Функціонування страхового ринку

Размещено на http://www.allbest.ru/

19

Зміст

1. Теоретичне завдання

1.1 Посередники у функціонуванні страхового ринку

1.2 Необхідність, сутність і специфіка страхування сільскогосподарських тварин

1.3 Порівняльна характеристика страхових брокерів і страхових агентів

2. Тести

3. Задача

Список використаної літератури

1. Теоретичне завдання

1.1 Посередники у функціонуванні страхового ринку

Страховий ринок є на сьогодні головним сектором ринків небанківських фінансових послуг України, який забезпечує близько 80% їх обсягу.

Страховий посередник - одна із трьох головних дійових осіб на страховому ринку поряд зі страхувальником і страховиком. Страхова індустрія використовує різні типи посередників та їх комбінації. Посередницькі функції можуть виконувати: персонал страхових компаній, агенти, брокери, банки, туристичні агентства, відділення зв'язку, агентства нерухомості, автосалони.

Закон України «Про страхування» дає таке визначення посередників: «Страховики можуть здійснювати страхову діяльність через страхових посередників (страхових агентів і страхових брокерів).

Страхові агенти - громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика та виконують частину його страхової діяльності (укладання договорів страхування, одержання страхових платежів, виконання робіт, пов'язаних з виплатами страхових сум і страхового відшкодування). Страхові агенти є представниками страховика і діють в його інтересах за комісійну винагороду на підставі договору із страховиком.

Страхові брокери - громадяни або юридичні особи, які зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності та здійснюють посередницьку діяльність на страховому ринку від свого імені на підставі доручень страхувальника або страховика» [1].

Діяльність страхових агентів і страхових брокерів багато в чому має спільні риси, але юридичний статус таких осіб різний. Страховий агент є уповноваженим страховика і діє згідно з агентською угодою на визначеній території. Страховий брокер, навпаки, є уповноваженим страхувальника або страхової компанії, що бажає перестрахувати ризики за взятими на себе зобов'язаннями. Клієнт доручає брокерові здійснювати всі необхідні дії, пов'язані з управлінням своїми договорами страхування і розміщенням їх у страховій компанії на вибір брокера. Незалежність брокера від страховика - ключова відмінність брокера від агента. Саме незалежність брокера є гарантом того, що він, обираючи страхову компанію для свого клієнта, керується виключно інтересами останнього.

У різних країнах світу співвідношення між кількістю агентів та брокерів, що діють на страховому ринку, помітно різні. На одних ринках переважають агенти, на інших - брокери. Наприклад, нідерландський страховий ринок називають «брокерським», У Франції 42 % страхових продуктів зі страхування життя продається через банки. Брокери Великої Британії забезпечують 70 % страхування, відмінного від страхування життя, та 44 % страхування життя. У Німеччині 50 % ризиків у промисловості страхується за посередництвом кептивних брокерів, а 65 % страхування життя та автомобільного транспорту провадять страхові агенти. Має значення те, як історично розвивався страховий ринок у тій чи іншій країні, особливості законодавчої системи, національні традиції та деякі інші фактори [2].

Страхові посередники все ще грають другорядну роль на вітчизняному ринку страхування. Проте, зростаюча роль класичного страхування, а також прихід до України іноземних страховиків разом з їх стандартами роботи може в недалекому майбутньому зробити професію страхового агента і страхового брокера однієї з найбільш затребуваних на ринку.

У Україні, також як і у всьому світі, сполучною ланкою між страховою компанією і її клієнтом є страхові брокери, які представляють інтереси страхувальників, а також страхові агенти, які працюють на страховиків. Проте, по своїх кількісних характеристиках український ринок страхових посередників кардинально відрізняється від переважної більшості західних країн. Для більшої частини розвинених ринків характерним є той факт, що кількість брокерів значно перевищує кількість страхових компаній - пропорція часто складає 1:10 або навіть більше.

У Україні ж спостерігається абсолютно протилежна ситуація - на 400 страхових компаній доводиться менше 80 страхових брокерів.

З розвитком та поглибленням відносин на страховому ринку України роль страхових посередників зростатиме, що піде на користь як страхувальникам, так і страховикам. При цьому забезпечуватиметься постійне поліпшення якості страхових продуктів за рахунок налагодження тісніших взаємостосунків страхових посередників і страхувальників.

