Діяльність страхових компаній

Размещено на http://www.allbest.ru/

1

ДВНЗ «УНІВЕРСИТЕТ МЕНЕДЖМЕНТУ ОСВІТИ»

Контрольна робота

З предмету: Страхування

Виконала:

Студентка групи УПБ 07 Г

Гусаченко А.О.

КИЇВ-2008

1. Загальна характеристика страхового ринку

Страховий ринок - це особливе соціально-економічне середовище і сфера економічних відношень, де об'єктом купівлі-продажу (товаром) є страхова послуга, формуються попит і пропозиція на неї.

Основна мета страхового ринку - забезпечення безперервності процесу суспільного відтворення через продаж специфічної фінансової послуги (страхової гарантії), що здійснює матеріальну компенсацію шкоди (збитку), яка заподіяна майновим інтересам страхувальників у результаті настання подій, що називаються страховими випадками. Страховий ринок можна розглядати і як особливу систему організації грошових відносин із формування і розподілу страхового фонду, щоб забезпечити страховий захист суспільства за допомогою створення структури страхових організацій, які беруть участь у продажу відповідних страхових послуг.

Страховий ринок може бути охарактеризований за територіальним і галузевим (видовим) принципом. У територіальному аспекті можна виділити:

* внутрішній (місцевий) страховий ринок;

* національний (зовнішній) страховий ринок;

* міжнародний (світовий) страховий ринок.

Внутрішній страховий ринок - місцевий ринок, де є безпосередній попит на страхові послуги з боку клієнтів, що може бути задоволений конкретними страховиками.

Національний (зовнішній) страховий ринок - той ринок, який перебуває у межах певної держави, охоплює декілька внутрішніх ринків і до структури якого належать багато страхових компаній, котрі діють як у межах держави, так і за кордоном.

Міжнародний (світовий) страховий ринок - це пропозиція і попит на страхові послуги у масштабах світового співтовариства.

За галузевою (видовою) ознакою виділяють ринки:

* особистого страхування;

* майнового страхування;

* страхування відповідальності;

* страхування економічних ризиків;

* перестраховування.

Кожний із видових ринків можна поділити на відособлені сегменти: ринок страхування від нещасних випадків, вантажів і т.д.

Ринкова економіка ґрунтується на свободі вибору продавця і покупця. Вільна гра попиту і пропозиції в умовах ринкової економіки стимулює появу таких страхових послуг, що об'єктивно потрібні страхувальнику. Свобода ціноутворення, виражена у тарифних ставках на страхові послуги, створює умови для конкуренції між страховиками.

Страховий ринок представляє всю сукупність економічних відносин, що виникають при купівлі-продажу страхового продукту, і реалізує прямі відношення між страховиком і страхувальником за допомогою наповнення змісту страхової послуги конкретними товарно-грошовими відносинами.

Метою діяльності за умов ринкової економіки є одержання прибутку. При цьому об'єктивна наявність конкуренції, економічною основою якої є розходження в обсязі витрат різних страховиків на реалізацію однакової страхової послуги (її собівартості). Особливістю ціноутворення у страхуванні є той факт, що ціна страхової послуги складається з таких компонентів:

* коштів, що використовуються для формування страхового фонду для відшкодування збитків страхувальників після настання страхових випадків;

* коштів, що потрібні для реалізації страхової послуги;

* коштів, що формують прибуток страховика.

Закон вартості, діючи у ринковій економіці, проявляється у наявності на страховому ринку послуги за ціною, що сформована на основі співвідношення попиту і пропозиції. При цьому очевидно, що ринкова ціна на страхову послугу повинна бути однакова для всіх страховиків, діючих на цьому ринку.

Тому для завоювання ринку, забезпечення незалежності від конкурентів і збільшення прибутковості страхової діяльності потрібне зниження рівня індивідуальної вартості страхової послуги конкретного страховика щодо її ринкової вартості.

Комплексним страховим ринком називається страховий ринок, об'єднаний системою соціально-економічних зв'язків в одне ціле з необмеженою кількістю інших ринків, що вільно існують і розвиваються у заданих політико-економічних рамках (у конкретній країні) на основі законів ринкової економіки. Розглянемо модель комплексного страхового ринку на прикладі страхового ринку окремої країни (рис. 3.1).

Комплексний страховий ринок складається з наступних компонентів:

* законодавче ядро (система державного регулювання) ринку;

* структура й інфраструктура ринку;

* ринкові господарські форми, призначені для керування процесами на ринку;

* система взаємозв'язків з іншими вільними ринками, що розвиваються у цій країні спільно або паралельно з її страховим ринком, створюючи комплексний страховий ринок.

