Банківські операції

Размещено на http://www.allbest.ru/

33

1

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Інститут ділового адміністрування

Кафедра фінансів і кредиту

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни: Банківські операції

Виконала студентка

групи ЗФК - 07 - 2

Костик І.І.

Перевірив

Доцент Андрущенко Г.І.

Кривий Ріг 2010Зміст

1. Функції комерційних банків

2. Порядок реєстрації комерційного банку

3. Залучення ресурсів на міжбанківському рівні

4. Принципи проведення безготівкових розрахунків

5. Способи захисту від кредитного ризику

6. Ризики фондового ринку та методи управління ними

7. Характеристика лізингових послуг банку

8. Тести

9. Задача

Список використаних джерел

1. Функції комерційних банків

Термін «Комерційний Банк» возник на ранніх етапах розвитку банківського діла, коли банки обслуговували здебільшого торгівлю (commerce), товарообмінні операції і платежі. Основною клієнтурою були торговці. Банки кредитовали транспортирвку, зберігання і інші операції, зв'язані з товарообменом. З розвитком промислового виробництва виникли операції по короткостроковому кредитуванню виробничого циклу: позички на поповнення оборотного капіталу, створення запасів сировини і готових виробів, виплату зарплати і т.д. Терміни кредитів поступово збільшувались, частина банківських ресурсів почала використовуватися для вкладень в основний капітал, цінні папери. Інакше Кажучи, термін 'комерційний' 'банк' втратив свій сенс. Він значити 'діловий' характер банка, його орієнтованість на обслуговування всіх виглядів господарських агентів незалежно від роду їхньої діяльності.

Сьогодні комерційний банк здатний запропонувати клієнту до 200 виглядів різноманітних банківських продуктів і послуг. Широка диверсифікація операцій дозволяє банкам зберігати клієнтів і залишатися рентабельними навіть при надто несприятливій господарській конъюнктуре. Слідує враховувати, що далеко не всі банківські операції повсякденно присутсвуют і використовуються в практиці конкретного банківського учереждения (наприклад, виконання міжнародних розрахунків або трастовые операції). Але є певний базовий набір, без якого банк не може існувати і нормально функціонувати. До таких операцій ,що конструюють банка відносять:

- Прийом депозитів;

- Здійснення грошових платежів і розрахунків;

- Видавання кредитів.

Систематичне виконання означених функцій і створює той фундамент, на якому зиждется робота банка. І хоча виконання кожного вигляду операцій зосереджене в спеціальних відділах банка і здійснюється особливою командою співробітників, вони переплітаються междусобой. Так, банки володіють унікальною спроможністю створювати засоби платіжа, що испльзуются в господарстві для організації товарного звернення і розрахунків. Йдеться про відкриття і ведення чекової і іншої рахівниці, що служить основою безготівкового обороту. Господарство не може існувати і розвиватися без добре відлагодженої системи грошових розрахунків. Звідси велике значення банків, як організаторів цих розрахунків.

Створення платіжних засобів тісно зв'язане з депозитною функцією кредитування банківських клієнтів. Депозит може виникнути двома шляхами: в результаті внесення клієнтом наявних грошей в банк або же в процесі банківського кредитування. Ці операції по-різному відіб'ються на величині грошової маси в країні. Якщо клієнт внес гроші до затребування, те вони перетворилися з наявних в безготівкові. Загальна сума грошей в господарстві не змінилася. Якщо же гроші зараховані на депозит, та загальна кількість грошей в господарстві збільшилася, бо банк своєї операциейсоздалновые платіжні засоби. Зворотна чинність - знищення відбувається при знятті клієнтом наявних зі лічби і при списании грошей з депозиту для погашення кредитів. Спроможність комерційних банків збільшувати і зменшувати депозити і грошову масу широко використовується центральним банком, що через систему обов'язкових резервів управляє динамікою кредиту.

Друга простора функціональна сфера діяльності банків - посередництво в кредиті. Комерційні Банки, як вже говорилося, виконують роль посередників між господарськими одиницями, що накопичують і потребувати грошових засобів. Вони надають володарям вільних капіталів зручну форму зберігання грошей в вигляді різноманітних депозитів, що забезпечує цілість грошових засобів і удовлятворяет потреба клієнта в ліквідності. Для багатьох клієнтів така форма зберігання грошей більш більш прийнятна, ніж вкладення в облігації або акції. Банківський Кредит - теж надто зручна і в багатьох випадках незамінна форма фінансових послуг, що дозволяє гнучко враховувати потреби конкретного позичальника і прспосабливать до них умови отримання позички (в відзнаку від ринку цінних паперів, де терміни і інші умови позики стандартизовані).

Окрім виконання базових функцій, банк пропонують клієнтам безліч інших фінансових послуг. Наприклад, банки здійснюють різного роду довірчі операції для корпорацій і приватних осіб, зв'язаних з передачею майна в управління банку на довірчій основі, покупкою для клієнтів цінних паперів, управлени нерухомістю, виконання гарантійних функцій по облігаційним випускам.

2. Порядок реєстрації комерційного банку

Комерційний банк вважається створеним і набуває статусу юридичної особи з часу його реєстрації НБУ в Республіканській книзі реєстрації банків, валютних бірж та фінансово-кредитних установ. Засновниками комерційного банку можуть бути українські та іноземні юридичні і фізичні особи, за винятком профспілкових і політичних організацій, спілок і партій, громадських фондів, рад усіх рівнів, їх виконавчих органів, офшорних компаній і банків.

Мінімальний розмір статутного фонду складає:

- для банків з національним капіталом - не менше 1 млн євро;

- для банків з іноземним капіталом, якщо частка іноземного капіталу становить менше 50%, - не менше 5 млн євро; якщо частка іноземного капіталу 50% і більше, - не менше 10 млн євро;

- якщо у формуванні статутного капіталу банку беруть участь підприємства з іноземними інвестиціями (спільні підприємства, частка іноземного капіталу в яких перевищує 50%) і частка таких підприємств у статутному капіталі банку становить 10% і більше, мінімальний розмір статутного фонду має бути не менше 3 млн євро.Частка будь-якого із засновників банку не повинна перевищувати 35% статутного фонду банку.

