Сучасна банківська система України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

ВНЗ «відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна»

Чернівецький локальний центр дистанційного навчання

Кафедра фінансів

Курсова робота

Сучасна банківська система України

банківський фінансовий грошовий

Чернівці,2008

Зміст

Вступ

1. Поняття, структура та функції банківської системи України

2. Сучасна банківська система України

3. Проблеми та перспективи розвитку банківської системи України

Висновок

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

В умовах становлення і розвитку української держави винятково важливого значення набуває побудова ефективної банківської системи, оскільки банки є рушійною силою економічного розвитку та ринкових перетворень.

Україна після проголошення незалежності одним з невідкладних і пріоритетних завдань визначила реформування банківської системи та, відповідно, розробку і прийняття національного банківського законодавства. У прийнятому 20 березня 1991 р. Законі України "Про банки і банківську діяльність" банками визнавалися установи, функцією яких було кредитування суб'єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касове і розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій [1].

Водночас зміни, що відбулися в національній економіці та політичному житті країни, потребували реформування банківського законодавства та врегулювання на рівні законів багатьох питань, які до того моменту залишалися врегульованими лише на рівні нормативно-правових актів НБУ. Нова редакція Закону України "Про банки і банківську діяльність", прийнята Верховною Радою України 7 грудня 2000 р., внесла істотні корективи в регулювання банківської справи. Однією з основних причин реформування банківської справи було спрямування державної політики на уніфікацію банківських стандартів та гармонізацію національного законодавства щодо законодавства ЄС.

Банківська діяльність, яка є досить широким поняттям, має розглядатися як один з елементів фінансової діяльності держави.

Значний внесок у розробку питань теорії і практики функціонування банківської системи здійснили зарубіжні вчені: Дж. М. Кейнс, Й. Шумпетер, А.Пігу, Дж.Герлі, Е. Коен, Е. Шоу, М. Фрідмен, Ф. Мишкін, П. Роуз, Дж. Сінкі, А. Грязнова, Е. Жуков, В. Колесніков, Л. Красавіна, О. Лаврушин, Ю.А. Львов. Означеній тематиці присвячено праці вітчизняних вчених-економістів, зокрема: О. Барановського, О. Васюренка, А. Гальчинського, О. Дзюблюка, Б. Івасіва, Г. Карчевої, О. Кірєєва, В. Кротюка, В. Лисицького, І. Лютого, Б. Луціва, В.Міщенка, А.Мороза, Л. Примостки, М. Пуховкіної, М. Савлука, В. Суторміної, Р. Тиркала, С. Циганова.

Не зменшуючи значимості наукових напрацювань в рамках загальної теорії банківської системи, досліджень стосовно зарубіжних банків, окремих проблем функціонування вітчизняної банківської системи, зокрема її платоспроможності та ліквідності, слід все ж констатувати, що залишаються недостатньо вивченими особливості, тенденції і перспективні напрями розвитку банківської системи України. В умовах трансформацій, які відбуваються в країні, вони потребують глибшого розроблення як у теоретичному, так і в методично-практичному аспектах [7]

Дана курсова робота написана на тему: „ Сучасна банківська система України». Робота складається з вступу, трьох розділів та висновка. У першому розділі описуються поняття, структура та функції банківської системи, у другому - розкривається сучасний стан банківської системи України, в третьому - проблеми та перспективи розвитку банківської системи України.

1. Поняття, структура та функції банківської системи України

Банки є одними з найстаріших і найбільших за активами фінансових посередників. Як правило, під банком розуміють кредитну організацію, яка має виключне право здійснювати в сукупності такі банківські операції: залучення до вкладів грошових коштів; розміщення зазначених коштів від свого імені, за свій рахунок і на власний ризик, на умовах поворотності, платності, строковості; відкриття та обслуговування банківських рахунків і здійснення розрахунків. Банківські установи, на відміну від так званих "негрошових" кредитних установ, постійно створюють фінансові активи та керують їх переміщенням [4].

Банківська діяльність, яка є досить широким поняттям, має розглядатися як один з елементів фінансової діяльності держави. Слід констатувати, що в останні роки відбувся значний розвиток розуміння банківської діяльності теоретиками, що викликане, в першу чергу, новими економічними умовами розвитку суспільства, в тому числі відтворенням права приватної власності та розгляду її як повноцінної форми власності поряд із державною. Якщо свого часу Є.А. Ровинський ототожнював поняття фінансових органів та кредитних установ, то сьогодні вже не виникає проблем з поділом категорій "фінансова установа" і "кредитна організація".

До банківської діяльності належить комплекс із трьох основних операцій: 1) прийняття грошових вкладів від клієнтів; 2) надання клієнтам позичок і створення нових платіжних засобів; 3) здійснення розрахунків між клієнтами. Зазначені операції є базовими і утворюють первинну сферу банківської діяльності.

Банки у своїй діяльності керуються Конституцією України, Законами України "Про Національний банк України", "Про банки і банківську діяльність", законодавством України про акціонерні товариства та інші види господарських товариств, іншими законодавчими актами України, нормативними актами Національного банку України і своїми статутами [19].

Банк також слід розглядати як підприємство, але підприємство особливого виду. Якщо в діяльності звичайного підприємства гроші виконують головним чином роль засобу платежу, то в банківській діяльності самі гроші виступають у ролі товару.

Згідно ЗУ «Про банки та банківську діяльність» БАНК - юридична особа, яка має виключне право на основі ліцензії НБУ здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних та юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття та ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Банківська система - організаційна сукупність різних видів банків у їх взаємозв'язку, яка існує в тій чи іншій країні в цілком визначений історичний період.

