Розрахункова клірингова установа на фондовій біржі

Размещено на http://www.allbest.ru/

20

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

Київський національний економічний університет ім. Вадима Гетьмана

РЕФЕРАТ

на тему: Розрахункова клірингова установа на фондовій біржі

Київ 2010

Вступ

Організації, що підтримують інфраструктуру ринку цінних паперів, є фондові біржі, клірингові організації й депозитарії. Проте більшість учених вважає саме кліринг центральною ланкою в усій процедурі угоди. Саме від конструкції системи, яка відповідає за процедуру клірингу, багато в чому залежить обличчя самого ринку цінних паперів. Окрім процедури клірингу, в різних національних системах фондового ринку клірингова організація може відповідати за інші «суміжні» етапи угоди, а саме за звіряння, за виконання функцій депозитарію, за організацію грошових розрахунків. Сучасний етап розрахунків світової економіки характеризується подальшим поглибленням та зміцнення взаємозв'язків між національними економіками, які передбачають здійснення міжнародних розрахунків.

У країнах з ринковою економікою панує доволі чітка система фондового ринку, хоча окремі ланки її можуть виконувати різні функції залежно від особливостей національного ринку цінних паперів.

Системи міжбанківських розрахунків і платіжні системи в розвинутих країнах з ринковою економікою функціонують відповідно до загальних моделей, що базуються на трьох основних видах міжбанківських розрахунків:

1) розрахунки через організацію кореспондентських відносин між комерційними банками, так називаними лоро-ностро;

2) розрахунки через кореспондентські рахунки, що відкриваються в установах Центральних банків. Як правило, це повні розрахунки, що виконуються індивідуально, на валовій основі. їх можна характеризувати, як платежі брутто;

3) Розрахунки через клірингові установи. Це розрахунки, або платежі нетто.

1. Суть біржового клірингу

Кліринг - це система безготівкових розрахунків за товари, послуги, різні види цінних паперів, що базуються на заліку взаємних вимог та зобов'язань.

Кліринг біржовий - це процедура розрахунків за біржовими угодами, що забезпечує фінансові гарантії їх здійснення через систему депозитних та маржевих внесків учасників біржової торгівлі.

Це означає, що в кінці кожного робочого дня інформація про всі операції на біржі уточнюється, конкретизується і порівнюється.

Розрахунки, що проводяться за біржовими угодами кліринговими палатами на ф'ючерсних біржах є безготівковими. Це невід'ємний елемент торгівлі на ф'ючерсному ринку.

Основні функції клірингової установи такі:

* Оформлення рахунків, розрахунки за завершеними операціями;

* Збір і зберігання гарантійних внесків за строковими контрактами для відшкодування можливої різниці між початковою ціною і поточним котируванням;

* Регулювання поставок і надання інформації про торгівельні операції.

Розрахункові палати не лише гарантують перевірку сальдо (залишків) рахунків за всіма операціями до відкриття наступних торгів, але й забезпечують фінансову цілісність ринку.

Наявність біржової зали і клірингової палати дозволяє торговцям укладати угоди протилежного характеру, купуючи та продаючи свій попередній контракт.

Клірингова палата гарантує своїм учасникам право діяльності і незалежність, виключає особисте зацікавлення, гарантує конфіденційність.

Всі ф'ючерсні ринки мають операційний простір, де угоди укладаються шляхом відкритого викрику.

Як тільки угода укладена, вона реєструється, а документ відсилається до Клірингової палати, яка робить експертизу чинності угоди. Після вказаної процедури Клірингова палата повністю відповідає за виконання цієї угоди. Взаємодіючи з біржею, Клірингова палата регулярно реєструє укладені угоди. Оформляється спеціальний бланк, який підписують продавець та покупець. На наступний день після укладення угоди кожна зі сторін отримує документ, що підтверджує укладену угоду.

2. Історія становлення біржових клірингових установ

Укладення угод із строками поставки в майбутньому започатковані на Антверпенській біржі у XVI-му ст. Контракти на зерно на таких умовах укладалися з XVIІ-го ст. Опціонні контракти укладалися в Амстердамі. Ці контракти встановлювали ціну, за якою продавець надавав покупцеві право придбати партію товару у визначений термін в майбутньому.

