Роль кредитних операцій у діяльності комерційних банків України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КУРСОВА РОБОТА

на тему «Роль кредитних операцій у діяльності комерційних банків України »

з дисципліни “ Банківський менеджмент ”

Харків 2011

ЗМІСТ

1. Кредитні операції

1.1 Аналіз кредитних операцій комерційного банку

1.2 Методика проведення аналізу кредитоспроможності позичальника

2. Сутність і значення кредитного портфеля банку

3. Кредитні операції в структурі банківських активів

4. Сутність і роль кредитних операцій у діяльності комерційних банків

5. Регулювання Національним банком України кредитних операцій комерційних банків

6. Організація кредитної роботи в банку

7. Управління дохідністю кредитного портфеля та методи ціноутворення за кредитами

Література

1. Кредитні операції

1.1 Аналіз кредитних операцій комерційного банку

Кредитування традиційно вважається одним з основних напрямків роботи банку. За рекомендаціями світових фінансово-кредитних організацій, якщо в активах банку кредитування займає менше 65%, то кредитна політика банку є пасивною, якщо частка перевищує 75% - агресивною.

При проведенні аналізу кредитної політики необхідно враховувати багато факторів:

Зовнішні фактори	Внутрішні фактори
Не контролюються самим банком	Контролюються банком
1. Інфляція	1. Наявність капіталу
2. Попит та пропозиція позичкового ринку країни	2. Ступінь ризикованості та прибутковості різних видів позичок
3. Рівень доходів та платоспроможності населення країни	3. Сталість депозитів
4. Фінансовий стан підприємств країни	4. Здатність та досвід банківського персоналу
Інші	Інші

Внутрішні та зовнішні фактори мають великий вплив на дохід, який отримає банк, тому банки намагаються враховувати ці фактори.

На першому етапі провадиться аналіз структури кредитного портфеля банку. В цілому надані кредити банків можна поділити на довгострокові та короткострокові.

Приймаючи рішення про кредитування, банки повинні враховувати можливий негативний розвиток позичальників більшою мірою, ніж позитивний. У процесі управління кредитними ризиками можна виділити чотири основні етапи, які визначають завдання цього процесу.

1. Аналіз та оцінка кредитних ризиків. Банк повинен встановити на основі різних джерел інформації види і взаємозв'язок ризиків, від яких він може зазнати збитків. Потім потрібно визначити, які види ідентифікованих ризиків можуть бути виміряні. З урахуванням витрат на збір та обробку інформації необхідно далі виділити ризики, які підлягають вимірюванню, і ризики, якими можна нехтувати.

2. Визначення величини ризиків. Визначення кількісної величини ризику дає можливість оцінити розмір потенційних збитків і сформувати за допомогою активних інструментів управління рівень ризику.

3.Управління кредитними ризиками. Виробити стратегію і методологію управління кредитними ризиками. Управління ризиками може бути спрямоване як на запобігання виникненню кредитних ризиків, так і на подолання негативних наслідків кредитних ризиків для рентабельності та ліквідності банку.

4.Контроль за ефективністю управління кредитними ризиками.

Відділ з управління кредитними ризиками розробляє методологію управління кредитними ризиками, формує політику у сфері аналізу, оцінки, прогнозування і моніторингу ризиків, застосування класифікації кредитів, використання застав і гарантій, управління проблемними кредитами, а також встановлює обмеження на кредитування залежно від галузі, регіону, ризику позичальників, стандарти на документацію кредитів.

Доречно розрізняти такі складові кредитного ризику: кредитний ризик щодо позичальника, кредитний ризик щодо способу забезпечення позики, кредитний ризик щодо кредитної угоди, зважений кредитний ризик та портфельний кредитний ризик.

Для мінімізації кредитного ризику банкам у процесі своєї діяльності необхідно звертати увагу на ряд факторів, які впливають на ступінь ризику неповернення платежу:

1) ступінь концентрації кредитної діяльності банку в якій-небудь галузі, яка чутлива до змін в економіці;

питома вага кредитів та інших банківських контрактів, що припадають на клієнтів, які знаходяться у скрутній ситуації;

концентрація діяльності банку в нові, нетрадиційні сфери;

часте внесення змін у політику банку щодо надання кредитів, формування кредитного портфеля;

впровадження в практику значної кількості нових послуг за короткий проміжок часу;

прийняття як застави цінностей, які важко реалізуються на ринку або які швидко знецінюються.

Наступним кроком у аналізі кредитування банку є проведення горизонтального та вертикального аналізу.

Наступним етапом аналізу є визначення динаміки відсоткових ставок за кредити.

Одним із найважливіших напрямків аналізу кредитної діяльності комерційного банку є аналіз руху кредитів.

Аналіз руху кредитів передбачає проведення розрахунку певного переліку показників та коефіцієнтів, який несе значне смислове навантаження при визначенні основних тенденцій змін кредитного портфеля банківської установи. Найбільш загальним показником, що характеризує рух кредитів, є залишки кредитної заборгованості.

При проведенні аналізу руху кредитів важливим моментом є оцінка динаміки співвідношення резерву, сформованого на покриття можливих збитків по кредитах, та загальної суми кредитної заборгованості.

Наступним напрямом аналізу кредитної діяльності банку є оцінка розподілу кредитів за економічними секторами.

Аналіз галузевої структури дає можливість визначити диверсифікацію кредитів порівняно з попередньою звітною датою. Для цього розраховуються частки кредитних вкладень комерційного банку в окремі галузі та оцінюються у статиці й у динаміці. Цей аналіз необхідний для виявлення зон кредитного ризику для розроблення кредитної політики та визначення лімітів кредитування по окремих галузях та клієнтах банку.

Далі аналізується кредитна заборгованість за термінами погашення.

Наступним аспектом аналізу кредитної діяльності комерційних банків є аналіз формування резерву на можливі збитки за позиками.

Даний вид аналізу містить оцінку правильності розподілу виданих позик за групами ризику, достатності розміру резерву на покриття втрат по кредитних ризиках та відповідність розрахункової суми фактично створеному резерву.