Залежно від впорядкованості банків, відповідно до діючого банківського законодавства розрізняють два основних типи побудови банківської системи:

* однорівнева банківська система (усі банки, що діють у країні (включаючи й центральні банки), перебувають на одній ієрархічній сходинці, виконують аналогічні функції з кредитно-розрахункового обслуговування клієнтури. Такий принцип побудови банківської системи характерний для економічно слаборозвинених країн, а також для країн з тоталітарним, адміністративно-командним режимом управління.

* дворівнева банківська система (характерна для країн з ринковою економікою, складається з двох рівнів: верхній рівень - центральні (емісійні) банки, які є банками в повному значенні цього слова лише для двох категорій клієнтів: банківських інститутів та урядових структур; нижній рівень - комерційні банки, клієнтами яких є підприємства, організації, населення)[19].

Саме дворівнева система і діє насьогодні в Україні. Вона ґрунтується на взаємовідносинах між банками в двох площинах: по вертикалі - відносини підлеглості між центральним банком, як таким, що здійснює керування, та низовими ланками, по горизонталі - відносини рівного партнерства між будь-якими низовими ланками.

Банківська система України складається з НБУ та інших банків, що створені та діють на території України на основі ЗУ «Про банки та банківську діяльність» від 7 грудня 2000р.

Банки в Україні функціонують як універсальні або як спеціалізовані (ощадні, інвестиційні, клірингові(розрахункові), іпотечні. Наприклад. Банк набуває статусу спеціалізованого банку, якщо не менше 50% його активів є активами одного типу, і банк набуває статусу спеціалізованого ощадного банку, якщо не менше 50% його пасивів є вкладами фізичних осіб). Створюються вони у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю або кооперативного банку.

За формою власності банки можуть бути державними ( 100 % статутного капіталу такого банку належить державі, наприклад це є Національний банк України ), або такими, що засновані на приватній формі власності. Відповідно до чинного законодавства в Україні можуть створюватися і кооперативні банки за принципами територіальності. Вони поділяються на місцеві та центральні кооперативні банки, і їх утворення, мінімальна кількість учасників та статутного капіталу чітко регулюється законодавством.

Одним із істотних питань, яке має розв'язати банківська система країни - це капіталізація банківських установ відповідно до встановлених нормами права вимог. Капітал покликаний захистити інтереси вкладників, він покриває збитки банку. Органи нагляду певною мірою відповідальні за збереження коштів вкладників, тому що одним із завдань НБУ є підтримка стабільності функціонування банківської системи та захист клієнтів. До капіталу мають пред'являтися дві вимоги - мінімальний розмір капіталу банку і адекватність його рівня ризику.

Однією з особливостей функціонування національної банківської системи є висока концентрація банківського капіталу. Зокрема, більше половини капіталу зосереджено в 20 найбільших банках. Найбільший капітал має АППБ "Аваль".

Відповідно до вимог НБУ банки повинні створювати такі цільові фонди коштів: 1) фонд для покриття можливих кредитних ризиків; 2) фонд для покриття ризиків від сумнівної дебіторської заборгованості; 3) фонд гарантування вкладів населення; 4) фонд зниження ризиків по роботі з цінними паперами. Зазначені фонди створюють за рахунок доходів від банківської діяльності, що, з одного боку, є гарантією забезпечення інтересів клієнтів у разі неплатоспроможності банку, а з іншого - призводить до зменшення прибутків (вільних) банку і обмежує його можливості використовувати власні кошти. Водночас можна відзначити позитивну діяльність НБУ в напрямі зменшення ставок резервування.

Характеризуючи правовий статус комерційних банків, слід визначити особливе місце в банківській системі системоутворюючих банків. Згідно з Законом України "Про банки і банківську діяльність" системоутворюючий банк - це банк, зобов'язання якого становлять не менше 10 % загальних зобов'язань банківської системи. Це такі вітчизняні банки, як "Аваль", Приватбанк, Промінвестбанк, Ощадбанк, Укрексімбанк, Укрсоцбанк та УкрСиббанк.

Банківські установи можуть створювати відокремлені підрозділи - філії, відділення, представництва. Найбільшу кількість філій в Україні мають системоутворюючі банки, в першу чергу ПІБ і Ощадбанк України, що пов'язано з історичними особливостями їх утворення. Поступово зростає мережа філій великих банків. Тим більше, що однією з найпоширеніших форм здійснення банківської діяльності на ринках інших країн є надання банками послуг через свої зарубіжні філії.

Поряд з окремими банками, що діють на ринку позичкових капіталів, чинне законодавство України встановлює правові підстави для створення банківських об'єднань. Приймаючи відповідні норми, автори законопроекту "Про банки і банківську діяльність" ставили за мету за рахунок створених банківських об'єднань розв'язати проблему докапіталізації банківських установ, що є однією з найгостріших в останні роки. Згідно із законодавством банки мають право створювати банківські об'єднання таких типів: банківська корпорація, банківська холдингова група, фінансова холдингова група. Крім того, банки можуть бути учасниками промислово-фінансових груп з додержанням вимог антимонопольного законодавства України [6].

Однією з умов створення банківського об'єднання є отримання попередньої згоди НБУ. Державна реєстрація об'єднання проводиться центральним банком шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру банків. За банком залишається право самостійного вибору об'єднання, до складу якого він готовий (або за певних умов змушений) увійти, оскільки законодавство обмежує участь у таких правових утвореннях: банк може входити лише до одного банківського об'єднання. Враховуючи принцип добровільності У створенні банківського об'єднання, так само розв'язується питання виходу з об'єднання .

Банківська система в умовах ринку виконує такі функції:

1) Трансформаційна - зумовлена посередницькою місією банків. Мобілізуючи вільні кошти і передаючи їх різним суб'єктам, банки мають можливість їх трансформовувати (змінювати) на різні строки, розміри, що зменшує фінансові ризики.

2) Функція створення грошей і регулювання грошової маси.

