Організаційно-економічний механізм емісії цінних паперів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Характеристика цінних паперів як економічної категорії

1.1 Поняття цінних паперів

1.2 Класифікація цінних паперів за різними ознаками

1.3 Функції цінних паперів

2. Механізм емісії цінних паперів

2.1 Поняття емісії та реєстрації цінних паперів

2.2 Елементи ринку цінних паперів

2.3 Регулювання випуску та обігу окремих видів цінних паперів

3. Шляхи вдосконалення механізму емісії цінних паперів

3.1Проблеми функціонування механізму емісії цінних паперів в Україні

3.2 Перспективи розвитку фондового ринку та вдосконалення механізму емісії цінних паперів

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Розвиток економіки постійно вимагає мобілізації, розподілу і перерозподілу фінансових ресурсів. У будь-якій країні, де економіка функціонує ефективно, цей процес здійснюється на ринку фінансових ресурсів, складовою якого є ринок цінних паперів. Національний ринок цінних паперів відповідно до Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» охоплює випуск і обіг акцій, облігацій державних (республіканських та місцевих) позик, а також облігацій підприємств, державних казначейських зобов'язань, ощадних сертифікатів та векселів.

Крім перелічених видів цінних паперів, що є за своєю економічною природою фіктивним капіталом першого порядку, в практиці фондової біржі широко застосовуються також похідні цінні папери - фіктивний капітал другого і третього порядків. До них належать депозитні свідоцтва і варранти, сертифікати інвестиційних фондів та компаній , опціони і ф'ючерси.

Правове регулювання ринку цінних паперів України полягає у впорядкуванні взаємодії та захисті інтересів його учасників шляхом встановлення певних правил, критеріїв і стандартів стосовно відносин з приводу цінних паперів.

Актуальність роботи полягає в тому, що на сучасному етапі існує потреба в пошуку шляхів вдосконалення механізму емісії цінних паперів та розвитку ринку цінних паперів України.

Метою даної роботи є: визначення сутності і особливостей механізму емісії цінних паперів, розгляд основних аспектів його роботи в Україні, а також визначення основних проблем функціонування такого механізму і шляхи їх вирішення

Основне завдання роботи - розглянути основні аспекти функціонування механізму емісії цінних паперів в Україні та визначити можливі напрями його розвитку та вдосконалення.

1 Характеристика цінних паперів як економічної категорії

Поняття цінних паперів

Природні джерела існування, запаси, засоби виробництва і можливості, якими можна скористатися в разі потреби, а також кошти, цінні папери, інші цінності та результати діяльності -- це ресурси. Вони можуть бути об'єктом власності, використання, володіння, позики тощо.

Майнові права можуть виокремлюватися від ресурсів та існувати у самостійній формі -- як цінні папери. Систему відповідності ресурсів конкретним видам цінних паперів наведено у `ндер. 1.1.

Відповідно до Закону «Про цінні папери і фондову біржу» від 18 червня 1991 р., цінні папери -- грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємини між особою, яка їх випустила, та їхнім власником і, як правило, передбачають виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передання грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.

До випуску та обігу в країні, згідно із зазначеним законом, допущені такі види цінних паперів: акції; облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик; облігації місцевих позик; облігації підприємств; казначейські зобов'язання держави; ощадні сертифікати; інвестиційні сертифікати; векселі; приватизаційні папери.

Перелічені Законом України «Про цінні папери і фондову біржу» цінні папери є традиційними. Підґрунтя їх становлять майнові права на будь-який актив (зазвичай на товар, гроші, капітал, майно, різні ресурси тощо).

Окрім традиційних цінних паперів, існують інструменти ринку цінних паперів, що поєднують елементи кількох видів цінних паперів або являють собою настільки специфічні документи, що їх неможливо віднести до якоїсь однієї категорії. Такі інструменти дістали назву похідних цінних паперів (деривативів).

Відповідно до `нд. 1 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів» від 30 жовтня 1996 р. № 448/96-ВР «похідні цінні папери -- це цінні папери, механізм випуску і обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом терміну, визначеного договором (контрактом), цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів». Як базисні активи можна розглядати товари (зерно, м'ясо, нафту, золото тощо), традиційні цінні папери (акції та облігації). До похідних цінних паперів належать варанти, опціони, ф'ючерси тощо.

Власне цінні папери не мають матеріальної цінності, проте втілюють у собі гарантовані права на цінності, гроші, товари, послуги. Вони є засобом платежу, кредиту, накопичення коштів, розподілу прибутків.

Цінні папери як об'єкти громадянських прав мають вільний характер переходу від однієї особи до іншої у порядку універсального правонаступництва і не обмежені в обігу. Вони можуть бути документарними і `ндерайтера``им`ї`.

Цінні папери виступають як економічна і юридична категорія. Як юридична категорія цінні папери визначають такі права: володіння цінним папером; засвідчення майнових і обов'язкових прав; право управління; задоволення передання або отримання власності. Цінні папери як економічна категорія мають певні властивості й характеристики: ліквідність, дохідність, курс, надійність, потенціал приросту курсової вартості, наявність самостійного обігу тощо.

1.2 Класифікація цінних паперів за різними ознаками

На ринку цінних паперів України здійснює обіг значна кількість видів цінних паперів, які поділяються та класифікуються за різними ознаками. Існує кілька класифікацій цінних паперів залежно від їхніх ознак та особливостей обігу на ринку цінних паперів.

1. Залежно від емітента цінні папери поділяються на:

- державні цінні папери - випускаються органами державної влади від імені України (облігації зовнішніх державних позик);

- цінні папери органів місцевого самоврядування - емітентом є держава в особі Кабінету МіністрівУкраїни та місцевих рад (облігації внутрішніх і місцевих позик);

- цінні папери приватних осіб - випускаються приватними особами.

Відповідно до `нд. 2 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» емітент - юридична особа, Автономна Республіка Крим або міські ради, а також держава в особі уповноважених нею органів державної влади, яка від свого імені розміщує емісійні цінні папери та бере на себе зобов'язання щодо них перед їх власниками.

