Страхування ризику. Страхування відповідальності. Майнове страхування

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

1. Які риси є критеріями страхування ризиків?

2. Страхування відповідальності роботодавця

3. Особливості майнового страхування

Список використаних джерел

1. Які риси є критеріями страхування ризиків?

З ризиком ми зустрічаємося щоденно: і на побутовому рівні, і здійснення будь-якої господарської діяльності сьогодні неможливе без ризиків. Як правило, ризик пов'язується з невпевненістю в можливому результаті. Тобто, існує фактор невизначеності, необхідності приймати рішення, що направлені на усунення, запобігання та максимального обмеження дії негативних наслідків ризику. Незважаючи на давню історію існування ризику та його вивчення в науковій літературі немає єдиної думки щодо визначення цього поняття та єдиного підходу щодо концепцій в теорії ризику. Окрім того, ризик розглядають як історичну та як економічну категорію, в залежності від галузі застосування.

Досить цікавою є ентомологія слова „ризик”, яке у будь-яких народів та в багатьох мовах найчастіше пов'язують з усвідомленням можливості небезпеки в різних сферах соціально-економічної діяльності та буття. На це вказують словники іноземних мов та дослідження вчених. Так, наприклад, Вольф-Рудігер Гейльман, вказує на латинське походження терміну “resecum”, що означає “небезпека”, “скала”. Гейне Браун підкреслює арабське походження слова “ризик” та його запозичення італійцями. Вітчизняний вчений М. Клапків, досліджуючи ентомологію слова “ризик” в різних наукових джерелах, порівнює відповідні ієрогліфні знаки китайської та японської мови і підкреслює кореневу подібність термінів “ризик”, “нещастя”, “страхування” . В. Даль в тлумачному словнику російської мови зміст “ризикувати” пов'язує з “пускаться наудачу, отважиться,…идти наавось, подвергаться случайности….” В українській мові слово “ризик” також пов'язують з усвідомленою можливістю небезпеки. Отже, зазначає І. Балабанов, “ризик” як історична категорія виник на початку епохи цивілізації і його походження пов'язується з відчуттям страху, небезпеки, нещастя, знищення тощо.

Зрозуміло, що ризик як економічна категорія виник з появою товарно-грошових відносин і відображає подію, яка може відбутися або ні. До того ж, для події, що відбулася, можливі три варіанти економічного результату. А саме:

- позитивний ( вигода, прибуток);

- нульовий (результат не змінився);

- від'ємний (збиток, втрата).

Вчені вважають, що вперше спроба наукового визначення сутності та змісту поняття “ризик” була зроблена математиком Йоганом Тетенсом (XVIII cт). Його наукові праці з виміру ризику знайшли практичне застосування в страхуванні життя. Хоча основи актуарних розрахунків, серед основних задач яких є дослідження та групування ризиків, закладені в працях вчених Д. Граунта, Я. Вітта, Е. Галлея ще в XVII ст. Подальший розвиток математики та страхування призвели до того, що термін “ризик” почав використовуватись спочатку у страховій теорії, а із зростанням впливу науково-технічного прогресу на фінансово-господарське та соціальне життя суспільства поширився і на економічну теорію. Однак, чеський вчений Я. Дангель, як свідчить М. Клапків, розуміння сутності ризику виводить з філософії та економічної теорії.

Дуже важливою для філософського та загальноекономічного розуміння ризику є теорія Ф. Кнайта, згідно якої ризик - це результат будь-якої діяльності, який можна виміряти за допомогою методів теорії ймовірності й закону великих чисел. Якщо подібних розрахунків виконати неможливо, то даний результат діяльності є непевністю. За концепцією цього американського економіста ризик пов'язується з невизначеністю, яка є джерелом виникнення прибутку, і яку можна технічно виміряти й оцінити за допомогою методу пробабілістичних (імовірнісних) розрахунків.

Крім того, ризик може бути представлений через логічну ймовірність, яка базується на пізнанні законів природи та суспільства, через статистичну ймовірність, яка відображає збір, накопичення, аналіз та систематизацію статистичних даних. В господарській та фінансово-економічній діяльності суб'єкта, як зазначено у Фінансовому словнику, під ризиком розуміють “усвідомлену можливість небезпеки виникнення непередбачених втрат очікуваного прибутку, майна, грошей у зв'язку з випадковими змінами умов економічної діяльності, несприятливими обставинами. Вимірюють частотою, ймовірністю виникнення того чи іншого рівня втрат.

Фактор ризику та необхідність покриття можливого збитку в результаті його прояву викликає потребу в страхуванні. Історично склалась уява про ризик як категорію, що лежить в основі страхування. Проте, сьогодні страхування включає в себе різні галузі наукових знань та практичного досвіду про природу явищ. Тому в розуміння терміну „ризик” в літературі вкладається різне смислове навантаження та зміст. До того ж ризик не є сталою категорією та постійною величиною. Він весь час міняється, що пов'язано із змінами в розвитку науки по його аналізу та оцінці, в трансформації економічних систем, а також обумовлено низкою інших факторів. З огляду наявності об'єктивних передумов появи відмінностей у визначенні ризику, безглуздо ставити задачу вибору найбільш „правильного” його визначення. І, як вказує Л. Цвєткова досліджуючи трактування поняття „страховий ризик”, розумніше за все прийняти ту концепцію, яка використовується в даній сфері діяльності в якості базової.

Сучасна теорія ризику в страхуванні, як зазначає М. С. Клапків та І. С. Ткаченко, виступає в ролі самостійного теоретичного економіко-математичного обґрунтування оптимальності страхового підприємництва. Отже, виходячи з розуміння сутності ризику, дуже важливим є можливість його оцінити, виміряти, адже умовою виникнення страхових відносин є наявність ризику, можливість визначення рівня його небезпеки.

Для оцінки ризику в страховій практиці використовують різноманітні спеціальні методи, які постійно розвиваються та вдосконалюються. Найбільш поширеними є наступні:

? метод індивідуальних оцінок;

? метод середніх величин;

? метод процентів.