Внески засновників, акціонерів до статутного капіталу комерційного банку здійснюються у грошовій формі в національній валюті України та вільно конвертованій іноземній валюті (для нерезидентів).

Для створення комерційного банку створюється ініціативна група із засновників або інших осіб. Ця група бере на себе вирішення всіх питань, пов'язаних зі створенням банку. Для формування статутного фонду до реєстрації комерційного банку в регіональному управлінні НБУ за місцем створення комерційного банку засновникам відкривається тимчасовий рахунок. На цей рахунок кожен із засновників вносить визначену установчими документами частку статутного фонду. Підставою для відкриття такого рахунку є заява на відкриття рахунку та установчий договір. До моменту реєстрації комерційного банку статутний фонд повинен бути сплачений: для банків відкритого типу - в розмірі 30%, закритого типу - 50%. Після реєстрації банку зібрані кошти перераховуються з тимчасового рахунку комерційного банку на кореспондентський рахунок. У разі відмови в реєстрації банку кошти з тимчасового рахунку повертаються засновникам банку у тижневий строк за їх заявою. Для реєстрації комерційного банку орган управління банком (рада банку) або уповноважена установчими зборами особа у двотижневий строк після аудиторської перевірки фінансового стану засновників подає до регіонального управління НБУ за місцем створення банку такі документи:

- заяву про реєстрацію;

- установчий договір;

- статут банку;

- протокол установчих зборів;

- економічне обгрунтування створення банку, включаючи розрахунковий баланс і розрахунок плану доходів, витрат та прибутку банку на кінець першого року його діяльності;

- висновок аудиторської організації про фінансовий стан і платоспроможність засновників банку;

- бухгалтерську і фінансову звітність акціонерів;

- документи про наявність професійно придатних перших керівних осіб банку;

- копію платіжного документа про внесення плати за реєстрацію (100 неоподатковуваних мінімумів);

- копію звіту про проведення відкритої передплати на акції;

- угоду про надання приміщення для розміщення банку (оренда не менше ніж на п'ять років);

- установчі документи засновників, учасників банку;

- копію свідоцтва про державну реєстрацію засновників;

- копію рішення органів Антимонопольного комітету України про надання згоди на створення відповідного комерційного банку.

Протягом наступних двох тижнів регіональне управління НБУ перевіряє зазначені документи і разом з висновком про доцільність створення банку передає їх до НБУ. В НБУ документи розглядають департаменти: банківського нагляду, валютного регулювання, юридичний, а у разі необхідності й інші підрозділи. Вони готують пропозиції та висновки щодо реєстрації комерційного банку і передають їх для розгляду:

а) правлінням НБУ, якщо банк створюється за участю іноземного капіталу;

б) комісією з питань нагляду і регулювання діяльності банків, якщо банк створений тільки за участю національного капіталу.

Реєстрація здійснюється шляхом внесення відповідного запису у Республіканській книзі реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ у місячний термін з дня отримання документів. До розгляду питання про реєстрацію банку кандидати на посаду голови правління і головного бухгалтера проходять співбесіду в НБУ. НБУ може відмовити у реєстрації комерційному банку у разі:

- порушення порядку реєстрації комерційного банку;

- невідповідності статуту та інших установчих документів чинному законодавству;

- незадовільного фінансового стану засновників;

- професійної непридатності рекомендованого керівництва банку;

- відсутності відповідної матеріально-технічної бази.

Якщо у діючому банку відбулися зміни в установчих документах, то вони повинні бути зареєстровані в НБУ. Процедура реєстрації змін і доповнень аналогічна процедурі реєстрації банку.

Комерційні банки можуть відкривати філії, представництва та територіальні відокремлені безбалансові відділення, які мають бути зареєстровані в НБУ. Філія банку - це банківська установа, яка не є юридичною особою. Вона діє на підставі окремого положення, виступає від імені головного банку, має свій субкореспондентський рахунок і МФО, здійснює банківські операції на основі довіреності головного банку і дозволу, виданого регіональним управлінням НБУ за місцем знаходження філії. Представництво банку - це установа банку, яка не є юридичною особою, діє на підставі окремого положення, виступає від імені головного банку і ним фінансується, не має права здійснювати банківські операції. Відкриває поточний рахунок у НБУ.

Територіальне відокремлене безбалансове відділення банку здійснює лише розрахунково-касове обслуговування клієнтів та вкладні операції. З метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, забезпечення інтересів кредиторів, вкладників НБУ видає комерційним банкам ліцензії на здійснення банківських операцій.

3. Залучення ресурсів на міжбанківському рівні

Міжбанківський ринок відіграє важливу роль у забезпеченні нормальних умов функціонування грошового ринку. Він є об'єктом державного регулювання, служить механізмом впливу державних органів на діяльність комерційних банків, стан грошово-кредитної і валютної системи і безпосередньо на економіку в цілому.

Міжбанківський ринок - частина фінансового ринку, де тимчасово вільні грошові ресурси кредитних установ залучаються і розміщуються банками між собою переважно у формі міжбанківських депозитів на короткі терміни.

Міжбанківські депозити, які надаються в межах кореспондентських відносин між банками, відіграють роль інструмента налагодження тісніших і довірливіших відносин між банками. Тимчасово вільні кошти у банку виникають через, відсутність необхідного попиту на фінансовому ринку або невигідність розміщення кредитних ресурсів серед клієнтів.

Найпоширеніші терміни депозитів - один, три і шість місяців, граничні - від одного дня до двох років. Засоби міжбанківського ринку використовуються комерційними банками не тільки для короткострокових, а й для середньо- і довгострокових активних операцій, регулювання балансів, виконання вимог центральних банків. Відсоткові ставки враховують власні витрати банків, прийнятий ними кредитний ризик, співвідношення попиту і пропозиції та інші фактори. Вони є базовими при розрахунку відсоткових ставок за іншими, довгостроковішими кредитами на національному і міжнародному ринках позикових капіталів.