2. Залежно від способу легітимації (позначення) уповноваженої особи:

- цінні папери на пред'явника - суб'єктом права визнається особа, яка фактично володіє цінним папером (акції на пред'явника, облігації на пред'явника, ощадні сертифікати на пред'явника);

- іменні цінні папери - в них чітко визначено особу, якій належить право, виражене в цьому цінному папері (іменні акції, іменні облігації, векселі та `нд..);

- ордерні цінні папери - вказаний суб'єкт права і за ними боржник зобов'язаний виконати зобов'язання вказаній у цінному папері особі (чеки, `ндерайтера).

3. Залежно від природи виражених у цінних паперах прав:

- грошові - закріпляють права на отримання грошової суми (векселі, чеки, облігації, ощадні сертифікати);

- товарні - закріпляють певні речові права на товари, що знаходяться у володінні іншої особи (коносаменти, складські свідоцтва, закладні);

- корпоративні - закріпляють право їх володільця на участь в управлінні справами емітента (акції).

4. Залежно від строку обігу:

- строкові - мають чітко визначений строк обігу (вексель, чек);

- без визначеного строку обігу - не обмежені часовими рамками (акції).

5. Залежно від форми існування:

- документарні - випуск здійснено на матеріальному носії;

- `ндерайтера``им` - обліковий запис, який є підтвердженням права власності на цінний папір.

6. Залежно від типу використання:

- інвестиційні - є об'єктом вкладення капіталів (акції, облігації);

- `ндерайтера``им - обслуговують грошові розрахунки на товарних чи інших ринках (векселі, чеки, `ндерайтера).

7. Залежно від форми випуску:

- емісійні (акції, облігації, державні цінні папери, житлові сертифікати, приватизаційні чеки та `нд.);

- неемісійні (чеки, векселі, заставні, `ндерайтера).

8. Залежно від характеру обігу:

- ринкові - мають вільний обіг на ринку цінних паперів;

- неринкові - мають певні обмеження в обігу.

9. Залежно від рівня ризику:

- ризикові - мають підвищену небезпеку втрат чи отримання додаткових доходів;

- мало ризикові - мають певну небезпеку втрат чи отримання додаткових доходів;

- `ндерайтера` - не мають небезпеки втрат чи отримання додаткових доходів.

10. Залежно від наявності доходу:

- Дохідні - мають визначений дохід, що виплачується протягом обігу цінного паперу чи по його закінченні (акції, облігації);

- які не мають доходу - не передбачають отримання додаткових доходів, крім вираженої в них сумі (векселі, заставні).

11. Залежно від форми вкладання коштів:

- боргові - містять зобов'язання виплатити суму боргу на певну дату в майбутньому (облігації, векселі, банківські сертифікати);

- пайові - надають право власності на відповідні активи (акції).

12. Залежно від економічної суті:

- основні - права на матеріальний, грошовий актив (акції, облігації, заставні) ;

- похідні - відображають форми зміни майнового права (ф'ючерсні та опціонні контракти).

13. Залежно від мети випуску:

- фондові - мають за мету створення статутного капіталу (акції) чи поповнення основних і оборотних засобів акціонерного товариства;

- комерційні - емітуються з комерційною метою для прискорення грошового і товарного обороту (векселі, чеки).

14. Залежно від походження:

- вітчизняні - емітентом є резидент;

- цінні папери іноземних емітентів - емітентом є іноземна фізична чи юридична особа.

15. Залежно від території обігу:

- міжнародні;

- загальнодержавні;

- регіональні;

- місцеві.

16. Залежно від отримання доходу:

- цінні папери з постійним доходом;

- з інтервальним доходом;

- з разовим доходом.

17. Залежно від можливості обміну:

- конвертовані;

- неконвертовані.

18. Залежно від ступеня захисту:

- високим;

- середнім;

- низьким;

- нульовим.

1.3 Функції цінних паперів

До основних функцій цінних паперів можна віднести: мобілізаційну, управлінську, `ндерайтера``им, розрахункову,забезпечувальну, перерозподільну.

Мобілізаційна функція стосується практично всіх видів цінних паперів. Це - акції, казначейські зобов'язання, облігації підприємств і внутрішньої державної позики. Підприємство, організація чи держава на певній стадії свого розвитку досягає такого моменту, коли починає відчувати нестачу коштів. 3 метою поліпшення фінансового стану приймається рішення про випуск того чи іншого виду цінного папера. Таким чином, за короткий проміжок часу організація-емітент може мобілізувати значні кошти на розвиток власної діяльності. Ця функція передує іншим і, по суті, є визначальною. Адже якщо організація, що здійснює випуск цінних паперів, зокрема акцій, протягом 6 місяців не підпише 60 відсотків від загального випуску, акції визнаються недійсними.

Управлінську функцію виконують не всі цінні папери, які випущені і знаходяться в обігу на ринку цінних паперів. До тих, яким властива ця функція, належать акції, інвестиційні сертифікати тощо.

У контексті ринку цінних паперів управлінська функція означає наявність у власника зазначеного вище виду цінного папера можливість брати участь в управлінні емітентом. Найчастіше в таких випадках йдеться про реалізацію права на участь у загальних зборах акціонерів, голосуванні, внесенні пропозицій, висуванні кандидатур до складу виборчих керівних органів емітента (правління, спостережну раду); на отримання інформації, що стосується діяльності та фінансового стану емітента; на участь у розподілі майна емітента при його ліквідації тощо.

Запозичувальна функція виконується лише борговими цінними паперами, частка яких на ринку цінних паперів є однією з найбільших. Однак не всі цінні папери, що випускаються і знаходяться в обігу на зазначеному ринку, є борговими. До категорії боргових документів належать такі грошові документи, які свідчать про наявність між організацією-емітентом і власником цінного папера кредиторсько-дебіторських відносин. Іншими словами, емітент здійснює випуск даних `ндера паперів з метою «запозичення грошей» чи «отримання кредиту» у власника цінного папера. Водночас власник такого цінного папера надає «позику», тобто дає її «в борг» емітенту шляхом оплати вартості боргового цінного папера. При цьому слід враховувати, що при придбанні боргових документів їх власник набуває статусу кредитора емітента, а не власника майна емітента. Відтак власник цінних паперів (які підтверджують участь або членство) набуває статусу співвласника майна емітента, а не кредитора. При кредиторсько-дебіторських відносинах право на участь в управлінні справами емітента не надається.