Види позик за ступенем ризику:

1. стандартні (2% резервування);

2. позики під контролем (5% резервування);

3. субстандартні позики (20% резервування);

4. сумнівні позики (50% резервування);

5. безнадійні позики (100% резервування).

Якість наданих кредитів характеризує також показник співвідношення резервів на випадок збитків за позиками та загальних позик. Чим менше його значення, тим якіснішим, а відтак менш ризикованим є кредитний портфель.

Рівень сумнівної заборгованості характеризує якість кредитного портфеля, а саме: довгострокових, короткострокових та МБК з точки зору проблематичності їх повернення. Значення цього показника не повинно перевищувати 0,05%, тобто своєчасно непогашені кредити мають становити не більше 5% від усього кредитного портфеля.

1.2 Методика проведення аналізу кредитоспроможності позичальника

Під кредитоспроможністю банківських клієнтів слід розуміти такий фінансово-господарський стан підприємства, який дає впевненість в ефективному використанні позичених коштів, здатність та готовність позичальника повернути кредит відповідно до умов договору. Вивчення банками різноманітних чинників, які можуть призвести до непогашення кредитів або, навпаки, забезпечують їх своєчасне повернення, становлять зміст банківського аналізу кредитоспроможності.

Склад та зміст показників випливають із самого поняття кредитоспроможності. Вони повинні відобразити фінансово-господарський стан підприємства з точки зору ефективності розміщення та використання позичених коштів і готовність позичальника здійснювати платежі та погашати кредити в заздалегідь визначені терміни. Здатність своєчасно повертати кредит оцінюється шляхом аналізу балансу підприємства на ліквідність, ефективного використання кредиту та оборотних коштів, рівня рентабельності, а готовність визначається за допомогою вивчення дієспроможності позичальника, перспектив його розвитку, ділових якостей керівників позичальника.

З огляду на те, що підприємства значно відрізняються за характером своєї виробничої та фінансової діяльності, неможливо створити єдині універсальні та вичерпні методичні вказівки щодо вивчення кредитоспроможності і розрахунку відповідних показників. Це підтверджується практикою нашої країни.

Основна мета аналізу кредитоспроможності - виявити здатність та готовність позичальника повернути позику відповідно до умов кредитного договору. Банк повинен у кожному конкретному випадку визначити ступінь ризику, який він готовий прийняти, а також розмір кредиту, який може бути наданий за даних умов.

При розгляді кредитної заявки працівники банку враховують чимало факторів. Протягом багатьох років службовці банку, відповідальні за надання позик, виходили з таких критеріїв:

· дієздатність позичальника;

· його репутація;

· здатність отримувати дохід;

· володіння активами;

· стан економічної кон'юнктури.

Інформаційним забезпеченням аналізу кредитоспроможності є:

1.Зовнішні джерела інформації.

Для отримання подібних даних банку необхідна інформація, що характеризує фінансовий стан фірми. Це зумовлює необхідність вивчення фінансових звітів, можливості появи непередбачених обставин і стану із страхуванням. Джерелами інформації про кредитоспроможність позичальника можуть бути:

· переговори із заявниками;

· інспекція на місці;

· аналіз фінансових звітів;

· зовнішні джерела.

2. Джерела відомостей, необхідних для розрахунку показників кредитоспроможності.

Першим джерелом інформації для оцінки кредитоспроможності господарських організацій має бути їхній баланс із пояснювальною запискою до нього. Аналіз балансу дозволяє визначити, якими коштами розпоряджається підприємство і який за розміром кредит ці кошти забезпечують. Проте для обґрунтованого та всебічного висновку щодо кредитоспроможності клієнтів банку балансових відомостей не досить. Це випливає зі складу показників.

Банки розвинутих країн застосовують складну систему значної кількості показників для оцінки кредитоспроможності клієнтів. Ця система диференційована залежно від характеру позичальника (фірма, приватна особа, вид діяльності), а також може базуватися як на сальдових, так і на оборотних показниках звітності потенційних позичальників.

Залежно від рівня організації аналітичної роботи в банку українські комерційні банки вдаються до різних методів оцінки кредитоспроможності. Крім того, певну увагу цим питанням приділяє і НБУ, встановивши обов'язкові критерії оцінки фінансового стану позичальника.

Так, згідно із Положенням про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за позиками комерційних банків для здійснення оцінки фінансового стану позичальника-юридичної особи комерційний банк має враховувати такі економічні показники його діяльності:

· обсяг реалізації;

· прибутки та збитки;

· рентабельність;

· ліквідність;

· грошові потоки (рух коштів на рахунках позичальника);

· склад та динаміку дебіторсько-кредиторської заборгованості;

· собівартість продукції.

Крім наведених чинників, при оцінці фінансового стану повинні також бути враховані фактори суб'єктивного характеру:

· ефективність управління позичальника;

· ринкова позиція позичальника і його залежність від циклічних та структурних змін в економіці та галузі;

· наявність державних замовлень та державна підтримка позичальника тощо;

· погашення кредитної заборгованості позичальником у минулому;

· професіоналізм керівництва.

Крім наведених показників НБУ встановлює також ряд економічних показників, обов'язкових для розрахунку при проведенні аналізу фінансового стану позичальника-юридичної особи, серед яких -- коефіцієнти загальної та абсолютної ліквідності, маневровості та автономності.

Оцінка фінансового стану позичальника-комерційного банку здійснюється на підставі:

-дотримання обов'язкових економічних нормативів та показників діяльності комерційного банку, передбачених нормативними актами Національного банку України;

аналізу прибутків та збитків;

аналізу якості активів та пасивів;

створення резервів;

виконання зобов'язань комерційним банком у минулому;

якості банківського менеджменту.

При здійсненні оцінки фінансового стану позичальника-фізичної особи мають бути враховані:

соціальна стабільність клієнта, тобто наявність власної нерухомості, цінних паперів тощо, постійної роботи, сімейний стан;

наявність реальної застави;

вік і стан здоров'я клієнта;

загальний матеріальний стан клієнта, його доходи та витрати;

інтенсивність користування банківськими позиками в минулому і своєчасність їх погашення та відсотків за ними, а також користування іншими банківськими послугами;

-зв'язки клієнта в діловому світі тощо.

