Діяльність Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України

63

Вступ

В 90-х роках в Україні відбулися суттєві зміни в економічній, політичній та соціальній сферах. Поряд з позитивними явищами, зокрема такими, як створення умов для розвитку ринкової економіки, негативним явищем того періоду стало розширення сектору «тіньової економіки», що призвело до загострення економічних та соціальних проблем, ухилення від сплати податків, руйнування соціальної сфери, збільшення кількості соціально незахищених громадян.

Побудова в Україні демократичного суспільства та входження до європейського співтовариства повноправним її партнером, обумовлює орієнтацію державної соціально-економічної політики на відтворення та всебічний розвиток трудового потенціалу країни. При цьому стабілізація української економіки створює умови для істотного підвищення добробуту людей, подолання спаду їх життєвого рівня внаслідок тривалої та глибокої економічної кризи. За таких умов одним із найважливіших завдань соціальної політики є створення сприятливих і безпечних умов праці на виробництві, запобігання травматизму, підвищення якості медичного обслуговування потерпілих від нещасного випадку.

З метою реалізації прав громадян, передбачених ст. 46 Конституції України та на виконання положень Основ законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, в Україні з 1 квітня 2001 року створено Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

В основу створення Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України покладено принцип справедливості при сплаті страхових внесків, розподілі підприємств за класами професійного ризику виробництва. З іншого боку, передбачається рівний ступінь захисту потерпілих, що є своєрідним проявом корпоративного договору між роботодавцями та найманими працівниками.

Згідно ст. 3 Конституції України: « Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю». Отже, соціальний захист людей - це основна функція держави. Без відповідної соціальної політики жодна держава не зможе досягти своїх цілей і вижити.

Проблеми соціального забезпечення, соціального страхування були предметом дослідження у наукових працях відомих українських і російських вчених: Я.І. Безуглої, Н.Б. Болотіної, Б.С. Стичинського, І.М. Сироти, В.В. Жернакова, С.М. Сивак, В.С.Андреєва, Є.І. Астрахана, Н.А. Вігдорчика, К.С. Батигіна, А.Д. Зайкіна, М.Л. Захарова, Р.І. Іванової, Г.С. Симоненка, Є.Г. Тучкової та інших.

Мета і завдання дослідження. Метою курсової роботи є комплексне дослідження та виявлення сутності, закономірностей становлення і перспектив розвитку соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України як невід'ємного елемента системи соціального страхування зокрема.

Завдання курсової роботи полягають у наступному:

– розкритті сутності, видів та існуючих базових моделей системи соціального захисту;

– визначенні правових засад державного соціального страхування в умовах ринкової економіки;

– дослідженні науково-практичних підходів до соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України;

– проведенні аналізу формування доходної частини бюджету та використання коштів управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України;

– визначенні основних напрямків та заходів щодо удосконалення системи соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України та аналізі їх впливу;

Об'єктом дослідження є соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань як організаційно-правова форма загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Предметом дослідження є виявлення проблем та шляхів їх усунення для розвитку системи загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої в роботі мети використовувались сукупність методів: для визначення економічної суті явищ - теорію пізнання з основами діалектичного методу, методу спостереження, аналізу і синтезу, індукції та дедукції; для визначення місця конкретного суспільного явища в загальній сукупності - методи порівняння. Ретроспективний аналіз здійснений із застосуванням методу історичного досвіду до реалій сьогодення. Наочне представлення результатів дослідження здійснено у вигляді таблиць, графіків, діаграм, схем, малюнків.

Інформаційну базу дослідження склали міжнародно-правові акти, Конституція України, Кодекс законів про працю, Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закони про окремі види загальнообов'язкового державного соціального страхування, матеріали Міністерства праці та соціальної політики України, підзаконні акти, прийняті правлінням Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві, дані Міністерства охорони здоров'я України, статистичні матеріали Державного комітету статистики України, звітні дані виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань України, використані інформаційні матеріали відповідного змісту по зарубіжних країнах та інші нормативно-правові акти України.

1. Теоретичні основи функціонування та використання коштів державного соціального страхування

1.1 Поняття і сутність державного соціального страхування

Якісне оновлення суспільних відносин, що відбувається на етапі ринкових перетворень в Україні, зумовила глибинні і масштабні зміни як економічної системи в цілому, так і всіх її структурних елементів зокрема. При цьому потенційні переваги ринкової економіки щодо можливостей підвищення рівня життя населення повною мірою можуть бути реалізовані лише за умови глибокого теоретичного осмислення особливостей розбудови підвалин соціально орієнтованої ринкової економіки, оптимального поєднання як світового досвіду, так і специфіки вітчизняних умов.

Як засвідчує практика постсоціалістичних країн, в процесі суспільної трансформації неминуче виникають кризові явища, масштаби та глибина впливу яких на рівень життя населення залежать від того, наскільки своєчасно виправляються помилки і усуваються диспропорції, що неминуче присутні у такому складному та унікальному процесі, яким є ринкове реформування адміністративно-командної економіки.

В умовах глибокої і системної економічної кризи проблеми стабілізації і зростання рівня життя населення, створення умов для повноцінного відтворення і ефективного функціонування трудового потенціалу стають провідними. Це пов'язано з тим, що від економічної стагнації найбільше потерпає особистий фактор виробництва, а втрати досягнутих параметрів рівня життя населення можуть бути настільки значними, що процес відтворення людського потенціалу змінює знак із плюса на мінус, тобто призводить до його глибинної деградації. Зазначене є вкрай соціально небезпечним явищем, яке не тільки масштабно руйнує продуктивні сили суспільства, а й небезпечно дестабілізує соціально-політичну ситуацію в країні.