Під час громадянської війни у США за незалежність комерсанти не гарантували тверді ціни на зерно. Їх замінили спекулянти, що були готові купувати і продавати зерно, не маючи наміру брати участь у поставках його. Для регулювання цього “паперового ринку” в 1865 р. були прийняті правила укладання строкових угод, які регулювали процедуру поставки товару, процедуру випадків невиконання зобов'язань, умови поставки, до яких належали обчислення депозиту і маржі, звідси й походить епоха ф'ючерсів. Саме суттєва різниця між строковою угодою на реальний товар - форвардною і ф'ючерсною - зумовила запровадження клірингу.

У Лондоні в 1888 р. група брокерів та комерсантів створила компанію Міжнародна клірингова палата товарної біржі ЛТД за взірцем Лондонської клірингової палати ЛТД, через яку здійснювалися розрахунки на міжбанківському ринку. Із встановленням централізованого ринку стандартних контрактів з відкритою відомою ціною виникає основна функція - функція управління, яка здійснюється через клірингові організації.

Сьогодні у США клірингові розрахунки за ф'ючерсними контрактами виконують розрахункові палати бірж або самостійно клірингові корпорації.

2.1 Особливості функціонування клірингових установ ф'ючерсних

бірж

Щоб Клірингова палата могла повністю займатися своєю діяльністю і виконувати свої обов'язки, кожен член біржі повинен діяти згідно з встановленими Правилами біржової торгівлі. Торговець, який купив місце на біржі, вважається членом біржі, проте не всі біржові члени є одночасно членами Клірингової палати.

Член Клірингової палати має відповідати жорстко встановленим фінансовим та іншим вимогам. Вони інші до різних рівнів кваліфікації членства в даній організації. Однією з кваліфікаційних вимог є розташування офісу поблизу самої Клірингової палати.

У Кліринговій палаті на документах вказуються лише імена її членів, ім'я клієнта - ніколи. Всі, хто не є членами Клірингової палати, але реєструють свої операції через її членів, відповідають перед членами палати, а не перед самою Кліринговою палатою.

Клірингова палата на біржі:

* Забезпечує швидкість і безперешкодність укладання офсетних контрактів, дозволяючи легко відкривати та закривати позиції (ліквідовувати їх);

* Спрощує процес поставки товару за ф'ючерсними контрактами:

Забезпечує єдиний для всіх довгостроковий захист від значних збитків за контрактом.

Розрахункові (клірингові) палати є нібито третьою стороною в угодах за всіма ф'ючерсними і опціонними контрактами: у ролі покупця стосовно будь-якого члена палати - продавця; в ролі продавця стосовно будь-якого члена палати - покупця. Покупці і продавці ф'ючерсних і опціонних контрактів беруть на себе фінансові зобов'язання не один перед одним, а перед розрахунковою палатою через фірму-члена палати. Це означає, що клірингова палата укладає контракти купівлі-продажі з собою.

Оскільки прямого взаємозв'язку між покупцем та продавцем немає, кожному дозволяється купувати і продавати незалежно від іншого. Будучи учасником будь-якої угоди, розрахункова палата бере на себе відповідальність гаранта.

2.2 Маржа у ф'ючерсній торгівлі

До процедури, покликаної захистити саму палату від потенційних втрат, належать:

* Внесення початкової маржі клієнтами на вимогу брокерів;

* Щоденний взаємозалік рахунків продавців і покупців;

* Підтримка визначеного рівня маржі продавцями та покупцями.

Розрахункові палати мають можливість гарантувати виконання всіх здійснених у біржовій залі угод, оскільки вимагають від своїх членів депонувати гарантійні внески. Ці засоби, тобто прибуток, або маржа, розрахункової палати є фінансовим забезпеченням. Розмір маржі встановлює рада директорів бірж за рекомендацією спеціальної комісії Клірингової палати.

Учасники торгівлі на ф'ючерсному ринку зобов'язані вкладати гарантійні внески як фінансове забезпечення спроможності продавця і покупця виконати свої зобов'язання за ф'ючерсним контрактом - продати чи купити товар, якщо позиція не компенсована до моменту закінчення строку дії контракту.

Маржа як гарантійний внесок повинна забезпечувати витривалість та стійкість контракту. Гарантійний внесок за ф'ючерсними контрактами біржі переважно встановлюють у межах 2-15% номінальної вартості контракту. В більшості випадків біржі розраховують її рівень за формулою:

m + 3у

де m - середнє значення абсолютних змін цін ф'ючерсного контракту;

у - стандартне відхилення від цих щоденних змін.

