Управління банківськими ризиками та особливості функціонування біржових товарів

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

I. Управління банківськими ризиками

1. Різновиди економічного ризику

2. Аналіз ризику

II. Особливості функціонування біржових товарів

Вступ

1. Товарна біржа

2. Товарні біржі на Україні

3. Біржова торгівля облігаціями

4. Оформлення біржових угод

5. Принципи діяльності фондової біржі

6. Котирування і курс цінних паперів

7. Українська фондова біржа

8. Концепція становлення фондового ринку України

Вступ

За своєю природою господарська справа передбачає необхідність проведення операцій, пов'язаних з різного роду ризиків. Тобто, важливим елементом будь-якої наглядової системи є оцінка політики, практики і процедур суб`єкта господарювання пов'язаних з виробництвом товари та послуг; кредитами і інвестиціями; валютними операціям; випуском цінних паперів; т.д.

Пошук ефективних підходів до управління ризиками став одним із найважливіших напрямків розвитку сучасної економічної науки.

Також, проблема управління ризиками, як і проблема підвищення ефективності роботи підприємства, є однією з пріоритетних у сучасному менеджменті. Вони вирішуються здійсненням контролю за економічними ризиками. Управління ризиками впливають на прибутковість суб`єкта.

Для України проблема оцінки ризиків є на сьогоднішній день надто актуальною, але ще недостатньо розробленою. Використання якісних та кількісних підходів при вірному визначенні ризиків дозволяє уникнути можливих негативних наслідків в змінних умовах ринку. Тому вивчення ризиків повинна стати невід'ємною частиною господарського процесу.

Завданням даної роботи є:

визначити, що таке "ризик";

з'ясувати всі можливі види ризику;

проаналізувати деякі види ризику;

визначити, що таке якісний аналіз ризику;

визначити, що таке кількісний аналіз ризику;

зробити узагальнення, висновки...



I. Управління банківськими ризиками

1. Різновиди економічного ризику

Ризик - це складне, багатогранне і неосяжне явище. В найбільш широкому розумінні ризиком називають невизначеність у відношенні здійснення тієї чи іншої події в майбутньому.

Ризик - це вартісний вираз ймовірності події, що веде до збитків. Тобто, ризик означає, що може бути отриманий прибуток менший за очікуваний, або що операція приведе до збитків.

Економічний ризик - об`єктивно-суб`єктивна категорія, що пов'язана з подоланням невизначеності та конфліктності у ситуації неминучого вибору і відображає міру (ступінь) досягнення сподіваного результату, невдачі та відхилення від цілей з урахуванням впливу контрольованих та неконтрольованих чинників за наявності прямих та зворотних зв`язків.

Для подальшого аналізу слід з`ясувати основні елементи ризику:

Об`єктом ризику будемо називати керовану систему, стосовно якої приймаються рішення, ефективність та умови функціонування якої наперед точно невідомі.

Суб`єкт - особа, яка зацікавлена в результатах керування об`єктом ризику й має компетенцію приймання рішення щодо об`єкта ризику.

Джерело ризику - це фактори, які спричиняють невизначеність результатів рішень.

В науковій літературі існує різні підходи до класифікації економічного ризику.

Найбільш узагальненою є класифікація економічного ризику на два типи:

динамічний - це, зокрема, ризик непередбачуваних змін вартості основного капіталу внаслідок прийняття управлінських рішень чи непередбачуваних обставин;

статичний - це ризик втрат реальних активів внаслідок нанесення збитків власності, а також втрат доходу через недієздатність організації.

Виділяють також такі види ризиків:

виробничий - пов`язаний з можливістю невиконання суб`єктом економічної діяльності своїх зобов`язань відносно контракту чи договору з іншим суб'єктом економічної діяльності;

фінансовий - пов`язаний з можливістю невиконання суб`єктом економічної діяльності своїх фінансових зобов`язань перед інвестором внаслідок використання для фінансування діяльності кредиту;

інвестиційний - пов`язаний з можливістю знецінювання інвестиційно-фінансового портфеля, який складається як з власних цінних паперів так із позичених;

ринковий - пов`язаний з можливим коливанням ринкових відсоткових ставок, як національної грошової одиниці, так і закордонних курсів валют;

портфельний - полягає у імовірності за окремими типами цінних паперів, а також за всіма категоріями кредитів.

Залежно від сфери впливу або виникнення, ризики поділяють на зовнішні та внутрішні.

За можливостями управління ризики бувають відкриті та закриті.

Докладніше проаналізуємо наступні види ризику, як банківський, ризик цінних паперів, валютний, інвестиційний.

Банківські ризики бувають: Горячек У. Види банківських ризиків та управління ними.// Економіка. Фінанси. Право. - 2000. - № 8. - С.36.

кредитний ризик;

ризик неплатоспроможності суверенної держави і трансфертний ризик;

ринковий ризик;

процентний ризик;

ризик ліквідності;

операційний ризик;

правовий ризик;

ризик репутації.

Виділяють також такі види банківських ризиків, на мою думку, ця класифікація є найбільш повною. Виділяють три категорії: Банкивсткоє дело: стратегическое руководство. - М.: Издательство АВ “Консалт - банкир. - 1998. - С 386.

фінансові;

функціональні;

інші по відношенню до банку внутрішнього ризику.

Де фінансові в свою чергу поділяються на:

1.1 кредитний;

1.2 ціновий;

1.3 ризик ліквідності;

Ціновий ризик має такі різновидності:

1.2.1 валютний;

1.2.1.1. ризик відкритої позиції;

1.2.1.2. ризик конвертації.

1.2.2. інвестиційний;

1.2.2.1. ринковий ризик;

1.2.2.2. ринок інвестиції.

1.2.3. ризик змінної процентних ставок;

1.2.3.1. базисний ризик;

1.2.3.2. ризик розриву.

Де функціональні в свою чергу поділяються на:

2.1 стратегічний;

2.2. технологічний;

2.3 ризик накладних витрат.

До інших витрат можна віднести:

3.1. ризик несумісництва;

3.2. ризик втрати іміджу.

Виділяють такі види ризику цінних паперів:

1ризик падіння загальноринкових цін;

2ризик інфляції;

3галузевий ризик;

4фінансовий;

5ризик ліквідності;

6систематичний;

7несистематічний.

Валютний ризик класифікують на:

1операційний;

2трасляційний;

3економічний.