3) Функція забезпечення сталості банків та грошового ринку (стабілізаційна), яка проявляється у прийнятті ряду законів, що регламентують діяльність банків, у створенні механізму контролю і нагляду за діяльністю банків, тощо.

Отже, реєстрація банків та ліцензування їх діяльності, банківський нагляд і аудит на основі аналізу звітності та економічних нормативів становлять базу для всебічного регулювання діяльності банківського сектора з боку НБУ. Слід зазначити, що одними з найістотніших рис банківського сектора України є його незначна питома вага в національній економіці та підвищена концентрація капіталу в незначній кількості банків. За умов змішаної економіки, розвитку малого і середнього бізнесу численна мережа банків різних типів є конче необхідною.

Міжнародною банківською практикою розроблено і перевірено ряд базових факторів, що становлять умови діяльності центрального банку, до яких належать: система чинних законів, ступінь незалежності центрального банку від органів державної виконавчої влади та його взаємодія з банківською системою і кредитними установами Країни. Ці чинники вимагали свого закріплення у нормативно-правових актах, що встановлювали правовий статус НБУ та врегульовували його взаємовідносини з органами державної влади, визначали його місце в системі органів державної влади і створювали реальні правові гарантії незалежності банку при здійсненні його функцій [32, c.111].

Основна функція центрального банку держави - забезпечення стабільності національної грошової одиниці. В Україні ця норма закріплена в ст. 99 Конституції України та в Законі України "Про Національний банк України", в ст. 6 якого зазначається, що відповідно до Конституції основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. На виконання своєї основної функції Національний банк сприяє додержанню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, - цінової стабільності.

Конституція України визначила головні аспекти діяльності Національного банку як центральної ланки і керівного органу грошово-кредитної і валютної системи країни, закріпивши його автономний статус у структурах влади. Наявність владних повноважень є однією з найважливіших ознак Національного банку України, що свідчить про право центробанку встановлювати формально-обов'язкові правила поведінки і домагатися здійснення їх за допомогою передбачених законами засобів впливу.

Національний банк організується та функціонує відповідно до загальних правових принципів, які притаманні більшості державних органів. Згідно зі ст. 22 Закону України "Про Національний банк України" до системи НБУ входять: центральний апарат, філії (територіальні управління), розрахункові палати, Банкнотно-монетний двір, фабрика банкнотного паперу, Державна скарбниця України, Центральне сховище, спеціалізовані підприємства, банківські навчальні заклади та інші структурні одиниці й підрозділи, необхідні для забезпечення діяльності Національного банку.

Розробка та впровадження грошово-кредитної політики є ключовою функцією центрального банку. Саме за допомогою її інструментів центральний банк спроможний виконувати своє основне завдання - забезпечувати стабільність грошової одиниці.

Грошово-кредитна політика являє собою визначену сукупність заходів у сфері грошового обігу та кредиту, що спрямовані на забезпечення стабільності національної валюти, стримування інфляційних процесів в економіці країни, регулювання економічного зростання, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу країни. Основоположною метою кредитно-грошової політики є допомога економіці в досягненні загального рівня виробництва, яке характеризується повною зайнятістю та відсутністю інфляції.

Окреме місце в забезпеченні стабільного функціонування банківської системи в цілому відводиться банківському наглядові. Банківський нагляд має базуватися на нормах спеціального банківського законодавства, що пристосоване до ринкових умов. Центральний банк завжди є провідником монетарної політики, і саме ця його функція, в першу чергу, потребує наявності сильної і пристосованої до ринкових умов банківської системи. Таким чином, завдання банківського нагляду тісно пов'язані і визначаються завданнями і функціями центрального банку як органу, що визначає і здійснює грошово-кредитну політику в державі. Крім того, банківський нагляд забезпечує додержання стандартів та нормативів суб'єктами, що контролюються банківськими законами і положеннями [15].

Національний банк України є центром банківської системи і виступає водночас у двох іпостасях - як орган держави, що виконує функцію забезпечення стабільності національної валюти, і як своєрідний центр самоврядування банківської системи.

2. Сучасна банківська система України

Потужна банківська система є необхідною умовою забезпечення сталого економічного зростання в Україні. Вітчизняні банки проходять серйозну перевірку часом в умовах постійних економічних трансформацій. Швидка зміна умов функціонування, відкритість зовнішньому середовищу, схильність до внутрішніх перетворень спонукають банківську систему до постійного удосконалення. Рівень розвитку економіки значною мірою залежить від стану банківської системи.

Стратегія держави щодо банківської системи країни ґрунтується на принципі верховенства права і збереженні та зміцненні ринкових засад діяльності банків і використанні переважно опосередкованих методів впливу на процеси, які відбуваються у банківській сфері, шляхом формування відповідної законодавчої та нормативної бази функціонування банків і ринку фінансових послуг та реалізацію контролю за виконанням установлених вимог. Частка держави також є в капіталі деяких банків і вона бере безпосередню участь у їх управлінні. Показники діяльності банківської системи України за останні роки наведено в додатку № 1.

Основою для зміцнення банківської системи України, підвищення її надійності та стійкості до криз є достатній рівень капіталізації. Як відомо, сумарний балансовий капітал усіх банків нашої країни (станом на січень 2007.р..-- 3,52 млрд дол. США) приблизно дорівнює розміру капіталу одного із провідних зарубіжних банків. А загалом обсяг капіталізації усіх українських банків становить близько 5,4% до ВВП (порогове значення цього показника -- 20%), що створює реальну загрозу фінансовій безпеці держави.

З огляду на те, що 55% української економіки перебуває у «тіні», занадто низька капіталізація вітчизняних банків, особливо у зв'язку із вступом України до СОТ, може призвести до того, що вони стануть неконкурентоспроможними порівняно з іноземними (нині у банківській системі України працює близько 13% іноземного капіталу).

