Основи страхування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

РОЗДІЛ 1. Правові основи страхування

РОЗДІЛ 2. Вимоги до форми договору страхування

РОЗДІЛ 3. Умови та порядок здійснення страхової виплати

РОЗДІЛ 4. Підстави, порядок та наслідки припинення договору страхування

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

страхування договір виплата

Страхування - одна з найдавніших категорій суспільних відносин. Зародившись у період розкладання первіснообщинного строю, воно поступово стало неодмінним супутником суспільного виробництва. Початковий зміст розглянутого поняття зв'язаний із словом “страх”. Власники майна, вступаючи між собою у виробничі відношення, випробували страх за його цілість, за можливість знищення або втрати в зв'язку зі стихійними лихами, пожежами, грабежами й іншими непередбаченими небезпеками економічного життя.

Ризикований характер суспільного виробництва - головна причина занепокоєння кожного власника майна і товаровиробника за своє матеріальне благополуччя. На цьому грунті закономірно виникнула ідея відшкодування матеріального збитку шляхом солідарної його розкладки між зацікавленими власниками майна. Якби кожний окремо узятий власник спробував відшкодувати збиток за свій рахунок, то він був би змушений створювати матеріальні або грошові резерви, рівні по розмірі вартості свого майна, що природно, руйновано.

Тим часом життєвий досвід, заснований на багаторічних спостереженнях, дозволив зробити вивід про випадковий характер настання надзвичайних подій і нерівномірності нанесення збитку. Було замічено, що число зацікавлених господарств, часто бувають більше числа постраждалих від різних небезпек. За таких умов солідарна розкладка збитку між зацікавленими господарствами помітно згладжує наслідку стихії й інших випадків.

При цьому чим більша кількість господарств бере участь у розкладу збитку, тим менша частка засобів доводитися на частку одного учасника. Так виникнуло страхування, сутність якого складає солідарна замкнута розкладка збитку.

РОЗДІЛ 1. Правові основи страхування

Страхові послуги в сучасних ринкових умовах широко представлені численними страховими організаціями. Звичайно, існує й попит на такі послуги, оскільки страхування за своєю суттю надає гарантії відновлення порушених майнових інтересів у випадку настання непередбачуваних подій, звільняючи таким чином особу від витрат на відшкодування збитків

Відносини зі страхування на правовому рівні регулюються, перш за все, Цивільним кодексом України та Законом України «Про страхування» від 07.03.96 р. № 85/96-ВР (далі - Закон про страхування). Крім цих нормативно-правових актів та постанов КМУ, страхування регулюється відповідними актами міністерств та інших державних органів виконавчої влади. Також слід звернути увагу на функціонування у цій галузі спеціального контролюючого органу - Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України (далі - Держфінпослуг), яка, відповідно до законодавчо визначених повноважень, здійснює державне регулювання і нагляд за діяльністю страхових компаній та страхових брокерів.

Основним документом у сфері страхових послуг є, безумовно, Закон про страхування. Статтею 1 Закону визначено поняття страхування (вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів). Для узаконення відносин зі страхування необхідно укласти відповідний договір.

Визначення поняття договору страхування передбачено і ЦКУ, і Законом про страхування, причому істотних розбіжностей між ними немає. Зокрема Кодексом встановлено, що за цим договором одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Предметом договору можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з:

1) життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування);

2) володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування);

3) відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Законом про страхування визначено аналогічну норму, але при цьому вказується, що ці майнові інтереси є об'єктами страхування, а не предметом.

Слід зазначити, що в страхуванні застосовується дуже специфічна термінологія, яка іноді може бути не зовсім зрозумілою. Зважаючи на це, наведемо найбільш уживані в договорах страхування терміни. Страховий ризик - це певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання; страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі; страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик, відповідно до умов страхування, зобов'язаний здійснити виплату при настанні страхового випадку; страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку; страхове відшкодування -страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку; франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування; страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) - плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику згідно з договором страхування; страховий тариф - ставка страхового внеску з одиниці страхової суми за визначений період страхування.

