Размещено на http://www.allbest.ru/

58

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

Банківське фінансування та регулювання інвестиційної діяльності

ПЛАН

Вступ

Розділ 1. Теоретичні аспекти інвестиційних операцій в банку

1.1 Основні функції банків

1.2 Загальна характеристика інвестиційних операцій

Розділ 2. Банківське фінансування інвестиційних операцій

2.1 Інвестиційні операції комерційних банків

2.2 Інвестиційні операції з цінними паперами

2.3 Формування інвестиційного портфеля

Розділ 3. Банківське регулювання інвестиційної діяльності

3.1 Основи правового регулювання інвестиційної діяльності

3.2 Управління інвестиційним процесом у банківській сфері

Висновки

Література

ВСТУП

банк фінансовий інвестиційний грошовий

Займаючись інвестиціями, необхідно виробити визначену політику своїх дій і визначити основні цілі інвестування (стратегічний чи портфельний характер інвестування), склад інвестиційного портфеля, вид цінних паперів, диверсифікація портфелю і т.д.

Інвестиційні операції банків обумовлені вкладенням коштів у інвестиційні цінні папери (портфельні інвестиції). Ведення коштів у цінні папери передбачає досягнення ліквідності, збільшення доходу та вкладень, збереження коштів та мінімізацію банківських ризиків. Досягти всіх цілей одночасно для банків є неможливим, тому необхідно знайти компромісне рішення, з'ясувати що для банку на даний момент є пріоритетним.

Цілі інвестиційної діяльності банку полягають в додержанні безпеки банківських коштів, забезпечення їх диверсифікації, доходу та ліквідності. Інвестиційна діяльність банку здійснюється працівниками спеціалізованого відділу.

Функція інвестування потребує систематизованого аналізу ризику цінних паперів, які придбає банк, оцінки якості цих паперів, визначення здатності банку здійснювати інвестиції. Для цього потрібен безперервний і кваліфікований нагляд та вивчення ринку цінних паперів. Функція інвестицій - це поповнювати резервний капітал на основі ступінчатих строків зобов'язань інвестиційного портфеля (сукупність усіх видів цінних паперів, що належать банку), а також задовольняти непередбачену потребу в коштах, що виникає в зв'язку з вилучення клієнтами своїх коштів чи заявок на позики, що перевищують наявні ресурси.

Банківським інвестиціям також властивий ризик (кредитний, ринковий та процентний). Інвестиційна діяльність банків повинна мати захист від ризику збитків та втрати ліквідності. Одним з методів зменшення ризику є формування інвестиційного портфеля за рахунок багатьох видів цінних паперів, що мають різний рівень якості та різні строки погашення.

Інвестиційні операції банки здійснюють за рахунок власних ресурсів, залучених та привілейованих засобів. Одним з основних пунктів, що визначають активність банку в сфері інвестування, є розмір його власного капіталу. Причому тут необхідно мати на увазі, що мова йде не тільки про пряме спрямування власного капіталу банку на цілі інвестування. По суті, достатній власний капітал банку виконує страхову функцію на випадок збитків від різноманітних видів ризику, у тому числі і від кредитування. Тому держава повинна бути зацікавлена в тому, щоби банки мали можливість сформувати власний капітал в обсягах, що дозволяють брати активну участь в інвестиційних процесах.

Загальновідомо, що основою стратегії розвитку будь-якого банку є наявність правової бази, яка регулює і регламентує умови діяльності банків і визначає їх фінансово-економічні результати і буде детально розглянута у науково-дослідній роботі.

Стан ринку і можливості інвестора визначають вибір його інвестиційної стратегії. Науково-дослідна робота посвячена актуальній для розвинутої економіки проблеми - інвестиційної політики банку, а саме регулювання та фінансування інвестиційної діяльності банку.

Ціль роботи - виявити найбільш закономірні процеси регулювання та фінансування інвестиційної політики банку.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ОПЕРАЦІЙ В БАНКУ

1.1 ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ БАНКІВ

Банк - фінансова установа, що акумулює грошові кошти та інші нагромадження (золоті запаси, цінні папери тощо), надає кредити, здійснює грошові розрахунки, випуск в обіг грошей та цінних паперів, операції з золотом та ін.

Сучасні банки здійснюють професійне управління грошовими ресурсами суспільства і виконують різноманітні регулюючі функції в економіці відповідно до чинного законодавства під юрисдикцією влади. Вони пропонують клієнтам широкий набір послуг, здійснюючи фінансові операції різного типу. Серед яких - вирішення проблем і завдань інвестиційного аналізу й планування.

Банк - це організаційна структура, в сферах діяльності якої є операції із позиковим капіталом, це фінансовий посередник, який виконує комплекс базових операцій грошового ринку, тобто здійснює мобілізацію коштів, надання їх у кредит, здійснення розрахунково-касових обслуговувань.

До функцій банку належать:

- надання кредитів різного типу;

- управління депозитами і грошовими заощадженнями;

- посередництво у здійсненні платежів і в інших грошових розрахунках;

- управління капіталами у формі управління потоками наявних коштів;

- послуги із страхування власності й ризиків;

- посередництво в емісії цінних паперів;

- трастові послуги, тобто довірче управління капіталом клієнта на користь і в інтересах власника капіталу;

- агентські, в тому числі брокерські, послуги на фондових біржах;

- консалтинг - надання консультацій із широкого кола проблем економічної діяльності;

- вирішення проблем і завдань інвестиційного аналізу й планування;

- аудиторські послуги і моніторинг з гарантією збереження конфіденційної інформації прийняттям відповідальності за надійність інвестицій перед власниками капіталу;

- факторинг - купівля банком грошових вимог постачальника до покупця та їх інкасація за визначену винагороду;

- венчурні операції, пов'язані з кредитуванням і фінансуванням науково-технічних розробок, що характеризуються високим ступенем ризику капіталовкладень за перспектив отримання значного прибутку;

- валютний обмін;

- облік векселів - купівля їх до закінчення терміну обігу;

- відповідальне збереження цінностей;

- організація чекового обігу;

- фінансове забезпечення виробництва у формі лізингових угод (довгострокова оренда устаткування тощо);

- забезпечення платежів за допомогою системи кредитних і дебетних карток та забезпечення цілодобового доступу до депозитних рахунків за допомогою системи касових і банківських автоматів;

- відстеження кредитної, інвестиційної й емісійної передісторії суб'єктів ринку, захист ринку від можливих зловживань, зниження ризику інвестицій тощо.