Законодавче ядро складається з фундаментальних ринкових законів (ФЗР), що є загальними для всіх країн, і ринкового законодавства цієї держави (ДЗР), що відбиває специфіку реалізації ФЗР на конкретному соціально-економічному етапі розвитку країни. Незважаючи на те, що удосконалення ДЗР провадиться шляхом досягнення як можна більш повного відбитку у ДЗР фундаментальних ринкових законів, між цими двома складовими завжди є певна межа. Властивості цієї межі визначаються станом соціальної психології товариства. Стан і склад законодавчого ядра українського страхового ринку більш докладно описано в главі 2 (розділ 2.6).

Структура страхового ринку

Структура страхового ринку складається з двох основних елементів (ланок) - страховика (страхової компанії), що є продавцем страхової послуги, і страхувальника (клієнта страхової компанії) - покупця цієї послуги. В інституціональному аспекті структура ринку визначається акціонерними, корпоративними, приватними і державними страховими компаніями. Саме ці суб'єкти формують і використовують страхові фонди, саме в їхній діяльності реалізуються і зав'язуються нові економічні відносини, переплітаються особисті, корпоративні (колективні) і державні інтереси.

Страхова компанія - юридична особа, що складає і забезпечує функціонування страхового фонду, здійснює укладання договорів страхування та їхнє обслуговування. Страховій компанії притаманні організаційна єдність і економіко-правова відособленість. Економічна відособленість страхової компанії полягає у повній господарській самостійності обороту її ресурсів. Страхова компанія функціонує як самостійний суб'єкт, що господарює, і є “вмонтованою” у певну систему цивільно-правових відносин. Страхова компанія будує свої відносини з іншими суб'єктами на договірній основі.

Страхові компанії класифікуються такий чином:

1. За формою власності - на приватні і публічно-правові, акціонерні (корпоративні), товариства взаємного страхування та державні.

2. За характером виконуваних операцій - на спеціалізовані (особисте або майнове страхування), універсальні і перестраховувальні. У деяких закордонних країнах діяльність універсальних страхових компаній заборонена. На практиці спостерігається тенденція до ліквідації вузької спеціалізації у страховій діяльності.

3. За територією роботи - на місцеві, регіональні, національні і міжнародні (транснаціональні).

4. За розміром статутного капіталу й обсягом надходження страхових платежів, за іншими організаційно-економічними показниками - на значні, середні і дрібні.

Охарактеризуємо основні організаційні форми страхових компаній.

Страхове товариство - основна форма організації страховика (страхового фонду) на основі централізації коштів за допомогою об'єднання часток капіталу або емісії та продажу акцій. Страхове товариство - юридична особа, що має свій статут, де визначені цілі і задачі товариства, види діяльності, розмір статутного фонду, порядок керування ним. Статутний капітал акціонерного страхового товариства формується за допомогою акцій. Страхове товариство може містити, крім головної компанії, окремі підрозділи, різноманітні за рівнем самостійності і здійснюваними операціями.

Філія (відділення) страхової компанії є відособленим підрозділом страховика без права юридичної особи. Здійснює свою діяльність в межах ліцензій, отриманих страховиком, на підставі положення, затвердженого його вищим органом. Має відокремлений баланс, а підсумкові результати роботи філії (відділення) відбиваються в консолідованому балансі страховика.

Представництво страхової компанії також є неюридичною особою, а підрозділом страховика, але не має права займатися страховою і будь-якою підприємницькою діяльністю. Представництво виконує функції сприяння страховику і здійсненню його статутної діяльності, виступає від його імені і фінансується останнім.

Агентству страховика дозволено виконувати всі функції представництва і певні страхові операції (укладання й обслуговування договорів страхування тощо) в межах агентської угоди з страховиком.

У деяких країнах із ринковою економікою філії страхового товариства є юридичними особами, а представництва, агентства і відділення такої самостійності не мають.

Товариство взаємного страхування (ТВС) - особлива форма організації страхового фонду на основі централізації коштів за допомогою пайової участі його учасників. Учасник ТВС одночасно виступає як страховик і страхувальник. Створення товариств взаємного страхування притаманне об'єднанням фізичних осіб, а також об'єднанням

Роль і значення ТВС, що діють на страховому ринку, постійно зростають. У США, наприклад, усі ТВС (разом біля 200) складають 6% загальної чисельності страховиків, що спеціалізуються на операціях особистого страхування, проте на їхню частку припадає до50 % продажу полісів особистого страхування. В Японії товариства взаємного страхування є переважною формою організації особистого страхування й охоплюють більше 95% ринку особистого страхування. В Україні така категорія суб'єктів страхових відносин практично не існує, незважаючи на те, що є Постанова КМУ, яка тимчасово регулює діяльність ТВС.

