Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

на тему: “Система тарифів та методологія їх формування”

План

Вступ

1. Система тарифів, суть та зміст страхового тарифу

2. Нетарифні обмеження

Використана література

Вступ

Термін "тариф" походить від французького "tarif", що означає ставка чи сукупність ставок обкладання або оплати за користування чим-небудь. Великий тлумачний словник сучасної української мови визначає тариф як офіційно встановлений розмір оплати, оподаткування чогось. У спеціальній довідковій літературі "тариф" визначається за двома напрямками:

1) як розмір оплати за різні послуги, ціна послуг;

2) як система ставок плати за різноманітні виробничі та невиробничі послуги.

В науковій літературі не існує єдиного визначення страхового тарифу. Так, у Загороднього, страховий тариф - це ставка платежу за страхування з одиниці страхової суми чи об'єкта страхування за певний період. А Базилевич трактує цей термін, як ціна страхового ризику та інших витрат, необхідних для виконання зобов'язань страховика перед страхувальником за підписанням ним договору страхування. Таркуцяк має свою думку, щодо страхового тарифу. Він вважає, що страховий тариф - це ставка страхової премії з одиниці страхової суми або вартості об'єкта страхування за визначений період страхування. Російський вчений Шелехов визначає страховий тариф так: "Тарифная ставка - это цена страхового риска, адекватное денежное выражение обязательств страховщика по заключенному договору страхования ". Александрова визначає цей термін, як встановлений розмір плати за послуги страхування, за використання страхового продукту, за передачу ризику чи його частини страховику.

1. Суть та зміст страхового тарифу та страхового платежу

Страховий тариф, на мою думку, - це ставка платежу застрахованого об'єкта за встановленим спеціальним договором на визначений термін страхування, що визначає ціну страхового ризику та витрат які необхідні для здійснення страхової діяльності страховика. Він розраховується розрахунками, який має основні такі методи розрахунку: - на базі теорії ймовірності та методів математичної статистики з використанням часових рядів; - з використанням методів математичної статистики та розрахунку дохідності; - на базі методів експертних оцінок; - при використанні методів аналогій з іншими об'єктами чи компаніями; - регресивний метод. Також, можна виділити таки методи розрахунку: як визначення тарифів за договорами загального страхування та методика розрахунку страхового тарифу при появі нового виду страхування.

Статтею 10 ЗУ "Про страхування " визначається страховий тариф, як ставка страхового внеску з одиниці страхової суми за визначений період страхування. Також в цій статті визначається і страховий платіж, він визначається, як плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику згідно з договором страхування. Отже, страховий тариф, на мою думку - це ставка платежу застрахованого об'єкта за встановленим спеціальним договором на визначений термін страхування, що визначає ціну страхового ризику та витрат які необхідні для здійснення страхової діяльності страховика.

Поняття страховий тариф в страховій термінології відповідає термінам: тариф-брутто, тарифна ставка, брутто-ставка і означає ставку платежу за страхування з одиниці страхової суми, відображає ціну страхового ризику та інших витрат страховика з організації страхового захисту за укладеним договором страхування. Отже, страховий тариф є найважливішим елементом у погодженні інтересів сторін страхових відносин. На страховий тариф покладено вирішення суперечливого завдання: з одного боку, його мінімізація для можливості здійснення страхування широкому колу страхувальників, з іншого - його максимізація для можливості забезпечення значних обсягів страхової відповідальності. Отож, однією із умов встановлення раціонального страхового тарифу є підтримання еквівалентності інтересів страхових партнерів, що відповідає замкнутому розподілу збитку одного застрахованого на всіх учасників страхового портфелю. Встановлення та розрахунок оптимального страхового тарифу досить складна та кропітка праця, яка вимагає використання теорії ймовірності та теорії великих чисел, високого рівня професіоналізму та значного інформаційного забезпечення.

