Грошово-кредитна політика України

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПЛАН

1. Економічні чинники впливу на грошову базу і регулювання їх центральним банком

2. Основні аспекти грошово-кредитної політики України у світі сучасних монетарних теорій

Задача

1. Економічні чинники впливу на грошову базу і регулювання їх центральним банком

Виходячи із завдання регулювання платоспроможного попиту центральні банки визначають цільові орієнтири (таргети) збільшення грошової маси в обігу, в зв'язку з чим подібного роду практика одержала назву "грошове таргетування". Важливе значення для ефективного регулювання динаміки грошової маси за допомогою цільових орієнтирів має порядок їх встановлення або у вигляді контрольних цифр (Франція), або "вилки" (США) чи прогнозу (Японія). В різних країнах цільові орієнтири встановлюються на неоднакові строки: у Великобританії найбільш дієздатним був визнаний однорічний строк грошового таргетування, розглянутий як оптимальний для можливого взаємного погашення тимчасових коливань процентних ставок; в Японії прогнози зростання грошового агрегату публікуються на початку кожного кварталу; в Італії цільові орієнтири встановлюються строком на 1 місяць з врахуванням сезонних і деяких інших тимчасово діючих факторів. Основний метод регулювання грошового обороту, який використовується центральним банком - проведення ним кредитних, інвестиційних і валютних операцій. Центральний банк повністю визначає величину грошової маси М0, створюючи гроші і вилучаючи їх з обороту безпосередньо в ході своїх операцій. В умовах відносно стабільного набору кредитних інструментів, технічного оснащення розрахунків, дієздатності встановлених для комерційних банків нормативних показників величин М0, М1 і М2 прослідковується досить високий кореляційний зв'язок. Це дозволяє центральним банкам контролювати будь-який з показників грошової маси за допомогою зміни грошового агрегату М0. Тим самим центральні банки повністю контролюють обсяг грошової маси в обігу, оперативно регулюючи її величину в залежності від цільової установки. В різних країнах і в різні періоди в якості цільових орієнтирів обирались різні показники грошової маси. Вибір того чи іншого грошового агрегату в якості регульованого, як правило, визначався кінцевою метою грошово-кредитної політики. Так, агрегат МІ асоціювався з масштабами купівельної спроможності фізичних осіб. Більш широкі грошові агрегати М2 і М3 включають в себе значну частину фінансових активів, які не можуть використовуватися негайно. В залежності від того, які цілі переслідує центральний банк (лише зниження темпів інфляції, досягнення економічного зростання), для орієнтиру обирається той чи інший грошовий агрегат. Наприклад, у Великобританії центральний банк встановлює грошові орієнтири "на широку грошову масу" по великому колу показників. Вже на початку 70-х рр. XX ст. банк Англії посилив увагу до контролю за грошовим обігом як до засобу макроекономічного регулювання. У 80-х рр. в зв'язку з прийняттям середньострокової фінансової стратегії антиінфляційної спрямованості банк Англії поставив перед собою завдання зменшення об'єму грошової маси, а також послідовного скорочення державних витрат, взаємну для покриття держбюджету і зменшення самого дефіциту. Рішення настільки неоднозначних завдань потребувало і вибору адекватного грошового агрегату для таргетування. Таким був визнаний агрегат МЗ, який містив всі елементи, що впливали на розвиток інфляційного процесу, і в той же час пов'язаний з фіскальною політикою шляхом включення в його вимоги державного сектора. В Німеччині цільовий орієнтир встановлюється на більш "вузьку" грошову масу. В якості грошового орієнтира Бундесбанк обрав агрегат, який він назвав "Центральні банківські гроші (ЦБГ)". Даний агрегат, який наближається за своїм якісним складом до М3, мас деякі особливості. ЦБГ включають в себе готівкові гроші і мінімальні резерви комерційних банків, депоновані в центральному банку. Ці резерви (в М3 Бундесбанк включає готівкові гроші, депозити до запитання, термінові і ощадні депозити) калькулюються на базі розроблених коефіцієнтів і відображають різні види банківських зобов'язань по відношенню до резидентів з врахуванням неоднакової ступені ліквідності різних видів депозитів. Головною перевагою використання ЦБГ в порівнянні з М3 є те, що центральний банк несе відповідальність за збільшення грошової маси, а також має можливість прослідкувати внесок самого Бундесбанку в створення грошової маси. Іншою перевагою цього показника є наявність необхідних статистичних даних для розрахунку на щоденний об'єм готівкових грошей і обов'язкових резервних вимог комерційних банків. Найбільш "вузька" грошова маса визначається в Швейцарії. Первісно Швейцарський національний банк обрав в якості офіційного цільового орієнтира грошовий агрегат МІ, але з 1981 р. перейшов на використання нового цільового грошового агрегату - "Коригування грошей центрального банку (КГЦБ)", який являє собою середньомісячну величину, розраховану на основі щоденних показників грошової бази, з поправкою на "транзитні коливання в банківських залишках". Агрегат знаходиться під суворим контролем Швейцарського національного банку і "очищується" від випадкових змін, які виникають в результаті внесення поправок банками в свої баланси. В США тривалий час в якості цільового орієнтира використовувався грошовий агрегат МІ, який, на думку Ради управління Федеральної Резервної Системи (ФРС), найбільш детально характеризував розміри грошової маси. В 1979 р. ФРС перейшла до встановлення цільового орієнтира також для М2 і М3, а в 90-ті роки повністю відмовилась від таргетування МІ. Необхідність використання того чи іншого методу регулювання кількості грошей в обігу не підлягає сумніву у всіх країнах світу і в провідних міжнародних кредитно-фінансових організаціях. Разом з тим результати встановлення цільових орієнтирів на приріст грошової маси оцінюються неоднозначне, оскільки бажаної чіткої кореляції між грошовим регулюванням і загальними результатами розвитку економіки не прослідковується. Таким чином, провідні розвинуті країни мають намір і в подальшому звертатися до грошового таргетування. В Україні структура грошової маси визначається Національним банком України агрегатним методом з 1993 року. Завдяки проведеним заходам фінансової стабілізації у структурі грошової маси відбувся різкий зсув на користь коштів з коротким строком обігу. Заощадження в гривнях у банках неухильно втягуються в поточний грошовий оборот і втрачають властивості інвестицій. Такі ж наслідки має розширення ринку державних цінних паперів. Здійснюючи монетарну політику, НБУ встановлює цільові орієнтири щодо регулювання грошової маси в обігу на основі вибору певних грошових агрегатів. Комерційні банки працюють в межах тієї грошової маси, яка визначається Національним банком. Сьогодні пошук нових конкретних механізмів регулювання грошової маси в обігу є надзвичайно актуальним в Україні. Старі монетарні інструменти (касовий і кредитний плани) не придатні для ринкових умов. Виходячи з того, що національна грошова система України має перехідний характер та перебуває у стадії становлення, система управління сукупним грошовим оборотом має відповідати міжнародним стандартам і вимогам, сприяти стабілізації національної грошової одиниці - української гривні.