Метод індивідуальних оцінок є одним з методів експертної оцінки, що побудовані на використанні професійного досвіду та інтуїції спеціалістів. Даний метод відноситься до великої групи абстрактно-логічних методів дослідження. Метод індивідуальних оцінок у вимірюванні ризику використовується страховиком тоді, коли неможливо порівняти даний ризик з середнім типом ризику, коли можна зробити тільки довільну його оцінку в залежності від професіоналізму, досвіду та суб'єктивного погляду експерта.

Середні величини дозволяють виразити типові розміри ознак, що варіюють, якісно однорідних явищ та виміряти їх коливання навколо середнього рівня розвитку.

Метод середніх величин є одним із статистичних методів дослідження, і в оцінці ризику передбачає розмежування окремих ризикових груп на більш дрібні підгрупи, з метою створення аналітичної бази для визначення ризику за певними відповідними ризиковими ознаками.

Метод процентів також відноситься до групи методів статистичного аналізу, і в системі оцінки ризику представляє собою сукупність плюсових та від'ємних відхилень від середнього ризикового типу наявної аналітичної бази. Дані відхилення виражаються в процентах або в промілях від середнього ризикового типу.

Використовуються також економетричні, статистичні методи оцінки й аналізу ризиків, методи вербального аналізу тощо. Важливо підкреслити, що сучасних умовах вітчизняні та зарубіжні вчені володіють значним інструментарієм для оцінки та відстеження ризику, застосовують актуарні розрахунки, моніторинг, комплексне моделювання страхових процесів, емпіричний досвід, методи експертних оцінок, асоціацій та аналогій, експертиз тощо.

Для оцінки та аналізу ризиків необхідно їх класифікувати за відповідними ознаками в типи, види, групи тощо. Проте, в сучасних умовах в страхуванні не існує чітко розробленої класифікації ризиків. В законодавчій та нормативній літературі також немає класифікації та поділу ризиків за видами, проте міститься вимога виконання актуарних (математичних) розрахунків при визначенні страхових тарифів, в основу яких покладена вартісна оцінка ризиків.

Узагальнюючи погляди вчених та практиків можна запропонувати наступну класифікацію ризиків з позиції страхування (рис. 1.1)

Безумовно, що найбільш поширену групу складають ризики, які можливо застрахувати. Страховий ризик - це такий ризик, який піддається вимірюванню, оцінці з позиції ймовірності настання страхової події та кількісних характеристик можливого збитку.

Основні критерії страхового ризику:

- ризик повинен бути можливим;

- ризик повинен мати випадковий характер;

- випадковість ризику повинна співвідноситись з певною сукупність споріднених об'єктів;

- настання страхового випадку, як реалізація ризику, не повинно бути пов'язаним з волевиявленням страхувальника чи зацікавленої особи;

- факт настання страхового випадку невідомий у часі та просторі;

- страхова подія не повинна мати обсяги катастрофічного лиха;

- наслідки реалізації ризику повинні бути об'єктивно виміряні й оцінені.

Крім того, страхові ризики класифікуються за різними ознаками, насамперед:

- за джерелом небезпеки (ризики прояву стихійних сил та цілеспрямованої дії людини);

- за обсягом відповідальності страховика (індивідуальні ризики та універсальні);

- специфічні ризики (аномальні ризики та катастрофічні - ендемічні, якості землі, політичні, воєнні, а також екологічні, транспортні, спеціальні тощо);

- об'єктивні ризики (ризики, що пов'язані з неконтрольованими факторами);

- суб'єктивні ризики (ризики, що заперечують або ігнорують об'єктивну реальність) тощо.

Кожна з цих груп ризиків має свій відповідний поділ на види чи підвиди. В фінансово-економічній діяльності ризики поділяються за галузями економіки, за сферами та видами діяльності тощо. Наприклад, фінансовий, банківський, кредитний, валютний, процентний, іпотечний, комерційний, підприємницький, моральний (виникає після укладання договору страхування) ризик тощо.

Ризик у страхуванні розглядають з певних позицій:

- як конкретне явище чи сукупність явищ;

- у зв'язку з конкретним застрахованим об'єктом;

- з ймовірністю втрати або ушкодження об'єкта, прийнятого на страхування;

- у зв'язку з діяльністю страховика.

З метою оцінки й аналізу виділяють також ризики діяльності страхової компанії. А саме:

- ризики, що передаються страхувальником страховій компанії за договором страхування;

- ризики, що пов'язані з діяльністю самого страховика.

Така класифікація необхідна для формування спеціальних резервів та фондів страхової компанії для покриття ризиків. (У страхуванні комплексна діяльність з аналізу, оцінки ризиків, вибору оптимального покриття тощо називається андерайтингом). Загально визнаються та найбільш відомі в світовій практиці європейська та американська класифікації.

Європейська класифікація вважається найбільш вичерпною, враховує специфіку більшості ризиків, що обумовлені діяльністю страховика. При цьому застосовується метод аналізу ризиків - економетричний. Проте, недостатнє застосування статистичних методів не дозволяє вважати результати такої оцінки повністю адекватними, тобто існує недостатність кількісної оцінки ризиків.

Американська класифікація розділяє ризики за етапами роботи страхової компанії, протягом якої вона піддається зазначеним ризикам:

- етап становлення;

- етап повноцінної активної діяльності;

- етап ліквідації страхової компанії.

При цьому для оцінки та аналізу ризиків використовується, головним чином, вербальний аналіз, коли застосовується не тільки вірогідні розрахунки до певних ризиків, що мають достатнє статистичне спостереження, а розглядаються і ті ризики, що не мають достатньої статистики. Тобто недостатня якісна оцінка ризиків. За європейською і американською класифікаціями ризиків страхової діяльності роль джерела виплати за ризиками страхових операцій виконують власні кошти страхової компанії.

Останнім часом все більш популярною стає фінська класифікація ризиків, яка знаходить економічний компроміс між кількісним і якісним аналізом та оцінкою ризиків. За фінською класифікацією ризики у страхуванні поділяються на:

- основні ризики;

- додаткові ризики.

Основні ризики покриваються за рахунок спеціально сформованих страхових резервів, а додаткові - за рахунок резерву стабілізації, а не за рахунок власних вільних резервів. Власні вільні кошти використовуються для доповняльного зниження негативного впливу додаткових ризиків.