Страхування в Україні може бути як добровільним, так і обов'язковим. Відмінність обов'язкового страхування (ст. 7 Закону про страхування) від добровільного (ст. 6 цього Закону) полягає в тому, що зобов'язання укласти договір обов'язкового страхування виникає на підставі закону, незалежно від волі його учасників. В Україні налічується близько 40 видів обов'язкового страхування, а кількість видів добровільного взагалі не обмежена законодавством.

З визначення договору страхування стає зрозумілим, що цей договір є двостороннім - укладається між страхувальником та страховиком. Страхувальниками є юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали із страховиками договори страхування. Страховиками визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно із Законом України «Про господарські товариства» від 19.09.91 р. № 1576-XII, з урахуванням особливостей, передбачених Законом про страхування, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Отже, в Україні не передбачена діяльність страховиків у вигляді товариств з обмеженою відповідальністю, які є найпоширенішим видом господарських товариств. Також законодавство вимагає, що страхова діяльність в Україні має здійснюватися виключно страховиками, які є резидентами України.

Особливості правовідносин із залученням державних коштів викладені у статті 2 вказаного Закону. Зокрема, законодавством України може бути визначено уповноважених страховиків для здійснення тих чи інших видів страхування, у разі якщо здійснення тих чи інших правовідносин передбачає використання бюджетних коштів, валютних резервів держави, гарантій Кабінету Міністрів України. Обов'язковою умовою для визначення уповноважених страховиків має бути проведення відкритого тендера з оприлюдненням у засобах масової інформації його умов і результатів та участь представників добровільних об'єднань страховиків. В інших випадках забороняється уповноважувати страховиків здійснювати окремі види страхування з боку держави. Ця норма Закону набула чинності лише в 2001 році. Але на сьогодні законодавством не визначено переліку уповноважених страховиків на здійснення окремих видів страхування відповідно до вказаного пункту Закону.

РОЗДІЛ 2. Вимоги до форми договору страхування

Згідно зі статтею 981 ЦКУ договір має укладатися суворо в письмовій формі, а також може укладатися шляхом видачі страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката). У разі недодержання письмової форми такий договір є нікчемним. Слід нагадати, що основна ознака нікчемного правочину полягає в тому, що він є недійсним за законом, навіть без визнання його таким у суді. В свою чергу, судом договір має бути визнаний недійсним у разі, якщо його укладено після настання страхового випадку або об'єктом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації.

Досить цікавим з точки зору права є визначення моменту набуття чинності договором страхування. Так, статтею 983 ЦКУ встановлено, що таким моментом є внесення страхувальником першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором. Аналогічне правило передбачено частиною третьою статті 18 Закону про страхування.

Як відомо, будь-який договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди за усіма істотними його умовами. Проте щодо них в законодавстві існують деякі розбіжності. Зокрема, статтею 982 ЦКУ визначено, що істотними умовами договору страхування є:

* предмет договору;

* страховий випадок;

* розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума);

* розмір страхового платежу і строки його сплати;

* строк договору;

* інші умови, визначені актами цивільного законодавства.

До умов, визначених актами цивільного законодавства, можна віднести умови, які повинні бути визначені у договорі відповідно до статті 16 Закону про страхування. За цією нормою договір повинен містити: назву документа, назву та адресу страховика, прізвище, ім'я, по батькові або назву страхувальника та застрахованої особи, їх адреси та дати народження, прізвище, ім'я, по батькові, дату народження або назву вигодонабувача та його адресу, зазначення об'єкта страхування, розмір страхової суми за договором страхування іншим, ніж договір страхування життя, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат за договором страхування життя, перелік страхових випадків, розміри страхових внесків (платежів, премій) і строки їх сплати, страховий тариф (страховий тариф не визначається для страхових випадків, для яких не встановлюється страхова сума), строк дії договору, порядок зміни і припинення дії договору, умови здійснення та причини відмови у страховій виплаті, права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору, інші умови за згодою сторін, підписи сторін. Отже, слід керуватися переліком істотних умов за ЦКУ, доповнюючи його, при можливості, умовами, визначеними Законом про страхування. Проте необхідно зважити на те, що деякі з умов цього Закону не є насправді істотними: наприклад, якщо не наведено назви договору («договір страхування») або не вказано дати народження страхувальника, навряд чи можна вважати такий договір неукладеним.