Саме тому перед державою постало питання про удосконалення системи соціального страхування України.

Система соціального захисту, що діяла в нашій країні, склалася ще за цілковитого панування державної власності, в умовах централізованого, планового управління економікою. Після 1990 року в економічній, політичній та інших сферах життя сталися значні зміни. Поширюються нові форми власності - приватна та колективна. Відбулася лібералізація цін. Інші тепер умови, системи та форми оплати праці. Змінилася ситуація на ринку праці. Недостатність економічних перетворень спричинила значну "тінізацію" економіки і, як наслідок, - ухилення від сплати податків. Це призвело до загострення проблем фінансування пенсій, руйнування бюджетної системи охорони здоров'я, а також до збільшення кількості соціально не захищених громадян, тобто тих, які працюють неповний робочий день (тиждень) або зовсім не працюють у зв'язку з простоями виробництва, інших соціальних негараздів.

Все це зумовило надзвичайну актуальність в Україні проблеми реформування системи соціального захисту. Першою загальнодержавною програмою реформування стала схвалена Верховною Радою України в грудні 1993 року Концепція соціального забезпечення населення України. Нею було визначено стратегію удосконалення системи соціального захисту населення, перелік законодавчих актів, які необхідно розробити й прийняти, та систему конкретних форм соціального забезпечення. Остання включає в себе матеріальне забезпечення шляхом соціального страхування у разі безробіття, тимчасової або постійної непрацездатності; соціальну допомогу непрацездатним і малозабезпеченим громадянам; підтримання рівня життя в умовах зростання споживчих цін; компенсації і пільги громадянам, які потерпіли від техногенно-екологічних та природних катастроф.

У січні 1998 року Верховна Рада України прийняла Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Цим документом передбачено п'ять самостійних видів соціального страхування: пенсійне страхування; медичне страхування; страхування на випадок безробіття; страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності; страхування від нещасного випадку на виробництві.

Для управління цими видами страхування на правах самоврядних організацій були створені відповідні цільові страхові фонди. Нині в Україні діють Пенсійний Фонд, Фонд соціального страхування України на випадок безробіття, Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Ще по одному виду страхування медичному проводиться законотворча робота.

Відповідні дії держави мали на меті перерозподілити відповідальність за соціальне забезпечення між державою, роботодавцями та працівниками. Згідно з основними принципами, держава має працювати на те, що вона повинна відповідати за визначення норм мінімального захисту, таких як мінімальна зарплата, мінімальна пенсія та межа малозабезпеченості. Вона також має фінансувати деяку допомогу сім'ям, але основним її внеском буде фінансування допомоги по соціальному забезпеченню інвалідів та незаможних.

Відображаючи нові економічні та соціальні реалії, запропонована реформа, як і більшість реформ національних систем соціального забезпечення в Україні, вперше стала спробою відгородити бюджет від основної частини видатків на соціальний захист.

Основні принципи, якими повинні користуватися всі чотири підрозділи соціального страхування:

обов'язкове охоплення всіх працюючих;

право на охоплення самозайнятих членів творчих спілок, колгоспників та членів кооперативів;

право на додаткове страхування всім, хто застрахований в обов'язковому порядку;

розподіл внесків між власниками підприємств та працюючими, за винятком випадків відшкодувань, що пов'язані з виконанням ними трудових обов'язків, коли платежі здійснюються тільки за рахунок підприємства;

величина внесків залежить від індивідуальної спроможності платити їх у вигляді процента від доходу;

державні внески для страхування від безробіття, за рахунок яких також провадяться деякі заходи, що пов'язані з ринком праці (послуги з працевлаштування, професійне навчання, перекваліфікація тощо);

державні гарантії розмірів доходів та фінансової життєздатності програм соціального страхування;

незалежне управління програмами з боку профспілок та роботодавців, але під державним контролем.

Законодавчо були у широкому розумінні обумовлено обсяги допомоги, що надається окремими галузями соціального страхування, так само, як і джерела фінансування.

В той же час законодавство спрямоване на досягнення таких завдань:

запровадження чотирьох окремих програм з соціального страхування;

визначення контингентів, що підлягатимуть страхуванню (обов'язковому та добровільному);

запровадження принципу саморегулювання для чотирьох фінансових систем;

запровадження представницьких органів для систем та процедури виборів її членів;

визначення джерел фінансування для індивідуальних систем та врегулювання процедури щодо визначення розмірів внесків та їх сплати;

визначення мандату та запровадження державного контролю за реалізацією систем;

встановлення правил аудиту та бухгалтерської звітності;

необхідність персоніфікації внесків кожної застрахованої особи;

обсяг допомоги повинен гарантуватися всіма системами соціального страхування.

Закон "Основи законодавства про соціальне страхування" (далі Основи) визначає загальні права, організаційні та фінансові основи здійснення соціального страхування громадян України. Він не є законом прямої дії, а лише став основою для підготовки законів з конкретних видів соціального страхування: про соціальне страхування громадян на випадок безробіття, про соціальне страхування громадян на випадок хвороби (медичне страхування); про соціальне страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань, про пенсійне страхування.