Для покращення розвитку страхового ринку і посередників на ньому у тому числі, необхідно перш за все вдосконалити законодавство, а саме: ввести сертифікацію і реєстрацію страхових брокерів та агентів, привести українське страхове законодавство у відповідність до вимог нової Директиви Євросоюзу. Необхідно також забезпечити притік відтворення висококваліфікованих кадрів, без яких неможливе вирішення серйозних задач, що стоять перед вітчизняним страхуванням для брокерського співтовариства, розробити ефективні заходи з активізації розвитку брокерської діяльності, створити відповідні податкові та інвестиційні умови, які сприяли б розвитку цієї сфери страхування, зменшити податковий тиск. За умови прийняття відповідних дієвих заходів страхові посередники зможуть зайняти достойне місце на страховому ринку в Україні уже в найближчі роки.

1.2 Необхідність, сутність і специфіка страхування сільскогосподарських тварин

Особенностью страхования с/х животных явл.возмещение убытков только в случае гибели животного. Об'єктами страхування страхування сільскогосподарських тварин є: усі сільськогосподарські тварини (велика рогата худоба, коні, вівці, кози, домашня птиця, пушні звірі, кролі, свині, сім'ї бджіл і т.п)

Об'єктом обов'язкового страхування є- племінне поголів'я кожного виду сільськогосподарських тварин та циркові тварини (взагалі).

Страхування тварин здійснюється на випадок їхньої загибелі (падежу, вимушеного забою або знищення) в результаті стихійних лих, інфекційних захворювань, пожежі. Страхова сума становить, як правило, до 80% балансової вартості тварин, а відшкодування виплачується, як правило, у розмірі 70% від страхової суми.

Головним документом, на підставі якого виплачується відшкодування, є акт про загибель тварини із висновком фахівця ветеринарної служби.

Договір страхування тварин укладається на один рік. На страхування беруться тварини віком від одного року. Страховий тариф залежить від виду тварин, їхнього віку та умов їх утримання і не перевищує, як правило, 5%.

Страховий збиток при страхуванні сільськогосподарських тварин визначається:

- при їх загибелі - за балансовою (інвентарною, вказаною при договорі страхування) вартістю (робочої худоби - з урахуванням амортизації) на день загибелі;

- у разі вимушеного забою - із суми збитку вираховується вартість м'яса, придатного для використання, вартість шкурки, відходів, що використовуються.

За цим видом страхування відшкодовується тільки прямий збиток - загибель (падіж, вимушений забій) тварини. Виробипродукції, що с непрямим збитком, при страхуванню не відшкодовуються.

Страхування в тваринництві полягає, з одного боку, у створенні матеріальних умов для відшкодування збитків власників тварин від їх загибелі чи вимушеного забою, а з іншого -- у зменшенні (компенсації) втрат тваринницької продукції віл стихійних лих, пожеж та інших несприятливих полій. Зазначимо, що в страхову відповідальність збитки від загибелі чи пошкодження тварин включаються, на відміну від інших основних та оборотних фондів, не лише ті, що заподіяні стихійними лихами. Такі ж збитки обумовлюються й різними хворобами, що також можуть визначатись як страхові випадки. .Разом з тим чимало захворювань тварин викликаються порушенням умов їх годівлі, утримання, відтворення. Тому для спеціалістів страхової організації важливо вміти розрізняти об'єктивні причини від суб'єктивних, що привели до збитків у тваринництві. Страхування сільськогосподарських тварин повинно стимулювати їх власників дотримуватись усіх ветеринарно-зоотехнічних правил, обмежити втрати від їх порушення.

У страхуванні тварин є принципова відмінність, що відрізняє його від інших видів майнового страхування, де найбільш розповсюдженою є компенсація втрат, зумовлених частковим пошкодженням основних або оборотних фондів. Відшкодування збитків у тваринництві пов'язане лише з падежем або загибеллю об'єктів страхування, якими виступає поголів'я кожного виду сільськогосподарських тварин. Важливою особливістю їх страхування є обґрунтоване обмеження обсягу страхової відповідальності, тому що він встановлюється не в повній оцінці об'єкта. Певна її частина залишається на відповідальності страхувальника, що повинно стимулювати його зацікавленість в збереженні поголів'я тварин.

На основі різниці у величині страхової відповідальності всю сукупність застрахованих тварин поділяють на три групи: продуктивна худоба; молодняк; племінні й високоцінні тварини.

Для останньої групи застосовують більш високий обсяг страхової відповідальності, включаючи падіж тварин від інфекційних та загальних захворювань, загибель під час експлуатації, внаслідок стихійного лиха та пожеж. Для об'єктів з інших груп властиве страхування по обмежених страхових випадках.

