Характеристика "Ощадбанку"

Безготівкові розрахунки здійснюються за такими формами розрахункових документів:

· платіжне доручення;

· платіжна вимога - доручення;

· чек;

· акредитив;

· вексель;

· платіжна вимога;

· інкасове доручення.

Застосування тієї чи іншої форми розрахункових документів визначається особливостями господарських взаємовідносин підприємств, спрямоване на зміцнення договірної дисципліни, забезпечення безперебійних платежів і прискорення обігу грошових коштів у розрахунках.

При організації безготівкових розрахунків важливо, щоб момент проведення платежу максимально наближався до моменту відвантаження продукції, надання послуг. Подібне наближення сприятиме скороченню перерозподілу ресурсів між господарськими суб'єкта­ми, прискоренню процесів реалізації, кругообігу фінансових ресурсів. Однак дотримання цього принципу не завжди поєднується з характером виробничого процесу, станом платіжної дисципліни, з економічною зацікавленістю учасників розрахунків.

3.6 Внутрішньобанківські операції та їх облік

Зміст обліково-операційної роботи і побудова бухгалтерського апарату

Особливості, притаманні банківському обліку, на яких був зроблений акцент у главі 2 - відображення банківських операцій в обліку в день їх здійснення; щоденний баланс; повна комп'ютеризація бухгалтерського обліку - визначають специфіку організації бухгалтерської роботи.

Бухгалтерська робота в банках в залежності від її змісту поділяється на операційну та облікову. Операційна робота полягає в обслуговуванні клієнтів і перевірці та обробці документів, що є підставою для проведення і відображення операції за бухгалтерськими рахунками. Вона передбачає наступні етапи:

- перевірка законності операції (чи відповідає операція статутній діяльності клієнта, банку та чинному законодавству);

- перевірка правильності оформлення документа;

- перевірка правильності відображення бухгалтерської проводки і підготовка документа для його проведення за бухгалтерським обліком;

- перевірка можливості здійснення операції (перевіряється наявність грошей на рахунку та ін.);

- передача документа для комп'ютерної обробки.

Якість виконання бухгалтерським працівником операційної роботи залежить від його обізнаності з правилами здійснення окремих видів банківських операцій (касових, депозитних, розрахункових, обмінних та ін.) і потребує відповідної фахової підготовки.

У складі облікової роботи можна виділити такі основні види:

- ведення обліку за внутрішньобанківськими операціями (облік статутного капіталу, основних засобів та матеріалів, капітальних вкладень банку, доходів та витрат, фінансового результату діяльності тощо);

- контроль за реєстрацією усіх здійснених банківських операцій;

- перевірка правильності й достовірності регістрів аналітичного та синтетичного обліку, отриманих у процесі комп'ютерної обробки даних, що введені за документами;

- звірка і підтвердження даних аналітичного і синтетичного обліку шляхом складання щоденного балансу;

- підготовка і складання форм фінансової та іншої звітності комерційних банків;

- формування архівних папок документів.

Банківська операція вважається завершеною, якщо вона відображена в бухгалтерському обліку. Таким чином, раціональна і чітка організація обліково-операційної роботи забезпечує успішне виконання покладених на комерційні банки функцій.

Обліково-операційна робота - це сукупність процесів, пов'язаних з оформленням документації за банківськими операціями, веденням бухгалтерського обліку і контролем за його повнотою і достовірністю.

Бухгалтерський апарат об'єднує працівників банку, які виконують обліково-операційну роботу.

Бухгалтерія є самостійним структурним підрозділом банку, який очолює головний бухгалтер. Залежно від величини і спеціалізації банку, а також обсягу виконаних операцій можуть бути обрані різні варіанти організації роботи бухгалтерського підрозділу та структури обліково-операційних відділів. Відповідно може бути по-різному укомплектований штат бухгалтерів, а також різним чином визначені функції бухгалтерських працівників.

У складі бухгалтерії банків, як правило, виділяють такі відділи: обліково-операційний, відділ обліку валютних операцій, відділ обліку внутрішньобанківських операцій, відділ фінансової звітності, відділ обліку діяльності філій, а також сектори введення та автоматизованої обробки інформації та сектор контролю за операційним днем та іншої звітності.

3.7 Автоматизація внутрішньобанківських розрахунків та касових операцій

Одночасно зі створенням СЕП комерційні банки активно розробляли і впроваджували системи автоматизації внутрішньобанківської діяльності (так звані програмні комплекси «Операційний день банку» (ОДБ)). Це - програмне забезпечення, що обслуговує поточну внутрішньобанківську діяльність (бухгалтерський облік, обслуговування рахунків клієнтів тощо). Одним із завдань таких систем є, зокрема, автоматизація обігу платіжних документів усередині банку та обмін електронними платіжними документами з СЕП.

Оскільки СЕП дала змогу практично уникнути затримання платежів на міжбанківському рівні, для комерційних банків та їхніх клієнтів стало доцільним використання систем «клієнт-банк» для розрахунків у електронній формі між клієнтом банку та банком.

Деякі банки, що мають розгалужену систему філій, для здійснення розрахунків у електронній формі між своїми філіями створювали власні платіжні системи, так звані внутрішньобанківські платіжні системи (ВПС). Це - програмно-технічний комплекс з власними засобами захисту інформації, який експлуатується комерційним банком або об'єднанням банків і здійснює розрахунки між установами цього банку (об'єднання) та, можливо, іншими банківськими установами поза межами СЕП.

Створення ОДБ та ВПС відбувалося паралельно зі створенням та розвитком СЕП. Національний банк України практично не обмежував діяльності комерційних банків щодо створення таких систем, контролюючи лише узгодження їх функціонування з СЕП.

Автоматизація масових платежів, електронні гроші.