В економічній літературі існує кілька ознак за якими класифікують даний ризик. Перша, за сферами прояву:

1економічні;

2політичні;

3соціальні;

4кологічні.

За другою ознакою, за формами інвестування, виділяють:

1ризик фінансового інвестування;

2ризик реального інвестування.

Третя ознака це класифікація цього ризику за джерелами виникнення:

1специфічний;

2 ринковий.

Отже, існують різноманітні підходи до класифікації економічного ризику, дає можливість краще зрозуміти природу економічного ризику.

банківський ризик фондовий ринок біржа

2. Аналіз ризику

Минулий практичний досвід управління економікою в нашій країні свідчить про те, що в цілому ряді випадків особи, що очолювали ту чи іншу ланку економічної діяльності, визначали її стратегію і тактику, матеріально не вигравали й не програвали залежно від того, до яких наслідків - позитивних чи негативних - призводили їх рішення. Тобто суб'єкти при прийнятті економічних рішень, у переважній більшості випадків, перекладали ризик на суспільство в цілому. Мова йде про те, що коли немає зацікавленості в результатах економічних рішень, то немає і ризику. Зараз ситуація зовсім інша.

Висока ступінь ризику призводить до необхідності пошуку шляхів зниження. Коли говорять про необхідність урахування ризику в певному виді економічної діяльності (певному проекті), мають на увазі інтереси суб'єктів, котрі беруть у ньому участь: замовника, інвестора, виконавця (підрядника) чи продавця, покупця, а також страхову компанію.

Аналіз ризику проводять у такій послідовності:

1) визначення внутрішніх та зовнішніх чинників, що збільшують чи зменшують ступінь певного виду ризику;

2) аналіз виявлених чинників;

3) оцінювання певного виду ризику;

4) встановлення допустимого ступеня ризику;

5) аналіз окремих операцій щодо обраного ступеня ризику;

6) розробка заходів щодо зниження ступеня ризику.

Аналіз ризиків можна поділити на два види, які доповнюють один одного: якісний і кількісний.

Якісний аналіз може бути порівняно простий, його головна задача - визначити фактори ризику, етапи роботи при виконанні яких ризик виникає, тобто встановити потенційні сфери ризику. Якісний аналіз є найбільш складним і вимагає ґрунтовних знань, досвіду та інтуїції у даній сфері економічної діяльності. Його головна мета - визначити чинники ризику, області ризику, після чого ідентифікувати усі можливі ризики.

При кількісному аналізі, ризику необхідно визначити розмір, як окремих ризиків, та і ризику проекту в цілому. Це більш складна проблема.

Кількісний аналіз ризику, тобто кількісне (числове) визначення ступеня окремих ризиків і ризику даного виду діяльності (проекту) в цілому, що є теж досить складною проблемою.

З'ясуємо особливості якісного аналізу. Якісний аналіз ризику включає декілька аспектів. Перший аспект пов'язаний з необхідністю порівняння сподіваних позитивних результатів з можливими економічними, соціальними та іншими, як сьогоднішніми так і майбутніми наслідками. Взагалі мало мати схильність до ризику. Ризикувати доцільно, якщо це призводить до кращих наслідків, при обґрунтуванні правильності своїх дій.

Проблеми ризику повинні розглядатися та враховуватися як під час розробки стратегії, так і у процесі реалізації оперативних задач. Характер стратегічних підходів слід визначати в межах загальної стратегії. У протилежному випадку не уникнути неприємних «сюрпризів», таких, як кожен рік «зовсім раптово» приходить осінь, а за нею зима, та так, що не встигаємо своєчасно підготуватися до роботи за нових погодних умов і тоді бездумно нарощуємо рівень господарського ризику.

Другий аспект якісного аналізу ризику пов'язаний з виявленням впливу рішень, що приймаються за умов невизначеності, на інтереси суб'єктів економічного життя. Без урахування інтересів (зацікавленості), без керування ними неможливі реальні якісні перетворення в соціально-економічному житті. Необхідно виявити: кому ризик корисний? Чиїм інтересам відповідає?

Отже, ризикованій ситуації притаманні такі основні умови:

наявність невизначеності;

наявність альтернатив та необхідність вибору однієї з них (відмова від вибору також є різновидністю вибору);

зацікавленість у результатах; можливість оцінити наявні альтернативи - прийняти рішення.

Усі чинники, що так чи інакше впливають на ступінь ризику, можна умовно поділити на дві групи: об'єктивні та суб'єктивні.

До об'єктивних чинників відносять такі, що не залежать безпосередньо від суб'єктів прийняття рішень: інфляція, конкуренція, політичні та економічні кризи, екологія, мита, наявність режиму найбільшого сприяння, можлива робота в зоні вільного економічного підприємництва тощо.

До суб'єктивних чинників відносять ті, котрі характеризують суб'єкт прийняття відповідних рішень: виробничий потенціал, технологічне забезпечення, рівень предметної та технологічної спеціалізації, організація праці, ступінь кооперативних зв'язків, рівень техніки безпеки, рівень компетентності та інтелектуальний потенціал суб'єкта прийняття рішень, вибір типу контрактів з інвестором чи замовником тощо.

Розглянемо другий вид аналізу ризику - кількісний.

Під час цього аналізу можна використовувати різні методи. Найбільш розповсюдженими є:

* статистичні;

* використання аналогів;

* експертні методи;

* доречності затрат.

Статичний метод широко застосовується при даних (статистичних) щодо кожного елемента до об'єкта (програми).

Якщо ступінь ризику виразити, наприклад, через величину середньо квадратичного відхилення від сподіваних величин, можна кількісно виразити і оцінити ризик як для кожного елемента, так і для об'єкта (програми) в цілому.

Зосередитись на елементах з більшою невизначеністю менеджер (плановик, системний аналітик) може деталізувати ці елементи і переформувати Їх для включення в план (програму). Попередня оцінка потім уточнюється. Якщо невизначеність зменшилась, необхідно вести подальшу деталізацію і переформувати елементи, що мають велику невизначеність. Коли чергова оцінка призводить до того, що невизначеність не вдається зменшити, і послідовні уточнення не є значними, слід, зокрема, підрахувати грошові суми для компенсації можливих результатів невизначеності (ризику).