В разі загибелі тварин, що належать сільськогоспо¬дарським підприємствам, кооперативам та населенню визначення збитку й страхового відшкодування витікає як із загальних принципів, так і з деяких особливостей, передбачених умовами цього страхування. Головна спе¬цифіка полягає в тому, що в державних та недержавних підприємствах тварини страхуються по їх балансовій (інвентарній) вартості, а в особистій власності громадян -- виходячи з встановлених страхових сум.

У державних та недержавних господарствах збиток визначається на основі балансової (інвентарної) вартості тварин, які загинули. Однак у випадку, коли інди¬відуальний балансовий облік тварин не фіксується, за розмір збитку приймається середня величина по всіх тваринах даного виду. Збиток при загибелі робочих тварин (включаючи спортивних коней) розраховується за виключенням амортизації, яка на інших тварин не нараховується.

Якщо має місце вимушений забій домашніх тварин чи птахів, то збиток оцінюється в розмірі різниці між їх балансовою вартістю та сумою, одержаною від продажу доброякісного м'яса й шкіри. У випадку, коли м'ясо не можна вживати в їжу, а шкіра некондиційна, збиток повністю обчислюється як при загибелі тварини.

Відшкодування при страхуванні сільськогосподар¬ських тварин визначається на основі пропорційної відповідальності. Наприклад, якщо страхове забезпечен¬ня складає 75% балансової вартості тварин, то страхове відшкодування буде становити такий же відсоток суми збитку.

При загибелі тварин в особистому господарстві грома¬дян обсяг страхового відшкодування встановлюється, виходячи з кількості втраченого поголів'я та страхової суми на одну тварину конкретної породи. Можливе обчислення страхової суми разом по обов'язковому і добровільному страхуванню, або лише по добровільному. Страхові суми на одну голову по обов'язковому та добровільному страхуванню розраховуються, виходячи з середньої їх вартості в даному регіоні. Разом з тим, загальна величина відшкодування по обов'язковому та добровільному страхуванню в сумі або лише по до¬бровільному не може перевищувати вартість таких же здорових тварин по діючих закупівельних цінах. У всіх господарствах при страхуванні відшкодо¬вується лише прямий збиток. Втрати продукції, що відносяться до побіжного збитку, відшкодуванню не підлягають. Не включаються в збитки також витрати на перевезення залишків худоби до місця утилізації, по ремонту місць утримання хворих тварин після їх спи¬сання.

1.3 Порівняльна характеристика страхових брокерів і страхових агентів

Страхові агенти. Страхових агентів поділяють на кілька типів. Найпоширенішим у нашій країні є тип страхових агентів- фізичних осіб, що працюють у тій чи іншій страховій компанії.

Роль агентів виконують також транспортні підприємства при здійсненні обов'язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті. Вони збирають страхові внески під час продажу пасажирам проїзних квитків, а потім перераховують їх до страхових компаній.

З розвитком нових видів страхування в нашій країні роль агентів починають виконувати банки та поштові відділення з продажу полісів обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів та інших видів страхування. З огляду на зарубіжний досвід можна передбачити, що найближчим часом банки будуть залучені й до продажу полісів зі страхування життя.

На практиці можна спостерігати розвиток відносин страхова компанія - страховий агент від простих форм до складніших. Уже згадувалися страхові агенти-фізичні особи (іноді їх називають "прямими агентами"), що працюють у штаті конкретної страхової компанії. У зарубіжних страхових компаніях більш прогресивну та гнучку структуру являють собою страхові агенти-фізичні особи, які працюють на умовах контракту з однією ("мономандатні страхові агенти") або кількома ("багатомандатні страхові агенти") страховими компаніями. Такі агенти мають постійні зв'язки зі своїми клієнтами.

Альтернативну мережу продажу страхових продуктів становить сукупність юридичних осіб, що відіграють роль страхових агентів конкретного страховика. Ними є банки, нотаріальні контори, туристичні агентства, відділення зв'язку тощо, які поряд з послугами зі своєї основної діяльності пропонують клієнтам укласти договори з того чи іншого виду страхування. Взаємовідносини між страховою компанією та страховими агентами- юридичними особами регулюються укладанням генеральних угод про співробітництво та щорічними протоколами до них або контрактами працівників цих юридичних осіб, які є агентами за сумісництвом.