До боргових цінних паперів належать різноманітні види облігацій, векселі, комерційні папери та інші.

Розрахункова функція. Цінні папери, які функціонують на ринку, можуть виконувати в процесі `ндерайтера``им`ї взаємодії ще одну дуже важливу функцію - бути засобом розрахунку (платежу). Іншими словами, цінні папери можуть виконувати одну із функцій грошей, тобто цінними паперами можна сплачувати вартість робіт, послуг або товарів.

Виконання цінними паперами грошової функції є можливим тому, що ці папери також мають вартість. При використанні цінних паперів як платежу для учасників угоди створюється можливість співвідносити вартість: продавець співвідносить вартість товару, робіт чи послуг з вартістю цінних паперів; покупець - навпаки.

У багатьох випадках цінні папери можуть використовуватись і як засіб платежу на ринку цінних паперів. Наприклад, вартість акцій може оплачуватися іншими акціями, облігаціями або борговими цінними паперами.

Забезпечувальну функцію цінні папери можуть виконувати в процесі `ндерайтера``им`ї взаємодії. На ринку цінних паперів останні можуть виконувати функцію засобу забезпечення виконання зобов'язань. У ряді випадків при виконанні певних зобов'язань існує ризик того, що вони можуть бути не виконані. 3 метою зменшення такого ризику боржник (покупець) може передавати свої цінні папери кредитору (продавцю) під заставу як гарантію того, що у випадку невиконання ним своїх зобов'язань відповідні збитки кредитора (продавця) будуть відшкодовані за рахунок вартості указаних цінних паперів. Таким чином, принцип забезпечення в даному випадку означає, що цінні папери або права на них передаються кредитору «на всяк випадок», тобто на випадок невиконання боржником (покупцем) своїх зобов'язань. Якщо такого не трапляється, то цінні папери або права на них повертаються покупцеві.

Використання цінних паперів як засобу забезпечення залежить від величини ризику того, що певні зобов'язання можуть бути невиконані. Чим менший ризик, тим меншою е необхідність використовувати цінні папери в даній якості. Якщо ризик невиконання зобов'язань є незначним або його взагалі не існує, то в таких випадках цінні папери, як правило, не використовуються в ролі засобу забезпечення.

Перерозподільна функція є до певної міри уніфікованою і починає виконуватись одразу після надходження цінних паперів на їх вторинний ринок у позабіржовий і біржовий обіг. Вона полягає в тому, що на вторинному ринку відбувається своєрідний перерозподіл капіталу між різними галузями господарства, забезпечуючи розвиток тих чи інших галузей, акції або інші цінні папери яких користуються найбільшим попитом (металургійна, хімічна промисловість та інші). Пізніше цінні папери з метою залучення коштів перепродаються, забезпечуючи «переливання» грошових ресурсів з однієї сфери діяльності в іншу. Причому більш ефективно ця функція має проявлятись на позабіржовому ринку (для державних цінних паперів - на біржовому).

Наведений перелік функцій, які виконуються цінними паперами під час ринкової взаємодії, не є остаточним. 3 розвитком ринку цінних паперів з'являтимуться також інші функції, які підкреслюватимуть характерні тенденції розвитку тих чи інших ринків.

2 Механізм емісії цінних паперів

2.1 Поняття емісії та реєстрації цінних паперів

Будь-яка людська діяльність здійснюється за тією чи іншою технологією. Так само як виробництво продукції та її реалізація у сфері торгівлі, діяльність на фондовому ринку має чітко виражену технологію, досить специфічну і порівняно стабільну. Технологія фіксується на папері -- у вигляді схеми й опису, а здійснюють її люди, виконавці, використовуючи для цього свій інтелектуальний, інформаційний і технічний потенціал. Тому доцільно вивчати технологію одночасно з вивченням психології її виконавців. Ця діяльність складна, потребує спеціальних знань і досвіду, тому найуспішніше її виконують професіонали, які є посередниками між первинним емітентом і кінцевим інвестором.

Законодавством України визначено такі види професійної діяльності на фондовому ринку:

-- ведення реєстру власників іменних цінних паперів -- збирання, фіксування, обробка, збереження і надання даних, що забезпечують систему реєстрації власників іменних цінних паперів;

-- депозитарна діяльність -- надання послуг зі збереження цінних паперів і (або) обліку прав власності на них, а також обслуговування угод щодо цінних паперів;

-- розрахунково-клірингова діяльність, тобто визначення взаємних зобов'язань щодо угод з цінними паперами і виконання розрахунків;

-- торгівля цінними паперами, тобто виконання громадянсько-правових угод щодо цінних паперів;

-- діяльність з організації торгівлі на фондовому ринку, надання послуг, які безпосередньо сприяють укладанню угод на біржовому і позабіржовому ринку цінних паперів.

Розглянемо процедуру емісії цінних паперів та їх реєстрації (перша з перелічених видів професійної діяльності на фондовому ринку).

Емісія цінних паперів -- це встановлена в законодавчому порядку послідовність дій емітента з випуску й розміщення цінних паперів. Слово випуск тут застосовано на позначення відповідної дії. Але воно набуває й іншого значення, коли ним позначають сукупність цінних паперів (одного емітента, одного виду й однієї номінальної вартості), якщо ці папери забезпечують їхнім власникам однаковий (в межах даного випуску) обсяг прав і мають однакові умови розміщення (продажу).

Подвійне значення має й термін “рішення”: як дія і як документ. Рішення про випуск акцій приймають засновники акціонерного товариства з наступним затвердженням його на загальних зборах акціонерів. Розмір випуску не може перевищувати 1/3 розміру статутного фонду. Рішення про випуск акцій оформляється протоколом, котрий повинен мати дані, достатні для забезпечення обсягу прав власників цих паперів. Зокрема в протоколі зазначають мету випуску, види акцій, їхню номінальну вартість, порядок виплати дивідендів, порядок розміщення й викупу акцій тощо.

Емітент і посадові особи органів управління емітента, на яких статутом або внутрішнім документом емітента покладено обов'язок відповідати за повноту й достовірність інформації, що є в указаних документах, несуть відповідальність за виконання цих зобов'язань згідно із законодавством.

Вибрана емітентом форма випуску цінних паперів фіксується в протоколі про випуск і в спеціальному документі -- проспекті емісії або меморандумі про випуск цінних паперів. Для цього існують певні правила: якщо цінні папери пропонуються для розповсюдження через відкритий продаж, а також у разі випуску акцій відкритим акціонерним товариством, емітент має подати в Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку проспект емісії або меморандум про випуск цінних паперів разом із заявою про реєстрацію. Емітент через торговця цінними паперами зобов'язаний надати кожному інвесторові можливість ознайомитися з проектом до укладання інвестором угоди про купівлю цінних паперів. Під час передплати ні емітент, ні торговець не мають права повідомляти інвесторові будь-яку інформацію, що суперечить інформації, поданій у проспекті. Проспект підписують керівник і головний бухгалтер емітента. Вони ж відповідають за достовірність інформації.

Обсяг інформації, необхідної для проспекту (меморандуму), тираж цих проспектів, які емітент зобов'язаний виготовити і забезпечити їх наявність у місцях передплати, встановлює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Комісія може зобов'язати емітентів дотримуватися певних вимог щодо подання даних бухгалтерського обліку в проспекті емісії і навіть вимагати підтвердження таких даних незалежним аудитором. Комісія має право зобов'язати емітента опублікувати проспект (меморандум) в офіційному виданні Комісії або в засобах масової інформації. Комісія може відмовити у прийнятті проспекту, якщо порушено правила його підготовки (зокрема не розкрито суттєвої інформації) і якщо не сплачено реєстраційного мита. Усі витрати, зв'язані з визнанням випуску цінних паперів недійсним і поверненням коштів власникам, відносять на рахунок емітента. Для повернення коштів власникам цінних паперів Комісія має право звернутися до суду.

Акції випускаються для того, щоб їх продати, тобто розмістити. Розміщення цінних паперів -- це відчуження цінних паперів емітентом первинним власникам через укладання громадянсько-правових угод. Розміщення звичайно має форму передплати -- закритої або відкритої. Закрита передплата -- розміщення цінних паперів поміж заздалегідь визначених інвесторів без публічного (тобто з використанням засобів масової інформації) оголошення пропозиції. Відкрита передплата -- розміщення цінних паперів серед потенційно необмеженого кола інвесторів через оголошення публічної пропозиції і укладення громадянсько-правових угод. Під час відкритого продажу (розміщення, передплати) акцій забороняється надавати будь-кому будь-які привілеї щодо придбання цінних паперів. Це правило не застосовується у разі емісії державних цінних паперів, а також щодо використання акціонерами відкритих акціонерних товариств свого переважного права викупу нової емісії акцій.

На цьому етапі випуску цінних паперів перше слово належить так званому `ндерайтера (від `ндер. Underwriter -- передплатник). Це торговець цінними паперами, котрий виступає від імені і з доручення емітента відповідно до укладеного з ним договору або викуповує в емітента цінні папери для їх наступного розміщення за передплатою. Андеррайтери можуть розмістити й меншу кількість цінних паперів, ніж указано в проспекті. Частку нерозміщених цінних паперів, котрої достатньо, щоб визнати емісію такою, що не відбулася, визначає держава. Протягом усього періоду відкритого продажу цінні папери не можуть продаватися за ціною нижче їхньої номінальної вартості або вартості, встановленої Комісією, виходячи з ринкової вартості цінних паперів цього емітента на фондових біржах чи в позабіржових торговельно-інформаційних системах.

Цінні папери, випуск яких не було зареєстровано, не підлягають розміщенню. Це пов'язано з тим, що в Україні фондовий ринок перебуває у стадії становлення, коли підвищена увага надається саме обліку й реєстрації всіх об'єктів і процесів обігу цінних паперів. Реєстрація потрібна всім учасникам фондового ринку: емітенту -- для відстежування руху і трансформації випущених ним цінних паперів; інвестору -- для гарантії одержання доходу; державі -- для контролю й регулювання; посередникам для якісного виконання послуг, які вони надають.

Для реєстрації випуску акцій акціонерне товариство подає в орган реєстрації такі документи:

а) заяву про реєстрацію випуску акцій;

б) рішення стосовно затвердження результатів передплати на акції, оформлене протоколом (якщо `ндерайтера` або перевищено рівень оголошеної передплати) і засвідчене підписами та печаткою емітента;

в) нотаріально засвідчену копію статуту або змін у статуті емітента, зв'язаних зі змінами розміру статутного фонду (номінальної вартості або кількості акцій);

г) зразок бланка сертифіката акції, оформленого згідно з вимогами чинного законодавства (за документарної форми випуску);

д) баланс, засвідчений підписами та печатками емітента й аудитора (аудиторської фірми), довідку про фінансовий стан емітента, засвідчену підписами та печаткою аудитора (аудиторської фірми) і висновок аудитора (аудиторської фірми) станом на перше число кварталу, у котрому подаються документи;

е) копії свідоцтв про реєстрацію попередніх випусків акцій;

є) копію свідоцтва про державну реєстрацію товариства.

Реєстр власників цінних паперів -- це список зареєстрованих власників із зазначенням кількості, номінальної вартості й виду цінних паперів, який складено на певну дату і який дає можливість ідентифікувати цих власників, кількість і види належних їм цінних паперів.