Досить розповсюдженим є метод Монте-Карло, перевагою якого є можливість проведення аналізу і оцінки різних «сценаріїв» реалізації Проекту (програми, стратегії) і врахування різних чинників ризику в межах єдиного підходу.

Як приклад можна розглянути одну з таких моделей (рис. 1.6), що дозволяє аналізувати наслідки накопичення ризикових ситуацій (541.

У цій моделі ризики поділені на три категорії, що впливають на обсяги робіт, терміни їх виконання. Ці категорії ризиків подані у трьох матрицях (таблицях). Модель дозволяє дослідити та оцінити комбінований (інтегрований) вплив цих ризиків на фінансовий стан учасників проекту у формі затримок щодо одержання доходу, збільшення позик тощо.

Матриця обсягу робіт містить варіантний ряд робіт за проектом, що можуть змінюватися залежно від змінення умов щодо реалізації проекту.

Матриця часу на виконання робіт містить варіантний ряд даних щодо необхідного часу на виконання робіт за проектом залежно від змінення умов.

Матриця вартості містить імовірні позови підрядника, котрі можуть виникнути в зв'язку зі зміненням обсягів робіт та затримкою їх виконання з урахуванням умов контракту, інфляційних процесів тощо.

Блок розрахунку критичного шляху визначає можливості (імовірні) затримки завершення окремих робіт і проекту в цілому.

Цей метод реалізує лише формалізовану (концептуальну) схему, що дає можливість розкласти (деталізувати) досить складний комплекс ризиків на окремі складові і мати судження щодо ймовірності прояву і обтяжливість (розмір) їх наслідків.

Що стосується конкретного об'єкта (проекту), то наведена схема (модель) вимагає деталізації, що в свою чергу потребує певної компетентності у відповідній сфері діяльності. Різні об'єкти(типи проектів) відрізняються один від одного, власне, різними видами ризиків, якими вони обтяжені. Ці особливості виявляються також завдяки їх формалізації та економіко-математичному моделюванню.

2. Метод аналогій. Для аналізу ризику, яким може бути обтяжений, наприклад, новий проект, корисними можуть стати дані про наслідки впливу несприятливих чинників ризику подібних за суттю проектів, що виконані раніше.

В цій сфері найбільшу ініціативу виявляють страхові компанії. Так, на Заході вони регулярно публікують коментарі до тенденцій у найважливіших зонах ризику, наприклад, щодо природних збурень (катастроф) і значних збитків. За цими даними можна зробити певні висновки загального характеру.

При використанні аналогів застосовують бази даних та знань стосовно чинників ризику. Ці бази створюються на матеріалах з літературних джерел, пошукових робіт, а також шляхом опитування фахівців (менеджерів проектів) тощо.

Отримані дані обробляють, використовуючи відповідний апарат, для вияву залежності, причин з метою врахування потенційного ризику під час реалізації нових проектів.

Слід зазначити, як вважає ряд експертів, що навіть в найпростіших і широковідомих випадках невдалого завершення проектів досить важко створити передумови для майбутнього аналізу, тобто підготувати досить вичерпний та реалістичний перелік сценаріїв можливих невдач завершення проектів. Для більшості можливих збитків та зумовленого ними ризику характерні такі особливості [54]:

* їх причини з часом нашаровуються одна на одну, має місце тривалий інкубаційний період їх визрівання;

* вони якісно відрізняються між собою;

* їх ефект проявляється як результат складної суперпозиції ряду не прогнозованих причин.

З, Експертні методи оцінювання ризиків здійснюються, як правило, при відсутності статистичних даних, необхідних для розрахунків відповідних кількісних показників, або ж, зокрема, коли це пов'язано з оцінкою інвестиційного (інноваційного) проекту, що не має аналогів. Цей метод базується на опитуванні кваліфікованих фахівців (інвестиційних, страхових, фінансових менеджерів) і відповідній подальшій математичній обробці результатів цього опитування. Для одержання характеристик ризику, зокрема, інвестиційного проекту, опитування орієнтують стосовно окремих ризиків, характерних для певного (даного) об'єкта ризику.

Результати оцінювання ризиків певного об'єкта дозволяють кількісно оцінити їх рівні (ступені). Такі критерії оцінки: без ризикові об'єкти (інвестиції). До таких інвестицій належать, як правило, короткотермінові державні облігації; допустимий ризик; критичний ризик; катастрофічний ризик.

Граничними величинами ймовірності ризику збитків при інвестуванні за оцінками експертів є:

* для інвестицій, що обтяжені припустимим ризиком --0,1;

* для інвестицій, що обтяжені критичним ризиком--0,01;

* для інвестицій, що обтяжені катастрофічним ризиком --0,001.

Це означає, що даний інвестиційний проект слід відхилити, якщо в одному випадку з десяти може бути повністю втрачено прибуток від нього; в одному випадку з ста -- валовий доход; в одному випадку з тисячі -- всі активи (і як наслідок -- банкрутство).

З аналізом ризиків щільно пов'язаний ще один аспект проблем менеджменту, зокрема, інвестиційного менеджменту. Оскільки інвестор не в змозі постійно відбирати лише обтяжені незначним ризиком інвестиційні проекти (в нашій дійсності такі проекти практично відсутні), виникає питання: як повинен бути компенсований той чи інший рівень (ступінь) ризику? Відповідь на це запитання дає розрахунок так званої «премії за ризик», котра являє собою додатковий доход (прибуток), що його прагне отримати інвестор понад той рівень, котрий можуть принести без ризикові інвестиції. Цей додатковий доход (прибуток) повинен зростати пропорційно ступеню ризику, яким обтяжений даний проект.

Премія за ризик повинна зростати пропорційно до зростання не загального ступеня ризику за проектом, а лише систематичного (ринкового) ризику, що визначається за допомогою коефіцієнта бета (Р), оскільки несистематичний ризик пов'язаний в основному з впливом суб'єктивних чинників. Основу такої залежності тлумачить так звана «модель надійності ринку».

Кількісні методи оцінювання ризику та методи його моделювання і оптимізації розглядаються у подальших викладках.

II. Особливості функціонування біржових товарів

Вступ

"Ринок на який відбувається купівля-продаж цінних паперів називається фондовою біржею". Цією єдиною (і неповторною) фразою, як би між іншим, ще зовсім недавно описував фондовий ринок головний офіційний підручник політекономії. Добре, утім, хоча б те, що автори його використовували нейтральні, без ідеологічної лайки, вираження для характеристики явища, що могутньо впливає на всі найважливіші аспекти життєвого укладу в країнах з розвитий ринковою економікою.

Акції, облігації, сертифікати, чеки, векселі й інші цінні папери, про які в нас усе ще з придихом говорять диктори телебачення і професіонали реклами, "там" вільно продаються на фондових біржах і на так називаному "вуличному" ринку. Переважна більшість жителів Західної Європи, Східної чи Азії Америки розглядають акції в одному логічному і соціальному ряді з оплаченими рахунками за комунальні послуги й обговорюють справи на ринку цінних паперів без ажіотажного вереску. Цінні папери стали способом вираження особистого чи колективного підприємницького ризику, давно переставши бути об'єктами ритуального поклоніння, що на жаль дуже часто зустрічається в нас.

У роботі розглянутий світовий досвід, накопичений промислово розвиненими країнами в процесі становлення і розвитку фондового ринку як одного з найважливіших сегментів національного ринку. Була зроблена спроба розглянути аспекти діяльності фондової біржі, її сутність, призначення, що складають і її місце в національному господарстві.

Також були підняті питання зародження і подальшого удосконалювання механізму функціонування фондового ринку на Україні.



1. Товарна біржа

A) Мета і функції товарної біржі.

Ефективне функціонування сучасного ринку знаходиться в прямої залежності від постійно відтвореного ринкового середовища. Важливим його елементом є ринкова інфраструктура, що представляє собою систему підприємств і організацій, що забезпечують рух товарів, послуг, грошей, цінних паперів, робочої сили. До таких установ належать товарні і фондові біржі.

У сучасній економічній літературі товарна біржа розглядається, по-перше, як економічна категорія, що відображає складову частину ринку, специфікою якого є особлива оптова форма торгівлі товарами з визначеними характеристиками: масовість, стандартності, взаємозамінність. По-друге, це господарське об'єднання (суспільство) продавців, покупців і торговців-посередників з метою створення умов для торгівлі, полегшення, прискорення і здешевлення торгових угод і операцій. Такі об'єднання організовуються для поліпшення торгівлі, швидкого забезпечення товаровиробників необхідними товарами, прискорення обороту капіталу. Члени біржі виграють не від її функціонування, а від своєї участі в торгах. Члени товарної біржі, якими можуть бути як посередницькі (брокерські, торгові і т.п.), виробничі фірми, так і банківські установи, інвестиційні компанії, окремі громадяни, відповідно до встановлених біржових правил укладають угоди купівлі-продажу товарів за цінами, що складається безпосередньо в ході торгівлі в залежності від співвідношення попиту і їхньої пропозиції. Це свідчить про те, що біржа являє собою особливий ціноутворюючий механізм. У вільному ціноутворенні також укладається мета біржі.

B) Типи товарних бірж, їхні суб'єкти і здійснювані ними операції.

Охарактеризувавши різні сторони діяльності товарної біржі, можна дати їй наступне узагальнююче визначення. Товарна біржа - це асоціація юридичних і фізичних осіб, що здійснює оптові торгові операції на основі стандартів, зразків у спеціальному місці, де ціни на товари визначаються шляхом вільної конкуренції.

Біржа як сегмент загального ринку виконує функції збалансування попиту та пропозиції шляхом відкритої купівлі-продажу, упорядкування й уніфікації ринку товарних і сировинних ресурсів, стимулювання розвитку ринку, економічного індикатора.

На початку 90-х років у країнах, де функціонує ринок, нараховувалося близько 50 товарних бірж із загальним оборотом понад 10 трлн. долари, що складає 25% їхнього валового національного продукту. На них реалізується продукція понад 60-ти найменування.

У країнах з розвитий ринковою економікою товарні біржі в основному функціонують як безприбуткові асоціації, звільнені від сплати корпоративного прибуткового податку. Головними статтями їхнього доходу є: засновницькі і пайові внески і відрахування організацій, що утворять біржу; доходи від надання послуг членам біржі й інших організацій; виторг від інших надходжень.

Аналогічні цілі прагнуть ставити перед собою і вітчизняними засновниками бірж. Так, у статті 1 Закону України "Про товарну біржу" говоритися, що товарна біржа не займається комерційним посередництвом і не має на меті одержання прибутку. Однак на практиці біржі одержують прибутку, джерелом яких є відрахування із сум комісійної винагороди, що надходить від брокерських контор. Надходження від біржових операцій, визначені ст. 13 згаданого Закону, є одним із джерел формування майна біржі. Як правило, відрахування на користь бірж складають 0.1 - 0.5% від суми укладених брокерами угод.



2. Товарні біржі на Україні

У 1993 році в Україні функціонувало понад 60-ти товарні біржі. Така велика їхня кількість обумовлена низьким рівнем розвитку оптової торгівлі. Згодом, з розвитком економіки, кількість бірж зменшиться.

Особливостями українських бірж є в порівнянні з західними малий статутний капітал і універсальність, низький рівень спеціалізації.

У залежності від об'єкта продажу і біржі підрозділяються на універсальні і спеціалізовані. Об'єктом продажу Київської універсальної товарної біржі є картопля, капуста, консервовані помідори й огірки, яловичина, свинина і худоба.

В умовах скорочення виробництва закономірним є прискорення біржових процесів, розширення асортименту біржових товарів - і навпаки. От чому для нашої країни характерний ріст універсальних товарних бірж.

Біржі, на яких об'єктом торгівлі є окремі чи товари їхні групи, називаються спеціалізованими. У свою чергу, вони підрозділяються на спеціалізовані широкого профілю й вузькоспеціалізовані.

В Україні значно частіше зустрічаються спеціалізовані широкого профілю біржі. Серед них виділяється "Украгропромбіржа", у яку входять центральна біржова структура і кілька регіональних. Через "Украгропромбіржу" реалізується сільськогосподарська і промислова продукція для задоволення потреб АПК України. У перспективі передбачається проведення як національних, так і міжнародних торгів цукром, зерном, металовиробами, сільгосптехнікою і транспортними засобами.

