Активи комерційних банків

Размещено на http://www.allbest.ru/

Контрольна робота

з дисципліни "Фінансові системи зарубіжних країн"

на тему: "Класифікація та характеристика активів комерційних банків"

Київ-2011

Зміст

• Вступ
• 1. Поняття та характеристика комерційних банків
• 2. Поняття та класифікація активів комерційних банків
• 2.1 Визначення активів комерційних банків
• 2.2 Класифікація активів комерційних банків
• 2.2.1 Готівка та прирівняні до неї кошти
• 2.2.2 Цінні папери
• 2.2.3 Кредити
• 2.2.4 Основні засоби та інші активи
• 2.3 Ліквідність активів комерційних банків
• 2.4 Поділ активів за ступенем ризику
• 2.4.1 Резерви покриття можливих втрат
• 2.4.2 Класифікація позичальників та кредитної заборгованості
• Висновок
• Список використаної літератури

Вступ

2.1 Визначення активів комерційних банків

Активи банку є накопиченими протягом діяльності банку ресурсами, які в майбутньому приносять економічну вигоду і призводять до припливу грошових коштів в банківську установу.

Активами комерційного банку вважаються напрямки розміщення і використання ресурсів комерційного банку. Банківські активи утворюються в результаті активних операцій банку, тобто розміщення власних і залучених коштів з метою одержання доходу, підтримки ліквідності і забезпечення функціонування банку.

2.2 Класифікація активів комерційних банків

Активи комерційного банку поділяють на чотири основні категорії: готівка та прирівняні до неї кошти, цінні папери, кредити, основні засоби та інші активи. Як і структура пасивів, структура активів банку значною мірою обумовлюється економічною ситуацією в країні, репутацією банку, стратегією, яку він намагається реалізувати на ринку, та специфікою менеджменту. В цілому структура банківських активів така. Готівка та прирівняні до неї високоліквідні активи становлять 5--10% загальної суми активів; інвестиції в цінні папери -- 5--25%; кредитний портфель -- 50--80% усіх активів. Частка основних засобів у загальній сумі активів незначна і становить 3--6%.

2.2.1 Готівка та прирівняні до неї кошти

Готівку та інші високоліквідні активи називають первинними резервами банку і використовують насамперед для забезпечення потреб у готівці при вилученні депозитів чи наданні позик. До цієї категорії активів належать готівка, банківські метали, кошти на коррахунках у інших банках (рахунки "ностро") та в центральному банку, готівка в процесі інкасації, резерви в центральному банку. Банки намагаються тримати обсяг найліквідніших активів на мінімальному рівні для забезпечення потреб у ліквідних коштах і вимог центрального банку, оскільки такі активи, як правило, неприбуткові або приносять незначний дохід.

2.2.2 Цінні папери

Цінні папери банку поділяють на ліквідні цінні папери, призначені для перепродажу, та інвестиційні цінні папери, що придбаваються банком для подальшого володіння ними. Ліквідні цінні папери називають вторинними резервами і використовують переважно для отримання доходу від їх перепродажу та для забезпечення ліквідності банку. При формуванні портфеля ліквідних цінних паперів банки часто надають перевагу державним борговим зобов'язанням як найменш ризиковим та найбільш ліквідним. Інвестиційні цінні папери призначаються для отримання доходу від володіння ними і є менш ліквідними і більш прибутковими, ніж цінні папери, що призначені для перепродажу.

2.2.3 Кредити

Кредитний портфель банку становить більшу частину активів і приносить більшу частину доходу банківській установі. Кредити банку є тими активами, ринкова вартість яких найважче піддається оцінюванню. Неправильне визначення ринкової вартості кредитів та якості кредитного портфеля призводить до формування резервів, неадекватних реальній якості кредитів і до завищення або заниження величини власного капіталу банку. Визначення ринкової вартості активів банку полегшують сек'юритизація та розвиток вторинного ринку кредитів. Відповідно полегшується і визначення реальної величини власного капіталу банку.