Міжбанківські депозити пов'язані з активними депозитними операціями банків, тобто вкладенням тимчасово вільних коштів одних банків у інші кредитні установи, у тому числі Центральний банк. Внесення депозитів комерційними банками у Центральний банк у межах обов'язкових резервів є одним із методів регулювання сукупного грошового обігу країни. Відповідно до чинного законодавства, в Україні комерційні банки мають право на одержання від НБУ, як банку останньої інстанції, кредитів через кредитні аукціони, ломбардні операції, переоблік векселів на умовах двосторонніх угод.

Міжбанківські кредити - одне з основних джерел формування банківських кредитів. Одержання кредитів в інших банках дає можливість банківським установам поповнювати власні кредитні ресурси. При надлишку ресурсів банк розміщує їх на міжбанківському ринку, при нестачі - купує на ринку. Ринок міжбанківських кредитів є важливою складовою фінансового ринку.

На практиці використовуються такі основні різновиди міжбанківського кредиту:

- овердрафт за кореспондентськими рахунками: на відповідному рахунку обліковуються суми дебетових (кредитових) залишків на кореспондентських рахунках банків на кінець операційного дня;

- кредити овернайт, які надані (отримані) іншим банком: вони надаються банкам на термін не більше одного операційного дня. Цей вид міжбанківського кредиту використовується для завершення розрахунків поточного дня;

-кошти, які надані (отримані) іншим банком за операціями РЕПО. Ці операції пов'язані з купівлею цінних паперів на певний період з умовою зворотного їх викупу за заздалегідь обумовленою ціною або з умовою безвідкличної гарантії погашення у разі, якщо термін операції РЕПО збігається із терміном погашення цінних паперів.

Міжбанківські позики - одна з найпоширеніших форм господарської взаємодії кредитних організацій. Поточна ставка з міжбанківських кредитів - найважливіший фактор, що визначає облікову політику конкретного комерційного банку з інших видів кредитів. Конкретна величина цієї ставки залежить від Центрального банку, який є активним учасником і прямим координатором ринку міжбанківських кредитів. Відсутність регулювання на ньому може викликати кризу міжбанківських платежів.

В Україні суб'єктами міжбанківського ринку є комерційні банки, які виступають у ролі фінансових посередників при перерозподілі коштів і здійсненні платежів на фінансовому ринку. НБУ проводить операції з рефінансування комерційних банків. Кредитні ресурси надаються у вигляді прямих і ломбардних кредитів, переобліку векселів і проведення кредитних аукціонів. Ці операції проводяться тоді, коли комерційні банки зазнають труднощів і не можуть у короткий час залучити ресурсів з інших джерел. НБУ відіграє роль кредитора останньої інстанції. Такі кредити короткострокові, видаються під високі відсотки і потребують забезпечення заставою.

Комерційні банки, як економічно незалежні кредитні інститути, самостійно встановлюють рівень відсоткової ставки за міжбанківськими кредитами залежно від попиту і пропозиції на міжбанківському ринку та рівня облікової ставки.

Кредитні відносини між комерційними банками визначаються на договірних засадах шляхом укладання кредитних угод із визначенням прав і обов'язків сторін і відповідним оформленням прав із міжбанківських кредитів. Надання міжбанківського кредиту супроводжується відкриттям рахунків відповідно до плану рахунків бухгалтерського обліку банків України. Спірні питання вирішуються за законом або через третейський суд. На кредитному ринку переважають короткострокові міжбанківські кредити, у тому числі "короткі гроші" (кредити, що видаються на термін від одного дня до двох тижнів).

Комерційні банки одержують кредити в НБУ у формі переобліку і перезастави цінних паперів, а також у результаті купівлі вільних кредитних ресурсів на міжбанківському ринку (у першу чергу у того ж НБУ). Загальний обсяг міжбанківських кредитів обмежується дворазовим розміром власних ресурсів банку. У такий спосіб комерційні банки розв'язують тактичні проблеми, пов'язані з поточними операціями.

Банки проводять операції на міжбанківському ринку через пасивні операції, одержуючи доступ до кредитних ресурсів для швидкого підвищення рівня ліквідності. Цей ринок традиційно є джерелом таких ресурсів. Комерційні банки повинні використовувати їх за призначенням, інакше це призводить до кризи довіри і занепаду ринку. Для банків кредити є терміновими зобов'язаннями. Це найдорожчі ресурси, а прибутковість від операцій із ними не дуже велика. За законодавством України банки можуть брати кредити на міжбанківському ринку під заставу державних цінних паперів, що занесені до ломбардного списку НБУ. З 1995 року в Україні увійшли в обіг облігації внутрішньої державної позики і внутрішніх місцевих позик. НБУ дозволив ломбардні кредити комерційних банків під їхнє забезпечення (сума таких кредитів не повинна перевищувати 75% номінальної вартості портфеля цінних паперів банку).

Проведення операцій на міжбанківському ринку впливає на платоспроможність комерційних банків через можливість рефінансування в НБУ. Ресурси міжбанківського ринку належать до сфери забезпечення ліквідності комерційних банків, якщо розглядати цю ліквідність як потік коштів з урахуванням можливості банку одержати кредит на міжбанківському ринку і забезпечити надходження готівки від операційної діяльності. Нестача ліквідних коштів підштовхує комерційні банки до операцій на міжбанківському ринку і встановлення норми ліквідності на звітну дату.

4. Принципи проведення безготівкових розрахунків

Безготівкові розрахунки здійснюються за двома основними грошовими потоками. Це по-перше, надходження грошових коштів на рахунок; по-друге, витрачання коштів з рахунку.

Велике значення має встановлення ринкових розрахунково-платіжних відносин між господарськими суб'єктами. Суть таких відносин можна передати формулою “Перш ніж продати продукцію, слід зважати, кому продаєш”.

Безготівкові розрахунки між підприємствами, організаціями та установами всіх форм власності, підприємствами без створення юридичної особи і фізичними особами здійснюються у національній валюті України через банки шляхом перерахування коштів з рахунка платника на рахунок одержувача коштів. Кошти з рахунка клієнта списуються за розпорядженням його власника, крім випадків, у яких чинним законодавством передбачене безспірне стягування та безакцептне списання коштів. Розрахункові документи приймаються банком до виконання тільки в межах наявних на рахунку клієнта коштів. Платежі одного клієнта за рахунок коштів іншого не допускається.

