Система пенсійного страхування в Україні

Отже, страхові внески до солідарної системи згідно з пунктом 1 статті 19 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нараховуються:

1) Для роботодавців - у розмірі 32 відсотки суми фактичних витрат на оплату праці.

2) Для підприємств, установ, організацій, які використовують працю найманих працівників з числа осіб льотних екіпажів повітряних суден цивільної авіації, борт-інженерів і борт операторів - 42 відсотки суми фактичних витрат на оплату праці.

3) Для вищезазначених платників - також 100 відсотків фактичних витрат на виплату і доставку пенсій.

4) Для цих же платників - фактичні витрати на виплату і доставку пенсій працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливим і особливо важкими умовами праці за списком №1 [1, c.76-91]

Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (стаття 1) визначено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, які отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.

В цій системі призначаються та виплачуються такі види пенсій:

- пенсії за віком;

- пенсії по інвалідності;

- у разі втрати годувальника.

Умовами призначення пенсії за віком у солідарній системі пенсійного страхування є: досягнення пенсійного віку особою, яка звертається за пенсією, та наявність у цієї особи відповідного страхового стажу.

Право на призначення цього виду пенсії мають чоловіки, які досягли пенсійного віку - 60 років, а жінки - 55 років. Поряд з цим передбачено право більш пізнього виходу на пенсію та відмови від отримання пенсії під час роботи (за умови сплати внесків до Пенсійного фонду). Завдяки цьому призначена після звільнення з роботи пенсія підвищується на певний відсоток за шкалою залежно від кількості років відкладеного виходу на пенсію.

Стаття 26 цього закону вимагає, щоб особа, яка звертається за призначенням пенсії за віком, мала не менше ніж п'ять років страхового стажу, а також визначено статті 28, зокрема на її призначення особа має право за умови наявності страхового стажу: у чоловіків - 25 років, а у жінок - 20 років. У цьому разі мінімальна пенсія встановлюється на рівні 20% середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України, за попередній рік, яка визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики. Якщо особа має менший страховий стаж, мінімальну пенсію встановлюватимуть пропорційно до наявного страхового стажу.

Статтю 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено два варіанти обчислення розміру пенсії за віком, з яких особа може обирати найбільш вигідний для себе варіант. За першим варіантом розмір пенсії обчислюють за новою формулою:

П = Зп * Кс, де

Зп - осучаснений заробіток (дохід), тобто скорегована заробітна плата;

Кс - коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи.

Другий варіант передбачає обчислення пенсії за двоскладовою формулою У цьому разі пенсія складається із двох частин: частина пенсії, яка припадає на період стажу до набуття чинності Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та частина пенсії, яка припадає на період страхового стажу після набуття чинності зазначеного закону. Частина пенсії, обчислена за період страхового стажу до 1 січня 2004 року, буде проіндексована відповідно до визначеного порядку індексації розмірів пенсій та етапів такої індексації за період до моменту фактичного виходу на пенсію та підсумована з другою частиною пенсії, обчисленою за період страхового стажу після 1 січня 2004 року. Обидві частини пенсії за віком виплачуватимуться застрахованій особі однією сумою. [1, c.166-167]

Пенсії по інвалідності призначаються на тих самих умовах, що й пенсія за віком, тобто пенсія призначається на період встановлення інвалідності, а особам, які досягли пенсійного віку (встановленого згідно із законом) - довічно. Головною умовою для призначення пенсії по інвалідності є наявність певного страхового стажу на час настання інвалідності. У той же час на цей вид пенсії не можуть розраховувати особи, які не мають відповідного страхового стажу, до початку його зарахування.

Згідно із статтею 33 зазначеного закону пенсія по інвалідності призначається у відсотках до пенсії за віком залежно від групи інвалідності:

І група - 100% пенсії за віком;

ІІ група - 90% пенсії за віком;

ІІІ група - 50% пенсії за віком.

При цьому до страхового стажу для призначення пенсії за віком інвалідам враховується період з дня встановлення особі інвалідності до досягнення нею пенсійного віку. Отже, зазначений період підсумовують зі страховим стажем інваліда та визначають пенсію за віком. Потім визначають пенсію по інвалідності.

Відповідно до статті 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у разі зміни групи інвалідності пенсія у новому розмірі виплачується з дня зміни групи інвалідності. У разі визнання особи здоровою або визнання інвалідом нижчої групи пенсія виплачується до кінця місяця, по який, відповідно, встановлено інвалідність або в якому змінено групу інвалідності [1, c.170].

Пенсія у зв'язку із втратою годувальника призначається на таких умовах:

1) Якщо непрацездатні члени сім'ї померлого годувальника перебували на повному його утримані або одержували від нього допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів існування. При цьому дітям пенсія у зв'язку із утратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утримані годувальника.

2) Померлий годувальник на момент смерті мав страховий стаж визначеної тривалості. Крім цього у статті 36 цього закону вміщено перелік осіб, які належать до непрацездатних членів сім'ї померлого, та умов, за яких особу вважають такою, що перебувала на утриманні.

Щодо останньої умови, то цей вид пенсії призначають за наявності у годувальника на дату смерті страхового стажу, який був би необхідний для призначення пенсії по інвалідності.

Пенсія у зв'язку із втратою годувальника призначається одна на всіх членів сім'ї, які мають на неї право, і розподіляється між непрацездатними членами сім'ї рівними частинами. Розмір цього виду пенсії визначається в такому порядку:

1) Якщо в сім'ї один член непрацездатний, то пенсія призначається у розмірі 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника.

2) Якщо в сім'ї два і більше членів непрацездатних, - 100 відсотків пенсії за віком померлого.

3) Дітям-сиротам пенсія призначається, виходячи з розміру пенсії за віком кожного з батьків.

