Система пенсійного страхування в Україні

1) паспортні дані вкладника та його ідентифікаційний номер Державного реєстру фізичних осіб, місцезнаходження постійно діючого органу управління, реєстраційні та банківські реквізити вкладника;

2) посилання на обрану вкладником пенсійну схему;

3) строк дії пенсійного контракту, умови його зміни та розірвання;

4) порядок розрахунків між пенсійним фондом та учасником фонду у разі дострокового розірвання пенсійного контракту або ліквідації пенсійного фонду;

5) права, обов'язки, відповідальність сторін та порядок розв'язання спорів;

6) розмір пенсійних внесків та умови його зміни.

Пенсійний контракт повинен відповідати положенням статуту фонду і обов'язково містити застереження про те, що держава не несе відповідальності за зобов'язаннями пенсійного фонду.

Відповідно до контракту адміністратор зобов'язується від імені пенсійного фонду:

1) здійснювати недержавне пенсійне забезпечення учасника фонду на умовах, визначених законодавством, пенсійною схемою та пенсійним контрактом;

2) забезпечувати ведення персоніфікованого обліку учасників фонду;

3) надавати учаснику фонду інформацію про стан його індивідуального пенсійного рахунку;

4) забезпечувати відшкодування учасникам фонду збитків, завданих унаслідок порушення законодавства та умов пенсійного контракту;

5) виконувати і забезпечувати виконання інших обов'язків, які визначенні пенсійним контрактом, законом та іншими нормативно-правовими актами з питань недержавного пенсійного забезпечення.

Вкладник фонду за пенсійним контрактом зобов'язується:

- сплачувати на користь учасника Фонду пенсійні внески у порядку, встановленому законодавством, пенсійною схемою та пенсійним контрактом;

- відшкодувати пенсійному фонду збитки, завдані внаслідок порушення вкладником фонду умов законодавства, пенсійної та пенсійного контракту;

- виконувати інші умови, визначені пенсійним контрактом. [3, стаття 57]

Пенсійний контракт набирає чинності з моменту його підписання вкладником та адміністратором.

Дія пенсійного контракту вважається закінченою:

1) після повного виконання вкладником своїх зобов'язань за пенсійним контрактом та укладення учасником фонду договору про виплату пенсії на визначений строк з пенсійним фондом;

2) після передачі пенсійних коштів учасника фонду страховій організації відповідно до укладеного учасником пенсійного фонду договору страхування довічної пенсії;

3) після передачі пенсійних коштів учасника фонду банківській установі відповідно до укладеного учасником пенсійного фонду договору про відкриття пенсійного депозитного рахунку;

4) у разі ліквідації пенсійного фонду в порядку, передбаченому Законом;

5) у разі ліквідації вкладника - юридичної особи, без визначення його правонаступника;

6) у разі зміни вкладником пенсійного фонду на умовах та у порядку, передбачених цим Законом;

7) у разі дострокового розірвання контракту.

У випадку несвоєчасного перерахування пенсійних коштів учасника фонду адміністратор за власний рахунок сплачує учаснику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України в розрахунку на один день від суми, що підлягає перерахуванню за кожен день прострочення платежу, у порядку, визначеному Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України.

Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України має право прийняти рішення щодо зменшення суми пені, нарахованої адміністратору, якщо затримка у перерахуванні пенсійних коштів учасника фонду сталася з поважних причин [3, стаття 58]

Умови та порядок недержавного пенсійного забезпечення, що здійснюється пенсійними фондами, визначаються пенсійними схемами, які розробляються з дотриманням вимог Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» та інших нормативно-правових актів з питань недержавного пенсійного забезпечення.

Пенсійна схема повинна відображати:

1) опис всіх видів та умов здійснення пенсійних виплат;

2) порядок визначення розміру пенсійних виплат;

3) строк, протягом якого здійснюються пенсійні виплати, та порядок їх здійснення;

4) порядок та строки сплати пенсійних внесків, у тому числі можливість їх зміни за умови пенсійного контракту;

5) умови та порядок участі у пенсійній схемі;

6) права та обов'язки вкладника, учасника пенсійного фонду за такою пенсійною схемою;

7) інші умови, що не суперечать законодавству.

Пенсійний фонд може використовувати кілька пенсійних схем. Вкладники пенсійного фонду мають право вільного вибору пенсійної схеми, якщо інше не передбачено законодавством, а також мають право на зміну пенсійної схеми, але не частіше одного разу на 6 місяців. Пенсійні схеми та зміни до них підлягають реєстрації в Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг України. При цьому пенсійний фонд має право запроваджувати нові пенсійні схеми, а також вносити зміни чи анулювати пенсійні схеми у разі:

- відсутності пенсійних контрактів, укладених за пенсійними схемами, що змінюються або анулюються;

- отримання письмової згоди всіх вкладників, з якими укладені пенсійні контракти за пенсійною схемою, яка змінюється. [2, c. 203]

По досягненні пенсійного віку учасники пенсійного фонду мають право отримувати, передбачені Законом України «Про недержавне пенсійне забезпечення», види пенсій безпосередньо з пенсійного фонду або від страхової компанії чи з пенсійного депозиту банку. Особи, які укладали договори страхування життя із страховими компаніями, отримуватимуть довічні пенсії від Страхової компанії.

Пенсійні фонди відповідно до цього Закону можуть виплачувати пенсію на визначений строк та одноразову пенсійну виплату. Розміри пенсій визначаються, виходячи з сум пенсійних коштів, що обліковуються на індивідуальному пенсійному рахунку учасника пенсійного фонду, тривалості пенсійних виплати та формули розрахунку величини пенсії на визначений строк згідно з методикою, затвердженою Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України. Пенсії виплачуються у грошовій формі в національній валюті України.

Виплата пенсії на визначений строк здійснюється адміністратором пенсійного фонду за бажанням учасника пенсійного фонду, який має право на отримання пенсійних виплат відповідно до його заяви чи на вимогу учасника фонду у таких випадках:

1) досягнення учасником пенсійного фонду пенсійного віку, визначеного у заяві учасника;

2) визнання учасника фонду інвалідом;

3) медично підтверджений критичний стан здоров'я;

4) виїзду учасника фонду на постійне проживання за межі України;

5) смерті учасника фонду.

Пенсійний вік визначається учасником фонду самостійно і може бути меншим або більшим від пенсійного віку, який надає право на пенсію за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, але не більш ніжна 10 років, якщо інше не визначено законами. Пенсійний вік визначається за заявою учасника фонду, який має право змінити визначений ним пенсійний вік шляхом подання про це заяви адміністратору не пізніш ніж за 15 робочих днів до настання визначеного ним пенсійного віку. У разі набуття учасником пенсійного фонду права на отримання пенсії по інвалідності за системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, виплата пенсії за рахунок коштів пенсійного фонду допускається раніше настання пенсійного віку.

Пенсія на визначений строк розраховується виходячи із строку не менш як 10 років від початку здійснення першої виплати. Протягом цього періоду виплати пенсії учасник пенсійного фонду у будь-який час може:

1) перейти до іншого пенсійного фонду з метою подальшого отримання пенсії обраного виду. При цьому пенсійний фонд, до якого перейшов учасник, продовжує виплату такої пенсії протягом строку, що залишився;

2) укласти із страховою організацією договір страхування довічної пенсії з оплатою такого договору за рахунок пенсійних коштів, які обліковуються на його індивідуальному пенсійному рахунку в пенсійному фонді. [2, c. 204]

Для отримання пенсії на визначений строк учасник пенсійного фонду подає адміністратору заяву, на підставі якої пенсійні кошти повинні бути перераховані до обраного ним пенсійного фонду протягом п'яти робочих днів після отримання заяви. У разі укладення договору про виплату пенсії та визначений строк з іншим пенсійним фондом, учасник фонду подає адміністратору обраного пенсійного фонду копію виписки з індивідуального пенсійного рахунка та копію заяви адміністратору пенсійного фонду, в якому накопичувалися пенсійні кошти учасника. Цей договір укладається у письмовій формі і в ньому міститься інформація про найменування пенсійного фонду та адміністратора, паспортні дані учасника фонду та його ідентифікаційний номер, обраний пенсійний вік учасника фонду, права і обов'язки сторін договору; порядок зміни та розірвання договору, порядок розрахунку залишку належних учаснику фонду пенсійних коштів у разі зміни або розірвання договору і інша інформація.

На початку кожного фінансового року особі, яка отримує пенсію на визначений строк, обов'язково надається інформація про:

1) суму пенсійних коштів, яка обліковувалася на індивідуальному пенсійному рахунку отримувача пенсії станом на початок звітного фінансового року, сплачені протягом цього року пенсійні внески;

2) обсяг здійснених пенсійних виплат за рахунок пенсійних коштів, що обліковуються на індивідуальному пенсійному рахунку; суму вартості послуг, сплачену протягом попереднього фінансового року.

Одноразова пенсійна виплата здійснюється адміністратором на вимогу учасника фонду, якщо:

1) медично підтверджений критичний стан здоров'я або настання інвалідності цього учасника;

2) сума належних учаснику фонду пенсійних коштів на дату настання пенсійного віку учасника не досягає розміру мінімальної суми пенсійних накопичень ,встановленого Державною комісією з регулювання фінансових послуг України;

3) учасник фонду виїздить на постійне проживання за межі України. [2, c.206]

Довічні пенсії (довічні ануїтети) виплачуються учасникам пенсійних фондів страховими організаціями, з якими учасники уклали договір страхування довічної пенсії, за рахунок грошових коштів, перерахованих страховій організації з пенсійного фонду або накопичених у страховій організації за рахунок страхових внесків. Договір страхування довічної пенсії укладається між учасником фонду та страховою організацією згідно із законодавством про страхову діяльність з урахуванням вимог ,передбачених Законом України «Про недержавне пенсійне забезпечення» та пенсійним контрактом, після настання пенсійного віку, визначеного учасником фонду. Для укладення договору страхування довічної пенсії учасник фонду подає страховій організації довідку адміністратора про обсяг належних йому пенсійних коштів. Учасник фонду повідомляє адміністратора про обрану ним страхову організацію та подає письмову заяву про перерахування до цієї страхової організації належних йому пенсійних коштів.

Страхова організація розраховує розмір довічної пенсії, який зазначається в договорі страхування довічної пенсії, на основі актуарних розрахунків згідно з сумою, що визначена особою, яка укладає договір, та довідкою ,виданою адміністратором пенсійного фонду, про наявність у такої особи цієї суми пенсійних коштів.

Пенсійні кошти накопичені за час перебування у шлюбі одним з подружжя у пенсійному фонді, страховій організації чи на пенсійному депозитному рахунку, є спільним майном подружжя, якщо інше не передбачено шлюбним контрактом. У разі розподілу пенсійних коштів у зв'язку з розірванням шлюбу, кожна із сторін визначає відповідно пенсійний фонд, страхову організацію чи банківську установу, яка має право на відкриття пенсійного депозитного рахунку, для передачі належної їм частини пенсійних коштів та письмово повідомити про це адміністратора, страхову організацію чи банківську установу, з яких передаються пенсійні кошти. У разі ненадходження чергового внеску від учасника фонду, застрахованої особи або особи, яка відкрила на свою користь пенсійний депозитний рахунок, адміністратор пенсійного фонду, страхова організація або банк повинні з'ясувати причину такого ненадходження. Якщо ненадходження внесків виникло у зв'язку зі смертю учасника фонду, адміністратор письмово повідомляє державну нотаріальну контору за місцем проживання протягом десяти робочих днів після отримання інформації про смерть учасника фонду. Спадкоємець, який прийняв спадщину, зобов'язаний протягом двох місяців після закінчення строку для прийняття спадщини подати адміністратору заяву про оформлення права на спадщину. Успадковані спадкоємцем пенсійні кошти виплачуються як одноразова пенсійна виплата. [2, c. 207]

Держава гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових прав і законних інтересів учасників недержавного пенсійного забезпечення шляхом здійснення нагляду та контролю відповідними державними органами.

Державний нагляд та контроль у сфері недержавного пенсійного забезпечення - за діяльністю недержавних пенсійних фондів, страхових організацій та банківських установ здійснює Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України у межах повноважень і в порядку визначеному Законами України «Про недержавне пенсійне забезпечення» і «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Органи, які здійснюються державний нагляд та контроль зобов'язані:

- надавати один одному інформацію яка є необхідною для здійснення ними регулювання у сфері недержавного пенсійного забезпечення;

- оприлюднювати перелік юридичних осіб, які проводять діяльність у сфері цього виду пенсійного забезпечення;

- здійснювати інші дії з координації своє діяльності, в тому числі, спільні перевірки відповідних осіб, що надають послуги у сфері недержавного пенсійного страхування.

Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України застосовує засоби нагляду, інспектування та заходи впливу. [21, пункт 1-2]

Адміністратор пенсійного фонду несе відповідальність за своїми зобов'язаннями перед пенсійними фондами всім майном, що належить йому на праві власності. Особа, що здійснює управління активами пенсійних фондів, несе відповідальність перед пенсійним фондом за виконання своїх зобов'язань і збитки, завдані пенсійному фонду відшкодовуються за рахунок резервного фонду, а зберігач - внаслідок невиконання або неналежного виконання умов договору про обслуговування пенсійного фонду.

Держава не несе відповідальності за зобов'язання адміністратора, управляючого активами та зберігача пенсійного фонду.

Згідно доповіді про стан недержавного пенсійного забезпечення та функціонування недержавних пенсійних фондів визначено, що станом на 16.12.2003 року була зібрана інформація про діяльність 47 недержавних пенсійних фондів. З них 22 безпосередньо займаються недержавним пенсійним забезпеченням, не було встановлено місцезнаходження 12 фондів, 9 установ не здійснюють фінансово-господарської діяльності, 4 - здійснюють діяльність, не пов'язану з додатковим недержавним пенсійним забезпеченням. Загальний обсяг активів залучених до діючих недержавних пенсійних фондів складає близько 16 млн. грн.. Слід зазначити, що майже 90% активів акумульовані чотирма найбільшими пенсійними фондами:

1) ТОВ «Народний пенсійний фонд Україна», зареєстровано в 1995 році в м. Київ - 7,8 млн. грн.;

2) ТОВ НПФ «Укоопспілка», зареєстровано в 1996 році в м. Києві - 3,6 млн. грн.;

3) ТОВ НПФ «Кримспоживспілка», зареєстровано в 1997 році - в м. Сімферополь - 1,5 млн. грн.;

4) ТОВ Український НПФ «Добробут», зареєстровано в 1998 році в м. Києві - 1,2 млн. грн.

Загальна кількість громадян, що приймають участь в цьому виді страхування, - приблизно 31 тис. осіб, при цьому 72% загальної кількості учасників залучені до 4 фондів, 3 з яких відносяться до найбільших за обсягом пенсійних активів. В середньому на одного учасника пенсійного фонду припадає 1132 грн. активів пенсійного фонду. [18, пункт 1-2]

Щомісячний розмір пенсійних виплат учасникам пенсійних фондів коливається від 8 грн. до 750 грн., в середньому ця сума складає 40-50 грн. на місяць. Слід відзначити, що 7 з 22 організації, що проводять додаткове пенсійне забезпечення, ще не проводили пенсійних виплат своїм учасникам. Це обумовлено тим, що ними встановлений мінімальний термін початку виплат після першого внеску три роки. Розподіл коштів роботодавця між працівниками проводиться пропорційно їх заробітній платі з урахуванням коефіцієнтів, встановлених залежно від загального стажу роботи на підприємстві. Всі кошти, залучені на недержавне пенсійне забезпечення, розміщуються на банківських депозитах, при цьому розмір банківських відсоткових ставок коливається від 14% до 21%. Оскільки активи фондів не диверсифіковані, зменшення процентних ставок безпосередньо веде до зменшення прибутку фондів, що розподіляється між учасниками. Фонди щомісяця нараховують інвестиційний дохід на залишок коштів, що обліковуються як на особистих, так і на іменних пенсійних рахунках в однаковому розмірі. З отриманого інвестиційного прибутку фонди утримують від 15% до 20% як винагороду за свої послуги. [18, пункт 3]

Отже, на сьогоднішній день функціонує 22 недержавних пенсійних фондів, що забезпечують додатковим недержавним пенсійним забезпеченням приблизно 31 тис. осіб. Обсяг залучених активів дорівнює 16 млн. грн. Схема їх використання виглядає наступним чином: залучені кошти розміщуються на депозитних рахунках, а отримані відсотки розподіляються між учасниками недержавного пенсійного фонду пропорційно розміру їх внесків. Серед 22 діючих фондів можна відзначити 5 найбільших, діяльність яких охоплює 90% всього запровадженого додаткового пенсійного забезпечення.

Розділ 3. Покращення законодавчого забезпечення реформування системи пенсійного забезпечення в Україні

пенсійний страхування законодавчий забезпечення

Правове регулювання у сфері загальнообов'язкового державного пенсійного страхування можна визначити як форму регулювання суспільних відносин у цій сфері, за допомогою якої поведінка учасників цих відносин проводиться у відповідність до вимог, що містяться у нормах права.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що передбачає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним пенсійним страхування за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ та організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Саме ця норма Конституції є правовою основою системи загальнообов'язкового державного соціального страхування, частиною якого є пенсійне страхування.

Базовим законом у сфері загальнообов'язкового державного пенсійного страхування є Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Цим законом врегульовано загальні принципи побудови системи соціального страхування. Основним законом, що регулює питання загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, є Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року, в якому уперше комплексно врегульовано всі питання, пов'язані з функціонуванням системи пенсійного страхування, - від визначення суб'єктів цієї системи, їхніх прав та обов'язків до порядку сплати страхових внесків, здійснення пенсійних виплат, механізму управління цією системою. Донедавна всі ці питання регулювалися різними законодавчими актами, які належали до різних галузей права. Наприклад, умови та розміри пенсій визначалися Законом «Про пенсійне забезпечення», питання обов'язкових платежів до Пенсійного фонду - Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», механізм управління пенсійною системою взагалі не було врегульовано на законодавчому рівні. Важливим у цьому законі є те, що вперше визначено поняття пенсійного законодавства та предмет його правового регулювання згідно зі статтею 4 цього закону законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення», законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода яких на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів і нормативно-правових актів, ухвалених відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні. [7, c. 58-59]

Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються:

- види пенсійного забезпечення;

- умови участі в пенсійній системі чи її рівнях;

- пенсійний вік для чоловіків і жінок, з досягненням якого особа має право на пенсійні виплати;

- джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення;

- умови, норми та порядок пенсійного забезпечення;

- організація та порядок управління в системі пенсійного забезпечення.

Отже, в інших законодавчих актах не можуть міститися норми, які регулюють ці питання. З урахуванням цього мають бути внесені зміни майже до 40 законів України для увідповіднення їх до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Так, сьогодні питання пенсійного забезпечення регулюється більш ніж двадцятьма законами України, які встановлюють спеціальні умови пенсійного забезпечення окремих категорій осіб. Це Закони України «Про державну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про Національний банк України», «Про статус народного депутата України» і інших. Водночас. Крім Конституції та законів України, правове регулювання у сфері пенсійного забезпечення здійснюється на підставі інших актів законодавства: актів Президента України, Кабінету Міністрів України, а також відомчих нормативно-правових актів органів виконавчої влади.

Стаття 5 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначає коло питань, які регулюються виключно цим законом, а саме:

- принципи та структура системи пенсійного страхування;

- коло осіб, які підлягають пенсійному страхуванню;

- платники страхових внесків, їхні права та обов'язки;

- види пенсійних виплат;

- мінімальний розмір пенсії за віком. [7, c.61]

В умовах постійного зростання кількості суспільних відносин, які підлягають правовому регулюванню, всі питання, пов'язані із загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, неможливо врегулювати одним або кільком спеціалізованими законодавчими актами. Відповідно виникає потреба у застосуванні правових норм інших галузей права, а зокрема окремі питання, які виникають у сфері пенсійного страхування, регулюються цивільним, кримінальним, адміністративним законодавством, законодавством у сфері праці, підприємництва. Так, статтею 212 Кримінального кодексу України встановлено відповідальність за ухилення від сплати страхових внесків; Кодекс України про адміністративні правопорушення визначає загальні принципи притягнення до адміністративної відповідальності осіб, які вчинили правопорушення, зазначені у статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

За загальним правилом норми національного законодавства застосовують у частині, що не суперечить міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Не є винятком і законодавство у сфері загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Усього на цей час діє 12 міжнародних договорів, укладених між Україною та іншими державами щодо пенсійного забезпечення. Цими договорами передбачено спеціальні умови пенсійного забезпечення громадян держав, які підписали відповідні договори, відмінні від загальних правил, встановлених національним законодавством. [7, c. 62-63]

З прийняттям Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» 9 липня 2003 року і набранням чинності його з 1 січня 2004 року, було створено законодавчу базу для розвитку системи добровільного пенсійного забезпечення, яка надає можливість громадянам робити додаткові добровільні накопичення на старість. Цей Закон установлює:

1) поняття системи недержавного пенсійного забезпечення;

2) коло осіб та умови їх участі в системі недержавного пенсійного забезпечення;

3) види недержавних пенсійних фондів, порядок їх утворення та функціонування;

4) порядок використання, захист та інвестування пенсійних активів;

5) види пенсій та порядок їх виплати;

6) успадкування пенсійних активів;

7) звітність у системі недержавного пенсійного забезпечення;

8) відповідальність юридичних осіб, які надають послуги у сфері недержавного пенсійного страхування;

9) державний нагляд за юридичними особами, які надають послуги у сфері недержавного пенсійного забезпечення.

На сьогоднішній день це є єдиний законодавчий акт, спрямований на впорядкування діяльності з цього виду страхування громадян. Однак слід зазначити, що сьогодні вже існують організації, які зареєстровані як недержавні пенсійні фонди та займаються залученням коштів від підприємств та громадян для управління цими коштами з подальшим накопиченням та виплатою громадянам так званої додаткової пенсії. Департаментом нагляду за недержавними пенсійними фондами був складений список таких організацій та розроблений план проведення перевірок діяльності зазначених організацій. Перевірки проводяться працівниками департаменту та працівниками Комісії, які знаходяться в регіонах. Також з метою оптимізації роботи працівників в регіонах Управління виїзного нагляду були розроблені методичні рекомендації по проведенню перевірок недержавних пенсійних фондів, що провадять свою діяльність до набрання чинності Законом України «Про недержавне пенсійне забезпечення».

Згідно з цим законом підприємства, установи та організації, які займають недержавним пенсійним забезпеченням або в назвах яких використовуються слова «недержавний пенсійний фонд» чи «пенсійний фонд», можуть здійснити реорганізацію в пенсійні фонди, створені відповідно до вимог цього Закону, у строки та в порядку, встановлені Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України, з урахуванням певних особливостей або ліквідуватися. [19, c.6]

Особи, що були зареєстровані і провадили діяльність з недержавного пенсійного забезпечення на день набрання чинності Законом у разі використання пенсійних планів або пенсійних схем, що базується на внесках роботодавців за рахунок прибутку, мають право продовжувати роботу, пов'язану із здійсненням такого пенсійного забезпечення для існуючих на дату набрання чинності цим Законом учасників пенсійних фондів, за умови подання до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України детальної інформації щодо методології розрахунків пенсійних виплат.

Правове регулювання соціального захисту народних депутатів, в тому числі особливостей їх пенсійного забезпечення, здійснюється відповідно до спеціального Закону України «Про статус народного депутата України» від 17 листопада 1992 року. Згідно зі статті 1 цього Закону народний депутат України є обраний відповідно до Закону України «Про вибори народних депутатів України» представник Українського народу у Верховній Раді України і уповноважений ним протягом строку депутатських повноважень здійснювати повноваження, передбачені Конституцією України та законами України. [2, c. 211]

Відповідно до частини 12 статті 20 зазначеного Закону при досягненні встановленого законом пенсійного віку за наявності трудового стажу для чоловіків - не менше 25 років, для жінок - не менше 20 років, а також у разі визнання інвалідом І або ІІ групи народному депутата призначається пенсія в розмірі 80% місячної заробітної плати нині працюючого народного депутата з урахуванням всіх доплат та надбавок до посадового окладу. Пенсія народному депутату виплачується в повному розмірі незалежно від його заробітку (прибутку), одержуваного після виходу на пенсію. У разі виходу на пенсію народному депутату виплачується грошова допомога в розмірі дванадцяти місячних посадових окладів працюючого народного депутата за рахунок бюджетних призначень. У разі зміни розміру заробітної плати працюючим народним депутатам України відповідно здійснюється перерахунок раніше призначених пенсій.

Відповідно до Указу Президента України «Про ранги державного службовця народних депутатів України» на період до законодавчого врегулювання питання щодо присвоєння рангів державного службовця народним депутатам України, яких було звільнено від виконання службових або виробничих обов'язків на весь період повноважень у Верховній Раді України, встановлено, що в разі припинення їх повноважень і переходу їх на державну службу або виходу не пенсію за віком у порядку визначеному Законом України «Про державну службу». [2, c.214]

Питання щодо призначення пенсій, посади, обов'язків державних службовців регулюються Законом України «Про державну службу» від 16.12.1993 року. Додержавних службовців згідно із цим Законом віднесені особи, які обіймають посади в державних органах та їх апараті, здійснюють професійну діяльність щодо практичного виконання завдань і функцій держави, мають відповідні службові повноваження та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Відповідно до Закону на одержання пенсії державних службовців мають право особи, які досягли встановленого законодавством пенсійного віку, за наявності загального трудового стажу для чоловіків - не менше 25 років, для жінок - не менше 20 років, у тому числі стажу державної служби - не менше десяти років, та які на час досягнення пенсійного віку працювали на посадах державних службовців, а також, особи, які мають не менше 20 років стажу роботи на посадах ,віднесених до категорій посад державних службовців - незалежно від місця роботи на час досягнення пенсійного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 80% від сум їх заробітної плати, на які нараховуються збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, без обмеження граничного розміру пенсії, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державним службовцями, - у розмірі 80% заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі. [2, c. 220]

Для окремих категорій державних службовців законодавством передбачені щомісячні надбавки за вислугу років. Зокрема постановою Кабінет Міністрів України від 20 грудня 1993 року №1049 затверджене положення про порядок і умови виплати щомісячної надбавки за вислугу років працівникам органів виконавчої влади.

Комплекс заходів по соціальному забезпеченню постійно здійснює майже 140 тис. працівників органів соціального захисту населення та Пенсійного фонду. В Україні функціонує 756 районних та міських управлінь соціального захисту населення та 733 регіональних підрозділів Пенсійного фонду. Пенсійне забезпечення в Україні регулюється Конституцією України, які передбачають види, порядок та розміри пенсійного забезпечення як загального кола осіб, так і особливості пенсійного забезпечення окремих категорій громадян. Наразі їх нараховується більше двадцяти. Окремі норми Конституції України прямо чи посередньо встановлюють право всіх громадян на пенсійне забезпечення. Стаття 92 Конституції України голосить, що виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення. Відповідно до статей 21 і 22 право на пенсійне забезпечення, як і всі інші конституційні права, є невід'ємним та непорушним, воно не може бути скасованим, а також не може бути звужено його зміст та обсяг при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів.

Крім Конституції України, законодавчу базу пенсійного забезпечення складають такі законодавчі акти:

1. Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року (із змінами). Цей закон є основоположним актом у сфері пенсійного забезпечення, що гарантує усім непрацездатним громадянам України, іноземним громадянам та особам без громадянства, які на законних підставах мешкають в Україні, право на матеріальне забезпечення за рахунок коштів Пенсійного фонду, Державного та місцевих бюджетів шляхом надання трудових і соціальних пенсій. Цей Закон наразі є чинним у частині, що не врегульована Законом «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року та не суперечить йому [2, c.29]

Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 19 грудня 1991 року (із змінами) визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення. Законом передбачені компенсації та пільги для всіх громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до встановлених категорій. Серед встановлених пільг значне місце займають пільги у сфері соціального забезпечення, в тому числі пенсійного забезпечення.

Закон України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» від 9 квітня 1992 року (із змінами) визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України і військовослужбовців Збройних Сил України, прикордонних військ України, Служби безпеки України, Управління державної охорони України, інших, утворених відповідно до законів України, військових формувань, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, осіб начальницького складу податкової міліції, осіб начальницького і рядового складу кримінально-виконавчої системи України та членів їх сімей, а також громадян інших держав з числа військовослужбовців збройних сил і інших військових формувань, утворених відповідно до чинного законодавства цих держав, та членів їхніх сімей, які постійно проживають в Україні, і відповідно до міжнародних договорів, укладених Україною з іншими країнами про пенсійне забезпечення таких громадян, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, передбачено їх пенсійне забезпечення згідно із законодавством держави, на території якої вони проживають. [2, c.30]

Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення» від 9 липня 2003 року визначає правові, економічні та організаційні засади недержавного пенсійного забезпечення в Україні та регулює правовідносини, пов'язані з цим видом діяльності.

Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9липня 2003 року (із змінами) визначає принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, передбаченим цим Законом.

Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них. Закон спрямований на соціальний захист ветеранів війни і передбачає пільги в їх пенсійному забезпеченні.

Закон України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» визначає основні засади державної політики щодо ветеранів праці, інших громадян похилого віку і спрямований на формування у суспільстві гуманного, шанобливого ставлення до них і забезпечення їх активного довголіття. Закон гарантує ветеранам праці та громадянам похилого віку належний рівень життя, задоволення різноманітних життєвих потреб, подання різних видів допомоги, в тому числі пільг при наданні пенсійного забезпечення. [2, c.31]

Закон України «Про пенсії за особливі заслуги перед Україною» від 1 червня 2000 року визначає основні засади державної політики щодо громадян, які мають значні заслуги у сфері державної, громадської або господарської діяльності, досягнення в галузі науки, культури, освіти, охорони здоров'я, фізичної культури і спорту. Закон передбачає встановлення таким особам пенсій за особливі заслуги перед Україною, а в разі смерті цих осіб - членом їх сімей.

Закон України «Про державну службу» регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадян України права на державну службу. Він визначає загальні засади діяльності, статус, а також соціальний захист, в тому числі особливості пенсійного страхування державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті.

Згідно Законів України «Про прокуратуру», «Про статус суддів» і «Про судову експертизу» визначено повноваження прокурорів і суддів, організацію, засади та порядок діяльності їх органів, дотримання Конституції і законів України, заходи правового і соціального захисту працівників прокуратури і їх пенсійне забезпечення, охорони прав і свобод громадян, правові, організаційні і фінансові основи судово-експертної діяльності з метою забезпечення правосуддя України незалежною, кваліфікованою і об'єктивною експертизою, орієнтованою на максимальне використання досягнень науки і техніки. [2, c.32]

Закон України «Про зайнятість населення» визначає правові, економічні та організаційні основи зайнятості населення України і його захисту від безробіття, а також соціальні гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю. Передбачає особливі гарантії працівникам, які втратили роботу у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, зокрема право на достроковий вихід на пенсію за півтора року до встановленого законодавством строку осіб передпенсійного віку, які мають встановлений законодавством про пенсійне забезпечення необхідний загальний трудовий стаж (у т ому числі на пільгових умовах), а Закон України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» визначає порядок справляння та використання цього збору.

Митний кодекс України набрав чинності з 1 січня 2004 року, крім частини тринадцятої статті 71, яка набрала чинності з 1 січня 2005 року, визначає засади організації та здійснення митної справи в Україні, регулює економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України. Кодекс спрямований на забезпечення захисту економічних інтересів України, створення сприятливих умов для розвитку її економіки, захисту прав та інтересів суб'єктів підприємницької діяльності та громадян, а також забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи. Цим Кодексом також передбачений соціальний захист, в тому числі особливості пенсійного забезпечення працівників митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій.

Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 7 червня 2001 року (із змінами) регулює правові засади та порядок організації діяльності дипломатичної служби України як складової частини державної служби, а також особливості правового статусу державних службовців, які перебувають на дипломатичній службі, їх матеріального та соціального, в тому числі і пенсійного забезпечення. [2, c.35]

Закон України «Про дипломатичну службу» від 20 вересня 2001 року визначає правові засади та порядок організації діяльності дипломатичної служби України як складової частини державної служби, а також особливості правового статусу державних службовців, які перебувають на дипломатичній службі, їх матеріального та соціального, в тому числі і пенсійного забезпечення.

Відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам» від 18 травня 2004 року визначено правові засади надання державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам, а також надання державної соціальної допомоги на догляд різним категоріям пенсіонерів. А відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» установлюється правовий статус дітей війни і визначає основи їх соціального захисту та гарантує їх соціальну захищеність шляхом надання пільг (державної соціальної підтримки) в тому числі й у сфері пенсійного забезпечення.

Отже, процес реформування пенсійного забезпечення в Україні вже розпочато - прийнято низку законів, спрямованих на підвищення ефективності пенсійного страхування, проведено реорганізацію органів, що його здійснюють. Важливого значення в процесі реформування пенсійної системи, а отже, соціального забезпечення в цілому, набуло прийняття 9 липня 2003 року Верховною Радою України законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення» і «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та інших законів, спрямованих на вдосконалення існуючої солідарної пенсійної системи.

Висновки

Згідно статті 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхування за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створення мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Основу пенсійної системи в Україні складає система державного пенсійного забезпечення, яка охоплює всіх непрацездатних осіб похилого віку, інвалідів, осіб, які втратили годувальника, виплати, яким провадяться у формі пенсій, надбавок та підвищені до пенсії, компенсаційних виплат, додаткових пенсій відповідно до законів України «Про пенсійне забезпечення», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та «Про недержавне пенсійне забезпечення». Враховуючи те, що система пенсійного страхування є складовою загальної фінансової системи країни, вона функціонує на основі єдиних макроекономічних показників розвитку України, зокрема таких як демографічна ситуація. Стан використання трудового потенціалу, досягнутий рівень розвитку економіки і соціальної сфери та інших чинників, а також очікуваних тенденцій зміни цих чинників у перспективі.

Реформування системи пенсійного забезпечення в Україні було зумовлене низкою проблем макроекономічних і демографічних. Одна з них полягала у тому, що значно зростала кількість пенсіонерів, а інша в низькій зайнятості населення та поширення практики надання пільг із сплати пенсійних внесків, що суттєво послаблювало фінансову базу пенсійної системи. З урахуванням усіх цих чинників в Україні було проведено реформу у трьох напрямах: реформування солідарної системи, створення обов'язкової накопичувальної системи і розвиток добровільної накопичувальної системи.

Законами України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та «Про недержавне пенсійне забезпечення», якими детально регламентуються правові засади функціонування реформованої системи пенсійного страхування і які набули чинності з 1 січня 2004 року двох рівнів нової пенсійної системи: реформованого солідарного рівня та добровільного недержавного пенсійного забезпечення. З набуття чинності цими законами процес пенсійної реформи в Україні вступив у фазу активних практичних дій.

Проведена в Україні пенсійна реформа одночасно із встановленням нових умов пенсійного страхування громадян передбачила і перерахування пенсій нинішнім пенсіонерам, скасування максимального обмеження розміру пенсій і відновлення їх диференціації. Це забезпечило підвищення розмірів пенсій з першого дня запровадження нового закону.

З 1 січня 2004 року за даними про стаж і заробітну плату, наявними в пенсійних справах, було перераховано призначені раніше пенсії, що дало можливість не вимагати від пенсіонерів надання додаткових документів. Крім того, пенсіонерам було надано право протягом 2004 року надавати до органів Пенсійного фонду додаткові документи про заробітну плату і стаж, набутий до 1 січня 2004 року. Нові розміри пенсій у цьому разі будуть виплачені за період з 1 січня 2004 року, незалежно від дати подання документів. Загалом за перерахунками відповідно до закону пенсії підвищено майже 3,3 мільйонам осіб.

Одночасно з набуттям чинності Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» були ухвалені відповідні рішення уряду, спрямовані на підвищення рівня пенсійного забезпечення пенсіонерів, пенсія яких за новим пенсійним законодавством не збільшилась. Так, цим пенсіонерам з 1 січня 2004 року було підвищено пенсії на 12% відповідно постанови КМУ «Про додаткові заходи щодо поліпшення пенсійного забезпечення громадян».

Таким чином, уперше за роки незалежності України забезпечено виконання норм Конституції України.

Починаючи з 2005 року згідно зазначеного закону проводитиметься щорічне підвищення пенсій не менше ніж на 20 відсотків зростання реальної середньої заробітної плати в Україні порівняно з попереднім роком та їх індексація. Крім того, законом передбачено запровадження з часом другого накопичувального рівня реформованої пенсійної системи.

Багаторівнева пенсійна система - це шлях до поступового збільшення співвідношення між середнім розміром пенсії і заробітної плати. Вона покликана усунути чинники соціальної несправедливості та перерозподілу коштів Пенсійного фонду на користь пільгових категорій. Крім того, з часом пенсійна система стане потужним джерелом довготривалих інвестицій в економіку країни. Це, своєю чергою сприятиме збільшенню зайнятості, зростанню доходів громадян і зміцненню фінансової бази пенсійної системи.

Література

1. Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р. №1058-IV.

2. М.Д.Бойко «Право пенсійного забезпечення в Україні» Навчальний посібник. - Вид. 2-ге, випр. і доп. - Київ: Атіка, 2006. - 356 с.

3. Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення» від 9 липня 2003 р. №1057-IV.

4. Конституція України. Закон України «Про внесення змін до Конституції України»: Текст відповідає офіц. - Київ: Школа, 2005 - 48 с.

5. Положення про Пенсійний фонд України, затверджене Указом Президента України від 1 березня 2001 р. №121 (із змінами).

6. Зайчук Б.О., Микитенко В.С., Семендяєва В.І. Система пенсійного забезпечення сьогодні і завтра: Коментар застосування Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». - Київ: «Формат» ВПД, 2004 р. - 336 с.

7. Зайчук Б.О., Зарудний О.Б., Березіна С.Б., Александров В.Т., Недбаєва С.М. Загальнообов'язкове державне пенсійне страхування: Навчальний курс. - Київ: НВП «АВТ», 2004 р. - 256 с. (Інтегрований навчально-атестаційний комплекс).

8. Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 р. №1788-ХІІ, затверджено Постановою ВРУ від 6 грудня 1991р. №1931-ХІІ.

9. Положення про медико-соціальні експертні комісії, затверджене постановою КМУ від 22 лютого 1992 р. №83.

10. Інструкція «Про встановлення груп інвалідності» затверджену Міністерством охорони здоров'я України та з узгодження Федерації профспілок України від 28 грудня 1991 р.

11. Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 р. (із змінами).

12. Закон України «Про пенсії за особливі заслуги перед Україною» від 01 червня 2000 р. (із змінами).

13. Указ Президента «Про заходи щодо впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування» від 4 травня 1998 року № 401.

14. Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного забезпечення, затверджене Х постановою КМУ від 4 липня 1998 р. № 794.

15. Постанова КМУ «Про додаткові заходи щодо підвищення рівня пенсійного забезпечення» від 24 липня 2004 р. № 943.

16. Постанова КМУ «Про затвердження списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пенсію за віком на пільгових умовах» від 11 березня 1994 р. № 162.

17. Розпорядження про стан недержавного пенсійного забезпечення перед набранням чинності Законом України «Про недержавне пенсійне забезпечення» від 25 грудня 2003 р. №182, затвердження Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України.

18. «Все про бухгалтерський облік» всеукраїнська професійна бухгалтерська газета від 19 вересня 2006 р. №89(1243) - спеціальний випуск.

19. Закон України «Про статус народного депутата України».

20. Закон України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р. №3723-ХІІ.

21. Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 7 червня 2001 р.

22. Закон України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали в результаті Чорнобильської катастрофи» від 19 грудня 1991 р. №2001-ХІІ.

23. Закон України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців і осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» від 9 квітня 1992 р. (із змінами та доповненням) №29.

24. Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 р. №45 (із змінами).

25. Закон України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» від 16 грудня 1993 р. №4 (із змінами).

26. Закон України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991р., №53 (із змінами).

27. Закон України «Про статус суддів» від 15 грудня 1993 р. №8 №2862-ХІІ.

28. Закон України «Про судову експертизу» від 25 лютого 1994 р. №28.

29. Закон України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26 червня 1997 р. (із змінами).

30. Митний кодекс України від 11.07.2002 р.

31. Цивільний кодекс України від 16.01.2003р. (введений в дію 01.01.2004р.).

32. Закон України «Про страхування».

33. Закон України «Про державну соціальну допомогу особа, які не мають права на пенсію та інвалідам» від 18 травня 2005 року (із змінами).

34. Закон України «Про дипломатичну службу» від 20 вересня 2001 р. (із змінами).