Для того, щоб юридичну особу було визнано реєстратором, вона має одержати дозвіл Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Необхідно подати в цю комісію цілий пакет документів, які в усіх аспектах характеризують претендента, у тім числі висновок аудитора, копії атестатів про освіту штатних працівників і електронні копії документів. В аудиторському висновку обов'язково подаються дані про склад статутного фонду претендента (акціонерного товариства), форму внесків (грошові внески, матеріальні цінності, цінні папери, інтелектуальна власність та `нд.) і розмір сплаченої кожним засновником частини статутного фонду. Серед документів, що подаються до Комісії, особливо важливі три. По-перше, це перелік усіх відділень, філій, представництв, котрі наділяються повноваженнями щодо здійснення діяльності з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів (з коротким їх описом). По-друге, дані про накладені за господарські й фінансові порушення на претендента (акціонерне товариство) санкції органами державної влади, судом, арбітражним або третейським судом протягом останніх трьох років із зазначенням дати накладених санкцій, назви органу, що наклав санкцію, причин їх накладення, виду й розміру санкцій, стану їх виконання на момент подання заяви. По-третє, список усіх суб'єктів підприємницької діяльності, зареєстрованих в Україні, де претендент є засновником, акціонером або учасником -- з виокремленням таких, де йому належить понад 5 % статутного фонду (з коротким описом кожного суб'єкта).

За видачу дозволу стягується плата. Його видають терміном на три роки, і він діє на всій території України. Існує певна процедура продовження дозволу. Після ліквідації або реорганізації реєстратора виданий йому дозвіл втрачає силу. Реєстратор у триденний термін зобов'язаний повідомити про це емітентів, реєстри яких він веде, і Комісію (або її територіальні відділення). Реєстратор не має права самостійно припиняти реєстраційну діяльність до вирішення питання про передачу реєстра іншому реєстраторові або до повного виконання умов договору з емітентом.

На діяльність реєстратора накладаються певні обмеження. Наприклад, він не має права здійснювати будь-які інші операції з цінними паперами, крім тих, котрі йому дозволені законом. Він не має права передавати свої функції іншій особі, не одержавши на це належного дозволу, а також брати плату за видачу будь-яких виписок і довідок своїм клієнтам. Клієнтами реєстратора є не тільки емітенти, а й власники (утримувачі) цінних паперів, а також номінальні утримувачі, що виконують з доручення власників і в їхніх інтересах операції з цінними паперами. Номінальними утримувачами можуть бути торговці цінними паперами, депозитарії й довірчі товариства. Сам реєстратор не може бути ні власником іменних цінних паперів, які в нього зареєстровано, ні номінальним утримувачем.

Власників і номінальних утримувачів цінних паперів, записаних до реєстру, називають зареєстрованими особами. Вони також мають певні обов'язки, зокрема зобов'язані подавати реєстраторові дані для відкриття особових рахунків, повідомляти його про зміну реквізитів документів і появу нових зобов'язань (у тім числі заставних), а також надсилати передатні доручення для зміни права власності.

Номінальний утримувач, крім того, зобов'язаний подавати в Антимонопольний комітет України відомості про пакети акцій кожного емітента розміром 10 і більше відсотків, переданих йому для здійснення операцій. Контролюється діяльність номінального утримувача й з інших параметрів, зокрема, він зобов'язаний подавати реєстратору інформацію про списки власників, на вимогу власника цінних паперів вносити до реєстру записи про передачу іменних цінних паперів і т. д.

Документи, котрі є підставою для внесення змін до реєстру, мають зберігатися протягом трьох років. До основних документів реєстратора належать реєстр, особові рахунки і журнали обліку. Реєстр містить докладну інформацію про емітента, реєстратора, власників іменних цінних паперів (фізичних і юридичних осіб), а також про номінальних утримувачів. Поряд із формальними (адресними) реквізитами в реєстрі обов'язково подаються дані про вид, кількість і вартість цінних паперів. Реєстр ведеться в паперовій і комп'ютерній формі, але документи, що підтверджують дані реєстру, ведуться тільки в паперовій формі. Реєстр засвідчується підписами посадових осіб, скріплених печатками, та оформляється у вигляді пронумерованих і прошнурованих сторінок. Реєстр ведеться так, щоб було забезпечено можливість відновити випадково втрачену інформацію про зареєстрованих осіб і цінні папери, що їм належать.

Реєстратор відкриває кожному емітентові два особові рахунки: по-перше, емісійний -- для зарахування на нього емісії із зазначенням номінальної вартості й кількості цінних паперів, а також їхньої частки в статутному фонді емітента (якщо йдеться про акції); по-друге, рахунок на викуплені цінні папери, на якому відображається вид, кількість і номінальна вартість викуплених емітентом цінних паперів для анулювання їх або дальшого продажу. Особові рахунки аналогічного змісту відкривають також кожному власникові цінних паперів і кожному номінальному утримувачу.
Журналів кілька: для обліку записів у реєстрі (1), обліку питань (2) і обліку виданих, погашених, анульованих і втрачених цінних паперів (3). Облік ведеться в хронологічному порядку. У першому журналі фіксується інформація про випуск іменних цінних паперів, передачу прав на них (або відмову в передачі), а також про всі дії щодо зміни кількості цінних паперів. Запити (другий журнал) стосуються видачі копій з реєстру і виписок на підставі запитів зареєстрованих осіб, реєстрації переходу прав власності і розміщення цінних паперів. Погашення цінних паперів (третій журнал) є наслідком корпоративних угод та інших змін, що безпосередньо впливають на процес обігу цінних паперів.

Необхідно підкреслити, що фіксація в документах змін, що відбуваються, є більш трудомісткою порівняно з первинним документуванням. Підставою для фіксації змін є договори купівлі-продажу, дарування, обміну і застави, рішення судових органів, документи на спадщину, документи приватизації, засновницькі та інші документи, складені згідно з чинним законодавством. З цих первинних документів слід виділити передатні доручення, які власники цінних паперів дають реєстраторові для внесення відповідних змін у реєстр у зв'язку з передаванням права власності іншій особі. Відмову реєстратора внести запис до системи реєстру можна оскаржити в суді. Але і зареєстрованим особам необхідно своєчасно інформувати реєстратора про зміни, пов'язані з оборотом цінних паперів.

Особові рахунки і журнали мають, як уже було сказано, реквізити, що уможливлюють не тільки констатацію, а й контроль за станом фондового ринку. Під контролем реєстратора перебувають такі дії емітента, як випуск цінних паперів, їх розміщення, анулювання й викуп, виплата доходів, передача паперів у заставу. Реєстратор перевіряє наявність документів, які є підставою для формування реєстру і внесення до нього змін. Фіксація цих даних дає реєстратору можливість забезпечувати ідентифікацію зареєстрованих осіб, передовсім власників іменних цінних паперів.

Реєстратор щоденно порівнює види і кількість розміщених цінних паперів з тим, що обліковано в особових рахунках. Такий порівняльний аналіз є правом і обов'язком реєстратора, котрий не може бути стороннім спостерігачем обороту цінних паперів. Так, до обов'язків реєстратора належить встановлення відповідності фактично розміщених емітентом цінних паперів вимогам законодавства щодо правил визнання емісії такою, котра відбулася (не відбулася). Про всі виявлені розбіжності загальної кількості цінних паперів, відображених на рахунках, із кількістю цінних паперів у звітах про випуск, на емісійному рахункові емітента, в обігу (тобто зафіксованих у реєстрі за власниками й номінальними утримувачами) реєстратор негайно повідомляє емітента і з'ясовує причини.

Здійснюючи названі функції як суб'єкт контролю, реєстратор водночас сам є об'єктом контролю. Він щоквартально звітує Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку, повідомляючи поряд з основними показниками обігу цінних паперів також перелік послуг, що їх він надає своїм клієнтам, і кількість порушень ним терміну обробки документів.

Звітність -- не єдиний канал контрольної інформації. Названу Комісію наділено правом перевіряти діяльність Реєстраторів безпосередньо або із залученням експертів; жадати пояснень з приводу заяв і скарг, усунення виявлених порушень, накладати стягнення на винних. За повторного або одноразового грубого порушення правил і процедур реєстраторської діяльності ліцензію на ведення діяльності може бути анульовано.

Підставами для визнання емісії недобросовісною при відкритому (публічному) розміщенні є:

§ порушення емітентом вимог Закону України від 23.02.2006 р. № 3480-ІV «Про цінні папери та фондовий ринок»;

§ невідповідності поданих емітентом документів або відомостей, що в них містяться, вимогам законодавства та/або переліку, визначеному `ндерайтера``им органом;

§ порушення порядку прийняття рішення про відкрите (публічне) розміщення цінних паперів;

§ внесення недостовірних відомостей до проспекту емісії цінних паперів та документів, які подаються для реєстрації випуску цінних паперів та проспекту їх емісії;

§ систематичне або грубе порушення емітентом прав інвесторів під час проведення відповідної емісії цінних паперів.

Рішення про визнання емісії цінних паперів недобросовісною приймається ДКЦПФР і оформлюється у вигляді відповідного розпорядження.

2.2 Елементи ринку цінних паперів

Історичний досвід розвитку і вдосконалення національних ринків цінних паперів та в цілому світового фондового ринку довів `ндерайтера` участі в ринковій взаємодії, крім головних учасників (емітентів та інвесторів), також інститутів та професійних учасників.

До інститутів ринку цінних паперів належать фондова біржа, депозитарій та кліринговий банк (або розрахункова палата). До професійних учасників ринку цінних паперів належать фінансові посередники: брокери, якими в Україні виступають банки або довірчі та інші господарчі товариства і діяльність яких з цінними паперами є виключною.

Як правило, у більшості країн світу головні учасники, інститути та професійні учасники ринку цінних паперів, діють в централізованій системі, що забезпечує високу надійність, безпеку, гарантії та ліквідність ринку цінних паперів.

У сучасних умовах в країнах, що мають по декілька централізованих систем, які утворені навколо фондових бірж, відбуваються процеси глобальної централізації, тобто перехід до єдиної централізованої системи національного ринку цінних паперів шляхом об'єднання декількох фондових бірж і створення єдиного національного депозитарію та клірингового банку.

Такі процеси відбуваються також в постсоціалістичних країнах, де створюються єдині централізовані системи національних ринків цінних паперів.

Відповідно до цієї тенденції та згідно з «Концепцією функціонування і розвитку фондового ринку в Україні», яка схвалена постановою Кабінету Міністрів України, основними елементами та учасниками централізованої `ндерай електронного обігу цінних паперів в Україні є:

1. Українська фондова біржа як єдине місце котирування (визначення курсів) цінних паперів, прийнятих до обігу і котирування на УФБ.

2. Національний депозитарій, який створюється на базі Центрального Депозитарію цінних паперів при УФБ згідно з Указом Президента України «Про електронний обіг цінних паперів та Національний депозитарій».

Національний депозитарій забезпечує єдиний в Україні глобальний обіг цінних паперів у формі комп'ютерних (безготівкових) записів на рахунках і працює у межах єдиного програмного забезпечення системи «Біржа - Депозитарій - Клірингбанк.

3. Єдиний Кліринговий банк, який здійснює розрахунки за укладеними угодами з купівлі-продажу цінних паперів, виплати дивідендів, процентів, тощо.

4. Брокерські контори (брокери), банки-брокери, які зареєстровані на УФБ та є учасниками Національного `ндерайтера і Клірингового банку.

Брокерські контори ведуть рахунки `ндерайт в цінних паперах і грошових коштах, здійснюють біржові угоди з купівлі-продажу та інші біржові операції з цінними паперами.

5. Інші професійні учасники - фінансові посередники, банки, інвестиційні компанії, довірчі товариства, які не є брокерами УФБ, але стають учасниками Національного депозитарію і Клірингового банку в порядку, що встановлюється Біржовою радою. Професійні учасники ведуть рахунки клієнтів в цінних паперах і грошових коштах, а також здійснюють через брокерів біржові угоди з купівлі-продажу та інші біржові операції з цінними паперами.