Господарські суб'єкти самостійно обирають форми розрахунків та вказують їх при укладенні договорів.

Установи банків здійснюють контроль за додержанням правил розрахунків, а також за станом розрахунків підприємств. Підприємства (платники та одержувачі коштів) зі свого боку також мають контролювати проведення безготівкових розрахунків.

Народногосподарське значення безготівкових розрахунків полягає у прискорені обігу грошових і фінансових коштів, забезпеченні в максимально короткий час грошової компенсації виробникам - власникам поставленої продукції, виконаних робіт і наданих послуг. Прискорення міжгосподарських розрахунків важливе як з мікро -, так із макроекономічної точок зору.

Для створення ефективної системи безготівкових розрахунків принципове значення має правильне визначення її принципів - основних нормативних положень, якими слід керуватися, щоб безготівкові розрахунки максимально сприяли прискоренню народногосподарського обороту.

Безумовно, що принципи організації безготівкових розрахунків на макроекономічному рівні мають розглядатися у взаємозв'язку з особливостями реформування фінансової сфери вітчизняної економіки. На мікроекономічному рівні принципи організації безготівкових розрахунків впливають із специфіки реалізації економічних інтересів трьох суб'єктів сфери безготівкового обігу платника, одержувача грошових коштів банку. Специфіка принципів безготівкових розрахунків відображає реальний стан національної економіки (криза, депресія, пожвавлення, піднесення). Принципи безготівкових розрахунків - це вихідні положення які визначають конкретний економічний зміст способів і форм розрахунків. У міру реальних ринкових змін в економіці змінюється також принципи організації безготівкових розрахунків, виникають і формуються нові принципи.

Виділяються такі основні принципи організації безготівкових розрахунків:

1. Грошові кошти всіх господарських суб'єктів (як власні, так і залучені) підлягають обов'язковому зберіганню на розрахункових, поточних та інших рахунках в установах банків. При кризовому стані економіки недотримання цього принципу призводить до відтоку грошей з легальних каналів грошового обороту і, як наслідок, до посилення тіньового характеру економіки.

2. Грошові розрахунки і платежі підприємств (організацій) усіх форм власності здійснюється через установи банків, як правило, в безготівковому порядку за документами, що передбачені правилами проведення цих розрахунків. Готівкові розрахунки характерні лише для невеликих за сумою міжгосподарських платежів і обмежених витрат на внутрігосподарські потреби. В кризовій економіці здійснення розрахунків між господарськими суб'єктами готівкою (а часто й валютною іноземних держав), минаючи установи банків і поза їхнім контролем, посилює нелегальний режим функціонування багатьох підприємств і організацій, призводять до розширення дефіциту реальних “живих” грошових коштів.

3. Розрахунки з покупцями за товарно-матеріальні цінності і послуги проводяться , як правило, після відпуску продукції або надання послуг. Максимальне наближення моменту проведення платежу до терміну відпуску товарів - необхідна умова забезпечення економічності безготівкових платежів. Проведення оплати товарів і послуг після їх відвантаження (відпускання, надання) без затримки платежу свідчить про високу платоспроможність підприємств і ефективну платіжну та договірну дисципліну в народногосподарському обороті країни.

4. Платежі за товари і послуги з рахунка підприємства здійснюються, як правило, за згодою (акцептом) платника (власника рахунка) після перевірки виконання постачальником договірних умов. У разі порушення умов договору платник може відмовитися від оплати розрахункових документів, про що повідомляє постачальника у порядку і в терміни, непередбачені договором. Цей принцип організації безготівкових розрахунків відображає основоположну роль споживача (покупця) в системі ринкових відносин.

5. Безготівкові розрахунки проводяться за рахунок і в межах коштів, що є на рахунку платника, або його права на одержання кредиту (банківського чи комерційного). Якщо на рахунку покупця немає достатніх грошових коштів, платежі не можуть бути здійснені в принципі “Не постачати, не маючи гарантій оплати” - правило ринкових відносин. Банком відкривається і обслуговується картотека неоплачених вчасно розрахункових документів. Платежі проводяться в міру надходження грошових коштів на рахунок платника.

6. Зарахування коштів на рахунок одержувача відбувається після списання відповідних грошових сум з рахунка платника. Банк зобов'язаний проконтролювати ці рахунки, щоб попередити зловживання, що мають місце під час оплати безтоварних документів. Якщо буде встановлено факт подання в банк безтоварних розрахункових документів, то банк зобов'язаний стягнути штраф з підприємства (організації), яке виписало такий документ.

7. Постачальники і покупці (споживачі) мають право вільного вибору форми безготівкових розрахунків і способу платежу, що узгоджується при укладанні договорів поставок або договорів підряду. Банк не втручається у договірні відносини та вибір форм розрахунків і способу платежу. Платники й одержувачі коштів контролюють вчасне проведення розрахунків і претензій, що виникають, розглядають їх у встановленому претензійно-позовному порядку без участі банківських установ. Необхідним є використання більш раціональних форм і способів безготівкових розрахунків у даних фінансово-господарських умовах.

Специфіка прояву принципів організації безготівкових розрахунків у вітчизняній економіці виражається лише несприятливими кризовими умовами господарювання. Недотримання принципів організації безготівкових розрахунків призводить до кризи всієї системи розрахунків (платіжної кризи).

Спосіб безготівкових розрахунків у широкому розумінні - це економічно і фінансово обумовлений порядок здійснення грошових відносин між постачальником (продавцем) і платником (покупцем). Спосіб розрахунків визначаються конкретними умовами виконання господарськими суб'єктами своїх грошових зобов'язань один перед одним, різні форми економічної організації сфери грошового обороту зумовлюють і різні способи платежу за продукцію.

Спосіб платежу у вузькому розумінні характеризує порядок списання коштів з рахунків платників.