Розв'язання цієї проблеми можливе не лише за рахунок прибутків банків та додаткових внесків акціонерів, а й за умови довіри суспільства до вітчизняних банків як до надійних грошово-кредитних установ. Він пропонує здійснювати нарощення капіталу відкрито і публічно, щоб населення знало організаційну форму банків, їх власників, зокрема й реальних. Окрім того, банки мають щомісячно оприлюднювати власні активи, широко використовувати фондовий ринок (більш як 90 комерційних банків -- це ВАТ) для визначення реальної вартості банківських акцій.

Станом на 01.01.2008 року в Україні було зареєстровано 198 банки (Рис.2.1).

Рис 2.1 Динаміка кількості банківських установ в Україні за станом на 01.01.2008 рр.

Разом із тим, якщо поглянути на кількість банків та їх філій у розрізі регіонів (рис.2.2), то бачимо, що фактично кожен регіон характеризується досить високою концентрацією банківських установ, які в основному представлені філіями банків, майже усі головні офіси банківських установ розташовані у м. Київ.



Рис.2.2 Кількість банків та філій банків за регіонами за станом на 01.01.2008 р.

По суті, така велика кількість банківських установ повинна була б повністю забезпечувати потреби населення у банківських послугах. Але, як відомо, якість банківських послуг лише до певної міри залежить від кількості банківських установ представлених на ринку послуг для фізичних осіб.

Спектр та обсяги послуг що надаються банками залишаються досить обмеженими - тоді, як сучасні умови господарювання вимагають нових форм та методів банківської підтримки. У промислово-розвинутих країнах Заходу накопичений багатий досвід інновацій, в тому числі і в банків, частина якого представляє безперечний інтерес для банків, і може бути з успіхом використана з урахуванням специфічних умов України.

Діяльність банків протягом 2004-2007 років характеризувалася підвищенням фінансової стабільності, так загальні активи банків зросли порівняно з 2004 роком на 513465 млн. грн і на 01.01.2008 склали 619004 млн. грн, власний капітал банків на 01.01.2008 склав 69578 млн. грн, в той час як на 01.01.2007 був у розмірі 42566 млн. грн, а на 01.01.2006 - 25451 млн. грн.

В останні роки відбувається тенденція до динамічного зростання капіталізації банківської системи в Україні. Так, у 2005 році сплачений зареєстрований статутний капітал збільшився порівняно з 2004 роком на 43,5 % і склав 8116 млн. грн, а на 01.01 2008 склав 42873 млн. грн, що на 63 % більше ніж у 2007 році, проте темпи зростання капіталу банків не встигають за розширенням зобов'язань та активів банків. У 2007 році зобов'язання банків України збільшилися на 60 % порівняно з попереднім роком і на початок 2008 року становили більш ніж 530 млрд грн.

Відбувається зменшення адекватності регулятивного капіталу. Хоча у 2006 році вона становила 14,95 %, а у 2007 - 14,19 %, а на 01.01.2008 склала 13,92 %, що забезпечує певний «запас міцності» за нормативами адекватності капіталу у 8 %, збереження такої тенденції може нести загрозу стійкості банківської системи, особливо в умовах ризику погіршення якості кредитного портфеля через швидке його зростання.

Темпи зростання кредитування залишаються високими, особливо інтенсивно зростають темпи кредитування фізичних осіб, так обсяг кредитів, наданих фізичним особам у 2006 році склав 33156 млн. грн, в той час як у 2008 році - 153633 млн. грн, що майже в 2 рази більше ніж у 2007 (на 01.01.2007 рік 77755 млн. грн), відповідно зростає і кількість проблемних кредитів, так у 2006 році вони склали 3379 млн. грн, у 2007 році їх обсяг зріс на 32 % і склав 4456 млн. грн, а на 01.01.2008 - 6357 млн. грн, але в той же час зростають і доходи банків, які у 2007 році на 51 % збільшились порівняно з 2006 і склали на 01.01.2007 41645 млн. грн, а на 01.01.2008 були у розмірі 68185 млн. грн.

Порівняно з попереднім періодом дещо поліпшилися результативні показники діяльності банків. Рентабельність капіталу збільшилася із 10,39 % у 2006 році до 13,52 % у 2007, рентабельність активів зросла із 1,31% у 2003 році до 1,61 % - у 2007році. Чиста процента маржа зменшилася з 6,31% у 2001 році до 5,03% на початок 2008 року [19].

Як бачимо, банки України зберегли рентабельність своїх активів на рівні минулого року попри зменшення процентної маржі, що свідчить про збільшення обсягів активних операцій та про виваженішу політику процентних ставок (додаток № 2).

Основними шляхами покращення результативних показників у подальшому мають бути прогресивні структурні зміни в активах, капіталі, зобов'язаннях банків, підвищення дохідності активів за рахунок скорочення частки недохідних і проблемних активів, а також зниження вартості запозичених та залучених коштів витратності діяльності, насамперед унаслідок скорочення адміністративних витрат тощо.

Та попри усі позитивні зміни в економіці сучасна структура грошових доходів населення України та її динаміка все ще не сприяють розвитку ринку банківських послуг для фізичних осіб. Заробітна плата не займає ключове значення і за впливом на заощадження наближається до соціальних виплат (пенсій, стипендій, допомог). Про це свідчать і результати анкетних опитувань, проведених у 2003-2006 роках. Вони свідчать, що значна частина вкладників, майже 32 % неспроможна заощаджувати кошти в зв'язку з низькими заробітками та доходами, які ледве покривають потреби (pис.2.3). Однак переконаність громадян у вигідності зберігання коштів у банках поступово міцнішає - майже 60% опитаних вважають за потрібне нагромаджувати заощадження в банківських установах, оскільки це дає змогу отримувати дохід у вигляді процентів за депозитами.