Передбачається, що крім системи соціального страхування, в Україні діятиме державне страхування для окремих категорій працівників та їх сімей військовослужбовців, працівників правоохоронних органів, органів державної влади та ін.). Державне страхування забезпечуватиметься окремою системою законів та здійснюватиметься за рахунок коштів держави.

Також за окремими законами передбачається страхування громадян у асоційованих, приватних та інших страхових організаціях за персональними угодами. Таким чином, громадяни матимуть можливість одержати додаткові види послуг чи матеріального забезпечення при настанні страхового випадку чи з інших причин, передбачених угодою.

Добровільне страхування в системі соціального страхування відбувається лише для окремих громадян, в основному це -- працівники вільних професій. Умови страхування для таких громадян передбачені окремими законами з соціального страхування. Таким чином, діє система трьох рівнів соціального страхування, яка зможе забезпечити практично всі потреби громадян України.

Закон "Основи законодавства України про соціальне страхування" започатковував великі перетворення у системі соціального страхування виходячи з того, щоб вона відповідала вимогам суспільства з соціально орієнтованою економікою. Кожен напрям соціального страхування має будувати свою діяльність за рахунок внесків, які сплачуватимуться найманими працівниками і роботодавцями (виняток -- страхування від нещасних випадків на виробництві, яке повністю фінансується за рахунок роботодавців). Таке спільне фінансування робить легітимною рівноправну участь соціальних партнерів в управлінні страховими установами. У разі державного субсидування до управління фондів можуть увійти представники структур влади.

Закон вирішив принципове питання щодо організаційної моделі у системі соціального страхування: чи необхідно створювати єдину управлінську структуру, чи для кожного виду страхування необхідно створити свою організаційну структуру. Враховуючи досвід європейських країн з високим рівнем соціальних гарантій, було і обрано модель створення розгалуженої системи із декількох самостійних структур, кожна з яких може найкраще відповідати специфічним потребам окремих груп населення у соціальному захисті. Такі структури відповідно до світового досвіду та міжнародно-правових норм мають бути структурами цивільно-правового характеру, заснованими на засадах самоврядування і самофінансування. Управління ними має здійснюватися через представництво від роботодавців та застрахованих, які делегуватимуть повноваження обраним особам, наділятимуть органи управління правом встановлювати основні норми формування та використання коштів соціального страхування, а у разі субсидування з бюджету -- також представництва від структур влади.

Самоврядування в системі соціального страхування означає, що всі учасники системи, тобто застраховані і роботодавці, несуть відповідальність за діяльність страхової організації. Іншими словами, замість централізованого управління, будуть створені системи з самоуправління та самофінансування, що має сприяти послабленню конфліктів у сфері соціального страхування. Держава бере на себе лише загальний юридичний нагляд.

Основи передбачають надання великого поля діяльності для державного страхування та приватних страхових компаній через визначення сфери дії системи соціального страхування та кола осіб і видів ризиків, які охоплюються цією системою.

Принципи соціального страхування в Законі за суттю і ступенем їх конкретизації визначені значно гірше, ніжу Концепції соціального забезпечення населення України. Відсутні такі принципи, як участь роботодавців та застрахованих осіб у формуванні коштів обов'язкового соціального страхування, диференціація розмірів виплат, за яких застраховані особи втратили або не мають достатніх засобів до існування тощо.

У поданні Кабінету Міністрів України зазначається про участь в управлінні та керівництві системою соціального захисту профспілок (які відповідно до конвенцій та рекомендацій МОП є представниками трудящих), однак про це нічого не зазначено в Основах.

Необхідно зазначити, що кошти соціального страхування не входять до державного і місцевого бюджетів і використовуються тільки за прямим призначенням.

Втілення певних принципових підходів, передбачених Основами, зорієнтованих на відповідну практику розвинених країн з високим рівнем соціальних гарантій, в умовах гострої економічної кризи, дуже скрутного фінансового стану багатьох підприємств та надзвичайно низького рівня реальних доходів більшості населення обумовлює створення моделі самостійних структур управління страховими фондами на основі реалізації принципів самоуправління і саморегулювання і призводить до створення ефективної системи соціального страхування, а також поліпшує надання соціальних страхових послуг працівникам.

Основами передбачено п'ять самостійних видів соціального страхування: пенсійне страхування; медичне страхування; страхування на випадок безробіття; страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності; страхування від нещасного випадку на виробництві. На даний час законодавчо затверджено всі види соціального страхування, окрім медичного. Коротко проведемо огляд в даній роботі цих видів соціального захисту громадян.

Стан здоров'я населення вважають одним з найважливіших показників ефективності державної політики. В українському суспільстві є розуміння необхідності поліпшення стану здоров'я населення. Досить навести лише такі факти, як неодноразовий розгляд у Верховній Раді України питань щодо системи охорони здоров'я, ухвалення понад 20 законів України в галузі охорони здоров'я, затвердження Указом Президента України від 7 грудня 2000 року Концепції розвитку охорони здоров'я населення України, затвердження майже 25 різних програм, спрямованих на поліпшення стану здоров'я населення України. Проте ефективність зазначених заходів доволі низька -- індекс очікуваної тривалості життя погіршився з 0,73 (за даними Доповіді ООН за 2000 рік) до 0,72 (за даними Доповіді ООН за 2.002 рік).