2. Основні аспекти грошово-кредитної політики України у світі сучасних монетарних теорій

1. Об'єкти та суб'єкти монетарної політики

Монетарна політика (англ.: Monetary Policy), використовується також термін грошово-кредитної політики.

Грошомво-кредимтна політика-- комплекс взаємозв'язаних, скоординованих на досягнення заздалегідь визначених суспільних цілей, заходів щодо регулювання грошового обігу які здійснює держава через центральний банк.

Види монетарної політики:

· Експансіоністська політика: грошова маса збільшується > розвиток економіки підвищується.

· Рестрикційна політика: грошова маса звужується > економіка вгамовується (ВНП падає).

Об'єктами, на які найчастіше спрямовуються регулятивні заходи монетарної політики, є такі змінні грошового ринку:

— пропозиція (маса) грошей;

— ставка процента;

— валютний курс;

— швидкість обігу грошей та ін..

Залежно від економічної ситуації в країні об'єктом монетарного регулювання може бути вибрана одна з них чи навіть кілька одночасно.

Суб'єкти монетарної політики. В Україні головним суб'єктом грошово-кредитної політики є Національний банк. Крім нього, у виробленні грошово-кредитної політики тики беруть участь інші органи державного регулювання економіки -- Miнicтеpcтво фінансів, міністерство економіки, безпосередньо уряд, Верховна Рада. Органи виконавчої та законодавчої влади визначають основні макроекономічні показники, які слугують opiєнтирами для формування цілей грошово-кредитної політики (обсяг ВВП, розмір бюджетного дефіциту, платіжний та торговий баланси, рівень зайнятості та ін.). Верховна Рада, крім того, регулярно заслуховує доповіді Голови НБУ та одержує інформацію банку про стан грошово-кредитного ринку в Україні.