Цей вид пенсії обчислюється у відсотках до розміру пенсії за віком годувальник [1, стаття 37]. Для обчислення пенсії цього виду до страхового стажу враховується період від дня його смерті до дня, коли годувальник досягнув би пенсійного віку. Пенсія у зв'язку із втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім'ї померлого годувальника вважається непрацездатним, а члени сім'ї, які досягли пенсійного віку - довічно.

Статтею 43 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що всім тим особам, кому до 1 січня 2004 року було призначено пенсію за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника та за вислугу років, за документами, наявними у пенсійних справах, здійснюється перерахунок пенсії за новими правилами. При цьому під час перерахунку раніше призначених пенсій враховується заробітна плата, з якої раніше було обчислено пенсію, або, за вибором пенсіонера, заробітна плата за період, тобто за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд до 1 липня 2000 року незалежно від перерв, і за весь період страхового стажу, починаючи з 1 липня 2000 року.

Зазначеним законом, а зокрема пункту 4 Прикінцевих положень також визначено таке: якщо внаслідок перерахунку розмір пенсії виявився меншим, пенсія виплачується у старому розмірі.

Пенсіонерам також надано право протягом усього 2004 року надавати до органів Пенсійного фонду додаткові документи про стаж і заробіток, набутий до 1 січня 2004 року, для можливого збільшення розміру пенсій. Пенсія, перерахована на підставі додаткового поданих документів, виплачуватиметься з 1 січня 2004 року. Кожний наступний перерахунок пенсії не раніш як через два роки після проведення попереднього перерахунку з урахуванням стажу, набутого після призначення пенсії [1, стаття 42]. Цією ж статтею передбачено, що відповідно до зазначеного закону пенсії підлягають індексації відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення та щорічну підвищуватимуться, починаючи з 2005 року, не менше ніж на 20% зростання реальної середньої заробітної плати в Україні порівняно з попереднім роком.

Відповідно до Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» визначено, що даний вид страхування здійснюється:

- пенсійними фондами;

- страховими організаціями;

- банківськими установами.

Недержавне пенсійне забезпечення здійснюється пенсійними фондами шляхом укладення пенсійних контрактів між адміністраторами пенсійних фондів та вкладниками таких фондів. Страховими організаціями шляхом укладення договорів страхування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті учасника фонду відповідно до Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» та законодавства про страхування, а банківськими установами відповідно до законодавства про банківську діяльність шляхом укладення договорів про відкриття пенсійних депозитних рахунків для накопичення пенсійних заощаджень у межах суми, визначеної для відшкодування вкладів Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, що встановлюється згідно із законом.

Реалізація права на відповідний вид пенсійного забезпечення проходить такі стадії:

- звернення за призначенням пенсії;

- призначення пенсії;

- виплата пенсії.

Під зверненням за пенсією розуміється вираження громадянином, яки набув суб'єктивного права на конкретний вид пенсійного забезпечення відповідному органові, що здійснює таке забезпечення, свого наміру отримувати встановлену законом пенсію. Звернення за призначенням пенсії може здійснюватися будь-коли після виникнення суб'єктивного права на конкретний вид пенсійного забезпечення. При цьому трудові пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того припинено роботу до часу звернення за пенсією чи вона триває. Пенсії за вислугу років призначаються після залишення роботи, яка дає право на такий вид пенсії. У разі зарахування після призначення пенсії за вислугу років на роботу, яка дає право на цей вид пенсії, виплата пенсій припиняється і поновлюється після звільнення з роботи.

Соціальні пенсії призначаються непрацюючим громадянам (крім інвалідів з дитинства) при відсутності права на трудову пенсію. У разі працевлаштування після призначення соціальної пенсії виплата пенсії припиняється і поновлюється після звільнення з роботи.

За рішенням органу, що призначає пенсію, звернення за призначенням пенсії за віком може здійснюватись і до настання пенсійного віку, однак не раніше ніж за місяць до виникнення права на цю пенсію.

Звернення за пенсією полягає в подачі відповідної письмової заяви, де зазначається прізвище, ім'я, по батькові заявника, його фактичне місце проживання та вид пенсії, яку він просить призначити. Відповідно до статті 80 Закону України «Про пенсійне забезпечення» заява про призначення пенсії працюючим подається за місцем роботи, а не працюючим - до органів Пенсійного фонду України за місцем проживання заявника.

Заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії та про поновлення виплати раніше призначеної пенсії подається до органу, що призначає пенсію, заявником за місцем їх проживання, а при необхідності - його законним представником за місцем проживання.

Пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсії призначаються з більш раннього строку:

а) пенсія за віком та по інвалідності призначаються з дня досягнення пенсійного віку або відповідно встановлення інвалідності органами медико-соціальної експертизи, якщо звернення за пенсією надійшло не пізніше 3 місяців з дня досягнення пенсійного віку або встановлення інвалідності;

б) пенсії у разі втрати годувальника призначаються з дня виникнення права на пенсію, але не більш як за 12 місяців перед зверненням за пенсією.

Перерахунок призначеної пенсії провадиться з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15-го числа включно, із першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15-го числа; а також при настанні обставин, які тягнуть за собою зменшення пенсії, з першого числа місяця, в якому наступили ці обставини, якщо вони мали місце до 15-го числа включно, із першого числа наступного місяця, якщо вони мали місце після 15-го числа.