Як свідчить історія розвитку систем охорони здоров'я в різних країнах, відчутних переваг у жодної із систем немає. Так, у Сполучених Штатах Америки діє система добровільного медичного страхування, а в Канаді -- бюджетне фінансування, однак значних відмінностей у показниках здоров'я населення не спостерігається.

Нині в Європі є країни, які мають страхову систему, проте переходять до бюджетної, і водночас деякі країни мають бюджетну систему і переходять до страхової. Так, Данія, Фінляндія, Великобританія мають бюджетну систему, до такої системи прагнуть Греція, Італія, Португалія, Іспанія. Австрія, Бельгія, Франція мають страхову систему, до якої переходять Ізраїль і Туреччина.

На мій погляд, принципова помилка українських розробників проектів Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне медичне страхування» полягає в тому, що вони очікують від Закону збільшення обсягу фінансування системи охорони здоров'я, хоча прямо про це ніде не заявляють. До речі, це природно, оскільки автори -- це переважно медичні працівники, і вони турбуються насамперед про себе. Вони ніяк не можуть збагнути, що чинна система бюджетного фінансування надання медичної допомоги відрізняється від системи фінансування через Фонд медичного страхування лише формою: при першій фінансування спрямовується «на утримання закладів охорони здоров'я», а при страховій медицині -- як оплата за надання медичної допомоги конкретного виду. На збільшення чи зменшення загального обсягу бюджетних коштів сама система аж ніяк не впливає. Більше того, відділення Фонду медичного страхування об'єктивно мусять прискіпливо розглядати й аналізувати кожний рахунок, який надійде до них за конкретний вид наданої медичної допомоги, оскільки чим меншу плату вони здійснять, тим більша сума знаходитиметься в банку (або в іншій фінансовій установі) і приноситиме вищі дивіденди, від яких, зокрема, залежатимуть і доходи працівників Фонду. Отже, фонд передусім захищатиме власні економічні інтереси та інтереси пацієнтів, а не медичних працівників. При цьому розробники згаданих законопроектів забувають і такий очевидний факт: фінансові ресурси, які спрямовуються в систему охорони здоров'я, є невід'ємною складовою ВВП, і збільшення цієї частки обов'язково автоматично призведе до зменшення фінансових ресурсів, що спрямовуються на освіту, культуру, пенсії, соціальні виплати бідним тощо. На думку польських експертів, основною причиною введення медичного страхування в їхній країні було бажання відокремити систему охорони здоров'я від впливу політичних угод, тобто витрати на охорону здоров'я мали залежати не від угод політиків, які укладаються щорічно під час формування державного бюджету, а від рівня доходів населення і збільшувалися б із зростанням його добробуту.

Відповідно до Конституції України, Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування прийнято Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із п'яти видів державного соціального страхування, передбачених Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування 1996 року. Страхування від нещасного випадку є однією з найважливіших складових державної політики у сфері соціального захисту населення.

Донедавна соціальний захист працівників, потерпілих від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, передбачався законодавством про охорону праці, іншими нормативно-правовими актами, що були розрізненими та не являли собою цілісної системи. Соціальний захист потерпілих забезпечувався підприємствами або органами соціального захисту за кошти відповідних підприємств.

До певного часу така система виконувала покладені на неї функції, але з початком процесу перебудови, із ліквідацією, реорганізацією чи банкрутством підприємств, зміною власника, перепрофілюванням підприємств тощо велика кількість потерпілих залишилася без соціальної підтримки.

Останніми роками ця проблема постала особливо гостро, що й спонукало до реформування системи страхування від нещасного випадку та прийняття Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності"

Корпоративний фонд роботодавців, створений з метою своєчасного та в повному обсязі відшкодування шкоди, заподіяної роботодавцями найманим працівникам є. безумовно, позитивним рішенням для здійснення соціального захисту працівників. Така система соціального забезпечення потерпілих має глибоко гуманні корені, передбачаючи відповідальність роботодавця перед найманим працівником. Разом із тим, підвищується статус найманого працівника, оскільки відтепер він захищений спільним капіталом усіх роботодавців.

Водночас, захищаючи таким чином найманого працівника, роботодавці убезпечують свій бізнес, рятуючи його від неплатоспроможності у разі настання нещасного випадку.

В основу створення Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України покладено принцип справедливості при сплаті страхових внесків, розподілі підприємств за класами професійного ризику виробництва. З іншого боку, передбачається рівний ступінь захисту потерпілих, що є своєрідним проявом корпоративного договору між роботодавцями та найманими працівниками.

Фактично, Фонд створений та діє за принципом "один за всіх та всі за одного". Аналогічна система соціального захисту потерпілих впроваджена в Німеччині з 1885 року і успішно діє до цього часу.

Ідея Закону, що визначає економічну, фінансову та організаційну структуру страхування від нещасного випадку, полягає у тому, що система цього виду загальнообов'язкового державного соціального страхування на відміну від недержавних, необов'язкових та комерційних видів страхування повинна забезпечити проведення профілактичних заходів, що мають на меті зменшення ризику настання нещасного випадку або виникнення професійного захворювання.

У випадку із загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням Закон, вирішуючи важливу задачу суспільства, що зацікавлене у працездатному населенні, визначає необхідність турботи про таке працездатне населення і суспільство в цілому, гарантування працівникові як члену суспільства безпечних умов праці.

Виходячи із цього законодавець при розробленні та прийнятті Закону установив, що основним завданням страхування від нещасного випадку є "проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози здоров'ю застрахованих, викликаним умовами праці".

Безумовно, при здійсненні найважливішої функції щодо забезпечення динамічного розвитку сучасного суспільства в умовах високого ступеня техногенності виникає нагальна потреба у постійній турботі про людину праці, яка і забезпечує функціонування та розвиток такого суспільства.

Визначене статтею 1 Закону завдання щодо профілактики нещасних випадків є головним та найбільш суспільно важливим завданням страхування від нещасного випадку, а принцип пріоритетності попередження виробничого травматизму та професійної захворюваності є найважливішою державною, соціальною, гуманітарною задачею, що стоїть перед Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, відповідними органами державної влади, кожним роботодавцем, усім суспільством.

1.2 Джерела формування та використання коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування

Після 1990 року в Україні відбулися значні зміни в економічному, політичному та інших сферах життя. В умовах недостатніх економічних перетворень значно розширився сектор "тіньової економіки", що породило таке негативне явище, як ухиляння від сплати податків. Це призвело до загострення проблем фінансування пенсій, руйнування бюджетної системи охорони здоров'я, а також до збільшення кількості соціально незахищених громадян, тобто тих, які працюють неповний робочий день (тиждень) або зовсім не працюють у зв'язку з простоями виробництва, зумовило низку інших соціальних проблем.

Тому значної актуальності набуло питання реформування системи соціального страхування, що включає розробку та втілення в життя методів соціального захисту населення, притаманних країнам із соціально орієнтованою ринковою економікою. За даними Міжнародної організації праці, соціальне страхування як один з ефективних засобів захисту трудящих застосовується нині більш як у 170 країнах світу. Адже відомо, якщо людина застрахована від професійних та інших ризиків, на випадок безробіття, втрати працездатності, вона в суспільстві відчуватиме себе впевненішою і захищенішою.

Реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування повинно забезпечити створення стабільної фінансової системи, яка, в свою чергу, забезпечить надання громадянам законодавчо встановлених соціальних гарантій при настанні страхових випадків.

Першою загальнодержавною програмою реформування системи соціального страхування стала Концепція соціального забезпечення населення України (1993 рік), якою визначено стратегію вдосконалення системи соціального захисту населення і яка враховує об'єктивний характер переходу до ринкової економіки.

Відповідно до Концепції було розроблено і в 1998 році прийнято Верховною Радою України Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Ними передбачено запровадження п'яти самостійних видів соціального страхування: пенсійне, на випадок безробіття, від нещасного випадку на виробництві, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та медичне. Над розробкою цього рамкового закону активно працювала Федерація профспілок України.

Першочерговим завданням у побудові нової системи соціального страхування є прийняття законодавчих актів з усіх видів соціального страхування і створення сучасної нормативно-правової бази, яка визначить їх правові, економічні і організаційні засади, та вироблення відповідної системи управління соціальним страхуванням.

Кошти страхових фондів, крім страхування від нещасного випадку, формуються в основному за рахунок страхових внесків роботодавців та найманих працівників. Страхування від нещасного випадку здійснюється тільки за рахунок страхових внесків роботодавців. Іншими джерелами формування коштів державного соціального страхування є також:

- асигнування державного бюджету;

- суми фінансових санкцій, застосованих до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб за порушення встановленого порядку сплати страхових внесків і використання коштів фондів;

- прибуток, одержаний від тимчасово вільних коштів, у тому числі резерву коштів фондів, на депозитному рахунку;

- інші надходження відповідно до законодавства України.

Передбачено законодавством, що розміри страхових внесків по кожному виду страхування щорічно затверджує Верховна Рада України. Нині загальна сума нарахувань на фонд оплати праці до всіх соціальних фондів (пенсійного, соціального страхування, сприяння зайнятості) і становить 36,2% Крім того, кожний працівник сплачує із своєї заробітної плати 1-2% до Пенсійного фонду (деякі категорії до 5%), 0,5 - 1% до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності і 0,6% - до Фонду зайнятості. (табл. 1.1.) Щоправда, урядовці пропонують перекласти ще більшу частину платежу по страхових внесках з власників безпосередньо на найманих працівників, як це зроблено в розвинутих країнах. Але ж там інший рівень заробітної плати, який забезпечує працюючим гідне життя. В Україні ж реальна заробітна плата останні чотири роки неухильно знижується і третині громадян не забезпечує навіть прожиткового мінімуму.

Загальний тариф страхових внесків на фонд оплати праці до всіх соціальних фондів у 2009 р. становив 41,6 - 41,9 відсотка (з врахуванням, що середній страховий тариф до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України складав 1,2%).

У ході реформування системи соціального страхування пропонується знизити податковий тиск на виробника. Проте із запровадженням нових додаткових тарифів на медичне страхування (передбачається тариф страхових внесків в розмірі 4,99% фонду оплати праці) та страхування від нещасних випадків на виробництві (пропонується запровадження відрахувань від обсягу реалізованої продукції) навряд чи вдасться це зробити. Тому законодавцям на даному етапі необхідно звернути увагу державних органів на необхідність більш глибокого економічного обґрунтування можливих термінів запровадження прийнятних тарифів по окремим видам страхування, виходячи з економічного становища страхувальників і застрахованих осіб, держави. Слід оптимізувати страхові внески як у цілому, так і по конкретних видах соціального страхування.

Страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання визначаються у відповідності до Порядку визначення страхових тарифів для підприємств, установ організацій на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 вересня 2000 року № 1423.

Страхові тарифи щорічно розглядаються і затверджуються Верховною Радою України.

З метою визначення страхових тарифів для підприємств, установ та організацій (далі - підприємства) на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання (далі - страхування від нещасного випадку) галузі економіки та види робіт (далі - галузі економіки) диференціюються за класами професійної виробництва.

Таблиця 1.1. Розміри внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у 2001-2004 роках (у відсотках до ФОП)

Суб'єкти страхування	2001 рік	2002 рік	2004 рік
	Роботодавці	Наймані працівники	Всього	Роботодавці	Наймані працівники	Всього	Роботодавці	Наймані працівники	Всього
Загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття	3 1 січня-2,0% 3 1 липня- 2,5%	0,5%	2,5% 3,0%	2,1%	0,5%	2,6%	1,9	0,5	2,4
Загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням	2.5%	0,25%, якщо з/п нижча 150 грн., 0,5%, якщо з/п вища 150 грн.	2,75% 3,0%	2,9%	0,25%, якщо з/п нижча 150 грн., 0,5%, якщо з/п вища 150 грн.	3,15% 3,4%	2,9	0,5/1	3,9
Загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності	1,9%ФОП	-	1,9%	1,9% ФОП	-	1,9%	1,9	-	1,9
Пенсійне страхування	32%	1%, якщо з/п нижча 150 грн., 2%, якщо з/п вища 150 грн.	33% 34%	32%	1%, якщо з/п нижча 150 грн., 2%, якщо з/п виша 150 грн.	33% 34%	32	1 / 2 (деякі категорії до 5)	34
Всього	38,4% 38,9%	1,75% 3,0%	40,15% 41,9%	38,9%	1,75% 3,0%	40,65% 41,9%			41,7 / 42,2

Для окремих галузей економіки страхові тарифи встановлюються законом без віднесення до класів професійного ризику виробництва.

Галузі економіки іменуються відповідно до Загального класифікатора галузей народного господарства України.

Клас професійного ризику виробництва для окремої галузі економіки характер інтегральним показником професійного ризику виробництва - чим вищий інтегральний показник, тим вищий (починаючи з першого) клас професійного ризику виробництва.

Інтегральні показники професійного ризику виробництва в галузях економіки, віднесених до одного класу, за величиною повинні бути ближчими між собою, ніж у галузях економіки, віднесених до суміжних класів.

Інтегральний показник професійного ризику виробництва для кожної галузі економіки визначається як відношення витрат у минулому календарному році у галузі економіки відшкодування шкоди потерпілим на виробництві до фактичних витрат на оплату праці у минулому календарному році в цій галузі економіки за формулою

Іге=(ВШге: ВОПге)х 100, (1.1)

де Іге - інтегральний показник професійного ризику виробництва в галузі економіки, відсотків; ВШге - сума відшкодування шкоди потерпілим на виробництві, яка нарахована в минулому календарному році у галузі економіки; ВОПге - фактичні витрати на оплату праці в минулому календарному році у галузі економіки.

Інтегральний показник професійного ризику виробництва для галузей економіки класу професійного ризику виробництва визначається за формулою

Ікл=(ВШкл: ВОПкл)х 100, (1.2)

де Ікл - інтегральний показник професійного ризику виробництва для галузей економіки відповідного класу професійного ризику виробництва; ВШкл - сума відшкодування шкоди потерпілим на виробництві, яка нарахована в минулому календарному році у галузях економіки, що належать до одного класу професійного ризику виробництва; ВОПкл - сума фактичних витрат на оплату праці в минулому календарному році у галузях економіки, що належать до одного класу професійного ризику виробництва.

Для галузей економіки кожного класу професійного ризику виробництва визначається сума приведених фактичних витрат на оплату праці в минулому календарному році за формулою

ПЗПкл= ВОПкл х СПРкл, (1.3)

де ПЗПкл - сума приведених фактичних витрат на оплату праці в минулому календарному році у галузях економіки відповідного класу професійного ризику виробництва; СПРкл - ступінь професійного ризику виробництва галузей економіки відповідного класу визначається співвідношенням інтегрального показника професійного ризику виробництва для галузей економіки цього класу до інтегрального показника професійного ризику виробництва галузей економіки 1 класу професійного ризику виробництва.

Модуль страхових внесків для галузей економіки всіх класів професійного ризику виробництва визначається за формулою

МВ = ---------, (1.4)

де МВ - модуль страхових внесків для галузей економіки всіх класів професійного ризику виробництва; ВФ - розрахункові витрати Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань (далі - Фонд) у наступному календарному році; ПЗП -сума приведених фактичних витрат на оплату праці в минулому календарному році в галузях економіки усіх класів професійного ризику виробництва.

Сума страхових внесків підприємств одного класу професійного ризику виробництва в наступному календарному році визначається за формулою

СВкл = ПЗПкл х МВ, (1.5)

де СВкл - сума страхових внесків підприємств одного класу професійного ризику виробництва в наступному календарному році.

Для підприємств одного класу професійного ризику виробництва страховий тариф на наступний календарний рік визначається за формулою



СТкл = -------------------- (1.6)

де СТкл - страховий тариф на наступний календарний рік для підприємств одного класу професійного ризику виробництва, відсотків; Іоп - прогнозований індекс зростання фактичних витрат на оплату праці в наступному календарному році.

Фонд відносить підприємства до галузей економіки за видами їх основної діяльності.

Якщо страхувальник провадить свою діяльність у кількох галузях економіки, підприємство відноситься до тієї з них, яка має найбільшу питому вагу в обсязі реалізованої продукції.

У разі зміни технології робіт або виду діяльності підприємства Фонд відповідно зміни належність цього підприємства до класу професійного ризику виробництва.

Структурні підрозділи підприємства, що виконують внутрішні перевезення, провадять постачальницько-збутову діяльність, пункти зв'язку, машинолічильні станції, бази, склади, які ні перебувають на самостійному балансі і не є у зв'язку з цим самостійними обліковими одиницями підлягають обліку за основною діяльністю цього підприємства.

Аварійно-рятувальні служби, служби відомчої воєнізованої або професійної сторожове охорони відносяться до тих галузей економіки, до яких належать підприємства, що ним обслуговуються.

У разі коли за специфікою виробництва підприємство не підпадає під класифікації галузей економіки та видів робіт за професійним ризиком виробництва згідно з додатком, рішенні щодо віднесення його до відповідного класу професійного ризику виробництва приймається Фондом.

У разі коли роботодавець не надає Фонду відомості, необхідні для визначення клас] професійного ризику виробництва, або надає їх несвоєчасно і не в повному обсязі, Фон(установлює клас професійного ризику виробництва і страховий внесок за власною оцінкою.

Для підприємств місячна сума страхового внеску визначається за формулою

СВстр = --------------------------, (1.7)

де СВстр - місячна сума страхового внеску, гривень; ВОПстр - сума фактичних витраї підприємства на оплату праці у місяці, за який сплачується страховий внесок, гривень.

Знижки чи надбавки до страхового внеску застосовуються Фондом з урахуванням результатів роботи підприємства за минулий календарний рік і визначаються за формулами:

Ппід = ВШпід: СВпід; (1.8)

Пкл = ВШкл: СВкл, (1.9)

де Ппід - питома вага витрат Фонду на відшкодування шкоди потерпілим на підприємстві у минулому календарному році; ВШпід - сума витрат Фонду на відшкодування шкоди потерпілим на підприємстві у минулому календарному році; СВпід - сума страхового внеску підприємства; Пкл -питома вага витрат Фонду на відшкодування шкоди потерпілим на виробництві у минулому календарному році на підприємствах відповідного класу професійного ризику виробництва; ВШкл -сума витрат Фонду на відшкодування шкоди потерпілим у минулому календарному році на цих підприємствах; СВкл - сума страхових внесків цих підприємств.

Знижка страхового внеску провадиться в таких розмірах:



Показник Ппід нижчий від показника Пкл, відсотків	Знижка страхового внеску, відсотків
20 - 39,9	10
40 -59,9	20
60-79,9	30
80 і більше	40
Не допущено жодного нещасного випадку та професійного захворювання	50

Надбавка до страхового внеску провадиться в таких розмірах:

Показник Ппід перевищує показник Пкл, відсотків	Надбавка до страхового внеску, відсотків
20 - 39,9	10
40 - 59,9	20
60-79,9	30
80-100	40
Понад 100	50

Під час визначення розміру знижки страхового внеску або надбавки до нього не враховуються витрати Фонду:

пов'язані з нещасним випадком внаслідок дії сил природного характеру (блискавка, зсув грунту, землетрус тощо);

зумовлені професійним захворюванням працівника, причини якого розслідувались в установленому порядку і яке зареєстровано спеціалізованим медичним закладом до укладення цим робітником трудового договору (контракту) з роботодавцем.

Відповідно до класів професійного ризику виробництва Законом України “Про внесення змін до Закону України "Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" встановлено такі страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності:

Таблиця 1.2. Страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві у відповідності до класів професійного ризику виробництва

Клас професійного ризику виробництва	Страховий тариф (у відсотках до фактичних витрат на оплату праці найманих працівників)	Клас професійного ризику	Страховий тариф (у відсотках до фактичних витрат на оплату праці найманих працівників)
		34	1,87
1	0,86	35	1,88
2	0,87	36	1,96
3	0,88	37	1,97
4	0,89	38	2,06
5	0,90	39	2,07
6	0,92	40	2,09
7	0,93	41	2,10
8	0,95	42	2,13
9	0,96	43	2,15
10	0,98	44	2,20
11	1,00	45	2,21
12	1,02	46	2,29
13	1,03	47	2,34
14	1,05	48	2,36
15	1,10	49	2,38
16	1,14	50	2,55
17	1,16	51	2,57
18	1,23	52	2,62
19	1,26	53	2,64
20	1,27	54	2,67
21	1,28	55	2,76
22	1,29	56	2,84
23	1,36	57	3,11
24	1,40	58	3,12
25	1,43	59	3,20
26	1,49	60	3,58
27	1,55	61	3,86
28	1,61	62	4,00
29	1,68	63	4,29
30	1,70	64	4,50
31	1,71	65	6,71
32	1,75	66	6,82
33	1,76	67	13,80

Законом для окремих галузей економіки без зміни класів професійного ризику їх виробництва встановлено пільгові страхові тарифи (табл. 1.3.).

При визначенні страхових тарифів підприємства сільського господарства, з обслуговування сільського господарства, видобутку вугілля відкритим способом, збагачення вугілля, збагачення вугільних брикетів, підземного видобутку руд чорних металів, виробництва будівельних металовиробів, будівництва шахт, видобутку вугілля підземним способом, видобутку дорогоцінних металів дотуються Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України за рахунок страхових внесків інших галузей.

Таблиця 1.3. Пільгові страхові тарифи для окремих галузей економіки

Клас професійного ризику виробництва	Галузь економіки	Страховий тариф (у відсотках до фактичних витрат виробництва на оплату праці найманих працівників)
24	Обслуговування сільського господарства, господарське управління сільським господарством	0,5
22	Сільське господарство	0,2
59	Відкритий видобуток руд чорних металів, видобуток та збагачення нерудної сировини для чорної металургії	2,1

Суб'єкти господарської діяльності сплачують страхові внески за тарифами, у відповідності до табл. 1.2., якщо обсяг робіт (послуг) за вказаними галузями економіки перевищує 50 відсотків загальних обсягів їх робіт (послуг).

Усі види страхових виплат і соціальних послуг застрахованим та особам, які перебувають на їх утриманні, а також усі види профілактичних заходів, передбачених Законом, утримання робочих органів провадяться Фондом соціального страхування від нещасних випадків за рахунок коштів цього Фонду.

Фонд соціального страхування від нещасних випадків забезпечує фінансування заходів, передбачених національною, галузевими, регіональними програмами поліпшення стану безпеки, умов праці та виробничого середовища, планами наукових досліджень з охорони та медицини праці, навчання і підвищення кваліфікації відповідних спеціалістів з питань охорони праці, організації розроблення і виробництва засобів індивідуального та колективного захисту працівників, розроблення, видання, розповсюдження нормативних актів, журналів, спеціальної літератури, а також інших профілактичних заходів відповідно до завдань страхування від нещасних випадків.

Робочі органи виконавчої дирекції Фонду здійснюють виплати, які передбачені бюджетом на:

1) відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я та в разі його смерті, пов'язаної із нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням;

а) одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працездатності потерпілому;

б) щомісячну грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого;

в) пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

г) грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди;

д) страхову виплату потерпілому в розмірі його середньомісячного заробітку при тимчасовому переведенні потерпілого на легшу роботу;

є) страхову виплату потерпілому під час його професійної реабілітації;

ж) витрати на медичну та соціальну допомогу;

з) одноразову допомогу у разі смерті потерпілого;

і) щомісячну страхову виплату особам, що мають на це право у разі смерті потерпілого;

к) допомогу дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання жінки під час її вагітності;

л) пенсію у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

організацію поховання померлого, відшкодування вартості пов'язаних з цим ритуальних послуг відповідно до місцевих умов;

сприяння створенню умов для своєчасного надання кваліфікованої першої невідкладної допомоги потерпілому в разі настання нещасного випадку, швидкої допомоги в разі потреби його госпіталізації, ранньої діагностики професійного захворювання;

організацію цілеспрямованого та ефективного лікування потерпілого у спеціалізованих лікувально-профілактичних закладах з метою якнайшвидшого відновлення здоров'я застрахованого;

обслуговування потерпілих вузькопрофільними лікарями та лікарями загальної практики;

догляд медичних сестер удома, в лікарні або в іншому лікувально-профілактичному закладі;

акушерський та інший догляд удома або в лікарні під час вагітності та пологів;

8) утримання в лікарні, реабілітаційному закладі, санаторії або в іншому лікувально-профілактичному закладі,

9) забезпечення необхідними лікарськими засобами, протезами, ортопедичними, коригуючими виробами, окулярами, слуховими апаратами, спеціальними засобами пересування, зубопротезування (за винятком протезування з дорогоцінних металів);

забезпечення згідно з медичним висновком домашнього догляду за потерпілим, допомоги у веденні домашнього господарства (або компенсації йому відповідних витрат);

проведення навчання та перекваліфікації потерпілого відповідно до висновку лікарсько-консультаційної комісії або медико-соціальної експертної комісії у навчальних закладах, перенавчання інвалідів, якщо внаслідок ушкодження здоров'я або заподіяння моральної шкоди
потерпілий не може виконувати попередню роботу;

організацію робочих місць для інвалідів, компенсацію при цьому витрат виробництва, які не покриваються коштами від збуту виробленої продукції;

13) надання інвалідам разової грошової допомоги, допомоги у вирішенні їх соціально-побутових питань;

сплату за потерпілого внесків на медичне та пенсійне страхування;

надання підприємствам на безповоротній основі фінансової допомоги для розв'язання особливо гострих проблем з охорони праці;

вивчення та поширення досвіду створення безпечних та нешкідливих умов праці;

реалізацію регіональної програми поліпшення стану безпеки, умов праці та виробничого середовища;

18) витрати робочих органів виконавчої дирекції, пов'язаних із здійсненням загальнообов'язкового державного соціального страхування та міжнародної діяльності.

1.3 Організаційно-правові основи державного соціального страхування

Велика кількість чинних правових норм, що визначають види, розміри та порядок проведення страхових виплат, запозичені з нормативно-правових актів, що діяли раніше. Отже, норми Закону свідчать про логічний розвиток системи соціального захисту потерпілого з урахуванням накопиченого у цій сфері досвіду. Закон забезпечує своєрідне наступництво нової системи матеріального забезпечення потерпілого відносно тієї, що існувала раніше.