У сучасній системі безготівкових розрахунків господарські суб'єкти використовують два основних способи платежу:

-- перерахування коштів з банківського рахунка на рахунок одержувача коштів шляхом відповідних записів щодо них.

-- зарахування взаємних вимог платника і одержувача коштів.

Призначення того чи іншого способу розрахунку полягає в погашені грошових зобов'язань юридичних і фізичних осіб.

Критерії вибору способу платежу пов'язані з вимогами прискорення самих розрахунків, їх терміновості, зниження витрат на проведення платежів, нормалізації кругообігу коштів, забезпечення безперебійного ходу реалізації продукції.

5. Способи захисту від кредитного ризику

Для кожної кредитної операції характерні свої специфічні причини та фактори, що визначають ступінь ризику. Так, кредитний ризик може виникати через погіршення фінансового стану позичальника, відсутність необхідних організаційних здібностей в його керівництва, недостатню підготовку працівника, що приймає рішення про кредитування, та інші обставини.

Кредитний ризик -- це ризик несплати позичальником основного боргу і відсотків по ньому, належних кредитору. Інакше кажучи, під кредитним ризиком прийнято розуміти ймовірність, а точніше загрозу втрати банком частини своїх ресурсів, недоотримання прибутків або збільшення витрат у результаті здійснення певних фінансових операцій.

Найзагальніші способи страхування ризиків у банківській практиці зводяться до їх диверсифікації (тобто розподілу, регулювання структури і розмірів), а також до постійного контролю з боку банку за виконанням необхідних співвідношень, нормативів (наприклад, нормативу максимального розміру ризику на одного позичальника, нормативу великих кредитних ризиків, що встановлюються центральним банком) та здійснення у разі необхідності коригуючих дій.

Суттєву роль при цьому відіграє наявність у банку відповідної інформаційної бази і сучасних технологій, кваліфікованого персоналу, а також проведення постійних робіт з прогнозування економічної кон'юнктури. Однак здійснення подібних робіт потребує значних витрат і доступне лише досить великим банкам.

Управління кредитним ризиком (його мінімізація) здійснюється за допомогою:

- лімітування кредитів;

- диверсифікації портфеля позичок банку;

- контролю за використанням кредиту та оперативності при стягненні боргу;

- страхування кредитних операцій;

- достатнього та якісного забезпечення наданих кредитів;

- аналізу кредитоспроможності, тобто можливості позичальника погасити кредит.

I спосіб - встановлення позичальникам лімітів кредитування. Як правило, банки встановлюють ліміт, який регламентує розмір обороту по видачах кредиту за певний період (ліміт видачі). У деяких випадках встановлюється ліміт заборгованості, що регламентує заборгованість за кредитом на певну дату.

Надання кредитів за допомогою ліміту видачі здійснюється зазвичай шляхом відкриття кредитної лінії (характеризує оборот по видачі кредиту). Вона відкривається клієнтам зі сталою репутацією, які мають надійний фінансовий стан. Існують різні види кредитних ліній. Вони можуть бути поновлювальні, коли кредит надається і погашається в межах встановленого ліміту, і непоновлювальні, коли після надання і погашення кредиту відносини між банком і клієнтом припиняються.

У ряді випадків питання про видачу кредитів вирішується банком щоразу індивідуально.

II спосіб -- диверсифікація кредитних вкладень. Це означає розподіл кредитів між різними суб'єктами правовідносин, клієнтами різних форм власності і галузей економіки, між різними регіонами країни тощо. В деяких випадках дотримання банком диверсифікації здійснюється за допомогою нормативів або вимог, які встановлюються НБУ.

Чим більшій кількості позичальників надається кредит, тим меншим буде ризик неповернення кредитів за інших рівних умов, оскільки вірогідність банкрутства багатьох позичальників значно менша, ніж кількох.

III спосіб -- оперативність при стягненні боргу -- передбачає необхідність підтримувати з позичальником тісні контакти протягом усього строку користування кредитом. Банк повинен слідкувати за станом справ у клієнта і у разі необхідності застосовувати упереджувальні дії щодо захисту своїх інтересів.

IV спосіб -- страхування кредитних операцій. Він означає, що банки повинні створювати страхові фонди як на макро-, так і мікрорівнях, а також страхувати окремі кредитні угоди в спеціалізованих страхових компаніях.

V спосіб -- забезпеченість кредиту. У практиці роботи українських комерційних банків найпоширенішими формами забезпечення зобов'язань позичальника перед банком є застава майна, гарантія (поручительство) третьої особи, стягнення пені і штрафів, переуступка на користь банку вимог і рахунків позичальника третій особі, страхування відповідальності позичальника перед банком за непогашення кредитів і ризику непогашення кредитів. Правові основи цих форм застави визначені Цивільним кодексом України.

У банківській практиці західних країн з розвинутою ринковою економікою популярнішими є такі носії забезпечення кредитів: гарантія або поручительство третьої сторони, переуступка контрактів і дебіторської заборгованості, товарні запаси, Державні документи, рухоме і нерухоме майно, цінні папери, Дорогоцінні метали.

Також зустрічаються й інші способи забезпечення кредитів. Зокрема, при видачі позичок індивідуальним позичальникам за заставу приймаються поліси страхування життя, свідоцтва про ощадні внески, вимоги на виплату заробітної плати; при кредитуванні підприємств добувних галузей -- корисні копалини або контракти на постачання сировинних ресурсів; при кредитуванні фермерських господарств -- урожай (зібраний або у корінні за умови його страхування).

Застава майна клієнта є однією з найпоширеніших форм забезпечення повернення банківського кредиту. Оформляється вона договором про заставу, що підписують обидві сторони. Цей договір підтверджує право кредитора при невиконанні платіжного зобов'язання позичальником отримати переважне задоволення претензій з вартості заставного майна.

6. Ризики фондового ринку та методи управління ними

За своєю природою банківська справа передбачає необхідність проведення операцій, пов'язаних з широким колом ризиків. Банківський нагляд має розуміти характер цих ризиків і стежити за тим, щоб банки адекватно оцінювали їх і вміли управляти ними.