Проте вирішальна роль у розробленні та реалізації монетарної політики належить Національному банку, оскільки він несе відповідальність перед суспільством за стан монетарної сфери. Як передбачено Конституцією України (ст. 100), Рада НБУ самостійно розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведення.

2. Цільова спрямованість монетарної політики

Для з'ясування ролі монетарної політики в ринковій економіці важливе значення має усвідомлення завдань, які ставляться монетарними владними структурами i вирішуються монетарними методами. Ці завдання прийнято називати цілями монетарної політики. Вони поділяються на три групи: стратегічні, проміжні i тактичні

Стратегічними звичайно є цілі, що визначені як ключові в загальноекономічній політиці держави. Ними можуть бути зростання виробництва, зростання зайнятості, стабілізація цін, збалансування платіжного балансу. Кожна з цих цілей настільки важлива для суспільства, що владні структури можуть ставити перед собою завдання одночасно реалізувати їх yci чи більшу їх частину. Держава в цілому має у своєму розпорядженні широкий спектр регулятивних інструментів для розв'язання таких завдань.

Проте з допомогою заходів лише монетарної політики одночасно досягти всіх указаних цілей неможливо через обмеженість та специфіку її інструментарію. Тому в межах монетарної політики зазначені стратегічні цілі виявляються несумісними. Зокрема, стабілізація цін вимагає застосування монетарних заходів, які призводять до погіршення кон'юнктури, спаду виробництва та зайнятості. I навпаки, для зростання виробництва необхідно вживати заходи, які призведуть до пожвавлення кон'юнктури i можуть спричинити зростання цін.

Тому центральний банк вибирає залежно від конкретної економічної ситуації одну iз стратегічних цілей. Нею, як правило, є стабілізація цін (чи погашення інфляції), оскільки якраз вона найбільше відповідає головному призначенню центрального банку -- підтримувати стабільність національних грошей. І через розв'язання цього завдання центральний банк сприяє досягненню інших стратегічних цілей.

Проміжні цілі монетарної політики полягають у таких змінах певних економічних процесів, які сприятимуть досягненню стратегічних цілей. Оскільки в ринкових умовах економічне зростання, зайнятість, динаміка цін, стан платіжного балансу та інші макроекономічні показники визначаються передусім станом ринкової кон'юнктури, проміжними цілями монетарної політики є зміна останнього в напрямі, який визначається стратегічною ціллю. Зокрема, якщо ціллю загальноекономічної політики є економічне зростання при скороченні безробіття, то проміжною ціллю може бути пожвавлення ринкової кон'юнктури.

Тактичні цілі -- це оперативні завдання банківської системи щодо регулювання ключових економічних перемінних, передусім грошової маси, процентної ставки та валютного курсу, для досягнення проміжних цілей. Стосовно кожного з цих показників може ставитися одне з трьох завдань: зростання, стабілізація, зниження. Конкретний напрям зміни економічної перемінної визначається проміжною ціллю монетарної політики та характером показника. Наприклад, для пожвавлення ринкової кон'юнктури як проміжної цілі необхідно, щоб на рівні тактичних цілей грошова маса зростала, а процентні ставки знижувалися. За показник грошової маси вибираються базові гроші, оскільки саме цей показник перебуває у повному розпорядженні центрального банку.

Характерними ознаками тактичних цілей є їхня короткостроковість, реалізація їх оперативними заходами виключно центрального банку, багатоаспектність, єдність та певна суперечливість.

3. Інструменти монетарної політики

Інструменти грошово-кредитної політики - це конкретні заходи і дії ЦБ, спрямовані на зміну маси грошей та рівня процентної ставки.

Інструменти грошово-кредитної політики можна поділити на дві групи:

-- інструменти опосередкованого впливу на грошовий ринок та економічні процеси;

-- інструменти прямого впливу.

До першої групи належать: операції на відкритому ринку, регулювання норми обов'язкових резервів, процентна політика, рефінансування комерційних банків, регулювання курсу національної валюти.