1. Загальне поняття про автоматизацію платежів та електронні гроші

Останнім часом у всьому світі розвиток платіжних систем характеризується поступовим звуженням сфери використання готівки та паперових платіжних документів, переходом до нових платіжних інструментів і сучасних технологій платежів. Електронні гроші широко залучаються до обігу і стають важливим інструментом фінансової інфраструктури економічно розвинених країн.

Першим важливим кроком на шляху до електронного грошового обігу стало створення систем електронних міжбанківських платежів (СЕП). Це дозволило відмовитися від поштових і телеграфних авізо, значно збільшити швидкість, якість і надійність б виконання платежів, гарантувати безпеку і конфіденційність банківської інформації завдяки засобам багаторівневого програмно-апаратного, технологічного і бухгалтерського контролю, які дають змогу відстежувати проходження платежів і запобігати спробам несанкціонованого доступу. За час свого функціонування СЕП продемонструвала достатній рівень надійності і стійкості проти технічних засобів.

Після того, як за допомогою СЕП було розв'язано певні проблеми платежів на міжбанківському рівні, багато комерційних банків України почали створювати і запроваджувати системи типу «клієнт-банк» щоб забезпечити обслуговування клієнтів на сучасному технічному рівні і розширити спектр банківських послуг. Нині за допомогою таких систем комерційні банки обслуговують в окремих регіонах до 30% клієнтів.

Наступним етапом в Україні повинно стати використання «електронних грошей» як платіжного засобу для масових споживачів товарів та послуг. Необхідні передумови для цього в країні в основному створені. Нині в Україні вже функціонує кілька запроваджених вітчизняними фірмами платіжних систем із використанням пластикових карток, деякі системи? в процесі впровадження. Передусім необхідно відзначити проект, який реалізовує у місті Славутичі київська фірма INT (Міжнародний центр інформаційних технологій).

3.8 Автоматизація масових платежів, електронні гроші

Електромнні громші (також відомі як e-money, e-гроші, електронна готівка, електроні обміни, цифрові гроші, цифрова готівка чи цифрові обміни) - означення грошей чи фінансових зобов'язень, обмін та взаєморозрахунки з яких проводяться виключно за допомогою інформаційних технологій.

Першим важливим кроком на шляху до електронного грошового обігу стало створення систем електронних міжбанківських платежів (СЕП). Це дозволило відмовитися від поштових і телеграфних авізо, значно збільшити швидкість, якість і надійністьб втконання платежів, гарантувати безпеку і конфіденційність банківської інформації завдяки засобам багаторівневого прогамно-апаратного, технологічного і бухгалтерського контролю, які дають змогу відстежувати проходження платежів і запобігати спробам несанкціонованого доступу. За час свого функціонування СЕП продемонструвала достатній рівень надійності і стійкості проти технічних засобів.

Після того, як за допомогою СЕП було розвязано певні проблеми платежів на міжбанківському рівні, багато комерційних банків України почали створювати і запроваджувати системи типу «клієнт-банк» щоб забезпечити обслуговування клієнтів на сучасному технічному рівні і розширити спектр банківських послуг. Нині за допомогою таких систем комерційні банки обслуговують в окремих регіонах до 30% клієнтів.

Наступним етапом в Україні повинно стати використання «електронних грошей» як платіжного засобу для масових споживачів товарів та послуг. Необхідні передумови для цього в країні в основному створені. Нині в Україні вже функціонує кілька запроваджених вітчизняними фірмами платіжних систем із використанням пластикових карток, деякі системи - в процесі впровадження. Передусім необхідно відзначити проект, який реалізовує у місті Славутичі київська фірма INT (Міжнародний центр інформаційних технологій).

В цьому проекті за базову вибрана система дебетових карток. У ній використовуються смарт-картки виробництва французької фірми Gemplus з операційною системою PCOS і кристалами фірми Томпсон. Процесинговий центр знаходиться в Славутичі і є власністю ЧАЕС. Консолідований рахунок ведеться в Градобанку, клієнтом якого є ЧАЕС. За угодою з Градобанком ЧАЕС користується залишками на цьому рахунку як кредитними ресурсами для своєї господарської діяльності. Клієнтам цієї системи нараховуються відсотки на залишки грошей на рахунках.

В Ощадбанку та банку вже кілька років працюють системи з використанням карток із магнітною смугою. Вони застосовуються переважно у банківських відділеннях і філіалах столиці. Але досі за допомогою цих карток розрахунки в сфері торгівлі та послуг не виконуються. Картка використовується як інструмент доступу до рахунку клієнта і здійснення операцій із терміналів, розташованих у банківських установах (вкладні операції, зняття грошей із рахунка через банкомат або кеш-диспенсер, безготівкове перерахування, отримання довідок про стан рахунка). Ощадбанком реалізовано також деякі інші проекти. Наприклад, система розрахунків у Харцизьку Донецької області з використанням карток із магнітною смугою.

Легбанк створив систему розрахунків типу «електронний гаманець» із використанням чіп-карток у двовалютному варіанті. Поки що вона не отримала широкого поширення. Діє декілька пунктів обслуговування, якими охоплено приблизно сто клієнтів. Працюють й інші невиликі системи, а деякі тільки розробляються.

4. Кредитні операції банку.

4.1 Класифікація кредитних операцій банку

Кредитні операції - це відношення між кредитором і дебітором (позичальником) із приводу наданих (одержання) у тимчасове користування коштів, їхнього повернення й оплати. При цьому мається на увазі саме утримання дій учасників відношення, насамперед банківських робітників.

Кредит - це економічні відносини між юридичними та фізичними особами з приводу перерозподілу вартості на засадах повернення і, як правило, з виплатою процента. У кредитних відносинах беруть участь дві сторони: позичальник і кредитор. Ці сторони називаються суб'єктами кредитної угоди, а ті грошові чи матеріальні цінності, витрати чи проекти, стосовно яких укладається кредитна угода, є об'єктами кредиту.