Пенсії виплачуються без урахування одержуваного заробітку за місцем фактичного проживання пенсіонера незалежно від прописки. Виплата пенсій за поточний місяць проводиться загальною сумою у встановлені строки, але не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія. [8, стаття 83, 84, 85]

Отже, в сучасних в умовах пенсію можна розглядати, як грошову винагороду чи виплату в розрахунку на місяць, яка призначається відповідно до встановлених державою правил громадянам, що досягли встановленого законом пенсійного віку, чи які набули спеціального стажу встановленої тривалості, або яким встановлена інвалідність чи які втратили годувальника, чи за інших обставин, передбачених законами України «Про пенсійне забезпечення», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і «Про недержавне пенсійне забезпечення», за рахунок коштів Пенсійного фонду, Накопичувального пенсійного фонду, Фонду соціального страхування від нещасних випадків, недержавних пенсійних фондів, а також коштів, асигнованих на ці цілі державою з Державного бюджету.

Розділ 2. Формування системи пенсійного страхування в Україні

2.1 Етапи реформування пенсійної системи в Україні

Упродовж вісімдесяти років уряду СРСР вдавалось забезпечувати виплату відносно пристойної пенсії, тому що:

1) економічна система не перебувала в стані кризи;

2) демографічна ситуація була сприятливою;

3) існувала загальна трудова повинність для працездатного населення;

4) масштаби неформальної зайнятості були незначними і практично не існувало проблеми ухилення від сплати податків.

Після розпаду Радянського Союзу та переходу до ринкових відносин в економіці пенсійна система в Україні перестала бути ефективною і потребувала термінового реформування. Але відсутність під час розробки національного пенсійного законодавства незалежних економічних обґрунтувань і актуарних розрахунків, ігнорування демографічних тенденцій та розширення пільгових пенсій спричинило фінансову неспроможність пенсійної системи України. Для компенсації дефіциту коштів у Пенсійному фонді України Верховна Рада України спочатку запровадила надвисокий тариф страхового збору з підприємств - 55,88% фонду оплати праці, який протримався лише протягом першого кварталу 1992 року. Подібні необґрунтовані і шкідливі заходи у податковій системі стали одним з головних чинників тонізації економіки України. З квітня 1992 року парламент був змушений зменшити цей непосильний соціальний податок до 32%, оскільки це також негативно впливало на конкурентоспроможність українських товарів. [2, c.60]

Реформування системи пенсійного забезпечення в Україні зумовлене низкою макроекономічних і демографічних проблем. Одна з них - зростання кількості пенсіонерів, яких на 1 вересня 2004 року в Україні налічувалось 13,8 мільйонів осіб.

Станом на 1 вересня 2004 року співвідношення чисельності пенсіонерів і зайнятого населення становить 1:1,2, а з урахуванням прихованого безробіття це співвідношення реально наближається до 1:1.

За прогнозними розрахунками в найближчі кілька років чисельність пенсіонерів буде стабільною і навіть трохи зменшиться, оскільки пенсійного віку в цей період досягне покоління, яке народилося у воєнні та перші післявоєнні роки, коли рівень народжуваності був досить низький.

Радою з вивчення продуктивних сил України Національної Академії Наук України розроблено комплексний прогноз демографічного розвитку України з урахування даних Всесвітнього перепису населення та параметрів прогнозу демографічного розвитку України до 2026 року, поданого у Посланні Президента України до Верховної Ради України 2003 року «Про внутрішнє і зовнішнє середовище України у 2002 році», та прогнозу демографічного розвитку України до 2050 року, здійсненого фахівцями Організації Об'єднаних Націй. За цим прогнозом очікується зростання чисельності населення пенсійного віку на фоні скорочення загальної чисельності мешканців країни та чисельності населення працездатного віку.

Відповідно передбачається помітне зростання демоекономічного навантаження на систему державного пенсійного забезпечення (як за співвідношенням чисельності населення пенсійного та працездатного віку, так і чисельності пенсіонерів та платників внесків до Пенсійного фонду України) практично протягом усього 40-річного періоду.

Такий демографічний прогноз є однією з он основних причин для запровадження в процесі пенсійної реформи другого рівня - обов'язкової накопичувальної системи пенсійної, яка практично не піддана демографічним ризикам.

У 90-х роках ХХ століття через низький рівень оплати праці, виплату заробітної плати в натуральній формі та заборгованість з її виплати було значно звужено базу нарахування внесків. Практика списання заборгованості зі сплати пенсійних внесків підривала фінансову базу пенсійної системи і провокувала серед роботодавців ухилення від сплати пенсійних внесків. З урахування усіх цих чинників було вирішено проводити пенсійну реформу у трьох напрямах: реформування солідарної системи, створення обов'язкової накопичувальної системи і розвиток добровільної накопичувальної системи.

Упродовж десяти років самостійності в Україні було прийнято понад двадцять законів і кілька указів Президента України, які регулюють особливості пенсійного забезпечення державних службових експертів, митних працівників, журналістів, науковців, банківських працівників тощо. Але це не було вирішенням глобальних проблем пенсійної системи. Навпаки, це був відступ від заявлених принципів пенсійної політики, що призвело до соціальної несправедливості, коли окремі категорії громадян, які сплачували протягом трудової діяльності пенсійні внески за однаковою з рештою працівників ставкою, одержують значно вищі пенсії і на пільгових умовах. Головною причиною вкрай незадовільного пенсійного забезпечення на сучасному етапі є економічна криза і пов'язані з нею низькі надходження до бюджету Пенсійного фонду, але надзвичайно важливим є існуючі демографічні фактори, які наразі є чи не найбільш серйозним бар'єром на шляху реформування пенсійної системи.