У рамках законодавства України з кредитування кожний банк визначає власну методику оцінки кредитоспроможності позичальника.

Вітчизняні банки оцінку кредитоспроможності позичальника проводять головним чином на основі аналізу балансу і звіту про фінансовий стан та його використання. Основна увага при визначенні кредитоспроможності приділяється аналізу коефіцієнтів, що характеризують співвідношення різних статей балансу, і динаміці цих показників, які є важливими джерелами інформації та прогнозів стану справ позичальника і рівня кредитного ризику.

Найбільш повне інформаційне забезпечення оцінки кредитоспроможності має складатися з:

· матеріалів, отриманих безпосередньо у клієнта;

· відомостей, отриманих від ділових партнерів клієнта (постачальників, кредиторів, покупців продукції тощо);

· звітів та інших матеріалів приватних і державних установ та агентств;

· галузевих аналітичних досліджень, довідників з інвестицій тощо;

· інформації, що надасться клієнтом при запиті на позику:

· установчих документів, що підтверджують правомочність клієнта отримати позику;

· бухгалтерської звітності, включаючи баланс підприємства, звіту про фінансові результати, про стан майна тощо;

· ТЕО проекту, що кредитується, з розрахунком очікуваних надходжень від реалізації;

· копій контрактів, договорів та інших документів, що стосуються проекту, який кредитується;

· податкових декларацій;

· бізнес-плану, що включає опис продуктів чи послуг, які будуть запропоновані на ринку, галузевої та ринкової пропозиції, планів маркетингу і виробництва, фінансового плану.

За кордоном джерелом інформації є спеціалізовані кредитні агентства. Вони надають інформацію про очікуваний фінансовий стан потенційного клієнта і провадять кредитну експертизу.

2. Сутність і значення кредитного портфеля банку

Кредитування є найважливішим напрямком здійснюваних банком активних операцій, оскільки кредитний портфель становить здебільшого від третини до половини всіх активів банку. У структурі балансу банку кредитний портфель розглядається як єдине ціле та складова активів банку, що має свій рівень дохідності й ризику. Тому для успішного кредитування - забезпечення повернення наданих кредитів та підвищення дохідності кредитних операцій - банки мають впровадити ефективну й гнучку систему управління кредитним портфелем.

Сучасний банк спроможний запропонувати клієнту близько 200 видів різноманітних банківських продуктів і послуг, але кредитування залишається однією з основних його функцій. Проте гострою залишається проблема якості кредитного портфеля. Так, неадекватна поведінка суб'єктів господарювання, а часто й недосконалість банківського менеджменту підштовхують банки до проведення надто ризикової кредитної політики, що негативно позначається на результатах їх діяльності в цілому. Перед службою банківського менеджменту постає проблема врахування низки можливих ризиків у кредитній діяльності, зокрема, ризику неповернення кредиту. За такої ситуації важливо уміло управляти кредитним портфелем і кредитним ризиком зокрема.

Кредитний портфель -- це сукупність кредитів, наданих банком на певну дату; він характеризує величину капіталу, вкладеного банком у кредитні операції.

Кредитний портфель включає агреговану балансову вартість усіх кредитів, у тому числі прострочених, пролонгованих і сумнівних щодо повернення.

Основними цілями формування кредитного портфеля є:

високий рівень доходу в поточному періоді;

високий темп очікуваного доходу в майбутній довгостроковій перспективі;

мінімізація рівня ризиків кредитного портфеля;

дотримання необхідної ліквідності кредитного портфеля;

забезпечення максимального ефекту податкових пільг.

Структура кредитного портфеля може бути систематизована за такими базовими ознаками:

1.За ступенем ліквідності портфеля:

високоліквідна частина (короткострокові кредити);

середньоліквідна частина (середньострокові кредити);

низьколіквідна частина (довгострокові кредити);

неліквідна частина (сумнівні та безнадійні кредити).

2.За ступенем дохідності портфеля:

високодохідна частина (процентна ставка вище від середнього на розрахунковий момент рівня);

середньодохідна частина (процентна ставка дорівнює середньому на розрахунковий момент рівню);

низькодохідна частина (процентна ставка нижче за середній на розрахунковий момент рівень);

збиткова частина (сумнівні і безнадійні кредити).

3.За ступенем надійності портфеля:

високонадійна частина (кредити елітним позичальникам, кредити з високоліквідним забезпеченням чи під гарантії уряду);

ненадійна частина (кредити випадковим клієнтам без високоліквідного забезпечення чи гарантій);

інші кредити.

Управління кредитним портфелем банку визначається як процес, спрямований на забезпечення раціонального співвідношення дохідності та надійності портфеля.

Основними завданнями управління кредитним портфелем банку є:

· забезпечення максимального рівня дохідності кредитного портфеля та акціонерного капіталу банку при мінімальному рівні ризику;

· забезпечення зваженого та оптимального використання кредитних ресурсів;

· досягнення оптимального балансу між зростанням обсягу кредитного портфеля та темпами поліпшення його якості;

· виконання всіх вимог та нормативних показників, викладених в інструкціях, розпорядженнях і постановах НБУ, у тому числі регламентуючих обсяги кредитних вкладень, максимальні суми кредитів (у тому числі інсайдерам, пов'язаним та асоційованим особам);

· розширення клієнтської бази шляхом надання кредитних послуг високої якості.

3. Кредитні операції в структурі банківських активів

Суб'єктом кредитування з позиції класичної банківської справи є юридичні або фізичні особи, дієздатні та правоздатні й такі, що мають матеріальні або інші гарантії, щоб здійснювати економічні, в тому числі кредитні угоди.

Позичальником при цьому може бути будь-який суб'єкт власності, який вселяє банкові довіру, володіє певними матеріальними та правовими гарантіями, згоден сплачувати відсоток за кредит і повертати його кредитній установі у встановлені кредитором строки.

