Поняття і види цінних паперів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

цінний папір

В умовах ринкових відносин набуває значення і привертає увагу такий вид майна, як цінні папери.

Переважна більшість фінансових інструментів підпадає під поняття цінних паперів. Згідно із Законом України «Про цінні папери і фондову біржу» цінні папери - це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.

Поняття цінних паперів іноді використовують у більш широкому розумінні.

Так, цінні папери, що вважаються такими відповідно до Закону України «Про цінні папери і фондову біржу», називають цінними паперами першого роду, або основними. Похідні фінансові інструменти називають цінними паперами другого роду, або деривативами. Розглянемо цінні папери першого роду.

Застосування цінного папера як особливого документа і засвідчення ним майна, наділення його спеціальним правовим режимом відносять до епохи раннього середньовіччя. Зокрема, батьківщиною векселя є Італія, поява його датується XIII ст. Прообразом векселя був супровідний лист одного банкіра-міняйли іншому з проханням виплатити подавцю листа замість сплачених ним грошей відповідну суму в місцевій валюті. Незручності, пов'язані з переміщенням товарів та грошей, усувались, як тільки замість них подавали аркуш паперу, виконаний з додержанням певної форми і з відповідним змістом.

Цінні папери можуть бути використані для здійснення розрахунків і як застава для забезпечення платежів та кредитів. Звичайно для здійснення розрахунків чи як заставу використовують не всі цінні папери, а лише найбільш малоризикові та високоліквідні.

1. Поняття цінних паперів

Піонерами в цій справі були голландці та англійці, які розгорнули широку торгівлю в регіоні Індійського океану. Поряд з торговими спілками в Англії в XVI-XVIII ст. почали створювати подібні об'єднання для освоєння потужних родовищ корисних копалин, суднобудування тощо. Такі проекти звичайно вимагали великого стартового капіталу. Необхідні кошти нагромаджували або шляхом об'єднання капіталу членів спілок (акціонерних товариств), або позичали. При цьому укладали певні фінансові угоди, які описували умови кредитування того чи іншого проекту. Для юридичного оформлення таких фінансових операцій ввели в дію певні боргові зобов'язання або цінні папери - прототипи сучасних акцій та облігацій, які, наприклад, у Лондоні вільно продавали і купували на вулицях і в кафе. Саме звідси походить термін «вуличний ринок цінних паперів».

У 1773 р. у Лондоні створено перший організований ринок цінних паперів - Лондонська фондова біржа. З того часу і до сьогодні поряд зі стихійним «вуличним» ринком цінних паперів функціонують і організовані ринки - фондові біржі. Варто зазначити, що такі ринки мали величезне значення для бурхливого розвитку торгівлі та промисловості.

В 60-х роках XIX ст. спочатку у Німеччині, а потім у США, Швеції та інших країнах на ринки цінних паперів вийшли великі універсальні банки, які не тільки взяли на себе функції могутніх фінансових посередників при торгівлі цінними паперами, а й самі почали випускати і наповнювати ринок своїми цінними паперами.

Термін «цінні папери» (англ. securities) утвердився на фінансовому ринку з двох причин. По-перше, всі боргові зобов'язання мали відповідну ціну, виражену в грошовому еквіваленті тієї чи іншої країни. По-друге, такі грошові документи перебували в обігу лише в паперовій формі, тому термін «грошовий документ» завжди сприймався як «паперовий документ», або «цінний папір». Однак сучасний рівень розвитку комп'ютерних технологій зумовив поступове витіснення на фінансових ринках певної частини паперових «цінних паперів» відповідними магнітними записами у комп'ютерних файлах. Це так звана бездокументарна форма цінних паперів.