Форми кредиту:

- товарний, що виникає між продавцями і покупцями, коли покупці одержують товари чи послуги з від термінуванням платежу;

- грошовий, що найбільш характерний у банківській практиці;

- зобов'язання банку гарантувати платіж клієнтові у випадку, коли той не зможе оплатити свої рахунки.

Види кредиту:

- національний;

- міжнародний;

- банківський;

- державний;

- комерційний;

- споживчий;

- лізинговий;

- консорціумний.

Класифікація кредитів:

1. За строками користування:

- короткострокові - до 1 року,

- середньострокові - до 3 років,

- довгострокові - понад 3 роки

2. За забезпеченням:

- забезпечені заставою;

- гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);

- з іншим забезпеченням;

- незабезпечені (бланкові).

3. За ступенем ризику:

- стандартні кредити;

- кредити з підвищеним ризиком.

4. За методами надання:

- у разовому порядку;

- відповідно до відкритої кредитної лінії;

- гарантійні.

5. За строками погашення:

- водночас;

- у розстрочку;

- достроково (за вимогою кредитора або за заявою позичальника);

- з регресією платежів;

- після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).

6. За сферами спрямування кредит поділяється: на обіг і виробництво.

4.2 Кредитна політика банку

Особливою роллю банківських операцій є надання кредитів, і робота банкірів зводиться до того, щоби вирішити, кому можна довірити гроші вкладників і на які цілі. Дана функція банків являє собою вкрай важливий і надзвичайно чутливий процес. Банк повинен визначити, які кредити він буде надавати, скільки кредитів кожного типу він буде надавати, кому він буде надавати кредити і за яких обставин ці кредити будуть надаватися.

Основне призначення політики в банку - це забезпечення послідовності дій і дотримання надійності і чіткості позитивної практики в роботі. Принципів обраної політики повинні дотримуватися всі - від голови правління банку до окремо взятого співробітника. Отже, політика, в контексті банківської справи, - це спосіб виконання послідовно пов'язаних дій, де принципи являють собою основу визначення її і спосіб її здійснення.

Кредитна політика - це лише одна із сторін широкого спектру політики, яку проводять банки в своїй діяльності. В нашій країні, в період переходу до ринку, коли кредитна політика знаходиться в залежності від фінансової стабільності, спаду економіки, кризи платежів, банки не дотримуються чітких критеріїв у кредитній політиці і не прагнуть розробляти їх самі. По мірі стабілізації економічного простору, фінансової ситуації, і коли держава поступово стає суб'єктом фінансового ринку, банкам необхідно буде самим активно розробляти внутрішню політику, в тому числі і кредитну. Цьому буде сприяти і загострення конкуренції на ринку капіталів.

Розробка кредитної політики повинна починатися із загального контексту, в якому визначаються загальні характеристики видів кредиту, які пропонуються банком, характеристику клієнтів і ринків на яких ці кредити будуть розповсюджуватися в відповідності з останніми стратегічними рішеннями, прийнятими в банку. В ньому також може визначитися напрямок галузевого кредитування, а також окремих категорій клієнтів. Таб. 5.

4.3 Процес банківського кредитування

Процес банківського кредитування складається з певних етапів, кожний з яких окремо забезпечує розв'язання локального завдання, а разом досягається основна мета позикових операцій - їх надійність і прибутковість для банку.

Комерційні банки дотримуються таких етапів кредитування:

* підготовчий - вивчення можливостей надання кредиту та проведення переговорів між банком і клієнтом;

* розгляд і вивчення проекту кредитування на підставі офіційно поданих до банку документів, за яким робиться висновок на основі рішення кредитного комітету;

* оформлення кредитної документації (укладення кредитного договору, договорів застави чи іншого забезпечення, формування кредитної справи);

* використання та супроводження кредиту - подальший контроль під час кредитування (здійснюється моніторинг кредитної операції: дотримання ліміту кредитування, цільове використання кредиту, повнота і своєчасність повернення кредиту і відсотків за його користування, перевірка стану та наявності заставленого майна, контроль за грошовими потоками за рахунками клієнта, фінансовим станом клієнта).

Початковим етапом процесу кредитування є розгляд заявки клієнта на кредит. Щоб одержати кредит, позичальник звертається до банку з обґрунтованим клопотанням, до якого додаються певні документи. У сукупності це має назву «кредитна заявка».

Банк, приймаючи рішення про видачу кредиту клієнту, може запросити у позичальника - юридичної особи - пакет, який містить такі документи.

Документи на видачу кредиту

1. Лист-заявка клієнта на отримання кредиту (зазначається сума кредиту, термін користування, бажана відсоткова ставка, мета і забезпечення кредиту).

2. Копії установчих документів, засвідчені нотаріально:

3. Картка зі зразками підписів і печаткою, засвідчена нотаріально.

4. Документи про реєстрацію:

5. Документи про повноваження керівних осіб підприємства-позичальника щодо отримання кредиту з визначенням особи, якій надається право підпису кредитних документів (протокол зборів засновників, накази тощо).

6. Фінансові документи:

7. Комерційні документи:

8. Документи із забезпечення повернення кредиту та сплати відсотків.

4.4. Оцінка кредитоспроможності позичальника

До укладання кредитної угоди фахівець банку повинен ретельно проаналізувати кредитоспроможність потенційного позичальника, тобто його здатність своєчасно повернути позичку, вивчити фактори, які можуть спровокувати її неповернення.

Збереженість основної суми боргу є одним з головних принципів, який завжди має дотримуватися при здійсненні банком позичкової операції. Тому оцінка якості потенційного позичальника є одним із важливих етапів процесу кредитування. При цьому особливе значення має встановлення обґрунтованості кредиту. Жодні додаткові заходи захисту не зможуть запобігти кризовій ситуації, якщо позичка у своїй основі не є обґрунтованою.

Одним з елементів оцінки кредитоспроможності є з'ясування персональних якостей потенційного позичальника. Тут увага банку має зосереджуватися на таких моментах, як репутація, порядність і чесність, професійна здатність, матеріальна забезпеченість, ставлення до своїх зобов'язань перед іншими кредиторами і в минулому.

