Размещено на http://www.allbest.ru/

Державний вищий навчальний заклад

Запорізький національний університет

Міністерство освіти і науки України

Кафедра фінансів та кредиту

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни:

“БАНКІВСЬКА СПРАВА”

Виконала: студентка V курсу

спеціальність «Фінанси»

Ломакіна Тетяна Миколаївна

Перевірив: ст. викладач

Болдуева О.В.

Запоріжжя 2009

Зміст

1. Економічна сутність міжбанківського кредитування

2. Економічна сутність міжнародних розрахунків

3. Сутність інкасо та його види

Використана література

1. Економічна сутність міжбанківського кредитування

Кредитна діяльність комерційних банків невіддільна від операцій на ринку міжбанківських кредитів. Одержання кредитів в інших банках дає можливість поповнювати банківські кредитні ресурси. При надлишку ресурсів банк розміщує їх на міжбанківському ринку, при нестачі ресурсів банк купує їх на ринку. Ринок міжбанківських кредитів є важливою складовою ринку кредитних ресурсів.

Надання й отримання кредитів комерційними банками на міжбанківському ринку регламентується Законом України "Про банки і банківську діяльність", Цивільним кодексом України, нормативними актами НБУ, статутами комерційних банків і кредитними договорами. Кредитні відносини між комерційними банками визначаються на договірних засадах шляхом укладання кредитних договорів, які мають передбачати права та зобов'язання сторін, з належним оформленням справ за міжбанківськими кредитами. Надання міжбанківських кредитів має супроводжуватися відкриттям рахунків відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків України. На практиці використовуються такі основні різновиди міжбанківського кредиту:

-- овердрафт за кореспондентськими рахунками: на відповідному рахунку обліковуються суми дебетових (кредитових)

-- залишків на кореспондентських рахунках банків на кінець операційного дня;

-- кредити овернайт, які надані (отримані) іншим банкам: вони надаються іншим банкам на строк не більше одного операційного дня. Цей вид міжбанківського кредиту використовується для завершення розрахунків поточного дня;

-- кошти, які надані (отримані) іншим банкам за операціями РЕПО. Ці операції пов'язані з купівлею у них цінних паперів на певний період з умовою зворотного їх викупу за заздалегідь обумовленою ціною або з умовою безвідкличної гарантії погашення у разі, якщо строк операції РЕПО збігається із строком погашення цінних паперів.

Комерційні банки як економічно незалежні кредитні інститути самостійно встановлюють рівень відсоткової ставки за міжбанківськими кредитами залежно від попиту та пропозиції на міжбанківському ринку та рівня облікової ставки.

НБУ обмежує розмір надання та отримання кредитів на міжбанківському ринку. Так, загальний розмір отримання комерційними банками міжбанківських кредитів обмежується двократним розміром власних коштів банку. Забороняється їх надання та отримання банківськими установами (філіями, управліннями, відділеннями тощо), які не є юридичними особами, крім випадків, коли це здійснюється за дорученням юридичної особи. НБУ, враховуючи фінансовий стан окремих комерційних банків, має право встановлювати інші обмеження щодо залучення та надання міжбанківських кредитів. Такі обмеження необхідні, щоб не допустити надмірного кредитного "самообслуговування" банками один одного поза реальним підключенням до кредитних відносин господарських суб'єктів (товаровиробників). Крім того, ставиться й завдання обмеження можливостей для одержання спекулятивного прибутку на ринку міжбанківських кредитів.

В Україні ринок кредитних ресурсів фактично розділився на дві частини: внутрібанківський та міжбанківський. У цій ситуації великі банки із значною кількістю філій стали створювати власні внутрібанківські ринки з метою оптимального використання своїх наявних кредитних ресурсів.

З метою отримання міжбанківського кредиту банк-пози-чальник подає банку-кредитору, як правило, такі документи: заяву; установчий договір; копію статуту, завірену нотаріально; копію ліцензії на проведення банківських операцій, завірену нотаріально; картку із зразками підписів і відбитком гербової печатки, також завірену нотаріально; баланс на поточну звітну дату; розрахунок економічних нормативів на поточну звітну дату; показники діяльності комерційного банку; форму забезпечення і строкове зобов'язання. Основним джерелом інформації для визначення кредитоспроможності позичальника стосовно міжбанківських кредитів є баланс банку.