Біржі можна класифікувати по суб'єктах утворення. В Україні більшість товарних бірж організовуються державними установами, наприклад, органами постачання, міністерством сільського господарства і продовольства, іншими міністерствами і відомствами. Так були утворені Українська універсальна товарна біржа і "Украгропромбіржа". У теж час існують біржі, організовані вільними підприємцями, наприклад, одеська приватна біржа "Світлана і ДО". Визначені плюси мають кожний зі способів організації бірж. Перевагою перших є те, що вони мають відносно розвиту інфраструктуру, а інших - їхня приступність для більшої кількості суб'єктів.

Біржі можна підрозділити також на національні і міжнародні.

Членами біржі варто вважати її акціонерів. Вони мають право відвідувати біржу, користатися її технічними коштами й укладати угоди. Крім членів біржі в торгах можуть брати участь відвідувачі, як постійні, так і разові. Статус постійного відвідувача біржі суб'єкт може одержати придбання відповідний абонемент (чи облігацію), як правило, на рік участі в біржових торгах. По цьому абонементі суб'єкт може відвідувати кожні біржові торги і приймати в них участь. Статус разового відвідувача суб'єкт може мати, купити разовий вхідний квиток, що дає йому право брати участь у торгах у день присутності на біржі.

Участь підприємств у біржовій торгівлі на постійній чи разовій основі може здійснюватися за визначену плату через брокерські контори і брокерів (маклерів).

Біржовий маклер є висококваліфікованим фахівцем і має особливий статус, що дозволяє йому виконувати наступні функції: а) посередництво при висновку угод у результаті прийняття доручень (наказів) членів і відвідувачів біржі і перебуванні відповідних контрагентів; б) представництво інтересів клієнтів шляхом ведення біржових операцій від свого імені; в) консультування торговців з питань якості і властивостей продаваних товарів; г) документальне оформлення угод і передача їхній на реєстрацію; д) експертні оцінки і висновок по різних питаннях біржових угод, торгової кон'юнктури й ін.

Біржова угода, здійснена за участю маклера, набирає сили з моменту підписання маклерської записки сторонами і маклером, а при наявності в маклера пропозиції (оферта) однієї зі сторін і письмової згоди (акцепту) від іншої - лише маклером. Воно являє собою письмово оформлений документ купівлі чи продажу постачання двох видів: на реальний товар і термінові (ф'ючерсні). При першому - товар переходить від продавця до покупця, тобто це реальний товарообіг. Товар повинний знаходитися в приміщенні біржі (її складах) чи, у крайньому випадку, повинний бути поставлений у термін 1-15 днів після висновку угоди.

Товар, щоб стати біржовим, повинний відповідати цілому ряду вимог. Насамперед необхідно, щоб він був масовим, отже, не монопольним. Кількість товару повинна бути визначена в угоді в кубічних метрах, штуках, вагонах, чи тоннах інших одиницях виміру. Якщо кількість проданого товару зазначено у вагонах, повинна бути відзначена і повна нормальна місткість вагона (платформи). Фактична величина продажу називається лотами, тобто партіями, що повинні бути числом, кратним біржовій одиниці. Це означає, що більша кількість товарів повинна поділятися на кожну таку одиницю без залишку.

Якість, що є також одним з вимог до біржового товару, в угоді визначається: по стандарті і технічних умовах, по договірних умовах, при попередньому огляді і по зразках. Визначальним фактором при стандартизації якості біржового товару є введення базового сорту як єдиної міри. Вона є тим критерієм. по який дається якісна характеристика аналогічного товару. Як базовий сорт приймається найбільш розповсюджений вид продукції даного ринку

Особливістю біржового товару є те, що його завжди можна і купити, і продати - він цілком ліквідний. Біржовий товар, перш ніж потрапити до споживача, багато разів переходить з рук у руки. Це обумовлено тим, що на біржі звертається не сам товар, а титул власності на нього чи контракт на його постачання.

Котирувальна ціна - типова біржова ціна, установлювана біржею на основі реальної оцінки кон'юнктури ринку. Вона є ціною рівноваги попиту та пропозиції даного товару, встановлюється експертним шляхом на певний строк чи дату і є орієнтиром для продавців і покупців при висновку угод. Котирувальні ціни визначаються виборним органом біржі (котирувальною комісією). Причому комісія встановлює їх по характері ціни, а також ціни проведення операцій, ціни продавців і ціни покупців по моменті здійснення операцій, тобто до моменту відкриття біржі, у середині біржових торгів і наприкінці дня, перед закриттям біржі.

Котирування цін здійснюється двома способами: шляхом реєстрації фактичних цін попиту, пропозиції й угод, а також шляхом виведення типовий, тобто власне котирувальної чи ціни довідкової ціни котирувальної комісії. Робиться це в такий спосіб. Виходячи з кон'юнктури ринку даного дня по визначеному товарі, при великій кількості угод типова ціна обчислюється як середня ціна угод, оскільки відповідно до закону великих чисел відхилення будуть взаємно компенсуватися. Кон'юнктура ринку встановлюється на основі трьох його характеристик: співвідношення попиту та пропозиції, тенденції руху цін протягом біржового дня, кількості здійснених угод. Визначення типової ціни при малій кількості угод - складний процес і вимагає великої компетенції котирувальної комісії. Довідкова (котирувальна) ціна не є офіційною чи твердою ціною біржі, а являє собою лише думка котирувальної комісії про те, який саме є найбільш типова ціна.

Особливістю ф'ючерсних угод є постачання товару відповідно до попередньо укладених контрактів за цінами, що складається на ринку реального товару, чи за котирувальною ціною. До терміну виконання угоди біржа бере визначену суму застави (депозит, маржа). Ф'ючерсні угоди укладаються між продавцями і покупцями , як правило не з метою чи продажу покупки товару, а з метою страхування від можливих змін ціни на нього на реальному ринку. Тобто при термінових операціях ф'ючерсного типу рух товару необов'язково, оскільки це - продаж права на товар. Стандартний біржовий контракт, ставши об'єктом такої торгівлі, може реалізуватися за різними цінами (у момент купівлі і продажу ціни на ринку реальних товарів змінилися). Якщо ціна підвищилася, різницю виплачує продавець, і навпаки, - якщо вона знизилася - покупець.