6. Емітенти, цінні папери яких допущені до обігу й котирування на УФБ, і які є учасниками Національного депозитарію.

7. Інвестори - фізичні та юридичні особи України та інших країн світу, які є клієнтами брокерів, банків, інших фінансових посередників. Тобто особи, які стали чи мають намір стати власниками паперових акцій й облігацій або власниками цінних паперів в записах на рахунках, що котируються на УФБ.

8. Біржова рада, яка здійснює контроль та регулювання діяльності усіх емітентів та учасників централізованої системи електронного обігу цінних паперів, встановлює порядок і правила ринкової взаємодії між учасниками щодо здійснення операцій з цінними паперами, в тому числі виконання укладених угод з купівлі-продажу цінних паперів.

2.3 Регулювання випуску та обігу окремих видів цінних паперів

Чинне законодавство України виділяє два види емісії цінних паперів (емісія цінних паперів у відкритого (публічного) продажу та уразі закритого (приватного) їх розміщення) та відповідно два набори послідовних дій (етапів емісії).

Публічне (відкрите) розміщення цінних паперів - їх відчуження на підставі опублікування в засобах масової інформації або оголошення будь-яким іншим способом повідомлення про продаж цінних паперів, зверненого до заздалегідь не визначеної кількості осіб.

У разі відкритого (публічного) розміщення цінних паперів серед заздалегідь не визначеного кола осіб емісія здійснюється за такими етапами:

1) прийняття рішення про відкрите (публічне) розміщення цінних паперів органом емітента, уповноваженим приймати таке рішення;

3) подання заяви і всіх необхідних документів для реєстрації випуску цінних паперів та проспекту їх емісії;

4) реєстрація Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку випуску цінних паперів та проспекту їх емісії;

5) прийняття у разі потреби рішення про залучення `ндерайтера до розміщення цінних паперів;

6) присвоєння цінним паперам міжнародного ідентифікаційного номера;

7) укладення з депозитарієм договору про обслуговування емісії цінних паперів або з реєстратором - про ведення реєстру власників іменних цінних паперів, крім випадків, коли облік прав за цінними паперами веде емітент відповідно до законодавства або цінні папери розміщуються на пред'явника;

8) виготовлення сертифікатів цінних паперів у разі розміщення цінних паперів у документарній формі;

9) розкриття інформації, що міститься в проспекті емісії цінних паперів;

10) відкрите (публічне) розміщення цінних паперів;

11) затвердження результатів розміщення цінних паперів органом емітента, уповноваженим приймати таке рішення;

12) затвердження змін до статуту, пов'язаних із збільшенням статутного капіталу акціонерного товариства з урахуванням результатів розміщення акцій;

13) реєстрація змін до статуту в органах державної реєстрації;

14) подання звіту про результати відкритого (публічного) розміщення цінних паперів;

15) реєстрація Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати відкритого (публічного) розміщення цінних паперів;

16) отримання свідоцтва про реєстрацію випуску цінних паперів;

17) розкриття інформації, що міститься у звіті про результати відкритого (публічного) розміщення цінних паперів.

Приватне (закрите) розміщення цінних паперів - розміщення цінних паперів шляхом безпосередньої пропозиції цінних паперів заздалегідь визначеному колу осіб.

У разі закритого (приватного) розміщення цінних паперів серед заздалегідь визначеного кола осіб емісія здійснюється за такими етапами:

1) прийняття рішення про закрите (приватне) розміщення цінних паперів органом емітента, уповноваженим приймати таке рішення;

2) у разі відмови власника акцій від використання свого переважного права на придбання акцій, якщо це передбачено умовами закритого (приватного) розміщення цінних паперів, - отримання від нього письмового підтвердження про відмову;

3) подання заяви та всіх необхідних документів на реєстрацію випуску цінних паперів;

4) реєстрація Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку випуску цінних паперів;

5) присвоєння цінним паперам міжнародного ідентифікаційного номера;

6) укладення з депозитарієм договору про обслуговування емісії цінних паперів або з реєстратором - про ведення реєстру власників іменних цінних паперів, крім випадків, коли облік прав за цінними паперами веде емітент відповідно до законодавства або цінні папери розміщуються на пред'явника;

7) виготовлення сертифікатів цінних паперів у разі розміщення цінних паперів у документарній формі;

8) закрите (приватне) розміщення цінних паперів;

9) затвердження результатів розміщення цінних паперів органом емітента, уповноваженим приймати таке рішення;

10) затвердження змін до статуту, пов'язаних із збільшенням статутного капіталу акціонерного товариства з урахуванням результатів розміщення акцій;

11) реєстрація змін до статуту в органах державної реєстрації;

12) подання Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати закритого (приватного) розміщення цінних паперів;

13) реєстрація Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати закритого (приватного) розміщення цінних паперів;

14) отримання свідоцтва про реєстрацію випуску цінних паперів.

Стосовно кожного розміщення цінних паперів емітентом приймається рішення, яке оформляється протоколом. Вимоги до змісту протоколу встановлюються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Емітент не має права змінювати прийняте рішення про розміщення цінних паперів у частині обсягу прав за цінними паперами, умов розміщення та кількості цінних паперів одного випуску, крім випадків, передбачених законами і нормативно-правовими актами Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Забороняється обмежувати доступ власників цінних паперів до оригіналу рішення про розміщення цінних паперів, який зберігається в емітента.

емісія фондовий ринок цінні папери

3 Шляхи вдосконалення механізму емісії цінних паперів

3.1 Проблеми функціонування механізму емісії цінних паперів в Україні

Розвиток фондового ринку України відбувається за кількома напрямами, які передбачають: формування цінних паперів з новими властивостями та реквізитами; розвиток вторинного ринку; удосконалення процедури та документального супроводу обігу цінних паперів; раціональний розподіл функцій між учасниками фондового ринку; забезпечення конкурентного середовища; створення оптимальної інфраструктури; упорядкування обліку та звітності на підставі репродукування стандартів світового фондового ринку; спрощення процесу оформлення документів на всіх стадіях емісії та обігу цінних паперів; упровадження електронних інформаційних систем; зниження ризику інвестицій у цінні папери; запобігання порушенням правил і норм; узгодження фондового законодавства з іншими (суміжними) державними актами.

З метою введення в дію системи державного регулювання ринку цінних паперів 12 липня 1995р. указом Президента була створена Державна комісія по цінним паперам і фондовому ринку. Її основні завдання визначені Законом України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні».

Найбільш актуальними проблемами для розвитку економіки України є:

· сприяння розвитку інвестиційно привабливого середовища для залучення внутрішніх і іноземних інвесторів;

· сприяння реструктуризації акціонерних товариств для оживлення підприємницької діяльності;

· збільшення кількості робочих місць та доходів бюджету;

· інтеграція у міжнародні фінансові ринки, що може сприяти зміцненню міжнародного авторитету України;

· наближення вітчизняного законодавства до міжнародних вимог.

Державно-правове регулювання здійснюється шляхом прийняття законів, постанов та інших нормативних актів, що регламентують ті чи інші сторони відносин, які зв'язані з обігом цінних паперів, а також встановленням контролю за дотриманням законодавства через державні органи.

В умовах, що склалися в Україні, необхідний більш інтенсивний розвиток державно-правового регулювання ринку цінних паперів, який, в свою чергу, створює умови для саморегулювання. Правову базу становлення та розвитку ринку цінних паперів в нашій країні становлять прийняті Верховною Радою закони України «Про господарські товариства», «Про підприємства в Україні», «Про підприємництво», «Про власність», «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про банки та банківську діяльність», «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні», а також закони, що стосуються приватизації.

3.2 Перспективи розвитку фондового ринку та вдосконалення механізму емісії цінних паперів

Перерозподіл прав власності без грошей без готівки не дає можливості розпочати виробничий процес. Цю проблему, відповідно до світового досвіду, можна розв'язати через механізм ринку цінних паперів. Змінити ситуацію та кардинально вплинути на подальший розвиток інфраструктури українського ринку цінних паперів можуть тільки рішення регуляторів ринку, спрямовані на подальшу розбудову Національної депозитарної системи та наповнення її фінансовими активами; зменшення значення реєстраторів для депозитарної системи, передача їх функцій зберігачам цінних паперів; створення розрахунково-клірингових центрів або банків для забезпечення принципу «поставка проти оплати»; централізація вторинних торгів та первинного розміщення емісійних паперів на фондових біржах або організаційно оформленому позабіржовому ринку, надання статусу офіційного центру укладання угод із цінними паперами одній із фондових бірж.

На сучасному етапі ринок державних цінних паперів в Україні характеризується невизначеністю відношення до цього ринку, як з боку держави, так і з боку потенційних інвесторів. Зроблена велика стратегічна помилка - дискредитація державних боргових зобов'язань як в очах економічно необізнаного вітчизняного інвестора, так і перед обізнаним, але дуже обережним, іноземним інвестором, який має достатні обсяги валюти для підтримкиі розвитку нашої економіки. Також ще не сформовано і майже не працює вторинний ринок цінних паперів. Він функціонує за рахунок державних позичок та векселів, що виступають тільки як боргові зобов'язання держави та векселедавця, але вони не формують ринок капіталів.

Шляхи забезпечення розвитку цінних паперів України. Модель організації ринку цінних паперів передбачає необхідність:

· широкого використання стандартних кодів для торгів і доставки цінних паперів;

· розповсюдження інформації щодо компаній, акції яких котируються на фондовій біржі, та вимога до цих компаній надавати таку інформацію;

· встановлення й опублікування курсів на цінні папери з дотриманням принципу рівності інвесторів;

· запобігання виникненню неорганізованих паралельних ринків на шкоду ліквідності централізованого ринку, який є єдиним ринком, що створює можливості для попиту і пропозиції;

Для подальшого ефективного розвитку фондового ринку в Україні необхідно здійснити ряд першочергових заходів:

· забезпечити зосередження торгівлі цінними паперами тільки на організаційно оформленому біржовому та позабіржовому ринках;

· розширити сферу діяльності інвесторів в Україні шляхом удосконалення нормативної бази діяльності інститутів спільного інвестування;

· створити систему спеціалізованих організацій інфраструктури фондового ринку, зокрема національного депозитарію, зберігачів цінних паперів та розрахунково-клірингових установ;

· забезпечити сприятливі умови для обігу цінних паперів іноземних емітентів на території України і цінних паперів резидентів за її межами;

· поліпшити механізм залучення вільних коштів суб'єктів господар.вання через систему внутрішніх місцевих позик;

· удосконалити законодавчу й нормативну бази оподаткування операцій із цінними паперами на первинному та вторинному ринках.

Висновок

На сьогодні найважливішими проблемами ринку цінних паперів України, які потребують вирішення є такі: захист прав інвесторів, зосередження торгівлі корпоративними цінними паперами на організованому ринку та забезпечення його прозорості, удосконалення правових засад випуску та обігу цінних паперів і деривативів, сприяння запровадженню нових інструментів та поліпшенню їх інвестиційних характеристик, інституціалізація фондового ринку, розбудова національної депозитарної системи, державне регулювання.

Для покращання ситуації на ринку цінних паперів України доцільною була б розробка нових економічно важливих засад подальшого розвитку, а саме:

- у зв'язку з тим, що реанімація фондового ринку України нині цілком залежить від подій на міжнародних фінансових ринках, важливо, щоб вітчизняна економіка подавала хоч якісь надії на одужання;

- стратегія подальшого розвитку ринку корпоративних цінних паперів повинна бути скоригована у напрямі органічної прив'язки цілей відтворення та структурної перебудови економіки з продуманим розвитком фондового обігу цінних паперів;

- збільшення кількості цінних паперів, що котируються на УФБ, розширення послуг біржі;

- вдосконалення торговельної системи УФБ шляхом модернізації існуючих та впровадження нових систем торгів.

Список використаної літератури

1. Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18.06. 1991 р