Основна функція банку - це посередництво при перерозподілі вільних грошових ресурсів, тобто залучення коштів від тих, хто ними тимчасово не користується і передача тим, хто їх потребує.^[10,10]

1.2 ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ІНВЕСТИЦІЙНИХ ОПЕРАЦІЙ

Під банківськими інвестиціями розуміють, як правило, вкладання коштів у цінні папери з терміном погашення понад один рік, що переслідують ціль одержання прибутку. Проте в сучасних умовах України, зважаючи на інфляційні процеси та недостатній розвиток ринку цінних паперів, враховуючи низьку ліквідність більшості об'єктів інвестиційних вкладень, до банківських інвестицій також відносять вклади у цінні папери з терміном обігу до 1-го року.

Банківські інвестиції класифікуються за такими ознаками та поділяються на такі види:

І. За складом:

- прямі, вкладання у статутний капітал, через паї та частки;

- портфельні, придбання цінних паперів;

ІІ. За терміном:

- короткострокові інвестиції - це звичайно вкладення капіталу на період не більше одного року (наприклад, короткострокові депозитні внески, купівля короткострокових ощадних сертифікатів тощо);

- середньострокові;

- довгострокові - вкладення капіталу на період понад один рік (цей критерій застосовують у практиці обліку, але, як показує досвід, він потребує подальшої деталізації);

ІІІ. За видами цінних паперів:

- вкладення у акції;

- вкладення в облігації;

- вкладення в інші боргові зобов'язання.

Як правило, банки здійснюють розміщення коштів у цінні папери різних емітентів, на різні терміни та у різні види інструментів, що дозволяє створювати диференційовані банківські інвестиційні портфелі.

Основні цілі банківських інвестицій стандартні:

- отримання доходу;

- збереження капіталу і забезпечення його приросту на основі росту курсової вартості цінних паперів;

- регулювання та забезпечення ліквідності банку.

Цілі, що переслідує банк здійснюючи інвестиційну діяльність, реалізуються через вироблення інвестиційної політики. При її виробленні банки керуються традиційними критеріями: ліквідність, дохідність, ризик та величина банківських процентних ставок. Таким чином, прийнято розрізняти два основні види інвестиційної політики банків:

1) агресивну: надається перевага цінним паперам із великим ступенем ризику, проте із значною потенційною дохідністю (акції);

2) консервативну: значну частину інвестицій займають вклади в облігації та інші короткострокові боргові зобов'язання, що призводить до зниження ризику, підвищення ліквідності, проте до зменшення доходності.

Табл. 1.2.1. вміщує порівняльну характеристику портфелів цінних паперів агресивного та консервативного інвесторів.^{[8, 245-246]}

Табл. 1.2.1. Структура інвестиційного портфеля агресивного та консервативного інвестора

Вид цінних паперів	Портфель агрегованого інвестора	Портфель консервативного інвестора
Акції	65	20
Облігації	25	45
Короткострокові цінні папери	10	35
Всього	100	100

У банківській практиці інвестиційні операції означають вкладення коштів в цінні папери підприємств (державних, колективних і приватних) на відносно тривалий період часу. Інвестиції мають декілька особливих рис, що відрізняють їх від позик.

По-перше, позика передбачає використання коштів протягом короткого часу за умови її повернення чи її еквівалента. Інвестування - це вкладення коштів з метою забезпечення притоку грошей протягом тривалого періоду часу.

По-друге, в більшості кредитних операцій банк - головний і один з не багатьох кредиторів, у той час як в інвестиційному процесі, як правило, один з багатьох кредиторів.

По-третє, - при кредитуванні ініціатором операції виступає позичальник, а при інвестуванні ініціатива належить банку, що прагне придбати активи на ринку.

Цілі інвестиційної діяльності комерційного банку полягають в додержанні безпеки банківських коштів, забезпечення їх диверсифікації, доходу та ліквідності.

Диверсифікація - розподіл коштів, що інвестуються, між різними об'єктами для зменшення ризику можливих втрат капіталу чи доходів від нього.

Під безпекою розуміють відносну неризикованість вкладень та стабільність в отриманні доходу. Безпека, як правило, досягається ціною зменшення доходності вкладень. Найбільш безпечними є вкладення в облігації державних позик, що забезпечуються платоспроможністю держави.

Якщо банк приділяє найбільшу увагу доходності цінних паперів, тобто отриманню максимально можливих дивідендів по акціях і процентів по боргових зобов'язаннях, то йому доведеться пожертвувати безпекою, оскільки вважається, що більш доходними є цінні папери акціонерних товариств з низьким інвестиційним рейтингом. Однак, це не означає, що чим менш надійні цінні папери, тим вони доходніші. Доходність залежить від інших факторів.

Ліквідність цінних паперів (це їх здатність перетворюватись в грошові кошти) означає швидке та беззбиткове для їх власників перетворення цих паперів у грошові кошти. Ліквідність не обов'язково пов'язана з іншими інвестиційними цілями. Вона означає, що при визначеній ціні завжди знайдуться покупці, що придбають ці цінні папери. Збільшувати вкладення можуть тільки власники акцій. Збільшення капіталу забезпечується за рахунок простих акцій швидко зростаючих акціонерних товариств, що діють в передових галузях економіки. Такі акції, як правило, мають низький рівень дивідендів, але забезпечують швидке подорожчання капіталу.

Необхідно підкреслити, що жоден цінний папір не відповідає одночасно всім інвестиційним цілям, тому потрібен компроміс між цілями інвестора та цілями підприємців. Якщо цінні папери надійні, то доходність буде низькою, тому що інвестори будуть купувати їх по ціні, яка вища за їх номінал, що відповідно зменшить їх доходність. Таке ж становище буде і при виборі інших цілей. Якщо прогнози показують на зростання капіталу. То на такі цінні папери виникає підвищений попит, в результаті чого будуть зростати ціни та зменшуватись доходність. Таким чином, коли визначені цілі інвестування, необхідно обирати ті цінні папери, що відповідають цим цілям.

