Характеристика "Ощадбанку"

При цьому для кращого розуміння положень податкового законодавства, які регулюють операції із цінними паперами, необхідно абстрагуватися від положень законодавства, що регулює цінні папери та фондовий ринок. Це викликано тим, що податкове законодавство має своє бачення класифікації цінних паперів за видами та їх тлумачення.

Серед усіх видів цінних паперів на особливу увагу та поіменне згадування в Законі про прибуток заслуговують:

- акції як складове поняття «корпоративні права»;

- облігації;

- інвестиційні сертифікати;

- похідні цінні папери (опціони, деривативи, ф'ючерсні контракти), які не визнані безпосередньо цінними паперами;

- сертифікати фонду операцій з нерухомістю, які незрозуміло чому віднесено до інвестиційних сертифікатів, що засвідчують право його власника на отримання доходу від інвестування в операції з нерухомістю відповідно до закону;

- ощадні (депозитні) сертифікати;

- іпотечний сертифікат (у тому числі іпотечний сертифікат участі та іпотечний сертифікат з фіксованою дохідністю);

- особливий вид цінного папера, забезпечений іпотечними активами або іпотеками відповідно до закону.

Однак наявність широкої та різної термінології щодо цінних паперів не означає наявності окремих правил податкового обліку для кожного з наведених видів цінних паперів. Принцип єдиний і простий: або документ або товар.

Цінний папір як документ перебуває поза сферою податкового обліку. Так, податковим законодавством спрощено життя емітента, оскільки зі сфери податкового обліку виключено операції щодо первинного випуску (розміщення) цінних паперів та операції щодо їх кінцевого погашення (ліквідації) згідно з пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 Закону про прибуток, пп. 3.2.1 п. 3.2 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 р. №168/97-ВР (далі - Закон про ПДВ). Отже, вказані операції не призведуть до появи валового доходу, чи валових витрат в емітента, чи податкових зобов'язань щодо нарахування та сплати ПДВ.

6. Нетрадиційні банківські операції та послуги

6.1 Лізингові операції

Лізингова операція - це довгострокова оренда матеріальних цінностей, придбаних лізингодавцем для орендатора з метою їх виробничого використання при збереженні права власності на них за лізингодавцем на весь строк угоди; специфічна форма фінансування вкладень в основні фонди при посередництві спеціалізованої (лізингової) компанії, яка купує майно для третіх осіб та передає його в довгострокову оренду.

Слід зазначити, що в Україні сьогодні можуть застосовуватись далеко не всі види лізингу через відсутність необхідної законодавчої бази (законодавчо дозволені лише фінансовий і оперативний, зворотний, пайовий і міжнародний лізинги).

Класифікація лізингових операцій

Міжнародний лізинг - договір лізингу, що укладається суб'єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або в разі якщо майно чи платежі перетинають державні кордони.

Розрізняють міжнародний лізинг

- прямий експортний;

- прямий імпортний;

- транзитний (непрямий).

Технологічно вони реалізуються за допомогою договорів, що укладаються українською лізинговою компанією безпосередньо із зарубіжним орендатором; українською лізинговою компанією з іноземним користувачем через дочірню компанію за кордоном; українською лізинговою компанією з іноземним орендатором через зарубіжну лізингову компанію за комісійну винагороду або участь у прибутках; українським орендатором безпосередньо з іноземним постачальником або із зарубіжною лізинговою компанією через українську лізингову компанію.

Прямий міжнародний лізинг являє собою угоду, де всі операції здійснюються між комерційними організаціями, наділеними правами юридичної особи з двох різних країн. Привабливість його полягає в тому, що лізингодавець має можливість одержати експортний кредит в своїй країні і тим самим розширити ринок збуту своїх товарів і послуг; орендатор забезпечує повне фінансування використання сучасних машин, устаткування і прискорене технічне переоснащення виробництва.

Експортна лізингова операція - міжнародна операція, в якій лізингодавець купує предмет оренди у національної фірми і передає в оренду іноземному лізингоодержувачу. Рис. 1.

Імпортна лізингова операція - лізингова операція, в якій лізингодавець купує предмет оренди в іноземної фірми і передає його вітчизняному лізингоодержувачу. Рис. 2.

Транзитний (непрямий) лізинг - лізингова операція, в якій лізингодавець однієї країни бере кредит чи купує необхідне устаткування в іншій країні і постачає його орендатору, що знаходиться в третій країні. Рис. 3, 4.

Зворотний лізинг - полягає в тому, що власник майна спочатку продає його майбутньому лізингодавцю, а потім сам орендує цей об'єкт у покупця, тобто одна і та ж особа (початковий власник) виступає і як постачальник, і як лізингоодержувач.

Фінансовий лізинг - це договір лізингу, в результаті укладання якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на термін, не менший за той, за який амортизується 60% вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладання договору. Після закінчення строку договору об'єкт лізингу переходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю.

Оперативний лізинг - це договір лізингу, в результаті укладання якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, менший за той, за який амортизується 90% вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладання договору. Після закінчення строку договору оперативного лізингу він може бути подовжений або об'єкт лізингу підлягає поверненню лізингодавцю і може бути переданий у користування іншому лізингоодержувачу за договором лізингу.

Пайовий лізинг - суть його полягає в об'єднанні кількох фінансових установ для фінансування крупної операції з лізингу. При цьому сума інвестованих кредиторами коштів згідно із Законом України «Про лізинг» не може перевищувати 80% вартості набутого для лізингу майна.

Слід зазначити, що в Україні сьогодні можуть застосовуватись далеко не всі види лізингу через відсутність необхідної законодавчої бази (законодавчо дозволені лише фінансовий і оперативний, зворотний, пайовий і міжнародний лізинги).

Об'єкт лізингової операції - будь-яка форма матеріальних цінностей, яка не знищується у виробничому циклі.

Суб'єкти лізингової операції - сторони угоди прямі - лізингові фірми або компанії; виробничі, торговельні, транспортні підприємства та населення; постачальники об'єкта угоди (виробничі та торговельні компанії); непрямі - комерційні банки; інвестиційні банки; страхові компанії; брокерські компанії; інші посередницькі фірми.

6.2 Факторингові операції

Однією з форм короткострокових кредитів у поточну діяльність є факторинг. Факторинг - це придбання банком права вимоги щодо виплат за фінансовими зобов'язаннями, що виникли між контрагентами в процесі реалізації продукції.

Метою факторингового обслуговування є своєчасне інкасування боргів для скорочення втрат у наслідок затримки платежів, що пов'язують цю операцію з різновидом торгівельно-комісійних операцій банків.

З кредитною операцією факторинг пов'язує те що постачальник отримує попередню оплату короткострокового кредиту.

Ознаки факторингу:

- наявність кредитування у формі попередньої оплати боргових вимог

- ведення бухгалтерського обліку реалізації продукції

- інкасування заборгованості

- страхування постачальника від кредитного ризику.

Факторинг конвенційний - це унікальна система факторингового кредиту який виконує всі чотири ознаки, клієнт у цьому випадку відповідає лише за виробництво продукції.

Факторинг конфіденційний - надання банком чи фактор-фірмою послуг, які полягають в облікові рахунків клієнта, виписаних на його боржників, та наданні кредиту в рахунок майбутньої сплати боргів боржниками.

Види факторингу:

1. За місцем проведення:

- внутрішні

- міжнародні

2. За місцем знаходження фактору:

- імпортні

- експортні

3. За участю боржників в угоді:

- закриті

- відкриті

4. За способом обліку рахунків фактур:

- агентські

- за партіями товарів

5. За способом кредитування постачальника:

- попередня оплата (80%)

- оплата вимог на попередню дату (20%)

6. За способом розрахунків з постачальниками:

- з правом регресу

- без права регресу

7. За видом зобов'язань:

- прості

- вексельні

Основний принцип факторингу полягає в тому що фактор купує у своїх клієнтів дебіторські вимоги до покупців, оплачує їм від 80-90% суми вимог решту 10-20% клієнти одержують після сплати боргу покупцями. Таким чином компенсується кредитний ризик.

Схемі розрахунків:

1. Відвантаження товару і виставленні покупцеві платіжних вимог

2. Пересилка платіжних вимог факторові

3. Оплата платіжних вимог постачальнику (80-90%)

4. Перерахування покупцям суми платіжної вимоги

5. Оплата решти вартості вимог-комісійні

Доходи від факторингу окладаються із комісійної винагороди:

- % до суми дебіторської заборгованості (2,5-5%)

- % за кредит та пені при затриманні оплати боргових вимог дебіторам.

6.3 Інші нетрадиційні послуги банку

Проведений у попередніх параграфах аналіз окремих нетрадиційних послуг дає можливість здійснювати також узагальнюючий їх аналіз на предмет розкриття місця і ролі кожного їх виду в системі цих послуг.

Для визначення обсягів надання нетрадиційних банківських послуг використовують дані табл. 7, в якій аналізуються обсяги залучень, що виникають у процесі надання таких послуг, та порівнюються їх обсяги за попередній і звітний роки.

Обсяги залучень за трастовими послугами - це грошові кошти, цінні папери, банківські метали та інші цінності, залучені банком за номінальною чи ринковою вартістю. Обсяги залучень за депозитарними послугами - це обсяги прийнятих на зберігання банком цінних паперів за номінальною чи ринковою вартістю. Залучення за послугами з банківськими металами - це залучені банківські метали, які враховуються за офіційними курсами НБУ.

Порівняння обсягів отриманих доходів за нетрадиційними банківськими послугами в загальному їх обсязі, та визначення питомої ваги за кожним їх видом проводять за даними табл. 6.

Дані табл. 4. свідчать, що найбільші темпи приросту отриманих доходів спостерігаються за послугами з продажу банківських металів - 179%, а найменші - простежуються за депозитарними операціями - 117%.

Визначення ефективності проведення нетрадиційних банківських операцій, що характеризується рівнем отриманого прибутку за кожним видом послуг, проводиться за даними табл 4.

Дані таблиці 4 показують, що найбільший обсяг прибутку як у абсолютному так і у відносному значенні одержано за трастовими операціями 3000 тис. гри, або 59,5% в загальному обсязі прибутку.

Обсяги отриманих доходів за послугами з банківськими металами хоч і займають 40,1% у загальному обсязі, питома вага прибутку за цими послугами займає всього лиш 23,8% в загальному обсязі прибутку, що пов'язано з відносно великими витратами за цими послугами, питома вага яких у загальному обсязі витрат становить 62,5%.

Отже, можна зробити висновок, що тільки проведення деталізованого аналізу нетрадиційних банківських послуг за їх видами дає можливість визначити місце і роль кожного з них у формуванні фінансового результату банку.

7. Забезпечення фінансової стійкості банку

7.1 Створення обов'язкових резервів банківською установою

Комерційні банки формують резерви на покриття можливих втрат за активами у національній та іноземній валютах, включаючи розміщені депозити, надані кредити, придбані цінні папери, дебіторську заборгованість та інші активи.

НБУ визначає розміри, порядок формування та використання резервів банків та кредитних установ для покриття можливих втрат за кредитами, резервів для покриття валютного, відсоткового та інших видів фінансового ризику банків.

Резерви для покриття можливого фінансового ризику, а також фонду гарантування вкладів громадян створюються за рахунок доходу до оподаткування відповідно до законодавства України.

Розрахунок резервів за безнадійними активами комерційних банків здійснюється відповідно до порядку бухгалтерського обліку формування і використання резервів, списання та повернення раніше списаних безнадійних активів у комерційних банках України, затвердженого постановою Правління НБУ від 16.12.1998 р. №520, та змін до нього.

Порядок розрахунку резервів за можливими втратами із кредитними операціями комерційних банків здійснюється відповідно до положення про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків, затвердженого постановою Правління НБУ від 27.03.1998 р. №122, та змін до нього.

Розрахунок резервів під знецінення цінних паперів комерційних банків здійснюється відповідно до інструкції з бухгалтерського обліку операцій з цінними паперами комерційних банків України, затвердженої постановою Правління НБУ від 30.12.1997 р. №466, та змін до неї.

Залежно від джерел покриття резерви поділяють на: спеціальні, загальні.

Спеціальні резерви створюються для відшкодування можливих збитків за кредитами, дебіторською заборгованістю банків та іншими активами. Загальні резерви є необхідним доповненням до спеціальних. Загальні резерви формуються за рішенням загальних зборів банку на різні види ризику за рахунок прибутку комерційних банків, який залишився після сплати дивідендів, а спеціальні резерви - відносяться на витрати комерційних банків.

Загальні резерви збільшують розмір власних коштів комерційних банків, а спеціальні - зменшують. Створення загального резерву - це перерозподіл статей капіталу.

Загальні резерви створюються для відшкодування можливого непередбаченого ризику. Це дуже суттєво, оскільки обсяг капіталу може не зменшуватися в разі сформованого загального резерву в сумі, яка достатня для покриття збитків. Формуючи спеціальні та загальні резерви, банк не лише застраховує свою діяльність від ризику втрат, а й забезпечує успішне вирішення проблемних питань банківського менеджменту в майбутньому.

З огляду на якість активів обсяги сформованих резервів (насамперед, спеціальних) відіграють роль індикатора якості банківських кредитних портфелів, портфелів цінних паперів, дебіторської заборгованості.

Створення резервів - це визнання витрат для відображення реального результату діяльності банку із урахуванням погіршення якості його активів або підвищення ризикованості його операцій.

Для визначення розрахункової суми резервів під кредитний ризик у банку проводиться ретельна робота, передусім, щодо класифікації позик за ступенем ризику. Це дає змогу приймати відповідне управлінське рішення про якість кредитного портфеля банку та визначити напрями скорочення обсягів проблемних кредитів.

Комерційні банки формують резерви під стандартну й нестандартну кредитну заборгованість щокварталу.

7.2 Економічні нормативи регулювання діяльності банку

Згідно із Законом України Про банки і банківську діяльність з метою захисту інтересів клієнтів і забезпечення фінансової надійності НБУ встановлює для всіх комерційних банків економічні нормативи. Економічні нормативи об'єднані у три групи:

І група - нормативи капіталу

1. Норматив капіталу комерційного банку.

Для діючих банків, які були зареєстровані до 01.01.97, мінімальні вимоги до розміру капіталу визначені у сумі:

- еквівалентній 2 млн. євро на 01.01.2002 р.;

- еквівалентній 4 млн. євро на 01.01.2006 р.;

- еквівалентній 5 млн. євро на 01.01.2008 р.

2. Мінімальний розмір статутного капіталу банку повинен становити:

- для банків з національним капіталом - у сумі, еквівалентній 1 млн. євро;

- для банків з іноземним капіталом, якщо частка іноземного капіталу становить до 50%, - не менше суми, еквівалентної 5 млн. євро;

- якщо частка іноземного капіталу в статутному капіталі банку становить 50% і більше, то мінімальний розмір статутного капіталу повинен бути не менше 10 млн. євро.

3. Норматив платоспроможності.

Коефіцієнти ризику активів комерційного банку (у%) поділяються на 5 груп, а саме:

0 - кошти на кореспондентському рахунку в НБУ, банкноти та монети в касі; банківські метали;

10 - кредити, надані центральним органам державного управління;

20 - кредити, надані місцевим органам влади, боргові цінні папери центральних органів державного управління та місцевих органів влади;

50 - кошти до запитання в інших банках, строкові депозити, які розміщені в інших банках;

100 - операції з цінними паперами, кредити, які надані клієнтам банку, пролонгована, прострочена та сумнівна заборгованість, дебітори, основні засоби та товарно-матеріальні цінності тощо. Нормативне значення нормативу не може бути нижчим за 8%.

4. Норматив достатності капіталу. Нормативне значення показника має бути не менше ніж 4%.

II група - нормативи ліквідності.

Ліквідність банку - це його здатність забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань. Визначається збалансованістю між строками і сумами погашення активів та строками і сумами виконання зобов'язань банку.

5. Норматив миттєвої ліквідності. НЗП не менше 20%.

6. Норматив загальної ліквідності. НЗП не менше 20%.

III група - нормативи ризику.

8. Максимальний розмір ризику на одного позичальника. НЗП 25%.

9. Норматив великих кредитних ризиків. Нормативне значення показника не повинно перевищувати восьмикратного розміру капіталу банку.

Великим кредитом вважається сукупний розмір кредитів з урахуванням облікованих векселів та 100% позабалансових вимог щодо одного позичальника, який перевищує 10% капіталу банку.