Закон про страхування, при укладенні договорів страхування, зобов'язує дотримуватись не тільки вимог чинного законодавства, а й правил страхування, які розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають реєстрації при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування. Правила страхування повинні містити перелік об'єктів страхування, порядок визначення розмірів страхових сум та (або) страхових виплат, страхові ризики, виключення із страхових випадків і обмеження страхування, строк та місце дії договору, порядок його укладення, права та обов'язки сторін, дії страхувальника у разі настання страхового випадку, перелік документів, що підтверджують таке настання та розмір збитків, порядок і умови здійснення страхових виплат, строк прийняття рішення про здійснення або відмову в їх здійсненні, причини відмови у страховій виплаті або виплаті страхового відшкодування, умови припинення договору страхування, порядок вирішення спорів, страхові тарифи за договорами страхування іншими, ніж договори страхування життя, страхові тарифи та методику їх розрахунку за договорами страхування життя, особливі умови. Отже, для захисту своїх прав страхувальнику бажано ознайомитись з правилами страхування та при укладенні договору звірити його відповідність цим правилам.

Також законодавством передбачено можливість здійснення співстрахування та перестрахування. Співстрахування передбачається у разі страхування об'єкта за одним договором та за згодою страхувальника кількома страховиками. При цьому в такому договорі повинні міститися умови, що визначають права і обов'язки кожного страховика. Проте перестрахування стосується лише страховика, який страхує ризик виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика на визначених договором умовах. При цьому в законодавстві є певні обмеження щодо здійснення перестрахування у страховика-нерезидента.

Зміст договору страхування включає права та обов'язки сторін. Так, обов'язки страховика визначені статтею 20 Закону про страхування та статтею 988 ЦКУ. Останньою статтею визначено, що страховик зобов'язаний:

1) ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування;

2) протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати страхувальникові;

3) у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором. Страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором;

4) відшкодувати витрати, понесені страхувальником у разі настання страхового випадку з метою запобігання або зменшення збитків, якщо це встановлено договором;

5) за заявою страхувальника, у разі здійснення страховиком заходів, що зменшили страховий ризик, або у разі збільшення вартості майна, переукласти з ним договір страхування;

6) не розголошувати відомостей про страхувальника та його майновий стан, крім випадків, встановлених законом.

Обов'язки страхувальника також не суперечливі, якщо порівнювати ЦКУ та Закон про страхування. За законодавством страхувальник зобов'язаний:

1) своєчасно вносити страхові платежі (внески, премії) у розмірі, встановленому договором;

2) при укладенні договору страхування:

* надати страховикові інформацію про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-які зміни страхового ризику;

* повідомити страховика про інші договори страхування, укладені щодо об'єкта, який страхується. Якщо страхувальник не повідомив страховика про те, що об'єкт уже застрахований, новий договір страхування є нікчемним;

3) вживати заходів щодо запобігання збиткам, завданим настанням страхового випадку, та їх зменшення;

4) повідомити страховика про настання страхового випадку у строк, встановлений договором.

Слід зазначити, що переліки обов'язків як страховика, так і страхувальника не є вичерпними: договором можуть встановлюватися й інші обов'язки.

РОЗДІЛ 3. Умови та порядок здійснення страхової виплати

Здійснення страхових виплат проводиться страховиком згідно з договором або законодавством на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у визначеній ним формі. Слід пояснити, що, відповідно до законодавства, аварійні комісари - це особи, які займаються визначенням причин настання страхового випадку та розміру збитків. При цьому страховик та страхувальник мають право залучити за свій рахунок аварійного комісара до розслідування обставин страхового випадку.