Система генеральних страхових агентств характеризує вищий ступінь відносин між страховою компанією та страховим агентом. У наш час така система переважає на зарубіжних страхових ринках. Генеральні агенти - це фізичні особи, що уповноважені одним або кількома страховиками, яких вони представляють у тому чи іншому територіально-адміністративному регіоні. Робота такого агента контролюється інспектором і працівниками страхової компанії, яка його уповноважила. Юридичне відносини між генеральним страховим агентом та страховою компанією оформлені договором про призначення на посаду. Таким договором обумовлено вид страхування, в якому агент уповноважений працювати, максимальний ліміт ризику, що його він може прийняти, територіальні обмеження, зобов'язання зі здійснення та управління контрактами, виплату страхових сум і страхових відшкоду-вань, розмір комісійної винагороди. Кожному генеральному агентству, котре починає свою роботу, страхова компанія відкриває фінансування на організацію справи (оренда приміщення, оплата праці спеціалістів, рекламні заходи і т. ін.).

Генеральний страховий агент наймає на роботу страхових агентів, яким виділяється зона обслуговування - територія (конкретні населені пункти), де вони мають організувати продаж страхових полісів. З часом, коли вже досягнуто відповідного рівня розвитку страхування на визначеній території, страховий агент має право залучати субагентів як помічників, вступати з ними у трудові відносини і передавати частину функцій з укладання нових та обслуговування раніше укладених договорів. Іноді обов'язки субагентів можуть обмежуватися лише репрезентативними функціями. Наприклад, вивчати ринок та орієнтувати агентів з питань конкретного виду страхування, які можуть становити інтерес для працівників того чи іншого підприємства або жителів невеликого населеного пункту. Субагенти залучають також глядачів на концерти чи спортивні змагання, які організовують із рекламною метою страхові компанії. Проте такі працівники не мають прямих відносин зі страховою компанією.

Безперечними перевагами системи генеральних страхових агентств є їх гнучкість та мобільність.

Страхові агенти всіх типів реалізують готовий страховий продукт. Отже, вони не мають впливу на його якість і не можуть бути об'єктивними щодо оцінки останньої.

Діяльність страхових агентів оплачується у вигляді комісійної винагороди або комісії, розмір якої обумовлюється агентською угодою і, як правило, виражається у відсотках від страхової премії, сплаченої страхувальником за конкретним договором страхування.

Регулювання посередницької діяльності агентів у багатьох країнах здійснюють контрольно-ревізійні служби страхових компаній. Згідно з Положенням про порядок провадження діяльності страховими посередниками, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1996 року за № 1523, неналежний контроль страховика за діяльністю його страхових агентів кваліфікується як порушення страхового законодавства.

Страхові брокери. Страхові брокери, як і страхові агенти, поділяються на кілька типів. Брокерами можуть бути як фізичні, так і юридичні особи у вигляді брокерської контори з найманим персоналом. Великі корпорації можуть мати свого так званого "кептивного брокера".

Найвідоміші в усьому світі брокери, акредитовані розміщувати страхові ризики в Ллойді, - це так звані брокери Ллойда. Процедура розміщення ризиків у Ллойді не є унікальною, але вона найстаріша. У загальних рисах її можна уявити за такою схемою. Брокер готує сліп, який являє собою кілька аркушів паперу формату А4. На цьому сліпі він розміщує всю необхідну інформацію щодо конкретного страхування під такими рубриками:

- найменування Страхувальника/Перестрахувальника;

- предмет (інтерес) страхування/перестрахування;

- тип (наприклад, факультативне перестрахування);

- клас (страхові ризики);

- ліміт відповідальності (страхова сума/франшиза);

- дата та період;

- премія (ставка або сума);

- загальні умови та винятки;

- спеціальні умови (гарантії);

- брокераж;

- андеррайтингова інформація.

Щоб отримати ціну для конкретного ризику, який брокер бажає розмістити в Ллойді, він показує сліп та андеррайтингову інформацію так званому андеррайтеру-лідеру. Після докладного вивчення всієї інформації, що пов'язана з конкретним ризиком, призначається ціна. Якщо клієнт брокера погоджується на таку ціну, лідер формально приймає ризик і ставить свій штамп на сліпі та зазначає частку (відсоток) ризику, яку він бере на себе. Частина ризику, що залишилась, розміщується серед інших андеррайтерів.

Діяльність брокера тісно пов'язана з "життєвим циклом" страхового полісу. Безперечно, що перша стадія - це знайти клієнта. Кожний страховий брокер має свою власну стратегію пошуку клієнта.

