Забезпечення фінансової стійкості комерційного банку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова

З предмету: Банківські операції

На тему: «Забезпечення фінансової стійкості комерційного банку»

План

1. Сутність та теоретичні аспекти визначення фінансової стійкості комерційного банку

2. Методичні підходи до аналізу фінансової стійкості

3. Сутність та критерії оцінки фінансового стану клієнтів комерційного банку

Список використаної літератури

1. Сутність та теоретичні аспекти визначення фінансової стійкості комерційного банку

Стійкість комерційного банку залежить від багатьох аспектів його діяльності і має складну структуру. Головними її елементами є такі :

Капітальна стійкість банку. В її основі - обсяг власного капіталу, що забезпечує достатню суму грошових коштів, яку при необхідності можна використати для повернення депозитів, сформувати резерв для погашення непередбачених збитків чи боргів.

Комерційна стійкість банку. Цей вид стану фінансової установи виражає:

* рівень зв'язків банку з іншими суб'єктами ринкової інфраструктури;

* розвиненість і міцність взаємовідносин із державою;

* інтегрованість у систему міжбанківських відносин із державою;

* якість співробітництва з кредиторами, дебіторами, клієнтами і вкладниками;

* залежність банківської сфери вид стану економіки в цілому;

* міцність зв'язку між обсягом грошового капіталу банку і його реальним капіталом;

* концентрацію частки активів і приватних вкладів у розпорядженні одного фінансово-кредитного закладу;

* контроль значного обсягу фінансових потоків у країні.

Організаційна стійкість банку. Організаційна структурна стійкість комерційного банку визначається функціонально-технічною документацією, що регламентує всі аспекти його діяльності, які стосуються як організаційної структури, так і специфічних банківських операцій.

Функціональна стійкість банку. Вона, по-перше, залежить від рівня спеціалізації банку в обмеженому колі послуг та продуктів, що дає змогу спеціалізованому банку раціональніше й ефективніше управляти власним і залученим капіталом. По-друге, універсалізація банку (або розширення його операцій ) також веде до підвищення функціональної стійкості, оскільки це сприяє тому, що багато хто з клієнтів має можливість задовольнити весь асортимент своїх потреб у банківських продуктах і послугах в одному банку

Фінансова стійкість банку. Ця характеристика діяльності банку вміщує зазначені вище основні показники, що розкривають і синтезують результативність інших складових стійкості фінансово-кредитного закладу, насамперед обсяг і структуру власних засобів, рівень доходності і прибутковості, норму прибутку на власний капітал, дотримання встановлених показників ліквідності, мультиплікативну ефективність власного капіталу, обсяг створеної додаткової вартості.

Підтримання банком фінансової стійкості дає змогу зберегти конкурентоспроможність на кредитному ринку.

Для того, щоб дати оцінку фінансового стану комерційного банку і визначити перспективи його розвитку, необхідно проаналізувати не тільки баланс і інші звітні матеріали самого банку, але і дати характеристику економічного стану клієнтів банку (кредиторів і позичальників ), оцінити конкурентів, провести маркетингове дослідження кон'юнктури ринку і т.д. В нашій країні далеко не вся така інформація використовується для оцінки фінансового стану банку. У більшості випадків аналіз фінансового стану банку будується на звітних (часто балансових) даних банку.

В економічній літературі немає єдиного підходу до визначення поняття фінансової стійкості комерційного банку.

Нерідко його ототожнюють з такими економічними поняттями, як надійність, платоспроможність, ліквідність. Так, деякі автори стверджують, що фінансова стійкість банку визначається рівнем його ліквідності та платоспроможності. Слід зауважити, що ліквідність комерційного банку характеризує механізм перетворення фінансових чи матеріальних активів у грошові кошти з метою своєчасного виконання зобов'язань, а платоспроможність визначається здатністю банку своєчасно і повністю виконати свої платіжні зобов'язання.

Інші фахівці стверджують, що стійкість банку залежить від збалансованості його активів і пасивів, якості кредитно-інвестиційного портфеля і кількості клієнтів. Цей підхід викликає певні зауваження: по-перше, в ньому не враховуються такі важливі складові фінансової стійкості, як прибутковість, платоспроможність та ліквідність банку; по-друге, твердження, що фінансова стійкість банку залежить від кількості клієнтів, є недостатнім для пояснення цієї взаємозалежності (не враховується їх фінансовий стан).

Н. Шелудько пропонує таке визначення фінансової стійкості: «Це динамічна інтегральна характеристика спроможності банку як системи трансформування ресурсів та ризиків повноцінно (з максимальною ефективністю та мінімальним ризиком) виконувати свої функції, витримуючи вплив факторів зовнішнього та внутрішнього середовища». Таке твердження непереконливе. По-перше, у ньому дається дуже вузьке визначення комерційного банку як системи. По-друге, незрозумілим є ставлення автора до показників платоспроможності та ліквідності і важливості їх для визначення фінансової стійкості.

Деякі автори роблять спробу визначити фінансову стійкість у межах певних показників [163, с. 104-105; 318, с. 57]. Вони формують групу коефіцієнтів для оцінки фінансової стійкості комерційного банку на основі аналізу джерел його коштів, залежності від кредитів, розміру власних коштів відносно залучених та ін. Зазначений підхід викликає кілька зауважень. По-перше, вибір показників обмежується показниками, що характеризують переважно пасиви балансу банку без урахувань змін в активі. По-друге, автори на свій розсуд формують перелік показників та їх пріоритетність за відсутності єдиних нормативних критеріїв, які характеризують фінансову стійкість комерційного банку.

Можна виділити низку суттєвих, на наш погляд, недоліків, притаманних розглянутим визначенням фінансової стійкості комерційного банку. По-перше, методологія і практика визначення фінансової стійкості ще не повною мірою охоплюють основні аспекти цього процесу у взаємозв'язку і взаємообумовленості, а система показників, які використовуються, являє собою зведення особистих відокремлених характеристик, часто не пов'язаних між собою, що суттєво ускладнює визначення і забезпечення фінансової стійкості комерційного банку. По-друге, недостатньо повно враховуються фактори, що формують стійкість комерційного банку. По-третє, недостатньо розроблені методологічні аспекти формування фінансової стійкості комерційного банку і відсутні методичні підходи до прогнозування фінансової стійкості шляхом розроблення бізнес-плану комерційного банку.

Основні напрямки вдосконалення методологічних та теоретичних принципів визначення й аналізу фінансової стійкості банку випливають передусім із розглянутих вище підходів і загальних напрямків удосконалення діяльності комерційних банків в умовах трансформації економічного розвитку країни. В Указі Президента України «Про заходи щодо зміцнення банківської системи України та підвищення її ролі у процесах економічних перетворень» передбачається розробити і реалізувати «комплексну програму розвитку банківської системи України на 2001-2003 рр.». Це потребує нових підходів і врахування нових факторів, що формують фінансову стійкість комерційного банку.

Одним із головних факторів розвитку економіки, реалізації і впровадження інвестиційних програм є кредитно-банківська система країни взагалі та комерційні банки зокрема. Злиття промислового і банківського капіталу у формі фінансово-промислових груп є основою розвитку економіки. Важливою якісною характеристикою кредитно-банківської системи має бути її стійкість. Досягти цієї якісної характеристики неможливо без забезпечення стійкості кожного окремого комерційного банку. Основна проблема стійкості комерційних банків пов'язана з нестабільною економікою України, яка робить тільки перші кроки у напрямку відкритого суспільства з метою знайти своє місце у світогосподарських відносинах. Ця проблема визначається насамперед стабільністю економічного середовища, яке оточує комерційний банк.

Таким чином, ринкова категорія «фінансова стійкість комерційного банку» відображає фінансовий стан банківської установи в існуючому середовищі. Звідси можливо виділити основні параметри фінансової стійкості комерційного банку. До них належать: соціально-політична ситуація в країні, її загальноекономічний стан, стан фінансового ринку, внутрішня стійкість банківської установи (рис. 1.1).

Рис. 1.1 - Основні параметри фінансової стійкості комерційного банку

Соціально-політична ситуація в країні визначається рівнем соціальної стабільності в суспільстві, впливом опозиції, фінансово-економічною і соціальною політикою, політичною орієнтацією існуючого уряду. Загальноекономічний стан виражається такими параметрами, як стан платіжного балансу країни, інвестиційний клімат, стан реального сектору економіки, масштаби тіньової економіки, рівень оновлення виробничих потужностей.

Стан фінансового ринку визначається попитом і пропозицією грошової маси, темпами інфляції та інфляційними очікуваннями, вартістю і графіком обслуговування державного боргу, рівнем дохідності ринку цінних паперів, валютообмінним курсом національної валюти, грошовою емісією, спрямованістю грошово-кредитної політики Національного банку України.

Внутрішня стійкість банківської установи включає в себе такі параметри: рівень банківського менеджменту, якість банківської стратегії, достатність капіталу, рівень професійної кваліфікації персоналу.

Виділені параметри фінансової стійкості комерційного банку дають змогу провести систематизацію і класифікацію факторів, що її формують.

Різноманітність факторів, що впливають на формування стійкості комерційного банку, різниця в характері, напрямках і формах їх виявлення викликають необхідність систематизації факторів. При цьому така систематизація актуальна, по-перше, як методологічний інструмент для дослідження фінансової стійкості; по-друге, як методологічна основа для виявлення кількісних залежностей від факторів, що її формують, і побудови прогнозу розвитку; по-третє, урахування факторів необхідне під час розроблення конкретних пропозицій стосовно напрямків поліпшення стійкості.

Наведені міркування стосуються вивчення екзогенних факторів, що впливають на досягнення комерційним банком фінансової стійкості. Разом з тим слід враховувати також і ендогенні фактори, які залежать від функціонування самого банку. Таким чином, залежно від характеру впливу факторів на стан фінансової стійкості комерційного банку їх можна підрозділити передусім на дві групи: ендогенні та екзогенні. До останніх, у свою чергу, слід віднести: економічні, соціально-політичні та фінансові (рис. 1.2).

До економічних факторів можуть бути віднесені: стан економіки, інвестиційний клімат, стан платіжного балансу країни, рівень дефіциту державного бюджету, податкова політика. До соціально-політичних факторів слід віднести такі: соціальну стабільність, стійкість уряду, політичну стабільність. Фінансові фактори - це стан грошового ринку, кредитна, процентна і валютна політика НБУ, величина його валютних резервів. До ендогенних факторів належать: адекватність капіталу банку, якість активів банку, рівень менеджменту, рівень рентабельності, ліквідність балансу банку, платоспроможність банку. Наведені фактори є загальними для всіх комерційних банків й істотно впливають на досягнення ними стану фінансової стійкості.



Рис. 1.2 - Класифікація факторів, що формують фінансову стійкість комерційного банку

Щодо забезпечення фінансової стійкості банку необхідно виділити такі взаємопов'язані напрямки:

стійкість капітальної бази;

стійкість ресурсної бази;

організаційно-структурна стійкість банку;

комерційна стійкість банку.

Стійкість капітальної бази. Сукупність внесених засновниками та акціонерами власних коштів становить капітал комерційного банку. Обсяг зазначених коштів зростає у результаті ефективної банківської діяльності в процесі капіталізації прибутку, а також за рахунок додаткових внесків з боку учасників банку. Треба відзначити, що провідна роль капіталу в забезпеченні фінансової стійкості банку зумовлена його функціями.

По-перше, величина капіталу гарантує довіру клієнтів до банку, переконує вкладників у можливості відшкодування своїх коштів, що забезпечує уникнення ризику під час їх розміщення. Вона також гарантує потенційним позичальникам спроможність установи забезпечити попит на кредитні ресурси.

По-друге, на першому етапі в ролі стартових коштів, необхідних для будівництва чи оренди приміщень, установки банківського обладнання, наймання кваліфікованого персоналу є власний капітал у частині статутного фонду, сформованого засновниками банку.

По-третє, капітал є своєрідним буфером, який поглинає негативні результати, у тому числі збитки від поточної неефективної діяльності банку до вирішення його керівництвом проблем, що назріли. Таким чином, капітал захищає банк від банкрутства у разі несприятливої ситуації та непередбачених витрат.

Органи державного регулювання використовують капітал як принциповий регулятор діяльності банку в довгостроковій перспективі, за допомогою якого банку диктуються норми економічної поведінки. Органи нагляду зменшують потенційну необхідність регулюючого втручання у діяльність банків, установлюючи кваліфікаційні розміри капіталу для різних банківських операцій.

Стійкість ресурсної бази є важливою складовою фінансової стійкості комерційного банку й охоплює такі аспекти:

залежність діяльності банку від стану економіки країни в цілому;

контроль галузевих (відомчих) фінансових потоків;

ступінь інтегрованості у систему міжбанківських відносин;

зміст і рівень співробітництва банку із суб'єктами ринкової інфраструктури (банками, клієнтами тощо);

стабільність поповнення ресурсної бази банку;

концентрація вкладів фізичних осіб у загальному обсязі пасивів банку;

обслуговування коштів бюджету тощо.

Можливості формування ресурсної бази комерційного банку під впливом зрушень на макроекономічному та мікроекономічному рівнях, ситуації на грошово-кредитному ринку, структурних коливань у доходах юридичних та фізичних осіб і, як наслідок, змін у регулюванні банківської діяльності не залишаються стабільними. Функції управління активами та пасивами на практиці безпосередньо пов'язані між собою.

«Організаційно-структурна стійкість банку» - це адекватність структури банку обраній стратегії розвитку та ринковій кон'юнктурі. Організаційна структура, банківські операції та інші аспекти діяльності банку регламентуються структурно-функціональними нормами, які, у свою чергу, визначають організаційно-структурну стійкість банку.

В основі комерційної стійкості банку лежить розвиненість його зв'язків з іншими суб'єктами ринкової інфраструктури (рівень взаємовідносин з державою, з іншими комерційними банками, з клієнтами, з дебіторами та кредиторами). Вона залежить від розмірів власного капіталу банку, інтенсивності зв'язків із ринком, потужності і стабільності кредитно-інвестиційного портфеля, характеру банківської експансії щодо розширення ринку банківських продуктів, широти міжбанківських зв'язків і довіри банків-партнерів.

2. Методичні підходи до аналізу фінансової стійкості

У вітчизняній економічній літературі поки що немає єдиного підходу до аналізу фінансової стійкості комерційного банку. Немає навіть сталої думки щодо її змісту [316; 320, с. 29]. У цій ситуації особливої актуальності набувають дослідження забезпечення фінансової стійкості банку. Конструктивна роль таких досліджень полягає у їх спрямуванні на розроблення цілісного підходу до оптимізації управління банком.

У процесі комплексного аналізу фінансової стійкості необхідно використовувати таку методику, яка найбільшою мірою сприятиме його ефективності. Під методикою проведення будь-якого аналізу слід розуміти сукупність способів, правил і заходів щодо найбільш доцільного виконання якої-небудь роботи [231, с. 309]. В аналізі фінансової стійкості методика являє собою сукупність аналітичних способів і правил дослідження діяльності банку, спрямованих на дослідження різних об'єктів аналізу, які допомагають одержати найбільш повну оцінку фінансової стійкості і прибутковості банку, котра враховується його керівництвом у процесі прийняття управлінських рішень щодо вироблення подальшої стратегії розвитку банку.

Під методом у широкому розумінні наука розуміє спосіб дослідження свого предмета. Для проведення комплексного аналізу фінансової стійкості використовуються такі методи:

1. Метод порівняння. Передбачає зіставлення невідомого (досліджуваного) явища, предметів із відомими, вивченими раніше, із метою визначення їхніх спільних рис або відмінностей. За допомогою цього методу визначаються загальне і специфічне в економічних явищах, вивчаються зміни досліджуваних об'єктів, тенденції і закономірності їх розвитку. В аналізі фінансової стійкості порівняння (як основний або допоміжний метод) використовують для вирішення всіх його завдань. Можна виділити такі найбільш типові ситуації, коли використовується порівняння, і цілі, що при цьому досягаються:

зіставлення планових і фактичних показників для оцінки ступеня виконання плану;

зіставлення фактичних показників із нормативними, що дає змогу проконтролювати дотримання банком різних нормативів, установлених НБУ;

порівняння фактичних показників із показниками минулих років (звітних періодів) для визначення тенденцій розвитку як банку, так і економічних процесів, що впливають на його діяльність;

зіставлення показників банку, що аналізуються, з показниками інших банків-конкурентів для визначення позицій банку на фінансовому ринку за різними показниками фінансової діяльності;

зіставлення паралельних динамічних рядів для вивчення взаємозв'язків досліджуваних показників; наприклад, паралельно аналізуючи динаміку доходів і витрат, важливо, щоб доходи перевищували витрати, що позитивно впливає на прибутковість банку;

зіставлення різних варіантів управлінських рішень із метою вибору найбільш оптимального з них; наприклад, установлюючи процентну ставку за депозитами населення вибирають такий її рівень, який забезпечив би необхідний обсяг даного виду банківського ресурсу з урахуванням наявності достатніх можливостей для обслуговування вкладників;

зіставлення результатів діяльності до і після впровадження якогось нововведення; наприклад, витрати коштів на придбання (будівництво) офісу банку в центрі міста можуть компенсуватися залученням солідних клієнтів, що забезпечить банку збільшення залишків на розрахункових рахунках.

2. Метод приведення показників у порівнянний вид. Наприклад, щоб згрупувати усі видані банком кредити, необхідно привести їх суми в порівнянний вид (оскільки банк видає кредити як у національній, так і в іноземній валюті); для цього суми кредитів в іноземній валюті трансформуються в гривневий еквівалент шляхом множення на відповідний валютно-обмінний курс, і тільки після цього підсумовуються усі видані банком кредити (гривневі кредити і гривневі еквіваленти кредитів в іноземній валюті). Цей метод використовується також у разі порівняння фактичних показників із показниками попередніх періодів. Наприклад, в умовах інфляції складно проаналізувати динаміку показників без приведення їх у порівнянний вид. Для цього необхідно фактичне значення якогось вартісного показника розділити на індекс інфляції за даний період, і лише після цього отриманий показник можна порівнювати з показником минулого періоду.

3. Метод використання абсолютних і відносних показників. Абсолютні показники характеризують кількісні розміри наданих кредитів, залучених коштів, капіталу банку та ін., а відносні відбивають співвідношення яких-небудь абсолютних показників. Відносні показники виражаються у формі коефіцієнтів (за базу взято 1) або відсотків (за базу взято 100). До них відносять показники виконання плану, динаміки, структури (питома вага), ефективності та ін. Цей метод є одним із ключових в аналізі банківської стійкості. З його допомогою (через різні коефіцієнти) оцінюються показники ліквідності, платоспроможності, прибутковості банку.

4. Метод групувань дає змогу через систематизацію даних балансу розібратися в сутності аналізованих явищ і процесів. під час аналізу фінансової стійкості застосовуються угруповання рахунків балансу з погляду виділення власних і залучених коштів, довго- і короткострокових кредитів, термінів активно-пасивних операцій (для розрахунку показників ліквідності), видів доходів, витрат і прибутків. Статті можуть бути згруповані також за ступенем ліквідності, економічної сутності банківських операцій, рівнем прибутковості (за активом) і вартості (за пасивом).

5. Балансовий метод слугує головним способом для визначення співвідношень, пропорцій двох груп взаємозалежних і урівноважених економічних показників, підсумки яких мають бути тотожними. Цей метод допомагає зрозуміти економічний зміст функціонування банку. Правильно розуміючи («читаючи») баланс банку, можна охарактеризувати його поточний фінансовий стан (через показники платоспроможності і ліквідності), а також ефективність активно-пасивних операцій (через показники прибутковості).

6. Графічний метод. Графіки являють собою масштабне зображення показників за допомогою геометричних знаків (ліній, прямокутників, кіл) або умовно художніх фігур і мають велике ілюстративне значення. Завдяки їм досліджуваний матеріал стає зрозумілішим.

7. Метод табличного відображення аналітичних даних. Результати аналізу звичайно подаються у вигляді таблиць. Це найбільш раціональна і зручна для сприйняття форма уявлення аналітичної інформації про досліджувані явища за допомогою цифр, розташованих у певному порядку. Аналітична таблиця являє собою систему суджень, виражених мовою цифр. Вона набагато виразніша і наочніша, ніж словесний текст. Показники в ній розташовуються в більш логічній і послідовній формі порівняно з текстовим викладом, займають менше місця, і пізнавальний ефект досягається набагато швидше. Табличний матеріал дає змогу охопити аналітичні дані в цілому як єдину систему. За допомогою таблиць легше простежуються зв'язки між досліджуваними показниками.

Для проведення комплексного аналізу фінансової стійкості необхідно мати аналітичні матеріали, що дають змогу одержати достовірну, повну і всебічну інформацію про банк (його фінансовий стан і результати діяльності). До такої інформації відносять насамперед баланс банку і звіт про прибутки і збитки.

Баланс комерційного банку - це бухгалтерський баланс, у якому відбивається стан власних, залучених і запозичених коштів банку, їх розміщення в кредитні й інші активні операції. За даними балансу здійснюється контроль за формуванням і розміщенням грошових ресурсів, станом кредитних, розрахункових, касових та інших банківських операцій, включаючи операції з цінними паперами. Баланси комерційних банків є головною частиною їхньої звітності. Аналіз балансів дає змогу контролювати ліквідність банків, здійснювати управління фінансовою стійкістю. Керівництво банку, використовуючи звіти інших банків, знайомиться зі станом їхніх справ під час установлення кореспондентських відносин, надання міжбанківських кредитів та ін. Баланси банків будуються за уніфікованою формою. Ступінь деталізації операцій обмежена комерційною таємницею, характерною для практики комерційних банків, що працюють в умовах конкуренції. Звичайно в балансах не виділяються сумнівні і збиткові операції, а також страхові резерви, використовувані для їхнього покриття. Одночасно мають бути забезпечені достовірність і наочність балансу, щоб не підірвати конкурентоспроможність банків і зберегти довіру до них.

Банківські баланси являють собою комерційну інформацію і відповідають її основним вимогам: оперативності, конкретності, вагомості. Оперативність банківського балансу виявляється в його щоденному упорядкуванні. Банківський баланс є джерелом конкретної інформації про наявність коштів і платоспроможність клієнтів банку, про кредитні ресурси та їх розміщення, надійність і стійкість самого банку. У процесі побудови банківських балансів використовують принципи групування операцій за економічно однорідними ознаками, з ліквідністю статей, що знижується за активом і ступенем запитання коштів за пасивом, що зменшується.

Рахунки номенклатури балансу банків підрозділяються на балансові і позабалансові. Балансові рахунки бувають пасивними й активними. Кошти на пасивних рахунках є ресурсами банку для кредитування і здійснення інших банківських операцій. Заборгованість на активних рахунках показує використання (напрямок) цих ресурсів. У пасивних рахунках відбиваються фонди банку, кошти підприємств, організацій і фізичних осіб, доходи державного бюджету, депозити, кошти в розрахунках, прибуток банку, кредиторська заборгованість, інші пасиви і залучені кошти, включаючи суми рефінансування, отримані від інших банків. В активних рахунках ураховуються готівка в касах банку, коротко- і довгострокові кредити, витрати державного бюджету, витрати на капітальні вкладення, дебіторська заборгованість, а також інші активні й відвернені кошти.

На позабалансових рахунках відбивається рух цінностей і документів, що надходять в установи банків на зберігання, інкасо або комісію. Сюди відносять також знаки оплати державного збору, бланки суворої звітності, бланки акцій, акції з доручення і на зберігання, а також інші документи і цінності.

Відмітними рисами балансів комерційних банків є відносно невелика питома вага власних коштів і перевага в пасиві короткострокових ресурсів. Законодавством і нормативними документами передбачається певне співвідношення власних і залучених ресурсів, тому комерційні банки, як правило, підтримують власні кошти на мінімально допустимому рівні [4; 13].

При цьому основним джерелом покриття активних операцій є короткострокові ресурси.

Під час групування статей балансу, беручи до уваги ступінь ліквідності, виділяють такі активи:

касові (готівка, кореспондентський рахунок у НБУ), кошти на рахунках в інших комерційних банках; статті даного розділу відбивають «первинні резерви» з точки зору ліквідності;

вкладення коштів у цінні папери, комерційні векселі, довгострокові цінні папери урядових організацій, місцевих органів влади тощо; частина цих активів може бути оперативно обернена в грошові кошти з невеликим ризиком втрат і являє собою «вторинні резерви». До таких активів відносять виписані першокласними кредитоспроможними позичальниками короткострокові комерційні векселі, що реалізуються на грошовому ринку і короткострокові державні цінні папери;

кредити, видані підприємствам, організаціям, індивідуальним позичальникам (орендарям, селянським господарствам та ін.), іншим комерційним банкам; ці активи балансу належать до малоліквідних вкладень, оскільки для банків існує ризик можливого несвоєчасного погашення і неперетворення в першокласні ліквідні засоби;

капіталовкладення - інвестування коштів у рухоме і нерухоме майно, створення філій, спільних підприємств тощо.

З погляду економічної сутності банківських операцій статті балансу групуються в такий спосіб:

операції з клієнтурою, у тому числі усі види операцій з надання позичок і залучення ресурсів;

міжбанківські операції, які в активі і пасиві охоплюють усі операції з банками, у тому числі коротко- і довгострокові. В активі серед них переважають ліквідні статті;

інші банківські операції, куди входять в основному вкладення коштів у цінні папери, у тому числі в короткострокові ліквідні папери.

Баланси комерційних банків використовують для аналізу й управління діяльністю банківськими установами, визначення показників їхньої ліквідності, управління банківськими ресурсами, аналізу банківського прибутку. У ринкових умовах баланс комерційного банку є засобом не тільки бухгалтерської звітності, а й комерційної інформації банківського менеджменту, а також своєрідною рекламою для потенційних клієнтів, що прагнуть на професійному рівні розібратися в діяльності банку.

Результати діяльності комерційних банків, усі здійснені витрати й отримані доходи в минулому звітному періоді враховуються в звіті про прибутки і збитки, що відбиває різні види доходів і витрат за операціями банку. У дохідній частині звіту виділяються:

а) відсотки, отримані:

за кредитами, наданими юридичним і фізичним особам, урядовим інституціям;

за міжбанківськими кредитами;

за дисконтними і заставними операціями із векселями;

б) доходи і комісія від послуг, наданих клієнтам і банкам на основі кореспондентських відносин;

в) доходи від операцій із цінними паперами, у тому числі:

від реалізації цінних паперів;

за паями й акціями банку;

г) доходи від позареалізаційних операцій (у тому числі від операцій на міжбанківському валютному ринку);

д) інші.

Серед інших доходів, що мають невелику питому вагу в загальній сумі доходів банку, відзначимо відшкодування клієнтами поштових, телеграфних та інших витрат банку; доходи за інкасацію грошового виторгу; пені; отримані штрафи.

До витрат входять:

а) відсотки, сплачені за:

поточними й іншими рахунками клієнтів;

депозитами підприємств і організацій;

внесками фізичних осіб;

кредитами, отриманими від НБУ;

міжбанківськими кредитами;

б) комісія, сплачена банкам за кореспондентськими відносинами;

в) витрати за операціями з цінними паперами;

г) витрати на утримання апарату управління:

виплати основної і додаткової заробітної плати;

відрахування в державні фонди;

ґ) інші.

Серед інших відзначимо витрати на проведення маркетингових досліджень і рекламу, амортизаційні відрахування, витрати на охорону, утримання й обслуговування комп'ютерних центрів і устаткування.

Після статей доходів і витрат показується фінансовий результат діяльності банку - балансовий прибуток, що після певного коригування (наприклад, на суму не підлеглих оподатковуванню доходів) «перетворюється» в оподатковуваний податками прибуток. Після відрахування податку з прибутку залишається прибуток до розподілу (чистий прибуток), розміри якого показують фінансовий результат роботи банку за звітний період. Саме чистий прибуток підлягає розподілу в різні фонди (вирішується зборами акціонерів банку).

Для аналізу фінансової стійкості важливим джерелом інформації є також дані рахунків аналітичного обліку, кредитних справ, що дають змогу деталізувати (розшифрувати) певні балансові рахунки (наприклад, визначаючи показники ліквідності, детально аналізуючи кредитний портфель банку з погляду якості виданих позичок).

Для одержання об'єктивних результатів, які сприяють підвищенню ефективності функціонування банку, у комплексному аналізі фінансової стійкості доцільно виділити такі етапи його проведення:

перший етап - уточнюються об'єкти, ціль і завдання аналізу, складається план аналітичної роботи;

другий етап - розробляється система різних показників, за допомогою яких характеризується об'єкт аналізу;

третій етап - збирається і підготовляється до аналізу необхідна інформація (перевіряється її точність, приводиться в порівнянний вид та ін.);

четвертий етап - фактичні результати порівнюються з показниками плану звітного періоду, фактичними даними минулих років (періодів), основними показниками банків-конкурентів тощо;

п'ятий етап - зібрана інформація детально аналізується різними методами економічного аналізу фінансової стійкості;

шостий етап - виявляються відхилення фактично отриманих результатів від планових або нормативних, а також причини цих відхилень і можливості їх усунення;

сьомий етап - на підставі результатів аналізу пропонуються рекомендації щодо удосконалення управління активно-пасивними операціями (зміна структури активів і пасивів із мінімальним рівнем різних банківських ризиків).

Рис. 2.1 - Система комплексного аналізу фінансової стійкості сучасного комерційного банку

Комплексний аналіз фінансового стану банку являє собою багатомірне завдання. На рис. 2.1 показана система комплексного аналізу фінансової стійкості сучасного комерційного банку, що включає оцінку фінансово-економічної ситуації в країні, аналіз власних, запозичених і залучених коштів, активів, доходів, витрат і прибутковості, ліквідності і платоспроможності, банківських ризиків, дотримання економічних нормативів, фінансового стану клієнтів банку, інтегровану оцінку фінансової стійкості.

фінансовий стійкість комерційний банк

3. Сутність та критерії оцінки фінансового стану клієнтів комерційного банку

Відомо, що внутрішньою суперечністю кредитних відносин є суперечність між кредитором і позичальником, яка проявляється у найрізноманітніших формах. Це насамперед невідповідність величини потреби позичальника в грошових ресурсах і обсягу вільних коштів у кредитора, незбіг у часі утворення тимчасово вільних ресурсів та їх надходження у народне господарство країни, а також невідповідність структури кредитних ресурсів. Розв'язання зазначених суперечностей можливе тільки шляхом регулювання та підпорядкування кредитних відносин, виключення елемента випадковості в процесі повернення позики (акт укладення кожної кредитної угоди є певною мірою випадковістю). Для прийняття рішення щодо надання позики банк має провести ретельний аналіз виробничо-фінансової діяльності клієнта, зробити висновок щодо кредитної заявки та умов кредитування. Банк має також визначити ступінь ризику, який він готовий взяти на себе, та розмір кредиту. Кредитний ризик (ризик несплати клієнтом боргу) виникає в процесі проведення банками кредитних операцій.

Специфічні причини та фактори, що визначають ступінь ризику, характерні для кожного виду кредитної угоди. Наприклад, кредитний ризик може виникнути у разі погіршення фінансового стану клієнта, виникнення непередбачених ускладнень у його роботі, недостатньої кваліфікації банківського працівника, який прийняв рішення про можливість кредитування, та за інших обставин.

Фактори кредитного ризику можна класифікувати як об'єктивні, суб'єктивні, системні, юридичні, кон'юнктурні, форс-мажорні (рис. 3.1). До групи об'єктивних факторів кредитного ризику відносять властивості об'єкта угоди, умови зберігання, перероблення та транспортування.

Рис. 3.1 - Класифікація факторів кредитного ризику

Група суб'єктивних факторів ризику охоплює ділові якості клієнта, його сумлінність та господарський стан. До системних факторів ризику належать макроекономічна ситуація у країні, стан інфраструктури народного господарства, його технічний розвиток, рівень злочинності та правопорядку в державі. Група юридичних факторів ризику - це стан судової системи, ступінь деталізації та систематизації законодавства. Кон'юнктурні фактори ризику охоплюють динаміку цін на період дії кредитного договору. Форс-мажорні фактори ризику є очевидними.

При виникненні правовідносин між банком та клієнтом завжди існують усі фактори ризику, хоча вплив їх може бути і нерівнозначним. Пояснюється це тим, що завжди є розрив між задекларованими обіцянками та їх виконанням. Завдання банку полягає не в тому, щоб звести ризик до нуля (що є нереальним), а до його зменшення. І якщо вдається зменшити ризик до задовільного розміру, то краще відмовитися від спроби заробити на надто ризикованій угоді.

Запропонована класифікація факторів кредитного ризику (рис. 5.1) дає змогу більш обґрунтовано виділити методичні підходи до аналізу фінансового стану клієнтів, їх кредитоспроможності. Аналіз кредитоспроможності клієнта є важливою складовою аналізу кредитного ризику під час прийняття рішення про надання кредиту.

Кредитоспроможність позичальника на відміну від його платоспроможності не фіксує неплатежів за період, що минув, чи на яку-небудь дату, а прогнозує здатність до погашення боргу на найближчу перспективу. Ступінь неплатоспроможності в минулому є одним із формальних показників, на які спираються під час аналізу кредитоспроможності клієнта. Якщо позичальник має прострочену заборгованість, а баланс є ліквідним і достатній розмір власного капіталу, то одноразова затримка платежів банку в минулому не може бути підґрунтям для висновку про некредитоспроможність клієнта. Кредитоспроможні клієнти не допускають тривалих неплатежів банку, постачальникам, бюджету.

Рівень кредитоспроможності клієнта свідчить про ступінь індивідуального ризику банку, який пов'язаний з наданням конкретної позички конкретному позичальнику. Аналіз світової та вітчизняної банківської практики дає змогу виділити критерії кредитоспроможності клієнта: характер клієнтів; здатність запозичувати грошові кошти; здатність заробляти грошові кошти під час поточної діяльності для погашення боргу; обсяг капіталу; забезпечення кредиту; умови, в яких здійснюється кредитна операція; контроль за законодавчою основою діяльності позичальника, відповідність характеру позички стандартам банку та органів нагляду.

Під характером клієнта розуміють його репутацію як юридичної особи і репутацію менеджерів (ступінь відповідальності клієнта за погашення боргу, чіткість його уявлення про призначення кредиту). Репутація клієнта як юридичної особи складається з тривалості його функціонування в даній сфері, відповідності економічних показників середньогалузевим, репутації в діловому світі його партнерів, контрагентів, кредиторів). Репутація менеджерів оцінюється на основі їх професіоналізму (освіта, досвід роботи), моральних якостей, власного фінансового та сімейного стану. Навіть у разі чіткого розуміння клієнтом мети позички, її видача є ризикованою, якщо вона суперечить кредитній політиці банку (наприклад, порушує затверджені ліміти окремих сегментів кредитного портфеля).

Здатність запозичувати кошти - це наявність у клієнта права на подання кредитної заявки, підпису кредитної угоди чи ведення переговорів, тобто наявність певних повноважень у представника підприємства чи фірми. Підписання угоди неуповноваженою чи недієздатною особою означає велику ймовірність втрат для банку.

Одним із основних критеріїв кредитоспроможності клієнта є його здатність заробляти кошти для погашення боргу під час поточної діяльності. Відома ще й інша позиція, що відображена в економічній літературі, коли кредитоспроможність пов'язується зі ступенем вкладення капіталу у нерухомість. Останнє є формою захисту від ризику знецінення грошових коштів на випадок інфляції. Однак, на наш погляд, це не може бути ознакою кредитоспроможності позичальника. Річ у тім, що для вивільнення грошових коштів з нерухомості потрібен певний час. Вкладення коштів у нерухомість пов'язане з ризиком знецінення активів. Тому доцільно орієнтуватися на ліквідність балансу, ефективність (прибутковість) діяльності позичальника, його грошові потоки.

Капітал клієнта є не менш важливим критерієм його кредитоспроможності. Слід відзначити такі два аспекти його оцінки: достатність капіталу, яка аналізується на основі вимог до мінімального рівня статутного фонду (акціонерного капіталу) та коефіцієнтів фінансового леверіджу; ступінь вкладення капіталу в операцію, яка кредитується, що свідчить про розподіл ризику між банком та позичальником. Чим більші вкладення власного капіталу в операції чи проект, що кредитується, тим більша і заінтересованість позичальника в досконалому відстеженні кредитних ризиків.

Під забезпеченням кредиту розуміють вартість активів позичальника і вторинне джерело погашення боргу (застава, порука, гарантія, страхування), які передбачені в кредитній угоді. Якщо співвідношення вартості активів і боргових зобов'язань має значення для погашення кредиту у разі визнання позичальника банкрутом, то якість вторинного джерела гарантує виконання ним вчасно своїх зобов'язань при виникненні фінансових труднощів. Таким чином, якість застави, надійність гаранта, поручителя та страховика особливо важливі за недостатнього грошового потоку у позичальника, проблем з ліквідністю його балансу чи достатністю капіталу.

До умов, в яких здійснюється кредитна операція, відносять поточну і прогнозну економічну ситуацію в країні, регіоні та галузі, політичні фактори. Ці умови визначають ступінь зовнішнього ризику банку і враховуються при вирішенні питання оцінки грошових потоків, ліквідності балансу, достатності капіталу, рівня менеджменту позичальника.

Останній критерій - контроль за дотриманням законодавчих основ діяльності позичальника і відповідністю її стандартам банку - націлює банк на отримання відповіді на такі питання: чи існує законодавча і нормативна основа для функціонування позичальника і здійснення заходів, що кредитуються, як впливає на результати діяльності позичальника очікувана зміна законодавства (наприклад, податкового), наскільки інформація про позичальника та про позичку, що міститься в кредитній заявці, відповідає стандартам банку, а також стандартам органів банківського нагляду, що контролюють якість позичок.

Викладені вище критерії оцінки кредитоспроможності клієнта банку визначають зміст способів цієї оцінки. До їх числа відносять: розрахунок фінансових коефіцієнтів; аналіз грошових потоків; оцінка ділового ризику; оцінка менеджменту, оцінка фінансової стійкості клієнта на основі системи показників, збирання інформації про клієнта, у тому числі шляхом виїзду на підприємство.

Незважаючи на спільність критеріїв і шляхів оцінки, існує специфіка в аналізі кредитоспроможності юридичних і фізичних осіб. Ця специфіка полягає в комбінації способів оцінки, а також в їх змісті. Методичні основи аналізу кредитоспроможності передбачають поєднання об'єктивних даних, сформованих на основі бухгалтерської звітності, та суб'єктивних, що визначаються на підставі інформації, якою вже володіє банк, та пакета документів, які подає позичальник для одержання кредиту.

Банківські установи оцінюють кредитоспроможність позичальника - юридичної особи перед наданням йому позички, а надалі - щомісячно для визначення розміру відрахувань до резерву та контролю за діяльністю позичальника. Оцінка кредитоспроможності позичальника - фізичної особи здійснюється перед наданням йому позички. Подальший аналіз здійснюється у разі змін, які впливають на кредитоспроможність клієнта (його фінансовий стан): втрата заробітку, втрата застави з залежних від позичальника причин, втрата поручителя, виникнення простроченої заборгованості за кредитом або відсотками.

Під час експертизи кредитної заявки клієнта використовують різні джерела інформації: матеріали, що були отримані безпосередньо від позичальника; дані про клієнта, що містяться в архіві банку; інформація про клієнта, одержана за межами банку.

Якщо клієнт уже отримував раніше кредит у банку, то в архіві мають бути дані про затримки в поверненні боргу чи дані про інші порушення. Із зовнішніх джерел найбільш важливою є інформація, отримана від інших банків, які обслуговують цього клієнта та від його господарських партнерів. Вивчаючи заявки на кредит, можна провести перевірку позичальника на місці. Дуже важливо з'ясувати рівень компетенції працівників, котрі очолюють бухгалтерську і фінансову службу, адміністративний апарат. Під час відвідування клієнта можна з'ясувати багато питань, що не були висвітлені під час попередньої бесіди, а також скласти уявлення про стан майна, яке перебуває у власності підприємства.

Кредитоспроможність позичальника залежить від багатьох факторів. Потрібно оцінити перспективи зміни всіх факторів, які будуть визначати кредитоспроможність позичальника у майбутні періоди. Усі показники кредитоспроможності, які застосовуються на практиці, мають своє походження з минулого, оскільки розраховані за даними минулих періодів, до того ж це дані про залишки (запаси) на звітну дату, а не більш точні дані про оборот (потік) за певний період. Значні ускладнення породжуються інфляцією, яка спричинює викривлення показників відносно їх реального значення. Отже, отримати єдину, синтетичну оцінку кредитоспроможності позичальника з узагальненням кількісних та якісних показників неможливо. Для аналізу кредитоспроможності, крім кількісних величин, необхідна експертна оцінка кваліфікованих аналітиків.

Водночас проблематичність оцінки кредитоспроможності обумовлює застосування різних підходів до цього завдання, тобто різні способи оцінки кредитоспроможності повинні доповнювати один одного. Це означає, що їх необхідно застосовувати комплексно.

На нашу думку, з метою зниження кредитних ризиків комерційних банків-кредитодавців в Україні необхідно створити Єдиний реєстр ненадійних позичальників у формі електронної системи. Необхідно зобов'язати банки складати перелік позичальників, які припустили факт непогашення кредиту, сума якого була визнана безнадійною і погашена за рахунок резервів кредитодавця. Ці позичальники вважаються ненадійними. Інформація щодо ненадійних позичальників щоденно включається до Єдиного реєстру ненадійних позичальників. Цей реєстр створюється банками, Асоціацією українських банків з участю Національного банку України на договірних засадах. Будь-який комерційний банк має право брати участь у користуванні даними Єдиного реєстру ненадійних позичальників у порядку та на умовах, установлених правилами функціонування цього реєстру. Інформація, що міститься в Єдиному реєстрі, є банківською таємницею і може розкриватися відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Список використаної літератури

1. Иванов В.М. Финансовый рынок: Конспект лекций. - К.: МАУП, 2001. - 112 с.

2. Суторміна В.М. та ін. Фінансовий ринок: Посібник. - К.: КНЕУ, 2001. - 100 с.

3. Філімоненков О.С. Фінанси підприємств. Навч. посібник. Житомир: ЖІТІ, 2000. - 440 с.

4. Шелудько В.М. Фінансовий ринок: Навч. посіб. - К.: Знання - Прес, 2002. - 535 с.

Размещено на Allbest.ru