Рішення про надання великого кредиту має бути оформлено висновком кредитного комітету банку, затвердженим правлінням банку. Якщо сума всіх великих кредитів перевищує восьмикратний розмір капіталу не більше ніж на 50%, то вимоги до платоспроможності банку подвоюються (не менше 16%), а якщо перевищує 50%, - потроюються (не менше 24%).

10. Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру. Максимальне значення не повинно перевищувати 5%. Розмір кредитів, наданих акціонеру (засновнику) банку без відповідного забезпечення, не може перевищувати 50% його внеску до статутного капіталу банку.

11. Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам. МЗ не більше 40%.

12. Норматив макс. розміру наданих міжбанківських кредитів. 200%.

13. Норматив макс. розміру отриманих міжбанківських кредитів. 300%.

14. Норматив інвестування. Максимальне значення не більше 50%.

15. Норматив загальної відкритої валютної позиції банку. НЗ не 35%.

У разі, якщо вартість активів та позабалансових вимог перевищує вартість пасивів і позабалансових зобов'язань, відкривається довга відкрита валютна позиція. Якщо вартість пасивів та позабалансових зобов'язань перевищує вартість активів і позабалансових вимог, відкривається коротка відкрита валютна позиція.

16. Норматив довгої (короткої) відкритої валютної позиції у вільно конвертованій валюті (ВКВ). НЗ не більше 30%, а по короткій не більше 5%.

17. Норматив довгої (короткої) відкритої валютної позиції у неконвертованій валюті.

Нормативне значення з 15.01.99 не повинно перевищувати 3%.

18. Норматив довгої (короткої) відкритої валютної позиції у всіх банківських металах.

7.3 Фінансові звіти банку та оцінка його діяльності

Звітність як складова методу бухгалтерського обліку є його завершальним етапом. Фінансова звітність являє собою систему взаємозв'язаних узагальнених показників, що відображають фінансовий стан та результати діяльності банку за звітний період. Вона складається шляхом підрахування, групування і спеціального оброблення даних поточного бухгалтерського обліку.

Складання фінансової звітності, як і ведення фінансового обліку, регулюється міжнародними стандартами та чинним законодавством України. Фінансова звітність ґрунтується на даних аналітичного й синтетичного обліку.

Важливою вимогою до фінансової та статистичної звітності є достовірність та реальність інформації, які забезпечуються документуванням банківських операцій, проведенням періодичних інвентаризацій, за допомогою яких контролюються та уточнюються наявність і вартість активів та пасивів банку, цінностей та операцій, що обліковуються на позабалансових рахунках.

Обов'язковою вимогою до фінансової та статистичної звітності є її порівнянність, зіставлення показників звітного періоду з аналогічними показниками минулих періодів. Лише на цій основі можна зробити відповідні висновки про зміни у фінансовому стані банку, спрогнозувати тенденції розвитку банківських операцій.

До складу фінансової звітності включають бухгалтерський баланс, звіт про прибутки та збитки.

До статистичної звітності належить звітність про кредитні та депозитні операції в національній та іноземній валюті, процентні ставки, операції з цінними паперами та інші банківські операції.

Банківський баланс - це бухгалтерський баланс, який відбиває стан активів, пасивів та власного капіталу у грошовій формі на певну дату. Актив і пасив балансу поділяються за окремими статтями балансу. Кожна стаття характеризує окремий вид господарських засобів або джерел їх формування. Статті балансу групуються за економічним змістом і розміщуються згори донизу в міру зниження ліквідності (активні рахунки) і збільшення строків зобов'язань (пасивні рахунки).

Комерційні банки складають щоденні й місячні баланси. Щоденне складання балансу є особливістю бухгалтерського обліку в банках. Воно забезпечує щоденний і повний облік банківських операцій та контроль за наявністю грошових коштів і цінностей, які розміщені в банку.

Фінансові результати діяльності комерційного банку відбиваються у квартальній звітності про прибутки та збитки. Інформація про доходи та витрати наводиться у двох колонках: перша деталізує доходи або витрати за звітний квартал поточного року наростаючим підсумком, а друга - за відповідний період минулого року.

Звіт про прибутки та збитки ґрунтується на концепції грошових потоків за доходами та витратами, які групуються за їхнім економічним характером. Дохідні статті форми розміщені у її лівій частині, а витратні - у правій. При цьому кожній групі доходів по горизонталі відповідає аналогічна група витрат. Це дає змогу оцінювати собівартість формування різних груп ресурсів і безпосередній чистий прибуток (збиток) від операцій. Доходи і витрати відбиваються в обліку в тому періоді, в якому були зроблені чи здійснені, незалежно від фактичного отримання чи сплати грошових коштів. Якщо очікується, що економічні вигоди будуть виникати протягом кількох звітних періодів і зв'язок з доходом може бути визначений попередньо, витрати відображаються у звіті про прибутки та збитки на основі систематичних процедур часткового розподілу. У таких випадках витрати розглядаються як зношення або амортизація.

Висновок

Отже я дійшов висновку, що така галузь, як банківська справа, яка на сьогоднішній день в Україні набирає суттєвих оборотів, є дуже важливою для малого і середнього бізнесу, різних підприємств, фірм, організацій та й економіки в цілому. Оскільки вона забезпечує своїми послугами, якими вдало можуть користуватись усі фізичні та юридичні особи, це такі, як:

1. Кредит;

2. Депозит;

3. Лізинг;

4. Факторинг;

5. Іпотека;

6. Порука;

7. Трастові операції тощо.

Банківські установи тісно переплетені з установами інших галузей таких як медицина, освіта, підприємницька діяльність. Тому банки є важливим елементом у світових структурах.

На сьогоднішній день в Україні налічується більше аніж 200 зареєстрованих комерційних банків, але в умовах сьогоднішньої фінансової економіки, що сталась у зв'язку із економічною кризою банки терплять жорсткої селекції, що вимагає дана ситуація в країні.

Тому за відсутності банківської системи може підірватися уся економіка, що в свою чергу може призвести до катастрофічних наслідків.

Список літератури

Закон України «Про банки і банківську діяльність» із змінами і доповненнями // Галицькі контракти, №7, 2007, с. 68.

Інструкція НБУ №10 «Про порядок регулювання і аналіз діяльності комерційних банків» (у новій редакції) // Галицькі контракти, №2, 2005.

Положення про фінансове оздоровлення комерційних банків. // Банківська справа, №4, 2000, с. 75.

Інформаційний Бюлетень Асоціації комерційних банків. - Київ, 1996-1999 рр.

Бастун Л. Платіжний баланс України в 2003 році: аналіз, перспективи. // Вісник НБУ, №1, 2004, с. 24.

Івасів Б.С. Операції комерційних банків: навчальний посібник.-К.: НМК ВО, 1999, с. 84.

Заруба О., Шиллер Р. Фінансова стійкість комерційних банків: способи визначення. // Вісник НБУ, №7, 2001, с. 33.

Ковальчук Т.Г., Коваль М.М. Ліквідність комерційних банків.-К.:Знання, 2001, с. 89.

Маркова О.М., Сахарова Л.С., Сидоров В.Н. Коммерческие банки и их операции. - М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 2000, с. 215-224.

Основы банковского дела. / Под ред. Мороза А.Н., Киев, 1994, с. 45-49.

Основні тенденції розвитку банківської системи України у січні-серпні 2002 року. // Вісник НБУ №10, 2002, с. 20.

Панова Г.С. Анализ финансового состояния коммерческих банков. - М.: Финасы и статистика, 1999, с. 54-78, 89-110.

Пантелєєв В., Халява С. Фінансова стійкість комерційного банку: проблеми регулювання. // Банківська справа, №1, 2001, с. 32.

Раєвський К. Деякі аспекти фінансового аналізу комерційних банків України (в тому числі і із залученням іноземного капіталу). // Вісник НБУ, №1, 1997, с. 27-40.

Раєвський К. Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків. // Банківська справа, №2, 2004, с. 31.

Усоскин В.М. Современный коммерческий банк: управление и операции. - М.: ИПЦ «Вазар-Ферро», 2006, с. 46-63.

Черкасов В.Е. Финансовый анализ в коммерческом банке. - М.: ИНФРА-М, 2000, с. 35-68.

Халява С. Прибутковість і ліквідність комерційних банків та управління грошовою позицією. // Вісник НБУ, №5, 2001, с. 34.

Размещено на Allbest.ru