Договір міжбанківського кредиту має включати такі основні положення: 1) предмет договору -- надання кредиту в певній сумі з певним строком погашення; 2) права і зобов'язання банку-кредитора і банку-позичальника; 3) відповідальність сторін; 4) порядок вирішення спорів; 5) умови зміни договору; 6) особливі умови; 7) строк дії договору.

На ринку міжбанківських кредитів можуть використовуватися також банківські векселі і депозитні сертифікати. Депозитний сертифікат -- це письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, що засвідчує право вкладника на одержання депозиту.

Прийняття банком оптимального рішення щодо продажу та купівлі ресурсів на міжбанківському ринку можливе лише за умов точного володіння ситуацією на ринку кредитних ресурсів і наукового прогнозування динаміки її зміни.

2. Економічна сутність міжнародних розрахунків

Міжнародні розрахунки являють собою систему організації і регулювання платежів за грошовими вимогами й зобов'язаннями, які з'являються при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності між державами, фірмами, підприємствами і громадянами на території різних країн.

Міжнародні розрахунки охоплюють зовнішню торгівлю товарами й послугами, а також некомерційні операції, кредити і рух капіталу між державами. Більша частина всіх міжнародних розрахунків здійснюється в процесі опосередкування міжнародних торгових угод.

Основними суб'єктами міжнародних розрахунків являються експортери, імпортери й банки, що їх обслуговують. Вони вступають в певні відносини між собою з приводу руху товаросупроводжуючих документів і поточного оформлення платежів. При цьому головна роль в міжнародних розрахунках належить банкам. В сучасних умовах банки виступають не тільки в ролі посередників між експортерами й імпортерами. Вони виконують функції кредиторів, що фінансують зовнішньоторгові угоди, функції контролю, виступають також в ролі гарантів (в залежності від умов платежу). Банки можуть висувати свої вимоги до умов розрахунку і форм платежу, які експортери й імпортери зобов'язані приймати до уваги.

Ступінь впливу банків в міжнародних розрахунках залежить від ряду факторів, частково від масштабів зовнішньоекономічних зв'язків країни, участі фірм і підприємств у зовнішньоекономічній діяльності, купівельної спроможності валюти, спеціалізації банків, їх фінансового становища і ділової репутації. Великий вплив на здійснення міжнародних розрахунків здійснює й загальний рівень розвитку кредитно-банківської системи і її інститутів в країні і регіонах країни.

З початком економічної реформи в Україні відбувається процес залучення комерційних банків у світову систему міжнародних розрахунків. В доперебудовний період зовнішньоторгові розрахунки в країні здійснювались переважно через Зовнішньоторговий Банк СРСР. Реформування економіки, лібералізація ЗЕД, розвиток української банківської системи, встановлення прямих кореспондентських зв'язків з іноземними банками дозволяє українським комерційним банкам самостійно здійснювати зовнішньоторгові розрахункові операції.

Цікаво й корисно знати деякі функції банків і їх послуги, надані підприємствам-суб'єктам ЗЕД. Це сьогодні:

1) продаж і купівля для клієнтів іноземної валюти;

2) надання позик в іноземній валюті;

3) участь в інкасуванні платежів з-за кордону;

4) участь в платежах клієнтів іноземним партнерам;

5) ведення валютних рахунків клієнтів;

6) ведення власних валютних рахунків у банках-кореспондентах за кордоном;

7) надання послуг по документному акредитиву;

8) облік переказних векселів, що підлягають оплаті за кордоном;

9) надання клієнту комерційної інформації, що являє для нього інтерес: та інші.

В даний час, в умовах становлення української банківської системи, що відповідає ринковим умовам, названі послуги не можуть бути надані суб'єктом ЗЕД в повній мірі. Тому українські фірми й підприємства, укладаючи зовнішньоекономічні угоди, повинні враховувати можливості свого банку, головне, вчитися правильно визначати валютно-фінансові умови контракту і, насамперед, форми міжнародних розрахунків.