Далі брокерові необхідно добре зрозуміти потреби клієнта з метою їх найкращого задоволення. Якщо страховий брокер не знає свого клієнта та його бізнесу, він не може ефективно виконувати свої зобов'язання щодо нього. Послуги, які брокер надає своєму клієнтові, можна об'єднати під назвою "найкраща порада". На цій стадії брокер відіграє роль консультанта з ризик-менеджменту і розробляє спеціальну програму з управління ризиком клієнта. Така програма може включати в себе самострахування, а також заходи щодо "поліпшення" ризику. До них можна віднести, наприклад, установлення додаткових пристроїв пожежогасіння або систем охорони.

Наступною стадією є пропонування брокером ризику на страховому ринку і початок переговорів про укладання договору страхування. Переговори проводяться згідно з правилом "попиту та пропозиції" і тривають до моменту, коли сторонами буде остаточно досягнуто умов договору. Такі переговори можуть мати навіть кілька раундів. Роль брокера полягає в тому, щоб під час проведення переговорів представляти інтереси клієнта та досягнути остаточної угоди. Коли ризик є повністю розміщеним, брокер надсилає формальне повідомлення як своєму клієнтові, так і андеррайтеру.

У разі можливості висунення вимоги страхового відшкодування страхувальник повідомляє про страховий випадок не лише страховика, а й брокера. Допомога клієнтові в підготовці необхідних документів для висунення вимоги є дуже важливою послугою брокера, а коли клієнт не обізнаний з тонкощами проведення формальних процедур - конче необхідною. Великі брокери мають вплив на ринку і можуть його використати, наприклад для здійснення задовільного страхового відшкодування.

Коли "життєвий цикл" страхового полісу наближається до кінця, страховий брокер звертається до свого клієнта з пропозицією поновити дію договору на новий термін, і цикл починається спочатку.

Страховий брокер має певну кількість клієнтів, яких він представляє на ринку. Брокер постійно вивчає ситуацію на ринку, де ставки і розміри страхового покриття коливаються, а з розвитком страхової індустрії з'являються нові страхові продукти. Окрім знань ринкової інформації, брокеру потрібні, наприклад, відомості про зміни в законодавстві, що можуть мати вплив на бізнес клієнта. Великі брокери витрачають значні кошти на дослідження та прогнози. Вони не чекають запитань від свого клієнта, а намагаються попередити їх. Персональна увага брокера не залишається непоміченою. Клієнт цілком довіряє йому, а в умовах конкуренції це вельми важливо.

Слід також зазначити, що брокер має усвідомлювати свою відповідальність перед ринком. Вона полягає в тому, щоб не знижувати ціни до неекономічного рівня. Фінансова стабільність страховиків важлива як для брокера, так і для його клієнта.

Суттєвим моментом є визначення розміру комісійної винагороди, що її отримує брокер за свою роботу. Така винагорода іноді називається брокеражем і відраховується з премії, що належить страховій компанії, в якій брокер розмістив ризик клієнта. Розмір винагороди регулюється ринком.

У Нідерландах, наприклад, заборонено зменшувати розмір комісії (визначається у відсотках від премії або страхової суми) нижче рівня, який установлено шляхом консультацій між страховиками й асоціацією страхових брокерів. Страховикам не дозволяється також сплачувати посередникам винагороду в будь-якій іншій формі, а посередникам - отримувати будь-які винагороди від клієнта.

Регулювання діяльності страхових посередників. Беручи до уваги те, що в багатьох випадках лише страхові посередники вступають у безпосередній контакт зі споживачами страхових продуктів, необхідно регулювати й контролювати їхню діяльність.

20 вересня 2000 року в Брюсселі Європейська комісія прийняла Проект Директиви щодо діяльності страхових посередників, яка має заступити чинну Директиву 77/92/ЕЕС.

Характерною особливістю цього документа та його значною відмінністю від попереднього є те, що у визначенні терміна "страховий посередник" відсутній поділ на агентів та брокерів.

Ключовою вимогою до всіх без винятку посередників є вимога щодо їх обов'язкової реєстрації (ліцензування цієї діяльності не передбачається). Згідно зі згадуваним проектом у країнах ЄС будуть передбачені санкції до страховиків, що користуються послугами незареєстрованих посередників.

У більшості країн законодавство, що регулює діяльність страхових посередників, передбачає порядок їх реєстрації, вимоги до рівня професійної підготовки та надання інформації, а також необхідність фінансових гарантій покриття відповідальності, що виникає при посередницькій діяльності.

