Проблеми венчурного інвестування в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru

Реферат

Проблеми венчурного інвестування в Україні

Лиса Н.В., Коломієць О.В.

Характерною рисою сучасного економічного простору України є утворення багатоступінчастої моделі інвестиційної діяльності. Її структуризація та інституціоналізація з розмежуванням функцій, завдань між різними суб'єктами господарювання дає змогу відобразити ставлення різних типів людей до ризику і діяльності, пов'язаної з ним. Побудова цієї моделі та її застосування в системі державного управління є актуальним та важливим завданням сьогодення.

Діяльність фондів венчурного інвестування є порівняно новою інвестиційною діяльністю для українського ринку і стала можливою після прийняття Закону України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" від 15.03.2001 р. № 2299-ІІІ.

Венчурний фонд - недиверсифікований інститут спільного інвестування закритого типу, який здійснює виключно приватне розміщення цінних паперів власного випуску та активи якого більш ніж на 50% складаються з корпоративних прав та цінних паперів, що не допущені до торгів на фондовій біржі або у торгівельно-інформаційній системі[1].

Механізм венчурного фінансування полягає у тому, що великі банки, промислові фірми, спеціалізовані венчурні фонди надають кошти новим малим фірмам для розроблення перспективних ідей, не вимагаючи ніяких гарантій, розраховуючи лише на значний прибуток у разі успіху. Середня норма доходу капіталу перебуває в межах 30-60% і є досить привабливою. Але така діяльність пов'язана зі значним ризиком. За словами відомого венчурного капіталіста Тіма Драйпера: "Венчурний бізнес - це коли інвестуються 10 компаній, з них половина стає банкрутами, у трьох інвестиції повертаються, одна дає 10-кратне зростання, й у ще одній компанії прибуток в 100 разів перевищує вкладення".

Венчурний фонд не інвестує власний капітал у венчурні підприємства акції яких він викуповує, він виступає в ролі посередника між інвестором та інвестованим підприємством, тобто основна мета венчурного фонду - акумулювання капіталу для подальшого інвестування у перспективні та привабливі ризикові інноваційні проекти.

В основному, венчурні фонди організовуються у формі товариства з обмеженою відповідальністю. Саме така форма вважається найбільш прийнятною для здійсненні фінансування венчурним капіталом. Сам процес формування венчурного фонду називається "збір інвестицій для фінансування ризикових проектів".

Що стосується венчурних фондів Європи, то протягом останніх 20 років венчурний капітал у Європі розвивався дуже швидкими темпами. Венчурні фонди Європи спрямовують свої інвестиції в такі галузі:

- виробництво товарів народного споживання - 18,3%;

- виробництво промислової продукції - 18,4%;

- зв'язок, комп'ютери, електроніка - 15,5%;

- фінансові послуги - 6,3%.

- Венчурні фонди використовуються для:

- оптимізації управління холдингом;

- реалізації інноваційних проектів;

- реалізації інвестиційних проектів у будівництві.

Венчурний фонд залучає інвесторів шляхом розміщення своїх цінних паперів. Власниками цінних паперів венчурного фонду можуть бути тільки юридичні особи, які утворюють Наглядову раду фонду. Наглядова рада фонду впливає на інвестиційну стратегію та контролює діяльність фонду.

Розміщення цінних паперів фонду здійснюється приватно.

Венчурний фонд може здійснювати інвестування наступним чином:

- купівля векселів, облігацій інших компаній;

- купівля акцій інших компаній;

- купівля часток товариств з обмеженою відповідальністю;

- надання позики.

Венчурний фонд має право купувати облігації і векселя, надавати позику тільки тій компанії, де фонд володіє корпоративними правами (акціями, частками). фонд венчурний інвестування

Незалежні європейські венчурні фонди формують свій інвестиційний потенціал, головним чином через банки, страхові компанії, пенсійні фонди та реінвестують прибутки в нові інноваційні проекти, щоб привабити потенційних інституційних інвесторів, їм пропонується рівень повернення коштів у межах 30-40%.

Більшість незалежних венчурних фондів продає всі свої пакети цінних паперів і ліквідується. Якщо інвестори пулу задоволені доходом, який вони отримали в результаті венчурного підприємництва, то вони пропонують менеджерам сформувати новий венчурний фонд. Доходи менеджерів закритих пулів у середньому становлять від 3 до 8% обсягу інвестицій, плюс бонуси за кожний процент перевищення очікуваного рівня прибутковості капіталу.

У Європі не існує, подібно до США, поділу на класичні інвестиційні фонди, й фонди прямих інвестицій. Крім того у Європі співвідношення венчурного капіталу й капіталу інвестицій 1:1, у той час, як у США це відношення близьке до 1:5. Переходячи до порівняння часткових значень, у загальному обсягу європейських прямих інвестицій вкладення в ранні стадії становлять 7,4% проти 5,7% у США, у стадію розширення - 35% проти 8,6%, у пізні стадії - 8% проти 4,4%. Таким чином, на сьогоднішній день європейський венчурний бізнес навіть більшою мірою, ніж американський, орієнтований на реальну підтримку й розвиток малих і середніх підприємств, особливо на стадії розширення.

На відміну від структури галузевих переваг у США, європейські венчурні фонди більше диверсифіковані й розміщують інвестиції практично в усі сектори економіки. В останні роки відбувається переорієнтація європейських венчурних інвестицій у технологічний сектор, що є загальносвітовою тенденцією для промислово розвинених країн.

Венчурні фонди сьогодні змушені працювати на відносно невеликих за розмірами ринках, що на даному етапі характеризує низька конкуренція серед виробників товарів і послуг, а також достатньо невисока платоспроможність населення. Насамперед це стосується споживчих ринків, наприклад, виробництва продуктів харчування і будівельних матеріалів, а також сфери роздрібної торгівлі. Ці ринки залучають венчурних інвесторів тому, що вони динамічно розвиваються і мають прямий "вихід" на кінцевого споживача, а отже, на "живі" гроші[2].

Залучення коштів для венчурного інвестування з українських джерел надзвичайно утруднене. Аналіз традиційних джерел свідчить про дуже слабкий розвиток цього сектора економіки та несприятливе законодавство і відсутність комерційного інтересу на тлі високого ризику.

Розглянемо ососбливості та проблеми політики венчурного інвестування декотрих фінансових установ.

Банки. Інвестиційна політика українських банків у значній мірі визначається високою інфляцією, нестабільністю курсу обміну гривні й іноземної валюти і не високою прибутковістю державних цінних паперів. Банки виявилися непідготовленими для довгострокових інвестицій. Дорогі, короткострокові, малоризиковані позики, що пропонуються українськими банками їхнім клієнтам і на який українські підприємці змушені погоджуватися в сформованій ситуації, не сприяють інвестуванню банків у венчурні фонди.

Пенсійні фонди. Відповідно до Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення" від вiд 09.07.2003 р. № 1057-IV пенсійним фондам дозволено інвестувати кошти в досить обмежені фінансові інструменти: державні цінні папери, банківські депозити, нерухомість, акції квотованих компаній[3].

Страхові компанії. Враховуючи нестабільність фінансового ринку, зокрема фондового, це в значній мірі ускладнює розвиток інвестування. В класичному розумінні венчурні фонди фінансуються з пенсійних та страхових фондів. Ринок страхування в Україні почав розвиватися лише на початку 90-х років. Започаткування надання послуг у сфері страхуванняна комерційній основі призвело до утворення в Україні багатьох страхових компаній, однак загальна сума страхових премій, зібраних за рік незначна. Загальний акціонерний капітал усіх українських страхових компаній можна порівняти з акціонерним капіталом однієї респектабельної страхової компанії в якій-небудь західній країні. Тому проблема обмеженості ресурсів на сьогодні постає особливо гостро[4].

Низька активність венчурних фондів пов'язана з низкою причин: триває реструктуризація економіки; простежується нерозуміння сутності венчурного капіталу не лише серед підприємців, а й банківських спеціалістів і консалтингових фірм; брак прозорості й відкритості у бізнесі та інформації; нерозвиненість інфраструктури венчурного капіталу; відсутність спеціалістів з управління венчурними фондами[5].

Ефективним механізмом розвитку ринку венчурного капіталу в Україні може стати створення відповідної інфраструктурної мережі на базі консалтингових фірм, які надаватимуть послуги малим підприємствам у науково-технічній сфері; зокрема, стати для венчурних компаній джерелом інформації про перспективні проекти, що вимагають інвестицій; сприяти доведенню технологічних розробок до стадії готових до комерціалізації та встановлення контактів між підприємцями й інвесторами; здійснювати ретельний відбір учасників венчурних проектів як з боку потенційних інвесторів, так і з боку підприємців, які потребують фінансових ресурсів.

Підсумовуючи проведений аналіз ситуації, можна зазначити, що венчурний капітал в Україні перебуває на початковій стадії розвитку і його роль у фінансовій системі незначна. Банки найбільш підготовлені для цих структур, а зміни в законодавстві дозволять пенсійним фондам діяти як інвесторам венчурного капіталу. Зростання страхових компаній та їхнє злиття може призвести до створення ще одного джерела для венчурного капіталу.

Нерозвиненість фондового ринку є головною складністю у виході інвестора з бізнесу і є однією з головних причин повільного розвитку венчурних послуг в Україні. Крім того, розвиток венчурного бізнесу в Україні потребує істотного удосконалення законодавчої бази, захисту й підтримки з боку держави. Усунення більшості наявних перешкод на шляху венчурного капіталу створить у подальшому сприятливі умови для його розвитку в Україні.

Література

1. Закон України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" від 15.03.2001 р. № 2299-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 21. - с. 103

2. Федорович О.С. Розвиток венчурних фондів у Європі // Формування єдиного наукового простору Європи та завдання економічної науки. Матеріали науково-практичної конференції. Тези доповідей (28-29 травня) - Тернопіль, 2009

3. Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення" від вiд 09.07.2003 р. № 1057-IV

4. Чабан В.Г. Складова інноваційної інфраструктури: венчурний капітал // Фінанси України. - 2005. - № 4. - с. 35-40

5. Княжанський В. Продається "українська ідея". Без венчурного капіталу інновацій не буде // День. - 2003. - № 9

Размещено на Allbest.ru