Аналіз та особливості банківського кредитування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство науки та освіти України

Харківський національний економічний університет

Кафедра фінансів

Аналіз та особливості банківського кредитування підприємств

Виконала:

Студентка ІІІ курсу 7 групи

Фінансового факультету

Шульга Оксана

Перевірила:

Доцент кафедри фінансів

Берест Марина Миколаївна

Харків - 2010

Зміст

Вступ

1.Необхідність залучення банківських кредитів в діяльність підприємств

2.Механізм банківського кредитування

2.1 Порядок отримання кредиту

2.2 Порядок погашення кредиту

3.Застава як форма забезпечення банківських кредитів

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

В економіці України зараз відбуваються істотні зміни, що впливають на взаємини між комерційними банками і суб'єктами господарювання. Висока ризикована банківська діяльності головним чином пов'язана з умовами і результатами діяльності його клієнтів. Аналіз структури активів банківської системи України свідчить про те, що більш третині з них доводиться на кредитний портфель [9, с. 122]. Кредитні операції банку є ведучими серед інших як по прибутковості, так і по масштабності розміщення коштів.

У нинішніх умовах господарювання, українські комерційні банки вимушені працювати в надзвичайних обставинах. Вони опинилися в центрі багатьох суперечливих, кризових і важко прогнозованих процесів, що відбуваються в економіці, політиці і соціальній сфері. Криза неплатежів підвищує ризик не повернення позики клієнтом банку. Тому дуже важливо визначити ефективність операцій по використанню кредитних ресурсів, умови надання кредитів, отримання відсотків за користування ними і подальше надання їх суб'єктам господарювання. Невід'ємною умовою ефективного існування підприємства є банк.

Найприбутковішою і одночасно самою ризикованою є кредитна діяльність банку. Збалансоване зростання кількості кредитів і поліпшення їх якості є необхідною умовою досягнення і підтримки стабільного функціонування і розвитку комерційних банків, їх позитивного впливу на розвиток економіки України.

Досліджувана тема знайшла відображення в працях багатьох українських і зарубіжних економістів, а зокрема А. Герасимовіча, О. Дзюблюка, Р.Ермоленко, А. Лобанова, Р. Шевченка, М. Ськоулза, О. Лаврушина і Н.Соколінської. Ці економісти достатньою мірою досліджували особливості і методики аналізу кредитних операцій банку, проте у області управління кредитними операціями їх методики є достатньою мірою застарілими.

Тому тема банківське кредитування підприємств є актуальною, адже кредит виступає найбільш важливим і впливовим інструментом регулювання економічних відносин.

Метою дослідження в даній роботі є виявлення особливостей банківського кредитування підприємств в Україні, необхідність залучення банківських кредитів, механізм кредитування.

Для досягнення означеної мети були висунуті наступні завдання:

- опанувати особливості банківської системи на підприємстві;

- визначити необхідність кредиту;

- розглянути етапи кредитування;

- розробити рекомендації щодо підвищення ефективності кредитування.

Об'єктом дослідження є банківська система України.

Предметом дослідження є кредитування підприємств.

Методологічною і інформаційною базою для написання дипломної роботи є Закони України, Постанови органів виконавчої влади, праці українських і зарубіжних учених, звітність об'єкту аналізу і електронні ресурси.

1. Необхідність залучення банківських кредитів в діяльність підприємств

Загальноекономічною причиною появи кредитних відносин є товарне виробництво. Основою функціонування кредиту є рух вартості у сфері товарного обміну, в процесі якого виникає розрив у часі між рухом товару і його грошовим еквівалентом, відбувається відокремлення грошової форми вартості від товарної. Якщо рух товарних потоків випереджає грошовий, то підприємства -- споживачі товарів із настанням моменту плати за них не завжди мають достатні кошти, а це може спинити нормальний процес відтворення. Коли рух грошових потоків випереджає товарні, то на підприємствах накопичуються тимчасово вільні кошти.

Виникає суперечність між безперервним вивільненням грошей у кругооберті оборотних коштів і потребою в постійному використанні матеріальних і грошових ресурсів. Таким чином, виникнення і функціонування кредиту пов'язане з необхідністю забезпечення безперервного процесу відтворення, із тимчасовим вивільненням коштів у одних підприємствах і появою потреби в них у інших. При цьому виникнення кредитних відносин зумовлюється не самим фактом незбігу в часі відвантаження товару і його оплати, а узгодженням між суб'єктами кредитних відносин умови щодо відстрочки платежу через укладання кредитної угоди. Але оборот товарів є не єдиною причиною появи кредитних взаємовідносин. Нині кредитні відносини виникають за будь-якої економічної чи фінансової операції, що пов'язана із заборгованістю одного з учасників такої операції. Поряд з об'єктивною основою існують специфічні причини виникнення і функціонування кредитних відносин, що пов'язані з необхідністю забезпечення безперервності процесу відновлення.