Рис. 2.3 Чинники, які стримують приплив грошових доходів громадян у банки

Результати опитування свідчать про доволі значні потенційні можливості вітчизняних комерційних банків щодо залучення заощаджень населення. Тому необхідно постійно поліпшувати імідж банківських установ, розширювати і якісно вдосконалювати депозитні операції, які здатні примножувати ресурси банку і забезпечувати на цій основі їх ширшу участь в інвестиційній та кредитній діяльності.

Головною причиною малої частки заощаджень населення у банківських установах є не лише низький рівень довіри до вітчизняної економіки. Нинішній рівень оплати праці та соціального захисту громадян України, їх низька купівельна спроможність є тими чинниками, що стримують розвиток грошових заощаджень населення, а отже, й розвиток виробництва, відтворення робочої сили, розв'язання найгостріших соціально-економічних проблем.

Аналізуючи стан ринку банківських послуг у аспекті залучення коштів від фізичних осіб, динаміка грошових вкладів населення за останні кілька років свідчить про зростання довіри громадян до банків і зацікавленості банкірів до збільшення частки залучених коштів населення у своїх активах (Рис.2.4).

Рис.2.4 Динаміка ресурсної бази банків за 2003-2007 роки (у млрд.грн.)

За результатами проведених досліджень, 27% респондентів нарікають на недосконалу систему гарантій за знеціненими вкладами; 20% - на непривабливість системи державного страхування вкладів (рис. 2.5).

Порівняно невелика кількість опитуваних надає перевагу спеціальним інвестиційним програмам, які базувалися б на депозитах фізичних осіб.



Рис. 2.5 Заходи для посилення припливу вкладів населення у національній валюті в банки України

Їх приріст за аналізований період сягнув 70,8%. При чому більша питома вага належить вкладам саме у національній валюті, що свідчить про зростання довіри громадян до національної грошової одиниці. А отже можна прогнозувати що і надалі відбуватиметься позитивний приріст вкладів населення у банках регіону.

Адже ринок банківських послуг для фізичних осіб є чутливим індикатором економіки в цілому, і коливання обсягів заощаджень населення на банківських рахунках відображають зміни що відбуваються в економіці країни: зміна демографічної ситуації, політики доходів і цін, особливостей розвитку і задоволення потреб, соціальної структури населення тощо.

Що стосується темпів зростання вкладів населення в банки, то на сьогоднішній день вони становлять 21 млрд. 407 млн. грн, та за останніх 3 роки збільшились у 7,3 рази. Покращилася також їхня структура: частка строкових депозитів зросла на 5% і становить 75,4%. Більша частина з них довгострокові, терміном понад один рік (три роки тому їх, частка становила всього 5,5%). Утім рівень довіри населення до банків в Україні все ще значно нижчий, ніж у західних країнах із високо розвинутими ринковими економіками і банківськими системами. Про це свідчать такі дані: на початку 2003 року вклади населення в банках України становили приблизно 30% від сумарних зобов'язань , що в 1,5-2 рази менше, ніж у банках західних держав , де ця частка коливається на рівні 60-80%. Щоб наздогнати банківські системи економічного розвитку країн за цим показником, українським банкам потрібно приблизно 10 років при збережені темпів зростання вкладів населення, які склалися в останні три роки. А для цього всім органам економічного та монетарного управління слід врахувати чинник довіри до банків при прийнятті будь-якого рішення, пов'язаного з діяльністю банківської системи.

Недостатність залучення коштів також пов'язана з тим, що населення України через слабкий розвиток фінансового ринку має обмежений вибір інструментів для капіталізації своїх гривневих заощаджень. Банківські депозити є поки що найдоступнішими з них. Але й цим інструментом населення користується лише за достатньої довіри до банків. За її відсутності, яка є і на сьогоднішній день, більша частина гривневих заощаджень (приблизно 25-35 млрд. грн. (включаючи валютні)) зберігається в готівковій формі, або ж дробиться на декілька депозитів для зменшення ризику втрат від банкрутства банків.

Підвищення довіри до банків - це актуальне завдання загальнодержавної ваги, зволікання з її вирішенням може найближчим часом відчутно загальмувати розвиток економіки країни. Тому необхідно, невідкладно вживати заходів:

· на сам перед повинні діяти самі банки створюючи нові вигідніші для вкладників пропозиції;

· потрібно підняти питання про перегляд, тої частини закону («Про податок з доходів фізичних осіб») яка стосується оподаткування доходів фізичних осіб, отриманих від депозитних операцій ;

· налагодити законодавчий і судовий захист прав та інтересів банкірів, що по суті, свідчить про недооцінку ролі банків і навіть певну неповагу до них з боку органів державної влади;

· також, щоб збільшити довіру до банку потрібно налагодити систему гарантування вкладів населення.

Зважаючи на необхідність підвищення рівня надійності, фінансової стійкості та конкурентоспроможності банків на внутрішньому й міжнародних ринках, необхідно вжити заходів щодо:

· підвищення ефективності контролю за діяльністю банків, досягнення повної відповідності Базельським принципам ефективного банківського нагляду, що передбачає вдосконалення чинного законодавства та нормативно-правових актів НБУ; впровадження оцінки банківської діяльності на консолідованій основі таз урахуванням ризиків; посилення контролю за власниками істотної участі та змінами у структурі власності;

· підвищення рівня капіталізації банків, у т. ч. Шляхом залучення нових акціонерів, збільшення резервного фонду, результату діяльності, активізації процесів об'єднання банків, інтенсивнішого застосування процедури реорганізації банків шляхом приєднання та злиття малих і фінансове нестійких банків;

· забезпечення участі всіх банків у єдиній інформаційній системі "Реєстр позичальників", що дасть змогу знизити кредитний ризик;