Суб'єкт одержання позики може бути різного рівня, починаючи від окремої приватної особи, підприємства, фірми, аж до держави. На сьогодні прийнята така класифікація позичальників:

1. Державні підприємства й організації.

2. Підприємства приватної форми власності.

3. Інші банки.

4. Підприємці, фізичні особи без утворення юридичної особи.

5. Підприємці, фізичні особи з утворенням юридичної особи.

6. Фізичні особи.

7. Інші господарства, в тому числі органи влади, спільні підприємства, міжнародні об'єднання та організації.

Поділ кредитів за суб'єктами їх одержання породжує ще одне поняття класифікації в системі кредитування - вид кредитів. Вид кредитів відображає сукупність властивостей, характерних для тієї чи іншої конкретної кредитної угоди в економічному та організаційному відношенні. Економічні властивості кредитної угоди - це властивості самого кредиту, вони однакові (повернення, платність, забезпечення, цільовий характер, строковість). Банківські позики можуть бути розділені на сім основних категорій.

1. Іпотечні позики, тобто позики, забезпечені нерухомістю - землею, будинками та іншим майном, а також короткострокові кредити на будівництво і землевпорядкування та більш довгострокові кредити на купівлю сільськогосподарських угідь, будинків, квартир, комерційних споруд і майна за кордоном.

2. Позики фінансовим установам, тобто позики банкам, страховим і фінансовим компаніям, а також іншим фінансовим установам.

3. Сільськогосподарські позики, надані власникам фермерських господарств з метою сприяння і розвитку їх діяльності.

4. Позики торговельним та промисловим компаніям - надаються підприємницьким фірмам для покриття видатків на купівлю товарно-матеріальних запасів, сплату податків і виплату зарплати.

5. Позики приватним особам на споживчі цілі, на придбання товарів у розстрочку.

6. Інші позики -- містять всі інші види позик, що не описані вище, у тому числі під забезпечення цінними паперами.

7. Лізингове фінансування -- передбачає, що банк купує устаткування або машини і передає їх в оренду своїм клієнтам.

У кожному окремому випадку види кредитів можуть мати своє положення, що регламентує порядок їх видачі та погашення. Наприклад, особливий технологічний порядок характерний для міжбанківських позик.

Види кредитів різняться не тільки за позичальниками, а й за іншими параметрами. До них належать: зв'язок кредиту з рухом капіталу, сфера застосування кредиту, термін кредиту, платність кредиту, забезпеченість кредиту.

За зв'язком кредиту з рухом капіталів його можна розділити на два типи: позику грошей і позику капіталу. Позика грошей пов'язана, як правило, із споживчими або іншими цілями, коли кредит не дає приросту суспільного продукту, а втрачається і погашається за рахунок уже створених накопичень. Позика капіталу, навпаки, передбачає не прирощення продукту, а його збільшення; позичальник у цьому випадку зобов'язаний так використати кредит, щоб із його допомогою одержати нову вартість, не тільки повернути кредит, а й заплатити позиковий відсоток як частину прибутку, додатково отриманого в результаті використання банківських коштів. Позика капіталу є найтиповішим видом банківського кредиту.

За сферою застосування кредити поділяються на кредити у сферу виробництва та у сферу обігу. Для сучасної вітчизняної практики більш характерними є вкладення коштів не в сферу виробництва, як це зазвичай прийнято з позиції здорової економіки, а у сферу обігу, де оборотність і прибутковість операцій є вищою, ніж у виробничій сфері. Залежно від терміну банківські кредити поділяються на: короткострокові (до 1 року), середньострокові (до 3 років) та довгострокові (понад 3 років). Традиційно сучасна кредитна справа відзначається переважно короткостроковим характером. У зарубіжній практиці короткострокові позики - це позики, термін користування якими не перевищує одного року. В основному це позики, що обслуговують кругообіг оборотного капіталу, поточні потреби клієнтів.

До довгострокових позик належать кредити, терміни яких перевищують 6 років (у деяких країнах, наприклад США, довгостроковими є позики терміном понад 8 років). Ці позики обслуговують потреби в коштах, необхідних для формування основного капіталу, фінансових активів, а також деяких різновидів обігових коштів.

Середньостроковими кредитами є кредити, термін користування якими перебуває у межах від 1 до 6 років. Сфера їх застосування збігається з обслуговуванням потреб за допомогою довгострокового кредиту.

У розряді критеріїв класифікації банківських позик не останнє місце займає платність кредиту. Виходячи з цього критерію, можна вирізнити банківські позики з ринковою відсотковою ставкою, підвищеною і пільговою. Ринкова ціна кредиту - це та його ціна, яка складається на ринку в даний момент виходячи з попиту й пропозиції на різні види банківських позик. В умовах великої інфляції - це досить рухлива ціна, що має тенденцію до підвищення. Позики з підвищеною відсотковою ставкою виникають у зв'язку з великим ризиком кредитування клієнта, порушенням ним умов кредитування, прогнозом збільшення вартості кредитних ресурсів тощо. Позики, надані на умовах пільгового відсотка, є елементом диференційованого підходу до кредитування, виникають у взаємовідносинах з акціонерами, при рефінансуванні централізованих кредитів емісійного банку (за умови зниженої, порівняно з їх ринковою, ціни), кредитуванні співробітників банку.

Забезпечення кредиту

Важливим елементом кредитування і критерієм класифікації банківських позик є їхня забезпеченість. У цьому зв'язку позики можуть мати: пряме забезпечення, непряме забезпечення і не мати його. У міжнародній практиці кредити часто поділяються на забезпечені, незабезпечені і такі, що мають часткове забезпечення.

Досвід західних країн показав, що наявність матеріального забезпечення ще не дає впевненості у своєчасному поверненні банківських позик.

У світовій банківській практиці можна побачити й інші критерії класифікації. Так, у більшості країн позики поділяються на два блоки: кредити юридичним і позики фізичним особам. Якщо кредити першого блоку надаються на виробничі цілі (наприклад, на розширення виробництва і реалізацію продукту), то кредити другого блоку обслуговують особисті потреби населення. Подібна класифікація виявляється важливою як для диверсифікації ризику кредитних вкладень, так і для організації кредитування (порядку видачі, оформлення, погашення, забезпечення кредиту тощо).