На стан міжнародних розрахунків впливає багато різних обставин, наприклад, економічні і політичні відносини між країнами; становище країни на товарних і грошових ринках; ступінь державного регулювання ЗЕД і його ефективність; валютне законодавство; міжнародні торгові правила і звичаї; стан платіжних балансів та ін.

В зв'язку з цим систему міжнародних розрахунків можна розглядати як відносно самостійну, яка має свої особливості.

По-перше, на відміну від внутрішніх, міжнародні розрахунки регулюються не тільки національними нормативними і законодавчими актами, але й міжнародними законами, банківськими правилами і звичаями. Наприклад, такими як Єдиний чековий закон, прийнятий Женевською вексельною конвенцією в 1930 р., Уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів.

По-друге, міжнародні розрахунки здійснюються в різних валютах. Тому, з одного боку, на їх ефективність впливає динаміка валютних курсів. А з другого боку, нормальне функціонування товарно-грошових відносин можливе тільки в умовах вільного обміну національної валюти на валюти інших країн. Інакше кажучи, найбільш ефективна участь тої чи іншої країни в міжнародному розподілі праці і міжнародних торгових розрахунках можливе тільки на основі конвертованої валюти. Як відомо, в даний час існують три групи валют:

1) ВКВ - вільно конвертована (обмінна) валюта. Це валюта, яка вільно і необмежене міняється на інші іноземні валюти;

2) ЧКВ - частково конвертована валюта (проміжна група). Це національні валюти, в яких використовуються валютні обмеження для резидентів і по окремих видах операцій;

3) замкнута (неконвертована) валюта, яка функціонує в межах одної країни і не обмінюються на іноземні валюти. Обмінність національної валюти забезпечує:

вільний вибір господарськими об'єктами найбільш вигідних ринків збуту і закупок в середині країни і за кордоном;

більш активне залучення іноземних інвестицій і розміщення інвестицій за кордоном;

стимулювання впливу іноземної конкуренції на підвищення ефективності, гнучкості й адаптації національних підприємств до середовища, що міняється;

підтягування національного виробництва до рівня міжнародних стандартів по цінах, витратах, якості й асортименту;

можливість здійснення міжнародних розрахунків в національній валюті.

По-третє, особливістю міжнародних розрахунків являється й те, що в країнах з частково конвертованою валютою держава використовує певні валютні обмеження.

Валютні обмеження являють собою законодавчу чи адміністративну заборону, лімітування і регламентацію операцій резидентів і нерезидентів з валютою й іншими валютними цінностями. Звичайно, валютні обмеження стають причиною негативних наслідків. Вони звужують можливості й підвищують витрати валютного обміну і платежів по зовнішньоторгових угодах. Однак вони об'єктивно необхідні.

Це пов'язано, насамперед, з нестачею валюти, наявністю зовнішньої заборгованості, погіршенням платіжного балансу. Валютні обмеження в даній ситуації вводяться з метою концентрації валютних цінностей в руках держави, вирівнювання платіжного балансу, підтримання валютного курсу валюти своєї країни. Валютні обмеження здійснюються різними способами:

блокування виручки експортерів від продажу товарів в даній країні;

повний чи частковий обов'язковий продаж валютної виручки експортерами центральному банку або іншим вповноваженим банкам;

заборона оплати імпорту деяких товарів іноземною валютою;

регулювання строків платежів по експорту й імпорту та ін.

В Україні до валютних обмежень відносяться: обов'язковий продаж експортерами 50% експортної валютної виручки (введена з вересня 1998 р.), регулювання строків платежів і поставок по експортно-імпортних операціях, обмежувальний характер продажу валюти імпортеру, контроль за здійсненням інвестицій за кордоном, контроль за залученням іноземних кредитів, регулювання Інвестицій нерезидентів і т.д.

В цих умовах підприємствам-суб'єктам ЗЕД необхідно сумлінно вивчати і постійно враховувати в своїй роботі питання експортного й імпортного ліцензування, валютного контролю, податкового законодавства, технічних стандартів і вимог, особливості тарифів і квот, антидемпінгових законодавств, наявності конвертованої валюти і стабільності валюти в країні потенційного іноземного партнера.

3. Сутність інкасо та його види

міжбанківський кредитування міжнародний розрахунок

Інкасо -- це банківська операція, за допомогою якої банк за дорученням свого клієнта (експортера) отримує на основі розрахункових документів суму коштів, що йому належить, від платника (імпортера) за відвантажені йому товари чи надані послуги і зараховує ці кошти на рахунок клієнта-експортера у себе в банку. При цьому інкасо являє собою тільки інкасування паперів і банк не гарантує оплату коштів експортеру за відвантажений товар чи надані послуги.

Для зменшення ризику несплати при інкасовій формі розрахунків експортер повинен наполягати на наданні покупцем гарантії платежу, яку окремо видає банк. Гарантія в цьому разі повинна бути надана на термін, що перевищує термін сплати документів, і на суму, яка відповідає сумі наданих на інкасо документів. Інкасовою операцією називають форму розрахунків за зовнішньоторговельною угодою, яка полягає в тому, що експортер доручає своєму банку одержати від імпортера певну суму валюти при передаванні останньому відповідних товарних документів.

Розрахунки при інкасо здійснюються згідно з “Уніфікованими правилами з інкасо” прийнятими Міжнародною торговою палатою і мають такий порядок:

1) після відвантаження товару, експортер (довіритель) оформляє документи і передає їх у свій банк, доручаючи останньому проведення інкасової операції;

2) банк експортера (банк-ремітент) пересилає документи в банк імпортера (інкасуючий банк);

3) інкасуючий банк передає документи імпортеру, одночасно отримуючи від нього суму чи право на суму (якщо платежі здійснюються на умовах кредиту, банк забирає термінову тратту);

4) інкасуючий банк зараховує на кореспондентський рахунок банка-ремітента суму платежу і повідомляє його про це;

5) банк-ремітент розраховується з експортером.

Розрізняють декілька видів інкасо. Основні з них:

1) Просте (чисте) інкасо - це інкасо простих і переказних векселів, чеків, інших платіжних документів. Іншими словами - це стягування платежу за фінансовими документами, які не супроводжуються комерційними документами.

2) Документарне (комерційне) інкасо - це доручення експортера банку отримати від імпортера платіж супроти товарних документів з наступним перерахуванням сум платежу експортеру. Тобто, це інкасо фінансових документів, які супроводжуються комерційними документами або тільки комерційних документів (вантажних і страхових документів, рахунків, різноманітних сертифікатів).

3) Інкасо з негайною оплатою - тобто такий вид інкасо, при якому банк-ремітент, одержуючи від експортера платіжну вимогу та документи про відвантаження, без попередньої згоди імпортера, негайно виплачує необхідну суму експортерові, а товарні документи направляє банку імпортера, котрий їх негайно передає імпортеру і переказує кошти на кореспондентський рахунок банку-ремітенту, у випадку відсутності на рахунку імпортера необхідних коштів, інкасуючий банк надає йому позику. 4) Телеграфне інкасо - є такою операцією, при якій переказ суми платежу на рахунок експортера здійснюється негайно, як тільки отримано телеграфне повідомлення інкасуючого банку про прийом товарних документів на інкасо. Цей вид інкасо не дістав широкого застосування.

Після відправлення товару експортер доручає своєму банку одержати від імпортера певну суму валюти на умовах, що вказані в інкасовому дорученні, яке містить повні й точні інструкції. Розрізняють два основних види інкасового доручення:

- документи видаються платнику під платіж;

-документи видаються під акцепт.

Інколи практикується видача документів імпортеру без оплати під його письмове зобов'язання здійснити платіж у встановлений термін. Використовуючи такі умови, імпортер має можливість реалізувати куплений товар, отримати виручку і потім оплатити інкасо експортеру. З метою прискорення одержання валютної виручки експортером банк може зарахувати тратти або надати кредит під комерційні документи.