· оптимізації структури капіталу, активів та зобов'язань, виходячи із завдань забезпечення фінансової стійкості банків та їх позитивного впливу на розвиток реального сектора економіки;

· підвищення прибутковості банківських операцій, орієнтації на доходи від кредитування та обслуговування реального сектора економіки і зниження витрат за рахунок підвищення технологічності та комп'ютеризації банківських операцій, зменшення необґрунтованих витрат;

· упередження здійснення банками сумнівних банківських операцій шляхом ідентифікації клієнтів та їх операцій, посилення боротьби з відмиванням брудних грошей, зокрема шляхом здійснення належного контролю за наявністю в банків положень, практики та процедур щодо протидії відмиванню грошей, набутих злочинним шляхом удосконалення чинного законодавства України з питань кредитування, посилення захисту прав та інтересів кредиторів, підвищення відповідальності учасників договірних відносин за неналежне виконання своїх зобов'язань, надання недостовірних даних про фінансовий стан позичальника;

· забезпечення довіри кредиторів і вкладників до банків шляхом підвищення стабільності, стійкості й конкурентоспроможності на світовому ринку банківської системи України, спроможної максимально та якісно задовольнити потреби економіки й населення у кредитах та інших сучасних банківських послугах.

3. Проблеми та перспективи розвитку банківської системи України

В умовах становлення і розвитку української держави винятково важливого значення набуває побудова ефективної банківської системи, оскільки банки є рушійною силою економічного розвитку та ринкових перетворень.

Розвиток банківської системи як головного складника фінансового сектора покликаний прискорити трансформацію суспільства загалом і розвиток бізнесів зокрема, оскільки значний вплив банків на українське середовище є очевидним.

Розвинута банківська система є необхідною умовою нормального функціонування економіки, тобто функціонування суб'єктів господарської діяльності та державного бюджету. Лише через досконалу банківську систему можна здійснити реструктуризацію економіки в цілому. Крім того, надійний і розвинений банківський сектор відіграє надзвичайно важливу роль у стабілізації економіки країни. Без залучення коштів населення у банківський сектор неможлива фінансова санація підприємств, які потребують фондів для функціонування і реструктуризації.

Нині у вітчизняній банківській системі, як і в інших сферах національної економіки, відбувається становлення ринкових, насамперед, конкурентних засад. Рівновага на банківському ринку, а, отже, й стабільність банківської системи безпосередньо залежать від стану конкуренції. З огляду на це на нинішньому етапі розвитку ринкових відносин в Україні першочергового значення набуває підвищення конкурентоспроможності банківського сектора.

Проте, незважаючи на усі позитивні зрушення, банківський сектор України залишається на сьогодні недосконалим і не відповідає вимогам реальної конкурентноздатності економіки. За загальними результатами діяльності він є збитковим і містить численні проблеми, викликані як кризовими явищами економіки, так і грошово-кредитною політикою Національного банку України, діями влади і внутрішньобанківськими факторами.

Такі проблеми практично унеможливлюють припущення про дійсну конкурентоспроможність банківського сектору України. Для цього варто подивитися хоча б на той факт, що активи українського банківського сектора становлять близько 30 млрд. грн., що є меншим за 1% активів Deutsche Bank AG або Citigroup Inc. І це не враховуючи інших недоліків, таких як відставання кількості та якості банківських послуг від світового рівня, недосконалий менеджмент, фінансові результати діяльності та ін. [16].

У результаті український банківський сектор не виконує ефективно своїх функцій, які були розглянкуті в першому розділі.

Таким чином, банки мають здійснювати посередництво в переміщенні коштів від кредиторів до позичальників та виконувати функцію створення грошей і регулювання грошової маси.

В Україні ж виконання цих функцій банками пов'язане з викладеними нижче проблемами, серед яких: відсутність довіри до банків з боку населення, а, отже, і незначна мобілізація ресурсів банками порівняно з потенційними її можливостями; низький рівень кредитування (особливо довгострокового, адже короткострокові кредити займають близько двох третин кредитного портфелю українських банків); низький (порівняно зі світовим) рівень розрахунків між клієнтами (хоча і відбувається досить активний розвиток у даному напрямі - введення платіжних карток, утворення національної системи масових електронних платежів населення як один із основних напрямів роботи НБУ і т.д.).

Таким чином, ситуація, яка склалася у банківському секторі нашої країни, не є достатньо позитивною і сприятливою для існування його конкурентноздатності, а отже, потребує відповідних пропозицій для її виправлення.

Зрозуміло, що до рівня банківської (зокрема, кредитної) культури тих же США, де послугами банків користуються 92% громадян, а „в кредит» живуть та працюють понад 40% дорослого населення, українцям ще далеко, та й, за великим рахунком, не дуже потрібно. Натомість не викликає заперечень те, що стабільна банківська система, по-перше, є гарантом фінансової безпеки держави, а, по-друге, свідчить про сталість грошових відносин між фізичними особами та кредитними установами, що принаймні може свідчить про певну запоруку власного фінансового майбуття. Тим часом, розглянувши проблеми банківського сектора України більш уважно, можна зазначити, що розвиток фінансово-кредитного сектора України ще дуже слабкий, причиною чого є як дії органів державної влади (наприклад, спроби змусити найбільші банки надавати кредити під пільгові проценти певним підприємствам або галузям промисловості, податкова політика тощо), так і загальноекономічні проблеми, і діяльність власне банківських установ. Проте проблеми, які стоять перед українськими банками, не є неподоланними. Вони потребують лише формалізації і цілеспрямованої роботи як органів державної влади, так і власне комерційних банків.