До другої групи відносять: установлення прямих обмежень на здійснення емісійно-касових операцій; уведення прямих обмежень на кредитування центральним банком комерційних банків; установлення обмежень чи заборони на пряме кредитування центральним банком потреб бюджету; прямий розподіл кредитних ресурсів, що надаються комерційним банкам у порядку рефінансування, між пріоритетними галузями, виробництвами, регіонами тощо.

Опосередкований вплив інструментів першої групи полягає у створенні таких умов, за яких посилюються чи послаблюються стимули економічних суб'єктів до певної поведінки, наприклад до накопичення чи до зменшення запасів грошей у своєму розпорядженні і відповідно до зменшення чи до збільшення їх попиту на товарних чи фінансових ринках.

Операції на відкритому ринку -- це найбільш застосовуваний інструмент монетарної політики в країнах з високорозвинутими ринковими економіками. В країнах з перехідними економіками застосування цього інструменту обмежується недостатнім розвитком ринку цінних паперів (відкритого ринку), недостатньою ліквідністю державних цінних паперів тощо. Ці чинники стримування операцій на відкритому ринку досить відчутно проявляють себе і в умовах України. Проте цей інструмент у перспективі займе ключове положення і в монетарній політиці НБУ.

Сутність операцій на відкритому ринку полягає у тому, що, купуючи цінні папери на ринку, центральний банк додатково спрямовує в оборот відповідну суму грошей і цим збільшує спочатку банківські резерви, а потім і загальну масу грошей за інших незмінних умов.

Продаючи цінні папери зі свого портфеля, він вилучає на відповідну суму банківські резерви, а згодом зменшується і загальна маса грошей в обороті. У результаті цих операцій відповідно збільшується чи зменшується пропозиція грошей на ринку, що впливає в кінцевому підсумку на кон'юнктуру товарних ринків.

Операції на відкритому ринку можуть проводитися як у формі прямої купівлі-продажу, так і на умовах зворотного викупу. В останньому випадку за первинного продажу чи купівлі одночасно укладається угода про зворотний викуп чи продаж цих цінних паперів через певний, як правило, досить короткий, термін. Такі операції називаються "РЕПО" і здійснюються переважно під час проведення захисних операцій на відкритому ринку.

В умовах високорозвинутого ринку цінних паперів цей інструмент монетарної політики має суттєві переваги.

Він має високу оперативність і чіткість дії. Якщо центральний банк вирішив збільшити чи зменшити пропозицію грошей та їх розмір, то він може негайно дати розпорядження своїм дилерам купити чи продати цінні папери на відповідну суму, і проблема буде вирішена досить швидко.

На дію цього інструменту не можуть впливати ніякі інші суб'єкти ринку, крім центрального банку, що робить його регулюючий вплив досить значним, точним і ефективним.

Цей інструмент має властивість "гальмування", тобто якщо допускається помилка при проведенні певної операції, то можна негайно запустити операцію протилежної дії і виправити ситуацію з пропозицією грошей: при надмірному збільшенні пропозиції грошей негайно продати відповідну суму цінних паперів і зменшити пропозицію до потрібного рівня.

Регулювання норми обов'язкових резервів -- високопотужний інструмент впливу на пропозицію грошей, що має невідворотну і негайну дію. Механізм цього інструменту полягає в тому, що центральний банк установлює для всіх банків та інших депозитних установ норму обов'язкового вберігання залучених коштів на кореспондентських рахунках без права їх використання і без виплати процентів по них. Збільшуючи норму обов'язкового резервування, центральний банк негайно скорочує обсяг надлишкових резервів банків, зменшує їх кредитну спроможність, знижує рівень мультиплікації депозитів. Відповідно зменшується загальний обсяг пропозиції грошей. Якщо центральному банку потрібно збільшити пропозицію грошей, то досить відповідно знизити норму обов'язкового резервування, і ситуація змінюватиметься на протилежну -- збільшиться обсяг вільних резервів, підвищаться кредитна спроможність банків і рівень мультиплікації депозитів.

Цей інструмент монетарної політики має ту перевагу, що він однаково впливає на всі банки, змінюючи пропозицію грошей негайно і досить потужно. Але він має і значні недоліки.

По-перше, підвищення норми обов'язкового резервування може привести всі банки з невеликими надлишковими резервами в неліквідний стан, підірвати їх становище на ринку. Щоб урятувати такі банки, центральному банку довелось би вживати компенсуючи заходи, наприклад посилити їх рефінансування чи збільшити купівлю цінних паперів, що буде розмивати регулятивний ефект від застосування інструменту обов'язкового резервування.

По-друге, підвищення норми резервування негативно позначається на фінансах банків, оскільки обмежує їхні доходи за активними операціями. У цьому зв'язку таке застосування даного інструменту рівноцінне підвищенню оподаткування банків.

По-третє, якщо потрібно змінити пропозицію грошей на короткий строк і в невеликих обсягах, то цей інструмент просто не годиться, бо зміна норми резервування на 1% може дати значно більшу зміну пропозиції, ніж це потрібно. А часті зміни норми резервування (уверх -- униз) взагалі можуть паралізувати діяльність банків.

Зазначені недоліки цього інструменту обумовили дуже обережне його використання в розвинутих країнах: норма резервування там установлюється на невеликому рівні і змінюється дуже рідко, а деякі країни взагалі відмовилися від нього. У країнах з перехідною економікою, де амплітуди коливання грошової маси дуже великі, цей інструмент застосовується значно ширше. Він дає змогу оперативно пригнітити надмірну пропозицію грошей і урівноважити кон'юнктуру на відповідних ринках. Досить широко він застосовується НБУ протягом усього перехідного періоду. Для української практики монетарного регулювання характерні досить високий рівень норми обов'язкового резервування, широка амплітуда і висока частота їх зміни. Таке використання цього інструменту давало можливість НБУ оперативно впливати на пропозицію грошей, на інфляційні і девальваційні процеси.

Процентна політика -- один із м'яких інструментів монетарної політики, подібний за характером впливу на пропозицію грошей до операцій на відкритому ринку. Механізм його полягає в тому, що центральний банк установлює ставки процентів за позичками, які він надає комерційним банкам у порядку їх рефінансування.

Якщо НБУ проводить політику стримування або скорочення маси грошей в обігу, він підвищує процентні ставки, що зменшує попит на кредитні гроші. Скорочення попиту призводить до скорочення пропозиції. Невикористані для кредитування гроші вкладаються в інші активи (цінні папери держави, місцевих органів влади) або осідають на депозитах комерційних банків у НБУ, як наслідок -- відбувається зменшення грошей в обігу.

У разі протилежної політики, спрямованої на збільшення грошей в обігу, НБУ знижує рівень процентних ставок за своїми активними операціями, що стимулює попит на позички, а отже, й кредитну діяльність комерційних банків. Вони змушені перетворювати свої вторинні резерви (кошти, вкладені в цінні папери або розміщені на депозитах у НБУ) в первинні, внаслідок цього збільшуються залишки грошей на їхніх кореспондентських рахунках у НБУ й загальна маса грошей в обігу.

Рефінансування комерційних банків -- як інструмент грошово-кредитної політики тісно пов'язане з процентною політикою, але має й певні власні риси. Цей інструмент базується на функції НБУ як "кредитора в останній інстанції". Комерційні банки звертаються до нього за кредитом найчастіше у разі появи тимчасового дефіциту первинних резервів (коштів на кореспондентському рахунку в НБУ). Такі позики банки просять, як правило, на короткий строк і одержують у порядку переобліку комерційних векселів чи під заставу цінних паперів, у тому числі й комерційних векселів. Ці кредити мають назву відповідно обліковий і ломбардний.

Надаючи названі кредити, НБУ збільшує первинні резерви комерційних банків, а отже, й загальну суму грошей в обігу.

НБУ може кредитувати комерційні банки і через операції РЕПО, які полягають в обов'язковій купівлі -- продажу державних цінних паперів, але головною метою цих операцій є підтримання короткострокової ліквідності системи комерційних банків.

Регулюючи процес облікового й ломбардного кредитування, НБУ може впливати на загальну масу грошей в обігу. Такий вплив може здійснюватися двома способами: встановленням ліміту кредитування та визначенням рівня процентної ставки.

Регулювання курсу національної валюти -- інструмент дуже чіткої, оперативної і потужної дії. За характером впливу на масу грошей він нагадує операції на відкритому ринку. Якщо центральний банк планує зменшити масу грошей в обороті, то йому достатньо продати на ринку відповідну масу іноземних валютних цінностей, що призведе до скорочення банківських резервів і пропозиції грошей. І навпаки, за необхідності збільшити масу грошей в обороті центральному банку слід купити відповідну масу іноземної валюти. Ці операції дістали назву валютної інтервенції. Хоч безпосередньою ціллю цих операцій є регулювання курсу національної валюти, вони опосередковано і досить відчутно впливають і на масу національних грошей в обороті.

4. Монетарна політика України за I квартал 2008 року

Монетарні і фінансові процеси та заходи грошово-кредитної політики

Національний банк України в І кварталі 2008 р. проводив стриману грошово-кредитну політику, спрямовану на збалансування попиту і пропозиції на гроші та запобігання інфляційним ризикам.

Віддзеркаленням такої спрямованості грошово-кредитної політики було:

· обмеження темпів зростання базових грошей;

· помірні темпи збільшення грошової маси;

· зростання вартості коштів.

Монетарна база в І кварталі 2008 р. зменшилася на 3.9% або на 5.5 млрд. грн. до 136.4 млрд. грн. За оцінками Національного банку України той обсяг базових грошей, який сформувався після масштабного використання бюджетних коштів у грудні 2007 р., був достатнім для обслуговування економічного обороту в І кварталі 2008 р.

Зменшення монетарної бази було наслідком зменшення у цьому періоді обсягу як готівки поза банками, так і коррахунків банків. У І кварталі 2008 р. обсяг готівки поза банками зменшився на 1.2% - до 109.8 млрд. грн. Питома вага готівки в структурі грошової маси зменшилася з 28% до 26.4%.

Також на грошово-кредитному ринку в І кварталі 2008 р. відчувався вплив ухваленого в листопаді 2007 р. рішення стосовно включення до складу зобов'язань банків, які підлягають обов'язковому резервуванню, коштів, які залучені банками від банків - нерезидентів та фінансових організацій - нерезидентів. У результаті обсяг обов'язкових резервів, які банки формують та мають щоденно зберігати на кореспондентському рахунку в Національному банку України, збільшився майже вдвічі (з 5.5 млрд. грн. за жовтень 2007 р. до 10.5 млрд. грн. за березень 2008 р.). Середня норма резервування збільшилася з 2.1% (за 2007 р.) до 2.4% (за І квартал 2008 р.).

В умовах зменшення монетарної бази розширення грошової маси в І кварталі 2008 р. (на 5.0% або на 19.9 млрд. грн. до 416.0 млрд. грн.) відбувалося за рахунок активного здійснення банками кредитної діяльності в умовах високого попиту на кредити з боку як юридичних осіб, так і населення. Відображенням цього є збільшення грошового мультиплікатора з 2.79 до 3.05.

У цілому в І кварталі загальний обсяг кредитних вкладень (без урахування доходів) збільшився на 12.6% (торік - на 11.2%) до475.3 млрд. грн. Банківська система демонструвала достатньо високі темпи кредитування як юридичних осіб, так і населення. Обсяги кредитів, наданих юридичним особам, збільшилися на 11.6% - до 300.1 млрд. грн., населенню - на 14.4% - до 175.2 млрд. грн.

Високі темпи кредитування обмежено впливали на інфляційні процеси. Однак активна кредитна діяльність банків (особливо на ринку споживчих кредитів) закладає ризики на майбутнє, пов'язані із накопиченням фінансових дисбалансів та погіршенням якості кредитного портфелю. У випадку реалізації ці ризики можуть вплинути і на стабільність національної валюти.

Саме через це Національний банк України постійно вживає заходи щодо збалансування обсягів та структури активно-пасивних операцій банків та обмеження ризиків у їх діяльності. Останнім вагомим заходом у цьому аспекті було набуття чинності 13 лютого 2008 р. змін до Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні (внесені у грудні 2007 р.) стосовно запровадження вимог щодо покриття регулятивним капіталом валютного ризику та ризику довгострокової ліквідності, які банки беруть на себе в процесі своєї діяльності.

Валютний сегмент грошово-кредитного ринку

На валютному сегменті грошово-кредитного ринку в І кварталі 2008 р. Національний банк України продовжував орієнтуватися на забезпечення передбачуваної динаміки валютного курсу гривні, що сприяло підтриманню стабільності на ринку та запобігало розгортанню негативних очікувань серед широкого кола економічних агентів.

Утримуючи стабільним офіційний курс гривні до долара США на рівні 5.05 грн. за дол. США, Національний банк не застосовував жорсткої фіксації обмінних курсів, які вільно формувалися на валютному ринку України та відображали коливання валютного попиту та пропозиції. Так, з початку 2008 р. безготівковий обмінний курс гривні з купівлі клієнтами доларів США змінювався у діапазоні від 4.94 до 5.07 грн./дол. США, а готівковий з продажу банками доларів США - від 4.89 до 5.08 грн./дол. США.

Динаміка ж офіційного курсу гривні до інших світових валют віддзеркалювала кон'юнктуру міжнародних ринків: з початку року гривня подешевшала відносно євро на 7.5 %, відносно російського рубля - на 4.4 %.

Реальний ефективний обмінний курс гривні (РЕОК), як індикатор конкурентної позиції вітчизняної продукції, за 2007 р. знизився на 0.6%. За січень-лютий 2008 р. РЕОК гривні підвищився на 3% відносно рівня, який спостерігався в грудні 2007 р.

Прогнозна оцінка розвитку грошово-кредитного ринку

Національний банк України, здійснюючи регулювання грошово-кредитного ринку, підтримуватиме таку динаміку монетарних агрегатів, яка б, з одного боку, задовольняла попит економіки на гроші, а з іншого - не створювала загрози для динаміки цін.

Відповідно до Основних засад грошово-кредитної політики на 2008 рік темпи приросту грошової маси в поточному році мають становити 30-35%. Такому розширенню грошової маси відповідатиме збільшення монетарної бази на рівні 24-29%.

Водночас монетарна програма, яка розроблялася на виконання показників, закладених в Основних засадах грошово-кредитної політики на 2008 рік, базувалася на інших припущеннях стосовно показників бюджету порівняно з тими, що були затверджені в Законі України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".

З урахуванням цього, а також беручи до уваги запланований перегляд зазначеного Закону та очікуване внесення змін до основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку України на 2008 рік, визначені в Основних засадах грошово-кредитної політики на 2008 р., показники приросту грошової маси можуть бути скориговані.

Задача

Позику у сумі 200тис. грн. було отримано 15.06.2010року, термін дії кредитної угоди - 6 років. Процентна ставка - плаваюча і на початку кожного наступного року корегується (збільшується) на розмір темпу інфляції попереднього, базова ставка - 18%. Річний темп інфляції становив: 2,3,4,7,3,5%. Відповідно по роках - Яку суму процентів сплатить клієнт?

Розв'язок:

грошовий кредитний банк інфляція

1)200*0,2+200*0,23+200*0,27+200*0,34+200*0,37+200*0,42=366тис.грн

2)(366*100)/200=183%.

Відповідь: 183% - сплатить клієнт.

Список використаної літератури

1. Семко Т. В., Руденко М. В. Гроші та кредит у схемах і таблицях. Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 158 с.

2. Івасіва Б. С. Гроші та кредит: Підручник. - Тернопіль: Карт - бланш, 200. - 510 с.

3. Савлук М. І., Мороз А. М., Пуховкіна М. Ф. та ін., за ред. Савлука М. І. Гроші та кредит : Підручник - К.: КНЕУ, 2001. - 602 с.

4. Державний комітет статистики України 2008р. Статистичний щорічник України, за 2008 р., за ред. О. Г.Осауленка.

5. Про банки і банківську діяльність: Закон України № 872-ХІІ від 20.03.1991 р. // Закон України. - К., 1996. - С. 3-78.

6. Про Національний банк України: Закон України № 679-ХІV від 20.05.1999 р. // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. - 1999. - С. 3-23.

7. Грошово-кредитна політика в Україні / За ред. В.І. Міщенка. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Т-во "Знання", КОО, 2003. - 421 с.

8. Нікіфоров П. Монетарна політика в системі економічної політики держави: теоретичні підходи та прикладні аспекти // Економіка України. - 2001. - № 10. - С. 25-31.

Размещено на Allbest.ru