Таким чином, інкасова форма розрахунків пов'язана з кредитними відносинами. Інкасо виступає основною формою розрахунків за контрактами на умовах комерційного кредиту. При цьому експортер виставляє тратту на інкасо для акцепту платником, як правило, проти вручення йому комерційних документів (документарне інкасо). При настанні строку платежу акцептовані векселі відправляються для оплати на інкасо (чисте інкасо).

Розрахунки у формі інкасо дають певні переваги імпортеру, основне зобов'язання якого полягає в здійсненні платежу під товарні документи, які дають йому право на товар, при цьому немає необхідності заздалегідь відволікати кошти з свого обороту. Однак експортер продовжує зберігати юридичне право розпорядження товаром до оплати імпортером, якщо не практикується пересилання безпосередньо покупцю одного з оригіналів коносамента для прискорення одержання товару.

Водночас інкасова форма розрахунків має суттєві недоліки для експортера. По-перше, експортер ризикує, що пов'язано з можливою відмовою імпортера від платежу у випадку погіршення кон'юнктури або фінансового стану платника. Тому умовою інкасової форми розрахунків є довіра експортера до платоспроможності імпортера і його сумлінності. По-друге, є значний розрив у часі між надходженням валютної виручки за інкасо і відвантаженням товару, особливо у разі тривалого транспортування вантажу. Для усунення цих недоліків інкасо, на практиці застосовуються додаткові умови.

У практиці міжнародних розрахунків частіше використовують документаре інкасо, яке призначається для здійснення платежів насамперед тоді, коли експортер не хоче відвантажувати товар за відкритим рахунком, але водночас не має страхування ризику через акредитив. Порівняно з поставкою за відкритим рахунком документарне інкасо гарантує більшу безпеку, оскільки перешкоджає покупцеві отримувати у свою власність товари, не сплативши чи не акцептувавши вексель.

На відміну від акредитивної форми банки при документарному інкасо не беруть на себе зобов'язань здійснити платіж. Їх відповідальність зводиться здебільшого до переказування і вручення документів проти сплати чи акцепту, але без власного зобов'язання здійснити платіж, якщо покупець не виконає або не зможе виконати своїх зобов'язань за інкасо. Завдяки меншій формальній строгості ця послуга пов'язана з меншими витратами і є більш гнучкою. Оскільки при документарному інкасо продавець до моменту відвантаження товару ще не може бути впевнений у тому що покупець дійсно зробить платіж, документарне інкасо підходить для здійснення платежів у таких випадках:

-продавець повністю довіряє покупцеві і впевнений, що останній оплатить відвантажені товари і надані послуги;

-політичні, економічні та правові умови в країні покупця вважаються стабільними;

-країна-отримувач не має імпортних обмежень (наприклад, валютний контроль), або вона надала всі необхідні дозволи.

Умови виконання документарного інкасо:

- Документи проти платежу - (існуючий банк здійснює оплату суми без відстрочки платежу і видає товаророзпорядчі документи платникові після здійснення оплати).

- Документи проти акцепту - (інкасуючим банком здійснюється відстрочка платежу, платникові документи тільки проти акцепту останнім доданого до них переказаного векселя).

Схема документообороту при використанні інкасо:

1. Укладення контракту, визначення умов розрахунків.

2. Відвантаження товару.

3. Одержання транспортних документів від транспортних організацій.

4. Передача комплекту комерційних, а при необхідності, фінансових документів у банк при інкасовому дорученні.

5. Банк експортера надсилає документи банкові країни імпортера.

6. Передача документів платникові для перевірки і платежу.

7. Оплата документів.

8. Переведення платежу.

9. Зарахування коштів на рахунок експортера

Використана література

1.Мочерний С. "Основи економічної теорії"

2.Макконелл К., Брю С. "Економікс

3. Банковское дело: Справочное пособие. -- М.: Экономика, 2002

4. Васильєв А. "Процентна ставка як основний регулятор банківської діяльності.

Размещено на Allbest.ru