Необхідно ретельно вивчити фінансовий стан позичальника, ліквідність його балансу, ефективність виробництва і використання основного й оборотного капіталу. Для цього використовується бухгалтерська, статистична і фінансова звітність позичальника, матеріали попередніх перевірок на місці, прогнози фінансового стану клієнта протягом усього періоду користування позичкою.

Оскільки банк як позичальник може мати різних клієнтів - підприємницькі структури (юридичні особи), фізичні особи і банки - оцінка їх кредитоспроможності здійснюється неоднаково.

Оцінка фінансового стану позичальника - юридичної особи здійснюється за допомогою відповідних коефіцієнтів ліквідності, які розраховуються за балансом. Серед них:

- коефіцієнт загальної ліквідності;

- коефіцієнт абсолютної (термінової) ліквідності;

- коефіцієнт автономності;

- коефіцієнт маневреності власних коштів.

Крім наведених коефіцієнтів ліквідності, можуть застосовуватися й інші, які можна об'єднати в певні групи показників:

Коефіцієнт грошового потоку показує, яка частина грошових надходжень клієнта спрямовується на покриття основного боргу і процентів за позичками, строком повернення до одного року. Чим нижчий коефіцієнт грошового потоку, тим менший резерв міцності для погашення боргів. При значенні коефіцієнта, що дорівнює 1, забезпечується фінансова стабільність клієнта.

Коефіцієнт процентних виплат дає змогу оцінити, у скільки разів прибуток клієнта перевищує процентні платежі за позичками. Він не може бути меншим за 1, інакше здатність клієнта повернути позичку опиниться під загрозою.

Наведені показники рентабельності не мають певних стандартів. Їх використовують у динаміці і для порівняння з аналогічними показниками інших підприємств даної галузі господарювання.

Головним джерелом інформації про фінансовий стан потенційного позичальника є його звітність: баланс, звіт про прибутки і збитки, звіт про наявність майна, а також розрахунки певних показників, зроблених на підставі цієї звітності. Але це не вичерпує усіх відомостей про клієнта. Є ще інші джерела, до яких належать архіви банку, інформація від інших фінансово-кредитних установ, економічна преса тощо.

Банк-кредитор має право вимагати у клієнта список банків і фінансових установ, з якими він має і мав відносини в минулому. Він повинен з'ясувати питання про стан поточних розрахунків клієнта з постачальниками, своїми працівниками.

Тільки на підставі результатів ретельної аналітичної роботи банк робить висновки про здатність клієнта повертати борги, а отже, і про можливість укладання з ним кредитної угоди.

4.5 Форми забезпечення повернення банківських позик

Основна умова надання кредиту висока імовірність погашення його з процентами. Це досягається шляхом забезпечення суми надання кредиту.

Класифікація форм забезпечення:

1. Забеспечені кредити:

а) матеріальне забезпечення(застава);

б) нематеріальне забезпечення (гарантія, порука).

2. Незабезпечені (бланкові) кредити:

До основних діючих форм повноти й своєчасності повернення позик відносять: заставу, гарантію, поручительство, страхування.

Форми забезпечення повернення позик:

I. Договір застави.

Застава - це спосіб забезпечення зобов'язань. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Основні засоби реалізації: в разі невиконання позичальником своїх зобов'язань перед банком - реалізація останнім заставленого майна на свою користь.

Необхідні документи: оцінка вартості, нагляд за збереженням, реалізація заставленого майна.

Законодавче забезпечення: ЗУ «Про банки і банківську діяльність», ЗУ «Про заставу», ЗУ «Про нотаріат» тощо.

II. Гарантійний лист.

Гарантія - це зобов'язання 3-ї сторони (гаранта) погасити борг позичальника при настанні гарантійного випадку.

Основні засоби реалізації: здійснює виплату суми позики і відсотків за нею в разі настання гарантійного випадку - неповернення позики.

Необхідні документи: оцінка фінансового стану, стану рахунків та заборгованості гаранта.

Законодавче забезпечення: ЗУ «Про банки і банківську діяльність», ЗУ «Про підприємства в Україні», ЗУ «Про нотаріат» тощо.

III. Договір поруки.

Порука - це договір, за яким поручитель зобов'язується перед кредитором іншої особи відповідати за виконання нею свого зобов'язання у повному обсязі або у частині (ст. 191 ЦК України).

Основні засоби реалізації: відповідальність поручителя всім своїм майном перед банком у разі неповернення кредиту з боку позичальника.

Необхідні документи: оцінка фінансового стану, стану рахунків та заборгованості поручителя.

Законодавче забезпечення: ЗУ «Про банки і банківську діяльність», ЗУ «Про підприємства в Україні», ЗУ «Про нотаріат» тощо.

IV. Страховий поліс.

Страховий поліс - письмова угода між страхувальником і страховиком, яка засвідчує, що страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку виплатити страхову суму або в межах страхової суми відшкодувати збиток страхувальникові чи іншій особі, зазначеній у полісі.

Основні засоби реалізації: виплата суми боргу та відсотків страховою компанією в разі настання страхового випадку - неповернення позики.

Необхідні документи: статут, оцінка фінансового стану, стану рахунків та заборгованості, висновки аудиторів по страховій компанії.

Законодавче забезпечення: ЗУ «Про страхування», ЗУ «Про банки і банківську діяльність» тощо.

4.6 Облік кредитних операцій

Комерційні банки надають кредити як юридичним, так і фізичним особам на умовах суворого дотримання принципів поворотності, терміновості, платності та під забезпечення, передбачені чинним законодавством і узгоджені сторонами.

Відповідно до Положення «Про кредитування», затвердженого постановою НБУ від 28.09.95 №246 (із змінами, внесеними постановами Правління НБУ від 22.06.96 №97, від 17.02.97 №35 та від 04.04.97 №80), всі питання, пов'язані з видачею і погашенням кредитів, регламентуються правилами банків і кредитною угодою між позичальником і банком.