Для початку проводять галузевий аналіз, відбір галузей діяльність яких за визначений період дає найкращі результати. За допомогою такої оцінки прогнозують перспективи розвитку галузі, роблять висновки про взаємозв'язки обсягу продаж, прибутку, рівня цін та інше.

Після цього проводять аналіз фінансової звітності та результатів діяльності підприємства за тривалий період часу. Основні показники, що розглядаються при аналізі: обсяг продаж і виручки, балансовий прибуток, чистий прибуток, ставка податків, розподіл активів тощо.

Потім розраховуються ключові показники: норма прибутку на акціонерний капітал; коефіцієнт прибутковості (відношення чистого прибутку д о виручки від реалізації продукції); коефіцієнт оборотності коштів (відношення від реалізації продукції до вартості активів підприємства); співвідношення власних та запозичених коштів, коефіцієнти ліквідності та інші показники.

Ці коефіцієнти доцільно розглянути в динаміці та в порівнянні з аналогічними по інших галузях.

Інвестиційна діяльність комерційного банку здійснюється працівниками спеціалізованого відділу. Функція інвестування потребує систематизованого аналізу ризику цінних паперів, які придбає банк, оцінки якості цих паперів, визначення здатності банку здійснювати інвестиції. Для цього потрібен безперервний і кваліфікований нагляд та вивчення ринку цінних паперів.

Кожен комерційний банк здійснює свою інвестиційну політику. Основними факторами, що впливають на неї є доходність, ліквідність, готовність на ризик чи навпаки, жертвувати прибутковістю для підтримання ліквідності. Періодично працівники спеціалізованих відділів банків готують звіти по інвестиційній діяльності, що містять такі основні показники, як ступінь диверсифікації, якість та строки цінних паперів, дані про аналіз інвестиційних портфелів.

В міру необхідності. Залежно від умов функціонування банків, їх інвестиційна політика може переглядатись та поновлюватись.

Цінні папери можуть бути об'єктом банківських інвестицій (акції, облігації, векселі, сертифікати тощо) при дотриманні двох умов: вони повинні обертатись на ринку і служити борговим зобов'язанням .

Як видно з таблиці 1.2.2, загальна сума вкладень комерційних банків у цінні папери за період з 2000 р. по 2002 р. збільшилась в 327 разів. Найбільше зростання цих вкладень мало місце в 2001 році.

Інвестиційна діяльність комерційних банків України характеризуються такими даними

Таблиця 1.2.2

	2000	2001	2002	Збільшення в 2001	Збільшення в 2002
1. Вкладення банків у цінні папери і в спільну діяльність (млрд. грн.) Всього 1.1 в акції; 1.2 в облігації 1.2.1. державні 1.2.2. недержавні 1.3 у векселі 2. Вкладення банків у спільну діяльність	92 7 40 1 39 45 17	14143 69 11685 1 11684 2387 253	30082 385 22533 21352 1181 7164 443	154 р. 9,9 р. 299 р. 0 299 р. 52 р. 15 р.	2,2 р. 5,6 р. 2,0 р. 21352 р. 10 р. 3 р. 1,8 р.

Вкладення комерційних банків в акції акціонерних товариств в 2002 р. склали 3,85 млн. грн., що в 55 раз більше, ніж в 2000 році.

Менш привабливим були вкладення комерційних банків в акції підприємств. В 2005 році вони становили 0,05 млн. грн., що в 1,5 рази більше, ніж в 2000 році. Загальна сума вкладень у банків у власність акціонерних товариств і підприємств незначна по відношенню до їх власного капіталу і складає 1%.

Найбільш активно бере участь у формуванні власності інших акціонерних структур АКБ «Україна». Вкладення цього банку в цінні папери акціонерних товариств і підприємств в 2002 р. склали 46 трл. грн., - більше 30% усіх вкладень банків на ці цілі. На долю решти 216 банків в 2002 р. припадало 269 млрд. грн. вкладень у власність акціонерних товариств і підприємств. Крім вкладень власного капіталу у власність інших комерційних структур, банки України практикують спільну участь в реалізації проектів, що здійснюють їх клієнти. Так, вкладення комерційних банків у спільну діяльність у 2002 р. склали 443 млрд. грн. Основна доля цих вкладень припадає на «Промінвестбанк» - 394 млрд. грн. або 89%. Це, в основному, високоефективні проекти, що пов'язані з впровадженням нової техніки і технології. АКБ «Україна» є одним з співвласників у дев'яти фінансово-кредитних організацій, 16-ти підприємств і по 25-ти суб'єктах господарської діяльності бере спільну участь у проектах. Крім того, цей банк був засновником Українського інвестиційного фонду. Вкладення капіталу банку у власність інших господарських структур по індивідуальній величині незначні. Більшість з господарських структур, у власності яких бере участь банк «Україна», поки що не приносять помітного прибутку і відповідно не приносять дивідендів.

Комерційні банки особливу увагу приділяють якості цінних паперів. Однак, якість важко визначити, розпізнати і регулювати. На якість облігацій, що купуються комерційними банками, впливає багато факторів, але їх не завжди можна виявити в момент покупки. Інвестування коштів не являється точною наукою. Не має надійного методу вкладення коштів на тривалий період, адже усі цінні папери певною мірою служать об'єктом спекуляції. Все це свідчить про те, що якість цінних паперів в значній мірі - відносне поняття.

Між позичковими та інвестиційними операціями комерційних банків існує тісний зв'язок. Банки зобов'язані підтримувати оптимальну структуру своїх активів і залежно від економічної ситуації змінювати її або на користь позик або на користь інвестицій.

Функція інвестицій - поповнювати резервний капітал на основі ступінчатих строків зобов'язань інвестиційного портфеля (сукупність усіх видів цінних паперів, що належать банку), а також задовольняти непередбачену потребу в коштах, що виникає в зв'язку з вилучення клієнтами своїх коштів чи заявок на позики, що перевищують наявні ресурси.

З ряду причин інвестиції не повинні мати однаковий рівень ліквідності з позиками. При виникненні потреби в коштах можна знизити обсяг інвестиційного портфеля і при необхідності зменшити вкладення в позики. Це досягається шляхом продажу цінних папе6рів, погашення позик, що були надання до запитання (кредити банку що надані позичальнику без встановлення конкретного строку погашення) тощо. Такі позички можуть бути стягнуті банком в будь-який час без попереднього повідомлення позичальника.

