Економічні основи функціонування ринку банківських послуг в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Загальні основи операцій банків з розрахунково-касовоГО обслуговування клієнтів.

2. Ведення розрахунків клієнтів.

3. Безготівкові міжгосподарські розрахунки .

4. Розрахунки з використанням пластикових карток.

5. Касові операції.



ВСТУП

Банк - фінансовий посередник, який виконує комплекс базових операцій, які в сукупності представляють закінчений процес посередництва. Будучи самостійними суб'єктами грошового ринку, банки виконують певні економічні функції, в яких конкретизується їх сутність та призначення.

Комерційні банки відносяться до особливої категорії ділових підприємств. Вони залучають капітали, заощадження населення та інші вільні грошові кошти, які вивільняються у процесі господарської діяльності та надають їх у тимчасове користування іншим економічним агентам, які потребують додатковий капітал.

Існує певний базовий набір послуг, без якого банк не може нормально існувати та функціонувати [19].

До таких констатуючих операцій банка відносяться:

а) прийом депозитів;

б) здійснення грошових платежів;

в) видача грошових кредитів.

Саме на виконанні цих функцій і створюється той фундамент, на якому розвивається робота банку.

Розрахунково-касове обслуговування - надання банком клієнту на підставі укладеного між ними договору послуг, які пов'язані з переказом коштів з/на рахунку/ок цього клієнта, видачею йому грошей у готівковій формі, а також здійсненням інших операцій, передбачених договором, форму та зміст якого банк розробляє самостійно.

Оскільки важко недооцінити масштабність даних операцій в банківській діяльності та актуальність питання щодо можливості вдосконалення проведення даних операцій, була обрана тема курсової роботи «Організація розрахунково-касових операцій банків».

Метою роботи є ознайомлення з теоретичними основами та аналіз розрахунково-касових операцій на прикладі діючого банку. Виходячи з поставленої мети, були визначені наступні задачі:

а) ознайомитись з видами банківських рахунків та особливостями їх обслуговування;

б) засвоїти форми та види безготівкових розрахунків;

в) з'ясувати механізм здійснення міжбанківських розрахунків;

г) зрозуміти порядок функціонування системи готівково-грошового обігу в банках.

Об'єктом дослідження було обрано Публічне акціонерне

Товариство «Всеукраїнський Акціонерний Банк»



1. Загальні основи операцій банків з розрахунково-касового обслуговування клієнтів

Банк здійснює розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів на підставі відповідних договорів і своїх внутрішніх правил здійснення безготівкових розрахунків, якщо ці правила відповідають вимогам нормативно-правових актів. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися коштами на власний розсуд.

Для забезпечення виконання однієї зі своїх найважливіших функцій - розрахунково-платіжної, комерційні банки здійснюють різноманітні посередницькі операції, пов'язані з обслуговуванням руху грошових коштів клієнтів.

Основною передумовою проведення цих операцій є необхідність відкриття банками рахунків клієнтам у національній та іноземній валютах.

Власниками рахунків в українських банках можуть бути:

а) юридичні особи;

б) фізичні особи суб'єкти підприємницької діяльності;

в) філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи підприємств юридичних осіб;

г) виборчі фонди (політичні партії, блоки партій та кандидатів у депутати);

д) представництва юридичних осіб-нерезидентів;

е) іноземні інвестори;

ж) фізичні особи [3].

Комерційні банки відкривають та обслуговують в національній валюті рахунки таких типів [20]:

а) поточні;

б) депозитні (вкладні);

в) поточні бюджетні рахунки.

Клієнти мають право вільного вибору банку для відкриття власного рахунка (за умови згоди на це самого банку) [3].

Поточні рахунки в національній валюті банки відкривають підприємствам усіх видів та форм власності, їх відокремленим підрозділам, представництвам фірм-нерезидентів, фізичним особам для приймання і зберігання їхніх власних грошових коштів та для здійснення всіх розрахунково-касових операцій з ними. До поточних належать також карткові рахунки, за якими здійснюються операції за платіжними картками.

Депозитні (вкладні) рахунки в національній валюті відкриваються підприємствам, їх відокремленим підрозділам, фізичним особам на підставі депозитного договору, укладеного між банком і його клієнтом на певний строк.

Відкриття бюджетних рахунків здійснюється на підставі дозволів, які видаються фінансовими органами розпорядниками бюджетних коштів, а також заяви клієнта про відкриття рахунку, картки зі зразками підписів осіб розпорядників рахунків та відбитком печатки. Якщо даний клієнт має в цій установі банку поточний рахунок, то бюджетний рахунок йому може бути відкритий лише на підставі заяви без подання інших документів. Бюджетні рахунки відкриваються підприємствам (їх відокремленим підрозділам), військовим частинам, установам та організаціям, яким виділяються кошти за рахунок державного та місцевих бюджетів для цільового їх використання.