Державна страхова компанія (ДСК) - публічно-правова форма організації страхового фонду самою державою. Організація державних страхових компаній здійснюється через їхнє заснування державою чи націоналізацію акціонерних страхових компаній і обернення їхнього майна у державну власність. Створення державних страхових компаній є формою втручання держави у діяльність страхового ринку. Ця форма організації страховика передбачена законодавством України і практично реалізована у виді кількох державних страхових компаній, що заповнюють конкретні сегменти страхового ринку (медичне страхування іноземних громадян, що в'їжджають в Україну, обов'язкове страхування від нещасних випадків на залізничному транспорті й ін.).

Особливим видом державних страхових компаній є урядові страхові організації (УСО) - некомерційні компанії, діяльність яких ґрунтується на субсидуванні. Вони спеціалізуються на страхуванні від безробіття, страхуванні компенсацій робітникам і службовцям, а також на страхуванні непрофесійної працездатності. Здебільшого УСО звільнені від сплати державних, федеральних і місцевих податків. В Україні цієї категорії страховиків немає.

Приватна страхова компанія належить декільком власникам - приватним особам. В Україні така форма існує у вигляді акціонерних страхових компаній закритого типу, повних, коммандитних чи товариств із додатковою відповідальністю, причому кількість засновників (акціонерів) такої компанії повинна бути не менше трьох осіб.

Прямі страхові посередники

Агент страховий - фізична чи юридична особа, яка діє від імені і за дорученням страховика і виконує частину його страхової діяльності (укладання договору страхування, одержання страхової премії, проведення робіт, які пов'язані із виплатою страхових відшкодувань) як представник страховика. Агент діє в інтересах страховика й отримує від нього комісійну винагороду на підставі письмової агентської угоди (договору доручення), укладеної між страховим агентом і страховиком.

Діяльність агентів в Україні регламентується низкою вимог, що подані нижче. Якщо агент - юридична особа, він повинен бути суб'єктом підприємницької діяльності й укласти зі страховиком агентську угоду (договір доручення) на надання послуг (робіт), які пов'язані з укладанням і виконанням договорів страхування:

* підготування договорів;

* укладання договорів;

* обслуговування договорів;

* оформлення документів для виплати страхових сум і відшкодувань;

* виплату страхових сум і відшкодувань.

Агентська угода повинна містити:

* права й обов'язки сторін при укладанні, обслуговуванні і виконанні договорів страхування;

* порядок внесення страхових премій;

* умови проведення взаєморозрахунків між сторонами;

* відповідальність сторін за невиконання договору;

* інші умови за узгодженням сторін.

Страховий агент зобов'язаний:

* перераховувати страховику отримані від страхувальника премії протягом двох робочих днів після отримання;

* оформляти договір страхування за один робочий день із моменту одержання страхової премії;

* кожної декади подавати страховику дані про укладені договори страхування і суми отриманих премій.

Якщо агент без поважних причин порушує будь-яку з двох перших умов, страховик зобов'язаний перервати дію агентської угоди на три і більше місяців. У противному разі дії страховика кваліфікуються як порушення страхового законодавства.

Брокер страховий - фізична чи юридична особа, що зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності і діє на страховому ринку від свого імені на підставі доручень страхувальника (або страховика, який виступає у якості перестрахувальника). Вимоги до діяльності страхових брокерів в Україні наведено нижче.

Брокерська діяльність - це фахова діяльність брокера на користь страхувальника (перестрахувальника), а саме:

* визначення потреби страхувальника у страхових послугах;

* допомога у розробці договору страхування;

* пошук страховиків, що відповідають вимогам страхувальника;

* ведення переговорів і укладання договорів страхування за дорученням страхувальника;

* проведення розрахунків за договорами страхування;

* підготовка документів для врегулювання збитків після настання страхового випадку.

Брокерська угода - письмовий договір щодо надання страхових брокерських послуг страхувальнику страховим брокером, де визначені:

* права й обов'язки сторін;

* порядок набуття чинності договору страхування, що укладається за допомогою брокера;

* порядок оплати страхових премії й оповіщення страхувальника про початок дії договору страхування;

* умови проведення взаєморозрахунків між сторонами;

* відповідальність сторін за невиконання брокерської угоди й інші умови за узгодженням сторін.

Страховий брокер зобов'язаний:

* укладати договір страхування на найбільш вигідних для страхувальника умовах, визначених брокерською угодою, і зі страховиком, що має стале фінансове положення;

* володіти всією необхідною для укладання договору страхування інформацією про страховика і надавати її страхувальнику.