Наприклад, поточна ціна ф'ючерсного контракту на нафту розміром у 1000 барелів становить $27 за барель. Середнє значення денних коливань становить $0,5 за барель. Стандартне відхилення визначається в результаті аналізу відхилень від середнього значення ціни за попередній період. Нехай воно також становить $0,5 за барель. Визначимо розмір депозиту:

(0,5 * 1000) + 3 * 500 = $2000

Проте брокерські фірми можуть вимагати і, як правило, вимагають маржу у розмірі більшому, ніж встановлений біржею мінімум. Розмір гарантійного внеску визначається рівнем ризику. При нестабільному ринку переважно вимагається значний внесок, при стабільності ринкової кон'юнктури - менший. Окрім цього, виділяють внески на хеджеві та спекулятивні рахунки.

Маржа на ф'ючерсному ринку не є частковою передплатою за актив, що перебуває під контрактом. Це гарантійний внесок, призначений організувати захист продавця від невиконання покупцем контракту, якщо ціни знизяться, і покупця від невиконання контракту продавцем, якщо ціни зростуть.

Виділяють два види маржі:

* Початкова маржа - вноситься при відкритті ф'ючерсної позиції.

* Варіаційна або підтримуюча маржа - це переказ грошових коштів для відновлення вартості контракту після зміни ціни для забезпечення фінансових гарантій його виконання.

Як початкова, так і варіаційна маржі вносяться учасниками ф'ючерсної торгівлі через фірму-члена Розрахункової палати, внаслідок чого виникають стосунки між клієнтами та членами біржі, між кліринговою палатою та її фірмами-членами.

Ф'ючерсні біржі Заходу формують вимоги до мінімальних розмірів початкової та підтримуючої маржі, яких повинні дотримуватись клієнти. Цей вид маржі називають біржовою.

Клірингові палати ф'ючерсних бірж встановлюють вимоги до рівня маржі, який клірингові фірми зобов'язані підтримувати в палаті. Таку маржу називають кліринговою.

Біржова та клірингова маржі можуть збігатися або незначно відрізнятися. Члени біржі, як правило, вимагають від клієнтів, особливо нових, вищого рівня маржі, від того, якого їм потрібно дотримуватися у Розрахунковій палаті.

3. Розрахункова клірингова установа

безготівковий біржовий маржа кліринговий фондовий

Угода із цінними паперами на фондовому ринку передбачає кілька етапів:

– укладення угоди;

– звірка параметрів укладеної угоди;

– кліринг;

– виконання угоди (проведення передання цінних паперів і здійснення платежу).

Першим етапом угоди є укладання договору. Цей день у світовій практиці й спеціалізованій літературі визначають як день «Т» (від англ. trade - угода). Договір купівлі-продажу цінних паперів може укладатися безпосередньо між інвесторами, проте найчастіше купівля-продаж здійснюється через професійних учасників ринку цінних паперів (торговців цінними паперами). Найвідомішою організаційною формою, яка сприяє встановленню постійних правил укладання угод купівлі-продажу, є фондова біржа.

Підсумком першого етапу угоди є складання кожним учасником своїх внутрішніх облікових документів, які відображують факт укладання угоди та її основні параметри. Залежно від техніки укладання угоди це можуть бути підписані бланки договорів купівлі-продажу, записи в журналах операцій, брокерські та маклерські записи, заявки контрагентів з угоди, звітні комп'ютерні файли.

Другий етап угоди купівлі-продажу на ринку цінних паперів називають звірянням параметрів укладеної угоди (від англ. trade comparison, trade matching). Завдання цього етапу полягає в тому, щоб надати сторонам можливість врегулювати всі випадкові розбіжності в розумінні сутності й предмета угоди. Відсутність суворого і своєчасного звіряння угод із цінними паперами значно збільшує ризик зривів у процесі здійснення їх.

На цьому етапі сторони звіряють свої внутрішні облікові документи (які оформлені за підсумками першого етапу) зі звіряльними документами, отриманими від контрагентів. Якщо немає розбіжностей, звіряння вважається вдалим. Міжнародні стандарти і норми рекомендують усім національним ринкам будувати свою роботу таким чином, щоб звіряння, хоч би в якій формі його здійснювали, завершувалося не пізніше дня Т + 1 (рекомендації «Групи 30»).

Існують два основні типи системи звіряння: двосторонній і односторонній. Основною розбіжністю між ними є те, що за двосторонньої системи обидві сторони угоди вводять інформацію про угоду в систему, а за односторонньої це введення здійснює лише одна сторона. Двосторонні системи, як правило, використовують на організованих ринках цінних паперів, а коло членів обмежується учасниками цього організованого ринку, переважно брокерами і дилерами.

Підсумковими документами другого етапу можуть бути письмові записи або телексні роздруківки від контрагента, комп'ютерні файли або письмові документи (лист звіряння) від спеціалізованої організації, які підтверджують факт успішного звіряння.

Третій етап - після проведення всіх необхідних розрахунків (передусім визначено загальну суму угоди) продавцеві слід передати цінні папери покупцеві, а покупцеві - перерахувати кошти на рахунок продавця. Визначення того, що мають отримати, поставити або виплатити в день виконання сторони угоди. Розрахунки зобов'язань сторін, які становлять сутність процесу клірингу, вможливлюють точне й ефективне здійснення обміну фінансових інструментів. Система одиничного виконання є однією з основних систем і може виявитися найвдалішою для певних фондових ринків. До того ж системи заліку ефективні й вигідні на ринках з великими обсягами угод. Утім, згода про залік має складні законодавчі й кредитні проблеми через непередбачуваність заборгованостей, що виникають у разі порушення зобов'язань членами угоди.

Завданням системи клірингу є визначення взаємних зобов'язань сторін угоди купівлі-продажу цінних паперів на момент її виконання та мінімізація переміщень як цінних паперів, так і грошових коштів.

Залежно від особливостей здійснення розрахунків між сторонами угоди, розрізняють такі системи клірингу:

1) одинична система;

2) залік.

Одинична система є фундаментальною формою клірингу і виконання. Покупець цінних паперів після укладення угоди переводить грошові кошти або їхній еквівалент у допустиму для продавця форму. Продавець, своєю чергою, тримає цінні папери у формі, придатній для поставки покупцю. Після цього обидві сторони обговорюють певний механізм обміну паперів на гроші. Всі подальші угоди між сторонами протягом цього біржового дня здійснюються за цією самою схемою, але цілком незалежно від попередніх або подальших угод.

Система одиничного виконання, власне, становить один великий ланцюг угод, і умови виконання мають бути дотримані в кожній ланці цього ланцюга, інакше він не витримає. Цю систему можна використовувати на ринках з незначними обсягами або на ринках з доволі великими обсягами, якщо на них застосовують потужну високоавтоматизовану систему.

Систему заліку використовують за значної інтенсивності фондових операцій. Вона вможливлює зведення розрахунків за певним видом цінних паперів до мінімальної кількості їх передач. Замість одиничної системи оброблення здійснюють сукупно, зрештою наприкінці робочого дня для кожної сторони визначається одна кінцева абсолютна цифра, що характеризує її стан і зобов'язання. Разом із тим залік ускладнює процедуру клірингу. Система заліку є найпридатнішою для ринків з великими обсягами, особливо для тих, де значна кількість угод укладається між відносно незначною кількістю учасників. Існують системи заліку двох видів: двосторонні й багатосторонні.

Двостороннім, або парним, визначається залік, що відбувається між двома одними й тими самими сторонами, які впродовж одного робочого біржового дня уклали кілька угод щодо одного виду цінних паперів. У цьому разі система двостороннього заліку дає змогу визначити підсумкове число належних передач кожною стороною цінних паперів або грошей.

Таким чином здійснюється зіставлення зустрічних вимог і розрахунок чистого сальдо заборгованості одного контрагента іншому. Таке зіставлення може здійснюватися як за цінними паперами (за кожним видом цінних паперів), так і за грошовою сумою. Не завжди на одному й тому самому ринку метод грошового взаємозаліку може збігатися з методом взаємозаліку за цінними паперами (це залежить від способу і системи здійснення фінансових платежів і поставки цінних паперів). Двосторонній залік застосовують рідко, головним чином на позабіржовому ринку у відносинах між сторонами, які довіряють одне одному, а також на невеликих фондових біржах з невеликою кількістю учасників і незначним обігом.

Двосторонній залік, хоча він є найпростішою формою заліку, зменшує кількість і спрощує процес розрахункових операцій під час виконання угод купівлі-продажу цінних паперів на фондовій біржі.

Застосування в процесі розрахунків багатостороннього заліку є кроком на шляху до ефективніших методів клірингу. За багатостороннього заліку процедура починається з того, що для кожного учасника клірингу здійснюється калькуляція його власних вимог або зобов'язань за всіма угодами за конкретний період (як правило, день). З усіх вимог конкретного учасника вираховують усі його зобов'язання й обчислюють чисте сальдо, для учасника сальдо називається «позицією». Якщо сальдо дорівнює нулю, має місце «закрита позиція»; якщо сальдо не дорівнює нулю - «відкрита позиція». Якщо сальдо додатне, тобто обсяг вимог конкретного учасника перевищує його зобов'язання, тоді вважають, що в нього відкрита «довга позиція». Якщо сальдо від'ємне, тобто зобов'язання учасника перекриваються його вимогами, то вважають, що у нього відкрита «коротка позиція».

Процедура багатостороннього взаємозаліку з розрахунком чистих позицій учасників угоди на етапі клірингу у зарубіжній літературі дістала назву неттінг (від англ. netting). За результатами процедури взаємозаліків за кожним видом цінних паперів і за грошовими засобами визначають учасників клірингу, які мають короткі позиції (їх називають нетто-боржниками) і учасників, які мають довгі позиції (їх називають нетто-кредиторами).Розмір позиції визначає ту суму, яку кожен конкретний учасник має отримати або сплатити на завершальному етапі угоди. Під час здійснення такого платежу роблять висновок стосовно ліквідації, закриття або врегулювання позиції. Врегулювати позицію на етапі клірингу можна двома шляхами.

Таким чином, залежно від методу врегулювання розрахованої позиції вирізняють два типи багатостороннього заліку: без участі клірингової організації як сторони у розрахунках і за такої участі.

За першого методу після розрахунку позицій усіх учасників клірингу визначають пари «кредитор - боржник» таким шляхом, щоб кількість платежів (поставок цінних паперів) від боржника до кредитора було зведено до мінімуму. Слід зазначити, що склад пар «кредитор - боржник» може змінюватися від одного циклу клірингу до іншого. В результаті таких дій учасники клірингу розраховуються один з одним. Однак може виникнути ситуація, коли один учасник отримує цінні папери від іншого учасника, а сплачує третьому учасникові.

За другого методу як центральний учасник у процесі врегулювання позицій учасників торгів виступає клірингова організація (наприклад, біржа) або будь-яка інша організація. У цьому разі позиції учасників клірингу регулюються проти клірингової організації. Це означає, що вона є єдиним кредитором для всіх боржників і єдиним боржником стосовно всіх кредиторів. Закриття позиції учасниками здійснюється або платежем (поставкою цінних паперів) на користь клірингової організації, або отриманням платежу (цінних паперів) від неї.

Процедура врегулювання позицій стосовно клірингової організації, тобто повна зміна сторін на етапі укладання угоди, у зарубіжній літературі дістала назву «новейшн» (від англ. - novation).

Метод «новейшн» зручніший порівняно з методом без центрального учасника, позаяк у кожного учасника клірингу є один кредитор або боржник в особі клірингової організації. Важливою характеристикою методу є те, що він не залежить від кількості учасників. Метод «новейшн» зараз використовують у більшості сучасних клірингових систем.

Фактично кліринг є етапом, що передує грошовим платежам і поставкам фінансових інструментів.

Етап клірингу передбачає три послідовні підетапи:

– аналіз документів, які звіряють;

– розрахунок грошових коштів і кількості цінних паперів;

– складання розрахункових документів.

Перший підетап пов'язаний з аналізом звіряльних документів на їхню справжність і правильність заповнення. Якщо документи оформлюються в комп'ютерній системі, то кліринг починається з перевірки ключів шифрування і захисту інформації.

На другому підетапі обчислюють грошові суми, які підлягають поставці. Окрім суми, яку слід сплатити за конкретні цінні папери, мають бути сплачені біржові та інші збори, податки. На цьому підетапі може виконуватися взаємозалік зустрічних вимог з різних угод, які мають здійснюватися одночасно.