Цінні папери, як засоби фінансових угод і операцій, відомі доволі давно. Перша офіційна інформація про них належить до пізнього середньовіччя. Внаслідок нових географічних відкриттів широкого розмаху набула міжнародна торгівля. Підприємцям, які займалися торгівлею, для розширення ринків збуту потрібні були великі суми грошей, яких вони часто не мали в наявності. Освоєння нових ринків збуту та джерел сировини були не під силу окремим підприємцям. Це призвело до створення фінансових спілок - прототипів сучасних акціонерних товариств.

Цінні папери - це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають відносини між особою, яка їх випустила, та їхнім власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.

Цінні папери об'єктивно необхідні, тому, що вони а) оперативно задовольняють потреби здійснення платежів; б) прискорюють і полегшують розрахунки між суб'єктами виробничо-комерційної діяльності; в) дають змогу вирішувати проблеми надійності гарантій у вигляді застав на укладені угоди тощо.

Як кредитні знаряддя обігу цінні папери виконують дві функції: а) засобу обігу; б) засобу платежу. Вони не мають самостійної, внутрішньої вартості.

На внутрішньому ринку цінні папери виконують такі функції:

а) слугують насамперед інструментом інвестування й кредитування різних сфер і галузей економіки, допомагають й (залучати до господарського обороту тимчасово вільний фінансовий капітал і кошти населення;

б) забезпечують перелив інвестиційних і кредитних ресурсів у найприбутковіші сфери виробництва

в) слугують інструментом фінансування перешкоджають надлишковій емісії грошей і стримують розвиток інфляції;

г) надають підприємцям багатоваріантний вибір джерел фінансування й кредитування;

д) відіграють роль гнучкого механізму зміни суб'єктів власності, створення змішаного капіталу;

е) регулюють сумарний купівельний попит, стримують спекулятивну активність тієї частини населення, що має вільні фінансові ресурси, забезпечують власникам цінних паперів додаткове джерело доходів.

Цінні папери можуть бути іменними або на пред'явника. Іменні цінні папери, якщо інше не передбачено цим Законом або в них спеціально не вказано, що вони не підлягають передачі, передаються шляхом повного індосаменту (передавальним записом, який засвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи).

Цінні папери на пред'явника обертаються вільно.

Цінні папери можуть бути використані для здійснення розрахунків, а також як застава для забезпечення платежів і кредитів. Відновлення втрачених іменних цінних паперів провадиться дер¬жавними органами, підприємствами, установами і організаціями, що ви¬пустили ці папери. Спадкоємство цінних паперів здійснюється відповідно до цивіль¬ного законодавства України.

Поняття, особливі умови випуску, використання та обігу приватизаційних паперів визначаються спеціальним законодавством України.

Суб'єкти господарювання, юридичні особи мають право згідно законодавства України винускати цінні папери (акції, корпоративні облігації), тобто випускати на ринку цінних паперів у якості емітентів.

Емітент цінних паперів - юридична особа, яка від свого імені випускає цінні папери і зобов'язується виконувати обов'язки, що випливають з умов їх випуску (надалі - емітент). Емітент повинен усі зобов'язання, що виникають у зв'язку з випуском цінних паперів, виконувати в строки і в порядку, передбачені цим Законом, іншими актами законодавства України, а також рішеннями про випуск цінних паперів. Права і обов'язки щодо цінних паперів виникають з моменту їх передачі емітентом або його уповноваженою особою одержувачу (покупцю) чи його уповноваженій особі.

З викладеного вище можна виокремити такі ознаки:

1. Цінний папір має документальний характер, тобто є документом офіційного характеру, виконаним за встановленою формою, що містить необхідний мінімум відомостей певного характеру (реквізити), за істинність яких особа - укладач документа несе встановлену законом відповідальність. Встановлена форма засвідчення прав, пов'язаних з цінними паперами, передбачає додержання всіма учасниками фондового ринку приписаних норм і прав. У необхідних випадках повинні бути здійснені державна реєстрація і ліцензування.

2. Цінний папір засвідчує майнове право або відносини позики.