Банківським інвестиціям також властиві фактори ризику. Виділяють три таких фактори:

- кредитний ризик пов'язаний з тим, що фінансові можливості емітента (юридичної особи, що випускає цінні папери) зменшуються на стільки, що він буде не в змозі виконувати свої фінансові обов'язки;

- ринковий ризик випливає з того, що у зв'язку з непередбаченими змінами на ринку цінних паперів чи в економіці привабливість деяких цінних паперів як об'єкта вкладень може бути частково втрачена, тому їх продаж стане можливим лише з великою скидкою;

- процентний ризик пов'язаний з фіксацією процента по облігаціях в момент їх випуску в обіг при вільному коливанні ринкових ставок. Чим більше часу до погашення облігацій, тим вище ризик, що пов'язаний з динамікою ставки процента.

Здійснюючи інвестиційні операції, банки слідкують за рівнем їх доходності. Ставку доходу по облігаціях обчислюють у процентах і визначають шляхом відношення щорічного доходу за облігаціями на їх середню ціну.

Наприклад, річний доход по 100 облігаціях складає 25000 грн. Ціна облігацій 125000 грн. Ставка доходу по цьому пакету облігацій складає 20%. (25000 ? 125000 ? 100).

Віддача від інвестицій в цінні папери повинна пропорційно відповідати ризикованістю вкладень.

Y₁

_Y2

Y₃

X₁ X₂

Рис. 1.2.1. Залежність інвестиційного доходу від рівня ризику

Коли ризик відсутній, банк отримує доход Y_3, при ризику X₁, доход буде Y₂, при X₂ - Y₁. У звичайних умовах, як правило, низький ризик дає низьку віддачу, а високий - пов'язаний з високими доходами.

Вартість облігацій і доходи від них знаходяться в зворотній залежності. Коли ціни низькі, доходи від облігацій великі, і навпаки. Інвестори, що купують облігації в період на високих процентних ставок, ризикують зменшенням вартості свого інвестиційного портфеля в разі підвищення ставок. З іншого боку при зменшенні процентних ставок відбудеться приріст ринкової вартості облігацій. З цього взаємозв'язку між цінами і доходністю облігацій (відношення суми доходу до ринкової їх ціни) випливає, що ринкова вартість банківського портфеля інвестицій коливається залежно від процентних ставок.

Наприклад, банк купив на фондовій біржі облігації одного емітента 100 одиниць, при ставці облікового процента 10% річних, купонному доході 12% річних і номінальній ціні 1000 грн. Вартість однієї облігації складе 1200 грн. (120 ? 100% / 10), а всього пакета 120000 грн. (1200 ? 100). Через деякий час ставка облікового процента піднялась до 15% річних, тоді вартість однієї облігації зменшиться до 800 грн. (120 ? 100% / 15), а всього пакета до 80000 грн. Втрати банку складають 40000 грн. (120000 - 80000).

Банки повинні докладати максимум зусиль до того, щоб мінімізувати зменшення вартості портфеля інвестицій.

У багатьох випадках банки практично позбавлені вибору, вони подають облігації при підвищенні процентних ставок для того, щоб поповнити резерви при зменшенні обсягів депозитів чи задоволення попиту на кредит. Ризик, що обумовлений коливанням процентних ставок, як правило, залежить від строку погашення облігацій. Чим він менший, тим більше стабільна ціна, чим строк триваліший, тим ціна коливається більше.

Інвестиційна діяльність комерційних банків повинна мати захист від ризику збитків та втрати ліквідності. Одним з методів зменшення ризику є формування інвестиційного портфеля за рахунок багатьох видів цінних паперів, що мають різний рівень якості та різні строки погашення.

Банки прагнуть підтримувати визначену структуру строків погашення цінних паперів. Одним з підходів, що використовуються багатьма банками, є підтримання ступінчатої структури, тобто кошти інвестуються так, щоб щорічно закінчувався строк визначеної їх частини. Кошти, що надійшли від погашення цінних паперів, реінвестуються (повторне вкладення коштів в ті напрямки, з яких вони вивільнилися) в папери з найбільш тривалим строком. При такому підході забезпечується простота контролю і регулювання, а також стабільність доходу.

Багато комерційних банків у своїй інвестиційній діяльності дотримуються стратегії «штанги». При такому підході основна частина інвестиційного портфеля складається з довгострокових зобов'язань, що врівноважуються короткостроковими паперами в той час як облігацій з середнім строком дуже мало чи вони взагалі відсутні.

При стратегії «штанги» сума вкладень в довгострокові облігації і час їх здійснення залежить від рівня довгострокових процентних ставок і напрямку їх зміни. Якщо вони передбачаються зменшення довгострокових процентних ставок, здійснюють великі вкладення в довгострокові цінні папери. Якщо очікується, що короткострокові ставки будуть стабільними чи зменшаться, купують зобов'язання на строк 3 - 4 роки. Якщо прогнози банку стосовно процентних ставок точні, метод «штанги» приносить кращі результати.

На процес регулювання портфеля інвестицій великий вплив мають вимоги власників депозитів (державних органів чи крупних корпорацій) про те, щоб банки тримали необхідну кількість визначених цінних паперів як забезпечення їх депозитів. Це відволікає частку та зменшує інвестиційні можливості банку.

Кожен банк при управлінні своїми активами формує первинні та вторинні резерви. До первинних резервів належать готівка в касі банку та кошти на кореспондентському рахунку. До вторинних - високоліквідні цінні папери, в основному державні боргові зобов'язання.

Таким чином, цінні папери, що входять до інвестиційного портфеля згідно з їх призначенням, поділяється на інвестиції та вторинні ліквідні резерви (облігації внутрішніх позик та інші високоліквідні цінні папери). Вони відрізняються між собою ступенем ліквідності. Вторинні резерви можна негайно перетворити в готівкові кошти шляхом продажу на ринку цінних паперів. Однак ліквідність залежить також і від строків погашення цінних паперів. Чим більше часу до погашення боргового зобов'язання, тим більше вірогідність зміни його ринкової вартості із зміною процентної ставки. Тому, наприклад, довгострокові облігації уряду менш ліквідні, ніж короткострокові векселі, хоча ці папери випускає один емітент - казначейство. Це залежить від того, що для облігацій характерний чималий ризик внаслідок змін процентних ставок за ними.

