва. Але на сучасному етапі існує ще багато перешкод для розвитку довгострокового кредитування, які носять як об'єктивний (інфляційні процеси в економіці, відсутність надійних і серйозних позичальників, відсутність "довгих" кредитних ресурсів), так і об'єктивний (недостатність досвіду банківським працівникам в наданні довгострокових кредитів) характер.

Криза банківської системи проявляється в тому, що в "кредитних портфелях" комерційних банків велику питому вагу займають так звані проблемні кредити. Фактори виникнення проблемних кредитів мають також зовнішнє і внутрішнє походження. Щоб зменшити частку безнадійних, небезпечних і т.і. кредитів, необхідно не тільки долати інфляційні процеси, підіймати вітчизняне виробництво, але й вирішувати цю проблему на рівні банку, постійно підвищуючи кваліфікацію банківських робітників. В сучасних умовах виявляється просто неможливим надання банками окремих видів кредитів, наприклад, кредитів з фіксованою процентною ставкою, чи активно проводити кредитування населення, рівень доходів якого дуже малий.

Уповільнене реформування народного господарства загострює і поширює проблеми банківської системи. Відсутність виробників, які зацікавлені у виробництві якісної вітчизняної продукції, інфляційні процеси в економіці, тягар утримання “на плаву” державних підприємств - все це обмежує кредитну діяльність комерційних банків і робить її невигідною.

Размещено на Allbest.ru