Для розв'язання наведених проблем необхідно здійснити такі заходи:

- розширити мережу комерційних банків в інших регіонах країни;

- звузити процентну маржу комерційних банків;

- розробити механізм розмежування банківських фінансів і урядових фінансів;

- позбавити уряд можливості брати у Національного банку України та комерційних банків гроші в кредит чи то у прямій, чи то у завуальованій формах, під виглядом первинної емісії облігацій внутрішньої державної позики; уряд повинен функціонувати на основі самозабезпечення, а не паразитувати на примусово здешевлених кредитних ресурсах Нацбанку і комерційних банків;

- Кабінет Міністрів повинен здійснювати фінансово-економічну політику, спрямовану на підвищення ефективності державних підприємств;

- удосконалити податкову систему країни;

- ввести єдині загальнодержавні реєстри рухомого і нерухомого майна;

- розвивати та стимулювати приватну власність;

- розвивати спеціалізований сегмент у структурі банківських установ країни шляхом створення належного правового поля діяльності відповідних банків, нормативного диференціювання їхніх функцій та створення у разі потреби належних стимулів для розвитку з метою забезпечення ефективного функціонування різних сфер фінансового ринку;

- швидкими темпами проводити реорганізацію, об'єднання або ліквідацію проблемних банків;

- налагодити роботу Фонду гарантування вкладів населення та зробити її ефективною;

- розвинути мережу різноманітних навчальних закладів, центрів підготовки та перепідготовки фахівців для роботи у банківських установах;

- створити сприятливий інвестиційний клімат, атмосферу масового інвестування в українську економіку;

- впроваджувати нові банківські продукти;

- запровадити цілодобове надання банківських послуг у комерційних банках;

- розвивати кредитування малого бізнесу;

- розвивати взаємовідносини банків з клієнтами;

- сформувати та підтримувати режим справедливої конкуренції як у банківському, так і в реальному секторах економіки;

- зміцнювати фінансовий потенціал шляхом залучення нових акціонерів та збільшувати капітал за рахунок розширення клієнтської бази;

- розвивати методологію прогнозування попиту на кредити, ризиків інвестиційно-кредитної діяльності в умовах невизначеності;

- розробити довгострокові стратегії із застосуванням міжнародного досвіду та національних особливостей і специфічних характеристик кожного банку;

- підвищити рівень інформаційного забезпечення у діяльності комерційних банків.

Також до основних напрямів стратегії розвитку банківської системи слід віднести: забезпечення режиму чіткої узгодженості грошово-кредитної політики з вимогами зміцнення банківської системи і підвищення довіри до українських банків; створення максимально повної законодавчої бази функціонування банківської системи (загалом слід розробити більше 20 законопроектів, зокрема, "Про банківську таємницю", "Про комерційні банки України"); забезпечення відповідальності банків за прийняті ними зобов'язання перед державою, іншими банками, фізичними та юридичними особами; підвищення ролі Національного банку України у забезпеченні стійкого розвитку банківської системи, запобіганні системних криз глобального характеру і масового банкрутства банків, що загрожує інтересам держави, суспільства, особи; створення системи органів нагляду за фінансовим станом банків і вжиття, в разі необхідності, відповідних заходів; активне включення банківського капіталу в структурні перетворення економіки; досягнення збалансованості попиту і пропозиції грошей шляхом послідовного зниження ставки рефінансування НБУ і, відповідно, підвищення попиту суб'єктів підприємницької діяльності на позичкові кошти; підвищення рівня управління активами і пасивами банків шляхом створення системи страхування ризиків.

Зміцненню банківської системи сприятиме розробка і прийняття комплексної програми фінансового оздоровлення українських банків. Важливо домогтися, аби національні гроші виконували функції накопичення. Однак це залежить не тільки від банківської системи, а переважно від економічної політики уряду. В інтересах держави, щоб українські громадяни зберігали свої грошові заощадження в українських банках без страху їх втратити. Здійснити це можна лише за умов встановлення довіри до банківської системи з боку українського інвестора [18].

Для подальшого успішного розвитку банківської системи в першу чергу має бути визначена стратегія розвитку фінансової системи України в цілому.

З метою забезпечення стабільного функціонування та розвитку банківської системи, доступності кредитів для підприємств та населення, їх здешевлення потрібні насамперед подальша розбудова банківської системи, підвищення її кредитної спроможності, для чого необхідно:

- вирішувати завдання щодо підвищення рівня капіталізації банківської системи, зміцнення і поліпшення її ресурсної бази, підтримувати збалансованість темпів зростання кредитного портфеля з темпами капіталізації;

- активізувати механізми і удосконалити форми сполучення капіталів комерційних банків і промислових підприємств;

- забезпечити впровадження сучасних систем управління фінансами підприємств з боку комерційних банків, у тому числі обслуговування конкретної інвестиційної програми підприємства;

- стимулювати збільшення інвестиційних резервів підприємств на рахунках банків; амортизаційні відрахування і прибуток, що призначений на розвиток виробництва, доцільно розміщувати на спеціальних рахунках у банках з обов'язковим використанням цих коштів за цільовим призначенням і тільки як довгострокові кредити;

- заохочувати спільні кредитні, насамперед інвестиційні, проекти комерційних банків, державних інвестиційних інститутів і приватних інвесторів;

- поліпшити кредитну політику, в тому числі щодо зниження рівня ризикованості здійснюваних операцій шляхом впровадження спеціальних інструментів страхування та резервування довгострокових кредитів;

- здійснити розбудову інститутів довгострокового кредитування, насамперед утворити Державний банк реконструкції та розвитку та забезпечити його функціонування

З огляду на стратегічні завдання, що стоять перед економікою України в 2008--2015 pоках, має відбутися: зростання активів комерційних банків до рівня 70 % ВВП; балансового капіталу -- до 45--50 млрд грн; обсягів кредитів -- до рівня понад 50 % ВВП; депозитів фізичних осіб та їхньої частки в структурі зобов'язань банківської системи -- до 60 %. Необхідно підвищити роль банків як посередників на фондовому ринку і в розвитку іпотечного ринку.