У разі відкриття (закриття) усіх видів рахунків (крім рахунків фізичних осіб та іноземних офіційних представництв) комерційний банк зобов'язаний повідомити про це податковий орган за місцем реєстрації власника рахунка протягом 3 робочих днів з дня відкриття або закриття рахунка (включаючи цей день). Таке повідомлення надсилається також до Національного банку України для включення до зведеного електронного реєстру власників рахунків.

На сьогодні немає обмежень щодо кількості банківських рахунків, які можуть відкривати вказані особи. Водночас у разі відкриття двох і більше поточних рахунків власник рахунка суб'єкт підприємницької діяльності протягом трьох робочих днів з дня відкриття наступного рахунка визначає один з рахунків як основний, на якому обліковується заборгованість, що списується у беззаперечному порядку, і повідомляє номер цього рахунка податковому органу за місцем своєї реєстрації та банкам, в яких відкриті додаткові рахунки. У свою чергу банки, в яких відкриваються додаткові рахунки, протягом 3 робочих днів крім податкових органів повідомляють також установу банку, в якій відкрито основний рахунок, про відкриття додаткових рахунків.

Національний банк України встановив окремий порядок відкриття і ведення рахунків у національній валюті іноземним організаціям та установам.

Встановлено певний порядок функціонування цих рахунків щодо операцій із зарахування та списання грошових коштів.

Грошовий оборот незмінно поділяється на дві нерівні частини:

Кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів.

VAB Банк пропонує широкий спектр послуг з розрахунково-касового обслуговування для клієнтів середнього та малого бізнесу в національній та іноземній валютах, як на території України, так и за її межами.

В залежності від сфери діяльності, запланованих оборотів та залишків на поточних рахунках , VAB Банк пропонує клієнту на вибір один з тарифних пакетів для свого бізнесу:

а) «Підприємець»

б) «Оптимальний»

Пакет «Підприємець» призначений для клієнтів фізичних осіб (підприємців).

Переваги:

а) відкриття поточного рахунку (мультивалютного) -- 80 грн;

б) плата за щомісячне обслуговування рахунку по СКБ -- 75 грн;

в) плата за щомісячне обслуговування рахунку по СКБ в режимі перегляду операцій -- 40 грн;

г) переказ коштів в іноземній валюті -- $ 25 «звичайний»;

д) зарахування безготівкових коштів -- безкоштовно;

е) платежі в системі VAB Банку -- безкоштовно;

ж) комісія за видачу готівки -- 0,7% від суми;

з) нарахування відсотків на залишок по поточному рахунку з щоквартальною виплатою в національній валюті - 2% річних по середньому за квартал.

Пакет «Оптимальний» передбачений для клієнтів фізичних осіб - підприємців та юридичних осіб сегменту малого та середнього бізнесу.

Переваги:

а) відкриття поточного рахунку (мультивалютного) - 80 грн;

б) банківське розрахункове обслуговування рахунку - 80 грн.;

в) при відсутності операцій по рахунку - плата не стягується;

г) платежі в національні валюті за межі VAB Банку - 2 грн. (операційний час в межах залишку на ранок);

д) комісія за видачу іноземної валюти - 0,6% від суми (при сумі понад $ 10 тис.);

е) зарахування безготівкових коштів - безкоштовно;

ж) платежі в системі VAB Банку - безкоштовно;

з) нарахування відсотків на залишок по поточному рахунку в національній валюті з щоквартальною виплатою - 10% річних по найменшому за квартал.

За бажанням, Клієнт може легко змінити тарифний пакет на більш оптимальний.

2. Ведення рахунків клієнтів

Ведення банками рахунків клієнтів є необхідною передумовою та важливою складовою їх розрахунково-касового обслуговування. Весь процес ведення рахунків умовно можна розділити на три стадії: відкриття, обслуговування, закриття рахунків.

Відкриття рахунків. Для зберігання грошових коштів та здійснення всіх видів операцій банки відкривають своїм клієнтам кілька видів рахунків: поточні, депозитні (вкладні), бюджетні. Перші два види рахунків можуть відкриватися в національній та іноземній валюті, а останній тільки в національній.

Банки відкривають рахунки у національній валюті для таких груп клієнтів:

а) юридичні особи та фізичні особи це суб'єкти підприємницької діяльності, резиденти, зареєстровані в установленому порядку;

б) філії, представництва, відділення, інші відокремлені підрозділи підприємств-резидентів, зареєстровані в установленому порядку;

в) представництва юридичних осіб-нерезидентів, іноземні інвестори;

г) фізичні особи (резиденти та нерезиденти).

У веденні рахунків цих чотирьох груп клієнтів є як спільні риси, так і певні відмінності, передбачені чинними нормативними актами Національного банку України. Установи банків та їхні клієнти при веденні рахунків повинні чітко дотримуватися вимог указаних нормативних актів.

Поточні рахунки в національній валюті банки відкривають підприємствам усіх видів та форм власності, їх відокремленим підрозділам, представництвам фірм-нерезидентів, фізичним особам для приймання і зберігання їхніх власних грошових коштів та для здійснення всіх розрахунково-касових операцій з ними. Ці рахунки найчастіше використовуються у банківській практиці, за ними здійснюється переважна частина міжгосподарських платежів, що проходять через банківську систему.

Депозитні рахунки в національній валюті відкриваються підприємствам, їх відокремленим підрозділам, фізичним особам на підставі депозитного договору, укладеного між банком і його клієнтом на певний строк.

Для підприємств та їхніх відокремлених підрозділів такі договори укладаються у формі окремого документа, в якому чітко визначається розмір та строк депозиту, рівень процентної ставки, обов'язки сторін, порядок виплати доходу та повернення коштів при закритті рахунку тощо. На відкритий депозитний рахунок кошти переказуються з поточного рахунку його власника і після закінчення строку повертаються на поточний рахунок, якщо договір не буде продовжений. Переказуванням на поточний рахунок чи зарахуванням на поповнення депозиту виплачуються проценти за депозитними вкладами. За депозитними рахунками забороняється проводити безготівкові розрахункові операції та видавати готівку.

Депозитні рахунки для фізичних осіб прийнято називати вкладними. Вони відкриваються тим самим категоріям фізичних осіб, що й поточні рахунки. Для осіб-нерезидентів вкладні рахунки відкриваються за умови підтвердження джерел походження готівки в гривнях, що вкладається, чи перерахування коштів з власного поточного рахунку.

Для відкриття вкладного рахунку банк укладає з клієнтом договір з видачею йому вкладного документа. Ним може бути ощадна книжна (іменна чи на пред'явника) або окремий документ, що засвідчує укладення договору. Фізичним особам-нерезидентам видається лише іменна ощадна книжка.

Фізична особа-резидент може відкрити вкладний рахунок для іншої фізичної особи-резидента та нерезидента, а фізична особа-нерезидент для іншої фізичної особи-нерезидента. У цих випадках рахунок відкривається на підставі подання особою, яка відкриває рахунок, документа, що засвідчує особу, та укладання нею договору з банком.

Кошти на вкладні рахунки можуть вкладатися:

а) готівкою;

б) переказуванням з власного поточного рахунку (в національній чи іноземній валюті);

в) переказуванням з власного вкладного рахунку в іншому банку.

Бюджетні рахунки відкриваються підприємствам, військовим частинам, установам та організаціям, яким виділяються кошти за рахунок державного та місцевих бюджетів для цільового їх використання. Відкриття бюджетних рахунків здійснюється на підставі дозволів, які видаються фінансовими органами розпорядниками бюджетних коштів, а також заяви клієнта про відкриття рахунку, картки зі зразками підписів осіб розпорядників рахунків та відбитком печатки. Якщо даний клієнт має в цій установі банку поточний рахунок, то бюджетний рахунок йому може бути відкритий лише на підставі заяви без подання інших документів.

Ведення рахунків клієнтів в Публічному акціонерному

Товаристві «Всеукраїнський Акціонерний Банк»

VAB відкриває і веде рахунки в національній валюті

а) зараховує на рахунок і списує з нього грошові кошти клієнта;

б) приймає і видає готівкові кошти (відповідно до законодавства України);

в) Надає виписки про стан рахунку клієнта;

г) Дає можливість оперативно управляти рахунком, використовуючи систему «Клієнт-Банк».

Види рахунків:

а) поточний рахунок -- для резидентів-юридичних осіб;

б) рахунок типу «Н» -- для офіційних представництв і представництв юридичних осіб (нерезидентів), що не займаються підприємницькою діяльністю в Україні;

в) рахунок типу «П» -- для постійних представництв іноземних компаній, фірм без статусу юридичної особи, що забезпечують підприємницьку діяльність нерезидента в Україні;

г) рахунок нерезидента-інвестора;

д) тимчасовий рахунок для формування статутного фонду.

е) VAB відкриває і веде валютні рахунки для юридичних осіб

ж) зараховує на рахунок і списує з нього кошти в іноземній валюті згідно чинного законодавства України;

з) надає виписку про стан рахунку;

и) відправляє за допомогою системи «Клієнт-Банк» заявки на виконання валютних операцій;

к) купує і продає іноземну валюту.

Види рахунків:

а) Поточний для резидентів і представництв юридичних осіб нерезидентів;

б) Тимчасовий рахунок для формування статутного фонду.

3. Безготівкові міжгосподарські розрахунки

У сучасних умовах використовуються такі основні форми безготівкових розрахунків:

а) розрахунки платіжними дорученнями;

б) платіжними вимогами-дорученнями;

в) акредитиви;

г) чекова форма;

д) вексельна форма;

е) розрахунки платіжними вимогами [4].

Кожна форма безготівкових розрахунків несе повне економічне навантаження, має свої сильні та слабкі сторони, специфічні особливості та сфери найефективнішого використання. Конкретний набір форм безготівкових розрахунків визначається як рівнем економічного розвитку країни, так і традиціями, історично встановленими звичаями та стереотипами у сфері платіжних відносин. [19].

Розрахунки платіжними дорученнями -- одна з найпоширеніших форм безготівкових розрахунків у господарському обороті України.

Платіжне доручення це письмово оформлене доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок одержувача коштів у тій чи іншій банківській установі [6].

Позитивною рисою цих розрахунків є їх універсальний характер. Платіжні доручення використовуються при оплаті за придбані товари, надані послуги, виконані роботи, застосовуються в розрахунках за нетоварними операціями, платежі до бюджету, цільових державних фондів, за банківськими позичками тощо.

Технологія розрахунків платіжними дорученнями полягає у тому, що банк платника списує вказану у дорученні суму з рахунку його клієнта і перераховує її на рахунок постачальника.

Перевагами даної форми розрахунків можна назвати простоту, зручність документообороту, можливість використання при здійсненні нетоварних платежів. Недоліком даної форми розрахунків можна назвати незабезпеченість повної гарантії

Платіжна вимога-доручення -- це розрахунковий документ, який містить вимогу постачальника (одержувача коштів) до покупця (платника) оплатити на підставі надісланих йому комерційних документів вартість відправлених товарів (виконаних робіт, наданих послуг) і одночасно доручення покупця своєму банку оплатити вказані документи, перерахувавши відповідну грошову суму постачальникові [6].

Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями застосовуються переважно в міжміських розрахунках за відвантажені товарно-матеріальні цінності, виконані роботи, надані послуги, їх не застосовують стосовно розрахунків претензійного характеру навіть тоді, коли вони випливають із реальних відносин щодо поставки товарів і надання послуг.

Платіжна вимога-доручення є комбінованим розрахунковим документом, який складається з двох частин, кожна з яких відображає специфіку двох розрахункових документів:

а) верхня частина це особливості платіжної вимоги;

б) нижня частина це особливості платіжного доручення.

З метою забезпечення гарантованої і прискореної доставки платникам вимог-доручень вони передаються у комплекті з розрахунковими документами на відвантаження за поставлену згідно з договором продукцію (виконані роботи, надані послуги).

Незважаючи на переваги розрахунків платіжними вимогами-дорученнями, ця форма рідко використовується. Як показує практика, вони не призводять до прискорення розрахункових операцій через несвоєчасну оплату рахунків платниками, можливість відмови від акцепту, особливо необгрунтованого [6].

Платіжна вимога - це наказ одержувача коштів (стягувача) платнику про виплату певної грошової суми [9].

За допомогою платіжної вимоги здійснюється примусове стягнення та безакцептне списання коштів.

Примусове стягнення та безакцептне списання коштів здійснюється у випадках, передбачених чинним законодавством.

Розрахунковий чек - письмове розпорядження власника рахунка (чекодавця) банку-емітенту, в якому відкрито його рахунок, про сплату чекодержателю певної грошової суми, зазначеної у чеку [2].

Чеками розраховуються тільки за товарними операціями.

При розрахунках чеками виникають економічні відносини між наступними суб'єктами:

а) чекодавцем, юридичною або фізичною особою, яка здійснює платіж за допомогою чека та підписує його;

б) чекодержателем, юридичною або фізичною особою, яка отримує кошти за чеком;

в) банком-емітентом, банком що видає розрахунковий чек (чекову книжку) юридичній чи фізичній особі.

Чекова форма має ряд переваг. Це, насамперед, відносна швидкість розрахунків і надходження коштів на рахунок постачальника, що сприяє зменшенню дебіторської заборгованості і досягається максимальним наближенням оплати і постачання товару, також це гарантія оплати, забезпечення контролю платника за товарною угодою і простота розрахунків. Чеки можуть обслуговувати не тільки оптовий, але і роздрібний товарообіг, де вони, за відповідних умов, успішно конкурують з готівкою.

Використання чекової форми розрахунків вигідно як для постачальників, так і для покупців. Але для покупця інколи не вигідно використовувати чеки для розрахунків, що пов'язано з резервуванням коштів для забезпечення платежу, а це, у свою чергу, відволікає необхідні грошові суми з обороту. Крім того, до недоліків чеків можна віднести обмежену можливість їх використання у розрахунках за товари із складною, дрібною номенклатурою, коли важко розрахувати суми платежу, тривалий термін їх дії, що зменшує швидкість обороту коштів, складність оформлення чека і можливість його підробки [15].

Акредитив - це розрахунковий документ із дорученням однієї кредитної установи іншій здійснити за рахунок спеціально депонованих коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажений товар.

Відкриття акредитива здійснюється або за рахунок власних коштів покупця, або за рахунок банківського кредиту і супроводжується депонуванням коштів.

Акредитив виявляється ефективним інструментом забезпечення розрахунків і платежів за торгівельними угодами між партнерами, недостатньо знайомими один з одним і які не мають достатньої бази довіри.

Недоліком акредитивної форми безготівкових розрахунків можна вважати складний документооборот і можливі затримки руху документів, які пов'язані з контролем документів у банках і пересиланням їх між банками [9].

4. Розрахунки з використанням пластикових карток

Розрахунки з участю фізичних осіб, на відміну від міжгосподарських розрахунків, які переважно виконуються в безготівковій формі, до останнього часу здійснюються в Україні переважно готівкою. Традиційні інструменти безготівкових розрахунків у цій сфері майже не застосовуються, що можна пояснити малими обсягами трансакцій окремих платників та низьким рівнем розвитку банківських послуг у країні. Проте зумовлені трансформаційними процесами в економіці надмірне розбухання готівкового обороту та істотне підвищення розміру трансакцій найзаможнішого прошарку населення викликали гостру потребу в запровадженні безготівкових інструментів у цю сферу.

Одним із функціональних призначень банківських пластикових карток є здійснення за їх допомогою платежів, завдяки чому всі їх можна назвати платіжними. Проте деякі з них мають ще й інше призначення забезпечувати кредитування власника картки. Тому цю групу карток прийнято називати кредитними, а всі інші дебетовими.

Враховуючи те, що світова практика інтенсивно скорочує застосування в масових платежах паперових безготівкових інструментів (чеків, доручень тощо) і запроваджує електронні платежі за допомогою пластикових карток, Національний банк та уряд України прийняли рішення запровадити безготівкові розрахунки у сферу масових платежів із застосуванням пластикових карток, не вдаючись до використання паперових інструментів. Якщо цей задум буде реалізовано, то і в організації масових платежів Україна зможе вийти на рівень світових досягнень.

Кредитними називаються картки, видача яких супроводжується відкриттям їх власником кредитних ліній, за рахунок і в межах яких здійснюються платежі чи видача готівки за допомогою цих карток. Тому власникам їх відкриваються окремі позичкові рахунки, які функціонують незалежно від інших їхніх рахунків (поточних чи ощадних). При видачі кредитних карток банки-емітенти уважно вивчають кредитоспроможність своїх клієнтів і тільки після цього визначають, чи можливо реалізувати кредитну картку конкретному клієнту і якого розміру ліміт кредитної лінії йому встановити. Тому такі картки реалізуються звичайно найбільш надійним клієнтам, які мають високу кредитоспроможність. Через такі обставини та високі кредитні ризики цей вид карток у банківській практиці України використовується вкрай обмежено.

За кредитними картками їх власники можуть здійснювати платежі за товари та послуги (будь-які чи тільки певного виду), одержувати готівку в банківських установах чи в банкоматах, одержувати певні пільги від банків-емітентів (страхування життя, скидки при бронюванні авіаквитків, оплаті місць у готелях, телефонних розмов тощо), використовувати як засіб самоідентифікації та ін.

Умови надання кредиту та порядок здійснення платежів за кредитними картками визначають банки-емітенти. Вони можуть помітно різнитися залежно від окремих емітентів. Так, за одними з карток наданий платіжний кредит повинен бути погашений протягом місяця, а за іншими здійснені платежі протягом 25 днів взагалі не вважаються кредитом і за ними не стягується процент. Одні емітенти можуть вимагати підтвердження наданого кредиту, інші -- ні. За одними картками разові платежі можуть обмежуватися певними сумами, а за другими -- ні, а тільки загальним лімітом кредитної лінії, за третіми може допускатися навіть перевищення цього ліміту. Конкурентна боротьба між банками за клієнтуру примушує їх постійно вдосконалювати кредитні картки, робити їх дедалі привабливішими для клієнтів.

Дебетними називаються пластикові картки, за допомогою яких платежі здійснюються списанням коштів безпосередньо з поточного рахунку власника картки, а не за рахунок наданого кредиту.

Тому за своїм призначенням це суто платіжні картки. Проте й вони не виключають користування власником у деяких випадках кредитом, а саме:

а) якщо він має поточний рахунок з овердрафтом, то в межах ліміту овердрафту клієнт користується для платежів за карткою банківською позичкою. У цьому випадку дебетна картка мало чим відрізняється від кредитної;

б) між моментом оформлення за карткою купівлі товару чи послуги в торговельній структурі і списанням коштів з поточного рахунку власника може проходити певний період часу, протягом якого покупець користується придбаним товаром, отже, одержує кредит. Проте це скоріше технічний кредит, зумовлений технологічними особливостями даної картки, а не її природою. На перших порах, коли процес обміну інформацією між учасниками був тривалим, цей кредит відіграв значну стимулюючу роль у швидкому поширенні дебетних карток.

Платіжна дебетна картка досить зручна і проста у користуванні: її можна швидко оформити, за нею майже немає обмежень при одержанні готівки з поточного рахунку, нею можна вносити готівку на рахунок, сума платежів за цією карткою не обмежується лімітом кредитної лінії.

Минув той час, коли Ви хвилювалися про збереження своєї готівки, адже сьогодні у багатьох магазинах Ви можете розраховуватися платіжною карткою! Це зручний сучасний платіжний інструмент. Отримати платіжну картку в VAB дуже просто, користуватися -- дуже легко! При втраті картки, Ви завжди можете відновити її, вчасно звернувшись до найближчого «Фінансового центру VAB».

Умови

Для отримання платіжної картки VAB необхідно зробити всього 2 речі:

а) надати паспорт та довідку про ідентифікаційний номер;

б) відкрити банківський рахунок у найближчому відділенні VAB Банку.

Переваги

Отримавши платіжну карту, Ви зможете користуватися таким пакетом послуг:

а) знімати готівку в банкоматах та відділеннях VAB Банку в зручний для Вас час;

б) оплачувати товари або послуги в торгово-сервісній мережі без комісії;

в) оплачувати комунальні послуги, або рахунки інших організацій;

г) отримувати знижки на товари або послуги в компаніях-партнерах VAB;

д) отримувати додатковий прибуток за рахунок процентів, які нараховуються на залишок коштів на картковому рахунку;

е) мати можливість оформити додаткові картки;

ж) зможете цілодобово отримувати інформацію про стан свого рахунку;

з) у Вас з'явиться можливість поповнення рахунку в найближчому відділенні VAB Банку;

и) зможете користуватися карткою, як в Україні, так і за кордоном.

5. Касові операції

Важливим напрямом діяльності банків є касові операції. Вони полягають у прийманні готівки від клієнтів, зарахуванні її на рахунки, збереженні прийнятих коштів та видачі готівки за вимогами клієнтів. Особливо важливим і відповідальним для банку є своєчасне і повне задоволення вимог клієнтів на видачу готівки. Від цього залежить довіра клієнтів до банку, їх можливість вільно розпоряджатися своїми коштами, нормально виконувати свої зобов'язання по заробітній платі та інших платежах, що здійснюються готівкою.

Касові операції мають велике значення для самих банків, для їхніх клієнтів і для банківської системи в цілому. Приймаючи готівку від клієнтів юридичних та фізичних осіб, банки збільшують свої вільні резерви, за рахунок чого розширюють активні операції та забезпечують зростання доходів. Видаючи готівку клієнтам, банки стягують комісійну плату, яка поповнює їхні доходи. В операціях з готівкою банки можуть надавати своїм клієнтам чимало додаткових послуг (з інкасації, самообслуговування тощо), які також дають додаткові доходи.

Банківська система, регулюючи касові операції, залучає готівку у внутрішньобанківський оборот. Завдяки цьому вона збільшує свої резерви і скорочує витрати на готівковий обіг, поліпшує структуру грошової маси, підвищує регульованість і прозорість грошового обороту, обмежує використання грошей для обслуговування тіньових доходів.

Важлива роль касових операцій у діяльності банківської системи обумовлює необхідність їх централізованого регулювання. З метою його здійснення НБУ ухвалив три нормативні документи:

а) Інструкцію № 1 з організації емісійно-касової роботи в установах банків України;

б) Порядок ведення касових операцій у національній валюті в Україні;

в) Інструкцію № 4 “Про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України”.

Для здійснення касових операцій установи банків організовують прибуткові каси, в яких здійснюється приймання готівки від клієнтів, та видаткові каси, в яких здійснюється видача готівки. В банках з невеликими обсягами касових операцій можуть організовуватися об'єднані прибутково-видаткові каси. Якщо установа банку здійснює інкасацію виторгу клієнтів силами інкасаторського апарату, то вона може створити, крім прибуткової каси, ще й касу перерахунку, в якій перераховується вміст інкасаторських сумок. Банки можуть організовувати також вечірні каси для приймання від клієнтів виторгу, який надходить після закінчення операційного дня банку. Видаткові операції вечірні каси не здійснюють.

Банківські касові операції базуються на організаційних заходах, пов'язаних з регулюванням готівкового обігу. Це передусім складання прогнозних розрахунків касових оборотів та організація контролю за виконанням прогнозних показників з надходжень і видач готівки; розроблення календаря видач готівки по днях місяця і по окремих клієнтах; установлення для кожного клієнта ліміту залишку каси; визначення строків та порядку інкасації виторгу для організацій торгівлі та сфери послуг тощо. Згідно з цими заходами кожний клієнт банку для одержання касових послуг повинен попередньо:

а) розробити і подати банку прогнозний розрахунок своїх касових оборотів на квартал (якщо банк складає свій прогноз касових оборотів);

б) повідомити банку визначений день одержання готівки на виплату заробітної плати та інші платежі;

в) повідомити розрахунок ліміту й одержати встановлений банком ліміт залишку каси;

г) подати прізвище особи, відповідальної за одержання і доставку готівки з банку, та спосіб її транспортування.

Порядок приймання банками готівки

Юридичні особи та індивідуальні підприємці, які мають поточні рахунки в банках, згідно з чинним законодавством повинні здавати одержану готівку, не витрачену в той самий день на поточні потреби, в установи банків для зарахування на їхні рахунки. У себе вони мають право тримати готівку тільки в межах ліміту каси, встановленого відповідними установами банків. Підприємства можуть витрачати частину готівкового виторгу на поточні платежі.

Ліміт каси встановлюється індивідуально для кожного підприємства установою банку, яка веде його поточний рахунок. Розмір ліміту визначається банком на підставі заяви-розрахунку, поданої клієнтом, з урахуванням режиму роботи підприємства, його віддаленості від банку, розміру касових оборотів, порядку здавання виторгу в банк тощо. Підприємствам, які мають постійний готівковий виторг із щоденним здаванням його в банк, ліміт каси встановлюється на рівні, що забезпечить йому нормальну роботу на початку наступного робочого дня. Всім іншим підприємствам ліміт каси може встановлюватися на рівні середньоденного надходження виторгу або середньоденного витрачання виторгу за три попередні місяці. Колективні сільськогосподарські підприємства самостійно визначають ліміт каси, повідомляють його обслуговуючим установам банків. Якщо підприємство має кілька рахунків у різних банках, то ліміт каси встановлюється за місцезнаходженням основного рахунку.

Установи банків та податкові органи здійснюють контроль за дотриманням підприємствами лімітів залишку грошей у касах та за своєчасним і повним оприбуткуванням готівки в касах зі стягуванням штрафів за виявлені порушення.

Наявна у підприємства готівка понад ліміт каси може бути здана в установу банку, в якій відкрито основний чи додатковий поточний рахунок:

а) через прибуткову денну чи вечірню касу;

б) через інкасаторів НБУ чи комерційного банку;

в) через підприємство зв'язку, якщо установа банку розташована в іншому населеному пункті.

Порядок видачі банками готівки

Установи банків видають готівку через свої видаткові каси протягом операційного дня в таких випадках:

а) підприємствам, організаціям, установам з їхніх поточних рахунків на підставі грошових чеків установленої форми із зазначенням цільового призначення одержаної готівки;

б) фізичним особам з їхніх поточних чи ощадних рахунків за видатковими касовими ордерами встановленої форми;

в) індивідуальним позичальникам одержані ними позички за видатковими касовими ордерами;

г) населенню при виплаті йому пенсій, допомоги, переказів з інших банків, заробітної плати працівникам даного банку на підставі, відповідно, доручень пенсійних органів, інших організацій-платників чи за видатковими касовими ордерами.

До початку операційного дня касири одержують у завідувача каси під звіт достатню кількість готівки. Представники клієнтів для одержання готівки подають вказані видаткові документи (чеки, ордери) операційному працівникові каси для перевірки. Видаткові документи мають бути заповнені, підписані і засвідчені згідно зі встановленими НБУ правилами. Операційний працівник мусить також перевірити, чи є на рахунку у клієнта необхідна сума коштів. Якщо подані клієнтом документи не викликають зауважень, операційний працівник візує їх, підписує в осіб, які мають право дозволити видачу готівки, і передає касиру для виконання.

Одержані видаткові документи касир ще раз перевіряє, передусім достовірність підпису особи, що дозволила видачу грошей, наявність даних про пред'явлення паспорта та підпису про отримання грошей представником клієнта одержувача готівки. Якщо ці документи не викликають сумніву, касир відраховує зазначену суму готівки і передає представникові клієнта. Гроші видаються повними пачками та корінцями, якщо упаковка їх не пошкоджена. У разі видачі великих сум готівки вони можуть готуватися банком заздалегідь. Одержувач може перерахувати видану йому суму готівки поаркушно. Це робиться в окремому приміщенні під наглядом працівника банку. Видана клієнтам сума готівки в той самий день списується з їхніх рахунків.

Здійснення касових операцій через банкомати

Банкомат це пристрій для автоматизованого касового самообслуговування клієнтів. Банкомати включаються в систему автоматизації банків і застосовуються з метою:

а) скорочення поточних витрат банків на ведення касових операцій;

б) розширення спектра банківських послуг для клієнтів;

в) розширення частки банку на ринку роздрібних послуг.

Досягнення цих цілей виправдовує значні первинні витрати на придбання банкоматів та їх встановлення, тому вони знайшли широке застосування в розвинутих країнах. Банкомати активно запроваджуються в банківську практику в Україні.

Сучасні банкомати можуть виконувати такі операції:

а) інформувати клієнтів про стан їхніх рахунків;

б) видавати готівку з рахунків;

в) приймати готівку для розміщення на рахунках клієнтів;

г) приймати готівку для погашення позичок;

д) приймати доручення про переведення грошей з одного рахунку клієнта на інший тощо.

Надання банкоматами вказаних послуг здійснюється за допомогою пластикових ідентифікаційних карток та ПІН-кодів клієнтів. Після кожної операції банкомат видає клієнту квитанцію з повною її характеристикою (сума, час, порядковий номер, вид операції, назва банку тощо).

Для одержання касової послуги клієнт за допомогою пластикової картки входить через зчитувальний пристрій у “пам'ять” банкомата і вводить туди за допомогою цифрової клавіатури свій ПІН-код. Упевнившись в ідентичності одержаної з двох каналів інформації, банкомат дає дозвіл клієнту здійснювати будь-яку з операцій, висвітлених на спеціальному табло. За допомогою клавіатури клієнт дає банкомату команду на виконання вибраної операції, вказує її суму та по якому рахунку (поточному чи ощадному) здійснювати. Прийнявши та обробивши цю інформацію, банкомат через спеціальний пристрій (вікно) приймає або видає банкноти, а також видає квитанцію клієнту.

Забезпечення касової діяльності банку

Касове обслуговування клієнтів здійснюється банками через спеціальний підрозділ -- операційну касу, в складі якого можуть створюватися декілька окремих кас: прибуткова, видаткова, вечірня каси, каса перерахунку, а також обов'язково створюється сховище. Всі готівкові кошти та інші цінності, що надійшли в операційну касу і не були в той самий день видані з банку, наприкінці дня поміщаються в сховище. За забезпечення схоронності грошей та інших цінностей в сховищі відповідальність несуть керівник, головний бухгалтер та завідувач касою банку. Порядок передавання грошей та інших цінностей до сховища, розміщення і зберігання їх там, доступу в сховище службових осіб банку, виносу грошей зі сховища, перевірки залишків цінностей в сховищі та інші процедури чітко визначені НБУ в Інструкції № 1 з організації емісійно-касової роботи. Дотримання банками вимог цієї інструкції сприяє схоронності готівкових коштів та поліпшенню касового обслуговування клієнтів.

Рівень касового обслуговування залежить також від наявності в операційній касі банку достатньої для виконання замовлень клієнтів суми банкнот та монет. Для цього нормативними документами НБУ передбачений спеціальний механізм підкріплення кас банківських установ.

Установи комерційних банків задовольняють потреби клієнтів у готівці насамперед за рахунок грошей, що надійшли в їхні каси від клієнтів, які здають готівку в банки. Проте готівки інколи надходить недостатньо для забезпечення поточних виплат, що спричинюється нерівномірністю надходжень і видач готівки по окремих банках та нерівномірністю розподілу клієнтури між банками. Тому установи банків заздалегідь визначають свої потреби в підкріпленні операційної каси, виходячи з прогнозних розрахунків готівкових надходжень та виплат. За два-три дні до настання дати, коли можливі видатки готівки перевищать надходження, установа банку подає регіональній установі НБУ заявку на підкріплення каси. Розмір заявленого підкріплення може відхилятися від прогнозованого перевищення видатків над надходженням готівки на величину зменшення чи збільшення залишку готівки в операційній касі банку. Установи комерційних банків також повідомляють регіональні установи НБУ про продаж їм надлишків готівки зі своїх операційних кас. Ця інформація, одержана заздалегідь, дає можливість установам НБУ своєчасно відрегулювати свої оборотні каси для задоволення заявок установ комерційних банків на підкріплення операційних кас.

Підкріплення операційних кас банків здійснюється з оборотних кас регіональних установ НБУ за платіжними дорученнями, поданими їм установами банків. Указана в дорученні сума готівки списується з коррахунку установи комерційного банку і видається їй в той самий день. Доставку одержаної готівки установи банків здійснюють власними засобами або через інкасаторів НБУ.

Установа банку може підкріпити операційну касу шляхом купівлі готівки в іншій установі того самого чи іншого банку. Видача готівки з операційної каси банку-продавця здійснюється після перерахування на її коррахунок відповідної суми грошей з коррахунку банка покупця готівки. Про таке підкріплення своєї операційної каси банк повинен повідомити відповідну установу НБУ.

Якщо установа банку має надлишок готівки в касі, вона може здати її в оборотну касу регіональної установи НБУ або продати іншій банківській установі із зарахуванням відповідної суми на її коррахунок. Наявні запаси зношених банкнот установа банку може обміняти у регіональній установі НБУ на придатні, або здати для зарахування на свій коррахунок. Обмін зношених банкнот здійснюється безоплатно, за попередньою угодою.

Размещено на Allbest.ru