Інвестиційні цінні папери (акції і облігації, емітовані на тривалий строк, які дають їх власникам право на отримання сталого доходу) розраховані на більш тривалий строк, ніж цінні папери вторинних резервів. Встановлення граничних строків цінних паперів, що належать до вторинних резервів, залежить від керівництва банку. Тому цінні папери весь час переходять з однієї категорії до іншої. Наприклад, якщо по довгострокових облігаціях уряду (що при придбанні були віднесені до інвестицій) лишилося часу до погашення стільки, скільки по паперах, віднесених до вторинних резервів, їх можна віднести до ліквідних активів.

З метою підвищення доходів, зменшення ризику втрати ліквідності в сучасних умовах банки застосовують дійові методи управління інвестиційним портфелем.

Основним методом зменшення ризику втрат є диверсифікація вкладень, коли капітал розподіляється між великою кількістю цінних паперів. При цьому цінні папери купуються різних видів, різної якості, з різним терміном погашення. За допомогою диверсифікації неможливо повністю позбавитись ризику але можна його зменшити.

При диверсифікації рекомендується обмежити вкладення коштів у певний вид цінних паперів в розмірі 10-ти процентів від загальної вартості інвестиційного портфеля.

Коли портфель досягне такого стану, що інвестор забезпечить необхідне досягнення інвестиційних цілей, він вважається збалансованим.

Балансу можна досягнути шляхом включення до інвестиційного портфеля оборонних цінних паперів (облігацій, простих і привілейованих акцій), що забезпечить надійність вкладень і стабільний доход, та агресивних цінних паперів (простих акцій, що забезпечують швидке зростання капіталу).^[15,213-220]

РОЗДІЛ 2. БАНКІВСЬКЕ ФІНАНСУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ОПЕРАЦІЙ

2.1 ІНВЕСТИЦІЙНІ ОПЕРАЦІЇ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ

Як вже зазначалось, банківські інвестиційні операції - це активні операції із вкладення ресурсів банку в різноманітні цінні папери з метою одержання доходу від утримання їх у своєму портфелі впродовж визначеного терміну або від продажу придбаних цінних паперів за більш високою вартістю. Виходячи з цього, в інвестиційному портфелі банків виділяються:

- цінні папери банків на інвестиції;

- цінні папери банків на продаж.

Як у першому, так і у другому разі ключовими характеристиками інвестиційної діяльності комерційних банків виступають очікуваний доход від інвестування та ризик проведення інвестиційних операцій . ризик банку-інвестора пов'язаний з тим, що доход може виявитись нижчим, ніж передбачено. Серед основних видів ризиків слід виділити такі:

- ризик фінансового ринку (доход від одних цінних паперів може виявитись нижчим, ніж доход від інших, внаслідок змін процентних ставок на фінансовому ринку);

- ризик інформації;

- ризик довгострокового відкликання цінних паперів емітентами;

- ризик ліквідності;

- політичний ризик.

Існують дві загальновизнані концепції оцінки інвестиційного ризику: аналіз чутливості кон'юнктури ринку та аналіз вірогідного розподілення доходності. Перша основана на розрахунку розмаху варіації доходності, виходячи з найкращого та найгіршого варіантів. Друга базується на побудові вірогіднісного розподілення значень доходності та вирахуванні стандартного відхилення від середньої доходності й коефіцієнта варіації, який, власне, і показує рівень ризику інвестицій в той чи інший цінний папір. Вихідними даними як при першій, так і при другій концепції виступають експертні оцінки. Прийняття рішення щодо інвестування базується на методах, які використовуються у фінансовій математиці, зокрема теорії вірогідності та математичній статистиці.

З метою мінімізації загального ризику інвестування банки здійснюють попереднє формування портфеля інвестиційних пропозицій, основними принципами якого виступають:

- оптимальне розподілення ресурсів за типами цінних паперів (акції, облігації, векселі тощо), які слід рангувати за ступенем доходності й ризику (рис. 2.1.1);

- врахування вірогідності відхилення реальних характеристик від їх запланованого рівня;

- оперативна (відповідно до обраної стратегії і тактичної варіабельності кон'юнктури ринку) реструктуризація інвестиційного портфеля;

- формування портфеля з урахуванням конкретного стану макро- та мікросередовища (розвитку ринку цінних паперів, періоду їх обігу, статистичних характеристик ринку, коливань процентних ставок тощо).

Очікуваний

доход

Звичайні

Привілейовані акції

акції Нерухомість та

Ощадні інша реальна

сертифікати Конвертовані власність

цінні папери

Облігації

Державні зобов'язання Ризик

Державні зобов'язання Ризик

Рис. 2.1.1. Шкала відповідності доходу і ризику банківського інвестування

Головним завданням банківського менеджменту виступає вибір ефективної інвестиційної стратегії з наявних альтернативних варіантів - спосіб найбільш вигідного розміщення банківських ресурсів, який дозволяє одержати максимальний доход при забезпеченні прийнятного рівня ризику.^[11,178-179]

Комерційні банки на сьогодні не поспішають розвивати відносини з малими підприємствами через підвищений ризик неповернення кредитів. Вони видають підприємствам лише короткострокові кредити, а останні не можна вважати джерелом кредитування розвитку малого бізнесу. Також необхідно зазначити, що мікрокредитування не вигідне для вітчизняних банків через незначну віддачу у вигляді процентів, яка є порівняно низькою при збереженні високого ризику неповернення коштів (останні зазвичай отримані за кордоном в кредит під менші відсотки). Паперова робота з оформлення мікро кредитів та заробітна плата можуть навіть не компенсуватися отриманими процентами.

За обставин, що склалися, а саме визнання важливої ролі комерційних банків в інвестуванні виробництва (оскільки єдиними, хто має у розпорядженні порівняно великі фінансові ресурси в Україні є саме комерційні банки) необхідно визначити взаємозв'язок грошово-кредитної політики та фінансової політики в контексті ефективності державного регулювання інвестиційних процесів.