Після оформлення у кредитну справу всіх документів банк на засіданні Кредитної ради розглядає клопотання про надання кредиту позичальнику. Якщо рішення буде позитивним, то оформляють кредитну угоду.
Кредитна угода - це договір, який визначає права й обов'язки обох сторін у зв'язку з видачею кредиту. У кредитній угоді банк бере на себе зобов'язання надати в розпорядження позичальника на погоджений період часу певну суму грошей, а позичальник, у свою чергу, бере на себе такі зобов'язання: використати гроші на умовах, визначених угодою; сплатити всі збори у зв'язку з виданим кредитом; повернути основну суму боргу і відсотки в погоджений період часу; надавати банку інформацію про своє фінансове становище.

Відповідно до п. 16 положення «Про кредитування» розмір відсоткових ставок і порядок їх сплати встановлюються банком і визначаються кредитною угодою залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозиції, що склалася на кредитному ринку, строку користування кредиту, облікової ставки та інших факторів.

У разі зміни облікової ставки умови договору можуть переглядатися тільки на підставі взаємної згоди банку і позичальника.

У разі, якщо своєчасне погашення кредиту ставиться під загрозу через погіршення фінансового стану позичальника, банк може частково або повністю скасувати кредитну угоду.

За строками використання грошових коштів кредити поділяються на короткострокові (видаються до одного року) і довгострокові (видаються на строк понад один рік).

Короткострокові кредити надаються банком для кредитування поточної діяльності (придбання сировини, матеріалів для виробництва, на оплату праці тощо), внутрішніх торгових операцій, експортно-імпортних операцій. Довгострокові кредити надаються для кредитування Інвестиційної діяльності (на будівництво, придбання основних засобів, землі, освоєння земельних угідь, фінансовий лізинг).

З метою прискорення розрахунків з вітчизняними виробниками продукції Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 17.07.98 №1162 «Про відкриття підприємствам і організаціям торгівлі та громадського харчування спеціальних рахунків для прискорення розрахунків з вітчизняними постачальниками товарів». На спеціальні рахунки комерційними банками зараховується торговельна виручка та безготівкові надходження за реалізовані товари, а також позички банків, які надаються на закупівлю товарів, для здійснення розрахунків з їх постачальниками.

Синтетичний облік розрахунків по банківських кредитах здійснюється на пасивних рахунках 60 «Короткострокові позики», 50 «Довгострокові позики». По кредиту зазначених рахунків відображається збільшення заборгованості банкам, по дебету - часткове або повне їх погашення (таб. 8). Записи в облікових регістрах по руху кредитів на рахунках проводяться за даними виписок банків з цих рахунків з доданими до них виправдними документами. На рахунку 60 «Короткострокові позики» ведеться облік розрахунків у національній і іноземній валюті по кредитах банків, строк повернення яких не перевищує 12 місяців з дати балансу, та за позиками, строк погашення яких минув.

4.7 Автоматизація кредитних операцій

Кредитні та депозитні операції є основними видами діяльності комерційних банків, а для деяких із них ці операції стали головним джерелом доходів. Тому вдосконаленню кредитних та депозитних операцій банки приділяють значну увагу, упроваджуючи комп'ютерні технології для автоматизації функцій управління кредитами та депозитами. Така автоматизація на практиці здійснюється в різних формах, на базі різних апаратних і програмних засобів, створюються, зокрема, системи, які не лише обробляють інформацію, а й підтримують управлінські рішення, що значною мірою знижує трудомісткість облікових робіт, підвищує вірогідність зведень та якість рішень, що приймаються.

Всю сукупність функцій управління кредитами з метою їх автоматизації можна об'єднати в типові комплекси: прогнозування й планування, облік і контроль, аналіз і регулювання. Кожний із цих комплексів виконується на відповідній стадії технології обробки інформації за допомогою закріплених апаратних і програмних засобів, тобто на виділених АРМ.

Розглянемо автоматизовані функції підсистеми управління кредитами за стадіями технології:

I. Прогнозування й планування:

II. Облік і контроль:

III. Аналіз і регулювання:

1. Формування звітів.

2. Аналіз, підтримання рішень.

На решті стадій технології обробки інформації автоматизуються функції, що пов'язані з конкретними кредитами. Розглянемо технологічні процеси для найтиповіших функцій.

Автоматизація розрахунку кредитоспроможності позичальника полягає у визначенні показників, що характеризують акуратність останнього щодо розрахунків за раніше отриманими кредитами, його поточний фінансовий стан і перспективи змін, а також спроможність у разі потреби мобілізувати кошти з різних джерел і забезпечити оперативну конверсію активів у ліквідні кошти.

Автоматизація розрахунків під час оцінювання ризику банку у процесі кредитування здійснюється за допомогою спеціального пакета програм АРМ статистичної звітності, який передано Національним банком України до всіх комерційних банків

Автоматизація ведення кредитних угод полягає у виконанні таких процесів: заведення нових угод, огляд списку угод, редагування окремих записів, вилучення окремих угод.

Автоматизація обліку операції на кредитних рахунках виконується за типовою схемою обробки вхідних документів. Вхідними документами під час відображення на рахунках кредитних операцій слугують розпорядження чи меморіальні ордери на зарахування коштів на рахунок, а також прибуткові і видаткові документи.

Нарахування процентів за кредитами здійснюється спеціальним програмним модулем щодо всіх клієнтів або за вказаними рахунками. Програма дає змогу на початку розрахунку змінити через екранну заставку процентну ставку Контроль виконання угод за кредитами здійснюють спеціальними програмними засобами і запускають за допомогою екранного меню, де зазначаються функції персонального і групового контролю за угодами.

Складання аналітичних таблиць здійснюється на АРМ спеціалістів кредитного відділів банку.

Формування звітів за кредитами здійснюється автоматично на підставі баз даних оперативної інформації, що сформовані пакетом програм ОДБ. Для цього використовується пакет програм АРМ зі статистичної звітності. В екранному меню цього пакета задається перелік звітів, які слід складати на задану дату.

4.8 Звітність за кредитними операціями

Звітність, що характеризує кредитні операції комерційних банків, охоплює:

1. Звіт про кредитний портфель (місячний). Він складається з двох частин - міжбанківський і небанківський ринок. Міжбанківський ринок по вертикалі представлений кредитами та фінансовим лізингом, наданими та отриманими, а всередині цих розділів дається розшифрування кредитів та фінансового лізингу за ознакою строковості. Небанківський ринок представлений видами кредитів, які, у свою чергу, розбиваються за суб'єктами з державною та недержавною формами власності. Форма звітності зберігає ознаки резидентності та мультивалютності.

2. Квартальний звіт про класифіковані активи. Він характеризує міжбанківський ринок кредитів та фінансового лізингу окремо по банках резидентів і нерезидентів, а також небанківський ринок. Небанківський ринок, як і в попередній формі звітності, представлений видами кредитів окремо по підприємствах з державною і недержавною формами власності. По горизонталі активи розподіляються залежно від їхньої якісної характеристики.

3. Дві форми - щоденна і місячна, що містять інформацію про суми і процентні ставки за кредитами. При складанні щоденної форми звітності враховуються обсяги і процентні ставки за кредитами та коштами за операціями РЕПО, що надані та отримані від інших банків, а також обсяги і процентні ставки за кредитами, наданими комерційними банками юридичним та фізичним особам. Усередині зазначених груп види кредитів класифікуються також за ознакою строковості.

Місячна форма звітності враховує обсяги, кількість угод і процентні ставки за видами кредитів, що надані комерційними банками юридичним та фізичним особам. Обидві форми звітності (щоденна й місячна) зберігають ознаки резидентності й мультивалютності.

4. Дві місячні форми звітності, що містять інформацію про нарахування процентів на активи. Перша характеризує прострочені активи, за якими не нараховуються проценти, у тому числі окремо по банківському та небанківському ринках, державних і недержавних підприємствах, а також строках тривалості сумнівних кредитів.

Друга форма характеризує заборгованість за простроченими кредитами, за якими ще нараховуються проценти, а також суми нарахованих процентів за такими кредитами. Прострочені кредити та нараховані проценти класифікуються також за ознаками тривалості простроченості заборгованості, а також банківського та небанківського ринку, державних і недержавних підприємств.

5. Дві тижневі форми про заборгованість за кредитами клієнтів - резидентів України, які характеризують стан заборгованості за кредитами, що надаються суб'єктам господарювання відповідно за галузями економіки та формами власності, а також за видами економічної діяльності.

6. Місячний звіт про заборгованість за пролонгованими кредитами містить інформацію про такі кредити в розрізі міжбанківського та небанківського ринку, державних та недержавних підприємств, короткострокових та довгострокових кредитів, а також строків пролонгації.

7. Низка форм місячної звітності, кожна з яких характеризує заборгованість за кредитами під конкретним кутом зору: за галузями економіки; видами економічної діяльності; секторами економіки; цільовим спрямуванням; за формами власності.

Заборгованість за кредитами в усіх зазначених формах звітності включає: основний борг; пролонговану, прострочену і сумнівну заборгованості. Характерною ознакою форм звітності про залишки заборгованості за кредитами є їхня мультивалютність.

5. Операції банку з цінними паперами

5.1 Банк як учасник ринку цінних паперів

У залежності від національного законодавства тієї чи іншої країни, історичних традицій і особливостей формування національних фондових ринків банки можуть відігравати на них різноманітну роль.

Основна теоретична і практична проблема тут полягає в тому, як розподілити ризики, що властиві звичайним «класичним» банківським операціям (депозитно-позиковим і розрахунковим), від ризиків, що виникають у зв'язку з тим, що банки беруть участь на фондовому ринку.

У світовій практиці відомо два підходи до проблеми сполучення звичайної банківської діяльності з діяльністю на ринку цінних паперів.

Згідно з першим - банкам забороняється займатись деякими видами професійної діяльності на ринку цінних паперів (брокерською, дилерською, організатора ринку), а також повинні бути суттєво обмежені окремі види непрофесійної діяльності як інвесторів (вкладення в недержавні цінні папери, крім дочірніх банківських і фінансових компаній).

Другий підхід становить собою дозвіл банкам поєднувати звичайні банківські операції з більшістю операцій на ринку цінних паперів (як професійних, так і непрофесійних.

Із моменту зародження сучасної української банківської системи (кінець 80-х - початок 90-х років) законодавство дотримувалось іншого підходу - універсальності банків.

Отже, комерційні банки в Україні можуть здійснювати всі види діяльності та всі види операцій на ринку цінних паперів, які дозволені чинним законодавством, а саме:

- управління інвестиціями і фондами;

- брокерська та дилерська діяльність;

- розрахункове обслуговування учасників ринку цінних паперів;

- ведення реєстру та депозитарне обслуговування;

- консультаційна діяльність тощо.

Ринок цінних паперів - це система економічних відносин, пов'язаних з емісією, розміщенням, купівлею-продажем цінних паперів. За своєю структурою ринок цінних паперів є багаторівневим.

Так, на первинному ринку здійснюється емісія і первинне розміщення цінних паперів, на вторинному ринку відбуваються купівля-продаж цінних паперів, випущених раніше.

Суб'єктами фондового ринку є покупці і професійні учасники.

Продавці на ринку - це емітенти цінних паперів, споживачі інвестиційного капіталу. Емітенти бажають залучити у свій господарський оборот тимчасово вільні кошти покупців цінних паперів для одержання прибутку в кінцевому результаті. Емітентами можуть виступати держава, органи місцевого самоврядування, акціонерні товариства, спільні та іноземні підприємства, банки, біржі та ін.

В Україні діяльність банків на ринку цінних паперів регламентується низкою законів, дозволів, положень, зокрема Законом України «Про банки і банківську діяльність», «Про заставу», Указом Президента «Про державну комісію з цінних паперів та фондового ринку»,

На сьогоднішній день банки на ринку цінних паперів працюють за такими напрямками: операції з державними цінними паперами; купівля-продаж цінних паперів; депозитарно-реєстраторські функції; операції на ринку приватизації; випуск власних цінних паперів.

На ринку державних цінних паперів банки виконують функції інвестора, платіжного агента, дилера, комісіонера, депозитарію державних цінних паперів.

Як торговець цінними паперами банк виконує наступні функції: комісійна діяльність з цінними паперами інших емітентів; комерційна діяльність з власними цінними паперами та паперами інших емітентів; управління фондовими портфелями на довірчих засадах.

5.2 Пасивні операції банків з цінними паперами

«Особливості проведення комерційними банками операцій з цінними паперами». У розділі досліджується два практичних питання. Перше - визначення поняття «операція з цінними паперами» та визначення основних типів операцій з цінними паперами, які проводяться комерційними банками США, Німеччини. Друге - присвячене проблемам, особливостям і тенденціям розвитку операцій з цінними паперами комерційних банків України.

Пасивні операції - це випуск (емісія) банками власних цінних паперів з метою залучення коштів та кредитних ресурсів.

З економічної точки зору операції з цінними паперами можна класифікувати за характеристикою мети: емісійні, інвестиційні, комісійно-посередницькі тощо. Банківські операції можна також класифікувати за характером їх проведення: пасивні, активні, активно-пасивні, позабалансові. Особливе значення має класифікація за виникаючими ризиками та іншими чинниками, які впливають на ефективність операції з цінними паперами, і за ефективністю операції (кінцевим результатом). Крім того, виділяють організаційно-правовий аспект проведення операції з точки зору послідовності дій, які, в свою чергу, регламентуються у законодавчому порядку.

Розглядаючи операції комерційних банків з цінними паперами, автор звертає увагу на те, що, по-перше, первинний момент, що визначає частку здійснюваних операцій з цінними паперами, як і загальний обсяг активних або пасивних операцій банку, визначається станом розвитку економіки та ринку цінних паперів. По-друге, перелік цінних папір може бути обмежений чи необмежений законодавчо. Це стосується також операцій комерційних банків з цінними паперами, які можуть бути дозволені до проведення банками у повному чи обмеженому обсязі.

Організація роботи на ринку цінних паперів потребує розробки самостійної політики. Для цього слід детально проаналізувати фінансове навколишнє середовище, макроекономічні показники і можливий об'єкт інвестування. Необхідно дослідити економічну безпеку (Л.І. Абалкін), фінансову безпеку (О.І. Барановський) та поєднання індикаторів безпеки при проведенні комерційними банками операцій з цінними паперами, а також безпеку ринку цінних паперів і банківського сектора. Слід також враховувати показники стійкості самого комерційного банку. Виходячи з результатів проведеного аналізу, можна визначити коло фінансових інструментів, з якими бажано працювати за даних умов. Процес управління операціями з цінними паперами потребує управління ризиком при проведенні операцій. Від цього залежить ефективність їх проведення.

Першим законом сучасної України, який дав визначення цінного папера та основних видів цінних паперів, став Закон України «Про цінні папери та фондову біржу», прийнятий у 1991 р. (з наступними змінами і доповненнями). Перелік операцій з цінними паперами, дозволених комерційним банкам, було визначено спочатку у Законі від 1991 р. «Про банки і банківську діяльність», потім у новому Законі України «Про банки і банківську діяльність» від 2000 р. За останнім Законом Банкам дозволено майже всі операції на фінансовому ринку, виключаючи страхування, крім посередництва при страхуванні. Важливою рисою нового Закону стало те, що він передбачає існування крім універсальних, ще й спеціалізованих банків.

Комерційні банки України мають право здійснювати практично всі операції, пов'язані з цінними паперами. Але аналіз виданих ліцензій для проведення цих операцій і реальних операцій, які проводяться комерційними банками, свідчить про те, що їх операції є обмеженими. Банки виступають на ринку цінних паперів як емітенти акцій (для поповнення власного капіталу) і інвестори державних цінних паперів (рис. 5.). Незначні обсяги операцій на продаж і особливо на інвестиції свідчать про малу активність банків на ринку цінних паперів.

5.3 Активні операції банків з цінними паперами

Комерційні банки з метою одержання прибутку проводять активні операції з цінними паперами. Прибуток комерційного банку від активно-пасивних операцій постає у вигляді різниці між прибутками від активних і видатками на пасивні операції. Під активними операціями з цінними паперами мається на увазі вкладення вільних грошових ресурсів у цінні папери.

Такі вкладення можуть мати інвестиційний і спекулятивний характер. Під інвестиційним характером маються на увазі вкладення коштів на довгостроковий період із метою одержання контролю над підприємством (при вкладенні у прості акції підприємства) і/або одержання прибутку у вигляді дивідендів (відсотків) за цінними паперами, а під спекулятивним - одержання прибутку за короткий час від коливання курсів на цінні папери.

Активні операції комерційних банків дозволяють ефективніше використовувати свої можливості щодо одержання прибутків, підтримуючи при цьому показники ліквідності на необхідному рівні. Таке поєднання прибутковості і ліквідності справляє позитивний вплив на загальний фінансовий стан банку.

Найпоширенішими фондовими інструментами для проведення активних операцій із цінними паперами є: державні облігації, муніципальні облігації, корпоративні цінні папери.

Державні облігації - це облігації, випущені від імені держави в цілому або від імені її окремого органу, тобто емітентом таких облігацій є або держава в цілому, або окремі її органи. Як правило, таким органом є Міністерство фінансів.