Реформування пенсійної системи в Україні, незважаючи на те, що ці питання та урядовому рівні піднімалися ще до набуття Україною самостійності відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР і Української Ради профспілок від 18 листопада 1989 року № 284 «Про невідкладні заходи щодо підготовки і проведення реформи пенсійного забезпечення, фактично розпочалося в 1998 р. згідно з Основними напрямами реформування пенсійного забезпечення, фактично розпочалося в 1998 р. згідно з Основними напрямами реформування пенсійної системи є перехід від адміністративно-розподільчої пенсійної системи до пенсійного страхування, в основі якого лежить принцип солідарності, з визначенням розміру пенсії залежно від участі у фінансуванні витрат та персоніфікації обліку пенсійних страхових внесків до Пенсійного фонду України. Відповідно до цього Указу Президента України було проведено ряд першочергових заходів, спрямованих на реформування пенсійного забезпечення в Україні:

1. Зменшення та ліквідація заборгованості з виплати пенсій. Цей захід був спрямований на збереження соціальних гарантій та створення передумов запровадження нової пенсійної системи. З цією метою Президентом України було видано ряд указів, а зокрема, «Про впорядкування та раціональне використання коштів Пенсійного фонду України та оплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування», «Про невідкладні заходи щодо погашення заборгованості з виплати пенсій», а потім Верховною Радою України було прийнято низку змін до Закону України «Про збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», якими значно було розширене коло платників збору на обов'язкове державне пенсійне страхування та об'єктів оподаткування. Зокрема до числа платників такого збору були включені також: фізичні особи, які виконують роботи чи надають послуги згідно з цивільно-правовими договорами; здійснюють торгівлю ювелірними виробами із золота, платини і дорогоцінного каміння; підприємства, установи, організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно і інші. [2, c.61]

2. Запровадження персоніфікованого обліку внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Протягом 1998 р. - 2000 року було проведено комплекс заходів щодо поетапного впровадження автоматизованого персоніфікованого обліку згідно Указу Президента [13, пункт 1-3] Персоніфікований облік спрямований на удосконалення чинної солідарної пенсійної системи та є підґрунтям для запровадження накопичувальної системи, а також спрямований на:

а) легалізацію доходів працюючих громадян;

б) зменшення тіньового сектору економіки;

в) скорочення неформальної зайнятості;

г) збільшення диференціації пенсій залежно від трудового внеску.

З 1 липня 2002 року обчислення пенсій здійснюється із заробітку особи за період після 1 липня 2000 року за даними системи персоніфікованого обліку згідно положення про організацію персоніфікованого обліку.

3. Розмежування джерел фінансування пенсій і соціальних виплат та звільнення Пенсійного фонду від невластивих йому виплат. Цей захід передбачає:

а) цільове та ефективне використання коштів Пенсійного фонду;

б) здійснення виплат Пенсійним фондом лише тим громадянам, які брали участь у формуванні його коштів;

в) забезпечення адресності наданні соціальних виплат;

г) звільнення Пенсійного фонду від виплат пенсій згідно із Законами України: «Про судову експертизу», «Про зайнятість населення», «Про державну службу», «Про донорство крові та її компонентів» від виплати соціальних пенсій та ряду соціальних допомог.

4. Удосконалення організаційної структури пенсійного фонду включає:

а) формування Пенсійного як страхового фонду, в якому поєднані всі функції щодо пенсійного забезпечення (реєстрація платників внесків, збір внесків, їх персоніфікований облік, призначення та виплата пенсій).

б) створення наглядової ради в Пенсійному фонді;

в) запровадження державного нагляду за дотриманням пенсійного законодавства;

г) зменшення адміністративних витрат, пов'язаних з виплатою пенсій, шляхом виплати пенсій через банки і зменшення тарифу послуг підприємств зв'язку за доставку пенсій;

д) підвищення ефективності роботи інших страхових фондів шляхом здійснення пенсійним фондом функцій по збору і обліку внесків, здійснення контролю за повнотою та своєчасністю справляння зборів. [7, c.33]

5. Вдосконалення чинного пенсійного законодавства включає:

а) поступове запровадження зв'язку між розміром пенсії і участю працівника у формуванні коштів Пенсійного фонду - збільшення тривалості часу роботи, за який враховується заробіток для обчислення пенсій, врахування заробітку для обчислення пенсії з даних системи персоніфікованого обліку;

б) стимулювання більш пізнього виходу на пенсію шляхом збільшення розміру пенсії в разі відстрочки часу виходу на пенсію;

в) поступове перенесення джерел фінансування пільгових пенсій за Списком №1 за рахунок коштів підприємств;

г) запровадження нового порядку відшкодування підприємствами витрат Пенсійного фонду на фінансування дострокових пенсій та пенсій за Списком №2;

д) запровадження диференційованих ставок внесків для окремих категорій працівників, яким надано право на призначення пенсій в підвищених розмірах.

6. Створення законодавчої бази для нової пенсійної системи - це прийняття законів України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та «Про недержавне пенсійне забезпечення». З метою розроблення узгодженої стратегії реформування пенсійного забезпечення в Україні Указом Президента України було утворено Державну раду з питань пенсійної реформи як консультативно-дорадчий орган та затверджено Положення про Державну раду з питань пенсійної реформи. [2, c. 65]

Проведена в Україні пенсійна реформа одночасно із встановленням нових умов пенсійного забезпечення громадян передбачила і перерахування пенсій нинішнім пенсіонерам, скасування максимального обмеження розміру пенсій і відновлення їх диференціації. Це забезпечило підвищення розмірів пенсій з першого дня запровадження нового закону.

З 1 серпня 2004 року згідно з Постановою Кабінету Міністрів України «Про додаткові заходи щодо підвищення рівня пенсійного забезпечення» тим пенсіонерам, розмір пенсії яких не досягав рівня прожиткового мінімуму, встановленого для непрацездатних осіб (284,69 грн.), було встановлено надбавки до пенсій у розмірі до 30 гривень.

А з 1 вересня 2004 року розмір пенсії яких з урахуванням надбавок, підвищень, доплат та індексації не досягає прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, піднято щомісячну державну адресну допомогу до зазначеного рівня, встановленого на 2004 рік (284,69 грн.). Таким чином, уперше за роки незалежності України забезпечено виконання норми статті 46 Конституції України, яка передбачає, що пенсії, інші види соціальних виплат і допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законодавством. У результаті цих заходів середній розмір пенсійної виплати з 1 вересня 2004 року збільшився до 311 гривень проти 139,45 гривень на 1 січня 2003 року.

У подальшому, як визначено в Законі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» починаючи з 2005 року, проводитиметься щорічне підвищення пенсій не менше ніж на 20% зростання реальної середньої заробітної плати в Україні порівняно з попереднім роком та їх індексація.

Багаторівнева пенсійна система - це шлях до поступового збільшення співвідношення між середнім розміром пенсії і заробітної плати. Вона покликана усунути чинники соціальної несправедливості та перерозподілу коштів Пенсійного фонду на користь пільгових категорій. Крім того, з часом пенсійна система стане потужним джерелом довготривалих інвестицій в економіку країни. Це, своєю чергою сприятиме збільшенню зайнятості, зростанню доходів громадян і зміцненню фінансової бази пенсійної системи. [7, c. 34-45]

2.2 Розвиток системи недержавного пенсійного страхування

Система недержавного пенсійного забезпечення - це складова частина системи накопичувального пенсійного забезпечення, яка ґрунтується на засадах добровільної участі фізичних та юридичних осіб, у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання учасниками недержавного пенсійного забезпечення додаткових до загальнообов'язкового державного пенсійного страхування пенсійних виплат.

Недержавне пенсійне забезпечення здійснюється:

1) пенсійними фондами шляхом укладення пенсійних контрактів між адміністраторами пенсійних фондів та вкладниками таких фондів;

2) страховими організаціями шляхом укладення договорів страхування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті учасника фонду відповідно до Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» та законодавства про страхування;

3) банківськими установами відповідно до Закону «Про недержавне пенсійне забезпечення» та законодавства про банківську діяльність шляхом укладення договорів про відкриття пенсійних депозитних рахунків для накопичення пенсійних заощаджень у межах суми, визначеної для відшкодування вкладів Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, що встановлюється згідно із законодавством.

Отже, недержавне пенсійне забезпечення, крім Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення», регулюється також законодавством про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, законами України «Про страхування», «Про банки і банківську діяльність», «Про інститути спільного інвестування», «Про цінні папери і фондову біржу», «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», іншими законами та нормативно-правовими актами прийнятими відповідно до Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення».

Недержавне пенсійне забезпечення здійснюється за такими принципами:

1) законодавчого визначення умов недержавного пенсійного забезпечення;

2) заінтересованості фізичних осіб у недержавному пенсійному забезпеченні;

3) добровільності створення пенсійних фондів юридичними та фізичними особами, об'єднаннями фізичних осіб та об'єднаннями юридичних осіб;

4) добровільної участі фізичних осіб у системі недержавного пенсійного забезпечення та вибору виду пенсійної виплати;

5) добровільності прийняття роботодавцем рішення про здійснення пенсійних внесків на користь своїх працівників до системи недержавного пенсійного забезпечення;

6) економічної заінтересованості роботодавця у здійсненні пенсійних внесків на користь своїх працівників до системи недержавного пенсійного забезпечення;

7) неможливості необґрунтованої відмови роботодавця від здійснення пенсійних внесків до системи недержавного пенсійного забезпечення на користь своїх працівників, якщо роботодавець розпочав здійснення таких пенсійних внесків;

8) рівноправності всіх учасників пенсійного фонду, які беруть участь в одній пенсійній схемі;

9) визначення розміру пенсійної виплати залежно від суми пенсійних коштів, облікованих на індивідуальному пенсійному рахунку учасника фонду або застрахованої особи;

10) гарантування фізичним особам реалізації прав, наданих цим Законом;

11) цільового та ефективного використання пенсійних коштів;

12) державного регулювання діяльності недержавного пенсійного забезпечення та нагляду за його здійсненням. [3, стаття 4]

Суб'єктами недержавного пенсійного забезпечення є фізичні і юридичні особи як учасники відносин, що регулюються Законом України «Про недержавне пенсійне забезпечення», а суб'єктами:

- недержавні пенсійні фонди - юридичні особи, створені відповідно до Закону, які мають статус неприбуткової організації, функціонують та провадить діяльність винятково з метою накопичення пенсійних внесків на користь учасників пенсійного фонду з подальшим управлінням пенсійними активами, а також здійснюють пенсійні виплати учасникам фонду;

- страхові організації, які уклали договори страхування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті - це Страховик, який отримав ліцензію на страхування життя;

- банківські установи, які уклали договори про відкриття пенсійних депозитних рахунків;

- учасники та вкладники пенсійних фондів - це особи, на користь яких сплачуються пенсійні внески до недержавного пенсійного фонду і які мають або набудуть право на одержання пенсійних виплат з такого фонду, є учасниками пенсійного фонду. Учасниками пенсійного фонду можуть бути громадяни України, іноземні та особи без громадянства. Участь фізичних осіб у будь-якому недержавному пенсійному фонді є добровільною.

Особа, яка сплачує пенсійні внески на користь учасника шляхом перерахування коштів до недержавного пенсійного фонду відповідно до умов пенсійного контракту, є вкладником пенсійного фонду. У будь-якому пенсійному фонді його учасники можуть бути одночасно і вкладниками такого фонду. Учасники відкритого пенсійного фонду мають право залишатися його учасниками у разі припинення здійснення пенсійних внесків на їх користь;

- вкладники пенсійних депозитних рахунків - особи, які сплачують пенсійні внески на користь учасника шляхом перерахування грошових коштів на пенсійний депозитний рахунок до банківської установи за договором про відкриття пенсійного депозитного рахунку;

- фізичні та юридичні особи, які уклали договори страхування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті;

- засновники пенсійних фондів;

- роботодавці - платники корпоративних пенсійних фондів - це роботодавці, які визнають статут уже створеного корпоративного пенсійного фонду, виявили бажання перераховувати грошові кошти на користь своїх працівників до такого фонду на підставі договору;

- саморегулівні організації суб'єктів, які надають послуги у сфері недержавного пенсійного забезпечення - це неприбуткові організації, що створюються з метою встановлення професійних стандартів діяльності з адміністрування недержавних пенсійних фондів;

- органи державного нагляду і контролю у сфері недержавного пенсійного забезпечення;

- особи, які надають консультаційні та агентські послуги відповідно до Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення». Агентські послуги надаються фізичними особами на підставі договору доручення про надання таких послуг, який укладається з адміністратором недержавного пенсійного фонду. До агентських послуг належать:

1) будь-яка дозволена законодавством діяльність, спрямована на забезпечення переконання осіб у необхідності укладення пенсійного контракту з пенсійним фондом;

2) послуги з укладення пенсійних контрактів від імені адміністратора пенсійного фонду. [2, c. 184-185]

Недержавні пенсійні фонди створюються на підставі рішення засновників. Виключним видом діяльності для них є недержавне пенсійне забезпечення. Вони не мають на меті одержання прибутку для його подальшого розподілу між засновниками. Активи пенсійного фонду формуються за рахунок внесків до пенсійного фонду та прибутку від інвестування пенсійних внесків. Єдиним органом управління - є рада пенсійного фонду. За видами пенсійні фонди можуть утворюватися відкриті, корпоративні та професійні пенсійні фонди.

Засновником відкритого пенсійного фонду можуть бути будь-які одна чи декілька юридичних осіб, крім юридичних осіб, діяльність яких фінансується за рахунок Державного бюджету України чи місцевих бюджетів.

Засновником корпоративного пенсійного фонду може бути одна юридична особа-роботодавець або декілька юридичних осіб - роботодавців, до яких можуть приєднуватися роботодавці-платники.

Засновниками професійного пенсійного фонду можуть бути об'єднання юридичних осіб-роботодавців, об'єднання фізичних осіб, включаючи професійні спілки, або фізичні особи, пов'язані за родом їх професійної діяльності.

Пенсійний фонд діє на підставі статуту, який затверджується засновниками фонду і погоджується з представниками трудових колективів відповідних юридичних осіб-роботодавців у частині пенсійної схеми. Цей статут та зміни до нього реєструються Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України у встановленому ним порядку. Фонд набуває статусу юридичної особи та права на провадження діяльності з недержавного пенсійного забезпечення від моменту його реєстрації у Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг України та отримання відповідного свідоцтва.

Засновники пенсійного фонду зобов'язані протягом трьох місяців з дня реєстрації пенсійного фонду сформувати склад ради фонду, яка повинна укласти договори:

- про адміністрування пенсійного фонду - з адміністратором, який має ліцензію на провадження діяльності з адміністрування пенсійних фондів;

- про управління активами пенсійного фонду - із компанією з управління активами або з іншою особою, яка отримала ліцензію Державної комісії з цінних паперів т а фондового ринку на впровадження діяльності з управління активами;

- про обслуговування пенсійного фонду зберігачем - зі зберігачем. [2, c.187]

Для здійснення контролю за поточною діяльністю пенсійного фонду і вирішення основних питань його роботи із числа представників, делегованих засновниками пенсійного фонду та роботодавцями - платниками корпоративного пенсійного фонду, утворюється рада фонду у кількості же менше п'яти осіб. Рада фонду провадить свою діяльність у порядку, визначеному статутом пенсійного фонду та відповідно до вимог Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення», зокрема:

1) звітує про діяльність пенсійного фонду перед зборами засновників фонду;

2) реєструє в Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг України зміни до пенсійних схем фонду, погоджені із засновниками;

3) затверджує інвестиційну декларацію та зміни до неї;

4) обирає голову та секретаря ради фонду з числа членів ради;

5) заслуговує звіти про діяльність адміністратора, осіб, які здійснюють управління активами пенсійного фонду, зберігача та приймає рішення щодо цих звітів;

6) затверджує інформацію про фінансовий стан пенсійного фонду, яка підлягає оприлюдненню в порядку, встановленому Законом, та розглядає аудиторський висновок;

7) здійснює контроль за цільовим використанням активів пенсійного фонду;

8) розглядає спірні питання, віднесені статутом пенсійного фонду до компетенції ради цього фонду. [стаття 14, 3]

Збори засновників пенсійного фонду проводяться не рідше одного разу на рік. До компетенції зборів засновників належать:

а) погодження змін до статуту пенсійного фонду в частині, що стосується пенсійних схем;

б) затвердження підсумків роботи пенсійного фонду;

в) винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності членів ради пенсійного фонду;

г) заслуховування звіту ради пенсійного фонду та винесення рішень про переобрання членів ради пенсійного фонду;

д) вирішення інших питань, віднесених до компетенції зборів засновників статутом пенсійного фонду.

Ліквідація пенсійного фонду здійснюється на підставі рішення засновників пенсійного фонду чи правонаступників засновників фонду передбачених Законом України «Про недержавне пенсійне забезпечення».

Сплата пенсійних внесків фізичними особами до корпоративних і професійних пенсійних фондів є добровільною. Колективним договором може передбачатися створення корпоративного пенсійного фонду роботодавцем або відрахування пенсійних внесків роботодавців до інших пенсійних фондів. Право участі у корпоративному пенсійному фонді належить усім найманим працівникам юридичної особи, що є засновником або роботодавцем-платником такого фонду. Роботодавець не має права будь-яким чином обмежувати права працівників на участь у корпоративному пенсійному фонді.

Якщо роботодавець здійснює пенсійні внески на користь всіх своїх працівників, пенсійні контракти укладаються роботодавцем з пенсійним фондом за вибором такого роботодавця, який має право також встановлювати однаковий відсоток відрахувань пенсійних внесків до цього фонду на користь всіх своїх працівників від суми їх заробітної плати або застосовувати прогресивну шкалу відсотків відрахувань відносно суми заробітної плати залежно від віку працівників та від стажу роботи на цьому підприємстві із встановленням однакового від сотка відрахувань пенсійних внесків для кожної визначеної групи працівників. [3, c.190]

Фізичні особи - учасники будь-якого пенсійного фонду мають право самостійно сплачувати додаткові внески на свою користь без обмежень. Засновники професійного пенсійного фонду мають право сплачувати пенсійні внески за власні кошти на користь усіх своїх членів - фізичних осіб.

Юридичні особи, які входять до складу засновників корпоративного або професійного пенсійного фонду, або є роботодавцями-платниками корпоративного пенсійного фонду, а також юридична особа, яка є одноосібним засновником корпоративного фонду, мають право прийняти рішення щодо тимчасового припинення сплати пенсійних внесків за власні кошти на період до одного року за погодженням із Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України, повідомивши про це учасників фонду, професійного адміністратора, якщо такий залучався, осіб, що здійснюють управління активами, та зберігача у строк протягом 7 календарних днів після прийняття такого рішення. Якщо після закінчення вищезазначеного строку вказані юридичні особи, крім одноосібного засновника корпоративного пенсійного фонду, не приймають рішення про поновлення сплати пенсійних внесків до пенсійного фонду за власні кошти, такі юридичні особи виходять зі складу засновників або припиняють участь у пенсійному фонді з обов'язковим повідомленням про це Державної Комісії з регулювання ринків фінансових послуг України.

Коли ж після закінчення вищезазначеного строку юридична особа, яка є одноосібним засновником корпоративного пенсійного фонду, не приймає рішення про поновлення сплати пенсійних внесків за власні кошти до утвореного цією юридичною особою фонду, такий пенсійний фонд підлягає ліквідації.

У разі створення свого корпоративного пенсійного фонду компанія з управління активами або банківська установа має право здійснювати управління активами та адміністрування такого фонду за умови отримання відповідних ліцензій у порядку, встановленому законодавством. При цьому витрати, пов'язані з виконанням функцій адміністрування та управління активами такого пенсійного фонду, здійснюються за рахунок такого засновника [2, c.191]

Від імені пенсійного фонду і в інтересах його учасників діє адміністратор, який надає послуги фонду на підставі договору про адміністрування, який укладається з радою пенсійного фонду у письмовій формі. Адміністратором може бути:

а) юридична особа, яка надає професійні послуги з адміністрування недержавних пенсійних фондів;

б) юридична особа - одноосібний засновник корпоративного пенсійного фонду, який прийняв рішення про самостійне здійснення адміністрування такого фонду;

в) компанія з управління активами.

Адміністратор зобов'язаний:

1) вести персоніфікований облік учасників пенсійного фонду;

2) укладати пенсійні контракти від імені недержавного пенсійного фонду;

3) забезпечувати здійснення виплат учасникам пенсійних фондів у випадках передбачених Законом;

4) надавати фонду агентські та рекламні послуги, пов'язані з його діяльністю;

5) складати звітність у сфері недержавного пенсійного забезпечення, вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність пенсійного фонду відповідним органам виконавчої влади та раді пенсійного фонду. [3, стаття 21]

Управління активами недержавних пенсійних фондів може здійснюватися такими особами:

- компанією з управління активами, яка є юридичною особою, утворюється та діє відповідно до норм законодавства;

- банком щодо активів створеного ним корпоративного пенсійного фонду;

- професійним адміністратором, який отримав ліцензію на провадження діяльності з управління активами.

Управління активами пенсійного фонду здійснюється на підставі ліцензії на провадження професійної діяльності на ринку цінних паперів - діяльності з управління активами, яка видається Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку в установленому нею порядку, відповідно до умов договору про управління активами пенсійного фонду, який укладається з радою пенсійного фонду в письмовій формі.

Зберігачем пенсійного фонду може бути банк, який відповідає таким вимогам:

1) має ліцензію Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів - депозитарної діяльності зберігача цінних паперів;

2) не є пов'язаною особою пенсійного фонду, з радою якого укладено договір про обслуговування пенсійного фонду зберігачем, адміністратора, осіб, що здійснюють управління активами, засновників і аудитора такого фонду та їх пов'язаних осіб;

3) не здійснює управління активами створеного ним корпоративного пенсійного фонду;

4) не є кредитором адміністратора або осіб, що здійснюють управління активами пенсійного фонду, з яким зберігачем укладено договір про обслуговування пенсійного фонду.

Недержавний пенсійний фонд може обслуговуватись тільки в одного зберігача. Основними обов'язками його є:

- відкриття та ведення рахунків пенсійного фонду;

- приймання, передача, обмін та забезпечення зберігання цінних паперів, а також документів, які підтверджують право власності на пенсійні активи в інших формах;

- виконання відповідно до цього Закону розпоряджень адміністратора щодо перерахування пенсійних коштів;

- виконання розпоряджень особи, яка здійснює управління активами пенсійного фонду;

- зберігання копій розпоряджень щодо операцій з цінних паперів та іншими активами, наданих особами, що здійснюють управління активами пенсійного фонду;

- подання звітності. [3 стаття 44]

Відповідно до Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» визначено, що до складу активів пенсійного фонду належать:

1) активи в грошових коштах;

2) активи в цінних паперах;

3) інші активи згідно із законодавством.