Провідником грошово-кредитної політики в Україні є Національний банк України. Головним завданням більшості центральних банків є розвиток та підтримання ефективної фінансової системи в країні, а стратегічною метою монетарної політики - забезпечення стабільності грошової одиниці. Крім того, за допомогою інструментів грошово-кредитної політики НБУ має сприяти пожвавленню інвестиційного процесу в Україні. Так, основною метою грошово-кредитної політики в 2004 р. є підтримка стабільності гривні як монетарної передумови поступового переходу від екстенсивного економічного зростання до розвитку на інноваційно-інвестиційній основі та досягнення довгострокових соціальних, структурних й інституційних цілей.^[3,75]

2.2 ІНВЕСТИЦІЙНІ ОПЕРАЦІЇ З ЦІННИМИ ПАПЕРАМИ

Комерційні банки з ціллю диверсифікації активних операцій, розширення джерел отримання додаткових доходів і підтримання ліквідності балансу здійснюють інвестиційні операції з цінними паперами. Відповідно до нормативних документів будь-яка купівля та перепродаж цінних паперів від свого іменні, з свій рахунок і за власною ініціативою являється інвестиційною операцією. В банківській справі під інвестиціями за звичай розуміють вкладення в цінні папери підприємств - державних та приватних на відносно тривалий період часу. Інвестиційні операції комерційні банки здійснюють за рахунок:

- власних ресурсів;

- залучених та привілейованих засобів.

Банки, купуючи ті чи інші види цінних паперів, повинні враховувати такі фактори як:

- рівень ризику;

- ліквідність;

- дохідність.

Під ризиком вкладень розуміють можливе зниження ринкової вартості цінних паперів під впливом різноманітних змін на фондовому ринку. Зниження ризику цінних паперів за звичай досягаються у збиток доходності. Оптимальне відношення ризику і доходності забезпечується шляхом докладного підбору і постійного контролю інвестиційного портфеля.

Інвестиційний портфель банку - набір цінних паперів, який створюється з ціллю отримання доходів та підтримання ліквідності. Банки, керуючи портфелем цінних паперів, мають на меті досягнути рівноваги між ліквідністю і прибутковістю. Основними факторами, що визначають величину інвестиційного портфелю банку, є його розмір і якість менеджменту. Структура інвестиційного портфелю зазвичай залежить від виду цінних паперів, які мають обіг на фондовому ринку країни. Це, як правило, цінні папери, емітовані федеральним правлінням, місцевими органами влади і великими підприємствами.

Основними умовами ефективної інвестиційної діяльності банків є:

- функціонування розвинутого фондового ринку в країні;

- наявність в банків високо професіональних спеціалістів, які формують портфель цінних паперів і керують ними;

- диверсифікованість інвестиційного портфелю за видами, строками і емітентами цінних паперів;

- наявність законодавчої та нормативної бази.

Одною з найважливіших проблем при формуванні інвестиційного портфелю є оцінка інвестиційної привабливості фондових інструментів. В банківській практиці існує два підходи. Перший підхід оснований на ринковій кон'юнктурі, також досліджується динаміка курсів; другий - на аналізі інвестиційних характеристик цінних паперів, який відображає фінансово-економічне положення емітента чи галузі, до якої він належить. Таким чином, історично сформувались два напрямки в аналізі фондового ринку:

- фундаментальний аналіз;

- технічний аналіз.^[7,490-491]

2.3 ФОРМУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПОРТФЕЛЯ

Сучасний український ринок цінних паперів ще дуже молодий - основні його суб'єкти - комерційні банки, фондові біржі, інвестиційні компанії - сформувались до середини 90-х років. Але й за минулий, відносно короткий, час він пройшов значний шлях. Сьогодні на ньому представлені практично всі типи цінних паперів - акції, облігації, векселі, які випускаються різними емітентами - державними і муніципальними органами влади, акціонерними компаніями. Розвиток українського фондового ринку вимагає можливості застосування наукових методів його дослідження і підготовки рішень за конкретними операціями.

Один із найважливіших напрямів роботи на ринку цінних паперів портфельні інвестиції. Портфелі формують як великі інвестори - банки, інвестиційні компанії, так й інвестори з невеликими обсягами вкладів - юридичні і фізичні особи, які бажають розмістити тимчасово вільні грошові кошти. У цьому випадку вони здебільшого користуються послугами професійних учасників ринку цінних паперів. На формуванню портфеля цінних паперів звертається велика увага як в економічній теорії, так і в практичній роботі учасників фондового ринку.

Поняття "портфельне інвестування" декілька років тому міцно увійшло в наш фінансовий лексикон. Вважається, що можливості проведення портфельних інвестицій свідчать про зрілість ринку, і це цілком справедливо. Ще на початку 90-х років полеміка про методи портфельного інвестування була суто теоретичною. Безумовно, існували банки і фінансові компанії, які брали кошти клієнтів у довірче управління, але лише небагато з них переходили до портфеля як складного фінансового об'єкта.

Банківські інвестиції в ліквідні цінні папери виконують ряд важливих функцій у питаннях внутрібанківського управління. Ці цінні папери забезпечують додаткове, відмінне від кредитів, джерело доходів, яке особливо важливе для керівництва та акціонерів банку, коли доходи від наданих позик знижуються. Інвестиції банку в цінні папери також є джерелом ліквідності і для обмеження обсягу готівкових резервів, а також запозичення на грошовому ринку у випадку необхідності вилучення депозитів або для задоволення інших насущних потреб у фінансах. Вкладання у цінні папери допомагають зменшити податкові зобов'язання банку шляхом інвестицій у папери, звільнені від оподаткування. Придбання високодохідних цінних паперів дозволяє компенсувати високий ризик кредитного портфеля.

Комерційні банки активізуються на фондовому ринку шляхом створення дочірніх фінансових компаній і безпосередньо беруть участь в інвестиційних і брокерських фірмах. Більшість банків активно надає своїм клієнтам консалтингові послуги з широкого кола питань, які пов'язані з інвестуванням капіталу в ті чи інші фінансові активи. Консультаційне обслуговування опирається на висококваліфікований персонал, внутрішню інформаційну систему банків і на багаторічний досвід роботи на фінансових ринках. Усе це дозволяє проводити глибокий аналіз співвідношення між доходами і ризиком різних активів і складати для клієнтів алгоритми купівлі і формування портфеля цінних паперів з урахуванням динаміки їх дохідності.