Облігації, випущені від імені держави в цілому, випускаються з метою фінансування загальнодержавних і бюджетних потреб. Цим облігаціям у світовій практиці властивий високий ступінь певності, тобто інвестори знають, що вони мають справу з державою, що державне управління значною мірою стабільне й послідовне і що виникнення несподіванок, які б істотно погіршили становище інвесторів, виключається.

Завдяки надійності та певності державні облігації є високоліквідними фінансовими інструментами, їх легко продати і купити в разі необхідності, вони без будь-яких обмежень приймаються як засіб розрахунку або забезпечення зобов'язань.

Місцеві (муніципальні) облігації випускаються для забезпечення потреб місцевих бюджетів, як правило, з метою будівництва та утримання цілої низки об'єктів, функціонування яких має важливе значення для даної місцевості. Вказані облігації можуть випускатися муніципальними органами всіх рівнів. Вони також вважа­ються надійними і ліквідними цінними паперами, їх надійність забезпечується двома способами: за допомогою загальної податкової міцності, а також прибутками існуючих об'єктів або нерухомістю тих, що будуються. Через це відсоткові ставки за місцевими облігаціями близькі до відсоткових ставок за державними облігаціями.

Кошти, що надходять від випуску місцевих облігацій, зараховуються в позабюджетні фонди. У більшості випадків прибутки за місцевими облігаціями не оподатковуються або оподатковуються за пільговою ставкою.

Комерційні банки, як правило, є агентами з обслуговування місцевих позик.

До корпоративних цінних паперів належать акції, облігації та векселі підприємств. Це, з одного боку, найризикованіші види вкладення, але з іншого - вони, як правило, найбільш високоприбуткові.

В Україні склалися специфічні умови, коли помітний великий розрив між світовою і внутрішньою ціною на окремі корпоративні активи.

Структурна криза і повільне проведення реформ в Україні призвели до падіння виробництва, зростання банкрутства підприємств і як наслідок падіння українських фондових індексів.

5.4 Кредитні та позабалансові операції банку з цінними паперами

Банківська система - це одна з найважливіших та невід'ємних структур ринкової економіки. Історично розвиток банків та товарного виробництва, обігу йшли поруч i тісно переплітались. Банки при цьому формувались як фiнансовi посередники, що залучають капітали, заощадження населення та iншi грошові засоби, котрі вивільнюються в ході господарської дiяльностi, i надають їх у тимчасове користування іншим агентам, що потребують додаткового ресурсного капіталу. Ставши інституцією фінансового перерозподілу вартості, у даний час комерцiйнi 3 банки можуть запропонувати клієнтам до 200 видів рiзноманiтних банківських продуктів та послуг. Проте є наявний визначений базовий перелік, без якого банк не може існувати та нормально функціонувати. До таких фундаментальних операцій банку властиво відносять: приймання депозитів; здійснення грошових платежів та розрахунків; надання кредитів.

Законодавством України встановлено, що банки - це установи, функцією яких є кредитування суб'єктів господарської дiяльностi та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, органiзацiй, населення та інших кредитних ресурсів, касове та розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій, передбачених Законом України «Про банки i банківську дiяльнiсть».

Кредит - це позичковий капітал банку у грошовiй формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

З іншого боку, кредит - це економiчнi відносини мiж юридичними (у

даній роботі ми розглядаємо відносини, коли юридичною особою, що надає кредит, є банк), фізичними особами та державою з приводу перерозподілу вартості на вищевказаних засадах.

Позабалансові операції банку поділяють на дві групи. До першої належать: трастові, лізингові, факторингові та інші операції, до другої - гарантійні послуги банку.

Трастові операції - це операції з виконання довірчих функцій для фізичних і юридичних осіб, тобто управління майном або фондовими цінностями за дорученням клієнтів та в їх інтересах на правах довіреної особи. Такі операції здійснюються на основі угоди, відповідно до якої банк бере на себе зобов'язання розпоряджатися довіреними йому цінностями з прибутком і отримує за це певну винагороду.

Операції з лізингу. Лізинг - це оренда підприємцями рухомого і нерухомого майна, яке закуповується банком з метою його здавання в оренду. Операції з факторингу. Факторинг - високоефективна форма фінансового маркетингу, що передбачає придбання банком права вимоги щодо виплат за фінансовими зобов'язаннями, скупленими у різних осіб. Фактично факторингові послуги виражаються у наданні клієнтам кредиту, що погашається через певний час третьою особою.

До першої групи позабалансових операцій належать також операції із здійснення ревізій, з бухгалтерського обліку та аналізу фінансового становища фірми; з консалтингу (надання консультацій); з акредитивами; з кредитними картками; з обміну валюти; з охорони цінностей клієнтів у спеціально призначених для цього сейфах.

До другої групи позабалансових операцій належать гарантійні послуги банку. Це операції, в яких банк виступає гарантом своїх клієнтів, а також операції, пов'язані з брокерською справою, тобто банк бере на себе функції брокерської контори - купує і продає цінні папери своїх клієнтів.

5.5 Звітність по операціях з цінними паперами

Так, будь-який цінний папір у світлі податкового законодавства може виступати або як документ, або як товар, і залежно від цього є дві групи правил оподаткування операцій із цінними паперами.

Найбільш чітко цей підхід простежується в Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.94 р. №334/94-ВР в редакції Закону України від 22.05.97 р. №283/97-ВР (далі - Закон про прибуток).

Цінні папери розглядаються як документи, що засвідчують право володіння або відносини позики та відповідають вимогам, установленим законодавством про цінні папери (п. 1.4 Закону про прибуток), у випадках їх первинного розміщення, при операціях з їх випуску (емісії) та погашення.

Статусу товару (п. 1.6 Закону про прибуток) цінні папери набувають під час обігу на вторинному ринку, тобто при використанні у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення.