Фінансова стійкість комерційного банку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Сутність та теоретичні аспекти визначення фінансової стійкості комерційного банку

2. Досягнення фінансової стійкості як умова ефективності банківського менеджменту

Список використаної літератури

Вступ

Стійкість комерційного банку залежить від багатьох аспектів його діяльності і має складну структуру. Головними її елементами є такі :

Капітальна стійкість банку. В її основі - обсяг власного капіталу, що забезпечує достатню суму грошових коштів, яку при необхідності можна використати для повернення депозитів, сформувати резерв для погашення непередбачених збитків чи боргів.

Комерційна стійкість банку. Цей вид стану фінансової установи виражає:

* рівень зв'язків банку з іншими суб'єктами ринкової інфраструктури;

* розвиненість і міцність взаємовідносин із державою;

* інтегрованість у систему міжбанківських відносин із державою;

* якість співробітництва з кредиторами, дебіторами, клієнтами і вкладниками;

* залежність банківської сфери вид стану економіки в цілому;

* міцність зв'язку між обсягом грошового капіталу банку і його реальним капіталом;

* концентрацію частки активів і приватних вкладів у розпорядженні одного фінансово-кредитного закладу;

* контроль значного обсягу фінансових потоків у країні.

Організаційна стійкість банку. Організаційна структурна стійкість комерційного банку визначається функціонально-технічною документацією, що регламентує всі аспекти його діяльності, які стосуються як організаційної структури, так і специфічних банківських операцій.

Функціональна стійкість банку. Вона, по-перше, залежить від рівня спеціалізації банку в обмеженому колі послуг та продуктів, що дає змогу спеціалізованому банку раціональніше й ефективніше управляти власним і залученим капіталом. По-друге, універсалізація банку (або розширення його операцій ) також веде до підвищення функціональної стійкості, оскільки це сприяє тому, що багато хто з клієнтів має можливість задовольнити весь асортимент своїх потреб у банківських продуктах і послугах в одному банку

Фінансова стійкість банку. Ця характеристика діяльності банку вміщує зазначені вище основні показники, що розкривають і синтезують результативність інших складових стійкості фінансово-кредитного закладу, насамперед обсяг і структуру власних засобів, рівень доходності і прибутковості, норму прибутку на власний капітал, дотримання встановлених показників ліквідності, мультиплікативну ефективність власного капіталу, обсяг створеної додаткової вартості.

Підтримання банком фінансової стійкості дає змогу зберегти конкурентоспроможність на кредитному ринку.

Для того, щоб дати оцінку фінансового стану комерційного банку і визначити перспективи його розвитку, необхідно проаналізувати не тільки баланс і інші звітні матеріали самого банку, але і дати характеристику економічного стану клієнтів банку (кредиторів і позичальників ), оцінити конкурентів, провести маркетингове дослідження кон'юнктури ринку і т.д. В нашій країні далеко не вся така інформація використовується для оцінки фінансового стану банку. У більшості випадків аналіз фінансового стану банку будується на звітних (часто балансових) даних банку.

1. Сутність та теоретичні аспекти визначення фінансової стійкості комерційного банку

В економічній літературі немає єдиного підходу до визначення поняття фінансової стійкості комерційного банку.

Нерідко його ототожнюють з такими економічними поняттями, як надійність, платоспроможність, ліквідність. Так, деякі автори стверджують, що фінансова стійкість банку визначається рівнем його ліквідності та платоспроможності. Слід зауважити, що ліквідність комерційного банку характеризує механізм перетворення фінансових чи матеріальних активів у грошові кошти з метою своєчасного виконання зобов'язань, а платоспроможність визначається здатністю банку своєчасно і повністю виконати свої платіжні зобов'язання.

Інші фахівці стверджують, що стійкість банку залежить від збалансованості його активів і пасивів, якості кредитно-інвестиційного портфеля і кількості клієнтів. Цей підхід викликає певні зауваження: по-перше, в ньому не враховуються такі важливі складові фінансової стійкості, як прибутковість, платоспроможність та ліквідність банку; по-друге, твердження, що фінансова стійкість банку залежить від кількості клієнтів, є недостатнім для пояснення цієї взаємозалежності (не враховується їх фінансовий стан).

Н. Шелудько пропонує таке визначення фінансової стійкості: «Це динамічна інтегральна характеристика спроможності банку як системи трансформування ресурсів та ризиків повноцінно (з максимальною ефективністю та мінімальним ризиком) виконувати свої функції, витримуючи вплив факторів зовнішнього та внутрішнього середовища». Таке твердження непереконливе. По-перше, у ньому дається дуже вузьке визначення комерційного банку як системи. По-друге, незрозумілим є ставлення автора до показників платоспроможності та ліквідності і важливості їх для визначення фінансової стійкості.

Деякі автори роблять спробу визначити фінансову стійкість у межах певних показників [163, с. 104-105; 318, с. 57]. Вони формують групу коефіцієнтів для оцінки фінансової стійкості комерційного банку на основі аналізу джерел його коштів, залежності від кредитів, розміру власних коштів відносно залучених та ін. Зазначений підхід викликає кілька зауважень. По-перше, вибір показників обмежується показниками, що характеризують переважно пасиви балансу банку без урахувань змін в активі. По-друге, автори на свій розсуд формують перелік показників та їх пріоритетність за відсутності єдиних нормативних критеріїв, які характеризують фінансову стійкість комерційного банку.

Можна виділити низку суттєвих, на наш погляд, недоліків, притаманних розглянутим визначенням фінансової стійкості комерційного банку. По-перше, методологія і практика визначення фінансової стійкості ще не повною мірою охоплюють основні аспекти цього процесу у взаємозв'язку і взаємообумовленості, а система показників, які використовуються, являє собою зведення особистих відокремлених характеристик, часто не пов'язаних між собою, що суттєво ускладнює визначення і забезпечення фінансової стійкості комерційного банку. По-друге, недостатньо повно враховуються фактори, що формують стійкість комерційного банку. По-третє, недостатньо розроблені методологічні аспекти формування фінансової стійкості комерційного банку і відсутні методичні підходи до прогнозування фінансової стійкості шляхом розроблення бізнес-плану комерційного банку.

Основні напрямки вдосконалення методологічних та теоретичних принципів визначення й аналізу фінансової стійкості банку випливають передусім із розглянутих вище підходів і загальних напрямків удосконалення діяльності комерційних банків в умовах трансформації економічного розвитку країни. В Указі Президента України «Про заходи щодо зміцнення банківської системи України та підвищення її ролі у процесах економічних перетворень» передбачається розробити і реалізувати «комплексну програму розвитку банківської системи України на 2001-2003 рр.». Це потребує нових підходів і врахування нових факторів, що формують фінансову стійкість комерційного банку.

Одним із головних факторів розвитку економіки, реалізації і впровадження інвестиційних програм є кредитно-банківська система країни взагалі та комерційні банки зокрема. Злиття промислового і банківського капіталу у формі фінансово-промислових груп є основою розвитку економіки. Важливою якісною характеристикою кредитно-банківської системи має бути її стійкість. Досягти цієї якісної характеристики неможливо без забезпечення стійкості кожного окремого комерційного банку. Основна проблема стійкості комерційних банків пов'язана з нестабільною економікою України, яка робить тільки перші кроки у напрямку відкритого суспільства з метою знайти своє місце у світогосподарських відносинах. Ця проблема визначається насамперед стабільністю економічного середовища, яке оточує комерційний банк.

Таким чином, ринкова категорія «фінансова стійкість комерційного банку» відображає фінансовий стан банківської установи в існуючому середовищі. Звідси можливо виділити основні параметри фінансової стійкості комерційного банку. До них належать: соціально-політична ситуація в країні, її загальноекономічний стан, стан фінансового ринку, внутрішня стійкість банківської установи (рис. 1.1).

Рис. 1.1 - Основні параметри фінансової стійкості комерційного банку

Соціально-політична ситуація в країні визначається рівнем соціальної стабільності в суспільстві, впливом опозиції, фінансово-економічною і соціальною політикою, політичною орієнтацією існуючого уряду. Загальноекономічний стан виражається такими параметрами, як стан платіжного балансу країни, інвестиційний клімат, стан реального сектору економіки, масштаби тіньової економіки, рівень оновлення виробничих потужностей.

Стан фінансового ринку визначається попитом і пропозицією грошової маси, темпами інфляції та інфляційними очікуваннями, вартістю і графіком обслуговування державного боргу, рівнем дохідності ринку цінних паперів, валютообмінним курсом національної валюти, грошовою емісією, спрямованістю грошово-кредитної політики Національного банку України.

Внутрішня стійкість банківської установи включає в себе такі параметри: рівень банківського менеджменту, якість банківської стратегії, достатність капіталу, рівень професійної кваліфікації персоналу.

Виділені параметри фінансової стійкості комерційного банку дають змогу провести систематизацію і класифікацію факторів, що її формують.

Різноманітність факторів, що впливають на формування стійкості комерційного банку, різниця в характері, напрямках і формах їх виявлення викликають необхідність систематизації факторів. При цьому така систематизація актуальна, по-перше, як методологічний інструмент для дослідження фінансової стійкості; по-друге, як методологічна основа для виявлення кількісних залежностей від факторів, що її формують, і побудови прогнозу розвитку; по-третє, урахування факторів необхідне під час розроблення конкретних пропозицій стосовно напрямків поліпшення стійкості.

Наведені міркування стосуються вивчення екзогенних факторів, що впливають на досягнення комерційним банком фінансової стійкості. Разом з тим слід враховувати також і ендогенні фактори, які залежать від функціонування самого банку. Таким чином, залежно від характеру впливу факторів на стан фінансової стійкості комерційного банку їх можна підрозділити передусім на дві групи: ендогенні та екзогенні. До останніх, у свою чергу, слід віднести: економічні, соціально-політичні та фінансові (рис. 1.2).

До економічних факторів можуть бути віднесені: стан економіки, інвестиційний клімат, стан платіжного балансу країни, рівень дефіциту державного бюджету, податкова політика. До соціально-політичних факторів слід віднести такі: соціальну стабільність, стійкість уряду, політичну стабільність. Фінансові фактори - це стан грошового ринку, кредитна, процентна і валютна політика НБУ, величина його валютних резервів. До ендогенних факторів належать: адекватність капіталу банку, якість активів банку, рівень менеджменту, рівень рентабельності, ліквідність балансу банку, платоспроможність банку. Наведені фактори є загальними для всіх комерційних банків й істотно впливають на досягнення ними стану фінансової стійкості.

Рис. 1.2 - Класифікація факторів, що формують фінансову стійкість комерційного банку

Щодо забезпечення фінансової стійкості банку необхідно виділити такі взаємопов'язані напрямки:

стійкість капітальної бази;

стійкість ресурсної бази;

організаційно-структурна стійкість банку;

комерційна стійкість банку.

Стійкість капітальної бази. Сукупність внесених засновниками та акціонерами власних коштів становить капітал комерційного банку. Обсяг зазначених коштів зростає у результаті ефективної банківської діяльності в процесі капіталізації прибутку, а також за рахунок додаткових внесків з боку учасників банку. Треба відзначити, що провідна роль капіталу в забезпеченні фінансової стійкості банку зумовлена його функціями.

По-перше, величина капіталу гарантує довіру клієнтів до банку, переконує вкладників у можливості відшкодування своїх коштів, що забезпечує уникнення ризику під час їх розміщення. Вона також гарантує потенційним позичальникам спроможність установи забезпечити попит на кредитні ресурси.

По-друге, на першому етапі в ролі стартових коштів, необхідних для будівництва чи оренди приміщень, установки банківського обладнання, наймання кваліфікованого персоналу є власний капітал у частині статутного фонду, сформованого засновниками банку.

По-третє, капітал є своєрідним буфером, який поглинає негативні результати, у тому числі збитки від поточної неефективної діяльності банку до вирішення його керівництвом проблем, що назріли. Таким чином, капітал захищає банк від банкрутства у разі несприятливої ситуації та непередбачених витрат.

Органи державного регулювання використовують капітал як принциповий регулятор діяльності банку в довгостроковій перспективі, за допомогою якого банку диктуються норми економічної поведінки. Органи нагляду зменшують потенційну необхідність регулюючого втручання у діяльність банків, установлюючи кваліфікаційні розміри капіталу для різних банківських операцій.

Стійкість ресурсної бази є важливою складовою фінансової стійкості комерційного банку й охоплює такі аспекти:

залежність діяльності банку від стану економіки країни в цілому;

контроль галузевих (відомчих) фінансових потоків;

ступінь інтегрованості у систему міжбанківських відносин;

зміст і рівень співробітництва банку із суб'єктами ринкової інфраструктури (банками, клієнтами тощо);

стабільність поповнення ресурсної бази банку;

концентрація вкладів фізичних осіб у загальному обсязі пасивів банку;

обслуговування коштів бюджету тощо.

Можливості формування ресурсної бази комерційного банку під впливом зрушень на макроекономічному та мікроекономічному рівнях, ситуації на грошово-кредитному ринку, структурних коливань у доходах юридичних та фізичних осіб і, як наслідок, змін у регулюванні банківської діяльності не залишаються стабільними. Функції управління активами та пасивами на практиці безпосередньо пов'язані між собою.

«Організаційно-структурна стійкість банку» - це адекватність структури банку обраній стратегії розвитку та ринковій кон'юнктурі. Організаційна структура, банківські операції та інші аспекти діяльності банку регламентуються структурно-функціональними нормами, які, у свою чергу, визначають організаційно-структурну стійкість банку.

В основі комерційної стійкості банку лежить розвиненість його зв'язків з іншими суб'єктами ринкової інфраструктури (рівень взаємовідносин з державою, з іншими комерційними банками, з клієнтами, з дебіторами та кредиторами). Вона залежить від розмірів власного капіталу банку, інтенсивності зв'язків із ринком, потужності і стабільності кредитно-інвестиційного портфеля, характеру банківської експансії щодо розширення ринку банківських продуктів, широти міжбанківських зв'язків і довіри банків-партнерів.

У процесі своєї діяльності комерційні банки несуть певні ризики у зв'язку з проведенням активних операцій. Тому з метою пiдвищення надiйностi та стабiльностi банкiвської системи, захисту кредиторiв i вкладникiв вони формують резерви для покриття можливих втрат від проведення активних операцій.

Одним з таких резервів є резервний фонд комерційного банку. Порядок відрахувань у цей фонд та його використання встановлюються загальними зборами акціонерів банку.

Резервний фонд повинні формувати всі комерційні банки в розмірі 5 % від суми отриманого прибутку. Якщо за результатами діяльності за рік банк має збитки, вони повинні відшкодовуватися за рахунок коштів цього фонду.

Наступним видом резервів комерційного банку є резерв для вiдшкодування можливих втрат за кредитними операціями банкiв. Порядок формування та нормативи відрахувань до нього встановлюється Національним банком України.

Комерційні банки також формують резерви для відшкодування можливих втрат від дебіторської заборгованості. Порядок формування та використання таких резервів також регламентується Національним банком України.

Резерв для вiдшкодування можливих втрат за кредитними операціями банкiв. Комерцiйні банки формують резерв для покриття можливих збиткiв, що можуть бути завдані в результатi його кредитної дiяльностi.

Комерцiйні банки зобов'язані створювати резерви для вiдшкодування можливих втрат за основним боргом (без процентiв та комiсiй) за всiма видами наданих кредитів у національній та iноземнiй валютах, включаючи депозити, кредити іншим банкам, суб'єктам господарювання (овердрафт, враховані векселі, факторингові операції, фінансовий лізинг), надані гарантіії та поручительства.

Не створюється резерву за бюджетними кредитами, а також за кредитами та депозитами між установами в системі одного комерційного банку.

Резерв використовується на покриття безнадійної заборгованості, яка виникла від кредитної діяльності банку. Розмiр резерву визначається відповідно до загальної суми всiх кредитів, класифiкованих за ступенем ризику і з урахуванням коефiцiєнтів ризику.

Резерв подiляється на резерв під стандартну та нестандартну кредитну заборгованість.

Нестандартна кредитна заборгованість включає в себе кредити пiд контролем, субстандартнi, сумнiвнi, безнадiйнi кредити.

Комерцiйний банк зобов'язаний щоквартально уточнювати загальний обсяг резерву вiдповiдно до сум фактичної кредитної і депозитної заборгованостi за станом за останній робочий день звiтного кварталу за групами ризику. Бухгалтерськi проводки у зв'язку зі змiною розмiру резерву за попереднiй перiод комерцiйний банк зобов'язаний здiйснювати до кiнця кварталу, наступного за звiтним.

Кошти резерву під стандартну кредитну заборгованість враховуються комерцiйним банком при розрахунку розміру капіталу та відповідних економічних нормативів, установлених Національним банком України.

Визначаючи розмір резерву, комерцiйні банки здiйснюють класифiкацiю виданих кредитів і депозитів та оцiнку кредитних ризикiв з урахуванням таких чинників:

- фiнансового стану позичальника;

- погашення позичальником кредитної заборгованостi за основним боргом та процентів за нею.

Критерiї оцiнки фiнансового стану клієнтів-позичальників установлюються кожним комерцiйним банком самостiйно з урахуванням вимог Положення про резерв для вiдшкодування можливих втрат за кредитними операціями банкiв та рекомендацій Національного банку України. Ці критерії мають бути грунтовними i технiчно виваженими і здійснюватися на основi аналiзу балансів у часі та звiтів про фінансові результати діяльності клiєнтiв-позичальникiв.

Методика здійснення оцiнки фiнансового стану позичальника регламентується окремим положенням, затвердженим правлiнням комерцiйного банку.

Комерцiйний банк здiйснює оцiнку фiнансового стану позичальника і перспективи повернення кредитів та депозитів перед наданням йому кредиту чи депозиту, а в подальшому - щоквартально.

Для здiйснення оцiнки фiнансового стану позичальника - юридичної особи комерцiйний банк має враховувати такі економічні показники його дiяльностi:

- обсяг реалiзацiї;

- прибутки та збитки;

- рентабельнiсть;

- лiквiднiсть;

- грошовi потоки (рух коштiв на рахунках позичальника);

- склад та динамiка дебiторсько-кредиторської заборгованостi;

- собівартість продукції.

Також мають бути врахованi чинники суб'єктивного характеру:

- ефективнiсть управлiння позичальника;

- ринкова позицiя позичальника i його залежнiсть вiд циклiчних та структурних змiн в економiцi та галузi;

- наявнiсть державних замовлень та державна пiдтримка позичальника тощо;

- погашення кредитної заборгованостi позичальником у минулому;

- професіоналізм керівництва.

Комерційний банк використовує для оцінки фінансового стану позичальника - юридичної особи коефіцієнти (теоретичні значення їх є орієнтовними) загальної ліквідності, абсолютної (термінової) ліквідності, автономності, маневреності власних коштів.

2. Досягнення фінансової стійкості як умова ефективності банківського менеджменту

фінансовий стійкість комерційний банк

У сучасних умовах низький рівень банківського менеджменту зумовлює погіршення надійності банківської діяльності і навіть банкрутство багатьох вітчизняних комерційних банків.

Специфіка управління комерційними банками країни така, що останні змушені працювати в умовах нестабільної економічної ситуації. Це відбивається на якості банківських продуктів і способах управління банківським портфелем. Серед факторів, що впливають на діяльність вітчизняних комерційних банків, слід виділити такі:

спад виробництва та нерентабельність багатьох підприємств - клієнтів банку;

інфляційні тенденції у грошово-кредитній сфері;

нерозвиненість фондового ринку;

значні коливання процентних ставок;

неплатежі з боку клієнтів банку та підприємств відносно один одного;

порушення фінансового законодавства;

відсутність повноцінної інформації про учасників ринку.

Разом з тим ефективне управління, що веде до успіху, допускає прогнозування та своєчасне передбачення можливих змін, пристосування до них і контроль за їх рухом. Акціонери, депоненти і працівники банку розраховують на такий рівень управління діяльністю банку, який зможе забезпечити безпеку фондів і заощаджень, а також прибутковість операцій. У зв'язку з цим поняття ефективного управління охоплює такі основні напрямки: стратегічне планування; маркетинг; управління технологічним розвитком; фінансовий контроль; підготовка кадрів.

Під стратегією комерційного банку розуміють вчення про найбільш ефективну його діяльність. Стратегічне планування - це розроблення поточних та перспективних планів і контроль за їх виконанням. Управління банком здійснюється на трьох основних рівнях: вищим керівництвом; керівниками філій і відділень; керівниками спеціалізованих функціональних відділів.

Планування являє собою вид діяльності, з допомогою якого банк визначає свою програму дій. Вироблення стратегії є кінцевим етапом планування і дає змогу найбільш повно використовувати наявні ресурси для досягнення намічених цілей з урахуванням прогнозних оцінок. Роль планування підвищується з посиленням конкурентної боротьби в банківській сфері.

Отже, у стратегічному плані банку має бути відображено таке:

оцінка середовища й умов, у яких банк має діяти;

аналіз сильних і слабких сторін банку;

пріоритети ринку й можливі корективи стратегії у зв'язку з цим;

оцінка можливостей і небезпек, що підстерігають банк;

вибір часового лагу дії стратегічного плану;

прогнозні результати.

Слід виділити такі етапи стратегічного планування:

1. Визначення місії банку і постановлення завдань. Місія банку - це основне завдання, що відрізняє його від конкурентів. Вибір місії повинен визначатися розміром і потенціалом банку, структурою банківської організації.

2. Визначення стратегічних цілей банку відповідно до його місії. Цілі банку встановлюються з урахуванням таких чинників, як потенціал банку і його можливості; рівень впливу зовнішнього середовища й ін. Цілі мають бути досяжними, конкретними й орієнтованими в часі.

3. Формування стратегії розвитку на основі аналізу ринків, де діє банк. Аналіз ринку дає змогу виявити такі його характеристики, як показники послуг, середовища і конкуренції, а також провести сегментацію потреб клієнтури.

4. Класифікація й аналіз чинників, що впливають на стратегію банку. До них належать: рівень відносин банку з клієнтами, конкурентами і посередниками; політичні, економічні, культурні, географічні, демографічні чинники.

5. Виявлення й аналіз небезпек і можливостей. На цьому етапі необхідно провести аналіз впливу сильних і слабких сторін банку.

6. Пошук альтернативних напрямків діяльності банку з таких можливих: обмежене зростання, скорочення, диференційований підхід до діяльності на кількох ринках.

7. Коригування стратегії під час зміни умов ринку, конкретизація плану дій і програм дій. До змінюваних чинників плану дій відносять: методи реалізації і якість продуктів; ціни і рівень продажу послуг; продуктивність і результативність діяльності банку; темпи і масштаби впровадження нових технологій і продуктів; ступінь охоплення ринку. У програмі дій відбивається: мета, порядок і терміни проведення заходів; потреба в персоналі, устаткуванні, ресурсах і засобах; відповідальні виконавці і керівники; прогнозований прибуток від реалізації програми.

8. Визначення фінансових результатів.

Маркетинг це діяльність, пов'язана з визначенням потреб клієнтури банку, розробленням і впровадженням нових послуг і видів продуктів.

Управління технологічним розвитком є найважливішою умовою забезпечення конкурентоспроможності і припускає насамперед широке впровадження інформаційних технологій у банківську справу й обслуговування клієнтів.

Під фінансовим контролем комерційного банку звичайно розуміють: контроль НБУ, внутрішній контроль і контролюючу роль законодавства.

Процес планування перспективних напрямків у діяльності банку має поєднуватись з процесом підготовки персоналу. Загальновідомо, що витрати на освіту є найвигіднішим розміщенням капіталу.

Найбільш узагальнену оцінку фінансового стану комерційного банку дає система рейтингу банку CAMEL.

Компонентами цієї системи є:

«С» (Capital adequacy) - адекватність капіталу; оцінка капіталу банку з погляду його достатності для захисту інтересів вкладників;

«A» (Asset quality) - якість активів; можливість забезпечення повернення активів, а також вплив проблемних кредитів на загальний фінансовий стан банку;

«М» (Management) - менеджмент; оцінка методів управління банківської установи з урахуванням ефективності її діяльності, порядку роботи, методів контролю і виконання вимог законів і установлених правил;

«Е» (Earnings) - надходження або рентабельність; оцінка рентабельності банку з погляду достатності його доходів для перспектив розширення банківської діяльності;

«L» (Liquidity) - ліквідність; система визначає рівень ліквідності банку з погляду її достатності для виконання як звичайних, так і непередбачених зобов'язань.

Деякі компоненти системи CAMEL можна оцінити за даними звітності, наданої в НБУ, а деякі вимагають проведення перевірок на місцях для більш точної оцінки. Таким чином, оцінка банку за даною системою є безперервним процесом.

Її головні риси такі:

по-перше, система CAMEL являє собою стандартизовану сучасну рейтингову систему, яка використовується федеральною резервною системою США;

по-друге, вона убирає в себе такі суттєві складові стійкості комерційних банків, як достатність капіталу, якість активів, менеджмент, рентабельність і ліквідність;

по-третє, під час аналізу кожного компонента системи використовуються показники, які характеризують фінансову стійкість комерційного банку;

по-четверте, формування рейтингу за кожним компонентом здійснюється на різній основі: достатність капіталу, якість активів і рентабельність визначаються згідно з певними критеріальними рівнями із застосуванням п'ятибальної системи; під час оцінки ліквідності проводиться аналіз динаміки відповідних показників; якість менеджменту характеризується наявністю і виконанням політики банку.

Список використаної літератури

1. Закон України "Про банки і банківську діяльність" із змінами і доповненнями.

2. Положення про фінансове оздоровлення комерційних банків. // Банківська справа, №4, 1997, с. 75.

3. Заруба О.Д. Банківський менеджмент та аудит. - К.: Лібра, 1996. - с. 178.

4. Заруба О., Шиллер Р. Фінансова стійкість комерційних банків : способи визначення. // Вісник НБУ, №7, 1997, с. 33.

5. Уткин Э.А. Банковий маркетинг. - М.: ИНФРА-М, Метаинформ, 2008, с. 217.

Размещено на Allbest.ru