Банківські кредити деталізують і за іншими, «дрібнішими» ознаками, їх розділяють залежно від тієї валюти, що використовується у процесі кредитування, залежно від того, обмежена лімітом позикова заборгованість чи ні, кредити, які постійно відновлюються (револьверні) і невідновлювальні тощо.

Суттєвою підставою для виокремлення спеціальної групи кредитів є їх розмір. У світовій банківській практиці регламентуються так звані «значні» кредити, розмір яких одному позичальникові (або групі позичальників) перевищує 5 % банківського капіталу.

Банківські кредити можна розрізнити й залежно від об'єкта кредитування.

В українській практиці короткострокові кредити видаються під різні елементи виробничих запасів промисловості, наприклад, банки кредитують сировину, основні й допоміжні матеріали, паливо, готову продукцію, кошти в розрахунках. У сільськогосподарських підприємств банки кредитують витрати рослинництва і тваринництва, мінеральні добрива, пальне тощо.

Довгострокові позики спрямовуються на кредитування такої діяльності, як: будівництво виробничих об'єктів; реконструкція, технічне переоснащення, розширення виробничих об'єктів; придбання техніки, устаткування і транспортних засобів; організація випуску нової продукції; будівництво об'єктів невиробничого призначення тощо.

Позика може видаватися не обов'язково на формування матеріального об'єкта, у позичальника взагалі може не бути того, під що в натурально-речовому вигляді можна одержати позику. В такому випадку об'єктом є потреба позичальника в додаткових ресурсах.

Розглянута нами класифікація банківських позик, її критерії неминуче взаємозв'язані з принципами кредитування. Обов'язковою вимогою сучасної системи кредитування є вимога цільового характеру кредиту, повноти і терміновості повернення позик, їх забезпеченості. До загальноекономічних принципів кредитування належить принцип диференційованості, що виражає неоднаковий підхід банку як до кредитування суб'єкта, об'єкта, так і до забезпечення позик.

В сучасних умовах особливе значення мають принципи раціонального кредитування, що потребують надійної оцінки не тільки об'єкта, суб'єкта і якості забезпечення, а й рівня маржі, прибутковості кредитних операцій, зниження ризику.

Виходячи з принципу прибутковості банківського господарства, банківські позики є платними.

Банки як торговельні підприємства торгують насамперед своїми ресурсами, розміщуючи їх у кредитні операції. Тому в нормальному (безкризовому, безінфляційному) господарстві для банків, що виступають насамперед як великі кредитні інститути, прибуток від кредитної діяльності є найосновнішим. У прибутку американських банків на прибутки від кредитних операцій припадає переважна частина -- понад 60 %.

Розмір кредитного продукту банку залежить не тільки від обсягу його власних коштів, а й від залучених ресурсів. У сучасній ринковій системі торгувати великим обсягом коштів можна лише тоді, коли банк додатково залучив кошти своїх клієнтів. Оскільки банк залучає ресурси не для себе, а для інших, то обсяг кредитного продукту стає тим вищим, чим більша маса акумульованих ним на засадах повернення коштів.

Особливість сучасної системи кредитування полягає в її залежності не тільки від власних і залучених ресурсів, а й від певних норм, які встановлює НБУ для комерційних банків.

Суттєвою ознакою сучасної системи кредитування є її договірна основа.

При всій своїй прибутковості кредитна операція в умовах економічної кризи, спаду виробництва, банкрутства підприємств є найризикованішою. В сучасних умовах затримка повернення позик клієнтами банку стає досить частим явищем.

Існує також поняття умов кредитування. Під умовами кредитування маються на увазі певні вимоги, які ставляться до базових елементів кредитування -- суб'єктів, об'єктів та забезпечення кредиту.

Умови кредитування:

· дотримання вимог, які ставляться до базових елементів кредитування;

· збіг інтересів обох сторін кредитної угоди;

· наявність можливостей як у банку-кредитора, так і в позичальника виконувати свої зобов'язання;

· дотримання принципів кредитування;

· можливість реалізації застави і наявність гарантій;

· забезпечення комерційних інтересів банку;

· планування взаємовідносин сторін кредитної угоди.

При всьому розмаїтті об'єктів і суб'єктів кредитування, різних видів позик, наданих юридичним і фізичним особам, система кредитування являє собою певну єдину схему, яка містить в собі:

1. Методи кредитування і форми позикових рахунків.

2. Кредитну документацію, що подається банку.

3. Процедуру з видачі кредиту.

4. Порядок погашення позики.

5. Контроль у процесі кредитування.

Метод кредитування можна визначити як сукупність прийомів, за допомогою яких банки здійснюють видачу і погашення кредитів. Таких методів три.

1. Метод кредитування за оборотом.

2. Метод кредитування за залишком.

3. Оборотно-сальдовий метод.

При кредитуванні за оборотом кредит іде за рухом, оборотом об'єкта кредитування. Кредит авансує затрати позичальника до моменту вивільнення його ресурсів. Розмір позики зростає в міру збільшення об'єктивної потреби. Цей метод забезпечує неперервний, у міру зниження чи збільшення потреби, синхронний рух кредиту, є процесом, який постійно відновлюється.

При кредитуванні за залишком кредит взаємозв'язаний із залишком товарно-матеріальних цінностей і витрат, що викликали потребу в позиці. Скажімо підприємство може закупити необхідні йому цінності за рахунок своїх фінансових джерел і лише потім звернутися в банк за позикою під їх забезпечення, тим самим компенсуючи виробничі витрати. Кредит у цьому випадку видається під залишок товарно-матеріальних цінностей у порядку компенсації, а не авансування витрат (уже зроблених у даному випадку) на придбання необхідних матеріалів.

На практиці кредитування за оборотом і за залишком можуть поєднуватися, створюючи оборотно-сальдовий метод, коли кредит на першій стадії видається в міру виникнення в ньому потреби, а на другій стадії погашається в суворо встановлені терміни, які можуть не збігатися з обсягом вивільнених ресурсів. На першій стадії кредит видається на початковій стадії обороту товарно-матеріальних цінностей і витрат, на другій стадії погашається на основі залишків строкових зобов'язань клієнта перед банком.