З метою кращої оцінки діяльності банку кредити, що надаються банком, поділяють на:

* короткострокові кредити терміном до 180 днів для фінансування торгівлі;

* короткострокові кредити для фінансування товарно-матеріальних запасів та дебіторської заборгованості терміном до одного року;

* середньострокові позики для фінансування капітальних вкладень в обладнання та устаткування;

* довгострокові кредити, забезпечені нерухомістю. Короткострокові кредити терміном до 180 днів поділяють також на кредити до 1 міс., від 1 до 3 міс. та від 3 до 6 міс.

2.2.4 Основні засоби та інші активи

Основні засоби та інші активи -- група активів, що становить незначну за обсягом, але важливу групу активів банку. Основні засоби: будівлі, споруди, обладнання є необхідними передумовами для ведення банківської діяльності. Так само необхідними і важливими для успішної діяльності банку є інші матеріальні та нематеріальні активи: ліцензії, системи обробки, збереження та захисту інформації, системи автоматизації бухгалтерського обліку та ін. До числа інших активів відносять: кошти в розрахунках, дебіторську заборгованість, транзитні рахунки, витрати майбутніх періодів і т.д. Частка таких активів складає 0-10 %. Занадто висока питома вага інших активів може свідчити про негативні тенденції в діяльності банку.

Крім поділу на основні групи, активи банку поділяють за рівнем дохідності, ступенем ліквідності та за ступенем ризику. Такий поділ є важливим як сам по собі, так і для визначення основних показників діяльності банку -- ліквідності, адекватності капіталу та тих, що характеризують якість активів.

2.3 Ліквідність активів комерційних банків

Ліквідність активів -- це їх здатність з певною швидкістю трансформуватися у гроші або в інші платіжні засоби. Це найважливіша властивість активів, тому що саме завдяки їй банк здатний виконувати свої зобов'язання перед клієнтами в певні строки та за певними сумами. Основним параметром, по якому визначається ліквідність активу, є час, необхідний для його реалізації і перетворення в абсолютно ліквідні кошти - гроші.

Якість активів визначається потенційною зворотністю вкладених коштів в установлений договором термін з урахуванням нарахованих відсотків (для працюючих активів) або можливістю реалізувати даний актив за ціною, не меншу його балансової вартості (для необоротних активів).

Фактори, що впливають на ліквідність банку, поділяються на внутрішні (відповідність активних і пасивних операцій по термінах погашення, достатність власних і стабільність залучених ресурсів, позитивні результати діяльності) та зовнішні (розвиненість грошового і фінансового ринків, якість Управління банківською системою країни).

По ліквідності активи банка поділяються на:

1. Високоліквідні (готівка, дорогоцінні метали, засоби в ЦБ);

2.Ліквідні (кредити і платежі на користь банку з терміном виконання до ЗО днів, легкореалізовані цінні папери й інші цінності);

3. Низьколіквідні (кредити, видані банком, розміщені депозити з терміном погашення, що залишився, понад рік);

4. Малоліквідні (довгостроковіінвестиції, необоротніактиви, прострочена заборгованість і т.д.).

Найбільш ліквідними активами банку є готівка та прирівняні до неї кошти. Менш ліквідними активами виступають ліквідні цінні папери та короткострокові кредити, надані іншим банкам. Саме ці групи активів входять до первинних та вторинних резервів банку і визначають рівень його ліквідності. Ще нижчий рівень ліквідності мають інвестиційний та кредитний портфелі банку. Найменш ліквідними вважають основні засоби та нематеріальні активи. Причому нематеріальні активи банку як активи, що часто мають нульову ринкову вартість, як правило, не враховуються при оцінюванні чистих активів та власного капіталу банку.