3. Реалізація втіленого в цінному папері права можлива тільки при пред'явленні оригіналу самого документа, що означає зв'язок вираженого в папері права з самим документом.

4. Передавання втіленого в папері майнового права допускається тільки за умови передавання самого папера.

5. Відмова від виконання зобов'язання, вираженого цінним папером, можлива при доказовості недобросовісності держателя або при виявленні підробки цінного папера.

2. Види цінних паперів та їх характеристика

В Україні випускаються в обіг і обертаються такі види цінних паперів: акції, облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик, облігації підприємств, казначейські зобов'язання республіки, ощадні сертифікати й векселі.

Юридична особа, яка від свого імені випускає цінні папери і зобов'язується виконувати обов'язки, що випливають з умов їх випуску (дивіденд, відсоток), називається емітентом. Емітент усі зобов'язання повинен виконувати в строки і в порядку, за законодавством України.

Курс цінних паперів, це ціна, за якою вони продаються. Ціна прямо пропорційна принесеному цінними паперами прибутку й обернено пропорційна нормі позичкового відсотка.

Провідні позиції серед різних видів цінних паперів у ринковій економіці займають акції. Акція - цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує пайову(майнову) участь у статутному фонді акціонерного товариства, членство в ньому та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства. Акція має такі обов'язкові реквізити: фірмове найменування акціонерного товариства та його місцезнаходження, найменування «акція», її порядковий номер, дату знаходження, найменування «акція», її порядковий номер, дату випуску, вид акції та її номінальна вартість, ім'я власника для іменної акції, розмір статутного фонду акціонерного товариства, а також кількість акцій, що випускаються, строк виплати дивідендів, підпис голови правління й печатка. Акції можуть бути іменними, на пред'явника, привілейованими та простими. Громадяни мають право бути власниками, як правило, іменних акцій, їх обіг фіксується у книзі реєстрації в акціонерному товаристві, до якої вносяться відомості про придбання акцій, їх кількість у руках кожного акціонера. Щодо акцій на пред'явника, то тут реєструється лише загальна кількість. Пред'явницькі акції, в свою чергу, поділяються на два види: а) звичайні; 6) привілейовані.

Звичайні акції дають право на дивіденди, що коливаються залежно від результатів господарсько-фінансової діяльності акціонерного товариства і величини отриманого прибутку. Власник звичайної акції ризикує не отримати дивідендів взагалі, бо отримує їх останнім і лише з тій частини прибутку, що залишається після розподілу за привілейованими акціями. Водночас він має право заслуховувати на зборах акціонерів адміністрацію, затверджувати її звіти, брати участь у виборах керівних органів акціонерного товариства. Кожна звичайна акція - це один голос на зборах акціонерів. Тому її власник стає не лише власником паю, а співвласником підприємства, який може брати участь в правлінні ним.

Привілейовані акції можуть випускатися розміром до 10% статутного капіталу. Вони дають переважне право їх власникам на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь розподілі майна на випадок ліквідації акціонерного товариства. Власники привілейованих акцій участі в управлінні не беруть, щорічно виплачуваний їм дивіденд є фіксованим відсотком до номінальної вартості акції. На перший погляд привілейовані акції дають їх власник значний виграш порівняно з власником звичайних акцій. Він не лише отримує фіксований доход навіть тоді, коли коштів н вистачає для оплати дивідендів усім іншим акціонерам, а й н випадок банкрутства його збитки мінімальні. Привілейовані акції вигідні також тому, що їх можна в будь-який часом обміняти на встановлену кількість звичайних акцій того ж емітента можливим виграшем від приросту їх курсової вартості. Намагання акціонерних товариств підтримувати дивіденди на високому рівні пояснюється тим, що від цього залежить курс акцій і визначається рейтинг корпорації.