Організаційно рух кредиту (його видача і погашення) віддзеркалюється на позикових рахунках клієнта, які відкриває йому банк.

Позиковий рахунок -- це такий рахунок, на якому відображається борг (заборгованість) клієнта банку щодо одержаних кредитів, видача і погашення позик. Для всіх позикових рахунків характерна їх загальна конструкція: видача кредиту проходить за їх дебетом, погашення -- за кредитом.

Дебет Видача кредиту Сальдо позикового рахунку (заборгованість за кредитом)	Кредит Погашення кредиту

4. Сутність і роль кредитних операцій у діяльності комерційних банків

Функціонування ринку тісно пов'язане з такими поняттями, як «кредит» і «відсоток». Кредит -- це форма руху позикового капіталу, тобто грошового капіталу, наданого в позику на умовах забезпеченості, повернення, прибутковості, терміновості, сплачуваності та цільового характеру використання. Існування кредитних відносин передбачає, з одного боку, тимчасово вільні грошові капітали, власники яких готові відступити їх на певний термін під відсоток, а з іншого боку, позичальників, які бажають тимчасово використовувати їх у своїй виробничій діяльності. Кредитні відносини реалізуються через кредитну систему.

Сучасна кредитна система -- це сукупність різноманітних кредитно-фінансових інститутів, що діють на ринку позикових капіталів і здійснюють акумуляцію та мобілізацію грошового капіталу.

Позики комерційних банків класифікують за різними критеріями.

За наявністю і характером забезпечення: забезпечені (ломбардні) позики і незабезпечені (бланкові) кредити.

Основна маса банківських кредитів видається під забезпечення, що є одним із принципів банківського кредитування. Формами забезпечення зобов'язань щодо повернення кредиту можуть бути:

* застава майна позичальника;

* гарантія або доручення;

* перевідступлення на користь банку контрактів, вимог і рахунків позичальника до третьої особи;

* договір страхування відповідальності позичальника за непогашення заборгованості стосовно позики;

* товаророзпоряджувальні документи (гарант -- складське свідоцтво, що підтверджує перебування товару на складі, залізнична накладна, коносамент -- свідоцтво про приймання вантажу до морського перевезення тощо);

* цінні папери;

* поліси страхування життя;

* інші грошові вимоги позичальника до третьої особи.

Незабезпечені позики, які в банківській практиці називаються бланковими, надаються тільки під зобов'язання позичальника погасити позику. Ці кредити пов'язані з великим ризиком для банку і видаються під вищий відсоток.

За термінами використання позики:

Термінові -- позики, надані банком на зафіксований в угоді з позичальником термін:

* короткострокові -- до 1 року;

* середньострокові -- від 1 до 3 років;

* довгострокові -- понад 3 роки.

До запитання (онкольні) -- позики, що погашаються позичальником на першу вимогу банку.

Відстрочені (пролонговані) -- позики, щодо яких прийняте рішення про перенесення терміну повернення на пізніший час. Відстрочка погашення позики, як правило, супроводжується встановленням вищої відсоткової ставки.

За способами надання:

* що видаються в разовому порядку;

* що видаються відповідно до відкритої кредитної лінії, попередньо встановленого ліміту кредитування;

* гарантовані (резервні) кредити із заздалегідь обумовленою датою видачі позики та з видачею позики в міру виникнення в ній потреби.

За способами погашення:

* що погашаються одноразовим платежем після закінчення терміну;

* що погашаються періодичними внесками, поступово;

* що погашаються відповідно до особливих умов, передбачених кредитною угодою.

Прострочені -- позики, щодо яких минули терміни повернення, встановлені в кредитному договорі, а позикові кошти банку не повернуті.

Порядок погашення кредиту, при якому виплати здійснюються нерегулярно, передбачає вищу відсоткову ставку.

За характером і способом сплати відсотка:

* позики з фіксованою відсотковою ставкою, відразу встановленою на повний термін погашення кредиту. Здійснюється таке кредитування звичайно на короткий термін;

* плаваючою відсотковою ставкою, яка періодично переглядається і прив'язується до рівня облікової ставки центрального банку та фактичних темпів інфляції;

* зі сплатою відсотків у міру використання позикових коштів (звичайні позики);

* зі сплатою відсотка одночасно з одержанням позикових коштів (дисконтний кредит).

За кількістю кредиторів:

* надані одним банком;

* синдиковані (консорціумні) кредити -- що видаються банківським консорціумом, у якому один із банків бере на себе роль менеджера, об'єднує кошти для загального кредиту, укладає з клієнтом договір і займається розподілом відсотків;

* паралельні, що передбачають однакову узгоджену участь кількох банків у наданні кредиту одному позичальникові.

Банківський кредит надається банками й іншими кредитно-фінансовими інститутами юридичним особам, населенню, державі, іноземним клієнтам у вигляді грошових позик.

Поширеним видом короткострокових позик є вексельні операції: облік векселів і застава векселів.

Облік векселя -- це своєрідна купівля векселя банком. Купуючи вексель у векселетримача, банк отримує право на одержання грошей за векселем після закінчення його терміну. За авансування векселетримача банк стягує з останнього обліковий відсоток, або дисконт, що дорівнює різниці між номінальною вартістю векселя і сумою, яку виплачує банк при обліку векселя. Після закінчення терміну векселя банк пред'являє його боржникові (векселедавцю) до погашення. Економічна суть цієї операції полягає в достроковій грошовій реалізації векселя його утримувачем банкові й перетворенні комерційного кредиту в банківський.

Застава векселя відрізняється від обліку векселя тим, що вексель переходить від векселетримача до банку не остаточно, а тимчасово як застава виданої банком позики. Після закінчення терміну позики позичальник зобов'язаний її погасити і виплатити за нею відсотки.

З вексельним обігом пов'язане надання акцептного кредиту.