Реєстрація вирішує принаймні два завдання: по-перше, вона дозволяє контрольно-ревізійним службам і клієнтам перевірити ділові зв'язки посередників і, можливо, згрупувати їх за чіткими категоріями. По-друге, що ще важливіше, перевірити, наскільки посередник відповідає визначеним критеріям. Сам факт реєстрації посередника визначає наявність попереднього етапу отримування дозволу і попередню перевірку кваліфікації. Усе залежить від критеріїв, яким має відповідати страховий посередник, та від того, наскільки важко пройти реєстрацію. У цьому розумінні реєстрація, що здійснюється без висунення вимог до страхового посередника, - вельми небезпечна річ. Адже вона хоча й дозволяє вести статистичний облік, проте формує в клієнта хибне почуття захищеності: дає підстави вважати, що посередник володіє кваліфікацією, якої в нього фактично немає, оскільки реєстрація - суто формальний акт.

Професійна компетентність страхових посередників становить суттєвий елемент захисту страхувальників, і тому необхідні заходи, спрямовані на отримання страховими посередниками загальних, комерційних та професійних навичок і знань. Зміст кваліфікаційних вимог у різних країнах неоднаковий. Міжнародне бюро страховиків та перестраховиків (об'єднання національних професійних асоціацій страхових посередників Європейського союзу) у своїй резолюції від 7 жовтня 1992 року пропонує встановити програму навчання мінімальним обсягом 300 годин за період, що становить 18 місяців, з обов'язковим складанням іспитів після курсу навчання. брокер агент страховий

У тому разі, коли посередники незадовільно виконують свої обов'язки і, відповідно, їхні клієнти зазнають фінансових втрат, останні мають отримати компенсацію. Надання таких фінансових гарантій вимагається насамперед від брокерів. Загалом вважається, що страхові компанії несуть повну фінансову відповідальність за дії (професійні) своїх агентів. При цьому постає ряд проблем, коли йдеться про агентів, які працюють на кілька компаній. Щодо страхових брокерів існують деякі види гарантій покриття їхньої професійної відповідальності. Найпоширенішим, а в багатьох країнах обов'язковим, є страхування професійної відповідальності страхових брокерів. Існує також вид гарантії у формі банківського депозиту. В Україні досі не існує механізму надання фінансових гарантій з боку страхових посередників.

З розвитком та поглибленням відносин на страховому ринку України роль страхових посередників зростатиме, що піде на користь як страхувальникам, так і страховикам. При цьому забезпечуватиметься постійне поліпшення якості страхових продуктів за рахунок налагодження тісніших взаємостосунків страхових посередників і страхувальників.

2. Тести

А.Страхова діяльність є виключним видом діяльності для:

а) банків;

б) фінансових інструментів;

в) страховиків, страхових посередників;

г) інших підприємців.

Відповідь: в

Б. До витрат страховиків відноситься:

а) виплата страхових сум та відшкодувань;

б) відрахування до централізованих страхових фондів та до технічних резервів;

в) витрати на проведення страхування;

г) все вищезгадане.

Відповідь: г

В. Видами страхування професiйної відповідальності є страхування діяльності по наданню професійних послуг:

а) державних органів влади;

б) медичних, аудиторських, експертних, юридичних, журналістських, інших;

в) роботодавців за збиток, спричинений здоров'ю робітників;

г) все вище згадане.

Відповідь: г

3. Задача

Визначити суму страхового відшкодування, якщо збиток внаслідок пожежі склав 120 тис.грн., а майно, що застраховане по системі першого ризику на суму 100 тис. грн. має вартість 200 тис. грн.

Страхове відшкодування = Збиток * Страхова сума / Вартість майна

Страхове відшкодування = 120Ч100\200=60тис.грн

Сума страхового відшкодування складає 60тис. Грн.

Список використаної літератури

1. Закон України «Про страхування» // Урядовий кур'єр - 2001 - 7 листопада с. 5-12.

2. Страхування:/ Керівник авт. кол. і наук. рец. С.С. Осадець - К: КНЕУ, 2003.- 322с.

3. Страхування: Підручник / Керівник авт. кол. і наук. ред. С.С. Осадець, д-р, екон. наук, проф. - КНЕУ, 2002. -599 с.

4. Залетов А.Н. Страхование в Украине. Под редакцией доктора економических Под редакцией доктора экономических наук О. А Слюсаренко. - К.: Международная агенция «BeeZone», 2002. - 452 с.

5. Фурман В. Шляхи активізації розвитку брокерської діяльності в Україні // Економіст. - 2005. - № 1. - С. 58-59.

Размещено на Allbest.ru