Нездатність чітко і послідовно подолати ризики в діяльності банків та виправляти відхилення від надійних банківських принципів призводить до швидкої втрати довіри населення і інвесторів до банків. Швидке розповсюдження проблем (“зараження”) поряд з іншими фінансовими проблемами може привести до системної фінансової кризи. Як показали події в Азії у 1998 році, це може поширитися на цілий регіон і мати глобальні наслідки.

Незважаючи на те, що загальні цілі банківського нагляду - контроль за системним ризиком і зменшення неприйнятного індивідуального ризику - не змінилися, подальша еволюція ринкових відносин стимулює наглядові органи у всьому світі переглядати їхню методологію проведення нагляду.

По-перше, числені ризики, які не так легко оцінити, несуть нові фінансові продукти та операції.

По-друге, у багатьох країнах світу банківські групи часто беруть участь у діяльності, що виходить за межі традиційних повноважень банківського нагляду. Такі обставини обумовлюють запровадження інтегрованого підходу до регулювання діяльності банківських груп.

По-третє, сучасні технології привели до значного зростання обсягу і швидкості банківських операцій. Тобто рівень ризиків в межах одного банку, ринку капіталів або фінансового сектору в цілому може різко змінитися за короткий період часу.

В-четверте, банківські сектори регіональних економік все щільніше прив`язуються один з одним, що веде до "зараження" в рамках регіональних систем. Це є тим більше вразливим з огляду на розширення числа країн, які тільки недавно змінили свої законодавчі, наглядацькі і бухгалтерські системи відповідним чином для того, щоб брати більш активну участь у світових фінансових ринках.

По-п”яте, розширення фінансових ринків збільшує ризики, притаманні операціям на цих ринках.

Крім того, валютний і політичний ризики - це приклад лише двох видів ризиків, які можуть завдати шкоди будь-якій економіці, якщо вони не виявлені на ранньому етапі їх виникнення і не будуть під належним контролем.

Зазначені чинники можуть викликати серйозну і швидку економічну кризу. Причому швидкість кризи з часом буде зростати, одночасно стимулюючи необхідність серйозного адекватного реагування з боку банківського нагляду за банківською системою на ринках капіталів, страхування і в інших сферах, де присутній значний потенційний ризик. Якщо розглядати банківську діяльність в цілому, то найбільш значними видами ризиків є:

- кредитний ризик чи ризик неповернення боргу

Кредитування - основний вид діяльності більшості банків. Кредитна діяльність вимагає від них уміння оцінювати кредитоспроможність своїх позичальників. Не у всіх випадках рішення банків виявляється оптимальним і, внаслідок впливу різних чинників, кредитоспроможність позичальника може згодом знизитися.

Кредитний ризик може бути визначений як невпевненість банку в тому, що позичальник має можливість та наміри виповнити свої зобов`язання у відповідності з термінами і умовами кредитної угоди. Такий стан може бути викликаний:

а) нездатністю позичальника створити адекватний майбутній грошовий потік у зв"язку з непередбачуваними несприятливими змінами у діловому, економічному, політичному оточені, в якому він позичальник;

б) невпевненістю у майбутній вартості та якості (ліквідності та можливості продажу на ринку) застави за кредит.

Таким чином, один з основних ризиків, з яким доводиться мати справу банку - це кредитний ризик або нездатність його контрагента виконувати свої контрактні зобов'язання. Він виникає не тільки відносно кредитів, але і по інших балансових і позабалансових позиціях, таких, як гарантії, акцепти і інвестиції в цінні папери. Банки мали і часто мають серйозні проблеми внаслідок того, що не змогли вчасно ідентифікувати ослаблені активи, створити необхідні резерви для їх списання і при необхідності припинити визнання прибутку від процентів за такими активами.

Одна з основних причин виникнення у банків проблем є надання ними великих кредитів окремому позичальнику або групі пов`язаних між собою позичальників. Це призводить до концентрації кредитного ризику. Великі концентрації ризику виникають також по окремих галузях промисловості, економічних секторах, географічних регіонах тощо.

Чимало проблем у банків виникає внаслідок здійснення ними так званого пов`язаного запозичення, тобто надання кредитів особам або фірмам, пов'язаним з банком через структуру власності, і здатним прямо або непрямо впливати на його діяльність. Оскільки в цих випадках визначення кредитоспроможності позичальника не завжди здійснюється банком досить об'єктивно, цей процес залишити без контролю просто неможливо. Пов`язані між собою сторони включають батьківську організацію банку, основних акціонерів, дочірні компанії, установи (філії, представництва, відділення тощо), директорів і менеджерів. Фірми вважаються пов`язаними між собою і в тих випадках, коли вони контролюються однією і тією групою.

Банківський нагляд Національного банку України постійно здійснює контроль за тим, чи мають банки такі управлінські системи інформації, які дозволяють їх керівництву ідентифікувати концентрації в рамках портфеля, а також за тим, чи виконують банки встановлені пруденційні рамки, що обмежують ризик потенційних збитків від наданих кредитів окремим позичальникам або групам пов`язаних між собою позичальників.

- ризик неплатоспроможності суверенної держави і трансфертний ризик

У доповнення до кредитного ризику міжнародне кредитування включає в себе ризик неплатоспроможності суверенної держави, який, в свою чергу, породжений ризиками, пов'язаними з економічною, соціальною і політичною ситуацією в країні позичальника. Такий "страновий” ризик найбільш наочний при кредитуванні іноземних урядів або їх установ, оскільки подібне кредитування здійснюється, як правило, без надання гарантій, що важливо враховувати при розгляді питання про іноземне кредитування або інвестиції, незалежно від того, чи йде мова про державних або приватних позичальників. “Страновий” ризик іноді дуже значний для деяких банків, прямо чи непрямо зайнятих у зовнішній торгівлі та інвестиціях. Наприклад, банк, клієнтами якого є корпорації данної країни, що активно експортують більшу частину продукції, повинен, оцінюючи кредитоспроможність клієнтів, прийняти до уваги країновий ризик цих фірм.