Для того, щоб застрахуватися від можливих утрат унаслідок змін цін при виконанні контрактів на реальний товар, у біржових операціях застосовується хеджирування (огородження, захист). У найбільш загальному виді хеджирування визначається як страхування ціни товару від чи ризику небажаного для виробника спаду, чи невигідного для споживача збільшення. І продавець, і покупець однаково зацікавлені в усуненні значних коливань і в остаточному підсумку - у стабілізації руху цін. На практиці це робиться в такий спосіб. Суб'єкт, що продає реальний товар на біржі з постачанням у майбутньому, спираючи на існуючий рівень цін, у той же час купує ф'ючерсні контракти на такі ж термін і кількість товару. А суб'єкт, що купує реальний товар з постачанням у майбутньому, у той же час продає на біржі ф'ючерсні контракти. Вони виступають як страхові гаранти - коли в операції одна сторона втрачає як продавець реального товару, у теж час вона виграє як покупець ф'ючерсних контрактів на таку ж кількість товару, і навпаки.

Зменшення ризику, зв'язаного з торгівлею ф'ючерсними контрактами, сприяють опціонні угоди, що представляють собою торгівлю попередніми контрактами. Джерелом доходу для покриття фактичної ціни в порівнянні з ціною при висновку опціонної угоди виступає премія. Вона є величиною ризику, що дозволяє покупцю опціону завчасно знати, що він може втратити, якщо відмовиться від його придбання. А це може бути при наступних обставинах. Суб'єкт, що займається сільськогосподарським виробництвом, у березні хоче купити трактор, що коштує кілька мільйонів карбованців. Але в цей час у нього немає грошей, вони будуть лише у вересні, після реалізації його товару. За зазначений час ціни на трактор можуть змінитися. Щоб реалізувати свої інтереси, покупець (хоче придбати трактор, а грошей немає) і продавець (хоче реалізувати трактор і за відстрочку платежу одержати відсоток) беруть контракт, що називається опціоном, відповідно до якого покупець зобов'язується заплатити за трактор установлену суму і визначену суму за опціон. Продавши опціон, суб'єкт, що має трактор, зобов'язаний його продати. Суб'єкт, що купив опціон, одержує право придбати трактор, але може від нього і відмовитися. При цьому він утрачає відсоток за опціон, а продавець його одержує.

На біржі реального товару існують також і термінові угоди, що не супроводжуються випуском ф'ючерсних контрактів. Вони укладаються на обумовлене раніше кількість товару, тобто лот, угода про постачання якого оформляється у виді біржового документа, що вказує точно визначені обов'язки сторін. Їх називають варратом. Це уніфікована складська записка, свідчення біржі про гарантію наявності товару в її розподільній сфері.

Формування товарних бірж в Україні створить умови для концентрації у визначених місцях великої кількості товарів, що буде сприяти утворенню ціни рівноваги, усуненню дефіциту і затоварення.

3. Біржова торгівля облігаціями

На розвитих фондових ринках біржова торгівля облігаціями, як правило, невелика по обсязі. Сучасні біржі виконують для облігацій головним чином представницькі функції: норми,установлювані державою для інвестиційних операцій інституціональних інвесторів, забороняють багатьом з них здобувати облігації, що не котируються на який-небудь з фондових бірж. Оскільки зараз важко знайти емітента, що не розраховує на покупку його облігацій інституціональними інвесторами, зовсім не дивно, що абсолютна більшість емітентів справно йде на біржу з проханням прийняти облігації до котирування.

Здавалося б, раз вуж облігації котируються на біржі, те й угоди з ними доцільно проводити в торговому залі. Адже у свій час біржова торгівля цінними паперами починалася саме з облігацій. Висновок угод на біржі здається тим більше виправданим, що в торгівлі облігаціями найбільш активні фірми, що входять у число найбільш великих і впливових членів біржі.

І все-таки угоди з облігаціями відбуваються головним чином у позабіржовому обороті. Головна причина укладається в тім, що динаміка ринкових цін облігацій більш передбачувана, менш піддана сильним і раптовим коливанням, чим у випадку акцій. Ніж не стійкіше курс біржового товару, тим сильніше виявляється в біржовиків "стадний інстинкт", тим охочіше збиваються вони в біржову юрбу, що уособлює концентрацію попиту та пропозиції. Якщо і далі використовувати образ біржової юрби ,то з його допомогою можна проілюструвати друга властивість біржової торгівлі - здатність переробляти великий потік доручень на купівлю-продаж цінних паперів. Дійсно, у біржовій юрбі замовлення на проведення угод швидко розчиняються - взаємодія зацікавлених сторін протікає динамічно, сама атмосфера сприяє висновку угод, і тому біржова юрба здатна пропустити через себе безліч угод.

Торговий зал біржі - місце збору біржової юрби. Для торгівлі облігаціями обоє властивості таких збор - концентрувати попит та пропозиція і переробляти великий потік угод - де вимагаються. По-перше, у силу характеру облігацій як біржового товару задачу встановлення їхньої ринкової ціни можуть брати на себе дилери, що досить добре представляють собі співвідношення попиту та пропозиції. Занурюватися в біржову юрбу необхідності немає. По-друге, темп торгівлі облігаціями неспішний, його не порівняти з виром акцій. Облігації набагато рідше акцій переходять з рук у руки.

4. Оформлення біржових угод

Якщо спочатку найбільш загадковим із происходящего на біржі здається сам процес висновку угод (і дійсно, укладаються вони в гаморі біржової юрби, біржовики обмінюються якимись неприємними знаками і т.д.), то при більш близькому знайомстві з фондовим ринком не менше дивує інша його сторона - процес доведення ув'язнених у торговому залі угод до кінця, тобто переклад грошей продавцю і доставка паперів покупцю. Адже на Нью-Йоркській фондовій біржі укладаються угоди на багато мільйонів акцій у день, а часом і кілька сотень мільйонів!

Спробуємо обрисувати головні принципи, на яких побудований існуючий нині механізм оформлення біржових угод. Насамперед необхідно виділити обов'язковість наявності клірингової палати і центрального депозитарію, у якому зберігаються багато хто із сертифікатів акцій, що котируються на Нью-Йоркській фондовій біржі.

Клірингова палата вирішує дві головні задачі: звірення інформації , подаваної членами біржі про заключенних них за день угодах; змикання початкової і кінцевої ланок у ланцюгах, по яких ті самі акції переходили з рук у руки протягом біржового дня. Порядок звірення наступний: за підсумками дня кожний з біржовиків подає в клірингову палату повний перелік всіх ув'язнених їм угод. В усіх випадках контрагентами є інші члени біржі, оскільки інвестори не мають доступу в торговий зал і зобов'язані робити операції тільки через біржовиків. Клірингова палата наступного дня повертає кожному члену біржі його ж список, але вже розділений на двох частин. У першої - угоди, зведення про які в точності збігаються з тими, котрі минулого подані зазначеними в списку контрагентами. В другий - угоди, що контрагенти, зазначені біржовиком, у своїх списках не привели. Крім того, додається третя частина, складена кліринговою палатою: угоди, по яких інші члени біржі числять даного біржовика своїм контрагентом, а він ці угоди у своєму списку не привів.

Якщо з першою частиною списку турбот ні, то з другий і з третьої частинами біржовики зобов'язані ретельно розібратися. Підкреслимо: не торкаючись інтересів своїх клієнтів. Адже біржовик, зробивши угоду, дає підтвердження замовнику - доручення виконане. І клієнта не повинна стосуватися звірення, навіть якщо в ході її з'ясовується, що відбулося непорозуміння і контрагент угоду або взагалі не зафіксував, або вважає, що вона була укладена на інших умовах. При "з'ясуванні відносин" біржовики домовляються, хто візьме на себе витрати, зв'язані з виправленням помилки. У будь-якому випадку витрати несуть самі біржовики.

Немає великої необхідності говорити про те, що звірення "ловить" саме помилки. Украй рідкі випадки, коли біржовики свідомо спотворюють зведення про ув'язнених ними угодах. Контрагенти швидко запідозрять негарне, і тоді нечистий на руку біржовик прогорить - йому просто не з ким буде проводити операції.

Звірення закінчується тим, що біржовики направляють у клірингову палату уточнені списки угод, а палата перевіряє, чи всі проблеми зняті. Потім йде відсівання проміжних ланок: якщо той самий пакет акцій за день побував у руках десяти біржовиків, те повний розрахунок необхідний тільки між першим і десятим.

Підсумкові дані клірингова палата повідомляє в депозитарій. Далі можливі два варіанти. Перший: клієнт хоче, щоб куплені їм акції були зареєстровані "на вуличне ім'я", тобто за брокерською фірмою, що виконала його замовлення. Це найпростіший варіант - немає потреби виписувати сертифікат, просто в обліку, що ведеться в депозитарії, робиться відповідна запис. Другий варіант: клієнт хоче одержати сертифікат акцій на руки. При цьому з депозитарію спрямовується інформація агенту по трансферті про те, що необхідно виписати сертифікат і доставити його власнику. Оскільки акції в США іменні, старий сертифікат погашається в будь-якому варіанті - або знищується, якщо він був на руках у колишнього власника, або вносяться зміни в облікові записи, якщо акції значилися в депозитарії зареєстрованими на "вуличне ім'я" і як такий сертифікат не виписувався. Ясно, що порядок реєстрації паперів "на вуличне ім'я" спрощує оформлення угод і зменшує обсяг роботи як для депозитарію, так і для агентів по трансферті, адже біржовики перекидаються великим числом акцій. До того ж частина угод відбувається між інвесторами, що користаються послугами однієї і тієї ж посередницької фірми.

Практика реєстрації "на вуличне ім'я" можлива лише тоді, коли в самих біржових фірмах налагоджена гранично чітка система обліку укладених угод. На фірмі повинне бути точно відомо, кому і які з акцій, зареєстрованих на неї в депозитарії, насправді належать. Заплутатися в оформлювальних операціях так само легко, як і втратити довіру клієнтів. Тому біржові фірми додають винятково велике значення постановці справи в їхніх допоміжних підрозділах.

При обслуговуванні фондових операцій багато послуг допоміжного характеру, націлені на забезпечення безперебійного оформлення угод з цінними паперами, чіткості в доведенні дивідендних і процентних платежів до адресатів і т.д., виконують комерційні банки. З доручення корпорації, що випустила цінні папери, банк може виступати в наступних якостях.

1. Агент але трансферту. У цій якості банк веде реєстр власників цінних паперів, вносить у нього всі зміни, що стосуються зміни чи власника зведень, насамперед адресних, про наявних власників, а також виписує сертифікати новим власникам, що купили відповідні папери, і перелічує дивіденди. Крім того, агент по трансферті може взяти на себе обслуговування акціонерів, що беруть участь у програмі реінвестування дивідендів,якщо корпорація, по акціях якої банк є трансферним агентом, має таку програму. Звичайно трансферний агент також розсилає акціонерам перед загальними зборами бланки доручень на голосування і веде підрахунок голосів на зборах.

2. Депозитарій (сховище) цінних паперів.

3. Агент по реєстрації. Функції банку-реєстратора укладаються у веденні обліку загального числа акцій, на які виписані сертифікати. У кожен момент воно повинне в точності відповідати тому числу акцій, що було розміщено відповідно до статутних документів. Помилки при виписці сертифікатів дуже неприємні для акціонерного товариства - з'являються "зайві" акціонери, вони існують на папері як юридично повноправні власники акцій, а виходить, корпорація зобов'язана виплачувати їм дивіденди. Але фактично для корпорації їх немає як акціонерів -і ніяких коштів у статутний капітал вони не вносили і тільки претендують на частину прибутку, зароблений іншими.

Через особливу важливість функції реєстратора акціонерне товариство може використовувати як трансферного агента один банк, а як реєстратора - іншої. Тим самим забезпечується подвійний контроль за точністю облікового складу акціонерів, його повною відповідністю контингенту дійсних акціонерів. Контроль може бути досить строгим і при закріпленні функцій агентів по трансферті і реєстрації за одним банком, оскільки виписують сертифікати і стежать за тим, щоб не виписати їх на більше число акцій, чим дозволено емітувати, що служать двох різних підрозділів.

Відзначимо особливість, характерну для американського фондового ринку: банк, що взяв на себе місію представляти інтереси власників облігаційної позики і що підписав відповідне угоду з корпорацією-емітентом, автоматично стає і трансферним агентом, і реєстратором по даному випуску.

5. Принципи діяльності фондової біржі

Біржа будує свою діяльність на наступних принципах:

особиста довіра між брокером і клієнтом (наприклад, угоди на біржі укладаються усно й оформляються юридично заднім числом);

гласність (публікуються зведення про всі угоди і дані, надані емітентом за згодою з біржею про внесення акцій у біржовий список, незалежно від активності емітента) ;

тверде регулювання адміністрацією біржі й аудиторами діяльності дилерських фірм шляхом установлення правил торгівлі й обліку.