Здійснюючи інвестиції на ринку цінних паперів, комерційні банки формують власні або клієнтські портфелі цінних паперів. Інвестиційний портфель банку - це, на нашу думку, набір цінних паперів, які придбані для отримання доходів і забезпечення ліквідності. Управління портфелем полягає у підтримці рівноваги між ліквідністю і прибутковістю.

Формування інвестиційного портфеля банку здійснюється у певній логічній послідовності. Так, Уїльям Ф. Шарп визначає три основні етапи інвестиційного процесу:

- вибір інвестиційної політики;

- аналіз ринку цінних паперів;

- формування портфеля цінних паперів.

Однак, у концепції формування інвестиційного портфеля, на нашу думку, повинні знайти своє відображення такі питання:

1. Визначення основних цілей інвестиційної політики, необхідності і доцільності портфельних інвестицій. На даному етапі визначаються цілі і стратегія інвестиційних операцій з урахуванням сформованих умов інвестиційного капіталу і кон'юнктури фондового ринку.

2. Визначення термінів придбання і зберігання цінних паперів у портфелі. На даному етапі інвестор визначає свій інвестиційний горизонт, тобто проміжок часу, на який розповсюджується його стратегія і щодо якого оцінюються результати інвестиційного процесу.

3. Визначення видів цінних паперів, із яких планується сформувати портфель; критерії якості відбору фінансових інструментів. На даному етапі інвестор аналізує інформацію на фондовому ринку, оцінює економічну кон'юнктуру і прогнози на майбутнє. Цей етап можна назвати інвестиційним аналізом, бо його мета - у попередньому відборі інвестиційних активів, які інвестор вважає гідними своєї уваги.

4. Визначення структури інвестиційного портфеля і його складових частин. Тут визначаються інвестиційні ліміти, які використовуються для ефективних інвестицій у сегменти фінансового ринку. Визначається значення кореляції між складовими частинами портфеля, а також розділяються принципи оптимізації пропорцій формування інвестиційного портфеля за основними його видами з урахуванням обсягу і структури інвестиційних ресурсів, інвестор оцінює вільні ресурси, які повинні відігравати роль інвестиційного капіталу.

5. Визначення класифікації і принципів створення інвестиційного портфеля (агресивний, поміркований, консервативний). У даному пункті описується співвідношення дивідендної і курсової дохідності цінних паперів, які складають портфель.

6. Диверсифікація складових частин портфеля. Визначення принципів диверсифікації і кількісних характеристик.

7. Формування механізмів страхування від ризику. Особливості роботи з похідними цінними паперами.

8. Схеми управління інвестиційним портфелем.

9. Оцінка дохідності, ризику і ліквідності інвестиційного портфеля, який проектується.

10. Податкове планування, оптимізація оподаткування операцій з цінними паперами і доходів від інвестиційної діяльності.

11. Юридичні питання.

12. Кінцева оптимізація структури інвестиційного портфеля за встановленими критеріями дохідності ризику і ліквідності.

Крім зазначених вище пунктів, особливим чином аналізуються питання, пов'язані з бухгалтерським обліком, аналізом курсових виграшів і втрат, а також ведення архіву матеріалів про фінансовий стан емітентів.

Усі операції, пов'язані з формуванням й управлінням інвестиційним банківським портфелем, повинні ґрунтуватись на фундаментальному аналізі фондового ринку і фінансових інструментів. Допомогу у проведенні такого аналізу можуть надати спеціальні інформаційні мережі і комп'ютерні програми. Наприклад, система оптимізації інвестиційного портфеля "Money Maher 2.0". Даний програмний продукт пропонується як доповнення до книги Ю. Ф. Касімова "Основи теорії оптимального портфеля цінних паперів". На основі сучасної теорії інвестування "Money Maher" є пакетом оптимального управління інвестування, який розрахований на спеціалістів інвестиційних компаній, фондів, бірж, банків, пенсійних фондів, страхових компаній, аналітичних і консалтингових фірм.

При розробці своєї інвестиційної стратегії банк може дотримуватися наступної класифікації і формувати інвестиційний портфель за:

1) об'єктами:

а) у цінні папери;

б) у паї і часткову участь;

в) у дорогоцінні метали;

г) у нерухомість та інші активи.

2) термінами:

а) короткотермінові інвестиції;

б) середньотермінові інвестиції;

в) довготермінові інвестиції.

Під короткотерміновими інвестиціями потрібно розуміти вкладання капіталу на період не більше одного року (наприклад, купівля ОВДП із терміном погашення 1-3 місяці)_. Подібні інвестиції мають, переважно, спекулятивний характер або спрямовані на підтримання ліквідності. До середньотермінових інвестицій можна віднести вкладання на термін від декількох місяців до одного року. Довготермінові інвестиції можна трактувати як вкладання капіталу на термін понад рік.

3) цілями вкладів:

а) прямі інвестиції (їх ціль - забезпечити пряме і безпосереднє управління об'єктами інвестицій);

б) портфельні інвестиції - вкладання у портфелі цінних паперів або інші активи з метою отримання доходів у формі процентів (дивідендів) і в результаті підвищення курсової вартості цінних паперів, при цьому вкладання не переслідують мети забезпечити пряме і безпосереднє управління об'єктом інвестицій.

Під прямими інвестиціями потрібно розуміти безпосередню участь інвестора при виборі об'єкта інвестування коштів. Пряме інвестування здійснюють, в основному, підготовлені інвестори, які мають достатньо точну, інформацію про об'єкт інвестування і добре обізнані з механізмом інвестування. Якщо прямі інвестиції мають форму вкладів у цінні папери, то, як правило, ними забезпечується контрольний пакет акцій або інша форма контрольної участі.

Портфельні (непрямі) інвестиції здійснюються у формі створення портфелів цінних паперів, які належать різним емітентам і не забезпечують контрольну участь і пряме управління об'єктом інвестицій. Мета портфельних інвестицій (на відміну від прямих) - отримання прибутків від зростання курсової вартості портфеля, від створення ними стабільних грошових потоків (дивідендів, процентів) при диверсифікації ризику (прямі інвестиції пов'язані з концентрацією ризику на одному або декількох об'єктах).