Крім того, існує ще один компонент ризику неплатоспроможності незалежної держави, який має назву "трансфертний ризик" і виникає в тих випадках, коли зобов'язання позичальника деномініровано не у місцевій валюті. Незалежно від фінансового стану позичальника, можуть виникнути обставини, коли "валюта зобов'язання" просто виявиться для нього недоступною.

- ринковий ризик

Для банків часто виникає ризик втрат за балансовими і позабалансовими позиціями внаслідок коливання ринкових цін. Як правило, завдяки застосуванню міжнародних принципів бухгалтерського обліку, ці ризики досить чітко відбиваються в діяльності банку - чи йде мова про боргові зобов'язання, чи про акції або ж, нарешті, про валютні чи товарні позиції.

Одним з конкретних елементів ринкового ризику є валютний ризик. Банки виступають на валютній біржі як учасники ринку валюти, постійно котируючи ставки своїх клієнтів і займаючи відкриті позиції у різних валютах. Ризик, пов'язаний з валютними операціями, особливо з відкритими позиціями у іноземній валюті, зростає в період нестабільності валютних курсів.

За характером і місцем виникнення валютні ризики поділяють на операційні, трансляційні (бухгалтерські), економічні.

Операційний ризик пов`язаний з торгівельними операціями, а також із грошовими угодами з фінансового інвестування та дивідендних платежів. Цей ризик може виникати під час підписання угод на здійснення платежів або отримання коштів в іноземній валюті в майбутньому.

Трансляційний (бухгалтерський) ризик пов`язаний з переоцінкою активів і пасивів та прибутків закордоннних філій в національну валюту, а також експортом та імпортом інвестицій. Такий вид ризику впливає на показники балансу, звіту про одержані прибутки та збитки після перерахунків сум інвестицій у національну грошову одиницю. Враховувати трансляційний ризик необхідно під час складання бухгалтерської та фінансової звітності. На відміну від операційного, трансляційний ризик не пов`язаний з грошовими потоками чи розмірами сум, які сплачуються. Ризик збитків чи зменшення прибутків також виникає під час складання консолідованих звітів міжнаціональних корпорацій та їхніх іноземних дочірніх компаній і філій. Відповідні показники балансів дочірніх компаній, розраховані в різних національних валютах, перетворюються на провідну валюту консолідованого балансу за місцем розташування материнської компанії.

Найбільш показовим прикладом, який яскраво ілюструє виникнення трансляційної валютної експозиції, є переведення чистих інвестицій іноземної дочірньої компанії до материнської. Під такими інвестиціями розуміють балансову вартість засобів материнської компанії та різницю між загальними активами дочірньої компанії та її зовнішніми зобов`язаннями ( іншим фірмам, окрім материнської, та іншим компаніям банківської групи). Вартість чистих інвестицій, перерахована в національну грошову одиницю країни розташування материнської компанії, збільшується або зменшується відповідно до зміни курсу валют.

Економічний ризик пов`язаний з можливістю втрати банком доходів за майбутніми контрактами через зміну загального економічного стану як країн-партнерів, так і країни, де розташований банк. Насамперед, він обумовлений необхідністю здійснення постійних розрахунків за експортними та імпортними операціями, інтенсивність якіх, у свою чергу, може залежати від коливань валютних курсів.

В свою чергу, економічний ризик розподіляється на два види:

- прямий, коли передбачається зменшення прибутку за майбутніми операціями внаслідок зниження обмінного курсу валют;

- опосередкований (побічний), який пов`язаний з втратою певної частини конкурентоздатності вітчизняних товаровиробників порівняно з іноземними. комерційний банк кредит овердрафт овернайт фондовий ринок

Головним чинником виникнення прямого економічного валютного ризику є майбутні експортно-імпортні угоді або валютні операції. Після підписання угоди (укладання контракту) і до настання терміну сплати за угодою економічний валютний ризик трансформується в операційний.

Опосередкований ризик характеризує можливість виникнення збитків, пов`язаних із зниженням конкурентоздатності вітчизняних компаній в порівнянні з іноземними товаровиробниками та експортерами у зв`язку із зміною валютних курсів, високою валютною собівартістю та відносно низькими цінами на виготовлену продукцію.

- процентний? ризик

Ризик відсоткових ставок пов'язаний з уразливістю фінансової позиції банку до негативного впливу процентних ставок і передбачає ймовірність фінансових втрат банку у зв`язку з мінливістю відсоткових ставок на фінансових ринках. Процентний ризик присутній у позичальників, кредиторів, власників цінних паперів. У сучасних умовах мінливості відсоткових ставок на міжнародних фінансових відсотковий ризик став ризиком номер один у світовій банківській практиці. Він впливає на надходження банку, на економічну вартість його активів, на його зобов'язання і позабалансові інструменти. Цей вид ризику впливає на економічну вартість як його активів, так і на зобов'язання банку і позабалансові інструменти.

Основними видами процентного ризику, яким схильні банки, вважають:

Ризик переоцінки виникає внаслідок тимчасової різниці в термінах платежу (для фіксованої ставки) і переоцінки (для плаваючої ставки) банківських активів, зобов'язань і позабалансових позицій.

Ризик кривої прибутковості, який є наслідком змін крутості і форми кривої прибутковості.

Базисний ризик утворюється внаслідок недосконалості процесу коректування ставок, отриманих і виплачених по різних інструментах, що володіють схожими характеристиками переоцінки.

Опциональність виникає внаслідок явних або непрямих опціонів, закладених у числені види активів банку, його зобов'язання і позабалансові портфелі.

Процентний ризик є звичайним аспектом банківської діяльності. Тим більше слід враховувати, що його надмірний рівень може створити чималу загрозу надходженням банку і його капітальній базі. Управління цим видом ризику набуває важливість, насамперед, для високорозвинених фінансових ринків, де безпосередньо клієнти активно управляють своїм процентним ризиком.

- ризик ліквідності

Ризик ліквідності виникає внаслідок нездатності банку справитися із зменшенням обсягів зобов'язань або фінансувати зростання своїх активів. Не володіючи достатньою ліквідністю, банк не спроможний отримати потрібні йому кошти за рахунок нарощування своїх зобов'язань або шляхом швидкої конверсії своїх активів по розумній вартості, що позначається на прибутковості його операцій. У деяких випадках недостача ліквідності може привести до неплатоспроможності банку.