Зрозуміло, що перед людством стоїть задача попередження, компенсації та ліквідації ризиків, що можливо досягти за допомогою антиризикової діяльності. Уникнути чи зменшити вплив ризиків, як підкреслює Т. А. Ротова, можна за допомогою ризик-менеджменту - системи управління ризиками та фінансовими відносинами, що виникають у процесі бізнесу. Управління ризиками, вплив на них може відбуватися при застосуванні певних форм антиризикової діяльності, що представлені на рисунку 1.

В сучасних умовах з погляду на фінансування пріоритетну роль в антиризиковій діяльності відіграє компенсаційна форма, яка відображає страховий захист. А превенція займає другорядне місце, хоча й переросла в самостійну функцію страхування. Отже, на наш погляд, під „страховим ризиком” розуміють прогнозний збиток об'єкту страхування в результаті настання страхової події.



Зазначені форми (методи) антиризикової діяльності проявляються у функціях страхування: компенсаційній, репресивній, превентивній. Слід підкреслити, що здійснення зазначених функцій можливе за рахунок спеціальних коштів, які існують у відповідних фондах, і які називаються страховими. Отже під ризиком розуміють ймовірність виникнення збитків, втрат або недоотримання прибутку порівняно з прогнозним варіантом. Визначення ризику залежить від сфери діяльності його застосування. Страховий ризик визначається як прогнозний збиток об'єкту страхування в результаті настання страхової події. Страховий ризик має свої специфічні ознаки, такі як: є конкретним явищем, при настанні якого здійснюються страхові виплати; має вірогідний характер; може бути виміряним та оціненим; має конкретну форму прояву, пов'язану з певним об'єктом; є невід'ємним елементом страхових відносин. Наявність ризику передбачає здійснення антиризикової діяльності, формами якої є компенсація, репресія, превенція. Антиризикова діяльність реалізується у страховому захисті за допомогою створення та використання страхових фондів.

Висновок. Отже, які риси є критеріями страхування ризиків? А це:

- ризик повинен бути можливим;

- ризик повинен мати випадковий характер;

- випадковість ризику повинна співвідноситись з певною сукупність споріднених об'єктів;

- настання страхового випадку, як реалізація ризику, не повинно бути пов'язаним з волевиявленням страхувальника чи зацікавленої особи;

- факт настання страхового випадку невідомий у часі та просторі;

- страхова подія не повинна мати обсяги катастрофічного лиха;

- наслідки реалізації ризику повинні бути об'єктивно виміряні й оцінені.

2. Страхування відповідальності роботодавця

ризик страхування майновий відповідальність

Страхування відповідальності -- наймолодша галузь страхування. Його суть полягає в тому, що страховик приймає на себе зобов'язання відшкодувати збиток, нанесений страхувальником третій особі або групі осіб.

Елементи страхування відповідальності роботодавця зустрічаються у Давньому Римі. Створені там товариства брали на себе витрати з викупу членів товариств у морських розбійників. Перші сучасні види страхування відповідальності виникли в першій половині XIX століття у Франції.

Суттєву роль для розвитку страхування відповідальності роботодавця відіграв промисловий розвиток. У 1871 році в Німеччині був прийнятий закон про відповідальність, де було введено положення про нанесення шкоди на залізниці. У 1875 році Карл Готлоб Мольт ініціював створення "Німецького страхового союзу". Він першим обґрунтував різницю між ризиком нещасного випадку і ризиком відповідальності, що дало змогу чітко розділити дві галузі страхування. Розрізняють страхування відповідальності за законом (обов'язкове) і за договірними зобов'язаннями (добровільне). Механізм страхування відповідальності такий (рис.1).



Рис. 1. Механізм страхування відповідальності

Страхування відповідальності покриває не власний збиток, а збиток, який застрахована особа нанесла іншій особі. Цивільна відповідальність носить майновий характер: особа, яка нанесла збиток, зобов'язана відшкодувати збиток у повному обсязі потерпілому, тобто третій особі. Укладаючи договір страхування цивільної відповідальності цей обов'язок перекладають на страховика, але не звільняють страхувальника від кримінальної чи адміністративної відповідальності за нанесений збиток третій особі.

В середині XIX століття в результаті стрімкого розвитку промисловості, ускладнення технологічних процесів почастішали нещасні випадки на виробництві та професійні захворювання. Тому постала гостра потреба в законодавчих актах, що регулюють взаємини роботодавця та його службовців у процесі виробництва. Перші законодавчі норми передбачали слабкий правовий захист службовця. Він мав довести не лише сам факт шкоди своєму здоров'ю під час роботи на роботодавця, а й те, що ця шкода стала наслідком грубої необережності роботодавця або порушення ним вимог охорони праці. Розвиток законодавства європейських країн привів до встановлення суворої відповідальності роботодавця за шкоду життю та здоров'ю службовця. Якщо нещасний випадок стався не внаслідок грубої помилки, якої припустився службовець, чи навмисного невиконання ним своїх зобов'язань, йому має бути виплачена компенсація. Наприкінці 60-х років багато європейських країн ввели закон про обов'язкове страхування відповідальності роботодавця.

Роботодавець несе відповідальність перед службовцями в разі, коли:

- він припустився особистої необережності (якщо роботодавець є фізичною особою);

- не зміг забезпечити відповідного та безпечного обладнання, устаткувати безпечні робочі місця й підібрати кваліфікованих, компетентних службовців;

- сталися порушення законодавчих актів, які можуть призвести до відповідальності роботодавця;

- необережність одного зі службовців призвела до травми іншого службовця.

Службовці -- це особи, які працюють за наймом або навчаються, стажуються на підприємстві роботодавця. Службовцем вважається також будь-яка особа, найнята за договором субпідряду.

Кожний службовець під час роботи має додержувати розумної обережності щодо свого здоров'я та безпеки, а також щодо здоров'я та безпеки інших осіб, які можуть постраждати від його хибних дій.