Облігація - цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачення строк, з виплатою фіксованого щорічного відсотка. Законом України «Про цінні папери» визначено такі вимоги до емітентів облігацій: по-перше, акціонерні товариства можуть випускати облігації на суму не більшу від 25% розміру статутного фонду і тільки після повної оплати всіх раніше випущених акцій; по-друге, емітент, випускаючи в обіг облігації, мусить бути не збитковим протягом останніх трьох завершених фінансово-господарських років або з часу утворення, якщо даний строк менший трьох років; по-третє, емітент не повинен мати прострочену заборгованість кредиторам і за внесками до бюджету; по-четверте, емітент зобов'язаний цілком сплатити статутний фонд на той час, коли він приймає рішення про емісію облігацій. Вказана інформація, звичайно, надасться відповідним фінансовим органам, які перевіряють і реєструють її, дають дозвіл навипуск облігацій. Водночас інвестори перед купівлею облігацій все-таки самостійно мають з'ясувати реальний фінансово-економічний стан даного емітента.

В Україні як боргове зобов'язання облігації випускаються двох видів:

а) облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик;

б) облігації підприємств.

Крім того, облігації можуть бути іменними і на пред'явника, відсотковими й безвідсотковими (цільовими), можуть вільно обертатися або з обмеженим колом обігу. Вільне обертання облігацій зумовлює їхню номінальну й ринкову вартість, або ціну. Номінальною називається вартість облігації, зазначена в ній. Ціна, за якою облігації купуються і продаються на ринку, називається курсом, облігацій. Цей курс залежить від номінальної вартості, річного доходу, який вона приносить, рівня позичкового відсотка, кількості років, що залишилася до погашення облігації, та співвідношення між пропонуванням облігацій та попитом на них. Обов'язковим реквізитом цільових облігацій є зазначення товару (послуг), під який вони випускаються. Облігації підприємств повинні мати такі реквізити: найменування цінного паперу - «облігація», фірмове найменування і місцезнаходження емітента облігацій; фірмове найменування або ім'я покупця (для іменної облігації); номінальну вартість облігації; строки погашення, розмір і строки виплати процентів (для процентних облігацій); місце і дату випуску, а також серію і номер облігації; підпис керівника емітента або іншої уповноваженої на це особи, печатку емітента. Крім основної частини до облігації може додаватися купонний лист на виплату процентів.

Іншим видом цінних паперів є ощадний сертифікат банку - письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту й відсотків по ньому. Ощадні сертифікати видаються або як строкові - під певний договірний відсоток на визначений строк, або до запитання. Вони бувають також іменні (такі сертифікати обігу не підлягають, а їх продаж іншим особам є недійсним) та на пред'явника. Акціонерам також можуть видаватися сертифікати на сумарну номінальну вартість акцій. Дохід виплачується за пред'явленням сертифіката для оплати в банк, який його випустив. Якщо ж власник сертифіката вимагає повернення депозитних коштів раніше обумовленого в ньому строку, то йому сплачується понижений відсоток, рівень якого визначається договірними умовами при внесенні депозиту. Для прискорення розрахунків між товаровласниками і посередницькими організаціями випущено новий платіжний засіб - розрахунковий депозитний сертифікат на пред'явника. На відміну від старої системи платежів, у якій платіжні доручення від покупця до посередника «йдуть» місяцями, а потім стільки ж від посередника - до продавця, за допомогою депозитних сертифікатів на пред'явника розрахунки здійснюються через міжбанківську систему електронних розрахунків. Це і є сучасний рівень міжнародних стандартів і дає найвищий ефект. Дохід по ощадних сертифікатах виплачується при пред'явленні їх для оплати в банк, що їх випустив. У разі коли власник сертифіката вимагає повернення депонованих коштів по строковому сертифікату раніше обумовленого в ньому строку, то йому виплачується понижений процент, рівень якого визначається на договірних умовах при внесенні депозиту.

Як різновид цінних паперів виступає також вексель - цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя. Випускаються такі види векселів: простий, переказний.