На ринку цінних паперів, і особливо на позабіржовому, досить часто трапляється ситуація, коли не здійснюється зустрічний залік вимог. Кожна угода виконується автономно відповідно до тих параметрів, які були встановлені під час її укладання. При цьому на етапі клірингу для продавця за кожною окремою угодою здійснюється розрахунок кількості цінних паперів, які він має поставити, і грошової суми, яку він має отримати, окрім зборів і податків. Для покупця за кожною угодою розраховують кількість цінних паперів, які він має отримати, і грошову суму, яку він має сплатити, плюс податки і збори (одиничний кліринг). Відсутність взаємозаліків спрощує процедуру клірингу, але призводить до значних потоків зустрічних платежів, якщо угода здійснюється автономно. Проте, як уже зазначалося, взаємозалік зустрічних зобов'язань практикується на більшості сучасних бірж і суттєво спрощує алгоритм здійснення розрахунків між учасниками угод.

Завершується кліринг третім підетапом - складанням розрахункових документів. Кількість підсумкових розрахункових документів, їхній зміст, розмір зазначених сум, склад сторін, які беруть участь у платежах, визначаються тим, який метод взаємозаліків був використаний під час виконання клірингу. Отримані по завершенні клірингу розрахункові документи передають до розрахункової системи і депозитарію, які забезпечують здійснення операцій четвертого етапу угоди із цінними паперами.

Зараз у світовій практиці стосовно термінів виконання угод діє загальноприйняте правило. Для кожного ринку цінних паперів виконання угод має здійснюватися за два робочі дні після її укладання, в день «Т + 3». Однак досягти цього рівня вдається не кожному. Так, якщо на фондовій біржі Франкфурта касові угоди виконуються на другий робочий день («Т + 2»), то на Нью-Йоркській фондовій біржі вони виконуються на п'ятий робочий день («Т + 5») [8].

Такий чином, перше правило виконання угоди стосується суворого дотримання термінів її виконання. Друге правило визначає спосіб виконання, згідно з яким синхронізуються два паралельні потоки: грошовий і цінних паперів. Це правило називають поставкою проти платежу (ППП), або принципом DVP (Delivery versus Payment). Принцип DVP означає, що процеси грошового платежу і поставки цінних паперів здійснюються одночасно. Дотримання принципу DVP контролюється розрахунковою системою і відповідною біржею.

Якщо купівля-продаж цінних паперів здійснюється на біржі, де функціонують клірингова організація і депозитарій, то клірингова організація передає в депозитарій розрахункові документи, які містять накази здійснити переказ за рахунками у цінних паперах учасників торгівлі. Угода вважається виконаною, коли депозитарій здійснить переказ цінних паперів за рахунками і передасть кліринговій організації й учасникам торгівлі відповідні документи, тобто виписки з рахунків у цінних паперах.

Схему здійснення клірингово-розрахункових функцій можна розглянути на прикладі діяльності Датського центрального депозитарію [10]. Припустімо, існує два брокери, що діють на ринку цінних паперів Данії. Відповідно до законодавства, вони є учасниками депозитарію, який також становить кліринговий центр. Як учасники вони повинні мати в депозитарії власні рахунки, а також вести рахунки своїх клієнтів, якщо ті бажають зберігати свої цінні папери на окремих рахунках.

У процесі біржової торгівлі брокери на замовлення інвесторів укладають домовленість. Про деталі домовленості брокер-продавець і брокер-покупець повідомляють у центральний депозитарій. Клірингова діяльність виконується цього самого або наступного дня після укладання домовленості за умови, що обидві сторони повідомили про неї у день її укладання. У процесі клірингу депозитарій (що діє як кліринговий центр) звіряє відомості про домовленість, повідомлену брокерами, й перевіряє наявність цінних паперів на рахунку брокера-продавця або на рахунку його клієнта.

У разі збігу відомостей кліринговий центр (депозитарій) фіксує й підтверджує домовленість; у разі розбіжності угода не фіксується, про що кліринговий центр повідомляє зацікавлених брокерів. Брокери мають узгодити умови, якщо бажають, щоб домовленість була підтверджена в кліринговому центрі. При цьому винна сторона, тобто та, котра повідомила неправильні дані, внаслідок чого домовленість не була затверджена, сплачує штраф кліринговому центру. Після узгодження умов кожен із брокерів знову має надати інформацію про угоди, і знову її завіряють у кліринговому центрі. Домовленість затверджується згаданим центром лише в тому разі, якщо відомості брокерів збіглися, на рахунку брокера-продавця є вказані у відомостях цінні папери в необхідній кількості та за відсутності будь-яких обмежень на розпорядження цінними паперами (наприклад, вони не є предметом застави). У противному разі домовленість не затверджується.