Акцептний кредит надається векселедавцю (платникові за векселем) і виконує роль гарантійної послуги. Кредитна угода оформляється з використанням переказного векселя (тратти), де векселетримач (трасант) вказує платника (трасата), який повинен акцептувати вексель, тобто дати згоду здійснити платіж. Трасант, отримавши акцепт банку за векселем, обліковує його в іншому банку (великі банки нерідко самі обліковують свої власні акцепти) і таким чином одержує гроші або ж погашає акцептом свої борги. До терміну тратти клієнт, якому був відкритий кредит, вносить банкові-акцептанту відповідну суму на оплату векселя. За надання акцептного кредиту банк стягує акцептну комісію.

У ролі гарантійної банківської послуги виступає й авальний кредит. Його призначення -- покрити зобов'язання клієнта, якщо він не зможе виконати їх самостійно. Авальний кредит існує у вигляді різних форм гарантій або доручень: гарантія платежу або поставки, доручення щодо кредиту, гарантія надання позики тощо. Щодо анального кредиту нараховується комісія, розмір якої залежить від виду вимог, що випливають Із гарантії, а також терміну дії гарантії, а за наданий кредит банкові сплачується відсоток.

Класичною формою видачі кредиту є кредит за овердрафтом. При овердрафті банк надає кредит, видаючи клієнтові гроші (або оплачуючи його рахунки) з поточного рахунку клієнта понад наявні на рахунку залишки в межах певного ліміту (в результаті утвориться дебетове сальдо). Сума ліміту, тобто максимальна сума овердрафту, встановлюється при відкритті поточного рахунку. Овердрафт зручний для клієнта тим, що дає змогу кредитувати саме ту суму, яка йому необхідна в даний момент, виплачуючи відсоток лише за фактично витрачені кошти.

Обсяг кредиту змінюється в міру надходження коштів на поточний рахунок клієнта. Відсоток за овердрафтом нараховується щодня на суму, яка перевищує залишок на поточному рахунку.

Поширеною формою відкриття кредитного ліміту є ліміт за контокорентним рахунком, який відкривається позичальникові.

Контокорентний рахунок -- поєднання позикового рахунку з поточним, на якому враховуються всі операції банку з клієнтом. Дебет рахунку: позики, надані банком клієнтові.

Кредит: суми, що надійшли в банк від клієнта. Позичальник використовує контокорентний кредит у різному обсязі залежно від свого фінансового стану.

Відсотки за контокорентним кредитом належать до розряду найвищих, оскільки кредит пов'язаний з підвищеним ризиком для банку.

Ліміт може відкриватися у формі відкриття кредитної лінії, тобто юридично оформленої угоди між банком і позичальником про максимальну суму кредиту, яку останній зможе використовувати протягом обумовленого терміну при дотриманні певних умов. Це одна із форм короткострокового кредиту (до 1 року) для покриття тимчасової потреби в коштах. Початково узгоджена величина кредитної лінії може бути скоригована банком у випадку зміни кон'юнктури. Відкриття кредитної лінії нерідко супроводжується вимогою банку до позичальника зберігати на своєму поточному рахунку компенсаційний залишок у розмірі не менше 20 % від суми кредиту.

Однією з форм надання банківських позик є надання кредиту з використанням спеціально відкритого позикового рахунку, коли вся сума перераховується з дебету позикового рахунку на кредит поточного рахунку клієнта.

Різновид средньо- і довгострокових кредитів, наданих за «плаваючими» відсотковими ставками, являє собою револьверні, або відновлювані кредити, що переглядаються через обумовлені в кредитній угоді терміни (3-6 місяців), відповідно до поточних ринкових ставок за короткостроковими кредитами. Кредит відновлюється, поки не мине загальний термін кредиту.

Комерційний кредит надається одним діючим підприємством іншому у вигляді продажу товарів із відстроченням платежу. Знаряддям такого кредиту є вексель, оплачуваний через комерційний банк. Як правило, об'єктом комерційного кредиту є товарний капітал, що обслуговує кругообіг промислового капіталу. Особливість комерційного кредиту полягає в тому, що позиковий капітал тут зливається з промисловим. Головна мета такого кредиту -- прискорити процес реалізації товарів і закладеного в них прибутку. Відсоток за комерційним кредитом звичайно нижчий, ніж за банківським кредитом. Комерційний кредит залежить від фінансових можливостей постачальника товару і від спроможності покупця своєчасно погасити заборгованість. Розміри комерційного кредиту обмежуються величиною резервних капіталів, які мають промислові й торговельні компанії.

Споживчий кредит, як правило, надається торговельними компаніями, банками і спеціалізованими кредитно-фінансовими інститутами для придбання населенням товарів і послуг із відстроченням платежу.

У банківській практиці розглядають такі види споживчого кредиту. Залежно від мети кредитування розрізняють споживчий кредит на поточні потреби і кредит на інвестиційні цілі населення. Залежно від порядку надання кредиту існує прямий (надається безпосередньо банком) і непрямий (надається торговельною організацією) кредити. Форма надання споживчого кредиту -- грошова або товарна (із відстроченням платежу).

Найпоширенішим способом надання споживчого кредиту є позики, пов'язані з купівлею товарів тривалого користування. Обслуговування позичальника здійснюється разом із банком і торговельною організацією шляхом укладання угоди про надання покупцеві товару кредиту з розстрочкою. Клієнт вносить до 30 % вартості товару. Під неоплачену частину товару банк надає клієнтові кредит і переказує кошти торговельній організації, залишаючи в забезпечення кредиту суму початкового внеску. Після погашення позики клієнтом цей внесок переказується на рахунок торговельного підприємства.

Інший варіант: на неоплачену частину вартості товару виписуються векселі, які обліковуються банком. Після закінчення терміну позичальник погашає векселі. Забезпечення кредиту - куплений товар.

Другим способом споживчого кредитування є кредитна картка.

Кредитна картка - це іменний платіжно-розрахунковий документ, за допомогою якого здійснюється позичання грошей або оплата при купівлі товарів і послуг. Кредитні картки випускаються банками, промисловими й торговельними підприємствами, широко використовуються при наданні споживчого кредиту. З їх допомогою здійснюється реєстрація фінансових операцій клієнта, вносяться зміни в його рахунок, відзначаються платежі, податкові виплати тощо.