Обмеження в роботі страхових брокерів:

* страховому брокеру заборонена будь-яка інша підприємницька діяльність, в т.ч. і посередницька, крім посередницької діяльності на страховому ринку;

* з одним страховиком брокер може укладати договори страхування на суму страхових премій не більш ніж 35% від суми страхових премій за всіма укладеними цим брокером протягом одного року договорами страхування;

* за кожний квартал брокер не має права одержувати страхових премій на суму, що перевищує розмір його сплаченого статутного фонду, або 625 мінімальних заробітних плат, якщо він є фізичною особою;

* якщо брокер одержує страхові премії, він повинен не пізніше одного дня після їхнього отримання забезпечити, початок дії договору страхування. Якщо він не може забезпечити виконання цієї умови, то премії, минаючи брокера, повинен приймати від страхувальника безпосередньо страховик;

* брокер не має права обслуговувати іноземних страховиків і укладати з ними брокерську угоду, якщо інше не визначено у міжнародних договорах України.

Непрямі страхові посередники

Аварійний комісар - особа, що визначає причини страхового випадку і встановлює причину, характер, розміри збитків страхувальника. Він здійснює свою діяльність на основі договору зі страховиком. Аварійний комісар повинен мати спеціальну кваліфікацію, що визначена органом нагляду за страховою діяльністю. Аварійний комісар має право:

* визначати форми і методи виконання страхових зобов'язань згідно з договором страхування і законодавством;

* знайомитися з матеріалами слідства, бути присутнім під час проведення слідчих дій, запитувати про обставини і причини настання страхових випадків і заподіяної шкоди;

* самостійно проводити або організовувати потрібні експертизи;

* отримувати потрібну інформацію від сторін, що мають відношення до настання страхових випадків;

* складати і видавати аварійний сертифікат із визначенням обставин і причин настання страхового випадку й обсягу заподіяного збитку;

* оформляти страхові збитки;

* брати участь у ліквідації наслідків страхового випадку, вживаючи на місці заходи до забезпечення цілості застрахованих об'єктів і зменшення збитків;

* за дорученням страховика проводити попереджувальні заходи, щоб запобігти можливим страховим випадкам, і виплачувати страхові відшкодування особам, що потребують цього;

* залучати до роботи інших експертів (сюрвейєрів).

Аджастер (Adjuster) - фізична або юридична особа, що представляє інтереси страховика при вирішенні питань по врегулюванню заявлених претензій страхувальника у зв'язку із страховим випадком. Аджастер здійснює оцінку ризику після страхового випадку (реалізації ризику) і прагне дійти згоди зі страхувальником про суму страхового відшкодування, що підлягає виплаті, виходячи із зобов'язань страховика, узятих по укладеному їм договору страхування. Аджастер аналізує факти й ризикові обставини страхового випадку. Становить експертний висновок для страховика за матеріалами цього аналізу, проводить роботу в області ризик менеджменту, виконує функції аварійного комісара. Діяльність аджастера може здійснюватися в рамках структурного підрозділу страхової компанії або спеціалізованої організації (агента) страховика, що працює на підставі відповідної угоди по експертизі й ліквідації збитків. Аждастер може виконувати функції диспашера, що здійснює розрахунок по розподілу збитків між судном, вантажем і фрахтом у зв'язку із загальною аварією.

Аквізитор - страховий агент або інший страховий працівник, що займається укладанням нових або поновленням раніше діючих договорів страхування.

Актуарій - фахівець, що здійснює актуарні (математичні) розрахунки на основі відповідної статистики настання страхових випадків для обчислення базових страхових тарифів страховика і проведення робіт із формування й оптимізації страхового портфеля, у тому числі за рахунок перестрахувальної діяльності. Актуарій повинен мати кваліфікацію, що відповідає вимогам органу державного нагляду за страховою діяльністю (ДКРРФПУ), та підтверджена посвідченням встановленого зразка.

Андерайтер (Underwriter) - 1) висококваліфікований фахівець в області страхового бізнесу, що має владні повноваження від керівництва страховика приймати на страхування запропоновані ризики, визначати тарифні ставки й конкретні умови договору страхування цих ризиків, виходячи з норм страхового права й економічної доцільності . Андерайтер може виконувати функції сюрвейера. Можливе обмеження сфери діяльності андерайтера виключно перестрахуванням.

2) Член страхової корпорації Ллойд, що самостійно або в межах окремого синдікату підписує страхові поліси Ллойда.

3) Будь-яка фізична або юридична особа, що займається продажем страхових полісів потенційним клієнтам або здійснює професійний консалтінг у сфері страхування для зацікавленої сторони.

Диспашер (Dispacheur) - фахівець з морського права, що виконує розрахунки по розподілу витрат по загальній аварії між судном, вантажем і фрахтом, тобто диспашу. В індустріально розвинених країнах функції диспашера виконують, як правило, спеціальні фірми (аджастери). У деяких країнах (наприклад, у Російській Федерації) диспашери об'єднані в асоціацію диспашерів при Торгово-промисловій палаті РФ. При виконанні своїх функцій диспашер керується Кодексом торговельного мореплавства, Повітряним Кодексом, а також нормами міжнародного морського або повітряного права, тісно взаємодіє із Морською арбітражною комісією тощо. Як правило, диспашер призначається судновласником. У Російській Федерації диспашери призначаються Президією Торгово-промислової палати із числа осіб, що володіють знаннями й досвідом в сфері морського права, а також міжнародних порядків торговельного мореплавання та повітряних перевезень.

Сюрвейєр - експерт, що оглядає транспортний засіб і вантажі, та робить висновок щодо його стану, ушкодженнях при аварії, експлуатаційних характеристиках і т.д. Залучається до роботи власником засобу, фрахтувальником, вантажовласником, страховиком, класифікаційним товариством. Оформлює акт огляду відповідного об'єкта чи складає аварійний сертифікат про заподіяну шкоду як основний документ для розв'язання суперечки й оплати збитків. Повинен мати відповідну кваліфікацію.

Основні напрямки продажу страхових послуг

Прямий продаж страховок звичайно здійснюється:

* в офісі штатними робітниками страхової компанії;

* спеціальними найманими робітниками - аквізиторами;

* за адресами із телефонних довідників;

* прямим поштовим розсиланням;

* через мережу Інтернету.

Спосіб продажу страхових послуг істотно залежить від їхньої специфіки. При продажу через брокера (який виступає як консультант-професіонал і додатковий інформаційний гарант у випадку складного страхового продукту) найчастіше й найуспішніше продаються:

* складні індивідуальні страховки, що вимагають пояснень (наприклад, інвестицій, різновидів бізнесу, цінних паперів і ін.);

* значні транспортні ризики;

* ризики дорогих об'єктів із складною структурою;

* групові страховки життя і медичні страховки.

Через агента, що відіграє роль довірчого партнера (на базі особистих довгострокових контактів) або непрямого гаранта страховки, що купується (на базі сталого позитивного ділового іміджу самого агента перед страхувальником), найчастіше й найуспішніше продаються:

* індивідуальні особисті страховки (страхування життя, пенсійне, від нещасних випадків, медичне);

* індивідуальні майнові страховки і страховки відповідальності.

2. Доходи та витрати страховика

Головна особливість діяльності страховика, яка полягає в тому, що він спочатку акумулює кошти (створює страховий фонд), і лише згодом зазнає витрат у вигляді страхових виплат, обумовила специфіку його доходів. Страховик може отримувати наступні види доходів:

* доходи від страхової діяльності;

* інші доходи, в тому числі доходи від інвестиційної діяльності.

Доходи від страхової діяльності

До складу доходів від страхової діяльності страховика належать такі доходи:

* страхові премії, що отримані за укладеними з ним договорами страхування і перестрахування;

* комісійні винагороди, отримані страховиком за перестрахування його ризиків;

* частки від страхових відшкодувань, сплачені іншими перестраховиками;

* повернуті страховику суми з централізованих страхових резервних фондів;

* повернуті страховику суми страхових (технічних) резервів, інших, ніж резерви незароблених премій, у випадках і на умовах, які передбачені законодавством.

Страхові премії, що страховик отримує за надані ним страхові послуги - первинний і головний вид доходів від страхової діяльності. Страхові премії є основою для подальшого кругообігу фінансових коштів, головним джерелом для створення страхових фондів і фінансування всієї діяльності страховика.

Згідно з Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств ”, валовим доходом страховика від страхової діяльності (для оподатковування результатів страхової діяльності страховика) вважається сума страхових платежів, страхових внесків, страхових премій (далі - сума валових внесків), одержаних (нарахованих) страховиками-резидентами протягом звітного періоду за договорами страхування і перестрахування ризиків на території України або за її межами, зменшених на суму страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), сплачених (нарахованих) страховиком за договорами перестрахування з резидентом.

Комісійні винагороди, отримані прямим страховиком (цедентом, перестрахувальником) за передачу ризиків у перестраховування іншим страховикам, також належать до доходів від страхової діяльності. Цей різновид доходу економічно виправданий тим, що прямий страховик (цедент) сам домовляється зі страхувальником, інспектує об'єкт страхування й аналізує ризики об'єкта, укладає із страхувальником договір страхування, у повному обсязі відповідає перед ним за компенсацію шкоди і є щодо інших перестраховиків своєрідним посередником, який надає їм можливість одержати додатковий дохід від перестрахування застрахованих цедентом ризиків. Саме за ці послуги оплачується цеденту комісійна винагорода.

Частини страхових відшкодувань, оплачених перестраховиками - ще один різновид доходу, який виникає у прямого страховика (цедента) тоді, коли з об'єктом страхування, що був перестрахований ним як цедентом у інших перестраховиків, стався страховий випадок, і цедент виплатив відшкодування в обсязі, що перевищує обсяг відповідальності, котра залишилася на ньому, після перестраховування, а перестраховики компенсували йому свої частини у загальному збитку, що відшкодовується, згідно з умовами договорів перестраховування.

Суми, що повернуті з централізованих страхових резервних фондів, є доходами страховика тоді, коли він, перебуваючи раніше учасником таких фондів, виходить із них. В Україні централізовані фонди створюються на базі Моторного, Авіаційного, Морського страхових бюро і Фонду страхових гарантій “Ексімстрах”. До складу цих бюро повинні належати страховики, що здійснюють відповідно обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників автотранспорту, страхування авіаційних ризиків, страхування морських ризиків і обов'язкове страхування пасажирів від нещасних випадків при морських перевезеннях, а також страхування кредитних ризиків держави, коли іноземні кредити видаються українським юридичним особам під гарантії Кабінету Міністрів України. Страховики - учасники цих об'єднань зобов'язані регулярно робити внески, що використовуються згідно з положеннями або установчими документами, які визначають діяльність таких структур.

Якщо внески страховиком були зроблені, а потім він виходить із складу відповідного об'єднання страховиків, частина внесків повинна бути йому повернута. Можуть бути й інші причини повернення грошей із фондів об'єднань страховиків на адресу конкретного страховика.

Важливим моментом є правильне визначення дати збільшення валового доходу від страхової діяльності. Це дата однієї з двох подій, яка відбувається раніше: або надходження премії, комісійної винагороди або частини страхового відшкодування, оплаченої перестраховиком, на рахунок чи до каси страховика, або початок дії відповідного договору страхування (перестраховування), або прийняття відповідного рішення (про вихід страховика зі складу бюро і повернення йому частини внесків, про повернення суми з резерву збитків і ін.).

Доходи від інвестиційної діяльності

Інвестиційна діяльність страховика - інвестування і розміщення тимчасово вільних коштів, що є його власністю або якими він володіє (розпоряджається). Доходи від цієї діяльності є вторинними (похідними) від первинних доходів (зібраних страхових премій), але за обсягом можуть істотно перевищувати первинні доходи. Збираючи страхові премії, страховик накопичує обсяг первинних доходів і має право розпоряджатися ними протягом певного часу. Інвестування тимчасово вільних коштів страхового фонду ґрунтується на ймовірнісному характері обігу коштів цього фонду у процесі страхової діяльності, тому що від моменту надходження премій страхувальників на рахунки страховика до виплати страхових відшкодувань завжди проходить певний час.

Тривалість періоду збереження коштів страхувальників у страховика визначається терміном дії договору страхування. Термін страхування може бути значним, наприклад, в особистому страхуванні договори укладаються на декілька десятків років, і навіть довічно. При цьому страховик формує запасні і резервні фонди, кошти яких десятиріччями можуть не використовуватися. Все це створює об'єктивну основу для участі страховика у роботі ринку вільного капіталу й інвестуванні як власних, так і накопичених ним коштів (страхових фондів) до економіки.

Страховик виступає інституціональним інвестором, основна функція якого в умовах ринкової економіки - залучення вільного капіталу клієнта в обмін на гарантію надання клієнту страхової послуги. Найчастіше саме інвестиційна діяльність забезпечує страховику основний прибуток, що буде компенсувати його збитки за основною (страховою) діяльністю та витрати на розвиток страхової діяльності. Напрямки інвестиційної діяльності страховика залежать від характеру коштів, які він використовує для інвестування. Ці кошти представлені двома групами тимчасово вільних коштів:

-- * власні кошти страховика;

-- * кошти страхових резервів (страхового фонду) страховика.

Власні кошти страховика - статутний фонд і нерозподілений прибуток, спеціальні і резервні (крім страхових) фонди, вільні резерви - можуть бути вкладені до будь-якої галузі економіки й у будь-якій формі згідно з чинним законодавством. Так, наприклад, статутний фонд (СФ), страховика відповідно до має такі обмеження щодо його формування і напрямків розміщення: страхова компанія прибуток інвестиція

Кошти страхових резервів (страхового фонду) - це залучені, або зв'язані страховими зобов'язаннями кошти, які перебувають у тимчасовому розпорядженні страховика. Тому напрямки інвестування страхових резервів є суворо регламентовані, і страховик повинен бути гранично обережним при їх розміщенні. Обсяг страхових резервів, сформрваних страховиком, завжди повинен відповідати обсягу взятих ним зобов'язань. Для виконання своїх зобов'язань перед страхувальниками у повному обсязі і у будь-який час, страховик повинен розміщувати кошти страхових резервів у таких видах диверсифікованих активів, що мають максимальні показники прибутковості, надійності і ліквідності. Завдяки вільним коштам страхових резервів страховик може здійснювати:

* капітальні інвестиції;

* фінансові інвестиції.

Інші доходи страховика

Опріч страхових премій і доходів від інвестиційної діяльності, страховик може мати такі доходи, не пов'язані зі страхуванням:

* доходи від здавання майна в оренду (здійснення фінансового або оперативного лізингу, оренди землі, житлових помешкань на умовах довгострокових договорів без перерахунку сум податкових зобов'язань страховика після завершення зазначених операцій і без відображення сум податку з додаткової вартості, коли надаються такі послуги);

* доходи від надання консультаційних послуг;

* доходи від реалізації прав регресної вимоги страховика;

* доходи у вигляді безкоштовної фінансової допомоги страховику і безкоштовно переданих страховику товарів (надання послуг);

* доходи від продажу (відчуження) окремо цінних паперів і окремо деривативів протягом звітного періоду, як різниця між валовим доходом, отриманим через продаж (відчуження) цінних паперів (деривативів), і сумою витрат на їхнє придбання. Збитки від таких операцій за результатами податкового року переносяться на зменшення валового доходу майбутніх податкових періодів від таких операцій з урахуванням офіційного рівня інфляції;

* доходи від врегулювання безнадійної заборгованості, а також доходи від торгівлі борговими зобов'язаннями у вигляді:

* доходи від індексації і передачі (відчуження) основних фондів і нематеріальних активів;

* доходи від позитивної різниці перерахунку в гривні іноземної валюти і коштів від її продажу, що були у страховика на кінець звітного періоду, якщо збільшується офіційний валютний (обмінний) курс НБУ (якщо було зменшення курсу, то негативна різниця призводить до виникнення кредиторської заборгованості);

* штрафи, пені й інші доходи.

УВАГА! При здійсненні оподатковування діяльності страховика, наведений вище перелік інших доходів доповнюється доходами у вигляді комісійних за передавання ризиків страховиком - цедентом іншому страховику (перестраховику) у перестрахування.

Звичайно, величина цих доходів невелика порівняно з обсягами доходів від інвестиційної і страхової діяльності, але іноді може бути вагомою для страховика і складати великі суми. Наприклад, така ситуація може виникнути при реалізації прав регресної вимоги до винуватця заподіяного збитку, або у випадку успішної лізингової діяльності, якщо в структурі активів страховика істотну роль відіграють кошти, які можуть приносити доходи.

Витрати страховика

Витрати страховика формуються у процесі витрачання страхового фонду. Склад і структуру витрат визначають два взаємозалежних економічних процеси: погашення зобов'язань перед страхувальниками і фінансування діяльності страхової організації. Через це у страхуванні існує така класифікація витрат:

* витрати, пов'язані з виконанням страхових зобов'язань і проведенням страхових операцій (виплати страхових відшкодувань і страхових сум; відрахування до запасних фондів і резервів внесків; відрахування на попереджувальні заходи; реалізація витрат на ведення справи й ін.);

* витрати на проведення інших операцій (витрати на одержання доходів від інвестування і розміщення тимчасово вільних власних коштів страховика, сформованих ним страхових резервів, й інших видів доходів).

Витрати на проведення страхових операцій, що є основними для страховика і складають більшість його загальних витрат, містять:

* виплати страхових сум і страхових відшкодувань за договорами страхування і перестрахування;

* відрахування до страхових резервних фондів;

* відрахування до технічних резервів, крім резерву незароблених премій, на умовах, що передбачені чинним законодавством;

* витрати на проведення й обслуговування процесу страхування і перестрахування;

* витрати на оплату праці робітників страховика, а також:

a) оплата стороннім установам, організаціям, підприємствам або фізичним особам наданих ними послуг, які пов'язані з основною діяльністю страховика, а також:

- виплата комісійних винагород брокерам, посередникам за укладення і обслуговування договорів страхування;

- оплата послуг із метою оцінювання взятих на страхування (перестрахування) ризиків і збитків, які заподіяні об'єктам страхування;

- оплата за виготовлення бланків страхової документації;

- оплата банківських послуг, які пов'язані з інкасацією страхових премій і здійсненням виплат страхового відшкодування;

- оплата послуг, які пов'язані із розробкою умов, правил страхування і проведенням актуарних розрахунків;

б) відшкодування страховим агентам витрат на службові поїздки, що пов'язані з виконанням ними службових обов'язків, включаючи придбання з цією метою проїзних квитків.

Усі перераховані вище витрати впливають на собівартість страхових операцій - складне поняття, що має свою специфіку, якщо порівнювати з іншими галузями економіки. Нам відомо, що оборот коштів страховика має ризиковий (ймовірнісний) характер. Якщо будь-яке інше підприємство одержує певний дохід за реалізований товар і має певні витрати на його продаж, то страховик, беручи на себе страхову відповідальність за цим договором, лише орієнтовно знає, скільки вона йому коштуватиме (це буде або сума витрат на ведення справи за цим договором, або набагато більша сума, до якої належить і виплата страхового відшкодування). Отже, щодо собівартості страхових операцій можна говорити у широкому і вузькому розумінні.

Собівартість страхової послуги у широкому розумінні - це сукупність валових витрат страховика для надання страхової послуги, як безпосередніх (страхові виплати і витрати на ведення справи), так і викликаних потребою забезпечити задану фінансову усталеність страхових операцій (формування вільних резервів і запасних фондів).

Собівартість у вузькому розумінні - це тільки обсяг витрат страхової організації на ведення справи.

Зважаючи на специфіку оподатковування страхової діяльності в Україні, обсяг валових витрат на проведення страхової діяльності для цілей оподатковування не визначається, тому що усі витрати щодо здійснення страхування враховуються при оподатковуванні валових доходів від страхової діяльності. Проте, за своєю економічною природою витрати на організацію страхування є окремим елементом собівартості і враховуються при оподаткуванні прибутку страховика від нестрахової діяльності

Основною статтею витрат страховика є страхові виплати (виплати страхових сум і страхових відшкодувань). У результаті цих виплат виконуються фінансові зобов'язання страховика перед страхувальниками за договорами страхування. Очевидно, що через випадковий характер настання страхових випадків, величина виплат за певний період часу (наприклад, за рік) підлягає значним коливанням залежно від частоти і руйнівності страхових випадків.

Страхові відшкодування виплачуються зі страхових фондів, розмір яких визначається обсягом зібраних страхових премій, а напрямки витрат коштів цих фондів - структурою тарифної ставки, завдяки якій визначається величина премії. Страхові премії, отримані страховиком, розподіляються відповідно до структури тарифу, що планує, яка частка премії повинна бути витрачена на виплату страхового відшкодування, спрямована до запасних фондів, на витрати із ведення справи, на фінансування попереджувальних заходів чи на інші, заздалегідь передбачені видатки. Такий жорсткий цільовий розподіл витрат страхових премій дозволяє забезпечити формування страхових фондів у достатніх розмірах для виконання страхових зобов'язань, які страховик бере на себе.

Відрахування до запасних фондів (резерви внесків) - це своєрідний варіант витрат в майбутніх періодах страхування, і визначаються у вигляді різниці між нормативною і фактичною величинами страхових виплат.

Відрахування на попереджувальні заходи також можуть бути нормовані структурою тарифної ставки, що розрахована згідно з наявними у страховика конкретними даними по потрібних попереджувальних заходах за конкретними видами страхування.

Витрати на ведення справи, що призначені для забезпечення діяльності страховика, відіграють важливу роль у фінансуванні страхування. Вони належать до складу навантаження тарифної ставки і є важливим елементом собівартості страхових операцій.

Витрати на ведення справи поділяються на:

* аквізіційні;

* інкасові;

* ліквідаційні;

* управлінські.

Аквізіційні витрати здійснюються з метою укладення нових договорів страхування. Аквізіційні витрати швидко зростають у періоди, коли вводяться нові різновиди страхування, що викликають масовий характер укладання нових договорів страхування.

Інкасові витрати - це витрати на оплату праці робітників страхової організації, що пов'язані зі збором страхових премій і обслуговуванням страхувальників. Зазвичай, інкасові витрати обчислюються у відсотках від брутто-ставки за принципом комісійних.

Ліквідаційні витрати звичайно є прямими і здійснюються після настання страхового випадку. Як й інші прямі витрати, вони належать до конкретного виду страхування. Вони складаються з витрат на проїзд ліквідаторів збитку (аварійного комісара, експерта й ін.) до місця події, з винагороди, яка їм виплачується, судових витрат, витрат на пересилання кореспонденцій, пов'язаних з цією подією, і т.д.

До управлінських витрат належать: оплата праці адміністративно-управлінського персоналу страхової організації, адміністративно-господарські витрати і витрати на розвиток страхування. Управлінські витрати закладаються у навантаження на основі сформованої питомої ваги цих витрат щодо ставки тарифу. Проте, коли здійснюються страхові операції, то обсяг потрібних управлінських витрат визначається не сумою страхових премій, що надходять, а кількістю чинних договорів. Валові витрати страховика відповідно до вимог, враховуються окремо для страхової і нестрахової діяльності. Якщо у деяких випадках неможливо визначити розмір витрат, які пов'язані з отриманням доходів від страхової діяльності й окремо від інших видів діяльності, розмір витрат визначається пропорційно за питомою вагою валових доходів від страхової діяльності та від доходів, які не пов'язані зі страхуванням.

Размещено на Allbest.ru