Активи в безпосередньо ліквідній формі є касовим резервом готівки і засобу на поточному рахунку в центральному банку, оскільки комерційні банки можуть у будь-який час вилучити ці засоби готівкою. Касовий резерв готівки і засобу на поточному рахунку в центральному банку є незайнятими активами комерційних банків, що не приносять їм прибутку. Тому комерційні банки намагаються тримати як активи в безпосередньо ліквідній формі мінімум своїх ресурсів. Цей мінімум необхідний для забезпечення своєчасного повернення внесків і безперебійного виконання розрахунків з іншими комерційними банками через центральний банк в умовах нормального зворотного припливу позичок і нових внесків. Звичайно касовий резерв готівки і коштів на поточному рахунку в центральному банку (без обов'язкових резервів) не перевищує 10% усіх пасивів комерційних банків. Тому що активи в безпосередньо ліквідній формі складають відносно незначну частину позикових засобів і не завжди можуть поповнюватися за рахунок нових внесків, визначену частину позикових засобів комерційні банки повинні розміщати таким чином, щоб при необхідності їх можна було легко і без утрат перетворити в готівку, тобто визначена частина банківських активів повинна бути легко ліквідною.

З усіх зайнятих активів найбільш ліквідними є позички до запитання, облік векселів і короткострокові позички. Повернення позичок до запитання банк може зажадати в будь-який час. Облік векселів здійснюється банками щодня, і тому що векселі є короткостроковими зобов'язаннями (в основному з термінами платежу до трьох місяців), те щодня настають терміни платежу по раніше врахованих векселях. Крім того, векселя легко можна переврахувати в центральному банку. Як і по векселях, щодня настають терміни платежу по короткострокових позичках. Тому всі ці статті банківських активів поряд зі знову надходячими внесками, при недоліку останніх, служать джерелом засобів для повернення внесків. Розмір засобів, поміщених у легко ліквідні статті активів, банки визначають самі чи вони встановлюються законом.

Найменш ліквідними статтями активів комерційних банків виступають середньо- і довгострокові позички, а також інвестиції в цінні папери. Останні теоретично можуть бути завжди перетворені в готівку, однак практично таке перетворення не завжди здійснюється без утрат. Реалізація ж цінних паперів за цінами нижче цін придбання, може привести до банкрутства банку.

Ліквідність банківських активів і їхня прибутковість взаємно протилежні. Активи в безпосередньо ліквідній формі (готівка в касі і засобу на поточному кошторисі в центральному банку) зовсім не приносять прибутки, а найбільш ліквідні зайняті актини (позички до запитання) приносять найменший доход. Найбільш дохідні довгострокові позички й інвестиції в цінні папери є менш усього ліквідними статтями активів. Прагнення банків максимум засобів помістити в найбільш дохідні статті активів веде до погіршення їхньої ліквідності, що може привести до банкрутства. У свою чергу, банкрутство банків підриває довіру до них вкладників й ускладнює функціонування банківської системи.

2.4 Поділ активів за ступенем ризику

Поділ активів за ступенем ризику здійснюють для того, щоб банк міг сформувати достатній за величиною власний капітал та резерви на покриття можливих втрат за ризиковими активами. Формування власного капіталу та резервів без урахування ступеня ризику активів може призвести у разі надлишкових резервів до неефективного використання ресурсів банку, у разі недостатніх резервів -- до втрат, які банк не зможе поглинути, та до банкрутства.

За ступенем ризику вкладень та ймовірністю втрати частини вартості їх поділяють на 5 груп:

1 група (процент ризику - 0) - це готівкові кошти; кошти у НБУ; боргові цінні папери, що рефінансуються НБУ, у портфелі банку на продаж та інвестиції; боргові цінні папери центральних органів державного управління у портфелі банку на продаж та інвестиції;

2 група (процент ризику - 10) - короткострокові й довгострокові кредити, надані центральним органам державного управління;

3 група (процент ризику - 20) - короткострокові й довгострокові кредити, надані місцевим органам державного управління, та нараховані доходи за ними; боргові цінні папери місцевих органів державного управління у портфелі банку на продаж та інвестиції;

4 група (процент ризику - 50) - кошти до запитання в інших банках; строкові депозити в інших банках (крім простроченої заборгованості та прострочених нарахованих доходів); нараховані доходи за борговими цінними паперами у портфелі банку на продаж та інвестиції; зобов'язання з кредитування, надані банкам та клієнтам; куплені, але не отримані валюта і банківські метали; активи до отримання;

5 група (процент ризику - 100) - всі інші активні рахунки.

Класифікація активів за ступенем ризику різна для банків, які функціонують у різних економічних умовах та різному законодавчому оточенні. Так, у країнах з розвиненою ринковою економікою вкладення в загальнодержавні боргові зобов'язання, як правило, мають коефіцієнт ризику 0. У країнах з перехідною економікою вкладення в державні боргові зобов'язання можуть вважатись безризиковими чи ризиковими залежно від ситуації на національному фінансовому ринку. Ступені ризику активів вітчизняних банків встановлюються згідно з Інструкцією про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків.

При поділі активів за ступенем ризику кредити підлягають окремій класифікації. Класифікація кредитів за ступенем ризику використовується для визначення необхідного розміру резервів, які треба сформувати для забезпечення втрат за позиками та для визначення зважених за ризиком активів. Активи, зважені за ступенем ризику (Ар), розраховуються як сума активів однакового рівня ризику (А) помножених на відповідні коефіцієнти ризику (qt).

Зваження активів за ступенем ризику використовується для оцінювання показників достатності капіталу та якості активів банку.

2.4.1 Резерви покриття можливих втрат

Майже за всіма групами активів банком створюються відповідні резерви на покриття можливих втрат. Особливої уваги заслуговує механізм формування резервів на покриття можливих втрат за позиками. Створення резервів, пропорційних можливим втратам за позиками, з одного боку дає можливість банку зберегти фінансову стійкість при невиконанні зобов'язань позичальниками, а з другого -- є визнанням незадовільної якості кредитного портфеля. Банки, які формують недостатні резерви, неправильно відображають своє фінансове становище, а саме завищують свої активи та власний капітал. Банки, які створюють надлишкові резерви, занижують свої активи та власний капітал.

Згідно з Положенням про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за позиками комерційних банків вітчизняні комерційні банки мають здійснювати формування:

* загального резерву за рахунок прибутку, що залишається після оподаткування;

* спеціального резерву за рахунок збільшення валових витрат (у визначеному розмірі) чи за рахунок прибутку, що залишається після оподаткування.

Резерви створюються для відшкодування можливих втрат за основним боргом (без процентів та комісій) за всіма видами наданих кредитів. Розмір резерву визначається відповідно до загальної суми усіх кредитів, класифікованих за ступенем ризику і з урахуванням коефіцієнтів ризику. При визначенні рівня резервування комерційний банк враховує клас позичальника та стан погашення ним кредитної заборгованості.

актив комерційний банк кредит

2.4.2 Класифікація позичальників та кредитної заборгованості

Погашення позичальником кредитної заборгованості за основним боргом та процентів за нею вважається:

* добрим, якщо заборгованість за кредитом та проценти за ним сплачуються у встановлені терміни;

* слабким, якщо прострочена заборгованість за кредитом та проценти за ним становлять не більш як 90 днів;

* недостатнім, якщо прострочена заборгованість за кредитом та проценти за ним становлять понад 90 днів.

Визначення класу позичальника здійснюється на основі оцінки фінансового стану позичальника та оцінки перспектив його розвитку. Згідно з результатами аналізу фінансового становища встановлено п'ять класів позичальників (табл. 2).

Таблиця 2 Класифікація позичальників

На основі класифікації позичальників та стану погашення заборгованості здійснюється класифікація кредитів (табл. 3). Кредити поділяються на стандартні, під контролем, субстандартні, сумнівні та безнадійні.

Таблиця 3 Класифікація кредитів

На основі класифікації позик комерційний банк створює резерв щодо кожної групи кредитів (табл. 4). Резерв має бути сформований у повному обсязі відповідно до сум фактичної кредитної заборгованості за групами ризику та встановленого рівня резерву. При визначенні розміру резерву сума заборгованості за кожним позичальником окремо зменшується на вартість застави та окремих видів гарантій, визначених законодавством.

Таблиця 4 Рівні резервування

Комерційний банк формує резерви під всі категорії заборгованостей за кредитами щомісяця. При цьому резерви використовують лише на погашення безнадійної кредитної заборгованості за основним боргом.

Висновок