- операційний ризик

Найбільш важливі види операційного ризику пов`язані із збоями у внутрішньому контролі і корпоративному управлінні. Такі збої можуть спричинити фінансові втрати, викликані помилкою, шахрайством, нездатністю вжиття адекватних дій, або як-небудь інакше нанести збитки інтересам банку (наприклад, через ділерів, співробітників, відповідальних за кредитування або внаслідок дії працівників, що перевищують свої службові повноваження або проводять операції неетично). Інші аспекти операційного ризику включають великі аварії обладнання інформаційних систем або такі явища, як пожежі тощо.

- правовий ризик

Банки схильні до різних форм правового ризику. Він може включати ризик того, що внаслідок неадекватних або неправильних правових порад або документації вартість активів може виявитися нижче, а розмір зобов'язань вище очікуваних.

Крім того, може виникнути ситуації, коли:

чинні закони не спроможні врегулювати правові аспекти проблем, які має банк;

судовий розгляд з участю банку може спричинити за собою більш істотні, ніж спочатку ним очікувалося, наслідки для банківських операцій, що може викликати додаткові витрати для нього або для інших банків;

можуть зазнати змін закони, що стосуються діяльності банків.

Банки особливо схильні до правового ризику в той момент, коли вони тільки приступають до нових видів операцій і коли не встановлено юридичне право контрагента їх проводити.

- ризик репутації

Ризик репутації є наслідком операційних прорахунків, нездатності виконувати відповідні закони, положення тощо. Ризик репутації має особливу небезпеку для банків, оскільки сам характер банківських операцій передбачає наявність довіри з боку вкладників, кредиторів і інших учасників фінансового ринку.

- ризик втрати депозитної бази

Основним побоюванням банків є вразливість у разі кризи ліквідності, пов`язаної із значним достроковим зняттям депозитів, оскільки останні становлять найбільш значну частину залучених коштів. Тому банки постійно зобов`язані дбати про свою депозитну базу. Кожний з них здійснює заходи щодо цього, зокрема здійснює диференціацію умов залучення депозитів, надає додаткові послуги, підвищує договірні гарантії для вкладника.

Проте власних заходів банків для досягнення поставленої мети - безпечного для вкладників залучення депозитів - явно недостатньо. Про це з усією очевидністю свідчить той факт, що у структурі грошової маси, яка перебуває нині в обігу в Україні, готівка перевищує обсяги безготівкових коштів, що обліковуються на рахунках банків. Тому в Україні конче необхідно створити надійну, життєздатну систему гарантування депозитів, яка сприятиме вирішенню одночасно кількох проблем:

- значного зменшення ризику кризи банківської системи внаслідок втрати ліквідності банками;

- одночасного зняття грошей з банківських депозитів;

- захисту вкладників у разі банкрутства банків;

- підвищення ефективності управління банківським сектором економіки і збільшення обсягів кредитних ресурсів банків внаслідок зростання депозитної бази;

- поліпшення структури грошової маси.

7. Характеристика лізингових послуг банку

При віднесенні лізингу до фінансового чи оперативного слід керуватися чинним законодавством України.

Лізинг основних засобів вважається фінансовим лізингом, якщо за угодою виконується одна з умов:

- право власності на основні засоби переходить від лізингодавця до лізингоодержувача по закінченні дії лізингової угоди;

- термін дії угоди поширюється на основну частину (не менш як 60 %) корисного строку служби основних засобів.

За інших обставин лізинг вважається оперативним.

У разі як фінансового, так і оперативного лізингу основні засоби протягом строку дії угоди лишаються власністю лізингодавця.

Об'єктом лізингу є матеріальні цінності, що належать до основних засобів лізингодавця або придбані на замовлення лізингоодержувача.

Умови лізингу визначаються лізинговою угодою та чинним законодавством України. В угоді слід зазначати:

- об'єкт лізингу;

- термін лізингу;

- ринкову вартість основних засобів;

- строк проведення платежів та їх розмір;

- фактичну процентну ставку лізингу (якщо ринкова вартість процентної ставки більша за теперішню вартість мінімальних лізингових платежів із урахуванням процентної ставки, що прирощується);

- процентну ставку лізингоодержувача, що прирощується (у протилежному випадку);

- умови переоцінювання вартості об'єкта лізингу згідно із законодавством;

- право власності на майно після закінчення терміну лізингу;

- інше.

У договорі з фінансового лізингу наводиться й графік лізингових платежів так, щоб сума сальдо зобов'язань лізингоодержувача дорівнювала меншій із двох сум -- теперішній вартості (обчислюється з урахуванням процентної ставки лізингоодержувача, що прирощується) або ринковій вартості об'єкта, яку зазначено в договорі:

Дата платежу	Сума платежу	Сума нарахованих процентів	Сума зменшення зобов'язань	Сума сальдо зобов'язань
1	2	3	4	5

Передання об'єкта лізингу здійснюється у строки і на умовах, визначених договором лізингу.

Строк лізингу -- це незмінний строк, на який лізингоодержувач уклав угоду на лізинг основних засобів. Можливе продовження строку лізингу, про що слід зробити спеціальне застереження на початку дії лізингової угоди.

На початку дії лізингу ставиться й така умова: якщо лізингоодержувач забажає викупити основні засоби за очікуваною ціною, котра буде нижчою за ринкову вартість на день купівлі, то мінімальні лізингові платежі мають включати в себе і плату за викуп основних засобів, отриманих у лізинг.

Лізингоодержувач щомісяця сплачує лізингодавцю певну суму за використання майна у вигляді лізингової плати.

Лізингова плата включає в себе суму частини вартості об'єкта лізингу; суму, сплачувану як проценти за залучений кредит для придбання майна за договором лізингу; винагороду; інші витрати лізингодавця, які передбачені договором лізингу.

Лізингові платежі як у балансі лізингоодержувача, так і в балансі лізингодавця мають поділятися на процентні платежі за позиками та платежі за основною сумою непогашеної заборгованості.