Установи, які випускають кредитні картки, стягують плату з клієнтів у вигляді разових щорічних платежів та комісійних, які нараховуються регулярно (від вартості оплачених рахунків). Банк також стягує з власника картки відсоток за кредит, наданий у межах ліміту кредитування. Найпоширенішими є кредитні картки масового зразка, розрахунки за якими здійснюються через відкриття револьверного кредиту емітентом кредитної картки; кредитні картки дорожнього типу, яким притаманний такий самий спосіб кредитування при розширенні сфери застосування й обмеженні кола одержувачів карток; дебетові картки, платежі за якими здійснюються в межах залишку коштів на поточних рахунках клієнта.

Лізинговий кредит -- довгострокова здача в оренду з правом викупу основних засобів, куплених орендодавцем для орендаря з метою виробничого використання. У лізингових операціях беруть участь три сторони: постачальник (виробник) машин і устаткування, організація, що фінансує угоду (орендодавець) та організація, що використовує орендоване майно у своїх інтересах (орендар). Організаціями, які фінансують лізингові операції, є комерційні банки або їхні дочірні лізингові компанії.

У межах довгострокової оренди розрізняють дві основні форми лізингових операцій -- фінансовий і оперативний лізинг.

Оперативний лізинг передбачає передачу орендного права користування основними фондами, що належать орендодавцю на термін, що не перевищує термін їх повної амортизації, з обов'язковим поверненням цих основних фондів орендодавцю. Право власності на орендовані основні фонди залишається в орендодавця протягом усього терміну оренди.

Фінансовий лізинг передбачає придбання орендодавцем основних фондів на замовлення орендаря з наступною передачею орендареві права користування цими основними фондами на термін, менший, ніж термін повної амортизації, з обов'язковою наступною передачею орендареві права власності. Комерційні банки використовують в основному фінансовий лізинг.

Протягом терміну дії договору про лізинг орендар сплачує орендодавцеві повну вартість узятого в оренду майна. Лізинг можна розглядати як різновид довгострокового кредиту, який надається в натуральній формі і погашається клієнтом на виплат. Клієнт укладає з банком договір, у якому визначається розмір орендної плати і періодичність її перерахування. До складу лізингового платежу входять: сума амортизації або вартість орендованого майна, прибуток лізингодавця за надані послуги (лізингова маржа), плата за кредит.

Об'єкти лізингу - це різне рухоме (машини, обладнання, транспортні засоби, обчислювальна техніка тощо) і нерухоме (будинки, споруди) майно.

Банк, що здійснює лізинг, одержує такі переваги: розширення кола банківських операцій і відповідно збільшення одержуваних доходів; зниження ризику втрат від неплатоспроможності клієнта; розмір орендної плати за надання майна в рамках лізингу може бути вищий, ніж відсоткова ставка за довгостроковими кредитами, які видаються на той самий термін.

Лізинг дає й орендареві ряд переваг порівняно зі звичайними формами фінансування і кредитування: зберігається ліквідність балансу -- лізинг забезпечує повну вартість угоди і сприяє значному прискоренню окупності капіталовкладень; досягається економія власних коштів підприємства; сплата орендних платежів може здійснюватися за рахунок прибутків, одержаних від експлуатації орендованого об'єкта; дозволяє підприємству уникати втрат, пов'язаних із моральним старінням машин та обладнання; дає змогу зменшити податковий тягар, оскільки лізингові платежі входять до складу собівартості продукції.

У промислово розвинутих країнах лізингові платежі набули великого розвитку за останнє десятиліття. Частка видатків на лізингові операції в загальних капіталовкладеннях у машини та обладнання становить:

* у США -- 30 %;

* в Англії, Франції, Швеції, Іспанії - 13-17 %;

* в Італії, Голландії - 12-14 %;

* в Австрії, Данії, Норвегії - 8-10 %.

Великого поширення в практиці міжнародних відносин набув лізинг. Розрізняють експортний лізинг (угода, за якою лізингова компанія купує обладнання у національної фірми, а потім надає його в оренду закордонному орендареві) та імпортний лізинг (угода, за якою лізингова компанія купує обладнання в іноземної фірми і надає його в оренду вітчизняному орендареві).

Державний кредит слід розділяти на власне державний кредит і державний борг. У першому випадку кредитні інститути держави кредитують різні сектори економіки. В другому випадку держава запозичує кошти у банків та інших кредитно-фінансових інститутів на ринку капіталу для фінансування бюджетного дефіциту і державного боргу. При цьому, крім інститутів, державні облігації купує населення, юридичні особи.

Державні позики - форма кредитних відносин, у яких позичальником або кредитором виступає держава. За допомогою державних позик досить швидко мобілізуються значні фінансові ресурси, що особливо важливо в періоди економічної кризи.

Здійснюються у формі державних позик, шляхом випуску казначейських зобов'язань, розміщення залишків внесків ощадних установ у державні цінні папери. Наслідком використання державних позик є зростання державного боргу.

Державні позики поділяються:

1. На ті, що випускаються центральним урядом та місцевими органами управління.

2. За місцем розміщення -- внутрішні й зовнішні.

3. За видами прибутковості - на відсоткові та виграшні (лотерейні).

4. За термінами погашення - на поточні, короткострокові, середньострокові, довгострокові та безстрокові.

Державні позики випускаються для відкритого продажу населенню і кредитним установам або шляхом перетворення частини вкладів в ощадних банках у державні позики. Розміщення здійснюється через кредитні установи, за підпискою, шляхом купівлі-продажу на біржі або аукціоні.

Внутрішні позики звичайно оформляються у вигляді цінних паперів -- облігацій, казначейських векселів, боргових зобов'язань. Позики уряду в Ощадбанків та зовнішні міжурядові позики облігаціями не оформляються.

Основні утримувачі цінних паперів внутрішніх державних позик - кредитні установи, приватні фірми, спеціальні довірчі фонди, приватні особи.