Страхові тарифи при добровільній формі страхування обчислюються страховиком актуарно (математично) на підставі відповідної статистики настання страхових випадків. Актуарні розрахунки - це система математичних та статистичних закономірностей, які є основою для встановлення стосунків між страховиком і страхувальником. Базуються на математичних формулах, що визначають механізм формування та використання страхового фонду в довготермінових страхових угодах. Актуарні розрахунки ґрунтуються на таких засадах:

- страхові події мають ймовірний характер, що мусить впливати на величину страхових платежів;

- загальна закономірність тут проявляється через сукупність відокремлених страхових випадків, що зумовлює необхідність розрахунку собівартості страхової послуги стосовно своєї страхової сукупності;

- нерівномірність та рівномірний характер подій, що підлягають страхуванню, зумовлюють необхідність формування спеціальних резервів, які перебувають в розпорядженні страховика, а також визначання їх оптимального розміру;

- необхідність прогнозування сторнування (зменшення страхового портфеля) договорів та експертного оцінювання їхньої величини;

- необхідність дослідження норми позичкового процента впродовж певного проміжку часу та виявлення тенденції його руху;

- наявність повного або часткового збитку, пов'язаним із страховим випадком, зумовлює необхідність вимірювання його величини та здійснення його розподілу в просторі та в часі за допомогою спеціальних таблиць;

- необхідність дотримання еквівалентності між страховими внесками страхувальника та страховим забезпеченням з боку страховика;

- потреба у виділенні групи ризику в межах даної страхової сукупності.

Завдання актуарних розрахунків:

- дослідження та групування ризиків у межах страхової сукупності;

- визначення математичної імовірності настання страхового випадку, обчислення частоти і міри складності наслідків спричинених збитків як за групами збитків, так і за всією страховою сукупністю;

- математичне обґрунтування необхідних витрат на ведення страхової справи та прогнозування тенденції їх розвитку;

- математичне обґрунтування необхідних резервних страхових фондів страховика, а також джерел та способів їх формування;

- дослідження норми дохідності капіталу при інвестування страховиком зібраних страхових внесків, а також тенденцій її зміни протягом певного часового інтервалу;

- визначення залежності між величиною процентної ставки та брутто ставки. Розрахунок страхових тарифів здійснюються у два етапи:

1 етап - розрахунок максимального страхового тарифу (брутто-ставки) по галузях (сферах управління, видах виробництв, на підставі статистичних даних). Максимальний страховий тариф розраховується з метою визначення та подальшого затвердження нормативів платежів обов'язкового страхування, що відносяться на собівартість продукції.

2 етап - розрахунок страхових тарифів для кожного об'єкта страхування з урахуванням ступеня ризику.

2. Нетарифні обмеження

страховий тариф ставка обмеження

При всьому значенні тарифу він не є єдиним методом здійснення політики в сфері міжнародної торгівлі. Існують і інші види зовнішньоторговельних обмежень, що будуть розглянуті в цьому розділі. Мова йтиме про імпортні квоти, експортні субсидії, добровільне обмеження експорту, демпінг і т.д. Нетарифні обмеження здійснюються адміністративними, фінансовими, кредитними й іншими мірами. Усього їх нараховується більш 800. Нетарифні обмеження прийнято класифікувати на такі групи: 1.Обмеження, пов'язані з державним втручанням у торгівлю (субсидування експорту, державні закупівлі, торгові операції державних підприємств і т.д.). 2. Митні й адміністративні імпортні формальності, включаючи методи оцінки митної вартості товарів, класифікацію тарифів і т.д. 3.Стандарти, включаючи вимоги до упаковування і маркірування товарів. 4.Специфічні торгові бар'єри (квотування і ліцензування імпорту, установлення максимальних цін). 5.Імпортні збори (імпортні депозити, кредитні обмеження і т.п.).

За останні роки нетарифні обмеження одержали широке поширення у світовій практиці, саме вони, а не тарифи створюють головну погрозу існуючій світовій торговій системі, що склалася за десятиліття, які пройшли після закінчення другі світовий війни. По наявних оцінках, число нетарифних бар'єрів збільшується в чотири рази кожні 15 років і зараз більш половини світової торгівлі є об'єктом нетарифних обмежень у тієї або іншій формі. Широке поширення нетарифних перешкод на шляху розвитку міжнародної торгівлі пояснюється низкою причин. По-перше, більшість нетарифних обмежень не регулюються міжнародними угодами і, отже, їхнє введення є прерогативою урядів окремих країн. Тому уряди можуть вільно маніпулювати різноманітними видами нетарифних обмежень торгівлі, що практично неможливо у відношенні тарифів, що регулюються ВТО. По-друге, нетарифні бар'єри звичайно не призводять до негайного підвищення ціни товару, а отже, не лягають додатковим податковим тягарем на споживача. Введення ж тарифу припускає збільшення ціни товару на суму мита. Тому населення спокійно сприймає звістку про введення нетарифних обмежень, а уряд в цьому плані має широкі можливості.

Треба зазначити, що імпортна квота, або контингент, є одним із найбільше поширених видів нетарифних обмежень міжнародної торгівлі. Відзначимо, що поряд з імпортними квотами існують квота на експорт товарів. Проте експортні квоти заборонені міжнародними угодами й у рамках даної роботи розглядатися не будуть. Квотування здійснюється урядовими органами на основі видачі ліцензій. Ліцензія є документом, що дозволяє ввіз у країну визначеної кількості товару в рамках виділеної квоти. Одночасно держава забороняє не ліцензований імпорт.

Найефективнішим способом розподілу ліцензій є відкритий аукціон. Конкурсний продаж імпортних квот не тільки приносить державі прибуток, але і вибиває ґрунт із під ніг хабарників і корупціонерів. Проте поряд із ринковим механізмом використовуються й адміністративні методи розподілу ліцензій. У цьому випадку ліцензії одержують ті фірми, що закріпилися на ринку даного товару і на ділі довели свою спроможність ефективно здійснювати зовнішньоторговельні операції. Проте адміністративний розподіл, нічого не даючи державної скарбниці, створює сприятливий ґрунт для хабарів і корупції.

Імпортні квоти одержали широке поширення в Західної Європі відразу ж після закінчення другої світової війни. Сьогодні вони застосовуються практично всіма розвитими країнами для захисту головним чином свого сільськогосподарського виробництва. Оскільки головне призначення квоти складається в тому, щоб утримати обсяги імпорту на незмінному рівні, ріст внутрішнього попиту підвищить ціну товару. При старому обсязі імпорту внутрішнє виробництво і споживання збільшаться. Еквівалентний квоті тариф збереже ціну товару на колишньому рівні, але ціною збільшення обсягу імпорту. Друге розходження полягає в тому, що імпортна квота припускає розподіл ліцензій. Якщо уряд не виставляє ці ліцензії на відкритий аукціон, а розподіляє їх адміністративними методами, то фірми, яким вони дістануться, одержать монопольний прибуток. Тому потенційні імпортери прикладуть масу зусиль для захисту своїх інтересів в уряді і навіть будуть готові запропонувати взятки офіційним особам. Отже, імпортні квоти містять у собі зерна корупції. І, нарешті, по-третє, імпортна квота обмежує імпорт цілком визначеним обсягом, тоді як ефект уведення тарифу не завжди однозначний. Останнє пов'язано зі ступенем еластичності попиту і пропозиції, значення котрих часто невідомі. Тому зниження обсягу імпорту в результаті введення тарифу може виявитися не таким, яким воно очікувалося.

Використана література

1. Основи митного права. Підручник. - Харків, 2002

2. Управління зовнішньоекономічною діяльністю: Навч.посібник за заг. ред. А. І. Кредісова. - 2002.

3. Економіка підприємства: Підручник / За заг. ред. С.Ф. Покропивного. -, 2005

4. Л.І . Дідківська, Л,С, Головко Державне регулювання економіки - 2002

Размещено на Allbest.ru