Але ці два документи (заява страхувальника і страховий акт) не завжди можуть бути підставою для отримання страхової виплати. Страховим законодавством встановлено перелік випадків, коли страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати. Отже, підставою для відмови може бути:

1) навмисні дії страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, якщо вони були спрямовані на настання страхового випадку, крім дій, пов'язаних із виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, вчинених у стані необхідної оборони (без перевищення її меж), або щодо захисту майна, життя, здоров'я, честі, гідності та ділової репутації;

2) вчинення страхувальником або особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку;

3) подання страхувальником завідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування або про факт настання страхового випадку;

4) одержання страхувальником повного відшкодування збитків за договором майнового страхування від особи, яка їх завдала;

5) несвоєчасне повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків;

6) наявності інших підстав, встановлених законом.

Але умовами договору страхування можуть бути передбачені інші підстави для відмови у здійсненні страхових виплат, які не суперечать законодавству України.

Рішення про відмову у страховій виплаті приймається страховиком у строк, не більший передбаченого правилами страхування, та повідомляється страхувальнику в письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови. Таку відмову може бути оскаржено страхувальником у судовому порядку. Проте слід зважити, що негативний фінансовий стан страховика не може бути підставою для відмови у виплаті страхових сум (їх частин) або відшкодування.

РОЗДІЛ 4. Підстави, порядок та наслідки припинення договору страхування

Відповідно до статті 997 ЦКУ договір страхування припиняється у випадках, встановлених договором та законом. Такі випадки визначено статтею 28 Закону про страхування, згідно з якою договір припиняється та втрачає чинність за згодою сторін або у разі:

1) закінчення строку його дії;

2) виконання страховиком зобов'язань перед страхувальником у повному обсязі;

3) несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором строки. При цьому договір вважається достроково припиненим у випадку, якщо перший (або черговий) страховий платіж не був сплачений за письмовою вимогою страховика протягом десяти робочих днів з дня пред'явлення такої вимоги страхувальнику, якщо інше не передбачено умовами договору;

4) ліквідації страхувальника - юридичної особи або смерті страхувальника-громадянина чи втрати ним дієздатності, за винятком випадків, передбачених цим Законом;

5) ліквідації страховика у порядку, встановленому законодавством України;

6) прийняття судового рішення про визнання договору страхування недійсним;

7) в інших випадках, передбачених законодавством України або договором страхування.

Якщо страховик або страхувальник бажає скористатися своїм правом відмовитися від договору (достроково припинити його дію), він зобов'язаний повідомити другу сторону про свій намір не пізніше як за 30 днів до припинення договору, якщо інше не встановлено договором.

У разі дострокового припинення дії договору:

* за вимогою страхувальника страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору, з відрахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування, що були здійснені за цим договором. Якщо вимога страхувальника обумовлена порушенням страховиком умов договору, то останній повертає страхувальнику сплачені ним страхові платежі повністю;

* за вимогою страховика страхувальнику повертаються повністю сплачені ним страхові платежі. Якщо така вимога обумовлена невиконанням страхувальником умов договору, то страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору, з вирахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування, що були здійснені за цим договором. У будь-якому випадку не допускається повернення коштів готівкою, якщо платежі було здійснено в безготівковій формі.

Не є таємницею, що страхові компанії часто необґрунтовано відмовляють у виплаті страхувальникові (вигодонабувачу) страхового відшкодування за договором. У цьому разі у страхувальника є кілька варіантів вирішення справи:

1. Він може звернутися зі скаргою до Держфінпослуг.

Відповідно до статті 35 Закону про страхування державний нагляд за страховою діяльністю здійснюється уповноваженим державою органом з метою дотримання вимог законодавства України про страхування, ефективного розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків та захисту інтересів страхувальників. Держфінпослуг, крім того, має сильні засоби впливу на нечесного страховика, зокрема, відповідно до статті 37 вказаного Закону, він має право:

1) одержувати в установленому порядку від страховиків звітність про страхову діяльність, інформацію про їх фінансовий стан та необхідні пояснення щодо звітних даних, а від підприємств, установ (у тому числі банків), організацій і громадян - інформацію для виконання покладених на нього завдань;

2) проводити перевірку щодо правильності застосування страховиками законодавства України про страхову діяльність і достовірності їх звітності за показниками, що характеризують виконання договорів страхування, не частіше одного разу на рік призначати проведення за рахунок страховика додаткової обов'язкової аудиторської перевірки з визначенням аудитора;