Обов'язок кожного роботодавця:

- забезпечити охорону здоров'я, безпеку та благополуччя своїх службовців під час робіт;

- вжити всіх заходів, щоб запобігати будь-якому ризику для здоров'я осіб, які не є службовцями роботодавця, та гарантувати їх безпеку;

- усіма можливими засобами запобігати викидам у атмосферу отруйних і шкідливих речовин.

Якщо працівникові було завдано шкоди під час виконання роботи в будь-якому місці, не пов'язаному з діяльністю роботодавця, останній жодної відповідальності за це не несе і компенсація не виплачується.

Умови страхування. За договором страхування відповідальності роботодавця страховики відшкодовують збитки страхувальникові в разі притягнення його до відповідальності за шкоду, якої було заподіяно життю та здоров'ю службовця, і сталося це в період дії договору страхування, коли службовець працював на страхувальника, виконуючи службові обов'язки. Додатково страховики сплатять витрати страхувальника, понесені ним за згодою страхової компанії і пов'язані з розслідуванням, медичними та технічними звітами про обставини пригоди, а також із захистом у суді.

Компенсація за рішенням суду виплачується страхувальникові або за дорученням останнього -- потерпілому працівникові, якщо це передбачено договором страхування. Проте в українській судовій практиці позови щодо відшкодування збитків працівникові трапляються поки що рідко. Роботодавець сам відшкодовує постраждалому збитки, не доводячи до суду. Тому в договорі страхування страховим випадком може визнаватися не лише рішення суду, а й претензія службовця.

Винятки з договору страхування. Зауважимо, що страховий захист надається лише стосовно відповідальності роботодавця за тілесні пошкодження, смерть та професійні захворювання. Шкода майну, якої завдано службовцям, покривається полісом цивільної відповідальності. Страховик не відшкодовує витрати:

* за будь-якими видами штрафів та неустойок;

* викликані навмисними діями страхувальника;

* особі, яка не є страхувальником або партнером страхувальника, на котрого поширюється страховий захист.

Для певних видів діяльності страховик може вдаватися до обмежень. Наприклад, щодо роботи з деякими механізмами. Такі роботи, як підривні виключаються, але можуть прийматись на страхування за додаткову платню.

Поліси страхування відповідальності роботодавця виключають ризик шкоди службовцям під час використання транспортних засобів (покривається транспортними страховиками) та ризик під час роботи на морських бурових установках і платформах (із 1993 року).

Якщо службовець дістав травму під час виконання робіт, не пов'язаних із його безпосередніми обов'язками (визначеними контрактом) та кваліфікацією, то компенсація за полісом не відшкодовується. Так, травма, отримана токарем під час виконання слюсарних робіт, або некваліфікованим робітником, котрий виконує роботу, яка вимагає певної кваліфікації, страхуванням не покриваються. Під час укладання договору страхування обов'язково обумовлюється вид робіт, що їх можуть виконувати ті або Інші групи працівників.

Строк страхування. Роботодавцеві зручно постійно страхуватись в одного страховика. Наприкінці року переглядаються умови договору страхування, уточнюється страхова премія.

Для страхувальника буває складно визначити, хто з його страховиків має сплатити позови у зв'язку з латентними захворюваннями. Хвороба, що виникла під час та з приводу професійної діяльності, може розвиватись та не виявлятись тривалий час. Наприклад, рак, азбестоз, силікоз, професійна глухота і т. ін. З'являються нові види професійних захворювань, пов'язаних із пасивним курінням, стресом на робочому місці, електромагнітними випромінюваннями. Якщо протягом періоду розвитку хвороби страхувальник обслуговувався в різних страховиків і визначити «відповідального» неможливо, практикується розподіл виплат за позовом між цими страховиками. Кожний із них сплачує свою частину відшкодування залежно від тривалості періоду страхування саме в нього.

Ризики латентних професійних захворювань спричинилися до збільшення кількості договорів страхування, які укладаються на базі «заявлених позовів». Таке покриття захищає страховика від відповідальності за хвороби, що виникли до початку дії полісу, але виявились у період дії цього страхування.

ериторіальні межі страхування. Здебільшого в полісі обумовлюється територія страхування -- конкретна країна або навіть чітко визначені ділянки, наприклад територія заводу, будівельного майданчика.

Ліміт відповідальності страховика. Донедавна страховики не обмежували суми відшкодування за угодами страхування відповідальності роботодавців. Багато страхових компаній почали вводити ліміти відповідальності на поодинокі катастрофічні збитки. Нині вони становлять від 10 до 25 млн фунтів стерлінгів за кожним страховим випадком, включаючи юридичні витрати.

Однією з причин таких змін стала катастрофа на морській платформі «Пайпер Альфа», де в результаті вибуху загинуло 165 із 226 працівників. Службовці, які працюють у різних роботодавців, піддались ризику одного нещасного випадку, тобто сталась кумуляція ризику. Загальна сума сплачених позовів досягла 2 млрд доларів.

Страховики обов'язково застосовують франшизу по одному страховому випадку, а також по збитках стосовно одного службовця.

Андерраптинг. Для оцінки ризику андеррайтер зажадає від страхувальника таку інформацію:

Вид виробництва. Рід діяльності страхувальника описується докладно з метою уточнення страхового захисту, селекції ризиків. Наприклад, у полісі страхування компанії, що здійснює прокладення комунікацій, може бути не передбачена робота у шахтах метрополітену.

Умови праці службовців, дотримання техніки безпеки та розвиток соціальної сфери. На підставі цієї інформації можна судити про ступінь ризику та ймовірність розвитку професійних захворювань. Кількість службовців, іх кваліфікація, стаж. Річна заробітна плата. Саме цей показник береться за основу для визначення достатніх лімітів.

Специфіка діяльності окремих категорій службовців. Вивчається характер робіт -- чи пов'язані вони з використанням вибухових та вогненебезпечних речовин, хімікатів, механічних пристроїв, з роботою на висоті або під землею. Відповідно андеррайтер може виключити окремі ризики або ввести обмеження, наприклад, покриття надається для робіт, виконуваних на висоті не більш ніж 20 метрів.

Робота на чужій території. Історія збитків за останні 5 років, сума найбільшого збитку.

Розрахунок премії. Поліси, як правило, оформляються на регульованій основі. Страхувальник виплачує депозитну страхову премію, сума якої залежить від річної суми заробітної плати (брутто-заробітної плати за страховий рік, включаючи всі оподатковувані прибутки).

Другий метод підрахунку страхової премії грунтується на сумах річного обігу -- прибутків від продажу продукції та побічних операцій, а також від кількості зайнятих у виробництві.

Страхування відповідальності роботодавця є ефективним механізмом, що дозволяє:

· уникнути витрат, пов'язаних з відшкодуванням шкоди Вашим працівникам,

· надати додаткові гарантії та впевненість Вашим працівникам,

· виконати вимоги Ваших партнерів по бізнесу.

Страховий випадок. Факт пред'явлення претензій третіми особами до Страхувальника щодо відшкодування шкоди, завданої їм у зв'язку з виконанням своїх службових обов'язків.

Випадок визнається страховим за умови, що подія настала протягом періоду страхування на території страхування, пов'язана з виконанням працівниками своїх службових обов'язків, призвела до обґрунтованої шкоди третім особам та за умови наявності вини Страхувальника у заподіюванні шкоди третім особам, що законно визнана судом чи самим Cтрахувальником (за згодою Страховика).

Прикладами страхових випадків можуть слугувати завдання шкоди третім особам внаслідок:

· незабезпечення Страхувальником належних умов праці працівникам,

· невиконання Страхувальником зобов'язань за трудовим договором (контрактом) перед працівником, невиконання Страхувальником зобов'язань, покладених на нього трудовим або іншим законодавством України,

· інших випадків.

Відшкодування шкоди. Розмір страхового відшкодування розраховується виходячи з реальної шкоди, завданої третім особам в межах страхової суми (ліміту відповідальності Страховика).

У випадку завдання шкоди здоров'ю та/ або життю третьої особи розмір страхового відшкодування визначається у розмірі:

· заробітку, який втратила третя особа за весь період втрати працездатності,

· витрат на лікування потерпілої третьої особи,

· додаткових витрат, необхідних для відновлення здоров'я третьої особи (на спеціальне харчування, санаторно- курортне лікування, догляд і т. п.),

· у випадку смерті третьої особи - частини заробітку, якого позбавилися треті особи, які відповідно до законодавства України мали право на отримання такого заробітку; витрати на поховання.

У випадку завдання шкоди майну третіх осіб:

· при знищенні або втраті майна - в розмірі його дійсної вартості на день настання страхового випадку,

· при пошкодженні майна - в розмірі витрат на його ремонт.

Страхова сума. Страхувальник самостійно визначає розмір страхової суми (ліміту відповідальності).

Страхові тарифи. Розмір страхових тарифів складає 0,18 - 0,9 % від розміру страхової суми в залежності від заявленого Страхувальником ліміту відповідальності (страхової суми); кількості працівників, характеру господарської діяльності Страхувальника, фонд заробітної плати (ФЗП) та інших факторів, що впливають на ступінь страхового ризику.

Франшиза. Франшиза - частина збитків, що не відшкодовуються страховиком при настанні страхового випадку. Встановлюється за домовленістю сторін.

Висновок. Роботодавець несе відповідальність перед службовцями в разі, коли: він припустився особистої необережності (якщо роботодавець є фізичною особою); не зміг забезпечити відповідного та безпечного обладнання, устаткувати безпечні робочі місця й підібрати кваліфікованих, компетентних службовців; сталися порушення законодавчих актів, які можуть призвести до відповідальності роботодавця; необережність одного зі службовців призвела до травми іншого службовця.

3. Особливості майнового страхування

«Страхування - такий вид необхідної суспільно-корисній діяльності, при якій громадяни і організації наперед страхують себе від несприятливих наслідків у сфері їх матеріальних і особистих нематеріальних благ шляхом внесення грошових внесків до особливого фонду спеціалізованої організації (страховика), що надає страхові послуги, а ця організація при настанні вказаних наслідків виплачує за рахунок засобів цього фонду страхувальнику або іншій особі обумовлену суму».

Способи освіти і форми організації страхового фонду можуть бути різними, але в цілому їх можна звести до трьом основних.

При самострахуванні окреме підприємство, організація, установа або індивідуальний підприємець з своїх власних засобів створює індивідуальний страховий фонд - для себе самого. Але даний спосіб мало продуктивний, а для деяких підприємств і зовсім непосильний.

Централізовані резервні або страхові фонди утворюються за рахунок загальнодержавних засобів у вигляді бюджетних резервів - Уряди, Президента і т.д. І, нарешті, власне страхування припускає утворення страхового фонду за рахунок внесків, вироблюваних окремими підприємствами і іншими фізичними і юридичними особами, і знаходження цього фонду в управлінні і розпорядженні спеціальної страхової організації, яка і видає потерпілим особам у відповідних випадках відповідні суми. Саме цей спосіб формування і використання страхового фонду і припускають в більшості випадків, коли вимовляють «страхування» - специфічний метод компенсації збитків в несприятливих випадках.

На відміну від самострахування при страхуванні у власному сенсі страховий фонд обслуговує не одне, цілу групу осіб і організацій. У відмінність же від централізованих бюджетних страхових фондів, тут страховий фонд утворюється за рахунок внесків обслуговуваних їм фізичних і юридичних осіб. При страхуванні у власному сенсі страховий фонд є, як правило, грошову суму (хоча страховий фонд може бути утворений і в натуральній формі), а відносини по його освіті і подальшому розподілу приймають звичайно форму цивільного правовідношення.

Майнове страхування пов'язане з володінням, використанням і розпорядженням майном страхувальника. Майнове страхування об'єднує різні види страхування, які розділяються на дві групи - страхування майна юридичних і фізичних осіб. Страхування майна юридичних осіб включає страхування будівель, споруд, устаткування, транспорту, вантажів і багажу, урожаю, технічних ризиків, фінансових ризиків і інших майнових ризиків. Страхування майна громадян включає страхування автомобілів, нерухомості, домашнього майна, майна в господарствах, домашніх тварин і інших видів майна.

Згідно Інструкції про порядок видачі ліцензії на здійснення страхової діяльності на території України від 15 липня 1996 р. №ЛП-18/78 договір майнового страхування може бути поміщений відносно страхування:

- засобів водного транспорту;

- засобів повітряного транспорту;

- засобів наземного транспорту;

- вантажів і багажу;

- від вогняних ризиків і ризиків стихійних явищ;

- кредитів;

- інвестицій;

- фінансових ризиків;

- судових витрат;

- виданих і прийнятих гарантій;

- майна іншого, чим перераховано.

Перелік видів ризиків, від яких може бути застраховано майно (страховий інтерес), теж не можна вважати вичерпним: пожежі, повені, землетруси, урагани, зливи, градобій, затоплення грунтовими водами, аварії, вибухи, протиправні дії третіх осіб, падіння літальних апаратів і космічних тіл і т.д.

За договором майнового страхування можуть бути, зокрема, застраховані наступні майнові інтереси: ризик (втрати) загибелі, недостачі або пошкодження певного майна; ризик збитків в підприємницькій діяльності із-за порушення своїх зобов'язань контрагентами підприємця або із-за зміни умов цієї діяльності по незалежних від підприємця обставинах, зокрема ризик неотримання очікуваних доходів - підприємницький ризик.

Необхідно звернути особливу увагу на те, що можливість страховика приймати на страхування те або інше майно (майновий інтерес) обмежена. Це пов'язано з тим, що страхова компанія не має права укладати договори майнового страхування по тих видах об'єктів страхування, які не були включені в “отліцензірованниє” правила страхування. У конкретному страховому договорі разом з комбінацією об'єктів страхування і видів ризиків, на випадок настання яких полягає договір, може бути присутньо і конкретизація об'єкту страхування, страхування, що передбачається правилами по даному вигляду. Наприклад, договір страхування може бути поміщений страхувальником одночасно відносно двох об'єктів: автотранспортного засобу і вантажу, що перевозиться їм, але тільки на випадок знищення або пошкодження застрахованих видів майна в результаті аварії.

Страхування, при якому за одним договором прийнято на страхування декілька різнорідних об'єктів (або коли в наявності комбінація декількох однорідних об'єктів однієї галузі страхування), носить назву комбінованого, або комплексного.

Під комбінованим страхуванням можна розуміти об'єднання в одному договорі декількох різних видів майнового і особистого страхування від комплексу страхових ризиків. Види комплексного страхування можуть бути самими різними залежно від поєднань і комбінацій об'єктів і ризиків страхування. Прикладом такого виду страхування служить так зване авто-комбі, при якому поодинці комбінованому договору могли бути застраховані автотранспортний засіб, багаж і водій.

Досить часто при комбінованому страхуванні договори полягають відносно інтересів, зв'язаних і з майном, і з відповідальністю, і з життям, і із здоров'ям (іншими словами майнове страхування комбінується з різними видами в самих різних поєднаннях). Деякі такі види страхування через свою специфіку, багаторічної практики застосування і вдосконалення стали традиційними, наприклад морське страхування. До комбінованого страхування відноситься і повітряне страхування, яке поєднує страхування повітряних суден, вантажів, відповідальності авіаперевізника, страхування екіпажа, пасажирів і так далі. Виділяють також космічне страхування, тобто страхування інтересів при здійсненні космічної діяльності; банківське страхування і інші комплексні умови страхування.

Порядок проведення страхування по кожному конкретному об'єкту в такому комбінованому страхуванні повинен, проте, строго відповідати правилам і нормам, що регламентують відповідний вид страхування (майнового або особистого).

Слід зазначити, що в економіці ринкового типа страхування виступає, з одного боку, засобом захисту бізнесу і добробуту людей, а з іншою - комерційною діяльністю, що приносить прибуток.

Функції страхування і його поняття як економічній категорії органічно зв'язані. Як функції економічної категорії страхування можна виділити наступні:

1) Формування спеціалізованого страхового фонду грошових коштів.

2) Відшкодування збитку і особисте матеріальне забезпечення громадян.

3) Попередження і мінімізація збитку.

Перша функція - це формування спеціалізованого страхового фонду грошових коштів як платня за ризики, які беруть на свою відповідальність страхові компанії. Цей фонд може формуватися як в обов'язковому, так і в добровільному порядку. Держава виходячи з економічної і соціальної обстановки регулює розвиток страхової справи в країні. Функція формування спеціалізованого страхового фонду реалізується в системі запасних і резервних фондів, що забезпечують стабільність страхування, гарантію виплат і відшкодуванні. Якщо в комерційних банках акумуляція засобів населення з метою, наприклад, грошових накопичень, і має місце тільки ощадний початок, те страхування через функцію формування спеціалізованого страхового фонду несе ощадно-ризиковий початок. У моральному плані кожен учасник страхового процесу, наприклад при страхуванні життя, упевнений в отриманні матеріального забезпечення на випадок нещасної події і при завершенні терміну дії договору. При майновому страхуванні через функцію формування спеціалізованого страхового фонду не тільки розв'язується проблема відшкодування вартості потерпілого майна в межах страхових сум і умов, обумовлених договором страхування, але і створюються умови для матеріального відшкодування частини або повної вартості потерпілого майна.

Через функцію формування спеціалізованого страхового фонду розв'язується проблема інвестицій тимчасово вільних засобів в банківські та інші комерційні структури, вкладення грошових коштів в нерухомість, придбання цінних паперів і т.д. З розвитком ринку в страхуванні незмінно удосконалюватиметься і розширюватиметься механізм використання тимчасово вільних засобів Значення функції страхування як формування спеціальних страхових фондів зростатиме

Друга функція страхування - відшкодування збитку і особисте матеріальне забезпечення громадян. Право на відшкодування збитку в майні мають тільки фізичні і юридичні особи, які є учасниками формування страхового фонду. Відшкодування збитку через вказану функцію здійснюється фізичним або юридичним особам в рамках наявних договорів майнового страхування. Порядок відшкодування збитку визначається страховими компаніями виходячи з умов договорів страхування і регулюється державою (правила страхування перевіряються на відповідність чинному законодавству в процесі ліцензування страхової діяльності). За допомогою цієї функції одержує реалізацію об'єктивного характеру економічної необхідності страхового захисту.

Третя функція страхування - попередження і мінімізація збитку - припускає широкий комплекс заходів, зокрема фінансування заходів щодо недопущення або зменшення негативних наслідків нещасних випадків, стихійних бід. Сюди ж відноситься правова дія на страхувальника, закріплена в умовах укладеного договору страхування і орієнтована на його дбайливе відношення до застрахованого майна. Заходи страховика по попередженню страхового випадку і мінімізація збитку носять назву превенції. В цілях реалізації цієї функції страховик утворює особливий грошовий фонд попереджувальних заходів.

Відомо, що крім зниження навантаження на витратну частину бюджету (оскільки відшкодовуються збитки при настанні непередбачених природних і техногенних явищі), страхування виконує в суспільстві ще дві найважливіші функції.

Так, разом з викладеним, страхування дозволяє успішно вирішувати питання соціального забезпечення, будучи найважливішим елементом соціальної системи держави. У країнах з розвиненою ринковою економікою система соціального захисту населення включає державне соціальне забезпечення, корпоративне страхування, індивідуальне страхування, недержавне пенсійне забезпечення.

Наступної істотніше, на мій погляд, функцією страхування є те, що воно, при грамотному підході до справи, дозволяє привернути в економіку значні інвестиційні ресурси. Наприклад, страхові компанії Європи, Японії і США в 1993 р. управляли загальним об'ємом вкладених в економіку засобів на суму в 6 трлн. дол. США, 80% з яких забезпечуються операціями по довгостроковому страхуванню життя. У Україні ж збір премії (у 2004г.) - приблизно в тисячу разів менше (з цієї суми премія по страхуванню життя - близько 20%, а по довгостроковому - менше 5%, тобто близько 200 млн. дол.).

Таким чином, очевидно, що в розвинених країнах страхування через свою специфіку і виконувані функції в суспільстві є стратегічним сектором економіки. Можна припустити, що в найближчому майбутньому при сприятливому збігу обставин в розвитку нашої економіки Росія не стане виключенням.

Враховуючи викладене і беручи до уваги думку провідних фахівців у області страхування, можна зробити висновок, що як економічна категорія страхування представляє систему економічних відносин, що включає сукупність форм і методів формування цільових фондів грошових коштів і їх використання на відшкодування збитку при різних непередбачених несприятливих явищах, а також на надання допомоги громадянам при настанні певних подій в їх житті.

Принципи майнового страхування. Знання принципів страхування необхідно для всіх учасників страхового процесу на всіх його стадіях. Основні принципи страхування такі:

- майновий економічний інтерес;

- найвищий ступінь довіри сторін;

- причинно-наслідковий зв'язок подій;

- виплата відшкодування в розмірі реального збитку;

- використана франшиза;

- суброгація;

- диверсифікація ризиків.

Фактично ці принципи відповідають основним етапам взаємодії страхувальника і страховика.

Переговори щодо укладання договору страхування. Повідомлення всієї необхідної інформації для забезпечення ефективного страхового захисту. З'ясування причини настання страхового випадку.

Розрахунок і виплата страхового відшкодування. Економічний інтерес майнового захисту пов'язаний із зацікавленістю юридичних і фізичних осіб у збереженні об'єктів власності та збереженні життя та здоров'я при настанні несприятливих подій або нещасних випадків. Відшкодовуються лише конкретні збитки конкретної особи. Основні риси економічного інтересу:

- повинен піддаватися фінансово-економічній оцінці;

- повинен виникати на законних підставах;

- особа, яка, уклавши договір страхування, порушила його, скоївши злочин, не може одержати від страхування незаконну вигоду.

Принцип найвищої довіри сторін полягає втому, що на стадії укладення договору страхування страховик може нічого не знати про об'єкт страхування, а клієнт -- майбутній страхувальник -- повинен розкрити суттєві обставини про останніх, зокрема, всі відомості, що дозволили б зробити висновки про ступінь ризику, інформацію про попередні збитки, наявність інших страхових полісів та ін.

Значення цього принципу полягає в тому, що, коли виникає збиток, починається розслідування обставин його винекнення. Якщо при цьому буде виявлено, що страхувальник не повідомив що-небудь суттєве про об'єкт страхування, дію договору може бути припинено, а збиток не відшкодовано.

Принцип причинно-наслідкового зв'язку. Основою договору страхування є причина виникнення збитку. Причому, деякі причини ведуть до страхової виплати на користь страхувальника, а інші -- ні. Важливим є визначення саме фактичної причини настання збитку.

Відшкодування фактичних збитків (страхове відшкодування) -- центральний принцип страхування. Страхове відшкодування -- страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку (ст.9 Закону України «Про страхування»).

Розрахунок страхового відшкодування (Q) при системі пропорційної відповідальності виконується за формулою 1.1:

(1.1)

де T - фактична сума збитку;

S - страхова сума за договором:

W - вартісна оцінка об'єкта.

Для об'єктів із однаковою вартістю розмір залежить від величини страхової суми, зазначеної в договорі страхування. Чим ближче вона до вартісної оцінки об'єкта, тим більший розмір відшкодування одержить потерпілий страхувальник. Відшкодовується, як правило, не весь збиток. Майже завжди є франшиза -- мінімальна частина збитку, завданого страхувальнику, але яка не відшкодовується страховиком. Франшиза зазначається в договорі, а її величина впливає на розмір страхового відшкодування. Вона може бути встановлена в абсолютних і відносних величинах до страхової суми або у відсотках до збитку. Виділяють умовну та безумовну франшизу.

Умовна франшиза означає, що страховик не несе відповідальність за збиток, якщо його розмір не перевишує розмір франшизи, але відшкодовує збиток повністю, якщо розмір збитку перевишує суму франшизи.

Безумовна франшиза означає, що страховик виплатить страхувальнику суму збитку за мінусом суми франшизи. тобто страхове відшкодування дорівнює збитку, зменшеному на франшизу. Франшиза та страхова сума, як і набір ризиків, що страхуються, -- основні ціноутворюючі фактори у страхуванні.

Принцип суброгації означає право страховика на регресні вимоги, які страхувальник може мати до третіх сторін, котрі повністю або частково відповідають за збитки, претензії, за якими було оплачено страховиком.

Диверсифікація. Законодавством багатьох країн світу можливості диверсифікації, тобто поширення активності страхових товариств за рамки основного бізнесу, обмежені.

За формою взаємодії страхувальників та страхових товариств виділяють обов'язкове та добровільне страхування.

Обов'язкову форму страхування визначають такі принципи.

1. Встановлення законом, відповідно до якого страховик зобов'язаний застрахувати встановлені об'єкти, а страхувальники -- вносити належні страхові платежі. Закон передбачає: перелік об'єктів обов'язкового страхування; обсяг страхової відповідальності; рівень або норми страхового забезпечення; порядок встановлення тарифних ставок або середні розміри цих ставок із наданням права їх диференсації на місцях; періодичність внесення страхових платежів; основні права страховиків і страхувальників.

2. Суцільне охоплення обов'язковим страхуванням зазначених у законі об'єктів. Для цього страхові органи щорічно проводять по всій країні реєстрацію застрахованих об'єктів, нарахування страхових платежів та їх стягнення у встановлені терміни.

3. Автоматичність поширення обов'язкового страхування на об'єкти, зазначені в законі. Страхувальник не повинен заявляти в страховий орган про появу в господарстві об'єкта страхування. Це майно автоматично включається до сфери страхування. При черговій реєстрації воно буде зафіксовано, а страхувальнику пред'явлено до сплати страхові внески.

4. Дія обов'язкового страхування незалежно від внесення страхових платежів. У випадках, коли страхувальник не сплатив належні страхові внески, вони стягуються в судовому порядку. У випадку загибелі або ушкодження застрахованого майна, не оплаченого страховими внесками, страхове відшкодування підлягає виплаті з утриманням заборгованості за страховими платежами. На не внесені в необхідний термін страхові платежі нараховується пеня.

5. Безстроковість обов'язкового страхування. Вона діє протягом усього періоду користування страхувальником застрахованим майном. Тільки безгосподарське та зношене майно не підлягає страхуванню. При переході майна до іншого страхувальника дія страхування не припиняється. Воно втрачає силу тільки при загибелі застрахованого майна.

6. Нормування страхового забезпечення за обов'язковим страхуванням. З метою спрощення страхової оцінки і порядку виплати страхового відшкодування встановлюються норми страхового забезпечення у відсотках від страхової оцінки або в гривнях на один об'єкт.

За обов'язковим особистим страхуванням у повному обсязі діють принципи суцільного охоплення, автоматичності, нормування страхового забезпечення. Проте воно має суворо обумовлений термін і цілком залежить від сплати страхового внеску (наприклад, за обов'язковим страхуванням пасажирів).

Добровільна участь у виборі страховика повною мірою притаманна лише для страхувальників. Страховик не має права відмовлятися від страхування об'єкта, якщо волевиявлення страхувальника не суперечить умовам страхування. Даний принцип гарантує укладання договору страхування за першою (навіть усною) вимогою страхувальника.

Добровільна форма страхування побудована на дотриманні таких принципів.

1. Добровільне страхування діє як в силу закону, так і на добровільних засадах. Закон визначає об'єкти добровільного страхування і загальні умови страхування, які регулюються правилами страхування, розробленими страховиком.

2. Вибіркове охоплення добровільним страхуванням пов'язане із тим, що не всі страхувальники виявляють бажання брати в ньому участь. Крім того, за умовами страхування діють обмеження для укладання договорів.

3. Добровільне страхування завжди обмежене терміном страхування. При цьому початок і закінчення терміна обумовлюються в договорі, якщо страховий випадок відбувся в період страхування. Безперервність добровільного страхування можна забезпечити лише шляхом повторного переукладання договорів на новий термін.

4. Добровільне страхування діє тільки при сплаті разового або періодичних страхових внесків. Вступ у дію договору добровільного страхування обумовлений сплатою разового або першого страхового внеску. Несплата чергового внеску по страхуванню спричиняє припинення дії договору.

Висновок. При майновому страхуванні страхувальник може визначати розмір страхової суми у межах страхової оцінки майна. За особистомим страхуванням страхова сума відповідно до договору встановлюється за угодою сторін. Чинні в даний час умови всіх видів страхування вироблені багаторічною практикою його проведення з урахуванням досвіду закордонних країн. Вони постійно удосконалюються з метою більш повного задоволення інтересів страхувальника. Розвиток страхового ринку і конкуренції між страховиками створюють сприятливий ґрунт для подальшого поліпшення умов страхування.

Список використаних джерел

1. Закон України "Про страхування" 1996 р.

2. Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне страхування.

3. Базилевич В. Д., Базилевич К. С. Страхова справа. -- К.: Товариство "Знання", КОО, 2002. - 203 с.

4. Горбач Л. М. Страхова справа: Навчальний посібник. -- 2-ге вид., виправл. -- К.: Кондор, 2003. -- 252 с.

5. Клапків M. С. З історії зародження національного страхового ринку// Фінанси України. - 1998. - №1. - С. 81-94.

6. Основы страховой деятельности: Учебник/Отв. ред. проф. Т. А. Федорова. - M.: Издательство БЕК, 2002. - 768 с.

7. ПлисаВ.Й.Основи страхування: Навч.посібник/Заред.М. I. Крупки. -- Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2001. -- 144 с.

8. Плиса В. И. Основні страхові поняття і терміни для студентів економічного факультету. -- Львів ЛДУ, 1997. -- 16 с.

9. Плиса В. И. Основні страхові поняття і терміни: Довідник. -- Львів: Видавничий центр ЛДУ ім. Івана Франка, 1999. -- 64 с.

10. Плиса В. Особливості становлення, проблеми та перспективи розвитку страхового ринку в Україні// Вісник Львів, ун-ту. Сер. екон. -- Вил. ЗО. - 2001. - С. 158-167.

11. Плиса В. Проблеми розвитку страхової справи в Україні// Вісник Львів, ун-ту. Сер. екон. - Вип. 29. - 1999. - С. 131-133.