Пенсійні активи не можуть формуватися за рахунок коштів, отриманих на підставах, що суперечать законодавству, а також не можуть бути предметом застави і повинні використовуватись лише на цілі, передбачені в Законі України про недержавне пенсійне забезпечення, а саме:

1) інвестування з метою отримання доходу на користь учасників фонду;

2) виконання договорів виплати пенсій на визначений строк, укладених з учасниками пенсійного фонду, та для здійснення одноразових пенсійних виплат;

3) оплата договорів страхування довічної пенсії та договорів страхування ризику настання інвалідності або смерті учасника фонду, укладених із страховою організацією;

4) сплати винагороди за надання послуг з управління активами пенсійного фонду;

5) оплата послуг зберігача;

6) оплата послуг з проведення планових аудиторських перевірок недержавного пенсійного фонду;

7) оплати послуг торговців цінними паперами, витрат на ведення обліку та перереєстрацію прав власності на активи пенсійного фонду.

Використання пенсійних активів для інших цілей забороняється. [2, c.197]

Пенсійні внески до пенсійного фонду сплачуються у розмірах у порядку, встановлених пенсійним контрактом, відповідно до умов обраних пенсійних схем. Зазначені в пенсійному контракті розміри сплачуваних до пенсійного фонду пенсійних внесків можуть змінюватися відповідно до умов обраних пенсійних схем. Внески за страхуванням ризику настання інвалідності або смерті учасника фонду сплачуються у порядку, визначеному пенсійним контрактом.

Рада пенсійного фонду має право встановити мінімальний розмір пенсійних внесків - 10% мінімальної заробітної плати у розрахунку на один місяць.

Роботодавець, який здійснює перерахування внесків до відкритого пенсійного фонду, від імені своїх працівників - учасників цього пенсійного фонду, може здійснювати внески по добровільному страхуванню ризику настання інвалідності або смерті учасника фонду. Розмір таких внесків не може перевищувати одного відсотка внесків, сплачуваних відкритому пенсійному фонду за кожного відсотка внесків, сплачуваних відкритому пенсійному фонду за кожного учасника, за умови, що пенсійний фонд надає можливість придбати цей вид страхування як складову частину пенсійного контракту.

У разі прийняття фізичною особою рішення щодо накопичення частини обов'язкових страхових внесків у пенсійному фонді на умовах, визначених законодавством, розмір таких пенсійних внесків встановлюється згідно із законом про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Пенсійні внески сплачуються шляхом зарахування відповідних грошових сум на поточні рахунки пенсійного фонду у зберігача. [3, стаття 50]

Пенсійний контракт є договором між пенсійним фондом та його вкладником, який укладається від імені пенсійного фонду його адміністратором та згідно з яким здійснюється недержавне пенсійне забезпечення учасника або декількох учасників фонду за рахунок пенсійних внесків такого вкладника. Кожен вкладник може укласти один або кілька пенсійних контрактів з адміністратором одного чи кількох пенсійних фондів. Вкладник, який є учасником пенсійного фонду, має право в односторонньому порядку розірвати пенсійний контракт, який укладено з ним особисто, або вимагати зміни його умов.

У разі розірвання пенсійного контракту таким вкладником він повинен укласти новий пенсійний контракт щодо участі в іншому пенсійному фонді, або укласти договір зі страховою організацією, або відкрити в банку пенсійний депозитний рахунок. При цьому пенсійні кошти вкладника фонду, який є учасником фонду, передаються за його рахунок до іншої фінансової установи, яка надає послуги з недержавного пенсійного забезпечення, в сумі, що обліковується на його індивідуальному пенсійному рахунку в пенсійному фонді та складається з пенсійних внесків, зроблених таким вкладником, та розподіленого на суму цих внесків інвестиційного прибутку (збитку), зменшених на суму витрат, пов'язаних з перерахуванням таких пенсійних коштів.

Розмір витрат на переведення пенсійних коштів обчислюється адміністратором за методикою, встановленою Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України.

У разі, коли на індивідуальному пенсійному рахунку учасника, який розкриває пенсійний контракт з пенсійним фондом, обліковуються пенсійні внески, які здійснюються на його користь іншими вкладниками, суми цих внесків та розподіленого на них інвестиційного прибутку (збитку) можуть бути вилучені з пенсійного фонду лише після розірвання пенсійних контрактів з такими вкладниками.

У разі припинення трудових відносин з роботодавцем-засновником або роботодавцем-платником корпоративного пенсійного фонду його учасник зобов'язаний розірвати пенсійний контракт з таким фондом та може укласти новий пенсійний контракт з адміністратором будь-якого іншого фонду, або укласти договір зі страховою організацією або відкрити в банку пенсійний депозитний рахунок. При цьому пенсійні кошти учасника передаються до іншого фонду, страхової організації або на пенсійний депозитний рахунок банку за рахунок учасника в порядку, передбаченому Законом України «Про недержавне пенсійне забезпечення» [3, c.199]

Пенсійний контракт укладається у письмовій формі щонайменше в трьох примірниках, якщо контракт укладається з вкладником, я кий не є учасником відповідного пенсійного фонду, або у двох примірниках ,якщо вкладник є учасником пенсійного фонду.

Разом з примірником пенсійного контракту адміністратор повинен надати вкладнику та учаснику фонду:

1) пам'ятку з роз'ясненнями основних положень пенсійного контракту;

2) копії зазначеної в пенсійному контракті пенсійної схеми;

3) витяг з основних положень статуту пенсійного фонду та на вимогу вкладника - копію статуту пенсійного фонду.

У всіх примірниках пенсійного контракту робиться відмітка та фіксується дата про надання зазначених документів. Один примірник пенсійного контракту залишається в адміністратора.

Істотними умовами пенсійного контракту є: