Особливості правил страхування

Размещено на http://www.allbest.ru/

14

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Юридичний факультет

Реферат

з предмету:

Страхове право України

На тему:

Особливість правил страхування

Київ 2010 р.План

Вступ

1. Місце локальних нормативно-правових актів в системі джерел права

2. Локальні нормативно-правові акти у страховому праві. Правила страхування як особливий локальний акт страхової організації

3. Порядок прийняття, реєстрації та внесення змін до Правил страхування

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Під джерелами права у юридичні науці традиційно розуміють форми зовнішнього виразу правових норм. В кожній правовій системі різних держав такі форми існування та об'єктивного виразу права можуть відрізнятися за своєю питомою вагою, роллю та значенням. Основним джерелом права країн романо-германської правової сім'ї, до якої більшість дослідників відносять і правову систему нашої держави є нормативно-правовий акт. Класифікувати нормативно-правові акти можна за різними ознаками, але найбільш поширеною та вживаною є класифікація джерел права за їх юридичною силою. Найменшою юридичною силою в ієрархії господарського законодавства належать документи, що приймаються на індивідуальному (локальному) рівні, тобто встановлюють обов'язкові до дотримання та виконання правила для певного кола учасників господарської діяльності. До таких документів належать статути суб'єктів господарської діяльності, різного роду господарсько-правові та інші види договорів, угод, контрактів, правила внутрішнього трудового розпорядку та інші документи. Ці локальні акти можуть включати як положення чинного законодавства, або містити посилання на них, так і містити інші відомості, що не суперечать чинному та встановлюють додаткові, ніж чинне законодавство, права та обов'язки для осіб, на яких розповсюджуються положення локальних норм. Однією із підгалузей господарського законодавства є страхове законодавство, що характеризується власною специфічною ієрархією джерел та відповідно особливостями локальних нормативних актів у сфері страхової діяльності. У даній роботі ми маємо на меті більш детально з'ясувати місце та особливості локальних нормативно-правових актів у страховому законодавстві, зокрема Правил страхування як особливого локального акту страховиків.

1. Місце локальних актів в системі нормативно-правових актів

Як відомо, сучасна структура господарського законодавства України включає в себе різноманітні за своєю юридичною силою джерела (законодавчі та нормативно-правові акти). Серед них - Конституція України та конституційні закони; чинні закони України; постанови Верховної Ради України, укази Президента України; постанови Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти міністерств та відомств, рішення органів місцевої влади та органів місцевого самоврядування тощо. Сукупність зазначених нормативно-правових актів загалом формує систему законодавства України й зокрема систему господарського законодавства, яка упорядкована за певною ієрархією, із чітко вираженою структурою, взаємо обумовленістю, взаємозв'язком та взаємозалежністю. До системи законодавства відносяться такі нормативно-правові акти, які в теорії права називають локальними, або статутними чи корпоративними. Це статути і установчі договори підприємств, господарських товариств, господарських об'єднань, положення про структурні підрозділи підприємств, у тому числі відособлені (філії, представництва, відділення). Сукупність цих нормативних актів є, з юридичної точки зору, своєрідним елементом системи законодавства держави [7].

Так «локальний» від лат. Іосаlis -- місцевий, від locus -- місце це -- нормативно-правові документи, що приймаються і діють у межах підприємств, установ та організацій. Переважна їх більшість стосується внутрішньоорганізаційних відносин. У системі права локальні нормативні акти за своєю юридичною силою займають найнижчий рівень. Вони можуть прийматися тільки в межах загальних норм права. Держава наділяє локальні нормативні акти юридичною силою у двох основних формах:

а) попереднє надання повноважень відповідним посадовим, особам, органам та іншим суб'єктам на прийняття норм права;

б) затвердження компетентним органом прийнятого локального нормативного акту. Найпоширенішими актами локальної правотворчості є статути, засновницькі договори, правила внутрішнього трудового розпорядку, посадові інструкції, положення тощо.

Особливістю локальних нормативно-правових актів є те, що по-перше, зазначені акти приймаються (затверджуються), як правило, тими суб'єктами, статутні процедури функціонування яких вони регулюють, тобто підприємствами (щодо державних підприємств діє порядок затвердження їхніх статутів уповноваженими на це органами), товариствами, концернами, корпораціями, асоціаціями тощо. Звідси джерелом юридичної сили статутів, установчих договорів тощо є нормотворчі повноваження саме цих осіб як заснованих на законі соціальних інститутів. Межі таких повноважень визначені законом, тобто статутне право ґрунтується на законі. По-друге, за колом осіб такі акти є «суб'єктними», тобто поширюються лише на тих суб'єктів, що їх прийняли. Звідси визначення локальні [7].

Основне призначення локальних нормативних актів -- конкретизувати розпорядження закону стосовно умов діяльності відповідного колективу, не виходячи за рамки закону і не обмежуючи ініціативу виконавців, які діють у межах закону. їх ще називають корпоративними нормативними актами [11]. Локальний нормативний акт -- це акт-документ органу управління комерційної та некомерційної корпорації -- підприємства, установи, організації, який містить корпоративні норми, спрямовані на саморегулювання відносин, що складаються в ній, шляхом конкретизації розпоряджень нормативно-правових актів, виданих законодавцем, а також вищими правотворчи-ми органами, з якими він знаходиться у відносинах службової підлеглості. Кожна установа, підприємство або організація мають свій статут, положення або інший фундаторський документ, правила внутрішнього розпорядку для працівників даної організації в Управлінні її діяльністю, правила обліку господарської та фінансової діяльності, правила взаємовідносин із клієнтами та ін. Це й є корпоративний нормативний акт, який видається органами Управління підприємства, компетентними у вирішенні,тих чи інших питань виробничого і соціального життя колективу, тобто питань локальних -- лише в межах корпорації. У ньому тією чи іншою мірою має виражатися інтерес (воля) колективу. Звідси виникає владність, офіційність, обов'язковість корпоративного нормативного акта.

Локальний (корпоративний) нормативний акт має такі ознаки:

1) має правотворчий характер, тому що в ньому корпоративні норми встановлюються, змінюються і припиняються;

2) видається органом (посадовою особою) управління корпорації лише в межах своєї компетенції;

3) видається з дотриманням передбаченого законом порядку, якщо такий встановлено (наприклад, разом або за узгодженням із профспілковим комітетом);

4) повинен відповідати Конституції України, законодавству, а також нормативним актам, які мають вищу юридичну чинність;

5) має форму письмового акта-документа (рішення загальних зборів, ради директорів, наказ керівника і т. ін.) із певними реквізитами (найменування акта, дата ухвалення, номер, підписи посадових осіб та ін.).

Крім нормативних актів, на підприємстві видаються й інші локальні акти, які не мають нормативного характеру (наприклад, наказ керівника видати цінний подарунок робітникові або наказ про звільнення його за прогул).

Локальні нормативні акти різняться за суб'єктами:

* акти колективів підприємств, акціонерів у вигляді актів корпоративних референдумів, актів загальних зборів;

* акти виконавчих органів корпорацій -- акти рад директорів, правлінь, рад підприємств та ін.;

* акти керівників корпорацій, ухвалених у порядку єдиноначальності.

Локальні нормативні акти суб'єктів господарювання різняться за галузевою ознакою:

-- фінансові корпоративні акти -- акти, що регулюють фінансову діяльність корпорації;

-- адміністративні корпоративні акти -- акти, що регулюють сферу управління;

-- трудові корпоративні акти -- акти, що регулюють сферу застосування праці;

-- цивільно-правові нормативні акти -- акти, що регулюють майнову сферу в межах корпорації, та ін.

Слід зазначити, що серед локальних нормативних актів є багато актів процедурного характеру, тобто актів, що регулюють порядок застосування матеріальної правової норми (наприклад, Положення про порядок накладення дисциплінарного стягнення, Положення про порядок нарахування заробітної плати Положення про порядок розподілу прибутку, Положення про порядок укладення договорів тощо). За наявності типових актів локальні акти розробляються стосовно них, а за їх відсутності -- самостійно.

2. Локальні нормативно-правові акти у страховому праві. Правила страхування як особливий локальний акт страхової організації

Піддаючи аналізу внутрішнє національне законодавство України у галузі страхування, відзначається його складна структура. В рамках цього дослідження термін „законодавство” розуміється в широкому значенні, адже до нього включаються не лише закони, але й підзаконні нормативно-правові акти Президента України, Уряду, відомчі нормативні акти та локальні нормативно-правові акти. В цілому, страхове законодавство являє собою сукупність нормативно-правових актів, що містять норми адміністративного, фінансового, цивільного та інших галузей права, спрямованих на регулювання відносин у галузі страхової діяльності.

Особливістю страхового законодавства є те, що правове регулювання страхових правовідносин здійснюється також на локальному рівні. Так, до локальних актів відносять: статут (положення) страхової організації, як організаційну основу її діяльності, а також Правила (умови) страхування та договір страхування (страхове свідоцтво). Але необхідно зазначити, що подібні норми правового регулювання мають здебільшого приватноправовий характер і не є елементами фінансово-правового регулювання. Питання про правовий характер Правил страхування у спеціальній літературі не є достатньо вивченим. В ситуації, коли такі правила формувалися органами Держстраху, затверджувалися Міністерством фінансів, вони набували сили підзаконного акту, що дало підстави окремим науковцям вважати їх підзаконними нормативно-правовими актами внутрішньо-організаційного характеру [10; с. 56]. Зовсім іншу правову природу мають «Загальні умови», що затверджуються самими компаніями.

Локальне нормативне регулювання господарської діяльності з юридичної точки зору є своєрідним елементом господарського законодавства. Зазначені акти приймаються, як правило, тими суб'єктами, статутні процедури функціонування яких вони регулюють. Джерелом юридичної сили вказаних нормативних актів є нормотворчі повноваження тих осіб, що їх видали. Слід зауважити, що локальне нормативне регулювання страхування має певні особливості. Дія таких локальних актів, як накази, розпорядження, інструкції, положення, рішення, статутні документи, знаходиться в межах лише тієї страхової організації, якою даний акт було видано, і тут немає певних особливостей [8; c.37-38].

Особливе місце серед локальних нормативних актів страхової компанії посідають Правила страхування. Правила страхування вміщують умови певного виду страхування, що здійснюється страховою організацією, на підставі яких укладаються договори добровільного страхування і які підлягають обов'язковій реєстрації Державною комісією з регулювання ринку фінансових послуг України при видачі ліцензії на право здійснення певного виду страхування. Так, Н. Пацурія визначає Правила страхування як “локальний нормативний акт страхової компанії, що містить умови певного виду страхування, на підставі якого укладаються договори страхування“ [9; c. 14-17]. Проте, з таким твердженням можна погодитися лише частково. Дійсно, правила страхування як акт, що є обов'язковим для працівників страхової організації, має локальний характер і містить організаційно-правові норми. У той же час вони є умовами договору, що пропонуються страховиками своїм клієнтам, отже одночасно є індивідуальним актом, тобто актом застосування норм права до конкретних фактів, випадків. Вони встановлюють, змінюють чи припиняють конкретні публічно-правові відносини, завжди адресовані певним суб'єктам конкретних відносин. І тут, як уявляється, держава повинна визначити своє бачення щодо існування подібних засад, навіть через затвердження обов'язкових умов або положень, що мають міститися у цих локальних документах. Це може стати додатковим стабілізуючим фактором ринку страхування життя, що криє в собі потужний фінансово-інвестиційний потенціал.

3. Порядок прийняття, реєстрації та внесення змін до Правил страхування

правило страхування локальний акт

Відповідно до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України 28.08.2003 р. № 40 “Про затвердження Ліцензійних умов провадження страхової діяльності” (п. 2.13) страховик зобов'язаний прийняти та зареєструвати в Держфінпослуг правила страхування, які відповідають вимогам статті 17 Закону України "Про страхування" і Ліцензійним умовам. Правила (умови) страхування повинні бути пронумеровані, прошнуровані та скріплені підписом відповідальної особи і печаткою страховика. Правила (умови) страхування повинні бути написані державною мовою та мати суцільно пов'язаний закінчений зміст, граматично та логічно узгоджену інформацію. Заявник зобов'язаний виправити в Правилах страхування граматичні та стилістичні помилки в разі їх наявності. За умов проведення страховиком зовнішньоекономічних операцій страхування (перестрахування) Правила страхування можуть бути перекладені на англійську чи іншу мову. Тексти таких перекладів мають бути завірені відповідно до вимог законодавства. До Правил страхування встановлюються також наступні вимоги: 1) назва Правил страхування повинна містити слово "добровільного"; 2) поняття, що використовуються у Правилах страхування, повинні відповідати вимогам відповідних нормативно-правових актів. У разі потреби застосування понять, не визначених у відповідних нормативно-правових актах, потрібно дати їх тлумачення. Не допускається у тексті правил (умов), договорів (полісів) наступне: подвійне тлумачення одних і тих самих положень, протиріч або неузгодженостей між пунктами; застосування речень (фраз, фразеологічних зворотів), що призводять до неоднозначного розуміння змісту; використання законодавчо визначених термінів у іншій інтерпретації; порушення граматичних та синтаксичних правил, що призводять до спотворення змісту. При оформленні правил (умов) не допускається друкування різними шрифтами (крім випадків виділення в тексті окремих положень), подання неякісних ксерокопій [5].

Правила страхування можуть містити, крім істотних умов, також й інші; проте, щоб стати обов'язковими вони мають бути включені до договору страхування. Закон України “Про страхування”, в ст. 17 встановлює перелік пунктів, які повинні бути включені до Правил. Так, Правила страхування повинні містити:

1) предмет договору страхування;

2) порядок визначення розмірів страхових сум та (або) розмірів страхових виплат;

3) страхові ризики;

4) виключення із страхових випадків і обмеження страхування;

5) строк та місце дії договору страхування;

6) порядок укладення договору страхування;

7) права та обов'язки сторін;

8) дії страхувальника у разі настання страхового випадку;

9) перелік документів, що підтверджують настання страхового випадку та розмір збитків;

10) порядок і умови здійснення страхових виплат;

11) строк прийняття рішення про здійснення або відмову в здійсненні страхових виплат;

12) причини відмови у страховій виплаті або виплаті страхового відшкодування;

13) умови припинення договору страхування;

14) порядок вирішення спорів;

15) страхові тарифи за договорами страхування іншими, ніж договори страхування життя;

16) страхові тарифи та методику їх розрахунку за договорами страхування життя;

19) особливі умови[2].

У разі якщо страховик запроваджує нові правила страхування чи до правил страхування вносяться зміни та/або доповнення, страховик повинен подати ці нові правила, зміни та/або доповнення для реєстрації до Державної комісії. У разі внесення змін та/або доповнень до Правил страхування страховик у 10-денний строк повідомляє про це Держфінпослуг та надсилає (разом з супровідним листом) два примірники відповідних змін та/або доповнень до Правил страхування для реєстрації. Зміни та/або доповнення до Правил страхування вважаються чинними з дня їх реєстрації у Держфінпослуг. Правила страхування, зміни або доповнення до них подаються в двох примірниках, які мають бути тотожними. Після внесення 3-х змін або доповнень до Правил страхування у разі необхідності внесення подальших змін або доповнень страховик повинен подати для затвердження і реєстрації нову редакцію Правил

Страхування [5]. Державна комісія має право відмовити у видачі ліцензії та реєстрації правил чи змін та/або доповнень до них, якщо подані правила страхування або зміни чи доповнення до них суперечать чинному законодавству, порушують чи обмежують права страхувальника або не відповідають вимогам статті 17 Закону «Про страхування». Зареєстровані Держфінпослуг Правила страхування також підлягають обо'язковому затвердженню самою страховою компанією [12]. Отже, Правила страхування є за своєю суттю локальним нормативним актом, на підставі якого складається договір страхування (поліс, свідоцтво), і на який посилається страхувальник, роблячи оферту.

Висновки

Таким чином локальні нормативно-правові акти посідають важливе місце в ієрархії системи господарського законодавства та такої його підгалузі як страхове законодавство. Характерними юридичними особливостями даних нормативних актів є те, що вони по-перше мають особливу процедуру прийняття та внесення змін. Такі акти приймаються самими суб'єктами господарювання їх керівними органами. По-друге такі акти мають обмежену сферу дію та розповсюджують свою чинність лише на дану конкретну господарську організацію, в межах якої вони приймалися. По-третє локальні нормативні акти, як правило, більш детально врегульовують особливості внутрішніх корпоративних відносин певної господарської організації ніж закони чи інші підзаконні нормативно-правові акти. Водночас локальні нормативні акти не повинні суперечити Конституції, законам, підзаконним та іншим нормативно-правовим актам вищої юридичної сили, а також, як правило, локальні акти не повинні встановлювати умови гірші, ніж встановлюють акти вищої юридичної сили. Поряд із іншими локальними нормативними актами такими як статут чи засновницький договір, правила внутрішнього трудового розпорядку, положення про оплату працю у таких специфічних суб'єктів господарювання як страхові компанії особливе місце актів посідають Правила страхування. Вони вміщують умови певного виду страхування, що здійснюється страховою організацією, на підставі яких укладаються договори добровільного страхування і які підлягають обов'язковій реєстрації Державною комісією з регулювання ринку фінансових послуг України при видачі ліцензії на право здійснення певного виду страхування. Правила страхування повинні відповідати та не суперечити актам законодавства вищої юридичної сили - законам та підзаконним актам, що врегульовують відносини страхування. До змісту таких Правил законодавством також встановлюється певні спеціальні вимоги.

Список використаної літератури

1. Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2003, № 18, № 19-20, № 21-22. - Ст. 144.

2. Закон України «Про страхування» // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 18. - Ст. 78

3. Указ Президента України «Про Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України» від 4 квітня 2003 року № N 292/2003

4. Постанова Кабінету міністрів України «Про затвердження Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України» вiд 03.02.2010р. № 157

5. Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг «Про затвердження Ліцензійних умов провадження страхової діяльності» вiд 28.08.2003 № 40

6. Алексеев С.С. Проблемы теории права. Курс лекций: В 2-х т. - Т. 1. Основные вопросы теории социалистического права. - Свердловск: Изд. Свердл. юрид. ин-та, 1972. - 369 с

7. Щербина В.С. Господарське право: Підручник. -- 3.вид., перероб. і доп. -- К. : Юрінком Інтер, 2006. -- 653с.

8. Страхове право України: Навч. Посібник / Н. Б. Пацурія. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 176 с.

9. Пацурія Н. Правила страхования как основная правовая сфера закрепления условий добровольного страхования // Предпринимательство, хозяйство и право. - 1998. - № 7. - С. 14-17.

10. Воронова Л.К. Фінансове право України: Підручник. - К.: Прецедент; Моя книга, 2006. - 456 с.

11. Тичкова О.Ю. Локальні корпоративні норми: сутність та спірні підходи до розуміння // Юридична Україна. 2008 .- № 7. С. 68 - 73.

Размещено на Allbest.ru