Кожен крок брокерської фірми від подачі заявки на придбання місця на біржі до здійснення позабіржових угод обставлений масою писаних і неписаних норм, вироблюваних адміністрацією і її комітетами з метою забезпечення ліквідності.

У результаті забезпечення перерахованих принципів формується середовище, що спонукує продавати і купувати цінні папери на біржі. Це такі переваги, як, по-перше, можливості кращого доступу до кредиту для покупки цінних паперів (банк охоче його дає, якщо досягнута домовленість про реалізацію цінних паперів через біржу), по-друге, відмінний огляд стану ринку цінних паперів, більш точна оцінка можливостей тих чи інших акцій і т.д.

Необхідно чітко розуміти, що виникнення повноцінної фондової біржі вимагає забезпечення ряду важливих умов по формуванню соответствующей ринкового середовища. Іншими словами, для того, щоб запустити механізм фондової біржі необхідно попередньо: по-перше, прикласти зусилля по створенню мережі майбутньої клієнтури - і, насамперед, акціонерів, тобто вирішити питання про тім, з ким працювати і як сформувати необхідний для старту біржі обсяг цінних паперів. Для цієї мети увага, що формуються біржі особливе, приділяють активізації процесу акціонування зі своєї сторони, чому, зокрема, сприяє відпрацьовування власної концепції акціонування, що відповідають економіко-математичних моделей і якісної документації по реєстрації акціонерних товариств. При цьому повинні враховуватися особливості:

- реальне акціонування (становлення акцій повноцінними) відповідно до порядку проведення підписки розтягується звичайно на рік;

- виникнення потреби не просто купити які-небудь акції (щоб "сховати" гроші від інфляції й одержати відсоток), а перепродати їхній і купити нові акції ,теж вимагає часу. Поки акціонери не "пощупають" дивіденди, вони не почнуть рятуватися від куплених акцій.

По-друге, запускати механізм фондової біржі (фондового відділу)можна тільки тоді, коли буде сформована система посередників, у проведенні фондових операцій - брокерів і дилерів. Повноцінна фондова біржа спирається на двоступінчасту структуру посередництва, але її створення - результат розвитку самої біржі, у ході якого і розставляються ті чи інші акценти на статусі її учасників.

По-третє, перш ніж зважитися на запуск фондової біржі необхідно налагодити роботу центральних блоків біржового організму(експертної комісії і системи допуску ЦБ на біржу, котирувальної комісії , системи реєстрації цінних паперів і т.д.).

6. Котирування і курс цінних паперів

Тепер про біржові ціни. Ціна попиту - ціна, пропонована покупцям. Ціна пропозиції - ціна, пропонована продавцем. Різниця між ними називається "спрэдом" ("sргеаd"). Контрактна ціна - фактична ціна по біржовій угоді. Котирувальна ціна - фактична типова (чи середня) ціна по біржових угодах за визначений період часу (на початок біржового дня, його середину,за весь біржовий день).

Котирування - це головним чином виявлення і фіксування цін, укладених на біржі угод, крім того - це ще й аналіз ринкової інформації, що характеризує кон'юнктуру ринку.

Біржове котирування використовується як орієнтир при висновку контрактів, у тому числі і поза біржею. Через котирування відбувається зворотний вплив біржових торгів на ринкову кон'юнктуру в цілому.

Роль біржового котирування різна у відношенні так званих касових і термінових угод на біржах.

Касові операції - це угоди купівлі-продажу реальних коштовних з оформленням їх у плині найближчих трьох днів. У цьому випадку ціни котирування носять, як правило, довідковий характер і служать орієнтиром для учасників біржової торгівлі у визначенні рівнів цін на продавані і коштовні папери, що купуються.

Котирування складається спеціальною котирувальною комісією з результатів попереднього біржового торгу (наприклад, учорашнього дня) і представляється продавцям і покупцям у виді біржового бюлетеня.

7. Українська фондова біржа

В Україні прийнятий і діє ряд нормативних актів, що заклали основу для функціонування цінних паперів. Одним з головних нормативних актів, що регулюють взаємини між всіма учасниками, є Закон України " Про цінні папери і фондову біржу". Відповідно до цього Закону фондова біржа створюється лише як акціонерне товариство. Її засновниками можуть бути лише торговці цінними паперами і їхній повинне бути не менш 20. Засновники повинні внести в статутний фонд біржі визначену суму.

Акціонерами фондової біржі в нашій країні можуть стати як підприємці, великі банки, так і будь-який громадянин, що уклав свої заощадження в акції.

Фондова біржа України ґрунтується на безприбуткових початках і повинна діяти на принципах ліквідності, тобто вільного перетворення цінних паперів у гроші без фінансових утрат для власника, стабільність ринку, широкої гласності і довіри. Це дозволить їй виконувати роль: кошту залучення грошових сум для інвестицій у виробничу і соціальну сфери; перерозподілу капіталів між різними галузями і підприємствами; кошту централізації капіталів, стабілізації заощаджень представників різних шарів населення, створення умов для розвитку в країні підприємницької діяльності.

Організацію українського ринку цінних паперів і створення необхідних умов для його функціонування прийняла на себе Українська фондова біржа (УБФ). Серед її акціонерів (усього їх близько 30) такі великі республіканські банки, як Укринбанк, Агропомбанк, Укрсоцбанк, Агропромбанк "Україна", Ощадний банк України, регіональні банки в Одесі, Дніпропетровську, Харкові, Донецьку, Ужгороді, Криму.

Виходячи важливої регулюючий ролі фондової біржі в економічному житті країни встановлено, що вона є суб'єктом особливої державної реєстрації. Її реєструє Кабінет Міністрів України, тоді як товарну - виконком місцевої Ради (як і всіх суб'єктів підприємницької діяльності на загальних початках). Особливістю державного регулювання роботи біржі є те, що міністерство Фінансів призначає своїх представників, уповноважених стежити за дотриманням положень статуту і правил фондової біржі і имеющих право приймати в роботі її керівних органів. Така практика має місце в країнах з розвитий економікою: наприклад, в Англії, США функціонують державні комісії з нагляду за фондовими біржами. Уряд має намір йти на визнання правонаступництва у відношенні цінних паперів і здійснювати компенсацію утрат від їхнього знецінювання.