Простий вексель містить такі реквізити:

а) найменування - «вексель»;

б) просту і нічим не обумовлену обіцянку сплатити визначену суму;

в) зазначення строку платежу;

г) зазначення місця, в якому повинен здійснитись платіж;

д) найменування того, кому або за наказом кого платіж повинен бути здійснений;

е) дату і місце складання векселя;

є) підпис того, хто видає документ (векселедавця).

Переказний вексель повинен містити крім реквізитів, передбачених у підпунктах «а», «в - є», також: просту і нічим не обумовлену пропозицію сплатити певну суму; найменування того, хто повинен платити (платника).

Документ, у якому відсутній будь-який з реквізитів, не має сили простого або переказного векселя, за винятком таких випадків:

а) вексель, строк платежу по якому не вказано, розглядається як такий, що підлягає оплаті по пред'явленні;

б) при відсутності особливого зазначення місце, позначене поруч з найменуванням платника (місце складання документа - для простого векселя), вважається місцем платежу і одночасно місцем проживання платника;

в) вексель, в якому не вказано місце його складання, визнається підписаним у місці, позначеному поруч з найменуванням векселедавця.

Новим і перспективним інструментом вексельного обігу є фінансовий вексель. Фінансовий вексель банку є засобом платежу в межах строку своєї дії і використовується для здійснення розрахунків між суб'єктами господарської діяльності за поставлену продукцію і виконані роботи. Комерційні банки можуть випускати фінансові векселі двома способами: продажем своїх векселів клієнтам або наданням клієнтам вексельних кредитів.

Порядок випуску та обігу векселів визначається Кабінетом Міністрів України.

Крім поданої вище класифікації цінних паперів за цільовим призначенням та способом передавання, існують інші види цінних паперів, що розрізняють за:

1. змістом втіленого в цінних паперах права вимоги - грошові та товарні цінні папери. До грошових паперів належать облігації, векселі; до товарних, що закріплюють права власника - коносаменти;

2. особою боржника - державні та приватних осіб (фізичних та юридичних осіб);

3. можливістю та формою отримання прибутку - цінні папери з прибутком у вигляді дивідендів, належного відсотка по депозитах, дисконту (різниця між номіналом цінного папера і його біржовим курсом), цінні папери, що не приносять прибутку;

4. підставами видачі - абстрактні, що не містять вказівки на підставу видачі, та казуальні, що містять таку вказівку, як реквізит.

Як товар на світових ринках цінних паперів розглядаються похідні цінних паперів: варіанти, опціони, фінансові ф'ючерси тощо. На практиці і з метою функціонування РЦП збільшується обсяг випуску цінних паперів та з'являються їх нові види, що впливають на розвиток фондового ринку і функціонування економіки держави.

3. Реєстрація та обіг цінних паперів

Емітент має право на випуск акцій, облігацій підприємств з моменту реєстрації цього випуску у відповідному фінансовому органі.

Якщо подані для реєстрації акції, облігації підприємств пропонуються для відкритого продажу, тобто призначені для розміщення між юридичними особами і громадянами, коло яких заздалегідь визначити неможливо, то емітент зобов'язаний подати фінансовому органу для реєстрації також інформацію про випуск цих цінних паперів. Емітент зобов'язаний подати органу, що реєструє випуск цінних паперів або інформацію про випуск цінних паперів, баланс та довідку про фінансовий стан, підтверджені аудитором (аудиторською фірмою).

Реєстрація випуску цінних паперів повинна бути проведена не пізніш як за 30 днів з моменту подачі заяви з доданням необхідних документів. Фінансовий орган, який реєструє випуск цінних паперів або інформацію про випуск цінних паперів, зобов'язаний перевіряти відповідність поданих емітентом документів вимогам законодавства України. Відмова в реєстрації може мати місце лише в разі порушення встановленого порядку або невідповідності поданих документів вимогам законодавства. У разі коли реєстрацію випуску цінних паперів у встановлений строк не проведено або в ній відмовлено з мотивів, які емітент вважає необґрунтованими, він може звернутися до суду. Реєстрація випуску цінних паперів або інформації про випуск цінних паперів, що проводиться фінансовими органами, не може розглядатися як гарантія вартості цих цінних паперів. Загальний реєстр випуску цінних паперів ведеться Міністерством фінансів України. Інформація про випуск акцій, облігацій підприємств, що пропонуються для відкритого продажу, крім реєстрації, підлягає обов'язковому опублікуванню в органах преси Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України і офіційному виданні фондової біржі не менш як за 10 днів до початку передплати на ці цінні папери. Акції, облігації підприємств, що пропонуються для відкритого продажу, допускаються для розміщення не раніш як через 30 днів після опублікування оголошення про їх випуск.

Висновок

Таким чином, звичайне підприємство, що займається виробничою, торговельною або посередницькою діяльністю, має право без ліцензії самостійно купувати і продавати цінні папери лише в межах, встановлених ДКЦПФР; при збільшенні обсягів торгівлі цінними паперами воно зобов'язане скористатися послугами посередника, бо такому підприємству ліцензію ДКЦПФР не дасть. Цінні папери можуть бути використані для здійснення розрахунків і як застава для забезпечення платежів та кредитів.

В умовах ринкової економіки банки надають своїм клієнтам кредити під цінні папери. Це найзручніша форма кредитних відносин між банком і позичальником, оскільки процедура взяття цінних паперів під заставу відносно нескладна, а витрати на їх зберігання невеликі.

Комерційні банки можуть приймати цінні папери під заставу на принципах юридичного права і права справедливості тобто взаємного довір'я.

При заставі на принципах юридичного права клієнт передає свої цінні папери банку і підписує юридичний документ заставне свідоцтво (memorandum of deposit), в якому засвідчує передачу права власності на пакет акцій.

Таким чином, банк стає абсолютним власником цінних паперів на строк дії застави. При необхідності банк може продати цінні папери і задовільними свої вимоги стосовно клієнта боржника. Після закінчення строку дії застави, якщо не має претензій до позичальника, банк переоформляє заставні документ на ім'я клієнта і видає йому новий сертифікат, згідно якого він знову стає зареєстрованим власником цінних паперів. Для оформлення застави цінних паперів на принципах права справедливості клієнт надсилає в банк тільки сертифікат акцій, заповнює і підписує заставне свідоцтво, але без всякого юридичного оформлення про передачу права власності.

У даному випадку банк формально користується правом власності на цінні папери. Припинення строку дії застави на принципах права справедливості здійснюється шляхом повернення клієнту сертифіката та анулювання заставного свідоцтва. Однак таке заставне право банка пов'язане з певним ризиком.

Одним з важливих видів обєктів цивільного права України є цінні папери. Ринок цінних паперів регулюється цивільним кодексом України, іншими законодавчими та підзаконними актами (Закон України «про державне регулювання цінних паперів», Закон України «про цінні папери та фондові біржі»). Цінні папери в якості об'єктів цивільно-правових відносин визначають по різному: іноді, - як майно, іноді - як річ, іноді - як безтілесне майно. З визначення бачимо, що усі цінні папери мають свої ознаки, основні вимоги до складання та обігу цінних паперів; види та класифікацію, що розглянуті вище.

Використана література

1. Благун І.Г., Сорока Р.С., Єлейко І.В. - Фінанси: Навч. посібник - Львів: «Магнолія - 2006», 2007. - 314 с.

2. Загорсъкий В.С. Ринок цінних паперів. - Львів, 1995.

3. Фінанси: навч. посібник/ І.Р. Чуй. - Львів: Видавництво Львівської комерційної академії, 2010. - 272 с.

4. Про цінні папери і фондову біржу. Закон України від 18 червня 1991 р. №1201-ХП.

Размещено на Allbest.ru