3) видавати приписи страховикам про усунення виявлених порушень вимог законодавства про страхову діяльність, а у разі їх невиконання зупиняти чи обмежувати дію ліцензій цих страховиків до усунення виявлених порушень або приймати рішення про відкликання ліцензій та виключення з державного реєстру страховиків (перестраховиків);

4) проводити тематичні перевірки діяльності страховика для підтвердження фактів, викладених у скаргах, заявах, зверненнях страхувальників, достовірності показників звітності, виконання вимог раніше наданих приписів, за дорученням правоохоронних органів або органів державної влади, зустрічні перевірки достовірності і правильності укладених договорів страхування та перестрахування та у разі надходження інформації від страхувальників про порушення;

5) одержувати від страхових та перестрахових брокерів установлену звітність про їх діяльність та інформацію про укладені договори, а також необхідні пояснення щодо цих даних;

6) видавати приписи страховим посередникам про усунення виявлених порушень законодавства, а у разі їх невиконання приймати рішення про виключення страхового або перестрахового брокера з державного реєстру страхових та перестрахових брокерів;

7) одержувати в установленому порядку від аварійних комісарів інформацію, необхідну для виконання покладених на нього завдань, у тому числі інформацію про обставини і причини настання страхового випадку та заподіяну шкоду;

8) створювати комісії та робочі групи для проведення перевірок діяльності страховиків та страхових посередників;

9) здійснювати контроль за достовірністю та повнотою інформації, що надається учасниками страхового ринку;

10) одержувати безоплатно від органів виконавчої влади інформацію та статистичну звітність, необхідну для виконання покладених на нього завдань;

11) звертатися до суду з позовом про скасування державної реєстрації страховика (перестраховика) або страхового посередника у випадках, передбачених законом.

Отже, цих повноважень Держфінпослуг цілком достатньо, щоб при бажанні переконати страховика виконати вимоги закону. Але якщо звернення до цього органу не привело до бажаних результатів, страхувальникові (вигодонабувачу) слід використати інший спосіб захисту своїх прав.

2. Звернення з позовною заявою до суду.

Страхувальник має право на звернення до суду в разі відмови страхової компанії виплатити страхове відшкодування. Залежно від того, чи є страхувальник юридичною (суб'єктом підприємницької діяльності) або фізичною особою, слід звертатися до господарського або місцевого суду. В обох випадках предмет позову буде однаковий - стягнення зі страхової компанії страхового відшкодування у певній сумі. Крім цього, відповідальність страховика за несвоєчасне здійснення страхового відшкодування передбачена практично кожним договором страхування, а також статтею 20 Закону про страхування, відповідно до якої страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору. Отже, поряд із вимогою про стягнення страхового відшкодування доцільно висунути вимогу про стягнення пені (штрафу) зі страховика. Слід зазначити, що в будь-якому випадку для вдалого захисту своїх прав необхідно дотримуватися основних страхових правил. По-перше, страхувальник повинен мати необхідні документи, що підтверджують настання страхового випадку, а по-друге, звернення страхувальника після настання страхового випадку до страхової компанії має бути саме в термін, встановлений договором.

Окремими позовними вимогами до страхової компанії можуть бути вимоги про відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Відповідно до статті 1167 ЦКУ моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Наприклад, підставою для відшкодування такої шкоди фізичній особі в більшості випадків може бути незаконна відмова страховика виплатити страхове відшкодування, у зв'язку з чим позивачу було спричинено моральну шкоду або інші втрати немайнового характеру.