Для появи кредитних відносин необхідні певні умови. По-перше, учасники кредитної угоди -- кредитор і позичальник -- мають бути юридичне самостійними суб'єктами, які матеріально гарантують виконання зобов'язань. По-друге, інтереси суб'єктів кредитної угоди повинні збігатися.

Для забезпечення всього процесу відтворення необхідно, щоб підприємства мали необхідні оборотні кошти, які вони використовують для придбання оборотних виробничих фондів. Із стадії виробничих запасів оборотні кошти переходять у незавершене виробництво, а потім у готову продукцію. У свою чергу, готова продукція, призначена для продажу, стає товаром і реалізується. Виручка від реалізації надходить на рахунок підприємства.

За браком власних оборотних коштів підприємства залучають банківські кредити, кошти інших кредиторів та комерційний (товарний) кредит. Кредит дає змогу доцільніше організувати оборот коштів підприємств, не витрачати значних фінансових ресурсів на створення зайвих запасів сировини й матеріалів.

У процесі кредитування підприємств насамперед ураховуються індивідуальні особливості кругообороту їхніх оборотних коштів. Особливості індивідуального кругообороту коштів підприємств виявляються в часовій розбіжності між вивільненням з обороту вартості в грошовій формі та авансуванням коштів у новий оборот. Такі розбіжності відбуваються передусім через сезонність виробництва. Сезонність виробництва зумовлює в одні періоди випереджальне зростання виробничих витрат проти надходження коштів і спричиняє додаткову потребу в коштах понад ті, що є в розпорядженні підприємства. В інші періоди витрати виробництва зменшуються або зовсім припиняються, збільшується вихід готової продукції та надходження грошової виручки, частина якої виявляється тимчасово вільною.

Таке чергування зростання додаткових потреб у коштах і створення тимчасово вільних залишків їх на тому самому підприємстві створює реальну економічну основу для використання кредитів на формування виробничих і оборотних фондів та погашення їх через певний час.

Узагалі особливості індивідуального обороту коштів підприємства зумовлюються багатьма об'єктивними і суб'єктивними факторами.

До об'єктивних факторів належать:

* галузева належність підприємства;

* характер виробничого процесу;

* сезонність виробництва.

До суб'єктивних факторів належать:

* рівень організації виробництва;

* рівень організації збуту й постачання;

* інші фактори.

Суб'єктами кредитних відносин можуть бути будь-які самостійні підприємства. Кредитні відносини характеризуються тим, що їх суб'єктами є дві сторони: одна з них у рамках конкретної кредитної угоди називається кредитором, інша -- позичальником. Грошові чи товарно-матеріальні цінності, витрати або виконана робота та надані послуги, щодо яких укладається кредитний договір, є об'єктом кредиту.

Основними об'єктами короткострокового кредитування в оборотні кошти є:

-- виробничі запаси (сировина, основні й допоміжні матеріали, запасні частини, паливо, інструмент);

-- незавершене виробництво та напівфабрикати власного виробництва;

-- витрати майбутніх періодів (сезонні витрати, витрати на освоєння випуску нових виробів тощо);

-- готова продукція і товари;

-- платіжні та розрахункові операції з постачальниками й покупцями.

На підприємствах виникає потреба в кредитах під виробничі запаси, якщо їх розміри перевищують власні кошти, тобто якщо створюються наднормативні запаси. Причиною таких можуть бути сезонність завезення, нерівномірна або дострокова поставка матеріальних ресурсів постачальниками та ін.

Наднормативні запаси сільськогосподарської сировини є основним об'єктом банківського кредиту на підприємствах, які переробляють цю сировину і працюють сезонно (цукрові заводи, консервні комбінати, інші підприємства харчової та легкої промисловості), або створюють великі сезонні запаси сировини на рік, тобто до нового врожаю.