Висновок

Отже в цій курсовій роботі було розглянуто таку тему як „Сучасна банківська система України» і зроблено такий висновок.

В умовах становлення ринкового механізму господарювання в країні значення стабільної і ефективної банківської системи суттєво зростає, і вона перетворюється на одну із найважливіших складових успішного розвитку економіки. Удосконалення теоретичних засад функціонування і розвитку банківської системи з урахуванням специфіки перехідного періоду є необхідною умовою створення ринкового господарства в Україні.

Сучасну банківську систему слід розглядати як велику динамічну цілеспрямовану відкриту систему, яка характеризується: наявністю значної кількості елементів, що виконують різні функції і мають багаторівневу ієрархічну структуру; динамічністю поведінки елементів, підсистем і системи в цілому, наявністю складних взаємозв'язків, включаючи зворотні; нерегулярністю впливу зовнішнього середовища та стохастичністю в поведінці системи; наявністю визначеної процедури прийняття рішень.

Визначальний вплив на розвиток банківської системи України має грошово-кредитна політика Національного банку України. Для удосконалення практики грошово-кредитного регулювання в Україні запропоновано забезпечувати стабільність грошового ринку, створення прогнозованої економічної ситуації для всіх суб'єктів економічної системи. У разі недостатньої ліквідності на грошовому ринку та для забезпечення стабільності процентних ставок пропонується активно використовувати механізми рефінансування комерційних банків з боку НБУ через операції РЕПО, ломбардного та облікового кредитування.

Ефективність функціонування банківської системи України прийнято визначати через міру виконання системою притаманних їй функцій та досягненням поставлених цілей. Для цього в даній роботі були розглянуті показники діяльності банків України, які дають змогу нам оцінити і порівняти їхню діяльність за декілька років.

Великий вплив на ефективність банківської діяльності має невідповідність методів, які використовуються при плануванні розвитку банків, сучасному стану й напрямкам розвитку фінансового ринку України, процесу інтеграції України у світове економічне співтовариство, що не дає змоги створити високоефективну банківську систему, породжує недовіру до неї суб'єктів господарської діяльності, обмежує можливості використання фінансового ринку для підвищення ефективності використання фінансових ресурсів економічної системи в цілому.

Банківська система України є системою перехідного типу, якій притаманні такі особливості: порушення фінансової рівноваги; надзвичайно велике значення банківського капіталу як основи фінансової стабільності банківської системи; високий рівень взаємозалежності елементів та компонентів системи; недосконала організаційна структура; низька ефективність виконання функцій; розвиток за рахунок екстенсивних факторів; більш динамічний розвиток банківських інститутів порівняно з розвитком підприємств реального сектора економіки.

Стабільний та ефективний розвиток банківської системи значною мірою залежить від державної політики в сфері банківської діяльності, основними принципами якої мають бути принципи ринковості, невтручання, добровільності, конкурентності. Одним із напрямів підвищення якості державного регулювання є розроблення стратегії розвитку банківської системи України, яка повинна відображати пріоритетні напрями забезпечення стабільного та ефективного розвитку банківської системи, шляхи її пристосування до внутрішнього і зовнішнього середовища.

Таким чином, для ефективного проведення змін у сучасній банківській системі необхідне поєднання сприятливих зовнішніх і внутрішніх умов, які б разом створили певне позитивне середовище для функціонування і успішної діяльності банків України. До того ж професіоналізм і накопичений практичний досвід більшої частини теперішніх працівників банківської сфери (насамперед, керівництва НБУ) дозволяють сподіватися, що з часом в Україні все ж сформується повноцінна банківська система, яка і здійснюватиме сприяння активному ринковому розвитку економіки країни, створивши реальні передумови для виникнення на фінансових ринках повноцінного конкурентного середовища та формування конкурентоспроможності банківського сектора на світовому рівні.

банківський фінансовий грошовий

Список використаної літератури

1.Закон України "Про банки і банківську діяльність".- К.: Ін Юре, 2006.

2.Закон України "Про Національний банк України" - К., 2002.

3.Банківські операції: Підручник / За ред. А. М. Мороза. -- К.: 2002 р.

4.Банківська справа. Навчальний посібник /За ред. проф. Р.І.Тиркала. - Т. 2004 р

5.Будаговська С. Мікро і Макроекономіка. К - 2007 р.

6.Вступ до банківської справи / Відп. ред.Савлук М.І.-К.: 2005 р.

7.Гальчинський А.С. Теорія грошей: навчально-методичний посібник. - К. 2001 р.

8.Гриценко О. Гроші та грошово-кредитна політика: Навч. Посібник.- К.: Основи, 2003 р.

9.Гуцал І. Банківська система України. Банківська справа. - 2005 р.

10.Деньги, кредит, банки. Под ред. Г.І. Кравцовой. - 2004 р.

11.Козюк В.В. Сучасні центральні банки: середовище функціонування та монетарні рішення. - Т.: 2005.

12. Панчишин С. Макроекономіка.- К. 2001.

13. Радіонова І.Ф. Макроекономіка (теорія і практика). - К.: 2004 р.

14. Савченко А.Г. Макроекономіка. Підручник - К. 2005р.

15. Стельмах В.С. та інші. Грошово-кредитна політика в Україні.- К.: 2003

16. Экономический журнал http://www.economix.com.ua

17. Журнал „Економічний часопис ХХІ» http://www.soskin.info.ua

18. Юридична газета http://www.yur-gazeta.com

19 Офіційний сайт Національного банку України http://www.bank.gov.ua

20.Офіційний сайт Державного Комітету Статистики України http://www.ukrstat.gov.ua

21.Офіційний сайт Міністерства фінансів України http://www.minfin.gov.ua

Размещено на Allbest.ru