Крім цього, на практиці трапляються вимоги про визнання договору страхування недійсним (наприклад, якщо договір укладено після настання страхового випадку або якщо об'єктом договору є майно, яке підлягає конфіскації на підставі судового вироку або рішення, що набуло законної сили). Але слід мати на увазі, що якщо за договором не був внесений перший страховий платіж, то такий договір не може бути визнаний недійсним. Це підтверджується судовою практикою, зокрема, постановою Вищого господарського суду України від 12.05.2004 р. № 74/19-02/22/12-03. За цією справою позивач (страховик) вимагав від відповідача (страхувальника) сплати страхових внесків, на що відповідач зреагував зустрічним позовом про визнання договору страхування недійсним. Суд дійшов висновку, що на момент укладення договору страхувальник протягом двох років не сплачував страхових внесків, що, згідно зі статтею 18 Закону про страхування (договір набуває чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором), свідчить про ненабуття чинності договором. Зважаючи на це, суд не задовольнив вимогу сторони про визнання договору недійсним (оскільки не може бути визнаний недійсним договір, який з правової точки зору не існує) та вимогу іншої сторони про стягнення страхових внесків.

Окреме місце в судовій практиці займають спори, пов'язані з державним соціальним страхуванням. Це питання висвітлюється, зокрема, у листі Київського апеляційного господарського суду «Узагальнення судової практики вирішення спорів за участю: Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування» від 01.09.2004 р. та в оглядовому листі Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку Вищим господарським судом України)» від 05.05.2005 р. № 01-8/775. Але слід запобігти можливій помилці щодо застосування страхового законодавства за цими справами. Річ у тому, що відповідно до преамбули Закону про страхування дія цього Закону не поширюється на державне соціальне страхування. Питання державного соціального страхування (до складу якого входять пенсійне та медичне страхування, а також у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання та страхування від безробіття) регулюються Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14.01.98 р. № 16/98-ВР та іншими нормативно-правовими актами, прийнятими з метою деталізації норм цього Закону.

Висновок

У умовах сучасного товариства страхування перетворилося в загальний універсальний засіб страхового захисту усіх форм власності, прибутків і інших інтересів підприємств, організацій, фермерів, орендарів, громадян.

Термін “страхування”, що виражає перерозподільні відношення, із приводу відшкодування збитку, варто відрізняти від інших значеннєвих значень цього слова. Зокрема, вираження “страхування” (страховка, підстрахування) іноді вживається в значенні підтримки в якій справі, гарантії удачі в чим-небудь, забезпечення безпеки людей при проведенні небезпечних робіт, при виступах гімнастів і акробатів, а також запасу тривкості і надійності споруджень і механізмів і т.д. У даному випадку цей термін вживається в значенні інструмента відшкодування збитку.

Перерозподільні відносини, властиві страхуванню, звязані , з одного боку, із формуванням страхового фонду за допомогою заздалегідь фіксованих страхових платежів, з іншого боку - із відшкодуванням збитку з цього фонду учасникам страхування. Оскільки зазначені перерозподільні відношення звязані з рухом грошової форми вартості, економічна категорія страхування є складовою частиною категорії фінансів. Специфічність фінансових відношень при страхуванні перебуває в ймовірному характері цих відношень. Імовірність збитку лежить в основі побудови страхових платежів, за допомогою яких формується страховий фонд. Використання засобів страхового фонду вимушено з настанням і наслідками страхових випадків.

Специфічні страхові відношення є об'єктом страхової науки. Ця наука висвітлює фундаментальні теорії страхування, що охоплюють розгляд його економічної сутності, функції, ролі і сфери застосування в сучасному товаристві. Вона вивчає зміст найважливішої страхової термінології, класифікацію страхування й організаційні принципи побудова системи страхових організацій, методику числення страхових тарифів; висвітлює найважливіші умови кожного виду страхування, методику визначення збитку і страхового відшкодування збитку, економічного аналізу і планування страхових операцій, питання перестрахування.

Список використаних джерел

1. Закон України "Про страхування".

2. Базилевич В. Д., Базилевич К. С. Страхова справа. -- К.: Товариство "Знання", КОО, 2002. - 203 с.

3. Шиминова М.Я. Страхование: история, действующее законодательство, перспективы. -- М.: Наука, 1989.

4. Плиса В. И. Основні страхові поняття і терміни: Довідник. -- Львів: Видавничий центр ЛДУ ім. Івана Франка, 1999. -- 64 с.

5. Порядок видачі свідоцтва про загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2000 р. №1306// Все про бухгалтерський облік. - 2001. - №40 (586). - С. 22-23.

Размещено на Allbest.ru