Стратегія формування власного капіталу банку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розділ І. Власний капітал банку

1.1 Сутність власного капіталу банку

Капітал - це економічна категорія, яка відома давно, але отримала новий зміст в умовах ринкових відносин. Як головна економічна база створення і розвитку підприємства, капітал у процесі свого функціонування забезпечує інтереси держави, власників і персоналу.

Капітал банку характеризує загальну вартість засобів у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, які інвестуються у формування його активів, являє собою грошові кошти, внесені акціонерами (засновниками банку), а також кошти, утворені в процесі подальшої діяльності банку. Це кошти, що забезпечують економічну самостійність і фінансову стійкість банку, використовуються для здійснення банківських операцій та надання послуг з метою одержання прибутку.

Порівняно з підприємствами інших сфер діяльності власний капітал комерційного банку займає незначну питому вагу у сукупному капіталі (приблизно 8-10 %), тоді як у промислових підприємств цей показник становить 40-60 %. Це пояснюється специфікою діяльності банків як фінансових посередників, що здійснюють мобілізацію тимчасово вільних коштів на грошовому ринку з подальшим розміщенням їх серед юридичних і фізичних осіб. У комерційних банках власний капітал І має інше призначення, ніж в інших сферах підприємництва. Якщо в останніх це -- забезпечення платоспроможності і виконання більшості оперативних функцій підприємств та організацій, то власний капітал комерційного банку слугує насамперед для страхування інтересів вкладників і меншою мірою -- для фінансового забезпечення своєї оперативної діяльності. Фінансовою основою банку виступає його власний капітал.

Для створення комерційного банку необхідний визначений власний капітал, що маючи чітко виражену правову основу і функціональну визначеність утворить фінансову базу розвитку банку. У порівнянні з іншими сферами підприємницької діяльності власний капітал банку займає невелика питома вага в сукупному капіталі. Це порозумівається специфікою діяльності банку як заснування, що здійснює мобілізацію вільних ресурсів на грошовому ринку і надання їх у борг. Розмір власного капіталу є важливим фактором забезпечення надійності функціонування банку і повинен перебувати під контролем органів, що регулюють діяльність комерційних банків. Однією з вимог, яку висуває НБУ до комерційних банків, є підвищення рівня капіталізації, що сприяє збільшенню рівня фінансової стабільності і надійності банківської системи України в цілому.

Велику роль відіграє капітал в економічному розвитку банку і в забезпеченні інтересів держави, власників і персоналу виступає головним об'єктом фінансового управління підприємством.

Оскільки власний капітал є основою діяльності банку, то до нього ставляться спеціальні вимоги у формі обов'язкових нормативів. Для цього у вітчизняну банківську практику введено поняття регулятивного капіталу банку, який використовується Національним банком України для регулювання діяльності комерційних банків.

1.2 Форми, функції і складові власного капіталу банку

Власний капітал у банківській діяльності має дещо інше призначення, аніж в інших сферах підприємництва. Це чітко простежується через виконувані власним капіталом банку функції.

Суть захисної функції власного капіталу полягає у тому, що він слугує насамперед для захисту інтересів вкладників і кредиторів банку, для покриття можливих збитків від банківської діяльності. Ця функція включає гарантування вкладів, яке захищає інтереси вкладників банку у разі його ліквідації чи банкрутства, а також забезпечує функціонування банку у разі виникнення збитків від поточної діяльності. Такі збитки, як правило, покриваються за рахунок поточних прибутків. Якщо поточних прибутків для цього, а також для покриття непередбачених витрат недостатньо, використовується частка власного капіталу. Тому коли банк має достатній резервний капітал та інші подібні резерви, він тривалий час може вважатися надійним і платоспроможним навіть за наявності збитків від поточної діяльності. Використання залученого та позиченого капіталу для покриття поточних збитків з економічного погляду неприпустимо, оскільки вони самі є боргом банку перед кредиторами і вкладниками.

Роль захисної функції власного капіталу банку змінюється залежно від низки факторів: загальноекономічного та фінансового стану країни, а також стабільності грошової сфери; стану гарантування вкладів у країні; стратегії і тактики банків, насамперед у галузі підпорядкування їх забезпеченню ліквідності та фінансової стійкості. Чим вищий у країні рівень розвитку гарантування вкладів і здійснення активних операцій, тим менші вимоги до захисної функції власного капіталу і тим менша його сума може знаходитися в обороті банку. Однак надмірне захоплення ліквідними та безризиковими активами призводить до зниження прибутковості банку, втрати його позицій на грошовому ринку та ринку банківських операцій і послуг.

Функція забезпечення оперативної діяльності порівняно із захисною функцією у банківській діяльності є другорядною для власного капіталу банку. Проте недооцінювати чи ігнорувати її не слід, особливо на перших кроках створення та функціонування банку, коли за рахунок власного капіталу формується його інфраструктура та розгортається банківська діяльність. Роль цієї функції власного капіталу відчутна за подальшого розширення та структурного розвитку банку, розроблення та запровадження нових банківських технологій і продуктів.

Сутність регулювальної функції полягає в тому, що через фіксацію розміру власного капіталу (або окремих його складових) регулювальні та наглядові органи впливають на діяльність банку в цілому. Зокрема, встановлення нормативу платоспроможності має на меті недопустити надмірної мінімізації банками власного капіталу заради максимізації отримуваних доходів, знизити ризик банкрутства банків і підвищити рівень захисту інтересів вкладників і кредиторів.

Багатофункціональне призначення власного капіталу робить його неоднорідним за складом. Одна його частина, найпостійніша, призначена для забезпечення банківської діяльності, і виступає у формі статутного капіталу, частково резервного та субординованого капіталу, емісійних різниць, переоцінки основних засобів і нематеріальних активів, фондів розвитку банку та матеріального заохочення його працівників. Друга частина власного капіталу призначена для страхування активних та інших операцій і послуг банку від збитків. Вона рухоміша й виступає частково у формі резервного капіталу, резервів для покриття ймовірних збитків від активних операцій. Третя частина призначена для регулювання розміру власного капіталу, однак може використовуватися й для забезпечення банківської діяльності та для страхових потреб банку. Тому розмір її є найрухомішим, може змінюватися залежно від зміни стратегічних і тактичних цілей самого банку, а також від зміни вимог регулювальних і наглядових органів. Ця частина власного капіталу виступає у формі нерозподіленого прибутку, частково для цього можуть залучатися кошти на умовах субординованого боргу.

Краще зрозуміти сутність власного банківського капіталу дає змогу класифікація його за різними ознаками (додаток А) :

Залежно від організаційно-правової форми діяльності банку його власний капітал поділяється на акціонерний та пайовий.

Акціонерний власний капітал формується початково в результаті випуску та розміщення акцій. У разі продажу акцій за ціною, вищою за номінальну вартість, засновники (акціонери) банку одержують емісійний дохід, який є складовою власного капіталу. Подальше зростання акціонерного капіталу відбувається як за рахунок капіталізації частки прибутку та деяких інших коштів, так і шляхом додаткової емісії акцій. Зауважимо, що в цьому разі акціонерним називається власний капітал, який належить акціонерному банку на правах власності, а отже, і його акціонерам. В економічній літературі акціонерний капітал іноді розглядається у вузькому значенні -- як мобілізований шляхом емісії акцій.

Пайовий власний капітал формується початково за рахунок внесків коштів і майна (паїв) у статутний капітал банку. Пайові банки організуються на засадах товариств з обмеженою відповідальністю і кооперативних банків, у яких відповідальність кожного учасника обмежена розміром його вкладу. У разі виходу учасника з пайового банку йому виплачується вартість частини майна банку, пропорційна його частці у статутному капіталі.

За формою інвестування відокремлюють формування власного капіталу в грошовій, матеріально-речовій формі та у формі фінансових активів. Чинним законодавством України передбачено формування власного капіталу банків лише у грошовій формі в національній та вільно конвертованій іноземній валюті. Грошова форма найбільш поширена, універсальна та ліквідна, тобто легко трансформується в інші форми. Власний капітал у матеріально-речовій формі формується у вигляді будівель, споруд, обладнання тощо, у формі фінансових активів -- у вигляді внесків до нього акцій, облігацій тощо. У вітчизняній банківській практиці формування власного капіталу банків у формі фінансових активів не здійснюється.

Залежно від форми власності розрізняють такі види власного капіталу банку: приватний - заснований на власності фізичної особи; колективний - заснований на власності колективу, різних видів господарських товариств і підприємств, та державний, який на правах власності належить державі.

Виходячи з резидентності вирізняють власний капітал національний, що сформований і належить за правом власності юридичним і фізичним особам - резидентам України, та іноземний, що сформований та належить на правах власності юридичним і фізичним особам - нерезидентам.

За характером використання розрізняють власний капітал, який нагромаджується, та який споживається. Перший використовується у виробничих цілях, тобто для здійснення банківських операцій і надання послуг, а другий споживається, тобто використовується, зокрема, на матеріальне стимулювання і соціальний розвиток колективу банку.

Відповідно до характеру використання в банківській діяльності власний капітал банку поділяється на робочий і неробочий. Робочим є власний капітал, який приносить банкові дохід, неробочим -- капітал, вкладений в активи, що не тільки не приносять банку доходів, а іноді фактично є збитками банку.

Залежно від способу розрахунку виокремлюють балансовий і регулятивний власний капітал. Балансовий власний капітал розраховується як різниця між балансовою вартістю активів і зобов'язань банку. Регулятивний власний капітал використовується органами банківського нагляду для обчислення економічних нормативів діяльності банків і деяких інших потреб. Обчислюється регулятивний власний капітал за досить складною формулою, яка постійно коригується Національним банком України. За основу беруть показник балансового власного капіталу, який потім коригується (як правило, зменшується) на різноманітні балансові статті, що характеризують ризики банківської діяльності.

Зазначимо, що до прийняття Закону України «Про банки і банківську діяльність» власний капітал банку, обчислюваний НБУ, мав назву нормативного. У Законі дається таке визначення регулятивного капіталу: «Капітал регулятивний (власні кошти) -- складається з основного та додаткового капіталу, зваженого на ризики, що визначаються нормативно-правовими актами Національного банку України». Наведене визначення терміна регулятивного капіталу викликає низку зауважень. По-перше, у ньому не простежується економічна суть регулятивного капіталу. По-друге, згідно з положеннями Базельської угоди на ризики зважується не капітал банку, а його активи, які потім співвідносяться з розміром власного капіталу для визначення адекватності капіталу. Сам же розмір капіталу за здійснення нагляду може зменшуватися на вкладення в інші юридичні особи тощо. Отже, регулятивний банківський капітал -- це капітал, який банк повинен мати у своєму розпорядженні при здійсненні операцій чи послуг виходячи із вимог регулювального органу.

Характеристику співвідношення балансового і регулятивного власного капіталу по банківській системі України наведено у додатку Б.

З даних таблиці видно, що у 2007 р. відбулося зменшення питомої ваги регулятивного власного капіталу. Це пов'язано з тим, що починаючи з грудня 2007 р. його значення коригується на суму недосформованого резерву під кредитні ризики (1014,7 млн грн. на 1.01.2008 р.) та з урахуванням субординованого боргу (98,0 млн грн. на 1.01.2008 р.) банків. У 2008 р. нормативний капітал зріс на 14,8 % в основному за рахунок збільшення обсягів статутних капіталів і субординованого боргу банків. Серед факторів, які негативно вплинули на обсяг нормативного капіталу, -- недосформовані резерви під кредитні ризики (1544,8 млн грн.) і зменшення фінансового результату банків (- 29,6 млн грн.). Високі темпи зростання регулятивного капіталу у 2009 р. певною мірою зумовлені ліквідацією банку «Україна», який мав від'ємний капітал.

Зазначимо, що не слід уважати різницю між балансовим і регулятивним власним банківським капіталом своєрідним невикористаним потенціалом банків. Розмір регулятивного власного банківського капіталу залежить не лише від рівня балансового власного капіталу, а й від якості активів. Тому актуальним є проблема поліпшення структури активів системи банків, а не лише зростання власного банківського капіталу.

У залежності від джерел і порядку формування власний капітал банку підрозділяють на: акціонерний капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток і довгострокові зобов'язання.

Акціонерний капітал займає базове місце в капіталі банку, оскільки через нього реалізується права власників банку - право на доход і право на керування банком. В економічній літературі нерідко акціонерним капіталом називають весь власний капітал на тім підставі, що він належить банку, а виходить, і акціонерам .

Акціонерний капітал спочатку формується у виді статутного фонду при створенні комерційного банку за допомогою внесків засновників, випуску і реалізації акцій. Внески можуть здійснюватися у виді коштів. Розмір статутного фонду визначається засновниками, але не може бути нижче мінімального рівня встановленого Національним банком України.

При створенні комерційного банку формування власного капіталу звичайно зв'язують з випуском акцій. На порядок утворення власного капіталу значний вплив робить вид акцій, що випускаються, що у залежності від порядку виплати дивідендів і права участі в керуванні банком, підрозділяються на прості і привілейовані.

Резервний капітал формується в процесі наступної діяльності банку. Він призначений для покриття можливих збитків банку по проведеним їм операціям, а також для виплати дивідендів, коли для цього недостатньо прибутку.

Резервний капітал утвориться в порядку, передбаченому зборами акціонерів, а його величина встановлюється звичайно у відсотках до статутного фонду банку і не може його перевищувати. Джерелом утворення власного капіталу є відрахування від прибутку, розмір яких визначається вищим органом керування банку, але не менше законодавчо встановленого мінімуму.

Нерозподілений прибуток - це джерело власного капіталу комерційного банку внутрішнього походження. Вона утвориться як залишок прибули після виплати дивідендів, відрахувань у резервний і інші фонди банку.

Власний капітал банку може формуватися за допомогою випуску довгострокових незабезпечених боргових зобов'язань, прикладом яких служать облігації.

На відміну від акцій облігації не дають права їх власникам на участь у керуванні їх банком, що випустив. Вони свідчить про надання власникам облігацій визначених коштів у розпорядженні емітента у формі довгострокової позики.

Підводячи підсумок, слід зазначити, что перед банком коштує важлива задача - вибрати такий порядок формування власного капіталу, що при мінімумі витрат на устаткування і функціонування забезпечував би виплату достатніх дивідендів акціонерам, створюючи тим самим умови для подальшого розвитку комерційного банку.

Власний капітал має певні основні форми:

1. Статутний фонд характеризує початкову суму власного капіталу підприємства, інвестовану у формування його активів для початку здійснення господарської діяльності. Його розмір визначається статутом підприємства. Для підприємств окремих сфер діяльності й організаційно правових форм (акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю) мінімальний розмір статутного фонду регулюється законодавством.

2. Резервний фонд (резервний капітал) є зарезервованою частиною власного капіталу підприємства, призначеного для внутрішнього страхування його господарської діяльності. Розмір даної резервної частини власного капіталу визначається установчими документами. Формування резервного фонду здійснюється за рахунок прибутку підприємства (мінімальний розмір відрахувань прибутку в резервний фонд регулюється законодавством).

3. Спеціальні (цільові) фінансові фонди, до яких належать цілеспрямовано сформовані фонди власних фінансових засобів з метою їх наступних цільових витрат. У складі цих фінансових фондів виділяють звичайно амортизаційний фонд, ремонтний фонд, фонд охорони праці, фонд спеціальних програм, фонд розвитку виробництва тощо.

Порядок формування й використання засобів цих фондів регулюється статутом й іншими установчими та внутрішніми документами підприємства.

4. Нерозподілений прибуток характеризує частину прибутку підприємства, що був отриманий у попередньому періоді та не використаний на споживання власниками (акціонерами, пайовиками) й персоналом. Ця частина прибутку призначена для реінвестування на розвиток виробництва.

5. Інші форми власного капіталу, до яких належать розрахунки за майно при передачі його в оренду, розрахунки з учасниками стосовно виплати їм прибутків у формі відсотків або дивідендів і деякі інші, відображені в першому розділі пасиву балансу.

1.3 Формування власного капіталу банку

а) Механізм формування власного капіталу банку

Механізм - це спосіб функціонування певної системи. Механізм формування власного капіталу банку є одним зі складових елементів фінансового механізму. Сучасний економічний словник дає загальне розуміння фінансового механізму як сукупності фінансових стимулів, важелів, інструментів, форм та способів регулювання економічних процесів і відносин . Фінансовий механізм можна розглядати з позицій теорії фінансів та фінансового менеджменту.

У теорії фінансів існують різні підходи до визначення поняття фінансового механізму, але чітко простежується єдність поглядів науковців на фінансовий механізм як сукупність форм і методів організації фінансових відносин. Так, фінансово - кредитний словник визначає фінансовий механізм як сукупність форм і методів, за допомогою яких забезпечується функціонування системи розподільчих та перерозподільчих відносин, здійснюється формування доходів і накопичень, створення й використання централізованих і децентралізованих фондів фінансових ресурсів. Такої самої думки дотримується О. П. Кириленко: фінансовий механізм - це сукупність конкретних форм і методів забезпечення розподільчих, перерозподільчих відносин, утворення доходів, фондів грошових коштів.

Визначаючи суть фінансового механізму, В. М. Опарін наголошує на його ролі у процесі розвитку суспільства: “Фінансовий механізм - це сукупність методів і форм, інструментів та важелів впливу на соціально-економічний розвиток суспільства».

Фінансовий механізм банку, з одного боку, зумовлений діяльністю банківської установи, а з іншого - він активно впливає на неї. Фінансовий механізм банку є реальним втіленням банківської політики і може забезпечити досягнення поставленої мети лише за умови поєднання взаємовпливу всіх його елементів.

Фінансовий механізм банку з точки зору управлінської функції є системою управління фінансовою діяльністю банку і включає фінансові механізми, які стосуються різних напрямків діяльності банку: формування фінансових ресурсів, прибутку, кредитного портфеля та ін.

На відміну від фінансового механізму банку, механізм формування власного капіталу банку опосередковує виконання управлінських функцій лише щодо формування власних коштів банку і пов'язаний з певними заходами, спрямованими на забезпечення банків їх достатнім обсягом для здійснення ефективної діяльності банківсь ких ус танов. Механізм форм ування власного к ап італу банку, характеризуючи сферу об'єктивно існуючих розподільчих відносин, властивих банківській діяльності, виступає складовим елементом фінансового механізму, і тому для нього характерними є такі основні елементи, як фінансові методи, важелі та відповідне забезпечення. Механізм формування власного капіталу банку, з одного боку, зумовлений існуванням об'єктивно існуючих перерозподільчих відносин, притаманних банківській діяльності, а з іншого - цей механізм активно впливає на них і може успішно працювати лише за умови оптимального використання всіх його складових.

Необхідно звернути увагу, що механізм формування власного капіталу банку властивий ринковим відносинам, оскільки в умовах адміністративно-командної економіки не могло існувати такого поняття: всі ресурси банків виступали об'єктом державної власності, а банківська система була складовою загальнодержавної господарської системи.

Відповідно до розвитку ринкових відносин механізм формування власного капіталу банку змінюється і вдосконалюється: окремі його елементи втрачають своє значення, проте механізм може доповнюватись і новими елементами. Власне кажучи, цей механізм не слід розглядати як щось статичне та незмінне, оскільки він перебуває у постійному розвитку, пройшовши чимало стадій від простої функціональної до складної управлінської системи.

Механізм формування власного капіталу відображає один з напрямків стратегії розвитку банку, метою функціонування якого є забезпечення банків достатнім обсягом власного капіталу, здатним забезпечити виконання вимог центрального банку та прибуткову діяльність. Виступаючи складовою фінансового механізму банку, механізм формування власного капіталу виконує дві функції:

забезпечення виконання нормативних вимог НБУ до якісних і кількісних параметрів власного капіталу;

фінансове забезпечення діяльності банку достатнім обсягом власного капіталу.

Основними принципами реалізації механізму формування власного капіталу банку є комплексність, функціональність, ефективність, адаптивність і прозорість. Комплексність полягає в тому, що всі заходи, пов'язані із процесом формування власного капіталу, необхідно здійснювати у взаємозв'язку з іншими напрямками діяльності банку. Функціональність передбачає, що всі складові цього механізму мають чітко визначені завдання і спрямовані на досягнення єдиної мети - формування достатнього власного капіталу банку. Адаптивність - це здатність механізму змінюватись та вдосконалюватись під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів. Принцип ефективності передбачає, що цей механізм забезпечить максимальну реалізацію потенційних можливостей конкретного банку щодо забезпечення достатнім обсягом власного капіталу. Механізм формування власного капіталу банку функціонує на принципі прозорості і відкритості, тобто забезпечує надання акціонерам, інвесторам, клієнтам повної інформації, що стосується власного капіталу банку.

У механізмі формування власного капіталу, на мій погляд, доцільно виділити п'ять складових елементів: нормативно-правове, інформаційне й організаційне забезпечення, фінансові методи та фінансові важелі. Зображення механізму формування власного капіталу банку у вигляді колеса, яке перебуває у русі, не є випадковим. Адже функціонування цього механізму є безперервним і визначається узгодженістю та взаємодією всіх його складових елементів. (додаток Г)

Теоретичне осмислення суті фінансового механізму формування власного капіталу банку сприятиме визначенню слабких ланок цього механізму і, як результат - шляхів їхнього зміцнення. Ефективний механізм формування власного капіталу банку дасть змогу здійснювати ефективну банківську діяльність та повністю реалізувати функції, покладені на власний капітал банку.

б) Джерела формування власного капіталу

Джерелами формування власного капіталу банку можуть бути:

1. Статутний капітал банку, який, у свою чергу, формується з акціонерного або приватного капіталу під час організації нового банку шляхом акумулювання внесків засновників чи випуску і реалізації акцій. Статутний фонд комерційного банку формується лише за рахунок власних коштів акціонерів. Забороняється формування статутного капіталу за рахунок бюджетних коштів, коштів, отриманих у кредит і під заставу.

Емісія акцій як форма створення і поповнення статутного фонду комерційного банку регулюється законами України "Про господарські товариства", "Про цінні папери і фондову біржу". Перший випуск акцій банку має повністю складатися з простих акцій. Реєстрація і реалізація банком-емітентом першого випуску акцій звільняється від оподаткування на операції з цінними паперами.

Усі випуски акцій банками типу відкритих акціонерних товариств підлягають реєстрації у Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР). При повторній емісії банки можуть випускати привілейовані акції. Для отримання права на повторну емісію акцій банк має бути беззбитковим, не підлягати санкціям НБУ, не мати прострочену заборгованість перед бюджетом і кредиторами. Для реєстрації випуску акцій банк-емітент складає проспект емісії. При першій емісії його готують засновники, при наступній - правління банку. В проспекті емісії містяться дані про банк, його фінансовий стан, інформація про попередні випуски цінних паперів. Проспект емісії повинен бути затверджений незалежною аудиторською компанією.

2. Резервний фонд комерційного банку. Це грошові ресурси, що резервуються банком для забезпечення непередбачених витрат, покриття збитків від банківської діяльності, а також виплати дивідендів по привілейованих акціях, якщо недостатньо прибутку. Наявність коштів в ньому забезпечує стійкість комерційного банку, зменшує вірогідність його банкрутства. Розмір резервного фонду та щорічних внесків до нього встановлюється зборами акціонерів і фіксується в установчих документах, але він не може бути меншим 25% статутного фонду, а розмір відрахувань - меншим 5% чистого прибутку.

Коли резервний фонд досягає встановленої величини, то відрахування до нього припиняються. У випадку використання коштів з резервного фонду відрахування від чистого прибутку на його формування відновлюються.

3. Спеціальні фонди (фонд основних коштів, фонд переоцінки основних засобів та інші), які призначені для виробничого соціального розвитку банку. Порядок формування і використання цих коштів визначається статутними документами банку. Формуються ці фонди за рахунок прибутку.

Елементом резервного капіталу є загальні резерви, призначені для покриття можливих збитків за операціями банку. Їх відмінність від резервного фонду полягає в тому, що вони мають більш конкретне призначення (наприклад, створюються для зниження негативних наслідків у зв'язку з неповерненням кредитів, виникненням збитків від операцій з валютою та цінними паперами, що знаходяться у розпорядженні банку). Загальні резерви створюються з чистого прибутку, що залишається у банку після сплати податків.

4. Нерозподілений прибуток - джерело внутрішнього походження. За своїм змістом він є резервом банку, який залишається після розподілу чистого прибутку на сплату податку, формування резерву та виплату дивідендів власникам і призначається на капіталізацію, тобто на розширення банківського бізнесу.

Оскільки розмір усіх відрахувань (крім дивідендів) завчасно визначено, то залишок нерозподіленого прибутку за минулий рік залежить головним чином від розміру дивідендів, які повинні сплачуватися акціонерам.

Розділ ІІ. Аналіз власного капіталу банку

2.1 Інформаційне забезпечення власного капіталу банку

Інформаційне забезпечення представляє собою процес безперервного цілеспрямованого підбору інформаційних даних, необхідних для здійснення аналізу, планування та прийняття оперативних управлінських рішень щодо формування власного капіталу банку.

Інформаційне забезпечення - це основа наукового пізнання механізму формування власного капіталу банку, що вміщує різноманітну фінансову, комерційну, економічну інформацію. Без фінансової інформації не можуть діяти фінансові методи та важелі, не матиме підґрунтя нормативно-правове забезпечення. Інформаційне забезпечення має об'єктивно відображати стан банку в будь-який момент часу і з будь-яким рівнем деталізації. Інформація має відповідати таким принципам, як: системність, порівнянність, нормативність, повнота, достовірність та відкритість. Лише достовірна інформація дає змогу мінімізувати ризики. Джерелом фінансової інформації є бухгалтерський облік. Для прийняття важливих управлінських рішень необхідна якісна інформація, а оскільки вона має властивість швидко «старіти», то її необхідно використовувати оперативно.

Інформаційна система не лише забезпечує необх ідною інформацією управлінський персонал і власників (акціонерів) банку, а й задовольняє інтереси існуючих та потенційних клієнтів банку, НБУ, аудиторських компаній. Інформаційне забезпечення механізму формування власного капіталу банку знаходить своє відображення у системі показників, які умовно можна поділити на три групи:

1. Показники, що характеризують обсяг, структуру та динаміку власного капіталу банку.

2. Показники, що характеризують вартість капіталу загалом та окремих його складових зокрема.

3. Нормативні показники, дотримання яких контролюється НБУ.

Джерелом правової інформації є законодавство України. Правова інформація міститься у законодавчих актах, що регулюють діяльність комерційних банків у галузі господарських, фінансових, кредитних та трудових відносин. Директивна інформація - це інформація постанов Кабінету Міністрів України. НБУ, наказів Міністерства статистики України та інших міністерств і відомств. Джерелом нормативно-довідкової інформації є збірки галузевих та відомчих нормативів, стандарти, довідники тощо.Планова інформація міститься у бізнес-планах, фінансових планах, інвестиційних проектах, кошторисах. На відніму від попередніх видів інформації планова інформація формується безпосередньо у комерційному банку, виходячи з реальних можливостей його розвитку та вимог чинного законодавства України і відповідних директивних документів, з урахуванням нормативів, що не носять директивного характеру, та іншої довідкової інформації. Основними джерелами фактографічної інформації є бухгалтерський та статистичний облік. Фінансові ресурси відображаються в поточному бухгалтерському обліку і фінансовій звітності. Основною формою звітності комерційного банку є баланс, який показує стан активів, зобов'язань та капіталу банку на певну дату. Баланс формується на основі інформації, що міститься в синтетичних і аналітичних рахунках банку. Баланс є основою для балансового звіту комерційного банку, у пасиві якого відображається склад фінансових ресурсів (зобов'язання та капітал).

2.2 Методи оцінювання власного капіталу банку

Оцінка вартості власного капіталу дає змогу одержати додаткову інформацію для прийняття відповідних управлінських рішень поточного і перспективного плану, визначити ефективність діяльності банку.

У банківській практиці існує кілька способів визначення вартості власного капіталу банку. Кожний з них має як позитивні сторони, так і певні вади.

Перший спосіб -- це визначення бухгалтерської (балансової) вартості власного капіталу банку. Згідно з цим способом усі активи та зобов'язання банку обліковуються на його балансі за вартістю їх придбання чи виникнення. Власний капітал розраховується як різниця між балансовою вартістю активів та зобов'язань. Такий спосіб оцінювання прийнятний лише тоді, коли балансова та ринкова вартість активів і зобов'язань не дуже різняться між собою. Якщо ринкова вартість з тих чи інших причин значно відхиляється від первісної балансової вартості, то зазначений спосіб призводить до спотворення результатів, неадекватності оцінки власного капіталу банку. Цей спосіб простий, не потребує наявності спеціальної кваліфікації у працівників банку та значних витрат на здійснення оцінки.

Другий спосіб -- спосіб ринкової вартості -- полягає в тому, що активи та зобов'язання банку оцінюються за ринковою вартістю, виходячи з якої розраховується власний капітал банку. Цей спосіб точніше відбиває реальний рівень захищеності банку, дає змогу більш динамічно та реалістично оцінювати вартість власного капіталу, оскільки ринкова вартість активів і зобов'язань постійно змінюється. Однак банки здебільшого не зацікавлені в такому способі визначення вартості власного капіталу, особливо коли він не сприяє зміцненню позицій банку на ринку. Цей спосіб здебільшого використовується менеджментом банку для внутрішніх потреб, хоча він корисний і для зовнішніх користувачів -- вкладників та кредиторів банку.

Зауважимо, що способу ринкової вартості властиві окремі недоліки. По-перше, не завжди доцільно та правильно можна оцінити активи та зобов'язання за ринковою вартістю. По-друге, зазначений спосіб трудомісткий, вимагає наявності висококваліфікованих фахівців, а також значних грошових витрат.

Сутність третього способу -- способу регулювальних бухгалтерських процедур -- полягає в обчисленні розміру власного капіталу за правилами та вимогами, встановленими органами, що здійснюють нагляд і контроль за банківською діяльністю. За цим способом власний капітал банку розраховується як сума низки його складових елементів. Порядок визначення та склад власного капіталу різниться залежно від країни, однак з метою захисту вкладників та кредиторів, забезпечення фінансової стійкості та прозорості банківських систем рядом економічно розвинутих країн була укладена Базельська угода. Нею визначені єдині основні підходи до визначення складу та порядку розрахунку власного капіталу банків країн, що підписали зазначену угоду.

Основні положення Базельської угоди використовують й інші країни, зокрема Україна. Національний банк України при визначенні адекватності власного капіталу банків дотримується положень цієї угоди. При цьому НБУ постійно вдосконалює методику визначення розміру власного капіталу.

Зауважимо, що цьому способу розрахунку власного капіталу властиві недоліки:

По-перше, розробляючи порядок розрахунку власного капіталу банків, Національний банк України виходить із цілей органу, що здійснює нагляд та контроль за банківською діяльністю, та власної монетарної політики.

По-друге, постійна зміна та вдосконалення цього способу розрахунку власного капіталу банку ускладнює порівнянність при здійсненні аналізу фінансового стану банку. Змінюючи правила розрахунку власного капіталу, слід забезпечити порівнянність його величини через перерахування даних минулих звітних періодів за новими правилами.

По-третє, зазначений спосіб допускає включення деяких видів боргових зобов'язань та резервів на покриття збитків до складу власного капіталу. Це може призвести до спотворення результатів аналізу діяльності банку, створити враження його благополучної діяльності.

Методологічною основою для розрахунку регулятивного капіталу є положення Закону України «Про банки і банківську діяльність». Згідно з ним капітал банку включає основний і додатковий капітал. Складовими основного капіталу є: сплачений і зареєстрований статутний капітал; розкриті резерви (створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку); надбавки до курсу акцій і додаткові внески акціонерів у капітал; загальний фонд покриття ризиків, створюваний під невизначений ризик під час проведення банківських операцій, за винятком збитків за поточний рік і нематеріальних активів. Додатковий капітал складається з нерозкритих резервів, резервів переоцінювання активів, гібридних капітальних інструментів і субординованого боргу. НБУ має право визначити інші статті балансу банку для включення до додаткового капіталу, а також умови і порядок такого включення.

Згідно з методикою Національного банку України регулятивний власний капітал банку складається із суми основного капіталу (капітал 1-го рівня) за вирахуванням суми недосформованих резервів за активними операціями банків, додаткового капіталу (капітал 2-го рівня), за вирахуванням відвернень.

Алгоритм розрахунку розміру регулятивного власного капіталу банку має такий вигляд: РВК = ОК + ДК - В, де РВК -- регулятивний власний капітал банку;ОК -- основний капітал, зменшений на суму недосформованих резервів за активними операціями банку;ДК -- додатковий капітал банку; В -- відвернення.

При цьому слід враховувати такі основні підходи, характерні для зазначеної методики Національного банку України:

1. Основний капітал є постійним джерелом коштів, яке не може передаватися, перерозподілятися чи вилучатися у банку, а його розмір ґрунтується на консервативному підході до оцінювання активів банку. Мова йде про виключення «виявлених» збитків, оскільки недосформований резерв фактично вже є оціненим збитком банку, а тому у наступних періодах він обов'язково зменшить розмір власного капіталу. Таке зменшення може бути у вигляді витрат на формування резервів для покриття імовірних збитків від активних операцій або у вигляді збитків від списання активів.

2. Відрахування з основного капіталу нематеріальних активів пов'язане з тим, що вартість зазначених активів має тенденцію до зникнення у міру того, як банк наближається до неплатоспроможності.

3. Додатковий капітал не обов'язково слугує постійним джерелом банківських ресурсів, його вартість менш надійна, оскільки може включати «невиявлені», «приховані» збитки від банківської діяльності.

4. Включення до додаткового капіталу резервів під стандартну кредитну заборгованість зумовлене тим, що відносно цієї заборгованості на даний період не виникає сумнівів щодо повернення кредитів, однак практика свідчить про можливість неповернення частини стандартних кредитів. У фінансовому обліку резерви під стандартні кредити обліковуються на контрактивних рахунках, які виключаються із балансової суми кредитного портфеля та із власного капіталу (через віднесення на валові витрати), але для розрахунку регулятивного власного капіталу додаються до останнього.

5. Зменшення розрахункової суми регулятивного власного капіталу на придбані капітальні та боргові цінні папери, які випущені іншими банками, в портфелях банку на продаж та інвестиції пов'язане з необхідністю упередження ланцюгового банкрутства банків. Фактично мова йде про недопущення ситуації, коли банки купуватимуть акції один одного з метою штучного збільшення своїх статутних капіталів.

6. Зменшення розміру регулятивного власного капіталу на здійснені банком інвестиції в асоційовані компанії та банки та/або дочірні компанії і банки пов'язане із ризиками, які несе банк, а також із тим, що джерелом таких інвестицій має бути чистий прибуток.

7. По-різному враховуються прибутки та збитки поточного року. Збитки виключаються при розрахунку з основного капіталу, а прибутки включаються до додаткового капіталу. Це зумовлено тим, що прибутки поточного року не є стабільним джерелом капіталу, їх сума часто коригується аудиторами чи іншими повноважними особами, причому, як правило, в бік зменшення. Натомість сума збитків практично ніколи не коригується в бік зменшення.

8. З погляду фінансового обліку субординований капітал є зобов'язаннями банку, однак йому властиві окремі ознаки власного капіталу: виплата відсотків інвесторам може призупинятись (якщо це зазначено в угоді) у разі погіршення фінансового стану банку-боржника; у разі ліквідації банку власники субординованого капіталу отримують свої кошти лише після погашення претензій вкладників та кредиторів, але перед розрахунками з акціонерами; дозволяється переведення (конвертація) субординованого капіталу до розряду статутного капіталу у встановленому чинним законодавством порядку.

Залучення коштів на умовах субординованого боргу має для банків деякі переваги порівняно з іншими способами збільшення їх власного капіталу. По-перше, сплата процентів за субординованим боргом здійснюється за рахунок збільшення валових витрат. По-друге, боргові зобов'язання не надають їх власникам права на управління банком. По-третє, механізм залучення коштів на умовах субординованого боргу простіший, ніж той, що застосовується, зокрема, під час емісії акцій. По-четверте, придбання акцій можливе лише за рахунок власних коштів акціонерів (засновників). В умовах економічної нестабільності, значної інфляції, спаду виробництва, збитковості значної кількості підприємницьких структур доволі важко банкам розмістити акції на прийнятних умовах. Більш прийнятним є залучення коштів на умовах субординованого боргу.

9. При розрахунку загальної суми регулятивного власного капіталу додатковий капітал не повинен перевищувати розмір основного капіталу. Включення ж субординованого боргу в розрахунок власного капіталу фактично обмежується 50 % розміру основного капіталу

Розділ ІІІ. Удосконалення формування власного капіталу банку

3.1 Стратегія збільшення власного капіталу банку

капітал банк фінансовий кредитний

Формування або збільшення капіталу банку пов'язана з формуванням і розвитком власних коштів. Можливі напрямки збільшення власних джерел:

1. Відрахування від прибутку у фонди банку.

2. Збільшення статутного капіталу банку шляхом емісії власних акцій або збільшення паю.

3. додаткові внески учасників (акціонерів)

4. чистий прибуток банку

В даний час відрахування від прибутку виробляються в такі фонди комерційного банку:

статутний фонд - служить забезпеченням за зобов'язаннями банку;

резервний фонд - кошти служать для покриття можливих збитків і не передбачених у планах банків витрат на його операціями; відрахування в РФ виробляються в розмірах, передбачених статутом банку протягом року за нормативами поквартально (після затвердження загальними зборами засновників банку річного бухгалтерського звіту);

фонд накопичення, який використовується для подальшого розвитку банку;

спеціальні фонди і резерви, які створюються в банку для покриття можливих втрат, пов'язаних з ризиком за розміщення ресурсів. Порядок відрахування і частка прибутку регулюється статутом банку та рішеннями ради акціонерів (пайовиків). Формування та збільшення статутного фонду комерційного банку можливі також шляхом емісії власних акцій.

Збільшення капіталу може здійснюватися:

- шляхом збільшення номінальної вартості вже розміщених акцій (реєстраційні документи оформляються на загальний випуск із збільшеною номінальною вартістю);

- при розміщенні додаткових акцій.

- внаслідок переоцінки основних засобів або нематеріальних активів у балансі банку виникає нереалізований результат (доходи або витрати), пов'язаний зі зміною ринкової вартості об'єкта переоцінки.

Відображення у балансі банку переоцінки основних засобів і нематеріальних активів певною мірою нагадує нереалізований результат від переоцінювання іноземної валюти (банківських металів).

Законом України “Про банки і банківську діяльність” передбачено можливість (за умови затвердження Національним банком України) включення до додаткового капіталу банку резервів переоцінки, причому лише основних засобів і нереалізованої вартості “прихованих” резервів переоцінки в результаті довгострокового перебування у власності цінних паперів, відображених у балансі за історичною вартістю їх придбання.

Важливим джерелом формування власного капіталу є прибуток банку за минулі роки та за поточний рік. У фінансовому обліку прибуток банку включає результат минулих років, результат минулого року, що очікує затвердження загальними зборами акціонерів (учасників), і результат поточного року.

- прибуток минулих років відбиває нерозподілений прибуток -- частину чистого прибутку, яка не розподілена як дивіденд власникам корпоративних прав, а залишена у банку, як правило, з метою реінвестування в його діяльність.

Прибуток минулого року після його розподілу загальними зборами акціонерів (учасників) збільшує інші складові власного капіталу, зокрема нерозподілений прибуток і резервний капітал, і спрямовується на інші цілі відповідно до рішення загальних зборів. Однак слід мати на увазі, що результат поточного року може бути відкоригований у бік зменшення за результатами аудиторських перевірок і до цього моменту не може бути сплачений у вигляді дивідендів. Від'ємне значення результатів минулих років і поточного року означає, що банк у той чи інший період мав збитки, тобто “проїдав” свій власний капітал.

Що стосується результату поточного року, то відомо, що доходи і витрати банку впродовж року обліковуються за методом нагромадження, тобто у фінансовому обліку показуються підсумком, що наростає, з початку року. Для цілей складання звітності, відображення результату поточного року у складі балансового власного капіталу слугує технічний рахунок № 5999, за яким наприкінці кожного звітного періоду доходи цього періоду порівнюються з витратами. Зрозуміло, що коригуючі проведення в разі необхідності уточнити записи, які стосуються поточного звітного періоду, зводяться до відображення реального поточного фінансового результату діяльності банку за цим технічним рахунком.

Оскільки розмір усіх відрахувань (крім дивідендів) завчасно визначено, то залишок нерозподіленого прибутку за минулий рік залежить головним чином від розміру дивідендів, які мають сплачуватися акціонерам (учасникам). З метою додержання встановленого НБУ співвідношення між “власним капіталом і активами” банки часто змушені вибирати між збільшенням розміру нерозподіленого прибутку та емісією нових акцій. Однак акціонери банку - його власники - неохоче йдуть на розширення кола акціонерів через нову емісію акцій. Частина прибутку, яка залишається у розпорядженні банку, замість того щоб бути розподіленою на дивіденди, дає підставу власникам банку вважати, що ці утримані кошти в майбутньому дадуть необхідну ринкову дохідність звичайних акцій.

- збільшення власного капіталу за рахунок нерозподіленого прибутку вигідне також тому, що з ним не пов'язані значні витрати. Однак тривале стримування виплати дивідендів може призвести до зниження ринкової вартості акцій.

Характеризуючи нерозподілений прибуток як джерело власного капіталу, необхідно враховувати фінансові результати діяльності банку і методи визначення дивідендів, які використовує банк, здійснюючи дивідендну політику, а також форми виплати дивідендів та існуючі обмеження на їх виплату.

Підсумовуючи, наголосимо на доцільності стимулювання збільшення власного капіталу банку за рахунок надання таких податкових пільг:

- звільнення від оподаткування податком на прибуток підприємств прибутку, який спрямовується на збільшення статутного капіталу банку шляхом його реінвестування;

- звільнення від оподаткування податком на прибуток дивідендів, сплачених (нарахованих) юридичним і фізичним особам у формі акцій (паїв, часток), емітованих банком, який нараховує дивіденди.

3.2 Вдосконалення джерел формування власного капіталу банку

До складу власних ресурсів входять кошти фондів комерційного банку, утворених при його створенні за рахунок коштів фундаторів (акціонерів), а згодом за рахунок відрахувань від прибутку і за необхідності додаткового випуску акцій. До них належить також нерозподілений прибуток комерційного банку.

Комерційний банк має можливість залучати кошти підприємств, організацій, установ і населення. Частину притягнутих ресурсів він мобілізує за власною ініціативою, для чого як позичальник виходить на грошовий ринок. Для оперативного задоволення своїх потреб у додаткових ресурсах комерційний банк звертається до інших комерційних банків, Національного банку України або здійснює емісію визначених цінних паперів. Суть цієї операції полягає у мобілізації комерційними банками коштів, замість видачі кредиторам визначених цінних паперів. Іншу частину залучених ресурсів комерційний банк мобілізує за допомогою того, що клієнти самі пропонують йому свої кошти з метою забезпечення їхньої частки в одержанні прибутку.

Залежно від місця мобілізації банківських ресурсів їх поділяють на ті, які мобілізуються самим комерційним банком, і ті, які придбані в інших банків. На місці комерційними банками мобілізується велика частина ресурсів, наприклад, внески громадян та депозити підприємств і організацій. Для оперативного задоволення додаткових потреб у коштах комерційні банки залучають ресурси, мобілізовані іншими банками.

Формування ресурсів комерційними банками здійснюється практично щодня у процесі їхньої взаємодії з клієнтами за різними видами операцій.

При цьому зміна ресурсів відбувається у бік як збільшення, так і зменшення, залежно від того, які операції проводяться. Проте основою для цих операцій, без якої неможливо розпочати діяльність банку щодо залучення коштів клієнтів, є формування власного капіталу.

Порядок формування основних складових власного капіталу банку

Головні елементи власного капіталу	Джерела формування	Механізм поповнення
Статутний (акціонерний) капітал	Емісія власних акцій	Повторний випуск акцій для збільшення статутного фонду
Резервний капітал	Відрахування від прибутку для створення резервного фонду та інших фондів банку (економічного стимулювання, економічного розвитку)	Величина резервного капіталу встановлюється банком самостійно, він не може перевищувати статутний капітал. Використовується для покриття збитків банку. Поновлюється з прибутку.
Нерозподілений прибуток	Джерело власного капіталу внут рішнього походження. Утворюється в результаті розподілу прибутку.	Поповнюється новими залишками нерозподіленого прибутку в кінці року.

Розмір власного капіталу комерційного банку залежить від таких факторів:

рівня мінімальних вимог НБУ до статутного фонду (це мінімальний розмір статутного фонду, який банк повинен мати сплаченим);

специфіки клієнтури (за значної кількості невеликих вкладників власного капіталу потрібно буде менше, ніж за наявності великих вкладників); характеру активних операцій (наявність значного обсягу ризикованих операцій потребує відносно більшого розміру власного капіталу).

Основними джерелами формування власного капіталу є статутний капітал, резервний капітал (фонд), спеціальні фонди, нерозподілений прибуток та субординовний борг.

Відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» мінімальний розмір статутного капіталу на момент реєстрації банку не може бути меншим від 10 млн. євро. При цьому перерахування розміру статутного капіталу у гривні здійснюється за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим Національним банком України на день укладення установчого договору. За підсумками року на основі фінансової звітності банки зобов'язані коригувати розмір статутного капіталу на індекс девальвації чи ревальвації гривні за рахунок та в межах валових доходів або валових витрат банку відповідно до методики, встановленої Національним банком України.