Види портфельних інвестицій банку визначаються характером інвестиційної політики, якої дотримується банк, і, відповідно, характером сформованого ним портфеля.

Описуючи різницю між прямими і портфельними інвестиціями, зазначимо, що прямі інвестиції - це сфера діяльності стратегічних інвесторів. Такі інвестори, як правило, не зацікавлені в отриманні доходу безпосередньо на фондовому ринку. Сфера їх фінансових інтересів пов'язана з контролем власності. Намагаючись її зберегти, вони не обмежують період інвестування у придбаний ними пакет акцій конкретним терміном. Стратегічні інвестори намагаються отримати власність, заволодівши контролем над акціонерним товариством, і розраховують отримати дохід від використання цієї власності, який, безумовно, буде перевищувати дохід від простого володіння акціями. Крім цього, стратегічні інвестори можуть ставити своїм завданням розширення сфери впливу і придбання контролю при перерозподілі власності.

Визначимо чинники, які, на нашу думку, впливають на інвестиції банку, а також зафіксуємо типи інвестиційної політики.

Основні чинники, які впливають на масштаби інвестиційної діяльності банку і вибір інвестиційної політики:

етап життєвого циклу банку (етапи створення, швидкого і стійкого зростання, стабілізації, сповільнення зростання і поступове припинення діяльності);

загальний тип поведінки і політика банку на ринку (консервативний, поміркований або агресивний), види і масштабність цілей, які ставить перед собою банк, а також стратегія його розвитку;

розміри банку і мережі його відділень (міжрегіональна або регіональна мережа);

готовність банку йти на значні затрати, які не принесуть прибутку в найближчому майбутньому (інвестиційні операції вимагають дорогого ресурсного та інформаційного забезпечення).

Перераховані вище чинники найчастіше зустрічаються у сучасній економічній літературі, однак, на нашу думку, в розмові про вплив на інвестиційну політику банку необхідно враховувати ряд обмежень.

По-перше, структура пасивів банку, а саме: питома вага зобов'язань по залучених коштах на розрахункові рахунки організацій і на вклади до запитання, може не дозволити банкові використовувати "короткі" пасиви для ефективних інвестицій. Банку можуть бути невигідні довготермінові інвестиції, як це відбувалося в 1991-1995 pp. (високий рівень інфляції, менша ризикованість і велика прибутковість операцій з валютою і з короткотерміновими державними паперами).

По-друге, банк для ведення інвестиційних операцій повинен володіти значними надлишками ліквідності, що пов'язано із самою природою інвестицій (трансформація короткотермінових залучених ресурсів у більш тривалі вкладення), а також з великим ризиком і часто неліквідністю самих інвестицій, що була характерною для українського фінансового ринку початку 90-х років кінця 1997р.

По-третє, регулююча діяльність НБУ, спрямована на обмеження ризику і встановлення пріоритетних об'єктів інвестицій (створення резервів під знецінення цінних паперів).

По-четверте, на масштаби інвестиційної діяльності впливає організаційна структура банку. Очевидно, що інвестиційний банк активніший на фондовому ринку, ніж універсальний.

Сьогодні перед банками стоїть актуальне завдання збереження і примноження грошових коштів своїх клієнтів. Кредитні ресурси використовуються банком по-різному і з відомим ступенем ризику. Затяжна інфляція першої половини 90-х років крім високих доходів забезпечила українським банкам можливість недбало ставитись до проблем «поганих» боргів. Прострочена заборгованість швидко знецінювалась. Свідомо йдучи на ризик при розміщенні грошових коштів, керівники банків часто не готові додатково залучати грошові кошти, бо залучення цих грошових коштів і ризик при їх розміщенні призводить до збільшення зобов'язань банку, що, в свою чергу, при ризиковій політиці може призвести до банкрутства. Виходячи з вищенаведеного, кожний банк для залучення грошових коштів повинен розробляти свою концепцію розміщення грошових коштів у високодохідні, але безризикові операції і фондові інструменти.

Одним з основних елементів розміщення грошових коштів повинен стати інвестиційний банківський портфель.

Таблиця 2.3.1. Вартість цінних паперів у портфелі банків у 2004 - 2005рр.

(на кінець періоду, млн. грн.)^[2,132]

Інвестиції в асоційовані та дочірні компанії
2004 р.	2005 р.
	І квартал	І півріччя	липень	серпень
177,4	192,1	178,2	160,8	178,0
в нац. валюті 176,1	192,0	178,1	160,7	177,9
в іноз. валюті 1,2	0,1	0,1	0,1	0,1

Комерційний банк, як інституційний інвестор, здійснює різноманітні передбачені законодавством операції з цінними паперами. Об'єднуючи кошти вкладників (фізичних і юридичних осіб), банк шукає можливість їх розміщення у дохідні цінні папери. Сформувати інвестиційний банківський портфель - значить зібрати воєдино придбані в ході активних операцій фондові інструменти.

Дохід, отриманий банком від свого інвестиційного портфеля, повинен сприяти виконанню зобов'язань перед вкладниками і клієнтами. Таким чином, створюючи інвестиційний портфель і вкладаючи кошти в різні фінансові інструменти, банк старається покрити частину своїх процентних витрат. Частина, яка залишилась, повинна покриватись за рахунок доходів від кредитування реального промислового сектора, комісійних та інших операцій.

Як уже було зазначено вище, активні операції банку, пов'язані з кредитуванням, не завжди можуть задовольняти вимогу про мінімізацію ризику. У випадку, коли банк використовує для довготермінового кредитування «короткі пасиви», він зменшує свою ліквідність.

Є багато напрямів розміщення вільних коштів банку, причому не тільки з метою отримання великого доходу і мінімального зниження ліквідності, а й для здійснення диверсифікації ризику втрат від тих чи інших інвестицій.

Зменшення рівня інфляції приведе до збільшення попиту на середньо-термінові й довгострокові кредити. Короткотермінові кредити будуть приносити дедалі менше доходів.

Розвиток середньо термінового кредитування дасть змогу банкові увійти в новий період української економіки, коли його прибутковість буде визначатися роботою з реальним сектором економіки.

Зменшення вартості ресурсів при зміні терміну їх залучення буде вимагати від банку зниження питомої ваги зобов'язань до запитання і підвищення частки платних термінових зобов'язань.