Наднормативні запаси незавершеного виробництва і готової продукції можуть створюватися на підприємствах у зв'язку з прискоренням темпів зростання обсягів виробництва, некомплектністю постачання, транспортними утрудненнями щодо відправлення продукції споживачам, припиненням відвантаження продукції споживачам через їхню неплатоспроможність тощо.

У складі витрат майбутніх періодів банки видають підприємствам позички на покриття сезонних витрат, оскільки в періоди сезонного зменшення обсягів виробництва або міжсезонного простою витрати на виготовлення продукції тимчасово не покриваються виручкою від реалізації. Так, цукровий завод навіть у період міжсезонного простою (лютий--серпень) потребує коштів на ремонт обладнання, утримання постійного персоналу, проведення всіх підготовчих робіт до сезону цукроваріння. Ці витрати він покриває за рахунок банківських позичок, а розраховується за них з виручки від реалізації цукру.

Витратами майбутніх періодів є також витрати, пов'язані з освоєнням випуску нових видів продукції, пусконалагоджувальні витрати. Якщо ці витрати кредитує банк, то в кредитних угодах називається конкретна продукція і витрати включаються в її собівартість.

За допомогою кредитів підприємство, коли йому тимчасово бракує власних коштів, може розрахуватись зі своїми постачальниками.

Отже, кредит необхідний і для підтримування кругообороту фондів діючих підприємств, що обслуговують процес реалізації продукції.

Об'єктами довгострокового та середньострокового кредитування є капітальні вкладення, пов'язані з реконструкцією підприємства, його технічним переозброєнням, упровадженням нової техніки, удосконаленням технології виробництва, а також інші витрати, що ведуть до збільшення вартості основних засобів. До таких кредитів підприємства вдаються, якщо відчувають брак власних коштів, призначених на ці цілі, а саме: прибутку й амортизаційних відрахувань.

Використання різноманітних форм кредитування підприємства прискорює рух грошових і матеріальних ресурсів та сприяє підвищенню ефективності фінансово-господарської діяльності.

Визначаючи потреби в кредитах, підприємства виходять із загальної погреби в коштах і наявності таких.

Потреба підприємства в кредитах під інвестиційні проекти визначається на основі інвестиційної програми за окремими етапами її реалізації та з урахуванням власних джерел фінансування [2,101-105].

кредит кругооборот інвестиції

2. Механізм банківського кредитування

2.1 Порядок надання кредитів

Кредити, що їх можуть отримати підприємства, класифікуються за такими ознаками:

- за кредиторами;

- за формами та видами;

- за метою використання;

- за терміном надання;

- за забезпеченням;

- за порядком надання.

Кредиторами підприємств можуть бути:

-- банки та спеціалізовані фінансово-кредитні інститути (банківський, лізинговий кредити);

-- підприємства (комерційний кредит);

-- держава (державний кредит, який надається через уповноважені банки);

-- міжнародні фінансово-кредитні установи (відкриття кредитних ліній через уповноважені банки).

До видів кредитів належать:

* банківський;

* комерційний;

* державний;

* лізинговий.

Банківський кредит -- це економічні відносини між кредитором та позичальником з приводу надання коштів банком підприємству на умовах терміновості, платності, повернення, матеріальною забезпечення. Банківський кредит надається суб'єктам господарювання всіх форм власності на умовах, передбачених кредитним договором.

Комерційний кредит -- це економічні, кредитні відносини, які виникають між окремими підприємствами.

Державний кредит -- це економічні, кредитні відносини між державою та суб'єктами господарювання.

Лізинговий кредит -- це стосунки між суб'єктами господарювання, які виникають за орендування майна (майновий кредит або лізинг-кредит).

Банківський та державний кредити надаються підприємствам у грошовій формі, лізинговий та комерційний -- у товарній. Банківський та державний кредити погашаються в грошовій формі. Комерційний кредит також повертається переважно в грошовій формі. У період становлення ринкових відносин можлива його сплата як у товарній, так і у змішаній формах (товарній і грошовій одночасно). Лізинговий кредит може погашатися в грошовій, товарній та змішаній формах.

За терміном надання розрізняють короткострокові, середньострокові, довгострокові кредити.

Короткострокові кредити підприємства можуть отримувати в разі фінансових труднощів, які виникають у зв'язку з витратами виробництва та обороту. Термін короткострокового кредиту не перевищує одного року.

Середньострокові кредити (від одного до трьох років) надаються на поточні витрати, оплату обладнання та фінансування капітальних вкладень.

Довгострокові кредити (понад три роки) можуть надаватися для формування основних фондів. Об'єктами кредитування є капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію, розширення вже діючих основних фондів, нове будівництво, приватизацію та корпоратизацію підприємств тощо.

В Україні кредити за терміном надання можна поділити на дві групи: короткострокові та довгострокові. Кредити, термін надання яких перевищує один рік, уважаються довгостроковими.

Чинне українське законодавство забороняє надавати підприємствам кредити на покриття збитків від господарської діяльності, на формування і збільшення статутних фондів банків, для внесення платежів у бюджет і позабюджетні фонди.

Не можуть отримати кредити підприємства:

- проти яких порушено справу про банкрутство (крім кредитування заходів фінансової санації);

- під укладені ними контракти, які не передбачають захисту позичальника від можливих втрат, пов'язаних із затримками в поставках товарів;

- коли вони мають прострочену заборгованість за раніше наданими кредитами.

Проведення кредитних операцій комерційних банків має відповідати певним вимогам і умовам, що продиктовані вимогами законодавства і кредитною політикою банку.

Кредити видаються тільки в межах наявних ресурсів, які має в своєму розпорядженні банк. Про кожний випадок надання позичальнику кредиту в розмірі, що перевищує 10% власного капіталу (великі кредити), комерційний банк мусить повідомити Національний банк України. Сукупна заборгованість за кредитами, врахованими векселями та 100% суми позабалансових зобов'язань, виданих одному позичальнику, не може перевищувати 25% власних коштів комерційного банку.

Загальний розмір кредитів, наданих банком всім позичальникам, з врахуванням 100% позабалансових зобов'язань банку, не може перевищувати восьмикратного розміру власних коштів банку.

Кредитування позичальників має здійснюватися з додержанням комерційним банком економічних нормативів регулювання банківської діяльності та вимог НБУ щодо формування обов'язкових, страхових і резервних фондів.

Позички надаються всім суб'єктам господарювання незалежно від форми власності за умови, що позичальник є юридичною особою, зареєстрованою як суб'єкт підприємництва, або фізичною особою.

Рішення про надання кредиту має ухвалюватися колегіально (кредитним комітетом) й оформлятися протоколом.

Кредити надаються тільки на комерційних засадах із дотриманням таких умов:

- оцінка установою банку кредитоспроможності позичальника, фінансової стабільності, рентабельності, ліквідності;

- кредитуються тільки ті види діяльності позичальника, які передбачені його статутом;

- позичальник повинен мати власне майно і брати участь у формуванні об'єкта, що кредитується, певною сумою власного капіталу [3, 30-33] .

Банки можуть надавати бланкові кредити (незабезпечені майном та іншими формами), але тільки в межах власних коштів і лише клієнтам зі стійким фінансовим станом та інсайдерам банку в сумі, що не перевищує 50% номінальної вартості акцій банку, які перебувають в їх власності.

Банки не можуть надавати кредити:

- на покриття збитків господарської діяльності позичальника;

- на формування та збільшення статутного капіталу підприємства;

- на внесення позичальником платежів до бюджету і позабюджетних фондів (за винятком кредитування за контокорентним рахунком);

- підприємствам, щодо яких порушено справу про банкрутство;

- підприємствам, у контрактах яких не передбачено страхування можливих втрат від не доставки товарно-матеріальних цінностей;

- підприємствам, які мають прострочену заборгованість за раніше отриманими позичками і несплаченими відсотками.

Для одержання кредиту позичальник звертається до банку з кредитною заявкою, яка включає певний пакет документів. В заявці зазначаються цільове призначення кредиту, його сума, строк користування та конкретні дати погашення, характеристика й економічний ефект проекту від кредитування, форми забезпечення кредиту. На цьому етапі банк оцінює сильні та слабкі сторони представленого для кредитування об'єкта, в першу чергу, вірогідність своєчасного повернення кредиту та відсотків за його користування.

Склад необхідних документів залежить від характеру кредитної операції і для різних клієнтів він може бути різним. Якщо розрахунковий рахунок клієнта відкритий в іншому банку, то він подає нотаріально завірені копії статуту та установчого договору або положення про господарський підрозділ разом із установчими документами і відповідно оформленою довіреністю на право укладати кредитні угоди від імені юридичної особи, техніко-економічне обґрунтування одержання кредиту, графік надходжень та платежів на весь термін користування кредитом, копії документів про підтвердження угод, що кредитуються, відомості про кредити, отримані в інших банках, бухгалтерський баланс та фінансові звіти на останню звітну дату. До банку можуть бути подані й інші документи, потрібні йому дня визначення фінансового стану та кредитоспроможності клієнта.

Після ознайомлення з документами працівник банку проводить попередню бесіду з майбутнім позичальником, що має велике значення для остаточного вирішення питання про надання кредиту. Це також дає можливість банку з'ясувати важливі деталі, пов'язані із заявою про отримання кредиту, визначити своє ставлення до клієнта, його перспективи.

На цьому етапі банк повинен приділити увагу достовірності документів та інформації, на підставі яких вирішується питання про надання кредиту.

Наступний етап процесу кредитування передбачає вивчення кредитоспроможності клієнта, тобто наявності передумов для одержання кредитів, спроможності повернути їх. Кредитоспроможність позичальника визначається показниками, які характеризують його акуратність при розрахунках за раніше одержані кредити, його поточний фінансовий стан і перспективи змін, спроможність при потребі мобілізувати грошові кошти з різних джерел. Вона розраховується банками для кожного клієнта і може вимірюватись показниками ліквідності, заборгованості, погашення боргу, прибутковості, рентабельності, співвідношенням інших статей балансу.

При аналізі кредитоспроможності клієнта банком проводиться ретельне вивчення фінансових можливостей позичальника, його спроможності своєчасно і в повному обсязі погасити кредит і відсотки, якісне забезпечення кредиту, здатність позичальника виробляти та реалізовувати конкурентоспроможну продукцію (послуги) та ін.

Аналіз кредитної заявки клієнта, його кредитоспроможності базується на використанні різних джерел інформації, серед яких: матеріали, отримані безпосередньо від клієнта; матеріали про клієнта, які містяться в архівах і базах даних банку; відомості, які при потребі можуть або вже отримані банком від зовнішнього оточення клієнта (постачальники, покупці продукції, кредитори тощо); звіти й інші офіційні матеріали різних установ та організацій.

З метою отримання більш повної картини про господарсько-фінансову діяльність клієнта, уточнення і перевірки достовірності поданої інформації та документів банками можуть здійснюватись перевірки на місцях. Програма відвідування клієнта на місці повинна бути добре і детально продуманою і переслідувати конкретні цілі [4, 200-205].

Після проведення оцінки кредитоспроможності і господарсько-фінансового стану позичальника, їх позитивних результатів банк переходить до третього етапу надання кредиту - розробки умов кредитування, підготовки і укладення кредитного договору. Цей етап ще називають структуруванням кредиту, в ході якого банк визначає вид кредиту, його суму і строк, способи видачі і погашення, забезпечення, ціну та інші умови.

Після того, як чітко визначені характеристики кредиту, а за договором досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов, складається текст кредитного договору. Кредитний договір є юридичним документом, що визначає взаємні зобов'язання і відповідальність між комерційним банком і клієнтом з приводу одержання останнім кредиту. Він укладається між банком і позичальником па рік або більш тривалий строк, якщо клієнт користується кредитами постійно, і на менш короткий строк - при тимчасовій потребі в кредитах або при наданні окремого кредиту.

У кредитній угоді передбачається:

- мета, сума, строк, порядок, форма видачі і погашення кредиту;

- форма забезпечення зобов'язань позичальника;

- відсоткова ставка;

- порядок і форма сплати відсотків та основного боргу;

- права, зобов'язання, відповідальність сторін щодо надання і погашення кредитів;

- перелік відомостей, розрахунків та інших документів, необхідних для кредитування;

- періодичність надання їх банку;

- можливість проведення банком перевірок на місці наявності і стану зберігання заставного майна тощо. Зміст кредитної угоди визначається сторонами залежно від конкретної кредитної операції.

Конкретний зміст кредитного договору і перелік усіх умов визначаються за згодою сторін, оскільки чинне законодавство не встановлює вимог до форми та умов кредитного договору, а тому при його укладанні треба керуватися загальними положеннями Цивільного кодексу України.

2.2 Порядок погашення банківського кредиту

Заключним етапом банківського кредитування характеризується тим, що банк здійснює контроль за виконанням умов кредитного договору. Метою цього етапу с забезпечення своєчасності та повноти повернення кредиту і процентів. Банки використовують різні форми і методи контролю. Якщо господарсько-фінансова діяльність клієнта погіршується і виникає ризик неповернення кредиту, то банк приймає цілий комплекс заходів, які забезпечили б йому повернення кредиту. За невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе зобов'язань винна сторона відшкодовує іншій стороні всі заподіяні останній у зв'язку з цим збитки, а також сплачує штрафи, пеню, неустойки, які передбачені кредитним договором.

Згідно з чинним законодавством під збитками розуміються витрати, понесені кредитором у зв'язку з пошкодженням майна кредитора, а також нестримані доходи, які кредитор мав би отримати, якби боржник виконав свої зобов'язання відповідним чином, тобто так, як передбачалося договором.

Відшкодування нестриманих доходів, як свідчить аналіз практики вирішення конкретних спорів, можливе лише тоді, як що відповідними доказами це буде доведено в суді. Тому в кредитному договорі слід чітко сформулювати, що конкретно сторони розуміють під нестриманими доходами.

Останнім етапом процесу банківського кредитування є повернення кредиту разом з відсотками. Проте нерідко сторони продовжують строки дії кредитного договору (пролонгують), для чого до кредитного договору вносяться зміни та доповнення в письмовій формі. Зміни, що вносяться до кредитного договору у більшості випадків пов'язані з пролонгацією строків повернення кредитів.

В разі виникнення у підприємства тимчасових фінансових труднощів через об'єктивні причини та неможливості у зв'язку з цим погашення кредиту в строк, встановлений кредитною угодою, банк може в окремих випадах надати позичальнику відстрочку погашення боргу зі зміною кінцевого строку погашення кредиту. Пролонгація кредиту оформляється додатковою угодою до кредитного договору.

Банк здійснює контроль за виконанням позичальниками умов кредитної угоди, за цільовим використанням кредиту, своєчасним і повним його погашенням та сплатою відсотків за ним. В разі виникнення певних порушень умов кредитної угоди з боку позичальника банк має право вживала економічні й правові санкції.

В разі погіршення економічного стану позичальника, використання ним кредиту не за цільовим призначенням, ухилення від контролю банку, надання недостовірної звітності та запущеності бухгалтерського обліку, несвоєчасного погашення кредиту, а також, коли наданий кредит виявляється незабезпеченим, банк має право пред'явити вимогу про дострокове стягнення кредиту і відсотків за ним, у тому числі через спрямування стягнення на забезпечення в установленому законодавством порядку.

Якщо банк виявив факти використання кредиту не за цільовим призначенням, він має право достроково розірвати кредитну угоду, що є підставою для стягнення всіх коштів в межах зобов'язань позичальника за кредитною угодою.

У разі несвоєчасного погашення боргу за кредитами і відсотками та надання банком відстрочення погашення кредиту, він має право на застосування штрафних санкцій в розмірах, передбачених кредитною угодою.

Якщо позичальник відмовляється від сплати боргів за позичками, банк стягує їх в претензійно-позивному порядку [5, 17-19].

3. Застава як форма забезпечення банківських кредитів

В банківській практиці більшості країн і України зокрема однією з найбільш поширених, безпечних і ефективних форм забезпечення кредитів є застава.

Згідно Закону України "Про заставу" (розд.1, ст.1) [1] кредитор має право, в силу застави, в разі невиконання боржником забезпеченого заставою зобов'язання, одержати задоволення з вартості заставленого майна.

Для банків таким зобов'язанням є кредит, а відносини застави виникають в силу заключення договору-застави.

Важливою характеристикою застави є саме забезпечувальна функція, тобто можливість кредитора реалізувати предмет застави з наступним задоволенням своїх вимог до боржника.

Основу застави складає предмет застави - певне майно чи майнові права. До основних характеристик предмета застави належать наступні:

1. Щодо майна як предмету застави - це певне матеріальне благо, тобто все, що має чи хоча б має можливість мати чітку грошову оцінку.

2. З точки зору необхідних ознак предмета застави - це повинна бути товарна форма:

- не вилучене з обігу майно (права);

- закон дозволяє висувати вимоги щодо задоволення звернення на заставлене майно, тобто реалізація якого дозволяється законом для спрямування отриманих коштів на погашення заборгованості;

- заставодавцю має належати виключне право на відчуження заставленого майна.

3. Властивості майна:

- річ, створена людиною чи яка знаходиться в природному стані (природні ресурси, земля).

Основні критерії, які висуваються до предмета застави:

- повинен належати заставодавцю;

- повинен мати достатній рівень ліквідності;

- предмет застави повинен мати грошову оцінку;

- може бути прийнятим в якості застави;

- достатність обсягу предмета застави (в грошовому виразі).

Предметом застави може бути наступне майно чи права, що поділяються в залежності від матеріально-речового складу на наступні групи:

1. Застава майна:

- іпотека (застава нерухомого майна: будівлі, споруди, ділянки землі тощо);

- застава рухомого майна (транспортні засоби, сільськогосподарські машини, устаткування і т.д.);

- застава товарів в переробці чи обігу (сировина, напівфабрикати, готова продукція);

- застава депозитів, валютних цінностей, виробів з цінних металів (заклад);

- застава цінних паперів, включно векселів.

2. Застава майнових прав:

- орендатора;

- замовника по договору-підряда;

- комісіонера по договору-комісії.

Застава як форма забезпечення має ряд особливостей, що надають їй певних переваг перед іншими формами забезпечення (порукою, гарантією, цесією та страхуванням).

Однією з особливостей застави, в порівнянні з іншими формами забезпечення зобов'язань, є поєднання правового і речового характеру з врахуванням якого при заставі майна забезпечується його збереження до моменту виконання зобов'язання боржником. При цьому це є значною перевагою -- вартість цього майна, в більшості випадків, не зменшується, а повертається пропорційно рівню інфляції. Крім того, застава особливо цінного та високоліквідного майна, особливо для боржника, стимулює останнього до прийняття всіх можливих заходів по погашенню кредиторської заборгованості без використання застави.

Ще однією суттєвою особливістю і перевагою застави є найбільш характерна властивість саме права власності - це право слідування. Це значить, що право власності на майно з боку кредитора (заставодержателя) наче "слідує" за майном, тобто, де б чи в чиїй власності не знаходився предмет застави, він буде предметом відносин застави до моменту припинення основного зобов'язання - в даному випадку кредитної угоди.

Таким чином, в будь-якому випадку (продаж, обмін, передача чи перехід в спадщину) заставлене майно (права) є заставою до моменту припинення дії зобов'язання боржника (позичальника).

Всі ці переваги, а особливо факт наявності (для України) чіткого правового регулювання, державних органів та інститутів, що приймають участь у заставному процесі, робить заставу дуже привабливою формою забезпечення банківських кредитів. Про що свідчать і практичні дані використання форм забезпечення при наданні банками кредитів.

Так, протягом останніх років частка застави займає до 80-90 % в сукупності всіх форм забезпечення, які використовуються українськими комерційними банками при кредитуванні.

Крім того, при оцінці кредитоспроможності будь-якого позичальника для переважної більшості українських банків застава як форма забезпечення має найвищий рейтинг оцінки та визначається найбільш привабливим забезпеченням по кредиту при формуванні кредитної політики комерційного банку.

Однак, поряд з цим, не дивлячись на ці переваги застави, необхідно відзначити недостатнє використання певних її різновидів в кредитних відносинах, небажання банків приймати в окремих випадках заставу як спосіб забезпечення кредиту. Це пояснюється здебільшого тим, що правові норми, які регулюють відносини застави, мають застарілий, недосконалий характер і вимагають певних змін. Зокрема, необхідно розширити способи реалізації майна і надати сторонам альтернативне право по його реалізації - не тільки з публічних аукціонів, але і іншими, більш ефективними способами, які не суперечать законодавству.

В даний час правове регулювання застави та використання її в банківському кредитуванні проходить стадію становлення і є досить примітивним та нерозвинутим. В деякій мірі подібний стан пов'язаний із занепадом і певним застоєм в економічному та політичному стані України, а також відсутністю чітко визначених норм, які б регулювали відносини застави саме в банківській сфері, зокрема в кредитних операціях.

Висновки

Дослідивши тему "Особливості банківського кредитування підприємств в Україні" можна сформувати наступні висновки:

1. Особливе значення в фінансовому житті підприємств відіграють взаємовідносини з банками з приводу отримання та погашення кредитів - позичкового капіталу банку в грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Банківський кредит, як головне джерело забезпечення грошовими ресурсами поточної господарської діяльності підприємств, на сьогоднішньому етапі відіграє одну з найважливіших ролей у стимулюванні відтворювальних процесів в економіці.

2. Сільськогосподарські підприємства усіх форм власності протягом тривалого часу працюють в умовах гострої нестачі фінансових ресурсів. Більшість господарств уже вичерпали можливості самофінансування, а відтак не можуть забезпечити власними коштами організацію конкурентоспроможного виробництва. За цих умов першочергового значення набуває залучення фінансових ресурсів на кредитній основі. У зв'язку зі специфікою технологічних процесів у різних галузях сільськогосподарського виробництва виникає потреба в авансуванні коштів на відносно тривалий період часу, який залежить від спеціалізації і фінансового стану підприємства.

3. Попит сільськогосподарських товаровиробників на кредитні ресурси не задовольняється повною мірою. Основні причини - незадовільний фінансовий стан аграрних підприємств, відсутність ліквідного забезпечення та висока плата за користування кредитами, що при нинішньому рівні рентабельності робить залучення кредитів збитковим. Перехід України до економіки ринкового типу зумовлює потребу формування нових правових засад у сфері кредитування.

4. Система кредитування аграрних формувань характеризується певною специфікою. Вона проявляється у запровадженні механізму часткової компенсації відсоткової ставки за залученими у банках коротко- і довгостроковими кредитами, а також короткостроковими кредитами, залученими у кредитних спілок. Мета запровадження механізму полягає у фінансовій підтримці підприємств агропромислового комплексу шляхом часткової компенсації відсоткової ставки.

Механізм пільгового кредитування має й негативні прояви. Це великі затримки повернення компенсацій (4-5міс.) та неповний обсяг їх відшкодування через недовиконання дохідної частини державного бюджету.

Враховуючи вищенаведені підсумки пропонуємо:

1. Оскільки гальмує розвиток кредитних відносин комерційних банків з підприємствами АПК неврегульованість таких питань, як оборот земельних ділянок сільськогосподарського призначення, реальна експертна грошова оцінка земельних ділянок, іпотека землі, випуск та обіг цінних іпотечних паперів, створення і

функціонування спеціалізованих кредитних установ, тому особливо важливо створити Державний іпотечний банк з функціями інвестиційного та кредитного обслуговування сільськогосподарських товаровиробників, у тому числі кредитування під заставу земельних ділянок і майна, майнових та інших прав користування.

2. Для розширення обсягів кредитування, необхідно розвивати нові фінансові інституції - кредитні спілки, які повинні відігравати ключову роль у мікрокредитуванні сільськогосподарського виробництва, а в майбутньому мають стати надійною підставою для створення кооперативних банків в Україні.

3. Для стабілізації фінансово-кредитної системи необхідно:

- здешевити кредити для підприємств агропромислового комплексу до 5-7% річних;

- механізм визначення процентних ставок за кредит пов'язати з технологічною особливістю здійснення сільськогосподарського виробництва і періодом надходження виручки за реалізовану продукцію;

- дозволити ширший перелік використання коштів, ніж визначений Порядком про використання коштів через механізм здешевлення коротко- і довгострокових кредитів, а саме використання їх на виплату заробітної плати;

- продовжити строки повернення кредиту не 1 грудня поточного року, а до 1 лютого, коли ціни на сільгосппродукцію дещо вищі.

Таким чином, реалізація цих заходів щодо кредитування поліпшить ситуацію зі складним фінансовим забезпеченням підприємств, що дасть їм змогу активніше виконувати свої основні функції: забезпечувати зайнятість значної частини населення і робити внесок у зростання валового внутрішнього продукту.

Список використаних джерел:

1. Закон України „Про заставу" із змінами і доповненнями від 1.01.2004 р. № 47

2. Банківське кредитування малих підприємств/ О.Л. Кривоног/ Фінанси України - 2005 - №8 , - ст.101-105

3. Як отримати банківський кредит сільськогосподарському підприємству/ Н. Колінько/ Баланс-Агро - 2005 - № 24 - ст. 30-33

4. Оцінка кредитоспроможності позичальника банку - конкурентний аналіз/ І.О. Нужна/ Регіональна економіка - 2005 - № 2 - ст. 200-205

5. Проблеми забезпечення повернення банківських кредитів/ М.В. Тітенкова/ Економіка, Фінанси, Право - 2005 - № 5, - ст. 17-19

6. Застава як форма забезпечення повернення банківських кредитів/ Економіка, Фінанси, Право - 2001 - № 4, - ст. 15-19

7. Зятковський І.В. - Фінанси підприємств: Навчальний посібник. - Тернопіль: Економічна думка, 2002.

8. Кірейцева Г.Г. - Фінанси підприємств: Навчальний посібник.-К.: ЦУЛ, 2002.

Размещено на Allbest.ru