Кліринговий центр зазвичай не знає, чи є гроші на рахунку брокера-покупця у розрахунковій установі. Проте він знає, що всі брокери, котрі є членами депозитарію, мають рахунки в Центральному банку Данії, який, власне, й виконує функцію розрахункового центру. Після затвердження угоди кліринговий центр повідомляє про неї в електронному режимі в розрахунковий центр, тобто в Центральний банк. Навіть якщо на рахунку брокера-покупця немає грошей, то за день до виконання домовленості (період виконання у Данії Т + 3) Центральний банк, після одержання повідомлення з клірингового центру (депозитарію), відкриває брокеру-покупцю кредитну лінію. По настанню Т + 3 цей самий банк у першій половині дня переказує гроші з рахунка брокера-покупця на рахунок брокера-продавця і повідомляє про це в електронному режимі депозитарій. У другій половині дня, отримавши повідомлення з Центрального банку про оплату вартості цінних паперів, депозитарій переказує вказані цінні папери з рахунка брокера-продавця на рахунок брокера-покупця або на рахунок інвестора, якщо такий існує. Аналогічно цьому отримані за домовленістю гроші переказуються з рахунка брокера-покупця на рахунок інвестора, який може перебувати в іншому банку.

Висновки

Отже, клірингом - це залік взаємних вимог та зобов'язань. Кліринг за угодою з цінними паперами полягає в обчисленні грошових сум, які підлягають переказу, і кількості цінних паперів, які мають бути поставлені за результатами угоди. Розрахунки полягають у виконанні зобов'язань, визначених у процесі клірингу.

Розрахунково-клірингова діяльність щодо цінних паперів полягає у визначенні та виконанні взаємних зобов'язань з поставкою цінних паперів учасникам операцій з цінними паперами, розрахунково-клірингова діяльність щодо грошових коштів - у визначенні та виконанні взаємних зобов'язань з поставки (переказу) грошових коштів у зв'язку з операціями з цінними паперами. В результаті клірингу та розрахунків здійснюються передача цінних паперів від продавця до покупця та грошові розрахунки покупця з продавцем відповідно до вимог контракту. Біржовим клірингом є процедура розрахунків за біржовими угодами, що забезпечує фінансові гарантії, їх здійснення через систему депозитів та маржевих внесків учасників біржової торгівлі. Це означає, що кінці кожного робочого дня інформація про всі операції на біржі уточнюється і конкретизується. Розрахунки, що проводяться за біржовими угодами, кліринговими палатами на ф'ючерсних біржах є безготівковими.

Також треба зазначити, що здійснення клірингу є фінансовою послугою, здійснювати функції розрахункових палат на Україні мають право не лише фінансові установи, а й просто юридичні особи, які отримають спеціальний дозвіл НБУ.

Список використаної літератури

1. Єрьоміна Н.В. Банківські інформаційні системи: Навч. Посібник. - К.: КНЕУ, 2000. - 220 с.

2. Інформаційні системи і технології в економіці: Посібник для студентів ВНЗ / За ред. В.С. Пономаренка. - К.: Академія, 2002. - 544 с.

3. Карпенко С.Г. Інформаційні системи і технології. Навчальний посібник. - К.: Кондор, 2004 р. - 192 с.

4. Брігхем Є.Ф. Основи фінансового менеджменту: Підруч.: Пер. з англ.. - К.: Молодь, 1997. - 1000 с.

5. Грідчіна М.В., Захожай В.Б., Осіпчук Л.Л. та ін. Фінанси (теоретичні основи). Підручник. - К.: МАУП, 2004.

6. Платіжні системи: Навч. посібник для студентів вищ. закладів освіти / В.А. Ющенко, А.С. Савченко, С.Л. Цокол, І.М. Новок, В.П. Страхарчук. К.: Либідь, 1998. - 416 с.

7. Балабанов И.Т. Банки и банковское дело: Учебник. - СПб.: Питер, 2003. - 304 с.

8. Міжнародні розрахунки та валютні операції: Навч. посібник / О.І. Береславська, О.М. Наконечний, М.Г. Пасецька та ін.; За заг. ред. М.І. Савлука. - К.: КНЕУ, 2002. - 329 с.

9. http://www.univer.km.ua/visnyk/500.pdf

Размещено на Allbest.ru